Національна академія наук україни

інститут української археографії та джерелознавства

ім. М.С.Грушевського

ДЯЧОК ВАЛЕРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 930.221: 930.1

Джерела про УСТИМа КАРМАЛЮКА

ТА ОПРИШКІВСТВО НА ПОДІЛЛІ (1813 -1835)

07.00.06 – Історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та країнознавства Технологічного

університету Поділля (м. Хмельницький).

Науковий керівник : Заслужений діяч науки і техніки України,

доктор історичних наук, професор

Ковальський Микола Павлович,

проректор з наукової роботи

Університету “Острозька академія”

Офіційні опоненти : доктор історичних наук, професор

Пірко Василь Олексійович,

завідувач кафедрою історіографії та

спеціальних історичних дисциплін

Донецького державного університету

кандидат історичних наук

Кулаковський Петро Михайлович,

доцент кафедри історії та теорії держави і права

Університету “Острозька академія”

Провідна установа : Інститут історії України НАН України, відділ

допоміжних історичних дисциплін, м. Київ

Захист відбудеться 30 листопада 2000 року о 12 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.26.228.01 при Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України (м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий “28” жовтня 2000 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради І.В. Верба

загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Деміфологізація історії України, що розпочалася з відродженням Української держави, є закономірним процесом після десятиліть ідеологічного тиску на історичну науку. В силу ряду причин цей процес проходить суперечливо і непослідовно. Порівняно легко піддається наповненню науковим змістом все, що пов'язане із попереднім тоталітарним режимом, “працювало” на нього, і значно важче — дотичне до більш давнього періоду, особливо те, яке торкається усталених історіографічних традицій та стереотипів.

Значною мірою це стосується тем, пов'язаних із дослідженням повстань та рухів соціальних низів, які в історіографії традиційно, за інерцією радянської доби, прийнято вважати прогресивними і справедливими. Однією з таких тем є вивчення явища, яке у вітчизняній історіографії, починаючи з середини 30-х рр. ХХ ст., подається під назвою “селянський рух на Поділлі під керівництвом Устима Кармалюка”. Власне, сам селянський рух майже завжди розглядається крізь призму особи Кармалюка (1787-1835). Його ім'я є широко відомим не лише на Поділлі та в Україні, але й за її межами. Цьому, на нашу думку, сприяли романтизація й ідеалізація даного образу певними зразками ерзацфольклору та літературними творами. Впродовж кінця ХІХ-ХХ ст. постать У.Кармалюка стала образом практично всіх жанрів художньої творчості та надихала багатьох митців до створення різної за відношенням до історичних реалій літературно-мистецької Кармалюкіани.

Дослідження дій У.Кармалюка та соціального феномену, з яким пов'язується його ім'я, має свою історіографічну традицію й налічує представницьку низку різного гатунку праць. Однак, незважаючи на це, дана тема не стала об'єктом ґрунтовного монографічного дослідження, базованого на репрезентативній джерельній базі. До того ж на дослідницький процес мали значний вплив позанаукові чинники. Наявні ж історіографічні сюжети здебільшого страждають рядом фактичних неточностей, неповнотою, фрагментарністю й однобічністю у висвітленні.

Навіть вже при першому побіжному погляді привертає увагу та особливість, що в історичних працях переважає не дослідницький підхід, який опирався б на поглиблене вивчення письмових джерел, а переважно оціночні твердження, що не виходять за межі непереобтяженої студіями документальних матеріалів радянської історіографічної традиції, усталеної з 30-х років.

За невеликим винятком історики, які вивчали діяльність і постать У.Кармалюка, документальні джерела використовували досить вибірково, залучаючи з них лише окрему більш доступну інформацію. Поза увагою дослідників залишалися природним шляхом сформовані комплекси документальних джерел, які складають підставову джерельну базу проблеми .

Таким чином, актуальність дослідження подільського опришківства (1813-1835) та дій його найвизначнішого представника У.Кармалюка зумовлюється наступним:

1) недостатнім станом вивченості та наявністю різних, взаємозаперечуючих оцінок і трактувань в історіографії й відсутністю спеціального монографічного дослідження з даної теми;

2) нагальною потребою як розширення джерельної бази шляхом введення нововиявлених дисертантом документальних матеріалів, так і необхідністю повного і всебічного вивчення вже відомих науці писемних джерел;

3) необхідністю джерелознавчого та конкретно-історичного дослідження не лише життя та діяльності У. Кармалюка (як це склалося в історіографічній традиції), а й комплексного вивчення пов'язаного з його ім'ям соціального феномену в цілому;

4) потребою критичного підходу до впроваджених в історіографію та суспільну свідомість міфів про У.Кармалюка, які продовжують використовуватися в публіцистиці та науково-популярній літературі.

Окремо відзначимо, що наше звернення до даної теми пов'язане також із тим підвищеним інтересом до проблеми ролі особистості в історичному процесі, який спостерігається останнім часом у вітчизняній історіографії.

Зв'язок роботи з науковими програмами полягає в тому, що дисертація виконана у межах плану наукової роботи кафедри історії та країнознавства Хмельницького технологічного університету Поділля “Джерела з історії Подільського регіону ХІХ – ХХ ст.” (№ 64438563) і одного з напрямків досліджень Подільського осередку Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського Національної академії наук України “Джерела з історії опришківства на Поділлі в першій третині ХІХ ст.” (3.1.32.44).

Об'єктом дослідження є процес становлення і розвитку опришківства на Поділлі за період 1813-1835 рр. та роль у ньому У.Кармалюка (Карманюка).

Предметом дослідження є корпус писемних джерел до історії опришківства на Поділлі протягом 1813 - 1835 рр., а також історіографія з даної теми.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного джерелознавчого аналізу документальних матеріалів і наративів з'ясувати феномен опришківства на Поділлі, реконструювати життя і діяльність найпомітнішої його постаті — Устима Кармалюка. Дисертант вважав за необхідне сконцентрувати свою увагу на найбільш перспективних і найважливіших аспектах досліджуваної теми, а саме: передумовах, причинах початку , конкретних проявах діяльності У.Кармалюка і його спільників, мотивах та мотиваціях їх вчинків, періодизації та динаміці розвитку опришківства, з'ясуванні складу учасників та потерпілих, соціальної спрямованості, характеру, тактики і територіальної локалізації дій опришків.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань: —

з'ясувати ступінь вивчення проблеми, визначити особливості трактування історії подільського опришківства (і, зокрема, життєдіяльності У.Кармалюка) в історіографії ХІХ-ХХ ст., виявити причини, які призвели до викривленого відтворення історичних реалій;—

всебічно розглянути особливості джерельної бази для дослідження проблеми, місце в ній документальних, наративних і фольклорних джерел;—

встановити інформативні можливості окремих різновидів джерел та джерельної бази в цілому;

— дослідити причини, визначити характер, соціальну базу, спрямованість та регіон дій подільських опришків;—

відтворити перебіг подій, проаналізувати динаміку та еволюцію конкретних проявів опришківства;

— реконструювати життєвий шлях та діяльність найпомітнішої постаті подільського опришківства — У. Кармалюка, уточнити його роль у розвитку даного соціального явища;—

створити колективний портрет спільників ватажка, встановити їх соціальне походження, мотиви співучасті.

Методи дослідження. Виходячи з поставленої мети та дослідницьких завдань дисертації, автором застосовано ряд загальнонаукових, міждисциплінарних та спеціальних методів.

Для з'ясування та демонстрації новизни інформативних можливостей документальних джерел застосовано метод порівняльного аналізу стану вивчення певних аспектів теми в попередній історіографії з даними архівних матеріалів.

Опертя на діахроний та історико-хронологічний методи дало можливість прослідкувати етапи дослідження теми дисертації в історіографії, а також в послідовності реконструювати перебіг подій, пов'язаних з діяльністю подільських опришків на чолі з У.Кармалюком. Застосування історико-порівняльного методу при аналізі наративних і документальних джерел дозволило дисертанту з'ясувати й аргументувати вірогідність інформації документальних матеріалів і на цій підставі встановити достовірність наративів. Цей же метод використано для встановлення дійсних передумов і причин глорифікації постаті У.Кармалюка в історіографії. Для дослідження окремих аспектів проблеми, динаміки, каузальних зв'язків основних закономірностей діяльності опришків вибірково використані методи інших наукових дисциплін, зокрема статистичний та метод соціальної психології.

Важливе значення в роботі відіграє метод контент-аналізу, який дозволив аргументувати висновки щодо конкретних проявів опришківства, соціальної спрямованості, дійсних мотивів та мотивації дій кармалюківців, прослідкувати їх динаміку та територіальну локалізацію. Крім того, в розгляді окремих проблем дисертації локально застосовано ряд спеціальних методів, як то: сутнісно-змістовний і формально-кількісний.

Наукова новизна дисертації полягає насамперед у тому, що вперше в історіографії здійснено комплексний аналіз джерел з історії подільського опришківства й на підставі репрезентативної джерельної бази з'ясовано його феномен. Внаслідок ґрунтовного дослідження документальних матеріалів і наративів запропонована нова концепція розвитку опришківства на Поділлі, простежено його генезу, визначено соціальну базу та спрямованість, прослідковано динаміку, характер і конкретні прояви; укладено покажчики (таблиці) персонального складу опришків та потерпілих. У дисертації вперше в науці всебічно проаналізовано та відтворено життєвий шлях У.Кармалюка, а також його найближчого оточення.

Спростовано низку необґрунтованих висновків та узагальнень, які утвердились у вітчизняній історіографії як традиційні, зокрема, про антикріпосницьку, антифеодальну спрямованість дій опришків на чолі з У.Кармалюком, трактування їх діяльності як масового селянського руху, що ніби-то налічував більш ніж двадцять тисяч осіб та охоплював все Правобережжя України. Вперше запропоновано періодизацію опришківства на Поділлі, ініційованого У.Кармалюком, ґрунтуючись на його внутрішніх якісних і кількісних показниках.

Дії та вчинки У.Кармалюка та його спільників розглянуто на тлі не лише соціально-економічних, але й інших, не менш важливих чинників і, зокрема, правових, морально-етичних, психологічних, ландшафтно-географічних особливостей місцевості тощо.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для створення узагальнюючих досліджень з конкретно-історичних, джерелознавчих та історіографічних проблем історії України, при розробці лекційних курсів з відповідних дисциплін у вищій та середній спеціальній школах, застосовуватись у навчальній та факультативній роботі вчителями загальноосвітніх шкіл. Робота сприятиме подоланню існуючої практики невмотивованого звеличення й пошанування особи У.Кармалюка (Карманюка), використання цієї історичної постаті задля досягнення ідеологічного чи дидактичного ефекту.

Матеріали та висновки дослідження можуть використовуватися при створенні навчальних посібників для вчителів, студентів, учнів середніх навчальних закладів, для написання курсових, дипломних робіт та дисертацій. Запропонована методика та підхід до вивчення писемних джерел можуть застосовуватися при дослідженні подібних соціальних явищ, які мали місце в різних регіонах України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднено в доповідях на трьох міжнародних конференціях: “Соціально-політичні та правові проблеми формування особистості і держави” (Хмельницький,1997 р.), “Україна і світ на межі тисячоліть: міжнародні відносини, право, історія, культура у зв'язках з християнською традицією” (Хмельницький,1999 р.) та “Гуманітарні науки на рубежі третього тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи” (Хмельницький, 2000 р.); на VII Республіканських суспільно-політичних читаннях (Новгород-Сіверський, 1991р.), V Всеукраїнській конференції з історичного краєзнавства (Кам'янець-Подільський, 1991 р.), Всеукраїнському симпозіумі “Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження” (Кам'янець-Подільський, 1995 р.), П'ятій, Одинадцятій та Дванадцятій Вінницьких обласних історико-краєзнавчих конференціях (Вінниця, 1987, 1992, 1993 рр.), III, IV і VI науково-практичних конференціях “Остріг на порозі 900-річчя” (Остріг, 1992, 1993, 1995 рр.); на двох науково-практичних конференціях, присвячених 500-річчю м.Хмельницького (Хмельницький 1991, 1993 рр.) та підсумкових щорічних наукових конференціях Дніпропетровського державного університету (1993-1995 рр.) і Хмельницького Технологічного університету Поділля (1990-1992, 1996-1999 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 4-х статтях у наукових збірниках та 2-х – в наукових журналах, 13-ти матеріалах і тезах міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференцій та читань.

структура і основний зміст дисертації

Структура роботи відповідає поставленій меті та реалізації основних завдань дослідження. У відповідності до цього дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, приміток, списку використаних джерел та літератури і додатків. У додатках подано деякі опубліковані та неопубліковані джерела (наративні і документальні), а також створену автором базу даних стосовно дій Кармалюка та його співучасників протягом 1813-1835 рр. Обсяг роботи становить 171 сторінок, список використаних джерел та літератури налічує 314 позицій.

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано мету та завдання, обумовлено теоретичні засади роботи, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, окреслено особистий внесок дисертанта в розробку теми.

Розділ 1. “Відображення образу і дій Устима Кармалюка в наративних і фольклорних джерелах” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Публікація наративних і фольклорних матеріалів” у хронологічній послідовності розглядаються публікації джерел, з'ясовується процес виникнення та побутування фольклорних творів.

Проведений аналіз публікацій наративів і фольклорних матеріалів дав можливість прослідкувати динаміку творення та з'ясувати їх основні сюжети. Одночасно здійснено спробу дослідити проблему походження (авторства) окремих різновидів фольклорних творів, в тому числі ліричних пісень, легенд, переказів, казок, прислів'їв і т.д. Зокрема, на підставі історичних фактів, джерел та існуючих наукових гіпотез з'ясовуються обставини створення та популяризації пісень кармалюцького циклу: “Повернувся я з Сибіру“ та “Ой, ти, Кармелюк, по світу ходиш”. В результаті цього зроблено висновок про їх літературне походження (з середовища українофільського літературного гуртка В.Ржевуського в місті Саврані Балтського повіту Подільської губернії), а про Я.Комарницького — як найвірогіднішого автора першої з них.

Головними аргументами на користь такого висновку є популяризація пісень учасниками згаданого гуртка, поширення їх в 30-80 рр. ХІХ ст. в середовищі шляхти, й, нарешті, виявлена автентична мелодія творів, яка написана в притаманному польській музичній традиції мазурковому ритмі. Враховуючи час створення пісень, дисертант дотримується думки, що, принаймні, поява першої з них передувала подіям польського повстання 1830-1831 рр. та пов'язаного з цим піднесення романтичних настроїв у суспільній думці, і, можливо, мала агітаційну мету — схилити українське селянство до спільної боротьби з поляками проти російського самодержавства. Разом з цим у підрозділі підкреслено, що тривале побутування пісень про У.Кармалюка сприяло їх офольклоренню, появі багатьох варіантів, мелодія яких у процесі популяризації набула більшої гнучкості, ліричності й народного звучання.

В ході дослідження з'ясовано існування тенденції зростання ступеня міфологізації фольклору по мірі віддаленості респондентів від зображуваних подій, як у часі, так і у просторі. Якщо у 70-90-х рр. ХІХ ст. певні зразки фольклору фіксувались, значною мірою, серед очевидців і сучасників подій, пов'язаних з особою Кармалюка, й відрізнялись більшою реалістичністю, відсутністю відвертої ідеалізації його постаті (хоч часто на їх появу істотний вплив мали чутки), то публікації народної творчості 30-60-х рр. ХХ ст. за змістом і формою є взірцями ерзацфольклору. Наявність у їх текстах агресивної лексики і термінології, не властивих для ХІХ –поч. ХХ ст., наділення У.Кармалюка рисами борця виключно проти “панів” і “куркулів”, відсутність у багатьох випадках вказівок на прізвища респондентів, місця і дати запису тощо є очевидним підтвердженням їх штучнотворення на догоду ідеологічним потребам вказаного часу. До висновку, що фольклорні записи 30-60-х рр. є переважно зразками ерзацфольклору, підводить порівняння їх змісту й основних сюжетів зі зразками кінця ХІХ – 20 рр. ХХ ст., а також пізнішого часу – 70-90-х рр. ХХ ст. На штучнотворність згаданого псевдофольклору вказує майже повне зникнення з обігу (побутування) тих сюжетів, які є характерними для часу войовничого, безкомпромісного до “ворогів” трудового народу періоду утвердження тоталітарного режиму. Відповідно фольклор у 70-х – 90-х рр. оповідає про справедливість народного героя, окремі деталі з його життя та різні пригоди (переважно про переховування У. Кармалюка, вміння уникати переслідувань тощо), водночас майже відсутні згадки про неприховану жорстокість до класових ворогів, характерну для фольклору попереднього періоду.

Важливою є й та закономірність, що переважна більшість пісенного та прозового фольклору про Кармалюка фіксувалися не в регіонах безпосередньої його діяльності, а на території Волині, півдня і сходу Поділля, Київщини, Галичини, Сибіру тощо.

Підрозділ 1.2. “Вплив фольклорного образу У.Кармалюка на історіографічну традицію: творення міфологеми”. При вивченні цієї проблеми в кожному конкретному випадку з'ясовуються наступні питання: 1) яка джерельна база була в розпорядженні дослідників; 2) основні методологічні засади їх праць; 3) причини та наслідки ідеалізації особи У.Кармалюка у вітчизняні історіографії кінця ХІХ-ХХ ст.

Показано, що саме фольклор і, в першу чергу, пісні мали найбільший вплив на формування уявлень про У.Кармалюка серед представників інтелігентських кіл (літераторів, істориків, фольклористів і т.п.). Роботи останніх, у свою чергу, мали визначальне значення для суспільної свідомості в цілому.

Інтерес дослідників до постаті У.Кармалюка спостерігається вже з 40-х років ХІХ ст. У цей час окремими фольклористами фіксуються перші варіанти двох вищезгаданих ліричних пісень карамалюцького циклу (М.Костомаров, П.Чуйкевич, Я.Головацький, Т.Шевченко та ін.), а до публікацій їх тексту (які здійснювались, починаючи лише з 70-х рр. ХІХ ст. ) часто додавалася стисла історична інформація про У.Кармалюка. Власне, оцінка та судження про нього подавались крізь призму змісту самих пісень. Так, абсолютизуючи вірогідність пісні “Повернувся я з Сибіру” та помилково вважаючи її народною, М. Костомаров у полеміці з польським публіцистом Тимошем Падалицею (псевдонім Зенона Фіша) започаткував процес глорифікації (героїзації) постаті подільського опришка, віднісши його до сонму українських національних героїв, борців проти польської шляхти. Позиція М. Костомарова щодо особи Кармалюка знайшла в подальшому своє поширення.

Аналіз записів прозового фольклору ХІХ — початку ХХ ст. дозволив з'ясувати закономірність побутування ідеалізованих оповідей про У.Кармалюка серед респондентів, які належали переважно до більш привілейованих станів (представники шляхти, нижчого і середнього духівництва), і зовсім незначна частина фольклорного матеріалу була записана в середовищі селян. Це дало можливість зробити висновок про безпідставність утвердженої в радянській історіографії концепції, що творцем фольклору були виключно селянські маси.

Як наслідок, зроблено висновок, що значною мірою така пріоритетність фольклорного матеріалу як базової інформації для істориків була викликана ідеологічною потребою приховування і замовчування змісту документальних джерел, які жодним чином не узгоджувалися зі стереотипами щодо особи Кармалюка, впровадженими у суспільну свідомість істориками-марксистами.

Брак репрезентативної, автентичної і вірогідної джерельної бази та залучення до вивчення проблеми лише певних зразків фольклору (легенд, переказів і казок) й літературно-фольклорних творів (варіанти ліричних пісень) сприяли спочатку творенню стійких, проте хибних стереотипів, які поширювалися історіографією і під впливом останньої переросли в подальшому в національний міф про Кармалюка.

Якщо дослідники кінця ХІХ -початку ХХ ст., свідомо чи несвідомо, творили міфологему, то вже з 30-х, а особливо з кінця 40-50-х рр. ХХ ст. вона мала цілком ідеологічно спрямований характер, разом із тим була анахронізмом, тому що спотворювала, а то й фальшувала вже відомі історичні факти, гальмуючи процес наукового дослідження теми. Така історіографічна ситуація давала можливість спекулювати ім'ям У.Кармалюка на всіх рівнях, перетворюючи цю історичну постать на своєрідний фетиш з усіма його атрибутами (святкування ювілейних дат з дня народження і загибелі, спорудження пам'ятників і меморіальних дошок, перейменування на його честь сіл і вулиць, кінотеатрів тощо).

Створена літераторами та істориками міфологема не сприяла науковому дослідженню проблеми протягом останніх десятиліть, а вимагала лише постійного підтвердження її правильності. Роботи, які виходили в цей час, носили не дослідницький, а, швидше, пропагандистсько-популяризаторський компілятивний характер.

Тема вичерпувалася лише “переспівом” вже відомих фактів, які перекочовували з однієї роботи в іншу, дискусіями навколо авторства пісні “Повернувся я з Сибіру”, розробкою проблеми родоводу У.Кармалюка та відображенням його образу в художній літературі й фольклорі. Однак найбільш важливі й принципові питання — причини та наслідки, конкретні прояви діяльності У.Кармалюка, склад його співучасників та жертв нападів, соціальна спрямованість дій кармалюківців та багато інших, включаючи дослідження джерелознавчих аспектів теми — залишалися до останнього часу поза увагою науковців.

На підставі аналізу історіографії дисертантом з'ясовано процес формування, джерела та складові міфологеми про У.Кармалюка, яка включає наступні аспекти: 1) наділення дій У.Кармалюка мотивацією справедливого перерозподілу майна між багатими та бідними; 2) твердження, що головним мотивом діяльності У. Кармалюка була боротьба проти національного і релігійного гноблення українського селянства польською шляхтою та римо-католицькою церквою (М.Симашкевич, П.Батюшков); 3) трактування діяльності Кармалюка та його спільників як “рух селян”, а особу ватажка як керівника загального “селянського руху” в Подільській губернії та перебільшення його сили, розмаху та кількості учасників. Проте дане твердження знаходиться у протиріччі з висновками окремих вітчизняних дослідників, згідно яких Коліївщина 1768 року стала останнім масовим соціальним і національно-визвольним рухом, що мав місце на території Правобережної України .

Розділ 2. “Документальні джерела до історії опришківства на Поділлі в першій третині ХІХ ст.” присвячений аналізові джерел — як опублікованих, так і неопублікованих, визначенню ступеня їх впровадження до наукового обігу та з'ясуванню репрезентативності, автентичності, вірогідності джерел та їх інформативних можливостей стосовно найважливіших аспектів досліджуваної теми.

У підрозділі 2.1. “ Археографічне освоєння джерельної бази” проведено аналіз усіх публікацій документальних джерел. Показано, що процес введення до наукового обігу корпусу документальних матеріалів відбувався наступними шляхами: у формі наукових посилань, цитування, публікації джерел у додатках до статей в історичних журналах, серійних та тематичних збірках.

Встановлено, що в різних за археографічним рівнем виданнях представлено лише 5-7 відсотків документів від реальної (виявленої на наш час) джерельної бази. Опубліковано один тематичний збірник “Устим Кармалюк” (К., 1948), в якому поміщено 209 документальних джерел та одне наративне — уривок з церковного літопису с. Каричинець-Шляхових Летичівського повіту Подільської губернії.

З'ясовано, що об'єктом публікації археографів стали окремі документи з десяти відомих на той час слідчо-судових справ. Але більшості опублікованих джерел притаманні значні археографічні недоліки, зокрема наявність купюр, надання пріоритету сюжетам про каральні заходи органів місцевої влади щодо У.Кармалюка та його спільників; перевага таких видів документів як рішення (вироки) судових органів, листування між судово-адміністративними установами і їх чиновниками. Натомість, залишилися поза увагою археографів більшість протоколів допитів притягнутих до суду кармалюківців, показання свідків і потерпілих, матеріали очних ставок, які найбільшою мірою дають можливість реконструювати справжні причини порушення карних справ. Порівняння змісту опублікованих документів з їх архівними відповідниками дозволило з'ясувати, що з текстів джерел вилучалася найбільш важлива, принципова інформація, яка дала б можливість адекватно і всебічно дослідити справжні мотиви і мотивацію дій притягнутих до суду, заходи щодо їх покарання у відповідності до чинного законодавства, контингент спільників У.Кармалюка і потерпілих від них осіб (їх соціальний і майновий стан).

Встановлено, що принципом підбору джерел для публікації стало намагання упорядників слідувати наперед заданій схемі демонстрації антикріпосницької, антипоміщицької спрямованості дій опришків. З документів, зміст яких не вкладався у вказану схему, суцільно вилучалися місця, в яких йшлося про розбій, грабунки, крадіжки, вбивства, вчинені переважно по відношенню до представників селянства, купців-євреїв, і, в значно меншій мірі, — шляхти. Разом з тим, зроблено припущення, що згадані недоліки збірника викликані не відсутністю кваліфікації в його упорядників і редакторів, а зовнішніми, далекими від наукових, чинниками. Не позбавлена деяких з названих вище недоліків і публікація 8-ми документів (№№ 6,8,42,56,59,67,70,71) у збірці “Селянський рух на Україні. 1826 – 1849 рр.” (К., 1985).

Враховуючи вищевикладені застереження, є підстави стверджувати, що опубліковані документи не є в своїй сукупності репрезентативним і вірогідним комплексом джерел, достатнім для повновартісного і всебічного вивчення досліджуваної теми.

В підрозділі 2.2 “Джерелознавчий аналіз документальних матеріалів” окреслено потенційну джерельну базу дослідження опришківських дій У.Кармалюка і його спільників, яку складає корпус архівних матеріалів, що зберігаються у фондах Російського державного історичного архіву (далі – РДІА) в м.Санкт-Петербурзі і Тобольській філії державного архіву Тюменської області Російської федерації та Центральних державних історичних архівах України в Києві і Львові, державних архівах Вінницької, Київської та Хмельницької областей. Використані джерела можна умовно поділити на такі групи: 1) слідчо-судові матеріали; 2) документи діловодства відповідних департаментів і міністерств Правлячого Сенату, канцелярій цісаревича Романова Костянтина Павловича, Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора та Подільського цивільного губернатора; 3) щорічні звіти подільських губернаторів; 4) огляди Подільської губернії. Окрему групу джерел, які мають опосередковане відношення до теми дослідження, становлять законодавчі акти (Литовський Статут 1588 року у редакції видань початку ХІХ ст., укази та маніфести російських імператорів, укази Правлячого Сенату та деякі військові та цивільні закони, які діяли в Російській імперії). Даний комплекс джерел залучався в зв'язку з узгодженням (порівнянням) міри покарання притягнутих до суду осіб з чинним законодавством.

В процесі широкомасштабної евристики в фондах згаданих архівосховищ дисертантом виявлено 14 архівних справ, невідомих до останнього часу науці, в яких відклалась безпосередня інформація щодо опришківства, очолюваного Кармалюком, зокрема, в РДІА – 4 справи, в Кам'янець-Подільській філії Держархіву Хмельницької області – 10 справ. Серед останніх віднайдена справа про напад і пограбування ватагою Кармалюка в листопаді 1833 року сім'ї Дембіцьких у Галузинецькій корчмі, яка вважалася втраченою у повоєнний період.

З'ясовано, що найважливіше місце в структурі джерельної бази посідають слідчо-судові матеріали, які відклалися, головним чином, в архівах повітових (Літинської, Летичівської) судових установ, Подільського головного суду і його кримінального департаменту, а також у фондах відповідних департаментів Правлячого Сенату. Слідчо-судова документація представлена багатьма різновидами джерел, проте найбільш інформативними з них є матеріали очних ставок, протоколи допитів (зізнання, показання) У.Кармалюка та його спільників, а також показання свідків і потерпілих. Саме вони несуть в собі оригінальну, автентичну, первинну інформацію про хід подій, мотиви, мотивації, тактику і стратегію дій кармалюківців, їх поведінку під час допитів і ведення слідства.

Особливе місце приділено виявленню джерел, на підставі яких можна з'ясувати відношення до опришків потерпілих, свідків і, що найголовніше, – проблему самоусвідомлення і трактування власних дій Кармалюком і його спільниками. З'ясовується, що негативним і осуджуючим було ставлення до останніх як з боку потерпілих, так і, що важливо, з боку незацікавлених осіб – свідків. Та й сам Кармалюк визнавав свої дії злочинними. Проте, коли на початковому етапі (1813-1824 рр.) вони мали вимушений характер, то пізніше, по мірі набуття відповідного досвіду, він, як і його найближче оточення, вже відверто усвідомлювали свій антисоціальний статус, називаючи себе “розбійниками”, “злодіями”, “блатними”, “блатами” і т.п., відносячи себе до представників злочинного світу.

Репрезентативність корпусу документальних джерел з'ясовується, виходячи з повноти інформації, яка міститься в окремих різновидах, та ступеня збереженості документів (потенційна та реальна джерельна база). Реальна джерельна база (включаючи нововиявлений дисертантом корпус джерел) хронологічно охоплює період з 1813 по 1852 роки і налічує 37 архівних справ: за 1813-1824 рр. – 4 справи; 1825-1835 рр. – 24 справи. Ще 9 справ утворилися після загибелі У.Кармалюка, однак стосуються останніх 3-х років його діяльності. Характерною особливістю слідчо-судової документації є те, що інформація занотовувалась майже дослівно і практично не зазнавала змін під час складання “витягів” і “екстрактів” справ для подачі до вищих судових чи адміністративних інстанцій. Про це свідчить порівняння протоколів допитів притягнутих до суду осіб з їх відповідниками, які зафіксовані у похідних від них документах. Зроблено висновок, що притаманна слідчо-судовому діловодству система збереження документів забезпечувала надійне підґрунтя для утворення достатньо репрезентативної сукупності джерел. Однак з'ясовано, що далеко не всі роки активної діяльності Кармалюка в однаковій мірі представлені відповідними матеріалами. Незначне представництво документації за 1813-1824 рр., очевидно, зумовлюється відсутністю гучних справ (грабунків, розбійних нападів) та тривалим перебуванням У.Кармалюка в місцях позбавлення волі. Це також може свідчити про здійснення ним під час перебування на волі переважно “тихих” злочинів (крадіжок), які в силу специфіки їх скоєння залишалися невідомими або не набували розголосу. Однією з причин звуження інформативних можливостей слідчо-судових матеріалів могли стати природні втрати джерел. Проте інформація з них, як виявлено, збереглася в інших, дотичних до них документах.

Вірогідність окремих документальних джерел і всієї їх сукупності в цілому вивчалася в кожному конкретному випадку. Як показав аналіз, протоколи допитів кармалюківців не завжди несуть у собі правдиву інформацію. Підкреслюється, що на перших допитах У.Кармалюк та члени його ватаги, як правило, відмовлялися від причетності до певного грабунку або згадували про власну участь у незначних злочинах (крадіжках). Проте нерідко приводом до зізнання ставало викриття і обвинувачення у скоєному з боку співучасників, потерпілих та свідків.

Джерелознавчий аналіз дає підстави стверджувати, що в структурі джерельної бази саме генеральна сукупність документальних матеріалів характеризується найбільшим ступенем репрезентативності, автентичності, і тому вони є надійною базою для реконструкції діяльності У.Кармалюка і його прихильників в усій багатоманітності її проявів. Інформативні можливості документальних джерел дозволяють з'ясувати такі аспекти досліджуваної теми: хронологічні рамки опришківства на чолі з У.Кармалюком; територіальна локалізація та її еволюція; насиченість конкретних проявів в цілому та її зміни в просторі і часі; кількісний та соціальний склад кармалюківців (уточнення соціального походження і статусу, майнового стану, віросповідання, шляхи залучення та тривалість їх перебування у ватазі, подальша доля після арештів) і потерпілих; реакція органів влади та представників різних соціальних станів на дії опришків, її еволюція тощо.

Розділ 3. “Реконструкція хронології життя та діяльності У.Кармалюка” є завершальною фазою дослідження, в якому на підставі комплексу документальних джерел, більшість з яких вперше вводиться до наукового обігу, відтворюються події, пов'язані з розвитком опришківства та з'ясовується роль найвизначнішого його представника – У.Кармалюка. Він складається з двох підрозділів: 3.1. “Початковий період діяльності У.Кармалюка (1813-1824 рр.)” та 3.2 “Період найвищого піднесення опришківства (1825-1835 рр.)”

На основі писемних джерел (документальних і наративних) окреслено найголовніші причини, які уможливили виникнення та тривале існування (хоч і зі значними перервами) на заході Подільської губернії соціального феномену, пов'язаного з ім'ям Устима Кармалюка (Карманюка). Окрім традиційно відзначуваних попередніми дослідниками чинників і, безумовно, пріоритетних — соціально-економічних та політичних (кріпацтво, рекрутчина тощо), суттєво-значиму роль відігравали особливості ландшафтно-географічних умов регіону безпосередніх дій кармалюківців, а також чинники суб'єктивного, особистісно-психологічного характеру (обставини життя, потреба в засобах існування, бажання збагачення тощо).

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що початок протиправної діяльності У.Кармалюка (спочатку стихійної, а згодом і організованої) став наслідком дезертирства з російської армії, куди його було відправлено за скоєння крадіжки й втечу з-під арешту, де він утримувався за попередній злочин. Очевидним є те, що дезертирством з IV Уланського полку на початку 1813 року У.Кармалюк поставив себе поза законом Російської імперії, а пошуки засобів існування підштовхнули його спочатку до дрібних крадіжок, а згодом — до відвертих грабунків і розбійних нападів спільно з такими ж, як і він сам, особами.

Ватага У. Кармалюка за соціальним, майновим, етнічним (останнє в офіційних документах замінене конфесійною приналежністю) складом була неоднорідною. На різних етапах і в різні роки до неї входили особи, які за соціальним походженням належали до селян, шляхти, міщан і духовенства. Однак за соціальним статусом переважають декласовані елементи (дезертири, втікачі з місць позбавлення волі тощо), які, втративши соціальні зв'язки, об'єднувалися з У.Кармалюком, переслідуючи власні цілі. Саме вони протягом 1813-1835 рр. відігравали провідну роль у ватазі й складали найближче оточення ватажка. Обов'язковою умовою залучення новачків була наявність у них попереднього досвіду відповідної діяльності або й судимості чи перебування під слідством. Нерідко знайомство в ув'язненні згаданих осіб з У.Кармалюком і представниками його найближчого оточення відігравало вирішальну роль в їх подальшій співучасті.

Виявлення конкретних проявів опришківства дозволило з'ясувати, що дії ватажка та його співучасників носили кримінальний характер і полягали у вимаганнях, крадіжках, пограбуваннях, розбійних нападах, вбивствах тощо. Найбільшого поширення набули крадіжки худоби, продуктів харчування, одягу, хатніх речей, що, очевидно, пояснюється прихованим характером їх здійснення та, як наслідок, можливістю уникнення відповідальності. Разом з тим відзначаються сталістю грабунки та розбійні напади, метою яких було заволодіння майном та грошима жертв за їх присутності. Усе відібране після завершення вищезгаданих дій розподілялося між співучасниками; “доля” здобичі кожного з них залежала від виконуваних під час грабунків функцій.

Значна частина експропрійованого майна в подальшому реалізовувалася в корчмах, перекупникам краденого, іншим особам. В окремих випадках деякі речі віддавалися як своєрідна платня за надання певних послуг (переховування опришків, реалізація викраденого майна, постачання продуктами харчування, приховування від влади фактів зустрічей з членами ватаги тощо).

З'ясовано, що жертвами кармалюківців в 1813-1822 рр. ставали переважно селяни (24 випадки, з яких 15 припадає на крадіжки, 6 — на розбійні напади і по одному — на підпал, вбивство та гвалтування). Характерно, що на всі інші соціальні групи припадає лише 11 випадків активних дій: 2 крадіжки і 2 розбійні напади щодо міщан-торговців, 3 крадіжки, 1 розбійний напад і 2 підпали щодо представників шляхти та 1 крадіжка щодо духівництва. В період найвищого піднесення опришківства, очолюваного У.Кармалюком (1825-1835 рр.), за підрахунками дисертанта мав місце 31 випадок активних дій щодо представників селянства (1 вбивство, 6 розбійних нападів, 24 крадіжки); міщан-торговців — 17 випадків (1 колективне вбивство, 13 розбійних нападів і грабунків, 3 крадіжки); представників шляхти, включаючи службову, чиншову, посесійну і поміщиків — 22 випадки (1 вбивство, 5 розбійних нападів, 16 крадіжок), а також 4 крадіжки, здійснені по відношенню до представників духовенства (римо-католицьке, греко-католицьке і православне). Крім цього, виявлено 12 випадків крадіжок худоби (переважно коней), скоєних стосовно невідомих осіб або, за термінологією слідчо-судової документації, “з підножного корму”.

На підставі підрахованих дисертантом формально-кількісних даних зроблено висновок, що активні дії кармалюківців щодо представників привілейованого стану шляхти лише в період з 1825 по 1835 рр. набули більш сталого, хоч нерідко стихійного і далеко не безкомпромісного характеру. До того ж жертвами, як правило, ставали представники чиншової і службової шляхти. Однак тут переважає прихована форма дій — крадіжки, що обумовлено, передусім, не стільки майновими пріоритетами опришків, вчинки яких не мали чіткого соціального спрямування, скільки легкістю отримання здобичі та порівняною безкарністю за скоєне. Очевидно, саме цим може пояснюватись переважання більш активних дій щодо представників міщан-купців та селянства, які в правовому та соціальному плані були менш захищеними.

У висновках підведені підсумки наукового дослідження. Аналіз комплексу писемних (документальних і наративних) джерел дає підстави стверджувати про їх репрезентативність, автентичність і достатню вірогідність для аргументованого і всебічного відтворення історичної дійсності у період, що розглядався, та зазначити наступне:

1. Першопоштовхом до формування стійких стереотипів та глорифікації постаті Кармалюка у пізніших працях стало створення ліричної, романтичної пісні “Повернувся я з Сибіру”.

2. Наявність різних висновків і оцінок в історіографії щодо постаті У.Кармалюка і пов'язаного з його ім'ям соціального явища свідчить про недостатність вивчення, а також відсутність аргументованого синтетичного наукового дослідження теми. Такий стан справ обумовлений обмеженістю джерельної бази, яка була в розпорядженні дослідників, тенденційним підходом, свідомим звуженням кола питань та швидше пропагандистсько-популяризаторським, ніж науковим характером їх праць. На усталення історіографічних концепцій дослідників ХІХ – ХХ ст. та їх кінцеві висновки вирішальний вплив мала та існуюча традиція, в основу якої, незважаючи на приналежність дослідників до різних наукових шкіл і напрямків, покладено романтичний метод дослідження.

3. Опубліковані документальні матеріали в силу низької археографічної культури (наявність купюр, видова обмеженість, значні скорочення змісту документів тощо) не є репрезентативним і вірогідним корпусом джерел до вивчення проблеми.

4. Відтворення подій, їх динаміка та окремі прояви опришківства в різний час дають підстави стверджувати про еволюцію свідомості У.Кармалюка: від здійснення протягом 1813-1821 рр. спочатку вимушених, переважно “тихих” крадіжок, а також грабунків та розбійних нападів поряд із спробою повернутися до нормальних умов життя аж до формування, становлення та остаточного самоусвідомлення власної належності до антисоціальної групи, свідомого протиставлення себе і близького оточення не окремим соціальним станам, а суспільству загалом — в 1825-1835 рр.

5. Дослідження документальних джерел засвідчує дійсно неабиякі природні здібності У.Кармалюка (фізична сила, витривалість), а також непересічну вдачу щодо свого ремесла: десятиразові арешти та ув'язнення й семиразові вдалі спроби втечі, вміння уникати облав, планування і організація діяльності ватаги тощо.

6. Вивчення складу співучасників У.Кармалюка дає підстави застерегти про наявність серед них потенційних лідерів із подібною долею (Д.Хрон, М.Барщук, П.Копчук), проте їх імена не стали надбанням історії та фольклору. Найближче оточення ватажка становили декласовані елементи (дезертири, втікачі з місць позбавлення волі тощо), які за походженням представляли різні соціальні стани (селяни, шляхта, духовенство і міщани).

7. За підрахунками дисертанта в період з 1813 по 1835 рр. кількість спільників У.Кармалюка, включно з