Львівський національний університет імені Івана Франка

Кучабський Олександр Георгійович

УДК 911.3: 2 (477.83)

релігійнА сферА обласного РЕґІОНУ:

трансформаціЯ І територіальнА організаціЯ

(на матеріалах Львівської області)

11.00.02 – економічна та соціальна географія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук

Львів – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі географії України Львівського національного університету імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат географічних наук, доцент Недашківська Наталія Юріївна, Львівський національний університет імені Івана Франка

Офіційні опоненти:

доктор географічних наук, професор Жупанський Ярослав Іванович, Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри географії і картографії України;

доктор географічних наук, доцент Заставецька Ольга Володимирівна, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, в.о. завідувача кафедри географії України;

Провідна установа:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра економічної і соціальної географії, м.Київ.

Захист відбудеться 10 листопада 2000 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.05 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул. Дорошенка, 41.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 7 жовтня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат географічних наук Дубіс Л.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В останні роки проблеми релігійного характеру в Україні стали об’єктом наукових досліджень. Однак, фундаментальних робіт, в яких аналізуються географічні аспекти релігійної сфери є недостатньо. Це стосується як України в цілому, так і окремих реґіонів, що відзначаються своєрідністю і складністю релігійної життєдіяльності. Вивчаючи морфологію, зміст, генезу, дина-міку, чинники і закономірності формування та функціонування територіальної організації релігійної сфери, географія релігії покликана знаходити шляхи її оптимізації на загальнонаціональ-ному, реґіональному та локальному рівнях. В Укра-їні реалізація цього завдання пов'язана з дослідженням трансформації релігійної сфери, яка відбувається під впливом демократизації суспільних відносин в цілому, й суттєво впливає на зміну у її територіальній організації.

Трансформація релігійної сфери України і пов’язана з цим зміна її територіальної організації, полягає в актуалізації проблем релігійної життєдіяльності населення. По-перше, залишаються нерозв’язаними питання співіснування конфесій в нових умовах політико-правового поля України, яке формується з часу відновлення незалежності в 1991 р. По-друге, центральні та місцеві органи влади продовжують шукати ефективні методи регулювання майнових проблем релігійних організацій, що мають свої особливості у різних регіонах України. По-третє, перед державою в цілому і її адміністративно-територіальними підрозділами стоїть комплекс питань, пов’язаних з контролем за діяльністю окремих конфесій, яка не відповідає законодавчо усталеним нормам суспільного співжиття.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі географії України Львівського національного університету імені Івана Франка. Напрям роботи узгоджується з науково-дослідною темою ВС-372Б “Україна на зламі двох тисячоліть: історичний розвиток, населення, господарство, соціально-економічні райони, природничо-екологічні проблеми та їх вирішення з використанням інформаційних технологій” (№ державної реєстрації 0197V017004, 1997-2000 рр.).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розкриття сутності трансформації релігійної сфери, умови і чинники цього процесу в обласному реґіоні та пов’язаною з цим зміною територіальної організації релігійної життєдіяльності населення. Основними задачами дослідження є: узагальнення і подальший розвиток наукових основ суспільно-географічного дослідження релігійної сфери обласного реґіону; розроблення нових методів та підходів вивчення суспільної думки щодо проблем релігійного характеру в межах обласного реґіону; виявлення причинної зумовленості проблем, що виникли у процесі трансформації територіальної організації релігійної сфери Львівської області; аналіз компонентно-територіальної структури релігійної сфери Львівської області; аналіз внутрішньореґіональних відмінностей релігійної сфери Львівської області, проведення на їх основі внутрішньообласного інтегрального релігійно-географічного районування тощо.

Об’єктом дисертаційного дослідження є релігійна сфера обласного реґіону України. Дослідження грунтується на матеріалах Львівської області.

Предметом дослідження обрано територіальну організацію релігійної сфери Львівської області, особливості її формування і функціонування в період структурної трансформації, а також чинники та передумови, які впливають на розвиток релігійної сфери, її територіальну організацію в перехідний період.

Методи дослідження. Географічне дослідження релігійної сфери обласного реґіону здійснено за допомогою методики, в якій виділяються три основні рівні – філософський, загальнонауковий та конкретнонауковий. Під час дослідження було застосовано такі методи збору та обробки інформації як польовий, анкетний, інтерв’ювання, математичний, статистичний, картографічний та інші. Особливе значення у дослідженні релігійної сфери обласного регіону належить методу релігійно-географічного районування.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі узагальнено науково-методичні засади реґіонального релігійно-географічного дослідження, запропоновано нові підходи до дослідження проблем трансформації релігійної сфери та її територіальної організації у конкретному реґіоні (Львівська область); виявлено та проаналізовано зв’язок релігійної сфери з іншими сферами суспільного життя та діяльності, природно-географічним середовищем тощо; на прикладі Львівської області здійснено аналіз особливостей формування реґіональної територіальної релігійної системи; досліджено особливості міжконфесійних стосунків у Львівській області та їх вплив на територіальну організацію окремих конфесій; обгрунтовано територіальну організацію релігійної сфери Львівської області; удосконалено методику релігійно-географічних досліджень, дано рекомендації щодо систематизації та опрацювання джерел для дослідження релігійної сфери обласного реґіону. Зокрема, вперше в практиці вітчизняних релігійно-географічних досліджень використано метод анкетування населення Львівської області як цілісної територіальної структури. При цьому запропоновано методичні нововведення, які дали можливість суттєво покращити якість отримуваних результатів. Зокрема, з метою усунення помилки репрезентативності був запропонований метод верифікації результатів анкетування.

Практичне значення одержаних результатів. Напрямки дослідження узгоджувалися з планами роботи Управління з питань внутрішньої політики Львівської обласної державної адміністрації щодо аналізу суспільно-політичної ситуації в області, впливу релігійного чинника на особливості політичної активності населення тощо. Управлінню передано зібраний та систематизований в процесі дисертаційного дослідження статистичний та картографічний матеріал, який відображає географічні особливості релігійної сфери у Львівській області. Результати досліджень рекомендовані для використання Відділу у справах релігій Львівської обласної державної адміністрації, Львівському обласному управлінню статистики, а також органам виконавчої влади, управлінням та організаційним центрам релігійних конфесій, які діють у Львівській області та інших областях України. Методи вивчення релігійної сфери можуть бути використані для дослідження інших обласних реґіонів. Конкретні висновки доцільно впровадити у курси “Географія релігій України” та “Соціальна географія України”.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані автором особисто. Співавторських ідей чи розробок не використано.

Апробація результатів дисертації. Про результати дослідження доповідалося на наукових конференціях: “Сучасні проблеми географії населення в Україні” (Луцьк, 1993 р.), “Проблеми географії України” (Львів, 1994 р.), “Глобалізація та інтернаціоналізація географічного мислення” (Київ, 1999 р.), “Геополітичні проблеми Центральної та Східної Європи” (Полянчик, Польща, 1999 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано сім праць загальним обсягом 3 авторські аркуші (в т.ч. п’ять статей у вісниках Львівського та Київського національних університетів).

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Повний обсяг дисертації становить 195 сторінок. Робота містить 10 рисунків (9 сторінок), 8 таблиць та 8 додатків (23 сторінки). Використана література складає 140 наукових та документальних джерел (13 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі висвітлено актуальність теми, визначено об’єкт та предмет дослідження, сформульовано його мету та задачі, виділено наукову новизну та напрями практичного застосування результатів дослідження.

У першому розділі – “Науково-методичні основи дослідження трансформації і територіальної організації релігійної сфери” – розроблено понятійно-термінологічну систему суспільногеографічного вивчення територіальної організації релігійної сфери реґіону, здійснено класифікацію географічних проблем релігійного характеру, дано наукову дефініцію поняття трансформації релігійної сфери та визначено її місце в комплексі проблем географії релігії в Україні. Здійснено також комплексний аналіз методики релігійно-географічного дослідження реґіону та розглянуто джерела дослідження реґіональних проблем релігійної сфери Львівської області.

Релігійна сфера є об’єктом географічного дослідження. Оскільки лише конкретні релігійні інституції перетворюють релігійну сферу у визначне суспільне явище, то у поле науково-пізнавальних зацікав-лень географії релігії потрапляють в першу чергу її організовані форми. Такими формами є конфесії - соціальні інститути, що репрезентують спільні для різних суспільних груп релігійні сві-тогляди й можуть формувати територіальну організацію.

Проблему територіальної диференціації організованої релігійності доцільно досліджувати за допомогою показника рівня інституційної релігійності. Він обчислюється як відношення кількості релігійних організацій (громад) певного реґіону до чисельності його населення. Дослідження традиційної релігійності конфесії в географії слід здійснювати шляхом вивчення історичних особливостей суспільного розвитку, з урахуванням класів організованих суб’єктів релігійної сфери - загальнонаціональних, національно-реґіональних, етнічних тощо. Реґіональну та локальну специфіку релігійної сфери доцільно вивчати за допомогою виявлення ареалів моно- та полі-конфесійності. У поліконфесійних ареалах роль та місце окремих конфесій виявляють шляхом співставлення щільності поширення їх локальних релігійних організацій. Будь-яка конфесія може мати континуальне або дискретне (осередкове) поширення, домінувати або бути релігійною меншиною.

Основним практичним завданням географії релігії є пошук шляхів покращання умов для задоволення релігійних потреб населення. Реалізація цього завдання полягає в удосконаленні територіальної організації релігійної сфери, зокрема територіально-адміністративного устрою окремих конфесій. У системі проблем міжконфесійного рівня, що досліджуються географією релігії, є проблема міжконфесійних конфліктів. Останні мають здатність виходити за суто релігійні рамки й відіграють дестабілізуючу роль в суспільному житті.

До істотних проблем географії релігії в Україні відносяться проблеми, пов'язані з трансформацією релігійної сфери, що безпосередньо впливає на її територіальну організацію. Сучасна трансформація релігійної сфери проявляється передусім в процесах інтенсифікації релігійної життєдіяльності у зв'язку з демократизацією її суспільного устрою. Для України даний клас проблем є найбільш акту-альним. Одним з основних шляхів розв'язання цих проблем є моделювання напрям-ків геопросторової реорганізації релігійної сфери й вироблення конкретних рекомендацій для усунення тих явищ, які суперечать новим політико-правовим умовам.

Комплексне релігійно-географічне дослідження може здійснюватися у трьох основних аспектах – функціональному, історико-генетичному і територіальному. На основі кожного з них формуються три напрямки досліджень – історична географія релігії (проблеми формування та історична зумовленість взаємовідносин між різними формами релігійного життя та діяльності); функціональна географія релігії (проблеми функціонування конфесій в стабільних умовах та в періоди трансформації, а також в залежності від їх культово-обрядових особливостей, специфіки організації взаємин між суб’єктами релігійного життя та діяльності тощо); реґіональна географія релігії (особливості проблем релігійної сфери в окремих великих одиницях адміністративно-територіального чи історично-географічного поділу) тощо. Напрямки релігійно-географічних досліджень перебувають у тісній взаємодії між собою та взаємодоповнюють один одного. Крім об’єктів релігійної сфери, досліджуються також передумови та чинники, які мають безпосередній чи опосередкований вплив на її формування і функціонування.

Процес дисертаційного дослідження складався з кількох етапів. Підготовчий етап полягав в аналізі наявних матеріалів, пов'язаних з об'єктом дослідження. Було сформовано джерельну базу релігійно-географічного дослідження та виявлено рівні досто-вірності окремих джерел.

З метою отримання додаткових матеріалів було передбачено польовий етап дослідження, під час якого вико-ристано систему конкретних загальнонаукових методів, сформованих на основі методичного апарату соціології, етнографії та демографії. Соціологічний метод використано для виявлення кількісних характеристик особливостей релігійної сфери реґіону. Найбільш вживаним методом соціологічного дослідження є анкетування. Нами проведено анкетування на території Львівської області. Враховуючи актуальність проблем релігійного характеру для цього реґіону, сформульовано функціональний об’єкт дослідження - сукупність параметрів релігійної сфери, які зазнали найбільш суттєвих змін у результаті загальноукраїнської політико-правової трансформації в останні десять років. Тому, конкретними сторонами дослідження релігійної сфери було обрано: рівень релігійності та конфесійну структуру населення, міжконфесійну конфліктність та її виявлення на локальному і реґіональному рівнях, оцінку державної політики в релігійній сфері та ін.

Під час камерального етапу використано методи обробки інформації і моделювання структурних та функціональних особливостей релігійно-географічного об'єкта, прогнозування ймовірних напрямків його подальшого розвитку. Серед цих методів найбільше значення мають: а) статистичний (обробка, узагальнення та аналіз наявної інформації, що характе-ризує кількісні закономірності релігійної сфери у нерозривному зв'язку з їх якісним наповненням); б) математичний (моделювання релігійно-географічних об'єктів, їх властивостей та відношень шляхом використання принципів і положень, методологічного і формального апарату математики і математичної логіки); в) картографічний (візуально-просторове відображення та інтерпретація математико-статистичного моделювання для формулювання висновків щодо особливостей і відношень досліджуваного об'єкта).

З метою досягнення достатнього ступеня репрезентативності результатів дослідження у роботі запропонований принципово новий підхід – т. зв. метод верифікації результатів анкетування. Він базувався на виявленні взаємозумовленості між окремими соціально-демографічними ознаками об’єкта спостереження й дозволяв уникнути проблеми репрезентативності. До опитувального листа крім основних питань заздалегідь було внесено допоміжні, які виявляли об’єктивні характеристики респондентів (вік, стать, національність, рівень освіти, місце проживання). Для них за допомогою офіційної статистики було визначено коефіцієнти репрезентативності (відношення частки проанкетованих осіб з даною ознакою серед усіх проанкетованих до частки осіб з даною ознакою в генеральній сукупності). Усунення помилки репрезентативності при обробці результатів анкетування здійснювалося шляхом використання т. зв. коефіцієнта верифікації – величини, обернено пропорційної до коефіцієнта репрезентативності.

Метод районування завершував дослідження територіальної організації релігійної сфери обласного реґіону. У географії релігії районування може за-стосовуватися на різних ієрархічних рівнях, на кожному з яких застосовується специфічне співвідношення принципів релі-гійної однорідності території (виділення районів з певними відмін-ними ознаками у співвідношенні окремих релігійних конфесій та релігійної активності населення) і релігійного тяжіння (виділен-ня ядер та центрів релігійного життя та діяльності і сфер їх територіального впливу). Районування можна здійснювати стосовно релігійної сфери в цілому чи її окремих компонентів (інтегральне та компонентне районування). У випадку Львівської області районування полягає у виділенні субобласних районів, що характеризуються особливими рисами релігійної сфери.

Другий розділ – “Географічні передумови трансформації і територіальної організації релігійної сфери Львівської області” – присвячено виявленню причинної зумовленості між територіальною організацією релігійної сфери реґіону та різними сторонами суспільного життя та діяльності, особливостями природно-географічного середовища. Дослідження причинно-наслідкових зв’язків в географії релігії пропонується розглядати крізь призму географічного положення релігійних об’єктів. Здійснено класифікацію передумов, що впливають на формування та функціонування релігійної сфери реґіону.

Релігійно-географічне положення Львівської області є складним, оскільки її територія знаходиться в зоні безпосередньої взаємодії різних напрямків західного та східного християнства. Це зумовлює ряд особливостей у процесах релігійної життєдіяльності віруючих – підвищена релігійність та релігійна активність населення, строкатість конфесійної структури тощо.

Крім релігійно-географічного положення виділено наступні класи передумов: геосоціальні, демогеографічні, природногеографічні. Їх вплив проаналізовано на прикладі релігійної сфери Львівської області.

Основними чинниками, що вплинули на формування сучасної конфесійної структури населення та релігійних організацій Львівської області, були процеси політичного характеру. Зокрема, наявність на території області потужної православної релігійної меншини спричинена значною мірою повоєнними міґраційними процесами – напливом населення з традиційно православних реґіонів. Крім цього, конфесійний розподіл віруючих значною мірою віддзеркалює їх політичні орієнтації – належність до УГКЦ часто розглядається як ознака реґіонального галицько-українського патріотизму, належність до УПЦ КП та УАПЦ свідчить про києвоцентристську орієнтацію віруючих. Натомість симпатії до УПЦ та РКЦ розцінюються зазвичай як прояв відповідно проросійських, чи пропольських політичних поглядів.

У третьому розділі - “Трансформація релігійної сфери Львівської області” – проаналізовано трансформацію релігійної сфери в контексті змін принципових типів взаємодії влади та релігії в суспільстві, виявлено вплив трансформації релігійної сфери на зміни в її територіальній організації, виділено та показано ознаки трансформаційних процесів, розглянуто причини та простежено основні тенденції трансформаційних процесів у релігійній сфері Львівської області починаючи з 1939 р.

Кардинальна зміна чинників політико-правового характеру призводить до порушення стабільного розвитку релігійної сфери й зумовлює в ній трансформаційні процеси. Таким чином, під трансформацією релігійної сфери слід розуміти її адаптацію до нових суспільно-політичних умов, викликану зміною принципів взаємодії між владою та релігією в суспільстві. Вона проявляється у вигляді сукупності окремих процесів релігійного характеру – зміни рівнів релігійності та релігійної активності населення, трансформації традиційної сфери релігійного життя та діяльності, зміни конфесійної структури, трансформації територіальної організації релігійної сфери тощо. Ознакою трансформаційних процесів в релігійній сфері є принципова зміна тенденцій у динаміці основних параметрів релігійного характеру.

Пропонуємо виділяти три типи взаємодії державної влади та релігії. Перший характеризується активним втручанням держави в релігійну сферу з метою використання релігії як засобу контролю над суспільними процесами, або ж усунення територіально-культурної неоднорідності (гетерогенності) - релігійна фаворизація. Другим типом є релігійний плюралізм: паралель-не і рівноправне існування у відповідному політико-правовому полі держави конкуруючих між собою автономних релігійних систем. З метою уникнення міжконфесійної ворожнечі держава бере на себе функції посередника й арбітра в міжконфесійних стосунках. Третій тип - це крайня форма секуляризації суспільних відносин. У цьому випадку політика зводиться до держав-ного контролю над релігією у вузькому сенсі (примусова секуляризація).

Чергування названих типів стосунків зумовлює як суттєві, так специфічні зміни у релігійній сфері. До суттєвих змін слід віднести реакцію релігійної сфери, як автономної суспільної системи, на втручання ззовні. Чергування будь-яких типів, як правило, призводить до короткотривалого спонтанного збільшення рівнів загальної релігійності та релігійної активності в суспільстві і як наслідок цього – підвищення рівня конфліктності та нетерпимості на релігійному ґрунті тощо.

Суттєві зміни основних параметрів релігійної сфери Львівської області, що відбулися протягом останніх років є яскравим свідченням трансформаційних процесів. Насамперед слід звернути увагу на значне збільшення кількості релігійних організацій (протягом 1986-2000 рр. майже в чотири рази). У згаданий період відбулася кардинальна зміна конфесійної структури області. Кульмінаційним у цьому відношенні був 1990 р., протягом якого частка релігійних організацій УГКЦ зросла з 11,0% до 54,1% (табл. 1). Протягом останніх років постійно розширюється конфесійний спектр Львівської області (з 17 у 1993 р. до 40 у 2000 р.). Ряд конфесій активно формують адміністративно-територіальний устрій в межах області – УГКЦ, УПЦ КП, РКЦ та ін. У першій половині 90-х рр. зросла частка віруючого населення області (з 87,5% у 1991 р. до 92,2% у 1997 р.).

Таблиця 1.

Динаміка кількості релігійних організацій та конфесійної структури Львівської області у 1986-2000 рр.

Конфесійна належність

релігійних організацій | 1986 р. | 1990 р. | 1991 р. | 2000 р.

Кількість | % | Кількість | % | Кількість | % | Кількість | %

УГКЦ | - | - | 186 | 11,0 | 1010 | 54,1 | 1480 | 56,3

УПЦ КП | - | - | - | - | - | - | 386 | 14,7

УАПЦ | - | - | 83 | 4,9 | 247 | 13,2 | 344 | 13,1

РКЦ | 10 | 1,5 | 38 | 2,2 | 72 | 3,9 | 128 | 4,9

ХВЄ | 12 | 1,8 | 48 | 2,8 | 50 | 2,7 | 69 | 2,6

ЄХБ | 44 | 6,4 | 27 | 1,6 | 26 | 1,4 | 65 | 2,5

УПЦ (до 1990 - РПЦ) | 599 | 87,5 | 1289 | 76,0 | 431 | 23,1 | 60 | 2,3

Інші конфесії | 20 | 2,9 | 26 | 1,5 | 30 | 1,6 | 96 | 3,7

Всього | 685 | 1697 | 1866 | 2628

У дисертації встановлено, що глибинною причиною сучасних трансформаційних процесів у релігійній сфері Львівської області була неодноразова зміна (чергування) принципових типів взаємодії влади та релігії протягом останніх шістдесяти років. Зокрема, лише від 1987 р. в характері взаємовідновин між владою на релігією почергово змінилися усі три названі типи. Якщо до 1988 р. офіційна влада СРСР здійснювала політику, яка відповідала третьому принциповому типу взаємодії з релігією (примусова секуляризація), то протягом 1988-1991 рр. релігійна політика СРСР уже відповідала першому типові – релігійна фаворизація (особливі умови функціонування було створено для РПЦ); 1991 р. позначився зміною орієнтації державної політики на другий тип взаємовідносин з релігією – релігійний плюралізм. Тенденція релігійної плюралізації суспільства збереглася в Україні й після розпаду СРСР в 1991 р. Поряд з цим, окремі ознаки релігійної фаворизації (УПЦ КП, УПЦ) існують в Україні дотепер.

Починаючи з 1988-1989 рр. певною специфікою відзначалася реґіональна політика в релігійній сфері у Львівській області – період релігійної фаворизації РПЦ тут був менш тривалим (1988-1989 рр.), його продовженням була короткотривала фаворизація УАПЦ (1989-1990 рр.). Політична поразка комуністичних сил на виборах до місцевих рад в квітні 1990 р. стала початком періоду релігійної плюралізації у Львівській області.

Найбільш суттєвий вплив на територіальну організацію релігійної сфери Львівської області сьогодні належить УГКЦ – національно-реґіональній традиційній формі релігії українців Галичини. Нами виявлено, що греко-католиками визнають себе 60,2% віруючих (56,0% від усього населення області). Отже до УГКЦ належить приблизно 1530 тис. жителів області (з них 1183 тис. дорослого населення). Частка греко-католиків є вищою серед корінного населення області (60,4%); жінок (58,4%); осіб, старших 60 років (63,1%); осіб з вищою освітою (59,1%); українців (59,7%); мешканців сільської місцевості (64,1%) тощо. З 702 рад місцевого самоврядування Львівської області релігійні громади УГКЦ зареєстровані на території 671 (95,6%). Хоча віруючі УГКЦ в Львівській області домінують й розміщені переважно рівномірно, є поселення, де переважають віруючі інших конфесій (православних, РКЦ, протестантських). Найбільшою частка греко-католиків є в південно-східних районах області (Жидачівський – 87,1%, Стрийський – 70,7%, Сколівський – 70,7%, Дрогобицький – 60,0% тощо).

Суттєве значення в релігійній життєдіяльності продовжують відігравати православні конфесії. У першу чергу це стосується УПЦ КП, яка намагається репрезентувати загальнонаціональну традиційну форму релігії українців. Вагому роль продовжує відігравати УАПЦ, яка в останні роки переживає значні організаційні труднощі і в функціональному сенсі реґресує до стану деномінації. Дедалі більше рис етнічної форми релігії росіян та білорусів набуває УПЦ. Для всіх релігійних конфесій (крім УГКЦ) характерні територіальні диспропорції в розміщенні релігійних громад. Це суттєво ускладнює формування їх конфесійно-територіального устрою, перешкоджає нормальному функціонуванню територіально-управлінських структур тощо.

Четвертий розділ – “Проблеми удосконалення територіальної організації релігійної сфери Львівської області” - присвячено аналізу формування в межах Львівської області територіальної релігійної системи, особливостей територіальної організації основних (традиційних) конфесій, в т.ч. їх територіального устрою та дано конкретні рекомендації щодо його удосконалення, здійснено типологізацію складових за рядом показників релігійного характеру, здійснено інтегральне релігійно-географічне районування області, розглянуто основні тенденції розвитку релігійної сфери області на найближчий період.

Основним видом релігійних організацій є релігійні громади, сукупність яких формують функціональне ядро обласної територіальної релігійної системи. У Львівській області статус релігійних громад мають 2541, або 97% всіх офіційно зареєстрованих релігійних організацій. Згідно чинного законодавства у створенні локальної релігійної громади повинні брати участь не менше десяти осіб. Порівняно низький чисельний бар’єр релігійної громади є чинником, який мінімалізує територіальні відмінності у їх поширенні та створює умови для їх виникнення у переважній більшості поселень. Станом на 1 січня 1999 р. з 1929 поселень області релігійні громади діяли в 1439 (74,6%).

Класифікацію форм територіальної організації релігійної сфери можна здійснювати за ієрархічним принципом – від глобально-ареальних до елементарних, між якими функціонують перехідні (реґіональні, в т.ч. обласні) форми. Кожна форма територіальної організації релігійної сфери має риси відносно автономної системи. Підставою для виділення реґіональних територіальних релігійних систем є стійкий взаємозв’язок та взаємодія між всіма різноманітними проявами релігійної життєдіяльності. До складу реґіональної територіальної релігійної системи в ідеальному випадку входять: функціональне ядро (сукупність закладів, які безпосередньо здійснюють релігійне життя та діяльність – надають релігійні послуги населенню), релігійна інфраструктура (сукупність закладів та підприємств, які забезпечують можливість реалізації релігійного життя та діяльності), функціональна периферія (сукупність закладів, які провадять другорядні функції релігійного життя та діяльності – освітньо-харитативну діяльність і т.п.) та управлінська підсистема (сукупність закладів та інституцій управління релігійним життям та діяльністю) тощо.

Протягом останніх десяти років релігійна сфера Львівської області набуває рис, характерних для реґіональної територіальної релігійної системи, у якій тісно взаємодіють владні та релігійні структури. Підтвердженням цього є формування окремими конфесіями своїх автономних систем управління Львівської області з урахуванням її адміністративно-територіальних меж. Зокрема, повністю відповідають території області Львівська єпархія УАПЦ, Львівська єпархія УПЦ, Львівське обласне об’єднання ХВЄ, Львівське обласне об’єднання ЄХБ тощо. Екстериторіальні (по відношенню до Львівської області) ознаки мають Галицька митрополія УГКЦ, Львівська архідієцезія РКЦ та Західна конференція АСД України. Дві перші з історичних причин мають надобласний реґіональний характер, а остання у зв’язку з недорозвиненістю мережі локальних релігійних громад об’єднує також релігійні громади сусідніх областей.

Оскільки конфесійно-територіальний устрій часто є консервативним, можна стверджувати, що формування територіальної релігійної системи Львівської області знаходиться на стадії становлення. З усіх одиниць конфесійно-територіального поділу (крім реґіональних надобласних), що діють в межах області, тільки одна залишається міжобласною – Зборівська єпархія УГКЦ, яка включає в себе частину території сусідньої Тернопільської області.

Чинником, який сприяє формуванню в межах Львівської області реґіональної територіальної релігійної системи, є поки що вагома роль органів влади в релігійній життєдіяльності, що особливо проявляється в період трансформаційних процесів. Тому, приведення конфесійно-територіального поділу у відповідність до актуального адміністративно-територіального устрою є важливою умовою покращання взаємодії з органами державної влади й загалом сприяє оптимізації релігійного життя та діяльності на реґіональному рівні.

Специфіка організації релігійної життєдіяльності у поліконфесійних, релігійно-плюралістичних умовах сприяє актуалізації проблеми територіальної організації релігійної сфери на внутрішньообласному рівні. Враховуючи принциповий поділ релігійності на традиційну і нетрадиційну, тісний взаємозв'язок національного (етнокультурного) та релігійного компонентів, відсутність тривких традицій релігійного плюралізму, можна розглядати територіальну організацію домінуючої традиційної конфесії в національній державі як каркас (основу) територіальної організації релігійної сфери в цілому. У випадку Львівської області такою релігійно-територіальною домінантою є УГКЦ.

Особливості територіального розміщення релігійних громад та віруючих УГКЦ вплинули на формування її територіальної структури, відображенням якої є конфесійний адміністративно-територіальний устрій. Його сформовано за триступеневою схемою. Найнижчою ланкою є релігійна громада (парафія), найвищою – єпархія. Проміжною ланкою, що охоплює невелику кількість (близько 10) компактно розташованих релігійних громад, є деканат.

Принциповою відмінністю територіального устрою УГКЦ, запровадженого у 1992 р., є часткова відмова від відтворення елементів адміністративно-територіального устрою держави. Однак, формування територіального устрою УГКЦ слід вважати незавершеним (ще створюються окремі деканати, уточнюються межі між ними). Релігійні громади Львівської області належать до складу трьох єпархій УГКЦ – Львівської архиєпархії (центральна частина Львівської області), Самбірсько-Дрогобицької (південно-західна частина) та Зборівської (північна частина).

Невідповідність територіального устрою УГКЦ державному адміністративно-територіальному устрою є чинником, що негативно впливає на налагодження співпраці з органами влади. Вадами територіального устрою УГКЦ в межах Львівської області є: неспівмірність між окремими його складовими різних рівнів (як єпархій, так деканатів), ігнорування принципу територіальної компактності при формуванні окремих деканатів (зокрема Сокільницького, Роздільського Львівської архиєпархії, Судововишнянського Самбірсько-Дрогобицької єпархії та ін.), недостатнє врахування сфер територіальних впливів центрів окремих деканатів (Сокільницький Львівської архиєпархії, Мокрянський, Підбузький Самбірсько-Дрогобицької та Белзький Зборівської єпархій тощо).

Враховуючи згадані недоречності територіального устрою УГКЦ у Львівській області, вважаємо за необхідне рекомендувати ієрархії УГКЦ:

-

-

-

-

Поряд з постійним збільшенням інтегральності релігійної сфери, що свідчить про інтенсивне формування у Львівській області реґіональної релігійної системи обласного типу, тут існують певні територіальні відмінності (в першу чергу в конфесійній структурі населення та релігійних громад). Аналіз показників релігійного характеру та чинників, що впливають на релігійну сферу, дав підстави для релігійно-географічної типологізації окремих складових Львівської області (рис. 1). Встановлено, що в області функціонує їх п’ять основних типів: тип “А” – центральнообласний греко-католицько-православний з високою часткою релігійних громад нетрадиційних конфесій (Львів); тип “Б” - православно-греко-католицький з дуже низькою часткою релігійних громад нетрадиційних конфесій (Турківський р-н); тип “В” – греко-католицький з низькими частками релігійних громад православних і нетрадиційних конфесій (Жидачівський р-н); тип “Г” - греко-католицько-православний з підвищеною часткою релігійних громад православних конфесій та низькою – нетрадиційних (Бродівський, Буський, Городоцький, Золочівський, Кам’янка-Бузький, Мостиський, Перемишлянський, Самбірський, Старосамбірський, Турківський р-ни та м. Самбір); тип “Д” - греко-католицько-православний з підвищеною часткою релігійних громад нетрадиційних конфесій та низькою – православних (Дрогобицький, Жовківський, Миколаївський, Пустомитівський, Радехівський, Сколівський, Сокальський, Стрийський, Яворівський р-ни та Бориславська, Дрогобицька, Стрийська, Трускавецька, Червоноградська міські ради обласного значення) тощо.

Усі типи релігійної життєдіяльності у Львівській області характеризуються певним територіальним розміщенням і мають динамічний характер. Типологізація адміністративних складових області за характером релігійної життєдіяльності, дала підстави для виділення семи внутрішньообласних інтегральних релігійно-географічних районів: 1) Львів, який виконує роль організаційно-управлінського ядра обласної територіальної релігійної системи, у зв’язку з чим його виділення в окремий релігійно-географічний район є загалом умовним; 2) Північний; 3) Центрально-південний; 4) Південно-західний; 5) Східний; 6) Жидачівський; 7) Турківський. Оскільки Жидачівський та Турківський інтегральні релігійно-географічні райони Львівської області за багатьма параметрами релігійної сфери є схожими до суміжних районів Івано-Франківської та Закарпатської областей, то їх слід розглядати як територіальне продовження інших надобласних релігійно-географічних районів України. В якості окремого релігійно-географічного компонента представлено Львів, який виконує роль організаційно-управлінського ядра обласної територіальної релігійної системи, що формується й відзначається найбільшою своєрідністю за всіма параметрами релігійної сфери. Значний ступінь впливу Львова на формування територіальних особливостей релігійної сфери Львівської області відобразився на формуванні інших шести релігійно-географічних районів. Зокрема, слід відзначити секторний принцип територіальної диференціації релігійної сфери навколо обласного центру (чотири релігійно-географічні райони Львівської області безпосередньо прилягають до Львова).

ВИСНОВКИ

1. Релігійна проблематика відзначається особливою актуальністю на всіх етапах суспільного розвитку. Демократизація суспільного життя передбачає формування релігійно-плюралістичного суспільства, що проявляється в трансформації релігійної сфери та суттєвих змінах у її територіальній організації. Комплексне дослідження проблем трансформації територіальної організації релігійної сфери сприяє органам влади у формуванні системи заходів для нормалізації суспільних відносин у перехідний період. Особливе значення у цьому належить релігійно-географічному дослідженню, оскільки дає змогу впроваджувати державну політику з врахуванням реґіональних особливостей релігійної сфери.

2. Основним об’єктом дослідження географії релігії є організована (інституційна) релігійність. Проблему територіальної диференціації організованої релігійності доцільно досліджувати за допомогою показника рівня інституційної релігійності, що обчислюється як відношення кількості релігійних організацій (громад) певного реґіону до чисельності його населення. Реґіональну специфіку релігійної сфери слід досліджувати за допомогою виявлення ареалів моно- та поліконфесійності. У поліконфесійних ареалах роль та місце окремих конфесій виявляють шляхом співставлення щільності поширення їх локальних релігійних організацій.

3. Географія релігії займається науковим обґрунтуванням створення достатніх умов для задоволення релігійних потреб населення. Реалізація цього завдання полягає в удосконаленні територіальної організації релігійної сфери, зокрема територіально-адміністративного устрою окремих конфесій. Географія релігії досліджує проблему міжконфесійних конфліктів, які мають здатність виходити за суто релігійні рамки й відігравати дестабілізуючу роль у суспільному житті. Історично для Львівської області характерною є католицько-православна лінія міжконфесійного протистояння. У період трансформаційних процесів у реґіоні постала проблема міжправославних конфліктів, більшої актуальності набули протиріччя між традиційними та нетрадиційними конфесіями. На сьогодні Львівська область залишається реґіоном України, де проблема міжконфесійних конфліктів продовжує відзначатися особливою гостротою.

4. Львівська область є інтегральною складовою територіальної релігійної системи України. Область належить до Галицького релігійно-географічного району Західного релігійно-географічного макрореґіону України. Найбільш суттєвий вплив на територіальну організацію релігійної сфери належить УГКЦ – національно-реґіональній традиційній формі релігії українців Галичини. У межах Львівської області немає суттєвих територіальних відмінностей у рівнях релігійності та релігійної активності населення. Протягом останніх десяти років тут інтенсивно формується територіальна релігійна система обласного типу. Територіальна диференціація показників загальної релігійності та релігійної активності пов’язана значною мірою з наслідками урбанізації.

5. Поряд з постійним збільшенням інтегральності релігійної сфери у Львівській області продовжують мати місце територіальні відмінності в конфесійній структурі. Зокрема: а) найбільша частка православного населення спостерігається в тій частині області, яка у довоєнний період входила до складу Перемиської єпархії ГКЦ, та в реґіонах, де перед війною проживала значна кількість поляків; б) релігійні громади РКЦ формуються на основі нечисельних груп віруючих переважно в міських поселеннях, в сільській місцевості скупчення громад РКЦ має місце в Мостиському, Старосамбірському та Самбірському районах; в) протестанти проживають переважно в обласному центрі та великих містах, поряд з цим є скупчення віруючих протестантів в ряді сіл північної (поліської) частини області; г) переважно тільки в обласному центрі діють релігійні громади іудеїв, буддистів, крішнаїтів, мусульман та інших нетрадиційних для Львівської області релігійних вчень.

6. Аналіз ряду показників релігійного характеру та чинників, що впливають та релігійну сферу дав підстави для релігійно-географічної типологізації окремих складових Львівської області. Загалом в її межах виділяються п’ять релігійно-географічних типів, які є наслідком трансформаційних процесів у релігійній сфері. Типи релігійної життєдіяльності в межах Львівської області характеризуються певним територіальним розміщенням. У межах області виділено сім інтегральних релігійно-географічних районів. Відзначається секторний принцип територіальної диференціації релігійної сфери навколо обласного центру.

ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ ОПУБЛІКОВАНО ТАКІ ПРАЦІ:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Кучабський О.Г. Релігійна сфера обласного реґіону: трансформація і територіальна організація (на матеріалах Львівське області). - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.02 - економічна та соціальна географія. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2000.

У дисертаційній роботі розроблена понятійно-термінологічна система географічного вивчення територіальної організації релігійної сфери регіону, дана