УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

УДК 616.89-008.441.44-053.82/07

Чухраєва Ганна Вікторівна

Характеристика особистісних

та клініко-психопатологічних особливостей

при різних формах дезадаптованої поведінки

14.01.16 – Психіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України

Науковий керівник доктор медичних наук, професор Михайлов Борис Володимирович, завідуючий кафедрою психотерапії Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України

Офіційні опоненти: доктор медичних наук Первомайський Віталій Борисович, завідуючий відділом судової психіатричної експертизи Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології

доктор медичних наук, професор Бачеріков Андрій Михайлович, завідуючий відділом інтенсивної терапії психозів Українського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної неврології та психіатрії

Провідна організація: Дніпропетровська медична академія МОЗ України, кафедра психіатрії

Захист дисертації відбудеться “27” червня 2000 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д 26.620.01 при Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології за адресою:(04080, м.Київ, вул. Фрунзе, 103).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий “24” травня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої Ради

кандидат медичних наук Ю.В. Онишко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми

Матеріали ВООЗ, дані статистики, літератури свідчать про чимале зростання рівня суїцидальної активності в останні десятиріччя (А.Г. Амбрумова., 1986; ВООЗ, 1992; Hankoft L.D. 1979; А.П. Чуприков, Т.Я. Пилягина, 1998; О.Г. Сыропятов, А.М. Щербак, 1998; В.Л. Гавенко с соавт., 1998).

Проблема суіцидів з кожним роком набуває актуальності в силу постійного росту кількості самогубств. Самогубства виходять на 4-5 місце в світі по причинам смертності після серцево-судинної патології, онкозахворювань, травматизму. Особливо висока смертність від самогубств реєструється у високорозвинених країнах. В європейських країнах ця цифра коливається від 15 до 40 на 100 000 населення. Більшість вчених вважають, що суїцидальна активність значно вища офіційних даних через те, що суіцидальні дії часто приховуються самими суїцидентами та їх близькими, крім того, ряд самогубств кваліфікується та реєструється як нещасні випадки та вбивства.

В силу зазначених причин, дані про частоту суїцидальних дій виявляються не повними. Це підтверджується відомостями, що має в своєму розпорядженні служба швидкої та невідкладної допомоги. Відповідно цим даним, на кожне самогубство припадає від 5 до 9 суїцидальних спроб (А.Г. Амбрумова, 1989). По даним автора, у виникненні суіцидів мають значення особисті та соціальні чинники. Проте в суїцидології небагато робіт присвячено вивченню предиспозиційних суїцидогенних чинників. Ці роботи торкаються окремих боків особистості і мають розрізнений характер через те, що їх вивчення виявилось обмеженим з різних причин, в тому числі при завершених суіцидах таке вивчення практично не проводилось. Тому ці дані в літературі висвітлені не в повній мірі та залишаються актуальними до цього часу.

Недостатньо освітлені і позиційні суїцидогенні комплекси, тобто позиція, яку особистість займає в період конфлікту.

Як відомо, форми поведінки людини визначаються в більшості також і природженими властивостями нервової системи. Ці взаємовідносини дуже складні. В літературі ми не знайшли висвічення питань, присвячених вивченню психофізіологічних властивостей нервової системи у особистостей з суїцидальними діями, що обумовило необхідність проведення їх дослідження.

Особливо актуальною є проблема суіцидів у осіб, зв’язаних з екстремальними умовами праці внаслідок їх перебування в стані постійного психоемоційного стресу (А.М. Морозов, 1998; В.В. Сулицкий, 1998).

Це особливо стосується співробітників правоохоронних органів, зокрема МВС. По відношенню до них проблема особливо ускладнюється тим, що по роду професійних обов’язків вони постійно перебувають в контакті з вогнепальною зброєю (А.В. Абрамов, 1998; К.Л. Федоров, 1998).

В той же час в доступній літературі ми не виявили відомостей з аналізу проблем суіцидів серед співробітників органів внутрішніх справ (ОВС), аналізу їх структури, предиспозиційних чинників, критеріїв прогнозу та принципів запобігання.

Вище викладене стало підставою для проведення цього дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана згідно плану науково-дослідних робіт Харківської медичної академії післядипломної освіти , комплексна тема 01984002300 “Депресивні стани з суїцидальною поведінкою. Особливості етіології, патогенезу, клініки, динаміки”.

Мета дослідження

Випереджаюча діагностика суїцидальних намірів на підставі розробки клініко-психопатологічних, психофізіологічних та патопсихологічних критеріїв, як необхідного підходу для профілактики суїцидальних дій та самогубств.

Завдання дослідження

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Наукова новизна одержаних результатів

Висунутий в роботі підхід до вивчення розвитку суіцидів дає можливість отримати результати, які поглиблюють уяву щодо механізмів розвитку та формування суїцидальних дій.

Було використано комплексний підхід до аналізу предиспозиційних суїцидогенних комплексів, а саме вивченню преморбідних особливостей особистості та предиспозиційних суїцидогенних чинників.

Крім того, показана роль соціальних та мікросоціальних умов, в яких опинились ці особи в момент особистісно-значущого психогенного конфлікту.

Наукову новизну визначає також вивчення преморбідних особливостей осіб із завершеними суіцидами.

Вперше проведено вивчення психофізіологічних властивостей нервової системи у осіб, схильних до суїцидальних дій.

В роботі показані загальні закономірності особисто-патохарактерологічних особливостей осіб з суїцидальними діями, а також значення визначених чинників у виникненні суїцидальних намірів.

Показано, що такий підхід являється необхідним для виявлення особливостей, які можуть бути використані з метою діагностики,
диференційної діагностики, експертної оцінки особистих характеристик осіб з суїцидальними діями.

Практичне значення одержаних результатів

Одержані результати дали можливість виділити предиспозиційні чинники формування суїцидальних намірів, предиспозиційні суїцидальні патопсихологічні комплекси, критерії ризику реалізації суїцидальних намірів, що поглиблює можливість діагностики на ранніх етапах даних порушень для вирішення питань трудової експертизи та професійної придатності, а також для вирішення питань попередження самогубств та інших аутоагресивних дій.

Особистий внесок здобувача

Автором самостійно проведено клініко-психопатологічне, психологічне, психофізіологічне дослідження даних у осіб з суїцидальними діями, проведено статистичну обробку отриманих результатів, що дає можливість поліпшити діагностику на ранніх етапах трудової експертизи та для вирішення питань запобігання аутоагресивних дій.

Апробація результатів дослідження

Матеріали роботи представлені на:

Колегії УМВС України в Харківській області (10 червня 1996 р., м. Харків).

І Національному Конгресі невропатологів, психіатрів, наркологів України – (20-22 травня 1997 р., м. Харків).

Нараді начальників Центрів психіатрії та професійного психофізіологічного відбору МВС України, (20-24 травня 1997 р., м. Харків).

Засіданнях науково-практичного товариства неврологів і психіатрів Харківської області (1996-1999р.р.).

Результати роботи використовуються в навчальному процесі на кафедрі психотерапії Харківської медичної академії післядипломної освіти, у клінічних закладах України.

Публікації

За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 5 друкованих робіт у наукових журналах. Із них 3 – самостійних, та 2 – у співавторстві; методичні рекомендації для керівників УМВС України в Харківській області.

Обсяг та структура дисертації

Робота викладена на 155 сторінках машинопису та включає 149 сторінок основного тексту (вступ, огляд літератури, особисті дослідження, подані 4 главами, завершення та висновки, 300 найменувань переліку використаної літератури (237 вітчизняних, 63 іноземних джерел). Робота ілюстрована 15 таблицями, та 5 малюнками, має додаток (таблиці, бланки досліджень тощо).

Зміст роботи

Контингент та методики дослідження

Нами було обстежено 116 осіб, із них 50 осіб містила контрольна група. Всі обстежені були розподілені на 4 групи.

Всім обстеженим було проведене клініко-психопатологічне дослідження, експериментально-психологічне обстеження за методикою Равена, кольоровим тестом Люшера, методиці СМІЛ та психофізіологічне обстеження.

За допомогою приладу психофізіологічного контролю ПФК-01 досліджувались такі функції ЦНС як пам’ять, увага, працездатність, рухливість та врівноваженість нервових процесів, емоційна стійкість.

Використовувались: кільця Ландольта, дослідження психосенсорної реакції, червоно-чорні таблиці, метод визначення тремору статичного та динамічного, метод віднімання та додавання в умовах обмеженого часу.

Першу групу обстежених склало 30 осіб з суїцидальними діями у анамнезі. В цю групу увійшли 30 осіб, відібраних із числа претендентів, обстежених медичною службою УМВС України в Харківській області при їх прийнятті на службу. Ці особи були визнані непридатними до служби або не рекомендованими до служби.

Цю групу склали в основному особи у віці 20-25 років – 18 осіб (60%); у віці 25-30 років – 8 осіб (40%). Серед них тільки у 4 осіб (13%) була вища освіта, у 7 осіб (24%) – середньо-технічна; у 19 осіб (63%) – середня. Всі вони свого часу були визнані придатними до служби у збройних силах. 26 осіб з них пройшли термінову військову службу, звідки були звільнені по закінченню строку служби. Суїцидальні спроби у всіх були у вигляді самопорізів. Частіше вони здійснювали спроби суіциду у віці 13-15 років – 25 осіб (83%), тільки у 5 осіб (17%) самопорізи були нанесені у віці 17-20 років.

Другою групою обстеження стала група осіб із завершеними суіцидами в кількості 16 за даними ретроспективної комплексної оцінки. Ця група осіб була відібрана з числа служивших раніше співробітників органів внутрішніх справ. Всі вони свого часу пройшли відбіркову комісію при прийомі до служби в органах внутрішніх справ.

Серед завершених суіцидів спостерігався 1 випадок у жінок (6%), останні 15 випадків – у чоловіків (94%).

Найбільша кількість суіцидів відмічалась у віці 30-39 – 9 випадків (56%), 4 випадки (25%) – у віці 20-29, 2 випадки (13%) – у віці 40-49, та 1 випадок (6%) – у віці 50-59 років.

По даним наших обстежень особи, які скоїли самогубство мали таку освіту: вищу та незакінчену вищу – 7 чоловік (44%), середню – 9 чоловік (56%).

Третю групу обстежених склали 20 осіб, які психічно захворіли в період проходження служби та були звільнені з органів внутрішніх справ. Вони були визнані непридатними до служби за станом здоров’я по висновку психіатричної медичної комісії. Це були особи чоловічої статі. Серед них переважали особи з

вищою освітою – 12 чоловік (60%). У 8 чоловік (40%) була середня освіта.
У віці 20-25 років захворіло 6 чоловік (30%); у віці 25-30 років – 4 чоловіка (20%); у віці 30-35 років – 5 чоловік (25%) та 5 чоловік (25%) захворіло у віці 35-40 років.

Найбільша кількість захворювань відмічалась в перші роки служби у віці 20-25 років.

Четвертою групою обстеження стали особи з акцентуаціями характеру в кількості 50. Обстеження було проведене також під час прийому до служби в органи МВС.

В основному це були особи у віці 25-30 років. Серед акцентуантів переважали особи з середньою освітою – 43 чоловіка (75%); у 7 чоловік (15%) була вища освіта. В залежності від віку акцентуації розподілялися таким чином: до 20 років – 1 чоловік (2%); 20-25 років – 25 чоловік (50%); 25-30 років – 22 чоловіка (44%); 30-35 років – 1 чоловік (2%), 35-40 років – 1 чоловік (2%).

У четвертій групі спостерігались усі види акцентуацій характеру згідно класифікації А.Є. Лічко.

Найбільш розповсюдженими типами акцентуацій особистості були акцентуації по афективно-ригідному типу або епілептоідному – 10 випадків (20%). У 9 випадках (19%) відмічались змішані типи акцентуацій.

У осіб даної групи в більшості випадків відмічались зміни з боку емоційної сфери у вигляді підвищеної емоційної лабільності (у 33% обстежених).

За результатами досліджень одержані такі дані.

Для першої групи характерними були відзнаки предиспозиційної акцентуації особистості згідно з типологією А.Є. Лічко.

Аналіз даних у другій групі показав відсутність значних характеропатичних акцентуацій. За способами звершення суіциду спостерігався розподіл: повішення – 9 осіб ( 56%), вогнепальної рани – 2 особи (13%), холодна зброя - 2 особи (13%), інші – 3 особи (18%).
У третій групі ендогенні психічні захворювання хворих склали майже половину (40%) хворих, котрі набули розвитку у звільнених за психічною патологією співробітників.

Другими за кількістю захворювань у звільнених співробітників були психічні порушення внаслідок органічного ураження головного мозку – 7 хворих (35%). Розподіл такий: у 4 випадках (20%) – травматичне ураження головного мозку; інфекційного ураження головного мозку – 1 випадок (5%); токсичного ураження головного мозку – 1 випадок (5%) та судинного ураження головного мозку – 1 випадок (5%).

При цьому психічні порушення головним чином мали непсихотичний характер (55%).

Третю по кількості групу склали хворі з психогенними захворюваннями : невротичні, пов”язані із стресом – 2(10%), розлади настрою (афективні) – 1(5%).

Розлади особистості та поведінки в зрілому віці змішаного типу стали причиною звільнення в 1 випадку.

Представлений аналіз показує, що ретельно проведене клініко-психопатологічне та експериментально-психологічне дослідження, що проводилось на етапі прийому до органів дозволяє різко обмежити, та не повністю виключити прийом на роботу осіб насамперед з розладами особистості і не може суттєвим чином вплинути на захворюваність ендогенними психічними розладами та органічними ураженнями головного мозку.

За результатами досліджень одержані такі дані.

Аналіз групи осіб з завершеними суіцидами показав, що розвиток суїцидальних тенденцій та дій можливий при співпаданні одночасно трьох параметрів:

1.

2.

3.

Фактично виявилося, що аутоагрессія – це прояв типової психогенної реакції з високою частотою дійсної та демонстративно-шантажної поведінки, скороченим пресуіцидальним періодом, з наявністю психотравмуючої ситуації. У дослідженому матеріалі суіциди зустрічались серед психічно здорових осіб. Серед співробітників УМВС у формуванні суіциду найбільша роль відводилася характерологічним особливостям особистості та інтенсивності патологічних та непатологічних суіцидних реакцій.

Ситуаційна реакція формувалася на грунті дисбалансу конструктивних та руйнівних тенденцій.

Періоди стресів, фрустрацій, гострих конфліктів, тобто період психологічної кризи, проявлялися непатологічними ситуаційними реакціями. Одна ситуація не могла стати умовою, що визначала форму реакцій, і кінець-кінцем, здійснення суіциду.

Схильність до того чи іншого типу ситуаційної реакції залежала від типу особистості, рис, акцентуацій характеру. Під час стресів, гострих конфліктів, фрустрацій виникають гострі невротичні реакції, гострі реакції на стрес, ситуаційні реакції у психопатичних осіб.

При вивченні афективної сфери найбільш значними виявлялись такі чинники, як імпульсивність, експлозивність, зниження фону настрою. Відмічалась емоційна хитливість, імпульсивність, переважання формально-логічного типу мислення. В процесі розвитку суїцидальних тенденцій для даних осіб характерне було невміння послабити фрустрацію, яка ще більше посилюється такими персональними особливостями, притаманними даній групі осіб, як категоричність суджень, максималізм, або підвищене навіювання.

В структурі предиспозиційних суїцидогенних комплексів у осіб з аутоагресивними діями та усілякими проявами аутогресивної поведінки були вивчені не тільки деякі персональні та психофізіологічні особливості, але й особливості ситуаційних чинників, надавалась оцінка мікросоціальних та соціальних умов, в яких опинялися ці особи.

Поряд із зазначеними вище персональними особливостями, часто виявлялися й такі, як підвищена вразливість, чутливість, сприйнятливість. Для осіб з аутоагресивними діями характерними рисами були замкнутість, вузький круг спілкування, прагнення до самітності.

В структурі предиспозиційних суіцидогенних комплексів часто визначались наступні чинники: ускладнення в перебудові ціннісних орієнтацій, переживання фізичної недостатності, ізоляція, відторгнення від соціального оточення, гіпотипний емоційний фон в період конфлікту, почуття безнадійності, безвихідності в період формування аутоагресивних намірів. Мало значення наявність такого чинника, як виникнення почуття меншовартості, недостатності внаслідок відставання фізичного розвитку чи будь-якої іншої причини, що викликає зазначенні почуття.

Велике значення мав такий чинник, як відхід від несприятливих ситуацій (смерть близьких, розлучення батьків, конфлікт в родині) тощо. Саме в період формування аутоагрессивних намірів багато хворих почували ізоляцію, соціальну депривацію, відчували себе відринутими соціальним оточенням.

В формуванні аутоагресивних намірів мають значення позиційні суїцидогенні чинники, тобто позиція, яку займає особистість в період конфлікту: “далі буде гірше”, “набридло так жити”, “ніхто мене не розуміє”, “нема щастя в житті” тощо. Усі зазначені чинники мають значення в розвитку суїцидальних тенденцій, проте вони повинні оцінюватись диференційовано, бо значимість кожного з них неоднакова.

Проведене дослідження дало можливість визначити структуру суїцидогенних комплексів у осіб з аутоагресивними тенденціями, а також виявити роль окремих чинників суїцидогенного комплексу у формуванні дій.

Таким чином, можна сказати, що до чинників ризику суіцидів відносяться психогенні, самотогенні, екзогенні, шкідливі звички, літні “піки”, сезонні, тягар психічного стану, особливості депресивної та іншої психопатології тощо.

Найбільш часто чинниками ризику стають психогенії. Частіше за все це конфлікти родинно-побутові (в нашому дослідженні – 68%).

Несприятливим фоном стають усілякі шкідливі звички. Чинниками ризику стають також “літні” піки. Частіше за все суіциди відмічаються у віці 20-40 років.

Існують і статеві відміни. Суїцидальні спроби частіше відмічаються у жінок, завершені суіциди втричі частіше спостерігаються у чоловіків. Рівень освіти також впливає на розвиток суіцидів. Існує залежність суіцидів і від природних чинників. У зимовий час кількість суіцидів була вищою.

Запобігання суіцидів – це надзвичайно важливе питання, воно не може бути обмежене рамками відомчих служб або тільки психіатричною.

Принцип організації в Україні суїцидологічної допомоги суттєво відрізняється від закордонних.

Завдяки існуючій широкій мережі психіатричної допомоги є реальна база для створення суїцидальної служби.

Суїцидальна поведінка – це останнє кільце в ланцюгу дезадаптаційного процесу, тому блокування його можливе на різних етапах від фази несприятливої диспозиції до фаз конфліктної напруженості та пресуіциду. В запобіганні суіцидів необхідно ставити питання про саму можливість появи суїцидальних переживань, ліквідації умов, що їх породжують. Ця задача не може бути зведена тільки до виявлення та ведіння осіб з вже сформованими суїцидальними намірами, тому що ці заходи можуть розглядатись як швидка суїцидологічна допомога, а не як профілактичні заходи.

Запобігання самогубств повинне будуватись як система, що охоплює всі рівні превенції. Сюди повинні входити заходи психологічні, медичні, соціальні, правові та педагогічні.

Нами розроблена і впроваджена комплексна система випереджаючої діагностики суїцидальних тенденцій та їх профілактики. Апробація показала її достатню ефективність, що дозволяє рекомендувати до впровадження в практику роботи органів внутрішніх справ України.

ВИСНОВКИ

1. Для осіб з суїцидальними намірами характерні клініко-психопатологічні особливості у вигляді варіантів особових акцентуацій по збудливому (40%), психастенічному (30%), епілептоідному (10%) типах.

Для осіб з завершеними суіцидами у 90% випадків були характерні особові особливості у вигляді інтровертованості, у 10% випадків ретроспективно-посмертний аналіз виявив ознаки процесуальних психічних захворювань.

2. Для осіб з незавершеними суіцидами характерним був гострий пресуіцид, що відрізняється по типу аффекту. У 67% випадків спостерігався афективно-напружений пресуіцид з фіксацією на актуальному стані; у 33% спостерігався афективно-редукований пресуіцид з низькою інтенсивністю емоцій на астенічному фоні. Перший варіант був психотерапевтично сприятливим,другий-несприятливим.
3. Встановлено, що для хворих з різними проявами аутоагресивних дій характерні імперативна потреба у самоствердженні, суб”єктивний, нагаданий аналіз ситуації з тенденціями до нав”язаної раціоналізації та паранояльному стилю осмислення та реагування.

Для осіб з суїцидальними діями характерною була наявність акцентуацій характеру. Найбільш значними були акцентуації характеру по депресивному, афективно-ригідному, істероідному, збудливому типах особистості.

4. Аналіз суїцидогенних чинників дав можливість оцінити роль позиційних суїцидогенних комплексів, позиції особистості в період конфлікту. Частіше за все в структурі предиспозиційних суїцидогенних комплексів відзначалися такі, як: обмеження кола спілкування, прагнення до самотності, замкнутість, відхід від несприятливих ситуацій, переживання фізичної недостатності, ізоляція, нехтування соціальним оточенням, гіпореактивний емоційний фон в період конфлікту з переживанням почуття безнадійності, безвихідності.

5. Вивчення психофізіологічних характеристик осіб з акцентуаціями характеру дало можливість виявити певні особливості функціонування нервової системи.

Виявлено ослаблення стійкості, розподілу та концентрації уваги при збереженні працездатності, функції короткочасної пам”яті, рухливості та урівноваженності нервових процесів, усі позначені чинники мали значення у формуванні суїцидальних дій, проте вони повинні оцінюватися диференційовано, тому що роль і значимість кожного з них різна, та у сполученні з особистими особливостями.

6. При проведенні ретроспективної оцінки особистих особливостей за методикою Люшера у осіб з завершеними суіцидами відмічалось зниження нейропсихологічного балансу (коефіцієнт Шипоша), що відображує тотальну емоційну дезорганізацію з негативістичними тенденціями, високий рівень тривожності, тенденції до ригідної концентрації переживань на психотравмуючих чинниках.

7. Використання розроблених критеріїв ранньої діагностики та прогнозу реалізації суїцидальних намірів та аутоагресивних дій, принципів профвідбору та психокорекції дало можливість оптимізувати систему психопрофілактики та суттєво зменшити кількість суіцидів у співробітників органів внутрішніх справ.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

АНОТАЦІЇ

Чухраєва Г.В. Характеристика особистих та клініко-психопатологічних особливостей при різних формах дезадаптованої поведінки.

Рукопис дисертації на здобуття вченого ступеню кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія.

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології, Київ, 2000 .

На основі вивчення 30 хворих з суїцидальними діями, 16 осіб, скоївших завершені суіциди, 20 осіб, захворівших психічно та 50 акцентуйованих особистостей проведено дослідження предиспозиційних суїцидальних комплексів, а саме преморбідних особливостей, позиційних суїцидогенних чинників.

Вивчені клініко-психопатологічні, психологічні, психофізіологічні критерії, що необхідні для вирішення питань психогігієни та психопрофілактики суіцидів.

Була показана також роль позиційних суїцидальних комплексів у виникненні суіцидів на основі вивчення конфліктних ситуацій, частіше сімейно-побутових конфліктів.

Ключові слова:самогубство, предиспозиційні, суіцид, преморбідні, аутоагресія, самопошкодження, психогенії, непсихотичні, психопатологічне дослідження, емоція, фрустація, ситуаційні чинники, психотравмуючі, поведінка, профілактика.

Чухраева А.В. Характеристика личностных и клинико-психопатологических особенностей при различных формах дезадаптированного поведения.

Рукопись диссертации на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 – психиатрия.

Украинский научно-исследовательский институт социальной и судебной психиатрии и наркологии, Киев, 2000.

На основе изучения 30 больных с суицидальными действиями, 16 лиц, совершивших завершенные суициды, 20 лиц, заболевших психически и 50 акцентуированных личностей проведено исследование предиспозиционных суицидальных комплексов, а именно преморбидных особенностей личности, а также позиционных суицидогенных факторов.

Изучены клинико-психопатологические, психологические, психофизиологические критерии, которые необходимы для решения вопросов психогигиены и психопрофилактики суицидов.

Была показана также роль позиционных суицидальных комплексов в возникновении суицидов на основе изучения конфликтных ситуаций, чаще семейно-бытовых конфликтов.

Кроме того, показана роль социальных и микросоциальных условий, в которых оказались эти лица в момент конфликта.

Научную новизну определяют также изучение преморбидных особенностей лиц с завершенными суицидами.

Впервые проведено изучение психофизиологических свойств нервной системы у лиц, склонных к суицидальным действиям.

В работе показаны общие закономерности личностно-патохарактерологических особенностей лиц с суицидальными действиями, а также значение наследственно-предиспозиционных и социально-преформирующихся факторов в возникновении суицидальных намерений.

Показано, что такой подход представляется необходимым для выявления особенностей, которые могут быть использованы в целях диагностики, дифферциальной диагностики, экспертной оценки личностных особенностей лиц с суицидальными действиями.

Полученные результаты дали возможность выделить предиспозиционные факторы формирования суицидальных намерений, предиспозиционные суицидальные патопсихологические комплексы, критерии риска реализации суицидальных намерений, которые углубляют представление о возможностях диагностики на ранних этапах данных нарушений для решения вопросов трудовой экспертизы и профессиональной пригодности, а также для решения вопросов профилактики самоубийств и других аутоагрессивных действий.

Ключевые слова: самоубийство, предиспозиционные, суицид, преморбидные, аутоагрессия, самоповреждение, психогении, непсихотические, психопатологическое исследование, эмоция, фрустрация, ситуационные факторы, психотравмирующие, поведение, профилактика.

Resume

A.V. Chuhraeva. Characterizing of Personality and Clinico-Psychopathologic Forms with different forms of desadaptational Behavior.

Thesis for academic degree of Candidate of Medicine speciality 14.01.16 – Psychiatry.

Ukrainian Research Institute of Social Forensic Psychiatry аnd Narcology, Kiev, 2000.

Predispositional suicidal complexes, particularly premorbid features of personality as well investigated based on studies of 30 patients with suicidal actions,

16 persons having performed completed suicides, 20 persons with mental disorders and 50 accentuated persons.

Clinico-psychopathological, psychological, psychophysiology criteria have been studied which are essential for solving problems of mental hygiene and psychoprophilaxis of suicides.

Effect of positional suicidal complexes in suicides is shown based on studies of conflict situations, especially family conflicts.

Key words: self-destruction, predisposition, suicide, premorbid, autoaggression, self-mutilation, psychogenic, non-psychotic, psychopathology studies, frustration, emotion, situational factors, psychic trauma, behavior, prophylaxis.