НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

СИМОНЕНКО Олександр Володимирович

УДК 902/904 (477) (478.9)“529”:93

САРМАТИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я.

ХРОНОЛОГІЯ, ПЕРІОДИЗАЦІЯ ТА ЕТНО-ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ

Історичні науки - 07.00.04 - археологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі скіфо-сарматської археології Інституту археології Національної академії наук України

Офіційні опоненти | доктор історичних наук,

старший науковий співробітник,

МАКСИМОВ Євген Володимирович;

доктор історичних наук,

ЩУКІН Марк Борисович,

Державний Ермітаж,

провідний науковий співробітник;

доктор історичних наук,

доцент,

СОРОЧАН Сергій Борисович,

Харківський державний університет,

доцент кафедри історії стародавнього світу

та середніх віків

Провідна установа | Ужгородський державний університет, кафедра історії стародавнього світу та середніх віків,

м.Ужгород

Захист відбудеться “25 “ жовтня 1999 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук при Інституті археології НАН України за адресою:

254655, Київ-210, проспект Героїв Сталінграда, 12.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту археології НАН України за адресою: м.Київ, проспект Героїв Сталінграда, 12.

Автореферат розісланий “ 8 ” вересня 1999 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О.Петрашенко

В давній історії України одне з провідних місць посідає сарматська доба. Іраномовні племена кочовиків-сарматів протягом майже 600 років складали головну етно-політичну силу в степу та лісостепу України та відігравали значну роль в історичному розвитку територій, котрі вони займали і з якими межували. Сармати брали активну участь в бурхливих політичних подіях, що проходили в античному світі в 2 ст. до н.е. - 4 ст.н.е. Щільно контактуючи з землеробськими племенами зарубинецької культури, пізніми скіфами Нижнього Подніпров’я та Криму, сармати певною мірою впливали на їх матеріальну та духовну культуру. Сармати, рання історія яких пов’язана з добою пізньої давнини, на заключному етапі свого існування відкривають добу Великого переселення народів, добу середньовіччя.

Актуальність вивчення історії і культури сарматів визначається важливістю їх ролі в історичному розвитку України. Сармати Північного Причорномор’я були невід’ємною частиною величезного масиву кочовиків, що простирався від Уралу до Угорщини. Однак, незважаючи на велику кількість археологічних пам’яток у регіоні, що вивчається, і наукових робіт, присвячених їм, в науці досі відсутнє узагальнююче дослідження з історії та культури сарматського світу Північного Причорномор’я, яке відповідало б сучасному станові матеріалу. Не менш важливими є й окремі аспекти проблеми: остаточне визначення часу та характеру початкового етапу проникнення сарматів на територію колишньої Скіфії, хронологія та періодизація сарматської культури Північного Причорномор’я в світлі новітніх розробок сарматознавства, грунтовне археологічне дослідження різних періодів розвитку сарматської культури на Україні, розв’язання на основі сучасного матеріалу проблеми взаємовідносин сарматів з оточуючим населенням (осілі варварські культури та античний світ) і усвідомлення їх ролі в етногенетичних процесах на давній території України в 1 тис. н.е., дослідження зв’язків, схожості та відміни сарматських культур Північного Причорномор’я і Азіатської Сарматії, коректування та вирішення деяких дискусійних питань сарматознавства. Однак з цього переліку проблем, кожна з яких може бути темою окремого дослідження, найбільш актуальними уявляються розробка хронології сарматської культури Північного Причорномор’я та її періодизації і реконструкція на підставі всіх категорій джерел етно-політичної історії сарматських племен регіону. Актуальність перших двох проблем продиктована, з одного боку - важливістю хронологічних індикаторів як основи для датування сарматських пам’яток, з іншого - слабою розробленістю цього питання стосовно території, що вивчається, якісними змінами джерелової бази на цей час та наявністю новітніх хронологічних розробок по іншим регіонам Сарматії. Актуальність третьої полягає перед усім в тому, що сармати Північного Причорномор’я знаходились в постійних та щільних контактах з оточуючим варварським та античним світом. Відповідно, вивчення його історії неможливе без подібних розробок по сарматах. Крім того, специфіка джерел дозволяє з найбільшою вірогідністю вирішувати саме питання етно-політичної історії. Вирішення цих проблем, що пропонується в даній роботі, забезпечує її наукову новизну.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Робота виконана в рамках науково-дослідницьких тем відділу скіфо-сарматської археології “Давня історія України” та “Археологічні джерела до вивчення давнього населення України доби раннього заліза”.

Завданнями запропонованої роботи є:

а) критичний огляд існуючих в вітчизняній та закордонній науці точок зору на різні аспекти теми;

б) аналіз письмових джерел по темі та їх інтерпретація на сучасному рівні наукового знання. Співставлення даних письмових джерел з наявними даними археології як необхідна умова одержання адекватної уяви про закладену в них інформацію;

в) типологічний та хронологічний аналіз археологічного матеріалу і розробка на цій основі хронології і періодизації сарматських пам’яток Північного Причорномор’я.

г) використання даних археологічного аналізу та письмових джерел для реконструкції етно-політичних процесів у сарматів Північного Причорномор’я.

Метою роботи по виконанні цих завдань є реконструкція етно-політичної історії сарматів Північного Причорномор’я.

Джерелова база складається перш за все з сарматських поховань та випадкових знахідок, значна частина яких не видана й обмежено відома науковому загалові. За станом на 1998 р. враховано 1256 поховань та окремих знахідок сарматської культури. Хронологічно вони розподіляються на 74 ранньосарматських (2 - 1 ст. до н.е.), 738 середньосарматських (1 - середина 2 ст.н.е.) та 444 пізньосарматських (друга половина 2 - 4 ст.н.е.). Два останніх числа можуть вар’їрувати в незначних межах за рахунок неможливості в окремих випадках точно продатувати пам’ятку, але це не відбивається на загальній ситуації. Крім того, в роботі якомога повно використані дані античної письмової традиції, етнографії, палеогеографії, антропології, епіграфічні та нумізматичні джерела.

Хронологічні рамки роботи (2 ст. до н.е. - 4 ст.н.е.) охоплюють всі періоди розвитку сарматської культури: ранньо-, середньо- і пізньосарматський.

Територіальні рамки роботи - степ та лісостеп між Доном та Прутом. Таким чином, до аналізу залучені поховання та випадкові знахідки сарматської культури з території України і Молдови.

Методологічними засадами дослідження стали традиційні методи аналізу: порівняльно-типологічний, ретроспективний, хронологічний, метод "вузьких датувань", картографічний. Мірою необхідності застосовується формально-статистичний метод.

Теоретична цінність роботи полягає у встановленні хронологічного та історико-археологічного змісту поняття сарматська культура Північного Причорномор’я, в реконструкції етно-історичних процесів сарматського часу на території, що вивчається.

Практична цінність роботи полягає в розробці комплексу датуючих ознак (хроноіндикаторів) для сарматських пам’яток, в виділенні археологічних характеристик сарматської культури Північного Причорномор’я. Головні положення дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих робіт та учбових посібників з археології раннього залізного віку і давньої історії України та Молдови для ВУЗів і середніх шкіл, при складанні музейних експозицій, текстів лекцій тощо.

Особистий внесок здобувача до робіт у співавторстві, ідеї і розробки яких використані в дисертації, полягає в такому. В одній з монографій (Симоненко, Лобай, 1991) мною написані Вступ, 3,5 розділи з 4, Висновки. Проведений типолого-хронологічний аналіз матеріалу, подана реконструкція етно-політичної ситуації в регіоні. В другій монографії (Бунятян, Мурзин, Симоненко, 1998) написаний розділ, присвячений старожитностям сарматів та пізніх скіфів (5,5 д.а.). В роботах, написаних разом з С.В.Поліним (Полин, Симоненко, 1990; 1997), мною проведена частина аналізу матеріалів та критика письмових джерел щодо сарматів. В статтях, написаних у співавторстві з Б.А.Раєвим та М.Ю.Трейстером (Раев, Симоненко, Трейстер, 1990; Raev, Simonenko, Treister, 1991) добраний матеріал з території України, обгрунтоване його датування та етнічна належність. В публікаціях (Кубишев, Покляцький, Симоненко, 1987; Agulnikov, Simonenko, 1993; Курчатов, Симоненко, Чірков, 1995; Podobed, Simonenko, 1998) мною написано аналітичну частину.

Апробація головних положень дисертації провадилася на засіданнях скіфо-сарматського відділу Інституту археології НАН України, на регіональних та міжнародних семінарах, симпозіумах та конференціях в Україні, Молдові, Росії, Угорщині, Німеччині.

Структурно робота складається з вступу, п’яти розділів дослідження, висновків, списку літератури та ілюстрацій. Обсяг роботи: текст - 357 с.; список літератури - 43 с. (565 найменувань); додатки: 50 таблиць ілюстрацій та пояснення до них.

Основний зміст роботи

Вступ містить обгрунтування актуальності теми, в ньому визначаються наукова новизна, територіальні та хронологічні рамки дослідження, його практичне значення, подаються дані про його методику та джерелову базу, про особистий внесок здобувача в роботи у співавторстві, апробацію результатів, структуру та обсяг.

Розділ 1. Вивчення сарматів Північного Причорномор’я і головні проблеми дослідження.

1.1.Історія вивчення. В цьому розділі аналізуються варіанти періодизації вивчення сарматської культури, що існують в науці, провадиться огляд історії археологічних досліджень пам’яток, а також аналіз наявної літератури з сарматської проблематики, починаючи з робіт П.І.Шафарика, В.В.Латишева, Ф.Брауна, Е.Міннза, М.І.Ростовцева.

1.2.Сучасний стан сарматської проблематики. Найбільш актуальними питаннями сарматознавства лишаються: час та характер появи сарматів на території сучасної України; визначення хронологічних меж різних періодів сарматської культури Північного Причорномор’я; узагальнююче дослідження сарматських пам’яток східної України та Дніпро-Дністровського межиріччя; дослідження контактів сарматів з сусідами - носіями осілих варварських культур та античним світом; зв’язки сарматських пам’яток України з пам’ятками Дону, Кубані, Поволжя, Алфьольда та Добруджі і встановлення їх історичного навантаження; дослідження окремих категорій матеріальної культури сарматів України.

1.3.Загальні зауваження до хронології і періодизації сарматської культурно-історичної спільноти. В різні часи було запропоновано декілька різних хронологічних схем розвитку сарматської культури (М.І.Ростовцев, П. Рау, К.Ф.Смірнов, Б.М.Граков). До останнього часу всі дослідники користувалися хронологічною схемою К.Ф.Смірнова - Б.М.Гракова, згідно якої виділялися савроматська або блюменфельдська, ранньосарматська або прохорівська, середньосарматська або суслівська та пізньосарматська або аланська культури. Неузгодженість між археологічним матеріалом і даними античної письмової традиції, що помічалася все частіше, примусила дослідників ще раз переглянути засади для хронології і періодизації сарматської культурно-історичної спільноти. Незалежно один від одного С.В.Полін та А.С.Скрипкин дійшли висновку про те, що верхню хронологічну межу ранньосарматської культури слід відсунути до рубежу н.е. Спостереження названих авторів стосувалися Нижнього Поволжя та Північного Причорномор’я, однак аналогічних висновків згодом дійшли дослідники сарматської культури Прикубання та Нижнього Дону. Таким чином, за новою хронологією ранньосарматська культура з її атрибутами побутує до рубежу н.е. На Нижньому Доні та в Поволжі згідно з даними античних джерел вона пов’язується з аорсами, на Кубані - з сіраками, а в Північному Причорномор’ї - з роксоланами та язигами.

Спостереження за археологічними параметрами середньосарматської культури показали, що її головні ознаки в поховальному обряді (переважання основних поховань, квадратні ями з діагональним положенням небіжчика, тризни та заупокійні дари на підкурганній поверхні, рови) та речовому комплексі (переважання клинкової зброї з кільцевим навершям, гончарна сіроглиняна кераміка, прикраси "бірюзово-золотого" стилю, казани з зооморфними ручками, китайські люстра та деякі інші речі східного походження) з’являються не раніше 1 ст.н.е. Ця культура в її сталому вигляді побутує до середини 2 ст.н.е. Лише в другій половині цього століття в поховальному обряді та матеріальній культурі сарматів відбуваються різкі зміни, що діагностують початок побутування нової - пізньосарматської - культури.

Таким чином, за новою хронологією періодизація сарматської культурно-історичної спільноти набуває такого вигляду: ранньосарматська культура - 2 - 1 ст. до н.е., середньосарматська - 1 - середина 2 ст.н.е., пізньосарматська - друга половина 2 - перша половина 4 ст.н.е.

Дослідники, що вивчали сарматські пам’ятки Північного Причорномор’я, звичайно дотримувалися періодизації К.Ф.Смирнова - Б.М. Гракова. Щоправда, археологічний матеріал іноді змушував їх провадити більш дрібне хронологічне членування або виділяти "перехідні" групи, тобто стара статична схема не спрацьовувала, але вийти за її межі дослідники не ризикували, вдаючись до довкільних шляхів. М.І.Вязьмітіна розділила сарматські пам’ятки України на ранні (4 - 3 ст. до н.е. з "перехідною" групою 2 - 1 ст. до н.е.), середні (1 ст. до н.е. - 1 ст.н.е.) та пізні (2 - 4 ст.н.е.). Між двома останніми вона також виділила "перехідну" групу другої половини 1 - 2 ст.н.е. В.І.Костенко запропонував на перший погляд, докладне, але певною мірою штучне й громіздке членування: пам’ятки 3 ст. до н.е., 3 - 2 ст. до н.е., 2 - 1 ст. до н.е., 1 ст. до н.е. - 1 ст.н.е., 1 ст. н.е., рубежу 1 - 2 - кінця 2 ст.н.е., кінця 2 - середини 3 ст.н.е. О.М.Дзиговський та В.І.Гросу перший етап освоєння сарматами Північно-Західного Причорномор’я датують рубежем - 1 ст.н.е. Далі автори виділяють хронологічні групи: другої половини 1 - 2 ст.н.е., кінця 2 - 3 ст.н.е., другої половини 3 - 4 ст. н.е. (В.І.Гросу); першої половини 2 ст.н.е., другої половини 2 - першої половини 3 ст.н.е., другої половини 3 - першої половини 4 ст.н.е. (О.М.Дзиговський). Інших спроб проведення хронологічного членування сарматських пам’яток Північного Причорномор’я не було.

В основу запропонованої в роботі періодизації покладений принцип взаємозустрінутості датуючих речей, що поєднуються в межах певних обрядових груп. Для цього було складено списки, які включають найбільш типові для того чи іншого хронологічного відтинку знахідки. Ці списки корелюються з ознаками поховального обряду, що дає змогу зафіксувати групи пам’яток, обмежені хронологічно і пов’язані спільними ознаками.

1.4. Сарматські пам’ятки Північного Причорномор’я і система європейської хронології. Основою системи європейської хронології є римські імпортні вироби, знайдені в пам’ятках варварських культур Європи. Вони ж стали базою для визначення хронологічної позиції сарматської культури Північного Причорномор’я в цій системі. Найбільш ранні європейські імпортні вироби в сарматських пам’ятках Північного Причорномор’я відносяться до 2 - 1 ст. до н.е. (фібули середньолатенської схеми, шоломи південногрецькі та Монтефортіно, сітули Еггерс 21-23). Ці речі діагностують загалом ступінь Латену або фази А1 - А3 пізнього передримського часу європейської хронології. За періодизацією сарматської культури вони співпадають з ранньосарматським періодом (ступінь А). Наступна група хроноіндикаторів - фібули ранньо-римських та західних типів, брошки, різноманітні підв’язні, прямокутні люстра, “маркоманські” пряжки, червонолакова кераміка, фаянсові пронизі-амулети, римський бронзовий посуд - характерні для ступеню В2 європейської хронології. Вони співпадають з ознаками поховального обряду, що характеризують культуру населення середньосарматського часу. Таким чином, початковою датою наступної ступені (Б) відносної хронології сарматської культури Північного Причорномор’я треба вважати 50/70 рр.н.е. Щодо її кінцевої дати, то вона небагато раніше за дату фіналу ступені В2 (170 р.н.е.) - час правління Антоніна Пія, а точніше - 150-е рр.н.е.

Наступну фазу розвитку сарматської культури діагностують фібули з високим приймачем, сильнопрофильовані західних та причорноморських типів, скляні келихи на піддоні, наременна металева гарнітура, амфори “неапольського” типу. В сполученні з новими рисами поховального обряду хроноіндикатори визначають рамки цієї фази (В1) в межах другої половини 2 - першої половини 3 ст.н.е., що в цілому синхронне ступені С1 римського часу за європейською хронологією.

Хроноіндикаторами наступної фази (В2а) є амфори “танаіського” типу, умбон типу Кожень, поліхромні прикраси “сердолікового” стилю, дзеркала типу Чмі-Бригеціо. В сполученні з підбоями та катакомбами, де зустрінуті ці речі, дата фази може бути визначена в межах другої половини 3 - початку 4 ст.н.е. В європейській хронологічній шкалі їй відповідає ступінь С2 (260-290 рр.) та початок ступені С3.

Прогнуті підв’язні фібули “черняхівської” серії, кістяні гребені, амфори “інкерманського” типу, конічні скляні келихи, прикраси в стилі клуазонне зустрінуті в найпізніших комплексах фази В2б, що синхронизується з кінцем ступені С3 європейської шкали (350/380 рр.). Це поховання в катакомбах, синхронні черняхівській культурі.

Розділ 2. Ранньосарматські пам’ятки Північного Причорномор’я.

2.1.Поховальний обряд. Пам’ятки, що містять речі 1 списку, репрезентовані похованнями, випадковими знахідками та комплексами, що одержали в літературі назву "скарби". Майже всі поховання впускні (48 з 51, 94,1%). Домінують підпрямокутні ями (47%), три поховання (5,9%) в ямах з заплічками, одне - в катакомбі. З 53 поховань, орієнтація яких зафіксована, більш, ніж половину (30) було орієнтовано в північному секторі, майже п’яту частину (10) - в південному, три поховання було орієнтовано на схід. Таким чином, переважає орієнтація в північному секторі, що є однією з найважливіших особливостей ранньосарматських пам’яток України. На сході в цей час переважає орієнтація в південному секторі, яка складає 82,9% в Поволжі - Подонні та більш ніж 50% на Нижньому Доні - різниця чимала. Тільки в степах правобережжя Нижнього Дону і вздовж його лівого берега, захоплюючи частину басейнів Маничу і Салу, досліджена репрезентативна група пам’яток, орієнтованих в північному секторі. Далі на схід північна орієнтація рідкісна аж до кінця 2 ст.н.е.

"Скарби" ранньосарматського часу - це знайдені в насипах курганів або в природних підвищеннях комплекси із сталим набором предметів: бронзова посудина (сітула або казан), багате кінське спорядження, шоломи західних типів, зброя, прикраси. Вони однотипні з подібними знахідками в Подонні та Прикубанні і складають єдине коло старожитностей, пов’язаних з поминальною обрядністю.

2.2.Матеріальна культура. Головними датуючими речами цього списку є клинкова зброя, вістря стріл, шоломи, кінське спорядження, фібули, дзеркала, деякі типи посуду.

Клинкова зброя. Репрезентована мечами та кинджалами двох типів: з серпоподібним навершям (тип 1) та з руків’ям - штирем (тип 2). Аналогічне східній зброї прохорівської культури. Комплекси датуються 2 - 1 ст. до н.е.

Вістря стріл нечисленні. Всі залізні, втульчасті (1 відділ) та черешкові (2 відділ), трилопатеві (тип 1), чотиригранні (тип 2) та пласкі (тип 3). В одному похованні знайдений невеликий (8 екз.) сагайдачний набір, решта знахідок - поодинокі. Поховання з вістрями датуються 2 - 1 ст. до н.е.

Шоломи. В ранньосарматських комплексах Північного Причорномор’я знайдені 7 шоломів - два південногрецьких (аттичних, псевдоаттичних) і п’ять Монтефортіно. Час виготовлення таких шоломів - 4 - 3 ст. до н.е., однак в комплексах Східної Європи вони датуються кінцем 2 - 1 ст. до н.е.

Кінське спорядження. Ця категорія знахідок включає вудила, псалії та прикраси вузди - налобники і фалари.

Всі вудила залізні двоколінчасті, певною характерною рисою їх є перевиті гризла на деяких зразках. Ця особливість є хронологічною ознакою, у середньосарматських вудил гризла завжди гладкі.

Псалії двох типів - хрестоподібні та С-подібні. Останні мають закінчення двох різновидів - у вигляді кульок та стилізовані зооморфні. Хрестоподібні псалії в 3 - 1 ст. до н.е. поширені майже виключно на Кубані у сіраків та меотів. Причорноморські пам’ятки з хрестоподібними псаліями датуються 2 - 1 ст. до н.е. С-подібні псалії в цілому синхронні хрестоподібним.

Налобники з гачком поділяються на типи за формою корпусу: тип 1 (у вигляді прямого стрижня) - 5 екз., тип 2 (з сокироподібною пласкою лопаттю) - 11 екз., тип 3 (з краплиноподібною лопаттю) - 3 екз. Датуються кінцем 2 - 1 ст. до н.е.

Срібні золочені фалари прикрашені рослинним орнаментом. Крім них, в трьох комплексах знайдені зразки із своєрідним арковим декором, мотивами "сегнерова колеса" та опуклиною в центрі.

Фібули. Більшість складають бронзові застібки середньолатенської схеми (19 знахідок). Відомі брошки, зарубинецькі і "воїнські" фібули. Фібули середньолатенської схеми двох варіантів: скріплені (13 екз.) та "неапольські" (6 екз.). Перші датуються 2 - першою половиною 1 ст. до н.е., другі - 1 ст. до н.е. Три брошки різних типів: золота поліхромна, бронзова та золота штамповані. Сумарна дата таких застібок 2 - 1 ст. до н.е. Зарубинецька фібула з вузьким трикутним щитком без звуження ніжки (1 ст. до н.е. - початок 1 ст.н.е.). "Воїнська" фібула з прогнутою ніжкою не пізніша за перші два десятиліття 1 ст.н.е.

Люстра. Відомо 17 знахідок (29% пам’яток) різних типів. Тип1. Круглі, пласкі, неорнаментовані, невеликого діаметру (6-8 см). Тип 2. Круглі, великого діаметру (16-18 см), з пружком по краю та короткою ручкою-штирем. Іноді прикрашені гравірованою 6-пелюстковою розеткою. Тип 3. З усіма ознаками попереднього, але без ручки-штиря. Тип 4. Круглі, пласкі, великого діаметру (15-18 см), іноді на звороті гравірований орнамент. Особливістю причорноморських пам’яток є переважання люстер 1 типу.

Кераміку знайдено майже в половині (49,2%, 30 комплексів) поховань. Репрезентована ліпною (22,9%) та гончарною (27,9%). У складі ліпного посуду горщики, глеки і миски. Серед горщиків виділені два головних типа, один з яких об’єднує сарматський за походженням посуд, другий - пізньоскіфський. Глеки власне сарматські та репліки античного посуду. Мисок знайдено три, дві з них зарубинецького типу. Гончарний посуд репрезентований глеками, мисками, горщиками, канфарами, бальзамаріями. За фактурою виділяється червоно- і сіроглиняна, чорно-, буро- та червонолакова, чорнолощена кераміка. Переважають боспорські та малоазійські посудини доби пізнього еллінизму.

Збіг ознак поховального обряду та головних типів датуючих речей дозволяє окреслити хронологічні рамки ранньосарматських пам’яток в межах 2 - 1 ст. до н.е.

Розділ 3.Середньосарматські пам’ятки Північного Причорномор’я.

3.1.Поховальний обряд. В цей час з’являються кургани з основними похованнями. Однак впускні кількісно переважають, до того ж в топографії тих та інших є суттєві відміни. Перші або розкидані по всій досліджуваній території і в цьому разі складають незначний відсоток на тлі впускних поховань, або концентруються в могильниках. Другі рівномірно поширені по всій території.

Впускні поховання. Переважаючий тип пам’яток 1 - середини 2 ст. до н.е. Здійснені, як правило, в насипах доби бронзи, в скіфських курганах більш рідкісні В середньосарматський час збільшується кількість типів поховальних споруд. Крім прямокутних ям, з’являються овальні, трапецеподібні, ями з заплічками та камерні могили - підбої та катакомби. Домінування прямокутних ям говорить про збереження обрядових норм попереднього часу. 78% пам’яток на Лівобережжі та 36% на Правобережжі Дніпра супроводжувались напутньою їжею.

Переважає орієнтація в північному секторі - від 44,4% в Донбасі до 75,7 - 83,6% між Дніпром та Дунаєм. Таким чином, в середньосарматському періоді орієнтація в північному секторі, що спостерігалася як місцева риса впускних поховань ще в ранньосарматський час, продовжує відрізняти їх від більш східних, де, як і раніш, переважає орієнтація в південному секторі.

Основні поховання. В 1 - середині 2 ст.н.е. зосереджені в великих (Молочанський, Усть-Кам’янка, Підгородне) і малих (Вербки, Приморське, Виноградне, Богуслав, Турлаки, Білолісся) могильниках. Кількість насипів в них - від 71 (Усть-Кам’янка) до 3-5 (Богуслав, Вербки, Виноградне). Насипи, як правило, круглі, діаметром до 20 м, заввишки від рівня давнього горизонту від 0,3 до 2 м. Поховальні споруди основних поховань об’єднуються в п’ять типів: видовжено-прямокутні, з заплічками та квадратні ями, підбійні могили та катакомби. Зовсім новим явищем в культурі сарматів Північного Причорномор’я стали квадратні ями з розташуванням кістяка за діагоналлю. Відоме 51 поховання цього типу. Ареал діагональних поховань - Донбас, степи східного Приазов’я, межиріччя Орелі й Самари, басейн Базавлука. Сталою рисою цих поховань є орієнтація похованих в південному секторі (84%). Всі могили цього типу, що піддаються датуванню, містять речі 1 - середини 2 ст.н.е.

Аналізуючи обряд основних поховань 1 - середини 2 ст.н.е., слід зупинитися на могильниках типу Підгородне - Усть-Кам’янка. Вони залишені окремою групою населення (племінним об’єднанням?), що водночас мігрирувало до степів Північного Причорномор’я. Виходячи з топографії могильників, носії цієї обрядової норми займали певну територію: Донбас, Приазов’я, далі на північний захід по лінії Молочна - Конка - Базавлук, на північ від неї - до Поорелля. В інших регіонах України подібних пам’яток немає.

3.2. Матеріальна культура. Головними датуючими речами цього списку є клинкова зброя, вістря стріл, фібули, дзеркала, пряжки, металевий та керамічний посуд.

Клинкова зброя. В середньосарматський час поряд з мечами 2 типу з’являються нові типи клинкової зброї відповідно із загальними змінами в сарматському світі: з антеноподібним (тип 3) та кільцевим (тип 4) навершям. Зброя типу 3 нечисленна (4 екз.), датується 1ст.н.е. Мечі та кинджали типу 4 в 1 - середині 2 ст.н.е. переважають (більш ніж 60 екз.). Головна маса їх датується 1 - початком 2 ст.н.е.

Вістря стріл. В 1 - середині 2 ст.н.е. побутують вістря тільки 2 відділу - залізні черешкові. За формою голівки вони поділяються на трилопатеві (1 тип), ярусні (2 тип), чотиригранні (3 тип) та пласкі (4 тип). Найбільш поширені вістря 1 типу, які за розмірами поділяються на декілька варіантів. Решту зустрінуто тільки в одному сагайдачному наборі (Пороги), вони є імпортними зразками східного походження.

Фібули в середньосарматських похованнях численні та різноманітні. Ранньоримські шарнірні фібули декількох типів: Ауциса варіантів 1а та 2б (3 екз.), з дугоподібною пласкою спинкою (2 екз.), з рельєфною спинкою (1 екз.). Датуються другою половиною 1 ст.н.е. "Воїнські" фібули (5 екз.) двох модифікацій - з майже прямим та з дугоподібним або прогнутим корпусом. Поховання з такими фібулами можуть датуватися першою половиною 1 ст.н.е. Фібул з ажурним приймачем відомо дві - фібула "бойїв" та норицька "ложкоподібна" (обидві початку 1 ст.н.е.). Пружинні фібули з гладким корпусом та прикрашеним приймачем декількох варіантів, всі 1 ст.н.е. Достатньо поширені фібули "леб’яжинської" серії (9 екз.). Датуються 1 ст.н.е., зразки з повздовжним ребром заходять у 2 ст.н.е. Брошки поодинокі (5 екз.), датуються другою половиною 1 - початком 2 ст.н.е. Добре репрезентовані на цьому етапі сильнопрофильовані фібули західних типів (12 екз.) другої половини 1 - початку 2 ст.н.е. Відомі 4 сильнопрофильовані причорноморські фібули з намистиною на голівці та гачком для тятиви, характерні для другої половини 1 ст.н.е. Найбільш численні бронзові та залізні лучкові підв’язні фібули 1 серії (22 екз.) перших трьох варіантів. Хронологічно вони поділяються таким чином: 1 варіант - 1 ст. н.е. (можливо, наймоднішими такі застібки були в його першій половині), 2 варіант - друга половина цього століття, 3 варіант - перша половина 2 ст.н.е.

Люстра знайдені майже в кожній третій жіночій могилі (106 екз.). Нумерація типів суцільна, починаючи з ранньосарматського періоду. Тип 1. Домінують в пам’ятках 1 - середини 2 ст.н.е. (66 екз.). Тип 3. Великі дископодібні люстра з пружком по краю, опуклиною в центрі та боковою ручкою-штирем (6 екз.). Типові для східних сарматських пам’яток, де розповсюджуються з 1 ст.н.е. Їх поява в причерноморському сарматському осередку пов’язана із східним імпульсом в середині 1 ст.н.е. Тип 5. Малі люстра з пружком по краю, опуклиною в центрі та петлею для підвішування (11 екз.). Добре відомі у сарматів та характерні для 1 ст.н.е. Тип 6. З диском середнього розміру (10 - 12 см), прикрашеним концентричними колами (3 екз.). Можливо, римський імпорт, знайдені в комплексах другої половини 1 ст.н.е. Тип 7. З пласким диском та накладною ручкою (3 екз.). Тип 8. Прямокутні (4 екз.). Імпортні римські вироби. Знайдені в комплексах другої половини 1 - початку 2 ст.н.е.

Пряжки за формою рамки поділяються на такі типи. Тип 1. З круглою рамкою (38 екз.). Датуються в межах 1 - середини 2 ст.н.е., більшість - 1 ст.н.е. Тип 2. З видовженою прямокутною рамкою (5 екз.). Типова сарматська застібка 1 ст.н.е. Тип 3. Фігурні одночастні пряжки з овальною або круглою передньою й трапецеподібно видовженою задньою частиною рамки ("маркоманські", 5 екз). Зустрічаються тільки в комплексах другої половини 1 ст.н.е. Крім перерахованих, знайдені поодинокі пряжки з квадратною та овальною рамкою, а також дві 8-подібні.

Металевий посуд репрезентований черпаками Еггерс 137 - 140, 142, 144, тазами Еггерс 100, 102, цідилками Еггерс 160, глеками Еггерс 124, Geglierte kanne, Blechkanne. Більшість таких посудин в Сарматії знайдено в комплексах другої половини 1 - першої третини 2 ст.н.е. Казани 4-х типів: три - литі сарматські, четвертий - ковані типів Дебелт і Ровноє та їх репліки.

Керамічний посуд знайдений в 87% поховань. Ліпний репрезентований горщиками, глеками, мисками та ритуальними посудинами - курильницями. Горщики за походженням пізньоскіфські (Р1), східно - (Р2 - Р3) та західно - (Р4) сарматські. Парні курильниці типів К1 - К4 - один з чітких хронологічних та культурних індикаторів пам’яток 1 - середини 2 ст.н.е. Слід зауважити, що більшість форм ліпної кераміки (за винятком курильниць) продовжувало побутувати принаймні до середини 3 ст.н.е. Гончарний за матеріалом та технологією поділяється на сіроглиняний, червоноглиняний та червонолаковий, за призначенням - на кухонний, столовий, туалетний та тарний, за походженням - на варварський (сарматський, меотський, північнокавказький) та античний. Більшість сіроглиняного посуду (типи С1 - С8) меотського виробництва, частина - античного. Антична червоноглиняна та червонолакова кераміка довізна (малоазійська) та місцевих центрів (Ольвія, Боспор). Амфори в регіоні поширені обмежено, переважають світлоглиняні вузькогорлі на кільцевому піддоні типу А за Д.Б.Шеловим.

Таким чином, хронологічні рамки середньосарматських пам’яток Північного Причерномор’я окреслюються в межах 1 - середини 2 ст.н.е.

Розділ 4. Пізньосарматські пам’ятки Північного Причорномор’я.

При обробці матеріалу пізньосарматські старожитності чітко розподілилися на дві фази: початкову (друга половина 2 - середина 3 ст.н.е.) та фінальну (друга половина 3 - 4 ст.н.е.).

4.1. Поховальний обряд. В пізньосарматський час головними типами поховальних пам’яток є грунтові могильники, впускні та основні курганні поховання.

Грунтові могильники. Достеменно відомо 4 пам’ятки (Бокани, Криничне, Бринзени, Маркауци). Всі відносяться до початкової фази. Спостерігається регулярне планування, переважають відкриті ями, підбої рідкісні (Криничне). Орієнтація в північному секторі, в Боканах великий відсоток деформованих черепів. За обрядом та інвентарем не відрізняються від синхронних курганних та залишені, скоріш за все, кочовиками. Відсутність поряд поселень спростовує думку про о них як індикаторах осідання.

Впускні поховання. На відміну від попереднього періоду, в пізньосарматський час впускні поховання перестають бути переважаючим типом поховальної пам’ятки. Мною врахована 21 могила другої половини 2 - першої половини 3 ст.н.е., що складає 5,9 % всього масиву пам’яток цього часу. До другої половини 3 - 4 ст.н.е. належать 2 впускних поховання (3,2%). Переважають підпрямокутні ями (71,4%), відомі підбої (14,3%). Кістяки лежали випростано на спині, відхилення від цієї позиції не відмічені. Домінує орієнтація в північному секторі (72%), в південному - 9,5%. Звичай покладення напутньої їжі не практикується.

Впускні поховання початкової фази розташовані в центральній та західній частинах степу, більш пізні - в лівобережному лісостепу.

Таким чином, впускні поховання демонструють, з одного боку, певну типологічну нестійкість, з іншого - деяку спадкоємність середньосарматських традицій. Ці ознаки вкупі з малою кількістю поховань даної обрядової групи говорять про те, що, скоріш за все, впускні поховання початкової фази залишені нащадками середньосарматського населення.

Основні поховання. Головна обрядова норма в пізньосарматський час. Кургани з основними похованнями зустрінуті як поодинокі, так й поєднані в великі (Старі Куконешти - 82, Петрешти - 42, Василівка - 23, Холмське - 21, Алкалія - 18) та малі (Нові Бедражи - 7, Аліяга - 5, Хаджидер-II - 6) могильники. На сході досліджуваної території більшість основних поховань розташована під поодинокими насипами, а могильники концентруються в межиріччі Дністра та Прута. Насипи поодиноких пізньосарматських курганів круглі в плані, в двох випадках - овальні. Висота від 2 до 1,6 - 1 м. В могильниках насипи повністю розорані. Відзначається тенденція створення могильника навколо одного - двох високих курганів доби бронзи.

На деяких могильниках та в поодиноких курганах зафіксоване нове та незвичайне для сарматів досліджуваної території явище - круглі або квадратні та прямокутні рови, які іноді оточують поховання, іноді не містять могили у внутрішньому просторі. Майже всі вони розташовані на пам’ятках межиріччя Дністра і Прута, в східній частині України круглі рови зафіксовані лише на Брильовському могильнику. Квадратні, прямокутні і трапецеподібні рови датуються другою половиною 2 - початком 3 ст.н.е. й впевнено можуть вважатися хроноіндикатором початкової фази. Найпізнішими є круглі рови могильників Кубей та Курчі, що відносяться до фінальної фази.

Крім досліджуваної території, аналогічні споруди репрезентовані ще в двох регіонах мешкання сарматів - в Угорщині та на Нижньому Доні. В першому вони з’являються наприкінці 2 ст.н.е. та побутують до початку 5 ст., в другому головна маса ровів відноситься до другої половини 3 - першої половини 4 ст.н.е.

Пошуки прототипів цього нового для сарматів обряду (особливо квадратних ровів без поховань у внутрішньому просторі) породили дві головні гіпотези їх походження: східну - “іранську” (А.В.Гудкова, М.М.Фокеєв, С.І. Безуглов, О.В.Захаров, В.Кульчар) та західну - “кельто-германську” (В.О. Дергачов, О.В.Симоненко). Каменем спотикання на шляху “іранської” гіпотези ставала відсутність таких споруд у сарматів в попередній час. На “кельто-германську” гіпотезу працювала велика кількість аналогічних ровів в пшеворській культурі на північних захід від районів їх концентрації у сарматів та синхронність таких споруд в обох культурах. Питання розв’язалося відкриттям в II Чертовицькому та Писарівському могильниках на р.Воронеж поряд з курганами 1 ст.н.е. шести подібних споруд, які повністю (аж до розмірів) співпадали з причорноморськими. Не виключено, що саме переселенці з Середнього Дону принесли цю обрядову норму в Північно-Західне Причорномор’я.

Поховальні споруди декількох різних типів: прямокутні та підпрямокутні ями, ями з заплічками та з підбоєм, катакомби.

Відкриті ями. Складають відчутну долю в могильниках початкової фази: від третини (Дивізія, 36,4%) до більш ніж половини (Холмське, 57,1%) і повного домінування (Старі Куконешти, Нові Бедражи). Загалом, таке відсоткове співвідношення дає можливість стверджувати, що на початковій фазі відкриті ями прямокутних контурів переважали. На фінальній фазі вони зникають, поступаючись місцем поховальним спорудам інших типів. Їх практично немає в Подністров’ї - Подунав’ї, а на сході відомі тільки два поховання другої половини 3 в.н.е. в прямокутній ямі: Балки, 12/1 та Богодар. Характерно, що й далі на схід, в Подонні, такі ями в цей час також майже невідомі.

Ями з заплічками - ще один поширений тип поховальної споруди пізніх сарматів. Їх відміна від могил попереднього типу складається в наявності заплічків вздовж довгих стінок. Вони зосереджені в могильниках Подністров’я - Подунав’я початкової фази: Василівка (21,7%), Алкалія (44,5%), Хаджидер-II (66,6%), Дивізія (36,4%), Холмське (38%), складаючи відчутну долю. На сході відомо лише одне поховання в ямі з заплічками (Вербки-III, к.4).

Таким чином, на початковій фазі ями з заплічками стають одним з провідних типів поховальної споруди. Вони концентруються на заході досліджуваної території та справляють враження локального варіанту. Цікаво, що вигляд начиння поховань в ямах з заплічками загалом не відрізняється від такого в простих ямах, тобто це не інокультурне явище. На фінальній фазі ями з заплічками майже зникають. Вони досліджені тільки в могильнику Курчі.

Положення кістяка в поховальних спорудах обох типів стандартне: випростано на спині, головою на Пн з відхиленнями. В поховальному обряді цих обрядових груп не практикується звичай покладення напутньої їжі.

Підбійні могили. Розповсюдження поховальних споруд цього типу вважається однією з характерних рис пізньосарматського часу, хоча, як ми переконались, підбійні могили поширені й в попередньому періоді. Проте, в пізньосарматських пам’ятках цей тип поховальної споруди має дійсно високу питому вагу (Василівка - 34,7 % всіх могил, Хаджидер-II - 33 %, Дивізія - 27,2 %, Криничне - 25 %, Курчі - 58,3 %, Кубей - 50 %, могильники Брильовка і Шевченко складалися тільки з підбійних могил).

Пізньосарматські підбійні могили за своїми конструктивними особливостями чітко розпадаються на два різновиди, кожен з яких, в свою чергу, є хронологічною ознакою. Для початкової фази характерні відносно вузькі вхідні ями і такі ж підбої середніми розмірами 1,8 х 0,5, глибиною до 1 м. Підбійні могили фінальної фази збільшуються за розмірами: вхідні ями від 2 до 3 м в довжину і до 1,5 м завширшки, камери приблизно тих же пропорцій. Суттєво змінюється глибина: від 2 - 2,5 м до дуже глибоких (Градешка - 4,75 м, Чауш - до 5 м) могил. В сполученні з багатим начинням ця обставина ще раз вказує на залежність розмірів могили від соціального статусу покійного.

Поза похованих - випростано на спині, орієнтація - Пн з відхиленнями. Розповсюдження підбійних поховань в пізньосарматський час повинно пов’язуватися з міграційною хвилею другої половини - кінця 2 ст.н.е., коли цей обряд стає масовим явищем на сході. Початок проникнення його носіїв до Північного Причорномор’я фіксує могильник Шевченко, де цей обряд ще має виразні східні риси.

Катакомби. Поховальні споруди цього типу характерні для фінальної фази. Найбільш поширені катакомби II типу за К.Ф.Смірновим. В цьому відношенні даний регіон відчутно протиставляється Нижньому Подонню та