МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ЦВИД-ГРОМ Олена Петрівна

УДК 398:392.5

ТРАДИЦІЙНА СИМВОЛІКА

ВЕСІЛЬНОГО ФОЛЬКЛОРУ

ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ

10.01.07 – фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Полісько0Волинському народознавчому центрі Інституту народознавства НАН України

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, доцент

Давидюк Віктор Феодосійович, Волинський державний університет імені Лесі Українки, професор кафедри історії української літератури

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Шумада Наталія Сергіївна, Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.Карпенка-Карого, завідувач кафедри українознавства

кандидат філологічних наук

Дмитренко Микола Костьович, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського НАН України.

Провідна установа:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра української фольклористики.

Захист відбудеться 26 травня 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35. 051. 13 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул.Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м.Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 24 квітня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук В.М.Івашків

Актуальність теми. Важливою складовою усіх сфер життя цивілізації виступає автохтонна традиційна культура, в основі якої лежить культ сім’ї, родини, нації. В умовах незалежної України зростає закономірний інтерес до обрядів та обрядової поезії – могутнього етнічного коду національної ментальності. У цьому аспекті актуалізується проблема осмислення весільної обрядової поезії.

Українська шлюбна обрядовість відзначається генетичною й типологічною спорідненістю з усіма реіонами компактного проживання етносу. У той же час при значній кількості спільних рис своїми багатьма дійствами, атрибутами та окремими елементами весільні обряди різних етнографічних зон, а часом і сусідніх населених пунктів, значно різняться між собою. Відтак наукове осмислення реіональних версій весільних обрядодійств, їх атрибутів, пісенних образів-символів украй необхідне для з’ясування як цілісної картини української весільної обрядовості, так і тої її частини, яка складала обов’язкову ритуальну основу. Стосовно вивчення традиційного шлюбного обряду саме Західного Полісся зауважимо, що воно має виняткове значення для з’ясування та реконструкції семантики окремих цінних реліктових явищ, оскільки досліджуваний реіон відзначається доброю збереженістю багатьох архаїчних фактів.

У весільних піснях західнополіського реіону ще й зараз можна відшукати сліди особливостей етнічної історії населення, його традиційних естетичних ідеалів, традиційної моралі тощо. Численні символи, які простежуються у весільному фольклорі, виступають своєрідним ідентифікатором давніх родів і племен, бо в різних кутках краю мають різний зміст. З’ясування їхнього початкового значення має розкрити секрети подальшої трансформації конкретного змісту в узагальнений художній образ, в якому переосмислена естетична форма нівелює прадавню функцію. Встановлення закодованого змісту в образах-символах органічного світу, обрядових дійствах та атрибутах дасть змогу глибше усвідомити буття й етнічну приналежність поліщуків, з’ясувати їхню історію у періоди розквіту й занепаду цивілізацій, культур, розвитку й утрати чи десемантизації традицій.

Незважаючи на втрату багатьох текстів, на різні нашарування та еволюційні зміни, у весільній пісенності збереглося чимало архаїчних сюжетів і мотивів, які відзначаються поліфункціональністю, а також окремими реіонально-локальними особливостями, які розкривають специфіку мислення, бачення та сприйняття навколишнього світу багатьма поколіннями. Пісні в обряді виступають цінним джерелом для реконструкції його давньої форми й визначення семантики усіх його складових частин. Тому дослідження пісенних текстів, осмислення наявної у них символіки може стати важливим чинником для з’ясування прадавньої родової атрибутики населення реіону. Концептуальна позиція полягає в тому, щоб пізнати глибинну семантику весільних символів через семіотичний аналіз традиційних атрибутів, ритуалів та пісенних текстів, що супроводжують шлюбні обрядодійства.

Вивчення весільного фольклору Західного Полісся та з’ясування його локальної специфіки формує базу для комплексної реконструкції праслов’янської духовної культури досліджуваного ареалу.

Вибір теми зумовлений і тим, що весільний фольклор Західного Полісся майже не досліджений. Оскільки розвиток цивілізації усе гостріше ставить проблему збереження національних традицій, тому найбільшу увагу викликають так звані “острівні” реіони, яких найменше торкнулася хвиля новітніх цивілізаційних віянь. Важливість і наукова продуктивність ареального вивчення весільної обрядовості Західного Полісся зумовлена також його унікальними культурно-архаїчними особливостями, які можуть бути основою для з’ясування первісних світоглядних уявлень населення цього реіону та його місця й ролі у формуванні українського етносу.

Ступінь вивченості теми. Інтерес до весільного фольклору Західного Полісся виник уже на ранньому етапі розвитку української фольклористики. У 1816-1818 рр. у західній частині поліської території окремі зразки весільних пісень записав З.Доленга-Ходаковський (А.Чарноцький). Цінним для дослідження весільного фольклору Західного Полісся є публікації 40-70-х рр. XIX ст. Ю.Крашевського та Р.Зенькевича, етнографічні описи О.Кольберга, а також анонімна праця, присвячена описові звичаїв та обрядів Кобринського повіту. Kraszewski J.I. Wspomnienia Woіynia, Polesia i Litwy. – Wilno, 1840. –T.1; Lud kobryсski //Ateneum. – Warszawa, 1850. – T.4; Piosenki gminne ludu piсskiego/ Zbieraі, przekіadaі Romuald Ziekiewicz. – Kwno, 1851; Kolberg O. Dzieіa wszystkie: Biaіoruњ – Polesie. – Wrocіaw-Poznaс, 1968. – T.52. Це був час, коли український фольклорист та історик М.Костомаров чи не вперше порушив питання важливості вивчення народнопоетичної символіки. Його ідеї певним чином розвинули О.Потебня, М.Сумцов, Х.Ящуржинський, О.Веселовський та інші вчені, праці яких суттєво поглибили розуміння проблеми генези та класифікації поетичної символіки.

У другій половині XIX ст. та на початку XX ст. описи весільної обрядовості Західного Полісся друкувались у збірниках та етнографічно-фольклористичних дослідженнях П.Чубинського, В.Кравченка, білоруського етнографа П.Шейна, у багатьох часописах цього періоду. У 1930-х рр. багато весільних пісень під час етнографічної експедиції на Полісся зібрали Ф.Колесса та К.Мошинський. Добірку весільних пісень, записаних у 70-х – на початку 80-х рр. у поліських селах від Берестейщини, Столинщини і Пінщини до Мозирщини і Лоївщини, упорядкували і видали у 1984 році фольклористи Білоруського університету.

Етнокультурне та лінгвістичне вивчення поліського реіону у загальнослов’янському контексті було складовою наукової програми Інституту слов’янознавства та балканістики РАН, унаслідок чого з’явилися цікаві дослідження і стосовно весільного фольклору Західного Полісся. Весільні пісні з усієї території України, у тому числі й Західного Полісся, були опубліковані у 17-му томі (у двох книгах) академічної серії “Українська народна творчість” з рунтовною передмовою до нього М.Шубравської. Варте уваги і видання “Весілля: У 2-х кн.”, в якому подані шлюбні обряди з різних реіонів України.

При з’ясуванні проблеми взаємодії обряду та обрядової поезії цінними є окремі положення із праць І.Рєбошапки та О.Курочкіна. Важливими у плані вивчення проблеми специфіки функціонування символів у весільних та генетично споріднених із ними піснях є дослідження В.Єрьоміної, Н.Колпакової, Ю.Круглова, Н.Шумади. У з’ясуванні семантики шлюбного обряду та його ритуалів неоціненний внесок зробив Ф.Вовк. Його теоретичні надбання продовжили білоруські вчені М.Богданович, М.Довнар-Запольський, М.Нікольський. Давніх історичних шарів у дослідженні архаїки українського весільного фольклору сягнули сучасні вчені В.Балушок, В.Давидюк, І.Денисюк, П.Романюк.

У дисертації враховано доробок попередників, які торкалися окремих аспектів теми весільної символіки. Серед них дослідження В.Борисенко, О.Дея, М.Дмитренка, Н.Здоровеги, В.Іванова, Н.Лисюк, Л.Пономар, А.Пономарьова, О.Поріцької, О.Правдюка, О.Самодєлової, В.Соколової, Г.Стельмащук, В.Топорова, Л.Тульцевої та інших вчених.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Тема дисертації є складовою планового дослідження Полісько-Волинського народознавчого центру Інституту народознавства НАН України “Західне Полісся: історико-етнологічне дослідження”.

Мета і завдання дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб простежити значеннєвість традиційних весільних символів (пісенних, структурних, атрибутивних) та, по можливості, з’ясувати їхню первісну семантику. Реалізація мети передбачає виконання таких конкретних завдань: –

на основі весільних текстів та ритуалів простежити генезис і еволюцію шлюбного обряду;–

з’ясувати реіональну специфіку західнополіського весілля та його локальні варіанти;–

встановити значеннєвість весільних ритуалів, їх окремих атрибутів та пісенних образів-символів;–

дослідити семантику пісенних образів-символів; –

реконструювати первісну семантику весільної символіки.

Джерельна база роботи. Матеріалом для дослідження весільної символіки стали етнографічні описи шлюбної обрядовості Західного Полісся, що виконали дослідники XIX-XX ст., проте більшою мірою – власні записи дисертантки – результати її польових досліджень 1994-1997рр., а також архівні матеріали Полісько-Волинського народознавчого центру Інституту народознавства НАН України, багато з яких уперше вводяться в науковий обіг, та тексти з домашніх колекцій збирачів поліського фольклору. Друковані й рукописні матеріали загалом охопили всі основні райони досліджуваного ареалу.

Об’єкт дослідження – реіон Західного Полісся, територія якого окреслюється межами поширення західнополіського говору української мови. Його кордони вважаються визнаними більшістю лінгвістів. Південна межа проходить умовною лінією Устилуг – Володимир-Волинський – Луцьк – Рівне; північна – Пружани – Телехани – Лунинець; західна – річкою Західний Буг; східна – межиріччям Стиру й Горині.

Методика дослідження. Для розв’язання поставлених завдань поряд із порівняльно-історичним методом, який дозволяє з’ясувати архаїчне тло окресленого фольклорного явища та його реіональну специфіку, використовується структурно-типологічний метод. У процесі з’ясування семантики в роботі застосовується принцип частотного відбору на основі функціонально-генетичного методу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перше комплексне дослідження традиційної весільної символіки в межах окремо взятого реіону; у дисертації вперше в українській фольклористиці здійснюється структурно-історичний аналіз весільного обрядового тексту; з’ясовуються фактори, які стали основою для ідейно-смислових реіоналізмів на знаковому рівні.

Практичне значення роботи. Матеріали, аналітичні розробки та висновки дисертації можуть бути використані при комплексному вивченні генезису традиційної народної культури населення Західного Полісся та України в цілому. Отримані результати знаходять практичне застосування у лекційних курсах з етнології, фольклористики, історії української та світової культури. У дисертації містяться маловідомі факти для словника традиційних символів, довідників і підручників із фольклору та суміжних дисциплін.

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження викладено у доповідях на міжнародній науковій конференції “Полісся: етнікос, традиції, культура” (Луцьк, 2-3 вересня 1995р.); міжнародній науковій конференції “Проблеми успадкування зимових звичаїв та обрядів” (Рівне, січень 1997р.), міжнародній науковій конференції “Українська родина: звичаї, традиції, обряди” (Луцьк, 1998) та на підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу та студентів Волинського держуніверситету (Луцьк, квітень 1995р.). Дисертацію обговорено на розширеному засіданні кафедри етнології Волинського державного університету імені Лесі Українки і вченої ради Полісько-Волинського народознавчого центру Інституту народознавства НАН України; рекомендовано до захисту вченими радами Волинського державного університету імені Лесі Українки та Інституту народознавства НАН України.

Структура і зміст дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії, що нараховує 229 позицій, та додатків. Загальний обсяг дисертації – 222 сторінки, з них 178 сторінок основного тексту, 21 – додатки.

Зміст роботи.

У вступі обрунтовується актуальність теми, з’ясовується ступінь її вивченості, визначаються мета і завдання, джерельна база, об’єкт, методика, наукова новизна дослідження і практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про апробацію основних положень дисертації.

Перший розділ – “Весілля як архаїчне звичаєво-правове явище та його відображення в українському фольклорі”.Його зміст складають параграфи “Давні норми звичаєвого права у весільному фольклорі Західного Полісся” і “Реіональна специфіка західнополіської шлюбної обрядовості та її локальні варіанти”.

У цьому розділі на основі весільних текстів і ритуалів з’ясовується специфіка побутування на Західному Поліссі найдавніших норм звичаєвого права. Відколи у примітивних громадах почали з’являтися перші елементи регламентації сімейних відносин, шлюб супроводжували особливі церемонії культового характеру. Більшість із них тепер уже не побутують, але їхні ремінісценції виявлено у переказах про весільну архаїку та обрядових піснях, які, порівняно з ритуалами, є відносно стійкішими.

Весільний обряд, організований як драматичне дійство, походить із давніх шлюбних інституцій, котрі рунтувалися на міжстатевих та міжродових стосунках. До сучасного весільного дійства вони увійшли як пережитки первісної культури.

Вихідною основою у розвитку сім’ї був гетеризм – такий стан подружніх відносин, за якого кожна жінка вважалася дружиною всіх чоловіків племені. З такого первісного хаосу статевих стосунків походять усі пізніші форми сім’ї. Поступовий розвиток сімейних зв’язків згодом змусив відокремити у статевій сфері братів і сестер, спочатку рідних, потім двоюрідних і т.д. У результаті група братів одного роду була змушена шукати собі дружин за його межами. Сім’я, створена співжиттям кількох братів одного роду із сестрами іншого, мала назву пуналюанської. Її ремінісценції в деяких весільних ритуалах та піснях Західного Полісся простежуються дотепер. Відгомоном екзогамного дуально-родового шлюбу була дошлюбна статева свобода молоді. Окремі пережитки такої звичаєвої норми збереглися і в реіоні. Однією з давніх інституцій звичаєвого права у відносинах між парубочою і дівочою громадами тут був звичай “гірок”.

Найпоширенішою формою шлюбу у період родового побуту був шлюб через викрадення. Його побутування в Західному Поліссі підтверджено багатьма фольклорними жанрами. У стародавніх європейців шлюб через умикання пов’язувався з віруванням у лікантропію. Мотиви, які відображають викрадення дівчат членами давніх ініціальних об’єднань молодих воїнів-“вовків”, виявлено і в піснетворчості досліджуваного реіону.

Деякі фольклорні джерела наштовхують на думку про існування в минулому такої форми шлюбу як вибір подружньої пари через загадування загадок. Цей звичай донедавна зберігався й у весільному фольклорі Західного Полісся. Його вважають одним із найперших випробувань чоловічого ініціального обряду. У раритетних пам’ятках реіону він займає місце серед найперших за порядком весільних ритуалів, що стосуються перепон на шляху до одруження парубка, тим часом як у баладних сюжетах подібне випробування парубок влаштовує дівчині, з якою збирається одружитися.

Перехід до землеробства сприяв утворенню патріархальних устоїв і появі такої форми шлюбу, як одруження через викуп. Побутування його в реіоні засвідчено весільними піснями. З розвитком виробничих відносин домінуючою стала форма так званого договірного весілля. На Західному Поліссі така звичаєва норма проіснувала до 30-х років XX ст.

Система традиційних шлюбних звичаїв протягом тисячоліть трансформувалася залежно від господарських і соціальних умов. Під її впливом перебувала й весільна обрядовість. Фіксуючи ці процеси, вона змінювалася й збагачувалася сама. Відтак у сучасній її структурі простежуються традиції, які сформувалися в різні історичні епохи.

На основі етнографічних записів XIX – початку XX ст. та сучасних польових обстежень з’ясовано, що в західнополіському реіоні весільна обрядовість при деякій етнографічній варіативності у структурному плані загалом відповідає загальноукраїнській традиції. Оскільки ритуалістика різних ареалів, населених представниками одного етносу, виникала й розвивалася під впливом схожих історичних умов, хоч інколи й нівелювалася внаслідок поліетнічності шлюбів, то звідси очевидно, що вона остаточно сформувалася ще до моменту завершення націогенезису. З іншого боку, шлюбна обрядовість завжди існувала у духовній культурі як варіативне багатство місцевих традицій, тому у весільній обрядовості Західного Полісся простежуються реіоналізми як у структурі, так і в ритуалах та їх атрибутах.

Локальні особливості шлюбних обрядодій санкціонуючого характеру та їхня регламентація, які виступають основою реіонального варіанту, специфіка і функції весільних атрибутів та ритуалів, комплекс народних звичаїв і вірувань, а також своєрідність весільної символіки дають підстави розглядати весільну обрядовість Західного Полісся як специфічне явище.

У другому розділі “Основні символи весільного фольклору та їх семіотика” встановлюється цілісна семантична система первісного культурного коду, що виражається на рівні символів (знаків). Більшість із них увійшли у весільний фольклор дуже давно, а тому не має конкретної семантики. Інша частина дещо пізнішого походження і майже позбавлена будь-якого традиційного змісту, відтак може сприйматися асоціативно. Для з’ясування поставленої проблеми важливе значення має не асоціативний, а семантичний зміст. Шлях до його встановлення пролягає через семіотику явища, яка становить суму всіх традиційно вжитих значень, цілком ізольованих від суб’єктивно-індивідуального сприйняття.

У роботі на семіотичному рівні аналізується велика група весільних символів (пісенних, структурних, атрибутивних) і коментуються практично всі можливі їхні значення. З’ясувалося, що серед них існують такі різновиди: 1)зооморфні, які включають образи тура, туриці, телиці, бика, корови, вола, коня, кози, вовкулаки, ведмедя, бобра, горностая, зайця; 2) орнітоморфні представлені образами сокола, зозулі, солов’я, перепілки, голуба і голубки, голубочків, голубойка, лебедойки, лебедів, пави, тетері, ластівки, качки, галочок, гусочок, гусей, сови, сорок, воронів, ворона, крука, горобця, півня, курки; 3) ботаноморфні, які включають образи калини, барвінку, рути, м’яти, винограду, маку, “ягід”, “ружі”, вишневого цвіту, яблука, вишеньки, дубочка, ліщини, явора і т.ін., а також такі атрибути, як вінок та весільне гільце; 4)предмети домашнього побуту представлені такими атрибутами, як піч, поріг, діжка; 5)вода та вогонь; 6)астральні, зосереджені на образах сонця, місяця й зірки; 7)числові, представлені рядом сакральних чисел три і сім; 8)колористичні, які характеризуються специфікою використання золотого, “красного”, червоного, білого, чорного та жовтого кольорів.

Простежується реіональна специфіка та з’ясовується значеннєвість весільних ритуалів: 1) розплітання коси нареченій; 2) покривання нареченої та відтинання їй коси; а також 3) ритуалів, пов’язаних із використанням зерна. Досліджуються функціональні особливості таких атрибутів, як коровай, мед, сир та реіональна специфіка атрибуту старшого дружби – гарапи, а також семіотика звичаю дарування весільної каблучки. Коментується звичай обрядового рядження у весільній перезві та його значеннєвість.

Відзначено, що специфіка поетичних образів-символів полягає в їх функціональних ознаках, які виявляються у пісенних текстах, а також у генетичному взаємозв’язку зі структурною і атрибутивною символікою обряду і характеризуються етнічною своєрідністю. У процесі визначення семіотики весільних атрибутів провідним було їх місце й роль на різних етапах шлюбної церемонії та особливості використання в ритуалах, що дало підстави сформулювати всі можливі їхні значення. Стосовно семіотичного ряду весільних атрибутів, то в його основу лягли уявлення про шлюб як своєрідну межу.

Третій розділ – “Семантика основних символів весільного фольклору Західного Полісся”. Його зміст складають параграфи: “Семантика пісенних символів з погляду семіотичної частотності”, “Семантика весільних ритуалів”, “Первісна семантика деяких весільних атрибутів”.

З’ясування семантики пісенних образів-символів проведено через їх зіставлення із залишками збережених на сьогодні вірувань первісної епохи, із піснями та обрядами календарної та сімейної звичаєвості. При цьому основну увагу звернено на порівняльне вивчення весільних обрядів західних і південних слов’ян, а також давніх індусів, греків, римлян, германців.

Очевидно, що семіотичний ряд символів зоо-, орніто- та ботаноморфного походження свідчить про вірогідність участі у їхньому формуванні уявлень, пов’язаних із наявністю тотемічної диференціації родів, зумовленої екзогамією шлюбів. Найдавнішими у цьому переліку можна вважати образи-символи тура, туриці, бика, корови, телиці, кози, зайця. Усім їм властива еротична семантика, котра втілює основну ідею шлюбу – плодючості та продовження роду. Образ вовка виступає на означення алохтонного молодця, який проходить ініціальні випробування перед прилученням до роду молодої. Побутування на Західному Поліссі вірувань, пов’язаних з лікантропією, дає підстави вважати, що вовк на цій території користується давнім статусом родового тотема. Перевізником на весіллі постає кінь, який, з огляду на це, має значення посередника між двома світами. Окрема група орнітоморфних образів-символів пов’язана з градацією ієрархічного статусу дійових осіб весільного обряду. Полісемантичністю відзначається образ зозулі, проте у весільних піснях він найчастіше виступає символом засмученої жінки.

Через недостатню семіотичну частотність деяких символів однозначно встановити їхню семантику важко. Унаслідок цього консолідуюче значення маловживаних образів визначено характеристиками їхніх функцій у пісенних текстах. Так, первісне значення образу вола акцентує на його господарську роль, семантика образу ведмедя характеризує його як предка-тотема, образ бобра виступає мірилом добра чи зла, в іншому контексті він утілює фалічні ознаки і в поєднанні з червоним кольором означає початок статевого життя. Найпізнішими за походженням постають художні символи-порівняння та паралелізми, які не мають безпосереднього зв’язку з ритуалами і використовуються у текстах весільних пісень унаслідок певних зовнішніх ознак: молода – яблучко, вишенька, зірка; молодий – дубочок, місяць тощо.

Незважаючи на непослідовність рослинної символіки у весільних піснях, іноді все-таки вдається простежити певні закономірності її зв’язку з атрибутивними символами окремих дійств як інших видів сімейної, так і календарної обрядовості. Це стосується таких образів-символів, як барвінок, мак та виноград. Кожен із цих атрибутів до певного часу мав відповідну семантичну конкретику, пов’язану з апотропеїчними, магічними чи ритуальними діями. Специфіка колористики у різних складових частинах весільної драми пояснюється її діахронією у складі обряду. Числова семантика головним чином зосереджується на магічному значенні непарних чисел три й сім.

З’ясовано, що механізм багатьох весільних ритуалів у своїй сутності побудований на опозиціях смерть – народження, що пов’язується з лімінальними уявленнями та відокремленням нареченої від власного роду й прилученням до роду молодого, та людина – природа (остання при цьому виступає як похідне творче начало), а також на магічних дійствах апотропеїчного та люстрального характеру. Первісне значення багатьох із них утілює побажання плодючості та добробуту новоствореній сім’ї. Одне з провідних місць займають ті елементи весільного обряду, у змісті яких простежуються ремінісценції комунального гетеризму.

Багатофункціональність весільних атрибутів у минулому зумовила їх полісемію. Одне з чільних місць тут займають атрибути-символи, первісне значення яких визначається жертовною функцією. Сюди відносимо коровай і всі різновиди весільного хліба, а також сир. З одного боку, вони виконують знаково-жертовну роль, з другого – на рівні вже іншої знакової системи є елементом родової атрибуції учасників обряду. Своєрідним знаком родового дерева виступає гільце. Жертовними атрибутами постають на весіллі півень і курка. Їм властива передусім еротична семантика. Особливою полісемією відзначається вода як атрибут і аналогічний пісенний символ, втілений в образі Дунаю; калина у ритуальному контексті має еротичне значення, а в пісенному може означати дівоцтво, красу, незайманість, дефлорацію, віщувати шлюб, а поряд із тим виступати втіленням межі, лімінальної зони; вінок в обряді виконує знакову роль, у піснях означає незайманість нареченої, асоціюється зі шлюбом узагалі.

Первісне значення деяких предметних символів визначилося їх медіативною функцією в обряді, де вони перебувають на межі внутрішнього й зовнішнього простору. Це стосується таких атрибутів, як піч, намітка та мед. Уособленням родинного достатку виступає діжка. Знакову функцію виконують гарапа (має значення уповноваженої місії, що покладалася на старшого дружбу), весільна каблучка (виступає знаком пошлюблення і втілює семантику жіночого дітородного органу).

У висновках узагальнено результати дослідження. З’ясовано, що найдавніші шлюбні інституції рунтувалися на статевих стосунках. До сучасного весільного дійства вони увійшли як малоінформативні пережитки первісної культури. Весільна обрядовість Західного Полісся загалом відповідає загальноукраїнській традиції. Водночас особливості збереження елементів матрилокального шлюбу, локальна своєрідність і функції багатьох весільних атрибутів і ритуалів, система народних звичаїв і вірувань, а також особливості символіки визначають реіональну специфіку шлюбного обряду цього краю. Відзначено, що символіка пісенних текстів реіону в основному є спільною для весільного фольклору України. Отже, вона може бути своєрідною моделлю для екстраполяції на інші реіони і весільну обрядовість загалом, оскільки Західне Полісся є тим краєм, у якому добре збереглася єдність обряду, ритуалу і символу. Наявність певної категорії символів пояснюється етнічною своєрідністю краю та його географічною особливістю. В основі диференціації родової символіки у період екзогамних шлюбів виступали певні атрибути, родові знаки, тип господарства тощо.

Аналіз сукупності матеріалу досліджуваної теми з урахуванням функціональних особливостей весільної символіки Західного Полісся та у зв’язку з їх побутуванням у шлюбних обрядах інших народів свідчить про те, що загальна система символів досліджуваного реіону походить із єдності етносоціальних уявлень, які формувалися й ускладнювалися в міру становлення і розвитку етносу.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:

1.Орнітоморфні образи-символи у весільній обрядовості Західного Полісся // Науковий вісник ВДУ: Журнал Волинського державного університету імені Лесі Українки: Філологічні науки. – Луцьк: Вежа, 1999. – Вип.6. – С.155-159.

2.Розплітання та покривання коси нареченій у весільній обрядовості Західного Полісся // Філологічні студії: Науковий часопис Волинського державного університету імені Лесі Українки. – Луцьк, 1999. – №3. – С.103-108.

3.Зооморфна символіка у весільній обрядовості Західного Полісся // Проблеми славістики: Науковий часопис Волинського державного університету імені Лесі Українки. – Луцьк, 1999. – №3-4. – С.56-60.

4.Деякі символи рослинного походження і їх семіотика // Матеріали до української етнології. – Вип.1(4).– К., 1995. – С.34-37.

5.Еротична символіка в контексті весільної обрядовості Західного Полісся // Полісся: етнікос, традиції, культура. – Луцьк: Вежа, 1997. – С.181-187.

6.Символіка межі у весільних обрядах Західного Полісся // Фольклористичні зошити. – Луцьк, 1996. – С.58-64.

Анотація

Цвид-Гром О.П. Традиційна символіка весільного фольклору Західного Полісся. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 – фольклористика. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2000.

Дисертація є першим комплексним дослідженням традиційної весільної символіки Західного Полісся. У роботі з’ясовується значеннєвість весільних символів (пісенних, структурних, атрибутивних) та встановлюється їхня первісна семантика; здійснюється структурно-історичний аналіз весільного обрядового тексту, з’ясовуються фактори, які стали основою для ідейно-смислових реіоналізмів на знаковому рівні.

Ключові слова: весільний фольклор, Західне Полісся, символіка, семіотика, семантика, функціональні особливості.

Аннотация

Цвид-Гром Е.П. Традиционная символика свадебного фольклора Западного Полесья. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 – фольклористика. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2000.

Диссертация является первым комплексным исследованием свадебной символики Западного Полесья. Изучение традиционной свадебной обрядности этого края имеет исключительное значение для реконструкции семантики отдельных реликтовых явлений, поскольку регион отмечается хорошей сохранностью многих архаических фактов.

Локальная специфика брачной обрядности Западного Полесья состоит в том, что регион относится к наиболее консервативным в этническом плане территориям современности. В то же время в прошлом он был зоной усиленных этнокультурных контактов. Этому, по-видимому, оказывала содействие густая сеть водных дорог, обилие животных, рыбных и травяных ресурсов. Постоянные контакты с соседними племенами и народами способствовали внедрению на этих землях традиционных форм права, в частности – в брачной сфере.

Своеобразность свадебной обрядности региона определяется разнообразием ритуалов и атрибутов земледельческого культа, а также хорошей сохранностью в ней такого раритетного явления, как “сырный” обряд. Присутствие на свадьбе “мандрычки” с творога как одного из главных атрибутов, который в некоторых населённых пунктах выполнял даже функцию каравая, свидетельствует об объединении в свадебных обрядах края давних хлеборобских и скотоводческих традиций.

Ценным источником для реконструкции давних форм брачного обряда и его семантики являются народнопоэтические символы. Во взаимодействии с реально-предметной символикой они выступают своеобразным кодом для расшифровки семантической структуры рассматриваемого явления. Тем не менее, как выяснилось в процессе исследования, песенные образы и одноимённые ритуальные символы генетически относятся к различным историческим эпохам, поэтому первобытное значение каждого различное. Кроме того, семантика свадебных образов-символов и аналогичных образов в иных фольклорных жанрах, в связи с разным происхождением, часто оказывается также разной.

Анализ совокупности материала исследуемой темы с учетом функциональных особенностей свадебной символики Западного Полесья и в связи с их бытованием в брачных обрядах других народов свидетельствует о том, что общая система символов исследуемого региона исходит из единства этносоциальных представлений, которые формировались и усложнялись по мере становления и развития этноса.

Ключевые слова: свадебный фольклор, Западное Полесье, символика, семиотика, семантика, функциональные особенности.

Summary

Tzwyd-Hrom O.P. Traditional symbolics of wedding folklor Western Polissia. - Manuscript.

Thesis on the competition of a scientific degree of the candidate of philological sciences on a speciality 10.01.07 - folkloristics. - Lviv: State University named after Iwan Franco, Lviv, 2000.

The thesis is the first complex research of traditional wedding symbolics of Western Polissia. In the work the semiology of wedding symbols (singing, structural, attributive) is cleared and their primitive semantics is established; also the structural - historical analysis of wedding ritual tekst is made, therefore the factors are clarified which have formed the basis for conceptually - semantic at a sign level.

Key words: wedding folklor, Western Polissia, symbolics, semiology, semantics, functional features.

Підписано до друку 25.03.2000р.Формат 60Х90/16. Папір офсет.

Ум. друк. арк. 1,2. Ум. фарб.-відб. 1,2. Гарнітура Таймс.

Наклад 100 прим. Ціна договірна.

Видавництво Волинського держуніверситету, пр. Волі, 13.

Адреса друкарні: м. Луцьк, вул. Шопена, 22, “Амріта”.