Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Кононенко Людмила Миколаївна

УДК 008(09)(477)

КУЛЬТУРНО-ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА

ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ

(1991 - 1999 рр.)

17.00.01 - теорія та історія культури

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і мистецтв України, м. Київ.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор

Карпова Людмила Олександрівна,

Київський національний університет

культури і мистецтв, завідувач кафедри

теорії та історії культури.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, старший

науковий співробітник

Шевченко Леся Антонівна,

Інститут історії України НАН України,

провідний науковий співробітник;

кандидат історичних наук, старший

науковий співробітник

Овчаренко Петро Дмитрович,

Верховна Рада України, заступник

завідуючого секретаріатом Комітету з

питань прав людини, національних меншин

і міжнаціональних відносин.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра новітньої історії України, м. Київ

Захист відбудеться “ 20 ” лютого 2001 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.850.01 у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв (01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 21, корп.15).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв (01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 21, корп.15).

Автореферат розісланий “ 17 “ січня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Уланова С.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Процеси державотворення актуалізували проблеми, пов'язані з входженням України у європейський культурний та інформаційний простір. Шляхи їх практичного розв'язання накреслені у затверджених Верховною Радою України “Основних напрямах зовнішньої політики” та Постанові Кабінету Міністрів України “Про затвердження Концептуальних напрямів діяльності органів виконавчої влади у сфері культури”.

Об'єктивна необхідність створення умов для розвитку культурно-інформаційної діяльності України за кордоном вимагає наукового аналізу “реалій” сучасного інформаційного і культурного простору як підгрунтя для вироблення практичних рекомендацій щодо перспектив її подальшої оптимізації.

Вирішення цих завдань неможливе без урахування загальних закономірностей, що лежать в основі будь-яких міжкультурних комунікаційних процесів. Їх виявленням протягом останнього десятиріччя займалось багато українських та зарубіжних дослідників ( Б.Барбер, С.Хантінгтон, Ф.Фукуяма, Дж.Несбіт та П.Ебурдін, Н.Іконникова, Ю.Римаренко, І.Курас, Ю.Полунєєв та Ю.Загорулько).

Особливу увагу науковців викликають проблеми створення та захисту національного інформаційного простору в нових геополітичних умовах соціокультурних трансформацій на постсоціалістичному просторі, формування світової інформаційної цивілізації, що вимагає відповідного рівня інформаційної культури як особистості, так і суспільства (Р.Абдєєв, А.Гальчинський, А.Дерев”янко, О.Мелещенко, Г.Почепцов, В.Різун, І.Бінько, О.Литвиненко, В.Потіха).

Визначити загальні підходи до аналізу фактів, які характеризують культурно-інформаційну діяльність України за кордоном в контексті соціально-культурних перетворень і засад державного будівництва допомогли роботи українських учених, в яких розглядаються питання забезпечення національних інтересів засадами відповідної інформаційної політики (Н.Власенко, О.Гриценко, С.Зорько, В.Мішура, C.Катаєв, В.Кремень, В.Паламарчук, М.Сиротич, М.Стріха, Л.Шкляр) шляхом вивчення міжнародних зв”язків України у сфері науки, культури, освіти (М.Баймуратов, О.Гринів, А.Мартинов, К.Рубель, Г.Цирфа), досягнень української діаспори (С.Наріжний, І.Вінниченко, В.Трощинський, К.Чернова).

Всі ці роботи допомогли з”ясувати актуальність і необхідність дослідження культурно-інформаційної діяльності України за кордоном як такої, що дотепер не знайшла відповідного наукового відображення в сучасній літературі, окреслити ті питання, що вимагають сьогодні термінового розв”язання, а саме: визначити провідні тенденції у її розвитку і накреслити шляхи щодо подальшої її оптимізації.

Зв”язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження “Культурно-інформаційна діяльність України за кордоном: тенденції та шляхи оптимізації” проводилось відповідно до наукового плану Київського національного університету культури і мистецтв (тема затверджена вченою радою КНУКіМ, протокол № 2 від 16 квітня 1997 р.), та Програми діяльності Кабінету Міністрів України на 1998 р., яка передбачала розроблення нормативно-правової бази для створення і функціонування культурно-інформаційних центрів України в зарубіжних країнах (зокрема, участь у підготовці спільно з робочою групою Міністерства закордонних справ Примірного положення про культурно-інформаційний центр України за кордоном; удосконалення статутних документів Культурного центру України в Москві).

Метою даного дослідження є виявлення основних тенденцій у розвитку культурно-інформаційної діяльності України за кордоном (1991 - 1999 рр.) та шляхів її подальшої оптимізації.

Для досягнення мети необхідно було вирішити такі завдання:

- визначити загальні закономірності функціонування культурно-інформаційної сфери України в контексті сучасних тенденцій світового історико-культурного розвитку;

- проаналізувати культурно-інформаційну діяльність різних країн за кордоном як один з напрямів державної політики;

- дослідити розвиток культурно-інформаційної діяльності України за кордоном (1991-1999 рр.) та виявити в ньому провідні тенденції;

- обгрунтувати шляхи оптимізації культурно-інформаційної діяльності України за кордоном.

Об”єктом дослідження є культурно-інформаційна діяльність України за кордоном.

Предметом дослідження - тенденції у розвитку культурно-інформаційної діяльності України за кордоном у визначений період та шляхи її оптимізації.

Для розв”язання поставлених завдань використовувались такі методи дослідження: аналітичний - у вивченні філософської, соціологічної та історичної літератури з питань сучасного соціокультурного розвитку, історичний - у накопиченні первинних даних та визначенні джерельної бази дослідження; метод порівняльного аналізу - у вивченні досвіду культурно-інформаційної діяльності різних країн; теоретичний - в узагальненні характерних особливостей культурно-інформаційної діяльності України за кордоном; системного та структурного аналізу - у визначенні організаційних форм побудови закордонних культурно-інформаційних центрів, напрямів та змісту їх діяльності; моделювання - у визначенні оптимального варіанту побудови та організації діяльності культурно-інформаційного центру України за кордоном, розробленні нормативно-документальної бази щодо створення такого центру в Москві.

Джерельну базу дослідження становлять насамперед неопубліковані документи та матеріали архівів Міністерства культури і мистецтв України, Українського центру культурних досліджень Міністерства культури і мистецтв, Інформцентру з питань культури і мистецтв Національної парламентської бібліотеки, Культурного центру України в Москві, а також матеріали, що перебувають на зберіганні в бібліотеках Інформаційної Агенції Сполучених Штатів Америки, Британської Ради, Гете-Інституту, Французького та Ізраїльського культурних центрів в Україні, дипломатичних представництв України за кордоном та обласних державних адміністрацій з питань культурного співробітництва України з зарубіжними країнами періоду 1993-1998 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертантом вперше:

- культурно-інформаційна діяльність за кордоном розглядається як системне утворення, що узагальнює державне ставлення до питань забезпечення національних інтересів;

- проаналізовано становлення цього виду державної діяльності як історико-соціального явища, виявлено її основні форми і напрями;

- досліджено загальні тенденції розвитку культурно-інформаційної діяльності України за кордоном у період після здобуття незалежності в контексті світового розвитку інформаційних систем та процесів міжнародної комунікації в галузі культури.

Практичне значення роботи. Визначені дослідженням державні пріоритети у галузі культурно-інформаційної політики України за кордоном були реалізовані на рівні нормативних документів, що розроблені на виконання Програми діяльності Уряду на 1998 р. Практичне застосування окремі положення дисертації знайшли в авторській концепції організації діяльності культурного центру України в Москві (довідка про впровадження 01-34 від 9.02.2000 р.), окремих програмах міждержавного співробітництва, зокрема між Україною і Словаччиною (довідка про впровадження № 12-205/18 від 18.01.2000 р.).

Результати дослідження стали підгрунтям для розроблення двох програм спецкурсів: “Інтеграція України у світовий культурний простір” та “Управління зовнішньою культурною діяльністю” для студентів Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтв, спеціальність менеджер органів зовнішньокультурної діяльності (довідка про впровадження № 8 від 19.01.2000 р.), а також можуть бути використані: за створення мережі культурно-інформаційних центрів України за кордоном; у навчальних програмах Української Академії державного управління при Президентові України та Державної дипломатичної академії в програмах підготовки магістрів державного управління та зовнішньої політики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та окремі аспекти дослідження дисертантом доповідались на: науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу та слухачів Української Академії державного управління при Президентові України (м.Київ, 1996 р.); науково-практичних конференціях “Полікультурність українського суспільства: правові, політичні, інформаційні та організаційні проблеми”(м.Київ, 1998 р.); “Українська культура і мистецтво у сучасному державотворчому процесі: стан, проблеми, перспективи”(м.Київ, 1999 р.), “Бібліотеки - центри науково-інформаційних ресурсів ХХІ століття” (Київ, 2000 р.).

Окремі аспекти дослідження обговорювались на першому міжнародному семінарі під егідою ЮНЕСКО “Принципи захисту традиційної і народної культури від небажаної комерціалізації” (м.Стражніце, Чехія, 1996 р.); українсько-польському семінарі ”Місцеве самоврядування і проблеми національних меншин“ (м.Риманов Здруй, Польща, 1997 р.); третьому засіданні Двосторонньої українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури ( м.Ужгород, 1997 р.); семінарі керівників обласних управлінь культури та управлінь у справах сім”ї і молоді (м.Київ, 1998 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Народні традиції та обряди як основа зацікавленості у духовній розбудові Європи” (м.Харків, 1999 р.).

Дисертаційне дослідження також обговорювалось на засіданнях кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв та кафедр теорії і практики культури, гуманітарних і соціальних дисциплін Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтв.

Основні положення та висновки дисертації відображені у восьми одноосібних наукових публікаціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (253 найменування, в тому числі 41 - іноземними мовами), трьох додатків. Загальний обсяг роботи становить 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми та її зв'язок з науковими і державними програмами, планами, темами; сформульовано мету і завдання роботи; визначено об'єкт і предмет дослідження, його методи та джерельну базу, а також відображено наукову новизну і практичне значення, апробацію і структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретичні аспекти культурно-інформаційної діяльності за кордоном” аналізуються погляди вітчизняних та зарубіжних учених на соціокультурні й політичні процеси в світі та в Україні, обгрунтовуються теоретичні засади проблеми.

Дослідники, простежуючи тенденції світового розвитку наприкінці другого тисячоліття, наголошують на тому, що в умовах формування світової економіки, розвитку глобальних телекомунікацій та зростання темпів обмінів між регіонами, як нiколи ранiше, мiцнiшають свiтовi, наднацiональнi ринковi та iнформацiйнi iнфраструктури, що, своєї черги породжує процеси культурної, суспiльної та державно-правової “глобалiзацiї” й “мультикультуралiзму” (Дж.Несбіт та П.Ебурдін).

Узагальнюючи прояви глобалізації, що є характерними для сучасного процесу світового розвитку, С.Хантінгтон, Ф.Фукуяма доходять висновку, що остання викликає не лише зміну традиційних функцій нації-держави, “розмиває” нацiональну iдентичнiсть, але й посилює питання визначеності в них культурної, нацiональної, суспiльної приналежностi. Отже, глобалізація викликає, водночас, все більше розмаїття світової культури, - і не лише як реакцію на небажану уніфікацію, а й як прямий результат інтенсифікації міжкультурної комунікації (Б.Барбер). Все це загалом спонукає кожну державу до активних дій, спрямованих на захист своїх національних культурних та інформаційних інтересів, зокрема, через активну культурно-інформаційну діяльність за кордоном.

Ця проблема, на наш погляд, є досить актуальною для молодих демократичних держав, що виникли на пострадянському і постсоціалістичному просторі, для яких завдання інтеграції до світового співтовариства, створення позитивного іміджу своїх країн ускладнюються проблемами внутрішніх суспільних перетворень.

Аналізуючи культурну політику країн сучасної Східної Європи, С. Малешевич зауважує, що хоча кожне східно- чи центральноєвропейське суспільство зіткнулося із власним набором проблем та перешкод у період культурної трансформації, однак є чимало рис, спільних для всіх посткомуністичних країн, серед яких одним з ключових явищ є конфліктні взаємини між глобалізаційними тенденціями та боротьбою за збереження автентичних культур.

Суттєво впливають на проблеми соціокультурних трансформацій незалежної України проблеми внутрішніх перетворень, що виникли, на думку відомого українського й канадського вченого Б.Кравченка, як наслідок деформованого віддзеркалення процесів глобалізації у вигляді “інтернаціоналізації” культурного і суспільного життя за умов тоталітаризму.

Досліджуючи тенденції розбудови незалежної Української держави, група українських учених (Ю.Римаренко, І.Курас, В.Кремінь, Ю.Шемшученко, Л.Шкляр та інші) так само дійшла висновку про підвищення ролі національного фактора в процесах як розбудови держави, так і формування нової системи міжнародних відносин.

Не менш суттєвою рисою соціокультурних трансформацій, що проходять в Україні, дослідники вважають стихійність цих процесів, інерційність і непослідовність державної політики (О.Гриценко, С.Катаєв, М.Стріха, Г.Почепцов). О.Гриценко справедливо стверджує, що в умовах соціокультурних перетворень в Україні існує об”єктивна потреба у створенні режиму “здорового протекціонізму” щодо національної культури для забезпечення її конкурентоспроможності та недопущення нової “культурної колоніалізації” країни.

У дослідженнях, присвячених визначенню стратегії відродження нації і розвитку державності, особливо підкреслюється необхідність підвищення ролі в цих процесах інформатизації суспільства. В умовах несприятливого мовного й інформаційного середовища посилюється необхідність в організації системи правдивого інформування світу про минуле, сучасний стан і плани майбутнього розвитку України, захисту вітчизняного інтелектуального та інформаційного середовища.

На особливу увагу заслуговує висновок Г.Почепцова щодо пріоритетності для країн перехідного періоду питань формування позитивного іміджу країни за кордоном. Адже, якщо ці питання залишаються поза контролем і управлінням державних структур, формування іміджу здійснюється у несприятливому для країни напрямку. На думку О.Литвиненка, І.Бінько, В.Потіхи, інформаційний простір є одним із найважливіших чинників забезпечення національних інтересів України в умовах глобалізації та прагнення розвинутих країн досягти безперечного інформаційного домінування заради вирішення власних національних інтересів.

У вирішенні цих завдань практичне значення має досвід культурно-інформаційної діяльності української діаспори, особливо за часів роботи дипломатичних місій УНР, яка була одним із перших проявів державної діяльності в цій сфері та заклала підгрунття для своєї подальшої розбудови.

Другий розділ “Стан культурно-інформаційної сфери України в контексті світового розвитку” присвячений дослідженню політичних і соціальних змін у світі, умов, у яких відбувається становлення України як незалежної демократичної держави та формування її культурно-інформаційної діяльності за кордоном.

Характер і зміст цієї діяльності України за кордоном у 90-ті роки розкривають матеріали, шо торкаються діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, закладів культури у досліджуваний період. Характерними її ознаками є значна, порівняно з радянським періодом, інтенсифікація міжнародних зв”язків усіх рівнів, зокрема, у сфері гастрольно-концертної та виставкової діяльності, різнорівневість всіх видів співробітництва між закладами культури та структурами місцевого самоврядування, суттєве підвищення ролі бібліотечних установ у міжнародному інформаційному й культурному обміні. Ці процеси відбуваються під впливом різнобічних соціокультурних факторів.

Серед них, на думку українських учених Ю.Полунєєва і Ю.Загорулька, найбільш вагомими для українського суспільства перехідного періоду видаються три культуротворчі вектори: - нова система цінностей, що запозичується з країн західної цивілізації; - стара “радянська” система цінностей, настанов і поведінкових стереотипів, які поки що домінують у суспільній свідомості; - цінності традиційної національної культури, котра почала швидко відроджуватися.

За їхніми висновками, слід також ураховувати, що ці фактори діють у контексті загальних тенденцій світового розвитку, а саме: певної гомогенізації культури та її знакових систем під впливом НТР (розповсюдження електронних мас-медіа, супутникового телебачення, “Internet”), що призводить до зростання частки спільного “культурного багажу”, до появи глобальної культурної ідентичності.

Для України ця тенденція також має як позитивні, так і негативні прояви. З одного боку, використання новітніх технологій сприяло розширенню національного інформаційного простору, прилученню широких верств населення до світових культурних та інформаційних процесів, поступальному опануванню нових наукових знань та культурно-дозвіллєвих практик, демократизації суспільства в цілому. З іншого, - відкритість національного інформаційного простору призводить до поширення в країні стандартизованих форм культури та надзвичайно потужних зарубіжних інформаційних потоків, що в умовах майже повної відсутності України у світових засобах масової інформації становить певну загрозу її національній безпеці.

Все це дозволяє зробити висновок, що в результаті відставання від західних країн в інформаційній сфері Україна суттєво втратила вплив на формування національного інформаційного простору, де зараз домінують іноземні виробники. Інформаційний потік із Заходу в Україну не зустрічає перешкод, а зворотний - практично відсутній (Україна слабо представлена в Internet, фактично не діє система розповсюдження інформації про Україну за кордоном). Внаслідок цього образ України відповідає ідеальній моделі слаборозвинутої країни третього світу, а майже вся інформація про неї в західних і російських ЗМІ має переважно негативний характер.

Суттєвим фактором формування сучасного українського соціокультурного середовища є входження в суспільний процес культурно-історичного, наукового та громадського потенціалу української діаспори. Досвід розвинутих країн засвідчує, що турбота про співвітчизників та їхніх нащадків, де б вони не мешкали, є історичною традицією, яка сприяє консолідації усіх патріотичних сил в ім”я добробуту і процвітання суспільства. Забезпечення національно-культурних потреб українців зарубіжжя має бути постійною складовою державної політики і одним із важливих напрямів культурно-інформаційної діяльності за кордоном. Водночас наукові та громадські організації діаспори могли б зробити реальний внесок у культурно-інформаційну діяльність України за кордоном, насамперед, через використання наявної інфраструктури та історичного досвіду такої діяльності.

У дослідженні доведено, що потреба в активізації культурно-інформаційної діяльності України за кордоном усвідомлена як на рівні державних органів, так і на рівні суспільно-культурної практики окремих закладів і установ. Втім, інтеграція до світового співтовариства, повноправне входження до міжнародних гуманітарних організацій, створення позитивного іміджу України вимагають якісних змін у культурно-інформаційній сфері шляхом прискорення процесу організації цілеспрямованої культурно-інформаційної діяльності за кордоном, яка повинна набути характеру державної політики.

У третьому розділі “Основні форми і напрями культурно-інформаційної діяльності за кордоном як складової державної політики” аналізується державна політика провідних країн світу щодо культурно-інформаційної діяльності за кордоном та досвід її практичної реалізації на прикладах праці в Україні культурно-інформаційних центрів зарубіжних країн, а також історичний і практичний досвід культурно-інформаційної діяльності України за кордоном.

Необхідність створення мережі культурно-інформаційних центрів України за кордоном, що передбачено “Основними напрямами зовнішньої політики України”, спонукає до теоретичного осмислення і узагальнення існуючого досвіду діяльності зарубіжних культурних центрів та розроблення оптимальної моделі культурно-інформаційного центру. З цією метою проаналізовано як політику різних держав щодо культурно-інформаційної діяльності за кордоном, так і практику її здійснення в Україні, а також історичний досвід України, який базується передовсім, на діяльності культурних представництв УНР, культурно-просвітницьких, наукових та громадських організацій діаспори, Культурного центру України в Москві.

З часу здобуття Україною незалежності у ній відкрили свої культурні представництва Франція, Сполучені Штати Америки, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Австрія, що вже протягом десятиліть проводять послідовну і зважену політику у сфері поширення своєї мови, інформації про свою країну за кордоном. Культурно-інформаційні центри за кордоном інтегрують зусилля різних державних і недержавних установ, організацій у сфері зовнішньої культурної та інформаційної діяльності з метою здійснення єдиної державної політики у цій сфері. Робота цих установ здійснюється під керівництвом культурних служб посольств, які визначають гуманітарну політику співробітництва, що проводить держава в даний час у конкретній країні, і забезпечують єдність культурної політики за кордоном.

В основу діяльності цих інституцій покладено насамперед політичні цілі, та досягаються вони шляхом реалізації ряду гуманітарних, науково-технічних програм: інформаційних, освітніх, співробітництва в реалізації спільних наукових та технічних проєктів, ділових стажувань, академічних та студентських обмінів. Попри певні відмінності і специфіку діяльності культурно-інформаційних центрів зарубіжних країн в Україні в результаті дослідження виявлено ряд типових рис, притаманних цим інституціям.

Діяльність культурно-інформаційних центрів за кордоном - це важлива частка загальнодержавної зовнішньої та культурної політики. Культурні центри є або складовими системи органів державного управління, або здійснюють окремі функції, делеговані їм державою у сфері зовнішньої діяльності. Зокрема, це питання організації навчання, підвищення кваліфікації та стажування керівних кадрів країни перебування (Німеччина), мовлення на зарубіжну аудиторію (США), координації участі держави в міжнародних культурно-мистецьких і освітніх проєктах (Великобританія), організації роботи з майбутніми репатріантами (Ізраїль) тощо.

Діяльність більшості зарубіжних культурно-інформаційних центрів в Україні свідчить, що останнім часом поряд з традиційними формами культурної діяльності (виставки, концерти, вистави, клубні заходи) перевага надається проєктам, пов”язаним з обміном інформацією, зокрема розвитком бібліотечної справи, а також запровадженню новітніх технологій в інформаційному обміні. Така переорієнтація основних напрямів діяльності свідчить про підвищення ролі інформаційних чинників у процесах міжнародного культурного співробітництва. В культурно-інформаційній діяльності будь-якої країни за кордоном можна виокремити такі напрямки: інформаційний, комунікативний, мовно-освітній, культурно-мистецький.

Щодо українського досвіду культурно-інформаційної діяльності за кордоном, пріоритетним напрямом, безумовно, є і залишається інформаційно-пропагандистський, що обумовлено як завданнями державної зовнішньої політики, так і теоретичними аспектами роботи щодо формування іміджу країни. Втім, для оптимізації цієї діяльності вважаємо за необхідне поєднання зусиль державних структур і громадських організацій на основі наукового визначення змісту культурно-інформаційної діяльності за кордоном як комплексу заходів освітнього, інформаційного, мистецького характеру, який здійснюється через спеціальні державні установи чи служби і спрямований на поширення в світі своєї мови, культури, політичних та ідеологічних пріоритетів, ствердження її національної самобутності, створення позитивного іміджу країни.

У четвертому розділі “Шляхи оптимізації культурно-інформаційної діяльності України за кордоном” відображено культурно-інформаційну діяльність України за кордоном у 1991-1999 рр. та запропоновано шляхи її подальшої оптимізації.

На основі аналізу документів органів державної влади щодо політики у сфері культури, інформації, зовнішніх зв”язків та дослідження динаміки і особливостей культурно-інформаційних відносин України з зарубіжними країнами визначено першочергові завдання, головні напрями та геополітичні пріоритети культурно-інформаційної діяльності за кордоном. У процесі дослідження вивчено і узагальнено основні форми і напрями цієї діяльності, розглянуто принципи структурної побудови культурно-інформаційного центру як стрижневої ланки реалізації культурно-інформаційної діяльності за кордоном та розроблено “ідеальну” модель типологічних інституцій.

Одним з головних завдань, що має розв”язуватись через культурно-інформаційну діяльність, є розбудова системи поширення в світі об”єктивної та всебічної інформації про Україну. Виявлена за останні роки тенденція зниження в світі інтересу до України в умовах практично сформованого іміджу третьої країни та подекуди агресивних зовнішніх інформаційних потоків може спричинити негативні наслідки для нашої державності. Подоланню стереотипу, що склався, сприятиме активне поширення за кордоном інформації про рівень розвитку української науки і технологій, представлення різноманітних зразків української культури і мистецтва у їх найвищих проявах та навіть популяризація спортивних досягнень.

Одним з пріоритетних напрямів культурно-інформаційної діяльності України за кордоном є міжнародне культурне й наукове співробітництво, участь у спільних гуманітарних проєктах у рамках Європейського співтовариства та ЮНЕСКО. У дисертації наголошується на необхідності активізації участі українських організацій і митців у загальноєвропейському культурному процесі, маючи на меті ствердження в колі європейських країн національної культурної та історичної самобутності України, незворотності демократичних перетворень в країні.

Серед перспективних шляхів вирішення нагальних завдань культурно-інформаційної діяльності України за кордоном визначено розширення співробітництва українських установ і організацій з культурно-інформаційними центрами інших держав, в тому числі й шляхом участі в міжнародних проєктах, та реалізація спільних культурно-мистецьких програм. Цей напрям міжнародного співробітництва, будучи ефективним засобом впливу на внутрішню культурну ситуацію в Україні, сприятиме також її інтеграції у світові культурні процеси.

Адже розбудова нової системи міжнародних культурних зв”язків, що склалася у досліджуваний період і полягає, насамперед, у подоланні заідеологізованості, у розширенні прямих контактів між організаціями і установами, а також у розвитку регіонального співробітництва, сприяла також трансформаційним процесам в українському суспільстві завдяки ознайомленню з цінностями світової цивілізації, вдосконаленню демократичних інститутів, збагаченню передовим зарубіжним досвідом у різних сферах інтелектуальної діяльності.

У дисертації зроблено висновок, що одним з головних шляхів оптимізації культурно-інформаційної діяльності України за кордоном є створення мережі культурно-інформаційних центрів та обгрунтовано практичні підходи до її формування, виходячи з завдань державної політики та з урахуванням реальних умов.

З огляду на реалії геополітичних інтересів та внутрішньополітичної ситуації в Україні, видається доцільним створювати мережу культурно-інформаційних центрів за кордоном у двох напрямах: відкривати такі центри при посольствах у країнах, розбудова стосунків з якими є пріоритетною для української зовнішньої політики, а також у місцях компактного проживання українського населення в прикордонних країнах у рамках двостороннього міждержавного та регіонального співробітництва.

При цьому слід спиратись на досить потужну культурно-інформаційну та науково-освітню інфраструктуру української діаспори, яка може бути використана як базова для організації роботи державних культурно-інформаційних центрів на початковому етапі.

На підставі аналізу значного масиву документів та фактичних даних зроблено висновок про необхідність активізації культурно-інформаційної діяльності передовсім у європейських країнах та Російській Федерації. Створення Культурного центру України в Москві стало першим і надзвичайно вагомим кроком на шляху розбудови нових стосунків з Російською Федерацією і першою (і поки що єдиною) державною культурно-інформаційною установою України за кордоном. Вважаємо за доцільне активізувати процес створення філій Культурного центру України в Москві у тих регіонах Росії, де є значною частка українського населення та активно діють громадські утворення діаспори, а також які є найбільш значущими для вивчення української культурно-історичної спадщини.

Суттєвим напрямом оптимізації культурно-інформаційної діяльності України за кордоном має стати транскордонне співробітництво, зокрема щодо взаємного забезпечення прав національних меншин, у рамках якого видається доцільним створювати культурно-інформаційні центри не в столицях країн, а в місцях компактного проживання автохтонного населення.

У результаті здійсненого наукового дослідження зроблено такі висновки:

1. Доведено, що культурно-інформаційна діяльність за кордоном стала в останні десятиріччя самостійним напрямом державної політики в багатьох країнах.

2. Обгрунтувано зумовленість такого перетворення процесами світового суспільного розвитку: з одного боку, тенденціями глобалізації, що проявляється у гомогенізації культури, стандартизації способів життя в сучасному світі, створенні наднаціональних організацій та утворень. З іншого боку, це спонукає держави до активізації дій, спрямованих на збереження національної ідентичності.

3. Аргументовано необхідність захисту національного культурно-інформаційного простору України. Позбавившись закритих кордонів і заборон на одержання інформації та участь у світових культурних процесах, Українська держава постала відкритою для впливів мегатенденції як позитивного, так і негативного характеру, що викликало потребу у створенні її позитивного іміджу шляхом організації послідовної та цілеспрямованої культурно-інформаційної діяльності за кордоном.

4. Виявлено загальні передумови розвитку культурно-інформаційної діяльності України за кордоном, які повинні бути зорієнтовані на практичний досвід у цій галузі передових держав світового співтовариства, української діаспори, а також сучасну практику культурної, наукової й організаційної діяльності українців зарубіжжя.

5. Визначено, що провідним засобом організації культурно-інформаційної діяльності України за кордоном у період її незалежності (1991-1999 рр.) є створення мережі культурно-інформаційних центрів, які інтегрують зусилля всіх органів державної виконавчої влади, інших установ і організацій та виконують роль провідної ланки в реалізації державної політики у цій сфері.

6. Запропоновано формувати мережу культурно-інформаційних центрів за кордоном у двох напрямах: відкривати такі центри при посольствах у країнах, розбудова стосунків з якими є пріоритетною для української зовнішньої політики, а також в місцях компактного проживання українського населення в прикордонних країнах в рамках двостороннього міждержавного та регіонального співробітництва.

7. Спрогнозовано, що одним з пріоритетних напрямів культурно-інформаційного співробітництва сьогодні видається створення і поширення інформаційних програм про історію і культуру України, хід демократичних перетворень в країні, розвиток міжнародного бібліотечного співробітництва на основі використання Internet.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені в таких публікаціях:

1. Кононенко Л.М. Україна на порозі ХХІ століття// Історія України (тижневик).- 1999.- № 25-28.- С. 5-6.

2. Кононенко Л.М. Бібліотеки та інформаційні служби у здійсненні міжнародного культурного співробітництва (з досвіду роботи культурно-інформаційних центрів зарубіжних країн в Україні)// Бібліотечний вісник.- 1999.- № 4.- С. 30-36.

3. Кононенко Л.М. Культурно-інформаційна діяльність України за кордоном: тенденції та шляхи оптимізації//Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.-1999.-№ 3.- С. 46-59.

4. Кононенко Л.М. Сучасний стан і проблеми культурно-інформаційної сфери України// Питання культурології: Міжвід. зб. наук. ст.- Вип.16. - К.: КНУКіМ, 2000. - С.84-94.

5. Кононенко Л.М. Проблеми сучасного розвитку української культури: національний і космополітичний аспекти//Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.-2000.-№ 2.-С. 62-67.

6. Кононенко Л.М. Культурно-інформаційна діяльність України за кордоном як складова державної політики// Питання культури Півдня України : Наукові записки МФ КДУКіМ з проблем культурології.-Миколаїв, 1998. - С.339-344.

7. Кононенко Л.М. Зміцнення зв"язків з діаспорою - один з основних напрямів культурної політики України// Всі ми діти твої, Україно: Інформ.-метод. зб.- Вип.5.- К., 1998. - С. 86-89.

8. Кононенко Л.М. Концептуальні засади створення та функціонування культурно-інформаційних центрів України за кордоном //Проблеми теорії і практики державного управління і місцевого самоврядування: Матеріали щорічної наук.-практ. конф. профес.-виклад. складу та слухачів Академії 31 трав. 1996 р. - К.:УАДУ.-1996.- С. 78-79.

Кононенко Л.М.

Культурно-інформаційна діяльність України за кордоном: тенденції та шляхи оптимізації (1991-1999 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 17.00.01 - теорія та історія культури.- Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, м. Київ, 2000.

На основі аналізу процесу здійснення культурно-інформаційної діяльності України за кордоном в роботі досліджуються тенденції світового культурно-інформаційного розвитку та місце України в цих процесах. Запропоновано науково обгрунтоване визначення змісту поняття “культурно-інформаційна діяльність за кордоном”, якого дотепер не було в науковій літературі. Вивчено, узагальнено основні форми, напрями культурно-інформаційної діяльності за кордоном України, провідних розвинутих країн світу. Розкривається досвід культурно-інформаційної діяльності зарубіжних країн в Україні.

Розглянуто принципи структурної побудови культурно-інформаційного центру як основної ланки реалізації культурно-інформаційної діяльності за кордоном, сформульовано його “місію” та розроблено “ідеальну” модель типологічних інституцій.

Визначаючи тенденції культурно-інформаційної діяльності України за кордоном, пропонуються шляхи її оптимізації, розроблено концепцію та організаційні підходи до формування мережі культурно-інформаційних центрів України в зарубіжних країнах.

Ключові слова: культурно-інформаційна діяльність України, культурно-інформаційний центр, оптимізація, тенденції розвитку.

Кононенко Л. Н.

Культурно-информационная деятельность Украины за границей: Тенденции и пути оптимизации (1991-1999 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 17.00.01 - теория и история культуры.- Государственная академия руководящих кадров культуры и искусств.- Киев, 2000.

На основе анализа процесса осуществления культурно-информационной деятельности Украины за границей в работе исследуются тенденции мирового культурно-информационного развития и место Украины в этих процессах. Предложено научно обоснованное определение содержания понятия “культурно-информационная деятельность за границей”, которого до сих пор не було в научной литературе. Изучены и обобщены основные формы и направления культурно-информационной деятельности за границей Украины, ведущих развитых стран мира. Раскрывается опыт культурно-информационной деятельности зарубежных стран в Украине.

Рассмотрены принципы структурного построения культурно-информационного центра как основного звена реализации культурно-информационной деятельности за границей, сформулирована его “миссия”, разработана “идеальная” модель типологических институций.

Определяя тенденции культурно-информационной деятельности Украины за границей, предлагаются пути ее оптимизации, разработаны концепция и организационные подходы к формированию сети культурно-информационных центров Украины в зарубежных странах.

Ключевые слова: культурно-информационная деятельность Украины, культурно-информационный центр, оптимизация, тенденции развития.

Kononenko L.M.

Culture and information activities of Ukraine abroad: Tendencies and ways of optimization (1991-1999). - Manuscript.

The thesis of the achievement for the candidate degree in historical science by speciality 17.00.01 - Theory and History of Culture.- State Academy of Culture and Arts, Kyiv, 2000.

On the basis of analysis of moderne process of cultural and social development in the world it has done an attempt to determine the place of Ukraine in this process and the ways of cultural and social changes in Ukraine.

In times of Ukraine’s independence the United States of America, Great Britain, France, Israel and Austria opened the cultural representenives in Ukraine. This countries for the decades carry out the successive adn considerative policy in the field of language and culture desseminating abroad. Therefor the investigation of state methods of approach to the realization of foreign cultural and information activity in this countries and practice of its activity in Ukraine is reasonable.

Since the 1991 noticable changes have occured in Ukrainian legislation, politic and social life. But on the international scene Ukraine is practicaly unkown, so it is very important to improve its reputation and influence in the world. Ukrainian foreign policy aims to balance gradual but steady integration into Europe’s political and economic structures with costructive, friendly relations with Russia.

As part of today’s changing world the Ukrainian government is emphasizing the role of the culture, science and economics as an important means by which to develop relations with the coutries of the world. That is why it had choosen for the subject of this reseache the problem of cultural and information activity abroad as a part of State policy.

In this work it had analysed Ukranian cultural and foreign policy; drawn up the conception of Ukrainian cultural and information activity abroad; proposed the ways of improvment of Ukrainian cultural and information activity abroad.

Ukraine will continue to incorporate cultural and scientific activities and exchanges as a central pillar of Ukrainian’s foreign relations and incorporate it into the peace process at large, encouraging and facilating dialogues on many levels. This cultural component fortifies the political process, enhancing the peace abd assuring its durability. For while agreements are made between governments, it is the people who must ultimately bring them to fruition. Artistic encounters, academic and scientific cooperation present the opportunities to learn from each other and about each other.

Improving of cultural, information and scientific activities in the international arena should be based on the following objectives:

To strengthen the integration process by developing and expanding cultural ties with the Europeen countries, and acquainting each people with the other’s culture.

To develop cultural ties and activities with the new independent states of the former Soviet Union and Eastern Europe, especially with big part of ukrainian population.

To strengthen ties and contacts with intellectual and artistic circles.

To improve the quality of cultural life in Ukraine through greater interaction with the cultures in the world.

For the first time in the scientific practice the state policy in the field of cultural and information activity abroad became the subject of researche. For resolving this scienific problem there were applied the universal methods (logical, historical, classificational) as well as special ones (chronologacal-retrospective and perspective).

The main issues of this work were used in the creation of legislative base for the Ukrainian cultural centers abroad and discussed on the tree international scientific conferences and workshops. Also author took part in elaboration of State program “Ukrainian diaspora”, creation of conseption and organization of practical activity of the Ukrainian cultural center in Moscow.

Key words: culture and information activities, culturel and information centre, optimization, tendencies of development.