Дніпропетровський державний університет

Шепєлєв Максиміліан Альбертович

УДК 327

Планетарний дуалізм як світосистемний феномен:

фiлософсько-iсторичний аналiз

Спеціальність 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Дніпропетровськ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровському державному університетi Мiнiстерства освi-ти i науки Укра?ни

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Калашніков Віктор Михайлович, Дніпропетровський державний університет, завідувач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства

Офіційні опоненти: доктор фiлософських наук, професор Прокоф'?в Федiр Iванович, Приднiпровська державна академiя будiвництва та архiтектури, завідувач кафедри фiлософi? i полiтологi? кандидат фiлософських наук, доцент Линок Володимир Олексiйович, Днiпропетровський державний технiчний унiверситет залiзнич-ного транспорту, завідувач кафедри фiлософi? i соцiологi?

Провiдна установа: Запорiзький державний унiверситет, Мiнiстерство освiти i науки Укра?ни, м. Запорiжжя

Захист відбудеться "10" листопада 2000 р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.11 при Днiпропетровському державному унiверситетi за адресою: 49050, м.Днiпропетровськ, пр. Гагарiна, 72, ауд.307.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету за адресою: 49050, м. Днiпропетровськ, вул.Казакова, 8.

Автореферат розісланий “6” жовтня 2000 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат фiлософських наук, доцент Фiлатов А. Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

А к т у а л ь н і с т ь р о б о т и. Стрімкі геополітичні зміни глобального масштабу у період після другої “холодної війни” зумовили те, що Україна, Росія, інші держави постсоюзного простору опинились у стані повної дезорієнтованості у визначенні причин, характеру теперішнього стану, напрямків та перспектив свого стратегічного курсу. Все більше стає очевидним, що найкращим визначенням ситуації, у якій опинились постсоюзні держави, буде словосполучення “геополітичний колапс”. Дезінтегровані, депресовані сус-пільства, їх владні та інтелектуальні еліти в цих умовах поставлені перед запитаннями, що торкаються фундаментальних аспектів нашого існування у “всесвіті міжнародних феноме-нів”.Одним з головних серед таких фундаментальних аспектів є територіальний імператив людського буття, який традиційно привертав до себе увагу різних мислителів у різні епо-хи. Звернення до нього є особливо актуальним сьогодні для України, адже , "визначення нашого можливого місця в світі майбутнього століття передбачає з`ясування цивілізацій-ної ідентичності пострадянського простору та його окремих регіонів". Дослідження тери-ториального імперативу становить давню наукову традицію,що поступово оформилась у окрему галузь наукового знання – геополітичну науку, що виникла та розвивається на сти-ку філософії історії, філософії політики, науки про міжнародні відносини.

Важливим проявом територiального iмперативу можна вважати дихотомію “конти-нентальні держави – морські держави”, “Суша – Море”,що є однією з осей історичного розвитку, розуміння значення яко? втілилось у визначенні її як планетарного дуалізму – головного закону геополітики, що відображає найбільш сутнісний аспект архітектоніки світу. Сформульований найбільш чітко одним з батьків-засновників геополітики Х. Мак-кіндером, він спостерігається на всьому протязі світової історії. Це споконвічне протистояння Спарти Афінам, Рима Карфагену, Іспанії – Голландії, Німеччини – Англії, СРСР – США.

Крізь призму планетарного дуалізму стають зрозумілими основнi риси двох “холод-них війн” і теперішня геополітична ситуація як її наслідок. Ми бачимо, що атлантичний Захід, який є уособленням Морської Сили, сьогодні є надзвичайно могутнім переможцем у жорстокому тривалому протистоянні. Його перемога суттєво порушила геополітичний баланс на користь талассократії і цю ситуацію він всіляко намагається закріпити, легітимі-зувати, реалізуючи мондіалістичні проекти встановлення своєї глобальної домінації. Сьогодні ми наочно бачимо радикальні зрушення на всесвітніх осях Схід – Захід: згадаємо лише різке зміщення європейських кордонів Заходу внаслідок масштабних трансформацій у Східній Європі.

В цих умовах виявляються слушними числені застереження вчених з приводу того, що "країни Заходу, що вирвались уперед, намагаються монополізувати процес історичної творчості, виступити в ролі "гегемону". Ця роль небезпечна для інших, бо вона може мати наслідком викрівлення їх традиції, "етосу", покликання", як це відзначає О.С.Панарін . Така геополітична ситуація актуалізує потребу віднаходження закономірностей світового суспільного розвитку, щоб посилити можливості впливати на неї у інтересах держави.

Виявлення таких закономірностей потребує створення концептуальних моделей дос-ліджуємих світосистемних феноменів. На сучасному етапі на порядку денному стоїть зав-дання створення такої концептуальної моделі сучасної світової системи, яка має подолати панування вульгарно-журналістських підходів. Необхідно віднайти легко класифікуємі де-термінанти квазіхаотичної поведінки міжнародних акторів і тим самим знайти ключ до розгадки калейдоскопу світових подій. Без виявлення цих детермінантів, або інакше кажу-чи, без визначення контексту міжнародної політики України, неможливе адекватне визна-чення її державних інтересів та шляхів їх реалізації.

У ситуації, коли континенталізм опинився перед могутнім викликом, коли геополі-тична невизначеність застилає бачення стратегічних орієнтирів та ускладнює їх реаліза-цію, звернення до аналізу планетарного дуалізму є вкрай актуальною необхідністю. Втім складність введення геополітичної проблематики у конвенційне наукове поле пов`язана з недостатньою розробленістю філософсько-історичного аспекту геополітичних дискурсів. Це обумовлює необхідність та актуальність філософсько-історичного аналізу планетар-ного дуалізму як фундаментального закону геополітики, що має високу ступінь еврістич-ності. Подібний аналіз має велике значення й для власно філософії, оскільки створює умо-ви для більш грунтовного осягнення найсуттевіших засад суспільного буття, якими є супе-речності світового розвитку.

Крім того, слід зазначити, що вміння бачити подібну суперечність як системоутво-рюючий процс, здатність розглядати всілякий процес як суперечність, що драматично роз-гортається, дозволяє кожному усвідомлювати себе активним, морально відповідальним учасником подій, що відбуваються, розуміти складні форми прилучення до світового процесу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацiйне дослiджен-ня пов'язано з дiяльнiстю в рамках теми науково-дослiдно? роботи кафедри полiтологi? Днiпропетровського держунiверситету “Проблема забезпечення переходу Укра?ни до стабiльного полiтичного розвитку в контекстi сучасних соцiальних та полiтичних транс-формацiй”, оскiлькi воно спрямовано на вивчення геополiтичного контексту iснування та розвитку Укра?нсько? держави.

М е т а і з а д а ч і д о с л і д ж е н н я. М е т а дисертаційного дослідження полягає у здiйсненнi філософсько-історичного аналізу планетарного дуалізму як світосистемного феномену.

Визначена мета передбачає постановку наступних з а д а ч дослідження:

- визначити концептуальний філософський зміст поняття “планетарний дуалізм”, роль та місце відбиваємого ним феномену у “всесвіті міжнародних феноменів”;

- розкрити структурні компоненти планетарного дуалізму, їх взаємодію та взаємо-вплив, а також визначити функцi? планетарного дуалізму в сучаснiй свiтовiй системi;

- виявити генезу планетарного дуалізму через розкриття механізму його геополітич-ного конституювання на певній стадії розвитку світової системи;

- дослідити механізм розгортання планетарного дуалізму, зосередивши увагу на до-веденні його поступової абсолютизації у сучасній світовій системі, на основі чого запро-понувати варіант періодизації процесу розвитку планетарного дуалізму;

- визначити тенденції та перспективи розвитку планетарного дуалізму Сушi та Моря, Сходу та Заходу в сучасному світі.

О б` є к т о м дисертаційного дослідження стала проблема планетарного дуалізму як світосистемного феномену, як системної цілісності, що динамічно розвивається.

П р е д м е т о м дослідження є сутність, структура, тенденції розвитку планетарно-го дуалізму як суперечності сучасної світової системи у її проявах у формі планетарного напруження між силами Сушi та Моря на геополітичному рівні та Сходом і Заходом на цивілізаційному рівні.

М е т о д и дослідження грунтуються на аксіоматичному підході в iнтерпретацi? Ю. Б. Черняка, який конкретизується у певній комбінації філософських (діалектичний), спеціально-наукових (історико-системний, структурно-діахронний) та конкретно-проблемних (метод сценарi?в) методів.

Очевидно, що у рамках одного дослідження неможливо порівняно повно охопити все коло теоретичних, методологічних, конкретно-практичних питань, пов`язаних з сут-ністю планетарного дуалізму, його розвитку та їх проявами. В роботі розглядаються най-більш загальні характеристики сутності та напрямків розвитку планетарного дуалізму, що пов`язане з недостатнім обгрунтуванням у філософській літературі концептуального ста-тусу цього світосистемного феномену та визначається необхідністю створення філософсь-ких засад подальших його досліджень. Окремо слід зазначити, що дане дослідження не передбачає пошуку відповіді на запитання “чому виникає геополiтичний та цивiлiзацiйний дуалізм?”, а намагається виявити, як він реалізується у сучасній світовій системі у виглядi планетарного дуалiзму.

Н а у к о в а н о в и з н а даної дисертації полягає насамперед в тому, що в ній здійснено спробу розглянути планетарний дуалізм як основну суперечність сучасної світо-вої системи, як його загальну причину та рушійну силу. У більш широкому контексті дане дисертаційне дослідження є однією з перших спроб ввести фундаментальну геополітичну проблематику у сферу соціально-філософського та філософсько-історичного аналізу у віт-чизняній філософії.

Наукова новизна роботи також визначається розв`язанням поставлених завдань та проявляється у тому, що :

- Визначено концептуальний філософський зміст поняття планетарний дуалізм як світосистемного феномену, що виступає у якості основної, абсолютної, безпосередньої, необхідної, внутрішньої, діалектичної суперечності сучасної світової системи.

- Встановлено, що загальною сутністю планетарного дуалізму є соціальна взаємо-дія, котра проявляється на рівнях геополітичної та цивілізаційної взаємодії, на кожному з яких вона виступає як прояв паралелізму у світовому процесі. Доведено, що планетарний дуалізм як суперечність створюється безпосередньо взаємодією його протилежних сторін - Сил Сушi та Моря, що знаходяться у відносинах єдності та боротьби. Остання пронизує усі сфери функціонування та розвитку сучасної світової системи.

- Встановлено також, що формою прояву планетарного дуалізму як основної супе-речності сучасної світової системи є насамперед міжнародні конфлікти, але в той же час сам планетарний дуалізм виступає як перманентний конфлікт.

- Визначено загальну функцію планетарного дуалізму, яка полягає у його формо-утворюючій ролі у сучасній світовій системі (конструктивна функція), в тому, що він вис-тупає загальною причиною розвитку сучасної світової системи, сутнісним джерелом структурування міжнародної дійсності. Також визначено окремі функції планетарного дуалізму – регулятивну функцію, функцію рівноваги, інтеграційну та дезінтеграційну функції, символізуючу та аксеологічну функції, – останні дві з яких пов`язується з дією суб`єктивного фактору у відносинах планетарного дуалізму.

- Виявлено генезу планетарного дуалізму шляхом дослідження процесу його гео-політичного конституювання, що здійснено на основі висунутої автором концепції гео-політичної революції кінця XV – середини XVII ст.

- Вперше проаналізовано механізм розгортання планетарного дуалізму у процесі розвитку сучасної світової системи, зокрема встановлено, що зміни у змісті відносин пла-нетарного дуалізму реалізуються через зміну його геоісторичної фази у сучасній світовій системі.

- Введено у науковий обіг поняття “геоісторична фаза планетарного дуалізму”, яке характеризує певний спосіб реалізації основної суперечності сил Сушi та Моря. Він визна-чається перш за все структурою, конфігурацією центросилових відносин.

- Запропоновано наступний варіант періодизації процесу розвитку планетарного дуалізму як основної суперечності сучасної світової системи:

1.Фаза консолідації протилежних сторін планетарного дуалізму (середина XVII – кінець XVIII ст.ст.)

2. Фаза стабілізації відносин планетарного дуалізму ( початок – третя чверть XIX ст)

3. Фаза дігресії відносин планетарного дуалізму (кінець XIX – перша половина XX ст. ст.)

4. Фаза експлікації планетарного дуалізму (друга половина XX ст.).

Встановлено, що у процесі розвитку планетарного дуалізму проявляється тенденція до зміщення центрів-гегемонів талассократії на Захід (Португалія – Голландія – Англія – США), а центрів-гегемонів теллурократії – на Схід (Іспанія – Франція – Німеччина – СРСР), на підставі чого висувається гіпотеза про те, що лідером теллурократичного світу у наступному етапі протистояння Сушi та Моря, Сходу та Заходу може виступити Китай (якщо Росії не вдаcться закріпити свої геополітичні переваги).

О с о б и с т и й в н е с о к з д о б у в а ч а поляга? в самостiйнiй постановцi пробле-ми i вирiшеннi всього комплексу завдань теми дисертацi?. Самостiйно, без спiвавторiв опублiковано шiсть наукових статей у фахових виданнях ВАК Укра?ни.

П р а к т и ч н е з н а ч е н н я дисертаційного дослідження визначається перш за все його актуальністю, новиною та сукупністю захищаємих положень. Результати, що одержані у даній роботі, можуть бути використані насамперед у подальших дослідженнях теоретико-методологічних та практичних проблем геополітичного та цивілізаційного про-цесу в сучасній світовій системі як шляхом поглиблення соціально-філософського та філософсько-історичного аналізу функціонування та розвитку планетарного дуалізму, так і шляхом створення концептуальних моделей та гіпотез у рамках геополітичної науки. Останні можуть сприяти поглибленню розробки прикладних концептуальних призм для дослідження конкретних геополітичних ситуацій різних масштабів та визначення страте-гічних інтересів у світовому масштабі. Основні положення та висновки дисертації також можуть бути використані як теоретичні засади при розробці концепції зовнішньої полі-тики, національної безпеки України, конкретних рекомендацій та проектів щодо форму-вання міжнародної політики країни.

Важлива функція запропонованого дослідження – забезпечення навчального проце-су в системі підготовки фахівців у галузі міжнародних відносин, політології, філософії, іс-торії. Основні положення дисертації можуть застосовуватись при вивченні теоретичних засад міжнародних відносин, геополітики та поточної зовнішньополітичної діяльності у курсах “Теорія міжнародних відносин”, “Світовий політичний процес та геополітика”, “Мiжнароднi вiдносини та зовнiшня полiтика”, “Міжнародна інтеграція”, “Полiтична ци-вiлiологiя”, “Геоекономiка i геостратегя”, “Методологiя i методика мiжнародних дослiд-жень”, що дозволить студентам гуманітарних спеціальностей краще розібратись у сутнос-ті міжнародного життя, геополітичних та цивілізаційних процесів, зрозуміти їх тенденції, закономірності та перспективи.

А п р о б а ц і я д о с л і д ж е н н я. Дисертаційний матеріали використовуються ав-тором у курсах лекцій “Теорія міжнародних відносин”, “Світовий політичний процес та геополітика”, “Мiжнароднi вiдносини та зовнiшня полiтика”, “Міжнародна безпека та ін-теграція”, “Міжнародна інтеграція”, “Полiтична цивiлiологiя”, “Геоекономiка i геостра-тегiя”, “Методологiя i методика мiжнародних дослiджень” для студентів, які навчаються за спеціальностями “Міжнародні економічні відносини”, “Політологія” та “Міжнародна інформація” у Дніпропетровському державному університеті. Окремі положення дисерта-ційної роботи обгрунтовувались у доповідях на Всеукраїнській науково-практичній кон-ференції “Національна ідея у формуванні громадянського суспільства та правової держа-ви в Україні” (м. Дніпропетровськ, 14 – 15 грудня 1995 р.), Міжнародній конференції “Україна – Німеччина: економічне та інтелектуальне співробітництво (XIX – XX ст.)” (м. Дніпропетровськ, 2 – 3 жовтня 1997 р.), Другій Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української дер-жави” (м. Київ, 13 – 14 листопада 1997 р.), Всеукраїнській науковій конференції “ХХ сто-ліття – століття революцій” (м. Дніпропетровськ, 29 – 30 травня 1997 р.), Всеукраїнських наукових конференціях “Проблеми демократизації посткомуністичного суспільства у контексті європейського досвіду” (м. Дніпропетровськ, 10 – 11 листопада 1998 р.), “Україна у ХХI столiттi: перспективи розвитку гуманiтарної науки та освiти” (м. Днiпро-петровськ, травень 2000 р.) також на кафедральних теоретичних семінарах.

С т р у к т у р а д и с е р т а ц і ї. Дисертаційна робота складається зі вступу, основ-ної частини, до якої входять три розділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертацi становить 207 сторiнок, в тому числі список використаної літера-тури - 33 сторінки (375 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ

У вступі розглядаються актуальність, об`єкт, предмет, мета, завдання, об`єкт, пред-мет, наукова новизна, особистий внесок здобувача, практична значущість, апробація та структура даного дисертаційного дослідження.

Розділ I "Огляд літератури та методологiчнi засади дослідження" присвячений ана-лізу ступені наукової розробленості проблематики планетарного дуалізму з часів Антич-ності до наших днів, визначенню тих проблем, що ? першочерговими для фiлософського аналiзу планетарного дуалiзму та визначають його спрямованiсть, а також визначенню методологiчних основ дослiдження, яка реалiзу?ться у вiдповiднiй методицi.

В першому його пiдроздiлi “Огляд лiтератури та передумови вибору напрямкiв дос-лiдження” відмічається, що перші теллурократичні та талассократичні уявлення, а також уявлення про суперечливі відносини між Сходом та Заходом формуються у Стародавній Греції (Фалес, Геракліт, Плутарх, Фукідід та ін.). До проблематики планетарного дуаліз-му звертались філософи Нового часу, зокрема І. Кант та Г.-В. Ф. Гегель. Однак перші нау-кові уявлення про планетарний дуалізм виникають лише з формуванням геополітичної науки на початку ХХ ст., в якій планетарний дуалізм стає головним принципом, розроб-ляючись у працях Х. Маккіндера, А. Мехена, К. Хаусхофера, К. Шмітта, П. Савіцького, Н. Спайкмена, Д.Мейнінга та ін. У теоретичнiй розробленостi дисертацiйної проблемати-ки можна видiлити наступнi рiвнi:

Перший, загальнометодологiччний рiвень, розробка на якому проблем дiалектичної суперечностi та протилежностей (у працях В. Горбача, I. Мороза, Г. Лема, С. Борщова, I.Нарського, I.Хорiна, С.Дуделя та Г.Штракса) створю? необхiднi методологiчнi умови для аналiзу планетарного дуалiзму як суперечностi. Величезне методологiчне значення мають спрямованi на глобальнi узагальнення науковi доробки у галузi свiт-системного аналiзу, що здiйсненi перш за все I. Валлерстайном та А. Г. Франком. На цьому ж рiвнi розробка фiлософсько-iсторичної, цивiлiзацiйної проблематики планетарного дуалiзму (вiдносини Схiд – Захiд) спрямована насамперед на з'ясування природи та процесу розвитку цивiлiзацiй, їх соцiокультурних пiдвалин, цивiлiзацiйного устрою суспiльства, дослiдження мiжцивiлiзацiйних вiдносин. Однак планетарний дуалiзм майже не розглядав-ся фiлософами у контекстi свiтового системно-iсторичного процесу з метою визначення сенсу та спрямованостi останнього, якщо не враховувати поодинокi працi О. Г. Дугiна та О. С. Панарiна, що з'явилися в останнiй час. Особливе методологiчне значення для дослiдження планетарного дуалiзму ма? концепцiя схiдно-захiдного мегациклу в свiтовiй iсторiї, що була висунута О. С. Панарiним.

Другий рiвень – конкретно-науковий, на якому склалася найбiльш складна ситуацiя, пов'язана з вiдсутнiстю узагальнюючих робiт у сучаснiй постсоюзнiй геополiтичнiй науцi. Найбiльш цiлiсна концепцiя планетарного дуалiзму розроблена нiмецьким геополiтиком, правником та фiлософом Карлом Шмiттом, але багато її положень ? недостатньо розроб-леними та вза?мосуперечливими. Актуалiзацiя геополiтичної проблематики у сучасному росiйському суспiльствi зумовила широке звернення до вивчення вiдносин планетарного дуалiзму в рiзних його аспектах, зокрема таких, як його прояви у внутрiшнiй геополiтицi Росiї, геостратегiї щодо окремих геополiтичних регiонiв та iн. Численна лiтература при-свячена конкретним проявам планетарного дуалiзму в iсторiї мiжнародних вiдносин, що да? багатий емпiрiчний матерiал для дослiдження. Зокрема, концепцiя геополiтичної рево-люцiї побудована на результатах наукових дослiджень А. Тойнбi, К. Шмiтта, Ю. Iвонiна, О. Панарiна, Ю. Черняка. Втiм найбiльш численну, майже неосяжну групу наукових праць становлять дослiдження центросилових вiдносин мiж великими державами, що уособлю-ють вiдносини планетарного дуалiзму , та їх боротьби за гегемонiю. Філософами розроб-лялась переважно культурологічна проблематика відносин Схід – Захід у окремих їх ас-пектах.

Підсумовуючи у загальному вигляді результати розвитку наукової думки з данної теми, слід відмітити недостатню в решті решт розробку нею принципового питання про “онтологічну” сутність планетарного дуалізму та особливо про тенденції та закономір-ності його розвитку. Хоча для геополітики (та цивіліології) в цілому не є характерним за-перечення планетарного дуалізму, іноді це питання відсувається на другий план, особливо у другорядних за масштабом та становищем країнах, які не усвідомлюють всієї гостроти планетарної напруги. Іноді визнання фундаментального статусу планетарного дуалізму носить декларативний характер чи ступінь проникнення у його сутність не відрізняється глибиною, його зв`язок з поточною міжнародною політикою не виявляється. Практично не ставиться питання про витоки, виникнення, становлення, етапи розвитку планетарного дуалізму. Конкретні наукові розробки в галузі аналізу міжнародних відносин окремих іс-торичних періодів та міжнародної політики окремих держав далекі від спроб поставити їх результати у загальний контекст універсальних тенденцій світового розвитку та розгляда-ти їх у зв`язку з загальносистемними відносинами в рамках сучасної світової системи, що безумовно вимагало б розгляду їх в контексті планетарного дуалізму.

Другий пiдрозділ першого роздiлу "Методологія та методика дослідження" при-свячений обгрунтуванню методологічних засад дослідження планетарного дуалізму як сві-тосистемного феномену. Методологічною підвалиною дослідження є аксіоматичний підхід в iнтерпретацi? Ю. Б. Черняка, який розумiє його як універсальний метод пізнання світу, що лежить в основі інших дослідницьких методів. Це шлях поширювального тлумачення узагальнених даних досвіду, який реалізується через перетворення неаксіоматичного конс-татування існування певних відносин у постулат про те, що такими ж мають бути відносини в усіх подібних випадках. “Трансформація неаксіом у не дані у досвіді аксіоми – магістральний шлях пізнання людиною зовнішнього світу. Розширювальне тлумачення емпіричних даних – неправомірний вихід за межі даної у досвіді реальності – виявляється єдино можливим засобом глибокого пізнання зовнішнього світу”, – доводить Ю. Б. Черняк .

Аксіоматичний підхід реалізується у межах геополітичної парадигми, яка по?дну-?ться зi свiтосистемною парадигмою, синтез яких конкретизується у певній комбінації фі-лософських (діалектичний), спеціально-наукових (історико-системний, структурно-діа-хронний) та конкретно-проблемних (метод сценарi?в) методів наукового пізнання, що за-безпечує сполучення соціально-філософського, філософсько-історичного та геополітич-ного аналізу. Наближення до повного відбиття об’єктивної дійсності можливо на основі застосування комплекса методів у їх єдності та взаємозв’язку. Це надає дослідженню пла-нетарного дуалізму комплексного характеру, що викликає нову організацію досліджуємо-го матеріалу та обумовлює одержання нового знання.

Застосування цих методів грунтується на принципі додатковості, який відбиває он-тологічний “еклектизм”, тобто “еклектизм” об’єктивного світового процесу. Адекватне відображення наукою онтологічного “еклектизму” (який слід відрізняти від епістемологіч-ного еклектизму, внаслідок якого виникає викривлене відображення дійсності) можна розглядати як синкретичний синтез.

Розділ II "Планетарний дуалізм як основна суперечність сучасної світової системи" присвячено розробці теоретико-методологічних засад пізнання планетарного дуалізму, зрозумілого як світосистемна суперечність, причому основна увага зосереджується на її аналізі у аспектах відношення, процесу та причинності; визначенні сутнісної характерис-тики структурних компонентів планетарного дуалізму – сил Сушi та Моря, що проявля-ються на цивілізаційному рівні у бінарній опозиції Схід – Захід; виявленні форм прояву та функцій планетарного дуалізму, впливу на нього дій суб’єктивного фактору.

У першому його підрозділі "Діалектика суперечливої взаємодії Сил Сушi та Моря" здійснено спробу розглянути статус геополітичної взаємодії Сил Сушi та Моря як базо-вого рівня у структурі відносин планетарного дуалізму .

Встановлено, що планетарний дуалiзм являє собою основоположний свiтосистемний феномен, прояв геополiтичної та цивiлiзацiйної полярiзацiї свiту як цiлiсностi. Планетарний дуалiзм є формою соцiальної взаємодiї, що проявляється на рiвнях геополiтичної (Суша –Море) та цивiлiзацiйної (Схiд – Захiд) взаємодiї. З одного боку, дуалiзм геополiтичного простору, в якому iснує та розвивається свiтова система, формує людську практику, а з iн-шого боку, людська практика, цивiлiзацiйна дiяльнiсть людини конструює та вiдтворює пла-нетарний дуалiзм у свiтовiй системi. Вирiшальна та найбiльш загальна сторона сутностi пла-нетарного дуалiзму як соцiальної взаємодiї полягає у тому, що вiн має характер дiалектичної суперечностi, яка виступає водночас як вiдношення та як процес. Зрозумiлий як процес, пла-нетарний дуалiзм становить рушiйну силу сучасної свiтової системи, передбачає певнi етапи її розвитку. Водночас розумiння планетарного дуалiзму як вiдношення дозволяє прослiд-кувати взаємозв`язок, взаємообумовленiсть та взаємозаперечення його протилежних сторiн.

Структурними компонентами планетарного дуалiзму, або його протилежностями як дiалектичної суперечностi, є Сили Сушi та Моря (теллурократiя та талассократiя) на геополi-тичному рiвнi й Схiд та Захiд на цивiлiзацiйному рiвнi. Теллурократична орiєнтацiя є первiс-ною орiєнтацiєю людства, в той час як виникнення талассократiї вiдбувається лише з вiд-криттям Свiтового Океану наприкiнцi XV ст. їх протилежнiсть втiлюється у сисмволах Дому та Кораблю. З одного боку – це землеробство, власнiсть, шлюб, усталенiсть моральних та правових норм, в яких вiдбиває нерухомiсть, фiксованiсть Сушi. З iншого боку – це техно-морфiзм, “Абсолютна Технiка”, iндустрiальна цивiлiзацiя, прогресизм, плиннiсть моральних та правових норм, в яких вiдбивається рухомiсть, неусталенiсть морської стихiї. Якщо теллурократичнi держави вiдрiзняються орiєнтацiєю усередину суспiльства, то талассокра-тичнi – орiєнтацiєю на зовнiшнє середовище, що проявляється у логiцi теллурократичного та талассократичного мислення, зокрема, стосовно проблеми кордонiв та воєнних баз.

Планетарний дуалiзм виникає з вiдмiнностей його протилежних сторiн, але не зво-диться до цих вiдмiнностей, а становить їх взаємодiю. Вони iснують лише остiльки, оскiльки iснує їх протилежна сторона, i тому вони взаємно обумовлюють та проникають одна в одну, що робить планетерний дуалiзм одним з проявiв паралелiзму як носiя закономiрної традицiї у свiтовому процесi. Це пiдтверджується емпiрично фiксацiєю числених випадкiв сполучення двох компонентiв у свiтовому розвитку. Планетарний дуалiзм як паралелiзм має генетично-функцiональний характер, не передбачає замкненостiв собi кожного з його компонентiв. Паралелiзм вiдносин Сушi та Моря, Сходу та Заходу як дiалектична суперечнiсть становить основну суперечнiсть сучасної свiтової системи, оскiльки саме планетарний дуалiзм виражає найбiльш глибоко сутнiсть сучасної свiтової системи на всьому протязi її iснування та роз-витку. Як основна суперечнiсть, планетарний дуалiзм обумовлює iншi суперечностi сучасної свiтової системи. Планетарний дуалiзм починається з моменту її виникнення як органiчно взаємопов`язаної цiлiсностi, але вiн здiйснюється у нiй значною мiрою заплутаним чином, лише як пануюча тенденцiя, що обумовлює ймовiрнiсну форму конкретних його проявiв. Планетарний дуалiзм також виступає як внутрiшня, абсолютна, беспосередня та необхiдна суперечнiсть сучасної свiтової системи.

Формами прояву планетарного дуалiзму як основної суперечностi сучасної свiтової системи є, насамперед, мiжнароднi конфлiкти як засоби розв`язання суперечностей. Саме у мiжнародних конфлiктах у фазах значного загострення суперечностi планетарний дуалiзм стає вiдкритою суперечнiстю. В той же час планетарний дуалiзм сам становить перманент-ний конфлiкт, зрозумiлий як взаємодiя двох об`єктiв, що мають несумiснi цiлi та засоби до-сягнення цих цiлей. Вiн знаходить прояв майже в усiх формах соцiальних конфлiктiв. Як конфлiкт, планетарний дуалiзм має позицiйний характер у геополiтичному вимiрi та опози-цiйний - у цивiлiзацiйному вимiрi.

Суттевий вплив планетарного дуалiзму на рiзнi сфери сучасної свiтової системи прояв-ляється у розмаїттi його функцiй. Загальна, конструктивна функцiя полягає у його формо-утворюючiй ролi у сучаснiй свiтовiй системi. Вона визначає головну тенденцiю впливу пла-нетарного дуалiзму на сучасну свiтову систему, яка полягає у його поступовiй абсолютизацiї у процесi розвитку системи. Крiм неї, планетарний дуалiзм здiйснює: регулятивну функцiю, яка визначає механiзм переходу сучасної свiтової системи вiд одного якiсного стану до iншого через перехiд до нової геоiсторичної фази планетарного дуалiзму, функцiю рiвно-ваги, яка полягає у стабiлiзацiї, фiксацiї сучасної свiтової системи на кожнiй новiй геоiсто-ричнiй фазi планетарного дуалiзму, що досягається завдяки рiвновазi у балансi сил, iнтересiв та впливу мiж суб`єктами мiжнародних вiдносин, iнтеграцiйну функцiю, зумовлену прагнен-ням протиборствуючих сторiн змiнити спiввiдношення сил на свою користь, що сприяє їх iн-теграцiї у рiзнi союзи та блоки, та невiд`ємно пов`язану з нею дезiнтеграцiйну функцiю, ос-кiльки розкол свiту на протилежнi сфери є зворотнiм боком iнтеграцiї; а також символiзу-ючу та аксеологiчну функцi?.

Найважливiша сутнiсть планетарного дуалiзму проявляється в тому, що вiн становить загальну причину розвитку сучасної свiтової системи, яка хоча й опосередковується специ-фiчними умовами мiжнародного життя, але становить глибинне, сутнiсне джерело структу-рування мiжнародної дiйсностi. Планетарний дуалiзм обумовлює в рештi решт функцiону-вання, розвиток, змiну iсторичних типiв сучасної свiтової системи, потреб, iнтересiв, цiннос-тей мiжнародних акторiв. Зокрема, вирiшальне значення планетарного дуалiзму як основної причини сучасної свiтової системи виявляється при розглядi геополiтичної ролi римленду.

Другий підрозділ "Суперечність Схід – Захід як цивілізаційний рівень відносин плане-тарного дуалізму" містить аналіз характеру цивілізаційних відмінностей між Сходом і Захо-дом, які зумовлюють суперечливий характер їх відносин. Зокрема, зверта?ться увага на цивi-лiзацiйний вимiр процесу вестернiзацiї, на його негативнi для збереження цивiлiзацiйної iден-тичностi та державного суверенiтету наслiдки. Доводиться передчаснiсть та упередженiсть тез про закiнчення конфронтацiї мiж Заходом i Сходом.

Суперечнiсть Сходу та Заходу становить специфiчний прояв основно? суперечнiотi Сушi та Моря. Вона традицiйно усвiдомлюється як споконвiчна суперечнiсть i таким чином є iсторичною реальнiстю. Докорiнна рiзнорiднiсть паралельних цивiлiзацiйних засад суттєво ускладнюють взаємопорозумiння Сходу i Заходу, роблять їх фатальну антиномiчнiсть непе-реборимою. Найважливiшою рисою суперечностi Схiд – Захiд є “нееквiвалентний обмiн”, коли одна iз сторiн виступає в якостi джерела еталонiв та норм, а iнша – переважно їх реци-пiєнтом. Формою його прояву є вестернiзацiя, яка в сучасних умовах стає послiдовною стра-тегiєю Заходу по встановленню своєї реальної домiнацiї в усьому свiтi. Але вестернiзацiя так i не призвела до змiни цивiлiзацiйного коду схiдних суспiльств.

Особливо наголошу?ться, що хоча вiдносини планетарного дуалiзму мають iсторич-ний характер, зведення протистояння Схiд – Захiд виключно до перiоду ХХ ст. ? проявом “аберацi? близькостi”, оскiлькi воно притаманне усьому термiну iснування сучасно? свiтово? системи. Планетарний дуалiзм як основна суперечнiсть сучасно? свiтово? системи не може бути розв'язаний у ?? межах, а його припинення або трансформацiя означатимуть припинен-ня iснування або трансформацiю сучасно? свiтово? системи.

Розділ III "Конституювання та розвиток планетарного дуалізму сучасної світової сис-теми" присвячено визначенню теоретико-методологічних засад аналізу планетарного дуа-лізму у процесі його геоісторичного розвитку. Цей аналiз спира?ться на концепцiю О. С. Па-нарiна про iснування схiдно-захiдного цивiлiзацiйного мегациклу в свiтовiй iсторi? .

У першому підрозділі "Геополітична революція кінця XV – середини XVII ст.ст. як фор-ма конституювання планетарного дуалізму" аналізуються передумови, причини, характер, рушійні сили конституювання планетарного дуалізму крізь призму авторської концепції гео-політичної революції кінця XV – середини XVII ст. ст.

Доводиться, що усталенiсть сучасної свiтової системи переважно визначається плане-тарним дуалiзмом як її формоутворюючим чинником, що виступає у цьому зв`зку фактором детермiнацiї її розвитку. Причиною конституювання планетарного дуалiзму був виклик Великих географiчних вiдкрить кiнця XV ст., який вперше в iсторiї людства мав планетарний характер. Великi географiчнi вiдкриття були переламним моментом вибуху в свiтосистемно-му процесi, ознаменованим початком геополiтичної епохи Модерну. Вiдповiдь на запитання, чому саме ?вропейський капiталiстичний свiт-економiка змiг отримати перемогу та набути глобальних масштабiв, слiд шукати в геополiтичнiй сферi, а саме у тому процесi переходу частини людства до Номосу Моря, який вiдбувався у XVI – XVII ст. i уособленням якого стала Англiя. Конституювання планетарного дуалiзму вiдбувається у процесi геополiтичної революцiї кiнця XV – середини XVII ст. ст., яка має характер разового стрибка, який, однак, розтягнутий у часi, i дiалектично поєднує тенденцiї до глобалiзацiї свiту з тенденцiєю до унi-версалiзацiї у новому планетарному масштабi розколу свiту на Сили Сушi та Моря. На стадії геополітичної революції розвиток суперечності Сушi та Моря приймає незворотній харак-тер, в силу чого переродження важливих ланок Номосу Моря в органічну частину Номосу Сиши вже стає неможливим. Боротьба протилежних Номосів переростає у відкрите їх зітк-нення, коллізію протилежних тенденцій, коли відбувається діяльна протидія, в результаті якої одна з протилежностей, а саме Номос Моря, викликає суттєві зміни в іншій, у Номосі Сушi, не виключаючи й зворотного тиску.

Геополітична революція була засобом розв’язання докорінної суперечності між “ав-таркічністю” та “глобалізацією”, яка проявляється у найрізноманітніших формах. В еконо-мічній сфері вона виступає у вигляді суперечності між рівнем техніко-економічного розвитку однієї з локальних цивілізацій, що унеможливлює подальший розвиток в цих межах, та стри-муючими культурними, цивілізаційними рамками, що перешкоджають подоланню економіч-ної замкненості. Зворотним боком цієї суперечності є суперечність між прагненням відста-лих за рівнем техніко-економічного розвитку локальних цивілізацій компенсувати це відста-вання в інших позаекономічних сферах. В історичній дійсності ця суперечність набула фор-ми зіткнення інтересів Заходу та Сходу, зіткнення двох фундаментальних тенденцій історич-ного розвитку у формі “світа-економіки” та “світа-імперії”.

Суперечностi, що обумовили характер геополiтичної революцiї, знайшли вираз у зiтк-неннi захiдного (христiянського) та iсламського свiтiв, але в межах самої захiдної цивiлiзацiї iснувало два альтернативних варiанти розв`язання цiєї суперечностi, що уособлювались кон-тинентальними Iмперiєю та Iспанiєю з одного боку, та з iншого боку – Голандiєю та Англi-єю, що в цей перiод переходять до морського iснування. Саме суперечнiсть мiж цими двома сторонами стала вирiшальною на другому етапi геополiтичної революцiї. В цих умовах роз-виток суперечностi Сушi та Моря приймає незворотнiй характер, переростаючи у вiдкрите їх зiткнення. Саме протестантському Північному Заходу суджено було через утвердження капі-талістичного світу-економіки (після "революційного віднаходження" – використання Океану замість Степу в якості основного засобу всесвітньої комунікації) дати вирішальну відповідь на виклик мусульманського Сходу.

Основною формсю геополiтичної революцiї була колонiальна експансiя та пов`язане з нею колонiальне суперництво захiдних держав. Важливим підсумком геополітичної револю-ції було конституювання великих геополітичних просторів, причому в близькому до сучасно-го вигляду. Формуються дві геополітичні сили, що протистоять одна одній – Євразійський континентальний простір хартленду та євразійський півмісяць узбережний теренів римленду. Процес оформлення хартленду завершується на цьому етапiприєднанням Лівобережної України у 1654 р. Iдейною основою цього процесу була втiлена у концепцi? “Москва – Тре-тiй Рим” iдея унiверсально? Православно? Iмперi? – великого суперетнiчного простору, в якому етнокультурна рiзнорiднiсть iмперсько? структури по?днувалася з унiверсалiзмом в ?? полiтичнiй практицi. Водночас західні держави в ході колоніальної експансії створенням своїх колоній, форпостів і торгівельних факторій конституюють геополітичний простір рим-ленду. Встановлення контролю над римлендом становилось ключем до панування над Ста-рим Світом, а отже – над усім світом. В цих умовах геополітична неприступність хартленда створювала противагу колоніальній експансії Заходу. Всi цi процеси та породжена ними проблема кордону мiж хартлендом i римлендом надали Схiднiй європi буферної функцiї, яка стала системоутворюючим фактором виникнення схiдноєвропейської мiждержавної системи.

У другому підрозділі "Загальні тенденції та перспективи розвитку відносин планетар-ного дуалізму" розглядається характер та закономірності розвитку планетарного дуалізму в контексті змінень його геоісторичних фаз, з аналізом їх впливу на розвиток сучасної світової системи, зміни її історичних типів. Здійснюється спроба на основі результатів цього дослід-ження виявити перспективи подальшого розвитку планетарного дуалізму як світосистемного феномену, що з урахуванням його основоположного значення вкрай необхідне для форму-вання адекватної стратегії міжнародної політики та національної безпеки нашої держави.

Розвиток сучасної свiтової системи пiсля геополiтичної революцiї визначається змiною її iсторичних типiв на основi змiн геоiсторичних фаз планетарного дуалiзму, якi характери-зують певний спосiб реалiзацiї основної суперечностi Сил Сушi та Моря. Конфiгурацiя спiв-вiдношення сил у кожнiй напiвсферi у кожнiй фазi вiдзначається або наявнiстю центрiв-гегемонiв (як правило), або спiввiдношення мiж гегемонiєю у однiй напiвсферi та полiцент-ризму в iнший. Змiна гегемонiв здiйснюється як пiд час зброєних конфлiктiв, так й вiдносно мирним шляхом своєрiдного “спадкоємства”. Можна видiлити наступнi геоiсторичнi фази планетарного дуалiзму:

- фаза консолiдацiї сторiн планетарного дуалiзму (середина XVII – кiнець XVIII ст. ст.), на якiй основна суперечнiсть уособлювалась спочатку боротьбою мiж Iспанiєю та Го-ландiєю, а потiм – англо-французьким протиборством. Особливiстю цiєї фази є ситуацiя боротьби за гегемонiю у океанiчнiй напiвсферi мiж Англiєю та Голандiєю, а у континен-тальнiй – мiж Францiєю та Австрiєю;

- фаза стабiлiзацiї вiдносин планетарного дуалiзму (перша – третя чверть XIX ст.), яка характеризується встановленням морської гегемонiї Англiї при вiдсутностi стримуючої її континентальної альтернативи. Бiльш того, в цей перiод формується “лiберальний союз” Англiї i Францiї при провiднiй ролi першої;

- фаза дiгресiї вiдносин планетарного дуалiзму (кiнець XIX – перша половина ХХ ст. ст.), для якої було характерним, з одного боку, перемiщення центрiв гегемонiї талассократiї за океан, у США, а теллурократiї - у Нiмеччину, пiсля заповнення з її об`єднанням геополi-тичного вакууму в Центральнiй європi. З iншого боку, для неї притамане певне вiдхилення у вiдносинах планетарного дуалiзму, що проявилось у системах союзiв напередоднi та пiд час обох свiтових вiйн;

- фаза експлiкацiї вiдносин планетарного дуалiзму (друга половина ХХ ст.), пiд час якої вiдбувається абсолютизацiя, розгортання вiдносин планетарного дуалiзму в глобаль-ному масштабi. Обiдвi “холоднi вiйни” були першими спiльними операцiями Заходу глобаль-ного масштабу. Водночас встановлена в цей перiод бiполярна Ялтинська система була чи не найбiльш стабiльним та передбачуваним з усiх iсторичних типiв сучасної свiтової системи. її розпад призвiв до геополiтичного коллапсу, коли свiт поринув у стан глобального безладу. Спроби США пiдтримувати своє “глобальне лiдерство” виявляються все бiльш неспромож-ними. Слiд усвiдомлювати, що не буде надiйного миру в європi та свiтi до тих пiр, доки не буде визнана необхiднiсть встановити чiткий кордон мiж захiдною Морською Силою та євразiйською Континентальною Силою.

Доводиться, що висування Китаю на роль гегемону у теллурократичній напівсфері є проявом існуючої у світовій історії тенденції до поступового зрушення центрів морської геге-монії на Захід, а центрів континентальної гегемонії - на Схід, і це дає підстави очікувати, що саме АТР стане епіцентром наступного глобального протистояння двох макроцивілізацій – Східної та Західної, що грунтуються на двох протилежних геополітичних фундаментах – континентальній та морській орієнтаціях. Об`єктивно складається така геополітична ситуа-ція, за якою біполярний вакуум, що виник після розпаду СРСР та "соціалістичної співдруж-ності", заповнює "Новий Схід", в якому з наведених вище обставин саме Китай буде відігра-вати центральну роль.

ВИСНОВКИ

Пiдсумовуючи аналiз планетарного дуалiзму Сил Сушi та Моря, Сходу та Заходу як свiтосистемного феномену, можна зробити висновок, що потреба в такому дослiдженнi ви-никла не