НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

АРЗЮТОВ ГЕННАДІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 796.8:37.022

УДК 796.015

ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ПОЕТАПНОЇ

ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ

(на матеріалі дзюдо)

13.00.02 - Теорія і методика навчання фізичній культурі і спорту

13.00.04 - Теорія і методика професійної освіти

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття

наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному педагогічному університеті

імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант доктор педагогічних наук, професор

Похоленчук Юрій Тимофійович,

Національний педагогічний університет імені

М.П. Драгоманова, завідувач

кафедри фізичного виховання і спорту .

Офіційні опоненти доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Мороз Олексій Григорович,

Національний педагогічний університет імені

М. П. Драгоманова, завідувач кафедри

педагогіки і психології вищої школи

доктор педагогічних наук, професор

Волков Леонід Вікторович,

Переяслав-Хмельницький педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди,

професор кафедри теорії та методики

фізичного виховання

доктор педагогічних наук, професор,

Єрмаков Сергій Сидорович,

Харківський художньо-промисловий інститут,

завідувач кафедри фізичного виховання

Провідна установа Харківський державний інститут фізичної

культури і спорту, кафедра єдиноборств,

Державний комітет молодіжної політики,

спорту і туризму України, м. Харків

Захист відбудеться “ 19 січня 2001р. о 14 -30 год. на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 26.053.01 в Національному педагогічному університеті імені

М.П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного

педагогічного університету імені М.П. Драгоманова за адресою:

01601 м. Київ, вул. Пирогова, 9

Автореферат розісланий “ 12 ” грудня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.О. Приходько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Актуальність. Зростання ролі фізичного виховання та спорту на порозі третього тисячоліття у переважній більшості сучасних країн супроводжується пошуком найбільш ефективних форм цієї діяльності. Сьогодення поставило перед вітчизняною наукою завдання - дослідити та осмислити закономірності і тенденції розвитку олімпійського руху в період побудови Української незалежної держави і на цій основі розробити проект формування національної системи спортивних єдиноборств.

Будучи тісно пов’язаною із освітою, охороною здоров’я, обороною, культурою, наукою, матеріальним виробництвом суспільства, система спортивних єдиноборств віддзеркалює його соціальне, економічне, духовне життя і являє собою історично зумовлений тип соціальної практики національного фізичного виховання, яка включає всі системні компоненти - ідеологічні, науково-методичні, правові, програмно-нормативні, організаційні.

Стрижнем сучасної системи підготовки спортсменів-єдиноборців високого класу та визначальною умовою успішного функціонування є підготовка висококваліфікованих фахівців, які є носіями загальнолюдських, національних і галузевих цінностей, здійснюють відповідно до завдань та професійних функцій конструктивну, організаторську, комунікативну, дослідницьку діяльність з різними категоріями спортсменів. Ефективна діяльність фахівців реалізується за умовами присутності науково обгрунтованої системи багаторічної підготовки спортсменів-єдиноборців.

Сучасна система підготовки спортсменів високого класу характеризується складною побудовою тривалого тренувального процесу, який базується на виконанні гнучких (варіабельних) навантажень, застосуванні різноманітних засобів, постійно потребує наукового пошуку.

Побудова системи багаторічної підготовки спортсменів, яка створювалась працями цілого ряду вчених (М.Г. Озолін, 1984; Л.П. Матвєєв, 1991; Ю.Т. Похоленчук, 1993; Л.В. Волков, 1994; В.М. Платонов, 1997; К.П. Сахновський, 1998 та ін.), знайшла нині широке застосування у сфері фізичного виховання й спорту. Зокрема, в літературі з дзюдо висвітлені різні аспекти впровадження довготривалої підготовки спортсменів до участі в спортивних єдиноборствах (H. Wolf, 1983; G. Gleeson, 1989; Я.К. Коблєв, Ю.О. Шуліка, 1990; N. Adams, 1992; Г.О. Пархомович, Б.О. Ревнивцев, 1994; К. Soames, 1995; Y. Yamashita, 1996, Г.С. Туманян, 1998 та ін.). Проблема планування підготовки спортсменів високої кваліфікації органічно пов’язана з передбаченням результатів підготовки, вона належить до категорії складних і малодосліджених.

Підвищення ступеня вірогідності прогнозів щодо успішності виступів провідних спортсменів країни в єдиноборствах на Олімпійських іграх має державне значення. Необхідність пошуку засобів підвищення ступеня вірогідності прогнозів, які були б адекватними запитам Олімпійської практики, визначають значущість даної проблеми і труднощі її розв’язання. Це пояснюється, з одного боку, складністю подання та опису процесів багаторічної підготовки, з іншого - відсутністю методології, яка б дозволяла здійснити прогностичний аналіз часових етапів з метою їхньої оптимізації та сприяла розробці концепції наукового передбачення щодо успішності виступу на змаганнях.

Все сказане вище дає підстави вважати, що проблема вивчення і розробки наукових основ поетапної підготовки в спортивних єдиноборствах (яка б відповідала сучасним вимогам перспективності розвитку спортивних єдиноборств) є досить актуальною.

Таким чином, актуальність проблеми полягає в необхідності розбудови національної школи спортивних єдиноборств, створенні теорії і методики поетапної підготовки спортсменів до змагальної діяльності в спортивних єдиноборствах, що грунтується на науковому передбаченні успішності цієї діяльності. Це дозволить готувати спеціалістів для реалізації запропонованої концепції шляхом відбору відповідного контингенту майбутніх викладачів фізичного виховання - тренерів з видів єдиноборств та розробити навчальні програми, представити всі етапи підготовки у функції часу, передбачити набір максимально можливої кількості рейтингових балів для участі в Олімпійських іграх і спрогнозувати майбутні досягнення кожного з учасників спортивних єдиноборств під час участі в Олімпійських змаганнях.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, протокол № 2 від 28 вересня 1995 року. Дослідження належить до наукового напряму “Теорія та технологія виховання та навчання в системі народної освіти” і відповідає напряму державної програми “Удосконалення системи підготовки спортсменів України до Олімпійських ігор” підрозділу “Опрацювання фундаментальних положень теорії спорту, спрямованих на удосконалення системи підготовки спортсменів України до Олімпійських ігор”. Робота проводилась згідно з тематикою зведеного плану НДР Держкомспорту на 1996-2000 рр., тема 1.2.1 “Наукове обгрунтування структури і змісту багаторічної спортивної підготовки” (номер державної реєстрації 019601010518) і технічним завданням по темі “Удосконалення засобів і методів управління тренувальним процесом спортсменів в умовах багаторічної Олімпійської підготовки”.

Об’єкт дослідження. Багаторічна підготовка в спортивних єдиноборствах.

Предмет дослідження. Теорія і методика системи поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах.

Мета роботи. Створення теорії і методики системи поетапної підготовки спортсменів-єдиноборців, спрямованої на комплексне навчання оптимальним для кожного спортсмена руховим діям, що сприяють економізації функціонування систем організму, розробка і реалізація, на підставі цього, апарату наукового передбачення спортивного майбутнього на етапах підготовки та забезпечення прогнозування досягнень світового рівня.

Гіпотеза. Концепція системи поетапної підготовки спортсменів, яка сприяє розвитку та збереженню адаптаційних механізмів, повинна грунтуватися на таких теоретичних та методичних засадах, реалізація яких забезпечує необхідний і достатній рівень загальної підготовленості єдиноборців для успішної участі в Олімпійських іграх.

Базовим компонентом зазначеної концепції є апарат наукового передбачення спортивного майбутнього, який містить: завбачення, прогнозування, планування, моделювання, антиципацію.

Методика планування поетапної підготовки спортсменів повинна включати адекватну резервним можливостям спортсмена цільову функцію підготовки спортсменів-єдиноборців, спрямовану на комплексне навчання оптимальним для кожного спортсмена руховим діям, формування “коронної техніки” та участь у змагальної діяльності.

Вірогідность та надійність прогнозу спортивного результату можна збільшити за рахунок об'єктивного і якісного проведення попередпрогнозної підготовки, ефективність і достовірність якої забезпечується на підставі завбачення, де підставою служить ретроспективний ряд результатів виступів спортсмена-єдиноборця в змаганнях, причому повнота цих знань гарантує чотири рівні ймовірності здійснення події: до 25%, до 50%, до 95%, до 99%.

Завдання дослідження.

1.

2. Розробити методологію поетапної підготовки спортсменів. Обгрунтувати теорію наукового передбачення спортивного майбутнього як її базовий компонент:

а) розробити структуру апарату теорії наукового передбачення, дати характеристику кожній формі передбачення;

б) виявити динаміку прояву різних форм наукового передбачення при дослідженні 6-ти (4-х, 2-х і 1-но) етапної багаторічної підготовки спортсменів;

в) дослідити функцію, зміст і структуру завбачення в апараті наукового передбачення.

3.

4.

5.

а) визначити ступінь освоєння рухового досвіду в дзюдо;

б) визначити залежність між ступенем освоєння одиночного прийому і освоєнням усієї сукупності техніки в спортивних єдиноборствах (дзюдо).

6. Обгрунтувати поняття “коронна техніка” та осереддя індивідуального стилю змагальної діяльності і визначити кореляційний зв’язок між ними.

7. Розробити методику формування “коронної техніки” із використанням:

а) модельних характеристик техніки і тактики видатних єдиноборців України, Європи, світу;

б) прогнозованої моделі цільової підготовки збірної команди України до Олімпійських ігор.

8. Створити методику, що забезпечує надійність прогнозу виступів провідних спортсменів країни в єдиноборствах на Олімпійських іграх.

9.

Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять наукова теорія пізнання, загальна теорія систем (Л. фон Берталанфи,1978) і системний аналіз (О.В. Скрипченко, 1971,1999), загальнонаукові проблеми передбачення (И. Вацетіс, М. Хоркхеймер, П.Е. Вишинский, Г.Ф. Александров, К.В. Островитянов, Г.В. Васильєв, А. Мендельсон, Г.Е. Глезерман, С.Л. Вольгарт, І.І. Давиденко, В.І. Куценко, О.М. Гендін, І.В. Бестужев-Лада, Д.М. Гвішіані, С.Т. Мелюхін, Б.М. Андрієвський і ін.; 1923-1998), термінологія прогностики (Е.Янч, Г. Хауштайн, Р. Ейрес, О. Шульц, М. Земан, Ф. Хетман, В.О. Лисичкин, В.І. Каспін, В.І. Сіфоров; 1968-1990), філософські й соціально-психологічні положення, що розкривають багатоаспектну природу діяльності людини (О.М.Леонтьєв,1975), загальна теорія підготовки спортсменів у олімпійському спорті (В.М.Платонов, 1997), теорія побудови рухів (М. О. Бернштейн, 1947, 1966), теорія функціо-нальних систем (П. К. Анохін, 1975), метод термінової інфор-мації (В.О. Фарфель, 1962,1975), теорія математичного аналізу, теорія імовірності, чисельні методи вирішення математичних завдань (метод Монте-Карло, Марковські процеси), нормативні документи України з проблем освіти та фізичної культури і спорту (Державна національна програма “Освіта. Україна XXI століття”), “Діти України”, Закони України “Про освіту”, “Про фізичну культуру і спорт”, Концепція розвитку системи східних єдиноборств в Україні.

Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні використо-вувались загальнонаукові методи теоретичного й експериментального дослід-ження.

У теоретичні методи досліджень увійшли: аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, абстрагування, аналогія, моделювання, системний підхід, формалізація, мінімізація знань (у формі процедури ущільнення і перекодування), структурно-логічний аналіз і т.і.

У експериментально-емпіричні методи досліджень увійшли: спостереження (візуальне і за допомогою технічних засобів), вимір, опис (вербальний, графічний, математичний, кодовий), експеримент (різнився за методом та засобами проведення), опитування (анкетування, бесіда, інтерв'ювання), контент-аналіз, метод експертних оцінок і т.і.

Наукова новизна одержаних результатів:

- створена науково обгрунтована концепція (зміст і структура) поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах;

- уперше розроблена методологія поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах, базовими компонентами якої виступають: теорія передбачення узагальненої підготовленості юного спортсмена на різних етапах; доктрина Бодхідхарма (філософське вчення про систему підготовки і володіння технікою в східних єдиноборствах); система уявлень про технології багаторічної спортивної підготовки, які не шкодять здоров’ю людини при активних заняттях спортом (біомеханічний, морфологічний, фізіологічний аналіз вікової динаміки природного, а також тих його змін, що стимулюються розвитком кінезіологічного потенціалу);

- сконструйована модель 6-етапної багаторічної підготовки, що відповідає вимогам біологічної оптимальності в періоди онтогенезу, які є найбільш сприятливими для удосконалення рухових функцій і збереження резервних можливостей спортсменів;

- запропоновано цільову функцію поетапної підготовки спортсменів, що вперше зв’язує узагальнену підготовленість спортсмена на вікових етапах багаторічної підготовки з етапною системою рейтингових змагань, його спрямованої на максимально можливий Олімпійський результат з урахуванням збереження механізму адаптації юних спортсменів в ситуаціях надмірного перевантаження;

- розроблено теоретичний апарат наукового передбачення спортивного майбутнього, що виступає як методологія дослідження раціональних форм побудови структурних одиниць багаторічного тренувального процесу;

- здійснений моніторинг різноманітних засобів і методів оптимального керування узагальненою підготовленістю спортсмена на різноманітних вікових етапах;

- уперше запропонована дидактична система процесу засвоєння складної техніки спортивних єдиноборств (дзюдо) на початкових етапах підготовки і при удосконаленні рухового досвіду на етапах вищої майстерності;

- створена оригінальна методика формування “коронної техніки” як “осереддя індивідуального стилю” змагальної діяльності єдиноборця і дано трактування впроваджених понять;

- уперше створено методику завбачення базового тренувального процесу, що забезпечує виграшну стратегію поєдинку в спортивних єдиноборствах;

- уперше створена оригінальна методика прогнозування рейтингу стосовно відбору до Олімпіади і зайняття місця на майбутніх Олімпійських іграх у спортивних єдиноборствах;

- вперше в Україні на рівні світових стандартів розроблена система навчання і атестації школярів на предмет оволодіння ними базовою технікою за кольоровими поясами “КЮ” і система навчання та атестації тренерів-викладачів за ступенями майстерності “ДАНи”.

Теоретичне значення дослідження. Розроблена методологія дослідження поетапної багаторічної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах. Створено концептуальну модель передбачення та схарактеризовано її структурні компоненти - завбачення, прогнозування, планування, антиципація. Визначені теоретичні засади методики прогнозування за функцією з гнучкою структурою, виявлено механізм розрахунку (що має високий ступень ймовірності) успішності виступу спортсмена на майбутніх змаганнях.

Дано наукове обгрунтування поняття “коронна техніка”, як “осереддя індивідуального стилю” та висвітлені принципи їх застосування.

Практичне значення дослідження. Розроблені дидактичні та організаційні основи розбудови національної школи спортивних єдиноборств. Результати роботи озброять керівників фізичного виховання середніх шкіл України і спеціалізованих спортивних закладів України (ДЮСШ, СДЮШОР, ШІСП, ШВСМ - дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спеціалізованих спортивних установ) програмою поетапної багаторічної підготовки юних спортсменів, яку затверджено як державну.

З концептуальної системи кольорових поясів (КЮ), ступенів майстерності (ДАНи) спеціалістами Міжнародного інституту “Кодокан” (Японія) проведений семінар із присвоєнням міжнародних ДАН- сертифікатів (1998, м. Київ). Для збірної команди України з дзюдо створено цільову комплексну програму підготовки до XXVII Олімпійських ігор у Сіднеї.

Результати проведених автором досліджень підтверджені (8-ма актами впровадження): у практиці роботи ДЮСШ, СДЮШОР, ШІСП, ШВСМ; у практиці підготовки збірної команди України із дзюдо до Олімпійських ігор; у практиці підготовки дзюдоїстів високої кваліфікації; у практиці підготовки збірної команди України з боротьби самбо до Чемпіонатів Європи і світу; у педагогічному процесі фізкультурних і педагогічних вузів; у практиці роботи професійних клубів дзюдо України; в організації роботи ДАН комісії Федерації дзюдо України.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні актуальності теми, обгрунтуванні проблеми, постановці мети, завдань, висуванні гіпотез і організації дослідження; самостійному проведенні теоретичних і експериментальних робіт; розробці структури і змісту концепції багаторічної підготовки в спортивних єдиноборствах, у теоретичному обгрунтуванні й експериментальній перевірці наукового передбачення майбутніх досягнень юних спортсменів, в аналізі і теоретичному узагальненні отриманих результатів, у впровадженні їх у практику.

Дисертанту належать системи поетапної підготовки учнів з дзюдо (з кольорових поясів і КЮ), кваліфікації тренерів і спеціалістів з ступенів майстерності - ДАНів, опублікованих за матеріалами дослідження в державної програми з дзюдо.

Вірогідність і надійність результатів дослідження забезпечена всебічним розглядом результатів предмета дослідження, теоретико-методологічним обгрунтуванням вихідних позицій, використанням методів, що доповнюють один одного і відповідають меті та завданням дослідження, стабільністю результатів тривалої дослідної перевірки теоретичних положень у педагогічному експерименті (!968-1998), репрезентативністю вибірки (1576 змагальних поєдинків), кількісним і якісним аналізом емпіричних даних, використанням методів математичної статистики, статистично значущими відмінностями у засвоєнні знань, формуванні позитивної мотивації опанування нової й вдосконалення особистої техніки з єдиноборств.

Апробація результатів дисертації. Результати роботи подані на 3-х міжнародних конгресах у Японії (1995,1996,1998), на 2-х міжнародних семінарах у Німеччині і Франції (1997,1998), на 5-ти конференціях в Україні (1994-1998), на 8 семінарах тренерів України (1984-1998), на 16 наукових конференціях Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (1986-2000).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 47 робіт, 39 із них самостійні. Загальний обсяг публікацій перевищує 48 друк. арк. Матеріали дисертації, що мають найбільше теоретичне і практичне значення, викладені в 17 публікаціях. Найбільш вагомі з них: 1 монографія (18,5 друк. арк.), 3 науково-практичних посібники (24 друк. арк.), 1 авторське посвідчення на винахід, 6 методичних рекомендацій, відеопосібник. Науково-практичний посібник “Школа дзюдо” поданий на Web сторінці Європейської спілки дзюдо в системі Інтернет.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається з загальної характеристики, аналітичного огляду, чотирьох розділів досліджень, практичних рекомендацій, висновків і додатків. Робота викладена на 399 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 72 малюнками і 85 таблицями. Список використаних джерел нараховує 500 одиниць, із них 139 - зарубіжних авторів.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Перший розділ “Аналітичний огляд системи багаторічної підготовки спортсменів у різних країнах світу” являє собою критичний аналіз досліджуваної проблеми, в якому проводиться огляд багаторічної підготовки спортсменів, подається аналіз загальної структури і факторів, що її визначають.

Очевидно, що зміст багаторічної підготовки спортсмена (БПС) полягає в демонстрації максимально можливого результату. Спортивне досягнення, як результат змагальної діяльності, виступає фактором, який складає систему БПС. Аналіз змагальної діяльності показав, що вона має свою структуру. Численні дослідники займалися обстеженням змагальної діяльності в різних видах спорту. Це знайшло відображення у формулюванні одного з основних специфічних принципів спортивної підготовки - єдність і взаємозв’язок структури змагальної діяльності і структури підготовленості. Із цього принципу випливає, що оптимальна структура змагальної діяльності виступає системоутворюючим фактором стосовно всієї системи підготовки спортсмена (В.М. Платонов,1997), причому не тільки у відношенні компонентів змагальної діяльності на етапах вищої спортивної майстерності, але і для створення відповідного цим компонентам фундаменту попередньої підготовки. Фактичний стан підготовленості спортсмена в будь-який момент тренувального процесу встановлюється за коефіцієнтом узагальненої підготовленості Qкуп, що є сумою фактичних оцінок коефіцієнтів з критеріїв технічної, фізичної, тактичної, психічної, інтегральної підготовленості. Ступінь підготовленості спортсменів можна передбачити, потім прогнозувати результати виступу спортсменів на змаганнях, а як наслідок цього - планувати передзмагальну підготовку.

2. У другому розділі “Методи і організація досліджень” подані методологічні основи і методи досліджень.

Методологічною основою дослідження є теорія пізнання, системно-ймовірнісний підхід до вивчення проблем, загальна теорія систем (Л. фон Берталанфі,1978), теорія експертних систем, теорія функціональних систем (П.К. Анохін, 1979), теорія побудови рухів (М.О. Бернштейн, 1991), теорія діяльності (О.М. Леонтьєв,1975), теорія математичного аналізу, теорія імовірності, чисельні методи розв’язання математичних задач (метод Монте-Карло, Марковські процеси і т. ін.).

Методи дослідження забезпечили створення теорії поетапної багаторічної підготовки спортсменів, яка побудована на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень окремих складових її компонентів. До експериментально-емпіричних методів досліджень увійшли: спостереження (візуальне і за допомогою технічних засобів, відеокамери) змагальної діяльності єдиноборців; вимір фізіологічних параметрів організму спортсменів; опис (вербальний, графічний, математичний, кодовий) тренувальних програм; експеримент (різнився галуззю і засобами проведення), опитування (у формі анкетування, бесіди, інтерв’ю), контент-аналіз, метод експертних оцінок. Найбільш значні експериментальні дослідження були проведені за визначенням базової, змагальної і “коронної техніки” на етапах вікової підготовки (підрозділи 3.3 - 3.5) і визначенням глибини освоєння рухового досвіду при опануванні техніки дзюдо.

При побудові теорії поетапної підготовки спортсменів отримані результати упорядковувалися, вписувалися в струнку систему, об’єднану загальною ідеєю (підтримка цільової функції поетапної підготовки), уточнювалися на підставі введених у теорію абстракцій, ідеалізацій і принципів передбачення спортивного результату. Створення теорії поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах відповідало трьом основним вимогам побудови теоретичного знання: евристичності, конструктивності і простоті. Евристичність створеної теорії виразилась в її можливості передбачення і пояснення (підрозділи 3.2 - 3.5). Математичний апарат теорії (теорія математичного аналізу, теорія ймовірності, чисельні методи рішення математичних задач) не тільки забезпечив точне кількісне прогнозування, але й допоміг уникнути грубих помилок у розрахунку параметрів поєдинку єдиноборця і відкриття нових явищ (прогнозування узагальненої підготовленості спортсмена за віковими етапами підготовки і створення багаторічної етапної системи рейтингових змагань, зв’язаних з узагальненою підготовленістю спортсмена). Конструктивність теорії полягає у можливості простої, виконаної за певними правилами, перевірці основних її положень, принципів і законів. Так, верифікація завбачення мінімально необхідної кількості рейтингових балів для одержання путівки на Олімпійські ігри виявила помилку не більш 14 % (P<0,05). Простота теорії досягалася застосуванням загальних законів скорочення і звуження інформації за допомогою спеціальних символів (застосування символів запису поєдинків і алгоритмів розрахунків у єдиноборствах).

3. Третій розділ “Прогностичний аналіз поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах” складається із семи підрозділів. У ньому дається поняття про наукову теорію передбачення в спорті, описується механізм виникнення і загальні правила коректної постановки питань щодо структури теорії передбачення спортивного майбутнього, розглядається концепція поетапної підготовки спортсменів, обгрунтовується методологія, модель, цільова функція поетапної підготовки, наводяться теоретичні і експериментальні дані з системи і технологій підготовки майбутніх спортсменів до змагальної діяльності. Значне місце в розділі відведено розробці методики підготовки майбутніх викладачів фізичної культури середніх шкіл до викладання спортивних єдиноборств у режимі продовженого шкільного дня.

Центральна ідея розділу - показ процесу постановки і розгортання теорії поетапної підготовки спортсменів як вищої, специфічної форми наукового знання про багаторічну підготовку атлетів у єдиноборствах.

Головна увага у першому підрозділі - “Теорія передбачення в науці про спорт. Понятійний апарат наукової теорії передбачення спортивного майбутнього“ присвячена питанням: про наукове передбачення як форму організації наукового дослідження, про становлення гіпотези і її перетворення в теорію, про народження проблеми в результаті завершення наукового дослідження і застосування отриманих знань.

Основна функція наукового передбачення - організація прогностичного наукового дослідження. Ця функція виявляється в тому, що, вказуючи напрям дослідження і дозволяючи сформулювати завдання, вона забезпечує доцільну мобілізацію старих (раніше отриманих у науці) і організацію нових (одержуваних при дослідженні невідомого об’єкта) знань. Принципове положення, яке береться до уваги при розгляді питання про наукове передбачення, полягає в тому, що процес пошуку, постановки, розгортання наукової теорії передбачення спортивного майбутнього не можна відірвати від процесу застосування цієї теорії на практиці.

Одним із основних методологічних засобів здійснення теорії й методики поетапної підготовки спортсменів виступає концепція наукового передбачення спортивного майбутнього. Приступаючи до проектування багаторічної поетапної підготовки, ми передбачали, що для її вирішення необхідно звертатися до різних наук, насамперед, філософії, яка забезпечує наукове передбачення.

Реалізуючи проблему створення теорії та методики поетапної підготовки спортсменів, ми зіткнулися з практичною неопрацьованістю передбачення, усі його форми зводилися до прогнозування, але підмінювались одним терміном “прогностика”. Отже, поряд із таким добре розробленим аспектом передбачення, як прогнозування (більше 130 засобів – за Г.М. Домбровим, 1979), останні категорії передбачення залишилися поза увагою авторів. Тому численні помилки у прогнозуванні пов’язані, насамперед, з порушенням дослідниками логіки розгортання передбачення.

Теорія наукового передбачення спортивного майбутнього має власну структуру і зміст. Аналіз показав, що її структура складається з набору компонентів (процедур і результатів), роль яких неоднакова, але основне призначення ідентичне - описувати майбутній стан об’єктів і явищ, тобто передбачати. Цей набір процедур і результатів має наступний вигляд. Завбачення як процедура і результат. Прогнозування - процедура, прогноз - результат. Планування - процедура, план - результат. Моделювання - процедура, модель - результат. Антиципація - процедура, передчуття - результат.

Апарат наукового передбачення містить:

1. Передбачення - яке виступає в ролі завбачення, прогнозування, планування, моделювання або антиципації залежно від запиту на інформацію.

2. Завбачення - що є формою якісного вираження передбачення майбутнього явища. В його основі лежать знання (проблемні, гіпотетичні, у формі закономірностей або у формі законів).

3. Прогнозування - як форма кількісного вираження майбутнього явища.

4. Планування - як процес, що передбачає виконання реальної дії для досягнення необхідного результату.

5. Моделювання - що є формою передбачення, яка створює перехід від одного плану до іншого.

6. Антиципацію - скороминучу (миттєву) форму передбачення намірів супротивника і наслідків своїх власних рухів. Це найвища форма керування руховою діяльністю людини.

Отже, для того, щоб почати виконання процедури прогнозування, необхідно, щоб відбулося завбачення. Завбачення відбувається за наявності “достатньої” підстави. Нами розроблена структура підстави завбачення залежно від виду знання, що залучається до підстави завбачення. Кожному виду підстави в завбаченні визначена можливість здійснення події. Можливості здійснення події мають чотири градації: слабку ймовірність (проблемне знання - до 25%), середню ймовірність (гіпотетичне знання - до 50%), сильну ймовірність (знання у формі закономірності - до 95%) і дуже сильну ймовірність ( знання у формі закону - до 99%).

У другому підрозділі “Концепція поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах” розглядаються такі питання: методологія поетапної підготовки, модель, цільова функція й узагальнена підготовленість спортсменів, моніторинг і керування етапами підготовки. Все це, разом узяте, визначає зміст концепції поетапної підготовки спортсменів-єдиноборців.

Увага приділяється розробці побудови концепції системи поетапної підготовки в спортивних єдиноборствах, яка має таку структуру: методологія, модель, цільова функція, моніторинг, методика відбору і підготовки кадрів.

Методологія і її науковий супровід (моніторинг) забезпечує багаторічну підготовку єдиноборців з теоретико-методичних підстав.

Виходячи з узвичаєних визначень методології (“методологія - це вчення про принципи побудови, форми і засоби наукового пізнання; методологія - це вчення про структуру, логічну організацію, методи і засоби діяльності”) запропоновано таке визначення: методологія поетапної підготовки спортсменів - це сукупність методів і засобів дослідження та логічної організації теоретичної і практичної діяльності тренерів і спортсменів.

З огляду на величезні масиви параметрів, імовірнісний характер зв’язків між ними, запропонована структура методології поетапної підготовки, що складається з 3-х компонентів:

1. Базовий компонент методології. Теорія передбачення спортивного майбутнього - спирається на систему принципів побудови спортивної підготовки: загальнодидактичних, принципів фізичного виховання, спеціальних принципів спортивного тренування.

2. Доктрина Бодхідхарма. Філософське вчення про систему підготовки в східних єдиноборствах.

3. Методологічні положення науково-технологічного розгортання інноваційних процесів у системі поетапної багаторічної підготовки - система уявлень про технології багаторічної спортивної підготовки, що не шкодять здоров’ю: біомеханічний, морфологічний, фізіологічний аналіз вікової динаміки природного, а також таких його змін, що стимулюється розвитком кінезіологічного потенціалу людини.

Базовим компонентом методології (сукупності методів і методик) етапної підготовки виступає теорія наукового передбачення спортивного майбутнього, що використовує прийоми і методи для розрахунку різноманітних складових багаторічного тренувального процесу. Знання цих складових дозволяє схарактеризувати узагальнену підготовленість, а через її динаміку - складову очікуваного спортивного результату в єдиноборствах.

Іншим не менш важливим компонентом поетапної підготовки спортсменів, що визначають тривалість підготовки, розбивку її на етапи, зв’язок структурних освітніх компонентів є модель поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах.

Встановлення етапів за віком у результативності кращих дзюдоїстів Європи і світу та визначення біологічно оптимальних термінів оволодіння техніко-тактичним освітнім компонентом дзюдо допомогло розробити графоаналітичну модель поетапної підготовки спортсменів-дзюдоїстів. Модель прогнозує 24-річний період підготовки спортсменів (мал.1).

1-й етап – початкова підготовка, куди входять “Ігри дзюдо”;

2-й етап - попередня базова підготовка, куди входять “техніко-тактична” і “тактико-технічна” підготовки;

3-й етап – спеціалізована базова (індивідуалізація) підготовка;

4-й етап – максимальна реалізація індивідуальних можливостей;

5-й етап - збереження рівня досягнень;

6-й етап – збереження досягнень і перехід до участі в турнірах професіоналів дзюдо.

Загальний період включає співвідношення часу базової підготовки до всього часу як 1:3 (8/24). Так, два початкових етапи підготовки складають 8 років.

Запропонована евристична модель відрізняється від наявних у спортивній літературі (В. М. Платонов, 1997; Г.С. Туманян, 1998) кількістю етапів підготовки, глибиною і більш змістовними уявленнями про початкові етапи підготовки.

Третім компонентом концепції поетапної підготовки спортсменів є цільова функція всієї системи багаторічної підготовки (мал.1).

Мал.1. Модель і цільова функція поетапної підготовки в єдиноборствах

На нашу думку, ефективна поетапна підготовка спортсмена повинна забезпечити його участь у трьох Олімпійських іграх із завоюванням першого місця, при цьому час змагальної діяльності повинен складати близько 2/3 від загального часу поетапної багаторічної підготовки. Діапазон за віком для участі в Олімпійських іграх охоплюється 22-32 роками. Цим вимогам відповідає названа нами цільова функція системи поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах. При цьому ми виділяємо три педагогічних періоди становлення спортивного результату:

1.Період завбачення (визначення перспективності) спортсмена за результатами виступів у змаганнях серед юнаків, кадетів і молоді. Тривалість цього періоду 10 років (з 8 до 18 років).

2. Період передбачення спортивного зростання (переходу від молодіжних змагань до змагань серед дорослих - “буферна зона”). Тривалість цього періоду 4 роки (з 18 до 22 років).

3. Період прогнозування виступів у Олімпійських іграх. Тривалість цього періоду 10 років (з 22 до 32 років).

У кожному педагогічному періоді планування спортивного результату послідовно виконуються завдання забезпечення різноманітних сторін підготовленості спортсменів.

Якщо в першому періоді завбачення перспективності юного спортсмена (І зона) відбувається мобілізація адаптаційних можливостей, то в другому періоді переходу на новий рівень функціонування вищих досягнень (2 зона) результати дають можливість прогнозування виступу спортсмена в Олімпійських іграх (3 зона). Кожному періоду підготовки відповідає свій досягнутий рівень освоєння рухового досвіду. Форсування підготовки веде до погоні за тимчасовим результатом, що не дозволяє спортсмену показати результат вищого гатунку при виступах на Олімпійських іграх через відсутність належної технічної підготовки і вичерпання резервних можливостей.

Четвертий компонент концепції поетапної підготовки спортсменів - це моніторинг (науковий супровід і керування підготовкою). Оскільки узагальнена підготовленість спортсменів містить у собі шість критеріїв підготовленості: технічну, тактичну, фізичну, психічну, інтелектуальну, інтегральну (змагальну), то розподіл (ранжування) цих сторін підготовленості за етапами підготовки необхідно робити для планування засобів і методів протягом усього періоду підготовки. Насамперед, це пов’язано з виявом критеріїв підготовленості, які мають максимальний вплив на ефективну змагальну діяльність при проходженні спортсменами багаторічної підготовки.

Для вирішення цієї проблеми був використаний метод експертних оцінок. Із застосуванням цього методу вирішувалася проблема планування багаторічного тренування за видами підготовки, що забезпечило поетапний ріст загальної підготовленості. Аналіз результатів експертного тестування у трьох педагогічних періодах багаторічної підготовки в проведених нами дослідженнях дозволяє зробити ряд висновків.

На кожному етапі процесу багаторічної підготовки відбувається зміна пріоритетів сторін підготовленості. Це підтверджується й іншими дослідниками (О.О. Сиротин, В.М. Семенов,1996; К.П. Сахновський,1997). Виділені нами три педагогічні періоди цільової функції формування спортивного результату визначаються своїми коефіцієнтами узагальненої підготовленості Qкуп, які, за нашими розрахунками, у дзюдо мають значення в діапазоні від 0 до 400 рейтингових балів. Така запропонована нами система рейтингових балів об’єднує систему поетапних змагань з узагальненою підготовленістю спортсменів.

Період завбачення перспективності спортсменів характеризується перевагою ролі фізичної підготовленості, а потім - технічної майстерності для перемоги в змаганнях і ще меншим значенням тактичної і психологічної підготовленості. Qкуп = 0-75 балів, де Qф - фізична підготовленість 30 %; Qтех- технічна підготовленість 25%; Qтак- тактична підготовленість 20%; Qп - психологічна підготовленість 15%; Qт - теоретична підготовленість 10% від 100 % загальної підготовленості спортсмена.

Період передбачення спортивного зростання (переходу до змагань дорослих “буферна зона” - найбільш критичний період у практиці світового спорту) включає однаково важливі три компоненти майстерності: техніку, тактику і психологічну підготовленість на фоні міцної фізичної підготовленості, де Qф - фізична підготовленість 25 %; Qтех - технічна підготовленість 23%; Qтак - тактична підготовленість 23%; Qп - психологічна підготовленість 23%; Qт - теоретична підготовленість 10% від 100% загальної підготовленості спортсмена. Водночас труднощі оволодіння технікою і тактикою на цьому етапі значно зростають. Qкуп = 75- 160 балів.

Період прогнозування спортивного результату в Олімпійських іграх передбачає максимальну реалізацію індивідуальних можливостей і збереження досягнень.

Найбільш характерною рисою цього періоду є вихід спортсменів на міжнародну арену. Відбувається перебудова мотивів діяльності, значно зростає відповідальність борців за результат виступу, а також психологічне і фізичне навантаження. Тому природно, що значення психологічної підготовленості до змагального успіху різко зростає і стає домінуючим. Зростає значення і тактичної підготовленості, яка багато в чому зв’язана з психологічною, оскільки в процесі її реалізації головне місце займає оперативне мислення. Qкуп = 160-400 балів, де Qп - психологічна підготовленість 30%; Qф -фізична підготовленість 25 %; Qтак- тактична підготовленість 20%; Qтех- технічна підготовленість 15%; Qт - теоретична підготовленість 10% від 100% загальної підготовленості спортсмена.

Таким чином, внаслідок проведеного аналізу отримані дані, які дозволили удосконалити систему планування поетапної підготовки в єдиноборствах для спортсменів різних вікових груп. Це дозволяє спланувати багаторічну підготовку за її етапними структурними утвореннями.

Третій підрозділ “Період передбачення (визначення) перспективності спортсмена (8-18 років)” присвячений у цілому дидактичній системі опанування техніки у спортивних єдиноборствах - визначення ступеня засвоєння рухового досвіду в дзюдо (засвоєння одиночної технічної дії), а також методики професійної освіти спеціалістів з нової Державної програми поетапної підготовки з дзюдо.

У перший період (8-18 років) завбачення перспективності спортсмена входять наступні етапи, підетапи і вирішуються визначені завдання багаторічної підготовки:

* етап початкової підготовки (із двома підетапами - ігри дзюдо і початкова підготовка) тривалістю чотири роки (8-12 років);

* етап попередньої базової підготовки (із двома підетапами: техніко-тактичної і тактико-технічної підготовки) тривалістю чотири роки (12-16 років);

1/2 етапу спеціалізованої базової (індивідуальної) підготовки (16-18 років).

Рівень підготовленості спортсмена в 10 балів відповідає рівню майстерності 4КЮ (оранжевий пояс або 2-й юнацький розряд по ЕСК України). Рівень підготовленості спортсмена в 30 балів відповідає рівню майстерності 1 ДАН (чорний пояс або майстер спорту України по ЕСК). Рівень підготовленості спортсмена в 40 балів відповідає рівню майстерності 2 - ДАН (чорний пояс або повторення нормативу майстер спорту України по ЕСК). Слід зазначити, що для присвоєння чергового звання КЮ або ДАН спортсмен повинен виконати відповідний йому розряд по ЕСК України і здати технічний екзамен із знання КАТА (визначений набір базової техніки або демонстрація біомеханічних принципів техніки дзюдо).

На етапах багаторічної підготовки єдиноборців відбувається реалізація принципів спортивної підготовки. На етапах початкової підготовки, попередньої базової і спеціалізованої базової підготовки більшою мірою реалізуються загальні принципи дидактики (науковість, виховний характер навчання, свідомість і послідовність, доступність, індивідуальний підхід в умовах колективної роботи) і принципові положення багаторічної спортивної підготовки для юнаків (принцип цільової спрямованості стосовно вищої спортивної майстерності, ефект утилізації залежно від вікових особливостей, принципи домірності, провідних факторів, перспективного випередження і базової підготовки).

Періоду завбачення перспективності спортсмена за результатами виступів у змаганнях серед юнаків і кадетів (з 8 до 18 років) відповідає накопичення початкового рухового досвіду, вираженого у формі освоєння просторових, просторово-часових і швидкісно-силових параметрів руху (Ю.О. Шуліка, 1990; А.М. Лапутін, 2000).

Запропонована в роботі нова дидактична система освоєння рухового досвіду висуває методику навчання базової техніки єдиноборств за параметрами рухової дії (просторовий, тимчасовий, швидкісно-силовий), де кожному параметру відповідає свій рівень освоєння рухового досвіду (знання, уміння, навик), а рівню “коронна техніка” відповідає освоєння просторового, часового, силового параметрів руху й антиципаційного параметра координації в головному діапазоні їхнього виявлення (80 - 100 %) від максимальних значень із 95 % ймовірністю здійснення події.

Проблема практичного прогнозування термінів і відповідно ступеня (якості) освоєння рухової дії (вправи) у їхньому природному взаємозв’язку вирішувалася з використанням стохастичної моделі вчення Мостеллера-Буша (1962).

Так звана експериментальна “крива навчання” (залежність помилок виконання прийому від кількості його повторень) будувалася із застосуванням методу Монте-Карло, відомого в математиці як чисельного методу рішення задач за допомогою моделювання випадкових величин. При цьому технологія експерименту включала особливості виконання і оцінки техніки дзюдо.

Результати експериментів побудови рухового досвіду дані на мал. 2.

Мал. 2. Крива навчання по параметрах руху (швидкісно-силовий І, часовий II, просторовий III, АПК - антиципаційний параметр координації)

Техніка кидка вважалася опанованою за глибиною навчання, якщо той, хто навчається, виконував її на оцінку: “кока” - рівень освоєння ”знання”; “юко” - рівень освоєння “вміння; “ваза-ари” - рівень освоєння “навик”; “іппон” - рівень освоєння “коронна техніка”.

Аналіз кривих навчання на мал. 2 є підставою для регламентації кількості необхідних повторень для освоєння того чи іншого рівня рухового досвіду.

Рівень “знання” - цілком задовольняє освоєння просторового параметра руху з помилкою до 15%. Це буде еквівалентно 250-300 повторенням (3-5 занять).

Рівень “вміння” - потребує освоєння, принаймні двох його рухів (просторового і часового) із помилкою виконання до 15 % . Кількість повторень буде в діапазоні 1000-1200 спроб (25-30 тренувальних занять).

Рівень “побудови навику” - освоєння трьох параметрів рухів. Ця робота потребує виконання порядку 5000-6000 повторень (100-120 тренувальних занять).

Рівень “коронна техніка” - освоєння трьох параметрів руху і антиципаційного параметра координації. Ця робота потребує виконання порядку 120 000 спроб повторень (не менше 10 років тренування).

Завершується третій підрозділ аналізом завбачення перспективності юного спортсмена, що проводиться з урахуванням генетично визначених факторів, які лімітують рівень