РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ЗІНОВЧУК Наталія Василівна

УДК 338.43:504

ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ

ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В АПК:

ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ

Спеціальність 08.00.06 – економіка природокористування

та охорони навколишнього середовища

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.

Науковий консультант: | доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Хвесик Михайло Артемович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, виконуючий обов’язки голови

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН,

заслужений економіст України

Лендєл Михайло Андрійович,

Ужгородський національний університет, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин

доктор економічних наук, професор Бистряков Ігор Костянтинович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу проблем використання і охорони земельних ресурсів

доктор економічних наук, професор

Мішенін Євген Васильович,

Сумський національний аграрний університет, завідувач кафедри теоретичної і прикладної економіки

Захист відбудеться 27 травня 2008 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .160.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук у Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченко, 60.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченко, 60.

Автореферат розісланий 9 квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Я.В. Коваль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Функціонування сучасного агропромислового комплексу України зумовлює техногенні зміни довкілля, що мають економічні та соціальні наслідки. Погіршення стану здоров’я людей в нашій країні та відносно коротка тривалість їх життя безпосередньо пов’язані із забрудненим довкіллям та незадовільним рівнем екологічної безпеки харчування. Проте вітчизняна аграрна політика апріорно спрямована на виконання економічних завдань АПК і, фактично, не містить екологічної складової, хоча саме сільськогосподарські і переробні технології, які нині широко застосовуються, спричиняють забруднення ґрунтів та інших природних ресурсів і не забезпечують виробництво якісної та екологічно чистої продукції в національному масштабі. Відтак, формування та реалізація екологічної політики в АПК є нагальною проблемою сьогодення.

Серед науковців та практиків утверджується розуміння того, що негативні екологічні впливи на довкілля, зумовлені сільськогосподарською діяльністю, невідворотньо посилюються, а отже, уряд повинен ініціювати запровадження системи заходів, спрямованих на вирішення екологічних проблем, які за рівнем свого взаємодоповнення, логічної послідовності та масштабності впливу могли б претендувати на статус урядової політики. Однак окремі розрізнені пропозиції науковців не дають можливості комплексно визначити чинники, що призводять до негативних екологічних наслідків, а отже, аргументувати доцільність і науково виважену спрямованість урядових дій. Потреба в обґрунтуванні такої теоретичної платформи та наукової методології, на яких би базувався аналіз екологічних проблем в АПК і синтез концептуальних засад відповідних державних програм майбутнього, зумовила вибір теми дисертаційного дослідження.

Слід зазначити, що серед тих, хто вперше звернув увагу на зв’язок між розвитком економіки і станом довкілля, а також на необхідність регулювання взаємовідносин людства і природного середовища, були всесвітньо відомі українські вчені С. А. Подолинський і В. І. Вернадський. Вони довели, що стан довкілля залежить, насамперед, від результатів економічної діяльності людей. Збагачуючи теоретичну спадщину видатних земляків, вагомий внесок у розвиток теорії та методології екологічної політики, як особливого виду суспільної діяльності, зроблено сучасними вітчизняними науковцями О. Ф. Балацьким, І. К. Бистряковим, О. О. Веклич, Т. П. Галушкіною, Л. С. Гринів, Б. М. Данилишиним, С. І. Дорогунцовим, Я. В. Ковалем, Л. Г. Мельником, Є. В. Мішеніним, В. С. Міщенком, І. М. Синякевичем, В. М. Трегобчуком, Ю. Ю. Туницею, С. К. Харічковим, М. А. Хвесиком, Г. В. Черевком, Л. Б. Шостак та ін. Окремі аспекти процесів формування та реалізації екологічної політики висвітлено у працях російських дослідників Е. В. Гірусова, О. С. Грініна, М. Н. Лук’янчикова, М. А. Орєхова, К. В. Папенова, І. М. Потравного, Б. В. Прикіна, М. В. Чепурних та ін.

Розроблення теоретичних та методологічних засад розв’язання екологічних проблем в АПК здійснено В. А. Борисовою, П. П. Борщевським, Р. Іванухом, М. В. Калінчиком, О. Л. Кашенко, М. А. Лендєлом, О. Г. Мордвиновим, О. М. Паламарчуком, М. М. Федоровим, О. М. Царенком та ін. В їх наукових працях розкрито економічні аспекти відтворення та раціонального використання природних ресурсів в АПК, запропоновано шляхи досягнення зрівноваженого стану цієї сфери національної економіки. Однак завдання екологічної політики та роль уряду у їх виконанні залишаються невизначеними, оскільки дотепер не обґрунтовано концептуальні підходи до державного регулювання процесів використання природних ресурсів та запобігання шкідливих екологічних впливів, зумовлених функціонуванням агропромислового комплексу.

Найавторитетнішими зарубіжними дослідниками У. Дж. Баумолем, Г. Дейлі, М. Коммоном, Р. Костанзою, П. Ніджкемпом, У. Е. Оутсом, Д. Пірсом, А. Рендоллом, К. Тізделлом, Т. Тітенбергом, Б. Філдом та ін. розроблено теоретичні засади, що можуть бути використаними при вирішенні екологічних проблем за допомогою ринкових інструментів. Але їх застосування потребує методологічних уточнень та адаптації до галузевих особливостей вітчизняного АПК. Крім того, проблемою є необхідність узгодження дії економічних регуляторів з дією адміністративних та інституціональних інструментів, які є специфічними для кожної окремої країни.

Отже, виникає потреба у обґрунтуванні теоретичних та методологічних засад, які забезпечили б системність аналізу чинників, що зумовлюють екологічні проблеми в АПК, визначили роль і місце екологічної політики у його розвитку, розкрили значення урядових регуляторних дій як складової екологічної політики, створили наукове підґрунтя для вибору інструментів та організаційних форм її реалізації. Необхідність теоретичного та методологічного підґрунтя для формування та реалізації екологічної політики в АПК України визначила доцільність здійснення окремого дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, результати якого відображено в дисертаційній роботі, проводилися впродовж 1996-2007 рр., зокрема на кафедрі аграрної та світової економіки економічного факультету Львівського державного аграрного університету у 2003-2006 рр. Вони здійснені відповідно до плану науково-дослідної роботи на 2000-2005 рр. за темою ”Обґрунтування аграрної політики, спрямованої на ринкову трансформацію економіки АПК” (державний реєстраційний номер 0100U002332). У 2006-2007 рр. дослідження було продовжено у Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України за темою „Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку” (державні реєстраційні номери 0106U005193 і 0106U005261), затвердженою на 2005-2008 рр.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є розробка та вдосконалення теоретичних і методологічних засад формування та реалізації екологічної політики в АПК України. Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

– визначити сутність та складові екологічної політики, зокрема в АПК;

– обґрунтувати макро- та мікроекономічні підходи до формування екологічної політики в контексті сучасної економічної парадигми;

– побудувати ієрархію цілей і завдань екологічної політики;

– розробити методологічні засади аналізу екологічних проблем та екологічної політики в АПК;

– обґрунтувати необхідність державного втручання у вирішення екологічних проблем в АПК України;

– розробити концептуальні підходи до державного регулювання як складової екологічної політики в АПК;

– визначити сукупність адміністративних і економічних регуляторів, доцільних для запровадження в АПК з метою розв’язання екологічних проблем, зокрема забруднення та виснаження природних ресурсів;

– розробити принципи формування та реалізації екологічної політики АПК;

– обґрунтувати можливості застосування економічних та еколого-економічних моделей для обґрунтування заходів екологічної політики в АПК;

– визначити особливості функціонування діючого економіко-фінансового механізму реалізації екологічної політики в АПК та розробити пропозиції щодо його вдосконалення.

Об’єктом дослідження є економічні процеси формування та реалізації екологічної політики як виду суспільної діяльності, зумовленої взаємодією і взаємозалежністю економічної, екологічної і соціальної систем.

Предметом дослідження є теоретичні та методологічні аспекти екологічної політики в агропромисловому комплексі України.

Наукова гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що регуляторні дії уряду, які полягатимуть у використанні певної сукупності адміністративних та економічних інструментів у форматі екологічних програм, спрямованих на запобігання та усунення негативних екологічних впливів в АПК, сприятимуть вирішенню екологічних проблем у цій сфері національної економіки.

Методологія і методи дослідження. Теоретичною основою дослідження є фундаментальні положення економіки навколишнього середовища, розробки науковців з питань ко-еволюції економічних, екологічних та соціальних систем, ринкового і державного регулювання процесу використання природних ресурсів, функціонування економіко-фінансового механізму у сфері природокористування. Дослідження ґрунтується на детальному вивченні екологічного та аграрного законодавства.

Методологічну основу дослідження складають методи наукового пізнання. У процесі вивчення макро- та мікроекономічних основ екологічної політики, теоретичних і практичних засад державного управління й регулювання застосовано абстрактно-логічний метод дослідження. Цей метод використано також для обґрунтування змісту екологічних програм у АПК. Історичний метод використано при вивченні сутності економічних доктрин та їх впливу на формування екологічної політики у ХХ ст. З метою дослідження взаємозв’язків екологічної, економічної й соціальної систем, функціональних зв’язків сільського господарства з іншими галузями АПК, взаємодії складових економіко-фінансового механізму використано метод системного аналізу. Сутність понять „державне управління”, „державне регулювання” „економіко-фінансовий механізм” досліджено за допомогою методу термінологічного аналізу і операціоналізації понять. Вивчення негативних екологічних впливів у сільському господарстві здійснено за допомогою методу структурно-генетичного аналізу і синтезу. Для з’ясування сутності екологічних проблем у сільському господарстві використано метод елементарно-теоретичного аналізу і синтезу. Аналіз змісту законодавчих актів, які регулюють економічні та аграрні правовідносини, виконано методом прямого аналізу і синтезу. Регуляторні дії уряду, спрямовані на вирішення екологічних проблем в АПК, обґрунтовано за допомогою методу економіко-математичного моделювання. Також у процесі дослідження застосовувалися статистичні методи: групування, порівняння середніх і відносних величин. За допомогою цих методів проаналізовано вплив забруднюючих речовин на довкілля, зокрема сільськогосподарських угідь, рівень і динаміка фінансового забезпечення екологічної політики.

Інформаційною базою дослідження слугували законодавчі та нормативні акти, що регулюють аграрні й екологічні правовідносини, загальнодержавні програми України, офіційні матеріали Кабінету Міністрів України, статистично-аналітична інформація Державного комітету статистики України, Міністерства аграрної політики, Міністерства охорони природного навколишнього середовища України, Державного комітету водного господарства, наукові публікації, наукова інформація із всесвітньої комп’ютерної мережі Internet, інтерв’ю з провідними фахівцями сільського господарства, працівниками Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики України, результати особистих спостережень автора.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна роботи представлена сукупністю теоретичних та методологічних положень, що виносяться на захист. Основними елементами наукової новизни є теоретико-методологічних засад екологічної політики в АПК.

Вперше:

– побудовано ієрархію цілей та завдань екологічної політики, зокрема в АПК, за принципом встановлення пріоритету екологічних цілей над цілями економічної та соціальної систем;

– розроблено методологічні засади дослідження екологічних проблем в АПК, що охоплюють визначення і систематизацію чинників, які зумовлюють їх виникнення, інтерпретують прояви синергетичних і зовнішніх ефектів у рослинництві, а також дають оцінку інституціонального середовища екологічної політики в аграрній сфері;

– обґрунтовано необхідність формування системи державного регулювання, як складової екологічної політики в АПК, що передбачає процедуру розроблення та запровадження адміністративних та економічних регуляторів відповідно до ієрархічного рівня завдань екологічної політики і сценарію запобігання та ліквідації зовнішніх ефектів.

Удосконалено:

– наукові засади формування екологічної політики в АПК, що вирізняються: новими принципами, основним з яких є встановлення пріоритету екологічних цілей над цілями економічної та соціальної систем; стратегічною метою, що полягає у забезпеченні екологічної чистоти сільськогосподарської продукції та продуктів харчування; порядком формулювання завдань та формою реалізації, зміст та ієрархічна детермінованість яких залежатиме від суспільного вибору послідовності вирішення екологічних проблем;

– концептуальний підхід до регулювання процесу використання природних ресурсів аграрної сфери, сутність якого полягає у підтриманні паритету між екологічними, економічними й соціальними функціями природних ресурсів та врахуванні існуючого розподілу прав власності і належності ресурсів до суспільних благ;

– методичний підхід до формування екологічних програм в АПК, відповідно до якого їх взаємопов’язана сукупність розглядається як основна форма реалізації екологічної політики, їх узгодженість із загальнодержавними програмами є обов’язковою регуляторною процедурою, а доцільність, пріоритетність та результативність їх запровадження оцінюється системою відповідних показників.

Одержали подальшого розвитку:

– інтерпретація взаємодії і взаємозалежності екологічної, економічної та соціальної систем, як підсистем вищої за ієрархією макросистеми, з позицій теорії систем;

– теоретичні положення щодо змісту і ролі екологічних потреб як активного внутрішнього чинника розвитку суспільства, зокрема з’ясовано їх природу, що є похідною від інших людських потреб, та розкрито еволюційний характер їх появи та впливу на формування екологічної політики;

– концепція зовнішніх ефектів у сільському господарстві, зокрема виділено екологічні та економічні аспекти зовнішнього ефекту „забруднення довкілля”, розглянуто забруднення та виснаження природних ресурсів АПК як негативні енвайронменталістичні зовнішні ефекти, що мають кумулятивний та мультиплікаційний характер;

– теоретична аргументація вдосконалення системи державного регулювання в контексті реалізації екологічної політики, а саме визначено зміст, сферу дії та векторну спрямованість адміністративних та економічних регуляторів, сукупність яких обґрунтовується за допомогою макроекономічної моделі кругових потоків із подальшою її декомпозицією на ряд взаємопов’язаних еколого-економічних моделей;

– теоретико-прикладні положення щодо формування економіко-фінансового механізму реалізації екологічної політики в АПК, який відрізняється від діючого перерозподілом частини коштів, сплачених як податки, на формування Індивідуальних і Регіональних фондів відтворення природних ресурсів АПК та використанням стимулюючої функції таких фінансових інструментів, як субсидії, субвенції, податкові пільги та компенсації за пільговими кредитами.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-практичні розробки автора включено до проекту Закону України „Про органічне сільське господарство”, підготовку якого ініціювало Управління координації здійснення аграрної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України (довідка Секретаріату Кабінету Міністрів України від 07.03.2006 р.).

Систему адміністративно-правових регуляторів, дія яких спрямована на запобігання забруднення довкілля та виснаження земельних ресурсів, прийнято до запровадження Міністерством аграрної політики України (довідка № /10688 від 17.07.2006 р.).

Ряд розроблених методик, а саме: методику розрахунку техногенного навантаження на сільськогосподарські угіддя, методику узгодження регіональних програм із загальнодержавними екологічними та економічними програмами, прийнято до запровадження Державним управлінням охорони природного навколишнього середовища в Житомирській області (довідка № 804-2 від 15.03.2007 р.).

Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі при викладанні курсів „Економіка природокористування” студентам Львівського державного аграрного університету (довідка № від 8.02.2007 р.), Державного агроекологічного університету, м. Житомир (довідка № від 06.03.2007 р.) та курсу „Економіка навколишнього середовища” студентам Інституту підприємництва та сучасних технологій, м. Житомир (довідка № а від 27.02.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою роботою. Подані у дисертації теоретичні висновки та практичні рекомендації належать особисто автору і є його науковим доробком. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті положення, що є результатом особистих досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення результатів дисертаційного дослідження доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції „Підприємництво: проблеми становлення та функціонування” (Житомир, 1998 р.); І Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми фінансів, грошового обігу та кредиту” (Київ, 2000 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції” (Суми, 2001 р.); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Фінанси, грошовий обіг та кредит у забезпеченні суспільного добробуту” (Київ, 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Соціально-економічні проблеми природокористування та екології” (Миколаїв, 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Еколого-економічні проблеми розвитку АПК” (Львів, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Механізм господарювання і проблеми економічного росту в агропромисловому комплексі України” (Луганськ, 2002 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції „Соціально-економічні умови ефективного функціонування АПК у пореформений період” (Мелітополь, 2002 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції” (Суми, 2003 р.); Міжнародній конференції „Сучасні проблеми управління та маркетингу” (Легніца, Польща, 2004 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції „Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці” (Житомир, 2005 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції „Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції” (Суми, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні” (Київ, 2006 р.); Міжнародному науково-практичному форумі „Теорія і практика розвитку АПК” (Львів, 2006 р.); Міжнародній практичній конференції „Теорія менеджменту та наукові дослідження” (Каунас, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Великомасштабний і малий бізнес у сільському господарстві: тенденції розвитку, проблеми і перспективи” (Москва, 2006 р.).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 40 наукових праць загальним обсягом 42,71 друк. арк., з них – 1 одноосібна монографія обсягом 24,75 друк. арк., розділи у 3-х колективних монографіях, в яких частка здобувача складає 3,99 друк. арк., 25 статей у наукових фахових виданнях (всі одноосібні) загальним обсягом 10,53 друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний зміст дослідження викладено на 432 сторінках комп’ютерного тексту. Робота містить 62 таблиці, 27 рисунків, 45 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – „Економічна парадигма сучасної екологічної політики” – викладено теоретичне підґрунтя для формування та реалізації екологічної політики в АПК.

Дослідження з позицій теорії систем глибинних зв’язків людства з довкіллям дали можливість пояснити причини виникнення екологічних проблем та розкрити витоки і сутність екологічної політики. Виділено складові екологічної політики, а саме: 1) систему екологічних цілей і завдань, сформованих суспільством відповідно до своїх інтересів; 2) комплекс заходів, спрямованих на досягнення екологічних цілей і завдань; 3) сукупність інструментів (політичних, економічних, фінансових, організаційних та ін.), що використовуються для здійснення заходів; 4) діяльність відповідних органів державної влади та управління щодо розв’язання екологічних проблем.

З’ясовано, що зміст цілей і завдань екологічної політики насамперед визначається моральними цінностями та ідеологічними переконаннями, що склалися у суспільстві і які виникають унаслідок усвідомлення фактів і досвіду, здобутих людством у процесі свого розвитку.

Оскільки існування людського суспільства пов’язано з функціонуванням взаємозалежних систем (екологічної, економічної і соціальної), то формування екологічних поглядів і цінностей залежать від характеру і стану взаємоз’язків цих систем. Виконані дослідження дають підстави розглядати екологічну, економічну і соціальну системи як підсистеми вищої за ієрархією системи, яку можна назвати макросистемою. До складу цієї великої системи, окрім означених систем, входять ще біосфера та ноосфера (рис. 1).

Суспільство людей, яке є органічною частиною довкілля, утворюючи економічну і соціальну системи, розміщуючись у біосфері й активно використовуючи інформаційні потоки ноосфери, виступає інтегратором цих систем. Природне навколишнє середовище є матеріальним базисом, завдяки якому відбувається становлення і розвиток не тільки економічної, але й соціальної системи. Соціальна система охоплює сукупність інституцій, що впливають на економічну та екологічну системи. Вплив цих соціальних структур є неоднозначним і різноплановим.

Рис. 1. Ієрархія систем у макросистемі

Певні соціальні інституції регулюють економічну діяльність та взаємовідносини суспільства з природою. Потреби освіти, охорони здоров’я, культури та інших соціальних закладів і організацій стимулюють розвиток економічної діяльності. Наукові структури за умов техногенного розвитку забезпечують збільшення обсягів виробництва, а отже, навантаження на екологічні системи.

Ієрархія систем у вигляді перевернутої піраміди дає підставу стверджувати, що в основі існування і функціонування сучасної макросистеми лежить соціальна система, яка утворена спільністю людей, що ставить певні цілі та прагне до їх досягнення. Цілі людей змінюються відповідно до того, як формуються їх матеріальні, соціальні й духовні потреби та створюються умови для задоволення цих потреб. Нині поряд із матеріальними, соціальними і духовними потребами активним елементом, що впливає на процес формування цілей суспільства, а отже, й на подальший розвиток всієї макросистеми, є екологічні потреби. Задоволення екологічних потреб, як індивідів, так і суспільства в цілому, вимагає певного організаційного порядку. Він починається з трансформації екологічних потреб у цілі суспільства. Механізм впливу екологічних потреб як елементу, що сприяє самоорганізації макросистеми та її підсистем, зображено на рис. 2.

Сучасні цілі економічної та соціальної систем ще не є такими, що утворилися внаслідок усвідомлення і визнання екологічних потреб. Тому необхідним є: відбір цілей економічної та соціальної систем, які є адекватними до екологічних потреб; трансформація тих цілей, що не відповідають екологічним потребам; формування нових цілей відповідно до екологічних потреб. Цілі економічної та соціальної систем, які відповідати-

Рис. 2. Механізм впливу екологічних потреб

на формування цілей суспільства

муть екологічним потребам суспільства, поряд із цілями екологічної системи, біосфери та ноосфери можна визнати внутрішніми цілями самоорганізації макросистеми, які будуть підтримувати її функціонування або спрямовувати до подальшого розвитку.

Виділено три рівні ієрархії цілей екологічної політики: регіональний (локальний), національний, глобальний – та визначено порядок підпорядкування екологічним цілям економічних та соціальних цілей. Глобальною метою екологічної політики є збереження життя на планеті Земля та гармонійний розвиток людини. Ця ціль є довгостроковою і спрямованою на майбутнє. Їй підпорядковані підцілі (екологічні завдання), які пов’язані з вирішенням глобальних екологічних проблем: зменшенням озонового шару, парниковим ефектом, глобальним потеплінням, зменшенням лісів на планеті, кислотними дощами, глобальним забрудненням навколишнього природного середовища, такими мегакатострофами, як аварія на Чорнобильській АЕС. Підцілям екологічної політики національного рівня мають бути підпорядковані національні економічні та соціальні цілі. При цьому підпорядкування має відбуватися в такий спосіб, щоб і економічні, і соціальні цілі відповідали екологічним потребам населення країни. Також підцілям екологічної політики національного рівня має бути підпорядкована регіональна екологічна політика, ціллю якої є збереження довкілля та здоров’я населення регіону.

На становлення та розвиток відносин людства з природним навколишнім середовищем значною мірою впливають прийняті у суспільстві економічні доктрини та сформовані на їх засадах політичні принципи. Ідеологічні орієнтири суспільства також є суттєвим чинником, що формує ставлення людей до довкілля. Використання суспільством у другій половині минулого століття економічних доктрин, в яких визнано роль екологічних систем і, зокрема, природних ресурсів у підтримці функціонування економічної та соціальної систем (рис. 3), стало значним кроком у розвитку світогляду сучасних людей та зміні їх потреб.

Рис. 3. Трансформація макроекономічних цілей суспільства

Гармонійне співіснування екологічної, економічної й соціальної систем може бути досягнуто завдяки вибору сучасним суспільством іншого вектору розвитку економічної системи.

Трансформація макроекономічних цілей від економічного зростання до сталого розвитку має супроводжуватися демографічними, енергетичними, структурними та політичними змінами, які сприятимуть досягненню цілей екологічної політики. Шляхи та способи досягнення сталості означених систем залежать від особливостей розвитку країни і тому потребують наукового обґрунтування у кожному конкретному випадку.

Системні перетворення, спрямовані на досягнення цілей екологічної політики, повинні запроваджуватися на рівні кожної конкретної галузі. При цьому слід дотримуватися паритету екологічних, економічних та соціальних функцій природних ресурсів, що принципово змінить підходи до користування ними. Регулювання процесу використання природних ресурсів має відбуватися не тільки за допомогою ринкових важелів, але й завдяки урядовим діям, які б забезпечували підтримку і охорону екологічних та соціальних функцій природних ресурсів, а також доступ суспільства до цивілізованого користування ними.

Теоретичне обґрунтування заходів для досягнення таких цілей екологічної політики, як запобігання та зменшення забруднення довкілля, можна здійснювати на засадах сучасної мікроекономіки. Однак обов’язково необхідно враховувати ймовірність виникнення екологічних, економічних та соціальних ефектів від забруднення. Вивчення означених ефектів є важливою передумовою узгодження цілей екологічної, економічної та соціальної політик.

У другому розділі – „Методологічні засади аналізу екологічних проблем та екологічної політики в АПК України” – викладена методологія систематизації та визначення впливу чинників, що зумовлюють екологічні проблеми в АПК, а також методологія дослідження інституціонального середовища, в якому відбувається формування та реалізація екологічної політики.

В основі сільськогосподарської діяльності лежать процеси перетворення екологічних систем на агросистеми. Сучасне сільськогосподарське виробництво здійснюється в рамках індустріальних агросистем, які характеризуються нестабільністю. Підтримання стійкого стану в таких агросистемах вимагає додаткових джерел енергії (окрім енергії сонця), а саме: використання техніки, пального, мінеральних добрив, хімічних засобів рослин та тварин, професійних знань тощо. Це зумовлює підтримання взаємозв’язків сільського господарства з певними підсистемами економічної та соціальної систем і функціонування складного конгломератного утворення – агропромислового комплексу. Водночас, руйнування первісних зв’язків між сільськогосподарською діяльністю людини та її природним і соціальним оточенням, а також недосконалість та недорозвиненість взаємозв’язків сільського господарства економічної та соціальної систем призводить до появи екологічних проблем: деградації та забруднення земельних і водних ресурсів, хімічного та радіоактивного забруднення продуктів харчування тощо.

При дослідженні причин виникнення і наслідків екологічних проблем в АПК доцільно дотримуватися певної послідовності, а саме: з’ясувати негативний екологічний вплив промислових об’єктів різних галузей на природні ресурси, що використовуються у сільському господарстві; виявити негативні екологічні впливи на довкілля, що здійснюються підприємствами сфери переробки та матеріально-технічного постачання АПК; визначити негативні екологічні наслідки, спричинені безпосередньо сільськогосподарською діяльністю. При цьому потрібно встановити міру впливу суб’єктів господарювання на довкілля, насамперед на атмосферне повітря, водні, земельні та інші природні ресурси.

У табл. наведено розрахунки викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря, що осідають на сільськогосподарські угіддя. Динаміка викидів та їх сумарний обсяг свідчать, що найбільше від шкідливих речовин потерпають агросистеми Донецького, Придніпровського, Карпатського, Північно-Східного та Столичного районів. За період 1995-2005 рр. сумарний обсяг викидів в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь у цих економічних районах відповідно склав 5070, 2816, 959, 726, 523 кг.

Негативні екологічні впливи на сільське господарство потрібно досліджувати за такою логічною схемою: складання переліку промислових об’єктів, які потенційно можуть здійснювати вплив на сільськогосподарські угіддя; визначення складу та обсягів викидів промислового об’єкту в атмосферне повітря забруднюючих речовин, скидів у поверхневі води; визначення складу та обсягів виробничих відходів, розміщених у довкіллі, зокрема за класами токсичності; визначення зони впливу промислового об’єкту (складання схеми розміщення сільськогосподарських угідь навколо промислових об’єктів та зовнішньої і внутрішньогосподарської шляхової мережі).

Аналіз екологічних проблем, зумовлених сільськогосподарською діяльністю, свідчить, що їх поява пов’язана з дією технологічних, технічних, організаційно-адміністративних, інституціональних, концептуальних, економічних чинників (рис. 4). Кожен із цих чинників має свою сферу негативного впливу (як прямого, так і опосередкованого) і може утворювати певні синергетичні ефекти. Окремі технологічні чинники призводять до виникнення мультипліційних та кумулятивних ефектів, які зумовлюють більшість сучасних екологічних проблем в АПК, послідовність прояву яких є наперед детермінованою.

Інституціональні чинники формують відповідне середовище, в якому відбувається формування та реалізація екологічної політики в АПК. Дослідження їх впливів на цей процес має здійснюватися у наступній послідовності: з’ясування наявності або відсутності чітко визначених та задекларованих у законодавчих актах цілей і завдань екологічної політики в АПК; аналіз екологічного та аграрного законодавства щодо його адекватності цілям і завданням екологічної політики в АПК; дослідження організаційної структури органів державного управління, які забезпечують процес формування та реалізації екологічної політики в АПК, щодо розподілу функцій та координації їх дій; визначення синергетичних ефектів неофіційних обмежень (рівня культури та освіти населення, суспільної та індивідуальної свідомості людей, історичних та національних традицій та звичаїв).

Рис. 4. Систематизація чинників, що зумовлюють негативні

екологічні ефекти сільського господарства України

У третьому розділі – „Державно-регуляторні основи реалізації екологічної політики в АПК” – розкрито роль уряду у процесі реалізації екологічної політики, зокрема доведено необхідність втручання держави у вирішення екологічних проблем в АПК та застосування адміністративних та економічних регуляторів щодо використання природних ресурсів і запобігання забруднення довкілля.

Економічними передумовами державної інтервенції у функціонування економіки будь-якої галузі є існування зовнішніх ефектів, суспільних благ та монополій. Проте державному втручанню повинно передувати: дослідження економічних та екологічних аспектів зовнішніх ефектів; розробка та вивчення можливих сценаріїв подолання або запобігання цих ефектів; аналіз процесу використання природних ресурсів, що охоплюватиме виокремлення природних ресурсів, які споживаються як суспільні блага, та тих ресурсів, що знаходяться у приватній власності; дослідження особливостей монополій, що діють у галузі.

У процесі сільськогосподарського виробництва здійснюється ряд агротехнічних заходів, які впливають на стан навколишнього середовища. У рослинництві, наприклад, до них можна віднести внесення мінеральних добрив та застосування засобів хімізації. Виконання цих технологічних операцій спричиняє появу енвайронменталістичних зовнішніх ефектів, а саме: забруднення ґрунтів, водоймищ та атмосферного повітря. Явища „забруднення ґрунтів”, „забруднення водоймищ”, „забруднення атмосферного повітря” стають зовнішніми ефектами, тому що не існує ринку, на якому можна було б купити незабруднені земельні, водні та атмосферні ресурси, як і не існує ринку, на якому продавалося б право забруднювати ці ресурси. Перелік зовнішніх ефектів, що утворюються в рослинництві або стосуються його, наведено у табл. 2.

При аналізі зовнішніх ефектів слід розуміти, що результат впливу зовнішнього ефекту має два аспекти: екологічний та економічний. Екологічний прояв зовнішніх ефектів має місце тоді, коли змінюється якість довкілля та стан здоров’я людей. Економічний аспект проявляється, коли суспільство оцінює вплив зовнішнього ефекту на екологічну, економічну або соціальну системи, підраховує в грошовому виразі результат такого впливу, тобто визначає зовнішні вигоди та витрати.

Екологічні та економічні прояви зовнішніх ефектів відбуваються мультипліційно. Виникає зовнішній ефект 1-го порядку, що здійснює вплив на екологічну систему. У ній накопичуються зміни, які, в свою чергу, можуть породжувати зовнішні ефекти 2-го порядку, 3-го порядку, n-го порядку. Оскільки зовнішні витрати є реакцією суспільства на екологічні проблеми, спричинені зовнішнім ефектом, то саме від того, як суспільство відреагує на екологічний прояв зовнішнього ефекту 1-го порядку, залежатиме подальше поширення екстерналій. При цьому можливими є два альтернативних сценарії: 1) суспільство реагує позитивно і здійснює зовнішні витрати, спрямовані на усунення дії ефекту; 2) суспільство ігнорує вплив ефекту 1-го порядку на екологічну систему. Виникає зовнішній ефект 2-го порядку, і суспільство знову стає перед вибором: ігнорувати екологічний вплив цього ефекту чи реагувати на нього і нести певні витрати. Екологічні та економічні прояви зовнішніх ефектів у рослинництві ілюструє рис. 5.

Рис. 5. Екологічні та економічні прояви

зовнішніх ефектів у рослинництві

У випадку ігнорування екологічних проявів зовнішніх ефектів як населенням, так і суб’єктами господарської діяльності запобігти поширенню екстерналій може уряд шляхом втручання у виробничо-господарські та ринкові процеси із застосуванням адміністративних, правових, економічних та інших регуляторів. Оскільки в нашій країні існування зовнішніх ефектів фактично ігнорується як населенням, так і суб’єктами господарювання, то регулювання цього питання має бути покладено на уряд.

Аналіз можливих сценаріїв державної інтервенції з метою запобігання та ліквідації зовнішніх ефектів дав можливість запропоновувати сукупність адміністративних регуляторів, що застосовуються у відповідності до типу чинників, що зумовлюють появу ефектів. До загального переліку таких регуляторів можна віднести: розробку, затвердження і запровадження стандартів якості ґрунтів, гранично допустимих концентрацій хімічних речовин у ґрунті; розробку порядку видачі дозволів на використання хімічних засобів захисту рослин та мінеральних добрив та його запровадження; моніторинг за станом та якістю ґрунтів, пасовищ і луків та розгортання мережі лабораторій і станцій для визначення якості ґрунтів, пасовищ і луків; контроль за дотриманням стандартів, ГДК, ГДР; розробку, затвердження і запровадження штрафів за забруднення ґрунтів, недотримання стандартів якості, ГДК, ГДР; встановлення обмежень на застосування хімічних засобів захисту рослин та мінеральних добрив; вилучення із сільськогосподарського обігу забруднених ділянок земель; розробку і запровадження нормативів площ посіву цукрового буряку, соняшнику, картоплі; розробку і запровадження технологічних технічних заходів щодо зниження рівня забруднення (технологій, сільськогосподарської техніки, пристроїв); розробку і запровадження інших заходів щодо покращення якості ґрунтів (насадження лісів, залуження, створення санітарно-захисних зон навколо промислових об’єктів тощо); пропаганда та освітня робота з різними верствами населення щодо необхідності дотримання правил використання та утилізації побутових хімічних засобів; розробку і введення системи заборон і приписів щодо використання хімічних засобів побутового і господарського призначення, утилізації пакувальних матеріалів та тари; організацію сміттєсховищ та вивезення сміття у кожному сільському населеному пункті.

При здійсненні державного регулювання процесу використання природних ресурсів в АПК слід враховувати: 1) екологічні, економічні й соціальні функції ресурсів; 2) належність природних ресурсів до певного типу суспільних благ; 3) діючий розподіл прав власності та його ймовірні трансформації.

Дотримання паритету функцій природних ресурсів потребує внесення відповідних змін до чинного законодавства, тому що нині держава регулює лише окремі аспекти використання екологічних, економічних та соціальних функцій природних ресурсів, застосовуючи переважно правові та адміністративні інструменти (табл. ). Групування природних ресурсів за можливістю доступу до них, як до суспільних благ, та існуючою системою прав власності на них слід використовувати при обґрунтуванні доцільності запровадження адміністративно-правових та економічних регуляторів в рамках екологічних програм, спрямованих на стале використання природних ресурсів.

Виконані дослідження дають підстави стверджувати, що державне регулювання, спрямоване на вирішення екологічних проблем в АПК, повинно здійснюватися у відповідності до цілей та завдань екологічної політики. Регуляторні дії держави мають сприяти зменшенню техногенного навантаження на довкілля та забезпечувати організований доступ до природних ресурсів АПК.

Регуляторна діяльність уряду повинна охоплювати: 1) регуляторні дії, що забороняють та обмежують ті види діяльності, які зумовлюють появу зовнішніх ефектів в АПК; 2) регуляторні дії, що стимулюють охорону довкілля та зменшують споживання природних ресурсів в АПК; 3) регуляторні дії, що забезпечують надання енвайронменталістичних послуг в АПК. Сукупність регуляторів, що використовуватиметься державними органами управління, повинна розроблятися для кожної конкретної екологічної програми у відповідності до цілей і завдань, визначених у ній.

У четвертому розділі – „Економіко-фінансовий механізм реалізації екологічної політики в АПК України” – показано можливість використання економічних, зокрема фінансових, інструментів у процесі реалізації екологічної політики в АПК України та зроблено аналіз її фінансового забезпечення.

Економічний механізм розглянуто як підсистему економічної системи. Завдяки економічному механізму відбувається трансформація економічних процесів відповідно до цілей, досягти яких прагне суспільство. Процеси трансформації здійснюються за допомогою економічних та фінансових інструментів (регуляторів), сфера впливів та функціональні особливості яких є різноплановими. На фінансовий механізм, що діє у складі економічного механізму і є його підсистемою, покладено функції фінансового забезпечення та регулювання трансформаційних процесів.

Для успішної реалізації екологічної політики в АПК запропоновано у складі економічного механізму активізувати певні групи економічних і фінансових регуляторів, а саме: цінові інструменти, що здійснюють свій регулюючий вплив через систему ринків, та фінансові інструменти. З метою посилення впливу фінансових регуляторів на трансформаційні процеси, спрямовані на вирішення екологічних проблем в АПК, слід виокремити три групи фінансових інструментів: 1) фінансові інструменти, які наповнюють джерела фінансування (податки, платежі, страхові внески, плата за лізинг, кредити, амортизація); 2) фінансові інструменти, завдяки яким здійснюється розподіл і перерозподіл коштів з джерел фінансування (бюджетні асигнування, трансферти); 3) фінансові інструменти, завдяки яким здійснюється коригування процесу наповнення і використання джерел фінансування (податкові і кредитні пільги, ліміти, квоти тощо).

Встановлено, що дія цінових інструментів може бути використана лише за наявності ринків природних ресурсів. Створення таких ринків потребує запровадження певних регуляторних процедур: 1) визначення і обґрунтування переліку природних ресурсів АПК, продаж яких є доцільним; 2) попереднього розподілу і законодавчого закріплення прав власності на природні ресурси, виставлені на продаж; 3) створення інфраструктури ринку природних ресурсів, зокрема інформаційного забезпечення функціонування такого ринку; 4) розробки і запровадження комплексу регуляторних дій уряду, які б ініціювали створення ринку природних ресурсів і забезпечували його підтримку в подальшому, зокрема розробки і закріплення у законодавчому порядку умов продажу земельних та водних ресурсів, насамперед заборон та обмежень.

Аналіз функцій та характеристик природних ресурсів, що використовують у галузях АПК, врахування політичних та економічних умов сьогодення, дозволяє стверджувати, що в Україні найбільш доцільним є створення ринку земельних та водних ресурсів. Аналіз можливостей утворення ринку земельних та водних ресурсів наведено в табл.  .

Обґрунтовано важливість застосування такого економічного інструменту, як продаж прав на виробництво та реалізацію мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Продаж прав доцільно здійснювати для кожного виду мінеральних добрив та хімічних засобів. Вартість дозволу необхідно встановити у прямій залежності від обсягів виробництва та його шкідливої дії на довкілля. Використання цього економічного інструменту має бути доповнено запровадженням таких адміністративних регуляторів, як заборона та обмеження.

Найбільш дієвим фінансовим інструментом у процесі реалізації екологічної політики в АПК слід вважати податки. Застосування податків повинно спрямовуватися на використання функціональних особливостей їх фіскальної та регулюючої функцій, а саме: наповнення джерел фінансування та розподіл і перерозподіл грошових потоків. Однак запровадження податків є можливим лише за двох умов: 1) зміни цілей, на досягнення яких спрямовані діючі податки (переорієнтація їх на цілі екологічної політики); 2) введення нових податків, які сприяли б виконанню завдань екологічної політики в АПК. Пріоритетним джерелом фінансового забезпечення екологічної політики в АПК слід визнати власні кошти суб’єктів господарювання (табл. ).

Однак для ефективного використання коштів суб’єктів господарювання необхідно створити інший механізм надходження, акумуляції та розподілу грошових потоків, які спрямовувалися б на вирішення екологічних проблем. Кошти державного та місцевих бюджетів слід розглядати як джерела, що використовуватимуться тільки в рамках державних та місцевих екологічних програм в АПК.

У п’ятому розділі – „Альтернативні засади формування та реалізації екологічної політики в АПК України ” – запропоновано принципово відмінний від існуючого підхід до вирішення екологічних проблем в АПК.

Основу цього підходу складає певна послідовність регуляторних процедур, а саме: формулювання стратегічної мети та завдань екологічної політики, їх узгодження з цілями і завданнями економічної й соціальної політики у цій сфері економіки; обґрунтування доцільності запровадження сукупності економічних та адміністративних регуляторів, спрямованих