ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. В.Н. КАРАЗІНА

На правах рукопису

УДК 821.161.2-3

ЯВТУШЕНКО ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ

"ТВОРИ" ІВАНА ДНІПРОВСЬКОГО
ЯК ЦИКЛИ ІМПРЕСІОНІСТИЧНОЇ ПРОЗИ

Спеціальність 10.01.01.- українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії української літератури Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України..

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Михайлин Ігор Леонідович,

Харківський національний університет
ім. В. Н. Каразіна,

завідувач кафедри журналістики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук,

провідний науковий співробітник

Штонь Григорій Максимович,

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка,

НАН України

кандидат філологічних наук,

Мельников Ростислав Володимирович,

Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С. Сковороди,

доцент кафедри української та зарубіжної літератури

Провідна установа: Дніпропетровський державний університет,

кафедра української літератури

Захист відбудеться "27" вересня 2000 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради
К 64.051.07 при Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-37.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий " 26 " серпня 2000 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І. В. Муромцев

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Прозова творчість І. Дніпровського ще й досі лишається однією з "білих плям" в історії української літератури, відомою лише вузькому колу фахівців. Між тим, на наш погляд, вона є визначним явищем літературного процесу 1920-х – початку 1930-х років.

Цей автор увібрав у свою творчість усі суперечності доби, усю багату стильову палітру літератури, що з’явилася на рубежі століть. Літературний процес в Україні 1910-х – початку 1930-х років характеризується художнім багатством, розмаїттям стильових течій і напрямів, їхнім синтезом та паралельним співіснуванням. У цей час на літературний розвиток в Україні величезний вплив справив художній досвід М. Коцюбинського. Можливо, це було однією з причин домінування в українській літературі лірико-імпресіоністичного стилю, який органічно поєднувався з іншими стилями, зокрема з неоромантизмом, натуралізмом та символізмом.

Особливо голосно імпресіонізм прозвучав у творчому доробку таких письменників, як М. Коцюбинський, С. Васильченко, Г. Михайличенко, Г. Косинка, А. Головко, М. Хвильовий, М. Івченко. Як правило, доробок цих письменників інтенсивно досліджується науковцями, у коло наукової зацікавленості яких потрапив імпресіонізм. Звертає на себе увагу, однак, відсутність у цьому ряду І. Дніпровського, творчість якого послідовно оминають фахівці. Тимчасом, на нашу думку, без його оповідань та повістей картина українського імпресіонізму виглядає неповною, а багато творчих проблем не до кінця з’ясованими.

У тому, що дослідники імпресіонізму "загубили" І.Дніпровського, є свої причини. Перша з них полягає в тому, що цей автор мав широкий діапазон вияву свого таланту; розпочавши як поет, видавши кілька книжок лірики й поем, серед яких найкращими є "Донбас" (1922), "Плуг" (1924), "Співучі яруги" (1924), він перейшов до драматургії, де теж залишив яскраві твори, серед яких вершиною є "Яблуневий полон" (1926); до прози (а саме вона є головним тереном для вияву імпресіонізму, як, скажімо, драма – для експресіонізму) І. Дніпровський звернувся в останню чергу, вже маючи славу відомого драматурга. І сталася цілком зрозуміла річ: драматург затінив прозаїка. Творчість І. Дніпровського, безумовно, визначне художнє явище, вписане в історію української літератури, але в наявних дослідженнях йому відшукане місце серед драматургів. Про це писали О. Білецький, Я. Савченко, Й. Кисельов, Н. Кузякіна, М. Наєнко та інші.

Друга причина може бути зрозуміла з культурно-історичного погляду. Справа в тому, що І. Дніпровський почав писати імпресіоністичну прозу вже тоді, коли інші письменники відмовились від цього стилю, вичерпали для себе імпресіонізм, вдалися до компромісу з пролетарською літературою, до інтенсивних пошуків тієї моделі реалістичної творчості, яка згодом дістане назву соціалістичного реалізму. Цей процес виразно простежується у творчості А. Головка, Г. Косинки, М. Хвильового та інших.

І. Дніпровський почав писати свою прозу після голосного успіху "Яблуневого полону" в 1926 році. Провідні письменники того часу вже відмовились від імпресіонізму. Тому цей автор і "випав" з поля зору дослідників, які кінцеву хронологічну межу українського імпресіонізму кладуть на середину 1920-х років.

Отже, відсутністю досліджень, в яких прозова творчість І. Дніпровського розглядалася б в контексті українського імпресіонізму, й зумовлена актуальність нашої теми дослідження.

Критика, яка загалом вітала поетичні та драматичні твори письменника, до його прози поставилася негативно. У своїх рецензіях Я. Савченко ("Життя й революція", 1928.), М. Зур (Літературна газета 1928), О. Полторацький ("Життя й революція", 1931), О. Гренер ("Червоний шлях", 1932) зазначали, що письменник "намагається розвязати "кляті статеві проблеми, "порпається у сумнім якістю психологізмі", що давало критиці підстави кваліфікувати його творчу методу як "дрібнобуржуазну".

На жаль, у цей час (кінець 1920-х – початок 1930 рр.) на сторінках журналів і газет панувала офіційна марксистська критика. Дружня підтримка членів угруповань "Гарт" та "ВАПЛІТЕ", до яких належав письменник, туди пробитися не могла, що призводило до однобічного висвітлення творів митця.

Після смерті письменника (1934) його творчість виявилася забороненою, а книжки вилучені з бібліотек. Хоча офіційних причин так ставитись до неї не було. І. Дніпровський ніколи не був репресований, а відтак і реабілітації не потребував. "Основним аргументом" упередженого ставлення до нього була приналежність письменника до "ВАПЛІТЕ", його глибоко товариські стосунки з М. Хви-льовим, М. Кулішем та іншими письменниками – "академіками", чия творчість на довгі роки була викреслена з історії української літератури. Така доля не оминула й доробку І. Дніпровського.

Дослідники 1950-80-х років, підкоряючись ідеологічним стереотипам, як правило, намагалися або ж не помічати його прози взагалі, або ж згадувати принагідно в ювілейних публікаціях. У нечисленних дослідженнях В. Беляєва (1958), В. Лесина та О. Романця (1964), Н. Кузякіної (1965), М. Наєнка (1980, 1985) йшлося про прозу письменника в контексті з іншими зразками епічної творчості письменників того часу.

Більш прихильно поставились до творчості письменника автори ювілейних публікацій П. Панч (1965), М. Рослик (1965), Г. Стукалова (1970), маючи на увазі насамперед поезію та драматургію, називали його "одним із основоположників української радянської літератури".

У цей час позитивно оцінювали творчість і саму постать І.Дніпровського історики української літератури в діаспорі. Ю.Луцький (1977), Ю. Бойко-Блохин (1971), Г. Костюк (1987) у своїх роботах наголошували на загальнолюдському звучанні творів письменника.

В Україні у 1990-х роках зі зникненням заідеологізованості ставлення до прози письменника починає кардинально змінюватись. У публікаціях М. На-єнка (1990), С. Гречанюка (1990), Н. Кузякіної (1992), Р. Мовчан (1995), І. Михайлина (1995) йдеться про неабиякий письменницький хист автора, його місце серед "перших позицій" в українській літературі 1920-х – 1930-х років. Тут автори зробили спробу здійснити цілковиту художню реабілітацію творчості письменника та відшукати йому місце серед провідних прозаїків другої половини 1920-х – початку 1930-х рр.

Отже, дослідники останніх років наголошують на яскравості й талановитості І.Дніпровського, на необхідності якнайшвидшого повернення його імені в коло таких митців, як М.Хвильовий, М. Куліш та інші ваплітяни, на потребі глибокого вивчення епічної творчості письменника, уважного розгляду його жанрово-стильо-вої системи, розкриття "уроків майстерності", секретів поетики, тобто проведення повноцінного дослідження, що сприяло б визначенню справжньої цінності його творчості, а також створенню більш повної й вичерпної картини літературного процесу доби "Розстріляного відродження".

Разом з тим, такі важливі чинники, як філософська модель дійсності, створена І.Дніпровським, циклізація його оповідань та повістей, особливості жанру та стилю епічних творів письменника ще й досі залишаються поза увагою літературознавців.

Обєкт уваги, предмет дослідження – "Твори: у 3-х томах" (1931-1933) І. Дніпровського, останнє прижиттєве найповніше видання, упорядковане самим автором. Кожен том у цьому виданні розглядається нами як цикл, як певна літературна цілісність, об`єднана на засадах певних жанрових і стильових домінант.

Мета нашого дослідження полягає в аналізі стильової своєрідності прозових творів І. Дніпровського, у зясуванні циклотворчих мотивів його епічної творчості, аналізі оригінальної моделі дійсності, створеної на засадах філософських поглядів письменника. Картина українського імпресіонізму без творів цього письменника є невикінченою й неповною, тому мета нашого дослідження полягає ще й у визначенні місця І.Дніпровського в розвитку української імпресіоністичної прози другої половини 1920 – початку 1930-х років.

Основна мета нашого дослідження зумовила такі завдання: розглянути кожен з трьох томів прози письменника як цикл, тобто як цілісну літературну єдність (1); окреслити й дослідити основні циклотворчі елементи кожного тому “Творів” І. Дніпровського (2); довести, що І. Дніпровський є яскравим представником українського імпресіонізму (3); окреслити внутрішньо стильову типологію імпресіоністичної творчості І. Дніпровського у відповідності з авторським розподілом творів на цикли (4).

Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці вищезгаданих літературознавців, відомих учених, а також дослідження з теорії стилів закордонних дослідників як з близького, так і з далекого зарубіжжя.

Власне бачення проблеми виявляється в підході до оцінки епічних творів, написаних І. Дніпровським, у аналізі їхньої стильової особливості, у наголошенні на тому, що цей автор є одним з найбільш послідовних представників українського імпресіонізму. Також нами вперше запропонований розгляд циклотворчих мотивів кожного з трьох томів "Творів" автора, обєднаних у цикли.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- вперше в українському літературознавстві розглянуто стильові особливості епічної творчості І. Дніпровського;

- його повісті та оповідання проаналізовані як цикли на підставі єдності стильових домінант, мотивів, наявної в них моделі дійсності, домінуючого типу героя;

- вперше в українському літературознавстві описані внутрішньостильові типи імпресіонізму І. Дніпровського та їхня циклотворча функція;

- здійснена спроба розширити коло авторів української літератури, що творили в межах імпресіонізму, додавши туди творчі здобутки І. Дніпровського;

- запропонована спроба розширити хронологічні рамки українського імпресіонізму, крайню межу якому дослідники кладуть поки що на другу половину 1920-х років.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсу "Історія української літератури XX століття" у вищій та середній школах, а також для підготовки спецкурсів для філологічних факультетів вищих навчальних закладів з питань теорії та історії стилів, зокрема імпресіонізму, в українській літературі, а також для спецкурсів з літературного краєзнавства Слобожанщини.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна та кафедри українознавства Харківського державного університету радіоелектроніки, доповідалися на засіданні Харківського історико-філологічного товариства, викладалися на наукових конференціях "Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів" (Харків, 1996), "Українська періодика: Історія та сучасність" (Харків, 1998), "Харків 30-40-х рр. ХХ ст. Література. Історія. Мистецтво" (Харків, 1998), "Творчий доробок Юрія Шевельова і сучасні гуманітарні науки" (Харків, 1999), "Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості" (Харків, 1999), а також викладені в шести публікаціях, три з яких становлять статті у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків; списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 173 с. Бібліографія налічує 155 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, подається огляд літератури з означеної теми, узагальнюється досвід попередніх дослідників й наголошується на тому новому, що вноситься в науку даною роботою, окреслюється проблематика й завдання роботи.

Найбільш повним виданням прози І.Дніпровського на сьогодні залишається його "Твори" у трьох томах (1931-1933). Автор видав свої "Твори" у хронологічно зворотному порядку: спочатку том третій (1931), потім том другий (1932), і насамкінець том перший (1933).

Нами висловлене припущення, що автор, будучи важко хворим на сухоти, поспішав засвідчити художню цілісність щойно завершених творів "Фаланга", "Анабазис", додавши до них "Долину угрів", написану раніше, але ще не зібраних докупи творів "Балет у главковерха", "Яхта Софія", "Анатема", "Смаглява кров", "ESSE femina", склавши з них том другий. А потім уже видав твори "Заради неї", "Марія радости", "Наяда", "Зрада", "Елегія", "Злочин без кари", які вже були представлені як цілість у виданні окремою книжкою (1928, 1929), і відніс їх до першого тому.

У першому розділі "Циклотворчі мотиви кохання та смерті в оповіданнях першого тому "Творів" І. Дніпровського. Психологічний імпресіонізм (або власне імпресіонізм)" мова йде про історію створення циклу першого тому "Творів" І. Дніпровського, його місце серед інших циклів новел та оповідань в історії української літератури.

До першого тому "Творів" І. Дніпровського належать оповідання "Заради неї", "Марія радости", "Наяда", "Зрада", "Елегія", "Злочин без кари". Ці твори об’єднані у цикл на підставі спільної філософської концепції, головних мотивів та стилю.

У своїх творах І. Дніпровський досліджує внутрішній стан героїв під час духовної кризи. Художній світ оповідань цього автора побудований як внутрішній світ здебільшого одного героя, як своєрідна імпресіоністична "я-дійсність". Решта персонажів подана такими, якими їх сприймає головний герой. Унаслідок цього автор часто використовує внутрішні монологи, невласне пряму мову. У творах першого тому превалює слово героя над словом автора; грань між мовленням оповідача та невласне прямою мовою персонажів майже зовсім розмивається.

Як і інші письменники-імпресіоністи, І. Дніпровський велику увагу приділяє психологічному аналізові, залучаючи до розгляду підсвідомі прояви психіки – візії, сни, марення. Зовнішній вияв сюжету змінюється на внутрішній.

Автор відображає своїх героїв в екстремальних зовнішніх обставинах епохи великих соціальних потрясінь. Його герої відмінні один від одного за соціальним станом: є тут більшовики й члени Ревкому, що будують "нове" соціалістичне життя, є царські офіцери, урядовці органів влади Тимчасового уряду, представники інтелігенції. Але об’єднує цих різних героїв те, що автор випробовує їх через кохання. Це наймогутніше почуття і стає способом перевірки особи на загальнолюдську значимість і справжність. Оповідання циклу, як правило, розташовуються у вигляді кола, у якому перший та останній твори перегукуються в розробці основної теми, а решта демонструють її розвиток.

Вступ та завершення містять у собі, як правило, ключ до розуміння всього циклу. Основними контрапунктами у розкритті філософської моделі дійсності, створеної І. Дніпровським, виступають перше й останнє оповідання – "Заради неї" та "Злочин без кари". Ці два оповідання перебувають у бінарній опозиції. У першому творі член Ревкому розчиняється в коханні, гине "заради неї", своєї коханої. Герой оповідання "Злочин без кари" типологічно близький Петрові з "Заради неї". Але ця близькість позірна, поверхова, біографічна. У внутрішній сутності ці два героя абсолютно відмінні. Якщо Петро переживає духовну кульмінацію на шляху повернення до загальнолюдських цінностей, то безіменний оповідач завершального оповідання являє собою зразок людини, у свідомості якої міцно вгніздилася ідеологія класової ненависті. Більш того, ставши правовірним більшовиком, він переніс прийняті в політичному житті засади й у площину родинних стосунків. В оповіданні "Злочин без кари" герой вже відкидає кохання, воно переростає у нього в ненависть.

Решта оповідань розташовані таким чином, що крок за кроком демонструють моральну деградацію людини, позбавлення її загальнолюдських почуттів. Традиційна для романтизму та імпресіонізму тема ворожості зовнішнього, соціального світу людському індивідові перетворюється під пером І. Дніпровського на тему катастрофи особи, яка в епоху класової ненависті прагне реалізувати своє одвічне право кохати й бути коханим. Для почуттів кохання, любові немає місця в світі злоби і помсти, які стали домінантними в добу соціальних перетворень. Приватна людина (а такими переважно зображено героїв книжки першого тому "Творів") не знаходять собі місця в революційних подіях і мусить загинути зі своїм прагненням до кохання і щастя. Натомість знаходить своє місце в соціальній боротьбі лише той герой (він один, і представлений в останньому оповіданні "Злочин без кари"), який став на бік руйнівників природного перебігу життя, але саме це й призвело його до цілковитої деградації, ігнорування елементарних моральних імперативів, перетворило його на убивцю, що чинить злочин без докорів сумління. А відтак поняття кохання і смерті дивовижним чином поєднуються в один мотив, який і стає циклотворчим чинником і перетворює розрізнені оповідання на художню цілісність.

На відміну від традиційного для імпресіонізму послаблення наскрізного подієвого сюжету, в розглянутих оповіданнях І. Дніпровського він яскраво виражений. Тут панує хронотоп втечі, просторового й часового переміщення. Герой виломлюється зі звичного стереотипу життя й мусить віднаходити нові правила поведінки. Незважаючи на таке очевидне новаторство, поетика оповідань будується на основі центрального імпресіоністичного прийому – створення суб’єктивного образу світу за допомогою передачі вражень, моделювання "я-дійсності" головного героя.

Творчі завдання визначили й особливості жанру оповідання, до якого звернувся І. Дніпровський. Це, як правило, твір, який відображає людину в межах замкнутого часопростору, але в надзвичайній ситуації, що ставить особу перед загрозою загибелі. А відтак виключні випробування мобілізують усі внутрішні сили істоти, оголюють приховані в ній можливості, підсвідомі потяги, виявляють її душевні велич або убозтво. У творах першого тому, на відміну від подальших творів, найглибше проаналізовано внутрішній світ героїв, усі прояви їхнього психічного життя. По суті це твори "потоку свідомості", побудовані за принципом розгортання психічних процесів у свідомості героїв. Це й дозволяє нам кваліфікувати стиль цих творів як "психологічний імпресіонізм" (або власне імпресіонізм).

Для нього характерні такі властивості: зображення героя в теперішньому художньому часі з перебігом його сприйняття й відтворенням вражень від подій і своєї поведінки сусідить в оповіданнях з наведенням спогадів особи з її минулого, відображенням хаотичного світу видінь, марень і снів, які передають підсвідомі психічні процеси, – усе це дає змогу в загалом невеликому тексті домогтися виключної сконденсованості зображення, на невеликій площі викласти долю людини, повноцінно розгорнути авторську концепцію.

У другому розділі "Приватна людина у вирі історії як циклотворчий чинник у другому томі "Творів" І. Дніпровського. Реалістичний імпресіонізм" йдеться про зміну стильової домінанти порівняно з творами, вміщеними до першого тому. До другого тому увійшли оповідання "Балет у главковерха", "Яхта Софія", "Анатема", "Смаглява кров", "ESSE femina". Написані в різній час дані твори об’єднує в цикл спільний мотив боротьби приватної людини з рухом історії. Герої циклу демонструють спочатку заперечення й відкидання загальнолюдських цінностей і моральних засад, але далі усією своєю поведінкою доводять їх неспростовність, неможливість протистояти тим же одвічним чинникам людського життя навіть заради важливих ідеологічних настанов, які здаються їм перспективними й історично виправданими.

Розпочинає цикл оповідання "Балет у главковерха". Цей твір найближче стоїть до класичного реалізму, що має на меті об’єктивне відображення світу в причинно-наслідкових зв’язках захоплених наглядом письменника подій. Автор найбільш повно висвітлює тут загальний стан світу, образ історії. Оповідання в своїй основі має подієвий сюжет, витриманий у лінійній хронологічній послідовності, що зближує тип оповіді з реалістичною. Разом з тим притаманний імпресіонізму лишається тип оповідача, який ніби стоїть за скляною стіною і бачить тільки те, що бачить герой.

В оповіданні "Балет у главковерха" головний герой відкидає такі почуття, як гуманність, доброта, відстоюючи ідею війни. Генерал постає людиною, яка зреклася загальнолюдських потягів, намагається повністю перетворитися на людину суспільну, позбавлену будь-яких емоцій.

У завершальному оповіданні циклу "ESSE femina" змальовано останній щабель олюднення ідеологічної, суспільної людини, перемогу в жінці-революціонерці інстинкту материнства як повернення людині її природної сутності, гармонії з природою. І. Дніпровський, змальовуючи стан і переживання головної героїні, показує її суперечливий, але неухильний рух від ненависті до любові, які вона еволюційно відчуває до своєї дитини. Таким чином, внутрішній розвиток оповідачки протиставляється шляху героїв циклу першого тому, де вони рухались від кохання до ненависті.

Стильову домінанту "Творів", вміщених у другому томі, можна схарактеризувати як реалістичний імпресіонізм. Дослідники цього стилю (Ю. Кузнецов, В. Агеєва, В. Мельник та інші) підкреслюють, що імпресіонізм є одним з найбільш синкретичних стилів, який легко поєднується з багатьма іншими стилями. Порівняно з творами першого тому, у творах другого тому сильніше заявлене зображальне начало. У відповідності до цього слабшає ліричний струмінь, натомість посилюється епічність, автор більше уваги приділяє зовнішнім подіям, виразніше змальовує загальну картину світу, епоху, уводить до твору образи історії, які постають не лише як тло, а служать засобом характеристики персонажів, визначають їх поведінку. Скорочується питома вага внутрішніх монологів, натомість зростає роль діалогів, які, зазвичай, служать для розкриття й виявлення суперечностей між поглядами поставлених у конфліктні стосунки героїв. Зростає роль фабули. Сюжет творів будується не за рахунок відтворення розрізнених вражень героя, а на зовнішньо-подієвому стрижні.

Герої циклу оповідань, уміщених до другого тому "Творів", рухаються до своєї людської сутності, незалежно від історичних умов, які цю сутність намагаються знищити або хоча б перешкодити її функціонуванню. Але людина історична, суспільна, ідеологічна виявляється неспроможною не тільки протистояти рухові природного життя зовні, але й виявляється неспроможною чинити йому внутрішній опір, подолати в собі те, що закладено в людину її загальнолюдською природою.

Реалістичні картини революційної дійсності, змальовані автором, стають тлом для виявлення людиною її сутності, тією ситуацією, коли перед індивідом постає вибір: віддати перевагу особистому чи громадському. Людина І. Дніпровського – це природна людина, що відзначається певною романтичною піднесеністю її над обставинами, яка здійснює свій вчинок всупереч історичному довкіллю, залишаючись тотожною собі у первинній сутності.

Ця важлива ідея обєднує різнотемні й віддалені один від одного за предметом відображення оповідання. Циклотворчим мотивом тут виступає філософська концепція, розвиток якої з щабля на щабель бачимо в кожному творі циклу. Разом з тим, тут ми спостерігаємо, що в міру того, як людину суспільну перемагає людина біологічна, змінюється стильова домінанта оповідань. Якщо в перших чотирьох творах елементи імпресіонізму тісно переплетені з елементами реалізму, то в останньому творі елементи реалізму зведені до мінімуму.

У третьому розділі "Людина і війна в циклі повістей" Фаланга, "Долина угрів", "Анабазис". Натуралістичний імпресіонізм" І. Дніпровський відобразив події першої світової війни, поступове її переростання у громадянську.

У цих творах автор розширив свій жанровий діапазон, створивши цикл повістей.

Ці твори розглядаються нами в контексті зі створеною наприкінці 1920-х років літературою "втраченого покоління", яскравими представниками якої є Еріх Марія Ремарк "На Західному фронті без змін" (1929), Р. Олдінгтон "Смерть героя" (1929), Е. Ґемінгвей "Прощавай, зброє!" (1929). Письменники, представники "втраченого покоління", усі пройшовши через жахіття цієї війни і ставши її випадково вцілілими свідками, незважаючи на національну приналежність, відчували себе обдуреними, втягнутими у чиюсь нечистоплотну гру й по-людськи приниженими. Цей шлях пройшов і сам І. Дніпровський. Саме тому у змалюванні цієї війни фактично повністю відсутня романтика, а переважає натуралізм, викликаний неприхованою відразою до цього кривавого побоїща.

І. Дніпровський фактично одночасно з іншими представниками літератури "втраченого покоління" створив свій макрообраз війни, сприйняття якого виразно позначене українськими національними рисами.

Трилогія І. Дніпровського побудована таким чином, що передає еволюцію настроїв бійців, що знаходяться на фронті, які від німої покори перед командуванням прямують до повного заперечення військових дій. Цей шлях внутрішньої еволюції солдатської маси простежується як у кожному окремому творі трилогії, так і в усьому циклі, сприйнятому як художня єдність.

Найбільш продуктивним шляхом аналізу трилогії є шлях простеження функціонування в ній двох основних циклотворчих мотивів: мотиву життя і смерті й мотиву наростання невдоволення солдат діями командування. Ці мотиви постають взаємозалежними, такими, що безпосередньо впливають на свідомість та вчинки героїв, формують художній світ повістей.

І. Дніпровський, як і інші представники літератури "втраченого покоління", виступив проти антигуманної сутності війни, правдиво зобразивши усю її жорстокість та антигуманність.

Композиція циклу побудована досить цікаво. У повісті "Фаланга" дійсність подана крізь призму сприйняття звичайного солдата – Григорія Люшні. У повісті "Фаланга" дійсність показана крізь призму сприйняття звичайного солдата – Григорія Люшні. Головний герой не може зрозуміти, через що, через які державні інтереси він змушений залишити мирну працю, родину. Він постає піщинкою, шматком "гарматного м’яса", якого розчавлює машина війни, знищує фізично, перед цим, фактично, знищивши морально. У цій повісті імпресіонізм найбільше позначений елементами натуралізму. Автор показує жахливі наслідки бою, важкі каліцтва, які спостерігаються Григорієм Люшнею. Війна для нього постає як суцільна кривава рана зі шматками розірваного людського тіла. Головний герой цієї повісті гине за чужі йому ідеали, гине безглуздо.

У "Долині угрів" світ подано очима генерала, того, хто посилає бійців на смерть. Для генерала війна – це випробування на міцність своїх тактичних навичок, можливість похизуватися своїм ім’ям на сторінках газет, прославитись. Автор використав риси неоромантичної поетики для зображення головного героя, його піднесення над юрбою. Але зустріч генерала з повсталим полком, з цією самою юрбою, над якою він подумки підносився, спричиняє зведення його з романтичного п’єдесталу. Над неоромантизмом торжествує натуралізм.

У "Анабазисі" подано солдата, який став генералом. Андрій Хамут виводить з фронту таких, як він сам, повертає їм їхню людську сутність. Тут, на відміну від попереднього твору, в межах імпресіоністичної поетики виразно засвідчена неоромантична символіка, що зближує творчість І. Дніпровського з неоромантичними пошуками його сучасників. У міру того, як бійцям повертається їхня людська гідність, а війна з імперіалістичної переростає у громадянську, елементи натуралізму поступаються місцем неоромантизму. Концепція героя у циклі рухається від розчинення у юрбі й втрати свого людського обличчя (Григорій Люшня) до повернення бійцям їхньої людської сутності.

Разом з тим цикл має виразну стильову виструнченість. Залишаючись в цілому в межах імпресіоністичного бачення дійсності, І. Дніпровський рухався залежно від конкретних художніх завдань до широкого вживання елементів натуралістичної поетики, до використання символіки, що зближувало його творчість з неоромантичними шуканнями сучасників. Третій том "Творів" письменника і створена в ньому трилогія про першу світову війну є значним здобутком української літератури, засвідчує філософську глибину осмислення І. Дніпровським історичних процесів та демонструє широкі можливості імпресіонізму, який під пером справжнього майстра слова набував гнучкості, виразності, дозволяв передавати найскладніші життєві явища.

ВИСНОВКИ

Творчості І. Дніпровського притаманні усі ті ознаки, які були властиві українській літературі 1920-х років (за виключенням її "пролетарського" різновиду), як-от: посилена увага до внутрішніх конфліктів, поглиблений психоаналіз, орієнтація на "психологічну Європу", пошук відповідного стилю, що дозволяє адекватно відображати епоху в умовах дедалі гострішої політичної цензури. На відміну від багатьох авторів, що творили в цей час, І. Дніпровський намагався знайти свої шляхи, аби збільшити змістове навантаження оповідання та повісті, обєднуючи їх з цією метою у цикли. Це давало можливість більш повно відобразити епоху, загальну картину світу, більш глибоко й послідовно втілити свою художньо-філософську концепцію.

У першому томі творів відтворено імпресіоністичну модель світу, засновану на показі внутрішнього життя головних героїв. Автор відображає їх в екстремальних умовах громадянської війни та соціальних потрясінь. Будучи цілком відмінними за своїм походженням, суспільним становищем, переконаннями, вони, однак, усі проходять через випробування коханням (мотиви кохання й смерті є домінантними в першому томі). Приватна людина, яка намагається залишитись в рамках загальнолюдських імперативів, зберегти свою гуманну сутність, мусить загинути. Натомість своє місце в житті завойовує людина, яка повністю перетворилася на знаряддя вбивства.

А відтак, поняття кохання й смерті дивовижним чином поєднуються в один мотив, який і стає циклотворчим чинником і перетворює розрізнені оповідання на художню цілісність.

Твори другого тому об’єд-нуються в цикл завдяки панівному в них мотиву боротьби людини з рухом історії. Герої цих оповідань не бажають визнавати складності, значущості епохи, у якій вони опинилися внаслідок історичних подій. Автор засвідчив автономність людини з її загальнолюдськими бажаннями. Ця притаманна імпресіонізму концепція приватної, а не суспільної людини розроблялася автором на тлі досить детального опису епохи. Виражальне, міметичне начало у творах, вміщених до другого тому, переважає над зображальним, звідси дещо ослаблений ліричний струмінь, внутрішні конфлікти поступаються місцем в усіх творах, крім останнього "Esse femina", зовнішнім. Автор не обмежується студією однієї душі, а будує оповідь на зіткненні взаємовиключних оцінок одного й того ж явища кількома персонажами.

Герої творів, вміщених до другого тому, постають такими, що не хочуть, а часто й не можуть опиратися своїй природній сутності, своїм загальнолюдським прагненням й первісним інстинктам. Причому ці потяги переважно не пов’язані з коханням, як це ми бачимо в першому циклі. Перебуваючи в екстремальних історичних умовах, герої оповідань І. Дніпровського концентрують свою увагу не на них, а на власних проблемах і переживаннях. Широка історична панорама, перевага виражального над зображальним, створюють підстави кваліфікувати імпресіонізм другого тому "Творів" як реалістичний.

У першому й другому томах своїх "Творів" І. Дніпровський веде уявний діалог із самим собою. Підсумком першого тому стало знищення приватної людини, що прагне кохати й бути коханою в умовах соціальної катастрофи. Але оповідання другого тому в певному сенсі розвивають і уточнюють концепцію автора. Він наголошує на вічному в людині, а цим вічним виявляється цілий комплекс загальнолюдських почуттів від кохання до материнської любові. Людина виявляється незнищенною в людині – ось головний підсумок художнього людинознавства І. Дніпровського.

Він же зберігає свою актуальність і в третьому томі, куди ввійшли повісті "Фаланга", "Долина угрів" і "Анабазис".

Трилогія ріднить українського прозаїка з представниками літератури "втраченого покоління". Змальовуючи всі жахіття війни, письменник не приховував відрази до цього явища. Він намагався показати усю її антигуманність, протиприродність, безглуздість. Для передачі жахливих наслідків бою І. Дніпровський широко використовував елементи натуралізму.

Основними мотивами творчості І.Дніпровського є мотиви війни і людини, саморозкриття людиною її внутрішньої сутності. Письменник належав до того кола митців, які гостро відчували покликання літератури до опрацювання вічних, (а не тимчасових) проблем людського життя, був переконаний, що мистецтво не повинне служити вузькопартійним інтересам, а шукати істину, пізнавати свій головний предмет – людину.

На початку 1930-х років він залишився єдиним і останнім представником імпресіонізму, що збагатив українську літературу, виробив індивідуальний художній світ, зі своїм предметом, героєм, загальнолюдськими орієнтирами, ракурсом зображення.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

АНОТАЦІЇ

Явтушенко В.М "Твори" Івана Дніпровського як цикли імпресіоністичної прози. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01. – українська література. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.

У дисертації аналізується найбільш повне видання прозових І. Дніпровського, його "Твори" в 3-х томах. Увага приділяється місцю І. Дніпровського в історії української літератури 1920-х років. Особливо розглядається стильова домінанта творів автора, доводиться, що він є одним з найбільш послідовних представників українського імпресіонізму на завершальному етапі розвитку цього стилю в українській літературі.

Кожен том "Творів" розглянуто як певну художню цілісність, як цикл, описано стильову приналежність творів кожного циклу й основні циклотворчі мотиви. Том перший “Творів” нами кваліфікується як психологічний імпресіонізм, том другий як реалістичний, і том третій як натуралістичний.

Ключові слова "я – дійсність", імпресіонізм, цикл, стиль.

Явтушенко В.Н. "Сочинения" Ивана Днипровского как циклы импрессионистической прозы. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01. – украинская литература. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2000.

Диссертация посвящена исследованию прозаических произведений Ивана Днипровского. Предметом исследования являются три тома его "Сочинений". Диссертант особое внимание уделяет стилевой принадлежности рассказов и повестей писателя, анализирует основные циклообразующие факторы его произведений. Творчеству И. Днипровского присущи все те приметы, которые были свойственны украинской литературе 1920-х годов (за исключением ее пролетарской разновидности), как-то: усиленное внимание к внутренним конфликтам, углубленный психоанализ, ориентация на "психологическую Европу", поиск соответствующего стиля, который позволил бы адекватно отобразить эпоху в условиях обостряющейся политической цензуры. В отличие от многих авторов, которые творили в это время, И. Днипровский пытался найти свой путь, для того чтобы увеличить смысловую нагруженность рассказа и повести, объединяя их с этой целью в циклы. Это давало возможность более полно отобразить эпоху, общую картину мира, более глубоко и последовательно воплотить свою художественно-философскую концепцию.

В жанровом отношении произведения И. Днипровского – это рассказы и повести, в которых человек изображен в рамках замкнутого хронотопа, в чрезвычайных ситуациях, поставлен перед угрозой гибели. Находясь в таком состоянии, герои его произведений мобилизуют все внутренние силы, оголяют скрытые возможности, подсознательные влечения, выявляют действительную сущность человека.

Три тома "Сочинений" рассматриваются как циклы, объединенные автором на основе философской модели действительности, стилевой доминанты. Каждый том "Сочинений представляет собой три разновидности импрессионизма. Стиль первого тома рассматривается нами как психологический импрессионизм, второго – как реалистический, и третьего – как натуралистический импрессионизм.

Кроме стилевой доминанты, каждый том "Произведений" объединен в цикл на основе общих мотивов, философской концепции, эволюции сознания главного героя. Именно эти факторы позволяют рассматривать разные по времени написания произведения как циклы, объединенные самим автором в художественную целостность.

Из проведенного исследования можно сделать вывод о том, что в начале 1930-х годов И. Днипровский оставался единственным и последним представителем импрессионизма в украинской литературе. Без прозы этого автора картина украинского литературного процесса второй половины 1920-х – начала 1930 гг. выглядела бы неполной. Иван Днипровский показал пригодность импрессионизма для написания не только небольших рассказов и новелл, как делали большинство его современников, но и для создания более широких эпических полотен.

Ключевые слова: "я-действительность", импрессионизм, цикл, стиль.

Yavtushenko V.N. "Works" of Ivan Dniprovsky as a cycle of impressionistic prose – Manuscript.

Dissertation for Candidate’s Degree in philological sciences by speciality 10.10.10. – the Ukrainian Literature. – The Kharkiv national university of a name Karasin.

The dissertation is devoted to researches of prosaic works of Ivan Dniprovsky. A subject of the analysis are three volumes of his compositions. Author of the dissertation gives the special attention to a style accessory of the novels and the stories of the writed, analyzes basic style factors of his works. Three volumes of “Works” are considered as cycles incorporated by the author on the basic of philosophical model of reality, the style majorant. Each volume represents three versions of impressionism. The style of the first volume is considered as psychological impressionism, the second is considered realistic on and the third volume is considered as naturalistic impressionism.

Key words: "Ego-reality", impressionism, cycle, style.

Явтушенко Василь Миколайович

"ТВОРИ" ІВАНА ДНІПРОВСЬКОГО
ЯК ЦИКЛИ ІМПРЕСІОНІСТИЧНОЇ ПРОЗИ

Спеціальність 10.01.01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Відповідальний за випуск д. ф. н. Михайлин І.Л.