НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ім. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

ХЛІБОВСЬКА Ганна Миколаївна

УДК 930. 1 (09) (438): 943. 8. 02

ПОЛЬСЬКО-НІМЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ Х – ПОЧАТКУ ХІV СТОЛІТТЯ

У СУЧАСНІЙ ПОЛЬСЬКІЙ МЕДІЄВІСТИЦІ

07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії світових цивілізацій Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Науковий керівник – Карліна Оксана Миколаївна, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії світових цивілізацій Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Офіційні опоненти – Зашкільняк Леонід Опанасович, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії слов’янських країн Львівського державного університету імені Івана Франка.–

Рудь Микола Олексійович, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії стародавнього світу та історії середніх віків Національного університету імені Тараса Шевченка.

Провідна установа – Харківський національний університет, кафедра історіографії, джерелознавства та археології.

Захист відбудеться 28 грудня 2000 року о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01. в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, Київ – 1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

Автореферат розісланий “22” листопаду 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої ради І.В. Верба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема міжнародних стосунків у сучасній Європі торкається всіх без винятку її регіонів і є досить актуальною нині. Цей фактор, безсумнівно, виявляється визначальним у постійно існуючому науковому інтересі вчених до кола питань, що відносяться до міждержавних відносин у різні проміжки часу.

Не є винятком і польсько-німецькі взаємини, які впродовж тривалого періоду перебувають у центрі уваги польської історичної науки. Започатковані вони у Середньовіччі (Х-ХІІ століття), пройшли кілька етапів у своєму розвитку, кожен з яких став об’єктом наукового аналізу.

Друга світова війна спричинила суттєвий вплив на світоглядні позиції польських вчених. Підсумки війни, перспективи майбутнього у його зіставленні з минулим і дійсністю активізували науковий пошук, покликаний розширити поле об’єктивної історичної інформації, яке має на меті звільнити обидва народи від стереотипів національного протистояння, подолати ідеологічні упередження. Проблема польсько-німецьких відносин отримала значну наукову літературу. Виникла необхідність визначення рівня її розробки. Узагальнення нагромадженого історичного матеріалу дає змогу обумовити коло питань, які потребують глибшого вивчення. Адже тільки тоді, коли наука здатна поглянути сама на себе, на свою практику з боку, відбувається перевірка і збагачення її пізнавальних засобів. Тим самим створюються передумови для переходу на якісно новий рівень освоєння історичного минулого.

Польська медієвістика користується заслуженим авторитетом серед учених. Вона належить до провідних сучасних історичних шкіл Європи. Її еволюція у післявоєнний період характеризується різноманітним тематичним спектром і високим назагал науково-методологічним рівнем. Учені Польщі брали активну участь у всіх міжнародних конгресах істориків. Дослідження ними складних питань польсько-німецьких відносин у період їх зародження, виважені і обгрунтовані висновки, зроблені з цих проблем, вміння досягти порозуміння з німецькими колегами – усе це може слугувати своєрідним прикладом для істориків України.

Відтак, актуальність теми дослідження визначається характером завдань, котрі пов’язані з необхідністю систематизації і узагальнення поглядів польських учених на предмет середньовічних польсько-німецьких стосунків, а також виявлення дискусійних питань з окремих періодів цих відносин.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Пропоноване дослідження є складовою частиною дослідницької тематики кафедри історії світових цивілізацій Волинського державного університету імені Лесі Українки “Актуальні проблеми історії зарубіжних країн”.

Мета дослідження полягає у розкритті поглядів польських вчених на виникнення і розвиток польсько-німецьких стосунків у Середньовіччі та виявленні концептуальних засад розгляду цієї проблеми у сучасній польській медієвістиці. У контексті загальної мети в дисертації ставляться наступні завдання:

–

–

–

–

Об’єктом дисертаційного дослідження визначено сучасну польську медієвістику.

Предметом дослідження є праці польських істориків з проблеми польсько-німецьких відносин доби Середньовіччя.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від закінчення Другої світової війни до наших днів. Упродовж цього часу склалися і розвинулись нові організаційні та теоретико-методологічні засади сучасної польської медієвістики, якісно новий рівень вивчення отримала проблема польсько-німецьких середньовічних стосунків.

Теоретико-методологічну основу дисертації склали загальнонаукові принципи, пов’язані з методами інформаційного та історіографічного дослідження. Для синтезу та узагальнення джерел було використано типологічний, історико-порівняльний та проблемно-хронологічний методи. Застосовується також ретроспективний метод, який дає змогу прослідкувати рух думки дослідника від сучасного до минулого. Концептуальні засади дисертації базуються на об’єктно-суб’єктному підході до історіографії, яка розглядається водночас і як об’єктивний процес, і як результат діяльності вчених, зумовлений історичною свідомістю їх епохи.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше у вітчизняній історіографії зроблена спроба комплексного аналізу здобутків сучасної польської медієвістики у вивченні середньовічних польсько-німецьких стосунків. На підставі результатів дослідження монографічної літератури та наукових статей, вивчення матеріалів дискусій і творчих лабораторій істориків розкрито погляди вчених на складні питання у двосторонніх стосунках: рівень залежності Давньопольської держави від Священної Римської імперії у конкретні проміжки часу, роль християнізації Польщі у протистоянні німецькій східній експансії, масштаби і наслідки німецької колонізації і колонізації на німецькому праві для польських земель. У дисертації проаналізовано методологічні концепції сучасної польської медієвістики, висвітлено причини, що вплинули на її розвиток у післявоєнний період. Простежується також процес організаційного оформлення медієвістики у Польщі після Другої світової війни.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації та зібраний фактичний матеріал можуть бути використані для вивчення середньовічної історії Давньопольської держави та Священної Римської імперії, історії держав та народів Центрально-Східної Європи, а також у вивченні розвитку сучасної історичної науки загалом та польської медієвістики зокрема.

Матеріали та висновки дисертаційного дослідження придатні для використання у науково-педагогічній практиці: при викладанні курсів середньовічної історії Польщі та Німеччини, зарубіжної історіографії, розробці спецкурсу з проблем сучасної польської історичної науки, а також вченими-істориками в ході підготовки узагальнюючої роботи з розвитку польської історіографії у післявоєнний період.

Апробація результатів дисертації зроблена на засіданні кафедри історії світових цивілізації Волинського державного університету імені Лесі Українки, у виступах дисертанта на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу і студентів ВДУ, в опублікованих тезах на міжнародних конференціях: “Славяне и их соседи. Миф и история. Происхождение и ранняя история славян в общественном сознании позднего средневековья и раннего Нового времени” (Москва, 1996); “Славяне и немцы” (Москва, 1997).

Структура дисертації відповідає меті та завданням дослідження. Робота обсягом 166 сторінок друкованого тексту складається із вступу, основної частини, яка містить чотири розділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (326 найменувань обсягом 26 сторінок).

Публікації. Результати дисертації розкриті у п’яти статтях (опублікованих у збірниках статей), чотирьох тезах (вміщених в матеріалах конференцій).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано його мету та завдання, обумовлено теоретичні засади (в тому числі методи і хронологічні межі), визначено наукову новизну та практичне значення, вказано на апробацію результатів, розкрито структуру та обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі “Джерела та етапи історичних досліджень середньовічних польсько-німецьких стосунків” характеризується стан наукової розробки теми і джерельна база дисертації.

Аналіз комплексу польсько-німецьких стосунків загалом має полемічний характер, і кожна наступна генерація істориків вносила новий імпульс у дослідження різних аспектів цієї проблематики. Польській історіографії в різні історичні проміжки часу притаманні неоднозначні інтерпретації генези польсько-німецького протистояння у середньовічну епоху, що в значній мірі було зумовлено конкретикою політичної ситуації на польських землях. У довоєнній історичній науці загальновизнаним стало твердження, що німецький “натиск на схід” проходив у трьох формах: військового захоплення слов’янських земель німецькими імператорами, маркграфами і рицарськими орденами; культурної пропаганди, пов’язаної з поширенням і утвердженням християнства, та господарської колонізації. Загалом тоді переважала негативна оцінка німецької східної політики.

Після Другої світової війни у Польщі з’явилася значна кількість робіт, в яких об’єктом дослідження були польсько-німецькі відносини у Середньовіччі. На зміст і стан розробки проблеми впливали переважно організаційні і політичні фактори.

Організаційні чинники визначалися створенням нових наукових інституцій на новоздобутих землях і розбудовою існуючих. Найсильніші осередки виникли у Варшаві, Познані, Вроцлаві, Торуні. Важливу роль відігравали Інститут історії та Інститут історії матеріальної культури ПАН, а також історики, об’єднані навколо Варшавського університету. Польсько-німецька тематика знайшла своє відображення у наукових студіях Тадеуша Мантойффеля, Александра Гейштора, Маріана Маловіста, Станіслава Травковського, Єжи Дов’ята, Бенедикта Зєнтари, Генріха Самсоновича, які працювали і працюють у Варшаві. Однак визначальну роль у дослідженні польсько-німецьких відносин відіграла найбільш численна познанська група вчених. До неї входили науковці інституту історії, факультету права та інституту германістики Познаньського університету імені Адама Міцкевича, Західного інституту та відділу історії Помор’я Інституту історії ПАН. Познанський медієвістичний осередок формувався під безпосереднім впливом істориків міжвоєнного періоду: Казімєжа Тимєнєцького, Зигмунда Войцеховського і молодшого від них Герарда Лябуди. Поряд з ними плідно працюють їхні учні й колеги – Здіслав Качмарчик, Антоні Гонсьоровський, Єжи Стжельчик, Антоні Чибінський, Бенон Міскевич та інші.

Активне товариство істориків-дослідників Середньовіччя виникло також у Торуні на грунті традицій Торунського Наукового Товариства, його друкованого органу “Zapiski”, медієвістичних студій учених університету імені Міколая Коперніка і відділу історії Помор’я Інституту історії ПАН. Його наукову продукцію репрезентують Кароль Горський, Івовіан Броніслав Влодарський, Маріан Біскуп, Казімєж Ясинський, Януш Беняк, Зенон Новак.

Дослідницький центр з польсько-німецької проблематики функціонує й у Вроцлаві. Він пов’язаний з іменами таких істориків, як Кароль та Єва Малечинські, Роман Гек, Вацлав Корта.

Політичні чинники розвитку історичної науки в Польщі визначались як міжнародними реаліями, що утвердились після 1945 року і мали своїм наслідком приєднання західних земель до Польщі, так і внутрішньополітичною ситуацією у самій Польщі, яка привела до еволюції світоглядних засад від плюралізму до історичного матеріалізму і від історичного матеріалізму знову до плюралізму. З врахуванням цих обставин можна вирізнити декілька етапів у розвитку досліджень польсько-німецьких стосунків сучасною польською медієвістикою: перші повоєнні роки, кінець 40-х – середина 50-х років, 1956-1970-і роки, початок 80-х – 90-і роки. Однак, не дивлячись на поважну кількість робіт з історії польсько-німецьких відносин у добу Середньовіччя, історіографічні інтерпретації цієї проблеми не можна вважати задовільними. Відсутні праці, в яких би містився всебічний аналіз доробку польської історичної науки у вивченні зазначеної теми.

Одна із перших спроб оцінити наукові досягнення польських учених у дослідженні минулого польсько-німецьких відносин була зроблена у 1950 році на конференції у Вроцлаві. Медієвісти намагалися переглянути традиційні схеми розгляду вітчизняною історичною наукою цієї складної проблеми і виробити програму наступних досліджень, яка би передбачала розширення методологічних засад шляхом використання методу історичного матеріалізму11 Historiografia polska wobec problemu polsko-niemieckiego (Referaty i dyskusja na konferencji miкdzyњrodkowej we Wrocіawiu 6. Lipca 1950 r. – Wrocіaw, 1951..

Проведені у 60-90-і роки наукові конференції польських істориків, на які запрошувались також і німецькі вчені, мали на меті зблизити погляди на гострі питання польсько-німецьких стосунків у Середньовіччі22 Њl№sk i Pomorze w historii stosunkуw polsko–niemieckich w њredniowieczu (XII Konferencja wspуlnej komisii podrкcznikowej PRL – RFN historykуw 5-10. VI. 1979. Olsztyn) / Pod red. M. Biskupa. – Poznaс, 1987; Niemcy – Polska w њredniowieczu. Materiaіy z konferencji naukowej zorganizowanej przeї Instytut Historii UAM 1983 r. / Pod red. J. Strzelczyka. – Poznaс, 1986; Dzieje Niemiec i Polski oraz stosunkуw polsko-niemieckich. Stan i potrzeby badawcze. Proba bilansu. – Poznaс, 1991.. На них зазначалося, що середньовічні польсько-німецькі відносини впродовж післявоєнного періоду інтенсивно вивчались польськими істориками. Характерною рисою наукових праць стало використання нових архівних, археологічних, лінгвістичних, антропологічних джерел. Була поглиблена також проблематика наукових досліджень шляхом включення до неї таких питань: роль полабських слов’ян у стримуванні німецького “натиску на схід”, формування західного кордону Польщі, політичні, економічні та культурні наслідки німецької колонізації тощо.

Окремі історіографічні оцінки аспекту середньовічних польсько-німецьких стосунків містяться у декількох збірниках статей33 Wschodnia ekspansja Niemiec w Europie Њrodkowej. Zbiуr studiуw nad tzw. niemieckim “Drang nach Osten”. – Poznaс, 1963; Problematyka polsko–niemiecka i polskich ziem zachodnich w badaniach Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza w Poznaniu (1919–1969) / Pod red. Z.– Poznaс, 1971; Stosunki polsko–niemiecki w historiografii. Cz. 1. Studia z dziejуw historiografii polskiej i niemieckiej / Pod red. J. Krasuskiego. – Poznaс, 1974; Historiografia zachodniopomorska. 1945–1985 / Pod red. W. Janasza. – Szczecin, 1989; Labuda G. Polskie wczesne њredniowiecze w historiografii lat 1937–1987 // Kwartalnik Historyczny. – 1987. – R. ХCIV. – № 1.. В них зроблена спроба прослідкувати еволюцію поглядів польських істориків на виникнення і розвиток польсько-німецьких відносин у повоєнні роки. Вчені аналізують історіографічні інтерпретації проблем становлення Польської держави, християнізації Польщі, місця Сілезії та Помор’я у формуванні польсько-німецьких стосунків та їх характер у Х–ХІІ століттях, причин і наслідків німецької колонізації польських земель, суті німецького права і форм його прояву на території Польщі.

Основу джерельної бази дисертаційного дослідження склали монографії, статті польських вчених з проблем польсько-німецьких взаємин другої половини Х – початку ХІV століття. До уваги бралися також узагальнюючі роботи з польської історії, які відображали стан розробки конкретної проблеми у визначений проміжок часу.

Залучено також матеріали дискусії серед польських медієвістів з питань національної історії, а також матеріали творчих лабораторій провідних вчених-медієвістів К. Тимєнєцького, З. Войцеховського, Б. Зєнтари, Є. Дов’ята, Г. Ловм’янського, замітки і рецензії.

Проаналізовано наукові біографії польських князів, оскільки члени правлячої П’ястівської династії, визначаючи зовнішньополітичні пріоритети країни, на перше місце ставили відносини з Імперією, довготривалим лідером у середньовічній Європі.

Для детальнішого вивчення розвитку сучасної польської медієвістики використано матеріали тематичних наукових конференцій, в яких підсумовані та узагальнені результати опрацювання проблеми середньовічних польсько-німецьких відносин за певний період часу, викладені основні теоретико-методологічні концепції, визначено нові напрямки досліджень.

У ході розкриття поглядів польських істориків на деякі дискусійні питання середньовічних польсько-німецьких стосунків, для аргументації висновків автор вдавалася до аналізу середньовічних писемних пам’яток (хроніки Тітмара, Галла Аноніма, Вінцента Кадлубека, Великопольської хроніки та інших), зібраних у серії джерел “Monumenta Poloniae Historia”.

Особливий вид джерел склали різноманітні бібліографічні й довідкові видання як з історії розвитку сучасної польської медієвістики, так і аналізу конкретної проблеми середньовічних польсько-німецьких стосунків. Вони дають можливість побачити, як ті чи інші історіографічні напрямки визначають тематику досліджень.

У другому розділі “Польсько-німецькі відносини середини Х – початку ХІІ століття в оцінці польських вчених” розкриваються погляди польських медієвістів на процес становлення польсько-німецьких стосунків у період існування патримоніальної монархії у Польщі (60-і роки Х століття – 1138 рік). У цьому зв’язку виокремлено такі проблеми: початок і умови зародження перших польсько-німецьких контактів, характер політико-правової залежності між Давньопольською державою та Імперією Оттонів, роль християнства у генезі польсько-німецьких стосунків.

Польські історики стверджують, що визначаючи пріоритети зовнішньої політики країни, всі польські правителі на перше місце ставили відносини з Імперією – могутнім сусідом і провідною політичною силою ранньосередньовічного християнського світу. Детально (з урахуванням усіх наявних джерел) учені намагаються відновити події, що привели до встановлення зв’язків між Мешком І та Оттоном І. Якщо З.Войцеховський і Г.Лябуда схильні розглядати процес укладання перших польсько-німецьких угод через призму боротьби за Помор’я та існування серйозного польсько-лютицького конфлікту, то Г.Ловм’янський пов’язує безпосередні причини виникнення польсько-німецького конфлікту з особою маркграфа Східної Марки Герона. Однак переважає думка, що угода між правителями обох держав могла бути укладена лише після 966 року, тобто після прийняття польським князем християнства, оскільки німецький імператор, як репрезентант християнської ідеології, не міг підписувати ніяких домовленостей з монархом-язичником.

Усталеним є погляд, що між Давньопольською державою перших П’ястів та Імперією Оттонів переважали данинні відносини, які встановлювали певний рівень залежності Польщі від Німецької держави. При цьому наголошується, що така залежність була більше формальною, аніж фактичною. Вона визначалася загальноприйнятими у міжнародному середньовічному праві ієрархічними законами, властивими тогочасному суспільству. Оцінка вченими польсько-німецьких стосунків періоду від правління Мешка ІІ до початку князювання Болеслава Кривоустого зводиться переважно до визнання ленної форми залежності Давньопольської держави від Імперії Оттонів. Історики схильні пояснювати втрату попередніх позицій Давньопольською державою у відносинах із західним сусідом внутрішніми чварами, що виникли серед нащадків Болеслава Хороброго у боротьбі за владу, а також не зовсім сприятливою для Польщі зовнішньополітичною ситуацією. Звертається також особлива увага на правління Болеслава ІІ Сміливого, одного з небагатьох польських володарів ХІ століття, котрий намагався відновити втрачений у минулі роки його державою статус. За Болеслава ІІ Польща деякий час існувала як самостійна незалежна від Імперії країна. Підтвердженням цього стала третя (після Болеслава Хороброго і Мешка ІІ) коронація польського князя.

Багато досліджень присвячені правлінню Болеслава Кривоустого, що здійснив останню спробу об’єднати польські землі і відновити вплив країни П’ястів у Центральній Європі. У них вказується, що хоча його правління було назагал суперечливим, однак у зовнішньополітичному аспекті воно виявилось досить вдалим. Саме тоді стабілізувалися польсько-німецькі відносини, активізувалася діяльність князя на Помор’ї, що дало змогу повернути цей регіон до складу Польщі. При цьому історики не забувають зазначити, що в останні роки князювання Болеслава Кривоустого відновилася залежність Давньопольської держави від Імперії Оттонів, рівень якої визначала Мерзенбурзька угода 1135 року.

Аналізуючи міждержавні зв’язки у ранньому середньовіччі, вчені наголошують на відсутності у міжнародному середньовічному праві чітких норм взаємовідносин між його суб’єктами. Деякі його елементи були запозичені з церковної практики та феодального (ленного) права. Сприятливий клімат для такої рецепції створила пануюча у Середньовіччі соціальна ієрархія та нерівність поміж державами, виникнення якої спричинила концепція універсальної монархії, пропагована папою римським та імператором. Ленні відносини, що містили в собі елемент підпорядкованості, відповідали тій засаді нерівності. Дискусія серед польських медієвістів щодо рівня залежності Давньопольської держави від імперії Оттонів у різні періоди історії викликала потребу у детальному аналізі стосунків залежності у Середньовіччі. Визнаною у цьому зв’язку є теорія М.З. Єдліцького про еволюцію ленних відносин.

Досліджуючи генезу польсько-німецьких стосунків у роки існування П’ястівської держави, польські медієвісти значну увагу звертають на проблему формування західного кордону Давньопольської держави. В історичних роботах підкреслюється, що кожен кордон є продукт суспільної еволюції. Він утворюється у боротьбі економічних, політичних, ідеологічних чинників, а у географічному плані є невеликою ділянкою землі, яка відокремлює дві держави. На утворення кордонів впливає також міжнародне становище країни. Західний кордон Польщі не був винятком із цього правила. Його формування стало результатом довготривалих польсько-німецьких змагань. У польських медієвістів не викликає сумніву той факт, що найдавніший західний кордон Польщі сформувався ще за Мешка І і проходив по лінії Одеру – Ніси Лужицької.

Разом з проблемою західного кордону висвітлюється також питання про входження Помор’я та Сілезії до держави П’ястів. Зроблено важливий висновок: Помор’я та Сілезія ввійшли до складу Давньопольської держави ще в період князювання Мешка І, а зменшення в ХІ столітті польських впливів на Помор’ї та Сілезії спричинило вихід цих земель зі складу Давньопольської держави і зміну західного кордону країни. Окремі дослідження польських істориків стосуються проблем охорони західного кордону, будівництва укріплень, а також його місця у формуванні польсько-німецьких політико-правових стосунків у конкретно визначений проміжок часу.

При розгляді польсько-німецьких відносин у період ранньосередньовічної монархії, не залишається поза увагою роль християнізації Давньопольської держави у налагодженні взаємин з Імперією. Підкреслюються заслуги Мешка І у прийнятті християнської віри, його вміння орієнтуватись у тогочасних міжнародних реаліях, використовувати їх для зміцнення авторитету своєї країни. Вважається, що за перших П’ястів державні і церковні стосунки між Польщею і Німеччиною тісно перепліталися. З одного боку, створення власної церковної організації слугувало важливим джерелом протидії німецькій експансії, з другого, християнство було тим культурним чинником, який відкривав Давньопольській державі вхід до західноєвропейської спільноти.

У третьому розділі “Питання польсько-німецьких стосунків 1138-1320 років у висвітленні польських медієвістів” аналізуються погляди сучасних польських вчених на зміст польсько-німецьких зв’язків у період політичної роздробленості Давньопольської держави, що виділяється ними як якісно новий етап у двосторонніх відносинах. Його відмінність обумовлена не лише зміною методів і напрямків німецької східної політики, а й внутрішньополітичною еволюцією двох держав, внаслідок якої розширилося коло учасників польсько-німецьких зв’язків за рахунок німецьких територіальних та польських удільних князів. З 20-х – 30-х років ХІІ століття Польща мала справу не стільки з імператорами, скільки з окремими німецькими маркграфами. Їхня роль у ХІІІ столітті, особливо Бранденбургу і держави Тевтонського ордену, була відчутною. Тоді ж, після смерті Болеслава Кривоустого, польські удільні князі намагалися стати рівноправними членами міжнародних середньовічних відносин. Політична роздробленість двох суб’єктів міжнародного середньовічного права значно ускладнила міждержавні стосунки, посилила їх нерівноправність. Вони визначалися різними формами залежності держави П’ястів від Імперії, але переважно проявлялись у сплаті данини верховним польським князем і удільними князями імператорові та окремим маркграфам. Основний напрям цих відносин був започаткований Мерзенбурзькою угодою 1135 року між Болеславом ІІІ Кривоустим та імператором Лотарем.

В історичних дослідженнях зазначається, що розвиток польсько-німецьких контактів відбувався в не сприятливій внутрішній і зовнішній обстановці для Польської держави. Вона з різних причин втратила Західне Помор’я, Хелмнінську і Любушську землі, Сілезію в кінці ХІІ – середині ХІІІ століття.

Важливим чинником, який впливав на міждержавні польсько-німецькі зв’язки у ХІІ столітті, була боротьба полабо-прибалтійських слов’ян з німецькою агресією. Тому чимало істориків Польщі об’єктом свого дослідження вибрали еволюцію слов’янських державних утворень між Ельбою та Одером та їх роль у розвитку польсько-німецьких відносин. Такий науковий інтерес певним чином був зумовлений тим, що впродовж тривалого часу західні слов’янські сусіди Польщі стримували німецький рух на схід.

Післявоєнне покоління дослідників історії полабських слов’ян (ободритів, вілетів, лужицьких сербів) репрезентують Ю.Відаєвич, К.Тимєнєцький, Г.Лябуда, Л.Лецєєвич, З.Суловський, К.Мислінський, Є.Стжельчик. Їхні наукові інтереси охоплюють значне коло проблем, пов’язаних з генезою державно-територіальних утворень на землях між Ельбою і Одером, міжнародними відносинами у цьому регіоні, процесом його християнізації та ролі в ньому німецької церковної організації. Особлива увага надається вивченню німецької територіальної експансії на ці землі.

У польській медієвістиці домінує твердження, що спроби підкорити володіння полабських слов’ян були зроблені ще за часів Карла Великого, а німці їх частково реалізували в роки правління Генріха І та Оттона І. Близько 940 року всі слов’янські племена аж до Одеру змушені були визнати залежність від німецьких імператорів і сплачувати їм данину. З часу переорієнтації зовнішньої політики Оттонівської імперії на Італію основна роль у підкоренні слов’янських земель перейшла до територіальних князів.

В оцінці причин підкорення полабсько-поморських слов’ян польські історики одностайні: слабкість політичної організації полабсько-поморських слов’ян зробила неможливим опір німецькій агресії, тому східні кордони їх державних утворень стали з того часу східними кордонами німецьких марок і князівств, для яких східна експансія була основним напрямом зовнішньої політики. Серед учених Польщі поширена думка, що захоплення німецькими правителями земель слов’ян між Одером та Ельбою стало трампліном для здійснення завойовницьких походів проти Польщі у ХІІ столітті.

Інтенсивно досліджується медієвістами коло питань, пов’язаних із змінами на західному кордоні Польщі у ХІІ – першій половині ХІІІ століття. В працях З.Суловського, К.Олейника, Я.Натансона-Леского, Г.Лябуди переважає позитивістський підхід: історики намагаються виявити всі (навіть незначні) зміни західного кордону в конкретні проміжки часу.

У контексті зазначеної проблеми розглядаються питання польсько-німецьких династичних шлюбів. Визначається їх переважно політичний характер. Збільшення кількості таких шлюбів, особливо серед сілезьких П’ястів, пояснюється, з одного боку, зрослою зацікавленістю Польщі Заходом, з іншого – спробами породичатися з потужним неслов’янським сусідом. Середньовічні польсько-німецькі династичні зв’язки давали можливість вирішувати деякі суперечливі питання мирним шляхом.

У четвертому розділі “Проблема німецької колонізації у дослідженнях польських істориків” вказується, що німецька колонізація польських земель є однією з дискусійних тем у польській медієвістиці. Вона посідає чільне місце у роботах польських учених з історії польсько-німецьких стосунків другої половини ХІІ – ХІІІ століть.

У перші післявоєнні роки домінувала різко негативна оцінка колонізаційних процесів та їх наслідків у роботах З. Войцеховського, З. Качмарчика, Ю. Фельд-мана, М. Фрідберга та інших, хоча й вони намагались визначити деякий позитивний вплив німецької колонізації на розвиток Польщі.

Наприкінці 50-х років істориками вперше була зроблена спроба відійти від існуючих стереотипів в аналізі проблеми. Наукова дискусія з питань німецької колонізації та колонізації на німецькому праві велася за трьома напрямками: археологічним, історичним та історіографічним. Вона концентрувалась на виявленні причин і характеру німецької колонізації польських земель, ролі внутрішньої колонізації, суті німецького права, хронології колонізаційних процесів. Інтенсивне дослідження цих проблем дало змогу прийти до певних узагальнень. Причини німецької колонізації визначалися тогочасними економічними реаліями: недостатній господарський розвиток польських земель внаслідок їх слабкої залюдненості стимулював місцевих землевласників запрошувати німецьких колоністів, яких приваблювали передусім переселенські пільги. Вказується також, що колоністи приходили на вже заселені землі, де існував певний рівень аграрної культури та міський устрій. Водночас акцентується увага на нових самоврядних формах суспільної організації, які принесли з собою колоністи. У повоєнній польській медієвістиці домінує еволюційна теорія виникнення польських міст як господарських центрів до початку німецької колонізації. Натомість міське право започатковувалось переважно колоністами. Тому значний обсяг наукових досліджень охоплює проблема еволюції німецького права у містах. К. Бучек, Р. Гек, А. Гонсьоровсь-кий, В. Корта, А. Тишкевич, К. Модзелевський визначають німецьке право, переважно, як міське, що лише через певні обставини поширилось у сільській місцевості. Польські історики трактують переведення міст на німецьке право, як процес поширення на існуючі в Польщі поселення міського типу певних організаційних і правових норм, спільних для Західної і Центральної Європи.

Локоване на німецькому праві місто відрізнялось від решти міських поселень професійною структурою населення, особливою просторовою забудовою і укріпленнями, що відокремлювали його від навколишніх сіл, організацією міської влади і суду, особливим правовим статусом людності. Нове місто виникало поряд із старим поселенням або на певній відстані від нього, переймаючи його назву. Підставою для організаційного і правового відокремлення був локаційний привілей.

Залежно від того, хто надавав локаційний документ, верховний князь чи феодал, міста поділялись на князівські (пізніше королівські) і приватновласницькі. Значення локації полягало у виведенні міста з-під влади монарших урядників і підкоренні їхній владі спадкового війта, котрим майже завжди був локатор-осадник. Іншими словами, усе управління містом, судово-адміністративна влада і розподіл міських прибутків переходив до рук міської громади (гміни) на чолі з війтом (колишнім локатором). Місту дарувався судовий і податковий імунітет. Після закінчення визначеного пільгового періоду, впродовж якого населення не платило податків, вводився чинш. Локаційний процес в перші століття його поширення був можливий лише тоді, коли місто вже існувало як економічна одиниця і мало перспективи для подальшого розвитку.

Історики розрізняють два види німецького права: магдебурзьке і любецьке. Останнє перейняли поморські міста, зв'язані з Ганзейським союзом, в якому Любек грав домінуючу роль. Для більшості міст Сілезії, Малої Польщі і Великої Польщі зразком організації нових правових відносин був Магдебург, тому запозичене право часто називали магдебурзьким. Сприйняття нової системи права і зразків міської організації часто відбувалося за посередництвом польського міста, раніше переведеного на магдебурзьке право. Наприклад, у Мазовії німецьке право поширювалося за посередництвом сілезького міста Сьрода (Новий Тарг) і поморського Хелмна, тому тут нове міське право називалося відповідно сьродським і хелмнінським.

К. Стефанський, С. Травковський, Я. Піскорський, С. Подвінська, А. Гонсьоровський, досліджуючи функціонування німецького права у польському селі, підкреслюють, що найважливішими складовими нового колонізаційного права були особиста свобода і свобода виходу з громади, судова, церковна і організаційна автономії, передача у спадок рухомого й нерухомого майна та упорядкування селянських податків, часто пов’язане з переходом на грошову форму ренти. Наголошується, що, на відміну від звичаєвого, надання нового права оформлялось документально, де чітко фіксувались умови договору між різними сторонами. Якщо воно надавалось духовному або світському землевласнику, то він отримував спеціальний привілей, за яким дозволялась колонізація на німецькому праві, а самі умови визначалися в кожному випадку. Потім підписувався договір між феодалом та осадником. Коли ж князь сам займався колонізацією своїх і державних земель, то оформлення нових правових відносин обмежувалось лише підписанням договору з осадником. Вважається, що зразком для села слугувало право найближчого міста, з яким це село було економічно пов’язане.

В післявоєнних історичних дослідженнях значна увага приділяється господарському і правовому розвитку сільської громади (гміни), на чолі якої стояв солтис, переважно локатор. Вчені констатують факт отримання польськими селянами права на самоуправління, якого не мали села у Німеччині. Тому навіть і цей чинник міг слугувати причиною еміграції німецьких селян. Досить детально історики характеризують статус солтиса в громаді, його права, обов'язки. Відзначається, зокрема, що у більшості випадків солтис походив з міщан, був особою привілейованою, його влада носила спадковий характер. За свою службу він отримував у спадкове володіння землю і частину сільських податків. Як правило, солтис зобов'язувався нести військову службу на користь землевласника. Крім солтиса, правом юрисдикції володіла також судова лава, яка обиралась із числа шанованих членів громади. На підставі існуючих джерел прослідковуються взаємовідносини між громадою, солтисом і лавою.

Поряд із юридичними аспектами дії німецького права досліджується його вплив на економічні процеси у польському селі. Переважає позитивна оцінка наслідків впровадження німецького права для господарства польських сіл. У зв'язку з цим інтенсивно вивчаються такі питання: розвиток знарядь праці і сільського ремесла, поява нових прийомів агротехніки, еволюція податкової системи. Відзначається утвердження грошової форми ренти і зернового виробництва в господарстві сіл, локованих на німецькому праві.

Початковий етап впровадження німецького права на селі польські історики пов'язують з прибуттям іноземних колоністів, та надалі на німецьке право переводилось і місцеве населення. Місцеві землевласники спочатку створювали привілейовані умови лише для колоністів. Однак нова система господарювання виявилась економічно доцільною, тому впродовж XIII ст. німецьке право надавалось місцевим селянам без врахування фактору присутності німецьких колоністів. Основні причини переведення існуючих сіл на німецьке право визначались зрослими потребами землевласників і розширенням товарного виробництва, рівень розвитку якого в період політичної роздробленості Польщі залишався ще досить слабим.

Медієвісти Польщі виділяють питання хронології німецької колонізації. В їхніх дослідженнях утвердилось датування початкового етапу німецької колонізації кінцем ХІІ – початком ХІІІ століття.

Аналізуючи соціальний склад колоністів, що оселялися на польських землях, вчені переконливо доводять, що серед учасників німецьких колонізаційних процесів у Польщі були і селяни, і ремісники, і рицарі. Тому німецька колонізація мала троякий характер: феодальний, переважно спрямований на захоплення нових територій, торгово-ремісничий і аграрний. Простежується також прагнення істориків визначити роль і місце кожної соціальної групи колоністів. Загалом позитивно оцінюється діяльність селян, ремісників, тобто людей, пов'язаних з безпосереднім матеріальним виробництвом, і негативно – феодалів, міського патриціату. Найбільш повно аналіз цієї проблеми провів Б.Зєнтара.

Наукова дискусія продовжується і навколо проблем наслідків колонізації. Визначаючи загалом її позитивний вплив на розвиток польського аграрного та міського ладу, історики вказують і на германізацію колонізованих регіонів, часті соціальні та етнічні конфлікти, втрату частини польських земель.

Основні результати дослідження подані у висновках.

1. Сучасна польська медієвістика підходить загалом виважено до аналізу всього комплексу середньовічних польсько-німецьких відносин. Польські вчені стверджують, що конфліктність польсько-німецьких стосунків була закладена самим фактом виникнення Польської держави на слов’янських землях, які західні сусіди вважали теренами для експансії. Її розпочав ще Генріх І, продовжив Оттоні; І і його наступники. Час виникнення Давньопольської держави збігся з процесом загарбання Священною Римською імперією прикордонних слов’янських земель, тому її поява як організованої сили не була на руку німецьким володарям. Співпраця між німецькими імператорами і польськими князями проявилась лише один раз в період формування універсалістської концепції Оттона ІІІ.

2. Історики підкреслюють, що юридико-політичний аспект польсько-німецьких стосунків впродовж класичного середньовіччя характеризувався різними формами залежності Давньопольської держави від Священної Римської імперії. Загалом переважала данинна та ленна залежність, хоча зустрічались також данинно-ленні відносини.

3. Досліджуючи польсько-німецькі стосунки у ХІІІ – початку ХІV століття, вчені вказують, що їх зміст визначало продовження внутріполітичної боротьби у Польщі між представниками П’ястів; зміцнення впливу німецьких територіальних князів на східну політику, особливо Бранденбургу і держави Тевтонського ордену; посилення позицій католицької церкви і папства у Польщі, що дало йому змогу реально впливати на тогочасні міжнародні стосунки. Тому, починаючи з правління верховного князя Мешка Білого і до початку ХІV століття, основні напрями зовнішньої політики Польщі на загальнодержавному рівні визначались налагодженням стосунків з папством та Німецькою імперією: західний напрям передбачав встановлення відносин із територіальними німецькими князівствами; північний, що сформувався в результаті діяльності князя Конрада Мазовецького, мав на меті реалізацію комплексу проблем, які виникли у зв’язку з експансією в Пруссію, а потім з обороною перед наступами Тевтонського ордену.

4. Дослідницьку увагу викликали також проблеми впливу християнізації Польщі та утворення самостійної церковної організації на генезу польсько-німецьких стосунків у Середньовіччі. Стверджується, що за перших П’ястів церковні й державні відносини між Польщею і Німеччиною тісно переплітались. Створення самостійної церковної організації у Давньопольській державі та її підпорядкованість безпосередньо Риму були суттєвим чинником у протидії німецькій експансії.

Натомість щодо впливу папи римського на польсько-німецькі стосунки в період політичної роздробленості Польщі, то історики не прийшли до єдиної думки. Деякі з них схильні вважати, що більшість польських князів на противагу німецькій експансії приймала зверхність папи римського, як гаранта їх безпеки. Згодом така папська протекція переросла у форму ленної залежності польських правителів. Основний зміст іншої концепції полягає в тому, що папська протекція не змогла захистити їх від німецького “натиску на схід”, більше того, його наслідки були катастрофічними для Польської держави. У багатьох випадках папа римський ігнорував інтереси польських удільних князів, а у питанні щодо створення держави Тевтонського ордену і формування його політики відкрито став на бік останнього.

5. В окрему групу наукових робіт можна виділити дослідження, присвячені історії західних слов’янських державних утворень, які майже до середини ХІІ століття були своєрідним щитом поляків проти німецького просування на схід. Історики підкреслюють, що на підкорених німцями слов’янських землях виникли прикордонні марки та князівства – основна рушійна сила німецької східної експансії у XIII столітті.

6. Після Другої світової війни зросла зацікавленість польських вчених регіо-нальною історією. Для висвітлення польсько-німецьких відносин важливі роботи з історії Помор’я, Сілезії, західних земель країни, які найбільш повно відчули на собі вплив німецької експансії. В працях істориків акцентується увага на тому, що Помор’я і Сілезія ввійшли до складу Давньопольської держави ще в період правління Мешка І. Відмічається також зменшення польських впливів на ці регіони у ХІІ столітті, наслідком чого стала їх втрата Польщею.

7. Значну літературу має також проблема німецької колонізації та колонізації на німецькому праві. Її оцінки у сучасній медієвістиці були різними: від негативних у перші повоєнні роки до більш виважених у наступні