ІНСТИТУТ ФТИЗІАТРІЇ І ПУЛЬМОНОЛОГІЇ

ім. Ф. Г. ЯНОВСЬКОГО

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ГОНЧАР КАТЕРИНА ЄВГЕНІВНА

УДК :616. . :612 017. :

547. . . . . 

ВПЛИВ НОВОГО ЛІКАРСЬКОГО ПРЕПАРАТУ ТЕКОМ

НА ПЕРЕБІГ ЗАПАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

І ПОКАЗНИКИ ІМУНОЛОГІЧНОЇ РЕАКТИВНОСТІ

ПРИ ТУБЕРКУЛЬОЗІ ЛЕГЕНЬ

14. . - фтизіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України (директор – академік АМН України, доктор медичних наук, професор Ю.І. Фещенко).

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: доктор медичних наук, професор М’ясніков Віктор Георгійович, завідувач кафедри фтизіатрії Київської медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика МОЗ України.

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: доктор медичних наук, професор Мельник Василь Павлович, Київський медичний інститут Української асоціації народної медицини, завідувач кафедри фтизіатрії, інфекційних хвороб і епідеміології;

доктор медичних наук Петренко Василь Іванович, Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, завідувач кафедри фтизіатрії з курсом пульмонології.

Провідна установа: Львівський державний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, кафедра фтизіатрії і пульмонології.

Захист відбудеться “_25_”_грудня_ 2000 р. об _11_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.552.01 при Інституті фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України (03680, Київ, узвіз Протасів яр,7)

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України (03680, Київ, узвіз Протасів яр,7)

Автореферат розісланий “_23_”__листопада__ 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ж.Б.Бегоулева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Захворюваність на туберкульоз продовжує залишатися серйозною проблемою у всьому світі. Про це свідчать поширеність цієї недуги, висока смертність та труднощі її лікування. Погіршення епідеміологічної ситуації супроводжується появою більш важких форм туберкульозу органів дихання, збільшенням питомої ваги деструктивних процесів. (Ю.І.Фещенко, В.М.Мельник, 1997; А.Г.Хоменко, 1995; C.W.Fox, 1992; P.J.Dolin et al., 1994).

Провідне місце в лікуванні туберкульозу належить етіотропній терапії (А.Г.Хоменко, 1995; Ю.І.Фещенко, 1995,1996). Її застосування дозволяє досягти видужання більшості хворих з вперше виявленим туберкульозом легень. Але при деструктивних формах хвороби сучасна антимікобактеріальна терапія не завжди діє ефективно, в ряді випадків вона призводить до побічних наслідків, таких як гепатотоксичні реакції, алергічні, неврологічні явища тощо (В.В.Порохня, 1990; И.Б.Бялик, 1993; T. Hagiwara et al., 1988). В зв'язку з цим, разом з використанням етіотропних препаратів, часто виникає необхідність призначати засоби, які направлені на відновлення функції, структури ураженого органу та його тканин. (А.Г.Бабиашвили та співавт., 1990; К.Я.Келеберда, Т.Ф.Смурова, 1987).

Значною мірою тяжкий перебіг хвороби та уповільнена регресія специфічних змін також зумовлені імунологічними зрушеннями, які супроводжують патологічний процес (Е.Ф.Чернушенко, 1992, 1993, В.И.Чуканов та співавт. 1989, 1997, А.А.Чумак та співавт.1983, Б.Е.Кноринг та співавт. 1992, 1996, А.В.Никитин, А.М.Земсков, 1993).

Сучасний етап лікування туберкульозу характеризується застосуванням комплексної терапії, яка, поряд із використанням препаратів антимікобактеріальної дії, передбачає корегуючий вплив на всі відомі зрушення патологічного процесу. Проте і досі лікування цієї хвороби є наріжною проблемою фтизіатрії завдяки довготривалості терміну лікування, неповного запобігання ускладнень та її наслідків.

Зважаючи на це, постійно проводиться пошук нових засобів лікування. При цьому значна увага приділяється препаратам імуномодулюючої та антимікобактеріальної дії у різних комбінаціях (М.М.Авербах, В.И.Чуканов та співавт, 1992; Е.Ф.Чернушенко, В.А.Шиниберов 1983, А.Б.Инсанов, С.С.Валиева, 1992; Л.С.Осипова, Л.В.Кузнецова, 1996; И.С.Хоменко, В.И.Чуканов та співавт., 1990). З'явилася можливість впливати на туберкульозну інфекцію шляхом застосування імунокорегуючих засобів, які прискорюють регенеративні процеси в уражених тканинах, стимулюють очищення порожнин від казеозу, підвищують фагоцитоз, посилюють лімфо- та кровообіг у вогнищі ураження.

Новим напрямком наукових досліджень в медицині стало вивчення біологічного впливу на організм людини омега-3 поліненасичених жирних кислот (ПНЖК), представниками якої є ейкозапентаєнова (ЕПК) та декозагексаєнова (ДГК) кислоти. Поряд з гіполіпідемічним ефектом вони мають гіпокоагуляційну, антиагрегантну, протизапальну та імунологічну дію (Ю.И.Фещенко, В.К.Гаврисюк, 1996, J.M.Kremer, 1996; T.K. Nilson et al., 1991; E.Saylang et al. 1994; R.I.Sperling, 1991). Це відкрило нові підходи до профілактики і лікування різних захворювань, які проявляються запально-алергічним компонентом, що має місце і при туберкульозі.

В Інституті фтизіатрії і пульмонології АМН України ім. Ф.Г.Яновського був розроблений за оригінальною технологією новий лікарський препарат Теком, який містить 45 % омега-3 ПНЖК. Цей засіб має перевагу перед зарубіжними аналогами за кількісними та якісними показниками, оскільки має меншу кількість ПНЖК класу омега-6. Він виробляється ЗАТ "Київський вітамінний завод".

Таким чином, враховуючи велике значення порушень метаболізму арахідонової кислоти (АК) в імунологічних процесах та реакціях запалення, ми здійснили дослідження можливості застосування Текому у лікуванні хворих на туберкульоз легенів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота є фрагментом планової НДР Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України А.98.02 "Розробити технологію застосування нового лікарського препарату Теком в комплексному лікуванні хворих з хронічним легеневим серцем", № держреєстрації 0198U000753.

Мета дослідження. Дослідити вплив Текому на перебіг запального процесу і показники імунологічної реактивності при туберкульозі легень.

Завдання дослідження.

1.Вивчити протизапальну та імуномодулюючу дії Текому в експериментальній моделі запального процесу в легенях щурів.

2.Визначити імовірний механізм протизапальної дії препарату in vitro.

3.Виявити вплив Текому на перебіг експериментального туберкульозу.

4.Дослідити антимікобактеріальну дію Текому.

5.Обгрунтувати можливість підвищення імунологічної реактивності хворих на туберкульоз легень із застосуванням Текому.

Об'єкт дослідження. Запальний процес та імунологічна реактивність у хворих на туберкульоз легень.

Предмет дослідження. Вплив Текому на перебіг запального процесу і показники імунологічної реактивності в експерименті та у хворих на туберкульоз легень.

Методи дослідження. У роботі були використані методи експериментальних досліджень на тваринах (щури та миші), дослідження in vitro та загально-клінічне обстеження хворих на активний туберкульоз легень.

Наукова новизна одержаних результатів:

- в експериментальній моделі запального процесу на легенях у щурів доведено наявність протизапальної та імуномодулюючої дії нового лікарського препарату Теком, розробленого за оригінальною технологією в Інституті фтизіатрії та пульмонології АМН України;

- встановлено один з механізмів протизапальної дії Текому - пригнічення ліпооксигеназного шляху метаболізму арахідонової кислоти із зменшенням продуктів лейкотриенів;

- виявлено позитивний імуностимулюючий вплив Текому на перебіг експериментального туберкульозу у білих безпородних мишей;

- доведено позитивний імуностимулюючий та протизапальний вплив Текому на перебіг хвороби при деструктивному туберкульозі легенів у людей на тлі антимікобактеріальної терапії; отриманий дозвіл на видачу Патенту № 99063640 від 29.06.1999 р. на винахід "Спосіб лікування туберкульозу ".

Практичне значення одержаних результатів.

Проведена робота є фрагментом програми наукових досліджень по розробці препарату Теком, який виробляється АТ "Київський вітамінний завод".

Розроблені автором методики моделювання імунодефіцитного стану у щурів та вивчення показників системи ейкозаноїдів in vitro можуть бути використані в наукових дослідженнях по вивченню нових лікарських препаратів.

Впровадження в практику рекомендацій щодо застосування Текому при туберкульозі легень на тлі антимікобактеріальної терапії має сприяти підвищенню ефективності лікування хворих на цю недугу.

Результати проведеної роботи впроваджені в клінічну практику терапевтичних відділень Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України та протитуберкульозних диспансерів м. Києва.

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок полягає у розробці та безпосередньому проведенні комплексу експериментальних та клінічних досліджень, обгрунтуванні наукових положень. Автором в динаміці проаналізовані дані клінічного спостереження, проведений аналіз, статистична обробка матеріалу та узагальнення результатів дослідження.

Висловлюємо щиру вдячність співробітникам клініко-функціонального відділення (науковий керівник - д.мед.н., професор Гаврисюк В.К.) та співробітникам лабораторій імунології (науковий керівник - член-кор. АМН України, професор Чернушенко К.Ф.) і патоморфології (науковий керівник - д.мед.н., професор Суслов Є.І.) Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України, а також співробітникам лабораторії радіоізотопних методів досліджень в Українському НДІ кардіології ім. М.Д. Стражеска (керівник - д.мед.н. Савицький С.Ю.) за допомогу у проведенні експериментальних та клінічних досліджень.

Апробація результатів роботи. Основні положення роботи висвітлені на ХХ ювілейній конференції молодих вчених КМАПО МОЗ України (Київ, 1997 р.), на ІІ з'їзді фтизіатрів і пульмонологів України (Київ, 1998 р.), на науково-практичній конференції Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України (Київ, 1999 р.), на першій науково-практичній конференції "Сучасні проблеми невідкладних станів" (Київ, 2000 р.) .

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 8 робіт, зокрема 7 - у профільних виданнях, рекомендованих ВАК України; Отримано одне позитивне рішення на винахід.

Обсяг і структура дисертацїї. Дисертація викладена на 151 сторінці друкованого тексту, проілюстрована 3 рисунками, містить 37 таблиць. Складається із вступу, огляду літератури, трьох розділів власних досліджень, заключення, висновків, практичних рекомендацій, переліку літератури, який налічує 232 джерела.

ЗМІСТ РОБОТИ

Об'єкти та методи дослідження. Дослідження впливу Текому на перебіг неспецифічного запального процесу було проведено на 30 безпорідних щурах масою 250-300 г, які утримувалися у звичайних умовах віварія на стандартному раціоні харчування.

У 20 тварин був змодельований неспецифічний запальний процес в органах дихання за методикою М.А. Захарьєвської та Н.Н. Анічкова (1952).

Тварин було розподілено на 3 групи: перша - 10 інтактних щурів (контрольна група); друга - 10 прооперованих тварин; третя - 10 прооперованих тварин, котрі після операції отримували протягом місяця Теком. Препарат вводився перорально щоденно у дозі 0,1 мл /кг маси тіла.

На 30-й день після операції всі тварини були виведені з експерименту шляхом передозування ефірного наркозу з вилученням матеріалу для проведення імунологічних та гістологічних досліджень (кров, тимус, легені, селезінка, перитонеальний ексудат).

До комплексу методів, що дозволяють оцінити стан імунологічної реактивності тварин, були включені такі тести:

1) тести, які характеризують стан центральних і периферійних органів імунітету:

- визначення індексів маси тимусу і селезінки (Miche, 1967 р.);

- визначення питомого вмісту клітинних елементів у тимусі та селезінці;

- визначення кількості лейкоцитів та їх окремих популяцій у крові шляхом підрахунку лейкограми;

2) тести, які характеризують Т- систему імунітету:

-визначення Е- розеткоутворюючої (Е-РУК) здатності лімфоїдних клітин (ЛФ) селезінки з еритроцитами морських свинок (Г.Фрімель, 1987р.);

-вивчення проліферативної відповіді лімфоцитів у реакції бласттрансформації лімфоцитів з конканаваліном А (ConA);

3) тести, які характеризують стан гуморального імунітету (В-системи):

-визначення ЕАС- розеткоутворення (ЕАС-РУК) лімфоцитів селезінки (Г.Фрімель, 1987 р.);

-визначення рівнів циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові (Haskova V.et al., 1976 р.);

4) тести, які характеризують фагоцитарну активність макрофагів:

-визначення поглинальної здатності макрофагів перитонеального ексудату з підрахуванням проценту фагоцитозу (ПФ) і фагоцитарного числа (ФЧ) за методикою Потапової С.Г., 1977 р.;

-визначення рівнів киcеньзалежного метаболізму макрофагів перитонеального ексудату у тесті з нітросинім тетразолем (НСТ-тест) у процентах та умовних одиницях цитохімічного показника (ЦХП).

Тимус та селезінку протирали крізь нейлонове сито у середовище Ігла (у 3 мл та 5 мл, відповідно). В камері Горяєва підраховували кількість лімфоїдних клітинних елементів і розраховували їх питомий вміст в органах.

Для морфологічного та гістологічного дослідження було взято по 10 тварин з другої та третьої групи. Їх внутрішні органи фіксували в 10 % розчині нейтрального формаліну з наступним вміщенням у парафінові блоки, з котрих потім виготовляли гістологічні зрізи товщиною 7-10 мкм. Гістологічні препарати фарбували гематоксилін-еозіном і мікроскопіювали з метою вивчення структурних змін у тканинах тварин.

З метою підтвердження наявності протизапальної дії омега-3 ПНЖК (препарат Теком) нами, разом з д.мед.н., проф. Гаврисюком В.К., к.мед.н., ст.наук.сп. Лещенко С.І. та к.мед.н. Дзюбликом Я.О., вперше була розроблена методика проведення досліджень in vitro. Вона заснована на тому, що при додаванні у кров препарату Теком частина циклооксигенази та ліпооксигенази витрачається на метаболізм ЕПК і ДГК. В зв'язку з цим уповільнюється метаболізм АК і таким чином зменшується вміст лейкотриенів 4-ї серії.

Забір крові був проведений у 12 хворих (10 чоловіків і 2 жінок у віці від 28 до 74 років). З них у чотирьох діагностований дисемінований, у двох – фіброзно-кавернозний туберкульоз легень, у п’яти хворих був виявлений хронічний обструктивний бронхіт, у одного – хронічна постемболічна легенева гіпертензія.

Проби крові (по 10 мл) вміщували у 2 силіконові пробірки з 0,5 мл 3,8 % розчину цитрату натрія та 0,95 мл 4 % розчину етілендіамінтетраацетату. В одну з пробірок додавали 0,2 мл Текому. Після інкубації протягом 30 хвилин подальший метаболізм ПНЖК припиняли шляхом додавання аспізолу (0,05 мл 10 % розчину), кров центрифугували, а отриману плазму швидко заморожували при t? - 40є.

Визначення вмісту лейкотриєнів 4-ї серії (ЛТС4 /D4/ Е4) проводили радіоімунологічним методом з використанням РІА-наборів фірми "Amersham" (Великобританія) на радіометрі “Гамма-12” у лабораторії радіоізотопних методів досліджень в Українському НДІ кардіології ім. М.Д. Стражеска.

Вивчення впливу Текому на перебіг експериментального туберкульозу було проведено на 80 білих безпородних мишах вагою 18-20г, які знаходились на стандартному раціоні харчування у звичайних умовах віварію. Усіх мишей було заражено мікобактеріями туберкульозу шляхом внутрішньовенного введення 0,5 мл суспензії двотижневої культури МБТ (штам Н37RV) у дорзальну вену хвоста із розрахунку по 0,3 мг/кг сухої ваги (стандарт ВООЗ).

Експериментальні тварини були розподілені на чотири групи: першу, контрольну групу склали 15 мишей, які не одержували лікування; другу групу - 21 миші, які одержували протягом 30 діб ізоніазид перорально в дозі 5 мг/кг маси; третю групу - 22 миші, які одержували протягом місяця Теком у дозі 0,1 мл/кг маси; четверту групу - 22 миші, які одержували ізоніазид у сполученні з Текомом у зазначених дозах.

Лікування тварин проводили у другій, третій та четвертій групах кожен день протягом 30 діб, починаючи з 6 дня після зараження. Для визначення індексу ураження органів тварин після закінчення повного курсу лікування по вісім мишей з кожної групи виводили з експерименту шляхом передозування ефірного наркозу. Ураженість внутрішніх органів оцінювали в балах за методикою Р.О. Драбкіної та Т.С. Гінзбург (1963 р.), у якій показники нараховуються від 5 до 40 балів. У тварин, що залишилися, визначали термін життя після лікування і підраховували кількість виживших тварин протягом місяця.

Антимікобактеріальну дію препарату Теком вивчали на чотирьох лабораторних штамах МБТ:

- трьох штамів людського виду (H37RV, H32, Academia);

- одного штаму бичачого виду (Bovinus-8).

Досліди було проведено методом серійних розведень на рідкому напівсинтетичному поживному середовищі Проскауера-Бека, до якого додавали 10 % нормальної конячої сироватки. Були досліджені концентрації препарату від 500 мкг/мл до 2 мкг/мл. поживного середовища.

Для вивчення впливу Текому на імунологічну реактивність обстежено 80 пацієнтів (59 чоловіків та 21жінка) на деструктивний туберкульоз легенів, що проходили лікування в терапевтичних відділеннях Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України. Всім хворим проводились загальновідомі клінічні методи обстеження. На основі динаміки клініко-лабораторних, рентгенологічних, бактеріологічних та імунологічних даних визначали ефективність проведеної терапії. Більшість з цих пацієнтів знаходилась на лікуванні в 1-му терапевтичному відділенні Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України.

На початку лікування хворі отримували лише специфічну стандартну антимікобактеріальну терапію у оптимальному дозуванні з урахуванням характеру процесу, індивідуальної переносимості і чутливості мікобактерій туберкульозу до препаратів. У випадках вираженої ексудативної реакції та відсутності резистентності МБТ до основних протитуберкульозних препаратів, призначалися загальноприйняті протизапальні препарати.

Більш детально проводилось імунологічне обстеження хворих. Воно складалось з комплексу методик, за допомогою яких визначалась загальна кількість лейкоцитів крові з підрахунком відносного та абсолютного вмісту лімфоцитів (Лф), моноцитів (Мц), нейтрофільних гранулоцитів (НГ), вивчався стан Т- і В- ланок імунітету та фагоцитозу.

Т-система імунітету характеризувалась за допомогою:

-визначення відносної та абсолютної кількості Е-РУК (тест спонтанного розеткоутворювання Е-РУК ) за методикою Bach I.et al., (1977р.);

-визначення проліферативної відповіді в реакції бластної трансформації лімфоцитів (РБТЛ) у відповідь на лімфоцитарний мітоген та ФГА (Bach J., Hirschorn,1963 р.), за модификацією М.П. Григорьєва та І.І. Копелян (1972 р.).

В-ланка лімфоцитів вивчалась на основі методів, які включали:

-визначення концентрації Ig A, M, G у сироватці крові методом радіальної імунодифузії за Mancini G. et al. (1965 р.);

-визначення рівней циркулюючих імунних комплексів (ЦІК), за методом Haskova V. et al. (1977 р.).

Фагоцитарну активність клітин вивчали за допомогою наступних методик:

-визначення поглинальної здатності та фагоцитарного числа НГ і Мц периферійної крові (Потапова С.Г., 1977 р.);

-визначення рівня кисеньзалежного метаболізму НГ і Мц периферійної крові в НСТ- тесті (B.Park, 1968 р.).

Перше імунологічне обстеження хворих проводилось при вступі до стаціонару, друге - через 2 місяці стаціонарного лікування, коли спостерігалась деяка клінічна динаміка туберкульозного процесу. Третє імунологічне обстеження виконувалось через місяць після другого.

Імунологічні та бактеріологічні дослідження виконані сумісно з к.мед.н., ст.наук.сп. Морозовою Н.А. в лабораторії імунології Інституту фтизіатрії і пульмонології АМН України (науковий керівник - член-кор. АМН України, професор Чернушенко К.Ф.).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ.

Аналіз отриманих даних показав, що неспецифічне запалення в бронхо-легеневій системі у щурів супроводжується суттєвими змінами імунної системи. Було визначено, що у тварин 2-ї та 3-ї групи зменшувався індекс маси тимусу та питомий вміст лімфоїдних клітин в цьому органі у порівнянні з контрольною групою, причому вірогідно меншими були показники в 3-й групі тварин, що отримували Теком (р < 0,05). Індекс маси селезінки збільшувався у оперованих тварин 2-ї групи (0,31 ± 05) умов. од. і став ще більш достовірним у щурів 3-ї групи (0,48 ± 0,08) умов. од. у порівнянні з тваринами першої групи (0,25 ± 0,02) умов. од. При цьому різниця між цим показником у тварин 2-ї та 3-ї груп була також значною, (р0,05). Питомий вміст лімфоїдних клітин в селезінці у досліді майже не змінився.

Зміни в лейкограмі не мали достовірного характеру, хоча відмічалася тенденція до збільшення лейкоцитів у тварин 2-ї (6,58 ± 0,93) Г/л і 3-ї груп (7,96±1,92) Г/л у порівнянні з контрольною групою (4,12 ± 0,74) Г/л за рахунок підвищення вмісту нейтрофільних гранулоцитів і лімфоцитів.

При розгляді показників Т-системи імунітету, було виявлено, що у тварин 2-ї групи на 30-й день після операції спостерігалось зменшення числа Е-розеткоутворюючих Т-клітин селезінки (19,9 ± 2,3) % проти (29,7± 4,2) % у тварин контрольної групи (р < 0,05). В той же час були відсутні будь-які проліферативні зміни в цій популяції клітин (19,6 ± 2,0) % проти (19,3 ± 2,0) % у контролі.

У тварин 3-ї групи під впливом Текому вірогідно збільшувалась кількість лімфоцитів (30,1 ± 2,1) % у порівнянні з тваринами 2-ї групи (19,9 ± 2,3) % і значно посилювалась проліферативна активність Т-клітин периферійної крові у щурів 3-ї групи (36,0 ± 6,2) % проти (19,6 ± 2,0) % тварин 2-ї групи в реакції бласттрансформації з Con A (р < 0,05).

Зміни в В-системі імунітету також характеризувались зниженням кількості лімфоцитів, що несуть рецептор до С3 компоненту комплементу у тварин 2-ї групи (7,0 ± 1,3) % проти (31,6 ± 1,1) % тварин 1- ї групи (р < 0,05), але вживання щурами 3-ї групи Текому не збільшило достовірно кількість цих клітин (10,8 ± 2,5) % у порівнянні з (7,0 ± 1,3) % щурами 2-ї групи.

Достовірне підвищення рівня ЦІК у тварин 2-ї групи (173,8 ± 6,2) умов.од. порівняно з контролем (109,0 ± 3,3) умов.од. (р < 0,05), свідчить про наявність антитілоутворення, в той час як у тварин 3-ї групи, що отримували Теком протягом 30 днів, вдалося запобігти зазначених процесів. На це вказує рівень ЦІК у тварин 3-ї групи (97,4 ± 10,0) умов.од на відміну від рівня ЦІК у тварин 2-ї групи (173,8 ± 6,2) умов.од., (р< 0,05). При цьому рівень ЦІК у 3-й групі був меншим, ніж в контрольній групі (109,0 ± 3,3) умов.од. (р 0,05).

При аналізі показників функціональної активності перитонеальних макрофагів спостерігалось достовірне (р < 0,05) посилення їх поглинальної активності у тварин 2-ї (52,6 ± 2,8) % і 3-ї (64,5 ± 3,0) % груп у порівнянні з 1-ю групою (32,7 ± 1,7) %. У щурів 3-ї групи після вживання Текому поглинальна активність макрофагів була достовірно вищою (64,5 ± 3,0) % у порівнянні з тваринами 2-ї групи (52,6 ± 2,8) %, (р < 0,05). Крім того, у тварин 3-ї групи також було виявлено достовірне підвищення рівня кисеньзалежного метаболізму у перитонеальних макрофагів (29,4 ± 1,8) % у порівнянні з показниками контрольної групи (17,3 ± 0,8) %, (р < 0,05). Це свідчить про активізацію їх перетравлюючої здібності. Між даним показником 2-ї та 3-ї групи достовірної різниці не виявлено.

Отже, дані, одержані при вивченні впливу препарату Теком на імунологічну реактивність щурів, продемонстрували наявність в ньому імуномодулюючих властивостей, котрі проявляються переважно стимуляцією Т- клітинної і макрофагальної ланок імунітету. Це створило передумову для вивчення ефективності данного препарату в комплексній терапії туберкульозу, що, як правило, супроводжується розвитком вторинної Т-клітинної імунологічної недостатності та пригніченням фагоцитарної ланки імунітету.

Порівняння морфологічних зрушень у прооперованих тварин з неспецифічними запальними процесами бронхів та легень, які приймали Теком, довело, що препарат сприяє зменшенню частоти, поширеності та розповсюдженості запалення, його ускладнень і, врешті, обмежує обсяг ураження легень та знижує рівень фібротизації легеневої тканини, а саме: в групі тварин, що отримували Теком, було менше випадків пневмонії- 60,0% проти 100 % у групі тварин без вживання Текому, (р < 0,05). Запальні зміни в легенях супроводжувались гнійними ускладненнями в останній групі у 30 % випадків, а в основній групі після курсу Текому - у 18 % випадків.

Вивчення впливу Текому на метаболізм арахідонової кислоти показало, що у пробах з препаратом вміст лейкотриенів 4-ї серії зменшився більш ніж у 3 рази: (397,8 ± 31,7) пг/мл - у пробі без препарату та (118,1 ± 23,7) пг/мл - у пробі з Текомом, (р < 0,001). Таким чином, під впливом Текому змінюється метаболізм арахідонової кислоти, що супроводжується пригніченням ліпооксигеназного шляху перетворення арахідонової кислоти із зменшенням продукції лейкотриєнів 4-ї серії - індукторів запалення і хемотаксису. Це, з нашої точки зору, є одним з основних механізмів протизапальної дії препарату.

Виходячи з того, що Теком має протизапальні властивості та діє на імунокомпетентні клітини, ми провели експеримент щодо впливу цього препарату на перебіг експериментального туберкульозу у 80 білих мишей, яких було заражено культурою МБТ (штам H37RV).

Через 30 діб після початку експерименту у тварин контрольної групи визначився високий індекс ураження внутрішніх органів - (39,25 ± 0,21) балів. Лікування протягом місяця ізоніазидом у тварин 2-ї групи показало виражений ефект: індекс ураження даної групи склав (9,8 ± 0,17) балів. У порівнянні з контрольною групою різниця ступеня ураження внутрішніх органів була достовірною (р < 0,001).

Пероральне введення Текому протягом місяця тваринам 3-ї групи значно зменшило ураженість їх внутрішніх органів; індекс склав (27,5 ± 1,3) балів. Цей показник достовірно (р < 0,05) зменшився у порівнянні з контрольною групою, але його ефект був не таким вираженим, як у групі тварин, де застосовувався тільки ізоніазид (9,8 ± 0,17), (р < 0,01).

Сумісне застосування двох препаратів – ізоніазиду і Текому – дало найбільш виражений лікувальний ефект. Індекс ураження внутрішніх органів тварин цієї групи склав найменшу кількість балів (6,50 ± 0,21) і достовірно відрізнявся від показників контрольної групи та групи, де застосовували лише Теком (р < 0,05).

Аналіз одержаних результатів також показав найбільш високу тривалість життя мишей в групі, де тварини одержували ізоніазид і Теком разом (27,5 ± 2,2) днів, а також у группі, де тварини одержували тільки ізоніазид (23,2 ± 2,4) днів. Порівняння цих даних з контрольною групою (8,6 ± 4,4) днів виявило достовірну відмінність показників (р < 0,05), а достовірність між групами, в яких тварини отримували тільки ізоніазид та сумісно ізоніазид і Теком, не виявлено, (р > 0,05). При застосуванні одного Текому тривалість життя мишей склала (15,0 ± 2,3) днів проти (8,6±4,4) днів у контрольній групі, (р < 0,05).

Поряд з цим найбільша кількість живих тварин залишилась в групі, які отримували ізоніазид і Теком разом - (85,7 %) проти (14,3 %) в контрольній групі, (р < 0,05). Трохи меншим цей показник був у групі тварин, котрі одержували тільки ізоніазид - (69,2 %). Кількість живих тварин в контрольній групі і в групі, де тварини отримували тільки Теком була найменшою (28,6%), але в групі з монотерапією цим препаратом спостерігалася тенденція до збільшення кількості тварин, що вижили.

Отже, результати дослідження свідчать про те, що сполучене застосування ізоніазиду і Текому мало виражений лікувальний ефект при туберкульозному процесі в експерименті і навіть спостерігалася тенденція до його покращання у порівнянні з групою, де тварини отримували лише ізоніазид. Можна думати, що це пов’язане з його впливом на різні патогенетичні ланцюги самого туберкульозного процесу, а також з можливим потенцюючим ефектом на дію ізоніазиду.

Враховуючи те, що монотерапія Текомом при експериментальному туберкульозі у мишей також мала лікувальну дію, ми дослідили антимікобактеріальний вплив Текому in vitro на 4-х лабораторних штамах мікобактерій туберкульозу: трьох штамів людського виду (Н37RV, H32, Academia) та одного штаму бичачого виду (Bovinus-B). Разом з тим ми не отримали даних щодо проявів антимікобактеріальної активності Текому навіть у високій концентрації препарату (500 мкг/мл). Зважаючи на те, що бактерицидна дія омега-3 ПНЖК розповсюджується на мікроорганізми, які мають легкопроникаючу клітинну стінку, визначена нами відсутність антимікобактеріальної дії Текому зумовлена, імовірно, наявністю у мікобактеріях туберкульозу товстої жировіскової клітинної стінки.

Згідно даних літератури та результатів проведеного експериментального дослідження на тваринах щодо протизапальної та імуномодулюючої дії омега-3ПНЖК нами також був вивчений вплив цього препарату на стан імунологічної реактивності у хворих на туберкульоз легенів. На початку комплексного лікування імунологічно досліджено 80 хворих з деструкцією легенів. Серед них 22 пацієнти мали дисеміновану, 42 - інфільтративну і 16 - фіброзно-кавернозну форми туберкульозу. Системний імунітет оцінювався за 15 показниками, що характеризують його Т-, В- та фагоцитарну ланки. Отримані результати порівнювалися з показниками відносної норми 20 практично здорових осіб.

Аналізуючи дані щодо стану імунологічної реактивності хворих на деструктивний туберкульоз легенів на початку лікування, були виявлені зміни в системному імунітеті, характерні для цих хворих, а саме: спостерігалася недостатність Т-системи імунітету, яка проявлялася вірогідним зменшенням відносної та абсолютної кількості Т-лімфоцитів та їх проліферативної активності, збільшенням рівня ЦІК, а також змінами у фагоцитарній ланці імунітету.

Через 2 місяці специфічної протитуберкульозної терапії, коли відзначалася клініко-імунологічна динаміка процесу і був завершений курс протизапальної терапії, проводилось друге імунологічне обстеження. Воно виявило порушення в Т- та В- ланці імунітету у 45 пацієнтів (56,3 %), причому достовірних змін імунологічної реактивності протягом 2 місяців лікування не спостерігалося. При аналізі отриманих даних другого імунологічного обстеження (після нього призначався Теком хворим основної групи) найчастіше спостерігалася недостатність Т-клітинного імунітету, підвищення рівня ЦІК, дефіцит фагоцитозу (як нейтрофільної так і макрофагальної ланок).

З метою визначення контингенту хворих, які потребують імунокорекції, оцінювали ступінь виявлених порушень імунологічного статусу, використовуючи критерії В.М.Земського. Вивчення варіантів та ступенів порушень імунологічної реактивності хворих показали, що у 38 хворих мають місце порушення імунітету ІІ та ІІІ ступеню, яким була показана імунокорекція.

Для подальшого обстеження їх було поділено на дві групи (основну та контрольну) по 19 хворих у кожній. Пацієнтам основної групи через 2 місяці від початку лікування призначався Теком щоденно у дозі 4г (по 1г 4 рази на день) протягом 30 днів. В контрольній групі антимікобактеріальна терапія продовжувалась без призначення Текому. В цей період перелік протитуберкульозних препаратів не змінювався, інші засоби патогенетичної терапії не призначалися. Хворі основної та контрольної груп суттєво не відрізнялися по статі, віку, клінічним формам туберкульозу, поширеності легеневого процесу, наявності туберкульозної інтоксикації, бактеріовиділення, деструкції, супутніх захворювань, а також по більшості показників імунологічної недостатності.

Дослідження окремих показників проводилося в динаміці по кожній ланці імунітету, тобто при другому імунологічному обстеженні (до лікування Текомом) і через місяць, коли хворі основної групи закінчили приймати Теком.

Аналіз отриманих даних свідчить, що найбільші зміни спостерігалися в Т-клітинному ланцюгу імунітету. У хворих на туберкульоз обох груп до лікування Текомом визначилася статистично достовірна депресія Т-клітинного імунітету за всіма показниками у порівнянні з рівнем у здорових людей. Виражений кількісний дефіцит Т-клітинного імунітету спостерігався в основній групі хворих. Початковий рівень абсолютних та відсоткових значень Е-РУК у контрольній групі (32,9 %) перевищував аналогічні показники основної групи (23,7 %). Така ж тенденція зберігалася й після проведення лікування: в обох групах показники системи Т-імунітету були достовірно нижчими за норму.

Після курсу Текому в основній групі спостерігалося достовірне (р<0,05) збільшення кількості Е-РУК в абсолютних величинах та у відсотках - з (23,7 ± 2,1) % до (31,9 ± 1,7) %, але вони залишилися меншими за показники норми (41,1 ± 1,8) %, (р < 0,05). У хворих контрольної групи показники Е-РУК майже зовсім не змінилися з (32,9±2,1) % до (32,0 ± 2,5) % і також залишалися значно нижчими у порівнянні з групою здорових осіб, (р < 0,05).

Функціональна активність Т-клітин страждала значно менше і була майже однаковою в обох групах як до лікування, так і після нього.

Таким чином, аналіз показників Е-РУК в абсолютних величинах, у процентах та, меншою мірою, РБТЛ з ФГА між основною і контрольною групами виявив дію Текому як стимулятора Т-ланки імунітету .

При порівнянні показників В-системи імунітету - імуноглобулінів та рівня ЦІК у хворих було виявлено, що в обох групах рівень імуноглобулінів всіх класів достовірно не відрізнявся від показників норми як до лікування, так і після нього. Рівень ЦІК в обох групах суттєво перевищував ці значення у здорових осіб і достовірно не змінився в процесі лікування. Відмічалась лише тенденція до зниження їх рівня на фоні лікування в обох групах.

Фагоцитарна активність нейтрофілів при імунологічному обстеженні до лікування в обох групах була вищою за показники здорових осіб і не відрізнялася суттєво між основною і контрольною групами. Достовірних змін не відмічено і протягом лікування, спостерігалася лише тенденція до зниження активності фагоцитозу. Однак процент фагоцитозу у контрольній групі хворих зменшився до (47,0 ± 4,8) % і характеризувався дещо меншим ступенем депресії у порівнянні з процентом фагоцитозу основної групи (57,8 ± 3,9) %. Показники рівня кисеньзалежного метаболізму в обох обстежених групах хворих до і після лікування були вірогідно вищими за показники у здорових людей.

На відміну від рівня фагоцитарної активності нейтрофілів, показники фагоцитозу моноцитів до лікування в основній та контрольній групах хворих суттєво відрізнялися між собою, а при повторному імунологічному обстеженні через місяць були майже однаковими, хоча показники проценту фагоцитозу при першому і другому обстеженнях в основній групі достовірно підвищувалися: (29,2±3,9) % - до лікування і (39,8±2,6) % - після лікування, (р < 0,05).

В той же час рівень кисеньзалежного метаболізму моноцитів був значно вищім від показників норми, але у жодної з груп не було відмічено достовірних змін активності тесту з нітросинім тетразолем та за цитохімічним показником у процесі лікування.

Отже, за даними аналізу показників фагоцитарної активності нейтрофілів та моноцитів можна дійти висновку, що Теком має властивості стимулятора фагоцитозу моноцитів.

При сумарному аналізі результатів імунологічного обстеження після лікування (коли хворі основної групи закінчили приймати Теком) були відмічені позитивні зрушення імунологічного стану як на тлі традиційного протитуберкульозного лікування (контрольна група), так і при введенні препарату Теком (основна група). Але аналіз зрушень за ступенями імунологічної недостатності показав, що при імунологічному обстеженні до лікування кількість випадків імунологічної недостатності легкого ступеня у хворих основної групи спостерігалася у трьох (15,8 ± 25,8) % пацієнтів, а після лікування стала у 9 (47,4 ± 17,7) %, (р < 0,05); із середнім ступенем важкості до призначення Текому було 6 (31,6 ± 22,4) % осіб, а через місяць - стало 10 (52,6 ± 52,6) %, (р < 0,05). Слід відзначити, що випадків з важким ступенем імунологічної недостатності в основній групі на початку лікування Текомом було виявлено 10 (52,6 ± 16,6) %, а після курсу лікування цим препаратом не виявлено зовсім.

В контрольній групі хворих з легким ступенем імунологічної недостатності при другому імунологічному обстеженні було 4 (21,0 ± 23,5) %, а через місяць стало 10 (52,6 ± 16,6) %, (р < 0,05); хворих із середнім ступенем важкості було 6 (31,6 ± 22,4) % осіб, а через місяць залишилося 3 (15,8 ± 25,8) %, (р < 0,05); хворих з важким ступенем було 9 (47,4 ± 17,7) %, а через 30 днів залишилося 6 (31,6 ± 22,4) % хворих, (р < 0,05).

Також аналізувалась направленість зрушень імунологічного стану кожного хворого в обох групах. Було виявлено, що позитивний результат став суттєво вищим серед хворих, які приймали Теком, тобто у 15 (78,9 ± 10,8) % осіб в основній групі на відміну від 7 (36,8 ± 19,7) % в контрольній, (р < 0,1); стан без суттєвих змін залишився у 1 (5,3 ± 22,4) % пацієнта в основній групі і у 5 (26,3 ± 22,0) % в контрольній (р > 0,5).

Разом з тим у деяких хворих простежувалось погіршення імунологічних показників у двох осіб основної групи та у семи пацієнтів контрольної групи (р > 0,1).

Ефективність безпосередніх результатів лікування простежувалась у 38 хворих по закінченні шостого місяця перебування в стаціонарі на основі даних клінічного, лабораторного, рентгенологічного методів обстеження за такими критеріями, як частота і строки припинення бактеріовиділення, загоєння порожнин розпаду і розсмоктування інфільтративно-вогнищевих змін. Також враховувалися частота і терміни нормалізації інших основних клінічних показників та характер залишкових змін за даними рентгенологічного обстеження.

В цілому незалежно від давності захворювання, форми і розповсюдженості процесу, а також віку, статі, способу патогенетичного лікування та інших факторів, покращання досягнуто у 27 хворих (71,5 %), в тому числі- значне покращання- у 22 (57,9 %); у 6 пацієнтів (15,7 %) стан майже не змінився, а у 5 (13,1 %)- процес прогресував.

Аналіз основних клінічних показників доводить, що через 2 місяці лікування явища інтоксикації в основній групі зберігалися у 8 хворих (42,1± 18,6) %, через 6 місяців - у 4 пацієнтів (21,1 ± 23,5) %. На відміну від основної групи, в контрольній-через 2 місяці лікування явища інтоксикації спостерігалися у 6 хворих (31,6 ± 20,7) %, а через 6 місяців- у 5 (26,3 ± 22,0) %. Симптоми інтоксикації у хворих основної групи зникли в середньому через (3,48 ± 0,24) тижні. В контрольній групі ці показники становили (6,72 ± 0,53) тижня, (р < 0,05).

Катаральні зміни в легенях, що спостерігалися у 17 хворих (89,5 %) основної групи при вступі до відділення, в процесі лікування залишилися через 2 місяці у 14 (73,7 ± 12,2) % пацієнтів, а після 6 місяців - у 3 (15,8 ± 25,8) % осіб, (р < 0,05). В контрольній групі ці зміни в легенях через 2 місяці лікування спостерігалися у 12 (63,2 ± 14,5) %, а через 6 місяців - у 4 (21,1 ± 23,5) % хворих, (р > 0,05).

До 3-го місяця лікування припинення бактеріовиділення визначалося у більшості хворих, а саме: у 13 осіб (68,4 %) основної групи та у 12 осіб (75,0 %) контрольної групи. Пацієнти, які продовжували виділяти МБТ перед призначенням Текому, мали фіброзно-кавернозний туберкульоз легень і досить важку супутню патологію.

У 2 хворих (10,5 %) основної групи припинення бактеріовиділення відбулося на п'ятому місяці лікування, у 1 (5,3 %) - на шостому. В контрольній групі з 12 осіб за цей же період МБТ зникли лише у 1 (5,3 %) хворого на шостому місяці терапії. Таким чином, середні строки припинення бактеріовиділення в основній та контрольній групах (включаючи й хворих, які припинили виділяти МБТ до призначення Текому), становили (2,24 ± 0,29) та (2,20 ± 0,37) місяця відповідно, тобто були майже однаковими.

Характеризуючи динаміку розсмоктування інфільтративно-вогнищевих змін, слід відзначити, що з 17 осіб основної групи з наявністю цих змін перед призначенням Текому подальше розсмоктування спостерігалося