ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

ТЮТЮННИК МАРІЯ ІВАНІВНА

УДК:371.044.1

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ В

СПЕЦІАЛЬНИХ ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

ЗАСОБАМИ ТВОРЧОЇ ГРИ

13.00.01 – теорія та історія педагогіки

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Тернопіль-1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та методики дошкільного виховання Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор

Лисенко Неллі Василівна, Прикарпатський

університет імені Василя Стефаника, завідувач

кафедри теорії та методики дошкільного

виховання

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Артемова Любов Вікторівна, Національний

педагогічний університет імені

М.П.Драгоманова, завідувач кафедри

дошкільної педагогіки

- кандидат педагогічних наук, доцент

Вихрущ Віра Олександрівна, Тернопільський

державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка, доцент кафедри

педагогіки початкового навчання

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний

університет імені К.Д.Ушинського, кафедра

дошкільної педагогіки

Міністерство освіти України, м. Одеса

Захист дисертації відбудеться 20 травня 1999 року о 1430 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.01 при Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 282027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка за адресою: 282027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2

Автореферат розіслано 20 квітня 1999 року

Вчений секретар спеціалізованої М.М. Наумчук

вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь дослідженості наукової проблеми

Концептуальні положення реформування дошкільної освіти в Україні, їх гуманістична спрямованість визначаються пріоритетами, які мають соціально-педагогічну значущість, є важливими не лише для навчання й виховання дітей з обмеженими фізичними можливостями, а й для системи дошкільного виховання в цілому.

Пріоритетність гуманізації як стрижневого напрямку подальшого реформування дошкільного виховання обумовлюється зростанням кількості дітей з обмеженими фізичними можливостями не лише в Україні, а й у всьому світі. Загалом це є об'єктивною тенденцією цілого комплексу освітянських проблем. Так, згідно із статистичними даними в Україні кількість дітей дошкільного віку з вадами фізичного розвитку становить майже 24 тис., тоді як ще десять років тому таких дітей налічувалося приблизно 10 тис. Зокрема, у Чернівецькій області упродовж 1992-1997 років їх кількість зросла від 195 до 1352 осіб.

Зростання кількості дітей з різними вадами розвитку зазначено і в звітах Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я. За прогнозами її фахівців у період з 1975 по 2000 рр. чисельність таких дітей у світі збільшиться до 500 млн. У країнах, які розвиваються, їх кількість сягатиме від 135 до 150 млн.; водночас, у розвинутих країнах подібний показник зросте від 12 до 25 млн.

Означене суспільне явище, яке має транснаціональний характер, ініційоване низкою причин. Основними з яких є такі: погіршення екологічної ситуації; несприятливі умови для праці жінок, зростання їх травматизму; високий рівень захворювання батьків, особливо матерів; поширення наркоманії та алкоголізму серед них; відсутність належних умов для підтримання здорового способу життя в молодих сім'ях тощо.

Отож, украй важливим є максимальне зближення різних інститутів формування особистості вже з перших років її життя - родини, дитячого садка, школи та ін., опанування педагогами вміннями впливати на стосунки та характер спілкування між дітьми, дітьми та дорослими, об'єктивно оцінювати мікроклімат у соціумі, ініціювати та стимулювати самовиявлення і самореалізацію особистості.

За умови своєчасного залучення дошкільників до різних видів діяльності, притаманних їх віку, правильно організованої соціально-педагогічної корекції наявних вад формуватиметься належне підгрунтя для подальшого успішного навчання, виховання й самостійного життя дітей.

Спостереження та аналіз бази дослідження (зростання травм органів опори і рухів дітей за період з 1987 по 1997 рік – від 9,6 % до 24,7%) засвідчують, що корекційне навчання дошкільників з обмеженнями у фізичному розвитку - одна з основних освітянських проблем соціально-педагогічної реабілітації.

Однак, у досвіді організації такої роботи є чимало негативних явищ. Незважаючи на зростання кількості дітей дошкільного віку з вадами фізичного розвитку, на різних етапах організації педагогічного процесу в загальних та спеціальних закладах ще зберігаються традиційні підходи, неадекватні, застарілі установки, які виявляються лише у забезпеченні матеріальної бази дитячих садків і відповідного медичного обслуговування дітей.

Внаслідок цього нові потреби особистості в соціально-педагогічній реабілітації вступають у протиріччя із застарілими формами її організації, що перешкоджає подальшій соціальній адаптації дітей.

Вченими почасти розкрита значущість і обгрунтована необхідність здійснення соціально-педагогічної реабілітації в сензитивному періоді формування різних сфер особистості (А.Капська, О.Коган, Л.Коваль, І.Звєрєва, Е.Колесник, Б.Редько, А.Каптелін, Ю.Лянной, Ле Тхань Ван, Лі Ю Сан та ін.), охарактеризовано вплив різних форм церебрального паралічу на загальний стан фізичного і психічного здоров'я дітей (Л.Бадалян, В.Зеньковський, В.Стешин, Л.Уланова, та ін.), досліджено окремі засоби корекції рухових якостей дошкільників (О.Вавілова, В.Заціорський, О.Кенеман, П.Рудик, А.Пуні та ін.), виявлено умови забезпечення адаптаційних процесів у дошкільному віці (Л.Артемова, Е. Вільчковський, Т.Жаровцева, З.Плохій, Ле Тхань Ван та ін.), розкрито психологічні аспекти адаптації та реабілітації (Г.Добровольська, К.Семенова, І.Милославова, О.Зотова, І. Кряжева та ін.).

Однак у теорії і практиці дошкільної педагогіки ще відсутні дослідження з питань використання властивих дітям видів діяльності, а саме ігрової, як засобу їх ранньої соціально-педагогічної реабілітації за умови обмеження фізичних можливостей. Отож актуалізація соціально-педагогічної реабілітації й відсутність науково-обгрунтованої навчальної моделі викорис-тання провідної для дошкільників ігрової діяльності в аспекті усунення вад їх розвитку зумовили вибір теми дослідження "Соціально-педагогічна реабілітація дітей у спеціальних дошкільних закладах освіти засобами творчої гри".

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема входить до загальної наукової проблеми "Підготовка педагога до виховної роботи в умовах європейської інтеграції" (протокол №5 від 30.12.1997 р. Вченої ради Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника).

Об’єкт дослідження - соціально-педагогічна реабілітація дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження - педагогічні умови використання творчої гри природничого змісту в соціально-педагогічній реабілітації дітей старшого дошкільного віку.

Мета дослідження: обгрунтувати доцільність використання творчих ігор-комплексів природничого змісту в процесі соціально-педагогічної реабілітації дітей старшого дошкільного віку з вадами фізичного розвитку.

Гіпотеза дослідження: процес соціально-педагогічної реабілітації особистості вдосконалюється, якщо дидактичний (мовленнєвий: слово, інтонація, голосові модуляції; пара- та екстралінгвістичний: образ, дія, міміка, жести, пантоміміка) та виховний (спілкування, взаємовідносини) зміст творчої гри відбирається і використовується відповідно до мети та етапу дидактично- корекційної моделі виховання і навчання дітей.

Задачі дослідження:

·

·

·

·

·

Методи дослідження: комплекс взаємодоповнюваних методів: теоретичний аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури з означеної проблеми; вивчення й узагальнення педагогічного досвіду; тестування; анкетування; бесіда; спостереження; аналіз продуктів діяльності; система діагностичних і формуючих завдань; кількісний і якісний аналіз експериментальних даних.

Базою дослідження став спеціальний дошкільний заклад №36 м.Чернівці. В експериментальному дослідженні взяли участь 37 дітей старшого дошкільного віку (показники сформованості фізичного розвитку та емоційно- почуттєвої сфери яких відчутно відстають від норми; розумовий розвиток - відповідний їх віковим нормам) 6 вихователів та 60 батьків. Упродовж дослідження використовувався власний педагогічний досвід роботи пошукувача як вихователя.

Наукова новизна і теоретична значущість: проаналізовано і розкрито специфіку процесу реабілітації дітей дошкільного віку в соціально-теоретичному аспекті; виявлено основні рухові дії, які ініціюють емоційно-почуттєві прояви психічної депривації; розроблено й науково обгрунтовано дидактично-корекційну модель використання творчих ігор-комплексів у роботі зі старшими дошкільниками; виявлені тенденції та закономірності корекційного навчання й виховання дітей у дошкільному закладі.

Практична значущість одержаних результатів: розроблено дидактично-корекційну модель комплексної роботи над удосконаленням і подальшим розвитком рухів дітей та корекції у них наслідків депривації; визначено основні рухові якості - стимулятори рухової сфери особистості дошкільника; обгрунтовано педагогічні умови, які сприяють відновленню в дітей з функціональними вадами рухів максимальної активності в різних видах діяльності з пріоритетом ігрової; розроблено конспекти творчих ігор-комплексів, ігрових вправ, групи тренувальних завдань для використання в дошкільних закладах спеціального і звичайного призначення. Дослідні матеріали можуть слугувати доповненням до чинних в Україні програм виховання та навчання дітей дошкільного віку з розділів "Рідна природа" і "Фізична культура".

Вірогідність одержаних результатів.

Основу дослідження становить психолого-педагогічна обгрунтованість вихідних параметрів та комплексна методика дослідження, адекватна його завданням і логіці; репрезентативність і статистична значущість масиву емпіричних даних, які забезпечують достовірність наукових положень і висновків; зіставлення результатів дослідження з масовою практикою роботи дошкільних закладів України.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом впро-вадження експериментальних розробок у навчально-виховний процес до-шкільних установ №36 /37 дітей/ м.Чернівці (довідка №20 від 15.10.1998р.); №№51,155,133 та садка-школи “Центр реабілітації” /всього 244 дитини/ м.Львова (довідка № 1301/449 від 26.10.1998), участі у Всеукраїнському кон-курсі науково-методичних матеріалів з питань соціальної роботи з дітьми та молоддю (довідка № 32, видана обласним центром УДЦССМ) та шляхом публікацій основного змісту роботи в збірниках наукових праць, оприлюдненням положень і висновків дисертації у виступах на Міжнародних та Всеукраїнських конференціях: Київ-Чернівці, 1995р., Харків, 1995р., Чернівці, 1998р.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (274 номінації, з них - 34 іноземними мовами ) та додатків. Робота містить 10 таблиць, 6 рисунків, 5 схем. Обсяг роботи 175 сторінок машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано вибір наукової проблеми, що підлягає осмисленню та вирішенню, аргументовано її актуальність і ступінь дослідженості, окреслено предмет, сформульовано мету й задачі, викладено наукову новизну і теоретичну та практичну значущість, апробацію та впровадження результатів.

У першому розділі - “Теоретичні засади соціально-педагогічної реабілітації дітей старшого дошкільного віку з фізичними вадами розвитку” представлено грунтовний дефінітивно-смисловий аналіз соціально-педагогічної реабілітації та визначено сутність поняття “соціально-педагогічна реабілітація”, доведено необхідність його введення в термінологічний обіг навчальної дисципліни “Дошкільна педагогіка” для відповідного фаху. Подано визначення опорних понять: “реабілітація”, “інтеграція”, “депривація”, “ревалідація”, “індивід”, “особистість”.

На підставі предметності змісту дефініцій зроблено спробу робочого визначення “соціально-педагогічної реабілітації” для використання у дослідженні. Це комплекс психолого-педагогічних умов і заходів, спрямованих на відновлення в дітей з фізичними вадами в розвитку максимальної самостійності в різних видах діяльності з пріоритетом ігрової, зокрема: грунтовна обізнаність педагога з можливостями індивідуального фізичного розвитку вихованців з урахуванням закономірностей формування їх емоційно-вольової та рухової сфер; впровадження оновлених форм взаємодії дорослого з дітьми; підкріплення поведінки дітей за взірцем рухової діяльності; взаємоповага і взаємодовіра в мікрогрупах дітей за участю дорослих (педагогів, батьків); формування в дітей уявлень про вплив позитивних емоційних проявів та рухових якостей на досягнення подальших успіхів.

“Соціально-педагогічна реабілітація” дітей з відхиленнями в розвитку рухової сфери має чітку специфіку. Її окремі аспекти почасти досліджено. Зокрема, доведено позитивний ефект від багаторазового впливу одноманітних рухів, як спроби розв'язання індивідом певного завдання в грі, що кодується в мозку “моделлю потрібного майбутнього” /М. Бернштейн/, обгрунтовано доцільність використання ігротерапії в системі реабілітаційних засобів впливу на дітей дошкільного віку /Т.Мацяшкова/, дію як інтегральну форму самовираження особистості /Т.Бауер, Д.Ельконін, В.Зеньковський, В.Татенко, Е.Вільчковський та ін./, простежено єдність дії й руху як форм зовнішнього вияву емоційно-почуттєвого стану особистості /К.Ізард/, вивчено гру як універсальний вид активної діяльності для самореалізації особистості дошкільника /Л.Артемова, Г.Виготська, Е.Вільчковський, Є.Мастюкова/, встановлено функції фантазування в розвитку емоційної сфери, удосконалення особистісних якостей /В.Зеньковський, Р. Жуковська, Т. Рибо та ін./. Ми виходили з того, що певні функціональні відхилення у фізичному розвитку ініціюють появу, а надалі й поглиблення проявів психічної депривації, які обмежують не лише фізичний розвиток, а й негативно впливають на різні сфери особистості, утруднюють перебіг життєво важливих процесів у кризові періоди її формування, нівелюють особистісні риси. Уникнути затримки в психофізичному дозріванні можна, вважаємо, за умов формування навичок різних форм спілкування, гармонізації взаємин з однолітками і дорослими, корекції особистісних якостей і самооцінки.

У результаті аналізу бази дослідження, в т.ч. матеріалів пошуково-розвідувального етапу експерименту встановлено, що цілком правомірно розглядати соціально-педагогічну реабілітацію як явище вторинне, яке ініціюється дезадаптацією особистості. А для досягнення очікуваних результатів соціально-педагогічної реабілітації вирішальне значення має вивчення педагогом особистісних характеристик дітей з вадами фізичного розвитку, аналіз ставлення дитини до своєї вади, форм її реагування на предметне довкілля, в т.ч. дорослих, вияву способів активності стосовно себе і стосовно однолітків.

Від складності депривованих процесів визначальною мірою залежить добір видів діяльності для дітей, форм їх організації і засобів індивідуального впливу на кожного вихованця.

На різних етапах розвитку теорії і практики дошкільної педагогіки зміст креаційних, компенсаційних та рятувальних заходів щодо дітей з вадами дещо відрізнявся від сучасних через недостатню дослідженість проблеми. В останні роки в умовах загострення соціально-економічної ситуації проблема соціально-педагогічної реабілітації привернула увагу вчених, державних діячів. Це відбилося на ухваленні низки постанов, рішень та правових актів. Ученими активно розробляються корекційні методики, заходи та умови для досягнення очікуваного ефекту реабілітації учнів з вадами в розвитку рухів /О.Коган, Є.Колесник, В.Григоренко, Б.Сермєєв, Г.Єременко, Ю. Лянной та ін./. Для позитивного розв'язання завдань соціально-педагогічної реабілітації дошкільників з відхиленнями в розвитку рухової сфери вважаємо за доцільне створити належні умови для активності кожного вихованця; утверджувати його в необхідності самовдосконалення; адекватно облаштовувати мікросередовища життєдіяльності; підтримувати доброзичливість і гуманність як норму в стосунках з однолітками і дорослими; добирати заходи дидактично-корекційного змісту для ігрової діяльності; включати в різні види активності, які стимулюють самовираження внутрішнього стану особистості та подолання нею виявів психічної депривації (праця, самостійна художня творчість та ін.).

Подальше становлення особистості визначається не стільки зміною зовнішніх умов, скільки грунтується на особистісних утвореннях, які формуються в дошкільному віці. Аналіз вченими / Н.Зимкін, Н.Кольцова / емоцій та почуттів у дітей з фізичними вадами і тих особистісних змін, які відбуваються під впливом умов соціально-педагогічної реабілітації, свідчить про певні зміни і в пізнавальних процесах. Отож важливим є формування не лише рухової, а, водночас, і емоційно-чуттєвої та дієво-вольової сфер.

У другому розділі дисертації “Творча гра як засіб соціально-педагогічної реабілітації дітей дошкільного віку” визначено місце творчої гри в діяльності дітей на підставі аналізу результатів досліджень.

Виявлено, що більшість учених /Л. Артемова, Д. Ельконін, В. Зеньковський, Й. Хейзинга та ін./ розглядають гру як діяльність, яка не завжди спирається на уявлення з реального життя, а організовується дітьми заради задоволення, яке виникає в них упродовж виконання ігрових дій за різних ігрових ситуацій. Гра є своєрідним полігоном для самовиявлення внутрішньої сутності особистості дошкільника, а завдяки насназі, що відображає її ставлення до довкілля й прагнення його змінити і перетворити, закладаються підвалини дитячої творчості.

В грі діти різнобічно тренують свої сили, водночас, вони грають не для вправлянь, для них ігри наповнені внутрішнім змістом, який захоплює творчою напруженістю, зацікавленістю сюжетом, різними емоційними переживаннями. Гра спрямовує інтелект дитини за емоційно-дійовими переживаннями. Творча гра, на важливості якої вказували Л.Виготський, Д.Ельконін, С.Рубінштейн, О.Усова використана нами завдяки її властивості відображати характер дій дітей у двох основних аспектах: передачі змісту оточення дитини; вираження внутрішнього світу особистості, її реальних почуттів і переживань. У структуруванні творчих ігор-комплексів з включенням у їх зміст різних видів діяльності дітей ми спиралися на висновки Л.Артемової, Р.Жуковської, Г.Григоренко та ін. про творчу гру, котра моделює реальність. На цій підставі розширювалась і збагачувалась тематика ігор, забезпечуючи активізацію всіх сфер особистості та відтворення нею яскравих образів після їх безпосереднього впливу.

Педагогічні можливості творчої гри в процесі соціально-педагогічної реабілітації дітей справджуються за дотримання відповідних умов: збагачення змісту реальних уявлень вихованців про довкілля; активізації творчої уяви та створення ситуації для самовиявлення дітей; опосередкованої участі дорослого, яка спрямовується на збагачення сюжету ігор тощо. Для дозрівання фізичних функцій дитячого організму важливими є природні рухи дитини в грі, які моделюються в стані переживань під впливом того чи іншого змісту. Тренування внутрішніх сил не виключає вдосконалення рухів і дій, що стимулюють приведення організму дитини до високої рухової активності, нормалізує її стосунки з навколишніми.

Важливими для нашого дослідження є положення вчених /О.Запорожець, Е.Вільчковський та ін./ стосовно траєкторії рухів чи, так званого, малюнка дії, який кожна дитина в грі відтворює по-своєму, що і забезпечує поетапність усіх її рухових дій згідно того чи іншого образу. В започаткованому експерименті діти не вносили відчутних змін у сюжет; цінність творчої гри ми вбачали у тому, що ігрові дії збагачували зміст уявлень дітей про довкілля, моделюючи їх у різні форми рухової діяльності. В умовах уявлюваного сюжету вдосконалювалися фізичні сили вихованців, а обрані ролі стимулювали їх творчу уяву, механізми опанування нормами поведінки, що вимагало від дітей суттєвих зусиль і корекції на шляху подолання невпевненості, страху тощо. За таких умов діти опановували прийомами самовиховання, виявляли вольові зусилля, долаючи труднощі, тобто, керуючи своїми емоціями та почуттями. Педагог забезпечував індивідуалізацію й диференціацію впливів на кожного вихованця.

На етапі експериментальної роботи з дітьми ми розглядали формування їх позитивних емоційно-вольових якостей як основне завдання корекції функціональних обмежень рухової сфери. Це передбачало не лише добір особливого змісту й адекватних методів навчання, чітке їх прогнозування, а й створення відповідних організаційно-педагогічних умов для здійснення освітньо-виховної роботи з дітьми задля їх включення в різні види діяльності. Гра спрямовувалась на формування особистості дитини, якщо її зміст сприяв розвитку уяви, фантазії, творчого переосмислення вражень дитини. Творчість дітей в ігровій діяльності охоплювала виховні й пізнавальні компоненти, що застосовувались у груповій ігротерапії - творчих іграх-комплексах.

Під творчими іграми-комплексами ми розуміли такі спеціально змодельовані педагогічні конструкції, в яких для діяльності дітей і керівництва ними використовувалися ігрові елементи (ігрові ролі, уявлювана ситуація, ігрові засоби, правила), спрямовані на створення пантомімічних і пластичних етюдів, конкурсів та ін. Графічно комплекс подано в схемі 1.

У структурі ігрових комплексів два компоненти: дидактичний та ігровий. Їх взаємодія і реалізація відбувалися: постановкою дидактичної мети у формі ігрового завдання; використанням засвоєного навчального матеріалу як засобу гри; створенням і застосуванням пластичних етюдів, пантомімічних конкурсів тощо. За чинністю в процесі реабілітації дані компоненти розглядались як рівнозначні. Дидактичною метою визначався ігровий задум, правила і рольова взаємодія. Означені компоненти мали навчальну, виховну, оздоровчу та профілактичну мету. В ігровій ситуації відбувалися багаторазові тренування дітей в рухах, з якими вони ознайомилися раніше. Ситуація була ігровою лише за формою, а за дидактичною функцією - спрямовувалася на розв'язання конкретно-означеного завдання. Навчальне завдання в ігровій ситуації обумовлювало вибір дій кожною дитиною.

Схема 1

Структура творчої гри-комплексу

Характер дій визначався не лише роллю, яку брала на себе кожна дитина, а й запасом потенційних можливостей її рухової сфери. Гра розглядалася як універсальний вид діяльності, в умовах якого будь-який сюжет реальності переводився в ігровий задум з притаманними йому творчою уявою, фантазуванням, емоціями. В межах творчої гри-комплексу інтегрувалася її реальна основа – довкілля з творчістю кожної дитини.

У третьому розділі “Соціально-педагогічні умови реабілітації дітей засобами творчої гри” з'ясовано характер тих проявів психічної депривації в поведінці дітей, які мають фізичні обмеження.

Констатуючий експеримент проводився в трьох напрямках. На першому - вивчались психолого-педагогічні характеристики та картки індивідуального обстеження стану здоров'я дітей для з'ясування причин відхилень у кожної дитини; виявлялися наслідки психічної депривації та ставлення дітей до своєї вади. Аналіз психолого-педагогічних характеристик та карток обстеження стану здоров'я дітей дозволив виділити розумовий розвиток як відповідний до їхнього віку; фізичний та емоційно-почуттєвий - позначений значними відставаннями від норми. 86 % дітей хворіють від народження, для 14% дітей це стало наслідком перенесеного в ранньому віці менінгоенцефаліту, поліомієліту, перинатальних уражень ЦНС. Згідно типізації, ми виділили такі мікрогрупи дітей: група А - захворювання ДЦП (65 %), охоплює наступні форми - спастична диплегія (враження нижніх кінцівок, що проявляється більше, ніж верхніх - 24%); атонічно-астатична форма (порушена координація рухів - 14%); геміпаретична форма (порушені функції одноіменних кінцівок - 27%); група Б - параліч Ерба (родова травма з порушеннями сухожилля рук - 11%); група В - інші захворювання (24%), а саме: клишоногість - 11%; плоскостопість - 5%; сколіоз - 3%; вивихи кульшових суглобів - 5%. Усі форми перебувають на ранній і початковій резидуальній стадії захворювання, отож, за твердженнями вчених Є.Калижнюк, Є.Кириченко, К.Семенової та ін., за дотримання належних умов мають перспективу відновлення і розвитку рухових і психічних функцій.

Констатуючий експеримент допоміг виявити, що через негативні зміни в психіці дітей до умов дитячого садка адаптувалися лише 16%, у значної кількості (84%) позитивні якості супроводжувалися високою вразливістю, тривожністю, замкненістю, заниженою самооцінкою тощо. На основі зібраного експериментального матеріалу шляхом застосування методики “Вибери потрібне обличчя” встановлено, що переважна більшість дітей (89 % ) виявляє середній рівень тривожності, 11% - високий; згідно методики “Який Я”, встановлено, що дітям притаманний високий - 8 % , середній – 22%, низький – 46% та дуже низький - 24% рівні самооцінки. За модифікованою методикою виявлено рівні навіюваності дітей. Отримані дані свідчать, що для 40% дітей він високий, досить високий і середній у 30% та в 13% відповідно, а низький у 11% досліджуваних. Лише 5% дітей засвідчили відсутність навіюваності. На підставі методики “Страх” встановлено емоційний страх як домінуючу форму (65%), що ініційована перебуванням дітей на підвищенні (8%), ознайомленням з казковими героями (8%), персоніфікованими тваринами (3%), транспортом (5%) , оточуючими (11%), виконанням несподіваних різких рухів (11%). Лише 11% дітей бояться хвороби, а 8 % - лікарів і уколів.І тільки в 35% дітей почуття страху вудсутнє.

На підставі дослідження виявлено основні причини, які ініціювали гнів і обурення дітей - відсутність батьківської уваги, дефіцит доброти, лагідного ставлення, байдужість до їх вподобань та інтересів. Такі діти виявляли агресію у формі невдоволення, протесту і злості. Одержані дані засвідчили таку рівневу характеристику означеного прояву почуттів: високий рівень - 13%; середній - 60 %; низький - 27 % дітей. Емоційний стан, встановлений нами за методикою “Шкала кольорового діапазону настрою”, свідчить, що домінантами є тривожність (8%), невдоволеність собою (22%), печаль (14%), невизначеність (11%), надмірна емоційна збудженість (22%), різка полярність в емоційних станах (5%). Спокійний, приємний настрій спостерігається лише у 18 % дітей.

Згідно даних методу хрономатичного спостереження встановлено, що переважна більшість дітей (73%) легко вступають у контакт з однолітками і лише незначна частина (27%) усамітнюються й не виявляють бажання гратися. Основними мотивами до участі в грі є “підкорення дорослому” (84%) і “бажання наслідувати дорослих” (16%). Власна вада турбує 75% дітей, шкодить їм у рухах, а для 14% дітей хвороба є приниженням. Не реагують на свою ваду 8% дітей і лише 3% готові її подолати. На основі зібраного експериментального матеріалу нами встановлені прояви психічної депривації - страх, тривожність, навіюваність, завищена самооцінка, негативне ставлення до вади.

На другому етапі констатуючого експерименту ми з'ясували вплив вади і психічної депривації на рухові дії дітей, застосовуючи спостереження впродовж вересня - жовтня (вранці по 2 рази щотижнево і аналогічно в ІІ половину дня). Тривалість спостережень 35 хв. - 1 год., всього - 32 за кожним вихованцем. Згідно одержаних результатів виділено такі характеристики основних рухів: ходьба порушується через роботу нижніх кінцівок (24%), дієздатність рук (19%), деформацію хребта (22%), дієздатність нижніх і верхніх кінцівок (27%) і лише у 8% дітей не спостерігається зазначених порушень. Аналогічно ходьбі виконуються вправи з бігу. У стрибках відсутнє узгодження різних груп м'язів (81%); відштовхування - приземлення (11%), правильно виконують - 8% дітей. Вправи з рівноваги доступні лише 8% дітей, 87% - виконали окремі елементи, 5% дітей зазначені вправи не виконують зовсім. Метання також викликало труднощі в певної кількості дітей (40%), більша їх частина (60% ) виконують його правильно. Вправи з лазіння гімнастичною стінкою та канатом змогли виконати самостійно лише 8% дітей, 92% дані вправи виконують тільки з допомогою вихователя.

На третьому етапі ми виявляли місце корекційних творчих ігор-комплексів у системі роботи вихователів дошкільних закладів, охоплених експериментом. Тематика творчих ігор обмежена, їх планування безсистемне і непослідовне, в змісті відсутнє ускладнення уявлень, а структурування ігор-комплексів схематичне і алогічне. Матеріальне оснащення дитячих майданчиків і приміщень для занять з руховою активністю продумане, однак, засоби для рольового самовираження дітей обмежені кількісно і тематично. Отож, середовище, яке ініціювало б належну предметно-ігрову діяльність дітей та задовольняло б їх індивідуальні та спільні задуми, стимулюючи й забезпечуючи їх творчість - відсутня.

У формуючому експерименті розроблено дидактично-корекційну модель поетапної гармонізації рухів дітей, які мали відхилення від норми через фізичні вади для вдосконалення їх життєвоважливих якостей рухової сфери та корекції наслідків депривації ( див. схему 2 ).

Означена дидактично-корекційна модель включала п'ять взаємопов'язаних етапів: аналітико-синтетичний, поглиблено-ознайомлювальний, репродуктивно-наслідувальний, імітаційно-творчий, транспозиційний.

На першому етапі (аналітико-синтетичному) щодо тем “Рослини” і “Тварини” чинної програми "Малятко" відібрано 14 і 22 номінації відповідно, здійснено їх покомпонентний функціональний аналіз, виділено основні стимулюючі фактори природного довкілля та їх самодостатність як умови руху, відібрано образні вирази, заохочуючі прийоми, пара- та екстралінгвістичні засоби.

Схема 2

Дидактично-корекційна модель використання ігор-комплексів

І

ІІ

Стадії

А Б В

ІІІ

Стадії

А Б В

ІV

V

Другий етап (поглиблено-ознайомлювальний) спрямовувався на перехід дітей від механічного наслідування до усвідомленого, шляхом поглиблення уявлень про техніку руху, його структуру, усвідомлення значення послідовного виконання дій для максимального наближення до взірця. Робота передбачала виправлення помилок, неточностей, корекцію поведінки.

Третій етап (репродуктивно-наслідувальний) передбачав активізацію рухової діяльності дітей, активізуючи обидві сигнальні системи. На стадії А даного етапу практикувалась різна тривалість наслідувальних рухів для кожної дитини, на стадії Б - такі вправляння для всіх тривали два тижні завдяки сформованої готовності долати труднощі, а також застосування широкої варіативності дій, музичного супроводу, засобів самовираження. Відповідно до третього етапу розроблено узагальнену схему роботи з дітьми за змістом кожного руху й встановлено таку послідовність роботи над його опануванням: назва руху - виокремлення рухової домінанти - аналіз морально-естетичної доцільності - характеристика допоміжних дій - перелік засобів виразності - припущення щодо його персоніфікації.

Четвертий (імітаційно-творчий) етап переносив світосприймання дитиною рухів на рівень переживання їхньої краси з безумовною опорою на контурний образ і з дотриманням їх технології. Основну роль покладали на творчу гру, допоміжну - на творчі завдання, завдання - запитання, загадки, пантомімічні вправи, пластичні етюди тощо. Методичне забезпечення етапу опиралося на розроблену нами систему послідовного переходу дітей від імітації рухів до творчої імпровізації: наслідування - самостійний вибір з подальшим виконанням - рольова двомірність - рольова багатомірність.

На п'ятому (транспозиційному) етапі формувалась мобільність рухів, їх перенесення в змінні умови різних видів діяльності за умови дотримання стабільних позитивних емоцій і почуттів, практикувалась належна матеріальна обстановка, додаткові засоби самовираження дітей в рухах тощо.

На прикінцевому етапі дослідження проведено контрольні зіставні зрізи з метою виявлення ефективності розробленої нами дидактично-корекційної моделі введення дітей в основні рухи.

Порівняльний аналіз результатів дослідження особистісних якостей дітей засвідчує їх позитивну зміну: високий рівень тривожності зменшився на 8%; самооцінка низького та дуже низького рівнів наблизилась до адекватної відповідно у 13% та 16% дошкільників; почуття страху, яке спостерігалося у 65% дітей, залишилось притаманним лише 40%; критична піддатливість суб'єкта впливу осіб-опікунів, після проведення коригуючої роботи спостерігається тільки у 30%; високий рівень агресивності виявлений у 3% дітей, тоді як на початку дослідження він проявлявся в 13% дошкільників.

Зазначені результати свідчать про потенційні можливості творчої гри як засобу реабілітації дітей, що мають відхилення емоційно-почуттєвої сфери, спричинені вадою фізичного розвитку.

У результаті спостережень за основними рухами ми отримали такі показники: у 5% дітей покращилися результати в оволодінні правильною ходьбою, бігом та стрибками; 13% - виконують стрибки в довжину з місця, через “струмок” самостійно; 68% - навчилися правильно метати торбинки з піском і кульки на дальність та в горизонтальну ціль; 13% - оволоділи правильним способом лазання по гімнастичній стінці; 11% - правильно виконують вправи з рівноваги і 86% виконують їх самостійно після проведення відповідної роботи, хоча з окремими огріхами.

Отож, граючись, вправляючись у процесі ігрової діяльності в окремих рухах (наприклад, відтворити політ пташки, пострибати як “зайчик”; походити, як чапля тощо), діти значно краще опанували технікою основних рухів, що, як доведено вище, ініціює вдосконалення емоційно-почуттєвої сфери.

У висновках викладено основні результати дослідження, головні з них такі: 1. Актуальність обраної наукової проблеми визначається соціально-економічними умовами розвитку України на сучасному етапі. Теоретичний аналіз історії питання та сучасних концепцій виявив ступінь наукової розробки процесу соціально-педагогічної реабілітації з позиції гуманістичної орієнтації освіти - недостатня дослідженість його педагогічного аспекту: гуманістична тенденція ставить у центр навчально-виховного процесу дошкільних закладів індивідуально-типологічні особливості кожної дитини, специфіку перебігу її захворювання з метою забезпечення належних умов і спеціально організованих форм різних видів діяльності для самовияву особистості кожного вихованця.

2. На підставі результатів аналізу інструктивно-методичної літератури, педагогічної документації дошкільних закладів, анкетування та інтерв'ювання вихователів встановлено, що теоретична розробка і практичне використання гри як провідного виду діяльності доволі широко практикується в роботі з дітьми дошкільного віку. Водночас у процесі їх соціально-педагогічної реабілітації творча гра ще не посіла належного місця в низці засобів корекційного навчання й виховання.

3. Аналіз джерельної бази дослідження дав змогу констатувати, що творча гра є важливою формою організації ігрової діяльності для розкриття емоційних взаємин і екстраверсії у дітей як специфічної мови їх самовияву.

Впродовж творчої гри діти опановують змістом, який утруднено засвоюється за умови спеціально організованого навчання. Здебільшого лише гра викликає такі переживання й почуття, які ініціюють позитивні взаємини з однолітками та дорослими, посилюють впевненість дитини у власних можливостях, формують комунікабельність. Загалом стимулюється адаптаційний процес, що ефективно впливає на соціально-педагогічну реабілітацію дітей.

4. Упродовж дослідження було встановлено основні прояви психічної депривації в емоційно-дійовій сфері. Переважна більшість дітей, охоплених експериментальним дослідженням, знаходилася на низькому і середньому рівнях сформованості самооцінки, комунікативних якостей, ініціативності, активності, адекватного ставлення до фізичної вади тощо. Ніхто з вихованців не засвідчив достатнього чи високого рівня виявлення позитивних якостей емоційно-вольової сфери за наявності функціональних вад одного органу рухів як і опорно-рухової системи організму в цілому.

5. На основі вивчення психолого-педагогічної літератури, визначення базових дефініцій і понять, аналізу педагогічного досвіду розроблено дидактично-корекційну модель використання творчої гри в педагогічному процесі старших вікових груп - стрижень експериментальної методики. За своєю структурою вона включала п'ять етапів, що взаємодоповнювались (аналітико-синтетичний, поглиблено-ознайомлювальний, репродуктивно-наслідувальний, імітаційно-творчий,транспозиційний).Комплексно вони спрямовували позитивні емоції дітей, задовольняли їх потреби, знімали бар'єр складності й одноманітності, стимулювали корекцію наслідків депривації, перекладаючи вдосконалення рухів на близьку й цікаву дітям мову гри.

6. Доведено, що перехід кожного вихованця з позиції об'єкта навчально-корекційної ігрової діяльності на позицію суб'єкта самовиховання й саморозвитку може бути здійснений лише за дотримання відповідних педагогічних умов (соціальна обізнаність, володіння рольовою двомірністю, усвідомлення значення позитивних особистісних якостей для подальшого життя, атмосфера доброзичливості в мікросоціумі тощо), що становлять систему психолого-педагогічного забезпечення процесу стимулювання й спрямування індивідуально-типологічного розвитку кожного вихованця. Психолого-педагогічне забезпечення такого розвитку розглядається як система зовнішніх факторів, що сприяє створенню внутрішніх передумов для саморегуляції вдосконаленням емоційно-вольової та рухової сфер, накопичення й тренування кожною дитиною індивідуально-рухового досвіду.

7. Експериментальне дослідження засвідчило, що особливості ігрових дій – існування в реальній та в уявній площинах і узагальненість образів уможливлюють їх включення в спеціально змодельовану діяльність з відповідним методичним обгрунтуванням. Вона забезпечує інтеграцію різних видів діяльності дітей в умовах творчої гри, моделювання їх змісту, цілей та відношень.

8. У процесі дослідження було визначено ефективні педагогічні

умови впровадження дидактично-корекційної моделі в процес соціально-педагогічної реабілітації дітей. Серед них: створення ігрових ситуацій коригуючого впливу, цілеспрямоване навчання основних рухів; виявлення рухової домінанти й окреслення контуру основного руху за допомогою допоміжних дій; створення емоційного фону для сприймання й відтворення рухів; раціональне планування роботи з чітким окресленням ігрового завдання та його орієнтування в конкретно-практичних ситуаціях; наявність матеріальної основи для кожної гри-комплексу з передбаченням точок дотику та взаємодії кожного ігрового завдання в його структурі; вправляння дітей в рольовій двомірності з дотриманням позитивних взаємин з однолітками й дорослими.

9. За даними здійсненого експериментального дослідження було виявлено деякі тенденції соціально-педагогічної реабілітації дітей: пожвавлення рухової активності усуває основні ознаки психічної депривації - страх, агресивність, відчуття самонедостатності, навіюваність, замкнутість, тривожність тощо.

Подолання притаманних дітям негативізмів удосконалює рухові та вольові якості - силу, витривалість, спритність, гнучкість, швидкість, сміливість, а багаторазове включення рухів у гру за умови двомірності ролі стимулює впевненість дітей в можливостях самовираження в спілкуванні, вдосконалення рухової сфери ініціює транспозиційні явища в різних видах діяльності, адекватність самооцінки, самокорекції тощо.

10. На підставі здійсненого дослідження встановлено деякі закономірності процесу соціально-педагогічної реабілітації, а саме: засобом соціально-педагогічної реабілітації є гра природничого змісту, яка реалізується через наслідування рухових образів та дій, що несуть емоційно-почуттєве забарвлення; ефективність опанування руховою дією обумовлюється розумінням дітьми пояснень щодо її виконання, образних висловлювань про її якість - що становить основу рухової діяльності в цілому; темпи й якість засвоєння рухів визначаються індивідуально-типологічними особливостями кожного вихованця; стійкість транспозиційних процесів й подолання стану психічної депривації залежить від якості опанування дітьми руховою дією.

11.Формування та вдосконалення життєвоважливих якостей дітей з відхиленнями в фізичному розвитку засобами ігрової терапії передбачає поетапність її застосування. Впровадження визначених нами аналітико-синтетичного, поглиблено-ознайомлювального, репродуктивно-наслідувального, імітаційно-творчого і транспозиційного етапів, що утворюють дидактично-корекційну модель використання творчої гри-комплексу в педагогічному процесі зі старшими дошкільниками, набувають логічно вибудованого змістового та процедурного характеру.

Дослідження засвідчило, що діти, охоплені експериментом, досягли позитивних результатів: зросла самооцінка, впевненість у своїх можливостях, самостійність, комунікабельність. Натомість знизилася тривожність, агресивність, почуття страху, навіюваність.

Значні позитивні зміни відбулися і в оволодінні дітьми основних рухів, а відтак і в опануванні ними рухових якостей.

Результати дослідження дають підстави вважати, що методологія і теоретична основа дослідження обрані правильно, визначені задачі реалізовані, мети досягнуто, а сукупність одержаних наукових висновків є важливою для подальшого дослідження проблеми.

Актуальними вважаємо такі її напрямки:

розвиток опікунської педагогіки (історико-педагогічний аспект);

професійно-педагогічна підготовка майбутнього вихователя до роботи з дітьми в закладах освіти України спеціального призначення.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

1. Тютюнник М.І. Врахування особистісних характеристик дітей з ДЦП у процесі їх адаптації в мікросоціумі // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 37: Педагогіка та психологія. - Чернівці:ЧДУ, 1998. - С. 170-174.

2. Тютюнник М.І. Проблеми реалізації напрямів опікунської діяльності в роботі з дітьми із фізичними вадами в розвитку // Соціалізація особистості. Міжкафедральний збірник наукових статей /За заг. ред. А.Й. Капської. - К.: НПУ, 1998. Випуск 3. - С. 109-115.

3. Тютюнник М.І. Використання творчих ігор у корекційних комплексах для дітей з відхиленнями у розвитку рухової сфери. Наукові записки Рівненського педінституту. Вип. 5. "Оновлення змісту і методів дошкільної освіти в Україні". - Рівне, 1999. - С. 128-132.

4. Тютюнник М.І. Становлення та розвиток напрямів реабілітації в історії опікунської педагогіки на Україні // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 43: Педагогіка та психологія. - Чернівці:ЧДУ, 1999. - С.80-87.

5. Тютюнник М.І. Конфлікти дітей у творчих іграх // Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика. Матеріали третьої Міжнародної науково-практичної конференції. - Київ-Чернівці, 1995. - С.446-451.

6. Тютюнник М.І. Творча гра як засіб формування особистості дошкільника //Система