НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КЛИМЕНКО Ірина Валеріївна

УДК 339.727.3

Співпраця України з міжнародними фінансово-кредитними установами в умовах ринкової трансформації економіки

Спеціальність 08.05.01 – світове господарство і міжнародні

економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор, завідувач відділом міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України Плотніков Олексій Віталійович

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, доцент, професор кафедри економічної теорії Національного університету “Києво – Могилянська Академія” Бураковський Ігор Валентинович

кандидат економічних наук, заступник начальника Управління інвестиційних проектів міжнародних фінансових організацій Національного агенства з питань розвитку та європейської інтеграції Макуха Володимир Олексійович

Провідна установа: | Київський національний економічний університет, кафедра міжнародної економіки.

Захист відбудеться “02“ березня 2000 року о 17 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д-26. 176.01 Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 252030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 252030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий “ 29 “ січня 2000 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради А.М. Хахлюк

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку України характеризується значними економічними і політичними труднощами. Після періоду експериментів у перші роки незалежності в країні розпочалися спроби ринкових реформ. Ці ініціативи були підтримані міжнародними фінансовими організаціями, зокрема - Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком (СБ), Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР).

У результаті спільних зусиль України і міжнародних фінансових організацій до весни 1996 року була істотно зменшена інфляція і досягнута стабілізація обмінного курсу, у другій половині 1997 року падіння ВВП, що тривало протягом семи років, призупинилося, намітилися очевидні тенденції до його зростання. Проте міжнародні фінансові кризи 1997 та 1998 років стали реальною загрозою стабільності у країні, знову поставивши на порядок денний питання запобігання боргової кризи, гіперінфляції і чергового витка спаду. З огляду на виявлення причин вразливості України до зовнішніх фінансових струсів особливу актуальність набуває проблема аналізу економічних програм реформ як спільного з міжнародними організаціями продукту.

У зв'язку з хиткістю фінансової стабільності, різким наростанням зовнішнього боргу, що загрожує національній безпеці, та стагнацією економіки, що продовжується, співробітництво країни з міжнародними фінансовими організаціями ускладнюється неоднозначними оцінками як у суспільній думці, так і в науковій економічній літературі. Отже, досвід участі України в МВФ та інших міжнародних фінансових організаціях потребує об'єктивного узагальнення. Підведення проміжних результатів п'ятирічної трансформації економіки відповідно до стандартних програм МВФ і Світового банку дозволяє, з одного боку, виправити допущені помилки і прорахунки, а з іншого боку - скорегувати програми співробітництва з урахуванням нових реалій і міжнародного досвіду. Все це обумовлює актуальність проведеного дослідження.

Звернення до заявленої у назві цієї роботи проблематики обумовлено ще і тим, що світова фінансова криза внесла зміни безпосередньо й у діяльність міжнародних фінансових організацій. Реформування МВФ, ВБ, ЄБРР, про початок якого оголошено наприкінці 1997 року, торкнеться також їхньої роботи в Україні. У світлі сказаного, аналіз нових напрямків у кредитно-фінансовій політиці міжнародних фінансових організацій є в цілому актуальним як з наукової, так і з практичної точки зору.

Ступінь розробленості проблеми. Зростання ролі використання кредитних ресурсів МВФ і ВБ як чинника та інструмента проведення структурної трансформації національної економіки в контексті посилення тенденцій до глобалізації та інтернаціоналізації потоків капіталу об`єктивно спричинили інтерес дослідників до цієї галузі міжнародної співпраці. Водночас виникнення кризових явищ у світових фінансах та відсутність дієвих механізмів їх передбачення та попередження зробили міжнародні фінансові організації об’єктом всебічної критики.

Серед західних авторів, які досліджують питання діяльності міжнародних фінансових організацій варто відзначити роботи Г. Ван дер Веє, Ф. Вінценца, А. Зіденберга, М. Карлссона, Д. Кауфмана, А. Папафіліппоу, Ч.Паттена, Д.Сакса, Д.Стігліца, А.Сундакова, У.Тіссена, В.Танзі, Л.Хоффмана, Д. Шапіро та інші. У цілому ряді наукових праць російських учених-економістів таких як, О.Алмазова, С.Баткібеков, Є.Гайдар, С.Дробишевский, А.Ілларіонов, О.Зайцева, П.Кадочников, Л.Красавіна, В.Мау, Р.Ентов, С.Синєльніков, А.Шадрін, поряд із глибоким аналізом світової валютно-фінансової системи і кредитної діяльності МВФ і Світового банку, висвітлені загальноекономічні проблеми фінансової політики в постсоціалістичних державах.

Проблеми світових валютно-фінансових відносин знайшли відображення у роботах таких українських дослідників-економістів як В.Андрійчук, О.Білорус, І.Бураковський, Л.Кістерський, Г.Климко, А.Кредісов, І.Луніна, І.Майборода, О.Мозговий, О.Мертенс, В.Новицький, Ю.Пахомов, О.Плотніков, Ю.Полунєєв, А.Поручник, А.Рум’янцев, В.Сіденко, В.Степаненко, А. Шаповалов та інші. Окремі аспекти політики співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями викладені у роботах В.Єременко, З.Луцишин, О.Пивоварського, Л.Саакадзе, В. Хорошковського та інші.

Віддаючи належне їхнім розробкам та вкладу до економічної теорії та практики, доцільним є зосередження зусиль на найбільш складних проблемах у контексті узагальнення досвіду співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями на сучасному етапі. З суто теоретичної точки зору, необхідність подальшого дослідження закономірностей використання кредитів МВФ та СБ обумовлена відсутністю прогресу у досягненні стабільного економічного зростання в Україні, а також тим, що залежність національної економіки від допомоги організацій-донорів на тлі неефективного використання ресурсів загрожує національній безпеці.

Зв’язок роботи з планами науково-дослідних робіт Дисертаційна робота виконувалась у межах науково-дослідної теми Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України: ІІ 93/0397 “Проблеми ринкової трансформації валютно-фінансової системи України з використанням світового досвіду” (1997-1998 рр.); а також теми на замовлення Міністерства у справах науки і технології України 7.2/2036 - №2/912-97 “Розвиток валютно-фінансової системи України в умовах ринкової трансформації економіки” (1997-1999 рр.).

Мета дослідження полягає у визначенні національної специфіки та узагальненні результатів співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями. Виходячи з того, що МВФ і Світовий банк займають особливе місце в міжнародних економічних відносинах і зі співробітництвом із ним пов'язані численні державні програми відновлення економічного росту в Україні, наукове обгрунтування впливу кредитів міжнародних фінансових організацій на процеси ринкової трансформації економіки України є особливо актуальним.

Відповідно до основної цільової орієнтації роботи сформульовано наступний комплекс завдань:

·

· узагальнити природу та чинники тих недоліків, що спонукали міжнародні фінансові інституції до розвитку та трансформації функцій протягом останніх двох років;

· проаналізувати досвід співпраці України з МВФ та СБ протягом 1994-1999 років з метою класифікації помилок та упущень, а також позитивних заходів у політиці реформ;

· дослідити основні тенденції розвитку боргової стратегії України в контексті співпраці з МВФ та СБ;

· визначити умови ефективного використання кредитів міжнародних фінансових організацій для України та обгрунтувати на цій основі шляхи їх раціонального використання для ринкової трансформації економіки.

Об’єктом дослідження є національна економіка України, що знаходяться у перехідній стадії ринкової трансформації.

Предмет дослідження – економічні взаємовідносини держави з міжнародними фінансово-кредитними установами та організаціями. Як у теоретичному, так і в практичному плані дисертаційне дослідження мало й більш ширшу орієнтацію: вирішення загальних проблем надання міжнародної допомоги задля реформування економіки країн, що перебувають у процесі трансформації.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, комплексний і системний аналіз економічних теорій, що лежать в основі реформування постсоціалістичних економік.

Наукова новизна дисертаційного дослідження та особистий внесок автора полягають у наступному:

·

· запропоновано класифікувати проблеми співробітництва України з Міжнародним валютним фондом у дві групи: до першої - віднести комплекс питань, пов'язаних із регулюючою (традиційною) діяльністю МВФ; до другої - проблеми, обумовлені розширенням функцій МВФ в останні 20 років;

· розкрито основні недоліки програм реформування української економіки, що полягають у переоцінці заходів з монетарної стабілізації та недооцінці завдань із структурних реформ, зокрема, щодо скасування практики м’яких бюджетних обмежень та прихованих субсидій збитковим підприємствам;

· доведено об'єктивну необхідність подальшої, але більш результативної співпраці з міжнародними фінансовими організаціями в процесі ринкової трансформації економіки України;

· обгрунтовано доцільність внесення коректив у боргову стратегію держави: необхідність термінової розробки концепції управління державним боргом з метою попередження боргової кризи, визначення системи індикаторів державного боргу та проведення аналізу стану боргового портфеля, запровадження системи оцінки ефективності запозичень.

Практичне значення дисертації. Рекомендації, сформульовані в роботі, дають можливість врахувати сучасні тенденції кредитної політики МВФ і СБ у розробці економічної політики держави на макрорівні, враховуючи можливості міністерств і відомств щодо нових кредитних проектів і програм. На основі доповідей автора на засіданнях Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій Верховної Ради України матеріали дисертаційного дослідження використані для підготовки законопроектів з питань економічної політики держави.

Висновки дисертаційного дослідження можуть послужити основою для подальшої наукової і практичної розробки національної економічної політики України, зокрема, тих її аспектів, що стосуються проблем розвитку співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, розробки бюджетної політики і стратегії управління державним боргом.

Положення і висновки дисертаційного дослідження були використані в процесі викладання нормативних навчальних курсів та спецкурсів з міжнародної економіки.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України протягом 1997-1999 років. Автор брала участь у міжнародній конференції “Ринок капіталу України: інфраструктура та інвестиційні можливості” (м. Київ, 19-20 червня 1997 року), у засіданні круглого столу “Надмірні державні витрати та реальне економічне зростання. Міжнародний досвід та уроки для України” (м. Київ, 5 вересня 1998 р.), у міжнародному науково-практичному семінарі “Процеси трансформації та стабілізації економіки в країнах Східної Європи” (м. Варшава 13-19 грудня 1998 року), міжнародному круглому столі “Динаміка розвитку валютної та фінансової системи та її вплив на дії уряду України” (м.Київ, 20 січня 1999 р.), у міжнародному семінарі “Проблеми управління великим містом” (м.Кременчук, 20-21 вересня 1999 р.).

Результати роботи також викладалися на засіданнях Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій Верховної Ради України (жовтень 1998), на засіданні Атлантичної Ради (Україна – США) “Майбутнє українсько-американських відносин” (м. Київ, 27–30 жовтня 1997 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Геополітичне майбутнє України”, (Київ, 19–20 березня 1998 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в 7 наукових публікаціях, загальним обсягом 5,1 д.а.

Структура роботи зумовлена сформульованими метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (206 найменування). Основний зміст викладено на 160 сторінках, містить 12 таблиць, 8 малюнків, 1 додаток.

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Міжнародні фінансово-кредитні установи та організації як суб’єкти економічної співпраці у валютно-фінансовій сфері

1.1. Структура, принципи організації, головні функції основних міжнародних фінансово-кредитних установ

1.2. Розвиток функцій та еволюція міжнародних фінансових інституцій у 1944 –1998 роках

1.3. Пошук нових шляхів допомоги країнам, що реформуються в контексті світової фінансової кризи 1997 – 1998 років

РОЗДІЛ 2. Вплив кредитів міжнародних фінансових організацій на процеси ринкової трансформації економіки України

2.1. Проблеми співпраці України з Міжнародним валютним фондом

2.2. Роль кредитів Світового банку у здійсненні структурних реформ

РОЗДІЛ 3. Розвиток боргової стратегії України в контексті співпраці з міжнародними фінансово-кредитними інституціями

3.1. Загальні принципи боргової стратегії та особливості фінансування бюджетного дефіциту України у 1992-1999 роках

3.2. Бюджетна реформа як передумова ефективного обслуговування зовнішнього боргу

3.3. Економічні аспекти подолання боргової кризи в Україні у коротко- та довготерміновій перспективі

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність, визначено мету та завдання дисертаційного дослідження, дана його загальна характеристика.

Перший розділ “Міжнародні фінансово-кредитні установи та організації як суб’єкти економічної співпраці у валютно-фінансовій сфері” присвячено теоретичному обгрунтуванню необхідності участі України у міжнародному регулюванні валютно-фінансових стосунків, адаптації національної грошово-кредитної системи до правил і норм міжнародних фінансово-кредитних організацій, а також визначенню основних напрямків такої адаптації, обумовленої реформуванням міжнародних фінансово-кредитних установ.

Поступова інтеграція України у світове співтовариство, вступ у Міжнародний валютний фонд (МВФ) і групу Міжнародного банку реконструкції і розвитки (СБ) потребують адекватного сприйняття світогосподарських процесів. Особливості запровадження в Україні ринкових перетворень вказують на те, що на етапі стабілізації основних економічних процесів зв’язок зі світовою економікою буде втілюватися насамперед через співпрацю України з іноземними урядами і міжнародними організаціями, зокрема через кредитування України такими міжнародними організаціями як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк.

Об`єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці, світових інтеграційних процесів із врахуванням вихідних, визначальних умов, що складаються у світовій економічній системі. Зараз в Україні повільно й досить болісно відбувається усвідомлення того, що економіка країни вже пов’язана зі світовою економікою, в тому числі через фінансові ринки. Відтак, важко переоцінити важливість піднесення валютного регулювання в цілому та валютної політики зокрема на міждержавний рівень, де пріоритетну роль мають міжнародні фінансові організації.

Проаналізовані у першому розділі сучасний стан та історична динаміка структури, принципів організації та функцій основних міжнародних фінансово-кредитних установ не суперечить висновку про те, що підтримувані ними заходи економічної та фінансової стабілізації у країнах-членах в цілому відповідають меті глобального економічного процвітання. Протиріччя цілей і методів діяльності МВФ в Україні мають не тільки національний, а й інтернаціональний характер, оскільки причини цих протиріч укорінені, як у нормативних документах фонду, так і у закономірностях нерівномірного розвитку світової економіки та протилежності національних інтересів країн-членів МВФ.

Разом з тим названі протиріччя спричинили глибокий конфлікт між законодавчою та виконавчою владою України. Фактично виконання зобов’язань спільного з МВФ Меморандуму беруть на себе уряд та Національний банк, тоді як Верховна Рада мала б автоматично надавати законодавче забезпечення цим зобов’язанням. Натомість, більшість з політичних сили, представлених у Верховній Раді, наприкінці 1998 року ставили питання про відклик Меморандуму економічної політики та денонсацію договору про вступ України до МВФ. Відтак, реальними були як розрив кредитних угод за ініціативою української сторони, так і наступний вихід України із складу МВФ.

Зважаючи як на “збитковість” ізоляції, так і на перспективну безальтернативність проведення ефективних економічних реформ владним інституціям не варто припиняти участь у міжнародних фінансово-кредитних організаціях. Проте з цього твердження не випливає, що співпрацю Української держави з міжнародними фінансово-кредитними установами можна однозначно визначити як позитивний чинник ринкової трансформації. Натомість необхідно вносити корективи до програм реформ, що передбачають міжнародну фінансову підтримку. Світова фінансова криза 1997 – 1998 років спонукала міжнародні фінансові організації до пошуку нових шляхів допомоги країнам, що реформуються.

Частково нові контури політики вже окреслено експертами МВФ та СБ. Фінансова криза в Азії змусила МВФ по-новому поглянути на міжнародну фінансову систему в цілому. Діяльність цієї організації повинна зосереджуватися не стільки на стримуванні криз в окремих країнах і регіонах, скільки на зміцненні міжнародної фінансової системи з тим, щоб ліквідувати причини виникнення фінансових криз у майбутньому і створити можливості для їхнього швидкого подолання.

Принципово важливим є висновок про те, що Україна, у свою чергу, має враховувати зміни міжнародних норм та умов співпраці, виходячи, з одного боку, з критичного перегляду програм співпраці з МВФ та СБ 1994-1999 років, і з іншого – з інтересів національного розвитку та безпеки.

Другий розділ “Вплив кредитів міжнародних фінансових організацій на процеси ринкової трансформації економіки України” присвячено огляду та узагальненню практики підготовки та виконання програм співпраці з МВФ та Світовим банком.

Відповідно до Статуту МВФ, держави-члени Фонду, якщо вони не є країнами, уряди яких прийняли членство до 31 грудня 1945 року, мають право на вступ у число членів Фонду в такий час і на таких умовах, які можуть бути запропоновані Радою керуючих. Зазначені умови, включаючи умови сплати внесків у Фонд, базуються на принципах, що не суперечать тим, що застосовуються у відношенні держав, що вже є членами. Отже Україна, що приєдналася до МВФ в 1992 році неминуче отримала разом із загальними, особливі умови співпраці, що несли на собі відбиток як світових проблем і світової розстановки політичних сил, так і нових підходів до механізмів співпраці безпосередньо у рамках міжнародних фінансових організацій.

За керівництвом фонду формально закріплено право лише пропонувати конкретні заходи урядові тієї країни, що потребує термінових запозичень для вирішення проблем платіжного балансу, обговорити доцільність звернення до фонду за допомогою та узгодження відповідних програм попередження платіжних криз у майбутньому. Натомість реальна процедура прийняття та виконання спільної програми національного уряду та експертів МВФ практично не залишає національним урядам можливостей для самостійного прийняття рішень щодо монетарної та структурної політики.

Відтоді, як допомога почала надаватися переважно країнам, що розвиваються, МВФ став асоціюватися з поняттям “стандартної програми ринкових реформ”, яка включає фінансову стабілізацію, припинення стимулювання імпорту й лібералізацію експорту. Логічно, що країни-кредитори диктують власні стандарти позичальнику. Механізм гарантій повернення позик не передбачає стягування застави та “плати за ризик”. Як вважали фундатори фонду, достатньою гарантією є офіційно проголошена рішучість країни здійснити весь комплекс необхідних заходів економічної, податкової, бюджетної, грошово-кредитної і валютної політики для розв’язання власних проблем. Для отримання кредиту країна-позичальник розробляла меморандум, який проходив експертизу в МВФ, після чого виносився на розгляд Ради директорів з рекомендаціями співробітників фонду. За період з 1994 по 1998 роки Україна реалізувала чотири кредитні угоди з МВФ, більш як 20 проектів СБ та ЄБРР, фактично отримавши близько 4,9 млрд. дол. США.

Підсумовуючи результати економічного розвитку країни за роки співпраці з МВФ слід підкреслити, що реформи, започатковані в жовтні 1994 року, забезпечили включення механізмів економічної самоорганізації суспільства та розгортання на цій основі процесів стабілізації грошової зокрема, та фінансової системи в цілому. Однак у 1997 р. не вдалося законодавчо забезпечити реалізацію ідей відновлення економічного зростання. Відхилення від курсу реформ, помічені ще у 1995 р. (особливо структурних), обумовило відносність фінансової стабілізації. Вона виявилася недостатньою не тільки для довгострокової стабілізації виробництва, а й для простого відновлення зростання. Це в свою чергу стало причиною сплесків фінансової дестабілізації, починаючи з кінця 1997 року.

Як випливає із змісту меморандумів економічної політики України, помилки та прорахунки у їх втіленні не є підставою для припинення українською стороною стосунків з МВФ. У той же час не можна ігнорувати також міжнародний досвід, на який можуть посилатися деякі західні економісти, обгрунтовуючи аналогічні рішення. У західній економічній думці є поширеною теза про те, що фінансові кризи в країнах, подібних Україні, можливо, є єдиним засобом демонтувати корумповані (через монополізацію ринків) структури влади. Як наслідок, в умовах відсутності політичного консенсусу і корумпованості влади, фінансові кризи компенсують нерішучість по проведенню реструктуризації економіки. Співпраця з МВФ переобтяжений великою кількістю порад про те, що потрібно робити, але дуже мало про те, як саме досягти ефективних результатів. Значною мірою це сталося через ігнорування того факту, що ідеї економічної політики не можуть започатковуватися та впроваджуватися у політичному вакуумі, без підтримки суспільства.

Щодо діяльності Світового банку в Україні, то стандартні процедури оцінок фінансових проектів повинні бути критично переосмислені, оскільки формальне дотримання умов кредитування входить у протиріччя із загальним економічним кліматом в Україні. Така точка зору обумовлена тією обставиною, що після 5 років реформаторських зусиль країна так і не визначилася із стратегією розвитку. З цих причин, а також з огляду на зростаючу корумпованість влади, не виключено, що міжнародні донори можуть припинити співпрацю з українським урядом.

В 1999 році з участю експертів Світового банку було підготовлено Меморандум економічної політики в рамках дослідження “Україна: відновлення зростання на основі справедливості”. Серед найважливіших проблем, що знайшли відображення в документі, по-перше, розв'язання інституціональних проблем, що включать прийняття законів, спрямованих на поліпшення положення підприємств; по-друге, усунення передумов для збільшення частки “тіньового” бізнесу; по-третє, зміна ролі держави в економіці. Великою мірою цей Меморандум виражає точку зору експертів СБ на широке коло питань, у числі яких, і оцінка ролі зовнішнього кредитування реструктуризації української економіки. Зокрема, Банк критично ставиться до практики нарощування державних боргів для підтримки стабільності курсу національної валюти і низької інфляції в умовах припинення структурних реформ. Якщо оцінювати питому вагу кредитів СБ серед інших стимулів для структурної перебудови української економіки, то практично всі реформи (інституціональні і галузеві) супроводжувалися технічною або фінансовою допомогою СБ. Якщо ж оцінювати результативність фінансової підтримки структурних перетворень, то сучасна модель української економіки, як і п'ять років тому, потребує негайних структурних реформ.

У третьому розділі “Розвиток боргової стратегії України в контексті співпраці з міжнародними фінансово-кредитними інституціями” розглядається питання, чому фінансова допомога Україні була малоефективною та за яких умов кредитна підтримка міжнародних фінансових інституцій буде сприяти відновленню економічного зростання, зокрема, подоланню боргової кризи.

Початок становлення сучасних принципів боргової стратегії відноситься до другої половини 1994 року. В цей час український Уряд визначив необхідність фундаментальних та негайних змін в економічній політиці як основу своєї діяльності та почав співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями. Безпосередньою причиною звернення України за допомогою до МВФ була неможливість поєднання успішної ринкової трансформації економіки та збереження чинного (на середину 1994 року) стану платіжного балансу.

Оскільки метою звичайних механізмів кредитування є надання позичальнику “часу” на вирішення тих проблем платіжного балансу, що мають тимчасовий або циклічний характер, Україна повинна була запропонувати і відповідну програму, виконання якої мало у визначений термін забезпечити стабілізацію платіжного балансу. У наступних (після 1995 року) програмах ці пріоритети було збережено, і це дає змогу стверджувати, що рамкові принципи боргової стратегії закладалися саме у меморандумах економічної політики, адже й інші іноземні запозичення Уряду, у кінцевому підсумку, були обумовлені станом співпраці з МВФ.

Природно, що умови, які висувалися експертами МВФ, базувалися на стандартних економічних теоріях, прихильниками яких вони є. Як правило, домінуючою тут була ортодоксальна монетаристська концепція, згідно з якою встановлюється взаємозалежність між обсягом грошової маси в країні, деякими іншими агрегатами і обсягом сукупного попиту – з одного боку, та станом платіжного балансу – з другого. У повній відповідності до цієї концепції експерти фонду визначали головну причину неврівноваженості балансу міжнародних розрахунків як похідну від надмірного платоспроможного попиту в країні, спричиненого дефіцитом державного бюджету та надмірним розширенням грошової маси. Отже, до параметрів боргової стратегії, що підлягали постійному моніторингу, відносилися, зокрема, розмір державного дефіциту, цінова політика (в її зв’язку із бюджетним субсидуванням), динаміка надання кредитів та облікових ставок, валютний курс, адміністрування податків.

У роботі зазначається, що бюджетний дефіцит залишається ключовою проблемою економіки України не тільки на початку періоду ринкової трансформації, а і у наступні роки. Крім того, країні не вдалося вирішити й інші проблеми, що обумовлюють незадовільний стан державних фінансів та неефективне використання міжнародної допомоги. Причини повільних темпів бюджетних реформ не можуть бути пояснені винятково відсутністю політичної волі для їхнього проведення. Деякі дослідники справедливо вказують на дві ключові помилки стратегії податково-бюджетної реформи, що їх було допущено за сприяння донорів цих реформ. Перша - це орієнтація на завищені обсяги бюджетних прибутків від податків. Друга, похідна від першої, - планування нереальних завдань по витратах, що завершується процедурою секвестру. Іншими словами, змістовна сторона бюджетної реформи залишилася за межами тих вимог, виконання яких було потрібно від уряду для продовження кредитних програм МВФ та СБ.

Обгрунтовуючи умови подолання боргової кризи, у дисертаційному дослідженні звертається увага на негативний вплив на процеси трансформації м’яких бюджетних обмежень та субсидії збитковим підприємствам. Здавалося б бюджетна реформа безпосередньо не торкається загальної мети структурних змін в економіці, спрямованих на формування широкого спектру виробництв, спроможних ефективно конкурувати на ринку. Проте з огляду на ту обставину, що в умовах розвиненої ринкової економіки найважливіший механізм, що забезпечує вирішення цих завдань (як передумови обслуговування боргів держави), грунтується на конкретному типі бюджетних обмежень, збереження чи відмова від “м’яких бюджетних обмежень” виявляється вирішальною умовою фундаментальної бюджетної реформи. Існування в Україні загрози фінансової кризи внаслідок глибоких бюджетних диспропорцій, про яку йшлося вище, вказує на те, що жорсткі бюджетні обмеження, а також приховані субсидії збитковим підприємствам ще не стали обов’язковою вимогою державної економічної політики. У бюджетних стосунках держави і підприємства є буденною практикою те, що державне підприємство не може бути закрите через факт відсутності коштів на рахунку. Немає укоріненого досвіду використання законодавства про банкрутство, законодавства, що дозволяє звернути стягнення заборгованості на майно підприємства, що забезпечує його застосування організаційної і кадрової інфраструктури. Таким чином, з огляду на перспективи ефективного обслуговування державного боргу продовження практики застосування м’яких бюджетних обмежень та прихованих субсидій унеможливлює поєднання цих двох обставин.

Підсумовуючи огляд невирішених бюджетних проблем, закономірним є висновок, що серед традиційного переліку термінових заходів, які радять запровадити уряду західні експерти, зокрема з МВФ та СБ, пріоритети як такі є відсутніми. Складається враження, що пріоритетів, крім дотримання монетарних “критеріїв ефективності”, або взагалі немає, або усі заходи є першочерговими, чого, у принципі, виконати неможливо.

Терміновою, на мій погляд, є необхідність викорінювання напівкримінальної системи прихованих державних субсидій. І якщо нинішній стан економіки у поєднанні із великим (та неефективно використаним) державним боргом, як можна передбачувати, знову потребуватиме фінансової підтримки Заходу, то майбутні кредити (а також відстрочки чи списання заборгованості) повинні надаватися тільки в обмін на проведення реального запровадження жорстких бюджетних обмежень.

Таким чином концепція бюджетних перетворень має грунтуватися на усуненні державного втручання і повязаних з ним видатків бюджету в тих сферах, які здатні більш ефективно функціонувати в рамках приватного сектору. У середньостроковій перспективі необхідно мінімізувати масштаби діяльності держави в галузях промисловості, сільського господарства, транспорту, енергетики. У сферах освіти, науки, охорони здоровя варто сконцентрувати свої зусилля на фінансуванні суспільних благ та наданні послуг із значними зовнішніми ефектами. Сфера соціального захисту і соціального забезпечення має охоплювати лише ті заходи і програми, що спрямовані на надання підтримки незабезпеченим верствам населення. Зокрема, уряд не повинен фінансувати виробництво тих товарів і послуг, що (1) можуть ефективно і в достатній кількості надаватися приватними субєктами господарювання; (2) вимагають значних фінансових витрат без досягнення необхідних результатів; (3) не досягають найменш забезпечених верств населення.

Загальні висновки

З метою визначення та врахування у процесі формування національної стратегії співпраці з міжнародними фінансовими організаціями і, зокрема, розробці нових кредитних програм та успішного завершення діючих проектів, автор вважає за необхідне запропонувати наступні теоретико-методологічні засади:

1. Протягом найближчих років через недовіру приватних інвесторів зв’язок зі світовою економікою буде втілюватися насамперед через співпрацю уряду України з іноземними урядами і міжнародними організаціями, зокрема через кредитування України такими міжнародними організаціями як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку.

2. Структура, принципи організації та головні функції таких міжнародних фінансово-кредитних установ, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку забезпечують їм провідну роль у системі світового господарства. МВФ та СБ утворюють подвійну міждержавну основу, що підтримує світову економічну та фінансову структуру. Отже участь України у цих організаціях у принциповому плані не загрожує національній безпеці.

3. У контексті переосмислення ролі економічної політики, Україні варто врахувати підвищення вимог саме до структурних індикаторів. Зокрема, можна передбачити, що системи політичних критеріїв, що гарантували б міжнародних кредиторів від звинувачень у підтримці “зволікання реформ” вже найближчим часом знайдуть відображення у спільних програмах урядів та міжнародних фінансових організацій.

4. Оскільки діяльність МВФ та СБ залежить від позиції їхнього головного акціонера – США, - Україні варто враховувати цю обставину, зважаючи на поточний стан українсько-американських економічних та політичних відносин, а також стосунки України з трансатлантичними структурами та Європейським Союзом.

5. Оцінюючи можливість розірвання стосунків з МВФ та СБ, треба зазначити, що цей захід не вирішить проблем, що сформувалися під впливом кредитної допомоги Україні з боку МВФ та СБ. Треба мати на увазі, що продовження співпраці з головним донором є важливим чинником запобігання більш глибокого економічного потрясіння.

6. Сучасне бачення процесів економічного розвитку України з боку Світового банку є досить специфічним. Зокрема, Банк критично ставиться до практики нарощування державних боргів для підтримки стабільності курсу національної валюти і низкою інфляції в умовах припинення структурних реформ. Отже при плануванні подальшої співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями варто врахувати, що ці пріоритети Меморандуму стануть керівництвом до подальшого співробітництва МВФ та СБ з українським урядом.

7. Проведений аналіз фінансування дефіциту бюджету, особливості боргової та бюджетної стратегії свідчать про неможливість стимулювати економічне зростання за допомогою лише монетарної політики. Низький рівень бюджетного дефіциту і навіть первинного бюджетного надлишку є обов’язковою, проте недостатньою умовою для розв’язання цих проблем. Без впровадження далекосяжних економічних реформ, зокрема у бюджетному секторі, Україні не вдасться не тільки втілити раціональну боргову стратегію та ефективно використовувати запозичення (і перейти до етапу бюджетної консолідації), але й зняти питання боргової кризи з порядку дня.

8. Тягар відсоткових виплат та очікування ринку щодо знецінення валюти вдасться обмежити за рахунок наступного стратегічного підходу:

Перше: уряд і досі має простір для скорочення субсидій, що дозволить обмежити дефіцит та зберегти життєво важливі видатки; при цьому слід продовжити перехід від дотування цін до адресної підтримки малозабезпечених громадян.

Друге: враховуючи те, що уряд підтверджує свою готовність виконувати програму EFF, яка погоджена з міжнародними фінансовими організаціями, потрібно сконцентрувати увагу на реструктуризації економіки, а також на погашенні накопиченої заборгованості, скороченні адміністративного державного втручання у ринковий процес тощо. Урядові заходи також мають включати застосування оцінки витрат та результатів до державних інвестицій та оприлюднення результатів.

Третє: введення ліміту на середньотермінове зростання відсоткових виплат у структурі видатків дозволить краще усвідомити наслідки боргової проблеми.

Четверте: на додаток до цих заходів стурбованість ринку щодо можливого знецінення національної валюти можна пом'якшити шляхом переходу до більш реальної та гнучкої системи визначення обмінного курсу, тобто його “повзучої прив'язки” з незначним зростанням валютного коридору. З практичного досвіду такий механізм краще, аніж будь-який інший, працює за умов повільних структурних змін.

9. Міжнародні фінансові організації можуть підтримати заходи уряду по скороченню видатків через розширення тих компонентів кредитних програм, які мають на меті зменшити або реструктуризувати субсидії. Слід також очікувати, що вимога поступового скасування м’яких бюджетних обмежень та прихованих субсидій стануть однією з ключових умов продовження співпраці з МВФ та СБ.

10. За умов загострення боргової кризи запровадження єдиної системи управління державним боргом є невідкладним для загальної стабілізації економіки держави.

Публікації автора за темою дисертації:

1. Клименко І. Світова фінансова криза 1997 – 1998 років та пошук нових шляхів міжнародної фінансової допомоги країнам, що реформуються // Зб. наук. праць вчених. – Вип.23. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ. – 1999. – С.44–52.

2. Клименко І. Роль Світового банку у фінансуванні регіональних проектів // Зб. наук. праць вчених. – Вип.24. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ. – 1999. – 39-42.

3. Клименко І. Загальні принципи боргової стратегії та особливості фінансування бюджетного дефіциту України у 1992-1999 роках// Зб. наук. праць вчених. – Вип.25. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ. – 2000. – С. 3-6.

4. Клименко І. Що таке податки та навіщо їх платити? - К.:ІГС, 1999. - 72 с.

5. Клименко І. Місцевий проект отримує підтримку, коли в нього є власник. Про залучення зарубіжних фінансових ресурсів до здійснення важливих муніципальних програм // Людина і влада. – 1999. - № 6-7.– С. 103-106.

6. Клименко І. Доки ж повторюватимемо помилки? Роздуми про співробітництво України з Міжнародним валютним фондом // Людина і влада. – 1999. - № 8-10. – С. 67-71.

7. Клименко І. Залучення фінансвових ресурсів Світового банку для фінансування місцевих проектів розвитку. // Матеріали семінару “Проблеми управління великим містом”. - К.: ІГС, 1999. – С. 30-33.

АНОТАЦІЯ

Клименко І. Співпраця України з міжнародними фінансово-кредитними установами в умовах ринкової трансформації економіки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини - Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Київ - 1999 р.

В дисертаційному дослідженні аналізуються міжнародні аспекти розвитку національної економіки на перехідній стадії ринкової трансформації. Розглядається проблема співпраці України з міжнародними фінансово-кредитними установами в умовах ринкової трансформації економіки.

Запропоновано і обгрунтовано концептуальні підходи до формування ефективної бюджетної політики, оптимізації боргової стратегії.

Ключові слова: ринкова трансформація, національна економіка, міжнародні фінансово-кредитні установи, міжнародна допомога, боргова стратегія, бюджетна політика.

THE SUMMARY

Irina Klimenko. Co-operation of Ukraine with International Financial-Credit Institutions in the Conditions of Market Economic Transformation. - Manuscript.

The Thesis is being submitted to obtain the scientific degree of Ph.D. in Economics, for the speciality 08.05.01 – “World economy and international economic relations”. Institute of World Economy and International Relations of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 1999.

At the centre of the research are the international aspects of national economic development during the period of market transformation. Problems concerning Ukraine’s co-operation with international financial-credit institutions in the conditions of market economic transformation are considered.

Conceptual approaches to effective budget policy are considered so as debt optimisation strategy.

Key words: market transformation, national economy, international financial-credit institutions, foreign aid, debt strategy, budget policy.

АННОТАЦИЯ

Клименко И. Сотрудничество Украины с международными финансово-кредитными учреждениями в условиях рыночной трансформации экономики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.05.01 - мировое хозяйство и международные экономические отношения - Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины. Киев - 1999 г.

В диссертационном исследовании анализируются международные аспекты развития национальной экономики на этапе рыночной трансформации. Рассматривается проблема сотрудничества Украины с международными финансово-кредитными учреждениями в условиях рыночной трансформации экономики.

Структура, принципы организации и главные функции таких международных финансово-кредитных учреждений, как Международный валютный фонд (МВФ), Мировой банк (МБ) и Европейский банк реконструкции и развития обеспечивают им ведущую роль в системе мирового хозяйства. МВФ и МБ формируют двойную межгосударственную основу, которая поддерживает мировую экономическую и финансовую структуру. Следовательно, участие Украины в этих организациях не угрожает национальной безопасности.

Оценивая возможность расторжения отношений с МВФ и МБ, диссертант отмечает, что эта мера не решит проблем, которые сформировались в контексте кредитной помощи Украине со стороны МВФ и МБ. Роль этих организаций для страны тяжело преувеличить, поскольку экономическая реформа происходила не последовательно, но по стандартам МВФ. Иными словами, для страны, у которой отсутствует собственная программа экономического развития, то есть такая, которая может быть последовательно реализована вследствие единства позиций исполнительной и законодательной властей, а также при условии общественной поддержки, продолжение сотрудничества с главными донорами является важным фактором предотвращения глубокого экономического спада.

Проведенный анализ финансирования дефицита бюджета, особенностей долговой и бюджетной стратегии свидетельствует о невозможности стимулировать экономический рост с помощью лишь монетарной политики. Низкий уровень бюджетного дефицита и даже первичного бюджетного излишка является обязательным, но недостаточным условием для решения этих проблем. Без внедрения долгосрочных реформ в