У другому параграфі “Видання творів Степана Рудан-ського” йдеть--ся про ви-давничий проект, який побачив світ у 1895–1903 рр. і який го-ту-вали і реалі-зу-ва-ли М. Комар (М. Ко-ма-ров), А. Кримський та І. Франко за участю Василя Лу-кича (В. Ле-виць-кого). Загалом І. Франко завжди був високої думки про пое-тичну твор-чість С. Ру-дан-ського, а про переклад Гомерової “Іліади”, який спо-чатку не-до-оці-нював, пізніше змінив свою думку кардинально. Цей твір, який підготував до друку І. Франко (Омирова “Ільйонянка” за С. Ру-дан-ським), побачив світ кош-том НТШ. Дисертант аналізує видавничі перипетії цього семи-томного видання.

На підставі архівних матеріалів встановлено, що наклад обидвох томів “Ільйонянки” був 700 прим., а вартість витрат склала майже 1200 корон ЦДІА України у Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Од. зб. 609. – А. 10 зв. – 11.. Вста-новлено також, що друге видання перекладу (1912) – (стерео-типне; пере-брано тільки передмову, котру, не зміщуючи основ-ний текст, І. Франко трохи скоро-тив), побачило світ накладом 1000 прим. На Фран-ко-вому виданні цього твору базувалося видання “Просвіти” серії “Руська письменність”, яке ви-пустив у світ Ю. Романчук (1914). Ви-дання НТШ, “Просвіти” та тритомник С. Ру-дан-ського (Київ, 1972–1973), є доброю базою для сучасного академіч-ного видання творів тала-но-витого поета С. Рудан-ського.

У третьому параграфі “Видавець творів Юрія Осипа Федько-вича” йдеть-ся про наукове видання творів класика української літератури. І. Франко висо-ко оці-нив першу збірку поета “Поезії Йосифа Федьковича” (видавець Б. Ді-диць-кий, Львів, 1867). Значну добірку віршів (12 по-е-зій) він помістив в антології “Акорди” (Львів, 1903).

Особливу увагу дисертант звертає на львівську сторінку ді-яль--ності Ю. Федьковича: упродовж 14-ти місяців замешкання в столиці Гали-чини він не тільки створив низку своїх шедеврів, а й зазнав певного душевного зламу. На підста-ві скрупульозного дослідження архів-них документів ди-сер-тант вста-но-вив місце помешкання Ю. Федьковича у Львові (теперішня вул. Чай-ков-ського, 33), що стало істотним відкрит-тям до історії міста в рік 750-річчя від часу його заснування.

Основну увагу приділено праці І. Франка над першим критичним видан-ням творів – “Писаня Осипа Юрія Федьковича” в 6-ти томах (7 том – “Жит-тє-пис О. Ю. Федьковича” пера О. Маковея), досліджен-ню передісторії цього про-екту (угода, яку восени 1900 р. НТШ у Львові укла-ло з Товариством “Русь-ка Бесіда” в Чернівцях).

Нове львівське видання, головними упорядниками якого стали І. Франко та О. Колесса за участю О. Маковея, розпочате за ухвалою виділу НТШ у Льво-ві від 8 і 15 травня 1900 р. Дисертант детально аналі-зує хід підготовки проекту, роль І. Франка як його голов-ного ідеолога та його внесок у форму-ван-ня найскладніших його частин – Т. “Поезії” (1902, ХХІІ, 806 с., іл.) та Т. “Драма-тич-ні тво-ри” (Т. ІІІ, друга часть, 1902, ХІІІ, 532 с.). Усі видання спадщини Ю. Федьковича, що побачили світ після виходу “Писань ...”, базувалися виключно на цій праці. Воно, крім того, мало велике значення в подальшому поступі культури україн-ської книж-ки почат-ку ХХ ст. (ори-гі-нальна з мистецького погляду м’яка обкладинка ймо-вір-но пера Ю. Пань-ке-вича, вельми мистецьке виконання оправи тощо). Встанов-лено також накла-ди: І і ІІ том “Писань ...” – 3 прим.; решта – 1000 прим.

У четвертому параграфі “Пропагатор і видавець творів Тараса Шев-ченка” досліджено внесок І. Франка як науковця і текстолога в підготовку дво-то-мо-вого Шевченкового “Кобзаря” (1908). І. Франко фак-тично зреалізу-вав про-ект видання позацензурного “Кобзаря”, що пла-ну-вав зробити М. Дра-го-ма-нов у Женеві. Листування з В. Доманиць-ким, який готував паралельно видання тво-рів Т. Шев-ченка у Петербурзі, звірка з текстами Шевченкових автографів, яки-ми той корис-ту-вався, дали належні результати. І. Франко від-ки-нув, як неавтен-тичні, низку творів, що кочували з одного до іншого видан-ня Шевченкової спадщини 70–80-х років (“Гарно твоя кобза грає”, “В аль-бом”, “Полуботко”, “До сестри”, “Слов’я-нам” та ін.). І. Франко вперше ввів до ви-дан--ня поеми “Слепая” та “Тризна”, Шевченкову передмову до недру-кова-ного “Коб-заря”, подав два варіанти поеми “Москалева криниця” та “Варнак”, запро-вадивши хронологічний принцип подан-ня творів. І. Франко різко відкинув штучний по-діл творчості Шевченка за жанро-во-родовим прин-ципом, який вико-ристовували О. Огоновський та Ю. Романчук. У процесі роботи І. Франко постійно вдосконалював це видання, додавав усе найновіше і невідоме, яке йому надсилав В. Доманицький.

З’ясовано також книгознавчі аспекти видання. Оскільки “Кобзар” поба-чив світ у серії “Українсько-руська Бібліотека”, він мав однаковий серійний фор-мат з “Писаннями Осипа Юрія Федьковича” (8є, розмір книжки після об-різу 20,4Ч13,2 см). Порівняння оформлення “Кобзаря” з виданням Ю. Федь-ко-вича та антологією “Акорди” дозволили дисертантові твердити, що м’яку обкла-динку про-ек-тував художник Ю. Панькевич Наклад книжки – 2000 при-мірників, а кошти друку склали 2160,5 корон. Вже перед Різдвяними святами 1908 р. І. Франко надіслав В. Доманицькому львів-ське видання “Коб-заря” (50, с. 349). Проаналізовано вплив видань В. Дома-ницького та І. Франка на подальші видання спадщини Т. Шевченка.

П’ятий розділ “Галицькі образки” і виданння корпусу “Малої прози” складається з двох параграфів. У першому з них “Збірка “В поті чола” (1890) як конспект корпусу видань “малої прози” розглянуто істо-рію заду-му Фран-ко-вого прозового циклу “Галицькі образки”.

Ще 1877 р. під час праці над книжкою “Борис-лавських оповідань”, І. Франко дійшов висновку, що йому треба розши-рити обрії теми. Це мали бути “Галицькі образки”, в яких би, обік етно-графічного та побу-тового мате-ріа-лу, виступили також психологічні про-б-леми” (38, с. 484). Прозову книжку під такою ж назвою І. Франко видав 1886 р. в “Русько-українській бібліотеці” Є. Олесницького, а поетичний цикл з аналогічною назвою опублікував у своїй книжці “З вершин і низин” (1893).

Першою спробою зібрати і впорядкувати розкидані по різних періо-дич-них виданнях оповідання, розширивши обрії поданого матеріалу до циклу “Га-лиць-кі образки”, стала збірка “В поті чола” (1890), яка ляг-ла в основу видання цього корпусу. Переднє слово до неї, напи-са-не М. Дра-го-ма-новим, містило “Відри-вок з листа Ів. Франка до М. Драго-ма-нова”. Цей Фран-ковий curriculum vitae став осно-вою для біо-гра-фів письмен-ника. На с. –320 І. Франко помістив невеличкий словни-чок “Поясненє менше ужи-ваних слів”, де тлумачить росій-ською мовою 376 діалектних слів та ідіом, частина з яких може бути вико-ристана в сучасних галузевих термі-но-системах.

Далі досліджено історію появи збірки І. Франка “Obrazki galicyjskie” (Lwуw, [без року]), яка побачила світ у популярній серії “Biblioteka Mrуwki”, № 287–289), колізії з її контроверсійною передмовою “Nieco o sobie samym”. На підставі ретельних книгознавчих сту-дій, від-най-дених записів бібліографа Б. Бар-вінського дисертант твердить, що фактич-но було два видання цієї книж-ки: 1895 (без пе-ред-мови) і 1897 (з передмо-вою), при цьому виправляємо по-мил-ки В. Дорошен-ка, нібито частина накладу 1897 р. побачила світ без перед-мови.

У другому параграфі “Видавничий проект “Іван Франко й Антін Хой-наць-кий” та його продовження в Українсько-руській Видавничій Спілці” йдеться про ініційовану директором книгарні й друкарні Став-ро-пігійського інституту А. Хой-наць-ким ідею видати зібрання творів І. Фран-ка у 12 томах (10 томів оповідань і 2 томи праць з історії літератури.

У цьому 12-томнику, І. Франко мав намір дати белетристичну енци-кло-пе-дію галицького життя у формі оповідань, себто довершити плано-ваний цикл “Га-лицькі образки”. З цією метою він вирішив поділити збір-ку “В поті чола” на кілька груп, а готуючи окремий томик спеціаль-но для цього проекту, пла-нував до-давати твори з опублікованих у пе-ріо-диці раніше, або дописувати нові опові-дання.

Дисертант досліджує формування та зміст кожного тому, з’ясовує неточ-ності, які І. Франко наводить з приводу реалізації цього проекту в “Перед-нім Слові” до збірки “Батьківщина і инші оповідання” (1911).

Накладом А. Хойнацького побачили світ 5 книжок оповідань І. Фран-ка (сам І. Франко помилково твердив, що книжок було 4). Го-лов-ною причиною не-ре-алі-зо-ваного проекту була нестача коштів. Тому І. Франко вирішив пере-нес-ти реа-лізацію цього недовершеного проекту в УРВС – ними стали збірки “На лоні природи і инші опо-віданя” (1905) та “Батьківщина і иньші опові-дання” (1911) – окрім того перевидано стеоретипно збірку “Маніпулянтка” (1906).

Угода з А. Хойнацьким мобілізувала І. Франка на творення циклу “Га-лиць-кі образки” – він на-пи-сав тоді перлини своєї творчості: оповідання “У кузні”, “Гірчичне зер-но”, “Під оборогом”, “Сойчине крило” та ін.

Шостий розділ називається “Діяльність Івана Франка в Україн-сько-руській Видавничій Спілці”. У першому параграфі “Українсько-руська Ви-дав-нича Спілка – провідне українське видавництво ХІХ ст.” досліджено роль і участь І. Франка у заснуванні у Львові 1899 р. одного з найбільших тодіш-ніх видавництв – УРВС. Видання, що ними опі-ку-вав-ся І. Франко в УРВС, дисер-тант ділить на три групи:

І) публікації в серії № 1 (“велика серія”) “Літературно-наукової бібліо-теки” (сформована 1904 р., охоплює видання 1899?–1921 рр.);

ІІ) публікації в серії № 2 (“мала серія”) “Літературно-наукової біб-ліо-теки” (сформована 1904 р., охоплює видання 1901–1924 рр.);

ІІІ) позасерійні видання УРВС (1902–1931 рр.).

Як один з ініціаторів створення у Львові загальнонаціонального лі-те-ра-тур-ного видавництва, саме в УРВС І. Франко продовжив реалізацію того, що здійсню-вав сам, видаючи з 1889 р. власним коштом свою “Літе-ра-турно-нау-кову бібліотеку”.

Оскільки І. Франко до своєї хвороби 1908 р. разом з В. Гнатюком був одним із головних працівників видавництва, то власне його можна вва-жати зачинателем і реалізатором великомасштабного українського ви-дав-ничого про-екту. Якщо розділити “ЛНБ” на тематичні групи, то у “ве-ли-кій серії” І. Франко брав участь у 52 випусках; у “малій серії” – 33 ви-пусках; у поза-серій-них ви-дан-нях УРВС – 3 виданнях. Отже, І. Франко брав участь у 88 ви-пус-ках її серій-них і позасерійних видань. Фак-тично І. Франко мав стосунок й до тих видань, де його пріз-вище не зазна-чене. В УРВС найширше розкрився талант І. Франка – видав-ця і редак-то-ра.

У другому параграфі “Видавничий проект УРВС – “Вільям Шекс-пір” здо-бувач детально аналізує видання 10-ти п’єс В. Шекспіра в 10 то-мах у пере-кладі П. Куліша, яке готував до друку І. Франко (1899–1902).

Тема “Іван Франко і творчість Вільяма Шекспіра” – дуже об’ємна, тому здобувач на підставі різноманітного джерельного матеріалу дослі-див почат-ки прилучення І. Франка до Шекспірової творчості, встановив час першо-друків Фран-кових перекладів творів англійського драматурга, зокрема в “Зорі” (1884). Після випуску усіх десяти п’єс Шекспіра І. Франко 18 квітня 1903 р. у віден-сько-му часописі “Die Zeit” опублі-ку-вав німецькою мовою статтю “Шекс-пір в україн-ців” (34, с. 379–385), де мі-ститься дуже важливий дже-рело-знавчий мате-ріал з української “Шекс-пі-ріани”. Розвиваючи тему ширше, ди-сертант подає короткий нарис рецепції Шекспі-ро-вої спадщини в поль-ських, російських та українських перекладах, ана-лізує фундаментальну статтю Я. Гор-динського “Кулі-ше-ві пере-клади драм Шекспіра” (1938), вислов--лює гіпотезу, що меце-на-тами видання творів Шекспіра могли бути Костянтин і Михайло Жученки, слав-ні нащадки козаць-кої старшини зі Сло-бо-жанщини.

Це видання – один з найяскра-віших при-кладів його праці як редактора, а також взірець для україн-ської перекладознавчої науки та мистецтва пере-кладу. Передмови до кожної драми В. Шекспіра, низка статей про творчість англій-ського поета і драматурга заслуговують на повне перевидання в окре-мому збір-нику українською та англійською мовами.

У третьому параграфі під назвою “Книжка, що випередила свій час: анто--логія “Акорди” ґрунтовно досліджено один з найвизначніших україн-ських друків ХХ ст., поява якого співпала з відкриттям у Полтаві па-м’ят-ника І. Котляревському. Дисертант детально аналізує винятко-вість цієї книж-ки перед ранішими та пізнішими збірками такого типу, зокрема доступними ни-ніш-ньому чита-чеві чотири-том-ною “Антологією?–?1957” (упорядник М. Риль-ський) та шес-ти-томною “Анто-ло-гією?–?1984” (т. 2, редактор І. Драч; т. 3, редактор Д. Пав-личко). Звер-не-но увагу читача на подання в “Акордах” влас-ного до-роб-ку І. Франка. Антологія “Акорди” вперше максимально відобра-зила україн-ську поезію окресленого періоду, а водночас стала за зразок ху-дож-нього оформлення. В цьому є певна заслуга М. Грушевського та І. Тру-ша, які здійс-ни-ли редакційні поради та художнє оформлення книги.

Антологія має непересічне художнє сецесійне оформлення, до якого най-більше доклав творчих зусиль Ю. Панькевич (1863–1933). До речі, ніхто з кни-го-знавців не звертав уваги на оформлення цієї книжки. Вперше це описав лише мистецтвознавець Я. Нановський у мо-но-графії “Юліан Паньке-вич” (Київ, 1986). Дисертант вперше вста-но-вив, що антологія “Акорди” мала 4 види обкла-динок (за якістю і відпо-відно ціною), її наклад – 3100 прим., вартість по-ліграфії (без вартості паперу) – 1860 корон. Встановлено, що 2100 прим. передано до палітурень Льво-ва на виготовлення твердих оправ різного ґатунку, а також досліджено схему продажу антології й зафіксовано пер-ших її власників, серед яких усі верстви галицько-українського люду. Вперше щодо цієї книжки проведено достатньо повну студію з галузі бібліологічного краєзнавства – тобто виявлено, обсте-жено, зафік-со-вано місця збе-рігання окре-мих примірників цієї книжки, факт дарування “Акордів” М. Ли-сенкові під час його відвідин Львова 1903 р. тощо. Зроблено істотні за-ува-ження щодо підходу видавництва “Веселка” до двох перевидань “Акордів” (Київ 1992, 2006) та проведено порів-няльний аналіз україн-ської антології з тогочас-ни-ми “Antologia Polska” (Львів, 1906), “Antologja Wspуіczesnej Poezji Pol-skiej”(Вар-ша-ва,1926)“Antologia Polska”(Цєшин, б/р видання) “Anto-logja Poezji Їydow-skiej” (Варшава, 1921); “Anto-logia Poezji Јotew-skiej” (Варшава, 1938); “Славян-ска антология” (Софія, 1910); “Anto-logia Wspьіczesniej Poezji Polskiej 1918–1938” (Варшава, Люб-лін, Вільно, 1939) “Od Kochanowskiego do Staffa: Antologja Liryki Polskiej” (Львів, 1930); “Anthologie ьberlдndischer und morgenlдndischer Dichtungen” (Штут-ґарт, 1883).

За своїм значенням для нашої культури праця І. Франка співмірна з пра-цею давньогрецького поета Мелеагра з Гадари, який уклав дотепер першу відому нам дотепер антологію “Вінок” (наприкінці ІІ – на поч. І ст. до Р. Х.), чи великого японця Отомо-но Якамоті – укладача анто-логії “Ман-йо-сю” – “Збірка міріад листків” (друга пол. VII ст.). У тому, що саме І. Франко під-готу-вав та видав на поч. ХХ ст. видатний шедевр українського друку (за змістом і оформленням) є його переваги над попередниками і сучасниками. і

У параграфі “Великий шум” – остання повість Івана Франка” про-ана-лі-зо-вано вихід у світ цієї повісті в 1907 р. та при-чет-ність до її видання М. Грушевського, який і спо-ну-кав автора напи-сати твір, ґрунтований на фактичних подіях в Гали-чині 1848 р. Це дає змогу розглядати її як цінне історичне джерело.

Дослідник встановив також, що скорочення в тексті зробив М. Гру-шев-ський за згодою І. Франка, чого не зафіксували літературознавці, в т. ч. й О. Ми-ша-нич, який вперше надрукував повість за знайденою части-ною купю-ри в 50-томнику І. Франка (22, с. 507–508).

Книгознавчі та джерелознавчі студії над повістю “Великий шум” при-внесли у франкознавство низку нових, невідомих фактів, що сто-су-ються її появи у світ, насамперед особистого зацікавлення нею М. Гру-шевського.

Будучи позасерійним виданням УРВС повість “Великий шум” (ви-дана окре-мо 1908 р.) стала яви-щем української літератури, відтворенням подій “весни наро-дів” у галиць-кій провінції.

Сьомий розділ називається “Позасерійні видання Івана Фран-ка по-чатку XX ст.” У першому параграфі “Лис Микита” і “Мойсей”: ґенеза ідеї про-фетиз-му” про-ана-лі-зовано поему “Мойсей” (1905) – найвизначніший пое-тич-ний твір І. Франка. Спростовано безпідставне твердження підра-дян-ського фран-кознавства, нібито поема “Мойсей” була відгуком на рево-лю-ційні події в Росії 1905 р., а також гіпотезу про те, що задум поеми на-ро-дився після роз-мови у Відні І. Франка в лютому 1893 р. з творцем но-віт-нього сіонізму Г. Герц-лем. Здобу-вач переконливо доводить, що оста-точно за-дум написати поему “Мой-сей” у І. Франка ствердився ще влітку 1892 р. в с. Жукові біля Бережан під час відвідин літератора о. Силь-вестра Леп-ко-го, батька Богдана та Левка Лепких, а першою спро-бою пера в реа-лі-зації ідеї стало друге видання “Лиса Микити” 1896 р. І. Франко обмір-ко-вував найвизначніший твір життя впродовж 12-ти ро-ків, допоки зреалізував його в першій половині 1905 р., при-чому відо-мий “Про-лог” народився лише за одну ніч, з 19 на 20 липня того ж 1905 р. На підставі студій з бібліографічного крає-знав-ства встановлено по-ход-ження єдиного примірника першого видання поеми, який зберіга-ється у Науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. Івана Франка.

У другому параграфі “Книжкова підсерія “Писаня Івана Франка” дослі-дже-но практично невідому у франкознавстві, дивну за логікою подання матеріалів і порядком випусків книговидавничу серію, яка побачила світ у 1910–1914 рр. у семи нумерованих випусках (за винятком випуску III). Отже, всього в цій підсерії з’явилося 6 книжок, причому 4 випуски (I, II, IV, V) – накладом УРВС, та й то дві книжки – у “великій серії”, а дві – у “ма-лій”, хоча й формату “великої серії”; випуск VI (“Причинки до історії “України-Руси”, 1912) – накладом автора, а VII (“В наймах у сусідів”, 1914) – без зазначення джерела фінансування. Попри нело-гіч-ність і за поданням матеріалу, і за тим, що окремі випуски з’явилися в різних видавництвах й мали різне джерело фінансування, визначаємо її як окрему видавничу підсерію І. Франка – ав-то-ра, перекладача і видавця. П’ять з шести книжок – це власні твори І. Франка (одна з них – “Давнє і нове” повтор-не розширене [і фактично зіпсуте за ком-по-зи-цією] ви-дан-ня збірки поезії “Мій Ізма-рагд”, вип. V, 1911; решта – нау-кові дос--лі-дження), а вип. II – пере-клад з фран-цузької мови популярної студії графа де Ке де Сент-Емура “Анна Русин-ка, Королева Франції і графиня Валюа”.

Вип. I і IV “Писань ...” складають фактично одне ціле – це “Нарис історії україн-сько-руської літератури до 1890 р.” (1910) та “Молода Україна. Часть пер-ша. Провідні ідеї й епізоди” (1910). На жаль, важка хвороба не дала йому змоги зробити виважений син-тез історії української літератури – насамперед це стосується “Нарису ...”.

На підставі книгознавчих та джерелознавчих студій виявлено важ-ливі фак-ти: у “Переднім слові” В. Гнатюк вилучив фразу, що комп-ро-ме-ту-вала хво-ро-го І. Франка (примірників без купюри надруковано не біль-ше 10). Іден-ти-фіковано невідому для біографів І. Франка його близьку знайому Асю (Іванну) Шехович.

Значну увагу приділено особистим стосункам після 1908 р. М. Гру-шев-ського з І. Франком, значенню інших книжок підсерії, насамперед VI випуску “Писань ...” під назвою “Причинки до історії України-Руси. Часть перша” (1912), де І. Франко, зде-біль-шого не маючи рації, різко критикує М. Грушев-ського та його фундамен-тальну багатотомну пра-цю “Історія України-Руси”. Джерелознавчий аналіз “При-чинок ...” усе ж показує і низ-ку пози-тив-них думок Франка-історика, що у свій час належно оцінив М. Кравець у ґрунтовній монографії “Іван Франко – істо-рик України” (Львів, 1971).

У третьому параграфі “Видавничий проект “Wielka utrata”: пока-ян-ня, міс-ти-фікація чи переконання” йдеться про дивну книжку, якій суди-ло-ся стати одним з найконтроверсійніших видавничих проектів І. Фран-ка (1914). Для по-ляків, які ніяк не могли забути Франкові статті “Ein Dichter des Verrates” (1897) у віденській газеті “Die Zeit”, це стало чер-го-вим при-водом для спалаху анти-франківських висту-пів.

Здобувач подає своє власне бачення причин, які зумовили появу статті “Ein Dichter des Verrates” і висловлює обґрунтовані твердження, що тема вал-лен-родизму у творчості А. Міцкевича турбувала І. Франка давно, і що це ще раніше помітив Ю. Словацький. Український письменник від-чу-вав, що пере-но-сити тему возвеличування зради на всю творчість поль-ського пророка не-гоже і, власне, цим було зумовлене його бажання віддати належне А. Міц-ке-вичу. Хвороба “під-ка-зала” Франкові своєрідний спосіб: надруку-ва-ти рукопис поеми, яку, як він щиро вважав, належить перу А. Міц--ке-вича. На жаль, І. Франко не послухав своїх при-я-телів, автори-тет-них міцкеви-че-знавців Г. Біґе--ляйзена та О. Брікнера і наразив себе на вели-чез-ні витрати (наклад книж-ки 1000 прим. кош-тував 2707 кор. 95 кр.), зливу неприємних звину-ва-чень, почи-на-ючи від сина А. Міцкевича Владислава, котро-му він, до речі, власноручно наді-слав примірник книжки до Парижа, і до третьорядних поль-ських публі-цистів.

Здобувач вперше висловив припущення про те, хто міг би бути авто-ром “Wielkiej utraty”, – серед імовірних “претендентів” – відомий учас-ник поль-ського повстання 1830?–1831 рр., Каспер Ценґлевич, на-родже-ний на Покутті.

Водночас приписуване Франком авторство Міцкевича цієї драма-тичної поеми було й справді переконанням його тоді хворого мозку і аж ніяк не містифікацією, як це йому приписували тогочасні недобро-зичливці. В книж-ці, яку він таки надрукував, доречно вбачати ряд пози-тивних моментів.

Восьмий розділ називається “Видавничі серії Івана Франка ХХ ст.”.
У першому параграфі “Онуфрій Пашук та співпраця у виданні “Універ-саль-ної бібліотеки” досліджено вихід у світ п’ятої за чергою книжкової серії, де І. Франко був співвидавцем. На підставі архівних документів з’ясовано біо-гра-фічні відомості про талановитого перекла-дача Онуфрія Пашука (1881–1914?) та його родину.

Співпраця І. Франка з О. Пашуком в цьому проекті розпочалася 1909 р. Як свід-чить сам І. Франко, усно порозумівшись з О. Пашуком, подав до пуб-лі-ка-ції свій переклад “Амор і Психе” Апулея. Детально вивчено архів--ні ма-теріали, неопубліковані листи О. Пашука до І. Фран-ка, дослід-жено появу у світ кожної книжки серії “Універсальна бібліо-тека”. Це дало підста-ву вста-новити книжки, до праці над якими був причетний І. Франко. Встановлено також, що адмі-ніст-ра-цію “Універ-саль-ної бібліотеки” від 11 липня 1910 р. про-вадив Бруно Ґіжов-ський.

Всього за участю І. Франка в “Універсальній бібліотеці” побачило світ 8 книжок (10 випусків). Загальний обсяг друку книжок, які видав І. Франко в цій серії, становить назагал 506 сторінок формату 16є. Досліджено оформ-лен-ня серії, яка мала оригінальну сецесійну обкладинку. Кліше виготовлено в майс-терні Геґедіса (Hegedыs), гра-вера ли-тов-ського походження.

Встановлено наклади видань книжок “Універсальної бібліотеки” – вони складали 2000–3000 прим. І. Франко явно розраховував на Пашу-кову систе-му поширення серії.

Через непорозуміння між співвидавцями (не було укладено письмо-вої угоди, яка б регулювала їхні взаємини) І. Франко розійшовся з О. Пашуком і роз-почав у 1912 р. видавати власним коштом нову видавничу серію, про що вже йдеться в другому параграфі “Міжна-родна бібліотека Івана Фран-ка”.

У додатку до першого числа серії (Афанасьєв-Чужбинський А. С. Україн-ські поезії, Львів, 1912) І. Франко подав “Проспект видав-ництва “Між-народна біб-ліо-тека”, де повідомлено: видавець залишає за собою право на 8 кни-жок із серії “Універсальна бібліотека”. Розпочавши видавати “Між-народну бібліотеку” усере-дині 1912 р. і припинивши її видання у березні 1914 р., всього за 18 місяців І. Франко випустив 14 випусків книжок, які можна поділити на п’ять груп. Вида-ючи серію І. Франко виступає як упоряд-ник (1 вип.), літературознавець (2 вип.), автор (1 вип.), пере-кладач з чужих лі-те-ратур (5 вип.) та публікатор джерел. пов’язаних з історією культури українського наро-ду (5 вип.). Обсяг друку серії складає на-за-гал 696 стор. формату 16є.

Дисертант з’ясовує помилку І. Франка, коли той приписує у своєму ви-дан-ні збірки творів О. Афанасьєва-Чужбинського йому окремі тво-ри, які на-справ-ді написав поет М. Жук (Хрущ); зазначає, що готуючи збірку влас-них творів “Рутенцї” (вип. 7), І. Франко ввів до неї автопереклади опо-ві-дань із часопису “Tydzieс Literacki, Artystyczny i Naukowy”: “Моло-да Русь”, “Зви-чай-ний чоло-вік”, “Знео-хочений” та україномовний нарис “Патріо--тичні мотиви” з часопису “Гро-мадський друг”. Натомість, четверте оповідання “Демократ”, яке він напи-сав польською мовою для “Tygodnia...”, невідоме досі франко-знавству.

Автор також звертає особливу увагу на книжку серії “Міжнародна бібліо-тека”, де вида-вець надрукував джерела до історії культури України. Частину з цих публі-ка-цій були уточненими і доповненими передруками (“Молитва за воро-гів”, вип. ; “П’яницьке чудо в Корсуні”, вип. ), оскільки він був неза-дово-лений втру-чан-нями редакторів у першодруки. Встановлено, що надруко-ва-ний до вип. вірш “Притча про двох рабів”, присвячений Ользі Альбранд, є фактично першодруком цієї поезії. У вип. серії І. Франко оголосив проспект корпусу інтермедій, який мав би мати 31 ви-пуск. На жаль, цей задум І. Франко не зміг реалізувати.

У параграфі “Видавнича серія “Всесвітня бібліотека” досліджено участь І. Франка в останній книжковій серії, до видання якої він був залу-чений від 1914 р. і працював до кінця життя. “Всесвітня бібліотека” – це видав-ництво І. Кали-но-вича – бібліографа, перекладача, видавця, суспільно-політичного діяча, яке він заснував за участю українських під-приємців з Борислава. За участю І. Франка побачило світ три книжки. Усі вони – пере-клади зі світової літератури – твори Ф. Шіллера, Й. В. Ґете, О. Пушкіна. Здобувач відзначає ре-тельне ставлення І. Калиновича як редактора навіть до пере-кладів І. Фран-ка. І. Калинович фактично змусив І. Фран--ка пере-кла-сти для збірника аж сім драматичних мініатюр О. Пуш-кіна. Досліджено також, що збірник творів О. Пушкіна був готовий вже 3 листопада 1914 р., а російська окупаційна влада не поспішала поширювати український переклад О. Пуш-кіна. Книжка побачила світ аж 1917 р., після відходу російського війська і смерті І. Франка. Узагальнено значення усіх трьох видавничих серій І. Франка, в створенні яких він брав участь на схилі віку.

ВИСНОВКИ

1. Історико-книгознавчі студії з історії українського видавничого руху становлять важливий аспект дослідження періоду консолідації нації, до-по-магають осягнути визначальні рушії національного руху, з’ясу-вати роль його чільних постатей. Видавничий рух кінця ХІХ ст., з одного боку, за-свідчив про визрівання нової фази в розвитку української культури, а з ін-шого – став потужним інструментом національно-політичного руху в Україні. Долаючи суворі поліцейсько-бюрократичні заборони та репресії проти всього українства, друковане українське слово стало новітнім засобом поширення куль-турних ініціатив і, що не менш важливо, політичної боротьби в умовах бездержавності нації. Без потужної друкованої продукції – видання книжок та періодики – був би неможливим перехід національного руху в Україні, і зокрема, в Галичині, на початку 90-х років ХІХ ст. в свою завер-шальну, по-лі-тичну фазу, коли творилися політичні партії, а нація почала усвідомлювати необхідність боротьби різними способами за державну неза-леж-ність.

2. Сформувавшись упродовж 70-х – 80-х років ХІХ ст. як письменник, вчений, гро-мад-ський діяч та видавець, І. Франко вже у 1890-х роках, які стали і новим етапом його книговидавничої діяльності, від дещо одно-біч-ного захо-плення соціа-ліс-тич-ними теоріями перейшов до глибшого вивчення основ-них здобутків світової духової культури. І. Франко сформував власне бачення завтрашнього дня для свого народу, що й привело його в коло головних організаторів Русько-української ради-кальної партії. І. Франко став визнач-ним громадським діячем і по-лі-ти-ком, а його ви-дав-ничу діяльність було спрямовано на прак-тич-не впро-вадження в життя та поши-рення в народі власних сві-то-гляд-них позицій. І. Франко був одним із чільних пред-ставників демократичної про-грами куль--турного й економічного розвитку укра-їн-ського народу, який пря-му-вав до політичної сво-боди.

3. Передумови розквіту книговидавничої діяльності І. Франка в 90-х роках ХІХ ст. – 10-х років ХХ ст. було закладено у 80-х роках ХІХ ст. І. Франко тоді готував до друку літе-ра-тур-ну спад-щину О. Шухевича, наукові та публіцистичні твори В. Навроцького, фор-му-вав свій індивідуальний підхід до проб-лем текстології, комп-лек--тування й до-бору мате-ріалу, комен-туван-ня, набував досвіду редак-тора, який згодом ви-ко-ристав, пра-цю-ючи в Науковім Товаристві імені Шев-чен-ка у Львові. Науко-вий і редак-торський талант І. Франко най-біль-ше про-я-вив у підготовці до дру-ку, власне кажучи, акаде-мічних Зібрань творів С. Ру-дан--ського, Ю. Федь-ковича, Т. Шевченка (“Коб-зар” у двох томах, 1908). Стверджуємо і захищаємо тезу, що редагування тоді не було відділено від видавничого процесу, навпаки - було його невід’ємною складовою, а І. Франко репрезентував саме такий етап видавничого процесу в Україні. Редактор як окрема ланка між автором і видавцем з’явився пізніше, що було великою мірою знаком зародження тоталітаризму. Відокремлення автора і видавця редактором від безпосередньої участі в підготовці книжки навряд чи має якісь позитивні моменти і дає користь читачеві.

4. Особливо значущою була роль І. Франка у видавничій діяльно-сті Науко-во-го товариства імені Шевченка у Львові. Розпочавши співпрацю в Това-ристві ще до його реорганізації в Нау-кове (1892), І. Франко був одним із творців ново-го статуту НТШ, брав участь у роботі редколегії часопису “Зоря” (1883–1886), в пере-тво-рен-ні його в загальноукраїнський журнал “Літератур-но-нау-ковий віс-тник”. Почина-ючи з першого тому (1895), І. Франко ак-тивно пуб-лі-кував свої матеріали в головному науковому періо-дику – “За-пис-ках НТШ”, був учасником і творцем інших наукових серій Товариства: “Етно-гра-фіч-ного збірника”, “Матеріа-лів до україн---ської етнології”, “Укра-їн-сько-русь-кого архі-ву”, спеціалізо-ва-них видань комісій і секції НТШ. Вплив І. Франка на наукові програми НТШ, свідчить, що він став одним із провідних твор-ців су-часної йому гуманітарної науки.

5. І. Франко був одним із засновників і найактивнішим авто-ром, пере-кла-да-чем і редактором потужного галицького видав-ництва – “Укра-їн-сько-русь-кої Видавни-чої Спілки” (діяла з 1899 р.). Саме тоді, на зламі століть, він роз-почав видавати в УРВС низку томів влас-ної поезії та белетристики, далі – десяти-томник драм В. Шекспіра в перекладі П. Ку-ліша, корпус “малої прози” (спо-чат-ку накладом А. Хойнацького, а далі – УРВС) та чимало інших ав-тор---ських і перекладних праць. Загалом І. Франко був причетний до видання
88-ми серій-них та позасе-рій-них видань УРВС. У своїй останній повісті “Вели-кий шум” він дав своєрідний екскурс в 1848 р., а історія з виданням твору в Києві за редак-цією М. Гру-шевського є оригі-наль-ною біб-ліо-логічною студією й додає неві-домі штрихи до біографії письменника.

6. Одним із найяскравіших проектів І. Франка в УРВС стало ви-дан-ня анто-логії української лірики від смерті Т. Шевченка – “Акор-ди” (Львів, 1903), що макси-мально широко відобразило роз-ви-ток жан-ру за пів-сто-ліття, справж-ньо-го шедевра українського дру-ку ХХ ст., на жаль, недо-оці-неної досі україн-ськи-ми культуро-логами з літе-ратур-ного і мистець-кого боку. До такого висновку підво-дять порів-нян-ня “Акордів” із чужо-земними антоло-гіями того часу: поль--ськи-ми, австрій-ськи-ми, німець-кими та болгарськими ана-ло--га-ми. Щодо цієї книж-ки здійснено низку досліджень із ца-рини бібліо-ло-гічного крає-знавства, оскільки вона є уні-каль-ним україн-ським друком свого часу.

7. Дослідження поеми І. Франка “Мойсей” (1905) уможливили встано-вити реальний час задуму її напи-сан-ня. Було відкинуто, як науково неспро-можну, версію підра-дян-ського франко-знав-ства, нібито поява твору зумов-лена революційними подіями 1905 р. в Росій-ській ім-пе-рії. Не ви-три-мала критики теза, що ідея написання поеми з’явилася після зустрічі І. Франка з творцем теорії новітнього сіо-нізму Т. Герцлем у Відні 1893 р. Цілком вірогідні дже-рела свідчать: задум напи-сати “Мой-сея” виник у письменника принаймні на півроку рані-ше, під впли-вом дискусії про творчість К. Устия-но-вича, що відбу-лася влітку 1892 р. під час гостини в о. Сильвестра Лепкого в с. Жу-кові на Бере-жан-щині. Пер-ший пое-тичний прояв цього за-ду-му бачимо – хай би яким дивним це здалося – у другому виданні “Лиса Микити” (1896).

8. Книгознавчі студії над контроверсійною книжкою невідомого автора “Wiel-ka utrata” з передмовою І. Франка переконують, що цей його видав-ни-чий проект (від розшуку рукопису драми псевдо-Міцкевича до його друку) був своєрідним пока-ян-ням за статтю “Ein Dichter des Verrates” (1897). Україн-ський поет, мабуть, і справді не мав рації, коли, висло-вивши низку слушних мір-ку-вань з приводу тенденційних спроб А. Міц-ке-вича знайти виправдання для зради в деяких своїх творах, далі гово-рить про відбиток ідей вал-лен-родизму у всій творчості поль-ського пророка. І. Франко не врахував романтичного, побавленого будь-якого раціо, світогляду А. Міцкевича, Поема “Wielka utrata”, як тепер доводимо, таки не на-ле--жить перу А. Міц-кевича, хоча І. Франко наполягав на проти-леж-ному. Спро-ба встановити її гі-поте-тич-них авторів дала досить оригі-нальні результати. Автором най-імовірніше був учасник подій 1830–1831 рр., і, попри художню недос-коналість, поема відоб-ра-жає наст-рої частини поль-ського суспільства, має виразне анти-цар-ське спряму-вання, є своє-рідним історико-психологіч-ним доку-мен-том тих часів, ще чекає на неупе-реджених україн-ських і польських дослідників, зокрема істориків.

9. Книгознавчий, бібліографічний та джерелознавчий аналіз видавничої продукції І. Франка свідчить про те, що він був лідером видавничого про-це-су свого часу, що видання, які він готував і видавав для свого на-роду, мали широку видавничу гаму, відрізнялися від видань сучас-ни-ків ступенем проник-нення у відобра-ження психологізму літера-тур-них творів, джере-ло-знавчою глибиною науко-вих праць, естети-кою і якістю оформлення книжки. І. Франко не припиняв творчо-го про-цесу і видавничої діяль-ності навіть під час своєї хво-роби і в останніх, до певної міри тенденційних, працях того часу (“На-рис істо-рії україн-сько-руської літератури до 1890 р.”, “При-чин-ки до історії України-Руси”, “Wielka utrata”) подав низку важ-ли-вих істо-рич-них фак-тів та думок, актуальних для сучасних нау-ко-вих студій.

10. Видавничі серії Івана Франка: “Дрібна бібліотека”, “Наукова біб-ліо-тека”, “Літературно-наукова бібліотека” (“мала” і “нова” се-рії), “Хлоп-ська біб-ліо-тека”, “Універсальна бібліотека”, “Міжна-род-на біб-ліо-тека”, “Всесвіт-ня біб-ліо-тека - 107 назв книжок загальним накладом понад 160 тис. примір-ни-ків) – показали, що це справді ви-дан-ня нового типу, вони підтримували основ-ні європейські тенденції того часу (серія “Reclam Univesal Bibliothek” заснована 1867 р.), кожна з серій мала чітке чи-тацьке призна-чен-ня (серія «Хлоп-ська бібліотека», наприклад, була агітаційним виданням РУРП – пер-шої української політичної партії, членом-засновником якої був І. Фран-ко), правили й пізніше за взірець для подаль-шої акти-ві-за-ції видав-ни-чої справи в Галичині (видавці Є. Олесницький, Д. Лукіянович, Ф. Федорців, І. Кали-но-вич, Я. Оренштайн та ін.).

11. Талановитий книговидавець, один з органі-за-торів видав-ни--чої справи в Україні, І. Франко зали-шив низку праць, де про-аналі-зу-вав і куль-туро-ло-гіч-не, і політичне зна-чення над-дніпрянської та галиць-кої періо-ди-ки дру-гої поло-ви-ни XIX ст. Отже, І. Франко був також істо-риком розвитку україн-сько-го видав-ни-чого процесу та теоретиком ви-дав-ничої справи, а його стаття “Кілька слів о тім, як упорядкувати і прова-дити наші лю-дові видав-ництва” є зраз-ком проб-лем-ного підходу і до тема-тики книго-видання, і до його прак-тичної реалізації через наявні тоді в Гали-чині українські видав-ни-цтва. І. Франко започаткував нові напрямки книгознавчих та бібліоте-ко-знав-чих досліджень, опублікувавши на початку ХХ ст. на сторінках періодичних видань праці, в яких виклав теоретичні засади текстології над рукописною та стародрукова-ною книжкою, показав взірці збирання кінцевих записок, записів проти книгокрадів та марґіналій з манускриптів та стародруків. Його праці з цих питань складали основи українських бібліологічних досліджень. Практична видавнича діяльність І. Франка, особливо в досліджуваний період, формували основи репертуару української книжки на багато деся-ти-літь вперед. Він заклав також фундамент бібліографознавчих та бібліоте-ко-знавчих студій в українській гуманітарній науці.

12. Книгознавчі дослідження над видавничою діяльністю І. Франка, його методи нелегального видання і кольпортажу друкованої продукції на терени Російської імперії дозволили дисертантові пристосувати і впровадити у книго-знавство термін контра-факція (друк книжок із заздалегідь неправиль-ними вихідними даними), а студії над шедеврами українського друку ХІХ – початку ХХ ст., зокрема над низкою унікальних з боку поліграфії та інтро-лігаторського мистецтва (збірок І. Франка «Зів’яле листя», «Мій Ізма-рагд», шедевра україн-ського друку ХХ ст. – антології «Акорди») – впро-ва-дити термін бібліо-ло-гічне краєзнавство - що означає пошук, фіксацію у публічних бібліотеках, приват-них книгозбірнях книжок, які мають особливе значення для культури народу, та публікацію результатів таких студій.

13. Хоч І. Франко спеціально не сформулював власних книгознавчих концепцій і не вживав термінів книгознавство, бібліологія, його практична видав-нича діяльність та книгознавча концепція, яку він сповідував від перших своїх серійних видань через співпрацю в НТШ та УРВС, з видавцями наприкінці свого життя, зводилася до:

а) прагнення наситити книжковий ринок доступними для широких кіл українського населення україномовними книжками з усіх сфер гуманітарної науки, причому це мали бути кращі зразки української літератури та пере-клади вершинних здобутків світової літератури, популяризація європейської суспільно-політичної думки;

б) врахування інтересів читачів, а зі зростом їх числа – інтегрування зацікавлень читацьких кіл до україномовних книжок і періодики;

в) розширення репертуару української книжки за рахунок власної літе-ратурної та наукової творчості, заохочення до літературної праці сучасни-ків, особливо молоді;

г) ретельне редакторське опрацювання творів, упорядкованість розмі-щення матеріалу, оснащення видань супровідним матеріалом та науковим апаратом;

ґ) якісний підбір матеріалу та автури з усіх етнографчних територій роз-селення українського народу, відсіювання слабших творів та недобро-якісних перекладів з чужих мов;

д) акцентування видавничих програм на національних інтересах, підви-щенні освітнього рівня читача;

е) орієнтація на соборність українських земель, а в цьому напрямку – на зближення мовних особливостей галицького та наддніпрянського варіантів української мови і формування загальноукраїнської літературної мови;

є) творення видань, які б рівнем поліграфії та художнього оформлення відроджували видатні здобутки давньої української книги і залишилися видатними пам’ятками свого часу (антологія “Акорди” та ін.);

ж) рекламування власної друкованої продукції в українській та іноземній (польській, німецькій, чеській, угорській та російській) періодиці.

14. Своєю сорокарічною письменницькою, науковою, громадсько-полі-тичною та видавничою діяль-ністю І. Франко впливав на розвиток політичних й культурних процесів на етнічних українських землях. Теоретичні та прак-тичні засади книговидавничих ідей І. Франка, його активна видав-нича діяль-ність започаткували нові шляхи і напрямки у видавничій справі україн--ського народу. За його безпосередньої участі поба-чили світ нового типу книжкові серії та окремі книжки, розгорнуто значні наукові проекти, які до нашого часу не тільки не втратили своєї вартості, але є зразком для сучасних гуманітаріїв за змістом і формою. Видавнича діяльність І. Фран-ка відіграла важливу роль у формуванні політичної свідомості, активізації національно-визвольного руху, структуруванні українського суспільства, у зростанні осві-ченості україн-ського народу, була значним внеском у громадсько-політичне та суспільне життя України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, збірники документів

1. Якимович Б. Книга, просвіта, нація: Видавнича діяльність Івана Фран-ка у 70–80 роках ХІХ ст./ Якимович Б. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Кри-п’якевича НАН України, 1996. – 307 с.: іл. – Бібліогр.: с. 214 - 236 (305 назв) та підрядк. прим.

2. Якимович Б. “Гей “Січ” іде, красен мак цвіте...” / Якимович Б. ; Львів-ський націо-наль-ний уні-верситет ім. Івана Франка. Наукова бібліотека. – Львів, 2000. 52 с.: іл. - Бібліогр.: с. 48 - 49 (20