НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Вакулич Володимир Михайлович

УДК 327.704.312

Компаративно-політичні виміри

та глобалізаційні імперативи протидії

міжнародному тероризмові

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми

міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі трансатлантичних досліджень Інституту світо-вої економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Канцелярук Борис Іванович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Макаренко Євгенія Анатоліївна,

Інститут світової економіки

і міжнародних відносин НАН України,

провідний науковий співробітник;

доктор політичних наук, професор

Перепелиця Григорій Миколайович,

Інститут зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України, директор;

доктор філософських наук, професор

Ожеван Микола Андрійович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України, завідувач відділу інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин.

Захист відбудеться “12” лютого 2008 р. о 15.30 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розіслано “30” грудня 2007 року

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук О.В.Сушко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Тема тероризму і антитероризму стала знаковою для динамічного процесу нинішніх цивілізаційних і міжнародно-політичних трансформувань. Ці два явища, позначені прямими причинно-наслідковими зв’язками, у свою чергу, входять до кола базових причин і спонук змін у світ-системі, що ведуть до кристалізації небезпечних елементів впливу на загострення розколу міжнародного співтовариства націй. Тут має діє система прямих і опосередкованих причинно-наслідкових зв’язків між власне наростаючим розривом у рівні та якості життя громадян різних держав і регіональних просторів, збереженням домінуючої ролі трансатлантичної спільноти на чолі з явним лідером – Сполученими Штатами та прагненням окремих соціальних груп усунути існуючу нерівність за допомогою використання доступних і наявних силових механізмів. На разі тероризм дедалі частіше сприймається у світі в одному контексті з антиглобалізмом, у той час як антитероризм подається формою захисту нинішніх цінностей глобалізованого світу.

Немає підстав вважати цю тему достатньою мірою розробленою в усіх її багатогранних вимірах, хоча можна стверджувати про наявність низки серйозних теоретичних напрацювань і так званих цільових національних наукових шкіл. Однак очевидна ідеологічна заангажованість і односторонність останніх обумовлює активні пошуки адекватних концептуальних підходів до вирішення актуалізованої останнім часом проблеми тероризму. На широкому тлі досліджень цього неординарного суспільно-політичного явища простежується така загалом парадоксальна тенденція: чим більше пізнається тероризм в його багатоманітних проявах і взаємозв'язках з довкіллям, тим більше стає зрозумілим, наскільки ще мало збагненною залишається власне сутність цього явища, котре має досить складні епістемологічні виміри, оскільки певною мірою торкається практично основних сфер людського буття, отже, відчутно впливає на його перебіг, зокрема, наприклад, й на самий стан системи міжнародних відносин.

Існуючі загалом стереотинні підходи до оцінки тероризму як явища лише показують ступінь його непізнаності, а відтак - і сприйняття його як певного феномену. Тим часом його слід розглядати, передусім, як одну з багатьох форм відносин (власне як досить специфічну форму) між індивідами, групою їх, самими суспільствами, або між певними режимами правління та громадянами, тобто у класичному аналітичному форматі "Влада - народ". Йдеться, таким чином, саме про форму міжлюдських відносин, хоч і крайньо радикальну, що обумовлює логічну потребу ретельного дослідження основних причин формування якраз такого типу відносин. Переконливою ілюстрацією слугує власне історія людства, густо супроводжувана нескінченними конфліктами: насильством, протистояннями, агресіями, сутичками, протиборствами, війнами, революціями, заколотами, повстаннями і т. ін.

До того ж, якщо погодитися на розгляд самої історії світової спільноти як боротьби цивілізацій, то логічно постає питання про роль і місце в цій боротьбі й тероризму як крайньо насильницького способу "спілкування". Коли виходити з постулату, що визначальними ознаками тероризму є насильницькі дії, спрямовані на спричинення залякування, атмосфери страху, прагнення навести жах на уряди або представників тих чи інших груп населення, то його коріння сягають сивої давнини. Тим самим актуалізується необхідність комплексного підходу до розгляду цього складного явища.

Нинішні ж страхітливі прояви тероризму кваліфікуються як "глобальний тероризм", "міжнародний тероризм", "чума двадцять першого століття", тобто спостерігається тенденція до ситуативного пояснення явища. З одного боку, в цьому є резон: адже нині терористи готуються до вчинення терористичних актів в одній країні, скоюють їх в іншій, а переховуються в третій. Від їхніх злодіянь не застрахована практично жодна країна, незважаючи на її економічний стан, військову могутність чи політичний лад. Інтернаціоналізація життя світової спільноти, інтенсивне поширення сучасних засобів зв'язку та інформації, поява нових (космічних і бактеріологічних) видів зброї, активне міжнародне співробітництво, власне процес глобалізації відчутно знижують значущість традиційних державних кордонів. Це створює сприятливі умови для активізації терористичної діяльності, яка дедалі частіше пов'язується з етнічними, релігійними, національними, сепаратистськими та визвольними рухами.

З іншого боку, явним перебільшенням є спроби ототожнення тероризму з процесами цивілізаційного розвитку, в якому він відіграє своєрідну, але загалом незначну роль. Отже, немає підстав говорити про глобальний характер цього явища, а тим більше сприймати його як феномен процесів розвитку. Так само не можна погодитися з твердженням, скажімо, дослідника А. Глюксмана про те, що тероризм як явище став головною філософською проблемою життя.

З огляду на зростаючу теоретичну і практичну актуальність теми тероризму, ми зробили спробу системно розглянути її в цивілізаційному форматі, зосередивши, зокрема, увагу на ключових аспектах: його іманентність процесам розвитку, причетність до стабільних політичних систем та суспільств перехідного періоду; основні чинники, що обумовлюють його виникнення; ефективність використовуваних способів протистояння йому; реальна рольова функція міжнародного тероризму в системі сучасних міжнародних відносин.

Потреба поглибленого дослідження проблеми тероризму в широкому форматі "Тероризм - антитероризм - цивілізаційний розвиток - демократія - ісламізм - глобалізація - геополітика" актуалізована обставинами нинішніх глобальних трансформувань власне системи міжнародних відносин, за яких міжнародний тероризм набуває дедалі вагомішого впливу на безпековий стан світової спільноти, зокрема, подальше утвердження демократичних цінностей.

В дисертації вирішується наукова проблема, суть котрої полягає в тім, що явище тероризму, яке назагал супроводжує цивілізаційні процеси, вимірюється не лише суто деструктивними критеріями, тобто водночас виконує й іншу рольову функцію. У даному випадку йдеться про складну систему діалектичних форм залежності і суперечностей між суспільними процесами і явищами.

Наукова гіпотеза автора дисертації базується на ствердженні невідповідності існуючої пізнавальної парадигми явища тероризму ступеневі його причетності та впливу на цивілізаційні процеси загалом і на геополітичні трансформації зокрема. Спрощений, по суті лінійний, вимір складного поняття своєю чергою призводить до відповідних висновків, у результаті чого проблема перебуває скоріше у віртуальному полі теоретичних досліджень. До того, ж вона ще й маргіналізується тим, що опинилася безпосередньо у сфері компетенції теорії загальної конфліктології. Тим часом синергетичний підхід дає можливість сприймати тероризм в його багатовимірності, тобто як одного з багатьох чинників, хоча й за суттю здебільшого деструктивного, загальноцивілізаційних процесів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження тематично пов'язане з плановими темами відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України "Глобалізація процесів розвитку і міжнародні та національні антикризові стратегії" (номер держреєстрації 00099) та "Геополітичний вимір посттоталітарних трансформацій у контексті євроамериканських стратегій суспільного розвитку" (номер держреєстрації 0105U002591).

Метою дослідження є спроба комплексно систематизувати основні складові такого багатовимірного явища, як тероризм саме з позицій з'ясування його реальної рольової функції у процесах розвитку, тобто не лише суто за визначенням деструктивної. Саме цим обумовлена доцільність цілісного сприйняття цієї проблеми в її історичному, соціальному, політичному, глобалізаційному, філософському, цивілізаційному, конфесійному, правознавчому, понятійному та інших вимірах.

Відповідно в дисертації розв'язуються такі основні завдання:

критично проаналізувати основні теоретичні розробки проблематики тероризму;

виробити адекватний авторський концептуальний підхід до оцінки такого неординарного явища, як тероризм, ґрунтований на положеннях теорії синергетики;

встановити генезу явища тероризму, його модифікації та особливості;

з'ясувати реальну рольову функцію тероризму в процесах цивілізаційного розвитку;

дослідити ідеологічні, соціально-політичні та конфесійні детермінанти тероризму;

визначити рівень внутрішньої залежності складових у форматі "Тероризм - демократія - антитероризм";

встановити ступінь причетності до тероризму і антитероризму стабільних та нестабільних політичних систем (на прикладі США і РФ);

актуалізувати геополітичні детермінанти міжнародного тероризму;

визначити імперативи протистояння явищу тероризму;

уточнити роль України в антитерористичній кампанії;

довести ефективність авторського концептуального підходу до висвітлення дисертаційної теми.

Об'єктом дослідження є явище тероризму в його сукупних цивілізаційних, глобалізаційних, геополітичних, конфесійних і антитерористичних вимірах.

Предмет дослідження – реальної рольової функції тероризму в цивілізаційному поступі, зокрема у розвитку стабільних політичних систем (на прикладі США) та суспільств перехідного періоду (на прикладі РФ) в умовах глобалізуючого світу.

Хронологічні рамки дисертації визначаються власне об'єктом наукової уваги автора - системним розглядом тероризму як явища, що супроводжує назагал процес цивілізаційного розвитку. На разі обраний предмет дослідження обумовлює потребу висвітлення еволюції терористичних рухів у різні історичні періоди і, звичайно, особливо наприкінці минулого - початку поточного століть, коли міжнародний тероризм кинув грізний виклик цивілізаційному розвиткові. З іншого боку, хронологічні межі дисертаційної роботи обумовлені концептуальним підходом автора до розгляду теми в розширеному форматі - зокрема, дослідженням спроб боротьби з цим явищем в різні історичні часи і в різних суспільствах. Тобто, йдеться про кайросовий вимір рефлексування спільноти на терористичні виклики.

Теоретико-методологічна база дисертації ґрунтується на творчому використанні методів політологічного та міждисциплінарного аналізу вузлових аспектів розглядуваної теми. Зокрема, застосовується політологічно-історіографічний, порівняльно-історичний, контент-аналіз, структурно-функціональний та компаративістський методи аналізу взаємодії систем та низки підсистем досліджуваної проблеми, що дало можливість досягти комплексного її висвітлення відповідно до поставлених завдань, тобто оцінити в широкому контексті дію чинника тероризму в цивілізаційному процесі як його складової, що виконує певну рольову функцію (не лише деструктивну, а й своєрідну каталізуючу). За допомогою політологічно-історіографічного методу вдалося проаналізувати еволюцію терористичних рухів у різні часи, формування такого різновиду тероризму, як міжнародний. Структурно-функціональний аналіз дав змогу визначити вплив на виникнення тероризму як явища різноманітних соціально-політичних, економічних та конфесійних чинників. Компаративний метод прислужився для порівняльних характеристик ступеня причетності тероризму до різних систем (стабільних на прикладі Сполучених Штатів і нестабільних - на прикладі Російської Федерації), що дало можливість виявити як характерні закономірності, так і закономірні розбіжності у впливі чинника тероризму на функціонування зазначених систем. Зокрема, тим самим авторові вдалося спростувати поширену думку про те, що демократичні (стабільні) суспільства більш вразливі до терористичних актів, ніж нестабільні.

Основу джерельної і концептуальної бази дослідження склали офіційні документи і матеріали з широкого кола проблем тероризму, а також численні наукові доробки представників переважно вітчизняної, західної, російської і арабської політологічних шкіл, які по-різному підходять до сприйняття та оцінок як самого явища тероризму, так і застосовуваних способів протистояння йому (власне боротьби з ним).

У виробленні адекватного концептуального підходу до теми тероризму авторові чималою мірою прислужилися нестандартні підходи до оцінки складних суспільно-політичних явищ сучасності, передусім, таких вітчизняних вчених, як Юрій Пахомов, Сергій Кримський, Юрій Павленко, Юрій Канигін, Олег Білорус, Олексій Скаленко, Борис Канцелярук, Євген Камінський, Сергій Телешун, Алла Черній, Василь Вознюк, котрі намагаються застосовувати нетрадиційні парадигмальні виміри конфліктних, у тому числі кризових терористичних явищ. Загалом проблематику тероризму ґрунтовно розробляють українські дослідники А.Антипенко, А.Білоус, В.Глушков, В.Глущенко, А.Дорошенко, В.Крутов, В.Ліпкан, Є.Макаренко, Д.Никифорчук, М.Ожеван, Г.Перепелиця, С.Постоловський, М.Рижков, М.Руденко тощо. Йдеться, отже, про вітчизняну політологічну школу з проблематики тероризму, характерною ознакою якої можна вважати неореалістичний підхід до предмету дослідження, що її вигідно відрізняє від тих, яким важко позбутися тягаря ідеологічної заангажованості.

Попри вагомий внесок західної політології в дослідження проблеми тероризму і антитероризму, слід визнати, що наявна невиробленість адекватної її концептуалізації відповідно позначається на стані раціонального наукового та політичного дискурсу. Огляд терорологічних наукових студій показує, що загалом в інтелігибельному полі дослідників перебувають три центральні аспекти проблеми: 1) що розуміється під поняттям "тероризм"; 2) основні причини його виникнення; 3) способи протидії йому. На разі значна частина досліджень в останні чотири десятиліття присвячена питанню дефініції поняття (зараз існує понад 140 визначень тероризму, однак загальноприйнятого визначення немає й досі). Провідний дослідник проблеми Волтер Лакер (як і інші вчені) навіть констатує неможливість досягнення консенсусу щодо вироблення спільної дефініції, якої "... не існує" і вона "не буде знайдена в найближчому майбутньому". Тим часом він сам називає тероризмом "нелегітимне застосування насильства щодо невинних людей задля досягнення політичних цілей", хоч і підкреслює про приреченість спроб якось кваліфікувати це поняття через надзвичайну різноманітність проявів терору. В.Лакер відтак схильний тлумачити тероризм як нелегітимне насильство недержавної групи.

Взагалі існує чимало підходів до оцінки цього явища. Так, Алекс Шмідт пропонує оцінювати явище на основі "твердого понятійного ядра, яке відрізняє його від звичайного насильства", тобто переконує що, за допомогою нагромадження певних характеристик тероризму можна виробити його всеохоплююче поняття. Крістофер Даазе вважає, що пізнати явище тероризму можливо за умови дослідження питання реакції держав на прояви недержавного тероризму, отжеспособів протидії тероризмові (це ілюструє принагідно Петер Катценштайн, порівнюючи методи ведення боротьби з тероризмом, застосовувані урядами Німеччини та Японії). У книзіа американських дослідників Ноама Хомські та Едварда Германа "Зв'язок Вашингтона зі світовим фашизмом" показує що, яку роль відіграють політичні інтереси в оцінці явища тероризму.

Окрему групу склали грунтовні дослідження західних вчених Я.Немежа ("Терористи у ФРН (група "Баядер Майнхоф"), Л.Дісло ("Машина терору"), П.Вілкінсона ("Політичний тероризм"), К.Даазе ("Тероризм - поняття, теорії та стратегії протидії. Результати і проблеми соціально-наукових досліджень"), Г.Денікера ("Стратегія антитерору"), Р.Соле ("Терористичний виклик"), А.Шмідта ("Політичний тероризм: дослідження концепцій, теорій та літератури"), а також наукові студії проблематики тероризму Петера Вальдманна, Тіціани Валентіні, Людвіга Віттгенштайна, Гранта Вордло, Луїдолли Де Катальдо, Річарда Клаттербака, Марти Креншо, Рут Лінн, Річарда Пірлштайна, Джерольда Поста, Ендрю Сільке, Роберта Табера, Міхаеля Штоля.

Заслуговує на увагу російська школа терорології, презентована, передусім, такими відомими вченими, як Ю.І.Авдєєв, І.П.Блищенко, П.М.Валєєв, В.В.Вітюк, Л.П.Галенська, О.С.Грачов, В.О.Епштейн, С.А.Ефіров, М.В.Жданов, І.І.Карпець, Є.Г.Ляхов, Л.А.Моджорян, А.І.Неклесса, О.І.Панарін, В.Є.Петріщев, М.О.Требін, О.В.Попов, Ю.М.Рибаков, Г.В.Старушенко, О.М.Хлобустов, а також групою молодих науковців (школа при Московському державному університеті ім.М.В.Ломоносова).

Загалом традиціоналістський концептуальний підхід до проблеми тероризму, невиробленість понятійно-дефініційних критеріїв ускладнюють процес пізнання цього неординарного соціально-політичного явища. Тобто мова йде про брак ефективного інструментарію дослідження тероризму, який слід розглядати як форму поведінки індивідів у певних екстремальних ситуаціях, причому форму крайню, насильницьку. Це обумовлює потребу з'ясування його рольової функції у процесах розвитку.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у застосуванні автором нетрадиційного підходу до вивчення проблеми тероризму і визначається тим, що

доведено неефективність використання традиційної парадигми оцінки тероризму;

застосовано концептуальний підхід, базований на спробі розглядати явище тероризму не в традиційному, суто деструктивному вимірі, а через призму встановлення його реальної рольової функції у процесах цивілізаційного розвитку;

обґрунтовано доцільність розглядати проблему антитероризму як складову процесу демократизації, тобто як стратегему операційного значення, за допомогою якої робиться спроба реалізувати глобальну стратегію просування американської моделі демократизування світу;

проблему тероризму досліджено в цілісному форматі "тероризм - антитероризм - демократія", що дало можливість вийти на якісно нові параметральні виміри цього неординарного явища;

встановлено особливості впливу тероризму на розвиток стабільних політичних систем та політичних систем так званого перехідного періоду;

визначено місце та роль міжнародного тероризму в системі геополітичних координат;

обґрунтовано на концептуальному рівні проблему протистояння міжнародному тероризмові як явищу;

показано роль і місце України в антитерористичній кампанії;

розширено діапазон теоретичного осмислення явищ тероризму і антитероризму, тобто збільшено можливості пізнання їх справжньої сутності, отже - вірогідності вироблення ефективних механізмів протистояння тероризмові як деструктивному чинникові процесу цивілізаційного поступу;

обґрунтовано необхідність дослідження історії тероризму та історії антитероризму;

спростовано стереотип сприйняття тероризму як суспільного феномену;

доведено потребу реалізувати вже висунуту науковцями ідею про виокремлення із загальної теорії конфліктології окремої наукової підгалузі - терорології, яка б детермінувала два основні напрямки досліджень - тероризм і антитероризм.

На захист виносяться такі положення:

1. З огляду на актуальність проблеми тероризму та нинішній стан її розробленості, першорядної ваги набуває питання пошуку адекватного концептуального підходу, відтак - ефективних критеріїв науково-теоретичного виміру цього неоднозначного суспільно-політичного явища. Таким підходом може бути спроба з'ясувати об'єктивно-рольову функцію тероризму у процесах цивілізаційного розвитку, тобто не лише як суто деструктивну.

2. Зазначений концепт обумовлює потребу системно проаналізувати явище тероризму в його понятійних, історичних, соціально-філософських, політичних, цивілізаційних, конфесійних, правознавчих та глобалізаційних вимірах, що дає підстави для твердження про його іманентність загальноцивілізаційним процесам розвитку.

3. Не применшуючи значення інших, в цьому сенсі особливої значущості набувають понятійно-термінологічний та історичний аспекти дослідження, що можуть стати основоположними для формування нової епістемологічної парадигми опису тероризму, тобто пізнання його природи та, відповідно, вироблення ефективних механізмів протистояння йому, або контролю за ним.

4. Для об'єктивного пізнання природи явища тероризму, спростування існуючого стереотипу сприйняття його як суспільно-політичного феномену, доцільно розглянути його прояви в країнах розвинутих, які прийнято називати демократичними, стабільними, та в тих, які перебувають на певних стадіях перехідного періоду. З цього погляду показовим може бути порівняльне зіставлення таких країн, як Сполучені Штати та Російська Федерація, котрі мають як власні історії тероризму, так і чимало спільного та відмінного у підходах до питань протистояння цьому явищу.

5. Зважаючи на явну лінійність поняття "феномен тероризму", об'єктивніше його визначати як своєрідний суспільно-політичний синдром ("синдром тероризму"), який справді накопичується в надрах цивілізаційного розвитку, власне супроводжує його, отже відіграє певну функцію.

6. Проблема тероризму зазвичай асоціюється з проблемою протистояння йому - антитероризму, однак це семантично різні поняття, котрі не слід сплутувати. Підходи та методи протистояння тероризмові - окрема проблема, що має розглядатися у причинно-наслідковій парадигмі пізнання певного явища, в тобто у форматі "Тероризм - антитероризм".

Теоретична і практична значущість дисертаційної роботи обумовлена тим, що розглядувана в ній проблема тероризму, актуалізована динамікою глобалізаційного поступу, безпосередньо пов'язана не лише з безпековими вимірами нинішніх реалій, а й з глибокими геополітичними трансформаціями. Відтак завдання пошуку ефективних способів управління світовими процесами стали пріоритетними для наукового співтовариства та політикуму. Запропонований автором концептуальний підхід до оцінки актуальної проблеми сьогодення може прислужитися для подальшого поглибленого дослідження проблеми тероризму взагалі та його ролі і місця в процесах глобалізації зокрема. Здійснені в роботі узагальнення, висновки, прогнози і запропоновані рекомендації можуть стати додатковими аргументами на користь назрілої потреби формування спеціального напряму наукового пізнання - терорології.

Матеріали дисертації можуть бути використані для вироблення концептуальних засад національної стратегії протистояння міжнародному тероризмові, вирішення безпекових проблем країни, а також для підготовки і викладання курсів з теорії політології, політичної соціології, міжнародних відносин і загалом поповнення теоретичного арсеналу вітчизняної суспільствознавчої науки.

Апробація результатів роботи. Окремі положення дисертації були оприлюднені на міжнародних і всеукраїнських конференціях: засіданні "круглого столу" "Голод в Україні 1932-1933 рр.: причини і наслідки" (листопад 2005 р., м. Київ); "Курасівські читання-2006" (жовтень 2006 р., м. Київ); Третьому міжнародному антитерористичному форумі "Держава і суспільство - соціальні партнери в боротьбі з тероризмом" (червень 2006 р., м. Київ); Міжнародній науковій конференції "Незалежна Україна: досвід, уроки, перспективи" (жовтень, 2006 р., м. Київ); ІV міжнародному антитерористичному форумі "Захист прав людини у боротьбі з тероризмом" (червень 2007 р., м. Київ); засіданні "круглого столу" "Україна в глобалізаційному світі" (травень 2007 р., м. Київ); семінарі "Шляхи та досвід впровадження європейських директив Нового підходу на прикладі нових країн-членів ЄС" (жовтень 2007 р., м. Київ).

Публікації. Результати дослідження відображені у двох авторських монографіях і 25 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України.

Дисертація структурно складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками до них, дванадцяти підрозділів, двох підпідрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (29 сторінок). Обсяг основного тексту – 370 сторінок. "Список" містить 490 найменувань українською, англійською, болгарською та російською мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовано вибір і актуальність теми дослідження, сформульовано мету, наукову проблему, завдання, визначено об'єкт та предмет, методи дослідження, його хронологічні рамки, зазначена джерельна база, показана наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів дослідження, подано апробацію окремих положень дисертаційної роботи.

В першому розділі "Теоретико-методологічна і джерельна база дослідження проблеми тероризму" проаналізовано основні концептуальні підходи до висвітлення проблеми тероризму, що дало можливість з'ясувати, якою мірою застосовувана досі дослідницька методологія достовірно пояснює таке складне суспільно-політичне явище, як тероризм і, зокрема, міжнародний. Системний аналіз і стан розробки проблеми обумовили потребу приділити увагу, передусім, понятійно-термінологічному аспектові дослідження. Попри те, що на сьогодні існує чи не півтори сотні різних визначень поняття тероризму, досі немає загальноприйнятого варіанту. Власне вперше визначити це явище спробував зробити у 1934 році американський історик Дж.Хардман. На його думку, це термін, який використовується для описання методу або теорії, що обґрунтовує метод, за допомогою якого організована партія або група прагнуть досягти проголошення власних цілей переважно через системне використання насильства. Терористичні акти спрямовуються проти людей, які як особистості, агенти або представники влади заважають досягненню цілей такої групи. Дж.Хардман також зазначав, що тероризм як метод завжди характеризувався не тільки тим, що прагнув вивести з рівноваги законний уряд або націю, а й бажанням продемонструвати масам, що законна (традиційна) влада під загрозою небезпеки та виклику. Публічність терористичного акту - головна ознака стратегії тероризму. Якщо терор не має успіху в тому, щоб викликати широкий відгук у колах за межами тих, кому адресований, він не потрібний як засіб соціального конфлікту. Логіка терористичної діяльності, наголошує Дж.Хардман, не може бути до кінця зрозуміла без адекватної оцінки показників природи терористичного акту.

Отже, більш як півстоліття тому поняття тероризму визначалося, перш за все, як використання чи загроза використання сили для досягнення політичних цілей.

На думку керівника Інституту кримінології Вестфальського університету професора Г.Шнайдера (м. Мюнстер, ФРН), політичний тероризм слід розуміти як застосування насильства чи загрозу насильства проти осіб чи речей заради досягнення політичних цілей. Завдаючи шкоди своїм безпосереднім жертвам, терористи таким чином намагаються впливати на певні "цільові групи" (непрямі або прямі жертви), щоб змусити ці групи чинити такі дії, які б відповідали інтересам самих терористів. Отже, терористичний акт - це завжди подія, в якій беруть участь принаймні три сторони - терористи, жертви та власне "цільові групи", які піддаються психологічному тискові. В ролі "цільової групи" найчастіше виступає уряд, якого під впливом світової та громадської думки спонукають діяти в інтересах терористів.

Авторитетні дослідники цієї проблеми - Б.Дженкінс, директор Центру дослідження політичних наук "Ренд Корпорейшн", та В.Лакер, професор історії Джорджтаунського університету. Б.Дженкінс запропонував визначення, яке часто використовується органами безпеки, називаючи тероризм використанням або загрозою використання сили, спрямованої на досягнення політичних змін. В.Лакер у власному визначенні, близькому до тлумачення Б.Дженкінса, назвав тероризмом незаконне використання сили проти невинних людей заради досягнення певних політичних цілей, додавши, що спроби вийти за рамки простого визначення даремні, оскільки термін дуже суперечливий. Дослідник мав на увазі наявність певних проблем, оскільки сам термін "тероризм" має різний зміст для кожної зацікавленої особи. Висновок вченого з точки зору забезпечення безпеки такий: тероризм - це форма політичного чи кримінального насильства, що використовує тактику, спрямовану на зміну поведінки через страх.

Деякі суспільствознавці пропонують так званий аналітичний підхід до оцінки тероризму, котрий базується на протиставленні нормативістському визначенню. Як вважає М.Креншо, професор політології (США), подібні визначення моралістичні й емоційні, а аналітичні визначення передбачають виявлення проблеми для вивчення. На переконання дослідниці, сам терористичний акт, ціль та можливість політичного успіху - це фактори, котрі мають бути проаналізовані перед використанням терміна "тероризм". Також вона не схильна поєднувати революційне насильство з тероризмом, вважаючи, що тероризм - це соціально та політично неприпустиме насильство, спрямоване на невинну символічну ціль заради досягнення політичного ефекту.

Існує підхід до визначення тероризму, що відкидає будь-які академічні спроби та концентрується на повсякденних проблемах. У рамках цього підходу тероризм визначається як діяльність, що підтримується державою. Наприклад, в адміністрації Р.Рейгана було прийнято називати тероризмом націоналізм як навмисну політику ворога, спрямовану на завдання ударів по США засобами терору. Н.Лівінгстон був одним із тих, хто запропонував цю ідею адміністрації Рейгана. На його думку, тероризм - дешевий стратегічний вид бойових дій у третій світовій війні. Вчений зазначав, що у 80-ті роки тероризм має визначатись як діяльність малих держав та держав-клієнтів СРСР, які використовують тактику терору, спрямовану проти інтересів США. Тероризм - це не що інше, як воєнна діяльність, що підтримується державою на латентному рівні.

Відомий дослідник А.Шмідт, проаналізувавши визначення вчених та експертів, розглянув низку насильницьких дій, включаючи політичний тероризм, злочини та вбивства. Він займався зіставленням точок зіткнення, сподіваючись дати власне тлумачення і дійшов таких висновків: 1) тероризм - це абстрактне поняття без змісту; 2) одне єдине визначення не дає змогу вичерпати всі можливі визначення; 3) багато різних визначень мають однакові елементи; 4) сенс тероризму і значення терористичного акту визначається цілями та жертвами. А.Шмідт запропонував багатовимірне визначення тероризму. Завдяки емпіричному аналізові, він віднайшов 22 елементи, які можуть бути спільними для більшості визначень, та дав визначення, які містять 13 з цих елементів. Учений розглядає тероризм як метод боротьби, коли жертви - символічна ціль; терористи здатні створювати постійне відчуття страху, застосовуючи насильство проти нормативної поведінки, що створює аудиторію поза безпосередньою жертвою і закінчується змінами у відносинах та діях з боку суспільства.

Дещо інший підхід пропонує американський дослідник С.Сігеллер, відзначаючи 12 відмітних ознак тероризму, акцентуючи, що його тактична ціль полягає в тім, щоб привернути увагу до проблеми, а стратегічна - у спробі досягти суттєвих соціальних змін, нехай це буде свобода, незалежність чи революція. На думку С.Сігеллера, суть явища тероризму - у набутті влади страху для висування та захисту політичних вимог, які не можуть бути задоволені в інший спосіб.

Серед зарубіжних дослідників привертають увагу також публікації М.Штоля, Е.Германа, П.Вілкінсона, Дж.Белла, Б.Крозьє, В.Пірлемінга та ін. Численна російська науково-публіцистична література з цієї проблематики. Державний тероризм як загрозу міжнародній безпеці досліджують М.Крилов і Ю.Решетов; психологію тероризму вивчає Д.Ольшанський; соціальну сутність та ідейно-політичні концепції сучасного лівого тероризму - В.Вітюк; питання глобального, політичного й міжнародного тероризму в центрі наукової уваги А.Грачова.

Дедалі більше українських учених звертається до теми тероризму: О.Потєхін, Б.Гончар, І.Хижняк, Є.Камінський, Б.Канцелярук, С.Юрченко, І.Коваль та ін. Зокрема, Б.Канцелярук застосовує оригінальне концептуальне тлумачення феномену антитероризму і пропонує розглядати його в цілісному форматі "Діалектика - Синергетика - Коеволюція".

Дослідник В.Ліпкан дає таке визначення політичному тероризмові: застосування чи погроза застосування насильства або інших загально-небезпечних дій особою чи групою, якщо такі дії спрямовані на дестабілізацію стану правових норм і відповідних їм інститутів безпеки, які гарантують захист суверенітету, територіальної цілісності, політичної незалежності та конституційного ладу держави для прийняття державою, міжнародною організацією, фізичною чи юридичною особою будь-якого рішення чи утримання від нього.

В.Вознюк розглядає міжнародний тероризм під кутом сучасних глобалізаційних стратегій. М.Руденко досліджує інформаційний чинник політики США та Росії в питанні міжнародного тероризму. М.Ожеван акцентує увагу на міжнародному медіа-тероризмові у контексті "постманхеттенської ситуації".

Варта уваги оцінка явища тероризму єгипетського дослідника Мохамеда Камала Алама, який ґрунтовно вивчає цей феномен й оригінально намагається його тлумачити. Зазначаючи, зокрема, що тероризм "глибоко вкорінений в історію людства", пройшов певні етапи еволюції і сьогодні набув особливо небезпечного розмаху, він водночас підкреслює хибність поширеної зараз версії, за якою активізація тероризму приписується винятково мусульманському світові. При цьому вчений наголошує, що у Священному Корані джихад тлумачиться не як "священна війна" (як це намагаються трактувати й самі терористи), а як "священна боротьба".

Попри поодинокі спроби з'ясувати власне сутність тероризму як суспільно-політичного чинника цивілізаційного процесу, загалом спостерігається спрощений підхід до його оцінки. Як наслідок - теоретичне осмислення його перебуває лише на початковому етапі (на рівні, зокрема, спроб вироблення семантичних дефініцій). Існуючі концептуальні підходи можна умовно класифікувати як реалістичні, радикальні, лібералістські, неолібералістські, ліберально-демократичні та інші, однак слід визнати, що вони здебільшого позначені лінійним сприйняттям, отже одновимірним тлумаченням цього неординарного явища.

Наше концептуальне бачення проблеми тероризму ґрунтується на сприйнятті його як явища, загалом іманентного процесам цивілізаційного поступу, в котрому відіграє досить специфічну роль. Саме потребою з'ясування реальної, тобто не лише суто деструктивної рольової функції тероризму, й обумовлюється парадигмальне переосмислення його сутності.

В другому розділі "Стабільні суспільно-політичні системи у випробуваннях тероризмом (на прикладі Сполучених Штатів)" явище тероризму досліджується у його співвідношенні з демократіями, котрі виявилися не лише найбільш вразливими і незахищеними від терористичних нападів, а й, з іншого боку, самі є сприятливим підґрунтям для його виникнення. З огляду на важливість цього аспекту теми дисертації, логічно обумовлюється доцільність докладніше зупинитися на таких ключових детермінантах, як ідеологічна, соціально-політична та геополітична, що уможливлює спробу комплексного дослідження проблеми, яка викликає неабиякий інтерес науковців і, як не парадоксально, залишається й дотепер малопізнаною.

Завдання встановити ступінь причетності тероризму до такої стабільної суспільно-політичної системи, як США, обумовлює необхідність докладніше спинитися на параметральних характеристиках її зовнішньої політики. Це тим більш доцільно, що існуючий підхід до пояснення проблеми тероризму нерідко зводиться до спроб обґрунтування парадигми силового методу боротьби з цим явищем, тобто ігнорується сама природа цього так званого "феномену".

На основі аналізу існуючих концепцій висвітлення теми, обґрунтовано доцільність застосування нового парадигмального дискурсу до оцінки актуальних проблем сьогодення, зокрема, об'єктивного визначення місця і ролі Сполучених Штатів Америки у процесах глобалізації, в тому числі й в антитерористичній кампанії. Це дасть змогу вийти із дотеперішнього сприйняття сучасного стану суспільного розвитку переважно у форматі "Глобалізм плюс американізація всієї планети".

В узагальненому сенсі ідеологічні імперативи явища тероризму зводяться до співвіднесення їх з ідеологією демократії, однак тут варто застерегтися від спокуси спрощеного підходу до порівняння цих понять. По-перше, через те, що вони й досі по-різному тлумачаться. Як і щодо тероризму, тут не менше суперечностей і стосовно поняття демократії. "Просування демократії" на, зокрема, близькосхідні регіони переважно силовими засобами, внаслідок чого ігноруються елементарні права держави і людини, переконливо показує, що західний світ ще не відмовився від, здавалося б, збанкрутованої практики застосування "подвійних стандартів" у сфері зовнішньої політики. Щодо реакції на терористичний напад, то мусимо визнати, що вона була цілком в дусі традиційної інтервенціоністської стратегії США. Акт 11-го вересня Дж.Буш охарактеризував, передусім, як виклик демократичним цінностям не лише Америки, а й світової спільноти. Він назвав основні напрямки боротьби з тероризмом, зокрема: запобігати терактам до того, як вони стануться, такими засобами, як скоординований захист внутрішньої безпеки та розвідувальна діяльність; позбавляти "незаконні режими та їхніх терористичних союзників" зброї масового знищення; залишати терористичні групи без підтримки з боку певних урядів та режимів; не дозволяти бойовикам взяти під контроль будь-яку країну, що стала б "стартовим майданом для терору".

Щодо Іраку, то уряд США зробить все можливе, запевняв Дж.Буш, щоб не допустити реалізації терористами їхніх зловмисних цілей - повалити зростаючу демократію, перетворити країну у свій притулок, дестабілізувати обстановку в близькосхідному регіоні, завдавати дошкульних ударів по Сполучених Штатах та інших вільних країнах. Взагалі Америка використає всі наявні можливості для забезпечення демократії та реформ, влади закону, свободи віросповідання, права на самовизначення в будь-якому місці планети.

Автор торкається ключового аспекту розглядуваної проблеми: парадигмального переосмислення самої природи явища тероризму, який взяв на озброєння ідеологію войовничої "гілки" (напряму) ісламістського вчення. Звичайно, протистояти йому на цьому рівні (тобто ціннісному) Заходові досить складно, оскільки він у своєму розвиткові орієнтований, в основному, на створення матеріальних цінностей, отже таке поле двобою для нього малоперспективне. Потрібно шукати такі принципи домовленостей, які давали б однакові шанси для обстоювання інтересів обом сторонам. Але - це взагалі перспектива, а сьогодні застосовуються переважно превентивно силові контрзаходи для зменшення хоч би рівня існуючих потенційних загроз.

На вразливість позиції Заходу у протистоянні тероризмові вказував В.Лакер: адже теракти найчастіше спрямовані на ліберально-демократичне суспільство, чиї норми і стандарти найбільш сприйнятливі до терористичних викликів. Така спільнота вже звикла до загального миру і благополуччя, тим більше такий спосіб життя став нормою для повоєнних поколінь. Саме діаметральна протилежність ліберально-демократичного устрою ідейним засадам тероризму є головною суперечністю у цьому протистоянні. Ще в 1969 році у щорічній доповіді урядової комісії США зазначалося, що будь-яку терористичну кампанію на теренах західних країн слід кваліфікувати як пропагандистську війну проти ліберальних цінностей. Відомий фахівець з проблематики тероризму П.Вілкінсон застерігав відмовитися від традиційної практики оцінювати ступінь завданої терористами шкоди лише за кількістю жертв та вчиненими матеріальними збитками, а брати до уваги, передовсім, саме ідейний виклик тероризму світовій спільноті.

Без ґрунтовного дослідження проблеми пошуку консенсусних підходів до її розв'язання на ідеологічному рівні важко буде знайти дійові відповіді на грізні терористичні виклики доби глобалізації. На разі важливою передумовою тут має бути, як наголошує відомий у світі економіст Джозеф Е.Стігліц, дотримання демократії самим урядом.

Дослідження проблеми міжнародного тероризму ускладнене багатьма чинниками, серед них - навіть питання, на які, як зазначає відомий вчений Я.Дашкевич, накладене табу: по-перше, це проблема державного терору (як приклади наводиться Туреччина, яка не визнає жахливої різанини вірменів у 1915-16 роках, коли було вбито 1-1,5 млн людей; Росія не визнає злочинів комунізму, в тому числі геноцид українського народу; відсутні офіційні дані уряду США про вчинені ним терористичні акції в Азії, Африці, Європі); по-друге, приховування справжніх причин виникнення тероризму, що спрямований проти власних або чужих держав; по-третє, табуїзація питання диверсійного тероризму (спеціальних таємних операцій спецорганів з метою зміни режиму чи розпалювання війни або загарбання території).

Особливу увагу він приділяє питанню державного терору з боку Сполучених Штатів, внаслідок чого жертвами терористичних війн стала ціла низка країн: Афганістан, Ірак (двічі), Ліван, Лівія, Сомалі, Судан, Югославія. Стратегічні імперські інтереси суперпотуги "...вилилися в політику глобалізації з брутальним усуванням будь-яких перешкод на шляху ліквідації національних, політичних, економічних, екологічних, інформаційних, військових та інших інтересів тих держав, що опираються глобалізаційним намірам наддержави, яка взяла на себе роль світового жандарма" (Я.Дашкевич).

Звертається увага на зростаючу в нинішніх реаліях ціну політичних рішень та відповідальності провідних політичних акторів, передовсім США, за долю світової спільноти. Водночас така суперпотуга не може стояти осторонь сучасних дестабілізуючих тенденцій - глобальних та регіональних. Однак насторожує те, що "Вашингтон виношує ілюзію можливості встановлення і навіть певної інституціоналізації своєї глобальної диктатури під приводом боротьби з тероризмом" (В.Дегоєв). Прогнозується припущення про маловтішний для США результат таких дій, який загрожує відкатом до неоізоляціонізму через усвідомлення непідсильності тягаря світового панування.

Американська ідеологічна доктрина захисту національних інтересів США фактично по світовому азимуту передбачає застосування силових, в тому числі й воєнних, заходів, що, зокрема, повною мірою проявляється в тотальній війні з міжнародним тероризмом. Аналіз низки аспектів цієї теми підтверджує нашу гіпотезу про суттєвий вплив експансіоністської ідеології на формування терористичного руху, який нині набув справді глобального резонансу. За способом обраних методів боротьби з міжнародним тероризмом з боку Америки, його можна кваліфікувати як державний тероризм (хоч за існуючою класифікацією таким, як відомо, визнається тероризм, вчинюваний проти власного народу, наприклад, дії російського уряду проти Чечні). Згадуваний дослідник Мохамед Камал Алам звертає увагу на те, що на виникнення та ескалацію міжнародного тероризму в умовах глобалізації безпосередньо впливають такі основні тенденції: сприяння