КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ХОНЮ Вікторія Вікторівна

УДК 655.1 (477)

ДІЯЛЬНІСТЬ ВИДАВНИЦТВА “ВІК” (1894-1919).

Становлення видавничої галузі в Україні

Спеціальність 10.01.08 - журналістика

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ-2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі видавничої справи та редагування

видавничо-поліграфічного факультету Національного

технічного університету України “Київський політехнічний інститут”

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Іванченко Роман Григорович,

завідувач кафедри видавничої справи та редагування

видавничо-поліграфічного факультету

Національного технічного університету України “

Київський політехнічний інститут”

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Лизанчук Василь Васильович,

завідувач кафедри радіомовлення і телебачення

факультету журналістики Львівського національного університету

імені Івана Франка

кандидат філологічних наук

Сидоренко Наталя Миколаївна,

доцент кафедри історії літератури і журналістики

Інституту журналістики Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Провідна установа: кафедра видавничої справи і редагування

Української академії друкарства імені Івана Федорова

Міністерства освіти і науки України (м. Львів)

Захист відбудеться “ 18 ” грудня 2000 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

(03119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка (02033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “ 4 ” жовтня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук, професор В.Ф.Іванов

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Діяльність київського видавництва “Вік” (1894 - 1919) припадає на період, коли було започатковано тенденції національного та культурного розвитку українства. “Вік” є одним із чотирьох найбільших тогочасних видавництв: його продукція відіграла значну роль у підвищенні національної свідомості українства, мала реальний вплив на широкі читацькі кола. Співробітники видавництва належать до тих українських діячів, чий внесок у становлення українського книговидання нині розцінюється як визначальний. Саме їхніми зусиллями закладено основи професійної діяльності у галузі книговидання, їхніми принципами, зокрема, засадами редакційно-видавничої роботи, користувалися пізніші видавничі осередки. Вражає майже цілковита недослідженість діяльності видавництва “Вік”: його співробітники потрапили за радянських часів до чорного списку діячів “української буржуазії”, самі згадки про яких або вилучалися, або були суто негативними. Навіть після проголошення незалежності України, коли слово “реабілітація” стало більш ніж частовживаним, цю історичну лакуну не було належним чином заповнено.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена на кафедрі видавничої справи і редагування видавничо-поліграфічного факультету Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” (НТУУ “КПІ”) і є складовою частиною планових курсів “Історія книги” та “Історія книги в Україні”, а також пов’язана з виконанням наукової програми підготовки “Енциклопедії українського книгознавства”.

Мета і завдання дисертації. Метою дослідження є всебічне вивчення діяльності видавництва “Вік”, від історичних відомостей та статистичних даних до окреслення його ролі у розвої українського книговидання, національному та культурному розвитку українства. Для здійснення цієї мети поставлено такі завдання: дослідження діяльності видавництва “Вік” в історичному розрізі; окреслення кола співробітників і осіб, які співпрацювали з видавництвом; виявлення організаційно-методичних засад, загальної мети і головних напрямків діяльності; складання повного реєстру книжкової продукції видавництва з метою вивчення книжкового репертуару, автури, читацької аудиторії; здійснення історико-книгознавчого аналізу книжкового репертуару; вивчення принципів формування автури і читацької аудиторії; з’ясування особливостей внутрішньої й зовнішньої форми, поліграфічного виконання видань під маркою “Вік”; визначення міри участі видавництва у створенні системи інформування про видання і мережі книгорозповсюдження; обґрунтування його внеску у справу подолання цензурних утисків та інерції українського загалу, розробку типології видань, у поновлення української правописної традиції тощо.

Методика дослідження характеризується поєднанням загальнонаукового принципу об’єктивності, аналітичних і синтетичних методів (конкретно-історичного, порівняльного, статистичного) та деяких специфічних методів загального книгознавства і спеціальних книгознавчих дисциплін (книговидавниче знання, бібліополістика тощо), серед яких - історико-книгознавчий аналіз видань “Віку”, що дозволяє визначити їх місце серед продукції тогочасних українських видавництв. Використано елементи системного, системно-структурного, системно-композиційного методів, а також метод актуалізації.

Об’єктом дослідження дисертації є діяльність видавництва “Вік” (видавнича, просвітницька, етноформуюча), предметом дослідження - різні аспекти цієї діяльності: соціально-економічні, історичні, політичні умови, формування репертуару, авторської і читацької аудиторії, взаємодія з іншими суб’єктами тогочасного видавничого процесу.

Інформація про видавництво “Вік” обмежуються стислими відомостями в довідкових виданнях, поодинокими згадками у працях О.Гермайзе, А.Козаченка, О.Дея, Т.Ківшар та ін. Трапляються розходження у датуванні діяльності видавництва й у визначенні кола співробітників, неточні запозичення із одних джерел в інші. Джерелом достовірної інформації є видання діаспори, зокрема, спогади Д.Дорошенка, О.Лотоцького, щоденники Є.Чикаленка, а також неопубліковані джерела, передусім фонди Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. Більшість документів залучено до наукового обігу вперше.

Наукова новизна роботи забезпечується тим, що у дисертації вперше виявлено широкий спектр джерел з даної тематики, здійснено комплексний аналіз діяльності конкретного видавничого осередку на тлі тогочасних процесів у книговиданні та становленні українства впродовж тривалого терміну (з 90-х рр. ХІХ до 20-х рр. ХХ ст.). Зібраний фактичний матеріал дозволяє уточнити й систематизувати важливі дані, висвітлені у раніше опублікованих джерелах. Максимально повно визначено книжковий репертуар видавництва, що унаочнює його участь у розробці репертуару української книжки та становленні типології видань кінця ХІХ - початку ХХ ст. Досягнення видавців проливають нове світло на реальні процеси загальнокультурного розвитку, зокрема, доведено значення видавництв української книги (найперше - видавництва “Вік”) для підвищення самосвідомості українства і виховання національної інтелігенції.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження та зроблені висновки можуть бути використані при розробці нового курсу “Історії книги” відповідного періоду, а також при підготовці довідників, підручників, курсів лекцій, навчальних посібників з історії журналістики і книговидавничого руху в Україні, історії науково-популярної літератури, з бібліополістики.

Теоретична значущість. Робота є реальною спробою позбутися ще однієї історичної лакуни, звільнитися від хибних уявлень і прикрих перекручень минулого. Здійснено ґрунтовний аналіз розрізнених (почасти суперечливих) фактів і даних, розпорошених по джерелах, комплексне систематизоване вивчення яких досі не провадилося, адже сама думка про постановку в один ряд таких незіставних з ідеологічних міркувань матеріалів була неможливою. Отримані дані зіставлено з результатами історико-книгознавчого аналізу книжкового репертуару видавництва, що дозволяє підготувати ґрунт для найширших узагальнюючих висновків. Реконструйовано (на прикладі одного із найбільших тогочасних видавництв) історію книжкового руху, структуру та функціональні особливості книговидавничої системи (автор - видавець - читач), способи спілкування її основних ланок.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження, що містяться в дисертації, були викладені у доповіді на науковій конференції “Мова і культура” (1999 р.) в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка. Головні положення дисертації опубліковані у п’яти наукових працях. Окремі розділи увійшли до теоретичних курсів “Редагування галузевих видань”, “Науково-популярної літератури” та “Редагування. Загальний курс”, які викладаються на кафедрі видавничої справи та редагування НТУУ “КПІ”. Результати дослідження використані в курсових і дипломних роботах студентів видавничо-поліграфічного факультету НТУУ “КПІ”.

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано у п’яти наукових працях: чотирьох статтях у фахових наукових журналах та одній брошурі обсягом 48 сторінок.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку умовних скорочень, предметного та іменного покажчиків (обсягом 14 сторінок), списку використаних джерел та трьох додатків, що подаються осібною книгою. Повний обсяг дисертації становить 206 сторінок, у тому числі 4 сторінки, що займають 4 таблиці та 1 схема, а також список використаних джерел (169 найменувань на 11 сторінках).

Основний зміст роботи

У вступі висвітлено актуальність теми дослідження, ступінь розробленості проблематики, сформульовано мету і завдання роботи, охарактеризовано об’єкт, предмет і методику дослідження, наукову новизну, теоретичну значущість, практичне значення й апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Історичні віхи діяльності видавництва “Вік”” - вивчаються основні етапи діяльності видавництва і причини її припинення.

Передумови заснування. Перші кроки видавничого гуртка. Видавництво було засновано (спочатку як гурток студентської молоді) після одного з “антрактів” в українському книговиданні, викликаних обмежувальними заходами російського уряду. Його поява була викликана настійною потребою в українській друкованій продукції. Різні дослідницькі джерела подають суперечливі дані щодо року заснування видавництва: 1895, 1896, 1897 рр. Вважаємо, що видавництво “Вік” розпочало роботу 1894 р. з виходом першої назви його книжкової продукції. План видання книжок вироблено 1895 р. Видання “Віку” 1896-1900 рр. друкувалися у друкарні В.В.Колодочки (Черкаси). Загалом ці перші роки слід визнати хоча і дещо малоефективними, але важливими для його становлення.

Видання антології “Вік”. Розширення діяльності. Напрацювавши певного досвіду на виданні “дрібних книжечок”, гуртківці укладають ювілейний збірник під назвою “Вік” (далі - Антологія), присвячений виходу 1798 року “Енеїди” І.П.Котляревського. 1900 р. виходить 1-й том Антології, який містив вірші бл. 50-ти поетів; 1902 р. перевидано 1-й том і видано два томи прози. Загалом у тритомнику представлено більш як 70 українських письменників з різних частин України. Видання містило біографічні довідки про письменників, їхні портрети, бібліографію найзначніших творів. Зовнішнє виконання Антології було диференційованим: певні частини тиражу друкувалися на різному за якістю папері, відповідно до чого варіювалася ціна кожного тому. Саме з цього моменту розпочинається послідовна робота, спрямована на вивчення читацького середовища. На той час Антологія була явищем винятковим. Ознаменувавши новий етап українського книгодрукування, вона торувала дорогу новій тенденції - прагненню до фундаментальних узагальнюючих видань. На користь антології свідчить нечуваний читацький попит: більша частина видання розійшлась за передплатою, а за півроку по книгарнях не можна було знайти жодного примірника. Видавничий гурток студентської молоді, перебираючи собі назву “Вік”, яка пролунала доволі гучно, і не лише в Україні, перетворюється на одне із найвпливовіших українських видавництв кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Започаткування основних серій видань. Майже з першого десятиліття існування “Віку” спостерігається двоїстість спрямування видавничої діяльності. У чистому вигляді ця тенденція зберігалася перші 12 років, що відбилося на розмежуванні видань на дві серії: “Селянська бібліотека” (СБ) та “Українська бібліотека” (УБ), які призначалися відповідно для народного читання та інтелігенції. У серії СБ, започаткованій 1894 р., до 1918 р. вийшло 70 випусків, що мали допомогти здобути освіту тим людям, яким не пощастило вчитися “по великих школах”. Принципово іншу читацьку адресу мали видання серії УБ та деякі позасерійні, розраховані на підготовленого читача (інтелігенцію). Такі риси цих видань, як багатство оздоблення, талановиті ілюстрації, вишуканість зовнішнього вигляду та вдалий підбір внутрішнього змісту неодноразово підкреслювалися в бібліографічних оглядах у тогочасній періодиці. У 1908 р. започатковано нову серію видань - “Наші справи” (НС). За всі роки існування видавництва випущено 21 назву видань НС. Перші дві серії (СБ та УБ) дають підстави говорити про традиційність діяльності видавництва, адже серійність загалом і двоїстість спрямування зокрема становлять одну з провідних тенденцій тогочасного книжкового руху. Видання серії НС засвідчують новаторство “Віку”, сутність якого - у намаганні за допомогою нової публіцистичної серії об’єднати інтереси читачів перших двох серій, синтезувати національно-культурний та виховний вплив на широкий читацький загал.

Періодизація діяльності видавництва “Вік”. З огляду на книговидавничу активність та історичні обставини роботи видавництва у певні проміжки часу чітко простежується шість неоднакових за тривалістю й історичним значенням періодів: І.Зародковий (1894 - 1895 рр.), коли видавничі плани і завдання ще не було чітко окреслено. ІІ.Власне початковий (1896 - 1900 рр.), так званий “черкаський”, значно активніший за попередній. Видано 17 назв книжкової продукції: 15 видань СБ і кілька позасерійних. ІІІ.Період остаточного усвідомлення завдань (1901 - 1907 рр.), коли сформувався й усталився колектив, почалася активна робота з формування власної автури, читацької аудиторії тощо. ІУ.Період закріплення результатів діяльності і подальшого розширення різнобічного впливу на широкі читацькі кола (1908 - 1912 рр.). Заснування серії НС (№1-18). Продовжуються серії СБ (№58-68), УБ (№21). Кілька позасерійних видань. У.Період консервації видавничої активності (1913 - 1916 рр.) через фатальний вплив першої світової війни. УІ. Останній період (1917 - 1919 рр.), коли видавництво набуло нового дихання, що, підтримуване надзвичайним національним піднесенням, усе ніби “вийшло” на перевиданнях (хоча й у них відчувалася потреба), і його було втрачено безповоротно.

Вивчення історичних і суспільно-політичних обставин останнього періоду (особливо 1918-1919 рр.) дозволяє виділити кілька причин припинення діяльності видавництва “Вік”: труднощі суто технічні (занепад книговидавничої галузі); неможливість систематичної редакційної роботи, передусім через значну кількість політико-державних справ, коли загальною тенденцією стала політизація суспільства; несприятливі політичні обставини останнього року, особливо - після утвердження більшовицької влади. Для представників української інтелігенції, які плекали надії на вільне існування й розвиток української держави, неможливою була сама думка про конформізм: надто великою була прірва між ними і представниками нової влади. Однак, в остаточному підсумку, видавництво “Вік” проіснувало довше, ніж усі інші тогочасні видавничі осередки, і спромоглося дати наступним поколінням видавців канву діяльності, заклавши підвалини подальших процесів.

У другому розділі - “Організаційно-методичні засади роботи видавців” - досліджено засади і загальну мету діяльності видавництва “Вік”, принципи розподілу обов’язків між співробітниками: від тематичного планування до поліграфічного оформлення видань, вивчення читацьких відгуків на них.

Загальна мета і засади діяльності. У контексті українського книжкового руху діяльність видавництва “Вік” розглядається як один із чинників, що сприяли виробленню властиво національних форм українського книгодрукування, започаткуванню і розвитку власних книговидавничих принципів, втіленню у життя ідеалів, закладених у 70-ті рр. ХІХ ст. літературно-науковою діяльністю М.Драгоманова, О.Кониського, В.Антоновича. Співробітники видавництва мали на меті цілком конкретну установку на доведення до свідомості широких кіл (не тільки в Україні, але і за її межами) думки про вартісність української літератури і книги, сприяння позитивним процесам у галузі книговидання, розвитку всіх складників українського руху. Це вимагало вирішення конкретних завдань: видання книжкової продукції належного рівня для різних категорій читачів; налагодження зв’язку між ланками системи “автор—книга—читач”; оновлення книговидавничих засад, закладення професійних підвалин діяльності українських видавців; формування об’єктивного образу українства в очах цілого світу тощо.

Співробітники видавництва. Розподіл службових обов’язків. Кістяк колективу “Віку”: В.Доманицький, В.Дурдуківський, С.Єфремов, О.Лотоцький, Ф.Матушевський, А.Ніковський, В.Прокопович. Більшість із них виступають під псевдонімами та криптонімами, найперше - через цензурні умови. Виходячи із сучасного розуміння редакційно-видавничого процесу, можна змалювати ймовірну картину участі кожного члену редакційного колективу видавництва “Вік” на кожному з етапів. Очевидно, що на перших порах усі вони спільними зусиллями виконували “усеньку роботу”: щоб виробити певну спеціалізацію, набути відповідного досвіду.

Найпростіше визначити обов’язки С.Єфремова: численні передмови до видань, упорядницька праця, авторство низки літературознавчих праць, переважно серії НС, “Історії українського письменства”, публіцистичних і громадсько-політичних виступів, виданих позасерійно. “Коректування” узяв на себе В.Доманицький як найбільш досвідчена в цій справі людина. Доманицький брав участь і у формуванні книжкового репертуару (виробленні тем і забезпеченні їх практичної реалізації). Ф.Матушевський, оскільки саме він знайшов “вигідну” друкарню для перших видань “Віку”, опікувався виробничими питаннями: лагодив справи з друкарнями, був дотичний до книгопоширення, виконував коректорську, редакторську і громадську роботу, був серед активних авторів серії НС. Авторство кількох видань “Віку” належить і О.Лотоцькому; він виконував і посередницьку роль у стосунках редакції із цензурними установами, опікувався виробничими процесами (складання, коректа, брошуровка), стосунками з книгарнями (розповсюдження, пересилка), інформуванням про видання “Віку” у російській пресі. Небагато відомостей про А.Ніковського (псевд. А.Василько та В.Приходько) та В.Прокоповича (псевд. С.Волох), авторів кількох видань серії НС. Майже невідомі функції у видавництві В.Дурдуківського, визначного українського педагога. Очевидно, що жорсткої спеціалізації між співробітниками видавництва не існувало: кожен брався до термінової, “гарячої” роботи.

Принципи формування книжкового репертуару, власної автури, читацької аудиторії. Книжковий репертуар видавництва формувався поступово, як і репертуар української книги відповідного періоду. Стрижень його становили три основні серії (три підмасиви книжкової продукції видавництва). Четвертий підмасив складався із випущеного позасерійно. У виробленні основних принципів формування власного книжкового репертуару співробітники видавництва “Вік” виходили із загальної мети видавничої діяльності. Тематичне та жанрове розмаїття цих видань віддзеркалювало реальні процеси, що відбувалися в українському книговиданні. Питання книжкового репертуару онтологічно пов’язане з проблемами автури. Найбільшим сегментом цього ареалу є велика група “українських класиків”, твори яких становлять половину (три шостих) книжкового репертуару видавництва “Вік”. Другий за вмістом сегмент, який охоплює майже третину (дві шостих) ареалу - власне співробітники, автори й упорядники певної кількості видань. Третім сегментом автури (одна шоста) є письменники та громадські діячі з кіл, близьких до видавництва. Зважаючи на успішність діяльності видавництва, коло авторів та книжковий репертуар як такий, що відповідає попитові споживача, було обрано вдало.

Особливості внутрішньої та зовнішньої форми видань. Розробка поліграфічного виконання. Внутрішня та зовнішня форма видань “Віку” обумовлювалися не лише традиціями українського книговидання, але й значною мірою - функціональним та цільовим призначенням і конкретною читацькою адресою окремих видань та підмасивів книжкової продукції. Видання першого підмасиву (серії СБ) були максимально доступними для непідготовленого читача: особливо наголошувалося на таких рисах внутрішньої форми народної української літератури (і відповідно - народної книги), як приступність і зрозумілість мови; підбір і вдале розташування матеріалу, вишуканість зовнішнього вигляду за умови збереження такого важливого чинника, як приступність ціни. Видання другого підмасиву (серії УБ) містили оригінальні твори, найкращі зразки української класики. За повнотою охоплення творчого доробку українських письменників, за наявністю таких елементів апарату, як ґрунтовні передмови, примітки редактора (упорядника), біографічні та бібліографічні додатки - книжки серії УБ та деякі позасерійні видання (кількатомні зібрання творів та літературні збірники) наближалися до академічних. Видання третього підмасиву (серії НС) можна поділити на три підгрупи: 1) наукові, переважно з проблем тогочасної літератури; 2) науково-популярні; 3) громадсько-політичні. Видання першої підгрупи за внутрішніми та зовнішніми ознаками (спосіб викладу; мова і стиль; деякі особливості оформлення) наближаються до видань другого підмасиву (для інтелігенції). Книжки двох останніх підгруп за змістом подібні до науково-популярних видань першого підмасиву, проте, якщо видання СБ містили виклад початків знань з певних галузей науки у белетристичній формі, то видання НС за стилем наближалися до публіцистичних.

Незважаючи на незручності друкування видань у різних друкарнях (і не лише Києва, але й інших міст - Катеринодар, Черкаси, Звенигородка, Санкт-Петербург), видання під маркою “Вік” мали власне обличчя. Було розроблено кілька типових проектів поліграфічного виконання. У межах першого підмасиву найбільшого поширення набули заставки: їх застосовували з метою заповнення вільного місця на початку спускової полоси і наприкінці основного тексту чи його смислової частини. Різноманітним було шрифтове оформлення обкладинки та титула: кілька кеглів і накреслень (однієї або кількох гарнітур) у межах одного заголовка. Загалом стиль поліграфічного виконання і художнього оформлення видань серії СБ слід визнати стриманим, концепцію такого оформлення - стрункою, логічно вивіреною та функціонально обумовленою. Поліграфічне виконання видань УБ та окремих позасерійних видань, що мають те ж читацьке призначення (для інтелігенції), було більш різноманітним, оздоблення - більш багатим та вишуканим. Широко використовувалися такі засоби художнього оформлення, як тиснення на обкладинці і корінці; віньєтки; заставки, сюжетно-тематичні та декоративні (виконували функції поглиблення змісту, емоційного впливу на читача, підкреслювали характер матеріалу); заголовні літери (ініціали) - для акцентування початкових абзаців; декоративні шрифти - для виділення рубрик. Над цими елементами працювали відомі художники книги - І.Бурячок, В.Корнієнко та інші. Вони ж виконували фронтиспіси, особливі (спеціальні) рубрики, орнаменти та деякі інші елементи художнього оформлення. Усі елементи оформлення і відповідні поліграфічні засоби (шрифти, нешрифтові елементи) не лише відігравали утилітарну роль у виданні, але й несли певне естетичне навантаження. Поліграфічне виконання видань НС було комбінованим: використовувались елементи оформлення, характерні як для зовнішньої форми видань першого, так і для видань другого підмасивів. На прикладі трьох підмасивів книжкової продукції видавництва простежується зв’язок між теоретичними настановами видавців та їх безпосереднім виконанням, що відбилося на формуванні книжкового репертуару, відборі автури, на внутрішньому і зовнішньому вигляді підмасивів видань, диференційованих за читацьким і цільовим призначенням. Діяльність видавництва була на той час новаторською, адже стала складовою рушійної сили тих позитивних процесів, результатом яких було становлення українського книговидання.

Третій розділ – “Історико-книгознавчий аналіз видань видавництва “Вік”” - містить комплексне дослідження видань “Віку” як явища книжкової культури. Вивчено фактори макро- (соціально-економічні, національно-культурні) та мікросередовища (автура, читацьке середовище, мережа книгорозповсюдження).

Соціально-економічний, історичний та суспільно-політичний контекст. Загалом книговидання на Східній Україні розвивалося під обмежувальним впливом царського уряду, і отже, його стан, як і суспільства у цілому, визначався історичними умовами тогочасної Росії. Поява нових, впливових видавничих осередків у середині 90-х рр. ХІХ ст. стає відповіддю на потребу протиставити хаотичному процесові попередніх років організоване систематичне книговидання і книгопоширення. У соціально-економічному розрізі цей процес формування сталої книговидавничої системи наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. пов’язують із зростанням капіталізму на Україні, що сприяло організації національного капіталу. З’являються культурні лідери, соціальний і майновий стан яких дозволяє підтримувати розвиток українського громадянства, у тому числі, книговидавничу галузь. Нова генерація політичних і національно-культурних діячів, представниками якої є і співробітники видавництва “Вік”, розгорнула активну діяльність на всіх напрямках культурно-просвітнього і національного руху. Умови існування українських видавців залишалися надто складними. Це стосується і нових цензурних утисків, й об’єктивних змін у політичній площині (ускладнення соціально-економічних і політичних умов періоду першої світової війни; непевність періоду боротьби за українську державність 1917-1919 рр.). Аналіз соціально-економічних та суспільно-політичних умов кінця ХІХ - початку ХХ ст. засвідчує неоднаковість внутрішнього наповнення основних чинників макросередовища, що супроводжували діяльність видавництва “Вік”, як і активність інших видавничих осередків. Видозмінювалися і настанови видавців, їхні завдання на кожному з етапів діяльності.

Продукція видавництва “Вік” з огляду на специфіку тогочасного авторського і читацького середовища. Аналіз широкого масиву фактичного матеріалу дає змогу виділити кілька основних груп авторів: 1) українські класики; 2) популяризатори й публіцисти; 3) автори наукової та спеціальної книги. Закономірним було “перетікання” авторів першої групи до другої й третьої груп і навпаки. Однак, у їх межах простежується і цілком закономірна градація, що, у поєднанні з елементами вищезгаданого “перетікання” (взаємопроникнення), цементувало авторське середовище у нерозривну єдність, живий організм, без чого неможливий був би повноцінний літературний та видавничий процес.

Читацьке середовище у розглядуваний період перебувало у процесі становлення. Його стан можна охарактеризувати через виділення основних проблем тогочасного читача: низької інформованості; незрілості погляду масового читача на зміст читання і на книгу як знаряддя самоосвіти; недостатньої сформованості категорій більш підготовлених читачів; процесу формування кіл свідомої української інтелігенції тощо. Серед книжкової продукції під маркою “Вік” є видання, що відповідають потребам читачів різних вікових груп. Більша частина видань призначена для дорослого читача. Проте, дитяча література посіла помітне місце у видавничих планах. Незначний відсоток видань для дітей, зреалізованих упродовж усього періоду діяльності, аж ніяк не засвідчує небажання самих видавців, їхнє упереджене ставлення до літератури для дітей: спричинено це лише особливою прискіпливістю цензури до цієї групи видань, адже їхнє спрямування на формування свідомості не викликає сумнівів.

Проблеми книготворення і книгопоширення. Система інформування про видання. Оскільки тогочасна книготоргівля зокрема, і мережа розповсюдження української книги загалом, були ще не досить сталими, а послуги дилерських організацій (за сучасною термінологією) лише почали виокремлюватися у специфічний вид діяльності, уся відповідальність за книгорозповсюдження покладалася на видавничі осередки. Отже, можемо говорити лише про внутрішню систему книгорозповсюдження. Найбільшого поширення набули такі форми роботи: продаж книжок через спеціальних уповноважених (агентів) з власного середовища; співробітництво видавництв із книгарнями, налагодження системи інформування про видання (вона є необхідною умовою, одним із чинників книгопоширення). Співробітники “Віку” у цій ділянці здійснювали роботу у кількох напрямках: 1) уміщення на сторінках власних видань анонсів та переліків книжок, що вже побачили світ; 2) інформування про видані книжки у періодиці; 3) складання анотацій і рецензій, створення книжкових каталогів, облаштування читалень і бібліотек.

Отже, колектив видавництва “Вік” намагався використовувати всі можливості для активізації руху книжкових видань на всіх рівнях, розуміючи необхідність систематичної роботи у ділянці пропагування і поширення української книги.

Місце видань “Віку” серед продукції тогочасних видавництв української книги. Питання про місце видань під маркою “Вік” серед продукції тогочасних видавництв у дисертації розглядається в кількох площинах: 1) у кількісному вимірі, через визначення питомої ваги продукції видавництва на книжковому ринку; 2) за змістом і типологічними характеристиками видань; 3) за сегментом читацького середовища, яке потрапляло під вплив видавництва, за його тривалістю і глибиною. Результати зіставлення продуктивності найбільших тогочасних видавничих осередків свідчать, що питома вага продукції під маркою “Вік” була досить значною; “Вік” не поступався іншим видавництвам не лише за кількісними показниками, але й за тематикою книжкового репертуару, типологічними характеристиками, виховним і культурно-просвітнім впливом видань на читацьке середовище. Свідченням визнання діяльності видавництва “Вік” як важливої складової становлення українського книговидання є увага до його книжкової продукції з боку спеціалістів. Зокрема, відомі відгуки І.Франка у “Літературно-науковому віснику”: на Антологію “Вік”, збірник “На вічну пам’ять Котляревському”, книгу В.Винниченка тощо. Значний попит на книги видавництва засвідчує і кількість перевидань, що їх витримали більшість із них. Результати історико-книгознавчого аналізу видань під маркою “Вік” дозволяють вважати книжкову продукцію видавництва важливим джерелом для вивчення тогочасної української книги і матеріалом для найширших узагальнень.

У четвертому розділі - “Діяльність видавництва “Вік” як суб’єкта книговидавничого і літературного процесу” - визначено спрямування зусиль співробітників видавництва на подолання цензурних утисків проти українського слова і книги, зокрема на поновлення української правописної традиції на межі століть, розширення репертуару української книжки та розробку типології книжкових видань.

Подолання цензурних утисків. Роль видавців у національному розвої українства. Книговидавничу діяльність не слід розглядати поза контекстом, яким у досліджуваний період насамперед варто визнати цензурні умови, адже саме існування української книги в умовах Російської імперії час від часу опинялося під загрозою припинення, а діяльність українських видавців перебувала під постійною упередженою увагою цензури. Видавництво “Вік” повною мірою відчуло на собі цей тиск. Так, у 1895 - 1903 рр. світ побачили лише 80 рукописів (лише третина від представлених цензурі). Таким чином, умови для систематичного книговидання на території Східної України можна визнати вкрай несприятливими, хоча ступінь несприятливості не завжди залишався однаковим. Видавцям (у тому числі - співробітникам “Віку”) доводилося долати не лише цензурні обмеження й перепони, а й певну інерцію громадянства та відсутність систематичного поділу праці. Отже, видавнича активність супроводжувалася активністю громадсько-політичною, спільними виступами письменників, науковців і видавців проти реакційних дій уряду: прийняття й оприлюдення резолюцій з вимогами послабити утиски; розповсюдження спільних заяв; створення письменницьких товариств і фондів, збирання коштів на видання книжок тощо.

Розробка типології видань і репертуару української книги кінця ХІХ - початку ХХ ст. Важливим результатом напруженої діяльності визнається внесок співробітників видавництва “Вік” у розробку типології книжкових видань і розширення репертуару української книги розглядуваного періоду. Хоча термінологія у царині типології книжкових видань ще не усталилася, певні здобутки можуть бути виділені. Так, серед видань видавництва “Вік”, класифікованих за цільовим призначенням При розгляді систематизації книжкових видань використано сучасну термінологію за ДСТУ 3017-95. , виділено громадсько-політичні, літературно-художні, наукові, науково-популярні, навчальні та довідкові видання. Книжкова продукція видавництва дає підстави доповнити класифікацію тогочасних видань за інформаційними ознаками: за рахунок антологій, каталогів, монографій, документально-художніх та науково-художніх видань. У процесі підготовки до друку творів української класики було закладено основи текстології, визначено основні напрямки роботи над академічними виданнями творів українських письменників (М.Вовчка, Т.Шевченка, І.Франка та інших).

Аналіз видань під маркою “Вік” засвідчує і значне збагачення репертуару тогочасної української книги. Тематику українських видань розширено за рахунок літератури мовознавчої та літературознавчої (за сучасною термінологією), з правознавства тощо. До початку ХХ ст. відносять і появу академічних видань, літературних альманахів та збірників, у чому також вбачаємо вплив видавничої політики “Віку”. Крім того, заслугою видавництва є заповнення вакууму в ареалі української книжки: завдяки виокремленню типу науково-популярних творів і задоволенню потреби у публіцистичній та науковій літературі.

Політика видавництва у царині мови і культури (Мовна і культурно-просвітницька позиція видавців). Одним з особливих напрямків діяльності видавництва “Вік” є популяризація української мови як мови літературного і громадського життя. Головна увага спрямовувалася на доведення необхідності поновлення української правописної традиції, перерваної 1876 року. Безпосередньо проблемам мови присвячено лише кілька видань під маркою “Вік”, що призначалися як для початкового ознайомлення з українським правописом, так і для подальшого оволодіння лексичним запасом. Попри нечисленність, згадані книжки стають важливими віхами у політиці видавництва у цій ділянці, відіграючи значну роль у розвиткові української літературної та наукової термінології. У виданнях публіцистичної серії НС порушувалися нагальні проблеми українського громадського і культурного життя, зокрема - пов’язані з викладанням українською у школах та вищих навчальних закладах на території підросійської України. Відкрите обговорення цих проблем мало сприяти вихованню відповідної громадської думки, цементуючи українське громадянство навколо національної ідеї.

Історичне і загальнокультурне значення діяльності видавництва “Вік”. Співробітники видавництва “Вік” зробили наріжним каменем своєї діяльності не абстрактне служіння високим національним ідеям і заклики до громадсько-політичної активності, але широку і наполегливу працю на всіх ділянках українського руху. Незважаючи на фінансові труднощі, на ще більш нездоланні труднощі періодів репресій і заборон, вони продовжували активну роботу по згуртуванню авторського колективу, докладали великих зусиль задля формування власної читацької аудиторії, продукування якісної книги, що мала довести життєздатність українського слова і тих художніх витворів, що за допомогою цього слова поставали з-під пера талановитих представників красного письменства. Розпочавши діяльність як невеличкий видавничий гурток і пізніше перетворившись на справжнє солідне видавництво, “Вік” посів помітне місце серед тогочасних видавничих осередків (і не лише підросійської України). Видання під маркою “Вік” засвідчують не тільки зростання кількісних показників книговидання і розширення репертуару української книжки розглядуваного періоду, але і зміцнілу роль якісної української книги. На тлі соціально-економічних, історичних та суспільно-політичних обставин, що склалися в Російській імперії наприкінці ХІХ ст. і продовжували зберігатися до розпаду цього державного утворення, діяльність “Віку” (як одного із найвпливовіших видавництв) спричинила зародження сталої системи книговидання. Хаотичному процесові попередніх десятиліть було протиставлено організований систематичний випуск і розповсюдження української книги. Книжкова продукція видавництва свідчить про зародження функціонального підходу до книговидання, початки формування відповідних критеріїв систематизації книжкових видань, зокрема, - з урахуванням їх читацького і цільового призначення. Безперечною заслугою колективу видавництва була й активна участь у започаткуванні мережі розповсюдження української книги, створенні системи інформування читачів про власну книжкову продукцію.

Таким чином, історичне і загальнокультурне значення діяльності видавництва “Вік” характеризується цілим спектром дій. Зокрема, це формування і зміцнення традицій українського книговидання і книгорозповсюдження; закладення професійних підвалин видавничої діяльності; подолання інерції українського загалу і започаткування властиво національного громадянського виховання.

ВИСНОВКИ

Усебічне вивчення діяльності видавництва “Вік” дозволило дійти висновка, що цей видавничий осередок був одним із найвпливовіших і найвитриваліших українських видавництв кінця ХІХ - початку ХХ ст. Його поява була викликана дійсною потребою часу, коли головним завданням українського книговидання було доведення власної вартісності і самого права української книги на існування.

Основні віхи діяльності видавництва “Вік”, зокрема, видання тритомної антології “Вік”, заснування першої “Української книгарні”, започаткування трьох серій книжкових видань засвідчили значний потенціал видавничого товариства, що із напіваматорського гуртка перетворюється на потужне видавництво.

Загальна мета видавничої діяльності “Віку” - виведення українського книговидання й українства на світовий рівень - досягалася завдяки виконанню низки безпосередніх завдань, в яких було акумульовано основні функції книговидання (інформаційну, виховну і культурно-просвітню, етноформуючу).

Реконструкція розподілу службових обов’язків між співробітниками дозволила дійти певних висновків щодо організаційно-методичних засад діяльності тогочасних українських видавців. Зокрема, вбачаємо вплив видавництва “Вік” на виокремлення українського книговидання у самостійний вид діяльності, закладення професійних засад цієї діяльності, що є, власне, реалізацією однієї з провідних тогочасних тенденцій - переходу від аматорства до фахового рівня, від синкретизму - до спеціалізації, у чому простежуються зачатки систематичного поділу праці у галузі книговидання. Слід особливо наголосити на стрункості організаційно-методичної концепції колективу видавництва “Вік”, на послідовності і злагодженості дій на всіх етапах редакційно-видавничого процесу.

Загалом діяльність видавництва “Вік” підпорядковувалась головним завданням: підняти рівень українського книговидання, подати найкращі зразки українського друкованого слова, виховати власного читача, у кінцевому рахунку - сприяти розвиткові українства як свідомого й життєздатного національного утворення. Чітке усвідомлення потреб різних груп читачів (зародки цільового і читацького призначення) стало вирішальним для вироблення принципів формування книжкового репертуару, залучення автури відповідного рівня. Тими самими критеріями, які можна кваліфікувати як функціональне і читацьке призначення і конкретну читацьку адресу окремих видань і підмасивів (серій), видавці керувалися й у тому, що стосується внутрішньої і зовнішньої форми видань під маркою “Вік”: рівню підготовленості різних категорій читачів відповідали внутрішнє наповнення видань різних серій, а також їх зовнішній вигляд.

Збагативши репертуар української книги не лише науково-популярними та науковими виданнями, але й широким підмасивом видань творів громадсько-політичного й освітнього спрямування, що сприяло розширенню типології книжкових видань, співробітники видавництва “Вік” стали провідниками якісних змін у тогочасному книжковому рухові. Книги видавництва “Вік”, які збереглися до нашого часу і нині належать до категорії бібліографічних раритетів, залишаються актуальними і можуть слугувати зразками якісної змістовної української книги.

Актуальність діяльності видавництва “Вік” є особливо рельєфною у контексті спадкоємності українського книжкового руху, адже співробітники видавництва стикалися майже з тими самими проблемами, які доводиться вирішувати нинішнім поколінням українських видавців. Найважливішими з них є: 1) виведення українського книговидання на світовий рівень, доведення вартісності української книги; 2) витіснення з книжкового ринку продукції низької якості, що пов’язано з проблемами репертуару сучасної української книги; 3) виховання українського читача, зацікавленого у зростанні питомої ваги якісної і змістовної книги українською мовою; 4) налагодження мережі книгорозповсюдження, системи інформування про видання, рекламування і популяризації книжкової продукції; 5) вирішення мовних проблем на зламі століть (окремо слід наголосити на потребі вироблення української наукової термінології); 6) закладення підвалин властиво українського громадянського виховання і згуртування суспільства навколо національної ідеї, звільненої від ідеологічних і вузькопрагматичних нашарувань та політичної заангажованості. Вирішення всіх цих проблем потребує виваженого підходу, неабияких зусиль і професіоналізму. І отже, досвід українських видавців кінця ХІХ - початку ХХ ст. може прислужитися у цій справі, не меншою мірою, аніж найсучасніші світові досягнення.

Перелік праць автора дисертації, опублікованих за темою дослідження:

Видавництво “Вік” // Друкарство. - 1998. - верес./груд. - С.30-33.

Видавництво “Вік”: до історії українського видавничого руху кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Слово і час. – 2000. - №9. – С.82-85.

Організаційно-методичні засади роботи українських видавців кінця ХІХ - початку ХХ ст. (На прикладі київського видавництва “Вік”) : Наук. видання. - К., 2000. - 48 с.

Позиція видавництва “Вік” у царині української мови і культури // Вісн. Кн. палати. - 1999. - №3. - С.27-28.

Розробка типології видань та репертуару української книги кінця ХІХ - початку ХХ ст. на прикладі видавництва “Вік” (1894-1919) // Вісн. Кн. палати. - 1998. - №12. - С.21-23.

Хоню В.В. Діяльність видавництва “Вік” (1894-1919). Становлення видавничої галузі в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 - журналістика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000.

Роботу присвячено діяльності київського видавництва “Вік”, одного із найвпливовіших українських видавничих осередків кінця ХІХ - початку ХХ ст. Розглядаються такі основні аспекти: історичні віхи, періодизація та причини припинення діяльності; організаційно-методичні засади і загальна мета роботи; історико-книгознавчий аналіз видань під маркою “Вік”; внесок видавництва “Вік” у подолання цензурних утисків, розробку типології книжкових