Інститут економіки

ЧИНЬ СУАН ХЬЄУ

УДК 330.59

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ

ПЕРЕТВОРЕНЬ НА РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

В'ЄТНАМУ

Спеціальність 08.09.01 – Демографія, економіка

праці, соціальна економіка і політика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіки НАН України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Богиня Дем'ян Петрович,

Інститут економіки НАН України,

завідувач відділу економіки праці і зайнятості населення

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Лібанова Елла Марленівна,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України,

завідувач відділу дослідження проблем людського розвитку та розселення

кандидат економічних наук

Тімофєєв Володимир Олександрович,

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України,

головний науковий консультант відділу з соціальних питань та праці

Провідна установа: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України (відділ проблем праці і політики доходів населення), м. Київ.

Захист відбудеться “26” грудня 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.150.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті економіки НАН України за адресою: 01011, м.Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту економіки НАН України.

Автореферат розісланий “22” листопада 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стешенко В.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За роки, що пройшли після початку реформ у В'єтнамі, внаслідок проведення радикальних соціально-економічних перетворень зросла ефективність виробництва, припинено спад у промисловості, а виробництво в аграрному секторі зростає з року в рік. У 1989–1999р. середньорічні темпи росту ВВП склали 6,8%, промислове виробництво зростало щорічно на 13,3%. Збільшилися обсяги випуску продукції промислових галузей: палива – у 3,2 рази, електроенергії – у 1,6 разу, будівельних матеріалів – у 2,7 рази, продовольчих обробок – у 1,9 разу. Сільськогосподарське виробництво щорічно зростало на 5,5%, а експорт – на 20%.

Проте, незважаючи на безсумнівні успіхи в проведенні реформ, в країні існує багато гострих соціально-трудових проблем, серед яких особливе місце займає такий ключовий чинник розвитку, як матеріальне становище більшості населення. Так, кількість бідних родин, хоча і значно зменшилася за останні роки, однак становить усе ж до 25% від їх загальної кількості. До найбільш актуальних проблем, що зумовлюють мотивацію трудової діяльності і гостроту соціально-економічної ситуації у В'єтнамі, відносяться і питання реформування оплати праці. У великих економічних центрах в останні роки активізувався процес соціального розшарування, усе більшою стає диференціація між містом і селом, що гостро ставить проблему розвитку системи соціального захисту населення.

Сучасний стан економіки В'єтнаму, як і інших країн, що знаходяться на шляху трансформації соціалістичної системи, вимагає пошуку дієвих концептуальних підходів до формування оновленої національної соціально-економічної політики. При цьому активне сприяння підвищенню рівня життя населення є першочерговим завданням, що виникає і повинне вирішуватися практично кожною державою, політика якої спрямована на реалізацію основ розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки.

У більшості постсоціалістичних країн, у тому числі в Україні, розробка багатьох теоретичних і методичних питань, пов'язаних з рівнем життя, є в даний час досить глибокою і повною, а для ряду інших, менш досліджених аспектів, напрацьована перспективна теоретична база для подальшого аналізу. В той же час головна увага в'єтнамських вчених протягом трансформаціонного періоду зосереджується на системоутворюючих економічних чинниках ринкової економіки та механізмах активізації її розвитку. Відповідно домінуюче місце в науково-економічних розробках займають питання макроекономічної стабілізації, ринкової інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, вдосконалення системи оподаткування, розвитку фінансово-кредитних регуляторів тощо. Проте дослідження чисельних соціальних проблем і шляхів побудови механізмів соціального захисту, властивих ринковій економіці, мають епізодичний і некомплектний характер.

Наявність суспільної потреби щодо вдосконалення соціальної політики держави, насамперед стосовно підвищення рівня життя населення В'єтнаму, і одночасна відсутність для цього відповідної теоретико-методичної та організаційної бази обумовлюють актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В основу дисертаційної роботи покладені результати досліджень, що проводилися з участю автора під час виконання планів НДР відділу економіки праці і зайнятості населення Інституту економіки НАН України за темами “Мотивація ефективної праці в системі формування ринкових відносин в Україні” (1997–1998рр., номер держрегістрації – 01940476) та “Регулювання зайнятості населення і заробітної плати у промисловості України” (1998–2000рр., шифр теми – 3.1.1.13), а також у підготовці окремих розділів в наукових записках і доповідях, зокрема, “Пропозиції щодо проекту розробки державної програми моніторингу соціально-трудових відносин” (вих. № 122-13/80 від 02.02.98р.).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення основних напрямів і механізмів державної політики щодо підвищення рівня життя населення В'єтнаму.

Відповідно до мети в роботі поставлено і вирішено такі задачі:

- визначити сутність і зміст в нових умовах категорії “рівень життя” та принципи адекватної його оцінки для цілей цього дослідження з урахуванням специфіки його об'єкту – соціально-економічних умов і механізмів формування рівня життя населення В'єтнаму;

- розробити з урахуванням світового досвіду комплексну систему соціальних та економічних показників, аналіз яких дозволяв би управлінським структурам своєчасно й адекватно реагувати на зміни в соціальному становищі, рівнях доходів та реального споживання;

- обґрунтувати доцільність практичного використання нормативів життєвого рівня населення, функціональне призначення яких полягає у виявленні соціальних груп, що знаходяться нижче межі бідності, з одночасним формуванням комплексу заходів державної політики в сфері соціального забезпечення, праці, зарплати і зайнятості;

- сформувати наукові основи використання в соціально-економічній практиці В'єтнаму індикаторів, що дозволяють характеризувати як рівні малозабезпеченості населення, так і неоднорідність стану бідності та його найнижчій рівень – злиденність;

- розробити підходи до практичної оцінки основних параметрів рівня життя населення В'єтнаму та резервів його підвищення;

- на основі узагальнення світової практики, у тому числі з урахуванням досвіду ринкових перетворень в Україні, запропонувати методичні підходи до використання в практиці державного управління В'єтнаму системи мінімальних соціальних гарантій.

Об’єктом дослідження є народногосподарський комплекс В'єтнаму та система взаємопов'язаних соціально-економічних процесів, що відбуваються на етапі ринкової трансформації його економіки.

Предметом дослідження є система економічних відносин, що формуються на етапі сучасних ринкових перетворень, та напрями, заходи і механізми державної політики щодо регулювання рівня життя населення В'єтнаму.

Методи дослідження. В процесі дослідження використовувалися методи наукового абстрагування, статистичного і аналітичного аналізу, групування і класифікації, системний метод, експертні оцінки тощо. Теоретичною і методологічною основою дисертації стали фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові розробки вітчизняних та зарубіжних вчених у сфері соціально-економічних проблем рівня життя населення. Інформаційний масив дослідження формувався на основі інформаційних матеріалів Головного управління статистики В'єтнаму, Державного комітету статистики України, органів статистики СНД, міжнародних організацій, зокрема, ООН, Міжнародної організації праці, Світового Банку, а також наукових публікацій вчених В'єтнаму, України, СНД, та ряду інших країн світу.

Наукова новизна одержаних результатів визначається такими результатами.

На підставі аналізу процесів, що відбуваються у В'єтнамі на етапі соціально-економічної трансформації, обґрунтована необхідність комплексного підходу до категорії “рівень життя населення” як інструменту практичної соціально-економічної політики держави в сфері подолання бідності, що використовується, по-перше, для визначення пріоритетних напрямків цієї політики, по-друге, вибору найбільш ефективних механізмів її реалізації, по-третє, моніторингу ефективності конкретних заходів держави, спрямованих на підвищення рівня життя населення.

Вперше проведено критичний науковий аналіз практики регулювання рівня життя населення В'єтнаму на фоні широкого дослідження світового досвіду здійснення відповідної соціально-економічної політики в розвинутих країнах та країнах з перехідною економікою, зокрема, в Україні.

На підставі результатів дослідження розроблено науково обґрунтовану системну концепцію вдосконалення основних напрямів і механізмів регулювання рівня життя населення В'єтнаму, яка передбачає впровадження страхових принципів соціального захисту, вдосконалення системи соціальних гарантій, реформування системи соціальної допомоги та розвиток ринкових засад соціального захисту і підвищення рівня життя народу.

Обґрунтовано комплекс практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи оподаткування доходів громадян, забезпечення пріоритетного розвитку галузей, що забезпечують розширення споживчого ринку, вдосконалення практики встановлення та перегляду мінімальної заробітної плати, реформи пенсійного забезпечення, усунення перешкод стосовно розвитку ринку праці, вдосконалення системи соціальної допомоги з метою підтримки бідних прошарків населення на мінімальному прожитковому рівні.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробці науково-практичних основ удосконалення соціально-економічної політики стосовно стабілізації та підвищення рівня життя населення В'єтнаму. Шляхом наукового аналізу, узагальнення світового досвіду та запропонованих аналітичних підходів, результати дослідження, по-перше, закладають основи для вдосконалення механізмів державного управління щодо регулювання рівня життя населення В'єтнаму; по-друге, дозволяють забезпечити більш обґрунтований підхід до статистичних спостережень та соціально-економічного моніторингу стосовно рівня життя населення у В'єтнамі.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно підготовленою науковою працею, у якій викладено авторський підхід до вирішення важливого наукового і практичного завдання – вдосконалення напрямів і механізмів підвищення рівня життя населення В'єтнаму на етапі соціально-економічних перетворень, що відбуваються в суспільстві. Сукупність отриманих наукових результатів є підсумком авторського аналізу науково-практичних проблем, пов'язаних з рівнем життя населення, та шляхів вирішення відповідних практичних завдань з урахуванням особливостей соціально-економічних процесів, характерних для сучасного В'єтнаму.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні результати і практичні рекомендації автора доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Соціокультурна і економічна динаміка: закономірності, проблеми, перспективи” (м. Київ, травень 2000 р.), “Оплата праці: проблеми теорії та практики” (м. Луцьк, червень 2000 р.), а також на Національному семінарі “Шляхи та механізми подолання бідності в Україні” (м. Київ, квітень 2000 р.). Деякі положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділу економіки праці і зайнятості населення Інституту економіки НАН України.

Публікації. За результатами дослідження по темі дисертації у фахових виданнях опубліковано 3 наукові роботи загальним обсягом 1 д.а.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок машинописного тексту, у тому числі 12 таблиць і 7 ілюстрацій. Список використаних літературних джерел налічує 131 найменування на 10 сторінках. Додатки розміщені на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано її мету і завдання, обґрунтовано новизну та практичне значення результатів дослідження, особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Методологія і методика дослідження основних параметрів рівня життя населення на етапі економічного оновлення” досліджуються основні теоретичні питання, що становлять структуру проблематики рівня життя населення, з урахуванням особливостей соціально-економічних процесів, що відбуваються у В'єтнамі під впливом політики економічного оновлення.

Активне сприяння підвищенню рівня життя населення – першочергове завдання, що повинне вирішуватися кожною державою, політика якої спрямована на реалізацію основ розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки. При цьому, оцінюючи існуючий рівень життя населення, аналізуючи його основні структурні елементи, якісні характеристики і конкретні кількісні параметри, автор обґрунтовує необхідність максимально враховувати весь спектр особливостей, властивих процесу підвищення рівня народного добробуту як у цілому, так і життєвого рівня окремої особи або родини.

Дисертант доводить, що категорія “рівень життя” – особливий, якісно складний і структурно неоднорідний об'єкт наукового соціально-економічного дослідження. Ретроспективний аналіз еволюції наукових поглядів щодо поглибленого розуміння сутності категорії “рівень життя” свідчить, що вона являє собою системну, комплексну і багаторівневу соціально-економічну категорію зі складною внутрішньою структурою. Її своєрідність полягає в тому, що вона не може характеризуватися яким-небудь одним показником, і об'єктивно визначається широким спектром індикаторів, кожний з яких стосується лише окремого елементу рівня життя населення або певного прояву відповідних відносин. При цьому доводиться необхідність розмежовувати показники, що безпосередньо характеризують рівень життя – з одного боку, і зовнішні чинники формування рівня життя – з іншого. До останніх відносяться насамперед фактори, що визначають розвиток суспільного виробництва, відносини власності, рівень продуктивності й умови праці, природнокліматичні умови тощо. Отже, категорія “рівень життя”, на думку дисертанта, у широкому розумінні є синтезуючою, пов'язаною з усіма головними компонентами життєдіяльності людей.

У цілому аналіз категорії “рівень життя населення” дозволив дисертанту запропонувати наступну узагальнену схему основних структур і зв'язків (прямих і зворотних), необхідних для дослідження проблеми та оцінки рівня життя населення (рис.1). В дисертації визначається, що актуальність дослідження наведених у схемі зв'язків на матеріалах В'єтнаму і практичного вирішення відповідних проблем обумовлюється гострою необхідністю аналізу й оцінки специфічних тенденцій і закономірностей динаміки життєвого рівня населення В'єтнаму на етапі глибоких соціально-економічних перетворень із властивими йому складностями і протиріччями, розв'язання яких вимагає використання ефективних науково обґрунтованих механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів. При цьому, як у теоретичному, так і в практичному плані найбільша увага приділяється проблемі адекватної оцінки основних параметрів рівня життя населення.

Рис.1 Оцінка рівня життя населення: основні структури і зв'язки

Ці параметри, на думку автора, доцільно представити у формі двох взаємозалежних блоків, в одному з яких сконцентровані первинні, вторинні і т.д. потреби індивіда, родини, соціальної групи і суспільства в цілому у власному відтворенні, а в іншому – економічні, соціальні, природні, культурні можливості їхньої реалізації. З огляду на двоблоковый характер параметрів рівня життя, у дослідженні запропонована класифікація потреб, що відбиває характер їх задоволення, а саме: за цільовим призначенням (матеріальні, духовні, соціальні і т.п.); за засобами задоволення; за ступенем необхідності; формі задоволення; еластичності і взаємозамінності і т.д. Очевидно, що в умовах товарно-грошових відносин для оцінки масштабів потреб повинні використовуватися грошові еквіваленти широкого спектру засобів споживання – грошові доходи, а також цінові співвідношення на споживчі товари і послуги. Звідси логічно випливає необхідність використання в розгорнутій системі характеристик життєвого рівня показників, що відбивають як конкретні (одиничні) потреби, так і оцінку в узагальненій грошовій формі засобів споживання, необхідних для задоволення відповідних потреб.

В умовах В'єтнаму особливе місце належить задоволенню найнеобхідніших потреб широких верст населення. У політиці держави саме цим, невідкладним потребам підводиться пріоритетна роль, і в сучасній системі соціально-економічних цілей держави їх місце, безумовно, є пріоритетним. Детальний розгляд категорії “рівень життя” дозволяє не тільки охарактеризувати її внутрішню структуру, але і розкрити загальну схему адекватної оцінки рівня життя через систему відповідних соціально-економічних показників.

Показники, що характеризують рівень життя (номінальні і реальні доходи населення країни; сукупні доходи особи або родини; середній рівень заробітної плати в народному господарстві, його галузях і сферах виробничої і невиробничої діяльності; обсяг нагромадження населення у формі грошових заощаджень, страхових внесків тощо), на думку автора, доцільно розглядати як основні індикатори у системі кількісних і якісних орієнтирів рівня життя населення. Порівняння досягнутих показників життєвого рівня з відповідними соціальними нормативами дозволяє на кожному етапі економічного розвитку оцінити його в аспекті реальних можливостей суспільства. До основних індикаторів відносяться: мінімальна заробітна плата (передбачена законодавством і фактична); мінімальний середньодушовий доход; питома вага суспільних витрат на соціальні цілі у ВВП; рівень охоплення дітей неповною середньою освітою; смертність дітей у віці до 5 років; рівень імунізації дітей і підлітків; частка дітей, не забезпечених раціональним харчуванням; рівні очікуваної середньої тривалості життя чоловіків і жінок та їх співвідношення; коефіцієнт народжуваності; рівень материнської смертності.

У випадку такої країни, як В'єтнам, основною метою державної політики в сфері рівня життя населення є подолання бідності. Відповідно, нормативи життєвого рівня населення несуть функціональне навантаження виявлення соціальних груп, що не дотягують до нормативів межі бідності, і використовуються при формуванні комплексу заходів державної політики в сфері соціального забезпечення, праці і зарплати, зайнятості населення, що дозволяють досягти мінімальних нормативів значній частині населення. Дослідженнями доведено, що найважливішим індикатором життєвого рівня населення є мінімальний споживчий бюджет (МСБ). МСБ являє собою показник вартості життя, нижче якого рівень споживання може характеризуватися як бідність. Неоднорідність стану бідності характеризує показник прожиткового мінімуму, що фактично дозволяє виділити в загальному явищі бідності її нижчий рівень – убогість. Це один із найважливіших індикаторів державної політики, особливо для країн, що розвиваються (у тому числі і В'єтнаму), які змушені вирішувати завдання економічного зростання в умовах низького рівня життя великих мас населення.

Жодний із застосовуваних для оцінки бідності критеріїв сам по собі не є універсальним і надійним інструментом встановлення повної картини щодо масштабів, структури (глибини) і найбільш характерних проявів такого гострого і соціально значущого явища, як бідність, навколо якого концентруються заходи державної соціально-економічної політики в країнах, що розвиваються. Саме тому використовувати їх необхідно комплексно, на основі принципів системного підходу і з врахуванням конкретних умов, що складаються в той або інший період у конкретній країні або її регіонах. Принцип системності державного регулювання процесів, пов'язаних з рівнем життя населення, включає методи прямого і опосередкованого регулювання, які схематично представлені на рис.2.

Рис. 2 Державне регулювання рівня життя населення

Як показало дослідження, у В'єтнамі внаслідок розшарування суспільства, поглиблення економічної і соціальної диференціації падіння рівня життя менш забезпечених груп населення, причому працюючого, відбувається більш інтенсивно, ніж населення в цілому. З врахуванням цієї ситуації в роботі обґрунтовується теза стосовно того, що у практиці встановлення критеріїв мінімального рівня життя насамперед слід орієнтуватися на кількісні критерії мінімально припустимого рівня життя населення країни в цілому і його окремих груп і прошарків. При цьому в багатьох випадках у практиці В'єтнаму доречно використовувати вже нагромаджений в інших країнах науковий і практичний досвід. Зокрема, немає необхідності винятково для В'єтнаму визначати мінімально припустимі нормативи харчування, забезпеченості непродовольчими товарами і платними послугами, оскільки така робота по суті уже виконана при розробці мінімальних споживчих бюджетів для інших країн. Необхідне лише певне коригування цих показників з врахуванням особливостей харчування і задоволення інших потреб населенням В'єтнаму (у тому числі історично сформованих відмінностей між Північним і Південним В'єтнамом).

У процесі стабілізації економічного стану і поновлення економічного росту поступово критерієм мінімального рівня індивідуального споживання і доходів має стати прожитковий мінімум, що базується на бюджеті мінімуму матеріальної забезпеченості щодо високого стандарту і враховує весь спектр основних потреб. Соціальними нормативами є також мінімальна заробітна плата – найнижча межа в системі соціального захисту працюючих, та мінімальна пенсія –--найнижча межа в системі соціального захисту пенсіонерів. Мінімальна пенсія, у свою чергу, лежить в основі середньої пенсії. Важливим показником для регулювання рівня життя може слугувати такий показник, як межа малозабезпеченості.

До найважливіших показників рівня життя населення відноситься показник грошових доходів населення, за допомогою котрого визначається середній рівень життя населення. Що ж стосується бюджету прожиткового мінімуму, то він являє собою показник споживання людиною найважливіших матеріальних благ і послуг на мінімальному рівні, розрахований виходячи з мінімальних норм споживання найбільш споживаних продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг і відповідних цін.

З огляду на викладені принципові підходи до державного регулювання рівня життя населення, в дисертації зроблена спроба визначити, стосовно до умов В'єтнаму (де саме вплив державних інститутів є домінуючим чинником соціального розвитку), комплекс заходів, здійснення яких дозволяє забезпечити формування чіткого механізму державного обліку, аналізу, контролю і регулювання основних параметрів рівня життя населення з метою послідовного його підвищення для всіх соціальних груп населення в міру розвитку економіки В'єтнаму.

Світовий досвід свідчить, що найбільш результативним чинником підвищення рівня життя населення є стимулювання виробництва, ділової (зокрема інвестиційної) активності шляхом державної підтримки, надання податкових пільг, пільгових процентних ставок по кредитах, звільнення від податків прибутків, що інвестуються, і т.п. Відомо, що більшість цих заходів створює загрозу фінансовій стабільності і може негативно відбитися на доходах населення. Виходом із цього протиріччя пропонується селективна підтримка окремих видів діяльності (наприклад, в умовах В'єтнаму це рибоморський комплекс, харчова промисловість, будівництво) при збереженні політики фінансово-грошової стабілізації.

Найважливішою передумовою стабілізації і підвищення рівня життя населення є державне регулювання розвитку споживчого ринку з метою підвищення його насиченості. У спадщину від неринкової економіки В'єтнам одержав споживчий ринок, що функціонував в умовах хронічного дефіциту як продовольчих, так і непродовольчих товарів. Подолання існуючих диспропорцій можливе шляхом стимулювання виробництва споживчих товарів (насамперед продовольчих), балансування виробництва, експорту й імпорту цих товарів, контролю розподільчої системи (зокрема, роздрібної торгівлі) і стимулювання збільшення обсягів продажу споживчих товарів на внутрішньому ринку. Для вирішення цих завдань, на думку автора, необхідні наступні заходи державної соціально-економічної політики:

-

-

-

-

У другому розділі “Світовий досвід регулювання основних параметрів рівня життя населення” здійснено аналіз і оцінку ефективності різноманітних підходів до регулювання рівня життя населення, що використовуються у світовій практиці. З урахуванням внутрішньої структури досліджуваної проблеми, аналіз здійснено в трьох найсуттєвіших аспектах регулювання, а саме стосовно: основних підходів до регулювання грошових доходів населення; визначення і встановлення мінімальних соціальних гарантій; побудови систем соціального захисту населення.

У дослідженні детально розглянуто досвід оподаткування доходів населення в США, Німеччині, Франції, Швеції, КНР, РФ, Україні. У зв'язку з цим аналіз системи оподаткування доходів громадян, що склалася у В'єтнамі, засвідчив необхідність її вдосконалення в напрямі послаблення податкового тиску на громадян з низькими прибутками (з урахуванням складу сім'ї та сукупних сімейних доходів) і диференціації ставок оподаткування. При цьому дослідження засвідчує, що важливим інструментом аналізу і прогнозування рівня життя населення в різних країнах залишається баланс грошових доходів і витрат населення (завдяки його універсальному характеру), розробка якого є актуальним напрямом вдосконалення інформаційного забезпечення державної політики щодо рівня життя населення у В'єтнамі.

Серед мінімальних соціальних гарантій першорядне значення має мінімальна заробітна плата (МЗП) як найбільш важливий, базовий елемент усієї системи соціальних гарантій. Як свідчить розгляд досвіду багатьох країн, для періодичного перегляду МЗП має використовуватись максимально можливе коло критеріїв, що застосовуються для визначення її базового рівня. Практично ж, як правило, використовуються тільки дві критерії: 1) зміна споживчих цін, і 2) зміна середньої заробітної плати. Однак при цьому необхідно взяти до уваги, що навіть якщо ціни істотно змінюються, існує можливість автономної зміни реальної заробітної плати, що, безумовно, повинно враховуватися при коригуванні МЗП.

Відповідно до принципів реформи 1993р. у сфері оплати праці, розмір МЗП у В'єтнамі має індексуватися у міру зміни ринкових цін на споживчі товари і послуги. Це було закріплено Законом про працю, де в статті 56 зазначено, що “Уряд зобов'язаний провести індексацію розміру МЗП у міру зростання цін на товари і послуги з метою збереження реальної заробітної плати”. Проте, коли і як часто потрібно це робити, Законом не визначається. З моменту початку реформи загальне зростання цін становило 40%, а на деякі товари першої необхідності досягло 100%. У той же час Уряд індексував заробітну плату лише на 20%. У кінцевому рахунку це зумовило скорочення реальної заробітної плати працюючих у 1998 р. до 70% від рівня 1993 р. Незважаючи на те, що реальна зарплата працюючих падає, бюджетні витрати на зарплату й інші соціальні виплати регулярно зростають через надмірне розширення допоміг (наприклад, допомога у розмірі 20% від зарплати працівникам освіти, спеціальні допомоги для працівників охорони здоров'я, допомога особам, що брали участь в революції). Крім того, внаслідок великої кількості рівнів окладів різниці між коефіцієнтами збільшення зарплати стають дуже незначними. Підвищення зарплати в такий спосіб стає несуттєвим і не може слугувати стимулом для підвищення ефективності праці і поліпшення рівня життя. Наприклад, для службовців цей коефіцієнт дорівнює 0,09, що еквівалентно 12 960 VND (ледве більше 1 USD), для робітників – 0,12 або 17 280 VND.

Стосовно сучасного трансформаційного періоду у В'єтнамі, світовий досвід регулювання рівня життя населення на основі соціального забезпечення доцільно розглядати по наступних напрямах, що склалися у світовій практиці: соціальне страхування; соціальна допомога; допомоги, що фінансуються за рахунок податків; сімейні допомоги; провідентні фонди разом із додатковими заходами, здійснювані наймачами, а також допоміжні і додаткові програми, що набули поширення у світі.

Особливу увагу в дослідженні автором приділено двом найбільш поширеним видам соціального забезпечення: соціальному страхуванню і соціальній допомозі. Проведений аналіз виявив суттєві відмінності в підходах до соціального забезпечення в розвинутих країнах, де система соціальної допомоги має допоміжне значення, і країнах з перехідною економікою, де система соціального страхування лише набуває поширення. У В'єтнамі розвиток системи соціального захисту має враховувати, по-перше, поширеність в окремих районах такого явища, як бідність, по-друге, обмеженість та інертність існуючої системи захисту, і по-третє, обмеженість суспільних ресурсів, що можуть спрямовуватись на соціальний захист малозабезпечених верств населення. У зв’язку з цим першочергова увага з боку держави має бути зосереджена на 1/ впровадженні надійних індикаторів виявлення категорій громадян, що дійсно потребують захисту; 2/ розробці конкретних форм і механізмів надання допомоги; 3/ встановленні мінімально необхідних рівнів допомоги і принципів їх диференціації.

У третьому розділі “Основні напрями і механізми підвищення рівня життя населення В'єтнаму” досліджуються основні параметри рівня життя населення В'єтнаму, напрями розвитку механізму його державного регулювання та шляхи вдосконалення системи соціального захисту.

Здійснений у розділі аналіз макроекономічних факторів рівня життя населення В'єтнаму свідчить про те, що вони залишаються вирішальними у формуванні загальної динаміки підвищення народного добробуту, незважаючи на певні особливості, викликані впливом специфічних соціальних факторів, властивих В'єтнаму. Головними з цих факторів є сталий приріст населення, який значно випереджає зростання ВВП, і випереджаючі темпи зростання зайнятості відносно приросту населення. При цьому, як показало дослідження, значна частина інформації про доходи і споживання вкрай ненадійна -– не в останню чергу через помилки в проведенні обстежень домашніх господарств, а також внаслідок розширення практики неофіційної і незареєстрованної трудової діяльності.

Як свідчить проведений автором аналіз, найбільш адекватну оцінку окремих показників рівня життя народу В'єтнаму можна одержати шляхом вибіркового опитування, використовуючи групування родин за рівнем витрат. З цією метою родини були згруповані по 5 групах витрат (дані 1996 року, 1 USD = 11,023 тис. VND):

1-а група: середньорічні витрати на одного члена – до 651,28 тис. VND.

2-а група: із 651,32 по 867,17 тис. VND.

3-я група: із 867,60 по 1.125,02 тис. VND.

4-а група: із 1.125,20 по 1.625,91 тис. VND.

5-а група: із 1.626,01 по 14.002,25 тис. VND.

Проведені автором розрахунки свідчать, що середньорічний доход на 1 особу дорівнює 1105 тис. VND., у тому числі у містах – 1815 тис. VND., що майже в 2 рази вище, ніж у селах. Середньорічний доход на 1 особу 5-ої групи становить 2190 тис. VND., що в 4,43 рази вище, ніж у 1-ій групі. У 1-ій групі велику частку становить доход від сільського господарства (59,28%). Вона поступово зменшується й у 5-ій групі дорівнює тільки 17,51%. При цьому середньорічні збереження однієї сім'ї становлять 1782 тис. VND., у селах – 856 тис. VND., у містах – 5484 тис. VND. Вони збільшуються з 1-ої групи (192,8 тис. VND.) до 5-ої групи (6163,9 тис. VND.). Основна форма заощаджень – золото (44,01%), далі йде нерухомість (20,10%), готівка (10,05%) і заощадження в ощадкасах (7,36%).

У В'єтнамі більшість малозабезпечених (біля 9 відсотків сільського населення) зосереджено у віддалених, бідних ресурсами, переважно гористих районах внутрішніх провінцій країни, причому за межею бідності знаходяться цілі громади. Хоча бідняки в цих районах мають права землекористування, земля тут настільки низької якості, що часто нездатна навіть прогодувати працівників. Проте соціальні програми дотепер не охоплюють ці найбідніші райони В'єтнаму. Друге коло проблем стосується подолання різниці у рівні життя міських і сільських робітників. Система соціального страхування, розрахована на низьку мобільність робочої сили, дотепер не враховує той факт, що працівники можуть поміняти як місце роботи, так і місце проживання. На цей час чверть працівників сільського господарства одержує зарплату, але дотепер не мають доступу до соціального страхування на рівні міських жителів. Як показує проведений автором аналіз, з метою підвищення ефективності соціального захисту населення В'єтнаму доцільно вивести управління соціальною допомогою і виплатою допомоги з-під контролю підприємств.

Очікується, що В'єтнаму в широких масштабах будуть потрібні й інші заходи для вирішення проблеми подолання бідності. Однак з точки зору практичної організації роботи насамперед необхідно визначити категорії незаможних, для чого в роботі пропонуються наступні механізми: визначення рівня доходів одержувачів допомоги і перевірка доходів; використання показників (індикаторів) рівня і причин бідності, наприклад, пов'язаної з віком або станом здоров'я; розробка програм, що становлять інтерес тільки для незаможних прошарків населення. Крім того, необхідно розробити прості критерії для видачі допомоги, передати ініціативу в руки місцевих органів влади і залучити до співробітництва лідерів місцевих громад і представників широких зацікавлених кіл, включаючи соціально вразливі групи населення.

У цьому контексті, на думку автора, важливу роль можуть зіграти неурядові організації (НУО). Однак із метою заохочення їхньої діяльності уряд В'єтнаму спочатку повинен її легалізувати, а також ув'язати з податковими пільгами або певною мірою налагодити її фінансування. НУО часто можуть більш ефективно, ніж державні установи, забезпечити допомоги і організувати надання послуг бідним. Крім того, вони з більшою легкістю залучають населення до співробітництва й у цілому сприяють розвитку цивільного суспільства.

Вимагає свого розвитку також реформа пенсійного забезпечення і підвищення ролі приватних пенсійних програм. У кінцевому рахунку, як доводиться в дисертаційній роботі, за умов В'єтнаму доцільно орієнтуватися на систему пенсійного забезпечення, що включає три елементи: державні пенсії, виплачувані з поточних доходів; фондові пенсії за рахунок приватних програм, і, у тих випадках, коли фондовий компонент є обов'язковим, ще один, третій рівень, що складається з приватних фондових пенсій.

Дисертант вважає, що першим обов'язковим кроком на шляху до реформи для уряду В'єтнаму повинне стати чітке розмежування між цілями страхування і цілями підтримки, оскільки існує значний розрив між найбіднішими громадянами (що, як правило, є адресатами програм підтримки), і громадянами, зайнятими у формальному секторі (що є адресатами програм страхування). Досвід підказує, що неуспіх такого розмежування практично напевно приводить до зриву програм страхування, і негативно позначається на програмах підтримки. Більш того, лише тоді, коли соціальне страхування чітко відділене від підтримки, держава може широко залучити приватні структури і привнести конкуренцію в сферу страхування. На відміну від соціального страхування, що може бути самофінансованим, соціальна допомога вимагає прямих державних витрат. Звідси випливає, що особливо важливо підтримувати рівновагу між цілями зменшення бідності і проведенням зваженої фінансової політики.

Таким чином, у системі стратегічних і оперативних заходів в'єтнамська держава має забезпечити реалізацію повного набору елементарних суспільних благ і послуг: основу законності, стабільне макроекономічне середовище, елементарні послуги охорони здоров'я, загальну початкову освіту, адекватну транспортну інфраструктуру і гарантії безпеки. У той же час, держава часом надає занадто багато найрізноманітніших послуг, які можуть забезпечувати приватні ринки. У зв'язку з цим В'єтнам, як і інші країни зі слабкими державними інститутами, має як пріоритетні розглядати завдання пошуку найбільш ефективних способів використання ринків і залучення приватних компаній та інших недержавних провайдерів до надання соціальних послуг.

В короткотерміновому періоді держава повинна шукати способи укріплення довіри населення до своїх поточних практичних дій. У довгостроковій перспективі єдиним шляхом вирішення проблеми підвищення рівня життя населення є забезпечення економічного росту в рамках політики, спрямованої на створення ринкової економіки, і побудова адекватної ринковим умовам комплексної системи форм, методів, механізмів і інститутів, що забезпечують проведення ефективної політики щодо підвищення рівня життя населення В'єтнаму.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження показало, що, незважаючи на безсумнівні успіхи проведених реформ, сучасний В'єтнам стикається з великою кількістю гострих соціально-трудових проблем. Серед цих проблем особливе місце займає такий ключовий чинник розвитку, як матеріальне становище більшості населення.

Своєрідність категорії ''рівень життя'' полягає в тому, що вона не може характеризуватися яким-небудь одним показником, і об'єктивно визначається широким спектром показників, кожний з яких стосується лише окремого елементу рівня життя населення. При цьому ''рівень життя'' як сукупна категорія виконує функцію базового індикатора, необхідного для узагальненої оцінки ефективності реалізації державою як основних напрямків соціально-економічної політики, так і окремих рішень економічного характеру. Показники, що характеризують рівень життя і ступінь відповідності споживання реальним потребам населення, доцільно розглядати як основні індикатори у системі кількісних і якісних орієнтирів рівня життя населення.

В умовах сучасного В'єтнаму нормативи життєвого рівня населення несуть функціональне навантаження виявлення соціальних груп, що не досягають нормативів межі бідності, і використовуються при формуванні комплексу заходів державної політики в сфері соціального забезпечення, праці і зарплати, зайнятості населення, що дозволяють досягти мінімальних нормативів значній частині населення країни. Найважливішим індикатором життєвого рівня населення в умовах В'єтнаму є мінімальний споживчий бюджет. Він являє собою показник вартості життя, рівень споживання нижче якої може характеризуватися як бідність.

Найважливішою передумовою стабілізації і підвищення рівня життя населення є державне регулювання розвитку споживчого ринку з метою підвищення його насиченості. Для вирішення цього завдання в структурі заходів державної соціально-економічної політики необхідно передбачити прийняття законодавчо-правових актів щодо додання статусу пріоритетних таким видам діяльності, як інвестування у виробництво споживчих товарів, переозброєння підприємств з метою збільшення обсягів виробництва, підприємницька діяльність у сфері виробництва споживчих товарів, продаж споживчих товарів підприємствами роздрібної торгівлі. Бюджети мінімуму матеріальної забезпеченості осіб, зайнятих простою і легкою працею, доцільно використовувати як основу визначення розмірів мінімальної оплати праці, а бюджети осіб літнього віку – як вихідний пункт мінімальної пенсії за віком. Розміри стипендій при цьому можна визначати, виходячи з мінімальної заробітної плати.

Аналіз системи оподаткування доходів громадян у В'єтнамі свідчить про необхідність її вдосконалення в напрямі послаблення податкового тиску на громадян з низькими доходами і підвищення диференціації ставок оподаткування. У системі державного регулювання рівня життя в умовах В'єтнаму необхідно забезпечити встановлення, регулярний перегляд і диференціацію рівня МЗП з врахуванням індексу споживчих цін і динаміки середньої зарплати по регіонах країни. З врахуванням особливостей В'єтнаму першочергова увага з боку держави має бути зосереджена на впровадженні надійних індикаторів виявлення категорій громадян, що дійсно потребують захисту; розробці конкретних форм і механізмів надання допомоги; встановленні та диференціації мінімально необхідних рівнів допомоги.

Побудова і розвиток системи соціальних виплат у В'єтнамі має забезпечити дію наступних механізмів: страхування від таких ризиків, як безробіття; вирівнювання доходів, що дозволяє працюючим відкладати заощадження для підтримки свого добробуту в старості; надання допомоги бідним, що забезпечує мінімальний прожитковий рівень кожному члену суспільства. Усі ці зміни потребують зміцнення системи управління соціальною допомогою, що включає розвиток відповідної організаційної, правової, інституціональної й інформаційно-статистичної інфраструктури державної політики в сфері рівня життя населення В'єтнаму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чинь Суан Хьеу. Социальные последствия экономических реформ во Вьетнаме //Зайнятість населення та оплата праці в перехідній економіці: Зб. наук. пр. – Київ: Ін-т економіки НАН України, 1998. – С.104-107.

2. Чинь Суан Хьєу. Сучасні тенденції взаємозв'язку рівня життя населення та економічного розвитку В'єтнаму //Регулювання зайнятості та оплати праці в перехідній економіці: Зб. наук. пр. – Київ: Ін-т економіки НАН України, 1999. – С.142-146.

3. Чинь Суан Хьеу. Проблемы реформирования системы организации заработной оплаты во Вьетнаме // Оплата праці: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. – Луцьк: “Вежа”, Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки, 2000. – С.173-176.

АНОТАЦІЯ

Чинь Суан Хьєу. Вплив соціально-економічних перетворень на рівень життя населення