Відомі факти з історії поширення новометодних шкіл у Казахстані. В одному з округів Семиреченського краю було засновано новометодне мектебе, яке використовувало в своїй практиці педагогічні розробки І.Гаспринського.

Чисельність новометодних навчальних закладів в Середній Азії та Казахстані не була настільки високою, як, скажімо, в Поволжі. За даними на 12.09.1913 р., в Середній Азії і Казахстані було виявлено 71 новометодний навчальний заклад: 60 мектебе і 11 медресе.

В цілому, як видно, джадидизм проникав у всі куточки безкрайньої імперії, всюди, де мешкали тюрко-татари. Крім розглянутих більш докладно регіонів країни, джадидизм розповсюджувався в Центральній Росії, в Сибіру, на Далекому Сході, Уралі, в Україні (без Таврійської губернії), в Польщі... Власне в Росії новометодних шкіл було 117. В Україні (без Таврійської губернії) було зареєстровано 5 джадидистських шкіл: 3 мектебе і 2 медресе. Навіть у Варшавському обер-поліцмейстерстві було зареєстроване 1 джадидистське мектебе.

Всього ж, відповідно до “Справки о числе новометодных школ по губерниям и областях России” на 12.09.1913 р. було зареєстровано 946 новометодних шкіл: 705 мектебе і 241 медресе. Однак ці дані, на жаль, не визначаються повнотою і точністю.

Крім того, джадидизм разповсюдився і за межами Російської імперії: в Китайському Туркестані, в Персії, Туреччині і навіть в Індії.

Незважаючи на різноманітні перешкоди і невдачі, джадидизм неухильно розвивався, а новометодні школи збільшувались і поширювались... На початку ХХ ст. він остаточно переміг або був дуже впливовою силою в багатьох регіонах розселення тюркських народів. Е. Кірімал навів дані, що в перше десятиріччя ХХ ст. тільки “татари Росії володіли більш як 5.000 шкіл (...) нового реформованого типу”.

Всі вищенаведені факти свідчать про ту велику й унікальну роль, яку відігравав кримський джадидизм у справі реформування національної системи освіти мусульманських народів. Прогресивні зміни в народній освіті буквально перетворили не тільки школи, але і все суспільство тюрко-мусульман. Інтернаціональна сутність джадидизму розкриває гуманістичну основу цього руху і ставить його в ряд прогресивних досягнень людства.

Розділ 3. Розвиток релігійної і колоніальної освіти кримських татар напередодні джадидистської реформи. 3.1. Традиційні конфесійні навчальні заклади кримських татар. Традиційна система релігійних навчальних шкіл кримських мусульман складалася з двох типів – початкова (мектебе) та вища (медресе). Вони виникли майже відразу після прийняття кримськими татарами ісламу і збереглися до початку ХХ ст.

Мусульманський мектебе в Криму був точною копією подібних навчальних закладів країн, де сповідувався іслам. Саме поняття “мектеб”, “мектебе”, “мактаб” і т.п. означало: “місце, де пишуть”. Це визначення вживалося серед татаромовних мусульманських народів. Зрозуміло, що кримськотарський мектебе піддавався впливові з боку подібних “коранічних” початкових шкіл не тільки арабських, а й навіть перських і турецьких.

Кримськотатарські національно-конфесійні мектебе ділились на три основні типи: мечетські, заняття в яких вели представники місцевого мусульманського духівництва: імами, хатіпи, мулли, муедзини; громадські – “джемаатські” та приватні навчальні заклади для вивчення Корану й основ ісламського правовір’я, де викладати могли й просто освічені мусульмани.

Утримувались мектебе коштом мусульманської громади, капіталами жертводавців з числа заможних членів громади та вакуфними засобами. Але останні рідко були серйозною допомогою для нормального його існування.

Корпус вчителів мектебе вирізнявся розмаїттям та різноманітністю – служителів мусульманської релігії: імами, мулли, хатіпи, муедзіни, члени їхніх родин, “аджи”, освічені члени місцевої мусульманської громади, сохти (студенти) медресе. Бували випадки, коли місцева мусульманська громада запрошувала на вакантну посаду вчителя осіб не зі своїх односільчан, а і з інших районів Криму і навіть з інших губерній Росії та навіть з Туреччини.

Санітарно-гігієнічний стан мектебе був дуже незадовільним. Це разом з суворими покараннями учнів часто їх калічило.

Головною метою мусульманських конфесійних шкіл було навчання правовірного читання священного Корану арабською мовою. Рівень методики викладання насамперед рідної мови і взагалі читання і писання був у вкрай занедбаному, скам’янілому за сотні років стані. Учень вивчав абетку, потім обриси діактричних знаків, потому засвоював склади з двох та трьох літер і вже після цього вивчав окремі слова, розбиваючи їх на окремі літери та склади. Пізніше він знайомився зі збіркою мусульманських молитв, книгами “Аптеїк”, “Ільм хал”, “Мевлют”, “Ясін” та витягами з “Корану”.

Кількість коранічних мектебе наприкінці ХІХ ст. становила 330 мечетських мектебе, де виховувалось 4757 хлопчиків і 3428 дівчаток; та 138 приватних, в яких хлопчиків навчалось 1911, а дівчаток – 1615 осіб.

На другу половину XIX ст. конфесійні мектебе в Криму повністю вичерпали себе. Вони вже не могли вирішувати освітянських завдань, що ставила на порядок денний сучасна цивілізація.

Для підготовки духівництва, вчителів мектебе і взагалі освічених людей серед мусульман здавна було започатковано медресе – другий, вищий ступінь навчальних закладів. Вони виникли у середньовіччі. Найстародавнішим було солхатське медресе-мечеть Узбека (поч. XIV ст.), а найбільш авторитетним – бахчисарайське Зинджерлі-медресе (1500 р.).

Кримські медресе ХІХ ст. можна розділити на декілька типів: колишні столичні Бахчисарайські медресе (Ханське, Орта і Зинджерлі-медресе); міські й сільські (карасубазарське Тек'є, керченське Сари-Емін і сільські в Ташлидаїрі, Узун-баші і Акчурі) та усі інші, головним чином сільські медресе, які найменш за все могли претендувати на цю назву.

Традиційно вважалось, що медресе утримувались за рахунок вакуфної власності. Але єдиним таким навчальним закладом було тільки Зинджерлі-медресе. Усі інші через безгосподарність або через брак вакуфів залучали інші джерела фінансування, а зазвичай були дуже бідними.

Особливістю медресе, як форми вищого навчального закладу кримських татар, була і досить складна система викладацького складу та допоміжних службовців. Вона мала приблизно такий узагальнений вигляд: керівник медресе – мудерріс, наглядачі (в т. ч. бібліотекар), скарбник-мутевелі, імам, муедзін, ховадже, мулла-репетитор, калліграф-хаттат. У кожній групі сохтів мудеррісом призначались старші – біюки, які могли мати свою градацію: торбуюк, киблебуюк, сирабуюк та старший над ними мумеїз. Інколи існувала й посада сторожа. Але часто мудеррісу доводилось вдовольнятися всього тільки одним помічником та послугами біюків.

Методи навчання в медресе були традиційними, часом консервативними і схоластичними. В них використовувались принципи навчання, що були схожі з т’юторськими та катехізистичними. Заняття в медресе були семигодинними. Іспити взагалі не проводились.

В середньовічних медресе курс навчання був упорядкований дуже розумно і на той час він вирізнявся прогресивністю. З часом незмінні курси перетворились на схоластику. Традиційно всіх курсів у кримських медресе було близько 7. Спочатку вивчалась арабська мова, її граматика, потім курс етимології “Ільм Ульсарор”, синтаксис “Ільм-ульнаху”, логіка “Ільм-ульмантік”, три частини риторики: “Ільм-ульбеян”, “Ільм-Ульбедьса”, “Ільм-ульмаанні”, положення Корану, з коментарями за “Тафсіром” та, нарешті, шаріат “Ільм-уль-фікх”.

Сучасники зазначали, що сохти готуються “вельми послідовно і навіть певно раціонально, починаючи з вивчення речовини своїх священних книг, себто з граматики арабської мови, і переходили поступово до вивчення будови мовлення і різних способів висловлювання думки цією мовою”. Але сохти зазнавали величезних труднощів, що були викликані механічним перенесенням давньоарабської методики та дидактики майже цілком не придатної для тюркомовних народів.

На 1876 р. в Криму існувало стародавніх 40 медресе, де навчалось кілька сот сохтів.

Кримськотатарські медресе потребували термінової реформи. На це наголошували й прогресивні педагоги губернії, які навіть уклали спеціальний проект, де пропонувались конкретні шляхи перетворення навчальних закладів цього типу.

Взагалі вся стародавня, схоластична система навчання мусульман Таврійської губернії на другу половину ХІХ ст. стала регресивною, вона гальмувала розвиток національної просвіти. Треба було змінити майже все в мектебе і медресе. Мала змінитись основа, навчальні заклади повинні були перетворитися з релігійних в національні. Уніфікувати і змінити треба було програми, методи викладання, підручники, плату за навчання і т. і. Медресе і мектебе потребували широкомасштабних змін. За них невдовзі й взялися джадидисти.

3.2. Виникнення і розвиток колоніальної освіти кримських татар. І кримські татари, і російські чиновники відчували нагальну потребу в підготовці кваліфікованих кадрів з середовища мусульман, що знали російську мову. Треба було створити колоніальну систему освіти.

Якщо умовно поділити створені російською адміністрацією навчальні заклади для кримських татар на типи, то можна виділити їх нижчий, або перший рівень, і вищий, що наближається до середнього в державному розумінні. Їм у роботі приділено детальну увагу.

На початку ХІХ ст. в Криму функціонували такі навчальні заклади першого рівня: при Сімферопольському повітовому училищі було створене особливе Відділення татарського класу (1809 – 1911 р.); Сімферопольське татарське училищне відділення (1827 – 1865 р.); у 1837 р. були створені особливі татарські класи, а в 1839 р. їх об’єднали із загальними повітовими училищами; училища міністерства державного майна (поч. 40-х – поч. 50-х р. ХІХ ст.). Незадовільне фінансування, примітивна методика, недосконала програма, брак якісних підручників та ін. призвели до того, що подібні навчальні заклади не виявились життєспроможними.

Тому, зусилля російської колоніальної адміністрації з питань поширення світських знань серед кримських татар були хоч і помітними, але більшість з них не завершилась успіхом. Однак набувався необхідний і цінний досвід, розроблялась методика, упорядковувались програми, писались і видавались навчальні посібники кримськотатарською мовою.

26 березня 1870 р. в Санкт-Петербурзі були височайше затверджені “Правила о мерах к образованию населяющих Россию инородцев”. Згідно з цим документом в Криму були створені російсько-татарські міністерські училища (РТМУ). Через кілька десятиліть на зміну цьому документу було видано “Правила о начальных училищах для инородцев, живущих в восточной и юго-восточной России” (1906 р.), а через рік “Правила о начальных училищах для инородцев, утвержденные 1-го ноября 1907 года”. Протягом десятиліть кількість РТМУ коливалась між 15 та 20.

Навчальними предметами в останні часи існування РТМУ були: Закон Божий, рідна мова й російська мова (розмова, читання, писання), арифметика і спів, а в двокласних училищах, окрім цих предметів, вивчали: російську історію, географію, природознавство, креслення і початки геометрії. Цивільний спів викладався російською і рідною мовою, а релігійний – мовою богослужіння. При двокласних училищах, а також однокласних, замість другого класу, можуть бути запроваджені ремісничі класи і класи ручної праці.

Серед авторів підручників, які використовувались в РТМУ Криму, слід назвати висококваліфікованих педагогів: І.Казаса, А.Боданинського, К.Ушинського, Хартахая й інших.

Вчителями РТМУ в Криму зазвичай ставали випускники Сімферопольської татарської вчительської школи. На початку ХХ ст. РТМУ було вже 33, в яких навчались 945 осіб, серед яких було 40 дівчаток.

Однак РТМУ не стали провідним типом навчальних закладів кримських татар з низки причин: невдала методика викладання; незадовільний стан навчальних приміщень; антипропаганда фанатичних мулл; конкуренція з боку етно-конфесійних шкіл; введення примусової системи відвідання російських класів учнями медресе.

Але РТМУ стали й помітним фактором в системі народної освіти кримських татар. За час їх існування було опрацьовано і апробовано різноманітні методики, накопичено цінний педагогічний досвід. Вони стали важливим явищем у культурно-педагогічному житті Таврійської губернії кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Крім державних і національних систем початкової освіти кримських татар, в Таврійській губернії існували структури, що сприяли розповсюдженню колоніальної системи освіти, але вони не були безпосередньо включені до неї. Серед них треба назвати земські, місіонерські і приватні форми навчальних закладів.

Отже, різноманітність суспільних форм народної освіти кримських татар переконує у тому, що прогресивна російська інтелігенція в союзі з освіченими представниками національної культури і педагогіки всіма доступними засобами намагались знайти місце національній освіті в системі державних навчальних закладів, покращити справу навчання, часто без достатнього фінансування, на ентузіазмі і з вірою в свої сили.

Аналізуючи історію навчальних закладів другого, вищого ступеня для кримських татар, треба сказати, що першим з них було Татарське училищне відділення при Сімферопольській чоловічій гімназії (ТУВСГ) (1827 – 1854 р.). Випускники цього навчального закладу готувались для посад вчителів російської мови в державних та етно-конфесійних школах.

При створенні ТУВСГ його вихованці повинні були вивчати програму повітових училищ і деякі гімназичні дисципліни, виключаючи християнсько-богословські предмети й іноземні мови, мусульманське віровчення, арабську, перську й турецьку мови. Там вперше на науковому рівні вивчалась і кримськотатарська.

В зв’язку з виникненням РТМУ, різко зросла потреба в учительських кадрах. При цьому, зрозуміло, важливо було підготувати вчителів із середовища кримських татар.

За клопотанням губернських властей 27 березня 1872 р. був виданий царський указ про відкриття татарських вчительських шкіл у Сімферополі і Казані, а вже 12 грудня 1872 р. СТВШ була урочисто відкрита.

Навчальний курс СТВШ всього періоду навчання передбачав вивчення російської мови; арифметики з коротким курсом геометрії і креслення; географії з короткими відомостями про найважливіші історичні події країн, що вивчаються, особливо Росії; природознавства; основ педагогіки і дидактики; чистописання і малювання; мусульманського віровчення. Протягом всього часу існування школи, зрозуміло, частково змінювався і зміст навчання. Незабаром було введено викладання кримськотатарської мови, музики, гігієни, палітурного і чоботарського ремесла. Крім цього, учні займались гімнастикою

У перші десятиріччя існування кількість вихованців школи рідко перевищувала 40 осіб (так в 1879 р. їх було тільки 38). Однак на початок першої світової війни їх було трохи менше сотні. Про це свідчать дані на 1913 р., згідно з якими в стінах школи навчалось уже 95 юнаків.

Колектив школи запозичав передові методи навчання інших навчальних закладів країни. В 1909 р. практичні заняття почали проводитися за програмою, розробленою Московським вчительським інститутом.

Постійним клопотанням інспекторів було забезпечення викладачів і вихованців підручниками, наочними посібниками, художньою літературою. З самого початку при СТВШ була створена навчальна бібліотека.

На курси підвищення кваліфікації вчителів РТМУ “татарської грамоти”, створені при СТВШ з 5 травня по 25 квітня на кошти повітових земських Управ Таврійської губернії, було відкомандировано 31 вчителя.

Школа пройшла важкий і славний піввіковий шлях на благородній ниві народної освіти, скінчивши своє існування в тяжкі роки громадянської війни. Її випускники працювали вчителями в кримських школах, деякі продовжили навчання і стали журналістами, землемірами, офіцерами, лікарями... Багата і цікава історія школи є складовою частиною історії розвитку народної освіти в багатонаціональному Криму. Вона може служити наочним прикладом гуманного служіння на користь розповсюдження просвіти як серед кримських татар – подвижників національного відродження, так і російських педагогів.

Отже колоніальна система освіти кримських татар теж не могла розв’язати освітянські проблеми кримськотатарського народу. Протягом ХІХ – початку ХХ ст. колоніальна адміністрація намагалася створити більш-менш чітку структуру кримськотатарської світської просвіти. В деяких випадках російські школи відлякували потенційних учнів, інколи їх вплив був мінімальним. Взагалі вони в більшості випадків стояли осторонь від нагальних потреб кримських татар. Вся багаторічна історія постійних реформувань колоніальних навчальних закладів свідчить про постійний педагогічний пошук. Їх засновували й фінансували різноманітні міністерства та відомства. Але в цих навчальних закладах використовувались новітні методи навчання, хоч вони і не набули широкого впливу.

На кінець ХІХ ст. ні конфесійна, ні колоніальна система навчання не могла задовольнити потреби кримськотатарського народу й по суті вони стали гальмам прогресу в просвітянському русі.

Розділ 4. Джадидистська реформа народної освіти кримських татар. 4.1. Новометодно реформовані мектебе. Власне джадидизм виник наприкінці ХІХ ст. як спроба реформування насамперед початкової школи. У перекладі з арабської поняття “усуль джадід” означає “новий метод”. Він став альтернативою для пануючого довгий час у системі мусульманської освіти “усуль кадім” – себто “старого методу”. Принциповим кроком стало застосовування так званого “усуль саутія” – “звукового методу”, коли кожній букві алфавіту відповідав певний звук.

Як суспільно-політичний рух джадидизм виник у Криму. Найвідомішим пропагандистом звукового методу, загальновизнаним лідером джадидизму, авторитетним методистом, автором кількох навчальних посібників та іншої педагогічної літератури був видатний просвітитель і гуманіст І.Гаспринський.

У січні 1884 р. він відкрив перший джадидистський навчальний заклад у Криму. В бахчисарайському приході Кайтаз Ага відкрився новометодний мектеб, де викладались татарська і арабська грамота, письмо, читання, арифметика і правила віри. Курс навчання був розрахований на два роки. В мектебе приймались діти 7-річного віку. Навчальний заклад знаходився під наглядом муедзіна Махмуда ефенді. Викладати в школі почав власне сам І.Гаспринський, що вперше використовував свій підручник “Ходжа и субъян” як навчальний посібник. Була встановлена і плата за навчання в розмірі 1 крб. на місяць.

З плином часу просвітитель запропонував включити в програму наступного навчання ті предмети, що сприяли б вирішенню проблеми профорієнтації, себто вивченню того чи іншого ремесла. Разом з навчанням ремеслу, І.Гаспринський пропонував ввести в програми і викладання російської мови. В цьому джадидисти бачили джерело поглиблення знань і широкі можливості наступного продовження навчання для кримськотатарських дітей аж до студентської лави в одному з імперських університетів країни.

Наслідком введення прогресивного звукового методу навчання стала помітна і відчутна переорієнтація тюрко-мусульман на бік джадидистських шкіл і викладачів-прогресистів. Це призвело до відкритого протистояння між новометодниками та кадимістами.

На самому початку ХХ ст. уряд Росії перейшов на підтримку останніх. На той же час в Криму вже існувало близько трьох десятків джадидистських мектебе, а в 1913 р. тільки в кількох районах їх було зареєстровано більше сотні. Крім чоловічих мектебів, у Криму були поширені і жіночі.

Після тривалої боротьби за реформування системи конфесійної освіти мусульман між джадидистами і навчальною адміністрацією краю ТМДП опублікувало принципово важливий документ: “Программа и общие правила для крымских духовных татарских мектебе”. Згідно з цією програмою найбільш значним досягненням джадидистів було введення пункту, згідно з яким викладання у всіх конфесійних навчальних закладах повинно вестись “за новим способом і новітніми підручниками”.

Вчителі джадидистських навчальних закладів були кількох етно-громадянських категорій: турецькі викладачі; кримські татари – піддані Росії і кримські татари – турецькі громадяни. Особливістю кримського джадидизму був досить високий рівень освіти, що мали вчителі мектебе.

Досягненням джадидистів було і включення пункту програми, згідно з якою будь-яка провина або незадовільна поведінка учня каралися більш гуманним чином. В мектебе приймались діти, яким виповнилося 7 років. Курс навчання – 4 роки (8 місяців на рік).

До програми навчання входили такі предмети: віровчення і догмати релігії, правильне читання Корану, історія ісламу, правопис, чистописання, початкова арифметика і тлумачення перських релігійних слів.

Запроваджувались іспити, результати яких вносилися до спеціального журналу. Якщо учень випускався, то йому видавалося спеціальне свідоцтво про закінчення навчального закладу. Приміщення мектебе повинно відповідати санітарно-гігієнічним нормам.

З часу опублікування в 1909 р. цього документа в типографії І.Гаспринського, можна зазначити, що всі мектебе Криму одночасно перетворились на новометодні. Джадидисти Криму отримали переконливу перемогу в справі докорінного реформування початкових національних навчальних закладів.

4.2. Мектебе-руштіє. На початку ХХ ст. в системі етно-конфесійної реформованої освіти джадидисти запропонували створити між мектебе та медресе середню ланку під назвою мектебе-руштіє. Згодом вони мали стати школами середнього рівня типу державних прогімназій, а з плином часу й гімназій. Їх метою було створення високоосвічених професійних вчителів для початкових джадидистських мектебе та підготовка до вступу до державних середніх навчальних закладів й новометодних медресе.

Після 1905 р. такі навчальні заклади були відкриті в містах: Сімферополі, Карасубазарі, Бахчисараї; в селах: Сарайміні, Дерекої та Корбекли. Зазвичай мектебе-руштіє відкривались за підтримки ТМДП та фінансового сприяння регіональних благодійних громад сприяння мусульманам. На початку подібні дії не викликали занепокоєння губернської адміністрації й школи цього типу виникали без перешкод.

Навесні 1908 р. дирекція народних училищ губернії звернула увагу, що мектебе-руштіє, користуючись пільгами конфесійних шкіл, фактично перетворились на світські національні, які мали б підпорядковуватись вже не МВС, а МНП.

Про важливість питання свідчить думка П.Столипіна, який з цього приводу вважав, що така специфічна справа “вимагає особистої і пильної уваги з боку урядової влади”. Почалась жорстка боротьба. Дирекція вимагала або скасувати світську програму й залишитись у віданні ДДСІС МВС, або, за встановленими законами, зареєструватися як світський навчальний заклад у підпорядкуванні МНП. Особливе роздратування керівництва викликали вчителі-турки, турецькі підручники тощо.

Джадидисти намагалися створити й зберегти перехідний тип мектебе з елементами конфесійних та світсько-національних складників. І ні в якому разі не підпорядковуватись МНП. Однією з головних причин цього було те, що все фінансування мектебе-руштіє цілком було покладено не на державні структури, а на громадські об’єднання кримських татар.

Протягом двох років тривала запекла боротьба на багатьох нарадах, засіданнях тощо. В результаті мектебе-руштіє були перетворені на медресе в системі МВС. Фактично вони були ліквідовані як окремий перехідний тип від конфесійної до світсько-національної школи кримських татар.

У програмах мектебе-руштіє передбачалось викладати віровчення; арабську, перську, татарську, російську мови; теорію словесності; арифметику; геометрію; бухгалтерію; загальну історію; мораль; малювання; чистописання та гігієну.

Курс навчання розраховувався на 3–5 років. Віковий ценз учнів спочатку становив 20 р., але під тиском дирекції народних училищ він суттєво знизився.

Покращився санітарно-гігієнічний стан цих навчальних закладів. Приміщення й оснащення мектебе-руштіє нагадували державні російські школи.

Однак невдачі, пов’язані із забороною функціонування мектебе-руштіє, не зламали національну інтелігенцію і діячів кримськотатарської народної освіти. Вони продовжували боротьбу за створення кримськотатарського національного навчального закладу для підготовки вчителів. Але трагічна доля мектебе-руштіє в Криму свідчить про творче ставлення кримськотатарських освітян до проблем виховання молоді. Це була реальна спроба створення додаткової ланки в системі національної світської просвіти. Між мектебе (початковою) і медресе (вищою) школою постала ще одна ланка, що в перспективі мала набути рівня середнього освітнього закладу. Недовга історія та боротьба за збереження мектебе-руштіє наочно показала дійсне ставлення царату до прогресивних задумів джадидистів, які прагнули створити саме національні світські школи аби вирвати з тенет клерикалів та русифікаторів власну молодь. Тому минуле кримськотатарських мектебе-руштіє є цікавим надбанням кримського просвітянського руху межі ХІХ – ХХ ст.

4.3. Джадидистське реформування медресе. На думку джадидистів, медресе мало стати вищим навчальним закладом в низці: мектебе–мектебе-руштіє–медресе. Але воно мало бути докорінно реформоване.

Перші реальні думки щодо реформування медресе Криму вперше пролунало в 80-х р. ХІХ ст. (майже одночасно з виникненням джадидизму). Серед тих, хто в той час запропонував докорінно змінити ситуацію, були І.Гаспринський та Аджи Абібулла ефенді. Останній розробив спеціальний статут (селеф) для Зинджерлі-медресе – авангард джадидизму в регіоні. В ньому були запроваджені основні ідеї джадидистського оновлення системи освіти, а головне, селеф набув чинності документа. Про важливість цього питання свідчить і те, що на ІІІ з’їзді “Іттіфак ель муслімін” була опрацьована доповідь про необхідність докорінного реформування медресе в масштабах Російської імперії. Під впливами цих документів на початку ХХ ст. за розпорядженням ТМДП була видана уніфікована “Програма і загальні правила для Кримських медресе”.

Цей документ передбачав ввести до програм та повсякденного життя медресе основні принципи джадидизму. В цих навчальних закладах вивчались: етимологія, синтаксис, мораль, право, перська, арабська, релігійні догмати, вислови Пророка, тлумачення Корану, філософія, естетика.

Керівництво й викладачів призначало ТМДП. Створювалась Рада медресе, установлювались правила прийому та життя громади сохтів. Суворо регламентувався внутрішній порядок в медресе. Передбачалось, що у всіх медресе повинен бути один спосіб навчання за програмою, що схвалена ТМДП. Вводились іспити. Приміщення навчального закладу мали відповідати санітарно-гігієнічним нормам.

У багатьох новометодних медресе почали відновлюватись бібліотеки. В середньостатистичному (не найкращому) медресе, зокрема, використовувались: “Аваліль” – арабська граматика, “Кяфік” – посібник для читання Корану, “Джамі” – практичний посібник для мулли, “Дурер” – мусульманська обрядовість, три частини однієї книги: “Біра” – арабська азбука, “Максут” – граматика, “Мєра” – синтаксис, “Мультакі” – мораль та “Кази бєйзові”. Використовувались книжки й бахчисарайського, санкт-петербурзького, казанських, уфимських видавництв.

Кількість джадидистських медресе в Криму коливалась. Зазвичай їх було кілька десятків (за даними на 1910 р. – 33). Викладачів було трохи більше сотні (наприкінці ХІХ ст. – 104), а учнів кілька тисяч (2220 – за той же час).

Отже, джадидистським реформуванням медресе опікувались кращі сили національної прогресивно мислячої інтелігенції. Воно стало помітним кроком в історії просвіти кримських татар. По суті воно радикально змінило навчальну програму, поліпшило стан навчальної справи, відродило бібліотеки, упорядкувало внутрішнє життя учнів, підвищило їх освіту. Це призвело до того, що в 1917–1920 р. медресе перетворювали на вищі навчальні заклади кримських татар і, таким чином, вибудовувалась повна система оновленої національної освіти.

Взагалі джадидизм у Криму мав ряд специфічних особливостей, зовсім не характерних для розвитку цього руху в інших регіонах імперії. Вся боротьба за створення і розвиток мережі новометодних шкіл зазвичай йшла шляхом законності і дискусія велась лише в існуючих правових межах, лише зрідка виходячи за них. В останніх випадках діячі національної просвіти все ж намагались увійти в легальну сферу, прагнучи змінити законодавство шляхом переконання чиновників і демонстрацією прогресивних моментів у кримськотатарській освіті. Зі свого боку мусульманське духівництво досить швидко перейшло на позиції джадидизму, підтримуючи і розвиваючи його основоположні принципи в педагогіці.

Як відомо, головною метою джадидистів було формування етнічної, національної системи народної освіти. Це не означало, що його потрібно було робити на шкоду конфесійному або загальноосвітньому державному напрямку. В їх уяві вона повинна була мати яскраво етнічну форму, засновану на останніх досягненнях світової, європейської педагогічної думки, з активним приверненням до вивчення циклу конфесійних і світських (прийнятих в російських державних навчальних закладах) предметів.

Розділ 5. Національна видавнича справа – затвердження джадидистської просвіти у кримських татар. 5.1. Боротьба за створення національного друку кримських татар. Історія кримськотатарської преси завжди буде неповною, якщо ми не звернемося до витоків ідеї, до перших спроб організувати періодичні видання. Вони тісно пов’язані з ім’ям просвітителя і гуманіста І.Гаспринського.

До отримання дозволу видавати газету “Переводчик-Терджиман” І.Гаспринський здійснив кілька невдалих спроб створити власне періодичне видання рідною мовою. Серед них були і пропозиції про дозвіл випускати в світ “журнал” “Файдали еглєндже” (“Корисна розвага”) і газету “Закон”.

Прохач наприкінці 1879 р (на той час він був міським головою Бахчисарая), добивався підтримки й порозуміння в питанні створення “Файдали еглєндже” від в. о. таврійського муфтія каді-ескер Сеїт Якуб ефенді, губернатора О.Кавеліна, міністра внутрішніх справ Л.Макова.

Програма запропонованого видання передбачала друкувати матеріали про російські закони; просвітницького напрямку: з народної освіти, історії, географії, комерції, покращення землеробства, садівництва, бджолярства, медицини й гігієни тощо; твори красного письменства та народного фольклору.

Не дивлячись на те, що за справу просили досить впливові чиновники, дозвіл на видання І.Гаспринський від міністра не отримав. Але просвітитель не зневірився.

Невдовзі І.Гаспринський отримав дозвіл надрукувати одноразові газетоподібні видання “Тонгъуч” (“Первісток”) та “Шефакъ” (“Світанок”). За його висловом, читачі вимагали продовження.

Це та інше спонукало просвітителя наприкінці 1880 р. звернутись до міністра внутрішніх справ М.Лоріс-Мелікова з проханням про видавництво газети “Закон”. В трьох пунктах програми перевага, зрозуміло, надавалась правознавству. Крім того, досить вмістовними були літературний та довідковий відділи. На жаль і ця пропозиція була відхилена за причини неможливості “встановити правильну цензуру видання в Сімферополі”.

Таким чином, ідеї І.Гаспринського зі створення спеціального правознавчого видання кримськотатарською мовою було зустрінуто бюрократичним апаратом Російської імперії досить прохолодно і неприязно. Навіть складності взаємовідносин адміністрації Таврійської губернії з кримськотатарським населенням, лояльність і патріотизм прохача і безсумнівна користь, нагальна потреба подібної газети не змогли в черговий раз переконати чиновників і дати позитивний хід справі, задуманій і запропонованій І.Гаспринським.

Але він знову не зневірився. Прохач отримав цінний організаційний досвід. І.Гаспринський добився дозволу утримувати друкарню, почав видавати газетоподібні видання, паралельно готував новий пакет документів щодо дозволу видавати національну газету.

Просвітитель звернувся до губернатора А.Всеволожського, міністрів внутрішніх справ Д.Толстого та народної просвіти І.Делянова. Його ідею підтримав генерал-губернатор Й.Ромейко-Гурко та кримськотатарська шляхта. У серпні 1882 р. І.Гаспринський видав експериментальний примірник газети “Переводчик-Терджиман”.

Одночасно в міністерствах та відомствах вивчались численні документи, щодо справи майбутнього видавця. В результаті 12 лютого 1883 р. програму двомовної газети “Переводчик-Терджиман” було затверджено.

Вона передбачала друкувати закони та юридичні коментарі; матеріали просвітницького, загальнокультурного та розважального спрямування; оголошення.

Таким чином, величезна і копітка робота І.Гаспринського щодо створення національної газети, звернення до високих чиновників та урядовців, нарешті, увінчалась успіхом. Вона мала очевидне просвітницьке спрямування.

5.2. Видавнича справа родини Гаспринських. Історію газети “Переводчик-Терджиман” (1883 – 1918 р.) комплексно ще не вивчали. Отже, синтезувавши та проаналізувавши численні архівні та маловідомі матеріали, автор дисертації вперше об’єктивно висвітлив майже всі сторони історії розвитку видавництва родини Гаспринських.

У першу чергу це стосується його найбільш відомої газети “Переводчик-Терджиман”. У параграфі розглянуто зміни редакторів; програмних положень та тематичних уподобань керівництва; тиражу; періодичності; фінансування та умов передплати. Розкрито проблеми кількості передплатників, їх соціального стану; географії розповсюдження; кількості випусків; технічного забезпечення та використання новітніх технологій. Важливим для видавництва стали питання добору співробітників та запровадження в “мусульманському видавництві” ілюстрації. Результатами просвітницької діяльності газети стали не тільки позитивні зрушення в просвіті тюрко-мусульман, про що свідчать річниці та ювілеї газети, які перетворились на фестивалі культури, а також державні нагороди.

Отже, треба зазначити, що багаторічна діяльність видавництва газети “Переводчик-Терджиман” безпосередньо і безперечно була найвищим чинником поширення ідей просвітництва серед, принаймні, кримських татар. Змінювались редактори, зростали періодичність, тираж, кількість передплатників і читачів, поширювались регіони розповсюдження, вдосконалювалося технічне забезпечення, винаходилися нові джерела фінансової підтримки, залучалися найкращі творчі й технічні сили нації до співробітництва, організовувалися фестивалі преси – все це сприяло поширенню, поглибленню та розвитку ідей гуманізму і просвіти. Наполегливість, вдача, енергійність, віра в потребу своєї благородної справи допомогли І.Гаспринському створити таке видання, що надовго закарбувалось в історії культур і просвіти не тільки суто кримських татар, але і багатьох інших народів, насамперед, тюркської мовної групи. А це ще раз підтверджує благородні, інтернаціональні і гуманістичні принципи всієї діяльності І.Гаспринського. Тяжкі перешкоди і негаразди не змогли суттєво пригальмувати наполегливе просування справи просвітителя шляхом прогресу.

Крім “Терджиману”, родина Гаспринських започаткувала ще кілька спеціальних періодичних видань. Проаналізувавши документи та матеріали, можна зробити висновки, що вони створювались у напрямку просвітянства, прогресу та корінних змін у мусульманському суспільстві, а отже, служили реалізації основних принципів джадидизму. Одним з прикладів була багаторічна боротьба за створення спеціального видання для мусульманок. Двічі Гаспринським не дозволяли цього зробити. Чиновники заборонили в 1887 р. журнал “Тербіє” (“Виховання”), а в 1891 р. додаток до “Терджиману” “Кадин” (“Жінка”). Нарешті, в 1905 р. їм дозволили видавати журнал “Алемі нісван” (“Жіночий світ”). Цей журнал став цінним джерелом з історії народу і кримськотатарської журналістики. Він став оригінальним явищем не тільки кримськотатарської культури, а й культур споріднених тюркомовних народів Росії. Видання часопису безперечно відіграло помітну роль у духовному розвитку кримськотатарської жінки. Численні матеріали журналу без сумніву зможуть допомогти розібратись у суті жіночого питання і ролі жінки в кримськотатарському суспільстві початку ХХ ст.

Крім цієї преси, І.Гаспринський видавав у 1886 р. спеціальний додаток до “Терджиману” “Листок объявлений”, який присвячувався питанням розповсюдження корисної та рекламної інформації; з 1906 р. – перший кримськотатарський гумористичний “аркуш” під назвою “Ха-ха-ха!”; з 1906 р. – суспільно-політичну газету “Міллет” (“Народ”) та в 1908 р. арабомовну газету “Аль Нахда” (“Відродження”); з 1910 р. дитячий додаток до “Терджиману” “Алемі суб’ян” (“Дитячий світ”). Всі вони тим чи іншим способом слугували національній просвіті, загальнолюдському прогресу та основоположним принципам джадидистського руху.

Видавництво газети “Терджиман” друкувало й іншу поліграфічну продукцію, насамперед, просвітянського напрямку, насамперед це були книги та брошури. Їх можна розділити за тематичним принципом: підручники, освітянська, методична, науково-популярна, санітарно-гігієнічна, географічна, релігійна, художня, суспільно-політична, довідкова, комерційна, юридична література.

Всі ці дані свідчать про те, що ця численна й різноманітна книжкова продукція видавництва Гаспринських працювала на поширення просвіти серед кримських татар. Це був перший досвід у справі друкування книжок і брошур кримськотатарською мовою. Книжкова продукція видавництва була багатогранною й всебічною, вона безпосередньо сприяла підвищенню освітнього рівня народу.

Таким чином, багатопланова прогресивна видавнича робота родини Гаспринських та їх однодумців і соратників безпосередньо сприяла позитивному розвитку просвіти кримських татар та затвердженню гуманістичних принципів джадидизму в Криму. Отже, це було одне з принципових положень просвітянської програми власне І.Гаспринського.

5.3. Періодичні видання і книжкова справа кримських татар кінця ХІХ – початку ХХ ст. Крім бахчисарайського видавництва Гаспринських, в царській Росії в кінці ХІХ ст. було створено ще одне, організоване його співвітчизником Ільясом Бораганським (1852 – 1924 ?). Воно існувало в Санкт-Петербурзі, але в повній мірі стосувалось кримськотатарської просвіти. Але, як явище мусульманської культури тюркських народів Росії, воно, зрозуміло, торкалось і рідного народу цього видавця, тим більше, що кримська тематика була не на останньому місці в його діяльності.

Своїм хистом він репрезентував високохудожню культуру свого рідного народу. Почата в несприятливих умовах справа створення мусульманської друкарні І.Бораганського сповістила про себе якісними з поліграфічної і загальнокультурної точки зору виданнями, що несли просвіту в маси тюркських народів. Там видавались підручники для початкових і вищих мусульманських навчальних закладів, переклади класичних творів російських літераторів, мусульмансько-богословські книжки, класика тюркських письменників і поетів. До того ж, І.Бораганський і його видавництво стали своєрідним мостом між культурою і просвітою тюркських народів та академічним сходознавством Росії, бо саме там санкт-петербурзькі вчені намагались якісно надрукувати матеріали своїх досліджень і навчально-методичних розробок.

Таким чином, сам видавець все своє життя присвятив пропаганді благородних принципів просвіти, що ставить його в один ряд з плеядою національних видавців-просвітителів, насамперед тюрко-мусульман Російської імперії.

У параграфі розглянуто й історію кількох періодичних видань кримських татар, які не входили до комплексу часописів, редагованих Гаспринськими. Вони почали виникати в ході Російської революції 1905 – 1907 р. Ці газети і журнали, без сумніву, вплинули, насамперед, на розвиток політичної думки серед кримських татар і тільки опосередковано на національну просвіту. Вони виходили короткий відрізок часу і часто закривались адміністрацією та охоронними органами губернії, а також через брак коштів.

До низки періодичних видань, про які збереглось дуже мало інформації, можна віднести газети: “К’рим оджаги”, “Голос мусульман”, “Міллет іши”, “К’рим хаберлєрі”, “Єні дюнья”, “Хак’ сес”; журнали: “Аркадаш”, “Йолдаш” тощо. Певну проблему становлять часописи кримських татар, що виходили виключно за кордоном, як такі, що якнайменше вплинули на просвітянський процес взагалі і освітній зокрема: “Іслам дюньяси”, “Теарруф-ю мюслімін”, “К’рим мєджмуаси”.

У Криму великою популярністю користувалась газета “Ватан хадімі” (“Слуга Вітчизни”), редагована відомим суспільно-політичним діячем кримських татар Р.Медієвим. За свою радикальну позицію ця газета припинила своє існування. Редактор намагався поновити її як “Голос мусульманина”, на що не було дано дозволу. Пізніше Р.Медієву вдалося добитись права друкувати газету “Наш голос”.

Кримські татари намагались видавати ще кілька газет, серед яких треба зазначити “К’рим седаси” (“Голос Криму”), “Міллет” (“Народ”), “К’рим мусульманлари” (“Кримські мусульмани”), “К’рим мусульманлари седаси” (“Голос кримських мусульман”). Всі вони були суспільного та політичного спрямування. Єдиним виданням, яке опікувалось майже виключно питаннями просвіти, був журнал “Єшиль ада” (“Зелений острів”).

Періодичні видання кримських татар, що виникали в період з 1905 по 1920 р., мали різноманітні напрямки. Здебільшого вони були суспільно-політичними і тільки опосередковано торкались питань народної освіти і національної просвіти. Але деякі з них мали і педагогічне спрямування, як, наприклад, “Єшиль ада”, що почала видаватись незадовго до встановлення радянської влади в Криму.

Висновки:

На кінець ХІХ – початок ХХ ст. припадає виникнення та розвиток унікального прогресивного явища в історії кримськотатарського та інших тюркомовних народів, відомого як джадидизм.

·