ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

ЗМЕРЗЛИЙ Борис Володимирович

УДК 37 (477.75=512.145)”19” 1921–1941 рр.

ФОРМУВАННЯ І ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ПРОСВІТНИЦТВА
КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ КОРЕНІЗАЦІЇ (20 – 30 рр. ХХ ст.)

Спеціальність 07.00.02 – Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Кримському відділенні Інституту сходознавства імені А. Кримського НАН України.

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Даниленко Віктор Михайлович, завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України;

доктор історичних наук, професор Ячменіхін Костянтин Михайлович, завідувач кафедри всесвітньої історії Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка;

доктор історичних наук, Борисова Ольга Василівна, професор кафедри історії України Луганського національного педагогічного університету імені Т. Шевченка

Захист відбудеться 13 червня 2008 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розіслано 17 квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність обраної теми дисертації зумовлена тим, що безліч сторінок історії кримськотатарського народу та інших етносів в Україні радянського часу, як і загалом української історії, протягом багатьох десятиліть спотворювалися, фальсифікувалися або ж замовчувалися. Тільки з проголошенням суверенітету, а потім і державної незалежності України були створені умови для правдивого, об’єктивного висвітлення всіх аспектів проблеми, в тому числі історії просвітництва. Дослідження історії просвітництва різних народів несуть у собі високі гуманістичні принципи. Апеляція до високих цілей та ідеалів минулого вимагає у їх сучасній суспільно-політичній та культурній ході звертатись до багатого досвіду минулих поколінь, дає можливість відчувати органічний зв’язок між сьогоденням та власною історією.

Нині, за пори відбудови національної системи освіти кримських татар, не існує комплексного наукового дослідження з історії їх національного просвітництва в 1920 – 1930-х рр. в умовах радянської політики коренізаціі, яка сама по собі сьогодні викликає живий інтерес та суперечки у науковців. Хоча окремі сторінки цього складного процесу висвітлювали автори кількох дисертаційних робіт та низки наукових публікацій. Водночас рівень розробки поставленої проблеми в сучасних історичних дослідженнях на дає цілісної картини розвитку народної освіти кримських татар в означений період. Тим часом, важливі аспекти, наприклад політики "українізації", в останній час стали об’єктом ґрунтовних досліджень. Проте майже всі вони торкаються проблем політики "коренізаціі" виключно в УРСР і фактично не торкаються кримських аспектів цієї проблеми. Все це, безсумнівно, не дозволяє у повному обсязі ефективно використовувати досвід минулого. Отже, є нагальна необхідність здійснити системний аналіз, з’ясувати роль і значення процесу формування та трансформації системи просвітництва кримськотатарського народу в умовах радянської політики коренізаціі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації виконано в рамках планової теми Кримського відділення Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України: “Історія і культура етноконфесійних суспільств Криму” (№01010000127, шифр 044).

Метою дослідження є вивчення процесу формування і трансформації системи просвітництва кримських татар у 20–30-х роках ХХ ст. та основних його складових, аналіз діяльності органів державної влади з залучення кримськотатарської молоді до навчання, підвищення її освітнього рівня, здобуття спеціальності. Ця мета передбачає реалізацію таких дослідницьких завдань: з’ясувати основні напрямки та тенденції в історіографії просвітництва кримських татар у міжвоєнний період; проаналізувати основні джерела з поставленої проблеми та дати їм характеристику; висвітлити основні напрямки, форми й методи формування радянської системи народної освіти в Кримській АРСР; виявити соціальні чинники зміни алфавітної системи кримськотатарської мови; проаналізувати процес ліквідації неписьменності серед кримських татар та формування радянської системи початкової і середньої освіти кримських татар; показати роль професійних курсів та шкіл фабрично-заводського учнівства у справі підготовки спеціалістів з середовища кримських татар; дослідити процес залучення та навчання кримських татар у середньо-спеціальних та вищих навчальних закладах; розкрити проблему організації видавничої справи, створення та діяльності кримськотатарських засобів масової інформації; показати роль та місце культосвітніх центрів регіону у системі кримськотатарського національного просвітництва.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 20-30-ті роки ХХ ст. Нижню хронологічну межу обумовлено проголошенням курсу на коренізацію і ліквідацію господарської та культурної нерівності між народами радянської країни. Верхня часова межа обумовлена початком Великої Вітчизняної війни, і фактично ліквідацією радянської системи просвітництва кримських татар.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Кримської АРСР Російської Федерації в адміністративно-територіальних межах 1921 – 1944 рр.

Об'єктом дослідження є система освіти в Криму.

Предметом дослідження є формування і трансформація системи просвітництва кримськотатарського народу в умовах радянської політики коренізаціі (20-30-ті рр. ХХ ст.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації комплексно розв’язано важливу наукову проблему історії кримськотатарського народу – проблема його просвітництва у 1920–1930-ті рр. Особливу увагу приділено висвітленню процесу ліквідації неписьменності кримських татар, отримання ними освіти у спеціалізованих та вищих навчальних закладах. Аналізується також процес створення та розвитку самих навчальних закладів. Комплексно досліджено процес реформування та зміни алфавітів у кримськотатарській писемності від виникнення самої ідеї та основних етапів запровадження нового тюркського алфавіту (далі – НТА) на латинській основі до введення російської абетки. Також здійснено спробу відокремити наслідки алфавітних реформ від комплексу невирішених орфографічних та мовних проблем у кримськотатарській писемності і літературній мові, показати їхній вплив на розвиток просвітництва кримських татар.

Всебічно розкрито процес залучення кримських татар до навчальних закладів автономії від початкових до вищих, надається загальна оцінка цієї роботи органів влади у межах впроваджуваної політики коренізаціі.

На основі нових матеріалів у дисертації проаналізовано діяльність системи національних просвітніх установ – музеїв, бібліотек, НДІ мови та літератури ім. О.С.Пушкіна, видавництва кримськотатарською мовою. Вперше відтворено механізм виникнення та діяльності кримського радіокомітету, визначено місце національного радіомовлення в системі просвітництва. Суттєво доповнена новими матеріалами історія розвитку кримськотатарського національного кіно та системи кінопрокату в національних районах.

У процесі дослідження введено до наукового обігу значний комплекс нових джерел з історії просвітництва кримських татар та політики коренізаціі, що зберігаються у фондах Державного архіву Автономної Республіки Крим, Державного архіву Російської Федерації, наукових бібліотеках України та Росії.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії Криму, історії кримськотатарського народу. Матеріали дисертації безпосередньо використовуються в лекціях спецкурсу „Просвіта кримських татар ХІХ–ХХ ст.” за програмою й робочим планом кафедри історії України та допоміжних історичних дисциплін ТНУ імені В.І. Вернадського. Фактичний матеріал та висновки дисертації можуть бути використані при формуванні сучасної системи національної освіти кримських татар та при розв’язанні актуальних питань реформування кримськотатарської писемності.

Апробація результатів дисертації відбулася на ряді конференцій різних рівнів: “Научно-теоретические и практические основы выявления, развития и поддержки одаренных детей» (Симферополь, 2002); “Актуальные вопросы истории крымских татар”. I наукові читання. (Сімферополь-Бахчисарай, 2002); “Эстафета поколений” Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 130-річчю з дня відкриття Сімферопольської татарської учительської школи (Сімферополь, 2002); VIII історико-правова конференція “Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи” (Сімферополь, 2002); “Актуальные вопросы истории крымских татар” II наукові читання (Алушта, 2003); “IV Таврические научные чтения” (Сімферополь, 2004); “V Таврические научные чтения” (Сімферополь 2004); “Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти” XIV Міжнародна історико-правова конференція (Балаклава, 2005); “Эстафета поколений”. Науково-практична конференція, присвячена 155-річчю зі дня народження Ісмаіла Гаспринського” (Сімферополь, 2006); “Мировоззренческое наследие И. Гаспринского в политической практике Ю.Османова и НДКТ” (Сімферополь, 2006).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у монографії, 31 статті та тезах (в тому числі у фахових виданнях ВАК – 23).

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів (25 параграфів), висновків (загалом 378 сторінок) і списку використаних джерел та літератури (780 позицій) та додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність та наукове значення, окреслюються хронологічні межі та регіон дослідження, сформульовано мету та завдання дисертації, зазначено новизну та практичне значення, вказано на зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Визначено предмет та об’єкт дослідження, наведено відомості про апробацію отриманих результатів дослідження.

Розділ 1. Теоретичні засади, огляд літератури та джерельна база дослідження. 1.1. Методологія та методи дослідження. Звертаючись до методики та методології дослідження, необхідно відзначити, що робота має комплексний, міждисциплінарний характер. Це викликано, по-перше тим, що просвітництво кожного окремого народу, само по собі досить складний та різно-спрямований процес. По-друге, істотним, багатовекторним впливом впроваджуваної політики коренізаціі у різних галузях народного просвітництва кримських татар. Через що розглядаючи ті чи інші проблеми формування та трансформації системи просвітництва, необхідно кожен раз звертати увагу саме на вплив цього чинника.

Крім того у роботі використані як загальнонаукові, так і спеціально-наукові методи дослідження. Серед загальнонаукових методів використовувалися аналіз, синтез, індукція, дедукція, опис, пояснення тощо. Останні виступають як конкретні пізнавальні засоби окремих фактів та подій. Із загальнонаукових методів були використані історичний, логічний та структурно-системний. Крім того, при підготовці роботи були використані методи структурного та функціонального аналізу.

Зрозуміло, що у роботі були використані й методи власне історичного дослідження. Серед них необхідно відзначити історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний, синхронний та ретроспективний. Усі вони дають можливість досліджувати і розв’язувати позначені в роботі проблеми.

За допомогою загальнонаукових та історичних методів дослідження стало можливим розкрити всі риси властиві процесу формування та трансформації системи просвітництва кримськотатарського народу в умовах радянської політики коренізаціі. Вони дають можливість максимально розкрити основні теоретичні та практичні джерела цього процесу, вивчити головні етапи його історичного розвитку, зробити якісне порівняння та типологізацію окремих явищ, синхронізувати окремі просвітянські напрямки, ретроспективно розглянути важливі складові системи просвітництва кримських татар у 1920 – 1930-х рр.

У підрозділі 1.2. Історіографія проблеми, зокрема, констатується, що вивчення історії формування і трансформації системи просвітництва кримських татар у 1920–1930-х рр., було започатковано одночасно з його розгортанням. Перші дослідники, здебільшого, були далекі від академічної діяльності, зате безпосередньо причетні до цього процесу.

Так, певний інтерес для дослідження розвитку просвітництва кримських татар, представляють роботи з становлення та розвитку радянської початкової, середньої, професійної та вищої школи, здебільшого видані в радянський період. Найбільш цікавими із них можна назвати роботи У. Баліча Балич У. Состояние дела народного образования в Крыму // Пути коммунистического просвещения. – 1926. – №5(15) – С. 11-12; його ж; Состояние дела народного образования в Крыму // Пути коммунистического просвещения. – 1928. – №6. – С. 14-15., Н. Жукова Жуков Н. О состоянии всеобщего начального обучения в Крыму // Бюллетень Президиума Верховного Совета и СНК Крымской АССР. – 1939. – № 23-24. – С. 3-4., А. Закіра Закрир А. О ликвидации неграмотности взрослого населения Крыма // Революция и национальности. – 1936. – №4. – С. 63. та інших. Не зважаючи на широкий спектр використаних джерел, ці видання несуть на собі ідеологічне навантаження, властиве радянській літературі. Через це до наведеної в них інформації та висновків необхідно ставитися обережно. Адже відомо, що оціночні судження, навіть щодо деяких основних шляхів в історії розвитку освіти, змінювалися як керівниками держави так і, звичайно, радянськими істориками.

У 1940 – --1960-х рр. по нашій темі у радянській історіографії не написано жодної праці. Лише наприкінці 1970-х рр. стають можливими окремі дослідження з історії просвітництва кримських татар у контексті “мовного, освітнього та національного будівництва в СРСР”. Зрозуміло виключно з офіційних позицій. Так, в радянському мовознавстві переклад писемності тюркських народів на кириличну графіку оцінювався тільки позитивно. Серед найбільш плідних дослідників цього часу треба назвати М.І. Ісаєва Исаев М.И. О языках народов СССР. – М.: Наука, 1978. – 222 с.; Исаев М.И. Языковое строительство в СССР. – М.: Наука, 1979. – 351 с. та Т.А. Мусаєву Мусаева Т.А. Революция и народное образование в Азербайджане (Очерки истории развития народного образования в Азербайджане 1920-1940 годы). – Баку: ЭЛМ, 1979. – 280 с..

На початку 1990-х р., із поверненням кримських татар на батьківщину та зняттям табу з історії цього народу з'явилися публікації, що розкривають різні аспекти розвитку національної освіти цього етносу. У першу чергу необхідно згадати про цікаві публікації Л.І. Климовича Климович Л.И. На службе просвещению. О первой тюркоязычной газете «Терджиман» и ее издателе И. Гаспринском // Звезда Востока. – 1987. –№8. – С. 173-179., Р.Фазила та С.Нагаєва Фазыл Р., Нагаев С. Сердце народа. Из истории крымскотатарской литературы // Звезда Востока. – 1989. – №3. – С. 135-143., що відкрили шлях для досліджень ученими біографії та діяльності І. Гаспринського.

Важливою подією у вивченні історії Криму взагалі й освіти кримських татар зокрема, став збірник складений Ю.І. Горбуновим Крымская АССР (1921-1945)(Вопросы –ответы; Вып. 3) / Сост. Ю.И. Горбунов. – Симферополь: Таврия, 1990. – 320 с.. У цій праці колектив авторів вперше з часу депортації кримських татар, на основі залучення численних архівних документів, розглянув різні аспекти історії Кримської АРСР, зокрема і кримських татар. Викликають інтерес розділи, написані В.Ф. Козловим, Ю.І. Горбуновим, І.А. Заатовим, Л.П. Кравцовою, Р.І.Музафаровою тощо. Вперше порушуються питання щодо впровадження політики коренізаціі в Криму. У той же час це дослідження не позбавлене деяких неточностей та помилок, викликаних тим, що учені не використовували в процесі підготовки роботи багато важливих документів.

Відкриття доступу до архівів НКВС, введення до наукового обігу великої кількості нових документів дозволило досліджувати різні аспекти історії просвіти та культури кримських татар. Зокрема, найбільш плідно працювали в цих напрямках В.Ю. Ганкевич, Д.П. Урсу, М.В. Прохорчик, У.К. Мусаєва, І.А. Керім, Д.В. Хованцев, Р.І. Ушата Ганкевич В.Ю. Джадидистська реформа просвіти кримських татар (межа ХІХ-ХХ ст.): Дис... док. іст. наук: 07.00.02. Сімферополь, 2000. – 230 с.; Урсу Д.П. Очерки истории культуры крымскотатарского народа (1921-1941). – Симферополь: Крымучпедгиз, 1999. – 160 с.; Прохорчик М.В. Народна освіта у Криму в 1921-1029 рр. / Автореф. дис... к-та іст. наук. – Запоріжжя, 2000. – 158 с.; Мусаева У.К. К вопросу об изучении крымских татар в 1920-е годы // Археологія та етнологія Східної Европи: Мат-ли і дослідження / Одеський нац. ун-т. ім. І.І. Мечникова. – Одеса, 2002. – Т.3. – С. 211-212; Керим И. Библиографический сборник по крым.тат. языку, литературе, истории и культуре. – Симферополь: Крымучпедгиз, 1994. – 56 с.; Хованцев Д.В. Політика партйно-державного керівництва Кримської АРСР щодо національних меншин (1921-1941 роки): Автореф. дис... канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2005. – 19 с.; Ушатая Р.И. Национальные библиотеки Симферополя первой половины ХХ века // 4 Таврические чтения. – Симферополь, 2004. – С. 128-133. тощо.

Вагомим внеском у справу вивчення історії розвитку просвіти кримських татар у 1920-х рр. є праця Г.М. Кондратюка, у ній автору вдалося зробити низку вдалих спостережень щодо навчання кримських татар на робітфаках, організації шкільної освіти кримських татар, проблеми фінансування шкіл Криму, підготовка педагогічних кадрів для національних шкіл та ін. Кондратюк Г. Єтнополітика і розвиток народної освіти в Криму в 20-30 роках ХХ століття: Автореф. дис... канд. іст. наук. – К., 2005. – 19 с..

Безумовно цікавим та потрібним дослідженням, яке базується на широкій джерельній базі є монографія У.К. Мусаєвої Мусаева У.К. Подвижники крымской этнографии 1921-1941: историографические очерки / Таврический национальный ун-т им. В.И. Вернадского. – Симферополь, Таврия, 2004. – 214 с.. У ній авторці завдяки використанню чисельних маловідомих документів вдалося докладно розглянути не тільки історію наукової діяльності таких видатних етнографів як У. Боданінський, Г. Бонч-Осмоловський, І. Бороздін, В. Гордлевський, А. Кончевський, Б. Куфтін, А. Самойлович, Є. Спаська, В. Філоненко, П. Чепуріна, Я. Якуб-Кемаль, але й висвітлити діяльність провідних музеїв Криму, що займались дослідженням історії кримських татар.

Досліджуючи історію розвитку просвітництва кримських татар потрібно також вказати на низку сучасних мовознавчих та літературознавчих досліджень А. Меметова, К. Мусаєва, Ш. Юнусова, Г. Юкселя та інших учених, що дають можливість глибше зрозуміти сутність, та наслідки політики коренізаціі для кримськотатарської мови та літератури в 1920 – 1930-х рр., їх вплив на розвиток народної освіти Меметов А., Мусаев К. Крымскотатарский язык. Ч. 1. Общие сведения о языке. Ч. 2. Морфология. Учебное пособие. – Симферополь: Крымучпедгиз, 2003. – 288 с.; Юнусов Г.З. Тематическое своеобразие журнала «Енъи Чолпан» / «Новая Венера»/ // Культура народов Причерноморья. – 2004. – №52, Т.1. – С. 105-110; його ж: Структура крымскотатарского журнала 20-х годов ХХ века (на примере изданий «Иллери», «Енъи чолпан», «Окъув ишлери», «Бильги», «Ешиль Ада», «Ильк Адым», «Асрий мусульманлыкъ», «Коз Айдын», «Ненкеджан») // Культура народов Причерноморья. – 2006. – №74. – С. 199-204.; Юнусов Ш.Э. Крымскотатарская поэзия 20-х годов ХХ века. – Симферополь: Доля, 2004. – 168 с..

При дослідженні історіографії проблеми, окремо необхідно відзначити колективну працю Інституту політичних та етнонаціональних досліджень “Крим в етнополітичному вимірі” Крим в єтнополітичному вимірі. – К.: Світогляд, 2005. – 533 с.. У ній також розглядаються окремі проблеми розвитку просвітництва кримськотатарського народу у 1920–1930-х рр. Там, у цілому зважено та об'єктивно оцінюється політика більшовиків з цього питання. Але, на жаль, припускається низка прикрих неточностей. Як от невірно вказано рік введення кириличного шрифту в кримськотатарську писемність.

Таким чином, питання розвитку просвітництва кримськотатарського народу у 1920 – 1930-х рр. досить активно вивчалися в останнє десятиліття. Проте, історіографія цієї проблеми строката. Переважна більшість досліджень мала епізодичний характер; багато з них носять заідеологізований характер; у більшості праць відчувається брак джерел; неповно та слабко досліджується вплив політики коренізаціі на освітянські процеси; взагалі не було створено комплексної праці, що об’єктивно висвітлила причини, хід та розвиток просвітніх процесів у середовищі кримських татар. Одночасно в роботах наших попередників були накопичені цікаві, корисні факти, зроблені первісні наукові узагальнення, які суттєво допомогли при написанні дисертації.

1.3. Джерельна база дослідження. Джерельна база роботи охоплює такі групи джерел: 1) опубліковані джерела та архівні матеріали; 2) періодика; 3) наративи.

До першої групи належать офіційні документи органів державної влади: законодавчі акти, декрети та постанови уряду, розпорядження Народних комісаріатів освіти РРФСР і Кримської АРСР, а також їхніх відділів на місцях, рішення громадських об'єднань тощо. Цю групу джерел, умовно, можна розділити на дві підгрупи. Перша з них складається з законодавчих актів на основі та за допомогою яких власне і йшов процес будівництва й розвитку народної просвіти у РРФСР взагалі й у Криму зокрема. Так в “Бюллетене СНК Крымской АССР” друкувались укази, постанови, рішення й інші документи органів влади, що стосуються різних питань будівництва та розвитку просвітництва. Окремі документи центральних та місцевих органів влади у сфері просвіти були опубліковані в таких періодичних виданнях як “Пути коммунистического просвещения”, “Социалистическая культура и экономика Крыма”, “Партиец”, “Коммунистический вестник”, “Красный Крым”, “Известия Крымского областного комитета ВКП(б)”.

Другу підгрупу складають документи, утворені в процесі діяльності органів влади. Їх умовно можна поділити на декілька категорій. Це різноманітні звіти, плани, доповідні та пояснювальні записки, відомості про успішність, списки особового складу вчителів та учнів (студентів й викладачів), особисті справи вчительського та професорсько-викладацького складу, характеристики, матеріали обстежень наркомату освіти та робітничо-селянської інспекції, матеріали вчительських (викладацьких) конференцій, доповіді до чергового з'їзду комуністичної партії чи рад тощо. Також до цієї підгрупи відносимо документи, утворені в процесі діяльності різних науково-просвітніх установ: музеїв, науково-дослідних інститутів, а також засобів масової інформації. Серед них найбільш інформативними є щорічні звіти самих організацій та їх структурних підрозділів, накази керівників установ, списки особового складу та його характеристики. Окремо необхідно відзначити матеріали різних нарад та конференцій.

При підготовці дослідження були використані документи 20 фондів Державного архіву Автономної Республіки Крим та Державного архіву Російської Федерації. Це надало змогу ще раз перевірити віднайдені дані, та на основі першоджерел дослідити процес формування та трансформації системи просвітництва кримських татар у 1920 – 1930-х рр.

Особливий інтерес викликають статистичні матеріали, які стосуються розвитку освіти в регіоні, опубліковані в бюлетенях Кримського Центрального Статистичного Управління. У них відбито кількісні зміни кримськотатарських шкіл, викладацького складу й учнів ФЗУ, робітфаків та технікумів Криму у 1920 – 1930-х рр. Однією з найбільш інформативних груп опублікованих джерел є накази, розпорядження, циркуляри Кримського Наркомату освіти, а також підручники та програми для кримськотатарських шкіл, тощо.

Другу групу джерел з історії формування та трансформації системи просвітництва кримськотатарського народу у 1920–1930-х рр. складають матеріали періодичних видань. За видовою ознакою ця група поділяється на бюлетені, часописи та газети. За основними тематичними ознаками умовно цю групу джерел можна розбити так: а) педагогічні видання: “Пути коммунистического просвещения”, “Педагогическая жизнь Крыма” та “Oquv isleri”; б) видання, покликані сприяти проведенню алфавітної реформи: “Koz aydin”, “Культура и письменность Востока”; в) видання, одним із завдань яких було висвітлення культурного життя в Криму (чи в СРСР у цілому): “Экономика и культура Крыма”, “Революция и культура”, “Proletar madeniyeti”, “Ileri”, “Edebiyat ve kultura”, “Литература и искусство Крыма”, “Yas leninciler”; г) видання суспільно-політичні: “Партиец”, “Коммунистический вестник”, “Известия Крымского областного комитета ВКП(б)”, “Красный Крым”, “Yeni dunya”, “Jas Quvet”, “Bolsevik yolu” тощо; д) “Бюлетені” різних відомств.

До третьої групи належать наративні джерела. Серед них найбільше місце займає комплекс навчально-методичної літератури. Це досить значний масив джерел, що був віднайдений та використаний у бібліотеках Криму та Російської Федерації.

У роботі використовувалися й інші джерела, що формально не входять у запропоновану класифікацію, але відіграли важливу роль в осмисленні процесу розвитку просвітництва кримських татар у 1921–1941 р. Мова йде, у першу чергу про джерела особистого походження, зокрема біографічні й інші матеріали національних діячів просвіти кримських татар.

Отже при підготовці дослідження були використані різноманітні джерела. Джерельну базу дисертаційного дослідження можна оцінити як достовірну, репрезентативну і задовільну для всебічного дослідження теми. Разом з тим вона є неповною (фрагментарною), основні види джерел відзначаються істотними недоліками: офіційні документи органів влади – політизованістю та некомпетентністю, мемуари та періодика – тенденційністю та суб’єктивізмом.

Розділ 2. Формування радянської системи народної освіти кримських татар.

2.1. Встановлення радянської влади і проблема поширення освіти серед кримських татар. Побудова нової, радянської системи освіти розпочалася в Криму в 1921 р., у час формування головних складових більшовицької політики коренізаціі. Відповідно до цього, нова система, пройшовши низку реформувань, згодом отримала чітку, централізовану структуру. Її керівними установами були Народний комісаріат освіти (НКО) СРСР, НКО РСФСР та НКО Кримської АРСР. На місцях керівництво діяльністю шкіл виконували районні та міські відділи освіти.

Впровадження політики коренізаціі, згідно з рішеннями центральних та місцевих органів влади, відповідним чином позначилось і на структурі НКО Кримської АРСР. Так, важливе місце в розбудові системи національної освіти в регіоні належало з початку спеціальному підвідділу ОК РКП(б) для роботи серед національних меншостей, до якого входила й татарська секція. Незабаром її було перетворено в Татарське управління. Саме ця структура на початку 1920-х рр. займалася створенням і налагодженням діяльності системи просвітництва кримських татар: відкривали школи та технікуми, готували для них навчально-методичну літературу, займалися підбором кандидатур для навчання у вищих навчальних закладах тощо. Крім Татарського управління розвитком системи національної освіти займалась створена в 1921 р. при НКО Кримської АРСР спеціальна колегія для роботи з кримськими татарами.

У новій системі освіти навчальні заклади поділялись на школи першого та другого ступенів. Крім того існував поділ за мовою викладання – російські, кримськотатарські, німецькі, караїмські, естонські та двомовні.

Фінансування шкіл на початку 1920-х рр. здебільшого покладалося на батьків учнів. Пізніше, не зважаючи на поліпшення фінансування освітніх закладів з боку держави, плата за навчання залишалася. Вплив цього чинника не можна ігнорувати, говорячи про незначну кількість кримськотатарських дітей, що в першій половині 1920-х рр. навчалися в школах. Адже більшість кримських татар жили в дуже злиденних умовах.

Важливі зміни в галузі освіти відбулися в 1930-х рр. Серед них необхідно вказати на затвердження єдиного графіка навчання, введення загального початкового обов'язкового навчання з 1931 р., введення єдиних навчальних програм, намагання досягти охоплення шкільною освітою 100% дітей тощо. Усе це дало можливість не тільки значно збільшити кількість шкіл та учнів у них, але й налагодити більш ефективну роботу всієї системи освіти в автономії.

2.2. Введення латиничного шрифту в кримськотатарську писемність. Загальновідомо, що кримські татари, як і представники інших народів, що сповідують іслам, довгий час користувалися в писемності арабською графікою. Вперше на труднощі її використання було звернено увагу в другій половині ХІХ ст. Проведені джадидистами реформи дещо поліпшили процес навчання та користування арабським письмом для кримських татар, проте не вирішили остаточно проблеми. Рух за реформування або ж повну заміну арабського алфавіту на початку ХХ ст. був поширеним у більшості тюркських народів. Кримські татари на початку 1920-х рр. також намагались реформувати свою писемність та орфографію. Проте до радикальних реформ ще не були готові широкі верстви населення.

Для остаточного вирішення всіх спірних питань у 1926 р. було скликано Перший з’їзд тюркомовних народів у Баку, який і прийняв рішення про перехід на алфавіт з латинською основою. У Криму процес підготовки до реформи розпочався у тому ж 1926 р. Проте лише з 1927 р. відбувається перехід кримськотатарської писемності, а разом із тим державних, освітянських та громадських закладів на новий тюркський алфавіт. Головну роль у проведенні цих заходів відігравали обласний комітет ВКП(б), НКО Кримської АРСР та центральний комітет НТА Криму. Крім того, активно включилася в процес пропаганди нового алфавіту кримськотатарська громадськість.

Головними складовими цієї роботи стало перенавчання дорослого населення на нову абетку, перехід навчальних закладів на нову писемність, запровадження кримськотатарської писемності на базі НТА у діяльність громадських та державних установ, друк літератури новим шрифтом. Початково планувалось провести перехід на новий алфавіт за 5 років, проте під тиском центральних органів влади цей термін скоротили вдвічі. У результаті не вдалося якісно розв’язати жодне з завдань, що стояли при проведенні цієї реформи. Найбільші труднощі виникли при введенні нової абетки у навчальних закладах. Не зважаючи на, загалом, прогресивність реформи, латинізація загальмувала розвиток національної освіти, більшість друкованих видань перестали бути зрозумілими широким верствам населення, а введення кримськотатарської мови в справочинство майже припинилося.

Отже, не зважаючи на чисельні досягнення процесу латинізації писемності, здебільшого за рахунок значних фінансових вливань, введення латинізованого алфавіту, не стало обіцяним багатьма його прибічниками революційним кроком у розвитку національної освіти.

2.4.Перехід до кириличного шрифту. Як відомо, у 1930-х рр. радянське керівництво бере курс на згортання політики коренізаціі та русифікацію населення окраїн держави. Засоби використовувались найрізноманітніші. Від примітивних – закриття національних просвітніх установ, знищення інтелігенції, до більш далекоглядних – насильницьке введення в мови національних меншин російських слів та термінів, фальсифікація їхньої історії та культури тощо. Одним із таких заходів стало переведення писемності більшості народів на кириличну абетку.

Як відомо, початкову апробацію цей процес пройшов на малих народах Півночі та в Кабардино-Балкарії. Спочатку введення кириличної абетки планувалось торованими шляхами, тобто через ЦК НТА та низку його комітетів на місцях. Це припущення базується на тому факті, що в 1935 р. були створені республіканські та обласні комітети нового алфавіту. Поряд із цим посилили фінансування поліграфічної промисловості.

Однак у 1937 р. відбулася ліквідація комітетів нового алфавіту на місцях, у тому числі й кримського з формулюванням “ліквідувати як такий, що виконав завдання”. В умовах тоталітарного суспільства додаткові важелі, якими були ці комітети, стали не потрібні. Влада тепер могла й без їхньої допомоги та всілякої агітації серед населення проводити необхідні заходи. Проте характерною особливістю введення кириличної абетки стає інспірування цього процесу нібито з боку громадськості та місцевих органів влади. Більшість народів СРСР “добровільно” протягом 1938–1940 р. змінили свою писемність.

Згідно з наказом НКО РРФСР № 939 від 22 червня 1938 р. кримські татари разом із багатьма народами СРСР перейшли на кириличну писемність. Сам процес відбувався непродумано та поспіхом. Національна періодика майже одразу перейшла на нову абетку. Крім того, з 1 вересня 1938 р. вона впроваджується в усіх навчальних закладах із кримськотатарською мовою викладання і це не зважаючи на те, що жодного підручника на кирилиці ще не було видрукувано. Популяризація та інспірована владою агітація за нову абетку була розпочата вже після її офіційного введення.

Результати цієї реформи були катастрофічними для просвітництва кримських татар. Адже більшість населення в цей період лише завершувало ліквідовувати свою неписьменність. Кримські татари-студенти не змогли нормально навчатися та складати іспити рідною мовою, тому їх кількість у 1938 р. на перших курсах вищих та середніх навчальних закладів була мінімальною. Крім того, вилучення з книгарень та бібліотек літератури, що була видана латинізованим шрифтом, та подальше їхнє знищення ліквідовували освітні досягнення останніх років. Отже, введення кириличної абетки в кримськотатарську писемність було необдуманим та волюнтаристичним кроком з русифікаторськими намірами, що призвело до катастрофічного становища в галузі національного кримськотатарського просвітництва.

Розділ 3. Початкова і середня освіта кримських татар. 3.1. Заходи державних і партійних органів Кримської АРСР щодо ліквідації неписьменності серед кримських татар. Головним ініціатором процесу ліквідації неписьменності серед кримських татар виступили органи влади, а втілювали в життя структури НКО та громадські організації. У 1920-х рр. ліквідація неписьменності серед кримських татар проходила досить повільно. Головними причинами стали незначна кількість лікнепів, їхнє недостатнє фінансування, брак літератури та незначне охоплення населення цією роботою. Серед найбільш важливих чинників, що негативно впливали на процес ліквідації неписьменності, стали алфавітні реформи та відсутність загально використовуваних навчальних методик. Не було встановлено єдиних навчальних планів, термінів навчання, іспитів. Систематизувати все це вдалося тільки наприкінці 1930-х рр.

Потрібно вказати на досить неуважне ставлення з боку влади до вирішення проблем неписьменності кримських татар. Фінансування цієї важливої галузі освіти було мінімальним, більшість учителів лікнепів працювали безкоштовно. Випуск спеціальних посібників для таких шкіл у середині 1930-х було взагалі припинено. У той же час, керівники Кримської АРСР намагались приховати вище наведені факти та ігнорували існуючі проблеми. З початку 1930-х рр. автономія неодноразово проголошувалася “писемною республікою”. Знайдені архівні документи та матеріали свідчать про зворотне. І в першій половині 1941 р. діяли школи для неписьменних, в яких працювали сотні викладачів.

Навчання грамоті дорослого кримськотатарського населення було чи не найслабшою ланкою в розгалуженій системі національної освіти. У той же час її подальший розвиток без розв’язання цієї проблеми був неможливим. Результатом такого підходу стали порожні читальні зали національних бібліотек, мізерні наклади періодичних та інших видань, а головне – недовіра до влади, її заходів, неспроможність вирішити цю болючу проблему. Отже, остаточна ліквідація неписьменності серед кримських татар у 1921–1941 рр. не відбулась.

3.2. Матеріально-технічне забезпечення шкільної освіти кримських татар. Важливою складовою розвитку національної шкільної освіти було її матеріально-технічне забезпечення. У роботі розглянуто два найбільш важливих його аспекти: забезпечення кримськотатарських шкіл підручниками та відповідними будівлями. Потрібно вказати, що на початку 1920-х рр. склалася важка ситуація з забезпеченням шкіл підручниками. Головною причиною цього було те, що використання старих підручників було заборонено, а укладання та друк нових вдалося розпочати лише з 1923р. мізерними накладами. Малоефективними виявилися спроби закупівлі підручників у Азербайджані та Туреччині, саме тому з середини 1920-х рр. робиться ставка на створення та друк їх у Криму. Залучення національної інтелігенції до цієї справи відбувалося повільно, а недостатнє фінансування призвело до того, що ще наприкінці 1920-х рр. підручниками були забезпечені здебільшого вчителі. Уведення латинізованого алфавіту змусило розпочати роботу з укладання та друку нових підручників, і це при тому, що кримськотатарські школи і так були найменш забезпеченими навчально-методичною літературою.

У 1930-х рр. найбільш відомими авторами підручників кримськотатарською мовою були Д.Сейдаметова, Ю.Болат, Ш.Алядин, Р.Тинчеров, А.Баккал, І.Кая та інші. З посиленням русифікаторських тенденцій в освіті та масовими репресіями, кримськотатарська інтелігенція здебільшого була відсторонена від укладання підручників. У подальшому використовувались російські підручники з перекладом їх кримськотатарською мовою. Проте й їх не вистачало. Отже, приходимо до висновку, що забезпечення національних шкіл навчально-методичною літературою було поставлено в цей період незадовільно.

Не менш складною була ситуація з забезпеченням національних шкіл відповідними приміщеннями. Як відомо, за часів Російської імперії спеціальних шкільних будівель у кримських татар майже не було, а викладання проходило в малопристосованих для цього приміщеннях. За роки радянської влади ситуація докорінно не змінилася. Нові шкільні приміщення почали будуватися лише в 1930-х рр. Якість будівництва була низькою, а їх подальший стан незадовільним. Не менш гостро стояли й такі проблеми, як устаткування національних шкіл відповідними меблями та достатнє забезпечення опаленням. Якісно розв’язати ці проблеми органи влади так і не змогли.

3.3. Проблема вчительських кадрів для кримськотатарських шкіл. Розв’язувати цю проблему на початку 1920-х рр. доводилось у складних умовах. Як відомо, більшість національного учительського персоналу в цей час – це представники духівництва. Нова влада намагалася не допустити їх до процесу навчання. У той же час учителів у школах катастрофічно не вистачало. Заходи щодо їх підготовки виявилися неефективними як кількісно, так і якісно. Загальноосвітній ценз кримськотатарських учителів у 1920–1930-х рр. залишався низьким. Ця проблема посилювалася мізерною заробітною платнею та значним навчальним навантаженням, що змушувало більшість національних педагогів шукати іншу роботу.

Проблему поглибили репресії проти національної інтелігенції. У в кримськотатарські школи набирали “ідеологічно витриманих” та “політично грамотних” неуків, а вчителів з дореволюційним педагогічним стажем звільняли. Такі дії повністю відповідали головним складовим політики коренізаціі, адже "вимивання" національно свідомої інтелігенції з різних галузей життя держави, і в першу чергу з системи освіти, було одним з найважливіших її завдань.

При швидкому розширенні мережі шкіл та введенні загальної початкової освіти, проблема забезпечення кримськотатарських шкіл педагогічними кадрами лише загострювалася. Намагання влади підвищити освітній рівень національного вчительства різними курсами не поліпшило ситуацію, а часті зміни програм, підручників, алфавітні та орфографічні реформи ще більше ускладнювало ситуацію. Таким чином, вирішити й цю проблему в діяльності кримськотатарських шкіл радянській владі не вдалося, як і загалом у національних школах РРФСР.

3.4. Кількісні зміни в системі початкової та середньої народної освіти кримських татар. У 1922–1923 навчальному році діяло всього 20 кримськотатарських шкіл. З 1923 до 1941 р. кількість шкіл зросла до 402, а кількість учнів у них із 15000 до 40599 осіб. Проте, необхідно вказати на низку проблем. При підрахунках до кількості учнів у школах звичайно заносилися й ті з них, що вже давно не відвідували уроки. Саме в кримськотатарських школах була досить значною проблема “відсіву” учнів. Реально за даними на 1927 р. закінчували навчання в школах першого ступеня лише 7,7% дітей що до них вступали. Не менш складною залишалась ситуація й надалі.

Що стосується національних шкіл другого ступеня, потрібно відзначити, що їх кількість ніколи не була задовільною. У 1923–1924 навчальному році їх налічувалося 4. З 1924–1925 навчального року до початку 1930-х діяло в середньому 12–16 кримськотатарських середніх шкіл. Наприкінці 1930-х рр., у зв’язку зі згортанням політики коренізаціі та посиленням русифікаторських тенденцій, ситуація ще погіршилася, їх залишилося всього 9. Та й ті не давали