ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. Г.С. СКОВОРОДИ

ШАПОВАЛ ЛАРИСА МИКОЛАЇВНА

УДК 502.7+378.14 (477)

ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ ДО ПРИРОДООХОРОННОЇ РОБОТИ В ШКОЛІ

( 50-80 - ті рр. ХХ ст.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті

ім. Г.С.Сковороди, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат біологічних наук, професор

Микитюк Олександр Миколайович,

Харківський державний педагогічний університет
ім. Г.С.Сковороди,

проректор з наукової роботи, заслужений працівник народної освіти України.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України Євтух Микола Борисович;

Відділення педагогіки і психології вищої школи АПН України, академік-секретар;

кандидат педагогічних наук, доцент

Щокіна Наталія Борисівна,

Харківський державний інститут фізичної культури, завідувач кафедри педагогіки і психології.

Провідна установа - Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.К.Винниченка

Захист відбудеться 24.10.2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.04. Харківського державного

педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м. Харків,

вул. Блюхера, 2, ауд. 221

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (61168, Харків, вул. Блюхера,2)

Автореферат розісланий 22.09.2000 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Питання взаємодії людського суспільства і природи є однієї з найбільш актуальних проблем сучасності, успішне рішення якої залежить від рівня екологічної культури особистості та рівня громадської свідомості в цілому. На сучасному етапі відродження національно-культурного життя України, в умовах складної екологічної ситуації, що виникла в суспільстві, педагоги-науковці, вчені-природознавці та вчителі-практики ведуть інтенсивні пошуки нового змісту, шляхів, форм і методів екологічної освіти та виховання шкільної і студентської молоді. У вирішенні цих завдань провідна роль належить вищим педагогічним навчальним закладам, які здійснюють загальнопедагогічну та спеціально-методичну підготовку вчительських кадрів, у тому числі й у галузі формування еколого-педагогічної культури майбутнього спеціаліста, як обов’язкового чинника його професійної кваліфікації.

Корисний досвід природоохоронної освіти і виховання майбутніх учителів накопичили природничі, природничо-географічні та педагогічні факультети вищих педагогічних закладів України у 50-80 рр. ХХ ст., коли у навчальний процес почали вводитися факультативи, спецкурси за вибором та обов’язкові курси з питань підготовки студентів до природоохоронної діяльності в школі. Ці роки відзначаються пошуками вчених, методистів, учителів загальнопедагогічних та спеціально-методичних підходів до природоохоронної освіти і виховання учнів та студентів, встановленням науково обґрунтованих відносин між людиною та навколишнім середовищем. У цей період проблеми охорони природи стають предметом досліджень цілого комплексу наук і набувають постійної уваги як з боку державних органів освіти, так і громадськості.

Актуальність обраної теми дослідження визначається також доцільністю використання вітчизняної історико-педагогічної спадщини з питань природоохоронної освіти студентської молоді в умовах розвитку в Україні вищої національної педагогічної школи.

Огляд науково-методичної літератури свідчить, що проблема природоохоронної освіти і виховання молоді завжди була актуальною у вітчизняній педагогічній науці, розглядалася як важливий засіб підготовки розвиненої особистості, забезпечення її зв’язку із суспільством та навколишнім середовищем. У 20-30-ті рр. ученими-природознавцями А.П.Павловим, Б.Є.Райковим були створені посібники з методики природознавства, у яких обґрунтовувалися питання навчальної діяльності школярів з урахуванням взаємозв’язку наукових знань та почуттєвого сприймання природних об’єктів і явищ, також надруковані методичні рекомендації С.Герда, Н.Подьяпольського, Г.Кожевникова щодо ролі школи і вчителя у справі охорони природи.

Науково-методичним дослідженням з питань природоохоронної освіти учнів у процесі вивчення біологічних дисциплін і в позакласній роботі у 50-60-ті рр. були присвячені кандидатські дисертації Я.І.Габєва, Л.А.Родової, Е.Ю.Шапокєнє. Різні аспекти науково-природничої підготовки студентів вищих педагогічних закладів України до природоохоронної роботи в школі розглядалися також у статтях досвідчених викладачів-природознавців Н.М.Єни, О.І.Кривицького, Д.І.Трайтака. Педагогічно корисні ідеї з проблем спілкування вчителя та учнів з природою, формування у школярів відповідального ставлення до краси навколишнього природного середовища як джерела розвитку високих духовних якостей особистості було обґрунтовано у працях педагога-новатора В.О.Сухомлинського.

Окремим методичним аспектам природоохоронної освіти та виховання школярів у 70-80-ті рр. присвячені змістовні кандидатські дисертації С.В.Васильєва, А.С.Волкової, М.В.Самойленко, І.Т.Суравєгіної Г.Д.Панченко, Н.А.Пустовіт, виконані на матеріалі природничих дисциплін. Система природоохоронної освіти учнів і педагогічні умови її впровадження у навчально-виховну роботу середньої школи досліджувалися в докторській дисертації та монографії О.М.Захлєбного. Зміст і форми науково-природничої та спеціально-методичної підготовки студентів педагогічних закладів до природоохоронної роботи в школі відображені в статтях учених-природознавців та педагогів-методистів М.О.Воїнственського, С.М.Глазачова, Б.Г.Іоганзена, О.П.Кропивного, В.І.Кузнєцової, В.П.Максимової, О.В.Мiхєєва, Б.М.Польського, І.Н.Пономарьової, О.М.Сiдельковського, В.В.Червонецького. Ці питання висвітлювалися також у матеріалах вузівських науково-практичних конференцій, на нарадах Міністерства освіти України, сторінках педагогічних журналів “Советская педагогика”, “Народное образование”, “Вестник высшей школы”.

До науково-методичних робіт з проблеми, що досліджується, належать: монографія О.С.Сластьоніної “Екологічна освіта в підготовці учителя” (1984) , докторська дисертація Е.Ю.Шапокєнє “Теорія і практика підготовки учителів біологів до організації природоохоронної діяльності школярів (1989), кандидатські дисертації О.М.Дорошко (1987), С.С.Кашлєва (1988), В.А.Ковтун (1988), Г.Д.Філатової (1988), О.М.Алєксахіної (1989). У цих змістовних експериментальних дослідженнях розглядалися окремі науково-природничі та спеціально-методичні проблеми підготовки майбутніх учителів до навчально-виховної роботи в школі.

Науково-методичні питання екологічної освіти і виховання школярів та студентів розроблялися у сучасних дисертаційних педагогічних дослідженнях В.І.Скутіної “Вплив народних традицій на процес природоохоронного виховання школярів” (1994), М.В.Сонової “Естетико-екологічна освіта підлітків” (1994), Г.П.Пустовіт “Зміст учнівських дослідних робіт з екології в позашкільних закладах” (1994), М.М.Бойцева “Підготовка майбутніх учителів до екологічного виховання старшокласників у педагогічних вузах Болгарії” (1994), Н.В.Гнилуша “Екологічна освіта студентів небіологічних спеціальностей педвузів” (1995), Н.В.Левчук “Систематизація екологічних знань та вмінь старшокласників на факультативних заняттях” (1996), Г.С.Тарасенко “Формування естетико-екологічної культури вчителя” (1996).

Аналіз широкого кола джерел свідчить, що в історико-педагогічному плані розглядалися лише питання природоохоронної освіти і виховання школярів у кандидатських дисертаціях Н.Б.Щокіної та І.М. Костицької. Питання підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів України до природоохоронної діяльності з учнями в історико-педагогічному аспекті ще не були предметом спеціальних досліджень.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження “Підготовка студентів вищих педагогічних навчальних закладів України до природоохоронної роботи в школі (50-80 рр. ХХ ст.)” зумовлюється загостренням екологічної ситуації в Україні, відсутністю спеціальних історико-педагогічних досліджень з питань підготовки майбутніх учителів до природоохоронної діяльності з учнями, потребами творчого використання в процесі реформування системи національної освіти в Україні вітчизняного досвіду навчання й виховання вчительських кадрів, а також необхідністю формування у студентів і школярів відповідального ставлення до навколишнього природного середовища.

Об’єкт дослідження: підготовка студентів вищих педагогічних навчальних закладів України до природоохоронної роботи з молоддю.

Предмет дослідження: теорія і практика підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів України до природоохоронної роботи в школі (50-80 рр. ХХ ст.)

Мета дослідження: розкрити динаміку становлення та розвитку теоретичної і практичної підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів України до природоохоронної роботи в школі (50-80 рр. ХХ ст.).

Завдання дослідження:

1. Виявити головні етапи становлення і розвитку ідей природоохоронної освіти у вищих педагогічних навчальних закладах України.

2. Проаналізувати зміст підготовки студентів природничих, природничо-географічних та факультетів початкового навчання педагогічних закладів України до природоохоронної роботи з учнями у досліджуваний період.

3. Розкрити форми, методи, напрями практичної підготовки майбутніх учителів до природоохоронної діяльності з учнями в процесі навчальної і позанавчальної роботи.

4. Накреслити шляхи використання досвіду природоохоронної освіти і виховання студентів, набутого у досліджувані роки, в сучасних навчальних закладах України.

Методологічну основу дослідження становлять теорія наукового пізнання, положення про діалектичну єдність людини з природою, їх постійну взаємозалежність, необхідність утворення гармонійних взаємозв’язків людини з навколишнім природним середовищем, доцільність творчого використання в сучасних умовах теоретичних надбань і передового історико-педагогічного досвіду минулого, концептуальні вимоги державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття )”.

Методи дослідження. У процесі дослідження використовувалися історико-логічний, теоретичний і системно-структурний методи з метою виявлення динаміки становлення і розвитку ідей природоохоронної освіти, вивчення та узагальнення теоретичних положень і рекомендацій педагогів-науковців, учених-природознавців і учителів-практиків, систематизації досвіду практичної підготовки студентів вищих педзакладів України до природоохоронної роботи в школі у досліджувані роки; анкетування студентів вищих педагогічних навчальних закладів з метою визначення найбільш ефективних форм і методів підготовки майбутніх учителів до природоохоронної освіти і виховання учнів.

Джерелознавчу базу дослідження становили постанови і розпорядження Міністерства народної освіти, навчально-методична документація 50-80-х рр. та історико-педагогічна література цього періоду, збірники наукових праць педзакладів з проблем природоохоронної освіти і виховання, матеріали періодичних видань та бесід з викладачами; матеріали трьох архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДА ВОВУ України), фонд 166 “Міністерство освіти УРСР” і фонд 4698 “Українське товариство охорони природи”; Державного архіву Харківської області фонд Р-4293 “Харківський державний педагогічний інститут ім. Г.С.Сковороди”; поточного архіву Міністерства освіти України, а також матеріали Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка, наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що в роботі вперше здійснено комплексний аналіз розвитку теорії і практики підготовки студентів вищих педагогічних закладів України до природоохоронної діяльності в школі у 50-80 рр. ХХ ст. і визначено динаміку становлення та розвитку ідей природоохоронної освіти майбутніх учителів; проаналізовано зміст теоретичної підготовки студентів до природоохоронної освіти й виховання школярів і конкретизовано його головні складові. Подальшого розвитку набули традиційні та виявлені нові активні форми і методи практичної підготовки майбутніх учителів до природоохоронної роботи в школі.

У науковий обіг автором уведено нові архівні матеріали (23), які розкривають природничо-наукові та спеціально-методичні вимоги вчених до змісту, форм та методів практичної підготовки студентів до природоохоронної роботи в школі.

Практичне значення отриманих результатів роботи полягає в тому, що теоретичні положення і узагальнений досвід практичної підготовки студентів до природоохоронної діяльності з учнями у 50-80-ті рр. можуть бути використані в навчально-виховному процесі вищих педзакладів України ІІІ-ІУ рівня акредитації в курсах історії педагогіки, педагогіки, методики викладання природничих дисциплін, при розробці спецкурсів і спецсемінарів, здійсненні керівництва курсовими та дипломними роботами. Результати дослідження сприятимуть ефективному проведенню наукової роботи з проблем природоохоронної освіти і виховання.

Достовірність результатів дослідження забезпечується застосуванням комплексу наукових методів, адекватних меті, предмету і завданням роботи, широким використанням архівних документів, науково-педагогічної та спеціальної літератури, матеріалів періодичних видань, науково-практичних конференцій і семінарів, системним аналізом отриманих результатів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідалися на Всеукраїнській науковій конференції до 275-річчя від дня народження Г.С.Сковороди (Харків,1998), науково-методичній конференції “Гуманізація навчально-виховного процесу” (Слов’янськ, 1998), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Інноваційні технології в екологічній освіті” (Харків, 1999), Шостих всеукраїнських педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський і сучасність” (Харків, 1999), на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу і молодих учених Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (1997-2000). Основні результати дослідження відображені у 6-ти одноосібних працях, 4 з них опубліковано у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (304), додатків (4). Основний зміст викладено на 175 сторінках тексту.

У Вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, розкривається її актуальність, визначається об’єкт, предмет, мета та завдання, висвітлюється методологічна основа та методи дослідження, наукова новизну, теоретичне і практичне значення роботи, достовірність і апробація отриманих результатів.

У першому розділі - “Питання теоретичної підготовки студентів вищих педагогічних закладів України до природоохоронної роботи в школі (50-80 рр. ХХ ст.)” - досліджується процес становлення та розвитку ідей природоохоронної освіти, аналізується зміст підготовки студентів до природоохоронної роботи в школі.

У другому розділі - “Практична підготовка студентів вищих педагогічних закладів України до природоохоронної роботи в школі (50-80 рр.)” - розглядаються виявлені в дослідженні форми, методи і напрями підготовки майбутніх учителів до здійснення навчальної та позанавчальної природоохоронної роботи з учнями, розкривається їх виховний вплив на формування екологічної свідомості студентів.

Основний зміст дисертації

Вивчення широкого кола джерел показує, що становлення і розвиток теоретичних ідей та практики навчально-виховної роботи засобами природи вже в кінці Х1Х на початку ХХ ст. було пов’язане з визначенням обсягу природоохоронних знань, пошуками шляхів впливу природи на розвиток особистості. Професори Н.Ф.Сумцов, В.І.Талієв, П.А.Тутковський і методист-природознавець В.В.Половцев у своїх працях розглядали природу як важливий фактор становлення гармонійних відносин школярів і студентів з навколишнім середовищем.

У дослідженні показано, що на першому етапі природоохоронної освіти (1920-1930 рр.) були зроблені перші кроки в пошуках форм і методів природничої та загальнопедагогічної підготовки студентів інститутів народної освіти (ІНО) до природоохоронної діяльності з учнями. Згідно з прийнятими урядом України постановами у 20-ті рр. активізувалася практична робота майбутніх учителів ІНО у галузі охорони природи, поступово зростав рівень їхніх природничо-наукових знань, умінь і навичок, велися пошуки ефективних форм і методів природоохоронної освіти і виховання. Студенти і школярі брали активну участь у суспільно корисній роботі природоохоронної спрямованості, що проводилася в Україні. Питання виховної цінності спілкування молоді з природою, формування відповідального ставлення до неї, збереження природних багатств висвітлювалися у посібниках, науково-методичних рекомендаціях педагогів-натуралістів.

Але у 30-ті рр. під впливом тенденцій спрощеного утилітарного підходу до завдань охорони природного середовища, що запанували у державній політиці, Наркомос ліквідував раніше створені природоохоронні освітні інспектури, і корисна діяльність студентських і громадських організацій з питань охорони та збереження природи майже зовсім припинилася. Деякі позитивні зрушення у природоохоронній підготовці майбутніх учителів мали місце у перші повоєнні роки у зв’язку з діяльністю створеного в 1946 р. Українського товариства охорони природи. У цілому зміст, форми і методи практичної діяльності студентів ІНО у 20-30-ті рр. були спрямовані на підготовку до позанавчальної природоохоронної роботи в школі. Найбільш педагогічно доцільними формами цієї підготовки в Одеському ІНО були навчальні екскурсії та експедиції, Чернігівському - природничі товариства, Кам’янець-Подільському та Черкаському - гуртки любителів природи і суспільно корисна природоохоронна діяльність.

Аналіз архівних матеріалів і природничо-методичної літератури свідчить, що на другому етапі (1950-1960 рр.) у кінці 50-х рр. на природничих та природничо-географічних факультетах ряду педзакладів України відбулася міжрегіональна дискусія з питань змісту теоретичної підготовки студентів до природоохоронної діяльності в школі. У ході дискусії досвідчені викладачі-природознавці В.С.Медина і М.П.Откаленко (Київський держуніверситет) одну з головних умов ефективності природоохоронної освіти студентів вбачали у краєзнавчому підході до вивчення географічних дисциплін та практичній участі студентів у розв’язанні місцевих проблем охорони природи. В.Є.Бойченко, І.О.Добровольський, Д.І.Трайтак (Криворізький педзаклад) підкреслювали необхідність використання природоохоронного матеріалу в курсах ботаніки і зоології, проведення студентами більш широкої просвітницької діяльності з питань охорони і збереження природи. Позитивні зміни у справу природоохоронної освіти і виховання студентів та школярів внесли також постанови Міністерства освіти України з цих питань.

На початку 60-х рр. у навчальний процес на природничих і природничо-географічних факультетах Криворізького, Луганського, Полтавського, Тернопільського, Харківського і Херсонського педзакладів було введено факультатив “Охорона природи”, а зміст навчальних курсів географії, ботаніки та зоології розширено за рахунок природоохоронного матеріалу. Програми факультативу розроблялися кожним закладом самостійно. На заняттях майбутні вчителі здобували знання з основ природокористування, набували умінь і навичок практичної та просвітницької природоохоронної діяльності.

Дослідженням виявлено, що на третьому етапі (70-80 рр.) природоохоронна освіта була віднесена урядом України до ряду важливих державних завдань. Поглиблюється зміст та розширюється пошук нових форм і методів природоохоронної підготовки вчителів. На початку 70-х рр. у навчальні плани природничих факультетів педзакладів були введені обов’язкові лекційні курси “Охорона природи” (24 год.), а на природничо-географічних - “Охорона і перетворення природи” (30 год.). Для студентів інших факультетів на початку 80-х рр. було впроваджено факультатив “Охорона природи” (10-24 год.). При вивченні цих курсів майбутніх учителів знайомили з особливостями взаємодії природи і суспільства, студенти поглиблювали знання, вміння та навички в галузі раціонального природокористування, що сприяло формуванню відповідального ставлення до природи рідного краю.

Позитивну роль у розвитку ідей природоохоронної освіти у вищих педзакладах України відіграло створення у 1972 р. в складі НДІ змісту і методів навчання АПН СРСР лабораторії природоохоронного просвітництва, в роботі якої брали активну участь і українські вчені. Розробка теоретичних питань підготовки студентів педагогічних закладів поглиблюється. Вчені-природознавці, педагоги-методисти І.Д.Звєрев, А.А.Іоганзен, Б.Г.Іноземцев, А.В.Міхєєв визначали основні принципи, зміст, форми та методи підготовки майбутніх учителів до природоохоронної навчальної та позанавчальної роботи в школі. Міністерство освіти України почало проводити методичні семінари викладачів природничих дисциплін, на яких обговорювалися проблеми змісту спеціально-методичної та загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів до природоохоронної роботи в школі. І.О.Кривицький особливу увагу звертав на основні інтегровані якості особистості майбутнього вчителя: громадську відповідальність за стан навколишнього середовища, зацікавленість і переконливість у необхідності природоохоронної освіти і виховання. Одним із об’єктивних показників ефективності навчально-виховної діяльності в галузі охорони навколишнього середовища Т.Б.Польська вважала наявність у майбутнього вчителя системи цінностей, які спонукали його до конкретних дій щодо збереження природи.

Вивчення архівних матеріалів, науково-педагогічної літератури, навчальної документації різних закладів показує, що в другій половині 70-х - на початку 80-х рр. у зв’язку з ускладненням екологічної ситуації в Україні у педагогіці та природничих науках поряд з терміном “природоохоронна освіта” вводиться термін “екологічна освіта”, активізуються пошуки змісту, нових форм та методів природоохоронної підготовки студентів до роботи в школі. У 1977 р. у навчальні плани природничих факультетів було введено курс “Екологія” (54 год.), зміст якого передбачав формування у майбутніх учителів основних екологічних понять, умінь та навичок. Суттєву роль у розвитку змісту природоохоронної підготовки студентів відіграли визначені і сформульовані вченими-природознавцями О.М.Захлєбним, І.Т.Суравеніною, Б.М.Польським головні екологічні ідеї та поняття, навколо яких були згруповані певні системи знань та пов’язані з ними види діяльності майбутнього вчителя. Плідними були ідеї методистів-природознавців Київського, Сумського, Тернопільського та Харківського вищих педагогічних закладів щодо педагогічної доцільності міжпредметного підходу до формування в студентів екологічних понять, комплексного застосування набутих знань, умінь і навичок в екологічній освіті та вихованні.

Друга половина 80-х рр. характеризується подальшим підвищенням науково-педагогічних та спеціально-методичних вимог до змісту підготовки студентів до екологічної освіти і виховання школярів. Природничі кафедри ряду вищих педагогічних закладів України розробляли факультативи, спецкурси та спецпрактикуми з питань охорони навколишнього середовища, покращення комплексної підготовки майбутніх учителів. Їх завдання полягало в збагаченні педагогічними та методичними знаннями студентів з екологічної освіти і виховання, залучення їх до наукової роботи та практичної природоохоронної діяльності. Студенти опановували різні інтегровані курси: “Основи екологічної освіти” (Тернопільський), “Екологічне виховання молодших школярів”, “Краєзнавство в школі” (Луганський, Харківський), “Методика виховної роботи” (Сумський).

Дослідженням виявлено, що у ці роки поглиблюється теоретична розробка змісту екологічної освіти студентів, визначаються шляхи його реалізації в практиці вищої школи, виділяються умови, які б забезпечували формування екологічної культури молоді. Вагомий внесок у розробку змісту екологічної освіти, визначення його головних складових на основі міжпредметного підходу і шляхів здійснення зробили дослідження педагогів та методистів О.С.Сластьоніної, С.М.Глазачова, О.М.Дорошко, В.В.Червонецького, що вплинуло на активізацію роботи щодо вдосконалення екологічного змісту навчальних курсів. Педагогічно доцільну роботу в цьому напрямі провели українські вчені В.С.Толпош і Б.Р.Пилявський, які визначили роль і місце польової практики як дійової форми навчання, спрямованої на оволодіння студентами системою екологічних знань, умінь і навичок, необхідних для роботи в школі. Вивченням ролі курсів хімічних дисциплін в екологічній освіті студентів займалися А.М.Береславска, Т.В.Ковальова, курсу педагогіки - І.П.Левченко, Л.Ф.Пашко, Д.Г.Жолудєв. Поступово набули екологічної спрямованості природничо-наукові, спеціально-методичні, суспільно-політичні дисципліни.

У дослідженні розкриті також традиційні і нові форми, методи та напрями практичної підготовки студентів вищих педагогічних закладів України до навчальної та позанавчальної природоохоронної діяльності в
школі. Серед традиційних форм та методів практичної підготовки, що використовувалися викладачами педзакладів у навчальному процесі в 50-60 рр., були лекції, семінарські та практичні заняття, на яких викладачі розкривали питання охорони навколишнього середовища. У роботі висвітлюється досвід проведення навчальних польових практик у Луганському, Ніжинському, Сумському та Харківському вищих педагогічних закладах України. Встановлено, що педагогічно ефективними формами роботи у досліджувані роки були маршрутні екскурсії, індивідуальні спостереження, лабораторні заняття на базі агробіостанцій, лісництв, національних парків та заповідників, залучення до громадсько-корисної природоохоронної праці. Крім того, студенти виконували самостійні дослідницькі, а також творчі завдання з методики проведення природоохоронних екскурсій зі школярами.

У 70-80 рр. почали застосовуватися нові форми та методи навчання майбутніх учителів, спрямовані на поглиблення екологічних знань, розвиток педагогічної майстерності, активізацію навчальної роботи зі школярами. Викладачами Луганського, Черкаського та Харківського педзакладів проводилися проблемні лекції і семінари, під час яких відбувався обмін думками між студентами і викладачами, мінідискусії, комплексні навчальні екскурсії, спецсемінари та спецпрактикуми з екологічних проблем. Популярність у студентів здобули дискусії, рольові, ділові та дидактичні ігри, екологічні вікторини, заповнення порівняльних еколого-анатомічних таблиць, які сприяли активізації їх пізнавальної діяльності.

Як свідчать вивчення звітів про науково-дослідну роботу вищих педагогічних закладів України, підготовка студентів до виконання індивідуальних дослідних завдань набула розвитку у 70-ті і особливо 80-ті рр. Поширюється їх зміст за рахунок використання у навчально-виховному процесі нових комплексних природоохоронних тем, форм і методів науково-дослідної діяльності, спрямованих на формування у студентів знань, умінь і навичок, необхідних для проведення в школі дослідної природоохоронної роботи. Удосконалюється методика і підвищується ефективність наукових досліджень студентів, запровадження їх результатів у шкільну та вузівську практику, народне господарство. Проведенню природоохоронних досліджень студентів більше уваги почали приділяти викладачі кафедр природничих дисциплін, педагоги-науковці, вчені-натуралісти, спеціалісти-практики. Налагоджувалися контакти з науковими і господарськими установами, міжнародними природоохоронними організаціями. У процесі наукового пошуку встановлено, що створення у 80-ті рр. при кафедрах природничих і природничо-географічних факультетів проблемних наукових лабораторій, у яких активно працювали студентські проблемні групи Житомирського, Луганського, Мелітопольського, Сумського, Тернопільського,
значно покращило практичну підготовку майбутніх вчителів.

Аналіз практичної підготовки студентів ряду педагогічних закладів України свідчить, що у 70-80-ті рр. до змісту педагогічної практики входило обов’язкове проведення уроків та позакласних заходів природоохоронної спрямованості. Для надання допомоги практикантам викладачами Київського, Луганського, Мелітопольського, Сумського, Черкаського та Харківського закладів проводилися науково-методичні семінари, консультації. На заняттях з методики викладання природничих дисциплін студенти “програвали” педагогічні ситуації, побудову і рішення навчально-виховних завдань, метою яких було формування у майбутніх учителів умінь управління природоохоронною освітою і вихованням учнів. У ході практики студенти оволодівали вміннями складати плани і правильно обирати необхідні засоби охорони навколишнього середовища, проводити різні тематичні позакласні заходи, вчили учнів умінню самостійно оволодівати природоохоронними знаннями. Викладачі насичували практичну підготовку студентів різноманітними формами роботи, професійно зорієнтованими на природоохоронну діяльність у школі.

Дослідженням виявлені також головні напрями практичної підготовки студентів природничих, природничо-географічних та педагогічних факультетів вищих педагогічних закладів України до позанавчальної природоохоронної діяльності з учнями. Найбільшого поширення серед цих напрямів набула агітаційно-пропагандиська робота майбутніх учителів. У 50-60 рр. спеціальна підготовка майбутніх лекторів Ніжинського, Полтавського і Тернопільського педзакладів передбачала навчання у народних університетах природи, Вінницького, Харківського - лекторських відділеннях охорони природи факультетів громадських професій, Луганського, Сумського - школах молодого лектора, після закінчення яких студенти отримували посвідчення лекторів з охорони природи. Навчання проводилося за спеціальними планами і програмами. На заняттях застосовувалися різні форми і методи навчальної діяльності: семінари, екскурсії, конференції, консультації. Кожен студент готував реферат, доповідь, лекцію або бесіду, які апробував у студентській групі, на засіданнях наукового гуртка, в школах.

У 70-80-ті рр. в агітаційно-пропагандистській підготовці студентів до природоохоронної роботи в школі використовувалися нові комплексні форми проведення: творчі конкурси, місячники і декадники з проблем охорони природи, науково-практичні екскурсії на екологічній стежині, до ботанічних і зоологічних музеїв, ботанічних садів. У Луганському та Харківському педзакладах пропаганда природоохоронних знань проводилася з 1-го по 5-й курси за певною системою, схваленою Міністерством освіти України. Студентська молодь не лише природничих і природничо-географічних факультетів, а й факультетів початкового навчання брала участь у роботі агітбригад лекторами, доповідачами, співробітниками з випуску стіннівок. У Київському, Рівненському, Слов’янському педзакладах на факультетах початкового навчання була розроблена тематика природоохоронної пропаганди, яка висвітлювала різні проблеми охорони навколишнього середовища в нашій країні та за її межами Силами студентів оформлювалися кабінети, куточки пропаганди природоохоронних знань, спеціальні стенди з питань збереження природних багатств.

Одним із педагогічно доцільних напрямів підготовки студентів педзакладів до позанавчальної природоохоронної діяльності з учнями у 50-80-ті рр. була практична робота у галузі охорони природи рідного краю. До традиційних форм цієї роботи відносилися: розселення у лісосмугах квітучих трав’яних рослин (Сумський), догляд за насадженнями лісопарку (Тернопільський), охорона у місцевому заповіднику лікарських і рідкісних рослин (Івано-Франківський), озеленення вулиць міст (Київський, Мелітопольський), санітарний догляд за деревами, кущами і газонами, (Луганський). Участь у практичних справах по збереженню та розвитку природного середовища формувала у студентів почуття особистої відповідальності за охорону природи даного регіону, сприяла практичній підготовці до оновлення природних багатств рідного краю.

Вивчення архівних матеріалів показує, що в досліджуваний період у 70-ті рр. в Київському, Луганському, Мелітопольському педагогічних закладах були створені студентські громадські інспекції охорони природи. Студенти - громадські інспектори систематично здійснювали патрулювання зелених зон навколо міст, рейди для боротьби з браконьєрством, запобігали знищенню декоративних і лікарських рослин. У Сумському, Полтавському, Черкаському, Харківському, Херсонському педагогічних закладах широкого розповсюдження набули дружини, загони та клуби охорони природи. Студентські дружини вели активну боротьбу з порушниками законодавства в галузі охорони природи, здійснювали оперативні рейди для збереження і раціонального використання природних ресурсів, проводили пропаганду природоохоронних знань серед учнівської молоді та різних верств населення. Діяльність студентських природоохоронних дружин створювала реальні педагогічні умови для формування у майбутніх учителів організаторських умінь і навичок, необхідних у позанавчальній роботі, сприяла поглибленню знань з охорони природи.

Важливим напрямом практичної підготовки майбутніх учителів до позанавчальної роботи була дослідна природоохоронна діяльність студентів. У Луцькому, Тернопільському, Харківському, Херсонському педзакладах організовувалися наукові дослідні експедиції до державних заповідників України, Київському, Уманському - експедиції з комплексного дослідження природних ландшафтів, паспортизації їх об’єктів та пам’ятників. Педагогічно корисною формою позанавчальної дослідної роботи була діяльність студентських наукових гуртків природоохоронної спрямованості. Студентські гуртки природничих, природничо-географічних факультетів і факультетів початкового навчання Ніжинського, Сумського, Полтавського, Рівненського і Уманського педагогічних закладів брали участь у виконанні міжрегіональних природничих і педагогічних дослідних програм та планів науково-дослідної роботи. Гуртківці проводили фенологічні спостереження, лабораторні експерименти, вивчали спеціально-природничу та науково-педагогічну літературу, виступали з повідомленнями та доповідями про результати дослідів на науково-практичних конференціях. Матеріали природоохоронних досліджень майбутні вчителі використовували на уроках та при проведенні позакласної виховної роботи зі школярами під час педагогічної практики.

Аналіз архівних матеріалів свідчить, що ефективним напрямом практичної підготовки студентів у 70-80 рр. була також громадсько-педагогічна діяльність з питань охорони природи. Важливу роль у підготовці майбутніх учителів до цієї роботи відігравали спеціальні відділення факультетів громадських професій. По закінченню відділення студент отримував другу громадську спеціальність - інспектор природоохоронної освіти і виховання з правом проведення гурткових і факультативних занять з охорони природи, керівництва шкільними лісництвами, протиерозійними таборами, “зеленими” і “голубими” патрулями. У роботі розкриваються різні форми громадсько-педагогічної діяльності студентів ряду педзакладів України: лекції, семінари і дискусії в шкільному університеті “Рідна природа” (Київський), конференції з учнями, дослідна робота в малій академії наук (Мелітопольський) діяльність студентів-кураторів будівельних загонів по залученню підлітків до суспільно корисної праці, формуванню у них відповідального ставлення до природи (Харківський, Луганський), проведення тематичних природоохоронних вечорів та бесід, екскурсій на природу в літніх оздоровчих таборах (Вінницький, Ніжинський, Рівненський).

Актуальність розробки в сучасних умовах проблеми екологчної освіти і виховання викликала необхідність анкетування студентської молоді з метою визначення з досвіду природоохоронної підготовки студентів у 50-80 рр. перспектичних форм і методів, які можуть бути творчо використані вчителями у природоохоронній роботі з учнями у сучасних школах. До участі в анкетуванні були залучені студенти 4-5 к. двох державних педагогічних університетів - Харківського ім. Г.С.Сковороди (145 природничого факультету і 60 початкового навчання) і Луганського ім. Т.Г.Шевченка (120 природничо-географічного факультету).

Результати анкетування показали, що серед 22 виявлених у дисертаційному дослідженні основних форм і методів підготовки студентів до природоохоронної освіти і виховання в школі найбільш педагогічно корисними і перспективним у навчальному процесі 87% студентів вважають: викладання обов’язкових курсів “Охорона природи” і “Екологія”, виконання проблемних екологічних і педагогічних завдань, самостійних дослідницьких і творчих завдань з методики проведення природоохоронних екскурсій, проведення рольових та дидактичних ігор, вікторин; польових практик, екскурсій на природу, до зоологічних та ботанічних музеїв, польових практик. У позанавчальній роботі -місячники, практичну роботу по відновленню природних ресурсів, наукові експедиції з метою вивчення і охорони природи рідного краю, діяльність дружин з охорони природи.

У висновках сформульовані основні результати дослідження:

1. Потреба сучасного суспільства у вивченні, теоретичному узагальненні та критичній оцінці вітчизняного досвіду підготовки вчительських кадрів до природоохоронної діяльності в школах, відсутність історико-педагогічних досліджень з обраної проблеми зумовили використання в дисертації історико-логічного, теоретичного і системно-структурного методів дослідження.

2. У роботі визначено три головні етапи становлення та розвитку теоретичних ідей та практичної підготовки студентів вищих педагогічних закладів України до природоохоронної діяльності в школі. На першому (1920-1930 рр.) були зроблені перші кроки в пошуках форм і методів природничої та загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів до позанавчальної роботи з учнями. У 20-ті рр. ефективними формами були екскурсії, експедиції, просвітницька і практична робота з питань охорони природного середовища природничих товариств та гуртків любителів природи. У 30-ті рр. під впливом державних тенденцій утилітарного підходу до завдань охорони природи природоохоронна діяльність студентських і громадських організацій майже зовсім припинилася.

На другому (1950-1960 рр.) вчені-природознавці і досвідчені методисти в ході міжрегіональної дискусії 50-х рр. на природничих та природничо-географічних факультетах педзакладів висунули ідеї педагогічної доцільності краєзнавчого підходу до вивчення дисциплін природничого циклу, розширення змісту цих дисциплін за рахунок використання елементів природоохоронного матеріалу, участі студентів у практичній діяльності по охороні природи. Рішенням Наркомосу України в навчальні плани спеціальних факультетів у 60-ті рр. уводиться факультатив “Охорона природи” (12-24 год.), зміст якого розроблявся кожним педагогічним закладом самостійно.

На третьому (1970-1980 рр.) у зв’язку з погіршенням в Україні екологічної ситуації активізувалися пошуки вчених, педагогів і природознавців у галузі поглиблення змісту, визначення його провідних складових на основі міжпредметного підходу, використання нових форм та методів теоретичної і практичної природоохоронної підготовки майбутніх учителів до роботи з учнями. У навчальні плани природничих і природничо-географічних факультетів у 70-ті рр. уводяться обов’язкові лекційні курси з проблем охорони і збереження природи (24-30 год.) та спеціальний курс “Екологія” (54 год.) У 80-ті рр. у природничі та педагогічні науки поряд з терміном “природоохоронна освіта” вводиться термін “екологічна освіта”, розробляються шляхи підвищення педагогічної майстернсті студентів, до навчальних планів факультету початкового навчання та всіх інших факультетів педзакладів України вводиться факультатив “Охорона природи” (10-24 год).

2. У дослідженні набуло подальшого розвитку розкриття понять “природоохоронне просвітництво”, “природоохоронна освіта”, “екологічна освіта”. Виявлено і проаналізовано головні складові змісту підготовки майбутніх учителів вищих педагогічних закладів України до природоохоронної роботи в школі: теоретичні природничо-наукові і загальнопедагогічні знання; оволодіння спеціально-методичними знаннями, уміннями та навичками; формування педагогічної майстерності майбутніх учителів у процесі педагогічної практики і громадсько-педагогічної діяльності.

3. Встановлено, що найбільш педагогічно корисними формами і методами навчальної та позанавчальної практичної підготовки студентів до природоохоронної роботи з учнями у 50-60 рр. були лекції, практичні, лабораторні заняття та навчальні екскурсії, діяльність первинних організацій товариств охорони природи і відділень охорони природи факультетів громадських професій; у 70-80 рр. - проблемні лекції і семінари, ділові, рольові і дидактичні ігри, факультативи, спецкурси і спецсемінари, комплексні польові практики, індивідуальні дослідні завдання, наукова робота проблемних груп студентів, діяльність народних університетів охорони природи, студентських загонів, дружин і клубів охорони природи.

4. Виявлено, що провідними напрямами практичної підготовки майбутніх учителів до позанавчальної природоохоронної роботи в школі були: агітаційно-пропагандистська і практична робота студентів у галузі охорони навколишнього середовища та відновлення природних ресурсів, дослідницька і громадсько-педагогічна діяльність майбутніх учителів, спрямована на формування відповідального ставлення до природи та раціонального природокористування.

5. Подальшому удосконаленню теоретичної та практичної підготовки майбутніх учителів вищих педагогічних закладів України до природоохоронної діяльності в школі сприятиме:

·

· налагодження зв’язків вищих педагогічних закладів з науковими установами та громадськими організаціями в галузі дослідницької і практичної природоохоронної роботи студентів;

· поглиблення змісту природоохоронних знань, умінь і навичок майбутніх учителів шляхом уведення в навчальний процес факультативів, спецкурсів і спецпрактикумів за вибором з проблем екологічної освіти та виховання;

· поширення в практичній підготовці студентів активних форм навчальної та позанавчальної природоохоронної роботи (проблемних лекцій і семінарів, рольових і дидактичних ігор, диспутів, комплексних екскурсій та експедицій, виконання індивідуальних дослідницьких завдань і проведення науково-практичних конференцій);

· обов’язкове проведення під час педагогічної практики уроків і позакласних виховних заходів природоохоронної спрямованості (“Тиждень охорони природи”, “Зелене вбрання планети”, За красу рідної природи”, місячників і декадників та ін.).

Проведене дослідження не вичерпує всіх питань теоретичної та практичної підготовки студентської молоді до охорони, збереження і раціонального використання природних багатств. В умовах складної екологічної ситуації, що виникла в державі, потребує подальшого удосконалення система підготовки майбутніх учителів до природоохоронної роботи в школі, більш широке використання у теоретичній підготовці студентів принципу міжпредметного підходу у формуванні екологічної культури майбутніх учителів не лише спеціальних природничих, а й усіх інших факультетів вищих педагогічних закладів.

Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено в таких публікаціях автора:

1. Шаповал Л.М. Організація контролю підготовки студентів педвузів України до природоохоронної роботи в школі (60-80 рр. ХХ століття) // Зб. наук. праць: Науковий вісник. Вип. 1. / За ред. В.І.Лозової. - Харків: ХДПУ, 1997. - С. 157-160.

2. Шаповал Л.М. Основні напрями та форми підготовки студентів Харківського педунiверситету iм. Г.С.Сковороди до природоохоронної діяльності у школі. // Зб. наук. праць: Біологія та валеологія. Вип. 2. / За ред. О.М.Микитюка - Харків: ХДПУ, 1998. - С. 22-27.

3. Шаповал Л.М. Ідеї охорони навколишнього середовища у спадщині вітчизняних педагогів. // Зб. наук. праць: Біологія та валеологія. Вип.2. /За ред. О.М.Микитюка - Харків: ХДПУ, 1998. - С. 41-44.

4. Шаповал Л.М. Ідеї любові до природи у творах Г.С.Сковороди. //Зб. наук. праць: Педагогіка та психологія. Вип. 6. /За ред. І.Ф.Прокопенка, В.І.Лозової. - Харків: ХДПУ, 1998. - С. 117-120.

5. Шаповал Л.М. Природоохоронна освіта студентів як засіб гуманізації їх загальнопедагогічної підготовки. // Наук. метод. зб. Вип. 4: Гуманізація навчально-виховного процесу. / За заг. ред. Г.І.Легенького, В.І.Сипченко. - Слов’янськ: ІЗМН-СДПІ, 1998. - С.34-38.

6.Шаповал Л.М. В.О.Сухомлинський про організацію природоохоронної діяльності учнів Павлиської школи. // Зб.наук.праць: Педагогіка та психологія. Вип. 9. / За заг. ред академіка І.Ф. Прокопенка, чл-кор В.І. Лозової - Харків: ХДПУ, 1999 - С.134-137.

Анотація

Шаповал Л.М. Підготовка студентів вищих педагогічних навчальних закладів України до природоохоронної роботи в школі (50-80 рр. ХХ ст.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01. - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, Харків, 2000.

У дисертації досліджуються питання теоретичної та практичної підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів України до природоохоронної роботи з учнями у 50-80 рр. ХХ ст. Виявлено головні етапи становлення та розвитку ідей природоохоронної освіти студентів, проаналізовано зміст теоретичної підготовки майбутніх учителів природничих, природничо-географічних і педагогічних факультетів вищих педзакладів України до природоохоронної роботи в школі і розкрито його основні складові, визначено та узагальнено провідні форми, методи та напрями практичної підготовки студентів до навчальної і позанавчальної природоохоронної діяльності