НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Якушев Ігор Михайлович

УДК 349.2

СУБ’ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА

Спеціальність: 12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права

Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Пилипенко Пилип Данилович завідувач кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Ротань Володимир Гаврилович, завідувач кафедри господарчого права Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського.

кандидат юридичних наук, доцент Гоц Василь Якович, начальник кафедри трудового, екологічного та аграрного права Університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків).

Провідна установа: кафедра трудового, земельного та екологічного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 27 жовтня 2000 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий 26 вересня 2000 року.

Вчений сектетар

спеціалізованої вченої ради Жигалкін П.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проголошення Україною незалежності, здійснення економічних перетворень, побудова правової, соціальної держави зумовили необхідність створення відповідної правової бази. Основою її досконалості та ефективності є теоретичні дослідження у всіх галузях права, і в тому числі трудового.

Трудова діяльність людини визначає матеріальні умови її життя та безпосередньо впливає на становище у суспільстві. У зв’язку з цим важливе значення мають дослідження юридичних властивостей носіїв прав і обов’язків трудових та тісно пов’язаних з ними правовідносин, які об’єднуються єдиним поняттям – суб’єкти трудового права.

З’ясування проблем правового становища суб’єктів трудового права зумовлено багатьма чинниками. Найголовнішими безумовно є становлення ринкової економіки, розвиток підприємництва та інші фактори об’єктивного характеру, які позначилися на змісті прав та обов’язків учасників трудових правовідносин.

Іншою причиною є зміни у правовому регулюванні трудових відносин, зокрема у співвідношенні державного і договірного регулювання. Розширення останнього зумовило потребу законодавчого закріплення мінімальних державних гарантій працівників та визначення уповноважених органів, діяльність яких спрямована на забезпечення цих гарантій. Правове становище таких органів (державних і громадських) недостатньо висвітлено в науці трудового права і потребує комплексного дослідження.

Ще однією причиною дослідження є потреба конкретизації понять окремих суб’єктів трудового права стосовно нинішніх умов. Це стосується насамперед трудової правосуб’єктності працюючих власників на створених ними підприємствах, учасників акціонерних товариств, які своєю працею беруть участь у діяльності товариства, трудових колективів та їх органів а також профспілок.

Правовому становищу суб’єктів права, в тому числі і трудового, науковцями приділялася завжди належна увага. Над цими проблемами в теорії права працювали С.С. Алєксєєв, Е.В. Бурлай, Н.В. Вітрук, Л.Д. Воєводін, С.Ф. Кечекьян, В.О. Котюк, О.А. Красавчиков, Г.Н. Манов, М.І. Матузов, А.В. Міцкевич, П.М. Рабінович, Л.І. Спиридонов, О.В. Сурілов, Д.М. Чечот, та інші.

Юридичні властивості суб’єктів трудового права висвітлювалися у працях М.Г. Александрова, Б.К. Бегічева, Я.І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, О.Н. Бухаловського, В.С. Венедиктова, О.Н. Волкової, Л.Я. Гінцбурга, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, С.А. Іванова, З.К. Ільїних, Д.А. Карпенка, Р.І. Кондратьєва, Т.Ю. Коршунової, Р.З. Лівшиця, В.Ф. Максименка, А.Р. Мацюка, Е.А. Монастирського, В.І. Нікітінського, Ю.П. Орловського, А.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, Л.А. Сироватської, О.В. Смірнова, В.І. Смолярчука, Б.Ф. Хрустальова, Н.М. Хуторян, А.І. Цепіна, Г.І. Чанишевої, Н.П. Черноморченко, В.С. Яричевського, О.М. Ярошенка та інших.

Після проголошення незалежності України окремі питання суб’єктів трудового права досліджували В.І. Прокопенко, П.Д. Пилипенко, З.А. Павлович, В.А. П’ятина, О.М. Ярошенко.

Зовсім не применшуючи значення наукових досліджень названих вчених, важливо відзначити, що динамічність розвитку трудового законодавства в нинішній час вимагає належного теоретичного обгрунтування правового становища суб’єктів трудового права, їх юридичних властивостей.

Актуальність зазначеної проблеми зумовила вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження “Суб’єкти трудового права” здійснено за планом наукової роботи юридичного факультету та кафедри приватного права Волинського державного університету імені Лесі Українки в рамках наукових програм та напрямків, затверджених Академією правових наук України.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження проблем суб’єктів трудового права. На основі аналізу наукових досліджень теорії права та науки трудового права, нормативно-правових актів України та судової практики ставиться за мету визначити юридичні властивості суб’єктів трудового права, з’ясувати їх правоздатність, дієздатність, правовий статус та правосуб’єктність, окреслити роль і місце кожного суб’єкта трудового права у системі трудових та тісно пов’язаних з ними правовідносин для подальшого вдосконалення трудового законодавства України та правозастосувальної практики.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:–

розкрити зміст основних юридичних категорій, які характеризують суб’єктів права, та визначити особливості їх прояву у трудовому праві;–

дослідити співвідношення понять “суб’єкт трудового права” і “суб’єкт трудових правовідносин”;–

окреслити коло суб’єктів трудового права та класифікувати їх за окремими видами;–

розкрити юридичні властивості суб’єктів трудового права, що є сторонами трудового договору;–

визначити місце і роль трудового колективу серед суб’єктів трудового права;–

з’ясувати суть профспілкового представництва та обгрунтувати необхідність визнання суб’єктами трудового права профспілок та їх об’єднань;–

визначити правове становище суб’єктів трудового права у правовідносинах, що тісно пов’язані з трудовими.

Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є законодавче закріплення та наукове обгрунтування правового становища суб’єктів трудового права.

Предметом дисертаційного дослідження є визначення юридичних властивостей суб’єктів трудового права в умовах ринкової економіки.

Методологічну основу дослідження складають базові науково-теоретичні положення, загальноприйняті юридичною наукою та наукою трудового права. При написанні дисертації використовувались системно-структурний, порівняльно-правовий, формально-логічний та інші загальнонаукові та спеціальнонаукові методи пізнання. Основні висновки та положення, що містяться в роботі, грунтуються на аналізі норм Конституції України, трудового законодавства та законодавства інших галузей права, досягненнях загальнотеоретичної юридичної науки, науки трудового права та інших галузей права.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає у комплексному дослідженні правового становища всіх суб’єктів трудового права за сучасних економічних умов, визначенні та обгрунтуванні юридичних властивостей суб’єктів трудового права і суб’єктів трудових правовідносин, з’ясуванні сутності кожного суб’єкта трудових правовідносин і виробленні пропозицій щодо їх застосування. В роботі вперше на дисертаційному рівні проведено дослідження правового становища суб’єктів правовідносин, що тісно пов’язані з трудовими в умовах ринкової економіки.

У відповідності з метою та завданнями дослідження на захист виносяться такі основні положення, пов’язані з науковою новизною:–

визначення поняття суб’єктів трудового права, яке грунтується на таких властивостях як правоздатність та трудовий правовий статус;–

обгрунтування правоздатності як природної властивості людини та необхідність її відмежування від трудової дієздатності;–

розмежування трудової дієздатності працівників на часткову, обмежену та повну залежно від віку, психічного та соматичного стану, інших обставин;–

співвідношення понять “суб’єкт трудового права” і “суб’єкт трудових правовідносин” за їх юридичними ознаками;–

визначення поняття “трудова правосуб’єктність” як необхідної передумови вступу суб’єкта трудового права у трудові чи тісно пов’язані з ними правовідносини;–

визначення ознак роботодавця (юридичної особи, її відокремлених підрозділів, громадян);–

обгрунтування поняття “трудовий колектив” та пропозиції щодо сфери його застосування;–

обгрунтування необхідності визнання окремими суб’єктами трудового права профспілок та їх об’єднань;–

визнання суб’єктами трудового права державних та громадських органів та посадових осіб, які виступають стороною у правовідносинах, що тісно пов’язані з трудовими.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дисертаційного дослідження мають теоретичне та прикладне значення. Викладені у дисертації узагальнення, висновки і пропозиції можуть бути використані для майбутніх наукових досліджень в науці трудового права та інших галузевих і загальнотеоретичних правових науках, при викладанні курсу “Трудове право України”, при підготовці навчальних посібників і підручників, довідкової та методичної літератури.

Окремі висновки та пропозиції можуть бути враховані при підготовці нової редакції Кодексу України про працю та внесенні змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні висновки і положення дисертації доповідалися автором на п’ятій регіональній науковій конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1999) та наукових конференціях викладачів і студентів юридичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки (Луцьк, 1998, 1999).

Результати дослідження використовуються автором при проведенні лекційних і семінарських занять з курсу “Трудове право України” для студентів юридичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у чотирьох наукових статтях у провідних фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації – 7,6 авторських аркушів (184 стор.), список використаних джерел – 197 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, характеризується стан її наукової розробки, визначається мета, основні завдання, об’єкт та методологічні засади дисертаційного дослідження, зазначається наукова новизна роботи, отримані теоретичні та практичні результати, а також вказується на апробацію та публікацію результатів досліджень.

Перший розділ “Поняття і класифікація суб’єктів трудового права” складається з трьох підрозділі.

Перший підрозділ “Поняття суб’єктів трудового права” присвячений визначенню властивостей особи, які в сукупності утворюють поняття правосуб’єктності.

У ньому розглядається стан теоретичної розробки теми дисертаційної роботи у працях представників загальної теорії права (С.С. Алєксєєва, Н.В. Вітрука, С.Ф. Кечекьяна, В.В. Копєйчикова, В.О. Котюка, Г.Н. Манова, М.І. Матузова, А.В. Міцкевича, П.М. Рабіновича, Л.І. Спиридонова, О.В. Сурілова), а також трудового права (М.Г. Александрова, Б.К. Бегічева, Я.І. Безуглої, Л.Я. Гінцбурга, В.С. Венедиктова, І.В. Зуба, З.К. Ільїних, М.П. Карпушина, Р.І. Кондратьєва, З.А. Павловича, А.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, В.А. П’ятиної, О.В. Смірнова, Н.П. Черноморченко, О.М. Ярошенка), які досліджували правове становище суб’єктів права (або трудового права) в цілому чи окремі їх юридичні властивості.

Питання про те, що потрібно розуміти під правосуб’єктністю взагалі і трудовою правосуб’єктністю зокрема, є досить дискусійним у юридичній літературі. Незважаючи на розбіжності у визначенні правосуб’єктності, загальновизнаним є те, що це правова категорія, яка надає можливість особі вступати у правовідносини. На нашу думку, правосуб’єктність характеризує сукупність таких основних властивостей особи як правоздатність і дієздатність, а також загальні права і обов’язки.

Трудова правосуб’єктність – це здатність суб’єкта трудового права мати права та набувати своїми діями суб’єктивні права і обов’язки, які складають зміст трудових та тісно пов’язаних з ними правовідносин.

Виникнення прав і обов’язків у особи зумовлено наявністю у неї правоздатності. На думку автора, суть правоздатності полягає у тому, що вона є властивістю, станом особи, які незалежні від волевиявлення держави. Держава лише визнає за всіма особами єдину загальну властивість – юридичну здатність бути носіями відповідних прав і обов’язків з числа передбачених законом і не може ні обмежити, ні позбавити правоздатності, адже це здатність до права, здатність мати право, а не саме право.

Комплекс загальних прав і обов’язків, якими наділений кожний суб’єкт права незалежно від участі у тих чи інших правовідносинах, утворюють його правовий статус. Правовий статус дозволяє виділити такі права і обов’язки, які не можуть бути відчужені або скасовані, не можуть змінюватись угодою окремих осіб. Невідчужуваність правового статусу прямо закріплено у статтях 21, 22 Конституції України: “права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”, “не можуть бути скасовані”. Правовий статус містить у собі лише загальні права та обов’язки, які є абстрактною передумовою виникненння конкретних суб’єктивних прав і обов’язків у правовідносинах, учасником яких може стати суб’єкт права.

Правовий статус – це система загальних невідчужуваних прав і обов’язків суб’єкта права, які зумовлюють зміст його поведінки і є передумовою вступу у правові відносини.

Будь-яка особа може самостійно вступати у правовідносини лише за умови її дієздатності. Це означає, що кожен суб’єкт права самостійно, з власної волі, визначає, які права йому реалізовувати, у які конкретні правовідносини йому вступати. Отже, дієздатність – це визначена законодавством юридична властивість суб’єкта права, яка надає йому можливість здійснювати свої юридичні права й обов’язки і завдяки якій він здатний бути активним учасником правових відносин.

Враховуючи вище викладене дисертант зазначає, що суб’єктами трудового права виступають люди та інші особи, які є правоздатними і на підставі цього наділені визначеними законодавством загальними трудовими правами і обов’язками. Юридичною властивістю суб’єктів трудового права є трудова правосуб’єктність, яка надає їм можливість вступати у трудові правовідносини, бути їх учасниками і набувати своїми діями права та створювати для себе обов’язки, пов’язані з вступом у ці правовідносини.

У другому підрозділі “Суб’єкти трудового права і суб’єкти трудових правовідносин” аналізується роль і місце суб’єктів трудового права у системі трудових правовідносин.

Автор дотримується точки зору, що об’єктом регулювання трудового права є власне трудові відносини (у зв’язку із застосуванням праці) та відносини, що тісно пов’язані з трудовими.

Суб’єктом права вважають особу, яка вже є, або може бути учасником правовідносин. Якщо особа є учасником трудових правовідносин, то вона, як суб’єкт трудового права, є також носієм прав і обов’язків у цих правовідносинах. Однак, поняття “суб’єкт трудового права” більш широке, ніж поняття “суб’єкт трудових правовідносин”, оскільки активність суб’єкта трудового права не обмежується лише рамками трудових правовідносин, можлива і поза ними.

Відмінності у поняттях “суб’єкт трудового права” і “суб’єкт трудових правовідносин” прослідковуються і при аналізі змісту кожного з цих понять. Щоб стати суб’єктом права особі достатньо (і необхідно) володіти правоздатністю та закріпленим у законодавстві правовим статусом. Однак, такий суб’єкт права є пасивним учасником правових відносин. Його вступ до правовідносин відбувається як правило з волі інших осіб, на яких законодавством покладено обов’язок (або право) реалізовувати права і набувати обов’язки в інтересах недієздатного. Активним суб’єктом права може визнаватися лише особа, яка поряд з правоздатністю і правовим статусом має також і дієздатність. Ставши дієздатним суб’єкт трудового права може бути суб’єктом трудових правовідносин.

Визнання особи суб’єктом трудового права надає їй можливість вступати у трудові правовідносини, набувати суб’єктивних трудових прав і обов’язків. Тому, ще до вступу у конкретні правовідносини, особа повинна мати певні права, які будуть в ньому реалізовані. Отже, вступ суб’єкта трудового права у конкретні правовідносини зумовлено не лише наявністю правоздатності і, як правило, дієздатності, а й змістом правового статусу.

У третьому підрозділі “Види суб’єктів трудового права” проводиться дослідження властивих окремим суб’єктам трудового права ознак, які дають можливість згрупувати їх за певними критеріями і поділити всіх суб’єктів трудового права на певні види.

Основою класифікації є відмінності у правовому статусі та об’ємі дієздатності суб’єктів трудового права, які зумовлені їх місцем та роллю в межах конкретної соціально-політичної системи, принципами і методами здійснення належних їм прав і обов’язків. Такий критерій дозволяє виділити шість основних груп суб’єктів трудового права: працівники (фізичні особи); роботодавці (юридичні та фізичні особи); трудові колективи; професійні спілки та їх об’єднання; органи по розгляду трудових спорів (комісії по трудових спорах, примирні комісії, трудові арбітражі); інші суб’єкти (державна служба зайнятості, органи нагляду за охороною праці, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, громадські інспектори з охорони праці, представники профспілок з охорони праці, комісії з питань охорони праці профспілкових комітетів підприємств, державна інспекція праці, громадські інспектори праці, органи і служби у справах неповнолітніх, посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби).

За предметом правового регулювання (трудові та тісно пов’язані з трудовими відносини) суб’єкти трудового права поділяються на суб’єктів власне трудових правовідносин (працівники і роботодавці) і суб’єктів правовідносин, що тісно пов’язані з трудовими (трудові колективи, професійні спілки, комісії по трудових спорах органи нагляду за охороною праці тощо). Для характеристики останніх важливим є порядок їх створення, який дозволяє суб’єктів правовідносин, що тісно пов’язані з трудовими, поділити на самодіяльні (створені самими працівниками або за їх ініціативою) органи і організації та державні.

Другий розділ “Суб’єкти власне трудових правовідносин” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню юридичних властивостей працівника і роботодавця.

У першому підрозділі “Працівники як суб’єкти трудового права” досліджуються основні елементи правосуб’єктності працівників (правоздатність, дієздатність і правовий статус) та їх співвідношення за трудовим правом.

Обов’язковим, вихідним елементом трудової правосуб’єктності працівника є правоздатність, яка є природною властивістю людини, станом особи. Як категорія універсальна, вона не може проявляти себе в різних галузях права по різному. Тому, на думку дисертанта, правоздатність у трудовому праві немає особливостей, які відрізняли б її від правоздатності за іншими галузями права. Кожна людина з моменту народження є здатною мати будь-які трудові права саме тому, що вона є людиною.

Володіння тим чи іншим правом пов’язане з його реалізацією. Для особистої реалізації прав особа повинна бути здатною здійснювати їх своїми діями, тобто володіти дієздатністю.

Як і правоздатність, дієздатність також є властивістю людини. Однак ця властивість не є природною, а залежить від волевиявлення держави. Саме держава встановлює коло тих обставин, пов’язаних в першу чергу з розумовим розвитком, за яких людина може свідомо приймати рішення, що мають юридичне значення. Суспільна значимість таких рішень зумовлює відмінності прояву дієздатності в різних галузях права і, зокрема, у трудовому.

Щоб визначити співвідношення правоздатності і дієздатності за трудовим правом, необхідно виходити з їх суті як на загальному, так і галузевому рівнях. Правоздатність – це, як відзначалося, природна властивість людини. Вона виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю. Правоздатність є незмінною, постійною і однаковою для кожної особи. Здатність мати трудові права не залежить від віку, статі, освіти та інших обставин. Правоздатності не можна обмежити або позбавити взагалі.

Дієздатність, на відміну від правоздатності, є юридичною властивістю людини, а не природною. Встановлюючи права і обов’язки, держава визначає умови їх набуття та реалізації. Трудову дієздатність характеризує категорія юридичної можливості реалізувати трудові права громадянином особисто, яка поєднує віковий, вольовий і соматичний (тілесно-фізичний) критерії. Тому трудова дієздатність працівника є самостійною правовою категорією, юридичною властивістю людини, об’єм якої залежить від віку, психічного і соматичного стану особи і може бути частковою, обмеженою або повною.

Здатність громадянина особисто своїми діями набувати права і обов’язки, а також реалізовувати та виконувати їх (дієздатність), має значення лише у сукупності з правовим статусом. Зміст правового статусу складає сукупність загальних, невідчужуваних прав та обов’язків.

В теорії права розрізняють три види правового статусу фізичних осіб: загальний, спеціальний та індивідуальний. Працівники, як суб’єкти трудового права, є носіями усіх трьох станів. Як громадяни вони володіють однаковими конституційними правами і обов’язками. Це базовий, єдиний для всіх конституційний статус.

Ставши працівниками, вони наділяються спеціальним (родовим) статусом, тобто правами і обов’язками, що визначають правове становище громадянина у сфері трудових правовідносин і забезпечують йому можливість реалізувати свою здатність до праці. За наявності деяких загальних рис цей статус диференціюється щодо окремих категорій працівників (неповнолітні, жінки тощо) та за особливостями виду трудової діяльності (державні службовці, педагогічні працівники та ін.).

Носієм найнижчого індивідуального правового статусу, виступає кожен конкретний працівник. Його зміст визначає освіта, посада, вік, стать, сімейний стан тощо.

Усі три названі статуси не існують відособлено. Вони на практиці поєднуються, при цьому правовий статус нижчого рівня завжди охоплює собою права і обов’язки правового статусу вищого рівня.

У другому підрозділі “Правосуб’єктність роботодавців за трудовим правом” розкриваються ознаки, за наявності яких виникає трудова правосуб’єктність у роботодавців, характеризується правове становище учасників трудових правовідносин, які використовують найману працю.

Ознаками роботодавця, за наявності яких він набуває правоздатності, дієздатності та правового статусу і, відповідно, стає суб’єктом трудового права, потрібно вважати його організаційну і майнову відокремленість.

У юридичній науці організаційна і майнова відокремленість виступають умовою визначення юридичних осіб. Завдяки цим ознакам набуваються права і обов’язки, виникає можливість вступати у правові відносини з іншими суб’єктами. Однак, організаційною і майновою відокремленістю володіють не лише юридичні особи в цілому (у переважній більшості така відокремленість зумовлює створення юридичної особи), але й окремі складові їх частини – відособлені підрозділи, цехи, дільниці тощо. Ступінь організаційної і майнової відокремленості підрозділів у значній мірі залежить від юридичної особи, яка їх створила і визначається певною метою і завданнями їх створення. Саме останні і зумовлюють організаційну та майнову відокремленість складових частин юридичної особи.

Майново і організаційно відокремлені та відособлені підрозділи юридичної особи для здійснення діяльності наділяються певним майном. Такі відособлені підрозділи у більшості випадків мають право найму працівників, а отже, можуть вважатися суб’єктами трудового права.

Набуття прав і обов’язків роботодавця неможливе без правоздатності. Правоздатність роботодавця має двоякий характер. З однієї сторони вона визначається власниками (засновниками) і має похідний характер від їх правоздатності. Власники (засновники) визначають мету і завдання юридичної особи, відповідно до яких вона набуває трудові права і обов’язки, необхідні для здійснення цієї мети і виконання завдань, поставлених перед нею, а також здатність мати певні права та обов’язки. Остання в основному зводиться до здатності мати право прийняття і звільнення з роботи та обов’язку виплачувати заробітну плату. Інтереси ж суспільства вимагають наділення юридичної особи значно ширшими правами та покладення на неї додаткових обов’язків. Тому юридична особа, як суб’єкт трудового права, наділяється також здатністю мати право на притягнення до дисциплінарної відповідальності, обов’язок забезпечити належні умови праці, дотримання гарантій і компенсацій тощо.

Отже, правоздатність юридичної особи як суб’єкта трудового права – це здатність мати трудові права і обов’язки, необхідні для досягнення мети і завдань, які визначені у її статуті, та здатність мати інші трудові права і обов’язки для забезпечення інтересів суспільства.

Правоздатність юридичної особи, як роботодавця, виникає з моменту її державної реєстрації. Саме з цього часу вона наділяється здатністю мати право на прийняття працівників на роботу, їх звільнення з роботи та ін. Але здатність мати право не означає його дійсне набуття і можливість реалізації. Встановлення штату та визначення фонду оплати праці і є тими фактичними обставинами, з наявністю яких роботодавець набуває трудових прав і обов’язків та наділяється здатністю їх реалізовувати (дієздатністю). Отже, трудова дієздатність роботодавців виникає як правило одночасно з трудовою правоздатністю.

Правове становище роботодавців – фізичних осіб – за трудовим правом потрібно розглядати з декількох позицій. По-перше, фізична особа може займатися підприємницькою діяльністю і тоді її трудова дієздатність, трудові права і обов’язки значною мірою залежатимуть від правового становища суб’єкта підприємницької діяльності. По-друге, фізична особа може використовувати найману працю для виконання роботи не пов’язаної з одержанням прибутку, а для задоволення своїх майнових чи особистих інтересів. Проте, незалежно від того, який інтерес (майновий чи особистий) задовольняється, вступ у трудові правовідносини на стороні роботодавця передбачає покладення на фізичну особу обов’язку виплачувати заробітну плату працівникові. Цей обов’язок може бути виконаний лише у випадку наявності у власності фізичної особи певних матеріальних благ. Тому трудова дієздатність, трудові права і обов’язки роботодавця-фізичної особи, – яка наймає на роботу працівників для задоволення своїх майнових та особистих інтересів, взаємопов’язані з її правовим становищем як власника.

Третій розділ “Правовий статус суб’єктів трудового права у відносинах, що тісно пов’язані з трудовими” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Трудовий колектив як суб’єкт трудового права: поняття і види” розглядається юридична природа сукупності людей, організаційно об’єднаних для спільної трудової діяльності.

Як суб’єкт права, трудовий колектив може бути учасником суспільних відносин, які регулюються різними галузями права (конституційним, адміністративним, цивільним, трудовим тощо). Однак це не означає, що однакова назва “трудовий колектив” має і однакове значення для всіх галузей права. Відмінність зумовлена в першу чергу тим, що за трудовим правом регулюються відносини всередині колективу, а в інших галузях права трудовий колектив виступає як представник певної організаційно організованої групи людей, об’єднаних спільними цілями та інтересами, тобто вступає, як правило, у зовнішні відносини.

При визначенні складу трудового колективу потрібно враховувати два фактори: по-перше, наявність трудових правовідносин, і по-друге, спільність інтересів. Отже під трудовим колективом потрібно розуміти всіх працівників, які знаходяться у трудових правовідносинах з роботодавцем і інтереси яких не співпадають з інтересами останнього. А термін “трудовий колектив” повинен застосовуватись лише у трудовому праві, оскільки це об’єднання має за мету захист інтересів своїх членів, пов’язаних з їх участю у трудових правовідносинах.

Суб’єктами трудового права виступають трудові колективи підприємств, установ, організацій, а також структурних підрозділів, які мають право укладати колективні договори.

Трудовий колектив утворюється з моменту виникнення трудових правовідносин між роботодавцем і працівниками. З цього часу він стає правоздатним та набуває правового статусу. Дієздатність трудового колективу виникає пізніше, з моменту проведення перших зборів (конференції), і з цього часу він набуває правосуб’єктності, яка дозволяє йому виступати активним учасником правових відносин.

У другому підрозділі “Профспілкові організації як суб’єкти трудового права” досліджується правове становище об’єднання працівників, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності.

Правосуб’єктність профспілок за трудовим правом має свої особливості, пов’язані передусім з метою їх створення та діяльності, а також з правовим становищем, яке характеризує їх як представників інтересів певної групи працівників. Для реалізації представництва профспілки та їх органи наділяються правоздатністю, дієздатністю і правовим статусом.

Особливістю набуття правоздатності і дієздатності профспілковими органами є необхідність дотримання при їх створенні як вимог законодавства, так і норм статуту профспілок. Крім того, для визнання дієздатним колегіального профспілкового органу необхідно дотримання ще однієї статутної вимоги – колегіальності, тобто для реалізації прав і обов’язків в роботі колегіального органу повинна приймати участь певна, визначена статутом, кількість його членів. Оскільки дотримання цієї умови лежить в основі лише дієздатності, не можна говорити про злиття правоздатності і дієздатності профспілкових органів.

Правовий статус профспілок складають закріплені в законодавстві права і обов’язки, які диференціюються на права і обов’язки, що належать профспілкам як громадській організації і права та обов’язки, якими володіють органи профспілок. Відмінності змісту правового статусу і об’сягу дієздатності у профспілок та профспілкових органів дають підстави вважати їх самостійними суб’єктами трудового права.

Третій підрозділ “Інші суб’єкти трудового права: особливості правового статусу” присвячений дослідженню загальних прав і обов’язків державних та громадських органів, які покликані забезпечити правомірність здійснення трудових прав та виконання обов’язків, і які за певних умов вступають у відносини, врегульовані трудовим правом.

Такими суб’єктами трудового права є: комісія по трудових спорах, примирна комісія, трудовий арбітраж, державна служба зайнятості, органи державного нагляду за охороною праці, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілок з питань охорони праці, комісії з питань охорони праці профспілкового комітету, громадські інспектори з охорони праці, органи державної інспекції праці Міністерства праці України, Комітет та служби у справах неповнолітніх, посадові особи санітарно-епідеміологічної служби України.

Особливістю правового становища переважної більшості цих органів і організацій є те, що вони виступають, як правило, суб’єктами не лише трудового, але й інших галузей права, а вступ у правовідносини, що тісно пов’язані з трудовими, є лише одним з видів їх діяльності. Однак, ця діяльність є важливою та необхідною і спрямована на забезпечення прав та свобод працівників, які і визначають зміст їх правового статусу.

У висновках, що завершують роботу, підведено підсумки дисертаційного дослідження, основними з яких є:

1) суб’єктами трудового права є правоздатні особи, наділені визначеними законодавством загальними трудовими правами і обов’язками (трудовим правовим статусом);

2) правоздатність – це природна властивість (стан) особи, яка полягає у здатності мати права та обов’язки і є рівною для всіх, незалежно від сфери правового регулювання суспільних відносин;

3) правоздатність, трудовий правовий статус і трудова дієздатність в сукупності утворюють трудову правосуб’єктність, наявність якої надає суб’єкту трудового права можливість самостійно вступати у правовідносини і набувати в них суб’єктивні трудові права та обов’язки;

4) трудова дієздатність громадянина юридичною властивістю людини, об’єм якої залежить від віку, психічного і соматичного стану особи, інших обставин (стать, громадянство тощо) і може бути частковою, обмеженою або повною;

5) ознаками роботодавця є організаційна і майнова відокремленість, тобто ті обставини та умови, за наявності яких він набуває правоздатності, а встановлення штату та визначення фонду оплати праці є фактичними обставинами, з наявністю яких роботодавець набуває трудових прав і обов’язків та наділяється здатністю їх реалізовувати (дієздатністю).

6) трудовий колектив складають усі працівники, які знаходяться у трудових правовідносинах з роботодавцем і інтереси яких не співпадають з інтересами останнього.

7) правосуб’єктність профспілок за трудовим правом має свої особливості, пов’язані передусім з метою їх створення та діяльності, а також з правовим становищем, яке характеризує їх як представницький орган;

8) можливість реалізації правового статусу КТС пов’язано з необхідністю дотримання ряду фактичних обставин, які зумовлюють її дієздатність. До них відносяться: 1) необхідність присутності на засіданні КТС не менше двох третин обраних до її складу членів; 2) прийняття рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні;

9) суб’єктами трудового права виступають також: примирна комісія, трудовий арбітраж, державна служба зайнятості, органи державного нагляду за охороною праці, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілок з питань охорони праці, комісії з питань охорони праці профспілкового комітету, громадські інспектори з охорони праці, органи державної інспекції праці Міністерства праці України, Комітет та служби у справах неповнолітніх, посадові особи санітарно-епідеміологічної служби України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Якушев І. Теоретична модель правової держави // Матеріали ХХХІХ наукової конференції професорськовикладацького складу і студентів Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки. – Луцьк, 1993. – С. 372.

2. Якушев І. Право на працю та його гарантії у ринковій економіці // Науковий вісник ВДУ: Юридичні науки. – Луцьк. – 1997. – № 10. – С. 25-30.

3. Якушев І. Теоретичні аспекти правосуб’єктності // Науковий вісник ВДУ: Юридичні науки. – Луцьк. – 1998. – № 11. – С. 53-59.

4. Якушев І. Трудова правосуб’єктність громадян // Науковий вісник ВДУ: Юридичні науки. – Луцьк – 1999. – № 2. – С. 16-22.

5. Якушев І. Юридичні властивості суб’єктів права // Вісник Львівського університету. Серія: юридична. Вип.35. – Львів, 2000. – С.33-37.

АНОТАЦІЇ.

Якушев І.М. Суб’єкти трудового права. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право, право соціального забезпечення. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2000.

У дисертації проводиться комплексне теоретико–прикладне дослідження суб’єктів трудового права. Аналізуються основні елементи правосуб’єктності суб’єктів трудових та тісно пов’язаних з ними правовідносин. Досліджується значення правоздатності, правового статусу та дієздатності в трудовому праві.

Особлива увага приділяється трудовій правосуб’єктності учасників власне трудових правовідносин в умовах ринкової економіки. Обгрунтовуються конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення трудового законодавства та практики його застосування.

Ключові слова: суб’єкт трудового права, суб’єкт трудових правовідносин, трудова правосуб’єктність, правоздатність, правовий статус, дієздатність, працівник, роботодавець.

Якушев И.М. Субъекты трудового права. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право, право социального обеспечения. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2000.

В диссертации проводится комплексное теоретико-прикладное исследование субъектов трудового права. Анализируются основные элементы правосубъектности субъектов трудовых и тесно связаных с ними правоотношений. Исследуется значение правоспособности, правового статуса и дееспособности в трудовом праве.

Значительное внимание посвящено рассмотрению соотношения понятий “субъект трудового права” и “субъект трудовых правоотношений”. На основании анализа юридических свойств каждого из понятий указывается на их различие.

Рассматривая свойственные отдельным субъектам трудового права признаки, виделяются те, которые дают возможность объединить их за определенными критериями и разделить всех субъектов трудового права по видам для более глубокого их исследования.

Существенное место уделено в диссертации рассмотрению правового положения работника и работодателя. Рассматривая правосубъектность работника, анализируются его правоспособность, дееспособность и правовой статус. Обосновывается необходимость разделения в трудовом праве правоспособности и дееспособности роботника. Определены основные условия возникновения трудовой правосубъектности у работодателей (юридических и физических лиц), особенности их правоспособности и дееспособности. Рассматривается правовое положение обособлених подразделений юридических лиц, которые наделены правом приема на работу.

Исследуется юридическая суть трудового коллектива – организационного объединения людей для совместной деятельности, соотношение его правового статуса в трудовом праве и других отрослях права.

Рассмотрено правовое положение профсоюзов и их объединений, особенности правового статуса органов профсоюзов, основания возникновения представительских полномочий профсоюзов.

Исследуются особенности правового статуса государственных и общественных органов, которые призваны обеспечить правомерное поведение субъектов трудовых правоотношений.

Обосновываются конкретные предложения и рекомендации совершенствования трудового законодательства и практики его применения.

Ключевые слова: субъект трудового права, субъект трудовых правоотношений, трудовая правосубъектность, правоспособность, правовой статус, дееспособность, работник, работодатель.

Yakushev I.M. Subject of labour law. – Manuscript.

Thesis for gaining of scientific candidate degree of judicial sciences by specialization 12.00.05 – labour law, law of social securitu. – The Yaroslav Moudryi National Academy of Juridical Science of Ukraine, Kharkiv, 2000.

The author represents the combined theoretikal – applied investigation of subjeсts of labour law. The main elements of judicial subjectivity of subjects of labour and closely connected with them judicial relations are analyzed in the work. The meaning of legal capacity, legal status and capability in labour law are determined by the author.

A special attention is paid to labour judicial subjectivity of members of the working judicial relations in the circumstances of market economy. Concrete proposals ahd recommendations concerning improvement of labour legislation and ways of their usage in practice are substantiated in the given thesis.

Key words: subject of labour law, subject of working judicial relotions, labour judicial subjectivity, legal capacity, legal status, capability, worker.

Відповідальна за випуск: канд. юрид. наук, доцент Гончарова Г.С.

Підписано до друку 27.06.2000 р. Формат 60х90/16

Гарн. Таймс. Папір офс. Віддруковано на різографі.

Ум. друк. арк. 0,9. Облік.-вид. арк. 1.0.

Тираж 100 прим. Зам. № 171.

Друкарня редакційно-видавничого відділу “Вежа”

Волинського державного університету імені Лесі Українки

43025, Луцьк, пр. Волі, 13