КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЧЕРНЕНКО Ганна Анатоліївна

УДК 81' 372

МОДЕЛЮВАННЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ СЕМАНТИЧНИХ АНОМАЛІЙ

(на матеріалі мовних суперечностей)

Спеціальність 10.02.15 – загальне мовознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загального

мовознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: – доктор філологічних наук, професор

Кудрявцева Людмила Олексіївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри російської мови

Офіційні опоненти: – член-кореспондент НАН України,

доктор філологічних наук

Акуленко Валерій Вікторович,

НАН України, директор Центру наукових

досліджень для викладання іноземних мов

кандидат філологічних наук

Синиця Ірина Анатоліївна,

Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України,

науковий співробітник відділу російської мови

Провідна установа – Донецький національний університет,

кафедра загального мовознавства та історії мови

Захист відбудеться "24" січня 2001 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, бульвар Шевченка, 14, к. 63).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розісланий "22" грудня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Л. І. Шахова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Перед лінгвістикою традиційно ставилося завдання вивчати насамперед нормативні явища мови. Так, Дж. Лайонз зауважував: “Завдання лінгвіста визначити можливо більш простим способом прийнятні (підкреслено нами – Г. Ч.) речення описуваної мови”. Т. В. Булигіна писала, що “правильне відображення мовної дійсності передбачає... необхідність сформулювати (у будь-який спосіб) правила, що описують усі (і тільки) правильні (підкреслено нами – Г. Ч.) речення мови”. У цьому причина того, що об'єктом лінгвістичних досліджень і описів ставав, як правило, нормативний мовний матеріал. Традиційну позицію підтримувала і сама теорія норми, покликана дати критерії відбору такого матеріалу й обмежити його.

У подібній ситуації природним здається те, що такий новий метод, як динамічне моделювання (Ю.Д. Апресян, О.С. Кубрякова, Л.О. Кудрявцева, І.О. Мельчук), був застосований у лінгвістичному аналізі нормативного матеріалу, який вже досліджувався раніше цілком апробованими методами. Послідовною реалізацією методу динамічного моделювання є роботи І. О. Мельчука і Л. О. Кудрявцевої. Л. О. Кудрявцева досліджує процес породження окремих мовних значень і лексем, І. О. Мельчук – процес породження текстів, точніше процес перетворення смислу в текст. Якщо Л. О. Кудрявцева, обмежуючи аналізований матеріал нормативними мовними явищами, не акцентує на цьому спеціально, то І. О. Мельчук це декларує, відзначаючи, що “модель типу “Смисл – Текст” відповідає за формальну правильність текстів і за правильну відповідність текстів і смислів”.

Однак наукова парадигма ХХ століття характеризується тим, що в дихотомії норма/аномалія акценти часто зміщуються у бік другого елемента, а іноді межі між членами цієї дихотомії розглядаються дослідниками як розмиті (М. Фуко). Поступово позиція нормоцентризму перестає бути панівною і в лінгвістиці. Це підтверджується появою цілого ряду робіт, у яких у тому або іншому аспекті розглядаються мовні аномалії. До мовних аномалій відносяться і аномалії контрадикторні, у тому числі мовні суперечності (І.В. Арнольд, Н.Д. Арутюнова, Ю.Д. Апресян, Т.В. Булигіна, О.Д. Шмельов, Г.С. Крейдлін, А.К. Поливанова), які є предметом дисертаційного дослідження.

Слід зазначити, що в історії розвитку логіко-філософської думки вивчення суперечностей має давню традицію (Арістотель, І. Кант, М. Кузанський, Г. Лейбніц, Л. Шестов та ін.). Перші відомі нам спроби з досліджень природи суперечностей належать Арістотелеві. У стилістиці це явище було відоме як оксюморон (однак потрібно враховувати, що поняття “мовна суперечність”, як воно розглядається в дисертаційній роботі, ширше, ніж поняття “оксюморон”). Щодо лінгвістичної семантики, то необхідність звернутися до такого матеріалу виникла у зв'язку з розвитком семантичної синтагматики, для якої формулювалися закони семантичної сполучуваності слів. Результатом порушення одного з них – закону про неможливість сполучення слів зі значеннями, що мають у своїх семних структурах несумісні компоненти, – і є мовна суперечність (далі МС). В. Г. Гак називав МС прикладами семантичної неузгодженості. М. В. Нікітін – негімплікаційними сполученнями. О. С. Сінгаївська – синтагматичними контрастивами.

Це мовне явище, хоча і є порушенням закону семантичної синтагматики, не досліджувалося глибоко і як мовна аномалія, що аргументувалося відсутністю в структурі МС формальних суперечних ознак, тоді як природа аномальності МС може бути пояснена тільки завдяки аналізу значеннєвої структури і референційних аспектів мовного вислову.

Водночас у контексті нових лінгвістичних досліджень з інтерпретаційної семантики (В.З. Дем'янков, О.С. Кубрякова та ін.), а також з питань створення систем штучного інтелекту і різних лінгвістичних комп'ютерних програм (Ю.Д. Апресян, І.М. Богуславський, Л.Л. Іомдін та ін.) особливо актуальним і новим є звернення до алгоритмізації розуміння саме таких мовних висловів, які порушують конвенціалізовані норми функціонування знаків і сприяють реалізації творчого потенціалу реципієнта (І.М. Крейн). Так, якщо людське мислення здатне захистити себе від логічних пасток, наприклад, як стверджує М. Мінський, за допомогою сміху, то для машин алогізми можуть стати нездоланною перешкодою: “Якщо поставлене завдання не впізнає класична обчислювальна програма, якщо вона не в змозі зіставити модель завдання з репрезентаціями або правилами, що зберігаються в пам'яті, то звичайно вона в такій ситуації взагалі не працює”.

Закономірно використати у вивченні МС з цією метою метод динамічного моделювання, розширюючи в такий спосіб сферу його застосування і включаючи до неї мовні явища, нормативність яких викликає сумніви.

Логіка розвитку ідей, пов'язаних з цією проблемою, вимагає побудови динамічних моделей, які дотепер будувалися в напрямку породження мовних одиниць, у напрямку їх інтерпретації. Модель “Смисл – Текст” повинна бути розширена за рахунок інверсивної інтерпретуючої моделі “Текст – Смисл”. Це розширення дає доступ до категоріального апарату когнітивної лінгвістики (В.З. Дем'янков).

Такий напрямок дослідження диктується також характером робіт, у яких вже розглядалися МС (Н.Д. Арутюнова, Ю.Д. Апресян, Т.В. Булигіна, О.Д. Шмельов, Н.В. Павлович). У них піднімалися питання насамперед того, як відбувається розуміння МС. Однак немає підстав вважати ці питання вирішеними. Справа в тому, що способи розуміння МС були репрезентовані аналізом одиничних прикладів на рівні дискурсу. Запропоновані в деяких працях (Н.Д. Арутюнова, Н.В. Павлович) правила інтерпретації МС, як показав аналіз матеріалу, не застосовні до всіх прикладів МС і часто накладаються одне на одне.

Динамічне моделювання дало можливість представити способи розуміння МС визначеним списком моделей і проаналізувати їх як особливу мовну структуру, а не як розрізнені явища дискурсу.

У наукових працях, пов'язаних з інтерпретаційним аспектом дослідження мовних висловів, текстів, прийнято розрізняти два рівні семантики аналізованих мовних одиниць – доінтерпретаційний і постінтерпретаційний (В.З. Дем'янков, Ю.М. Лотман, Н.В. Павлович та ін.). Розгляд цих рівнів у семантиці мовних висловів, які можуть бути зараховані до мовних аномалій, зводився до констатації їхнього існування й окремого опису кожного з рівнів. Сам процес перекодування залишався не достатньо дослідженим. Причиною цього було, по-перше, обмежене використання методу динамічного моделювання, адже такий процес репрезентує саме динаміку функціонування мовної системи. По-друге, як уже відзначалося, створюючи теорію моделі “Смисл – Текст”, її автор, І. О. Мельчук, вивів за межі сфери інтересів лінгвістики питання значеннєвої аномальності, безглуздості, суперечливості та ін., що вони повинні вирішуватися у контексті моделі “Дійсність – Смисл”. Фактично ту саму точку зору декларує Ю. Д. Апресян, заперечуючи інтерпретацію МС як мовних аномалій. Однак тенденції до продукування інтердисциплінарних знань у гуманітарних науках (В.К. Нішанов) в кінці ХХ ст., а також зміцнення позицій функціоналізму безпосередньо в лінгвістиці (О.С. Кубрякова) дають підстави зараховувати зазначені питання до кола лінгвістичних проблем. Беручи до уваги перспективи використання досліджень у цьому напрямку для створення автоматизованих систем, у яких висловлювання мовця може розглядатися як пошукова форма, що повинна співвідноситися з предметом об'єктивного світу, тобто референтом (М.М. Пещак), їх можна вважати давно назрілими і актуальними. Це входження може виглядати менш радикальним і більш прийнятним, якщо досліджувати не специфіку відображення в мовній семантиці групи об'єктів дійсності, що вимагало б певного ступеня енциклопедичності подібного дослідження, а особливості відображення відносин між екстралінгвістичними реаліями. Загальновідомо, що закону несуперечності підпорядковані й об'єкти дійсності. Таким чином, у семантиці МС відбувається викривлення відношень між реаліями дійсності, що зумовлює необхідність розгляду питань, пов'язаних із проблемами здійснення референції для мовних висловів, які вважаються семантичними аномаліями.

Здається, тільки те, що модель “Смисл – Текст” орієнтована на аспект адресанта, а не адресата, спричинило те, що в ній, функціональній за визначенням, власне значеннєвий рівень був ізольований від поняття “мовна норма”. Сам факт оцінки нормативності того або іншого явища відокремлено від оцінки його функціональної успішності щодо мови не є обґрунтованим. А оцінка такої успішності може бути зроблена тільки з урахуванням ступеня адекватності й неускладненості розуміння адресатом смислу розглянутого мовного вислову.

Аналізуючи механізми процесу інтерпретації МС, різні дослідники так чи інакше змушені були звертатися до аналізу ролі контексту в цьому процесі. Але найчастіше ця роль визначалася методом лінгвістичної інтуїції. Деякі вчені ставили під сумнів факт безумовної залежності інтерпретації МС від контексту (Т.В. Булигіна, О.Д. Шмельов, Н.В. Павлович).

У світлі вищевикладеного актуальним є наше дисертаційне дослідження, у якому:

дається опис закінченого фрагменту динамічної моделі “Смисл – Текст”, розширеної за рахунок елементу “Дійсність – Смисл” та інверсивної моделі “Текст – Смисл”, що описує механізм перекодування семантики МС;

розкривається механізм перекодування доінтерпретаційного рівня семантики МС у постінтерпретаційний;

визначається роль контексту в інтерпретації МС;

вирішується питання про аномальність/нормативність МС шляхом встановлення кореляції між поняттями про нормативність і функціональну успішність мовного знаку.

Наукова новизна роботи полягає:

у тому, що аналіз мовних структур МС виконаний не на рівні дискурсу, а на рівні мовної системи з урахуванням смислу закону несуперечності формальної логіки з використанням поняття “семантична синтагма”, тобто “синтагма значень”, як базового;

у розробці методики експериментального визначення кількісного показника значущості ролі вербального контексту для інтерпретації мовних висловів – коефіцієнта контекстності;

у використанні антиномії “нормативний ступінь конвенціалізованості – нормативний ступінь довільності” як альтернативи антиномії “семантична норма – семантична аномалія”; у розробці методики експериментального визначення цих показників і обґрунтуванні залежності їх від ступеня значущості адекватного й неускладненого сприйняття тексту того чи іншого жанру і стилю.

у моделюванні механізмів перетворення системних значень у контекстуальний смисл, а також у встановленні типів відносин між двома рівнями семантики визначених мовних висловів: рівнем доінтерпретативних конвенціалізованих значень і рівнем інтерпретованих контекстуальних смислів у семантиці мовних суперечностей;

у виведенні динамічних моделей інтерпретації мовних суперечностей.

Таким чином, метою виконаного дослідження було динамічне моделювання механізмів інтерпретації МС як особливої мовної структури. Це зумовило вирішення таких завдань.

Описати семантико-синтагматичну структуру МС.

Описати моделі інтерпретації, що забезпечували б осмислення МС і здійснення акту референції при їхньому сприйнятті. Описати структуру відношень між значеннями, що входять до складу МС, і смислом МС як синтагми, включеної до певного контексту.

Визначити роль контексту в інтерпретації МС. Обчислити ступінь значущості цієї ролі.

На основі даних психолінгвістичного експерименту вирішити питання про аномальність/нормативність МС.

Мовним матеріалом служили 928 випадків МС. Вибірка матеріалу робилася з оригінальних та перекладних, письмових та усних українсько- (138 випадків), російсько- (747) та англомовних (42) текстів. Один приклад – латиномовний. Досліджуючи та аналізуючи МС у текстах трьох мов ми дійшли висновку про універсальність семантичних структур суперечностей, в основі якої – універсальність законів формальної логіки.

З урахуванням того, що для виконання завдань дослідження важливим було не відношення перекладу до оригіналу, а можливість певним чином проаналізувати визначену частину тексту як самодостатню одиницю мови, це дало можливість обґрунтувати прийнятність аналізу механізмів інтерпретації мовних суперечностей у перекладних текстах.

У процесі дослідження й обробки мовного матеріалу в роботі були застосовані такі методи.

Як уже відзначалося, в основі МС лежить логічна суперечність, що виникає внаслідок порушення одного із законів формальної логіки. Ця особливість досліджуваного матеріалу обумовила необхідність застосувати метод логічного аналізу мови із залученням категорій семіологічної граматики (Ю.С. Степанов).

Досліджуючи МС, ми намагалися не обмежуватися аналізом її семантичної структури, а простежити також процеси сприйняття та осмислення подібних мовних висловів реципієнтами, що, природно, вимагає застосування методу динамічного моделювання.

Оскільки МС передбачає наявність як мінімум двох лексем і є прикладом порушення законів семантичної синтагматики, ми можемо розглядати її на рівні контекстної семантики, використовуючи контекстний аналіз у тісному зв'язку з аналізом компонентним і дериваційним.

Метод психолінгвістичного експерименту використовувався як для встановлення кількісного показника ступеня значущості контексту в інтерпретації МС, так і для вирішення питання про аномальність/нормативність МС.

Теоретичне значення дослідження вбачається в розробці методики моделювання процесу осмислення семантичних аномалій, що є внеском у створення цілісної моделі “Смисл – Текст”; в обґрунтованому введенні до лінгвістичного категоріального апарату понять “семантична синтагма”, “коефіцієнт контекстності” й антиномії “нормативний ступінь конвенціалізованості – нормативний ступінь довільності”, що відкривають принципово нові можливості в дослідженні проблем, пов'язаних з питаннями, по-перше, семантичної синтагматики, по-друге, з питаннями нормативності й аномальності мовних явищ.

Практичне застосування результатів дослідження може бути здійснене, насамперед, при розробці питань, пов'язаних із проблемами програмного забезпечення комп'ютерної техніки й створення штучного інтелекту. Методика визначення нормативного ступеня конвенціалізованості семантики висловлювання може бути використана при укладанні довідників з культури мови. Матеріали і висновки дослідження можуть бути використані в педагогічній практиці при викладанні філологічних дисциплін у середніх і вищих навчальних закладах, зокрема у читанні нормативних курсів, спецкурсів і спецсемінарів з семасіології та стилістики.

Апробація. Основні положення дисертації викладено в доповідях на 5-й і 6-й міжнародних наукових конференціях “Мова і культура” (Київ, Інститут міжнародних відносин Київського університету ім. Т. Шевченка, 1997 р., 1998 р.), на науковій конференції “Гра як спосіб існування культури” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 1999 р.), на наукових конференціях професорсько-викладацького складу кафедри російської мови філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1997 р., 1999 р.).

Публікації. З теми дисертації опубліковано 7 наукових статей. Їх перелік подається в кінці реферату.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, додатку, списків використаної наукової літератури і цитованих першоджерел.

Обсяг дисертації – 163 сторінки, обсяг додатку – 8 сторінок.

Список використаної наукової літератури складається з 200 найменувань.

Список першоджерел – з 70 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми та наукова новизна дисертаційної роботи. Сформульовані мета та завдання дослідження. Визначаються його методологічні та методичні засади. Окреслюються сфери практичного та теоретичного застосування результатів роботи.

У першому розділі “Семантика мовних суперечностей та проблеми їх розуміння” в першому підрозділі розглядається історія вивчення МС у лінгвістиці та логічній семантиці, дається аналіз категоріального апарату, використаного в роботі, обґрунтовується вживання терміну “мовна суперечність” і наводиться тлумачення його дефініції. Моделюється семантико-синтагматична структура МС. Встановлюється кореляція між цією структурою та структурою логічної суперечності, що виводиться на підставі формулювання принципу несуперечності та умов виникнення такої суперечності.

У відповідності до того, що суперечність виникає лише тоді, коли суперечні ознаки характеризують одну яку-небудь сутність, до базової структури МС входять такі елементи: носій ознак, суперечні ознака один та ознака два. Ця структура може реалізовуватися у шести мікросхемах внаслідок диференціації ознак за ступенем сталості, які діляться на статичну, динамічну, часову та дейктичну, в залежності від того, лексемою якої частини мови вони виражені. У відповідності до того, що суперечності виникають лише тоді, коли сутність характеризується в одному й тому самому аспекті, суперечні значення мають у своїх структурах, крім контрастних видових, спільні родові семи. На рівні синтаксичних структур цей постулат виявляється у тому, що суперечні значення часто є однорідними членами речення. У відповідності до того, що суперечності виникають лише тоді, коли сутність характеризується в один і той самий час, елементи МС мають однакові темпоральні характеристики. У висловлюванні може з'являтися часовий локалізатор зі значенням одночасності.

Розгляд історії досліджень, здійснених у галузі семантичної синтагматики (У. Вейнрейх, В.Г. Гак, А.О. Гудавічус, Дж. Катц, М.П. Кочерган, Е.В. Кузнєцова, А.К. Курбейра, О.Ф. Лосєв, М.В. Нікітін, С.М. Панкратова, Л. Теньєр та ін.), а також аналіз структур мовних суперечностей показали актуальність розширення поняття синтагма (в тому розумінні цього терміна, в якому вживав його Ф. де Соссюр) за рахунок включення до числа одиниць, здатних її утворювати, одиниць змісту, тобто мовних значень. Така синтагма може бути названа синтагмою значень, або семантичною синтагмою.

У відповідності до цього, в другому підрозділі МС визначається як синтагма, що складається з мовних одиниць з контрарними та контрадикторними значеннями, об'єднаними відношеннями кон'юнкції. Вона реалізується в межах синтаксичних одиниць від словосполучення до сполучення речень. МС як синтагма, що складається із суперечних значень, має семантику неозначеності (В.З. Санніков) і, виступаючи як знак певної ситуації, не вносить у неї потрібної визначеності. Для неї є ускладненим процес здійснення акту референції, а відтак і процес осмислення цієї синтагми реципієнтами, оскільки відношення між об'єктами дійсного світу підпорядковуються принципу несуперечності (Арістотель, Г. Лейбніц, А. Введенський, Ч.С. Пірс, В.В. Целіщев та ін.).

Це обумовлює необхідність надання суперечним значенням семантичної структури МС логічно коректного смислу, який би забезпечив потенційну можливість здійснення акту референції для висловлювань з подібними структурами.

У другому розділі “Моделі інтерпретації мовних суперечностей" аналізується процес перетворення суперечливого значення мовних висловів у логічно коректний смисл, а також роль контексту у цьому процесі. Виводяться три основні моделі, які відображають цей процес.

У першому підрозділі аналізуються роботи лінгвістів і філософів, які займалися питаннями, пов'язаними з проблемами інтерпретації МС (Ю.Д. Апресян, Арістотель, Н.Д. Арутюнова, Т.В. Булигіна, О.Д. Шмельов, Н.В. Павлович, О.С. Сінгаївська та ін.).

У другому, третьому та четвертому підрозділах описується механізм інтерпретації МС за допомогою відповідно 1-ї, 2-ї, та 3-ї інтерпретаційних моделей (далі – ІМ), що відображають процес перетворення суперечливого значення МС у логічно коректний смисл. Опис моделей складається з виведення так званих модусів декодування – лексико-семантичних компонентів, у результаті експлікації яких у складі МС можна отримати формат смислу, що не суперечить формальній логіці та забезпечує референцію. Формат смислу складається зі змінних, що набувають значення в залежності від лексичного наповнення структури МС.

1-а ІМ передбачає модифікацію одного зі значень – членів антонімічної парадигми. Модус декодування – “в значенні”. Формат смислу: “носій ознак має ознаку “х” та ознаку “у”, яка має значення, що суперечить значенню “х”, але функціонує в значенні, що йому не суперечить”.

Модифікація значень може відбуватися у відповідності до будь-якої дериваційної моделі (Л.О. Кудрявцева). В результаті модифікації може бути отримане як значення, вже фіксоване словниками (ретроспективна модифікація), так і оказіональне значення.

Із двох суперечних значень лексем, що знаходяться у відношеннях означуваного й означення, модифікується значення головного, означуваного слова.

Якщо елементи суперечності поєднані сурядним, координативним синтаксичним зв'язком або є граматично незалежними елементами синтагми і займають однакову позицію на шкалі сталості, тобто якщо неможливо визначити ні те, який із членів суперечності є головним, а який залежним, ні те, який з них має більший/менший ступінь сталості, то єдиним засобом визначення лексеми, значення якої повинне модифікуватися, є контекст.“

Чому ліси чекають мене знову, // На щит піднявши сонце і зорю. //Я їх люблю, я знаю їхню мову, //Я з ними теж мовчанням говорю” (Л. Костенко. Мене ізмалку люблять всі дерева).

Залежний іменник, статична ознака (мовчанням Я мовчання: “дія за значенням мовчати: нічого не говорити”), залишається домінантним, тобто незмінним, оскільки на ньому в цій синтагмі зосереджений її смисловий центр. Модифікується значення лексеми, що виступає у функції головного слова, динамічної ознаки – говорю (Я говорити): “усно висловлювати думки, погляди, розповідати про що-небудь” а “повідомляти про свої думки, погляди” (оказіональне значення). Одна з несумісних сем, а саме ДС 'усно висловлювати' нейтралізується. Ми одержуємо похідне значення, у семній структурі якого немає вказівки на те, що мова йде про повідомлення думок за допомогою слів (висловлювань). Відбувається розширення значення. Смисл цієї, суперечливої на рівні системних значень, синтагми зводиться до наступного: “я повідомляю їм про свої думки та почуття, не висловлюючи їх”. На те, що лексема говорю вжита в модифікованому значенні, вказує також контекст – займенник з ними, який виступає в ролі додатку і є кореферентним іменникові ліси.

Процес інтерпретації МС першої моделі свідчить про те, що в розглянутих суперечностях не йдеться про яку-небудь сутність в одному відношенні.

Особливістю сприйняття суперечностей першої ІМ є нестійкість, рухливість фокуса сприйняття (термін Т. ван Дейка). В межах суперечливої синтагми одночасно реалізуються два лексико-семантичних варіанти однієї лексеми. Залежно від того, на якому з рівнів семантичної структури мовної суперечності – рівні значень або рівні смислів – концентрується увага реципієнта, він сприймає те або інше значення лексеми – елемента суперечності, а відповідно і той або інший семантичний аспект синтагми.

2-а ІМ передбачає виявлення двох протиставлених одна одній систем відліку, при зіткненні яких утворюється МС. В роботі пропонується типологія даних систем.

Різнорівневі: 1) суб'єктивне /об'єктивне, аспекти форма/зміст ("Ця "Нова сцена" вже стара". Розм.), знання/дійсність ("Fair is foul". В. Шекспір. Макбет), духовне/матеріальне ("Ты здесь, ты близко. Тебя здесь нет. Ты там". О. Блок. Мені страшно з тобою зустрічатись...); 2) рівень/метарівень ("Чем хуже, тем лучше". О. Купрін. Яма).

Однорівневі: 1) об'єктивне 1/ об'єктивне 2, аспекти об'єкт (причина) 1/ об'єкт (причина)2 ("- Чи повинна була Тетяна Ларіна залишатися з чоловіком, якого вона не кохала? - Так… Ні… ". Розм.), час 1/час 2 ("Я ще тут, але я вже не тут". Розм.), простір 1/простір 2 ("Море здесь, и его нет". М. Цвєтаєва. Мій Пушкін); 2) суб'єктивне 1/ суб'єктивне 2, аспекти мотив 1 /мотив 2 ("Щасливий-нещасливий Василь". М. Хвильовий. Шляхетне гніздо), роль 1/роль 2 ("Всегда, когда ей (працівнику міліції-аналітику – Г. Ч.) удавалось правильно спрогнозировать попытку совершить преступление, ей делалось грустно. Это были те минуты, когда ей одинаково сильно хотелось и оказаться правой и ошибиться". – О. Мариніна. Шістки помирають першими).

Модус декодування (можливі модифікації у вигляді синонімічних структур в залежності від лексичного наповнення структури МС) – “з однієї точки зору…, з іншої точки зору…”. Формат смислу: “Ця сутність, з однієї точки зору, має одну із суперечних ознак, з іншої точки зору, має другу із суперечних ознак”.

В суперечностях цієї моделі не дотримується або умова про те, що сутність повинна характеризуватися в тому самому відношенні (наприклад, у формально-змістових суперечностях одна з ознак визначає сутність за її формою, а інша – за змістом і т. ін.), або умова про те, що несумісні ознаки приписуються сутності в один і той самий час (темпоральні суперечності, у яких відбувається компресія часу).

"Дєдушка приїде на хутір і дивиться на ярину. І тут ярина. І далі ярина. Друга ярина – своя не своя" (М. Хвильовий. Шляхетне гніздо).

Суперечлива синтагма ярина – своя не своя. Модус декодування “з точки зору..., з точки зору...”. Отриманий зміст: “з точки зору минулого часу, ярина – своя, з точки зору теперішнього часу – не своя". На те, що суперечні ознаки своя і не своя належать одна – системі відліку об'єктивне 1, аспект "теперішній час", друга – об'єктивне 2, аспект "минулий час", вказує широкий контекст: "Шістдесят десятин не поділені, тридцять одібрав ревком, а потім прийшов виконком, а землі так і не повернули…".

3-я ІМ передбачає здійснення референції до можливого невірогідного світу (Р. Монтегю, Дж. Серль, Д. Вендервекен та ін.), в межах якого принцип несуперечності втрачає силу. Такими світами є:

світ понять та інших узагальнюючих абстрактних сутностей (модус декодування – “як абстрактна може”, формат смислу: “Ця сутність як абстрактна, реалізуючись у різних сутностях і в різний час, може мати суперечні ознаки”): "Поэт может быть добр и зол" (О. Блок. Про лірику);

світи особливих психофізіологічних станів людини:

а) світ альтернативних станів свідомості (модус декодування – “здається, ніби”, формат смислу: “Суб'єкт суперечності перебуває в такому психофізіологічному стані, що йому /їй здається, ніби ця сутність має суперечні ознаки”): "Солдатом быть, просто солдатом! – думал Пьер, засыпая. – …Кто-то знакомый, близкий, дорогой, сидит в конце стола. Да это он! Это благодетель. “Да ведь он умер? – подумал Пьер. Да, умер; но я не знал, что он умер, и как я рад, что он жив опять!" (Л. Толстой. Війна і мир),

б) світ психологічного стану індиферентності (модус декодування – “байдуже, що”, формат смислу: “Суб'єкт суперечності перебуває в такому психологічному стані, що йому байдуже, що складає різницю між суперечними ознаками, його не турбує припущення про можливість певної сутності мати суперечні ознаки”: "И радость, и боль – всегда одно" (З. Гіппіус. До дна);

в) світ такого психологічного стану суб'єкта суперечності, в якому останній ігнорує різницю між суперечними ознаками і звертає увагу на те, що є між ними спільного (модус декодування – “те спільне, що є між”, формат смислу: “Суб'єкт суперечності перебуває в такому психологічному стані, що його увага звернена не на відмінність між несумісними ознаками, приписуваними певній сутності, а на те спільне, що є між цими ознаками, і що встановлюється суб'єктом суперечності у спробі розв'язати суперечність на більш високих рівнях абстракції, ніж той, на якому фіксуються відмінності”): "What we call the beginning is often the end, //And to make an end is to make a beginning. //The end is where we start from" (Т. Эліот. Літтл Гіддінг);

світ вигадки (модус декодування – “в неправдоподібному світі може бути”, формат смислу: “Світ, що створюється мовцем, автором тексту, за допомогою значень мовних одиниць, використаних у цьому тексті, неправдоподібний. Це підтверджується тим, що в ньому може бути таке, що певна сутність має суперечні ознаки”:“

А если уж говорить о воздействии зоны на человека… Вы знаете, Ричард, меня иногда мороз продирает по коже, когда я думаю об этих фактах. –Живые покойники, – пробормотал Нунан” (Б. та А. Стругацькі. Пікнік на узбіччі). Суперечлива синтагма “Живые покойники”. Отриманий смисл: “В неправдоподобном мире зоны могут быть живые мертвецы”. На необхідність застосування в цьому випадку саме третьої моделі вказує жанр твору, в якому зафіксована МС, – фантастична повість.

У форматах смислів, отримуваних у результаті використання третьої моделі, ми спостерігаємо входження в ці формати збережених, незмінених суперечностей. Таким чином, рівень смислів у семантичній структурі мовних суперечностей відрізняється від рівня значень тільки тим, що на рівні смислів у результаті процесу інтерпретації реципієнт уже має інформацію про те, до якого з можливих світів, де дозволяється порушення принципу несуперечності, належить певна суперечність.

У п'ятому підрозділі визначаються та схематизуються відношення між рівнем конвенціональних значень та рівнем контекстуальних смислів для кожної із цих трьох інтерпретаційних моделей.

Описується психолінгвістичний експеримент, за результатами якого вираховується кількісний показник ролі контексту в інтерпретації МС. Експеримент полягав у тому, що респонденти отримували анкети в двох частинах. Перша частина складалася з 6-ти прикладів МС не в контексті і трьох варіантів (плюс свій варіант відповіді), відповідно до трьох інтерпретаційних моделей, способів розуміння для кожного прикладу. Респонденти мали вибрати той варіант, який вони вважали найбільш прийнятним. Якщо вони писали свій варіант відповіді, він також визначався як такий, що належить до тієї чи іншої інтерпретаційної моделі. Друга частина складалася з тих самих прикладів МС, проте даних вже в контексті. Завдання лишалося незмінним. Коефіцієнт контекстності визначався як відношення кількості відповідей, що збігалися з відповіддю, яку вибрали більшість респондентів для прикладів другої частини анкети, до кількості відповідей, що збігалися з відповіддю, яку вибрали більшість респондентів для прикладів першої частини анкети.

У третьому розділі “Релятивність семантичної норми: антиномія конвенціональності та довільності” переглядається зміст понять “конвенціональність” (С. Улльман) та “довільність” (Ф. де Соссюр) для мови як знакової системи в колі таких категорій лінгвістики, як “семантична норма”, “жанрово-стилістична належність тексту”, “адекватність розуміння”, “деавтоматизація”.

У першому підрозділі довільність визначається як відсутність природного зв'язку між позначенням та позначуваним (Ф. де Соссюр). Конвенціональність – як існування усталених правил уживання мовних знаків: певних позначень для позначення тих чи інших позначуваних (С. Улльман). Довільність та конвенціональність є властивостями мовної системи. Реалізація довільності на рівні семантики відбувається завдяки тому, що можливості мовних значень вступати між собою у синтагматичні відношення необмежені. Наслідком реалізації раніше не використаних можливостей є деавтоматизація процесу побудови і сприйняття синтагми при продукуванні тексту та здійсненні акту референції. Забезпечують розуміння таких синтагм конвенціалізовані правила інтерпретації (Т. ван Дейк, Г.С. Крейдлін, А.К. Поливанова, та ін.), зразком яких є ІМ МС.

Застосування таких правил пов'язане з витратами додаткового часу та імовірною неадекватністю інтерпретації тексту задуму автора. У зв'язку з цим нормативне співвідношення ступенів виявлення довільності (NД (ст) %) та конвенціалізованості (NК (ст) %) залежить від того, наскільки значущим є адекватне та неускладнене розуміння цього тексту (А (ст)), що обумовлюється його жанрово-стилістичною належністю. Кількісний показник ступеня конвенціалізованості визначається за допомогою вищезгадуваного психолінгвістичного експерименту і дорівнює кількості відповідей, що збіглися на користь варіанту інтерпретації, обраному більшістю респондентів, у відсотках.

Формула співвідношення між цими категоріями для кожного конкретного стилю (жанру, тексту) може мати такий вигляд:

А (ст) /1 = kNК (ст)/1 = 1/ k NД (ст),

NК + NД = 100 %.

NК обернено пропорційне NД, а сума NК та NД в кожному окремому випадку повинна складати 100 %.

Приймаючи максимальний показник ступеня конвенціалізованості значення за 100 %, а мінімальний – за 0 %, можна стверджувати, що

А (офіційно-діловий) = NК (офіційно-діловий) = min 100 %,

NД (офіційно-діловий) = max 0 %;

А (художній) = NК (художній) = min 0 %,

NД (художній) = max 100 %.

Показники А, NК и NД для інших стилів розташовуються А та NК – за спадною, NД – за зростаючою між зазначеними межами від першого (офіційно-діловий стиль) до другого (художній стиль).

У другому підрозділі аналізуються функції, виконання яких мовою стає можливим завдяки властивостям довільності та конвенціалізованості. Так, наприклад, конвенціалізованість забезпечує виконання перш за все комунікативної та інформативної функцій. Довільність – естетичної. Що стосується власне МС, то той факт, що їхній нормативний ступінь конвенціалізованості менший, ніж 100 %, дозволяє їм також виконувати певні загальномовні та внутрішньотекстові функції.

До загальномовних функцій належать:

забезпечення виконання мовою її естетичної функції, оскільки деавтоматизація процесу сприйняття супроводжується зосередженістю реципієнта на формі,

поповнення словникового запасу мови, що відбувається внаслідок процесу інтерпретації МС за допомогою 1-ї ІМ у випадку здійснення неретроспективної модифікації одного зі значень – елементів суперечності,

розширення сполучувальних можливостей значень.

До внутрішньотекстових функцій належать:

виконання прагматичних завдань, а саме здійснення на свідомість реципієнта певного психологічного впливу, пов'язаного з отриманням задоволення від можливості порушення нормативного для людського мислення принципу несуперечності,

звернення уваги на ті елементи смислу, які залишаються експліцитно невираженими на рівні конвенціональних значень семантичної структури МС і які є декодуючими модусами інтерпретаційних моделей,

стилеутворююча функція, яка може виконуватися МС тільки як другорядними, супутніми засобами маркування жанрово-стилістичної належності того чи іншого тексту (так, МС 2-ї ІМ притаманні текстам детективного жанру, МС 3-ї ІМ – текстам фантастичної прози).

У висновках формулюються основні результати дослідження.

1. Структура МС складається з одиниць, які свідчать про виконання головних умов виникнення суперечності відповідно до формулювання принципу несуперечності: носій ознак, якому приписуються суперечні ознака один та ознака два, виражені мовними одиницями з контрарними чи контрадикторними значеннями, поєднаними відношеннями кон'юнкції, а також часовий та просторовий локалізатори. Головною особливістю МС є семантика невизначеності, яка пов'язана з проблемами, що виникають у процесі розуміння та встановлення референції суперечливих мовних синтагм.

2. Механізм розуміння МС відображають три інтерпретаційні моделі. Опис моделей складається з виведення так званих модусів декодування – лексико-семантичних компонентів, у результаті експлікації яких у складі МС можна отримати формат смислу, що не суперечить формальній логіці та забезпечує референцію. Формат смислу складається зі змінних, що приймають значення в залежності від лексичного наповнення структури МС.

3. В семантиці МС розрізняються два рівні: рівень доінтерпретаційних конвенціональних значень та рівень контекстуальних смислів, отриманих у результаті інтерпретації. Між лексемами, що забезпечують розуміння МС на першому чи на другому рівні його семантики, встановлюються відношення: для 1-ї ІМ – перетину, для 2-ї ІМ – підпорядкування, для 3-ї ІМ – включення.

4. Контекст бере участь у процесі перекодування значення МС в його смисл, виконуючи функції гасіння (погашающую – рос.), компенсування та підтримки. Кількісним показником ролі вербального контексту в інтерпретації кожної конкретної суперечності є коефіцієнт контекстності, що визначається за допомогою психолінгвістичного експерименту.

5. Семантичні відношення в мові як знаковій системі мають дві антиномічні властивості: конвенціональність та довільність. Кожна з цих властивостей в мові забезпечує виконання нею низки функцій: загальномовних так само, як і внутрішньотекстових. Значущість адекватності та неускладненості розуміння тексту, яка залежить від його жанрово-стилістичної належності, прямо пропорційна нормативному ступеню конвенціалізованості та обернено пропорційна нормативному ступеню довільності семантики мовних одиниць, що складають структуру цього тексту. Відповідно, нормативний ступінь конвенціалізованості обернено пропорційний нормативному ступеню довільності.

6. Поняття семантичної норми є релятивним і підпорядковується таким поняттям, як конвенціональність та довільність мовного знаку. Таке розуміння семантичної норми знімає питання про аномальність МС і дає можливість вважати їх мовними висловлюваннями, коефіцієнт контекстності яких коливається від 1 до 1,85, а середній показник ступеню конвенціалізованості за результатами експерименту дорівнює 86, 65 %.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

Языковые противоречия: микросхемы. Попытка семантической интерпретации //Язык и культура. 5-я международная конференция. Материалы. В 5-ти т. Т. 1. – К.: Collegium, 1997. – С. 138 – 141.

Антиномия конвенционального и произвольного в знаковой системе языка //Функциональная лингвистика. Язык в современном обществе. Материалы международной конференции. Ялта. 5 – 9. Х. – Симферополь: CLC, 1998. – С. 171 – 173.

Какова роль контекста в интерпретации языковых противоречий //Язык и культура. 6-я международная конференция. Материалы. В 4-х т. Т. 2. – К.: Collegium, 1998. – С. 150 – 153.

Уровень конвенциональных значений и уровень контекстуальных смыслов в семантике языковых выражений (на материале противоречий) //Соціально-політичні та правові проблеми формування особистості і держави: Збірник наукових праць (за матеріалами міжнародної наукової конференції, м. Хмельницький, 23 – 24 жовтня 1997 р.). – Хмельницький: ТУП, 1998. – С. 143 – 148.

Языковые противоречия: модели семантической интерпретации //Збірник наукових праць студентів та аспірантів Київського університету ім. Т. Шевченка. Гуманітарні науки. Вип. 4. Ч. 1. – К.: ТОВ “Міжнародна фінансова агенція”, 1998. – С. 43 – 46.

Синтагматична координата і когнітивна функція системи мови //Семантика, синтактика і прагматика мовленнєвої діяльності. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. – Львів: Літопис, 1999. – С. 249 – 252.

Языковые противоречия: в поисках смысла (опыт внимательного прочтения детективной повести) //Русский язык и литература в учебных заведениях Украины. – 2000. – №1. – С. 34 – 36.

Черненко Г. А. Моделювання інтерпретації семантичних аномалій (на матеріалі мовних суперечностей). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 – загальне мовознавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000 р.

Дисертацію присвячено динамічному моделюванню інтерпретації семантичних аномалій (на матеріалі мовних суперечностей). Аналізується семантико-синтагматична структура мовних суперечностей (МС). Описуються три інтерпретаційні моделі, у відповідності до яких відбувається розуміння МС реципієнтом. Розробляється методика обчислювання ступеня значущості вербального контексту в інтерпретації МС. Доводиться релятивність семантичної норми та її залежність від функціональних характеристик тексту, який аналізується. Обґрунтовується доцільність використання дихотомії "нормативний ступінь конвенціалізованості