Таким чином, у парадигмальному відношенні історична прагмалінгвістика є одним з напрямків комунікативно-функціональної парадигми в мовознавстві, що досліджує прагматичні властивості мовленнєвої комунікації (мовленнєвого акту та дискурсу) в їх історич-ному розвитку.

Ґрунтуючись на діяльнісному підході й виходячи з розуміння комунікації як системи, історична прагматика вивчає сталі й змінні елементи мовленнєвого акту та дискурсу, розглядає динамічні процеси у вербальній комунікації як результат саморозвитку мови та змін комунікативних потреб, зумовлених динамікою культури й суспільства.

Місце історичної прагматики серед інших підходів у мовознавстві визначається як одна з малих парадигм у складі комунікативно-функціональної парадигми поряд із синхронічною прагмалінгвістикою, соціо- та психолінгвістикою.

У другому розділі здійснюється аналіз історичної динаміки прагматичних властивостей англійського питального речення в 16 - 20 ст.

Щоб адекватно описати комунікативні характеристики питального речення у мовленні віддаленого історичного періоду необхідне комплексне застосування цілого ряду процедур аналізу, прийнятих в інтерпретативних лінгвістичних дисциплінах. Наприклад, наш сучасник не відчуває пейоративності у звертанні шекспірівського персонажа до брата зі словами fair cousin, між тим у 16 ст. воно викликало шквал обурення та образу в колишнього короля Річарда, коли до нього подібним образом звернувся його колишній підданий Генріх, який став королем:

“Fair Cousin? I am greater than a king. For when I was a king,

my flatterers Were then but subjects. Being now a subject, I have a

king here to my flatterer.”/Shakespeare, Richard II, iv,1,305-308/.

Для адекватного пояснення причин прагматичної транспозиції питального речення, що реалізує в даному випадку непрямий мовленнєвий акт експресив, необхідно враховувати діахронічні зміни принципів мовлення, особливо принципу ввічливості, який залежить, у свою чергу, від загального стану етосу, орієнтованого на переважно позитивну або негативну ввічливість. Гонорифічне звертання fair у даному значенні виходить з ужитку в сучасному мовленні.

Емотивна іллокутивна сила даного мовленнєвого акту також пов’язана з нормами мовного етикету і цілою низкою чинників, що визначають впливовий потенціал висловлювання: в цьому прикладі форми звертань слугують індикаторами відношень між суперниками в боротьбі за трон. Доки Річард Плантагенет — король, Генріх Тюдор у відповідності з прийнятою нормою звертається до нього шанобливо: my gracious sovereign (lord), my most loving liege, а Річард називає його фамільярно: cousin, fair cousin, cousin of Hereford. Після зречення Річард титулує Генріха king, а Генріх називає його fair cousin, що приємно для підданого як таке. Але Річард, незвиклий до такої фамільярності, відчуває себе приниженим.

Не менш значущі для прагматичного тлумачення цього речення зміни типових сфер і тем спілкування в соціумі (в єлизаветинській Англії життя двору мало незрівнянно більше значення для суспільства, ніж у сучасній державі), зміни предметних основ діяльності, в тому числі мовленнєвої (спливає в минуле кривава боротьба за трон, типова для середніх віків).

Зупинімося більш детально на тенденціях історичної динаміки окремих аспектів мовленнєвих актів - питальних речень. Так, у локутивному аспекті мовленнєвих актів, реалізованих англійськими питальними реченнями, за останні 500 років виявляються такі типи діахронічних змін: виникнення/зникнення або зміна функцій прагматично релевантних компонентів, у тому числі кодифікованих (маркерів дискурсу, перформативних дієслів, елементів особової дейктики та ін.), в результаті чого відбуваються зміни окремих аспектів системи мовленнєвого акту; зміна статусу прагматично релевантних та інди-ферентних компонентів у результаті розвитку системи мови й прагматичної системи.

У процесі становлення мовної норми ті елементи мови, що не відповідають мовній нормі, набувають прагматичної маркованості в мовленні (починаючи з 18 ст. подвійне заперечення, вільне варіювання to be/to have у складі аналітичної форми перфекта, повна дієслівна інверсія в питаннях, раніше прагматично індиферентні, стають прагматично релевантними). У свою чергу, елементи локуції, що не входили в мовну норму, перебуваючи у процесі становлення (наприклад, дієслівні форми Continuous раніше 18 - 19 ст.), і тому були прагматично маркованими, після набуття узусного статусу переходять до розряду прагматично індиферентних.

Залишаючись прагматично релевантними протягом історичного розвитку, окремі елементи змінюють свої функції: наприклад, займенник thou з маркера переважно соціально-рольових відношень стає стилістичним маркером, перформативне дієслово pray стає засобом емоційно-стилістичного маркування мовлення та ін.

Перформативні дієслова у 16 - 20 ст. зазнають процесів архаїзації (beseech, charge), семантичних змін (значення прохання у дієслова pray в 16 - 18 ст. витискується значенням благання в 19 - 20 ст.; дієслово protest, яке у 16 ст . має значення “запевняти, робити заяву”, в 18 ст. набуває значення “протестувати, заперечувати”, яке на сьогодні витискує попереднє; дієслово warrant у 16 ст. означає “просити, заперечувати”, а у 18 ст. набуває значення “стверджувати, ручатися, гарантувати”). Окремі дієслова, які функціонують як перформативні у 16 - 17 ст., пізніше втрачають цю здатність або вживаються епізодично (blame, bid, entreat, forewarn, salute, sin etc). У той же час деякі неперформативні дієслова 16 ст. набувають перформативних властивостей у 18 - 20 ст. (argue, introducе, refuse etc.).

Серед перформативних дієслів зареєстровані випадки структурних відхилень від їх традиційної форми першої особи однини індикатива: в 16 ст. можливі форми майбутнього часу, пасиву, множини, умовного способу, поєднання з модальними дієсловами та дієслівними інтенсифікаторами; у 18 ст. до них приєднуються форми імперативу, Continuous і ці можливості розширюються до 20 ст.

Частотність перформативних дієслів знижується з 16 до 20 ст. більш ніж у 10 разів. Якщо мовленнєві акти 16 - 17 ст. характеризуються надмірною експліцитністю вираження інтенції, то сучасні

мовленнєві акти набувають більш імпліцитного характеру, функції

перформативних дієслів частково бере на себе ремарка, авторський опис, контекст.

Протягом досліджуваного історичного періоду довжина питального речення, що складає локутивний аспект мовленнєвого акту, зменшується за рахунок поглиблення процесу еліптизації структури речення і зменшення довжини висловлювання.

Серед прагматичних маркерів дискурсу в мовленнєвих актах, які реалізовані питальними реченнями, найбільш частотними є прагматичні маркери питальності, ввічливості, вокативні, експресивні, спонукальні до говоріння. Їх інваріантними властивостями є вільний тип синтаксичного зв’язку зі структурою, в якій вони вживаються; факультативність вживання; належність до різних граматичних класів слів; призначеність до виконання індексальної функції бути сполучною ланкою між мовцем, слухачем, місцем та часом.

За нашими даними, за останні 500 років у декілька разів зменшується якісна різноманітність перерахованих маркерів дискурсу при їх відносній кількісній стабільності. Так, у 16 - 18 і 19 - 20 ст. простежується історичне варіювання маркерів питальності від what, why, I pray, I beseech, I say до tell me, would you mind telling me, I wonder etc.; маркерів ввічливості від pray (prithee, pr’ythee), (an) it please (smb), humbly до please, kindly, possibly; вокативних маркерів від Marry, ha до I say, etc.; маркерів експресивності від what, why, O ye Gods, fie (fye, fy), tush(e), lo, pish, zook(er)s, alack, zounds, egad (ecod), Lord (lud) до alas, oh etc.; маркерів спонукання до говоріння від come (у препозиції до квеситиву) до come on, say, speak, tell. Маркери відвертості in (by) my troth, i’faith, forsooth, before God і т. п., високочастотні в 16 - 18 ст., виходять із ужитку в 19 - 20 ст. У 16 ст. відзначаємо вживання декількох різнотипних маркерів дискурсу в одному мовленнєвому акті, що нетипово для мовлення 20 ст.

Загалом відзначається еволюція способів реалізації мовленнєвих актів питальними реченнями: зростає тенденція до переважного вживання експліцитних та імпліцитних способів реалізації мовленнєвоактової інтенції в сучасному англійському дискурсі у порівнянні з перевагою гіперекспліцитного і експліцитного cпособів її вираження у ранньоновоанглійському мовленні.

Іллокутивний потенціал питального речення на рівні типів мовленнєвого акту у 16 - 20 ст. залишається стабільним і включає в себе питальність, експресивність й оцінність, метакомунікативність (фатичність), спонукальність, а також констатацію, обіцянку і пропозицію, погрозу. У цьому проявляється стабільність психолого-когнітивної бази людського спілкування. Загалом питальні речення реалізують такі типи мовленнєвих актів (розташовані в порядку зменшення частотності): квеситиви, експресиви, директиви, фатичні метакомунікативи, констативи, комісиви. Різновиди (підтипи) даних мовленнєвих актів історично варіюються.

Провідною тенденцією варіювання іллокутивного аспекту мовленнєвих актів - питальних речень у 16 - 20 ст. є якісне розширення та кількісне зростання сфери їх непрямих реалізацій — експресивів, директивів, фатичних метакомунікативів, констативів, комісивів (від 12% до 38%) за рахунок зменшення кількості прямих мовленнєвих актів — квеситивів (від 78% до 62%).

У межах окремих типів мовленнєвих актів, які реалізуються питальними реченнями, в плані діахронії спостерігаються якісні й кількісні зміни, що не порушують суттєвих характеристик провідної іллокутивної сили:

- у квеситивах варіюються засоби та способи модифікації ілоку-тивної сили (зокрема, звертання, маркери дискурсу, структурні типи питальних речень). Досліджувані речення зазнають функціональних змін: так, нова синтаксична конструкція — сегментоване питання (tag-question), яка з'являється в англійській мові у 16 ст. і загалом здатна реалізувати квеситиви, фатичні метакомунікативи, експресиви, директиви, у період свого виникнення частіше функціонує як прямий мовленнєвий акт — квеситив (36%), а у 19 - 20 ст. — як непрямий фатичний мовленнєвий акт (49%).

Провідна іллокутивна сила квеситивів здатна поєднуватись із супутніми іллокуціями експресивності, встановлення й продовження мовленнєвого контакту та ін. Супутні іллокуції, особливо експресивність й оцінність, історично трансформуються як результат перерозподілу меж книжно-літературної й розмовної лексики в процесі демократизації англійської літературної мови та ін. Частка квеситивів у загальній вибірці істотно знижується (від 78% у 16 ст. до 62% у 20 ст. );

- в експресивах діахронічні зміни стосуються структурно-лексичного рівня питальних речень, використання художніх прийомів, що пов’язано з розвитком культурної традиції суспільства і жанровою різноманітністю художньої літератури (в епоху Відродження переважає певна гіперболізація відображення емоцій, етика 18 ст. характеризується пишномовністю, світською галантністю, а в драмі 19 - 20 ст. відзначається прагнення до реалістичного зображення емоційно-оцінної сфери персонажів). Зокрема, риторичні питання, в яких відбувається переосмислення їх пропозиціїі (р? — не р!) у процесі мовленнєвого функціонування, слугують типовим для мовлення 16 ст. стилістичним засобом інтенсифікації ступеня іллокутивної сили, яке пізніше втрачає своє значення.

Основний набір реалізованих емоцій — антропоуніверсальний феномен — є постійним, а способи вираження емоцій у мовленні — етнокультурноспецифічне явище — варіабельні в плані діахронії.

За нашими даними, експресиви — найбільш численний тип мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями у непрямий спосіб, причому їх частка у 16 - 20 ст. істотно зростає (з 12% до 23%) за рахунок зменшення частки квеситивів у загальній вибірці. Це також пов'язано зі зміною орієнтації комунікативного принципу ввічливості у британському дискурсі за досліджуваний період часу з позитивної на негативну: непрямий спосіб вираження емоцій та оцінок знижує ступінь загрози соціальному “образу” адресата і таким чином стимулює прояв негативної ввічливості адресанта;

- у директивах історична динаміка стосується більшою мірою якісного, ніж кількісного аспекту (4% — 6%). Універсальною основою непрямого вираження спонукань питальними реченнями є принцип ввічливості. Протягом 16 - 20 ст. функціонують гібридні мовленнєві акти - реквестиви типу Will you do p?, непрямі реквестиви - сегментовані питання типу You can do p, can’t you?, скриті, або імпліковані, імперативи (why-questions, направлені на припинення небажаної дії, і т.ін.), оформлені відповідно до мовленнєвих норм конкретного періоду.

За досліджувані 500 років семантично-прагматичні підвиди непрямих спонукань і лексико-семантичні форми їхньої реалізації питальними реченнями набувають більшої різноманітності: у 16 - 17 ст. непрямі директиви, як правило, реалізують інтенції прохання, заборони, умовляння; важливіша умова їх успішності — запит про бажання адресата виконати дію (May it please you to...? Please it your Highness to ...?); у 18 ст. до названих видів спонукань додаються поради, а в 19 - 20 ст. — запрошення, клопотання, спонукання, переконування в протилежному, пропозиції спільних дій, поперед-ження, накази і т.п. У 19-20 ст. з’являються і стають типовими запити про можливість/бажання виконати дію з дієсловами could, would (Сould you/Would you do p?);

- питальні речення постійно розширюють можливості реалізації нових підвидів фатичних метакомунікативних мовленнєвих актів на всіх стадіях мовленнєвого спілкування. У 16 ст. вони реалізують дві функції (вітання-контактовстановлення та ідентифікації адресата) на стадії встановлення мовленнєвого контакту та три (перевірки роботи каналу зв’язку, забезпечення уваги, підтвердження істинності висловлювання) на стадії продовження контакту. З 18 ст. їхній розвиток пов’язаний з появою роду світській “безінформативної” бесіди, спрямованої на підтримання соціальної взаємодії — small talk, що відповідає загальній переорієнтації англійських етичних принципів з позитивної на негативну ввічливість. У сучасному мовленні мовленнєві акти - питальні речення також функціонують на стадії продовження контакту як засоби заповнення пауз (“підтверджувальні питання” типу Is it so? Really? і т.п.), на стадії розмикання контакту як передзавершувальні висловлювання. Кодифіковані лексико-синтаксичні форми вітань і прощань зазнають істотних змін від How now? Hey day? How dost thou? до How do you do? How are you? Hellо! Hi! та ін. Частка фатичних метакомунікативів серед інших типів мовленнєвих актів збільшується до 20 ст. (від 3% до 7%).

- досліджувані речення здатні епізодично реалізувати констативи та комісиви (промісиви, менасиви). Оскільки питальна форма непрямих констативів суперечить умовам істинності для цього типу мовленнєвих актів, вони більш доречні для вираження суб'єктивної точки зору, ніж категоричного твердження, пор.: “queclaratives” (J. Sadock), “statement-questions” (M. Halliday). За нашими даними, такі квеситиви, як правило, представлені сегментованими питаннями (tag-questions).

Адресантний і адресатний аспекти мовленнєвих актів, що реалізуються питальними реченнями, за розглядуваний період часу зазнають істотних змін, які особливо помітні на прикладі звертань: у результаті демократизації соціальної сфери проявляється загальна тенденція демократизації мовленнєвого спілкування, спрощення норм мовленнєвого етикету. В цілому відзначається зниження частоти звертань у складі таких мовленнєвих актів: якщо в 16 ст. соціально-регулятивна функція звертань гіпертрофована через настійну необхідність акцентувати соціальний статус і дистанцію між комунікантами, то в сучасний період ця функція займає рівноправну позицію серед інших функцій звертань.

Функціональні та кількісні зрушення відбуваються у вживанні окремих типів звертань: звертання, що містять гонорифічні прикметники (my noble/good/sweet/gentle/honest friend, my most gracious lord, good my lords etc), у 16 - 17 ст. виконують здебільшого соціально-регулятивну функцію, а в 18 - 20 ст. — експресивно-оцінну; частота таких форм у мовленні знижується з 18% до 5% вибірки з 16 до 18 ст., а в 19 - 20 ст. вони архаїзуються і практично виходять із ужитку.

Звертання 16 - 18 ст. mistress, master в більш пізній період змінюються на missis/miss, mister; форма sirrah стає архаїчною і виходить із повсякденного вжитку.

Частка звертань на ім’я у 16 - 20 ст. істотно збільшується за рахунок змін мовленнєвого етикету, поширюється область їх вживання, що особливо помітно у мовленні жінок (від 11% до 28%), а частка кодифікованих етикетних звертань падає (відповідно з 24% до 17%).

Специфіка історичної динаміки денотативного аспекту мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, вбачається в загальній тенденції до зменшення його обсягу як у простих, так і в складних мовленнєвих актах за досліджуваний період часу (з 5 простих мовленнєвих актів у складі складного мовленнєвого акту в 16 ст. до 2 простих мовленнєвих актів у 20 ст.). Окремі прояви сучасної протилежної тенденції лише підкреслюють загальний напрямок розвитку.

Еволюція системи простих мовленнєвих актів з точки зору денотативного аспекту йде по лінії скорочення кількості інформації, що передається.

У системі складних мовленнєвих актів відзначаються якісні зміни, що охоплюють взаємні переходи підтипів складних мовленнєвих актів, які не порушують сутності їхніх основних типів (комплексних, композитних, складених), що свідчить про відносну сформованість системи до початку періоду, що вивчається.

У метакомунікативному аспекті мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, виявляються діахронічні зміни, які виражаються у варіюванні комунікативних стратегій ввічливості в 16 - 20 ст. Діахронічне варіювання метакомунікативного аспекту мовленнєвих актів - питальних речень зумовлене комплексом лінгвістичних і екстралінгвальних чинників, серед яких розвиток непрямих способів реалізації мовленнєвих актів у бік кількісного зростання і якісного розширення; розвиток британського етосу загалом по шляху від переважно позитивної до переважно негативної орієнтації принципу ввічливості; зміни норм мовленнєвого етикету; історичний розвиток літературно-художньої традиції в драматургії.

У 16 - 20 ст. загалом аналізовані речення здатні реалізувати вісім із п’ятнадцяти відзначених П.Браун і С.Левінсоном (Brown P., Levinson S. Politeness: Some universals in langiage use. — London, New York etc.: Cambridge University Press, 1987. — 345 p.) стратегій зниження загрози позитивному “образу” адресата. Протягом усього цього періоду найбільш частотними залишаються стратегії використання ідентифікаційних маркерів належності до групи (звертань), зміцнювання спільних інтересів комунікантів (пом'якшених прохань), запитів причин, проявів симпатії до адресата. Менш частотними є позитивні стратегії розуміння потреб адресата, пошуків згоди, жартів, пропозицій/обіцянок.

У 16 - 18 ст. зареєстровані вісім вищеназваних стратегій позитивної ввічливості, а в 19 і 20 ст. — сім, оскільки в цей час питальні речення, що реалізують стратегію пошуку згоди та схвалення адресата за допомогою специфічних для 16 - 18 ст. маркерів ввічливості, виходять із ужитку.

За досліджуваний період часу питальні речення виявляють здатність реалізувати чотири стратегії негативної ввічливості, найбільш значущі з яких — стратегія непрямого способу вираження, ненав’язливості та ухильності, а також стратегії поважливого ставлення до думки адресата, імперсоналізації висловлювання.

Як провідна простежується об’єктивна тенденція переваги стратегій позитивної ввічливості у драмах 16 - 17 ст. і негативної ввічливості в 19 - 20 ст. У дискурсі 18 ст. стратегії позитивної й негатив-

ної ввічливості реалізуються однаковою мірою (пор. наші дані за століттями про динаміку стратегій ввічливості у 16 - 20 ст.: позитивні —

70% - 67% - 52% - 40% - 38% та негативні, відповідно, —

30% - 33% - 48% - 60% - 62%).

Для глобальної статистичної характеристики змін досліджуваних аспектів мовленнєвого акту в 16 - 20 ст. введено параметр відстані d, який дозволяє описати кожний аспект загалом. Порівняння цих відстаней свідчить, що найбільший ступінь мінливості відрізняє діахронічне варіювання адресантного й адресатного аспектів мовленнєвого акту в плані функціонування звертань (d=1,41), а найменша — іллокутивний аспект мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, у плані типів мовленнєвих актів (d=0,41). Проміжну позицію за ступенем варіювання займають: локутивний аспект в плані перформативних дієслів (d=1,15) і метакомунікативний аспект в плані стратегій ввічливості (d=0,975). Тим самим статистично підтверджується висунута гіпотеза про різну швидкість і ступінь історичних змін різних аспектів мовленнєвого акту та демонструється найбільша стабільність його іллокутивного аспекту.

Загалом діахронічні коливання часток різних аспектів досліджуваних мовленнєвих актів виявляють істотні розбіжності в діапазонах 16 - 18 ст. і 16 - 20 ст., тоді як їх розбіжності між 16 - 17 ст. і 16 - 19 ст. переважно несуттєві, що свідчить про наявність періодів більш різких зрушень і більш плавних еволюційних змін прагматичних властивостей англійського питального речення. Усе сказане також дозволяє стверджувати, що прагматична система англійського питального речення була в основному сформована до початку 16 ст. Ці підстави дають можливість обµрунтовано виділити два періоди в історії діахронічних змін прагматичних властивостей англійського речення за останні п’ятсот років: перший — з початку 16 ст. до середини

18 ст. і другий — із другої половини 18 ст. до нинішнього часу, причому 18 ст. слугує своєрідним поворотним пунктом в напрямках цих динамічних процесів.

Результати дослідження історичної динаміки прагматичних властивостей англійського питального речення дозволяють зробити такі висновки:

1. Основою досліджень історичної динаміки прагматичних характеристи речення є теорія мовленнєвої діяльності як одне з найбільш повних втілень сучасної комунікативно-функціональної парадигми.

2. Системність є конститутивною властивістю мовленнєвої діяльності, яка може кваліфікуватися як надскладна система — “система систем”, причому історична прагмалінгвістика базується на визнанні системності й мови, і мовлення. У плані діахронії під прагматичною історією системи розуміємо зміну її станів — сталого або несталого — залежно від типу змін її окремих аспектів.

3. Найважливішим джерелом історичної прагмалінгвістики є синхронічна прагмалінгвістика, що трактується як інтегративна дисципліна, яка об’єднує взаємопов’язані напрямки досліджень мовленнєвого акту та дискурсу — теорію мовленнєвих актів і конверсаційний аналіз. В історичній прагмалінгвістиці ці напрямки одержують розвиток на матеріалі мовленнєвої комунікації віддалених історичних періодів, що дозволяє, з одного боку, встановити характер діахронічних змін у мовленнєвому акті та дискурсі (його принципів, стратегій і тактик), а з іншого, глибше усвідомити сучасний стан прагматичної системи.

4. Історична прагмалінгвістика є однією з малих парадигм у складі інтегративної парадигми в лінгвістиці. Її провідною настановою, вихідним теоретичним положенням є об’єднання комунікативно-функціональних підходів і поєднання парадигм, орієнтація на зовнішню лінгвістику; предметно-пізнавальна ланка в історичній прагмалінгвістиці охоплює всі аспекти мовленнєвого акту, прагматичні компоненти дискурсу — стратегії й тактики мовленнєвої інтеракції, комунікативні принципи, що вивчаються в плані діахронії; у своїй методичній ланці історична прагмалінгвістика орієнтується на комунікацію певної епохи, її лінгво-культурну спільність, у чому вбачається подолання одного з недоліків сучасної прагмалінгвістики — панхронічності.

5. Запропонована у роботі модель мовленнєвого акту складається з трьох блоків і дев’яти аспектів: а) адресантний, адресатний і інтенціональний аспекти складають антропоцентричний блок; б) контекстний, ситуативний та метакомунікативний аспекти утворюють блок умов і способів реалізації мовленнєвого акту; в) денотативний, локутивний та іллокутивний аспекти складають центральний мовленнєвоактовий блок, який визначає впливову силу висловлювання, і відповідають плану змісту, вираження й актуалізації висловлювання в мовленні. Загалом це дозволяє моделювати прямі й непрямі мовленнєві акти та є зручним інструментом аналізу їх діахронічного варіювання.

6. У локутивному аспекті мовленнєвого акту виділяються прагматично релевантні та індиферентні компоненти, що зазнають різно-спрямованих змін у плані діахронії. З одного боку, окремі елементи локуції змінюють свій прагматичний статус: набувають або втрачають прагматичну маркованість у мовленні протягом історичного розвитку, в основному, в результаті становлення мовної норми. З іншого боку, залишаючись прагматично релевантними протягом історич-ного розвитку, окремі елементи змінюють свої прагматичні функції.

Серед прагматично релевантних трансформацій локутивного аспекту мовленнєвих актів - питальних речень в 16 - 20 ст. виділяються: скорочення набору, зміна форм і зниження частоти перформативних дієслів; якісне скорочення набору маркерів дискурсу та ін. Загалом це визначає спрямованість еволюції мовних способів реалізації мовленнєвоактової інтенції від переважно гіперекспліцитного і експліцитного в ранньоновоанглійському періоді до переважно експліцитного та імпліцитного в сучасному мовленні.

7. Іллокутивний потенціал питального речення на рівні типів мовленнєвого акту в 16 - 20 ст. залишається стабільним і включає в себе запитування, експресивність й оцінність, метакомунікативність (фатичність), спонукальність, а також констатацію, обіцянку та пропозицію, погрозу. Загальною тенденцією історичного розвитку є якісне розширення й кількісне зростання сфери непрямих мовленнєвих актів - питальних речень за рахунок зменшення чисельності прямих мовленнєвих актів.

У групі квеситивів варіюються їхня чисельність, засоби модифікації іллокутивної сили й супутні іллокуції. Серед експресивів зростає їхня частотність при збереженні антропоуніверсального набору емоцій. У групі директивів найбільші зміни відбуваються в якісному аспекті. Серед фатичних метакомунікативів розширюється набір підвидів цих мовленнєвих актів на всіх стадіях мовленнєвого спілкування.

8. Адресантний і адресатний аспекти мовленнєвих актів - питальних речень виявляють істотні зміни у сфері звертань: гонорифічні прикметники, типові для мовлення 16 - 17 ст., змінюють свою функціональну спрямованість із соціально-регулятивної у 16 - 17 ст. на експресивно-оцінну у 18 - 20 ст. У сучасному мовленні вони архаїзуються й виходять із ужитку, як і звертання mistress, master. Частка звертань на ім’я істотно збільшується, а частка кодифікованих етикетних звертань зменшується.

9. Історична динаміка денотативного аспекту мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, проявляється в зменшенні його обсягу як в простих, так і в складних мовленнєвих актах.

10. Динаміка метакомунікативного аспекту мовленнєвих актів - питальних речень відповідає загальному напрямку розвитку дискурсивного принципу ввічливості в британському етосі від переважно позитивної орієнтації до негативної. В різні епохи англійське питальне речення реалізує різні набори позитивних і негативних стратегій ввічливості, причому кількісна перевага позитивних стратегій у дискурсі

16 ст. змінюється перевагою негативних у 20 ст.

11. За нашими даними математичного моделювання параметрів, які характеризують ступінь зміни аспектів мовленнєвого акту в часі, загалом зміни всіх аспектів мовленнєвих актів, що розглядаються, найбільш істотні між трьома історичними зрізами: 16,17 ст. - 18 ст. - 19,20 ст., в той час як варіювання досліджуваних явищ у

16 - 17 ст. і 19 - 20 ст., носить більш плавний, еволюційний характер, їх математичні розбіжності неістотні. Етапами розвитку прагматичної системи англійського питального речення за останні п’ять століть слід визнати: перший — з 16 ст. до середини 18 ст. і другий — з середини 18 ст. до сьогодні.

Усе сказане дозволяє сподіватись, що досвід діахронічного аналізу прагматики речення може знайти застосування в розвитку інтерпретативної (прагматичної) парадигми в лінгвістиці у філогенетичному плані; сприяти практичному вивченню комунікативно-інтен-ціональних характеристик англійського питального речення в мовленнєвому акті та дискурсі; аспектна модель мовленнєвого акту може бути продуктивною для опису прагматики речення як в діахронії, так і в синхронії, на матеріалі однієї мови або у зіставних дослідженнях.

Основні положення дисертації повністю відбито в таких публікаціях автора:

1) Историческая динамика прагматики предложения: английское вопросительное предложение 16 - 20 вв. (Монография). — Харьков: Константа, 1998. — 168 с. — 10,5 п.л.

2) О прагматических характеристиках сегментированных вопросов в произведениях В.Шекспира // Вестник Харьков. ун-та. — 1992. —

№ 367. — С.114-117.

3) К прагматике вопросительных конструкций в произведениях В.Шекспира // Вестник Харьков. ун-та. — 1992.— № 372. — С.122-126.

4) Косвенные речевые акты ранненовоанглийского периода (на материале вопросительных конструкций) // Вестник Харьков. ун-та. — 1994. — № 382. — С.148-152.

5) Прагматика речи в контексте культуры // Учен. зап. Харьков. гуманитарного ин-та “НУА”. — 1995. — №1. — С.274-286.

6) Прагматика перевода драмы: аспект диахронии // Вісник Харків. ун-ту. — 1995. — № 384. — С.190-194.

7) Концепция прагматически ориентированной истории языка в трудах немецких лингвистов // Вісник Харків. ун-ту. — 1995. — № 384. — С.13—15 (у співавторстві з Л.Р.Безуглою).

8) Некоторые эвристические проблемы исторической прагмалингвистики // Вісник Харків. ун-ту. — 1996. — № 386. — С.147-151.

9) Об историкопрагматической парадигме в лингвистике // Учен. зап. Харьков. гуманитарного ин-та “НУА”. — 1997. — №3. — С.293-297.

10) Проблемы обращений и приветствий в исторической прагмалингвистике // Вісник Харків. ун-ту. — 1997. — № 390. — С.171-174.

11) Историческая динамика прагматических характеристик английских междометий // Вісник Харків. ун-ту. — 1998. — № 406. — С.236-241.

12) Принципы моделирования речевых актов // Вісник Харків. ун-ту. — 1998. — № 406. — С.51-58 (у співавторстві з Г.В.Єйгером).

13) Деякі тенденції історичного розвитку англійських перформативних дієслів // Вісник Черкас. ун-ту. —1998. — № 7. — С.104-108.

14) Эволюция принципа вежливости в английском дискурсе 16 - 20 вв. // Вісник Харків. ун-ту. — 1999. — № 424. — С. 191-199.

15) Историческая динамика денотативного аспекта речевых актов// Вісник Харків. ун-ту. — 1999. — № 430. — С. 199-204.

16) Проблемы динамики принципа вежливости в речевой коммуникации // Вісник Сум. ун-ту. — 1999. — № 1(12). — С. 174-178.

17) К определению понятия дискурса в исторической прагмалингвистике // Вісник Харків. ун-ту. — 1999. — № 435. — С.146-150. Особистий вклад дисертанта в статтях, написаних у співавторстві, полягає у наступному: (7) — вибір теми та теоретичне осмислення викладеного матеріалу; (12) — вибір теми, визначення теоретичної сутності аспектів моделі мовленнєвого акту й уточнення їх набору.

АНОТАЦІЯ

Шевченко І.С. Історична динаміка прагматичних властивостей англійского питального речення (16 - 20 ст.). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук із спеціальності 10.02.04 - германські мови. — Київський державний лінгвістичний університет, Київ, 1999.

Дисертацію присвячено розробці основ аналізу та вивченню історичного розвитку прагматичних властивостей англійського питального речення. Встановлено концептуальні засади історичної прагмалінгвістики як нової дослідницької парадигми, що базується на системно-діяльнісному трактуванні мовленнєвої комунікації. Еволюція прагматичних властивостей мовленнєвої комунікації загалом розглядається як результат внутрішнього розвитку мови й змін комунікативних потреб, зумовлених еволюцією суспільства та культури.

Виявлено діахронічні сталі та змінні елементи англійського питального речення у мовленнєвому акті (його аспектах) та дискурсі (принципі ввічливості). Розроблено модель мовленнєвого акту, що складається з дев’яти аспектів, об'єднаних у три блоки, й описано кількісну та якісну історичну динаміку окремих аспектів мовленнєвих актів, реалізованих досліджуваними реченнями.

Ключові слова: історична прагмалінгвістика, парадигма, діахронічне варіювання, модель мовленнєвого акту, аспекти мовленнєвого акту, стратегії ввічливості у дискурсі, англійська мова.

АННОТАЦИЯ

Шевченко И.С. Историческая динамика прагматических свойств английского вопросительного предложения (16 - 20 вв.). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. — Киевский государственный лингвистический университет, Киев, 1999.

Диссертация посвящена разработке основ анализа и изучению исторического развития прагматических свойств английского вопросительного предложения.

Определены концептуальные основания исторической прагмалингвистики как нового исследовательского направления в рамках коммуникативно-функциональной парадигмы в лингвистике. Основываясь на деятельностном подходе и исходя из понимания коммуникации как системы, историческая прагмалингвистика изучает постоянные и переменные элементы речевого акта (далее — РА) и дискурса и рассматривает динамические процессы в вербальной коммуникации как результат саморазвития языка и изменений коммуникативных потребностей, обусловленных динамикой культуры и общества.

Прагматический потенциал английского вопросительного предложения на уровне набора реализуемых им РА рассматривается как система, в которой диахроническими постоянными выступают прагматические типы РА, а переменными — компоненты их отдельных аспектов. В результате исследования обнаружено качественное и количественное историческое варьирование переменных, а также количественные изменения инвариантов при сохранении их сущностных характеристик. Если первое соответствует динамическому, развивающемуся характеру системы, то второе обеспечивает ее стабильность.

Поиск новых способов изучения процессов диахронического варьирования прагматических свойств предложения обусловил необходимость создания аспектной модели РА, состоящей из девяти аспектов (адресантного, адресатного и интенционального; контекстного, ситуативного и метакоммуникативного; денотативного, локутивного и иллокутивного), объединенных в три блока (антропоцентрический блок, блок условий и способов реализации РА, центральный речеактовый блок), что дает возможность моделирования прямых и косвенных РА.

В локутивном аспекте РА, реализованных английскими вопросительными предложениями, выявлено варьирование прагматически релевантных и индифферентных компонентов. Среди трансформаций прагматически релевантных компонентов в 16 - 20 вв. выделяется снижение частотности и уменьшение числа перформативных глаголов, качественное сокращение набора маркеров дискурса, что приводит к историческому сдвигу в способах реализации речеактовой интенции от преимущественно гиперэксплицитного и эксплицитного в 16 в. к предпочтительно эксплицитному и имплицитному в современной речи. Вместе с тем, происходит процесс взаимных переходов иллокутивно релевантных и индифферентных компонентов локуции из одного состояния в другое.

В 16 - 20 вв. иллокутивный потенциал вопросительных предложений на уровне типов РА сохраняется, но на уровне разновидностей (подтипов) РА трансформируется. В качестве общей тенденции прагматического варьирования отмечается качественное расширение и количественный рост косвенных реализаций РА к 20 в. за счет снижения частотности прямых РА - вопросительных предложений, в чем видится связь с общими процессами развития цивилизации от гомогенных к гетерогенным формам.

Проведенный анализ адресантного и адресатного аспектов РА - вопросительных предложений и обнаруженные изменения в сфере употребления обращений свидетельствуют о взаимосвязи тенденций демократизации речевого общения, упрощения норм речевого этикета и развития языковых средств адресации за рассматриваемый период.

Специфика исторической динамики денотативного аспекта РА, реализованных вопросительными предложениями, проявляется в уменьшении eго объема, снижении числа простых РА в составе сложных РА за последние 500 лет, что совпадает с общей тенденцией сокращения объема высказывания в современном английском языке.

Определен набор коммуникативных стратегий вежливости, реализуемых вопросительными предложениями, выявлены направления их исторических изменений. Диахронические трансформации метакоммуникативного аспекта РА соответствуют общему направлению развития британского этоса в целом от ориентации на позитивную вежливость в 16 в. к преобладанию негативной вежливости в 20 в.

Отмеченное преобладание внутренних изменений в системе РА, реализованных вопросительными предложениями, за рассматриваемый период свидетельствует о том, что система была относительно сформирована к началу 16 в. По полученным данным, подтвержденным статистически, основными этапами развития прагматических характеристик английского вопросительного предложения являются: первый — с 16 в. по середину 18 в. и второй — со второй половины 18 в. по настоящее время, причем середина 18 в. служит своеобразным поворотным пунктом в развитии РА и дискурса.

Ключевые слова: историческая прагмалингвистика, парадигма, диахроническое варьирование, модель речевого акта, аспекты речевого акта, стратегии вежливости в дискурсе, английский язык.

ABSTRACT

Shevchenko I.S. Historical Dynamics of Pragmatic Features of English Interrogative Sentences (16 - 20th c.). — Manuscript.

Doctorate dissertation in speciality 10.02.04 — Germanic Languages. — Kyiv State Linguistic University, Kyiv, 1999.

The dissertation is concerned with establishing the basis for analysis and with studying the development of pragmatic features of interrоgative sentences in English. The suggested conceptual principles of a new research paradigm of historical pragmatics are based on systematic and action-centered understanding of speech communication. General evоlution of pragmatic features of speech communication is viewed as resulting from inner language development and changes in communicative needs arising from the society and culture evolution.

Diachronic constant and variable elements of English interrogative sentences are established for speech act (its aspects) and discourse (politeness principle). A speech act model comprising nine aspects brought together in three blocks is elaborated, and qualitative and quantitative historical dynamics of various aspects of speech acts performed through sentences under consideration are described.

Key words: historical pragmalinguistics, paradigm, diachronic

variation, speech act model, speech act aspects, politeness strategies in discourse, English.

Підписано до друку 24.06.1999. Формат 60х84/16.

Умовн. печ. арк. 2,24. Зам. № 57.

Наклад 100 прим.

Віддруковано у типографії видавництва "Константа".

Адреса: 310145, Україна, м.Харків, вул Космічна, 26.

тел.: (0572) 30-36-88.