НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНДРАТЕНКО ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ

УДК: 634.11:631.50:551.58631.44631.54631.563

АДАПТАЦІЯ ЯБЛУНІ В УКРАЇНІ

06.01.07 – плодівництво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора сільськогосподарських наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті садівництва Української академії аграрних наук

Науковий консультант: | доктор сільськогосподарських наук, професор Лисанюк Віктор Григорович,

Національний аграрний університет,

професор кафедри садівництва

Офіційні опоненти: | Заслужений діяч науки і техніки України,

лауреат премії ім. Л.П. Симиренка,

доктор сільськогосподарських наук, професор

Смиков Володимир Карпович,

Нікітський ботанічний сад, головний науковий співробітник відділу плодових та субтропічних культур

доктор сільськогосподарських наук, професор

Балабак Анатолій Федорович,

Уманська сільськогосподарська академія, завідуючий кафедрою екології, декоративного садівництва і лісівництва

лауреат премії ім. Л.П. Симиренка,

доктор сільськогосподарських наук

Сєнін Віктор Іванович,

Інститут зрошуваного садівництва УААН,

завідуючий відділом агротехніки

Провідна установа: Львівський державний аграрний університет, кафедра плодоовочівництва, збереження і переробки сільськогосподарської продукції Міністерства аграрної політики України, м. Львів

Захист дисертації відбудеться «22» вересня 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.004.04 в Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ–41, вул. Героїв оборони, 15, навчальний корпус № 3, аудиторія № 65.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, Київ–41, вул. Героїв оборони, 11, навчальний корпус № 10.

Автореферат розісланий «18» серпня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балабайко В.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В сучасних умовах в садівництві України яблуня є головною культурою. В структурі плодових насаджень її частка становить понад 70 площі. Станом на 1 січня 1999 р. загальна площа садів цієї культури в господарствах різних форм власності складала 289,2 тис. гектарів.

Плоди яблуні переважають і в загальній масі вироблених плодів і ягід. За даними О.Ю. Єрмакова (1997), в урожаї плодово-ягідної продукції 1986-1990 рр. вони складали 64,1, в 1997 р. – 67,9. Однак валове виробництво плодів яблуні в Україні нестабільне. Протягом 1986-1990 рр. середньорічне їх виробництво становило 1674,7 тис. тонн, а в 1991-1998 рр. – від 568,1 до 1897,8 тис. тонн. Серед країн Європи Україна за цим показником у 1996-1997 рр. займала п’яте місце (1469 тис. тонн) після Росії (2000), Польщі (1950), Італії (1908) і Франції (1885 тис. тонн). Урожайність складає лише 1,5-2,0 т/га залежно від зони вирощування, тобто на одну людину в країні виробляється близько 10 кг яблук на рік, тоді як за медичними нормами необхідно близько  кг.

Передумови розвитку промислового садівництва, що склалися і діяли раніше в Україні, тепер різко змінилися. Традиційно низька продуктивність садів не вписується в засади ринкової економіки, особливо за відкритості зовнішніх ринків. Однією з причин такого становища є не завжди вірно обгрунтовані підходи до організації виробництва не тільки при вирощуванні яблуні, але й у садівництві в цілому. Тривалий час при плануванні розвитку галузі здебільшого керувалися принципом – кожному господарству – сад, не враховуючи великої різноманітності грунтово-кліматичних умов, що стало причиною великої розпорошеності промислових яблуневих насаджень і як наслідок збитковості виробництва плодів.

Важливий вклад у вирішення загальних питань раціонального розміщення плодових культур в Україні внесли вчені-садоводи М.Ю. Гущин, В.І. Майдебура, П.Д. Попович, В.М. Скляренко, М.О. Соловйова, О.М. Шестопаль. Разом з тим комплексної оцінки регіонів щодо розміщення культури яблуні, визначення промислових зон вирощування в літературних джерелах дуже мало. Об’єктивним критерієм такої оцінки є рівень багаторічної врожайності, а також дані досліджень зональної економічної ефективності виробництва.

В останні роки різко знизилася продуктивність насаджень яблуні в господарствах сільськогосподарських підприємств, що зумовлено, насамперед, економічними негараздами, а частково і екстремальними погодними умовами (низькі температури або різкі перепади їх узимку, весняні заморозки, посухи тощо). Водночас темпи зменшення продуктивності далеко не однакові в окремих регіонах, що вказує на різний фактичний ступінь адаптивності садів до умов вирощування.

Узагальнення зарубіжного досвіду свідчить про те, що в США, Канаді, Франції, Іспанії, Польщі, Німеччині та інших країнах навіть за можливості вирощувати яблуню практично по всій території спеціалісти розробляють садівничі карти, які дозволяють визначити промислові зони виробництва продукції з низькою собівартістю та високою якістю плодів для власного споживання та на експорт.

Конкурентоспроможність яблук може бути досягнута, по-перше, за умови врахування технологічних та організаційних чинників, по-друге, при найповнішій відповідності грунтово-кліматичних умов біологічним особливостям росту і розвитку цієї культури. Все це безпосередньо стосується вирішення проблеми адаптивного вирощування яблуні, сутність якого полягає в оптимальному територіальному розміщенні насаджень, правильному доборі сортового складу, котрий повністю відповідає конкретному макро- та мікросередовищам.

Отже, одним з головних напрямків розвитку промислового виробництва плодів яблуні є поглиблення спеціалізації галузі по регіонах, у яких досягається найбільша адаптація такого виробництва, і вдосконалення технології вирощування. Необхідність вирішення всіх цих питань, які не лише становлять науковий інтерес, а й мають велике народногосподарське значення, визначила мету і завдання наших досліджень.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В основу дисертації покладено результати досліджень, виконаних у відповідності з державними програмами “Створити нові високопродуктивні сорти плодових, ягідних, горіхоплідних та декоративних культур” (реєстраційний номер 0196U18180), “Розробити сучасні інтенсивні ресурсозберігаючі екологічно безпечні технології виробництва та зберігання і переробки плодів і ягід” (реєстраційний номер 0196U18182).

На основі досліджень Краснокутської, Подільської, Придністровської, Львівської, Кримської дослідних станцій садівництва (ДСС) та Артемівської дослідної станції розсадництва (ДСР) Інституту садівництва (ІС) УААН, проведених під керівництвом автора, визначалися підходи щодо адаптивного вирощування яблуні в регіонах, виконувались дослідження, спрямовані на розробку ресурсозберігаючих технологій вирощування садивного матеріалу та виробництва яблук.

Мета і завдання досліджень. Наукове обгрунтування придатності окремих регіонів щодо промислового виробництва яблуні в Україні проводилося з урахуванням економічної, грунтово-кліматичної та технологічної точок зору, що забезпечує при відносно низьких ресурсозатратах вирощування високопродуктивних насаджень, а також створює умови для тривалого і якісного зберігання плодів.

Для вирішення поставлених завдань передбачалося –

провести аналіз економічної ситуації щодо виробництва яблук у різних регіонах України –

розробити модель впливу кліматичного фактора на продуктивність насаджень –

провести групування грунтів України за ступенем їх придатності для вирощування культури –

розробити способи закладання та експлуатації маточників вегетативних підщеп для яблуні–

провести оцінку існуючих насаджень в Україні –

визначити роль сорту в адаптації у промислових зонах садівництва –

розкрити можливості використання вегетативних підщеп у різних регіонах країни; –

обгрунтувати регіональні системи захисту насаджень яблуні від шкідників і хвороб; –

визначити лежкість плодів зимових сортів та їх епіфітну мікробіоту в саду та при зберіганні.

Об’єктом досліджень були існуючі й нові типи насаджень яблуні, вітчизняні та інтродуковані сорти (понад 60), вегетативні підщепи (понад 30), грунти (більше 10 типів і різновидів), пестициди (в межах 10 назв), епіфітна мікробіота плодів (близько 20 видів).

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в Україні автором за допомогою розроблених комп’ютерних програм обгрунтовано комплексний вплив грунтово-кліматичних умов на продуктивність яблуні. Визначено і теоретично обгрунтовано коефіцієнти регресії зон вирощування цієї культури в Україні. Здійснено групування грунтів за ступенем придатності їх для вирощування яблуні та складено відповідну карту. Обгрунтовано перспективні способи інтенсивного вирощування вегетативних підщеп, оздоровлення районованих та перспективних підщеп, розмноження їх в культурі in vitro та маточнику. Обгрунтовано методичні аспекти ведення наукових досліджень у сучасних насадженнях яблуні. Проведено науковий аналіз і оцінено напрямок вирощування пальметних яблуневих садів в Україні.

Визначено напрямки та розроблено рекомендації щодо оптимізації технологічних процесів у виробництві плодів яблуні.

Вперше розроблено класифікацію збудників грибних захворювань яблук, вирощуваних в різних регіонах України.

Практичне значення одержаних результатів. За даними комплексних досліджень, узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду, визначено оптимальні промислові зони яблуні в Україні. З використанням наших рекомендацій закладено сади на площі 3500 га, в яких на адаптивній основі можливе вирощування конкурентоспроможної продукції як для внутрішнього споживання, так і для реалізації на зовнішньому ринку.

Розроблені автором напрямки вдосконалення технології вирощування та зберігання плодів яблуні використовуються Державними інститутами проектування садів і ягідників при проектуванні нових насаджень.

Результати багаторічних досліджень, наукові висновки та практичні рекомендації активно впроваджуються в науку і виробництво. Цим питанням присвячені такі науково-практичні публікації, як “Методические рекомендации по определению экономической эффективности использования в садоводстве результатов научно-технических достижений” (1986), “Рекомендации по выращиванию посадочного материала плодовых культур в теплицах” (1987), “Концепція розвитку садівництва в Українській РСР до 2005 року” (1990), “Методика економічної оцінки типів насаджень сортів плодових та ягідних культур і результатів технологічних досліджень у садівництві” (1992), “Створення і продуктивне використання інтенсивних насаджень яблуні” (1997), “Методические рекомендации по хранению плодов, овощей и винограда (организация и проведение исследований)” (1998), “Методика проведення польових досліджень з плодовими культурами” (1996) та інші. Матеріали досліджень використовуються в навчальних посібниках і лекціях з плодівництва в Національному аграрному університеті, інших наукових установах і вузах України.

Реалізація результатів досліджень. Основні наукові розробки автора впроваджені в дослідних господарствах Інституту садівництва УААН, а також у спеціалізованих господарствах Укрсадвинпрому в усіх регіонах протягом 1980-1999 рр. під методичним керівництвом автора. Відповідно до визначених промислових зон розроблено групування грунтів за їх придатністю для вирощування яблуні. Проводиться також перезакладання садів у різних регіонах. Запропонований спосіб вирощування високоякісного садивного матеріалу дозволив дослідним господарствам Інституту садівництва УААН і регіональним дослідним станціям закласти оздоровлені маточники вегетативних підщеп, розмножити селекційні дефіцитні клони та передати їх у розсадницькі господарства. Рекомендована технологія вирощування яблуневих садів дозволяє в умовах виробництва зменшити витрати на закладання та догляд за ними на 30, а пестицидне навантаження на 25 відсотків і підвищити продуктивність насаджень до 25-30 тонн з гектара.

Апробація результатів досліджень. Матеріали дисертаційної роботи доповідалися на міждержавних, республіканських і зональних науково-виробничих конференціях (Москва, 1981, 1987, 1997, Мінськ, 1981; Мічурінськ, 1982; Київ, 1980-1998; Харків, 1995), на симпозіумах і творчих зустрічах з проблем світового садівництва в Айовському державному університеті (США, 1994), Гохенхаймському державному університеті (Німеччина, 1995), Інституті садівництва (Іран, 1999), на всеукраїнських і регіональних семінарах і нарадах з садівництва (1980-1999), координаційних і методичних нарадах галузевого наукового комплексу “Плодівництво” (1995-1999), засіданнях вченої ради Інституту садівництва УААН (1980-1999).

Основні матеріали досліджень демонструвалися на міжнародних і всеукраїнських виставках (Київ, 1988-1998 Москва, 1984, 1997; Штутгарт, 1993).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом обгрунтовано напрямок, розроблено програму та методику досліджень, визначено теоретичні положення та шляхи їх реалізації, проведено експедиційні обстеження насаджень яблуні в усіх зонах садівництва України, здійснено аналіз експериментального матеріалу, виконано близько 60 відсотків лабораторних досліджень. На підставі узагальнення їх результатів передано рекомендації виробництву. Внесок автора в сумісних публікаціях складає 65-80 відсотків.

За надану методичну допомогу в проведенні досліджень, аналізі експериментального матеріалу і підготовці дисертаційної роботи автор щиро вдячний науковому консультанту доктору сільськогосподарських наук професору В.Г. Лисанюку, доктору біологічних наук В.П. Павленко, доктору економічних наук О.Ю. Єрмакову, докторам сільськогосподарських наук В.С. Марковському, М.В. Козаку, науковим співробітникам, аспірантам, інженерно-технічним працівникам Інституту садівництва УААН та його дослідних станцій.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в монографіях “Методика проведення польових досліджень з плодовими культурами” (К. Аграрна наука, 1995, 5,04 д.а.), “Сорти яблуні, імунні до парші” (К. Аграрна наука, 1996, 3,78 д.а.), “Сад і город без пестицидів” (К. Аграрна наука, 1996, 12,18 д.а.) та 60 наукових статтях (21,2 д.а.), з них 21 публікація в наукових збірниках і виданнях, затверджених ВАК України, що належать до фахових, у 7 рекомендаціях і методичних розробках (14,1 д.а.), інших працях. Автор як керівник і виконавець брав участь у проведенні бюджетних, госпдоговірних науково-дослідних робіт, що відображено в наукових звітах протягом 1980-1999 років.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота написана на 300 сторінках, складається із вступу, 9 розділів, висновків та рекомендацій виробництву, довідок про впровадження у виробництво результатів досліджень, включає 82 таблиці і 34 рисунки. Додаток складається із 11 таблиць. Список використаних літературних джерел включає 338 праць, у тому числі 35 зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Наукові основи адаптації яблуні в Україні

У розділі на основі даних про сучасний економічний стан виробництва яблук по регіонах України, адаптації культури до різних кліматичних і грунтових умов, оцінки вітчизняних і зарубіжних підходів авторів дається теоретичне і практичне обгрунтування передумов оптимізації вирощування яблук в країні. Автором встановлено, що при вирішенні складних питань вирощування яблуні необхідно відмовитися від копіювання досвіду ведення галузі в інших, у тому числі європейських країнах. Автор також вважає, що основну увагу слід звернути на адаптацію яблуні в Україні, тобто врахувати особливості грунтово-кліматичних умов регіонів, розробку і удосконалення технологій виробництва садивного матеріалу і плодів.

Умови, об’єкти і методика досліджень

Дослідження виконувались протягом 1980-1999 рр. в Інституті садівництва УААН та на його дослідних станціях, які розташовані в основних грунтово-кліматичних зонах України, де сконцентровані найбільші площі насаджень яблуні (центральне Полісся, східний і західний Лісостеп, Степ, в тому числі Крим).

Клімат України континентальний. Середньорічна температура повітря складає від +5,5...+6,5°С на Поліссі, до +9...+10°С на південному узбережжі Криму та в Закарпатті. Абсолютний максимум температури повітря досягає позначки плюс 36...42°С, абсолютний мінімум становить мінус 20...38°С. Тривалість безморозного періоду – від 120-140 у гірських районах Карпат до 200-220 днів у Криму. Сума активних температур вище 10°С досягає 2400°С на Поліссі, 4000°С у Криму. Період із середньодобовою температурою повітря вище 15°С триває від 60-80 днів у гірських районах Карпат до 140-150 у Криму. Річна кількість опадів коливається від 350 мм у південному Степу до 1200 мм в Карпатах.

Грунти України класифіковано більше як на 1200 різновидів, які за агрохімічними показниками змінюються від найбільш придатних до непридатних для вирощування яблуні. На дослідних ділянках Львівської, Придністровської, Подільської дослідних станцій садівництва та в дослідному господарстві (ДГ) “Новосілки” Київської області грунти сірі опідзолені, темно сірі опідзолені та чорноземи опідзолені, на Артемівській дослідній станції розсадництва – чорноземи звичайні середньогумусні, чорноземи звичайні малогумусні, на Кримській дослідній станції садівництва – чорноземи звичайні малогумусні та каштанові грунти, в дослідному господарстві “Дмитрівка” ІС УААН – дерново-підзолисті піщані та супіщані, в дослідному господарстві “Фастівське” ІС УААН – чорноземи типові легкосуглинкові.

Оцінку впливу кліматичних умов на продуктивність яблуні проводили у виробничих садах і дослідних насадженнях, з них у дослідних господарствах ІС УААН “Новосілки” та “Дмитрівка” Київської області, на Краснокутській (м. Краснокутськ, Харківська обл.), Подільській (м. Вінниця), Львівській (Неслухівський р-н Львівської обл.) та Придністровській (м. Чернівці) дослідних станціях.

Економічну оцінку стану та перспектив виробництва яблук в Україні виконували на підставі статистичної звітності господарств Укрсадвинпрому, дослідних господарств Інституту садівництва УААН, а також за узагальненими даними окремих присадибних господарств.

Об’єктами досліджень були існуючі інтенсивні сади в господарствах Укрсадвинпрому, дослідних станцій і господарств Інституту садівництва УААН на сіянцях Антонівки звичайної та вегетативних підщепах (М 9, М 4, М 3, ПБ 9, ММ 106, 62_, Д 1071).

У стаціонарних польових дослідах проведено оцінку більше 60 районованих і перспективних сортів яблуні.

Особливості плодоношення скороплідних сортів вивчали в дослідному господарстві “Новосілки” ІС УААН на сортах Айдаред, Рубінове Дуки, Зимове лимонне, Антор.

Для тестування, оздоровлення та вивчення способів розмноження вегетативних підщеп для яблуні використовували клонові підщепи 62-396, 54-118, Д , Д , М 9, МАК 9, ІС 5-34, ІС 2-2, ІС 2-9, Р-22, Р-60.

Об’єктами при вивченні епіфітної мікробіоти яблуні були сорти Айдаред, Кальвіль сніговий, Спартан, Флоріна та Прима, які вирощувалися в садах дослідних господарств “Новосілки”, “Дмитрівка” і “Фастівське” Інституту садівництва УААН. Два останніх сорти включені в дослідження з 1997 року як стійкі до грибних захворювань.

Щоденні метеорологічні дані зібрано на метеостанціях або метеопостах, що безпосередньо прилягають або знаходяться на території дослідних установ. Було створено комп’ютерну зону погодних умов, програмна оболонка якої дозволяє систематизувати їх.

Дані врожайності та погодні умови по кожній науковій установі окремо аналізувалися за допомогою парного кореляційного, а потім множинного кореляційного та регресійного аналізу (Бублик Н.А., 1988; Алексеев Р.В., 1998). При проведенні регресійного аналізу використовували функцію лінійної залежності:

Y = a0 + a1 X1 + a2 X2 + ... + an Xn.

Статистичні аналізи проводили на комп’ютері Pentium 200 в програмному середовищі, розробленому в Інституті садівництва УААН. Оцінку придатності грунтів для яблуні виконували в стаціонарному і дрібноділянковому модельному досліді на трьох типах грунтів – дерново-підзолистому піщаному, сірому лісовому легкосуглинковому та чорноземі типовому легкосуглинковому (Неговелов С.Ф., 1972).

Вивчення впливу грунтово-кліматичних умов регіонів України на продуктивність яблуні проводили методом експедиційного обстеження (Шитт П.Г., 1968).

Агротехнічні дослідження з розробки та вдосконалення технології виробництва яблук виконували в 21 лабораторно-польовому і виробничих дослідах, які базувались на біологічних, агрохімічних, біохімічних та економічних обгрунтуваннях отриманих даних згідно з вимогами методичних розробок “Методика польового досліду в садівництві” (1968), “Програмно-методичні вказівки по агротехнічних дослідах з плодовими і ягідними культурами” (1956), “Польові досліди з плодовими деревами” (1969), “Клонові підщепи яблуні і груші” (1984).

Усі обліки та спостереження з сортовивчення проводили за методикою ВНДІС ім. І.В. Мічуріна (1973) “Обліки, спостереження, аналізи, обробка даних у дослідах з плодовими та ягідними рослинами” (1987).

Морозостійкість різних сортів яблуні залежно від забезпечення території теплом і вологою визначали за методикою М.О.Соловйової (1968).

Кореневу систему дерев і саджанців у розсаднику розкопували методом “скелету” (Колесников В.А., 1962).

Під час введення в культуру in vitro та розмноження клонових підщеп використовувалися методичні розробки Р.Г. Бутенко (1964), модифіковані для підщеп яблуні.

Товарні якості плодів визначали сортуванням відібраної партії згідно з ГОСТ 21122-75 “Яблоки свежие поздних сортов созревания”. Вміст розчинних сухих речовин у плодах визначали рефрактометричним методом, цукристість – за методом Бертрана.

Мікробіологічні аналізи виконували в динаміці. Відбір плодів у саду перший раз починали через 10 діб після другої хвилі осипання зав’язі (друга або початок третьої декади червня), потім щомісяця (липень, серпень і вересень – перед закладанням на зберігання) і протягом усього періоду зберігання.

Облік кількісного складу епіфітних мікроорганізмів виконували за допомогою посіву розведень змиву з поверхні шкірочки на відповідні поживні середовища за методами, опублікованими в ряді видань (Методы изучения микроорганизмов и их метаболитов (1966); Методы экспериментальной микологии (1982).

Ступінь схожості та різниці видового складу грибів на плодах визначали за коефіцієнтом Серенсена (Одум Ю., 1975).

Статистичну обробку експериментальних даних проводили за Б.А. Доспєховим (1985) із застосуванням персонального комп’ютера за програмами М.О. Бублика (1996).

Економічну та енергетичну оцінку сортів, способів вирощування підщеп, саджанців та насаджень яблуні виконували відповідно до методики економічної оцінки типів насаджень, сортів плодових та ягідних культур і результатів технологічних досліджень у садівництві, розробленої в Інституті садівництва УААН (Андрієнко М.В., Васюта В.М., Шестопаль О.М., Кондратенко П.В. та ін., 1992).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Стан та перспективи виробництва яблук в Україні

Можливість вирощування яблуні в тому чи іншому регіоні країни ще не є гарантом ефективності виробництва, яка, на думку В.І. Кашина (1998), О.Ю. Єрмакова (1997) та інших авторів, досягається за умови адаптивного ведення галузі. Ігнорування цього фактора і є однією з основних причин того, що садівництво в сучасних умовах виявилося неконкурентоспроможним не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку. Внаслідок цього в Україні поступово зменшується питома вага сільськогосподарських підприємств в загальних валових зборах яблук (табл. 1).

Таблиця 1 – Динаміка виробництва яблук в Україні, тис. тонн (1986–1998 рр.)

Роки | Всі

категорії

господарств | у тому числі

сільськогосподарські підприємства | господарства

населення

тис.т | % до всіх категорій | тис.т | % до всіх категорій

1986-1990 | 1674,7 | 1001,1 | 60,0 | 673,6 | 40,0

1991 | 765,0 | 304,4 | 40,0 | 460,6 | 60,0

1992 | 1147,8 | 524,1 | 45,7 | 623,7 | 54,3

1993 | 1773,8 | 699,4 | 39,4 | 1074,4 | 60,6

1994 | 651,4 | 287,6 | 44,2 | 363,8 | 55,8

1995 | 1046,2 | 263,6 | 25,2 | 782,6 | 74,8

1991-1995 | 1078,3 | 424,9 | 39,4 | 653,4 | 60,6

1996 | 1040,8 | 419,6 | 40,3 | 620,8 | 59,7

1997 | 1897,8 | 610,9 | 32,2 | 1286,9 | 67,8

1998 | 568,2 | 173,5 | 30,5 | 394,7 | 69,4

Таке явище, з одного боку, обумовлено зменшенням у громадському секторі площ під яблунею, а з іншого, зниженням її врожайності. Водночас світове виробництво яблук за останні сім років підвищилось майже в півтора раза.

Незважаючи на жорстку економічну кризу всього народногосподарського комплексу, спеціалізовані садівничі господарства включно по 1995 рік забезпечували прибуткове вирощування плодів. Проте спрощений підхід до подолання монополізму державної власності призвів до значного зменшення обсягів виробництва та реалізації продукції, зниження її доходності, низького рівня заробітної плати робітників господарств, загальної збитковості вирощування яблук. Зниження урожаю яблуні в господарствах населення в окремі роки навіть в областях з найвищими валовими зборами (Івано-Франківська, Львівська, Полтавська, Харківська) в основному обумовлено періодичністю плодоношення. На півдні України, особливо у Криму та в Херсонській області, низький валовий збір яблук у присадибному секторі навіть за сприятливих умов 1997 року обумовлений був, насамперед, недостатньою вологозабезпеченістю насаджень.

Однією з головних причин низької адаптивності вирощування яблук до несприятливих умов є незадовільна організаційно-технологічна основа. Переважну більшість сучасних яблуневих насаджень було створено наприкінці 70-х – у першій половині 80-х років (понад 100 тисяч гектарів щорічно), коли масово використовувався неякісний садивний матеріал (нестандартні однорічні саджанці) і був відсутній належний агротехнічний догляд за молодими садами. Порушувався також районований сортимент яблуневих насаджень. Наприклад, у Сумській області висаджували такі сорти, як Голден Делішес, Старкримсон та інші, для яких місцеві умови були явно непридатними. Тому цілком природно, що такі сади після переведення їх до категорії плодоносних не забезпечували належної продуктивності і стали однією з основних причин зменшення валових зборів яблук.

Різке зниження продуктивності та ефективності вітчизняного виробництва плодів яблуні змушує нас переглянути уявлення щодо перспективи його розвитку. На сучасному етапі першочерговим завданням є перехід до інтенсивного виробництва на адаптивних засадах. Відповідно до цього треба приймати нові рішення не тільки щодо регіонів вирощування продукції за грунтово-кліматичними умовами, а й стосовно сортименту, якості садивного матеріалу, підщеп, формування дерев, захисту їх від шкідників і хвороб тощо.

Вплив кліматичних умов на продуктивність яблуні

На основі створених нами багатофакторних моделей залежності продуктивності яблуні від погодних умов в різних регіонах України в розділі наводяться розроблені моделі рекомендацій щодо відповідності розміщення яблуні по кліматичних зонах і уточнення технологій вирощування.

Інтегрованим показником температури і опадів є гідротермічний коефіцієнт (ГТК). Встановлено (Кулик М.С., Синельщуков В.В., 1966), що при ГТК<1.0 територія належить до зони недостатнього, а якщо цей показник нижче 0.7, то до зони нестійкого зволоження. Спостерігається значна мінливість ГТК. На Кримській дослідній станції, наприклад, він у середньому за останні 20 років складав 0.88, змінюючись в окремі роки від 0.63 до 1.79, що вказує на посушливий характер погоди. Такі ж погодні умови і в зоні Артемівської дослідної станції розсадництва – середнє значення ГТК близько одиниці (при варіюванні від 0,41 до 2,35) - та Краснокутської ДСС – відповідно 1.31 і 0.63 – 2.10 (рис. 1). На території ДГ “Новосілки” та Придністровської ДСС цей показник дорівнює близько 1.5, хоча мають місце і посушливі роки, коли його значення знижується до одиниці. На Львівській ДСС та в ДГ “Дмитрівка” він знаходиться в середньому на рівні 1.8.

Парний кореляційний аналіз урожайності яблуні з показниками погодних умов підтвердив вплив урожайності попереднього року на відповідний показник поточного в ДГ “Дмитрівка” і “Новосілки”, на Краснокутській і Артемівській дослідних станціях (табл. 2). Це наслідок періодичності плодоношення, який на Артемівській ДСР становив 38,4 відсотка.

Як випливає з наших досліджень, на урожайність найчастіше впливає сума активних температур (>5С), потім сума опадів за вегетацію, ГТК, середня вологість повітря, сума активних температур (>10С), річна сума опадів, ГТК за вегетацію, тривалість безморозного періоду, різниця між максимальною та мінімальною температурами в лютому та мінімальна температура в грудні. Наприклад, для зон з високою вологістю (ДГ “Дмитрівка”, Львівська ДСС) таким показником є кількість днів з опадами більше 1 мм. З підвищенням його зростає ризик пошкодження грибними захворюваннями, що обумовлює зниження врожайності.

Рисунок 1. Значення гідротермічного коефіцієнта в роки досліджень

(1978–1998 рр.)

Визначення множинного коефіцієнта детермінації показало, що у ДГ “Дмитрівка” в роки досліджень урожайність яблуні залежить від погодних умов близько 80, на Артемівській, Краснокутській та Львівській дослідних станціях – 68-72, Придністровській ДСС – 60, Кримській ДСС – 57, у ДГ “Новосілки” та на Подільській ДСС - близько 40 відсотків. Таким чином, у кожному регіоні урожайність яблуні формується під впливом місцевого набору погодних факторів, який визначається їх взаємодією та величиною варіювання.

Аналіз рівняння множинної регресії по кожній дослідній установі та господарству показує, що на продуктивність яблуні позитивно впливають такі фактори: на Подільській ДСС – річна сума ефективних температур, річне значення ГТК та абсолютний мінімум температур у грудні; на Краснокутській ДСС – кількість днів з опадами більше одного міліметра, урожайність попереднього року та абсолютний мінімум температур у листопаді і грудні; на Кримській ДСС – річна сума активних температур, сума опадів та середня вологість повітря за вегетацію; Львівській ДСС – середня вологість повітря за вегетаційний період, різниця між щодобовими максимальними та мінімальними температурами в лютому та березні, абсолютний мінімум температур у грудні. Негативні наслідки супроводжуються такими чинниками: на Подільській ДСС – середня вологість повітря за вегетацію; Краснокутській ДСС – річне значення ГТК, перепади температур в лютому; Кримській ДСС -–рік обліку врожаю, кількість днів з негативною температурою під час цвітіння; Львівській ДСС – ГТК за вегетаційний період і кількість днів з опадами більше одного міліметра. На Придністровській ДСС, Артемівській ДСР та в дослідних господарствах “Новосілки” і “Дмитрівка” Інституту садівництва УААН на врожайність насаджень яблуні впливає також місцевий набір показників погодних умов.

Таблиця 2 – Парні коефіцієнти кореляції між погодними умовами

вирощування та врожайністю яблуні (1978-1998 рр.)

(коефіцієнти наводяться тільки при існуванні середнього або тісного зв’язку)

ДСС та ДГ

Показники | ДГ “Дмитрівка” | ДГ “Новосілки” | Артемівська ДСР | Краснокутська ДСС | Кримська ДСС | Подільська ДСС | Придніст-ровська ДСС | Львівська ДСС

Рік | - | -0,59 | -0,80 | -0,68 | -0,58 | - | - | -

Сума активних

температур >+5С | - | -0,30 | - | -0,34 | 0,62 | 0,30 | 0,39 | -

Сума ефективних

температур >+10С | - | - | - | 0,30 | 0,55 | - | 0,41 | -

Сума опадів за рік, мм | -0,35 | - | - | -0,38 | - | - | - | -0,67

Сума опадів за

вегетацію, мм | -0,56 | - | - | 0,30 | 0,33 | - | - | -0,68

ГТК за рік | - | - | - | 0,39 | - | -0,30 | -0,30 | -0,61

ГТК за вегетаційн. період | -0,49 | - | - | 0,35 | - | - | - | -0,68

Середня вологість за

вегетацію, % | -0,67 | - | - | - | -0,3 | -0,30 | - | 0,46

Безморозний період, днів | -0,39 | - | - | 0,39 | 0,50 | - | - | -

Урожайність поперед-нього року, ц/га | -0,36 | 0,30 | -0,62 | 0,34 | - | - | - | -

tmax-tmin за лютий | - | - | -0,37 | -0,37 | - | - | - | -0,31

tmax-tmin за березень | -0,39 | - | - | - | - | - | - | 0,32

tmin за лютий | -0,36 | - | - | - | - | - | - | -

tmin за березень | - | 0,34 | - | - | - | - | - | -

tmin за листопад | - | - | - | 0,53 | - | - | 0,42 | -

tmin за грудень | - | - | 0,29 | 0,38 | - | -0,33 | - | -

tmax-tmin за листопад | - | - | - | - | - | - | - | 0,45

tmax-tmin за грудень | - | - | - | - | - | - | 0,41 | -

Кількість днів з

опадами >1 мм | -0,46 | - | - | - | - | - | - | 0,65

tmin під час цвітіння | - | - | - | - | - | - | 0,51 | -

Кількість днів з t<0 у період цвітіння | 0,47 | - | -0,30 | - | - | - | - | -

Різні сорти яблуні не однаково реагують на погодні умови протягом вегетації. Для кожного сорту існує своя група погодних факторів, які найбільш істотно впливають на врожай. При цьому в кожній грунтово-кліматичній зоні ця група може частково змінюватись. Вивчення контрастних за біологічними характеристиками сортів Айдаред і Спартан в різних регіонах показало, що урожайність першого з них на Подільській ДСС найменше залежала від погодних умов. Вона визначалася лише абсолютним мінімумом температур у лютому та грудні, а також під час цвітіння. При цьому негативний вплив мали тільки грудневі температури. Всі інші погодні показники в тих межах, у яких вони тут проявляються, істотно не змінювали продуктивність сорту. Таким чином, кращими для вирощування Айдареда слід вважати погодні умови Поділля.

На Артемівській ДСР на продуктивність сорту Айдаред істотно впливають декілька показників. З них позитивно – середня вологість повітря за вегетацію та зниження температури в лютому, негативно – різниця між щодобовими максимальними та мінімальними температурами в лютому і абсолютний мінімум температури у грудні. Підкреслимо, що в цьому регіоні шкідливими для сорту є грудневі температури, а в лютому шкодить не зниження їх, а перепади. Отже, погодні умови в зоні Артемівської ДСР також сприятливі для вирощування цього сорту.

На Краснокутській ДСС продуктивність сорту Айдаред більше пов’язана з температурними умовами, а на Львівській ДСС – ще й з негативною дією перезволоження повітря.

Урожайність сорту Спартан менше залежить від погодних умов на Краснокутській та Артемівській і дещо більше – на Подільській та Львівській дослідних станціях.

Такий розподіл придатності погодних умов для вирощування підтверджується і коефіцієнтами детермінації. Залежність продуктивності сорту Айдаред від погодних факторів становить в різних зонах вирощування від 42 до 67, а сорту Спартан - відповідно від 35 до 77 відсотків.

Порівняння цих сортів стосовно реакції на погодні умови свідчить, що на Краснокутській ДСС обидва вони зменшують продуктивність під дією низьких температур під час цвітіння, однак Спартан є стійкішим. Крім цього, сорт Айдаред (як і на Артемівській ДСР) чутливіший до перепадів температури в лютому, тоді як Спартан – у березні. На обидва сорти негативно впливає підвищення вологості повітря. Водночас для Айдареда сприятливим є збільшення суми ефективних температур (0,09 ц/га на 1 градус), а Спартан на таке явище не реагує.

На Поділлі ці сорти змінюють свою врожайність під дією низьких температур у лютому та грудні, однак в Айдареда це було менш відчутно. Спартан у таких умовах негативно реагує на різкі коливання температур як на початку, так і наприкінці зими.

На Львівській ДСС збільшення суми опадів призводить до різкішого зниження врожайності сорту Айдаред, ніж Спартана, а підвищення ГТК - до значного її зростання. Водночас збільшення кількості днів з опадами більше 1 мм знижує врожайність сорту Айдаред, а Спартан на це практично не реагував. Обидва сорти зменшують урожайність при збільшенні тривалості періоду з заморозками під час цвітіння, при цьому Айдаред є чутливішим.

Визначено, що кращими для вирощування сорту Айдаред є погодні умови на Поділлі, а для Спартана – у північно-східному Лісостепу.

Вивчення процесу формування продуктивності яблуні на різних підщепах залежно від погодних умов показало, що врожайність сорту Спартан залежить від них на 4-86%. При цьому погодні фактори найменше впливають на врожайність сорту на насіннєвій підщепі (35%), дещо більше – на М 9 і Д 1071 (відповідно 56 і 58%) і найбільше – на М 4 та Д 471 (80 і 77%). У посушливій зоні Артемівської ДСР підвищення суми ефективних температур викликає зниження урожайності сорту Спартан на підщепах М 9, Д 1071 і Д 471. Збільшення ж вологості повітря, навпаки, супроводжується зростанням урожайності, причому на підщепах місцевої селекції воно істотніше. Особливістю зволоженої зони Львівської ДСС є те, що тут урожайність сорту знаходиться в оберненій залежності від суми опадів за рік, гідротермічного коефіцієнту, вологості повітря та кількості днів з опадами більше одного міліметра. Кількість негативних зв’язків між урожайністю на всіх підщепах і погодними умовами на Подільській ДСС значно менша, ніж на сході та заході України. Це ще раз підтверджує висновок, що на Поділлі погодні фактори в більшості своїй найсприятливіші для культури яблуні.

Метеорологічні умови впливають і на біохімічний склад плодів. Вміст сухої речовини в них залежить від дефіциту насичення повітря за серпень-жовтень та ГТК. При зростанні сухості повітря від 3 до 7 гПа кількість сухих речовин збільшується у плодах сорту Мекінтош в середньому на 0,9% на 1 гПа, Кальвіля снігового – 1,5, Джонатана – 2,9 гПа. Щодо кислотності, то при підвищенні середньої температури повітря за серпень-вересень від 15 до 18°С вона знижується в сорту Мекінтош від 1,5 до 0,3%. На вміст аскорбінової кислоти найбільше впливають характеристики зволоження. При збільшенні гідротермічного коефіцієнта за травень-червень, тобто в початковий період формування врожаю від 0,4 до 2 кількість аскорбінової кислоти в яблуках сорту Джонатан зменшується в середньому від 9,6 до 5,8%. На вміст цукрів впливають як температура, так і вологість. Підвищення першої в серпні-вересні від 14 до 18°С зумовлює збільшення цукристості яблук сорту Мекінтош від 9 до 14%, а зростання дефіциту насичення на 1 гПа збільшує її на 0,2%.

Придатність грунтів України для вирощування яблуні

Проведено оцінку трьох найпоширеніших в Україні грунтових відмін: дерново-підзолистий, сірий лісовий та чорнозем типовий, які характеризуються контрастністю агрохімічних параметрів.

Найбільш повно родючість досліджуваних грунтів відтворює просторова локалізація кореневої системи. В дерново-підзолистому грунті вона у глибину розміщується двома чітко вираженими ярусами. Найсприятливіший поживний режим гумусо-елювіального горизонту зумовлює формування тут верхнього ярусу коріння, кількість якого становить 30-37 відсотків від усієї кореневої системи. Нижній, більш потужний ярус локалізується в зоні стабільного вологозабезпечення на глибині 80-140 см. Слабокисла реакція півтораметрового шару сірого лісового легкосуглинкового грунту із стабільним водним режимом і достатнім запасом поживних речовин забезпечує відносно рівномірне насичення кореневмісного шару коренями.

Лімітуючим чинником розвитку кореневої системи яблуні в чорноземі типовому є лужна реакція грунтового розчину, що зумовлена карбонатами кальцію та магнію. Тут основна маса коріння розміщується в 30-40-сантиметровому вилугуваному шарі. При вмісті карбонатів у верхньому перехідному генетичному горизонті 4-6% маса коренів у ньому зменшується майже вдвічі порівняно з вилугуваним шаром. В міру зростання лужності грунту з глибиною зменшується насичення профілю корінням. У грунтотворчій породі, де вміст карбонатів досягає рівня 12-14%, корені практично відсутні.

Від розвитку кореневої системи певною мірою залежить продуктивність яблуні. В середньому за п’ять років досліджень цей показник на чорноземі типовому на 47% нижчий, ніж на сірому лісовому та дерново-підзолистому грунтах. Товарна якість плодів на дерново-підзолистому грунті складає до 90 відсотків вищого сорту, а на чорноземі типовому – тільки до 65 залежно від помологічного сорту.

Радіоактивне забруднення навколишнього середовища внаслідок Чорнобильської