МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.І. МЕЧНИКОВА

Колесников

Андрій Олександрович

УДК 808.3-5

СИНТАГМАТИЧНА ПАРАДИГМАТИКА КАТЕГОРІЇ ЧИСЛА

МОРФОЛОГІЧНО НЕДОСТАТНІХ ІМЕННИКІВ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Ізмаїльському державному педагогічному інституті.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент Буткова Галина

Василівна, завідувач кафедри української мови Ізмаїльського державного педагогічного інституту, Міністерство освіти і науки України.

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, доцент Бондар Олександр

Іванович, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедри української мови, Міністерство освіти і науки України;

кандидат філологічних наук, доцент Будько Марина Василівна, Мелітопольський державний педагогічний університет, доцент кафедри української мови, Міністерство освіти і науки України.

Провідна установа – Вінницький державний педагогічний університет

ім. Михайла Коцюбинського, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “___” _________ 2001 р. о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К41.051.02 в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24).

Автореферат розіслано “___” ___________ 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є.М.

Загальна характеристика роботи

Предметом дослідження в роботі є явище іменників української мови з некомплектними недостатніми формами (типу есе, таксі, ножиці) та моделі синтагматичної компенсації їх морфологічної недостатності щодо передачі семантики граматичної категорії числа.

Поняття морфологічної недостатності форм слова безпосередньо пов’язане з поняттям граматичного значення. Однак у теоретичній граматиці зберігається дискусійність щодо визначення термінів граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Зауважимо, що одним з найпоширеніших поглядів на специфіку граматичного значення є той, згідно з яким граматичне значення ототожнено з граматичною формою і протиставляється лексичному як щось абстрактне та “думкоорганізуюче”. Цей погляд на специфіку граматичного значення відомий і сьогодні, а не є лише історією лінгвістики: він представлений у роботах І.О.Мельчука, В.О.Плунгяна та ін. В українському мовознавстві такий підхід також часто зберігається. Однак функціонально-семантичний підхід до граматичного значення, граматичної будови мов, який в теоретичному плані не до кінця визначився, а тому відомий у лінгвістиці у формі теорій “понятійних” (О.Єсперсен, І.І.Мєщанінов), функціонально-семантичних (О.В.Бондарко, І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко) категорій, відображувальної (В.М.Мігірін), ідеографічної (І.Г.Милославський), когнітивної (Дж.Байбі) або словникової граматики, набирає силу й стає визначальним, оскільки дозволяє встановити ту реальну взаємодію лексичної й граматичної сторін слова, без урахування якої праця граматиста дійсно стає безперспективною.

Аналіз граматичних властивостей, який враховує “понятійну” сутність граматики та її взаємозв’язок з лексикою, має багату історію: вона була започаткована “Граматикою Пор-Рояля” А.Арно і К.Лансло, ідеї якої привернули увагу і функціоналістів, і прибічників теорії “мовних універсалій”. А думка про необхідність створення особливого розділу, в якому має розглядатися взаємодія лексичного і граматичного в слові, представлена у Л.В.Щерби. Останній у статті “Чергові проблеми мовознавства” зазначав, що фонетика, словотвір, формотворення та синтаксис ще не вичерпують складу граматики. На його думку, має бути створений окремий важливий розділ граматики, в якому слід розглядати частини мови і такі категорії у їх відношенні до лексики, як безособовість і вид дієслова, граматичний рід та ін.

Таким чином, Л.В.Щерба, кажучи про “лексичні категорії”, висловлює думку, що збігається з ідеями словникової граматики як розділу функціонально-семантичного аналізу граматичної будови мови, в якому необхідно фіксувати специфіку складної взаємодії лексики і граматичних форм. Загальною теоретичною основою функціонально-семантичної дослідної граматики виступає у сучасній лінгвістиці семіотична концепція мови. Звернення до семіотичної концепції дозволяє внести в описі граматичних систем той момент пояснення, без якого сучасна наука не може існувати. Семіотичний підхід до мови вимагає не ототожнювати форму та її значення і визнавати знаком на рівні граматики граматичну форму слова, тобто форму системно обов’язкову, відносно регулярну, що супроводжує лексеми, а в семантичному плані взаємодіючу з ними. Саме такий підхід дає можливість виявити у вигляді словникової граматики реальну взаємодію й протидію у слові та групі слів лексичного і граматичного компонентів, зафіксувати з урахуванням синтагматичної парадигматики граматичні семантичні характеристики (ознаки) слова у словниках.

Слово у його системному виявленні відображає особливості граматичної будови тієї чи іншої мови. Тому виникає проблема співвідносності граматичних ознак слова як частини мови в межах мовної знакової системи, у якій діє принцип семіотичної мимовільності граматичного оформлення слова. Як елемент лексичної системи мови слово не тільки має обов’язкову граматичну форму, але й входить у морфологічні та синтагматичні парадигми, де компоненти протиставлені за вираженими парадигматичними граматикалізованими значеннями. І тут на основі аналізу синтагматичної парадигматики необхідно розрізняти як семантично порожні некомплектні морфологічні форми, так і некомплектні форми, недостатні щодо вираження граматикалізованої семантики. Прикладами перших стосовно категорії числа з-поміж іменників української мови будуть усі речовинні (гроші, меблі, взуття, сіно) та абстрактні (сутінки, кмітливість), в яких граматична форма числа семіотично мимовільна, а прикладами других – морфологічно недостатні типу депо, штани.

В історії мовознавства увагу зосереджували чи на лексичних, чи на граматичних властивостях слова. Однак при докладному вивченні семіотичної сутності граматики на перший план був висунутий погляд, який зумовив необхідність урахування конкретних семантичних властивостей слів в аналізі специфіки їх семантичного і граматичного вияву. Зокрема, було встановлено, що в мовній дійсності немає абстракції граматичного від лексичного, що у конкретному вияві парадигматичних меж граматичних номінативних категорій усе залежить від лексичної семантики, що окремі слова характеризуються як формальною надмірністю, так і морфологічною недостатністю у вираженні парадигматично організованих граматичних значень. У зв’язку з цим розгляд у межах словникової граматики груп іменників української мови, в яких виявляється морфологічна недостатність у вираженні граматикалізованого значення категорії числа (незмінювані іменники типу депо, ательє, іменники граблі, вила у формі постійної множини, що позначають обчислювані предмети), дозволяє уточнити дані про семантичну сутність граматичних категорій, всього механізму граматики.

Морфологічна недостатність обчислюваних незмінюваних та плюративних іменників у відношенні до граматичної категорії числа компенсується за допомогою синтагматики (синтагматичної парадигматики), що притаманна словам, як з морфологічно комплектними, так і некомплектними формами. Цей вплив синтагматики на вираження парадигматичних значень формально недостатніх іменників відзначають майже усі мовознавці. Крім того, такі контексти сприяють виявленню реальної віднесеності до обчислюваності / необчислюваності з-поміж морфологічно недостатніх іменників.

Актуальність теми визначається тим, що в описі граматики іменників з некомплектною парадигмою категорії числа сучасної української літературної мови послідовно застосовано принцип словникової граматики, який дозволяє виявити системну взаємодію лексичного і граматичного у слові, дозволяє деталізувати опис специфіки зв’язку граматичних номінативних категорій і форм з лексичним корпусом іменників, виявити граматичну природу, приховані граматичні семантичні властивості конкретних слів у контексті практики лексикографії.

Актуальність обраного напряму в аналізі граматичних властивостей іменників української мови також визначається реальними інтерференційними явищами в мовленні груп українськомовного населення. Очевидно, що тут в ортологічній праці знання специфічних словникових груп, де по-різному для мов складається морфологічна недостатність в реалізації парадигм граматикалізованих значень, дозволяє прогнозувати факти граматичної інтерференції, виявляти конкретні причини труднощів оволодіння граматично правильним українським мовленням. Все це стосується, зокрема, і фактів відмінності словникових типів українських і, наприклад, російських іменників різних лексико-граматичних розрядів на позначення ідентичних референтів щодо категорії числа (пор.: укр. – брама, ворота та рос. – ворота; укр. – двері, рос. – дверь, двери; укр. – гойдалка, рос. – качели; укр. – панцер, рос. – латы; укр. – годинник, рос. – часы; укр. – доба, рос. – сутки; укр. – меблі, мебля, рос. – мебель; укр. – чорнило, рос. – чернила; укр. – намисто, буси, рос. – бусы; укр. – ці пальта, рос. – эти пальто та ін.).

Метою дослідження є встановлення словникових типів флективної недостатності некомплектних форм іменників сучасної української літературної мови, що базується на ретельному вивченні їх контекстів, фіксації синтагматичних засобів компенсації флективної недостатності названих іменників щодо граматичної парадигматично організованої семантики категорії числа. Для цього в роботі визначено основні завдання дослідження:

1)

2)

3)

4)

5)

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що у розгляді некомплектних форм іменників української мови з урахуванням синтагматики розмежовано у вигляді словникової граматики надмірні та недостатні форми щодо парадигми граматикалізованих значень числа, встановлено моделі синтагматичної парадигматики, які компенсують флективну недостатність форм іменників, уточнено лінгвістичні дані про граматичні властивості слова та дані про необхідні засоби граматичної індексації в лексикографічній розробці цих іменників. Крім того, уточнено існуючі у лінгвістиці уявлення про взаємодію лексичного і граматичного в слові та встановлено лексичні типи некомплектних морфологічно недостатніх форм іменників української мови у передачі значень граматичної категорії числа.

Об’єктом дослідження стала синтагматика некомплектних форм стосовно граматичної категорії числа іменників сучасної української літературної мови, що дозволила виявити серед некомплектних форм флективно недостатні іменники у морфологічній реалізації граматикалізованої в мовній системі семантики одиничності та невизначеної множинності референтів іменників.

Джерелом фактичного матеріалу для дослідження послужила вибірка іменників з некомплектними формами з різних типів словників: тлумачного “Словника української мови: В 11 т.”, “Словника іншомовних слів”, двомовного “Російсько-українського словника” Д.І.Ганича та І.С.Олійника та ін.; а також понад 10 000 конструкцій, що включають некомплектні недостатні форми іменників та синтагматичні засоби компенсації цієї недостатності у флективній реалізації парадигматичної семантики категорії числа, дібраних зі сторінок сучасних газет “Літературна Україна”, “Література плюс”, “Урядовий кур’єр” і журналів “Наука і суспільство”, “Слово і час”, “Народна творчість та етнографія”, “Кур’єр Кривбасу”, “Дзвін”, “Всесвіт”, “Київ”, “Хроніка 2000”, “Науковий світ”.

Використано загальногносеологічні методи зіставлення, спостереження та експерименту у формі лінгвістичного синхронного описового методу із залученням прийомів дистрибутивного, контекстуального, трансформаційного, компонентного аналізу, субституції та міжмовного зіставлення.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження зумовлене ще однією демонстрацією можливостей семіотичного підходу до мови на підставі аналізу синтагматичної парадигматики морфологічно недостатніх іменників, яка дає змогу розглядати словоформи іменників як знаки відносно граматикалізованих у мові властивостей обчислюваності референтів цих словоформ. Теоретичні узагальнення та висновки можуть бути використані у вирішенні проблем функціонально-семантичного опису граматичної системи української мови, проблем взаємозв’язку лексичного і граматичного в слові, морфології і синтаксису, уточненні понять граматичного значення та засобів його вираження в мовах флективно-синтетичного типу.

Основним положенням дисертаційної роботи є розмежування комплектних та некомплектних парадигм і форм, розмежування серед останніх надмірних (семантично порожніх) і морфологічно недостатніх у реалізації значень граматичних категорій форм та опис моделей синтагматичної компенсації формальної недостатності іменників; останнє сприяє уточненню положень граматичної теорії та її термінологічного апарату. Робота особливо важлива для розвитку словникової граматики як фіксації взаємодії в мовній системі лексичного корпусу і граматики.

Практична значущість результатів дослідження визначається можливістю удосконалення граматичної індексації названих словникових типів іменників з некомплектною парадигмою у словниках української мови, ортологічної роботи в умовах дво- та багатомовності; конкретні результати можуть бути використані для написання підручників, навчальних посібників, у лінгводидактиці вищої школи.

Апробація дисертації. Результати дослідження було викладено на міжнародних наукових конференціях та на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Ізмаїльського державного педагогічного інституту (1998 – 2000 р.).

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, що налічує 215 найменувань. Робота містить 5 таблиць і 1 діаграму. Повний обсяг дисертації – 201 с.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано її теоретичні засади, визначено її об’єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, вказано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи та апробацію її результатів.

У першому розділі “Вихідні поняття граматичної теорії в аналізі іменників з некомплектними формами” аналізуються різні погляди на граматичне значення у сучасному мовознавстві, окреслюються теоретичні основи визначення та типології граматичних категорій і, зокрема, граматичної категорії числа іменників сучасної української літературної мови, наголошується важливість урахування взаємодії лексичного та граматичного у лексичному корпусі мови у вигляді словникової граматики, вводиться поняття синтагматичної парадигми у зв’язку з функціонуванням іменників української мови з некомплектною числовою парадигмою.

У теорії граматики є аксіоми, що сформульовані на підставі однопланових концепцій, які сьогодні вичерпали себе. До таких належить традиційне формальне трактування граматичного значення. Інший, функціонально-семантичний, підхід до граматичних форм, урахування структури і семіотичної природи мови, специфіки її функціонування і генези граматичних форм зумовлює інші висновки. Один з них – це визнання того, що ніякого особливого граматичного значення немає, що властивості граматичної форми не можна ототожнювати з властивостями граматикалізованого в мові значення. Граматичне (граматикалізоване) значення як вихідне поняття в аналізі граматичних систем мов доцільно розглядати у руслі семіотичної концепції мови, згідно з якою мовна семантика визначається як соціально кодифіковані елементи людського досвіду. І якщо не ототожнювати граматичну форму та її значення, що присутнє у моделях формальних граматик, то говорити про особливе граматичне значення, яке протиставляється лексичному за ступенем абстракції відносно думки, ладу мови тощо, неправомірно. У мовній системі діє механізм специфічної взаємодії лексичного та граматичного у слові, функціонально-семантичне вивчення якого дає підстави для створення словникових граматик різного типу.

Семіотичний розгляд граматичної будови мов веде до необхідності визнання некоректності розмежування граматичного та лексичного значень за ступенем мовного абстрагування від фактів дійсності. Реальна семантична тотожність лексичних та граматичних морфем, яка представлена у фактах міжрівневої омонімії (омореферентності), лексичної та синтагматичної компенсації морфологічної недостатності окремих слів, є об’єктивним доказом на користь того, щоб не зводити сутність граматикалізованого значення тільки до структурної організації лексичних смислів. Підтвердження цьому знаходимо у працях В.М.Мігіріна, У.Вейнрейха, Є.С.Кубрякової та ін.

Виходячи з визнання словоформи як центральної одиниці мови, необхідно визнати номінативну граматичну категорію як відображення у парадигмі обов’язкових, регулярних форм слів певної частини мови взаємозумовлених властивостей та зв’язків референтів цих слів. Так, номінативна граматична категорія числа іменників української мови має визначатися з урахуванням відображення у парадигмах форм іменників різних значень кількості, що виступають як вияв властивості обчислюваності референтів цих іменників. І саме тому, що іменники заміщують неоднакові за природними властивостями референти, вони поділяються на групи словникової граматики, що відомі в описі мов як лексико-граматичні розряди.

Наступним важливим моментом в описі мови є необхідність ураховувати, що номінативна граматична категорія твориться взаємозв’язком двох парадигм. Причому, аналізу взаємозв’язку граматичних форм та значень у мовних семіотичних системах, аналізу парадигм граматичних форм та граматикалізованих значень номінативних граматичних категорій у межах конкретних слів слід надавати особливого методологічного значення, реалізуючи в ньому вимогу опису граматики у напрямку від форм вираження значень до значень та від значень до форм.

Названий перехресний розгляд граматичних формальних та семантичних властивостей уможливлює точніше визначення граматикалізованої семантики груп іменників, встановлення для подальшого зіставлення словникових фактів формальної граматичної недостатності окремих слів щодо вираження парадигм граматикалізованих значень, лексичних груп формальної граматичної надмірності в іменниках української мови.

Словникова граматика іменників третього об’єктивного мовного прояву, в якій на підставі аналізу синтагматичної парадигматики номінативної граматичної категорії числа іменників української мови треба фіксувати морфологічно недостатні плюративні форми обчислюваних іменників, обчислювані незмінювані іменники, специфічні у системах лічби та синтагматики парні іменники і форми збірності, долає безвихідь традиційної граматики щодо взаємодії лексичного та граматичного у слові, встановлює для кожного випадку лексичну компетенцію номінативних граматичних категорій.

Закономірно, що значення опису мови за принципом словникової граматики зростає при порівняльному вивченні мов. Очевидні відмінності між іменниками української та російської мов у сфері незмінюваних, у лексико-граматичній віднесеності окремих імен залишаються не поясненими. Ще очевидніші відмінності при зіставленні віддалених щодо спорідненості та неспоріднених мов. Такі приклади відмінностей мов світу щодо віднесеності іменників до обчислюваних та необчислюваних, як: в англійській мові grape є обчислюваним, конкретним, тому що є форма множини grapes, а в українській та російській мовах виноград – речовинний іменник, свідчать про те, що лексична категоризація світу в термінах “обчислюваних”, “збірних” та “речовинних” іменників дуже варіюється від мови до мови навіть у тих випадках, коли мови, що розглядаються, мають відповідні синтаксичні моделі вираження категоріальних значень. До того ж подібних прикладів можна навести скільки завгодно багато.

Аналіз синтагматики словоформ числа іменників в українській мові дає підстави стверджувати, що у мові існує кілька типів співвідношення плану змісту і плану вираження семантико-граматичної категорії числа іменників, хоча у значній частині іменників парадигматично взаємозумовлені форми виражають такі парадигматичні значення граматичної категорії, як одиничність та невизначена множинність (рука – руки, дитина – діти, рід – роди та ін.), але є іменники (незмінювані, pluralia tantum та singularia tantum), які залежно від їх лексико-граматичної віднесеності виявляють морфологічну надмірність (речовинні та абстрактні незмінювані singularia та pluralia tantum) чи недостатність (обчислювані незмінювані та pluralia tantum). Ця морфологічна недостатність компенсується синтагматичною парадигматикою.

Системна граматична форма числа іменників лексико-граматичних розрядів абстрактних та речовинних не виражає значення категорії, тобто план змісту відсутній у системно-семіотичній сутності граматичної оформленості слова, а є план вираження без парадигматичної протиставленості форм. Така форма може бути за традицією віднесена до семантично порожніх форм однини (молоко, сміливість) чи множини (вершки).

У референтній віднесеності іменників розряду конкретних завжди є парадигматичні значення семантико-граматичної категорії числа. Але окремі слова цього розряду виступають як недостатні у формальному плані, виражаючи значення категорії в “синтаксичному формотворенні”. Тут можуть бути незмінювані іменники та іменники у формі постійної множини, які позначають обчислювані предмети (депо, зебу, імпресаріо, кафе, окуляри, штани, сани, вила та ін.). Серед незмінюваних та pluralia tantum є не тільки конкретні, але й імена інших лексико-граматичних розрядів (какао, опади), які чітко диференціюються при розгляді синтагматичної парадигматики іменників з урахуванням того, що категорія числа належить до так званих суперкатегорій.

Аналіз мовного матеріалу свідчить, що визначення числа ускладнюється у двох випадках. По-перше, тоді, коли іменник, співвідносний з обчислюваним референтом, має варіант форми числа (множини) чи невідмінювану форму (ножиці, депо) з відсутньою граматичною морфологічною формою одного зі значень, а тому неможливо визначити кількість референтів тільки за формою слова; останнє здійснюється за допомогою аналітичних утворень (одні ножиці, багато ножиць; наше депо, усі депо) та інших синтаксичних засобів. При цьому мовець стикається з явищами, коли морфологічна граматична класифікація не повністю охоплює лексичний матеріал: частина лексем залишається поза системою всіх парадигматичних граматичних форм, що належать до цього класу, хоч їх лексичні значення і дозволяють їм мати граматичні значення, пов’язані з цими морфологічними формами. Але навіть “випадаючи” із граматичної парадигми, слово згідно з принципом системної мимовільності обов’язково втілюється у морфологічну форму, яку можна назвати варіантом парадигматичної форми, і має синтагматичні засоби позначення обчислюваності. По-друге, коли є семантично порожні форми, несумісні з поняттям числа як міри кількості, – речовинні та абстрактні іменники (сміливість, вода, опади).

Другий розділ “Синтагматичні моделі компенсації морфологічної недостатності іменників” об’єднує підрозділи: “Незмінювані іменники стосовно категорії числа”, “Питання про статус незмінюваних іменників у сучасній українській мові”, “Моделі компенсації некомплектності парадигми категорії числа для незмінюваних іменників”, “Іменники у формі pluralia tantum стосовно категорії числа”, “Моделі компенсації некомплектності парадигми форм граматичної категорії числа для конкретних іменників у формі pluralia tantum”, “Особливості контекстуальної передачі значення числа парних іменників”.

У першому підрозділі другого розділу наведений список незмінюваних іменників на позначення обчислюваних референтів, який ґрунтується на урахуванні синтагматичної парадигматики, що є однаковою для цієї групи слів та змінюваних лексико-граматичного розряду конкретних. У списку, що налічує 529 слів, виділені жирним шрифтом незмінювані іменники, які віднесені нами до частотних на тій підставі, що представлені в нашій вибірці трьома і більше фактами вживання.

Найбільш цікаві для розгляду з позицій словникової граматики конкретні (обчислювані) незмінювані іменники, формальна недостатність яких стосовно категорії числа компенсується синтагматичною парадигматикою (цікаве інтерв’ю – цікаві інтерв’ю, таке па – такі па, нове кашне – нові кашне). Говорячи про синтагматичну парадигматику, слід бачити в ній компенсацію морфологічної формальної недостатності стосовно не тільки якоїсь окремої граматичної категорії, а комплексу категорій, що характерні для слів цієї частини мови. Для незмінюваних іменників це є категорії числа, відмінка та роду при значенні одиничності, наприклад, у контексті: …(вази, тарілки, посуд, настінні панно)… (Всесвіт 1997, № 8-9, 171) синтагматикою компенсується морфологічна недостатність відносно значень: 1) множини, 2) називного відмінка, а у контексті: Іронічне використання суто чоловічого жанру менестрельського шоу сприймається як… (СіЧ 1999, № 6, 48) – 1) однини, 2) родового відмінка, 3) середнього роду.

У синтагматиці не тільки виявляється квантитативна семантика незмінюваних обчислюваних іменників. Саме аналіз функціонування незмінюваних слів у реченні та контексті дає змогу усвідомити частину мови незмінюваного слова у випадках граматичної омонімії, лексико-граматичну віднесеність незмінюваного іменника (вияв обчислюваності / необчислюваності), актуальність кількісної семантики обчислюваного незмінюваного іменника та зафіксувати факти міжрозрядної омонімії слів.

У другому підрозділі обговорюється питання про граматичний статус незмінюваних іменників у сучасній українській мові. Необхідність цього пояснюється наявністю варіантів незмінюваності / змінюваності тих самих слів у мовленні. При цьому важливо з’ясувати, чи вживання названих варіантів слів є помилкою чи відбиттям індивідуального лінгвістичного почуття окремих мовців, чи це відображення мовної тенденції до асиміляції незмінюваних іменників. Таким чином, коли йдеться про незмінювані іменники, не можна обійти таке важливе питання для сучасного стану буття української мови, як суперечки носіїв мови щодо існування та статусу незмінюваних іменників іншомовного походження у мовній системі. У мовленні спостережено, по-перше, хитання форм чи варіативність незмінюваності / змінюваності традиційно незмінюваних іменників, по-друге, орфографічні розбіжності, зокрема, й написання латинською графікою. Встановлення норми та її варіантів у графічній передачі, вживанні незмінюваних іменників важливі також і для концепції словникової граматики.

Спостерігаючи вживання незмінюваних іменників на сучасному етапі розвитку української мови, приходимо до висновку, що слід визнати безпідставність міркувань деяких вчених про недостатню граматичну (і не тільки) засвоєність цих іменників.

У третьому підрозділі розглядаються моделі синтагматичної компенсації та актуалізації семантики граматичної категорії числа для незмінюваних іменників на позначення обчислюваних предметів.

Іменники української мови розряду конкретних, що мають незмінювану форму, компенсують свою морфологічну недостатність у таких моделях: 1) сполучення з кількісними та порядковими числівниками – 3%; 2) семантичне узгодження займенників, дієприкметників, іменників – 50%; 3) координація за смислом з дієслівними присудками – 14%; 4) тотожна позиція незмінюваних і змінюваних іменників – 12%; 5) поєднання змінюваних прикладок і незмінюваних іменників – 6%; 6) поєднання незмінюваного іменника як компонента власної назви – 11%; 7) зв’язок змінюваного та незмінюваного як родового та видового понять, пояснюючі конструкції – 2%; 8) компенсація у межах складного речення – 2%. Виявленню лексико-граматичної віднесеності іменника та реальної кількості референтів сприяє і більш широкий контекст, що пов’язаний з описом ситуації, відношень між референтами.

Референтне значення числа для незмінюваних іменників з некомплектною недостатньою парадигмою компенсується у межах словосполучення та простого речення. Моделі цієї компенсації у широкій синтагматичній парадигматиці іменників мають ознаки певної регулярності, передбаченості, а в деяких випадках – і обов’язковості. Подібна компенсація може відбуватися і в межах складного речення, наприклад: …дають уявлення про амплуа (мн.), які американське мистецтво (і суспільство) традиційно відводили негритянці…; У фойє (одн.), поруч із залом, в якому експонувалися твори…; …не я веду інтерв’ю (одн.), а починає брати його в мене таки він; …”пенсне (одн.) в оправі і з чорним шнурком”, що його носила Вер (Хроніка 2000 1995, № 1, 178). Таким чином, складність структури речення та відстань між незмінюваним іменником та компенсуючим словом не має значення для передачі числової семантики.

Від явищ компенсації некомплектності парадигматично недостатніх форм числа незмінюваних обчислюваних іменників української мови в межах словосполучення, простого та складного речення за допомогою синтаксичного зв’язку їх з певними граматичними формами необхідно відрізняти випадки передачі числового значення відношеннями між об’єктами реальної дійсності, що позначені незмінюваними і змінюваними іменниками, тобто між референтами цих іменників. Ця передача також може відбуватися в структурі різної величини – у словосполученні, простому, складному реченні та широкому контексті. Локативні відношення, наприклад, актуалізують значення числа незмінюваних іменників у наступному контексті: Аеродромне господарство…розташувалося вздовж дороги на Буськ, між шосе (одн.) і залізницею, що веде на Броди. По обидва боки шосе (одн.) стояли ангари….

У четвертому підрозділі розглядаються іменники у формі pluralia tantum стосовно граматичної категорії числа.

При описі граматичних особливостей корпусу українського іменника констатується необхідність особливо відбивати у словникових переліках різниці в семантиці категорії числа іменників у формі постійної множини (pluralia tantum), оскільки у цій групі іменників української мови (також як і у незмінюваних) є іменники лексико-граматичного розряду обчислюваних (граблі, ґрати, лапки, окуляри) та необчислюваних типу дрова, ліки, вершки, що мають семантично порожню граматичну форму числа. Крім цього, на підставі розгляду певного типу контекстів, у яких функціонують морфологічні плюративи, слід чітко диференціювати плюративи на позначення обчислюваних референтів, та іменники, що репрезентують парні предмети.

Підрозділ містить список (122 слова) морфологічних плюративів, які позначають обчислювані предмети та входять у лексико-граматичний розряд конкретних іменників.

У п’ятому підрозділі аналізуються моделі морфологічної недостатності форм pluralia tantum на позначення обчислюваних предметів, яка полягає у відсутності в цих іменників форми однини, значення якої може бути неактуальним, а може й компенсуватися чи актуалізуватися у синтагматиці. Для парадигматично недостатніх плюративів синтагматично компенсується їх недостатність чи актуалізується значення і однини, і множини також, як для незмінюваних іменників. Але моделі компенсації їх некомплектності у цих двох словникових груп іменників відрізняються між собою. Це, можливо, зумовлено особливостями референтної віднесеності цих плюративів (визнанням деякими вченими наявності в структурі значення частини з них маркованості за семантикою розчленованості, парності тощо) та специфікою їх функціонування (наявністю такого варіанту парадигматичної форми категорії числа, як множина).

І все ж слід визнати недостатність форм pluralia tantum щодо морфологічного вираження значення однини і множини при позначенні обчислюваних референтів. Наявність постійної системно зумовленої форми множини морфологічно не передає обов’язково семантики множинності чи розчленованості. Тому обчислювані плюративи типу окуляри, штани мають парадигму значень категорії числа, але не мають парадигми форм для вираження цієї категорії в морфологічному вияві. Цим вони і відрізняються від речовинних та абстрактних pluralia tantum (опади, сутінки, помиї), що взагалі не мають парадигми граматичної категорії числа, не мають парадигматичної семантики обчислюваності. Отже, обчислювані плюративи потребують іншої, непарадигматичної синтагматичної компенсації для вираження непарадигматичною формою множини як значення однини, так і значення множини.

Реальне значення числа іменників у формі pluralia tantum при позначенні обчислюваних референтів виявляється у межах граматичних за функцією сполучень типу одні ножиці, але частіше у широкому контексті та конситуативно, або не виявляється, коли воно неактуальне чи іменник ужитий в абстрактному чи речовинному значенні. Проте у 70% випадків комунікантам зрозуміла реальна кількість референтів обчислюваних плюративів, оскільки мова усіма можливими засобами (навіть у межах тексту) відбиває значення числа.

Усі приклади синтагматичного прояву значень числа у плюративів лексико-граматичного розряду конкретних можна розмежувати на дві групи. До першої групи належать нечисленні випадки синтагматичної компенсації недостатності форми pluralia tantum у вираженні семантики числа в межах вузького контексту – 5 %. Друга група об’єднує випадки, де інформація про реальну кількість позначуваних плюративами референтів передається широким контекстом, загальним описом ситуацій, в яких функціонують предмети – 95 %. При цьому найголовнішим та найчастотнішим способом актуалізації числа для плюративів є саме непарадигматична передача в межах речення та контексту інформації про кількість референтів.

З-поміж моделей компенсації морфологічної недостатності обчислюваних іменників у формі pluralia tantum зафіксовано: 1) аналітичну модель, до якої належать сполучення pluralia tantum з лексичним субститутом граматичної форми однини (одні) та множини (двоє, троє); 2) поєднання з прикладками (граблі-волокуша); 3) сурядний зв’язок іменника у формі pluralia tantum із словами з повною парадигмою числа. Аналітичним субститутом граматичної числової парадигматичної форми можуть бути збірні числівники (одні, двоє, троє), кількісні числівники (п’ять, десять, двадцять, сто), порядкові в узгодженій формі множини (треті). Плюративи, які пов’язані з семантикою парності, вступають у сполучення кількісний числівник + квантор пара + pluralia tantum. До аналітичної моделі належать також сполучення pluralia tantum з кванторами типу кілька, безліч тощо.

У останньому підрозділі розглядаються парні іменники, про некомплектність парадигм форм і значень категорії числа яких говорити не можна. Можна відзначити лише специфіку їх значення та функціонування. Специфіка значення іменників цієї групи полягає в їх парності (парноскладеності), а специфіка функціонування – у складності визначення реальної кількості їх референтів, що пов’язане з особливостями лічби: парної та дискретної. Виходячи з цього, необхідно розрізняти контексти, в яких різні системи лічби та значення числа парних іменників актуалізуються мовцями лексично чи синтагматично, та контексти, в яких значення числа неактуальне. Неактуалізованим для цих іменників може бути лише значення реальної кількості, а значення парності як синтагматичний інваріант притаманне всім парним іменникам. Значення парноскладеності ніби присутнє в будь-якому вживанні форм множини цих іменників. І тому його можна віднести до розряду лексико-ситуативних. При цьому ми виходимо з того, що використання мови в усній формі завжди ситуативне.

Аналіз синтагматики морфологічно недостатніх іменників дозволяє зробити такі висновки.

Згідно з принципами словникової граматики, аналізуючи морфологічно недостатні слова української мови, слід чітко їх диференціювати за частинами мови. Це стосується передусім незмінюваних іменників, серед яких спостережена міжчастиномовна омонімія. У словниках необхідно фіксувати належність, наприклад, такого слова, як інкогніто, до іменника (суцільне інкогніто) чи прислівника (я прийшов інкогніто). При розмежуванні частин мови враховують особливості формо- і словотворення, значення слова як відображення властивостей та зв’язків референтів слів та функції слова у складі речення. Оскільки незмінювані слова є морфологічно недостатніми, вони виявляють свій частиномовний статус тільки в контексті, який дає змогу мовцеві усвідомити реальну референційну віднесеність слова.

Визначивши частиномовний статус та розглянувши тільки парадигматично некомплектні іменники, необхідно чітко фіксувати як взаємодію, так і протидію лексичного та граматичного, віднесеність таких іменників до лексико-граматичних розрядів. Тут з урахуванням референційних властивостей усі без винятку іменники української мови у відношенні до номінативної граматичної категорії числа поділяються на два лексико-граматичні розряди – конкретні (обчислювані) та неконкретні (необчислювані), а серед останніх окремо виділяються речовинні та абстрактні.

Враховуючи це, іменники української мови з некомплектною парадигмою граматичної категорії числа, до яких належать незмінювані, singularia tantum та pluralia tantum, з урахуванням властивостей обчислюваності / необчислюваності референтів, належать до лексико-граматичного розряду або обчислюваних, або необчислюваних. Парадигматична будова іменника має у своєму складі парадигматику форм та парадигматику значень категорії числа. Морфологічно повні та парадигматично комплектні іменники, що належать до лексико-граматичного розряду обчислюваних, мають як парадигму форм, так і парадигму значень категорії числа. Морфологічно некомплектні іменники, які належать до обчислюваних, не мають парадигми морфологічних форм, але мають парадигму значень цієї категорії, а ті, які належать до необчислюваних, не мають ані парадигми форм, ані парадигми значень.

Обчислювані морфологічно недостатні іменники виражають парадигматичні значення категорії числа у синтагматиці. Синтагматична парадигматика репрезентує моделі компенсації морфологічної недостатності іменників у передачі цих значень. На підставі вивчення таких моделей з’ясовуємо: 1) лексико-граматичну віднесеність іменника, тобто обчислюваність / необчислюваність референта, 2) реальне числове значення слова, тобто вираження лексемою парадигматичного значення одиничності чи множинності референта для іменників розряду обчислюваних.

Аналіз синтагматичної парадигматики морфологічно недостатніх незмінюваних та плюративних іменників сучасної української літературної мови на позначення обчислюваних предметів дав змогу виявити моделі компенсації синтагматичною парадигматикою їх морфологічної недостатності щодо вираження парадигматичних значень категорії числа.

З урахуванням синтагматичної парадигматики укладено списки незмінюваних та pluralia tantum на позначення обчислюваних предметів та сформульовано лексикографічні рекомендації щодо фіксації їх частиномовної віднесеності у словниках, лексико-граматичної розрядної віднесеності з урахуванням обчислюваності / необчислюваності референтів і омонімії розрядів (у незмінюваних), віднесеності форм pluralia tantum та парних до різних словникових груп на підставі наявності у парних іменників повної морфологічної і семантичної парадигми. У зв’язку з цим рекомендовано такі позначки:

для незмінюваних слів – відм./невідм., іменник, прислівник, прикметник;

для незмінюваних іменників – обч./необч., чол., жін., або сер. рід, парність (для обчислюваних).

Для розрізнення словникових груп обчислюваних та необчислюваних pluralia tantum запропоновано, як і для незмінюваних, використовувати позначки: обч./необч, а для необчислюваних; реч., або абстр. Для розмежування pluralia tantum та парних рекомендовано, обравши головною граматичну форму множини, такі позначки: мн. (для pluralia tantum) та мн., парн.; а для парних наводити парадигматичну форму однини: руки – мн., парн. (одн. – рука).

Аналіз засвідчує, що іменники з неповною числовою парадигмою не можуть бути представлені у граматиці як неподільна цілість. Такі іменники слід диференціювати за лексико-граматичними розрядами, а саме – за ознакою обчислюваності / необчислюваності, оскільки їх синтагматична поведінка має значно більше відмінного, ніж спільного.

Отже, головним є те, що лексична компетенція граматичних правил, що враховує і синтагматичний прояв граматичних форм, повинна бути відтворена у вигляді словникової граматики.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Анотація

Колесников А.О. Синтагматична парадигматика категорії числа морфологічно недостатніх іменників. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська