ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЧЕНЦОВ Віктор Васильович

УДК: 947.7

ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ В

РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

В 20-ТІ РОКИ

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Дніпропетровськ - 2000

Дисертацією є монографія.

Робота виконана у відділі регіональних проблем історії України НАН України

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор, академік НАН України Тронько ПетроТимофійович,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу регіональних проблем історії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Кульчицький Станіслав Владиславович, Інститут історії України НАН України,

заступник директора;

доктор історичних наук, професор,

Турченко Федір Григорович,

Запорізький державний університет, завідувач кафедри новітньої історії України,

декан історичного факультету; доктор історичних наук, професор,

Бут Олександр Микитович

Донецький державний університет,

професор кафедри історії слов‘ян.

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, кафедра історії України.

Захист відбудеться “18” жовтня 2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 при Дніпропетровському державному університеті (49625
м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд.307).

З монографією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8 та у наукових бібліотеках за списком, затвердженим ВАК України.

Автореферат розісланий 15 вересня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.О. Кривий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У період становлення нової демократичної держави значно зріс інтерес громадськості до історії України, особливо до сторінок, що не були достатньо висвітлені внаслідок ідеологічного заангажування, кон’юнктурних міркувань і протягом тривалого часу подавались у спотвореному вигляді. Саме до них належать проблеми, пов’язані з політичними репресіями в радянському суспільстві. Сьогодні для більшості людей складно розібратися в причинах трагічних подій, що обірвали чи понівечили життя мільйонів співвітчизників. Крім наукових, морально-етичних цілей, на перший план виступає прикладне значення подібних досліджень. Сучасники переконались: не можна трактувати терор і насильство як минулі біди, якими означились попередні етапи історії країни. Час показав, що терор - це застаріла хвороба суспільства, притаманна йому у разі стрибкоподібного розвитку. Пошуки шляхів подолання цієї недуги - найважливіше завдання суспільного організму.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Значним досягненням української державності у зв’язку з цим є введення в дію в 1991 р. Закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” та на його основі прийняття Президією Верховної Ради (постанова № 2256-ХІІ від 6.04.1992 р.) і Кабінетом Міністрів України (постанова № 530 від 11.09.1992 р.) рішення про підготовку та видання науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”. На державному рівні було заявлено про доцільність виконання дослідницької програми, у ході реалізації якої, за твердим переконанням її керівника, академіка НАН України П.Т. Тронька, треба “... не просто глибоко осмислити і проаналізувати негативні явища в історії України, а й опрацювати пропозиції до керівних державних органів про увічнення світлої пам’яті невинно репресованих. Не менш цінно дослідити, ввести в науковий обіг, оприлюднити досі невідомі документи про наміри і діяння вищого політичного керівництва, органів вищого державного управління, колишніх спеціальних служб і тим самим відкрити можливості для наукового вивчення і узагальнення проблем, пов’язаних з зародженням і функціонуванням тоталітарної системи” Тронько П. Наш священний обов’язок // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1995. - № 1, 2.

.

Запропонована монографія, що рекомендована для захисту як докторська дисертація, виконана в рамках даної програми. Автор є членом Дніпропетровської обласної редакційної колегії по підготовці і виданню науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, членом авторського колективу першого видання серії “Відроджена пам’ять. Книга нарисів” (автор 9 нарисів). У межах даної програми ним підготовлено дві монографії, три документальних видання (укладач, автор передмов), понад 20 статей у фахових виданнях, у т.ч. 6 статей у журналі “З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ” (засновник - головна редакційна колегія науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”).

Об’єктом дослідження даної роботи є політичні репресії як явище в його сукупності без акценту на їх правомірність з боку держави щодо конкретних громадян. У цьому контексті слід зазначити, що Закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 р. поширюється на осіб, необгрунтовано засуджених судами Української СРР або репресованих на території республіки іншими державними органами за період від 1917 р. і до часу початку дії даного Закону, причому під репресіями розумілися позбавлення життя і волі, переселення в примусових формах, висилання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове влаштування у медичних закладах, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав і свобод за мотивами політичного, класового, національного, релігійного і соціального характеру.11 Правда Украины. -1991. - 13 мая.

У Постанові Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. “Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” дається пояснення, що слід розуміти під політичним мотивом репресій.

Безумовно, не всі особи, які здійснили політичні злочини, підлягають реабілітації. Закон України передбачає дієвість здійснених присудів, якщо в матеріалах кримінальних справ міститься сукупність доказів, що підтверджують обгрунтованість притягнення до відповідальності громадян за деякі злочини.22 Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №15. - Ст. 88.

Предметом дослідження є вивчення механізму формування і здійснення репресивної політики проти різних соціальних та політичних груп населення Радянської України в 20-ті роки на основі комплексного аналізу архівних джерел (в першу чергу матеріалів спеціальних служб) та наукової літератури.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1920 по 1930-й рік. Зроблено це тому, що переважна більшість праць, виданих друком, висвітлює репресивну діяльність держави кінця 20-х - 30-х років. І це справедливо, враховуючи масовий характер каральних акцій у зазначений час. Окремі історики займаються проблемами репресій у період революції та військово-політичного протистояння, громадянської війни 1918-1920 рр.33 Див. Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917-1921 рр. - К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1999. - 319 с.; Реєнт О. У робітнях історичної науки. - К.: Просвіта, 1999. - 352 с. та ін. 20-ті ж роки дослідники нерідко ідеалізують, порівнюючи тогочасні процеси з попередніми та наступними, безпосередньо пов`язують їх з новою економічною політикою, яка дозволила протягом кількох років довести перевагу ринкових відносин.

Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб, виходячи зі ступеня наукової розробки проблеми, наявної джерельної бази та історіографічної спадщини, всебічно проаналізувати політичні репресії як явище, визначити особливості репресивної політики в радянському суспільстві в 20-ті роки, специфіку політичних переслідувань в Україні.

Завдання, які були поставлені для досягнення цієї мети, такі:

·

·

·

·

·

Теоретико-методологічні основи дисертаційного дослідження грунтуються на принципах історизму і об‘єктивності та застосуванні загальнонаукових (історичний, логічний, класифікації), міждисциплінарних (структурно-системний), а також історичних (порівняльно-історичний, хронології, періодізації, рестроспективний) методів дослідження.

Використана методика дозволила розглянути і висвітлити досліджувану проблему у взаємозв‘язку з процесами, що відбувалися в Україні в цей період.

На основі проведеного аналізу друкованих і не введених до наукового обігу джерел з досліджуваного періоду і території, історичних праць вітчизняних і зарубіжних істориків зроблена спроба встановити, наскільки існуючий комплекс джерел і літератури дозволяє висвітлити основні проблеми періоду, що вивчаються.

Для реалізації задуму дослідження здійснений загальний комплексний огляд документів з політичної історії України, враховуючи їх видову різноманітність і неоднозначність інформації, яку вони містять та ступінь вірогідності.

Застосування синхронного та диахронного методів дослідження історичних джерел у поєднанні з порівняльно-історичним методами хронології та актуалізації дозволили отримати уявлення про систему пам‘яток, на основі яких можна відтворити узагальнену цілісну картину минулого або окремих суспільних явищ.

Наукова новизна дослідження визначається постановкою проблеми, комплексним розкриттям механізму формування і здійснення репресивної політики в Радянській Україні в 20-ті роки. Вперше в науковій літературі вводиться в науковий обіг і аналізується комплекс нових документів і матеріалів, в першу чергу з архівів спеціальних служб (Служби безпеки України, Міністерства безпеки Російської Федерації). Розкриваються інформаційні можливості зазначеного корпусу для дослідження теми політичних репресій. Зроблено спробу систематизувати та класифікувати документи радянських органів державної безпеки 20-х років, визначено місце, становище і роль органів безпеки (НК-ДПУ) в державній системі, взаємини з партійними, радянськими структурами влади й управління.

Здійснено аналіз юридичних норм 20-х років, насамперед у контексті сприяння законодавчої та нормативно-правової бази державним інститутам у проведенні репресивної політики.

Показано механізм упровадження політичних репресій протягом 20-х років, виділено головні етапи й особливості репресивної політики в Україні, з’ясовано специфіку репресій стосовно окремих соціальних верств населення: творчої та технічної інтелігенції, робітничого класу, молоді і т.д.

Докладно досліджено суть, форми і методи політичних репресій, що здійснювались більшовиками заради утвердження і зміцнення радянської влади в українському селі, в т.ч. діяльність воєнних нарад, інститутів заручників, десятихатників, відповідачів і т.ін.

Розкрито деякі аспекти здійснення політичних репресій з боку радянської держави, (перш за все за допомогою органів держбезпеки) щодо представників різних релігійних конфесій, вірувань та духовних вчень.

Доведено, що різні прояви опозиції існуючому режиму давалися взнаки протягом усього періоду 20-х. Простежено етапи розправи правлячої партії над членами опозиційних партій соціалістичної орієнтації та опозиційно налаштованими комуністами. Визначено роль і місце політичних репресій у цьому процесі.

Особистий внесок здобувача полягає у порушенні і самостійному вирішенні важливої наукової проблеми, що дозволяє глибше і повніше усвідомити причини, суть та наслідки репресивної політики в радянському суспільстві, а також уведенні до наукового обігу і аналізі значного комплексу нових джерел.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в процесі дослідження результати були використані автором під час підготовки монографії “Трагические судьбы. Политические репрессии против немецкого населения Украины в 20-е - 30-е годы” (Москва, 1999; 2-е изд. - Москва, 2000), документальних видань “Отчет Екатеринославской губернской чрезвычайной комиссии. С 1 января 1920 г. по 1 ноября 1921 г.” (Днепропетровск, 1994), “Повернення із небуття” (Дніпропетровськ, 1995), “За відсутністю складу злочину” (Дніпропетровськ, 2000), “Жандармерия и охранка конца ХІХ - начала ХХ столетия” (Днепропетровск, 1996), тематичної серії книг “Реабілітовані історією”, виданих в Дніпропетровській області, навчально-методичних розробках з дисципліни “Історія України” (“Практикум”, “Завдання для самостійної роботи”, “Тестові завдання”. - Дніпропетровськ: АМСУ, 2000, “Методичні рекомендації щодо підготовки та написання курсової роботи”, - Дніпропетровськ: АМСУ, 1998), викладанні курсу “Історія України” в Академії митної служби України, спецкурсу “Політичні репресії в радянському суспільстві” на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету, виступах на кафедрах Єрусалимського (1992) та Дюссельдорфського (1995) університетів.

У монографії узагальнено низку теоретичних та конкретних питань, результати вивчення яких можуть бути використані у навчальних закладах у процесі викладання історії України, у підготовці історичних праць та посібників з історії України для вчителів і студентів, для підготовки і видання серії книг “Реабілітовані історією”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження викладені в 72 публікаціях автора загальним обсягом більше 100 др. арк., серед них є монографія, 3 документальних видання, 43 наукові статті і понад 20 публікацій матеріалів і тез наукових конференцій.

Результати дослідження були оприлюднені на 18 наукових конференціях, серед яких науково-практична конференція з музейної справи і краєзнавства (Дніпропетровськ, 1993), “Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-е - 80-е годы ХХ века)” (Харків, 1994), наукова конференція, присвячена міжнародному дню музеїв, 17 травня 1994 р. (Дніпропетровськ, 1994); “Історія науки і техніки: проблеми, дослідження, викладання, гуманізації освіти” (Дніпропетровськ, 1994); “Влада в Україні. Історія та сучасність” (Дніпропетровськ, 1994); “Немцы России (СССР) в 1914-1928 гг.” (Геттінген, ФРН, 1994); “Регіональне і загальне в історії” (Дніпропетровськ, 1995), “Немцы в Украине” (Днепропетровск, 1995); “Інтелігенція: суть, історичні долі та перспективи” (Дніпропетровськ, 1996); “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи” (Київ, 1996); “ХХ століття - століття революцій” (Дніпропетровськ, 1997); “Российские немцы. Историография и источниковедение” (Анапа, 1997); “Еврейская мысль сквозь века” (Днепропетровск, 1997); “Украина - Германия: экономическое и интеллектуальное сотрудничество (ХІХ-ХХ вв.)” (Днепропетровск, 1997); “Політична і військова діяльність Н.І. Махна” (Запоріжжя, 1998); “Немцы России и СССР: 1900-1940 гг.” (Москва, 1999); “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи” (Київ-Дніпропетровськ, 1999).

Монографія обговорена на засіданні відділу регіональної історії Інституту історії України НАН України (протокол № 7 від 20 червня 2000 р.).

Структуру роботи підпорядковано меті та завданням дослідження. Монографія складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, списку скорочень. Повний обсяг монографії становить 482 с., в т.ч. перелік джерел та літератури - 85 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі до монографії обгрунтовано вибір теми, її актуальність, зв’язок з науковими програмами, визначено хронологічні рамки, мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, розглядається стан наукової розробки проблеми та її документальне віддзеркалення.

Підхід радянських істориків до вивчення теми політичних репресій визначався настановами правлячої партії про контрреволюційну сутність будь-якої опозиції режиму. Саме під таким кутом зору розглядалися взаємини комуністичної партії з селянством, інтелігенцією, релігійними утвореннями, політичними партіями.

Особливий інтерес серед робіт радянського періоду в плані розкриття теми політичних репресій становить література 20 - 80-х років, присвячена діяльності радянських спецслужб.

Необхідно виділити два основних типи досліджень: відкриті публікації та видання з грифом обмеження.

Праці, що призначалися для службового користування, виходили в основному в навчальних закладах КДБ.

На жаль, ступінь таємності досліджень з грифом обмеження не дозволяє в повному обсязі зробити історіографічний огляд даної літератури.

Першими загальнодоступними дослідженнями, присвяченими діяльності НК-ДПУ, були роботи безпосередніх керівників відомства в Україні М.Я.Лациса, Я.Х.Петерса, С.С.Дукельського, які відобразили найбільш успішні операції по розгрому “контрреволюційних сил”11 Лацис М.Я. (Судрабс). Дзержинский и ВЧК // Пролетарская революция. - 1926. - № 9; Його ж. Чрезвычайные комиссии по борьбе с контрреволюцией. - М., 1921; Дукельський С. ЧК-ДПУ // УІЖ.- 1991. -
№ 1 . - С. 25-36; № 3.; Його ж. - ЧК на Україні. - Торонто, 1989; Петерс Я. Несколько слов о работе ВЧК-ОГПУ // Правда. - 1928. - 18 декабря. .

У 20-30-і рр. з’явилися перші роботи узагальнюючого характеру А. Малицького,
Л. Бичкова, в яких діяльність українських чекістів розглядалася на тлі соціально-політичної ситуації в країні: антирадянські виступи, розкладання політичних сил, форми придушення т.зв. контрреволюції радянською владою.22 Малицкий А. Чека и ГПУ. - Харьков, 1923; Бычков Л.Н. ВЧК в годы гражданской войны. - М., 1940 та ін.

У повоєнній радянській історіографії історія органів НК-ДПУ висвітлювалась, головним чином, у загальносоюзному масштабі, з частковим використанням документів центральних архівів країни.

Історики мали обмежений доступ до архівних матеріалів з історії НК-ДПУ. Тому їх дослідження грунтувалися навколо “дозволених” тем, як наприклад, боротьба з бандитизмом, чекістські операції “Синдикат-2”, “Трест” та ін.11 Голинков Д.Л. Крушение антисоветского подполья в СССР (1917-1925). - Кн. 1-2. - М., - 1986;
Софинов П.Г. Очерки истории ВЧК. - М., 1960; Голіченко В.Д. Партійне керівництво органами державної безпеки. На матеріалах України. - Київ, 1968 та ін.

Спробу викласти цілісну історію спецслужб на етапі 1918-1922 рр. зробили на замовлення КДБ УРСР Л.Н. Маймескулов, А.І. Рогожін, В.В. Сташис, які протягом тривалого часу займалися чекістською проблематикою.22 Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Всеукраинская чрезвычайная комиссия (ВУЧК) 1918-1922. - Харьков, 1990.

Починаючи з 20-х років систематично друком виходили дуже цікаві документальні видання з історії органів держбезпеки. Одним із перших стало двотомне видання “Красная книга ВЧК”.33 Красная книга ВЧК. - М., 1989.

У 1958 і 1971 роках вийшли друком два дуже схожих видання документів з історії ВНК і ВУНК. Упорядники збірників виконували конкретні ідеологічні завдання, що не могло не відбитися на доборі документів.44 Из истории ВЧК 1917-1921. Сборник документов. - М., 1958; На защите революции. Из истории Всеукраинской Чрезвычайной комиссии 1917-1922. Сборник документов и материалов. - Киев, 1971;
В.И. Ленин и ВЧК. Сборник документов (1917-1922 гг.). - М., 1987 та ін.

Проблеми, пов’язані з діяльністю НК-ДПУ, порушувалися в працях, які висвітлювали різні аспекти соціально-класового протистояння в 20-ті роки.55 Лихолат А.В. Разгром националистической контрреволюции на Украине (1917-1922). - М., 1954; Кучер О.О. Розгром збройної внутрішньої контрреволюції на Україні в 1921-1923 рр. - Харків, 1971; Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. - К., 1978 та ін.

Однією з популярних тем радянської історіографії була тема боротьби комуністичної партії за єдність своїх рядів. Автори монографій і дисертацій наполягали на тому, що комуністична партія України завжди була вірною опорою КПРС у боротьбі проти антиленінських угруповань.66 Шахов А.А. В борьбе за ленинское единство партии. - Львов, 1979; Коломийченко И.И., Потеряйко Л.И. Борьба КП(б)У против правого уклона за ленинское единство рядов партии. - К., 1979; Бачинський Л., Бородін О. Боротьба КП України проти троцькізму, за єдність рядів партії (1918-1927 рр.). - К., 1968 та ін.

У контексті дослідження історії політичних репресій винятковий інтерес становить мемуарна література, або як самі учасники подій сприймали і оцінювали їх.77 Остряков С.З. Военные чекисты. - М., 1978; Рыцари долга: Воспоминания чекистов. - Донецк, 1986; Разглашению не подлежало. Очерки, статьи, воспоминания о чекистах Винничины. - Одесса, 1989 та ін.

Перші наукові публікації, які пролили світло на трагічні сторінки української історії ХХ ст., з’явилися у вітчизняній історіографії на межі 80-90-х років.

У цей час в історичній науці спостерігаємо дві суперечливі тенденції. З одного боку, за інерцією продовжували видаватися праці, захищалися дисертаційні роботи прихильників ортодоксальної концепції радянської історіографії. З іншого - почала з’являтися публіцистична і наукова література, в якій автори перекладали відповідальність за політичний терор 20-30-х років виключно на Сталіна та його оточення. Це повністю відповідало офіційній доктрині КПРС про можливість побудови соціалізму “з людським обличчям”.

З другої половини 80-х років вітчизняні історики отримали можливість познайомитися з раніше засекреченими творами лідерів політичної опозиції 20-х років, мемуарами та літературними роздумами очевидців тих подій, дослідженнями дисидентів, зарубіжних авторів.

Однією з перших за часом видання (20-ті роки) й цікавих за змістом, включенням фактичного матеріалу можна вважати книгу С.П. Мельгунова, написану на основі паризького архіву денікінської комісії генерала Рерберга.11 Мельгунов С.П. Красный террор в России. - Симферополь, 1991.

У 50-х роках зробив спробу розібратися в теорії, тактиці і стратегії більшовизму в національному питанні, систематизувати матеріали і факти, дати їм політичний аналіз
Г. Костюк.22 Костюк Г. Сталінізм в Україні (Генеза і наслідки). - К., 1995.

Р. Конквест, поставивши завдання “знайти й зафіксувати те, що відбувалося в реальному житті, об’єктивно викласти безсумнівні факти в їхньому історичному контексті”, створив працю, де спираючись на документальні джерела не тільки розкрив жахливі картини колективізації та голодомору 1929-1933 рр., але й довів, що історія взаємовідносин радянської влади і селянства починаючи з 1917 року - це історія конфліктів та воєнного протистояння, застосування до нього різних форм насильства з боку влади.33 Конквест Роберт. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. - К., 1993.

Публікація в СРСР зарубіжних праць дала радянським історикам змогу ознайомитися з альтернативними поглядами на національне минуле. У радянській історіографії формується новий радикальний напрям дослідників, які відійшли від “перебудовного” розуміння історичного процесу. Розгорнулися цікаві дискусії між прихильниками горбачовського ленінізму і прибічниками антирадянських поглядів на історію СРСР.

На межі 80-90-х років побачили світ публікації з роздумами про причини і сутність сталінізму. Відповідаючи на запитання, чому стали можливими масові репресії 30-х років, історики розпочали пошуки економічних, соціальних, політичних передумов терору в попередні роки.44 Гордон Л.А., Клопов Э.В. Что это было? Размышления о предпосылках и итогах того, что случилось с нами в 30-40-е годы. - М., 1989; Осмыслить культ Сталина. - М., 1989; История и сталинизм. - М., 1991 та ін.

У цьому контексті було зроблено спроби встановити зв’язок між утвердженням сталінізму і формуванням верстви радянської бюрократії. Простежувалась тенденція підмінити проблему дослідження сталінізму вивченням феномена значних політичних діячів. Історики з нових позицій звернулися до біографій більшовицьких лідерів - В.І. Леніна,
Й.В. Сталіна, Л.Д. Троцького, М.І. Бухаріна, Х.Г. Раковського та ін.11 Волкогонов Д. Триумф и трагедия. И.В. Сталин: политический портрет: в 2-х т., 4-х ч. - М., 1989;
Волкогонов Д.А. Троцкий. Политический портрет. Кн. 1, 2. - М., 1994; Латышев А.Г. Рассекреченный Ленин. - М., 1996; Волковинський В.М., Кульчицький С.В. Христиан Раковський. Політичний портрет.- К., 1990 та ін.

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років радянські вчені почали вводити до наукового обігу нові архівні документи, які значно розширювали уявлення про політичні процеси 20-х років.22 Реабилитация: Политические процессы 30-50-х гг. Сборник. - М., 1991; Колективізація і голод на Україні 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. - К., 1992; Голод 1921-1923 років в Україні. Збірник документів і матеріалів. - К., 1993 та ін.

Наслідком використання дослідниками нових документів стало формування різних поглядів на історію радянського суспільства, поява праць, виконаних на грунтовній джерельній основі, що радикально змінювали погляди про події громадянської війни, непу, індустріалізації, колективізації тощо.33 Алексеева Л.М. История инакомыслия в СССР: Новейший период.- Вильнюс, М., 1992; Лукин Ю.Ф. Из истории сопротивления тоталитаризму в СССР (20-80-е). - М., 1992; Восленский М. Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза. - М.,1991 та ін.

Процеси, пов’язані з утворенням самостійної української держави послужили поштовхом для розробки теми “Сталінізм в Україні”.

На початку 90-х років з’явилися монографії узагальнюючого характеру, що претендують на “грунтовне і комплексне наукове дослідження сутнісних ознак і конкретно-історичних форм сталінізму”. Саме такою стала колективна праця “Сталінізм на Україні: 20-
30-ті роки”.44 Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. - К., 1990.

Одночасно з В.М. Даниленком, Г.В. Касьяновим, С.В. Кульчицьким на розгляд громадськості виніс свої перші роботи Ю.І. Шаповал.55 Шаповал Ю.І. У ті трагічні роки. Сталінізм на Україні. - К., 1990; Сталінізм і Україна // УІЖ. - 1990. - № 12. - 1991. - № 2, 4-8, 10-12. - 1992.- № 1-6; Шаповал Ю. Людина і система (Штрихи до портрета тоталітарної доби України). - К., 1994; Шаповал Ю. І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. - К., 1993.

Безпосередньо 20-м рокам присвятив свою фундаментальну роботу “Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)” С.В.Кульчицький.66 Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928).- К., 1996; Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). - К.: Видавничий дім “Альтернатива”, 1999. - 336 с.

У роботах С.В. Кульчицького,Ю.І. Шаповала, В.М. Даниленка, Г.В.Касьянова та ін. були намічені головні напрями дослідження теми політичних репресій 20-30-х років.

З уведенням в обіг нових архівних документів (партійних інстанцій усіх рівнів, органів суду, прокуратури, міліції, НК-ДПУ-НКВС тощо) спостерігається спеціалізація дослідників стосовно вивчення окремих аспектів більшовицької репресивної політики.

Продуктивно займаються вчені проблемою політичного терору щодо сільського населення. Причому якщо раніше об’єктом вивчення були події хлібозаготівель і колективізації, то тепер автори намагаються розібратися в особливостях репресій впродовж усіх 20-х років, акцентуючи увагу на формах опору селянства.11 Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. - К., 1991; Шаталіна Є.П. Селянські виселки під час колективізації в Україні (1928-1932 рр.). - К., 1997; Мовчан О.М. Невідомі сторінки голоду 1921-1923 рр. в Україні. - К., 1993; Калініченко В.В. Селянське господарство в період непу: історико-економічне дослідження. - Х., 1997; Волковинський В.М. Нестор Махно: легенди і реальність. - К., 1994; Верстюк В.Ф. Махновщина. Селянський повстанський рух на Україні (1918-1921). - К., 1991; Ганжа О.І. Опір селян становленню тоталітарного режиму в УСРР.- К., 1996; Ченцов В.В., Архірейський Д.В. Влада і селянство в Україні в 20-ті рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1999.- № 1,2. - С. 87-128.

Чималий інтерес у істориків викликають суперечливі взаємовідносини інтелігенції і можновладців. Перш за все, треба відзначити праці, в яких політичні репресії проти інтелігенції розглядалися в контексті суспільно-політичних процесів в Україні.22 Держава і українська інтелігенція (деякі аспекти взаємовідносин у 20-х- на початку 30-х рр.). - К., 1990; Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х-30-х років: Соціальний портрет та історична доля. - К., Едмонтон, 1992 та ін.

Тему “Сталінізм і українська інтелігенція” розглянуто на сторінках монографії
Г.В. Касьянова та В.М. Даниленка. Її подальший розвиток знайшов вияв у праці
О.С. Рубльова, Ю.А. Черненка.33 Касьянов Г.В., Даниленко В.М. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-ті роки). - М., 1991; Рубльов О.С., Черненко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції. - К., 1994.

Світ побачили розробки, присвячені різним прошаркам наукової і творчої інтелігенції.

У полі зору дослідників - і колоритні постаті представників української еліти, чия доля багато в чому визначалась політичним принципом влади: “хто не з нами, той проти нас”.44 Петров В. Діячі української культури - жертви більшовицького терору (1920-1940 рр.). - К., 1992; Репресоване “відродження”. - К., 1993; Репресоване краєзнавство. - К., 1991; З порога смерті. Письменники України - жертви сталінських репресій. - К., 1991; Ільєнко І. У жорнах репресій: Оповіді про українських письменників (За архівами ДПУ-НКВД). - К., 1995; Старовойтова О. Несправедливо забуті імена: діячі української творчої інтелігенції в роки культу особи Сталіна. - К., 1991; Мусієнко О. Злочини проти пори // Київська старовина. - 1995. - № 6; Санцевич А.В. Українські видатні історики під репресивним пресом сталінщини // Тоталітарна держава і політичні репресії в Україні у 20-80-і роки. - К., 1998; Мандрик Я.І. Переслідування освітян України в період становлення сталінської диктатури (1929-1938 рр.) // Проблеми освіти. - Вип. 5; Репресії 20-30-40-х і початку 50-х років на Україні. Науково-допоміжний бібліографічний покажчик. - К., 1992; Історія України: маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. Випуск 1,2,3. - К., 1996, 1997, 1998 (рубрика “Повернуті імена”); Мельник В. Початок трагедії М. Хвильового // Київ. - 1990. - № 1; Шаповал Ю. Що ми знаємо про Михайла Волобуєва // Літературна Україна. - 1993. - 12 серпня; Матвєєва Л. Тяжкий хрест опального академіка // Віче.- 1995. - № 9; Даниленко В. Один з 45-ти. В. Дурдуківський // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1998.- № 1,2; Ченцов В. “Натхненник української націоналістичної контрреволюції” // Хроніка 2000. - К., 1996; Голуб А.І., Ченцов В.В. Ще одна зневажена доля... Трагічні сторінки життя Володимира Пархоменка // Борисфен. - 1994. - № 12.; Пиріг Р.Я. Життя Михайла Грушевського. Останнє десятиліття (1924-1934). - К., 1993.

Ряд учених продовжує розробку теми за принципом висвітлення найбільш гучних політичних справ, процесів, організованих владою для покарання інтелектуалів.55 Болабольченко А. СВУ - суд над переконаннями. - К., 1994; Гнітько С. “Кадри вирішують все...” До 70-річчя судових процесів над технічною інтелігенцією // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1998. - № 1,2. - С.80-96; Ченцов В., Гавриленко І. “Визнавати себе українцем стало більш небезпечним, аніж за царату” // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. - К.: Рідний край, 1998. - Вип. 3. - С. 112-125.

В українській історіографії (як і в російській) склався напрямок досліджень історії церкви і політики, яку проводила компартія за допомогою державних органів, у т.ч. спеціальних служб (НК-ДПУ).66 Верига В. Конфіскація церковних цінностей в Україні в 1922. - Нью-Йорк, Торонто. - К., 1996;
Силантьев В.И. Большевики и православная церковь на Украине в 20-е годы. - Х., 1998; Пащенко В.О. Держава і православ’я вУкраїні: 20-30-ті роки ХХ ст.- К., 1993; Пащенко В.О. Православ’я в новітній історії України. - Полтава, 1997 та ін.

Інтереси істориків, як правило, пов’язані з діяльністю в Україні двох відгалужень православної церкви: РПЦ і УАПЦ.11 Пащенко В. Свобода совісті в Україні. Міфи і факти 20-30-х років. - К., 1994; Зінченко А.І. Життя і діяння митрополита Василя Липківського: Автореф. дис. докт. істор. наук. - К., 1998; Його ж. Визволення вірою: Життя і діяння митрополита Василя Липківського. - К., 1997 та ін.

Дослідження теми політичних репресій щодо інших релігійних конфесій знаходиться на початковому етапі.22 Репресована церква (Про трагічну долю Української греко-католицької церкви).- Дрогобич, 1994;
Перевезій В.О. Греко-католицька церква в умовах українсько-польської конфронтації 20-30-х рр. ХХ ст. - К., 1998; Рубльова Н. Невідома ділянка “антирелігійного фронту”: боротьба владних структур УСРР проти римсько-католицької церкви 1920-ті роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1998. - № 1,2..- С. 228-243; Ченцов В.В. Штрихи до портрета одного в’язня // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1997. - № 1,2. -
С. 227-240 та ін.

У ряді праць бачимо переоцінку поглядів на причини зникнення з політичної арени країни Рад партій соціалістів, комуністів небільшовицької орієнтації, вияв справжньої ролі державного терору в боротьбі з політичними опонентами.33 Бриндак О.Б. Ліквідація більшовиками політичної опозиції та становлення однопартійної системи в Україні в 20-ті роки ХХ століття. - Одеса, 1998; Волин С. Меньшевики на Украине (1917-1921). - Венсон, Vermont, 1990. - 146 с.; Гусев К.В. Эссеровская богородица. - М.: Луч, 1992. - 160 с.; Кокін С.А., Мовчан О.М. Ліквідація більшовиками право-есерівської і меншовицької опозиції в Україні 1920-1924 рр. - К., 1993; Болабольченко А. Всеволод Голубович і “Справа УПСР”. - К., 1993; Ченцов В.В. Більшовики-меншовики: держава проти партії (на українських матеріалах 20-х років) // Гуманітарний вісник. - 2000. - № 4. - С.28-38 та ін.

Продовжуються наукові пошуки у висвітленні форм і методів розправи сталінського оточення з членами внутрішньопартійної опозиції.44 Власть и оппозиция. Российский политический процесс ХХ столетия. - М., 1995; Роговин В. Была ли альтернатива? “Троцкизм”: взгляд через годы. - М., 1992; Мовчан О. Боротьба з правим ухилом у ВКП (б) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - 1998. - Вип. 4. - С. 171-208; Ченцов В.В., Архірейський Д.В. За принципом китайського дракона: внутрікомуністична опозиція 20-х років // Гуманітарний журнал. - 1999. - № 3. - С.44-56 та ін.

У ряді праць українських істориків порушуються питання боротьби владних структур з прибічниками ідеї незалежної України, причому першими тут стали публікації про масштаби і форми опору населення України панівному режиму.55 Пиріг Р.Я., Шаповал Ю.І. Микола Скрипник: хроніка загибелі. Сторінки історії України ХХ століття. - К., 1992; Сахно А. Щоденник “Контрреволюціонера”. - К., 1999: Бланк-прес. - 159 с. та ін.; Прилуцький В.І. Молодь УССР в період утвердження тоталітарної системи (1928-1933 рр.) - К., 1999. - 61 с.; Ченцов В.В., Архірейський Д.В. Національна антирадянська опозиція в Україні в 20-ті роки: погляд на проблему крізь архівні джерела // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2000. - № 2 - С. 15-35 та ін.

Одним з найбільш складних завдань історичної науки залишається осмислення механізму здійснення політичних репресій.66 Юрійчук Є.П. Становлення і характер радянської влади в Україні: історико-правові аспекти (1917-1922 рр.). - К., 1998; Жертвы репрессий. - К., 1993; Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Кн. 1, 2. - Л., 1993; Винниченко І. Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання.- К., 1994; Ченцов В.В. Трагические судьбы. Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920-е-1930-е годы. - М.: Готика, 1998. - 208 с. (13 др. арк.); 2-е изд. - М.: Готика, 2000. - 208 с.; Ченцов В.В. Революция и контрреволюция. Становление понятия “контрреволюционного преступления” в советском законодательстве // XX століття - століття революцій. Матеріали та тези доповідей та повідомлень Всеукраїнської наукової конференції. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 46-52 та ін.

Як самостійний напрям у висвітленні репресивної політики держави можна виокремити роль у ній органів НК-ДПУ-НКВС. Цьому послугували об’єктивні публікації про окремих керівників органів держбезпеки, а також видання, що розкриють деякі аспекти діяльності спецслужб.11 Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - К., 1997; Сідак В.С., Степанков В.С. З історії української розвідки та контррозвідки (нариси). - К., 1994; Сідак В.С. Національні спецслужби в період Української революції.- К., 1998; Очеретянко В. Загратована думка. - К., 2000; Ченцов В.В. “Табу - на думку, заборона - на слово”. За матеріалами роботи політконтролю НК-ДПУ у 20-ті роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1994. - № 1. - С. 12-19; Ченцов В., Іваненко В. Трагедія чекіста // Борисфен. - 1997. - № 10. - С. 12; № 11. - С. 14-17; Ченцов В.В. Чекіст запасу НКВС // Відроджена пам’ять. Книга нарисів. - Дніпропетровськ: Науково-редакційний центр обласної редколегії по підготовці й виданню тематичної серії книг “Реабілітовані історією”, 1999. - С. 383-396; Ченцов В.В. Аналогии в истории. Деятельность экономического отделения ЧК-ГПУ в условиях новой экономической политики // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-80 годы ХХ века). Материалы международной научной конференции. Харьков, 21-23 сент. 1993. - Т. 1. - Харьков, 1994. - С. 155-162 та ін.

У справі активізації досліджень важливу роль відіграли прийняті вищими державними органами влади і управління України законодавчі акти про реабілітацію незаконно репресованих, реалізація Державної програми підготовки науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”. У рамках останньої авторські колективи в різних областях України підготували й опублікували ряд оригінальних праць про здійснення репресивної політики.22 Реабілітовані історією. - К., Полтава, 1992; Правда через роки. Статті, спогади, документи. - Донецьк, 1995; Час “чорного ворона”. Нариси. - Кіровоград, 1995; Забуттю не підлягає. Нариси, спогади, документи. - Херсон, 1994;; Возвращение имени и чести.- Луганск: Облредколлегия “Реабилитированные историей”, 1995. - 288 с.; Політичні репресії на Поділлі (20-30-і рр. ХХ ст.). - Вінниця: Логос, 1999. - 248 с.; Відроджена пам‘ять. Книга нарисів. - Дніпропетровськ, 2000 та ін.

Всебічному розумінню проблеми слугує введення до наукового обігу нових архівних документів.

Схвальну оцінку громадськості дістали публікації В.І. Пристайка та Ю.І. Шаповала.33 ВЧК-ГПУ. Документы и материалы. - М., 1995; Документи трагічної історії України (1917-1927 рр.): Маловідоме про національно-визвольний рух, боротьбу політичних партій і репресії більшовиків. - К., 1999. - 640 с.; Пристайко В., Шаповал Ю. Справа “Спілки визволення України”: невідомі документи і факти. - К., 1995; Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД: трагічне десятиліття. - К., 1996; Отчет Екатеринославской губернской чрезвычайной комиссии с 1 января 1920 г. по 1 ноября 1921 г. - Днепропетровск: Дніпро, 1994. - 234 с.; Повернення із небуття. Документи і матеріали про жертви сталінського свавілля у Дніпропетровському університеті. - Дніпропетровськ: Промінь, 1995. - 164 с.; “За відсутністю складу злочину...” До історії політичних репресій 20-х- початку 50-х років у Дніпропетровському гірничому інституті. - Дніпропетровськ: НГАУ, 2000. - 192 с. та ін.

З уведенням у науковий обіг нових комплексів документів (в т.ч. колишніх спецслужб) постало питання про їхню джерелознавчу критику, методику опрацювання архівно-слідчих справ органів держбезпеки.44 Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР. - К., 1999. - 488 с.; Гранкіна О.В., Омельчук Д.В., Московченко Н.П. Використання архівно-слідчих справ громадян, репресованих у 1920-
1950-ті рр. Методичні рекомендації. - К., 1997; Подкур Р. За повідомленням радянських спецслужб. - К.: Рідний край, 2000.- 232 с.; Ченцов В.В. “Катеринослав. ГубЧК”. Суспільно-політичне та