ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ШТЕФАН ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 347.91/. 95: 347.78

Позовне провадження у справах з авторських і суміжних правовідносин у цивільному судочинстві України

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2000

Дисертація є рукопис

Робота виконана в Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Кіреєва Наталія Олександрівна,

доцент кафедри правосуддя

Київського Національного університету

імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Пушкар Євген Георгійович, Львівський державний університет ім. Івана Франка, професор кафедри цивільного права і процесу;

кандидат юридичних наук, доцент Гетманцев Олександр Валентинович, Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри цивільного права і процесу.

Провідна установа

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого.

Захист відбудеться "10" листопада 2000 року о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 252001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 252001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий "09" жовтня 2000 р.

В. о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради

доктор юридичних наук Н.Р. Малишева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ефективність економічних, політичних, соціальних перетворень, що відбуваються в України перебувають у прямій залежності від широкого використання творчого інтелектуального потенціалу держави, ефективності функціонування системи державної охорони та захисту інтелектуальної власності.

Конституція України гарантує громадянам свободу художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських і суміжних прав, моральних і матеріальних інтересів творців, що пов'язані з різними видами творчої інтелектуальної діяльності.

Світовий рівень розвитку інформаційних технологій обумовлює необхідність посилення в Україні державного захисту творчого, наукового, технічного потенціалу з використанням різних судових та не судових процесуальних форм, забезпечення найбільш ефективного їх застосування.

Найбільш розвиненою і гарантованою процесуальною формою захисту авторських і суміжних прав є цивільне судочинство – нормативно врегульований процесуальний порядок здійснення правосуддя в цивільних справах, який характеризується системою пов'язаних цивільних процесуальних прав і обов'язків та цивільних процесуальних дій, що реалізуються судом та учасниками процесу. Існуючий цивільний процесуальний порядок захисту авторських та суміжних прав потребує посилення гарантій цивільних процесуальних засобів захисту прав і інтересів громадян, юридичних осіб і держави.

Проведення судово-правової реформи в Україні, підготовка нового цивільного процесуального кодексу вимагають дослідження та переоцінки існуючого процесуально - правового регулювання здійснення цивільного судочинства, з метою підготовки рекомендацій, спрямованих на удосконалення цього механізму, який повинен враховувати, в тому числі і, особливості матеріально-правових способів захисту прав та матеріально-правове становище суб'єктів відносин, визначених Законом України “Про авторське право і суміжні права” (далі – Закон) та іншим законодавством України у галузі авторського права.

Аналіз судової практики свідчить про актуальність вирішення зазначених проблем щодо застосування як норм матеріального права по цій категорії справ, так і процесуальних, наявність яких багато в чому зумовлена недостатністю відповідних наукових досліджень.

Науковий доробок розв'язання зазначених проблем до сьогоднішнього дня пов'язаний з дослідженнями науки цивільного права і відповідно з дослідженням матеріальних правовідносин з авторського права і суміжних прав. Щодо процесуальної форми їх захисту, особливостей цивільного процесуального провадження по даній категорії справ - ці аспекти проблеми в

національній науці цивільного процесуального права є недослідженими. Таке становище не відповідає вимогам сьогодення: забезпеченню здійснення реформування судової влади, оптимальному процесуальному провадженню і регулюванню, підвищенню якості відправлення правосуддя у справах з авторських і суміжних правовідносин. Саме це зумовило актуальність, науково-практичне значення дисертаційного дослідження та вибір даної теми.

Проблему захисту прав та законних інтересів заінтересованих осіб у порядку цивільного судочинства досліджували вчені процесуалісти: Авдюков М.Г., Богдан Й.Г., Бонер О.Т., Васьковський Є.В., Вікут М.А., Гурвич М.А., Гетманцев О.В., Добровольський А.О., Дріжчана О.Г., Заворотько П.П., Іванова А.С., Кац С.Ю., Кейлін А.Д., Кіреєва Н.О., Клейнман О.Ф., Комаров В.В., Курильов С.В., Логінов П.В., Мельников А.О., Пучинський В.К., Пушкар Є.Г., Треушніков М.К., Трубніков П.Я., Тертишніков В.І., Чертков В.Н., Чечіна Н.О., Чечот Д.М., Шакарян М.С., Штефан М.Й., Штутін Я.Л., Щеглов В.М., Фурса С.А., Юдельсон К.С. та інш.

Проте процес формування і розвитку правового забезпечення цивільного процесуального захисту прав та законних інтересів творців, інших заінтересованих осіб у вказаній сфері не був підкріплений системними науковими дослідженнями, що позначилось на його якості та ефективності. Пропонована робота є першою спробою монографічного дослідження вказаної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження знаходиться у безпосередньому зв'язку з виконанням державної науково-технічної програми 07.03. “Правові проблеми розбудови державності України” (науково-технічного проекту “Організаційно-правові проблеми захисту промислової власності”, шифр 07.03/0677).

Мета і задачі дослідження. Мета обраної теми - комплексний науковий аналіз сучасного процесуально-правового механізму захисту прав, що виникають з авторських і суміжних правовідносин і на цій основі визначення і теоретичне обгрунтування його удосконалення в умовах ринкових відносин і необхідності забезпечення гармонізації законодавства у досліджуваній сфері.

Виходячи з поставленої мети, в дисертації зосереджено увагу на вирішенні наступних основних завдань:

- виявити найбільш дискусійні аспекти вчення про позов і на цій основі уточнити визначення позову, його елементів, видів позовів і їх особливостей у справах з авторських і суміжних правовідносин;

- проаналізувати юридичну природу права на пред'явлення позову, встановити суб'єктів цього права, систему умов, необхідних для його реалізації і розкрити їх зміст;

- визначити та охарактеризувати склад осіб, які беруть участь у справах з авторських і суміжних правовідносин та розкрити їх процесуально-правове становище;

- розкрити зміст підготовки до судового розгляду справ з авторських і суміжних правовідносин;

- проаналізувати аспекти доказової діяльності в позовному провадженні по розгляду вказаної категорії справ;

- охарактеризувати особливості змісту судових рішень у цих справах;

- розробити конкретні пропозиції по вдосконаленню цивільного процесуального законодавства з питань захисту прав суб'єктів авторських і суміжних правовідносин.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вона є першим в цивільно-процесуальній науці комплексним, системним монографічним дослідженням проблем захисту авторського права і суміжних прав у порядку цивільного судочинства в умовах розвитку в Україні ринкових відносин і реформування законодавства в досліджуваній сфері. В роботі також вперше на концептуальному рівні визначені шляхи подальшого удосконалення цивільного процесуального законодавства щодо захисту авторського права і суміжних прав, забезпечення гармонізації національного цивільно-процесуального і матеріального законодавства.

Загальна спрямованість дослідження надала змогу обґрунтувати наступні теоретичні положення, висновки та практичні пропозиції, що виносяться на захист:

1. Авторське визначення та теоретичне обґрунтування внесених уточнень до змісту базових понять - “позов”, “елементи позову”, “види позову” - з урахуванням особливостей предмету спору, що виникає з авторських і суміжних правовідносин. Визначення позову, як вимоги заінтересованої особи до суду про прийняття ним до свого провадження і вирішення матеріально-правової вимоги, пред'явленої позивачем до відповідача з метою захисту порушеного або оспореного суб'єктивного авторського права чи суміжних прав визначеним способом і на зазначеній підставі. Висновок, що складовими частинами позову є не тільки предмет, підстави і зміст, а й сторони (позивач і відповідач). На базі визнаних в юридичній науці класифікацій позовів (за матеріально-правовою, процесуально-правовою ознаками та за ознакою суб'єктів, що їх пред'являють) розкриваються особливості цієї категорії справ.

2. Висновок про те, що право на пред'явлення позову на захист авторських і суміжних прав є складовою частиною права кожної заінтересованої особи на звернення до суду за захистом, права на позов в процесуальному розумінні і є суб'єктивним цивільним процесуальним правом. До системи встановлених законодавством умов його реалізації необхідно включити наявність спору про авторське право чи суміжні права.

3. Пропозиція про необхідність доповнити статті 101, 111 ЦПК про цивільну процесуальну дієздатність, оскільки зазначені норми не враховують особливостей передбачених статтею 13 ЦК про те, що неповнолітні віком від 15 до 18 років вправі самостійно здійснювати авторські або винахідницькі права на свої твори та виступати в суді стороною.

4. Пропозиція про необхідність розповсюдити дію частини 1 статті 126 ЦПК про альтернативну підсудність на інші позови з правовідносин інтелектуальної власності, зокрема, на позови з авторських і суміжних правовідносин, оскільки існуюча норма передбачає альтернативну підсудність лише для пред'явлення позовів з авторських прав на промислову власність.

5. Висновок про доцільність введення інституту офіційного процесуального представництва, який призначається судом для захисту авторських і суміжних прав недієздатної чи безвісно відсутньої особи (сторони), яка не має законного представника, а також врегулювати в ЦПК процесуально-правове становище офіційного представника по справі в судочинстві.

6. Визначення і обґрунтування необхідності включення до складу засобів доказування поряд з поясненнями сторін і третіх осіб, що передбачені частиною 2 статті 27 ЦПК також пояснення їх законних представників, а також висновки органів державного управління. Пояснення процесуального представника про відомі йому юридичні факти має доказове значення за умови, що він був учасником або спостерігав динаміку розвитку спірних авторських чи суміжних правовідносин. Висновок органу державного управління є оціночним актом компетентного державного органу з питань фактів і права по справі з авторських правовідносин, в якій він брав участь.

7. Висновок про те, що до змісту показань свідків, передбачених частиною 1 статті 27 ЦПК, повинні входити також і їх суб'єктивні думки про якість спірних творів, хід роботи над ними, про творчий внесок автора тощо, які формулюються на підставі об'єктивно існуючих обставин по справі.

8. Пропозиція про доповнення статті 152 ЦПК таким способом забезпечення позову як негайне припинення правопорушення (вилучення матеріалів, продукції, обладнання тощо), оскільки застосування передбачених цією нормою способів недостатньо для охорони матеріально-правових інтересів суб'єктів авторських і інших правовідносин з інтелектуальної власності; скасування обмежень встановлених частиною 3 статті 152 ЦПК у застосуванні до юридичних осіб забезпечення позову тільки способом заборони провадити певні дії, оскільки цим порушується принцип рівності учасників процесу перед законом і судом.

9. Пропозиція про необхідність розповсюдити, при відсутності належних доказів по справі, на сторони і треті особи правовий режим допиту свідків з можливістю застосування до них кримінальної відповідальності (ст. 44 ЦПК), в зв'язку з тим, що об'єктивність їх пояснень не забезпечується санкціями відповідальності.

10. Визначення переліку і змісту законних презумпцій, які не доводяться при розгляді справи з авторських і суміжних правовідносин (презумпція авторства (співавторства), схвалення твору, вільного відтворення твору тощо), які згідно до Закону припускаються встановленими (ст. ст. 11, 15, 16 Закону).

11. Висновок, що державне підприємство “Українське агентство з авторських та суміжних прав”, яке бере участь у справах як орган державного управління з авторських та суміжних правовідносин з метою виконання своїх функцій і для захисту прав інших осіб, а його уповноважений - як процесуальний представник.

Наукове і практичне значення одержаних результатів визначається кількома аспектами.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що сформульовані в роботі концептуальні положення, висновки та практичні рекомендації визначають напрямки вирішення окремих теоретичних і практичних проблем позовного провадження у справах, що виникають з авторських і суміжних правовідносин, вносять вклад у подальший розвиток окремих положень науки цивільного процесуального права.

Теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані безпосередньо у навчальному процесі для викладення курсу “Цивільного процесуального права України” і написанні підручників, подальших наукових розробках цієї проблеми, а також при підготовці спеціалістів у галузі інтелектуальної власності.

Висновки і рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства спрямовані на підвищення ефективності цивільного судочинства можуть бути використані в нормотворчій діяльності, в тому числі і при доопрацюванні нового ЦПК України, а також у правозастосовчій практиці судових органів при розгляді і вирішенні справ з авторських і суміжних правовідносин.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на національному семінарі ВОІВ "Правова охорона комп'ютерних програм і баз даних" (м. Київ, липень 1998 р.), регіональному семінарі ВОІВ “Питання ліцензування інтелектуальної власності (м. Київ, жовтень 1998 р.), національному семінарі ВОІВ "Проблеми застосування Мадридської системи міжнародної реєстрації знаків" (м. Київ, травень 1999 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, з них три - у фахових виданнях.

Структура дисертації. У відповідності до мети, завдань і предмету дослідження структура дисертації включає: вступ, чотири розділи, які мають загалом 13 підрозділів, висновок, список використаних джерел. Повний обсяг роботи 177 сторінок. Список використаних літературних джерел містить 222 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються мета та основні завдання дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробленості проблеми, наукова новизна дисертації, формулюються основні положення, що виносяться на захист, визначаються теоретичне та практичне значення роботи, форми апробації результатів дослідження.

Розділ перший “Позов, як процесуальний засіб порушення цивільної справи у суді на захист авторських та суміжних прав”, який складається з трьох підрозділів, присвячений розкриттю поняття позову, складових частин і видів позовів у справах, що виникають з авторських і суміжних правовідносин.

У першому підрозділі “Поняття позову” теоретично обгрунтовуються особливості змісту понять позову і позовної форми провадження у справах по спорах, що виникають з авторських і суміжних правовідносин.

Аналіз поняття позову, сформульованого у вітчизняній і зарубіжній науці цивільного процесуального права, дозволив дисертанту зробити висновок про наявність широкого спектру неадекватних підходів до його визначення, які критично проаналізовані в дисертації. Виходячи з єдності матеріально-правової та процесуально-правової сторін позову формулюється авторське визначення позову, як вимоги заінтересованої особи (позивача) до суду про прийняття ним до свого провадження на розгляд і вирішення матеріально-правової вимоги, пред'явленої нею до другої особи (відповідача) з метою захисту порушеного або оспореного суб'єктивного авторського права чи суміжних прав визначеним способом і на зазначеній підставі.

Справи позовного провадження характеризуються: наявністю спору про авторське право і суміжні права чи їх порушення; наявністю в спорі двох сторін з протилежними юридичними інтересами; процесуальним становищем сторін, яке побудоване на принципах рівноправності, диспозитивності і змагальності; можливістю втручання у спір між сторонами інших заінтересованих осіб для захисту своїх чи прав інших осіб; справи розглядаються територіальним судом загальної юрисдикції, діяльність якого побудована на принципах публічності і не залежності суддів та підкорення їх тільки закону.

У другому підрозділі “Елементи позову” досліджуються складові частини позову, якими виходячи з аналізу положень теорії цивільного процесу є предмет, підстава, зміст і сторони, обгрунтовується їх практичне значення для процесуальної діяльності по захисту авторських і суміжних прав.

На основі критичного аналізу національних та зарубіжних наукових розробок формулюється їх авторське визначення. Предметом позову є спірні матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, які складаються з: майнових, що виникають з права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом та особистих немайнових, що виникають з права на авторство, авторське ім'я, недоторканість твору і обнародування твору. Підставу позову складають обставини (юридичні факти), підтвердженні доказами, якими позивач обгрунтовує свої вимоги до відповідача, склад і характер яких визначається нормами авторського і суміжного права, що регулюють спірні правовідносини.

Зміст розглядається як вимога позивача до суду про захист права певним способом, встановленим Законом (ст. ст. 43, 44).

Третій підрозділ “Види позовів” присвячений дослідженню проблеми класифікації позовів з авторських і суміжних правовідносин на види за матеріально-правовими, процесуально-правовими ознаками та за ознакою суб'єктів, що їх пред'являють.

За матеріально-правовими ознаками - на позови майнового характеру, позови особистого немайнового характеру та змішані, які диференціюються за їх спрямованістю на захист конкретних авторських прав. За процесуально-правовими ознаками (їх змістом) - на позови про присудження, визнання та перетворювальні. Ними визначаються встановлені Законом (ст. ст. 43, 44) способи захисту суб'єктивних особистих і майнових авторських і суміжних прав, які мають бути застосовані судом для вирішення ним конкретних справ з таких правовідносин.

При аналізі позову про присудження у справах з авторських і суміжних правовідносин, підкреслюється його спрямованість як на підтвердження (визнання) спірної матеріально-правової вимоги позивача, так і на покладення обов'язку здійснити підтверджену вимогу незалежно від волі зобов'язаного відповідача (покласти на відповідача виконання певної дії) і цим самим одержати від суду захист порушеного або оспореного права способом, встановленим статтями 43, 44 Закону.

В дисертації розкриваються властивості позовів про визнання, наявності (позитивних) чи відсутності (негативних) конкретних спірних авторських чи суміжних правовідносин, а також визначаються особливості предмету і підстав позовів про присудження і перетворення.

Перетворювальні позови, спрямовані на зміну або припинення авторських чи суміжних правовідносин, допускаються тільки у випадках, передбачених Законом (ч. 3 ст. 30).

Розділ другий “Право на пред'явлення позову на захист авторського права і суміжних прав, умови і процесуальний порядок його реалізації” присвячується розкриттю суті змісту права на пред'явлення позову, визначаються його суб'єкти, умови і порядок реалізації права на пред'явлення позову.

У підрозділі першому “Право на пред'явлення позову як суб'єктивне цивільне процесуальне право”, дослідивши наявні в науці цивільного процесу дискусійні положення про право на позов, право на пред'явлення позову, право на задоволення позову дисертант робить висновок, що право на пред'явлення позову є складовою частиною суб'єктивного права кожної заінтересованої особи на звернення до суду за захистом (ст. 4 ЦПК) та гарантією конституційного права на захист авторських і суміжних прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності ( ст. 54 Конституції України).

В той же час право на пред'явлення позову є складовою частиною права на позов в процесуальному розумінні, яке включає всі правомочності суб'єкта цивільного процесуального права і пов'язане не тільки з пред'явленням позову, а й веденням процесу на всіх стадіях його розвитку, з застосуванням всіх процесуальних засобів, передбачених ЦПК.

Суть суб'єктивного цивільного процесуального права на пред'явлення позову полягає у тому, що воно є можливістю, що виникає безпосередньо з норм цього права до вступу в цивільні процесуальні правовідносини, на підставі яких суб'єкт права при відсутності обов'язкового варіанту поведінки визначає свої дії, необхідні для захисту своїх прав чи прав інших осіб та охоронюваних законом інтересів, і може використати примусову силу держави для усунення перешкод у здійсненні зазначеного права.

Підрозділ другий “Суб'єкти права на пред'явлення позову на захист авторського права і суміжних прав” присвячений визначенню суб'єктів такого права та необхідних умов його реалізації.

Аналіз загальних правил ЦПК України дозволяє зробити висновок, що право на пред'явлення позову у справах, що виникають з авторських і суміжних правовідносин мають будь-які заінтересовані громадяни і юридичні особи України та іноземці, а також уповноважені законом суб'єкти захисту прав інших осіб - прокурор, органи державного управління, законні представники. До заінтересованих суб'єктів в дисертації віднесені суб'єкти авторського права і суміжних прав, склад яких визначений в нормативному порядку (ст. ст. 8, 12, 20, 27, 31-38 Закону). Суб'єктами права на пред'явлення позову є також організації, яким доручено управління майновими авторськими і суміжними правами на колективній основі (ст. ст. 39, 40 Закону).

Суб'єкти авторського права і суміжних прав, їх процесуальні представники, а також державні органи і інші, передбачені законом особи, можуть реалізовувати право на пред'явлення позову по конкретній справі за наявності або відсутності певних обставин (умов) процесуального характеру та дотриманні процесуального порядку пред'явлення позову.

В дисертації вони класифікуються за різними критеріями на: абсолютні (загальні), відносні (спеціальні); об'єктивні і суб'єктивні; позитивні і негативні; умови необхідні для реалізації права на пред'явлення позову, і умови, які складають процесуальний порядок пред'явлення позову.

У підрозділі третьому “Умови реалізації права на пред'явлення позову” на підставі аналізу статті 136 ЦПК визначається система і розкривається зміст умов реалізації права на пред'явлення позову, до яких віднесені: а) позитивні: цивільна процесуальна правоздатність сторін; наявність порушення чи спору про авторське і суміжне право; підвідомчість справи суду; б) негативні: відсутність такого, що набрало законної сили, постановленого по спору з авторських і суміжних правовідносин між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін; відсутність у провадженні суду справи з авторських і суміжних правовідносин по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; відсутність між сторонами договору про передачу даного спору з авторських і суміжних правовідносин на вирішення третейського суду.

Зазначені умови розглядаються на основі норм права і теоретичних положень науки цивільного процесу з урахуванням особливостей спірних авторських і суміжних правовідносин.

В дисертації акцентується увага на те, що наявність порушення або спору про право цивільне як самостійної умови для реалізації права на пред'явлення позову не одержала повного визнання в науці цивільного процесу, але її існування підтверджується статтею 4 ЦПК, за якою заінтересована особа може звернутися до суду за захистом порушеного або оспореного права, а також статтею 24 ЦПК. Спір про право з авторських і суміжних правовідносин в роботі визначається як юридична категорія, яка характеризується наявністю розбіжностей в правових переконаннях сторін стосовно наявності у них суб'єктивних прав і обов'язків або наявності (відсутності) правовідносин чи їх змісту і викликана цим неспівпадінням протилежна їх поведінка. Зміст порушеного авторського права і суміжних прав розкривається на основі його нормативного визначення статтями 41, 43 Закону.

Підрозділ четвертий “Процесуальний порядок реалізації права на пред'явлення позову” присвячений характеристиці процесуального порядку реалізації права на пред'явлення позову, який складається з: додержання процесуальної форми вираження позову; оплати позовної заяви державним митом; дієздатності особи, яка подає позовну заяву; наявності повноваження на ведення справи представником; подання позовної заяви з додержанням правил про підсудність. В дисертації розкривається їх зміст та значення і обгрунтовується включення до змісту позовної заяви додаткових реквізитів.

Істотною особливістю процесуального порядку подачі позовної заяви є нормативне положення, за яким від сплати державного мита звільняються позивачі у справах, що виникають з авторського права, а також уповноважені законодавством особи, правомочні звернутися до суду за захистом прав і інтересів інших осіб по даній категорії справ.

Розкривається правовий взаємозв'язок між недотриманням вимог щодо наявності повноважень на ведення справи у представника, поданням позовної заяви з порушенням правил підсудності та правомірністю реалізації права на пред'явлення позову і порушення справи у суді. З метою покращення правового режиму для захисту прав суб'єктів авторських і суміжних правовідносин, вноситься пропозиція поширити дію статті 126 ЦПК щодо альтернативної підсудності на цю категорію справ.

Розділ третій “Особи, які беруть участь у справі позовного провадження з авторських і суміжних правовідносин” присвячений комплексному дослідженню участі таких суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин в цивільному судочинстві України з урахуванням особливостей предмету дослідження.

У підрозділі першому “Поняття, види і ознаки осіб, які беруть участь у позовному провадженні у справі з авторських і суміжних правовідносин” визначаються поняття, види і ознаки осіб, які беруть участь у справах позовного провадження з авторських і суміжних правовідносин та пропонується їх класифікація.

До осіб, які беруть участь у справі позовного провадження з авторських і суміжних правовідносин, дисертант відносить: суб'єктів захисту своїх прав та інтересів – сторони, треті особи; суб'єктів захисту прав інших осіб – процесуальні представники сторін і третіх осіб, прокурор, органи державного управління, профспілки та інші особи, наділені законом відповідними повноваженнями.

Виходячи з мети і функцій участі вказаних осіб у цивільному процесі по даній категорії справ, дисертант робить висновок, що характерною властивістю осіб, які беруть участь у справі з авторських і суміжних правовідносин, є наявність у них юридичної заінтересованості в наслідках розв'язання судом справи. Остання зумовлюється тим, що коли вони мають відношення до справи як учасники матеріального спору, їх заінтересованість у справі носить матеріально-правовий характер. А у разі, коли зазначені особи беруть участь у справі на захист прав інших осіб вони виконують функції, покладені на них суспільством і їх заінтересованість у справі має державний чи громадський характер.

Підрозділ другий “Участь сторін і третіх осіб у справах, що виникають з авторських і суміжних правовідносин” присвячений дослідженню участі сторін і третіх осіб у справах, що виникають з авторських і суміжних правовідносин.

Сторонами визначаються заінтересовані особи по справі, спір між якими про авторське право, суміжні права і обов'язки виступає предметом розгляду і вирішення суду та з приводу яких є припущення, що вони є суб'єктами таких спірних чи порушених правовідносин. Вони беруть участь у справі з приводу захисту своїх суб'єктивних прав і, виходячи з цього, мають у справі юридичну заінтересованість як матеріально-правову, так і процесуально-правову, що має взаємовиключний характер у позивача стосовно відповідача. Сторони характеризуються також іншими ознаками, які розглядаються в дисертації, а також аналізуються їх процесуальні права і обов'язки. Обгрунтовується, що активною стороною у справі є позивач – заінтересована особа, на захист авторських чи суміжних прав якої була порушена цивільна справа в суді; пасивною – відповідач, заінтересована особа, до якої пред'явлена вимога позивача, як до суб'єкту обов'язку оспореного або порушеного авторського чи суміжного права. Для правильного визначення сторін вирішальним є положення про їх належність до справи і можливість заміни неналежних.

Властивості спірних авторських і суміжних правовідносин обумовлюють як саму можливість процесуальної співучасті, так і її особливості – обов'язковість і факультативність, які досліджені в дисертації. На основі аналізу теоретичних положень науки цивільного процесуального права, норм права та практики їх застосування формулюється висновок, що обов'язкова співучасть у справах з авторських і суміжних правовідносин настає тоді, коли спірні правовідносини носять спільний характер з численністю суб'єктів (співавторство тощо).

Процесуальну діяльність, спрямовану на захист своїх авторських і суміжних прав у цивільному судочинстві, здійснюють суб'єкти, які беруть участь у справі третіми особами з самостійними вимогами і без самостійних вимог.

В дисертації обгрунтовується, що участь суб'єктів авторського і суміжного права в цивільному процесі по справі третьою особою з самостійними вимогами можлива лише тоді, коли така вимога спрямовується на предмет спору між сторонами в межах спірних правовідносин. Вони мають особисту юридичну заінтересованість у справі, яка обумовлюється тим, що наслідки розгляду судом справи між сторонами з спірних авторських правовідносин можуть порушити чи поставити під загрозу порушення їх прав і інтересів з приводу предмету спірних правовідносин.

Участь третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача чи відповідача обумовлена наявними між ними і стороною по справі інших правовідносин, які перебувають поза спірними правовідносинами сторін, але на які можуть вплинути рішення суду у справі між сторонами.

Підрозділ третій “Участь у справах з авторських і суміжних правовідносин суб'єктів захисту прав інших осіб” присвячений аналізу таких осіб.

До них дисертант відносить органи прокуратури, органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації та процесуальних представників.

Аналізуючи правове регулювання участі прокурора в цивільному розкривається її необхідність для захисту конституційних прав громадян з авторських і суміжних правовідносин, інтересів держави і суспільства (ст. 54 Конституції України), а також сприяння судові у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлені законного і обгрунтованого рішення.

Покладений Конституцією України на прокуратуру обов'язок по представництву інтересів громадян або держави не рівнозначний визначенню прокуратури процесуальним представником сторони в судочинстві, а означає, що прокуратура виконує в цивільному процесі визначені для неї завдання і функції - захист прав і інтересів сторін, інших осіб, які беруть участь у справі в цивільному процесі та захист інтересів держави.

В роботі визначається, що участь органів державного управління в цивільному процесі по справах, що виникають з авторських і суміжних правовідносин обумовлюється необхідністю здійснення покладених на них обов'язків по захисту прав громадян та інтересів держави, можлива у випадках, передбачених законом в процесуальних формах звернення до суду з заявою на захист прав та інтересів інших осіб, а також для дачі висновку по справі (ст. 121 ЦПК).

Функції органів державного управління, які здійснюють захист прав суб'єктів авторських і суміжних правовідносин, виконує державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав (УААСП)", яке перебуває у сфері управління Державного департаменту інтелектуальної власності, створеного в системі Міністерства освіти і науки України за Постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2000 р. № 601. На УААСП покладено виконання широкого комплексу повноважень по захисту авторських і суміжних прав правовласників України. Процесуальне становище УААСП в дисертації визначено як суб'єкта захисту прав інших осіб, а його уповноваженого - як процесуального представника.

Органи опіки і піклування можуть брати участь у цивільному процесі у справі з авторських і суміжних правовідносин як суб'єктами захисту прав неповнолітніх, недієздатних і обмежено дієздатних осіб, а також дієздатних осіб, які потребують піклування (ст.ст. 66, 129 КпШС України).

Особами, які беруть участь у справі, з метою захисту прав суб'єктів авторських і суміжних правовідносин, виступають також профспілки та інші громадські організації, творчі товариства у галузі культури і мистецтва (спілки композиторів, письменників, журналістів та інш.), підстави і особливості участі яких в цивільному процесі проаналізовані в дисертації. Дисертант приходить до висновку, що відсилочний характер статті 121 ЦПК ускладнює реалізацію їх права на участь у справі і пропонує нормативно встановити перелік суб'єктів захисту прав інших осіб та справ, у яких можлива їх участь.

В цій частині дисертації розглядається також участь у справі процесуальних представників – добровільних і законних - з метою захисту прав суб'єктів авторських і суміжних правовідносин і робляться відповідні висновки та пропозиції. Зокрема, про введення інституту офіційного представництва.

У четвертому розділі “Підготовка до судового розгляду, доказування та рішення суду у справах з авторських і суміжних правовідносин” дисертації досліджується комплекс процесуальної діяльності, яка характеризує позовне провадження у справах з зазначеної категорії спорів.

У підрозділі першому “Підготовка справ з авторських і суміжних правовідносин до судового розгляду” характеризується як самостійна стадія, що забезпечує швидке, без тягонини, повне і всебічне вирішення судом справи та визначається своїми специфічними завданнями, встановленим колом суб'єктів процесуальної діяльності та їх змістом, специфічним процесуальним оформленням і відповідними часовими межами.

Процесуальна діяльність судді по підготовці справ до розгляду залежить від конкретних обставин справи і характеру спірних авторських і суміжних правовідносин: в дисертації класифікується на обов'язкову і факультативну.

В роботі розкриваються зміст та особливості: підготовки до розгляду окремих категорій справ; дій по визначенню, залученню доказів; по забезпеченню доказів і позову; по встановленню кола осіб, що мають брати участь у справі, інших учасників процесу. Вноситься пропозиція про розширення способів забезпечення позову, встановлених статтею 152 ЦПК.

Підрозділ другий “Доказування у справах з авторських і суміжних правовідносин” присвячений дослідженню доказів і доказовій діяльності у справах з авторських і суміжних правовідносин.

Проаналізувавши нормативні положення з питань регулювання доказового права та теоретичні його дослідження, автор дисертації уточнює визначення доказів положенням про те, що доказами у справах з авторських і суміжних правовідносин будуть не тільки ті, що одержані з джерел, передбачених законом, а і допустимих ним засобів доказування, у визначеному законом процесуальному порядку - будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для виявлення особливостей окремих доказів, врахування яких необхідне у справах з авторських і суміжних правовідносин, в дисертації вони класифікуються за різними критеріями: на прямі і побічні; первинні і похідні; особисті і речові, а також розкриваються ознаки, які їх характеризують.

На підставі критичного аналізу положень науки цивільного процесу в дисертації пропонується визначення процесуального доказування, його елементів та суб'єктів. Доказування в цивільному процесі у справах з авторських і суміжних правовідносин розглядається як логічно-правова (процесуальна і розумова) діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється у встановленому процесуальному порядку і спрямовується на досягнення дійсних знань про фактичні обставини справи. Суб'єктами доказування виступають особи, які беруть участь у справі, представники громадськості і суд. Доказування складається з окремих частин (стадій) - твердження про факти, зазначення на докази, подання, дослідження і оцінка доказів.

Доказова діяльність (доказування) сторін і інших осіб, які беруть участь у справі з авторських і суміжних правовідносин, спрямовується на пізнання обставин, які обгрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та які складають предмет доказування.

Обов'язок по доказуванню і його розподіл між сторонами (ст. 30 ЦПК), на думку дисертанта, характеризує принцип змагальності, але особливістю цього обов'язку є те, що він не виключає прав таких осіб на доказування, яке реалізується ними на диспозитивній основі.

В цьому підрозділі дисертації аналізуються факти, які не підлягають доказуванню з авторських і суміжних правовідносин – загальновідомі факти, преюдиціальні факти і законні презумпції.

При визначенні законних презумпцій дисертант виходив із того, що їх складають факти, які входять до предмету доказування, але не складають очевидну істину, а приймаються за таку, тому що сформульоване законом положення відбиває найбільш звичайне і найбільш вірогідне явище, яке може бути спростовано. В роботі проаналізовані презумпції авторства, схвалення твору тощо.

Значна частина цього підрозділу дисертації присвячена дослідженню окремих засобів доказування у справах з авторських і суміжних правовідносин: пояснень сторін і третіх осіб, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Пояснення сторін та третіх осіб, як засіб доказування, в роботі розглядається на основі правової природи їх участі у справі та виконуваними ними функціями. З метою забезпечення об'єктивності пропонується розповсюдити на їх пояснення процесуально-правовий режим допиту свідків. При аналізі показань свідків у авторських справах, робиться висновок про їх допустимість у всіх випадках, крім тих, коли Закон для певних відносин встановлює обов'язкову письмову форму (п. 2 ст. 29). Допит свідків з питань про їх думку щодо якості спірних творів, ходу роботи над ними, творчого почерку автора тощо, дисертант вважає допустимими, оскільки вони не суперечать формулюванню статті 41 ЦПК про “будь-які обставини”, що встановлюються за допомогою показання свідків та відносяться до справи.

При визначенні письмових доказів вихідним є положення про те, що ними є виконані на матеріальному носії будь-яким способом письмові знаки, що поєднані у відповідну систему і структуру та в яких виражені думки, що вміщують інформацію про обставини, які мають значення для справи. До них відносяться авторські договори, відгуки, рецензії на твір, різного роду документи, листування особистого і службового характеру, що містять у собі відомості про обставини з спірних авторських і суміжних правовідносин, які мають значення для справи. В роботі розкривається їх зміст і роль в діяльності суб'єктів доказування.

До речових доказів в дисертації відносяться об'єктивні форми творчої діяльності, які своїми властивостями свідчать про обставини справи. Розглянувши теоретичне визначення письмових та речових доказів, їх нормативні формулювання та вивчивши судову практику, дисертант робить висновок, що рукопис є речовим доказом поряд з оригіналом твору, а його титульний аркуш – письмовим доказом, офіційним документом.

В дисертації визначаються висновки експертів як засіб доказування у справах з авторських правовідносин, які широко застосовується у судовій практиці для вирішення питань, пов'язаних з встановленням предмету, виду або характеру твору, визначенням творчого вкладу автора чи співавтора, наявності або відсутності запозичень, співпадінь, їх ступеню тощо. Проте експертні висновки є недопустимими для встановлення авторства і правової оцінки спору, що повинен встановити суд. В дисертації розкриті особливості проведення експертизи для з'ясування обставин у справах з авторських і суміжних правовідносин. Експертному висновку щодо якості твору подібні рецензії,