НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ імені В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

ЯКИМОВИЧ Богдан Зіновійович

УДК 821.161.2”1875/1916”. 09:655.41

ІВАН ФРАНКО ЯК КНИГОЗНАВЕЦЬ І ВИДАВЕЦЬ
(1890-ті роки ХІХ ст. -– 1916 р.)

07.00.08 – книгознавство,
бібліотекознавство, бібліографознавство

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті українознавства ім. І. Крип’яке-вича

НАН України

Науковий консультант :
доктор історичних наук, професор,
академік НАН України
ІСАЄВИЧ Ярослав Дмитрович
Інститут українознавства
ім. І. Крип’якевича НАН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор
МАТЯШ Ірина Борисівна
Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства
Державного комітету архівів України, директор

доктор історичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України
ДАНИЛЕНКО Віктор Михайлович
Інститут історії України НАН України,
завідувач відділу історії другої половини ХХ ст.

доктор історичних наук, професор
КОВАЛЬЧУК Галина Іванівна
Національна бібліотека України імені Вернадського, завідувач відділу стародруків та рідкісних видань

Захист відбудеться 1 липня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалі-зованої вченої ради Д. 26.165.01 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернад-ського за адресою: 03039, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 3

З дисертацією можна ознайомитися в читальному залі бібліоте-ко-знавчої літе-ра-тури Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

Автореферат розіслано 31 травня 2008 року

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми тісно пов’язана зі станом і розвитком видав-ни-чого про-цесу в Україні останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст., оскіль-ки видав-ни-чий процес, книжкова продукція посідають особ-ливе місце в історії куль-турно-го роз-вит-ку кожного народу, є скла-до--вою частиною національно-полі-тично-го ру-ху, впли-вають, зокре-ма, на розвиток освіти та національної сві-до-мості. В кож-ний історичний період друкована про-дукція вирішувала, окрім суто мистець-ких, й ужит-кові завдання наро-ду – творця та рецепієнта, мала різне спря-му-ван-ня за-лежно від державного статусу, від рівня націо-наль-ної куль-тури кожної нації. Вивчення книго-знав-чих аспектів видавничої діяль-но-сті в ці-лому і найви-дат-ні-ших пред-став-ників на-ції, які визначили своєю діяльністю зміст цього процесу, є важливою складовою також і україн-ського наро-ду. Без та-ких досліджень неможливий комплексний аналіз за-роджен-ня і форму-вання цьо-го руху, розу-міння соціокультурних процесів у суспіль-стві.

За твердженням одного з визначних теоретиків книгознавства М. Мак-Люе-на, друковане слово створило “публіку”, характерною ри-сою якої мож-на назвати її поглиблену самосвідомість із акцентом на візуалізацію стосов-но як до індивідума, так і до групи людей Мак-Люен М. Галактика Ґутенберґа. Становлення людини друкованої книги. – Київ: Ніка-центр. – С. 16–17. Щодо цього значно раніше цікаві думки висловив та-кож російський бібліо--лог Н. Рубакін у книжці “Психология читателя и книги: Крат-кое вве-дение в библио-гра-фичес-кую психологию”, Москва; Ленинград: Госуд. изда-тель-ство, 1929, 308 с. Ця книжка передрукована: (Москва: Книга, 1997).. Влас-не на роз-ширення кола цієї публіки й відповідно росту її само-свідомості, тво-рення майбутнього нації працювали провідні діячі українського народу, серед яких почесне місце на-ле-жить Іва-нові Франкові – письменнику, вченому, видавцеві.

Вивчення книгознавчих принципів І. Франка, книгознавчі студії над йо-го видавничою діяльністю дають можливість з’ясувати його роль як видат-но-го твор-ця укра-їн-ської літе-ратури та гуманітарної науки в розробленні тео-ре--тич-них засад видав-ничого процесу в Україні останніх десятиліть ХІХ ст. – по-чат-ку ХХ ст., показати Франкову видав-ничу практику в поши-ренні нових ідей свого часу, доне-сенні книжки до народу, врешті у формуванні та тво-рен-ні нау-ко-вого кни-гови-дання.

Окрім викладеного, актуальність теми пов’язана ще з 150-літнім юві-леєм від дня народження І. Франка, вивченням і пере-осмис-ленням деяких уста-ле-них стереотипів, нав’язаних попередньою тота-літарною епохою щодо однієї з най-ви-датніших постатей укра-їн-ського народу усіх часів, який почи-наючи з 70-х ро-ків ХІХ ст., став ключовою фігурою в політичному й куль-турному житті – франкознавчі студії, насамперед міждисциплінарні, зокрема мало-вивчених аспектів його видавничої діяльності, книгознавчих концепцій, є сьогодні вкрай потрібні й актуальні.

Стан дослідження проблеми. Попри те, що франкознавчі студії роз-почалися ще за життя І. Франка, а остаточно франкознавство як окремий напрямок українознавства сформулював акад. М. Возняк 1926 р., звертаючи увагу на різновек-торність Фран-ко-вих літератур-них та нау-ко-вих зацікавлень - жоден з дослідників ніколи не займався спеціально студіями книгознавчих та видавничих аспектів діяльності письменника та вченого.

Українські вчені, насамперед літературознавці: О. Огонов-ський, Г. Цег-лин-ський, А. Кру-шель-ниць-кий, О. Колес-са, М. Возняк, М. Єв-шан, М. Мо-чуль--ський та ін. розу-міли вагу для української куль-тури багато-гран-ної праці свого геніального сучас-ника. Ще за життя письменника, а відтак по його смерті з’яви-лася низка нау-ко-вих праць, продовжувалася публікація його тво-рів. Серед перших франко-знав--ців були С. Єфремов, М. Лозинський, Я. Гор-дин-ський, В. Верниволя (В. Сі-мо-вич), М. Зеров та ін. Упродовж 20-х років в УРСР ви-йшло найпов-ніше на той час видання творів І. Франка з міні-маль-ним втручанням цензури. Але вже почи-наючи з 30-х років об’єктивне наукове дослідження творчості І. Франка стало практич-но неможливим.

Найбільше франкознавчої літератури побачило світ після Другої сві-тової війни, коли розпочалися дослідження окремих напрямків життя і діяльності письменника. Це насамперед праці І. Гуржія, Ф. Шевченка, Д. Вір-ника та Є. Голубовської, С. Злупка, М. Ломової, М. Кравця, Г. Вер-ве-са, М. Загай-ке-вич. З’явилася низка досліджень, які узагальню-вали творчість І. Франка-мит-ця, їх авторами були М. Возняк, О. Бі-лець-кий, Є. Кирилюк, О. Дей, П. Ко-лес-ник, І. Басс, А. Каспрук та ін. Однак з огляду на ідеологічні обста-ви-ни кожна з цих праць мусила бути підігнана до певних ідеологічних мірок, і на сьо-годні їхні висновки і методологія застаріли. Окремі публікації з твор-чості І. Франка з’я-ви-лися з-під пера вчених української діаспори: праці В. Доро-шенка, І. Пань-ке-вича, Р. Смаль-Стоцького, Л. Рудницького, Л. Луцева, Ю. Ше-реха (Шевельова) та ін., а також чужинців Е. Вінтера, П. Канді, К. Ме-нінґа, Б. Єржабкової та ін.

Заслуги в дослідженні журналістики і публіцистики І. Франка мають Г. Вер-вес, В. Дмитрук, І. Дорошенко, М. Нечиталюк, А. Па-шук, І. Ро-ман-чен-ко, редак-тор-ської праці – Л. Маляренко.

Новітні наукові франкознавчі студії розпочалися лише в часи горба-чов-ської перебудови, а починаючи з проголошення неза-леж-ності Украї-ни засвід-чили якісно новий науковий рівень. У цей час з’явилися фун-да-мен-тальні пра-ці І. Де-ни-сюка, Т.?Гундорової, М. Гна-тюка, Я. Гри-цака, А. Скоця, В. Кор-ній-чука, Я. Мель-ник, С. Злуп-ка, а також молодшого покоління тала-но---ви-тих до-слід-ників Б. Ти-хо-лоза, Н. Тихолоз, Р. Чопика, Н. Тодчук, О. Луцишин, М. Че-лець-кої та ін., есеї Р. Горака та Я. Гнатева. Українським науковцям стали до-ступні дослі-джен-ня із закордону – чужинців та вчених українського по-ходження. Неоці-ненну вартість для франкознавства мають біб-ліо-гра-фіч-ні праці М. Павлика, В. Дорошенка, М. Мо-роза, М. Бутрина, М. Гуменюка.

Значне місце у розвитку франкознавства належить Між-народному симпозіуму ЮНЕСКО “Іван Франко та світова культура” (Львів, 1986), Міжнародній конференції “Іван Франко – письменник, мисли-тель гро-ма-дянин” (Львів, 1996), конгресам Міжнародної асоціації україністів в Києві (1990), Львові (1993), Харкові (1996), Одесі (1999), Чернівцях (2002), Донецьку (2005), Франківським читанням в Черкасах (2006) та публікації мате-ріалів цих наукових форумів, а також найбіль-шому в історії Між-народ-ному ювілейному конґресові “Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (Львів, 2006, матеріали не опубліковано).

Для розвитку книгознавства і бібліотеко-знав-ства ве-лике значення мають щорічники “Наукові праці Націо-наль-ної бібліотеки ім. В. І. Вер-надського”, де авторами виступають книго-знавці Я. Ісаєвич, О. Они--щенко, Л. Дубровіна, М. Геращенко, С. Кулешов, Т. Ків-шар, Г. Ко-валь----чук, В. Омельчук, В. Горо-вий та ін., збір-ни-ки наукових праць “За-писки Львів-ської наукової бібліотеки ім. В. Сте-фа--ника”, що-річник “Вісник Львів-ського університету: Серія книго--знавство, біб--ліотеко-знав-ство та інфор-маційні технології”, який запо-чат-ку-ва-ла універ-си-тет-ська Наукова бібліотека 2006 р. Згаданий доробок кни-го-знавчої науки став основою для нашо-го ди-сер-таційного дослідження про Івана Франка як ви-давця.

Усе ж як самостійний об’єкт книгознавчі концепції та видавнича діяль-ність І. Франка не аналізувалися. Водночас постає ряд дослідницьких питань, пов’язаних з методикою та прийомами дослідження видавничої продукції І. Франка, його сучасників. Роль І. Франка як одного з чільних представників видавничого процесу в Україні висвітлено недостатньо. Не з’ясовані причини того, чому не було зреалізовано низки видавничих задумів І. Франка. Дослід-ники не звертали уваги на мистецьке оформлення видавничих серій і окре-мих книжок, шляхи кольпортажу друкованого слова з Галичини на Над-дніпрян-щину. Не використано архівні фонди, що висвітлюють власне книго-ви-давничу діяльність І. Франка, містять відомості про фінансові аспекти, наклади видань тощо. Досі не зроблено спроби здійснити комплексний аналіз Франкової видавничої діяльності, дослідити її в контексті розвитку націо-нального руху в Україні, проаналізувавши саме книгознавчі та джерело-знавчі аспекти цієї діяльності.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Напрям дослідження по-в’я-за-ний з науковими програмами Інституту україно-знав-ства ім. І. Кри-п’я--ке-ви-ча НАН України – науковою темою відділу нової історії “Су-спіль-но-полі-тичні та націо-нально-конфесійні трансформації в За-хід-ній Україні ХІХ–ХХ ст.” (державний реєстраційний номер 0107U002361). Ди-сер-тант брав участь у розробленні підтеми: “На-ціо-наль-но-кон-фе-сійні аспек-ти суспільно-політичної трансфор-мації в За-хід-ній Україні”; а також теми кафедри новітньої історії Украї-ни Львів--ського націо-наль-но-го уні-вер-ситету імені Івана Франка (ЛНУ) “Захід--но-укра-їн-ські землі в ХІХ–ХХ ст.: етно-соціальний аспект” (державний реєстраційний номер 0105U004935). Тему дисертаційної роботи скоор-диновано з напрямом програми Національної бібліотеки України імені В. І. Вер--над-ського (НБУВ) “Книж-кові та руко-пис-ні пам’ятки: істо-рико-куль-турні дослідження бібліо-теч-них зібрань, колек-цій та рідкісних видань” (дер-жав--ний реєстра-цій-ний номер 0102U000510), “Руко-писна спадщина діячів науки й куль-тури України: джере-ло-знавчі дослідження та археографічний опис” (дер-жав--ний реєстра-цій-ний номер 0100U006608). Роль автора у вико-нанні цих тем і програм полягала в опрацюванні насамперед книго-знавчих аспектів видавничої діяль-ності І. Франка та його сучасників.

Об’єктом дослідження є І. Франко як книгознавець та його видавнича спадщина останнього десятиліття ХІХ – поч. ХХ ст., що відзначена найбільшою продуктивністю у сфері книгодрукування та видання книжкових серій.

Предметом вивчення є історико-книгознавчі аспекти ви-дав--ничої діяльності І. Франка та оцінка його внеску в розвиток книжково-видавничої справи, вплив на роз-виток освіти та гума-ні-тарної науки, національного руху в Україні.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період останнього десятиліття ХІХ ст. – коли він досяг розквіту своїх інтелектуальних і духовних сил, і до йо-го смерті 28 травня 1916 р., тобто понад 25 років його видавничої діяль--ності.

Мета дослідження: здійснити комплексний аналіз книговидавничих концепцій І. Франка, його видавничої ді-яль--ності на тлі суспільно-політич-ного та культурно-освіт-нього життя укра-їн--ців Австро-Угорської монархії та Російської імпе-рії, про-ана-лізувати книго-знавчі та джерелознавчі ас-пек-ти його ви-дав-ничої спад-щини.

Основними завданнями праці є:

– вивчити стан видавничого руху на етнічних теренах за-се-лення україн-ського народу в другій половині XIX – на початку XX ст.;

– виявити суспільні чинники, що впливали на структурування су-спіль--ного життя Галичини та формування державної соборницької ідеї;

– виокремити теоретичні засади книгознавчо-видавничих концепцій І. Франка-видавця та реалізацію їх у прак-тич-ній площині;

– проаналізувати життєвий шлях, уточнити деталі біографії І. Франка та з’ясувати еволюцію його світоглядних позицій, їх тран-сфор-ма--цію від соціалістичних теорій до національної демократії і вплив цього процесу на формування і розвиток національного книго-дру-ку-вання;

– провести книгознавчо-бібліографічну реконструкцію серій та видань І. Франка, простежити передумови та суспільне значення видавничих серій І. Фран-ка – літературного, науково-популярного та політичного спря-мування;

– окреслити роль І. Франка у видавничій діяльності Наукового това-риства ім. Шевченка у Львові, його працю над ство-рен-ням “Літе-ра-турно-наукового віс-ника” – нового типу загально-укра-їнського жур-налу, нау-кового часопису “Записки НТШ”, інших нау-кових серій (“Етно-гра-фіч-ний збірник”, “Матеріали до україн-ської етнології”, “Укра-їн-сько-руський архів” та ін.), спе-ціалізованих ви-дань комісій і секцій НТШ, назагал – його вплив на наукові про-грами діяль-ності цієї фундаментальної наукової установи;

– дослідити участь І. Франка як автора, перекладача і редактора Укра-їн-сько-руської Видавничої Спілки та творця низки її видав-ничих програм;

– показати І. Франка як засновника високомистецьких укра-їн-ських дру-ків (антологія “Акорди”), як видавця низки окремих ви-дань, які він видавав влас-ним накладом, провести книгознавчі студії над конт-ро-вер-сій-ною книж-кою “Wielka utrata”, значення якої й досі не дооцінили насамперед польські та українські історики;–

визначити внесок та особисту роль І. Франка-книгознавця та видавця у формуванні видавничого процесу та світоглядних засад українського народу кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

Методологічна основа роботи – принципи історизму та нау-ко-вої об’єк-тив-но-сті з використанням порівняльно-історичного, про-блем-но-хро-но-ло-гіч-но-го, струк-турно-системного, статистично-аналі-тичного ме-то--дів. Застосовано також біографічний метод, який допомагає визначити внесок І. Франка та його колег у суспільно-культурне життя України та книгознавчий, що надав можливість з’ясувати репертуар видань, принципи формування видавничих серій тощо. Описовий метод дав змогу ви-вчити націо-нально-індивідуальний характер української видавничої спра-ви, а індук-тив-ний метод, стуктурно-функціональний підхід, типологізація, фак-тор-ний і ком-по-нент-ний аналіз допомогли перейти до узагальнень, які характеризують євро-пейську ідентичність Франкових видавничих засад.

Наукова новизна полягає в новому концептуальному вирішенні науко-вої проблеми, пов’язаної з оцінкою значення наукових засад діяльності та провідної ролі І. Франка у книговидавнивчому процесі на теренах етнічного розселення українців в Австро-Угорщині та Росії кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Вона складається з того, що:

– доведено значимість І. Франка як провідного діяча українського націо-нального руху у контексті впливу його діяльності на формування загально-національних видавничих програм та книжкового репертуару українських видань та видань світової літератури; на визначення напрямів діяльності провідних видавництв (Наукового товариства імені Шевченка, Українсько-руської Видавничої Спілки) та колег й сучасників (М. Грушевського, М. Пав-лика, В. Гнатюка, О. Маковея, П. Куліша, О. Кониського та ін.);

– проведено наукову книгознавчо-бібліографічну реконструкцію всіх видав-ничих книжкових серій та багатотомних видань, в яких брав участь І. Франко, показано їх новизну, роль у підвищенні освітнього рівня та світо-гляду українського народу, структуруванні суспільства; висвітлено історико-книгознавчі та джерелознавчі аспекти появи у світ в українському перекладі низки вершинних здобутків світової літератури в інтерпретації І. Франка, його товаришів і колег;

– встановлено видатну роль І. Франка як одного з фундаторів української наукової книжки, редактора власних творів та перекладів, його співпрацю з друкарнями НТШ, Загальною, Ставропігійського інституту, І. Альтенберґа, П. Барського у Києві та ін.;

– виявлено невідомі досі біографічні деталі життя і творчості І. Франка, його співпрацю та взаємостосунки з А. Хойнацьким, Ф. Вовком, В. Мальо-ваним, А. Шеховичівною, О. Альбранд, Одеською Громадою та ін.;

– уперше у книгознавстві зроблено комплексне книгознавчо-бібліогра-фічне та джерелознавчо-текстологічне дослідження видавничої спадщини І. Франка та сформульована його книговидавнича концепція, що складалася з ідеї всебічного формування духовності, наукового світогляду та політичної свідомості українського суспільства завдяки створенню різнофункціональних книжкових серій та окремих книжок нового типу, розгортання науково-видавничих проектів, які за змістом і формою визначили сутність видав-ничого процесу цього періоду та впливали на його подальший розвиток.

Практичне значення одержаних результатів. До наукового обігу введено нову інформацію для подальшого розвитку насамперед міждис-циплінарних франкознавчих студій.

У кни-го-знавчу науку запроваджено термін біб-ліо-логічне крає-знав-ство, що вжито в шашкевичезнавчих студіях щодо виявлення окремих примірників альманаху «Русалка Дністрова», моди-фіковано в цьому напрям-ку тер-мін контрафакція, який введено до енциклопедичного видання «Українська лі-тературна енциклопедія». Дослідження книго-знав-чих та джерелознавчих аспек-тів видавничої діяльності І. Франка є цінним матеріалом для написання уза-гальнювальних праць з історії української ви-дав-ничої справи, культури в XIX – на початку XX ст., бібліо-те-ко-знав-чих та архівознавчих студій, дослі-джень внеску низки маловідомих діячів, сорат--ни-ків І. Франка в розвиток націо-наль-ного відродження, а також використовуються у викладанні спеці-аль--них курсів з книговидавничої справи та книгознавства у Львівському наці-ональному університеті імені Івана Франка та Українській акаде-мії друкар-ства, для напи-сання підручників з історії та культури України новітньої доби, для читання спец-курсів з історії культури в українській та зарубіжній вищій школі.

Апробація роботи. Результати пропонованої праці обговорені на засі-дан-нях відділу нової історії Інституту українознавства ім. І. Кри-п’я-ке-вича НАН України, на методологічному між-дисцип-лі-нар-ному семі-нарі “Іван Фран-ко у XXI столітті” Міжнародної асо-ціації франкознавців. Резуль-тати пошуку та науко-вого дослідження відображені у двох мо-но-графіях, брошурі, нау-ко--вому каталозі, 21 статті, опублікованих у наукових фахових видан-нях України, закордонних виданнях, низці статей, що побачили світ у матеріалах міжнародних кон-фе-ренцій та конґресів, ен-цик-ло-пе-діях тощо. Автор допові-дав також на таких між---на---род-них, загаль-но-україн-ських, обласних конґресах, симпозіумах та конфе-рен-ціях: Між-на-родна наукова конфе-рен-ція “Книга в со-ціо-куль-тур-ному прос-то-рі: Досвід книговидання XIX–XX ст. і сучасні проб-леми” (Львів, 1995); Шаш-ке-ви-чів-ські читан-ня: 1996 – “Руська Трій-ця” і При--кар-паття” (Івано-Фран-ківськ, 1996); 2000 – “Русь-ка Трійця” і христи-ян-ська тра-диція в духовному житті України” (Труска-вець, Львівська обл., 2000); 2003 – “Маркіян Шашке-вич у контексті української духовної культури” (Львів?–?Горо-денка, 2003), Між--на--родна наукова конференція “Іван Франко – письменник, мисли-тель, гро-ма-дянин” (Львів, 1996); Міжнародна наукова кон-ференція “Пере--мишль і Пере-миська земля протягом віків” (Пере-мишль, РП, 1998); Четвертий, п’ятий, шос-тий Міжнародні конгреси україністів (Оде-са, 1999; Чернівці, 2002; Донецьк, 2005); Звітні нау-кові конференції Львів-ського національного університету іме-ні Івана Франка за 2000–2007 рр.; Уро-чиста академія Львівського відді-лен-ня Інсти--ту-ту літератури ім. Т. Г. Шев-ченка НАН України, НТШ у Львові, присвя-чена 80-річчю від дня народження Мирос-ла-ва Мороза (Львів, 2003); Академія на честь 190-х роко-вин від дня народження Т. Шевченка. Філологічна секція НТШ (Львів, 2004); Міжна-род-на (35) наукова конфе-рен-ція “Тарас Шевченко і народна куль-тура” (Черкаси, 2004); Науково-практична кон-ференція “Збере-жен-ня реґіо-нальної самобут-но-сті Гу-цуль-щини в сучас-них умовах: стан, проб-ле-ми та перспек-тиви” (Пу-ти-ла Чернівецької обл., 2004); Наукова конференція “Іван Франко: тексти і кон-тексти” (Крехів Львівської обл., 2006); Науково-практич-на кон-ференція Косів-ської філії НТШ “Гуцульщина і світ”, при-свя-чена 150-річчю від дня на-родження Івана Франка (Косів Івано-Франківської обл., 2006); Між-народ-ний нау-ко-вий конґрес “Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (Львів, 27 верес. 2006 р. – 1 жовт. 2006 р.); Міжна-род-ний симпозіум до 150-річ---чя Іва-на Фран-ка (Бухарест, Румунія, 2006).

Головною базою для створення праці, а отже, її джерельною осно-вою є опубліковані і виявлені документи, які дослідив автор в архівах і руко-писних зібраннях бібліотек Львова, Києва (Україна) та Москви (Росія), опра--цю-вання спеціальної літератури та обстеження de visu усіх дослід-жу-ваних зразків ви-дав-ничої діяльності І. Франка. Найбільший масив документів зосереджено у Відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, зокрема у фонді 3 (І. Франко). Дослідник користувався низкою справ також з ф. 63 (С. Ру-данський), ф. 64 (Українсько-руська Видавнича Спілка), ф. 100 (І. Бе-лей) цього архіву. Використано доку-ментальний матеріал Центрального дер-жав-ного істо-рич-ного архіву в м. Києві (ф. 274 – Київська губернська жан-дарм--ська упра-ва; ф. 294 – Канце-лярія Київського окремого цензора; ф. 295 – Київський тим-ча-со-вий комітет у справах друку; ф. 419 – Прокурор Одеської судової пала-ти; ф. 442 – Канце-лярія київ-ського, подільського і волинського генерал-губер-на-тора), Централь--ного дер-жав-ного історичного архіву України у Львові (ф. 129 – Львів--ський Ставро-пігійський інститут; ф. 146 – Галицьке наміс-ни-цтво; ф. 309 – Нау-кове товариство ім. Шевченка; ф. 384 – Я. Гор-дин-ський; ф. 663 – М. Пав-лик), Державного архіву Російської Федерації (ф. 102-3д – Департамент полі-ції), Державного архіву Львівської області (ф. 2 – Міське управління в королів-ському столичному місті Львові; ф. 297 – Товариство “Ака-демічне братство” у Львові). Послуговувався дисертант документальним матеріалом з рукописних фондів На-ціо-нальної біб-ліо-те-ки України ім. В. І. Вер--надського, Львівської наукової бібліо-теки ім. В. Стефа-ника НАН України, Наукової бібліотеки Львів-ського націо-наль-ного університету ім. І. Франка, власного архіву.

Важливим джерелом до біографії і до видавничої діяльності І. Франка є тогочасні періодичні видання: “Зоря”, “Правда”, “Діло”, “Praca”, “Бать-ків-щина”, “Kurjer Lwowski”, “Kraj”, “Prawda”, “Ruch”, “Die Zeit”, “Літературно-науковий вісник”, “Записки НТШ” та ін., а також опубліковані збірники доку-ментів “За сто літ: Матеріяли з громадського і літературного життя України ХІХ ст. і поч. ХХ ст.” (Київ, 1928), “Іван Франко: Документи і мате-ріали, 1856–1965”(Львів, 1966), “Історія Львова в документах і матеріалах” (Київ, 1986) та ін., листування І. Франка з М. Драгомановим, М. Павликом, М. Гру-шевським, іншими особами, спогади про І. Фран-ка його сучасників, зо-кре-ма М. Мочуль-ського, В. Левиць-кого, Марка Черемшини, Г. Біґеляйзена та ін.

Особистий внесок здобувача. Усі викладені положення та виснов-ки на-ле---жать дисертантові одноосібно. У двох роботах, які виконано у спів-автор-стві, авторові належать не менше по-ло--вини викладених ідей та обсягу праці, про що детально зазначено в спику праць дисертанта, опубліко-ваних у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи зумовлені її метою та завданням. До-слі-джен--ня складається зі вступу, 8-ми розділів, кожний з них поділено на тема-тич-ні парагра-фи і які супро-во-дять аналітичні вступні зауваги та виснов-ки; загальних виснов-ків з те-ми дослі-дження, а також 9 додатків, де впер-ше зроблено бібліографічний опис серійних та окремих видань І. Фран-ка, списку використаних джерел. Основний текст скла-дає 376 с., додатки – 22 с., список джерел – 89 с. (866 позиції). Загальний обсяг дослідження – 487 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми праці, вказано на хронологічні рам-ки, мету та завдання, з’ясовано методологічні підходи, істо-ріо-графію та джере-ло-знавчу базу дослідження. Поруч із висвітленням ступеню розробки теми та кла-сифікацією напрямів дослідження, дотичних до її опрацювання, особливу увагу звернено на книго-знав-чі та джерелознавчі студії в Україні та значенні сучасних книго-знавчих праць.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” автор виокремлює три блоки досліджень, які стосуються висвітлення теми дисертації. До першого блоку входять узагальнені та часткові студії з історії України та роз-витку на-ціо-нального руху – йдеться про класичні праці української істо-ричної науки: М. Гру-шевського, Д. Дорошенка, Н. Полонсь-кої-Василенко, М. Явор-сько-го, О. Суб-тельного, які дають основну схему суспільно-полі-тич-ної си-туа-ції; а також спеціальні дослідження з історії сус-пільно-політичного руху на українських землях Галичини та Буковини у складі Австро-Угор-щини О. Сухого, О. Добржан-ського, монографії з історії Польщі та Австрії, де частково висвітлюються й проблеми видавничого про-цесу в окреслений період, роль у цьому процесі провідних громадсько-полі-тичних та культурно-просвітницьких діячів.

Значну цінність мають праці з часів формування національного руху в Гали-чині, написані на основі споминів учасниками подій (О. Барвінський, О. Тер-лець-кий, К. Левицький). Попри ідеологічний тиск цінний фактоло-гіч-ний матеріал згро-маджено в окремих монографіях радянського періоду (ко-лек--тив-ній “Тор-жество історичної справедливості”, М. Кравця та ін.). Опра-цьо---вано також праці М. Гроха, канадського дослідника І. П. Химки, поль-сь-ких вчених В. Найдус, Е. Горнової, Й. Хлєбовчика. Усі ці публікації сто-су-ються дослі-джу-ваного періо-ду і з різних боків висвітлюють суспільно-полі-тичне життя, репрезентуючи методологічний підхід до з’ясування ситуації на етнічних зем-лях українського народу. У цих працях присутні деякі аспекти і видавничої ді-яльності громадських органі-зацій та окремих осіб, однак їх ав-то-ри торкаються цих питань лише побіжно, не вникають в деталі і не роз-гля-дають усієї видав-ничої палітри того часу під кутом книгознавчих студій.

У другому історіографічному блоці розглянуто систематичні досліджен-ня теоретичних засад українського книго-знав-ства і бібліотекознавства, які закла-дено в 1918 р. від-крит-тям Націо-наль-ної бібліотеки України в часи Геть-ма--нату П. Ско-ро-пад-ського, організа-цією її праці на європейському рівні, а пізніше створенням УНІК – Українського нау-кового інститу-ту книгознавства. Під-крес-лено значен-ня часопису УНІК “Біб-ліологічні вісті” та збірників “Тру-ди УНІК” для ство-рен-ня наукових під-валин україн-сько-го книгознавства. Лік-ві-дація УНІК та реп-ре-сії його працівників у часи сталінського терору надовго припи-ни-ли розвиток україн-ського книгознавства, яке частково почало від-ро-джу--ва-ти-ся в часи “хру--щовської відлиги”. У зв’язку з 400-літтям російського та укра-їн-сько-го книгодрукування в 60-х роках XIX ст. попри ідеологічний вплив на гума-ні-тар-ні студії українські вчені, насам-перед Г. Коляда, Я. Ісає-вич, Я. Запас-ко, прово-дять фундаментальні кни-го-знавчі дос-ліджен-ня, продов-жуючи традиції своїх по-передників І. Огієнка, І. Свєнціцького, І. Франка, М. Гру---шев-ського, І. Кри-п’я--ке-ви-ча. Після проголо-шення незалежності України опубліковано низку фундаментальних досліджень з історії української книж-ки, авторами яких є Я. Ісаєвич, М. Тимошик, Л. Дубровіна, Г. Ковальчук, Н. Зелінська, Н. Черниш, Е. Огар, О. Антоник, М. Васильчук. І. Котлобулато-ва та ін. Над опра-цюван-ням ре-пер--туару книжки пра-цюють вчені та бібліо-графи у Львові та Києві (Я. Даш-ке-вич, Л. Іль-ниць-ка, О. Хміль, Р. Жданова, В. Рой), коор--динує цю працю Націо--наль-на бібліотека України імені І. В. Вер-надського під керівництвом акад. О. Они-щенка. Окремі аспекти книгознавчих досліджень знаходимо в працях Українського НДІ архів-ної справи та доку-ментознавства (директор І. Матяш), періодиці Української академії друкарст-ва. та вроцлавської школи книгознавців (Республіка Польща), друках Літе-ратурно-меморіального музею Івана Франка у Львові, публікаціях працівників Львівської галереї мистецтв. Визначними теоретичними і фактологічними працями з книгознавства є вже згадувана вище книжка М. Мак-Люена, а також “Книговедение: энциклопедический словарь“ (Москва, 1982), “Encyklopedia Wiedzy o Ksi№їce“ (Wrocіaw, W-wa, Krakуw), “Sіownik Biograficzny Pracow-nikуw Ksi№їki Polskiej” (W-wa, Јуdџ). Факти і явища, що стосуються книжки та книжкової справи, дисертант розглядає в ракурсі минулого ( історія) та сього-дення (сучасний стан).

Третій історіографічний блок складають праці з франкознавства як окре-мого напря--мку українознавчих студій, який зародився ще за життя пись-мен-ника. В цих працях знаходимо окремі зауваги, які стосуються нашої ди-сертації.

Джерельною базою дослідження стали матеріали державних архівів, не-опуб-ліковані та опубліковані документи, зокрема спогади, найповніше на сьо-годні багатотомне зібрання творів І. Франка у 50 томах Далі поклики у тексті на це видання подано в круглих дужках: перша цифра означає том, друга, курсивом – сторінку., праці, що мають особ-ли-ве значення для розуміння світоглядних позицій, але через ідеологічні забо-рони не потрапили до цього видання, окремі книжки та видавничі серії І. Фран-ка, які виявив і опрацював дисертант і які побачили світ в досліджу-ва-ний період. Для порівняння видавничих засад І. Франка та О. Пушкіна дисертант опра--цював монографію С. Гессена “Книгоиздатель Александр Пушкин: Ли-те--ра-тур-ные доходы Пушкина” (Ленинград, 1930).

Широка і репрезентативна джерельна база дисертаційної роботи, аналіз численних праць з франкознавства дали змогу всебічно розкрити внесок І. Франка у книгознавство, висвітлити його видавничу практику в окреслений період, її значення в суспільно-культур-ному житті України.

У другому розділі “Ad fontes: Витоки видавничої діяльності Івана Франка”, який скла-дається з 8-ми підрозділів, з’ясовано низку проблем, що зумовили книгознавчі і видавничу практику І. Франка у 90-х роках ХІХ – на початку ХХ ст.

Передовсім охарактеризоване політичне тло, досліджено об’єктивні й суб’єк-тивні фактори українського відродження, яке, розпочавшись на Над-дніп-рянській Україні наприкінці ХVІІІ ст., проходило періоди активізації, стаг-на-ції, поліційного і морального тиску з боку влади в різні періоди на всіх етніч-них землях України впродовж ХІХ ст. Основними віхами в процесах націо-наль-но-го відродження українців були: створення Кирило-Мефо-діїв-сько-го товариства і висунення в його програмі тези про окремішість українського народу, поши-рення самостійницької у своїй глибинній суті творчості Т. Шев-ченка; виступ в Галичині діячів “Руської Трійці”, революційні події в Європі, які зачепили Габсбурзьку монархію і в результаті яких галицькі українці до-моглися певних успіхів в національному житті; встановлення консер-ва-тив-ного режиму в Габс-бур-зькій монархії та перехід польської аристократії на спів-працю з австрій-ською владою, втрата галицькими українцями рево-лю-цій-них здобутків; утво-рення в 60-х роках в Галичині народовської та москво-філь-ської течій серед української еліти, захоп-лення москвофілами націо-нальних інституцій в краї; початки співпраці наро-дов-ців з консервативною частиною наддніпрянської еліти, діяльність “Просвіти” (з 1868) та створення літературного Товариства ім. Шевченка з власною друкарнею на кошти наддніпрянських меценатів.

Зміна розвитку національного руху відбулася у дру-гій половині 70-х ро-ків, коли про себе заявила молода частина галицької елі-ти, яку очолили І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. Їхні контакти з М. Дра--го-мановим зумо-вили появу радикального напрямку в суспільно-полі-тич-ному русі українців Галичини, про що повідомив журнал “Друг” на по-чатку 1877 р. Власне з переїздом до Львова і участю в редакційному комітеті цього журналу роз-по-ча-лася видавнича діяльність І. Франка. Нову течію в розвитку українського націо-нального руху не змогли зупинити репресії з боку влади (т. зв. “соціа-лістичні процеси” 1876 та 1877 р.), арешти О. Тер-лець-кого, М. Павлика, І. Франка, сте-жен-ня з боку царської охранки, неро-зу-міння стар-ших наро-довців. З кінця 70-х років ХІХ ст. національний рух українців в Гали-чині
(а це мало вплив і на розвиток свідомості наддніп-рян-ської молоді) отри-мує новий поштовх та значно ширшу суспільну гаму, що й народило україн-ський радикалізм, націонал-демократизм і в 90-х роках вису-нуло тезу про державну самостійність українського народу.

Висвітлено формування світогляду І. Франка до 90-х ро-ків ХІХ ст., трансформування його від радикалізму до націонал-де-мокра--тиз-му, критич-ного ставлення до федералістських ідей М. Драгоманова, несприй-няття духо-вого поневолення в концепціях Маркса – Енґельса – Лас-саля. І. Франко у 1890 р. стає чільним організатором Русько-української ради-каль-ної партії, а пізні-ше – Української національно-демократичної партії (1899), аргу-мен-товано пока-зує неспроможність марксизму в теоретичній і прак-тичній площинах.

Наступні підрозділи висвітлюють Франкові книгознавчі і видавничі за-са-ди, які він виклав у статті “Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва” (“Світ”, 1882), ставлення його до книгознавчих і редак-тор-ських проблем, сформульованих в “Переднім слові” до збірки
“З вер-шин і низин” (1893). Показано І. Франка як зачинателя радикальної течії в журна-лістиці і книговиданні, ситуацію, що склалася після заборони журналу “Друг”, колізії з виданням “Громадського друга”, “Дзвона”, “Мо-лота”, першого загаль-но-україн-ського журналу “Світ” (1881–1882). Висвіт-лено також обставини, за яких І. Франко видав з това-ришами альманах-календар “Дністрянка” (1876), розпочав друк “Письм Івана Франка”, а також став автором і видавцем пер-ших віршованих сатир, брошури “В дорогу!” – віршованої програми етно-графічної мандрівки україн-ської молоді 1884 р. З’ясо-вано участь І. Франка у першому виданні збірки “З вершин і низин” (1887), альманахів “Ве-селка”, “Ватра” та “Перший вінок” (1887). На прикладі підготовки до друку спадщини О. Шухевича (1883) В. Нав-роцького (1884) показано його становлення як про-відного фахівця і видавця наукової книжки, як зачинателя книжкових серій нового типу (“Дрібна бібліотека”, 1878–1880), “Наукова бібліотека”,1887).У підрозділі 2.8 згадано про Франкові легальні та нелегальні форми доне-сен-ня книжки до читача на прикладі видання праць Ір. Житецького та І. Ковальського, співпрацю з Ф. Вовком в організації неле-галь-ного кольпортажу на Наддніпрян-щину тощо. Активна видав-нича діяль-ність І. Франка та його однодумців, їх зусилля щодо поширення україн-ської книжки сприяли по-жвав-ленню в цілому видавничого процесу в Галичині, змушували покоління старших народовців підняти рівень діяльності “Просвіти”, започаткувати що-денник “Діло” (1880), врешті перетворити літе-ра-турне Товариство ім. Шев-ченка в наукову інституцію.

Третій розділ “Іван Франко як видавець у період громадсько-полі--тич-ної структу-раліза-ції українського суспільства (90-ті роки ХІХ ст.)” скла-да-ється з трьох параграфів. У першому параграфі “Новий етап видав-ни-чої діяль-но-сті “Літературно-наукова бібліо-те-ка” розгля-нуто історію поя-ви в світ третьої з черги видавничої серії Франка-ви-дав-ця. До її програ-ми мало увійти те, що не вда-лося опублікувати в “Науковій біб-ліотеці”.

Перша книжка оновленої серії, яка містила поему Т. Шевченка “Пе-ре-бен-дя” з “Переднім словом” І. Франка побачила світ у лютому 1889 р. Фран-кова “Літе-ратурно-наукова бібліотека” виходила накладом ви-дав-ця у двох се-ріях, яку ди-сертант за форматом класифікує як “мала” (1889?–1898, розміри 13,5Ч10,4 см) та “нова” (твори І. Фран-ка, 1894?–1898, розміри 20Ч13 см).

У “малій” серії побачили світ 34 випуски (№ 33 не вдалося вия-ви-ти). Там поба-чили світ твори Т. Шевченка, М. Дра-го-ма-но-ва, І. Франка, розвідки Лесі Україн-ки та П. Тучапського, поезії Уляни Кравченко та скон----фіско-вана книж-ка А. Крим-сько-го “В обіймах старшого брата”. Окрім то-го тут з’явилися пе-ре--клади з Ґ. Фло-бера та М. Верна.

Одним з найоригінальніших випусків “малої” серії стала публікація окре-мим виданням про-тесту галицької інтеліґенції супроти націо-наль-них утис-ків україн-ського населення мадярами на Закар-патті, який підписали понад 40 ви-датних діячів науки і культури. Дисертант встановив, що попри велику кіль-кість під-писантів, текст протесту написали І. Франко та В. Гнатюк.

З технічних причин (щоб можна використовувати набір з часопису “Жи-тє і Слово”) у 1895 р. І. Франко започаткував “нову” серію “Літера-тур-но-наукової біб-ліотеки” (з’явилося 11 випусків). Опубліковано тво-ри І. Франка, розвідка П. Гра-бовського про Черни-шев--ського та монографічне дослідження О. Тер-ле-ць-кого, а також переклади В. Щурата, І. Франка з Софокла, Ф. Г. Ді-дона та М. Верна, А. Крим-ського – з Фірдоусі та В. Клоустона. Формально до остан-нього числа серії можна зара-ху-вати книжку Дж. Дрепера “Історія бо-роть-би між релігією і наукою” (1898), але вона не мала ні грифа серії, ні першого числа.

“Літературно-наукова бібліотека” І. Франка стала про-дов-жен-ням (навіть зі збереженою назвою) видав-ничої серії Українсько-руської Ви-давничої Спілки – одного з велико-масштабних українських видав-ничих проектів.

У підрозділі “Хлопська бібліотека” як зразок видавничої серії полі-тич-ної партії” досліджено досі не вивчену унікальну книжкову серію Русько-україн--ської радикальної партії, яку І. Франко, як лідер галицьких радикалів, засну-вав 1896 р.

Серія “Хлопська бібліотека” стала своєрідною енциклопедією га-лиць--кого радика-лізму, вона пояснювала селянам не тільки ставлення до різних полі-тич-них вчень (на-приклад, соціалізм), але й до окремих су-спіль-них верств сус-піль--ства. Формат серії 16Ч12 см. Деше-виз-на книжечок (від 2 до 12 крей--церів), а також значний наклад (орієнтовно 2,5?–3 тис. прим.) давала можливість при-дба-ти їх селянам, укомплектувати просві--тян-ські бібліотеки. І. Франко як редак-тор, видавець серії брошур РУРП сприяв вироб-лен-ню ради-каль-ного світо-гляду серед українських селян. При цьому зазна-чено, що україн-ський ради-ка-лізм був суголос-ним з ради-каль-ним рухом ХІХ ст. в краї-нах Європи, взору-вався на активність радикалів Франції (Ж. Клемансо). Хоч на українській етнічній території було засилля польських землевласників та держав-них уря-дов-ців – україн-ці стали першими у ство-ренні радикального руху серед слов’ян-ських народів (другими – бол-гари, 1906).

Вищий рівень філософських засад радикалізму І. Франко подавав на сто-рін-ках часопису “Житє і Слово” (1894?–1897), частину напрям-ків якого 1898 р. пере-брав “Літе-ратурно-науковий вісник”. Думки І. Франка, сфор-му-льова-ні у другій половині 90_х років ХІХ ст. – на початку ХХ ст., частково співзвучні з ідеями, які висловив пізніше його сучасник К. Поппер у трактаті “Від-крите суспільство та його вороги” (The Open Society and its Enemies).

У третьому параграфі “Збірка “З вершин і низин” (1893) – видатне явище української культури” йдеться про вихід у світ книжки, яка, на нашу думку, є вершинною за змістом і композицією, видатним явищем української літера-тури. На відміну від першого видання збірки 1887 р., усі твори, які увійшли до нового видання, поділено на цикли, об’єднані у шість розділів, окремо подано розділ з новою редакцією поеми “Панські жарти” і завер-шальний розділ під назвою “Легенди”, куди увійшли його поеми “Смерть Каїна”, “П’яниця” та “Цар і аскет”.

Своєрідними є розділи “Галицькі образки” та “Жидівські мелодії” – ці те-ми мали продовження в подальшій поетичній і прозовій творчості І. Фран-ка. Впер-ше опубліковано тут цикл “Україна” з чотирьох віршів (три з них не про-пускала до друку радянська цензура, починаючи з 30-х років), де відоб-ра-жено світоглядні позиції автора та його національне кредо. Встановлено, що книжка є своєрідною контрафакцією, оскільки фінансував видання А. Хой-наць-кий, натомість у фран-ко-знавстві усталилася думка, що книжку видано на кошти Ольги Франко – так було зазначено на титульному аркуші. Доку-мен-тально підтверджено, що наклад збірки склав 1000 прим. Висловлено власну думку, чому не написали рецензій на книжку М. Драгоманов та А. Крим-ський, чого дуже хотів І. Франко, про оцінку збірки, а ширше – західно-україн--ської літера-тури, яка вийшла з-під пера одного зі стовпів галицького москвофільства Ю. Явор-ського. В результаті студій з бібліо-логічного крає-знавства віднайдено примірник збірки, який І. Франко подарував Ользі Озар-кевич (Рошкевич),

Четвертий розділ “Видавнича діяльність Івана Франка в Нау-ко-вому товаристві імені Шевченка” складається з 4-х па-раграфів.

У першому параграфі “Іван Франко та наукові періодичні видан-ня НТШ: бібліологічні та бібліографічні аспекти” автор досліджує початок праці письменника і вченого в Това--ри-ст-ві ще до його реорганізації 1892 р. в Наукове, показує роль І. Фран-ка як одного з творців нової концепції пер-шої новітньої Академії наук українського народу. Як член ред-колегії журналу “Зоря” (був органом Това-риства з 1885 р.), І. Франко впли-вав на розширення тематики публі-ка-цій цього ча-со-пису. Після перетворенння “Зорі” в “Літературно-науко-вий вісник” (1898), він разом із М. Грушевським, О. Ма-ко--веєм, а далі В. Гна-тю-ком був співредак-то-ром часопису, який стає всеукраїн-ським куль-ту-ро-ло-гіч-ним журналом. За під-ра-хунками А. Франка, на сторінках “ЛНВ” І. Франко опублікував понад 350 ста-тей, рецензій та худож-ніх творів.

У цьому підрозділі зроблено синтетичний аналіз видавничої діяль-ності І. Франка у виданнях НТШ – власне він, а не М. Гру-шев-ський редагував пер-ший том “Етнографічного збірника”, започаткованого 1895 р. Про висо-кий рі-вень цього видання свідчить друк на його сторінках уні-кального проекту “Га-лиць-ко-руські народ-ні приповідки” (31091 за-пис, у 6-ти випус-ках, 1901–1910). Виявлено, що на сторінках «Записок НТШ», «Літературно-наукового вісника» І. Франко подав багато бібліографічних матеріалів, а його перша бібліографічна праця з опису творів С. Руданського побачила світ у «Зорі» 1886р. Висвіт-лено значення для книгознавства та бібліотекознавства його статей “При-чи-нок до студій над Острозькою Біблією”, “Записки проти книгокрадів у ста-рих книгах і рукописах” та ін., надрукованих на сторінках “Записок НТШ” та “Літературно-науко-вого вісника”. Проаналізовано також вихід у світ у серії “Пам’ятки українсько-руської мови і літератури” фунда-мен-тальної Фран-кової праці у 5 томах “Апок-рифи і легенди з українських руко-пи-сів” – праці, якої не створив жоден із слов’ян-ських вчених і де в передмові до першого тому корпусу І. Франко означує початки української бібліографії від “Ізборника Святослава” 1073 р. (38, с. 34) І. Франко як історик брав участь також у публікації важливих істо-ричних документів у серії “Українсько-руський архів”, під-го-ту-вав-ши два томи: “Гро-мадські шпихліри в Галичині 1784?–1840 рр.” (т. 2, 1907), “Матеріяли до історії азбуч-ної війни в Галичині 1859 р.” (т. 8, 1912) та написавши до них ґрунтовні пе-ред-мови й коментарі.

Попри серійні видання НТШ І. Франко опублікував 13 окремих від-битків своїх