НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

КРИЖНА Людмила Володимирівна

УДК 343.9

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЮЮТЬСЯ У СФЕРІ СІМЕЙНО-ПОБУТОВИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 12.00.08. - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ -2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінології та юридичної соціології Національної ака-демії внутрішніх справ України.

Наукові керівники:

-доктор юридичних наук, професор Лихолоб Василь Григорович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри кри-мінології;

- кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Женунтій Володимир Іванович, Наці-ональна академія внутрішніх справ України, доцент кафедри.

Офіційні опоненти:

- заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор Туркевич Інна Костянтинівна, Інститут адвокатури при Київському університеті імені Тараса Шевченка, завіду-юча кафедрою (м. Київ);

- кандидат юридичних наук, доцент Дадерко Леонід Федорович, Київський національний університет культури і мистецтв, завідуючий кафедрою (м. Київ).

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України (м. Київ).

Захист відбудеться "25" січня 2001 року о 14.00 годині на засіданні спеціалі-зованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, Київ-35, пл. Солом'янська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внут-рішніх справ України (03035, м. Київ-35, пл. Солом'янська, 1).

Автореферат розісланий '22" грудня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент Є.Д.Лук'янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність теми дослідження. Складний переломний період розвитку, що переживається країною та передбачає перехід суспільства в новий якісний стан, переорієнтацію політичних, економічних, етично-культурних процесів, а також реформування правової системи вимагає нових підходів до забезпечення правопорядку. В цей період не могли не загостритися негативні процеси, що знаходять вияв, зокрема, в значному зростанні злочинності та її суспільної небезпеки. Це, в свою чергу, представляє серйозний чинник, що гальмує реформування суспільства і держави, негативно впливає на якість життя значної частини громадян.

Розвиток негативних процесів і явищ, що інтенсивно виявляються в сфері сімейно-побутових відносин, був приречений попередніми етапами розвитку суспільства і держави, передусім великими прорахунками в формуванні і реалізації політики по відношенню до сім’ї, побутової сфери. Ці прорахунки в свою чергу послужили базою відтворювання негативних процесів і явищ для інших сфер. Це виявилося, насамперед, в тому, що багато років пріоритетними вважалися обов’язки сім’ї і громадянина перед державою, нерідко навіть на шкоду обов’язкам і правам держави перед ними; виробничі відносини часто протиставлялися сімейним і побутовим; виховання в сім’ї вважалося менш значущим і ефективним, ніж виховання в учбових закладах (школах, ВНЗах). При цьому відбувалося поступове зниження рівня сімейного виховання і неформального контролю в сімейно-побутовій сфері, руйнування почуття сімейного обов’язку, репродуктивних установок, ослаблення сімейних, родинних, побутових відносин за місцем проживання. Ці процеси, нарівні з прогресуючою алкоголізацією населення, в тому числі жінок, підлітків і молоді, викликало руйнівні негативні наслідки, істотним чином позначилися на формуванні так званих неблагополучних сімей, протиправних побутових установок, негативної поведінки неповнолітніх і молоді.

До принципових нестач концепції боротьби зі злочинами, що вчинялися у сфері сімейно-побутових відносин у ті часи можна також віднести: пріоритет репресивних засобів над превентивними; недостатню диференціацію і індивідуалізацію впливу; недооцінку значення ресурсного забезпечення; захоплення широкомаштабними заходами, масовими формами впливу, часто на шкоду індивідуальній роботі. Але, незважаючи на зазначені недоліки, не має підстав для негативної оцінки практики боротьби із злочинами в сфері сімейно-побутових відносин минулого періоду, її теоретичних, організаційних, інформаційних, правових і методичних аспектів. Дослідження автора переконують в тому, що правоохоронна система, що існувала і її спеціалізовані елементи позитивно впливали на попередження негативних процесів в сім’ї, побуті, утримували в ряді випадків конкретних членів сім’ї (неповнолітніх, молодих людей) від скоєння злочинів. Не випадково і те, що ряд пропозицій вітчизняних вчених, деякі організаційні форми правозастосовчої діяльності, положення вітчизняного законодавства знайшли міжнародно-правове визнання. У зв’язку з цим невиправдано швидке руйнування системи профілактики в сімейно-побутовій сфері без адекватної заміни з’явилося, незважаючи на серйозні нестачі системи, що раніше існувала, одним з чинників, що сприяють в цей час зростанню злочинності у сфері сімейно-побутових відносин.

Вивчення і організація протидії (боротьби) із злочинністю у сфері сімейно-побутових відносин в силу різноманіття таких виявів обумовили міжгалузевий характер досліджень. Багато які аспекти проблеми знаходилися в полі зору юристів, педагогів, соціологів, демографів, медиків, психологів.

Значний внесок у формуванні методології, методики, типології і вивченні феномена, причин сімейно-побутової злочинності внесли відомі вчені-юристи Г.А. Аванесов, А.І. Алексеєв, Ю.М. Антонян, М.М. Бабаєв, Н.І. Ветров, Б.С. Волков, В.О. Глушков, О.М. Джужа, А.І. Долгова, В.Д. Ермаков, А.П. Закалюк, К.Е. Ігошев, А.І. Ігнатов, І.І. Карпец, М.Й. Коржанський, В.М. Кудрявцев, Ю.М. Крупка, І.П. Лановенко, Ф.А. Лопушанський, В.Г. Лихолоб, В.В. Петров, А.І. Міллер, Г.М. Міньковський, О.Б. Сахаров, О.В. Старков, В.В. Скибицький, С.В. Трофімов, І.К.Туркевич, В.І. Шакун, Д.А. Шестаков та ін.

Не заперечуючи значущість і безперечний внесок цих науковців в розробку проблем, що розглядаються, слід звернути увагу на те, що основний масив праць вказаних авторів відноситься до 60-80-х років або більш раннього періоду, до якісно іншої ситуації, що існувала в суспільстві, а, отже, і детермінантів протиправної поведінки; науково-методичні розробки і організаційно-правові аспекти правоохоронної діяльності базувалися на відносно стабільному стані злочинності.

Треба відмітити також те, що у теперішній час виникла необхідність в системному аналізі сфери сімейно-побутових відносин, оскільки в цій сфері виявилися нові кримінологічно значущі чинники, а також інтенсифікувалися ті чинники, які раніше діяли, що відбилося на кількісних та якісних ознаках злочинності у сфері сімейно-побутових відносин.

Викладене обумовило актуальність даної проблеми та необхідність її дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Даний напрямок досліджень відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр.., затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96. Дисертація виконана згідно з планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 3.1. Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.. ) і Національній академії внутрішніх справ України (п. 5.1. Основних напрямків наукових досліджень Національній академії внутрішніх справ України на 1995-2000 рр..).

Мета дослідження полягає у визначенні ефективності існуючих форм і методів кримінологічного попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин і розробленні рекомендацій по їх удосконаленню.

Згідно з вказаною метою конкретними, узловими завданнями дослідження є:*

розробка сучасних понять і змісту (соціально-правових) характеристик ситуацій в сімейно-побутовій сфері життєдіяльності суспільства в тих аспектах, які є базовими для правового регулювання практики боротьби із злочинністю;*

дослідження і оцінка реальної ситуації в сфері сімейно-побутових відносин, прогнозування її тенденцій;*

дослідження (як пріоритетної) проблеми захисту і охорони прав і свободи сім’ї при проведенні профілактичної роботи і здійсненні кримінально-правової боротьби зі злочинністю; аналіз міжнародно-правових зобов’язань України в цій області;*

дослідження місця і ролі даної проблеми, її теоретичної розробки і впливу на розкриття суті і механізму формування, а також типологічних особливостей злочинів, які вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин, комплексу факторів, що стимулюють або сприяють здійсненню даних злочинів;*

розробка і обґрунтування заходів, направлених на підвищення ефективності застосування правових засобів боротьби із злочинами в сфері сімейно-побутових відносин, їх випробування і впровадження в правоохоронну діяльність;*

вивчення системи профілактики злочинів, місця і ролі в ній різних соціальних інститутів (сім’ї, школи, правоохоронних, інших державних органів, побутової спільності), проблеми організації їх впливу і співпраці при здійсненні попереджувальної діяльності.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із скоєнням злочинів у сфері сім’ї та побуту.

Предметом дослідження є кримінально-правовий та кримінологічний аспекти злочинності у сфері сімейно-побутових відносин, в тому числі теоретико-методологічні основи, практика та можливі шляхи підвищення її попередження.

Методологія і методика дослідження включають сукупність загальнонаукових і спеціальних соціологічних методів. Дисертант виходить із загальності зв’язків в об’єктивному світі: між цілями пізнання і засобами досягнення результатів в правоохоронній діяльності; об’єктивною обумовленістю протиріч, конфліктів, які витікають з рівня суспільного розвитку; між якістю законодавства, ефективністю правозастосовчої практики, станом злочинності; кількісними і якісними, загальними і особливими ознаками злочинності, як соціально-правового явища, що розвивається за певними законами, що мають, в свою чергу, більш загальні ознаки, які повторюються (типові); взаємозв’язками і співвідношенням об’єктивних і суб’єктивних детермінантів злочинності. При цьому злочини, що здійснюються в сфері сімейно-побутових відносин розглядаються як своєрідний зріз злочинності загалом, що характеризується поєднанням як загальних параметрів, так і параметрів специфічних, зумовлених суттю і структурою суспільних відносин в сфері, що розглядається. При проведенні дослідження дисертант використав комплекс спеціальних методів: логіко-юридичний, порівняльно-правовий, статистичного аналізу, документального аналізу.

Інструментарій дослідження складається з: анкет (двох) для вивчення кримінальних справ, а також таблиць та графіків для зібрання та аналізу статистичного матеріалу. Емпіричну базу дослідження складають матеріали вивчення 317 кримінальних справ та статистичні дані МВС України за період 1992-1999 роки. Вивчення кримінальних справ проводилось у Вінницькій, Миколаївській, Кіровоградській, Запорізькій, Донецькій, Харківській, Черкаській, Рівненській, Київській областях та в м. Києві.

Покладений в основу дисертаційного дослідження емпіричний матеріал відповідає вимогам репрезентативності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першим за часи незалежності в Україні комплексним монографічним дослідженням кримінально-правових та кримінологічних проблем боротьби із злочинністю в сфері сімейно-побутових відносин. Дослідження проведено з урахуванням особливостей правової реформи та організаційно-управлінської перебудови діяльності державних органів, зокрема правоохоронних органів, інших структур, що мають відношення до попередження злочинів в сфері сімейно-побутових відносин. У результаті проведеного дослідження запропоновано авторське розв’язання багатьох дискусійних питань, які існують в теорії та практики боротьби зі злочинами, що скоюються у згаданій сфері. З ряду питань, які раніше не досліджувалися або досліджувалися недостатньо чи за інших умов, зроблені висновки та сформульовані пропозиції щодо удосконалення норм чинного кримінального законодавства, теорії та практики попередження злочинів в сфері сімейно-побутових відносин.

Відповідно до цього в дисертації по-новому ставляться, розв’язуються або теоретично обґрунтовуються і уточнюються, а також виносяться на захист такі наукові і практичні питання:*

обґрунтування базових для проблем сучасних концептуальних положень охорони прав і інтересів сім’ї як соціального інституту суспільства, що вимагають підвищеного рівня правового захисту;*

визначення (на основі аналізу за тривалий період) особливостей кримінологічної характеристики злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин, їх взаємозв’язок з фоновими явищами;*

окреслення комплексу чинників, що зумовлюють здійснення правопорушень в сфері сімейно-побутових відносин; особливу увагу при цьому приділено ролі сімейного і побутового оточення в механізмі протиправної поведінки і, виходячи з цього, розроблені рекомендації по підвищенню ефективності попереджувальної діяльності;*

виявлення суті і змісту процесів профілактики злочинів, зокрема застосування кримінально-правових норм, що вживаються на різних етапах і рівнях діяльності конкретних суб’єктів.

У зв’язку з цим визначаються поняття “побутовий злочин” і “злочин в сфері сімейно-побутових відносин”, що дозволило автору виробити системний підхід до вивчення і розробки проблем боротьби із злочинами в даній сфері.

Профілактика злочинів і застосування кримінально-правових норм розглядається як управлінський процес, що включає різні етапи і форми такої діяльності з точки зору концепції правової бази, “технології” і “процедур”; виділяється “ієрархічна” шкала цінностей інтересів, що охороняються правовими засобами в умовах дефіциту інформації, ресурсного забезпечення, характерних для суб’єктів правозастосовчої діяльності і профілактики правопорушень в сфері сімейно-побутових відносин;*

обгрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства, зокрема, редакції ст. 100 КК України;*

визначення шляхів оптимізації організації і тактики профілактичної і правозастосовчої діяльності в сфері сімейно-побутових відносин, іншого вдосконалення інформаційно-аналітичної роботи, інших організаційних заходів, направлених на підвищення ефективності правозастосовчої практики;*

розроблення деяких психологічних аспектів забезпечення профілактичної і правозастосовчої діяльності співробітників органів внутрішніх справ в сфері сімейно-побутових відносин;*

визначення шляхів реалізації в законодавстві України міжнародно-правових документів про права і відповідальність сім’ї, права неповнолітніх, захист прав людини;*

окреслення можливостей застосування інститутів кримінального права в попередженні правопорушень в сфері сімейно-побутових відносин і діяльності правоохоронних органів.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та викладені в дисертації теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і спеціально-галузеве значення для науки кримінального права та кримінології. Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що зроблені в ньому висновки та пропозиції можуть вважатися певним внеском у теорію кримінального права і попередження злочинності. Вони розширюють і поглиблюють теоретичні знання з кримінально-правових та кримінологічних питань боротьби зі злочинами, що скоюються в сфері сімейно-побутових відносин, обґрунтовують необхідність зміни підходів до вивчення і організації боротьби із злочинами в сфері сімейно-побутових відносин і перенесення центра уваги на якість і результативність профілактичної і правоохоронної діяльності; вони можуть розглядатися також як база для організаційного, інформаційно-методичного і ресурсного забезпечення цієї діяльності.

Особливе теоретичне та практичне значення мають наступні положення та висновки:

1) сучасні концептуальні положення охорони прав і інтересів сім’ї при здійсненні профілактичного і правового впливу на них; 2) пропозиції щодо вдосконалення профілактичної діяльності, створення системи соціальної допомоги сім’ям, організації суспільної системи безпеки; 3) концепція профілактики як елемента державної політики протидії злочинності, що включає комплекс загально соціальних і спеціальних заходів, розробку функцій різних суб’єктів, тактичних прийомів попередження злочинів, а також інші напрями підвищення ефективності діяльності системи попередження правопорушень в сфері сімейно-побутових відносин.

Практична цінність дослідження полягає у фактичному використанні суб’єктами профілактики розроблених автором рекомендацій щодо поліпшення та вдосконалення організації попередження злочинності в сфері сімейно-побутових відносин (результати дослідження використовуються в практичній діяльності УОП і АР ГУАСМ МВС України та Головного управління МВС України в м. Києві).

Практична доцільність дослідження випливає також із того, що викладені в дисертації висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані: а) у правозастосовчий діяльності при вирішенні практичних питань боротьби зі злочинністю у зазначеній сфері; б) правотворчій діяльності при доопрацюванні та прийнятті проекту нового Кримінального Кодексу України, підготовці проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, які стосуються цієї проблеми); в) науково-дослідній роботі для подальшого вивчення загальних і спеціальних питань удосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері сім’ї та побуту; г) навчально-виховному процесі юридичних вузів і факультетів при викладанні відповідних тем курсів кримінального права та кримінології, а також у підготовці відповідної навчально-методичної літератури та ін.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження, теоретичні та практичні висновки і рекомендації обговорювались на засіданнях кафедри кримінології Національної академії внутрішніх справ України. Окремі положення і результати роботи доповідались на міжнародних науково-практичних семінарах “Співробітництво по запобіганню насильства в сім’ї” (лютий, 1999 р., м. Київ; Національна академія внутрішніх справ України) та “Проблеми насильства стосовно жінок і молоді та шляхи його попередження та подолання” (червень, 1999 р., м. Київ; Національна академія внутрішніх справ України).

Окремі матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі та науково-дослідній роботі слухачів і курсантів Національної академії внутрішніх справ України.

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки і рекомендації, що сформульовані в дисертації опубліковані у трьох одноособових статтях в провідних наукових фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків і пропозицій, списку використаних літературних джерел (що включає 198 найменувань) та додатків на 18 аркушах. Загальний обсяг дисертації складає 215 аркушів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

У вступі обгрунтовується вибір та актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета і завдання , зв’язок з науковими програмами МВС України та Національної академії внутрішніх справ України, формулюються наукова новизна роботи, основні положення, що виносяться на захист, теоретичне і практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ перший “Кримінально-правова та кримінологічна характеристика злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин” складається з чотирьох підрозділів і присвячений висвітленню кримінально-правових та кримінологічних аспектів характеристики злочинів, що вчинюються в сімейно-побутовій сфері.

У першому підрозділі “Кримінально-правова характеристика злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин” розглянуті питання про історичне ставлення суспільства і держави до жорстокості в сім’ї, види і характер насильства в цієї сфері та їх кримінально-правова характеристика.

Статистичні дані свідчать, що злочини, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин, мають суттєву питому вагу в загальній масі злочинності і цей показник в останні роки не тільки не скорочується, а навпаки, має відповідну тенденцію до зростання. В цій сфері вчинюється переважна більшість таких небезпечних злочинів, як вбивства, тяжкі та менш тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство. Злочини у сфері сімейно-побутових відносин завдають суттєвої матеріальної і моральної шкоди потерпілим, заважають вирішенню соціальних завдань, що стоять перед нашим суспільством у побудові нових економічних відносин, демократичного, громадянського суспільства.

Ознайомлення та вивчення судово-слідчої практики показує, що до групи цих злочинів насамперед слід віднести навмисне убивство, навмисне заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості, погроза убивством, доведення до самогубства, побиття та мордування, квартирне (побутове) хуліганство, образа, наклеп та багато інших насильницьких і ненасильницьких злочинних діянь, що виникають між злочинцем і потерпілим на ґрунті конфліктних сімейно-побутових стосунків.

На основі проведеного дослідження автор дійшов висновку, що найбільш поширеними злочинами, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин, є навмисні насильницькі злочини, що посягають на суспільні відносини, ядром яких є охорона фізичного статусу особистості (її життя, здоров'я, тілесна недоторканість) та обов'язковою ознакою об'єктивної сторони яких виступають фізичне насильство над особистістю, спроба чи погроза його застосування. Тенденція до зростання насильницьких злочинів у сімейно-побутовій сфері пояснюється, на нашу думку, небезпекою посилення елементів соціальної корозії, подвійної моралі, соціальної апатії, бездуховності, скептицизму та байдужості, що вразили суспільну свідомість і привели до відповідної дегуманізації відносин і в сімейно-побутовій сфері, розповсюдженню агресивності, побутової конфліктності та інших криміногенних явищ. Зіграли свою роль і зростаюча алкоголізація окремих груп населення, зростання нервово-психічної захворюваності, розповсюдження наркоманії, загальне зростання злочинності.

Враховуючи важливий попереджувальний вплив для запобігання більш небезпечних злочинів проти життя і здоров'я особистості, посягань на особисте майно громадян, слід було б в кримінальному законі встановити відповідальність не тільки за погрозу вчинити вбивство, але також і за погрозу заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, знищення майна.

У другому підрозділі “Кримінологічна характеристика злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин“ проведено аналіз точок зору щодо визначення їх поняття, наводяться кримінологічні ознаки зазначеної категорії злочинів.

Результати дослідження свідчать про те, що переважна більшість розглянутих злочинів (80,1%) були скоєні в квартирах і приватних будинках. Під’їзд будинку слугував місцем вчинення злочину у 10,7% випадків. В гуртожитках і на подвір’ях було вчинено 6,0% злочинів і лише у 3,2% - на вулицях. Це, в основному, підтверджується і даними, які отримані при вивченні матеріалів, по яких відмовлено в порушенні кримінальних справ (за винятком кількості побутових правопорушень, що були вчинені в гуртожитках та під’їздах - 17,3% випадків). Проте, наведена цифра, перш за все, свідчить про результат оперативного втручання працівників міліції, завдяки чому вдалось уникнути переростання конфлікту в злочинні дії.

Всі види побутових злочинів, як правило, вчинялись у вечірні (з 18 до 21) години (45,8%) та близько опівночі - з 21 до 24 години (23,7%). Найменша їх кількість припадає на період з 1 до 6 години (9,2%) та з 6 до 12 години (3,0%). Майже кожний п'ятий побутовий злочин вчинений у вихідні, святкові та передсвяткові дні.

Встановлено, що у 57,2% випадках злочини в сфері сімейно-побутових відносин супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18,3% випадках злочинцем застосовувалась холодна зброя. Знаряддями вчинення злочину у 20,6% випадках слугували предмети, випадково підібрані на місці події. Як правило, це були різноманітні предмети господарського вжитку, які в силу ситуаційного характеру розглядуваних злочинів заздалегідь спеціально не готувались до застосування при вчиненні злочину. В поодиноких випадках побутові конфлікти вирішувались із застосуванням вогнепальної зброї.

За попередньо обдуманим умислом і підготовчими діями було вчинено дещо більше 12,0% сімейно-побутових злочинів. До їх числа відносяться і злочини, що були вчинені на замовлення третьою особою. Проте у більшості випадків умисел на вчинення злочину виник лише в ході самого сімейно-побутового конфлікту (80,9%).

Сторонами при вчинені побутових злочинів в своїй більшості виступали особи, які зв'язані між собою сімейно-родинними стосунками: дружина (29,3%), чоловік (11,3%), батьки (6,8%). Щодо неповнолітніх, то вони рідко ставали безпосередньою жертвою сімейно-побутового злочину. Через малолітство вони, як правило, лише опосередковано ставали учасниками конфлікту (в якості свідків) і лише в окремих випадках приймали сторону потерпілого.

Однією із сторін значної кількості злочинів, вчинених в сфері сімейно-побутових відносин, є особи, які перебувають у позашлюбних стосунках або колишнє подружжя. Таких за матеріалами кримінальних справ було виявлено близько 20,0 відсотків.

Крім вказаних осіб, учасниками побутових злочинів були: сусіди (у 12,8% випадках), давні друзі (7,5%), випадкові знайомі (6,8%).

Якщо за даними раніш проведених кримінологічних досліджень частка осіб жіночої статі, що вчинила злочини в сфері сімейно-побутових відносин, становила 10,0-12,0%, то за результатами нашого дослідження питома вага таких осіб становить 26,3%, тобто зросла за останні роки більш ніж удвічі. Поведінка жінок в побутових конфліктах стає агресивнішою і криміногенно небезпечнішою. Це підтверджується також тим, що серед осіб, що перебувають на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ у зв'язку із вчиненням правопорушень в сфері сімейно-побутових відносин питома вага жінок перевищує 16,0% .

Викладене дає підстави виділити серед досліджуваних злочинів в окрему групу ті з них, які вчинені жінками. Такій групі злочинів притаманні як загальні (об'єктивні) чинники, викликані соціально-матеріальними негараздами, так і чинники суб'єктивного характеру (неврівноваженість, емоціональна нестійкість, розбещеність, аморальні погляди, важко пояснювана подразливість, надмірно-принизливе ставлення до членів сімейно-побутового оточення і т. ін.). Нерідко негативного забарвлення набувають такі суто жіночі особливості, як емансипованість, завищена самооцінка своїх можливостей, невиправдана самостійність і незалежність у вчинках, які миттєво проявляються навіть при найменшій підозрі замаху на них.

Іншу групу складають злочини, що вчинюються жінками при наявності віктимної поведінки потерпілої сторони, навіть в певних випадках свідоме провокування, особливо при систематичному вживанні спиртних напоїв, знущаннях, образах, погрозах, інших фактах протиправної поведінки.

На основі одержаних результатів дисертант дійшов таких висновків.

По-перше, особливе значення в генезисі злочинів в сфері сімейно-побутових відносин має безпосередня конфліктна ситуація, у якій відбувається зіткнення протилежних інтересів, характерів, прагнень. Сімейно-побутові відносини визначаються надзвичайно великою кількістю мотивів, які призводять до конфліктів. Конфлікт може виникнути з будь-якої незадоволеної потреби (соціального спілкування, престижу, сексуальної й ін.), але нерідко його основою служать міжособистісні антипатії, психологічна несумісність і т.д.

По-друге, за своєю сутністю конфлікт є дефектом соціального спілкування, найбільш типовий для розглянутих сфер відносин, де соціальний контроль за поведінкою є слабкий, де нерідко існують зневажливі або байдужі ставлення до особи і її інтересів з боку членів сім’ї. Дослідження показало, що конфлікт лежав в основі двох третин злочинів, що вчинялися у сфері сімейно-побутових відносин.

Аналіз різноманітних підходів до кримінологічної класифікації конфліктних ситуацій, що виникають у сфері сімейно-побутових відносин, призвів до висновку про перевагу класифікації, заснованої на якісній інтерпретації причинно-наслідкового зв’язку. При такому підході в сфері сімейно-побутових відносин виділяються злочини як результат: а) тривалого і гострого конфлікту, ініціатором якого був злочинець; б) ситуаційно обумовленої конфліктної поведінки потерпілого; в) аморального способу життя злочинця і потерпілого; г) вирішення злочинцем внутріособистісного конфлікту суспільно небезпечним засобом в об’єктивно нейтральній ситуації.

У третьому підрозділі “Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили насильницькі злочини у сфері сімейно-побутових відносин” запропонована класифікація злочинців в сфері сімейно-побутових відносин, яка представляє, на думку дисертанта, певний практичний інтерес, оскільки фіксуючи в кожній виділеній групі злочинців сукупність істотних властивостей осіб і чинників мікросередовища, що детермінують поведінку, вона тим самим вказує на причинний комплекс, який повинен бути предметом профілактичної діяльності.

За даними проведеного дослідження, найчастіше злочини в сфері сімейно-побутових відносин вчинюються особами у віці 30-40 років (42,8%), на другому місці - особи віком від 25 до 30 років (19,5%). Кожний шостий злочин в сфері сімейно-побутових відносин вчинений особою у віці від 40 до 50 років. Серед осіб, що вчинили злочини в сфері сімейно-побутових відносин молоді у віці до 25 років виявлено лише у 10,7%. Аналогічні дані були отримані і при вивченні віку осіб, які перебували на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ (особи вікової групи 30-40 років становлять 27,0% від загального числа профілактованих, правопорушники у віці від 25 до З років - 23,6%). Це пояснюється тим, що на ці вікові групи припадає найбільша кількість населення, що перебуває у шлюбі, а отже серед них більш поширені злочини, що направлені проти інших членів родини. Слід врахувати і таку обставину, що саме на ці вікові категорії припадає більшість осіб, які зловживають спиртними напоями.

Результати дослідження свідчать про те, що у осіб, які вчинили злочини в сфері сімейно-побутових відносин, істотно переважали антисуспільні інтереси та спрямування до зловживання спиртними напоями (63,1% з числа досліджених), асоціальної небезпечної поведінки в колі сім'ї (15,8%), порушень громадського порядку (10,5%). В інших випадках негативні інтереси і спрямування проявлялись у спілкуванні з особами антигромадської поведінки та раніш судимими (5,3%), в ухиленні від суспільно-корисної праці (6,0%). В окремих випадках спостерігався потяг до жебрацтва, прояви аморальної поведінки. Лише у 6,0% досліджених негативних інтересів не виявлено. В порівнянні з винними 40,0% потерпілих від злочинів, скоєних в сфері сімейно-побутових відносин, не були схильні до правопорушень, і їх поведінка не свідчила про схильність до антигромадських та інших негативних вчинків.

Натомість, лише кожний п’ятий злочинець виявляв бажання до праці і тільки одиниці проявляли інтерес до спорту або цікавились досягненнями культури і мистецтва.

Виявлена в процесі дослідження сукупність специфічних особистих властивостей злочинців в сфері сімейно-побутових відносин, що мають типовий характер, дозволили дисертанту зробити висновок про можливість їх виділення в окремий підтип особи насильницьких злочинців. Він характеризується сукупністю соціально негативних ознак, - серед яких важливу мотивуючу роль грають антигромадські установки і різного роду характерологічні і психічні відхилення (у рамках осудності), що визначають агресивність як домінуючу рису особи.

З урахуванням характеру і міри стійкості антигромадської спрямованості особи виділяються три основні групи злочинців в сфері сімейно-побутових відносин: випадково-ситуативні, ситуативні і злісні.

Першу групу утворюють особи, що скоїли злочин, який суперечить їх загальній позитивній соціальній спрямованості і є наслідком інтенсивного впливу на особу екстремальних умов особистісно-побутового мікросередовища.

До другої групи відносяться особи, для яких здійснення злочину є актом, зумовленим відносною нестійкістю асоціальної спрямованості. В умовах гострої конфліктної ситуації антигромадська орієнтація здійснює домінуючий вплив на мотиваційну сферу особи. Їх образ життя в сім’ї містить елементи криміногенної моделі поведінки. Представникам цієї групи властива ситуативна антигромадська установка, а також яскрава виражена акцентуація особи.

Третю групу складають особи, що займають стійку антигромадську позицію. Як правило, вони зловживали спиртними напоями, систематично вчинювали різні правопорушення за що неодноразове притягувалися до відповідальності, в т.ч. кримінальної. Таким злочинцям притаманна антигромадська установка, що визначає їх схильність до конфліктів з оточуючими, націленість на насильницькі протиправні способи вирішення міжособистісних протиріч.

У четвертому підрозділі “Причини і умови, які сприяють вчиненню сімейно-побутових злочинів” блок причин і умов побутової злочинності розглядається як елемент системи детермінант загальної злочинності і який відповідає властивим цій системі закономірностям.

Дисертант дійшов висновку про те, що криміногенна ситуація в сфері сімейно-побутових відносин загострюється рядом нових загально соціальних факторів, які раніше були відсутні або діяли у більш пом’якшеній формі і які призводять зрештою до вчинення злочинів. Серед них можна виділити:

а) низький матеріальний і духовний рівень життя переважної частини населення України, безробіття, фактична втрата певною частиною населення життєвих перспектив, що негативно впливають на соціально-психологічну атмосферу в сім’ї, істотно знижують її виховний потенціал; б) труднощі в оволодінні професією та працевлаштуванні, активний процес соціальної дезінтеграції різних, перед усім молодіжних, вікових груп, що призводить до втрати соціальних, ідеологічних та інших орієнтирів; в) відсутність налагодженої системи виховання та культурного дозвілля, зниження виховної ролі освіти, культури, моральності, трудових колективів, громадських організацій; г) десоціалізація особи в процесі негативного сімейного виховання; д) інтенсивний розпад сімей, що призводить до збільшення люмпенізованих і десоціалізованих членів суспільства; е) загострення соціально-економічних протиріч в суспільстві, що ставить на межі конфлікту різноманітні, передусім побутові спільності, наслідком чого є зростання корисливо-насильницької мотивації, як найбільш яскраво вираженої тенденції в структурі злочинності; є) падіння рівня дисципліни і дисциплінованості в більшості сфер життя суспільства, що призводить до посилення негативного соціального і правового потенціалу нинішньої молоді; це, в свою чергу, закладає “міну” уповільненої дії для майбутніх поколінь; ж) зростання алкоголізації населення і розширення споживання наркотичних і токсичних засобів як психофізіологічного феномена, що усуває комплекс неповноцінності у молоді (яка виявилася “не при справах”), як наслідування звичаям деякої побутової і дозвільної спільності, спроба відійти від побутової невпорядкованості, сімейного дискомфорту.

Наведений перелік негативних факторів, що сприяють вчиненню злочинів в сфері сімейно-побутових відносин не є вичерпним. Проте саме ці обставини (як кожна в окремості, так і їх певні сукупності) в першу чергу обумовлюють зазіхання в сфері сімейно-побутових відносин.

Безумовним є також і те, що більшість із вказаних чинників виникла ні рік чи два тому. Їх вплив на злочинність в сфері сімейно-побутових відносин простежувався і раніше. Разом з тим лише в останні роки, в період переходу до нових економічних і політичних відносин в державі саме ці фактори набули гострий і інтенсивний характер і зумовлюють в сучасний період негативні тенденції злочинності в зазначеній сфері.

У зв’язку з цим, на думку автора, оцінка реального стану злочинності в цій сфері набуває першорядного значення.

За даними нашого дослідження безпосередніми факторами, які викликали конфлікт в сфері сімейно-побутових відносин, є: небажання конфліктуючої сторони працювати (7,0%); конфліктно-агресивний характер злочинця (90,0%); конфліктно-агресивний характер осіб, що проживали з нею раніше (9,0%); пияцтво злочинця (80,0%); пияцтво осіб, які проживали зі злочинцем (10,0%); невиконання членами сім’ї злочинця сімейних обов’язків (0,5%); протиріччя у вихованні дітей (0,5%); протиріччя із-за користування комунальним приміщенням (2,5%); протиріччя із-за користування присадибною ділянкою (3,0%).

У другому розділі “Організаційно-правові основи попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин”, якій включає чотирі підрозділи, розглядаються питання про загальне попередження, спеціально-кримінологічні заходи попередження та індивідуальне попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин, а також взаємодія органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами у попередженні злочинів, що вчинюються у зазначеній сфері.

У першому підрозділі “Загальне попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин” заходи попередження класифікуються за сферами впливу: економічні, соціальні, ідеологічні, технічні, організаційні і правові. Важливо підкреслити, що як загальні, так і спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин можуть бути класифіковані за такими ознаками .

Економічні заходи попередження злочинності у зазначеній сфері спрямовані на нейтралізацію криміногенних недоліків, протиріч функціонування економічної сфери і виявляють своє значення як на макрорівні (наприклад, оздоровлення економіки країни в цілому, економічний захист найменш забезпечених верств населення за допомогою введення науково обґрунтованого рівня прожиткового мінімуму і т.ін.), так і на мікрорівні (наприклад, пільги і допомога конкретним особам, що знаходяться в критичній ситуації).

Соціальні заходи профілактики злочинності у сфері сімейно-побутових відносин покликані впливати на різні соціальні інститути (сім’я, колектив, громадські організації і т.д.). Так значний профілактичний потенціал містить заходи, що сприяють створенню культу родини, розвитку суспільних основ місцевого самоврядування і т.д.

Ідеологічні міри профілактики зазначених злочинів покликані на базі загальнолюдських цінностей формувати у членів суспільства моральну свідомість, за допомогою диференційованого споживання обмежувати негативний вплив на поведінку людей негативних стандартів масової культури (наприклад, обмежування демонстрації фільмів еротичного змісту по телебаченню (державні і приватні канали) у вечірній час); за допомогою індивідуально-виховної роботи виправляти моральні деформації у осіб із протиправною поведінкою .

До технічних заходів профілактики злочинності у сфері сімейно-побутових відносин відносяться різні технології, правила, засоби і пристосування, що перешкоджають вчиненню злочинів і інших правопорушень, заподіянню суспільно небезпечних наслідків у процесі соціальної діяльності людей (наприклад, технології, що виключають аварійність на виробництві, правила дорожнього руху, засоби охоронної сигналізація, замикаючі пристрої та інш.).

Організаційні міри попередження злочинності у сфері сімейно-побутових відносин покликані сприяти нейтралізації чи мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності. Наприклад, заходи по удосконаленню процесів керованої міграції населення країни, по відпрацьовуванню механізму соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі, по формуванню правильних критеріїв ефективності діяльності правоохоронних органів, що не стимулювали б “гри зі статистикою” на грані кримінальних злочинів (укриття злочинів від обліку, завищення відсотка розкриття злочинів), та інш.

В залежності від змісту правові міри попередження злочинів, що скоюються у сфері сімейно-побутових відносин поділяються на такі, що: 1) забезпечують нейтралізацію умов, що сприяють скоєнню конкретних злочинів (до них відносяться норми різних галузей законодавства, які обмежують дієздатність алкоголіків; регламентують порядок придбання і збереження зброї та інш.); 2) стимулюють до здійснення дій, що перешкоджають або припиняють скоєння злочину (такими є, перш за все, норми кримінального права про добровільну відмову від злочину, необхідну оборону, затримування злочинця); 3) регламентують процес попередження злочинів.

У другому підрозділі “Спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин” розглянуті:

1. Заходи, спрямовані на виявлення джерел криміногенного впливу у сімейно-побутовій сфері (зокрема, виявлення неблагополучних сімей; установлювання джерел негативного впливу у сімейно-побутовій сфері; виявлення випадків сімейної конфліктності та дитячої бездоглядності; установлювання серед членів родин десоціалізованих осіб; виявлення родин, представники яких раніше були засуджені чи притягувалися до адміністративної відповідальності тощо).

2. Заходи, спрямовані на попередження дитячої бездоглядності (підвищення виховних функцій сімей неповнолітніх правопорушників; усунення причин безконтрольної поведінки підлітків; відновлення порушеного контакту між батьками і дітьми тощо).

3. Заходи, що забезпечують узяття на профілактичний облік неблагополучних сімей і постійний контроль за станом взаємовідносин у таких сім’ях.

4. Заходи, спрямовані на підтримку сім’ї (вирішення матеріальних і житлових проблем сім’ї, питань зайнятості дорослих членів сім’ї і неповнолітніх, проблем благоустрою й обслуговування житлових масивів тощо.

5. Заходи, спрямовані на розвиток сфери сімейного дозвілля (зокрема, відродження установ сімейного дозвілля, які колись успішно функціонували; створення й розвиток нових, більш досконалих і розгалужених, форм організації сімейного дозвілля).

6. Заходи психологічної корекції сімейних відносин (створення служб, що надають допомогу в оздоровленні сімейних відносин; усунення психологічної несумісності між членами сім’ї; забезпечення механізму своєчасного лікування осіб, що виявляють відхилення в психіці).

7. Заходи, спрямовані на розвиток мережі суспільних формувань правоохоронної спрямованості позитивного впливу на сімейну сферу.

8. Примусові заходи відповідно до норм цивільного, сімейного, житлового, адміністративного, кримінального законодавства. Вони здійснюються шляхом застосування діючих норм відповідної галузі права з поступовим посиленням методів впливу до правопорушників адекватно їх поведінці з додержанням принципів справедливості й гуманізму.

9. Заходи щодо постійного послаблювання кримінологічного впливу на сім'ю і неповнолітніх на регіональному і районному рівнях (зокрема, передбачають розробку рекомендацій по забезпеченню захисту і стабілізації сім'ї, наданню їй різних видів підтримки).

У третьому підрозділі “Індивідуальне попередження злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин” розглядаються питання кримінологічної діагностики побутових конфліктів як основу прогнозування: а) окремих злочинів на ґрунті міжособистих конфліктів в сімейно-побутовій сфері між суб’єктами особисто-побутових відносин - членами малої неформальної групи; б) їх індивідуальної злочинної поведінки. У обох випадках досліджуються одиничні явища, в яких простежуються закономірності, властиві всьому соціальному феномену - злочинності.

Дисертантом запропонована схема діяльності органів міліції по попередженню злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин, і яка складається з ряду етапів: а) аналіз і попередня оцінка ситуації з метою виявлення і усунення небезпеки для життя конфліктуючих сторін; б) локалізація конфліктної ситуації в сімейно-побутовій сфері; в) оволодіння обстановкою г) аналіз обстановки і з’ясування обставин конфліктної ситуації, д) оцінка обстановки за власними кадрами, ресурсами; г) розробка рішення: розробка її варіантів,