ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
КОВАЛЬЧУК АНДРІЙ СТЕПАНОВИЧ
УДК 911.3: 20 (477)
ГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЇ
В УКРАЇНІ
11. 00. 02 - економічна та соціальна географія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата географічних наук
Львів – 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі географії України Львівського національного університету імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор географічних наук, професор
Заставний Федір Дмитрович,
Львівський національний університет
імені Івана Франка,
завідувач кафедри географії України
Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор
Жупанський Ярослав Іванович,
Чернівецький державний університет
імені Юрія Федьковича,
завідувач кафедри географії і картографії України;
кандидат географічних наук
Патійчук Віктор Олексійович,
Волинський державний університет
імені Лесі Українки,
старший викладач кафедри країнознавства,
економічної і соціальної географії.
Провідна установа: Київський національний університет імені ТарасаШевченка,кафедра економічної і соціальної географії, м. Київ.
Захист відбудеться “27” жовтня 2000 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.05 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул. Дорошенка, 41.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул. Драгоманова, 5.
Автореферат розісланий “26” вересня 2000 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат географічних наук Дубіс Л.Ф.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В умовах незалежної України активно розвивається релігія - духовний феномен суспільства, віра в існування певного природного чи надприродного буття, яке править долею кожної людини та цілого суспільства і на яке можна впливати релігійною культовою діяльністю. Упродовж останнього десятиріччя (починаючи з кінця 1980-х років) релігійні організації не лише відновили свої дорадянські позиції, а й як вагомий чинник суспільно-політичної ситуації значно урізноманітнили усю палітру релігійної сфери в нашій державі. Релігійність населення визначає рівень духовно-культурного розвитку нації, має значний вплив на суспільну діяльність і є одним із чинників (в окремих випадках - вирішальним) усього ходу процесу розвитку суспільства.
З огляду на важливу роль релігії у суспільстві її вивчення проводиться багатьма науками, в тому числі й економічною і соціальною географією. Географія релігії як складова частина системи географічних наук в Україні не набула достатнього розвитку, хоч уже відомі дослідження українських географів територіальної організації релігійної сфери на різних геопросторових рівнях. Це, зокрема, праці О.О.Любіцевої, К.В.Мезенцева, С.В.Павлова, В.О.Патійчука, О.І.Шаблія, Л.Т.Шевчук та ін. Спеціальне широкомасштабне комплексне дослідження територіальної організації релігійної сфери України є однією із важливих умов вирішення багатьох соціально-економічних проблем територіальної організації українського суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Питання дослідження науково-прикладних проблем економіко-географічного вивчення релігійної сфери тісно пов’язані з науковою проблематикою географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Зокрема, тема “Географія релігії в Україні” виконувалася як планова тема кафедри географії України, затверджена вченою радою Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 3 / 1 від 26 березня 1997 р.).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб висвітлити особливості географії релігійної сфери України та розробити деякі теоретичні аспекти географії релігії як науки.
Досягнення поставленої нами мети передбачає практичне вирішення таких основних задач:
- поглиблення та обгрунтування методів і прийомів дослідження територіальної організації релігійної сфери;
- обгрунтування внутрішньої структури географії релігії як науки у залежності від її об’єкту та предмету дослідження;
- виявлення чинників, що впливають на розвиток територіальної організації релігійної сфери в Україні;
- дослідження історико-географічних особливостей розвитку релігій і конфесій на українських землях;
- проведення системно-структурного дослідження географії релігійної сфери в сучасній Україні.
Об’єктом дослідження є релігійна сфера України.
Предметом дослідження є територіальна організація релігійної сфери України у просторово-часовому поєднанні, зокрема прикладні та теоретичні аспекти цієї організації.
Методи дослідження. При розробці теми використовувався системно-структурний підхід - релігійна сфера розглядалася як єдина цілісна система, яка, проте, має внутрішню структуру (компонентну, управлінську, територіальну) та ієрархічність, внутрішні зв’язки між своїми компонентами та зовнішні зв’язки із іншими суспільними і природними системами. Основними методами дослідження є: порівняльно-географічний (застосовувався при дослідженні територіальних аспектів різних складових релігійної сфери), статистичний (при виділенні релігійно-географічних районів та визначенні територіального ядра регіональних конфесій), картографічний (при вивченні і при побудові картографічних моделей територіальної диференціації різних складових релігійної сфери), ретроспективний (при дослідженні історико-географічних особливостей розвитку релігій і конфесій в Україні), метод аналізу культових споруд (при релігійно-географічному районуванні і при дослідженні розташування культових споруд) та інші. Головними базовими матеріалами дисертації є статистичні відомості та інша вихідна інформація Державного комітету України у справах релігій та управлінських інституцій провідних конфесій України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:
- вперше обгрунтовано усю внутрішню структуру географії релігії (крім “просторових”, виділено і компонентні підрозділи);
- доповнено та удосконалено понятійно-термінологічний апарат географії релігії;
- доповнено методи суспільно-географічного дослідження релігійної сфери, зокрема, вперше охарактеризовано метод аналізу культових споруд;
- серед чинників розвитку територіальної організації релігійної сфери виділено індивідуальний (особистісний) чинник (цей чинник ряд фахівців не визнають, наші дослідження показали, що індивідуальний чинник не лише діє у релігійному житті, а й у ряді випадків має вирішальний вплив на територіальну організацію релігійної сфери);
- встановлено, що найбільш істотні закономірності і історичної, і сучасної територіальної організації релігійної сфери в Україні є тотожними;
- дістали подальший розвиток географічні дослідження окремих компонентів релігійної сфери сучасної України;
- згідно із запропонованою методикою здійснено класифікацію діючих в Україні конфесій, релігійних течій та релігій;
- розроблено методику релігійно-географічного районування України, зокрема, визначено критерії такого районування та запропоновано інтегральне релігійно-географічне районування України з врахуванням динаміки релігійної сфери за останні роки.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації сприятимуть подальшому розвитку географічних досліджень у релігійній сфері, розвитку географії релігії. За методикою проведеного дослідження можна вивчати територіальну організацію релігійної сфери в інших країнах чи регіонах світу. Матеріали роботи можна використовувати в навчальних закладах, у діяльності державних структур (Державного комітету України у справах релігій, обласних (регіональних, міських) управлінь (відділів) у справах релігій). Робота може служити інформаційно-аналітичним джерелом для керівництва діючими в Україні релігійними організаціями.
Особистий внесок здобувача. Усі викладені в дисертації наукові результати отримані автором особисто, без використання співавторських ідей чи розробок.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, що містяться у дисертації, доповідалися на: Міжнародній науково-краєзнавчій конференції “Українська національна ідея: історія і сучасність” (Житомир, 1997 р.); VII Міжнародному круглому столу “Історія релігій в Україні” (Львів, 1997 р.); VІІІ Міжнародному круглому столу “Історія релігій в Україні” (Львів, 1998 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Українське Полісся: вчора, сьогодні, завтра”, присвяченій пам’яті П.А.Тутковського (Луцьк, 1998 р.); Науковій конференції “Українська географія: історія і сучасність”, присвяченій 125-річниці відкриття у Києві відділу Географічного товариства (Київ, 1998 р.); Міжнародній науково-краєзнавчій конференції “Національні меншини Правобережної України: історія і сучасність” (Житомир, 1998 р.); ІХ Міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, 1999 р.); а також на науково-практичних конференціях, семінарах Львівського університету (1997-1999 рр.).
Публікації: Результати дослідження опубліковані у 13 працях загальним обсягом 4,3 друкованих аркуша, в тому числі 4 праці (1,2 друкованих аркуша) у фахових виданнях, визначених ВАК України.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Повний обсяг дисертації - 252 сторінки машинописного тексту, з яких 30 сторінок становлять додатки, 44 сторінки - рисунки і таблиці, поміщені в основному тексті (38 рисунків і 11 таблиць) і 11сторінок - список використаної літератури (включає 200 найменувань).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи географії релігії як науки. У даному розділі розглядаються такі базові питання географії релігії як науки у системі географічних наук: основні риси історії географічного дослідження релігійної сфери, об’єкт і предмет географії релігії, структура географії релігії; розглядається методика географічного дослідження релігійної сфери, що використовується у нашій роботі, а також чинники, які впливають на територіальну організацію релігійної сфери як предмет дослідження географії релігії. Зміст розділу зводиться до наступних основних положень і висновків.
Загальним об’єктом дослідження географії релігії є релігійна сфера - це віруючі, їхні релігійні організації (від окремої громади до великої церкви), їхня релігійна діяльність, а також релігійна діяльність невіруючої частини суспільства у взаємопов’язаній сукупності. Релігійній сфері властиві функціональні структури: компонентна, управлінська, територіальна.
Компонентна (функціонально-компонентна) структура релігійної сфери - це сукупність окремих функціональних складових релігійної сфери, взаєморозміщених на певній території. Компонентна структура релігійної сфери поділяється на: 1) релігійно-конфесійну структуру релігійної сфери - це сукупність релігій, конфесій, релігійних напрямів і течій тощо, що взаєморозміщені і функціонують на певній території; 2) власне компонентну структуру релігійної сфери - це сукупність тих функціональних складових релігійної сфери (віруючі, їхні релігійні організації, об’єкти поклоніння, культові споруди та ін.), що взаєморозміщуючись на певній території, входять у склад окремих релігій, конфесій, релігійних напрямів і течій тощо, визначаючи функціонування останніх.
Для віруючих як однієї із компонентних складових релігійної сфери, притаманна й соціальна структура, що характеризує віруючих різних конфесій чи релігій, релігійних течій тощо за соціальними показниками (національність, освіта, рівень добробуту, соціальний статус та ін.).
Управлінська (ієрархічно-управлінська) структура релігійної сфери - це сукупність керівних органів окремих конфесій, що здійснюють ієрархічно впорядковане управління функціональними складовими своїх конфесій на певній території.
Територіальна (функціонально-територіальна) структура релігійної сфери - це сукупність взаєморозміщених та відповідно зчленованих форм (елементів) територіального зосередження складових релігійної сфери на певній території.
Предметом дослідження географії релігії є територіальна організація релігійної сфери у просторово-часовому поєднанні. Під територіальною організацією релігійної сфери ми розуміємо управлінсько обумовлене просторове взаємовідношення сукупності окремих складових релігійної сфери на території різних рівнів.
Структура географії релігії. У структурі географії релігії виділяється група “просторових” підрозділів (1.Географія релігії світу; 2.Географія релігії регіонів світу; 3.Географія релігії окремих держав (країн); 4.Географія релігії України) і група компонентних підрозділів, що, в свою чергу, поділяється на дві підгрупи:1)релігійно-конфесійну, 2)власне компонентну.
Релігійно-конфесійна підгрупа включає підрозділи географії релігії, що досліджують територіальну організацію окремих релігій, релігійних напрямів, релігійних течій та конфесій як на всій території їх поширення, так і на частині цієї території.
У власне компонентній підгрупі виділяються такі підрозділи географії релігії: 1.Географія віруючих та їхніх релігійних організацій (в цьому підрозділі виділяється географія кожної складової конфесій: географія громад віруючих та самих віруючих, географія монастирів і чернецтва, географія релігійної освіти і науки, географія адміністративно-територіального устрою конфесій тощо); 2.Географія сакрального мистецтва, релігійного виробництва та господарської діяльності конфесій (окреме місце в цьому підрозділі займає географія культових споруд); 3.Географія конфесійного місіонерства; 4.Географія прочанства (або паломництва), релігійного (або сакрального) туризму, релігійних міграцій та об’єктів поклоніння (релігійних об’єктів рекреації і туристичного відвідування); 5.Географія релігійних конфліктів.
Кінцевим результатом вивчення територіальної організації релігійної сфери є релігійно-географічне районування. У структурі географії релігії також виділяється історична географія релігії, яка тісно, інтегровано пов’язана із усією географією релігії та із кожним її підрозділом зокрема (рис.1).
Розвиток територіальної організації релігійної сфери України визначають і суспільно-, і природно-географічні чинники. Зокрема, виділяються: історико-географічні (ширше - історичні), суспільно-політичні, етнічні, соціально-культурні, соціально-психологічні, соціально-побутові, економічні, власне релігійні та інші чинники; територіальна організація населення і система його розселення, релігійно-географічне положення України. Чинники тісно взаємопов’язані і впливають на територіальну організацію релігійної сфери комплексно.
Суттєвою особливістю релігійної сфери є те, що на її функціонування і територіальну організацію значний вплив має індивідуальний (особистісний) чинник. У нашій роботі це добре ілюструє розгляд просторово-часової динаміки Української Автокефальної Православної Церкви і Української Православної Церкви Київського Патріархату (розділ 3): особистий вплив окремих лідерів в українському православ’ї не лише був причиною територіальної динаміки Української Автокефальної Православної Церкви і Української Православної Церкви Київського Патріархату, а й призводив до утворення нових православних конфесій в Україні.
Показник локалізації релігійних організацій конфесії, релігії чи їх групи та індекс конфесійності, разом із показниками кількості релігійних організацій та їх питомої ваги, лежать в основі методики виділення територіального ядра конфесії (релігії, релігійної течії) і визначення її регіональності (зокрема, показник локалізації релігійних організацій конфесії та індекс конфесійності у територіальному ядрі конфесії на 2-3 порядки (у 100 - 1000 разів) вищі, ніж у регіоні найменшого розвитку конфесії, а кількість релігійних організацій становить тут понад 90% від її загальної кількості).
Розділ 2. Історико-географічні особливості розвитку релігій і конфесій в Україні. У цьому розділі розглянуто основні риси генезису, діяльності і поширення окремих релігій і конфесій в Україні протягом їхньої історії. Зокрема, у роботі розглянуто історико-географічні аспекти діяльності Київської Церкви до Берестейської унії (1596 р.), Київської Церкви в унії з Римом (греко-католицької церкви), українського православ’я і православ’я в Україні після Берестейської унії, інших конфесій і релігій в Україні.
Діючі в Україні православні (в унії із Вселенською Церквою до 1054 р., в унії із Константинополем, в унії із Москвою, автокефальні) і греко-католицька (в унії з Римом) церкви мають багато спільного, вийшли з одного кореня - Київської Церкви і протягом історії відігравали провідну роль в українському суспільстві. Всі інші конфесії і релігії (Римо-Католицька Церква, протестантські і православно-сектантські конфесії, іудаїзм, іслам та ін.) загалом залишалися на позиціях конфесійних чи релігійних меншин.
Протягом кількох століть після прийняття християнства юрисдикція київських митрополитів поширювалася на віруючих майже всієї Східно-Європейської рівнини. З середини XV ст. від Київської Церкви відокремилися єпархії на московсько-російських землях, а з кінця XVIII ст. - єпархії на землях литовсько-білоруських. Із Київською митрополією генетично та обрядово завжди, а юрисдикційно іноді були пов’язані й віруючі українських Закарпаття і Буковини.
Результатом вивчення історичної географії Української Греко-Католицької Церкви є проведення її періодизації (виділяються три періоди і дев’ять етапів, що відображають поширення греко-католицизму на українських історико-географічних землях в окремі часові періоди).
Порівнюючи історичні особливості географії окремих конфесій і релігій із сучасними (розділи 3, 4, 5), приходимо до висновку, що найбільш істотні закономірності і історичної, і сучасної територіальної організації релігійної сфери в Україні виявляються тотожними. При вивченні територіальної організації релігійної сфери на різних рівнях ігнорувати її історико-географічними особливостями недопустимо.
Розділ 3. Географічні аспекти релігійно-конфесійної структури релігійної сфери сучасної України. У цьому розділі детально розглянуто географію діючих в Україні конфесій, релігійних течій, напрямів і релігій, а також динаміку їх чисельності та чисельності усіх релігійних організацій разом за останнє десятиліття. Основні висновки і положення розділу наступні.
Наприкінці 1980-х років в Україні існувало 16 конфесій, протягом п’ятиріччя (1989-93 рр.) кількість конфесій різко зросла. Упродовж 1994-99 рр. в Україні з’явилося небагато нових конфесій, натомість старі конфесії значно розширили простір своєї діяльності. У 1988 р., після ряду років загального зменшення кількості релігійних організацій, розпочинається процес їх збільшення. На початку 1999 р. в Україні діяло 21 843 релігійних організації.
Існує територіальна неоднорідність як у відносній, так і в абсолютній динаміці чисельності релігійних організацій. Якщо на початок 1990-х років найбільше релігійних організацій утворювалося у західних областях України, то на кінець минулого десятиріччя приріст релігійних організацій тут не був високий, а в деяких випадках і від’ємний (в основному за рахунок укрупнення релігійних організацій). В останні роки стабільний приріст релігійних організацій відбувається у центральному, східному і південному регіонах України, хоч абсолютна чисельність релігійних організацій тут зростала повільніше, ніж у західному регіоні.
Понад половину всіх релігійних організацій України становлять православні релігійні організації, з яких понад 70% належить Українській Православній Церкві, 20% - Українській Православній Церкві Київського Патріархату і 9% - Українській Автокефальній Православній Церкві. Українська Православна Церква домінує на всій території України, крім галицьких областей; територіальним ядром Української Автокефальної Православної Церкви є Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська, а також Хмельницька і Вінницька області; Українська Православна Церква Київського Патріархату є всеукраїнською церквою.
Серед католицьких конфесій особливе місце посідає Українська Греко-Католицька Церква, яка зберігає православний обряд і стоїть (як і церкви українського православ’я) на позиціях підтримки української державності. Українська Греко-Католицька Церква за чисельністю релігійних організацій є другою після Української Православної Церкви Московського Патріархату; хоч є регіональною конфесією (територіальне ядро Української Греко-Католицької Церкви становлять галицькі та Закарпатська області), але розвиває свою діяльність по всій території України. Основним регіоном поширення Римсько-Католицької Церкви є західні і центральні області України.
Протестантизм і неохристиянство в Україні представляють майже 50 конфесій і релігійних течій, серед яких домінуюче положення займають баптисти, п’ятидесятники, свідки Єгови та адвентисти. Кожна четверта релігійна організація в Україні належить протестантам і неохристиянам, але кількість віруючих протестантських і неохристиянських конфесій не є великою.
Відносно динамічно зростають позиції нехристиян (2,6% від усіх релігійних організацій), перш за все - мусульман, які в основному діють на Півдні, Сході і в центральних областях України. Територіальним ядром мусульманства є АР Крим. Нехристиян в Україні також представляють інші конфесії і течії: іудаїзм, неоязичництво (зокрема Рідна Українська Національна Віра і рідновірство), буддизм, неоіндуїзм (зокрема Товариство Свідомості Крішни) та інші. Проте загалом Україна залишається християнською державою.
Нові релігійні течії і релігії - неохристиянські і неонехристиянські - мають найсильніші позиції у Донецькій і Запорізькій областях, АР Крим і м. Києві, найслабші - у західних областях України. Для великих міст усіх регіонів України, а найбільше для урбанізованих регіонів сходу України характерне поширення організацій із руху “Новий вік” (сюди належать: езотеризм, саєнтологія, сатанизм та низка інших течій, які можна вважати квазірелігійними).
Підсумком розгляду географічних аспектів релігійно-конфесійної структури релігійної сфери України є класифікація релігійних течій і конфесій за їх поширеністю, кількістю релігійних організацій, національно-етнічною ознакою, часом появи на українських землях, динамікою питомої ваги релігійних організацій та рівномірністю поширення.
Розділ 4. Географічні аспекти ієрархічно-управлінської та функціонально-компонентної структур релігійної сфери сучасної України. У цьому розділі аналізується з точки зору географії власне функціонально-компонентна структура релігійної сфери, тобто сукупність тих складових релігійної сфери, що входять до складу окремих релігій, релігійних течій і конфесій, визначаючи їх функціонування: громад віруючих, священослужителів, ченців і монастирів, недільних шкіл, духовних навчальних закладів і їхніх слухачів, місіонерську діяльність, місії і релігійні організації мирян, культові споруди, видавничу діяльність, а також названо основні джерела доходів конфесій. Також окремим підрозділом розглянуто ієрархічно-управлінську структуру та адміністративно-територіальний устрій основних конфесій України, а в межах розгляду громад віруючих - соціальну структуру віруючих України.
За особливостями управлінської структури конфесій, їх адміністративно-територіальним устроєм, особливостями територіальної диференціації окремих складових власне компонентної структури зроблено ряд висновків, зокрема такі: віруючі становлять 2/3 усіх жителів України і їх чисельність та питома вага зростають; в більшості областей України забезпеченість священнослужителями і культовими спорудами є нижча від оптимальної; найбільш чернечою областю України є Львівська - тут знаходиться кожний 6-7-й монастир і 4-5-й чернець; найінтенсивніша релігійно-освітня діяльність проходить у м. Києві і західних областях України; багатьма великими міжнародними релігійними організаціями (Римо-Католицькою Церквою, протестантськими) Україна розглядається як плацдарм для місіонерства в країнах колишнього СРСР та інші. Завершальний висновок розділу: розміщення кожної із складових певної конфесії має свої особливості і не завжди відповідає географії усієї конфесії; тому, досліджуючи територіальну організацію релігійної сфери, особливо на рівні країн і великих регіонів, доцільно розглядати окремо релігійно-конфесійну і власне компонентну структури релігійної сфери.
Розділ 5. Релігійно-географічне районування України. Цей розділ присвячений дослідженню територіальної структури релігійної сфери України, зокрема виділенню на території нашої держави інтегральних релігійно-географічних районів.
Релігійно-географічний район (РГР) - це регіон України, на території якого проявляються стійкі специфічні ознаки (властивості, особливості) релігійної сфери, що сформувалися під впливом історичних та сучасних чинників і які відрізняють його від інших регіонів.
Крім РГР, виділяються й інші елементи територіальної структури релігійної сфери - релігійно-географічні вузли, центри і ядра та пункти. В основі їх виділення лежить функціональна неоднорідність корінних ланок концентрації релігійного життя, їх територіальне поєднання та функціональні зв’язки (в межах одного чи кількох поселень), а також територіальне поєднання самих поселень. Корінні ланки концентрації релігійного життя - це корінні релігійні організації (управлінські інституції, монастирі, духовні навчальні заклади і місії (місіонерські товариства)), що крім головної (культової), здійснюють й усю іншу релігійну діяльність, тим самим визначаючи функціонування усієї релігійної сфери), а також об’єкти паломництва. Некорінним релігійним організаціям (це в основному громади віруючих) притаманне переважання головної (культової) діяльності і повна відсутність управлінської діяльності.
Релігійно-географічний пункт - це населений пункт, в межах якого стаціонарно діє громада віруючих (одна чи більше) чи інші некорінні релігійні організації.
Релігійно-географічний центр - це населений пункт, в межах якого, крім некорінних релігійних організацій, зосереджена одна (чи більше: до кількох десятків) діюча корінна релігійна організація, або (і) об’єкт поклоніння, що притягує до себе паломників і релігійних туристів. Релігійно-географічні ядра - це найбільші релігійно-географічні центри загальноукраїнського та міжнародного масштабу, що мають найвидатніше релігійне і духовно-культурне значення: історичне та сучасне. Релігійно-географічних ядер в Україні два: Київ і Львів.
Релігійно-географічний вузол - це зосередження на компактній, порівняно невеликій території кількох релігійно-географічних центрів, між якими спостерігаються активні функціонально-конфесійні зв’язки.
Врахування районоформуючого значення релігійно-географічних вузлів, центрів і ядер та пунктів є одним із критеріїв релігійно-географічного районування поряд із наступними критеріями: релігійність населення, “конфесійність” території, розвиненість управлінської і компонентно-функціональної структур релігійної сфери, а також врахування історичного релігійного та духовно-культурного значення кожного регіону України.
За наведеними критеріями і відповідними їм показниками ми розробили схему інтегрального релігійно-географічного районування, що враховує ці всі критерії у сукупності.
Релігійно-географічні райони (РГР) України (рис. 2).
1.Галицький РГР - Львівська, Івано-Франківська та більша частина Тернопільської (без її північної, “волинської” частини) області. Це католицько (в основному греко-католицько-, в значно меншій мірі діє Римо-Католицька Церква) - національно-православний (Українська Автокефальна Православна Церква та Українська Православна Церква Київського Патріархату) РГР із високою релігійністю населення. У Галицькому РГР виділяються два релігійно-географічні вузли: Львівський - поліфункціональний католицький (релігійно-географічні центри вузла: м. Львів, смт Брюховичі та смт Рудно) і Тернопільський - поліфункціональний автокефально-греко-католицький (м. Тернопіль, смт Велика Березовиця, с. Великі Гаї і м. Теребовля). Загальноукраїнськими та регіональними релігійно-географічними центрами є Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Дрогобич, Броди, Коломия, Бучач, Крехів, Унів, Золочів, Жовква, Червоноград, Гніздичів, Гошів, Яремча, Зборів та ін.
2.Західно-Волинський РГР - Волинська, Рівненська і північна частина Тернопільської області. Це православно (в основному Українська Православна Церква і Українська Православна Церква Київського Патріархату)- протестантський (п’ятидесятники, євангельські християни-баптисти) РГР із високою релігійністю. Основними релігійно-географічними центрами є Почаїв, Луцьк, Рівне, Володимир-Волинський, Кременець. Найбільшим центром поломництва РГР і одним із найбільших в Україні є Почаївська Лавра, що досить відома і за межами України.
3.Закарпатський РГР - Закарпатська область. Це православно (Українська Православна Церква)- протестантсько (Свідки Єгови, Закарпатська Реформатська церква та інші)- католицький (Українська Греко-Католицька Церква, в меншій мірі - Римо-Католицька Церква) РГР із високою релігійністю. Найбільшими релігійно-географічними центрами Закарпатського РГР (причому поліконфесійними і поліфункціональними) є Мукачеве, Ужгород, Хуст, с.Угля Тячівського району, с.Великі Ком’яти Виноградівського району. На півдні Хустського і Тячівського районів функціонує Закарпатський релігійно-географічний вузол, який можна охарактеризувати як чернечий Української Православної Церкви Московського Патріархату.
4.Буковинський РГР - Чернівецька область. Це православно (Українська Православна Церква, Українська Православна Церква Київського Патріархату, старообрядці)- протестантський (баптисти, адвентисти, п’ятидесятники та інші) РГР із високою релігійністю. Основним релігійно-географічним центром із стародавніми духовно-культурними традиціями є Чернівці. Іншими релігійно-географічними центрами, зокрема паломництва, є с.Біла Криниця Глибоцького району; с.Хрещатик Заставнівського району; Аннина Гора біля м.Вашківці Вижницького району та інші.
5.Волино-Подільський РГР - Житомирська, Вінницька, Хмельницька області. Це православно (Українська Православна Церква, Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Автокефальна Православна Церква, старообрядці)- протестантсько (євангельські християни-баптисти, п’ятидесятники, адвентисти)- римо-католицький РГР із релігійністю перехідною від високої до середньої. Найбільшими регіональними релігійно-географічними центрами є Кам’янець-Подільський, Житомир, Вінниця, Хмельницький, Дунаївці, Шепетівка, Бердичів, Коростень, Овруч, Баранівка, Бар, Шаргород, Тульчин, Летичів.
6.Центрально-Північний РГР - області: Київська із м.Києвом, Чернігівська, Сумська, Полтавська і Черкаська. Це православно (в основному Українська Православна Церква і Українська Православна Церква Київського Патріархату)- протестантський (переважають євангельські християни-баптисти, п’ятидесятники, адвентисти) РГР із середньою релігійністю. В межах РГР можна виділити поліфункціональний і поліконфесійний Київський (Столичний) релігійно-географічний вузол, куди входять м. Київ і ряд поселень навколо Києва: м. Вишгород, смт Ворзель, м. Ірпінь, м. Бориспіль та ін. Основними релігійно-географічними центрами району є Київ, Чернігів, Черкаси, Суми, Полтава, Біла Церква, Умань.
7.Центрально-Південний РГР - Кіровоградська, Одеська, Миколаївська, Херсонська області. Це православно (Українська Православна Церква та інші)- протестантський (євангельські християни-баптисти, п’ятидесятники та інші) РГР із середньою релігійністю. Найбільшими релігійно-географічними центрами є обласні центри: Одеса, Миколаїв, Херсон, Кіровоград.
8.Кримський РГР - АР Крим разом із м. Севастополем. Це православно (Українська Православна Церква)- нехристиянсько (мусульмани та ін.)- протестантсько (євангельські християни-баптисти, п’ятидесятники та ін.)- неорелігійний РГР із середньою релігійністю. Найбільшими релігійно-географічними центрами є Сімферополь, Севастополь з Інкерманом, Старий Крим, Бахчисарай, Джанкой.
9.Східний РГР - Харківська, Луганська, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська області. Це православно (Українська Православна Церква)- протестантсько (баптисти та інші)- неорелігійний РГР із низькою релігійністю. Загальноукраїнськими та основними регіональними релігійно-географічними центрами тут є Харків, Донецьк, Запоріжжя, Луганськ, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Новомосковськ, Горлівка, Макіївка, Слов’яногірськ, Старобільськ. У межах Східного РГР виділяється п’ятий релігійно-географічний вузол України - Донецький (Донецько-Горлівський) (релігійно-географічні центри вузла: Донецьк, Макіївка, Горлівка, Харцизьк та ін.), який можна охарактеризувати як поліфункціональний, переважно протестантсько-неорелігійний.
ВИСНОВКИ
1. Активний розвиток релігійної сфери України протягом останнього десятиріччя поглиблює актуальність географічного дослідження релігії в нашій державі. Географії релігії як новій в Україні науці у системі географічних наук притаманна складна внутрішня структура, яка обумовлюється її об’єктом і предметом дослідження і залежить від функціональних особливостей складових релігійної сфери, а також від рівнів територіальної організації релігійної сфери. Зокрема, у структурі географії релігії виділяються “просторові” і компонентні (релігійно-конфесійні і власне компонентні) підрозділи.
2. При вивченні географії релігійної сфери рекомендується вживати ряд нових і досі маловживаних термінів: “корінні релігійні організації”, “корінні ланки релігійної сфери”, “релігійно-конфесійна структура релігійної сфери”, “регіональна конфесія (релігія)”, “територіальне ядро регіональної конфесії (релігії)”, “релігійно-географічне ядро” та інші.
3. Серед методів дослідження географії релігії як географічної науки виділяються: системно-структурний підхід; методи: районування, картографічний, порівняльно-географічний, статистичний, математичні, історико-географічні (генетичного підходу, синхронного аналізу, ретроспективний, історико-географічних зрізів), соціологічні та інші. Зокрема, виділяється такий власний метод географії релігії як метод аналізу культових споруд, сутність якого полягає у тому, що за аналізом архітектурно-обрядових особливостей збережених культових споруд і кладовищ, за аналізом конфесійної приналежності культових та інших споруд релігійних організацій можна виявляти і картографувати поширення окремих конфесій (релігійних течій, релігій) як і на даний час, так і в минулому.
4. Розвиток територіальної організації релігійної сфери України визначають і суспільно-, і природно-географічні чинники. Суттєвою особливістю релігійної сфери є те, що на її функціонування і територіальну організацію значний вплив має індивідуальний (особистісний) чинник.
5. Україна є і була протягом останніх майже 1000 років поліконфесійною, але одночасно - монорелігійною (християнською) країною. Найбільш істотні закономірності і історичної, і сучасної територіальної організації релігійної сфери в Україні є тотожними. В історичній географії уніатської (греко-католицької) церкви виділяються дев’ять етапів, об’єднаних у три періоди: “волинсько-київський”, “києво-галицький” і “галицький, що відображають поширення греко-католицизму на українських історико-географічних землях в окремі часові періоди.
6. За масштабами поширення і чисельністю в Україні панують традиційні християнські напрями: православ’я, католицизм, протестантизм. Проте відносно динамічно зростають позиції нехристиян (зокрема традиційних для українських земель мусульман та іудеїв) і неорелігійних (нетрадиційних для України) течій. Всього в Україні діє понад 80 конфесій, релігійних течій і напрямків. Кожна з конфесій має свої функціональні особливості, тому тільки виважена неупереджена конструктивна оцінка діяльності кожної із них є єдиноправильною.
7. Релігійні течії і конфесії в Україні класифікуються за кількісними і якісними ознаками (за поширеністю, кількістю релігійних організацій, національно-етнічною ознакою, часом появи на українських землях, динамікою питомої ваги релігійних організацій, рівномірністю поширення).
8. За розробленими нами критеріями Україну можна поділити на 9 релігійно-географічних районів (Галицький, Закарпатський, Буковинський, Західно-Волинський, Волино-Подільський, Центрально-Північний, Центрально-Південний, Кримський, Східний), кожний з яких характеризується специфічною сучасною релігійно-конфесійною ситуацією та історичними особливостями розвитку релігійної сфери. Крім релігійно-географічних районів, елементами територіальної структури релігійної сфери є релігійно-географічні вузли, центри і ядра та пункти.
ОПУБЛІКОВАНІ ПРАЦІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Ковальчук А.С. Структура географії релігії // Український географічний журнал.- 1998.- № 1.- С.24-26.
2. Ковальчук А.С. Духовні навчальні заклади в Україні: територіально-конфесійні аспекти // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. - Вип. 21 - Львів, 1998. - С.170-176.
3. Ковальчук А.С. Територіальні особливості динаміки чисельності релігійних організацій в Україні // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. - 1998. - Вип. 22. - Львів, 1998. - С.108 - 114.
4. Ковальчук А.С. Сучасний адміністративно-територіальний устрій православних церков в Україні // Географія і сучасність. Зб. наук. пр. Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Випуск 2.- К.: Вид-во. Нац. пед. у-ту ім. М.П.Драгоманова, 1999.-С. 153-157.
5. Ковальчук А.С. Конфесії на Волині: історична ретроспектива та сучасний стан // Українська національна ідея: історія і сучасність: Наук. зб.- Житомир: Журфонд, 1997.- С. 99-100.
6. Ковальчук А. Територія Української Церкви з кінця ХVІ до кінця ХVІІІ століття // Патріярхат.- 1998.- № 10.- С.22-25.
7. Ковальчук А.С. Греко-католицизм (уніатство) на Волині і Поліссі: історичні особливості розвитку, сучасний стан та перспективи на майбутнє // Українське Полісся: вчора сьогодні, завтра: Зб. наук. пр.- Луцьк: Надстир’я, 1998.- С. 205-206.
8. Ковальчук А.С. Загальні риси географії уніатської церкви у ХVІІ-ХVІІІ ст. // Національні меншини Правобережної України: Історія і сучасність: Наук. зб.- Житомир: Волинь, 1998.- С. 42- 44.
9. Ковальчук А.С. Регіональні особливості релігійного процесу в Україні // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Соціальні аспекти регіональної політики. (Щорічник наукових праць). Випуск ІХ / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відповід. ред. М.І.Долішній. - Львів, 1999. - С. 420 - 437.
10. Ковальчук А.С. Релігійні організації в Україні на порозі ХХІ століття: тенденції територіального розвитку // Молода нація.- 1999.- №11.- С.96-122.
11. Ковальчук А. Історико-географічні особливості поширення уніатства на українських землях у ХVІІ ст. // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень VІІ Міжнар. круглого столу (Львів, 12-14 травня 1997 р.).- Львів, 1997.- С.92-94.
12. Ковальчук А. Територія діяльності української (греко-католицької) церкви у ХVІІІ ст. (період найбільшого поширення церкви в Україні) // Історія релігій в Україні: Матеріали VІІІ Міжнар. круглого столу (Львів, 11-13 травня 1998 р.).- Львів: Логос, 1998.- С.118-120.
13. Ковальчук А. Територіальна динаміка Римсько-Католицької Церкви в Україні // Історія релігій в Україні: Матеріали ІХ Міжнар. конференції (11-13 травня 1999 р.): Кн. 1. - Львів: Логос, 1999.- С. 166-169.
Ковальчук А.С. Географія релігії в Україні. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступення кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.02 - економічна і соціальна географія.- Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2000.
В дисертації показано географію релігійної сфери України. Зокрема, виявлені історико-географічні особливості розвитку релігій і конфесій в Україні, досліджені географічні аспекти релігійно-конфесійної, власне компонентної та управлінської функціональних структур релігійної сфери сучасної України, розглянута соціальна структура віруючих і проведено інтегральне релігійно-географічне районування України. Також доповнено теоретичні аспекти географії релігії як науки, зокрема обгрунтовано внутрішню структуру географії релігії.
Ключові слова: географія релігії, територіальна організація, релігійна сфера, релігійна організація, конфесія, релігійно-географічне районування, релігійно-географічний центр, функціональна структура, територіальне ядро, адміністративно-територіальний устрій конфесії.
Kovalchuk A.S. Geography of religion in Ukraine. - Manuscript.
The dissertation for the degree of the candidate of geographical sciences speciality 11.00.02 - economic and social geography.- Lviv Ivan Franko National University, Lviv, 2000.
Geography of religious sphere in Ukraine was shown in the dissertation. In particular, historical-religious specialites of development of religions and confessions in Ukraine were discovered, geographical aspects of religion-confession, proper component and administrative functional structures of religious sphere in nowadays Ukraine was examined, social structure of believers was viewed and integral religious-geographical regionalisation of Ukraine was carried out. Also theoretic aspects of geography of religion as a science were discerned, in particular interior structure of geography of riligion was argued.
Key words: geography of religion, organization on territorial principle, religious sphere, religious organization, confession, religious-geographical regionalisation, religious-geographical centre, functional structure, territorial core, administrative-territorial system of confession.
Ковальчук А.С. География религии в Украине. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата географических наук по специальности 11.00.02 - экономическая и социальная география.- Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2000.
В диссертации рассматривается география религиозной сферы Украины, а также некоторые теоретические аспекты географии религии как науки. В частности, обосновывается структура географии религии, ее объект и предмет исследования; названы факторы развития территориальной организации религиозной сферы Украины и методы ее изучения; даны определения главных терминов и понятий географии религии.
В частности, в структуре географии религии выделяется группа “пространственных” подразделений и группа компонентных подразделений, что, в свою очередь, разделяется на две подгруппы: религиозно-конфессиональную и собственно компонентную. Конечным итогом изучения территориальной организации религиозной сферы является религиозно-географическое районирование. В структуре географии религии также выделяется историческая география религии. Среди методов географии религии выделяется такой собственный метод географии религии как метод анализа культовых сооружений.
В диссертации рассматриваются историческо-географические аспекты развития религий и конфессий в Украине: особенности их генезиса, деятельности и распространения. Обнаружены общие тенденции в исторической и современной географии отдельных конфессий и религиозных течений, осуществлена периодизация исторической географии Украинской Греко-Католической Церкви. В исторической географии униатской (греко-католической) церкви выделяются 9 этапов, объединенных в три периода, что показывают распространения католицизма восточного обряда по украинских историческо-географических регионах в отдельные временные периоды.
Подробно изучена география действующих в современной Украине конфессий, религиозных течений и религий, а также динамика их численности и численности всех религиозных организаций вместе за последние десятилетия. Используя разработанную методику, нами выделены территориальные ядра конфессий и религиозных течений, которые имеют признаки региональности. Проведена классификация религиозных течений и конфессий по их распространенности, количеству религиозных организаций, национально-этническим признакам, времени появления на украинских землях, динамике численности и равномерности распространения. Дана прогностическая оценка количества религиозных организаций на ближайшее будущее. Всего в Украине действует свыше 80 конфессий, религиозных течений и направлений. Каждая конфессия имеет свои функциональные особенности, поэтому здесь просто необходимая только взвешенная конструктивная оценка их деятельности.
Проанализированы географические аспекты собственно компонентной структуры религиозной сферы современной Украины, в частности: общин верующих, священнослужителей, монастырей и монахов, религиозного образования и духовных учебных заведений, миссионерской деятельности и миссий, культовых сооружений (храмов), конфессионной издательськой деятельности. Также рассмотрены административно-территориальное устройство и иерархическо-управленческая структура больших конфессий Украины и социальная структура верующих. Размещение каждой из составных определенной конфессии имеет свои особенности и не всегда соответствует географии всей конфессии; поэтому, исследуя территориальную организацию религиозной сферы, в особенности на уровне стран и больших регионов, целесообразно рассматривать в отдельности религиозно-конфессиональную и собственно компонентную структуры религиозной сферы.
Разработана методика религиозно-географического районирования, в том числе названы критерии такого районирования: религиозность населения, “конфессиональность” территории, развитость управленческой и компонентно-функциональной структур религиозной сферы, районоформировочное значение религиозно-географических узлов, пунктов, центров и ядер, а также учет исторического религиозного и духовно-культурного значения каждого региона Украины. За совокупностью всех названых критериев проведено интегральное религиозно-географическое районирование. На территории Украины выделены 9 религиозно-географических районов, в пределах четырех из них функционируют 5 религиозно-географических узлов. Названы основные религиозно-географические центры, среди которых выделяются города Киев и Львов - религиозно-географические ядра Украины.
Ключевые слова: география религии, территориальная организация, религиозная сфера, религиозная организация, конфессия, религиозно-географическое районирование, религиозно-географический центр, территориальное ядро, функциональная структура, административно-территориальное устройство конфессии.
Здано до друку 15.09.2000.
