ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

КОВАЛЕНКО ВОЛОДИМИР ОПАНАСОВИЧ

УДК 371.(09)(477)

ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ДЖ.ДЬЮЇ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПЕДАГОГІЧНУ ТЕОРІЮ Й ПРАКТИКУ В УКРАЇНІ

(20-ті РОКИ ХХ ст.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки Академії педагогічних наук України

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Сухомлинська Ольга Василівна,

Академія педагогічних наук України,

академік-секретар

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Євтух Микола Борисович,

академік-секретар відділення

вищої школи АПН України;

кандидат педагогічних наук, доцент

Болгаріна Валентина Сергіївна,

зав.лабораторією педагогічної соціології

Інституту проблем виховання АПН України

Провідна установа: Житомирський державний педагогічний університет,

кафедра педагогіки, Міністерство освіти України,

м.Житомир.

Захист дисертації відбудеться “24” березня 2000р. о 14год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м.Київ, вул. Артема, 52д.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м.Київ, вул. Артема,52д).

Автореферат розіслано “_22_” лютого 2000р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

професор Легкий М.П.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження і ступінь наукової розробки проблеми

Розвиток демократичних процесів в Україні, зростання духовного самовизначення українського народу, вплив нових інформаційних технологій в умовах посилення інтелектуалізації праці вимагають створення нової системи народної освіти, основаної на національно-культурних традиціях з урахуванням прогресивних досягнень вітчизняної і світової педагогіки. Згідно з Законом України “Про загальну середню освіту”(13.05.1999) перед сучасною школою стоїть завдання сформувати людину критично-творчу, діяльну, вольову, конкурентноздатну, працелюбну, з високими громадянськими якостями, готову відстоювати соціальну справедливість, прогрес, мир на планеті. Саме тому педагогічна наука і шкільна практика сьогодні перебувають у пошуках оптимальних і перспективних шляхів демократизації, гуманізації та індивідуалізації навчально-виховного процесу, побудови взаємин між учителем та учнем, спрямованих на реалізацію можливостей кожної дитини, максимального прояву нею творчої самодіяльності. У зв’язку з цим зростає інтерес до історії освіти, особливо першої чверті ХХ століття, яка була наповнена педагогічною творчістю і продемонструвала альтернативні підходи до реформування школи.

В останні роки дослідники-педагоги України переглядають своє ставлення до розвитку вітчизняної педагогічної науки і шкільної практики. Що ж до історії зарубіжної педагогіки, то українські вчені ще недостатньо уваги приділяють об’єктивному аналізу її прогресивних течій і досвіду, зокрема впливу ідей провідних педагогів Заходу на характер, зміст і методику навчально-виховного процесу в школах України. У зв’язку з цим наша увага і зосередилася на непересічній постаті американського філософа і педагога Джона Дьюї (1859-1952), ідеї якого мали і мають донині значний вплив на розвиток педагогічної теорії і практики багатьох країн світу.

Реформування української системи освіти в 20-х роках, впровадження інноваційних принципів організації навчально-виховного процесу (трудова школа, соціалізація життя дитини, комплексна система навчання і виховання, бригадно-лабораторна форма організації навчання тощо) значною мірою запроваджувалися під впливом зарубіжного руху за реформу школи і реформаторської педагогіки кінця ХIХ – початку ХХ ст., одним із напрямів якої і стала прагматична педагогіка Дж.Дьюї.

Філософсько-педагогічну теорію американського вченого глибоко вивчали і позитивно оцінювали визначні українські педагоги 20-х років – С.Русова, О.Музиченко, І.Соколянський, Я.Мамонтов, Я.Чепіга, С.Ананьїн та ін. У 20-ті роки в СРСР були перекладені і поширені в Україні деякі філософсько-педагогічні праці Дж.Дьюї: “Педагогика и психология мышления”(1922), “Введение в философию воспитания”(1922), “Школы будущего” (1922), “Школа и общество” (1925), а також роботи, де розкривався досвід втілення його педагогічних ідей у практику шкіл США: Ев.ДьюЇ “Дальтонский лабораторный план”(1924), Е.Паркхерст “Воспитание и обучение по дальтонскому плану”(1924), праці У. Кілпатрика “Метод проектов” (1924), “Основы метода” (1928), “Обучение в условиях меняющейся цивилизации” (1930).

У вітчизняній педагогіці відсутні дослідження творчої спадщини Дж.Дьюї, де б систематизовано й узагальнено аналізувалися його педагогічні погляди. Певна наукова інформація про педагогічні погляди Дж.Дьюї подана в “Педагогической энциклопедии” [1964-1967рр.] у статтях: “Дж.Дьюи”, “Прагматическая педагогика”, “Дальтон-план”, “Метод проектов” (Б.Єсипов, З.Равкін), “Комплексная система воспитания” (З.Равкін), у підручниках з історії педагогіки, а також в окремих працях Б.Вульфсона, З.Малькової, М.Бернштейна, А.Волкова та ін. Проте інформація ця застаріла, уривчаста, фрагментарна, упереджена, в ній акцентується реакційність педагогічних поглядів Дж.Дьюї.

Сьогодні відсутні й спеціальні дослідження, які б розкривали вплив педагогічної теорії Дж.Дьюї на практику навчання і виховання в школах України 20-х років. Історико-педагогічні дослідження М.Гриценка, М.Грищенка, Г.Ясницького та ін. не дають об’єктивного аналізу цієї проблеми. Класовий підхід до аналізу соціальних явищ, яким була пронизана вся педагогічна наука, призвів до суб’єктивних оцінок як філософсько-педагогічної концепції Дж.Дьюї в цілому, так і його впливу на розвиток української освітньої системи.

Цілісний розвиток педагогічної думки і шкільництва в Україні в аналізований період представлений, на наш погляд, у навчальному посібнику за ред. О.В.Сухомлинської “Нариси історії українського шкільництва (1905-1933)”(1996). У ньому підкреслюється, що на розвиток української педагогіки 20-х років суттєво вплинула реформаторська педагогіка, зокрема ідеї Дж.Дьюї. Зміст цього впливу грунтовно не досліджувався. Тому виникає необхідність об’єктивного, неупередженого висвітлення педагогічних поглядів Дж.Дьюї та їх впливу на українську педагогіку 20-х років, що включає вивчення стану шкільної освіти в Україні в досліджуваний період, особливо причин прорахунків і невдач багатьох плідних підходів до обгрунтування і організації навчально-виховної роботи загальноосвітньої школи. Усе це і зумовило вибір нами теми наукового дослідження - “Педагогічні ідеї Дж.Дьюї та їх вплив на педагогічну теорію й практику в Україні (20-ті роки ХХ ст.)”.

Об’єкт дослідження – філософська, соціологічна та педагогічна спадщина Дж.Дьюї.

Предмет дослідження – педагогічні ідеї Дж.Дьюї та їх вплив на педагогічну теорію і шкільну практику в Україні у 20-ті роки ХХст.

Мета дослідження – розкрити суть педагогічних ідей Дж.Дьюї; проаналізувати характер, зміст і специфіку їх впливу на українську педагогічну теорію і шкільну практику 20-х років ХХ ст. та визначити можливості їх використання у процесі реформування сучасної школи.

Завдання дослідження:

1.

1.

1.

1.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання з її вимогами об’єктивності, доказовості, історизму; теорія розвитку особистості як єдності біологічного і соціального; підхід до навчання, виховання і розвитку учнів як взаємозв’язаного і цілісного процесу; основні положення системного підходу до педагогічних процесів і явищ. У дослідженні особливе значення мають також теоретичні положення про людину як мету історичного процесу, про загальнолюдські цінності, духовність як провідну рису світогляду, про зв’язок історії з сьогоденням і доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів у сучасній освітній практиці.

Методи дослідження: науково-історичний, проблемний і логічний аналіз філософської, історичної, психолого-педагогічної, методичної літератури, наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників; історико-генетичний аналіз праць Дж.Дьюї, його сучасників та попередників; вивчення архівних матеріалів; системно-структурний метод та метод порівняльного аналізу.

Основні джерела дослідження:–

праці Дж.Дьюї: біографії, мемуари, педагогічні монографії, журнальні статті, виступи, доповіді, маловідомі і невідомі українському читачеві праці, в тому числі й ті, що не перекладалися українською (чи російською) мовою;–

документи і матеріали щодо становлення і розвитку педагогічної думки і шкільної практики в Україні в 1917- 1933 роках;–

матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та органів державного управління України; –

матеріали відділу державного архіву Чернігівської області в м.Ніжині;–

матеріали Педагогічного музею АПН України;–

твори видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів - Я.Коменського, Дж.Локка, Ж-Ж.Руссо, Й.Песталоцці, К.Ушинського, П.Блонського, Н.Крупської, Й.Гербарта, О.Декролі, У.Кілпатрика, С.Русової, А.Макаренка, присвячені основоположним проблемам теорії та практики виховання учнівської молоді;–

праці провідних українських педагогів-дослідників 20-х років –Я.Чепіги, О.Музиченка, О.Залужного, І.Соколянського, Я.Мамонтова, С.Ананьїна, Г.Іваниці та ін., у яких висвітлюються основні теоретичні підходи до реформування шкільної освіти в 20-х роках;–

праці сучасних вчених у галузі теорії та історії педагогіки – А.Алексюка, В.Бондаря, В.Болгаріної, С.Гончаренка, М.Євтуха, І.Зязюна, Н.Ничкало, В.Онищука, В.Паламарчук, О.Савченко, О.Сухомлинської, М.Ярмаченка та ін.;–

періодична педагогічна преса 20-х років, зокрема журнали “Шлях освіти”, “Радянська освіта”, “На путях к новой школе” та ін.;–

сучасна українська педагогічна періодична преса; –

довідково-бібліографічна література;–

автореферати дисертацій та дисертаційні дослідження;–

зарубіжна література з питань історії освіти та виховання.

Наукова новизна та теоретичне значення дисертаційного дослідження полягають у тому, що в дисертації вперше дається цілісний об’єктивний аналіз педагогічних поглядів Дж.Дьюї, виділено основні напрями його педагогічної спадщини, визначено ті, що значно вплинули на реформування освіти в США та інших країнах світу. У дисертаційному дослідженні встановлено, що зміна парадигми “школи навчання” на “трудову школу” відбувалася в Україні у 20-х роках під значним впливом зарубіжної реформаторської педагогіки і зокрема філософсько-педагогічної концепції Дж.Дьюї, визначено причини і характер цього впливу, його зміст та специфіку.

У науковий обіг впроваджені невідомі і маловідомі документи і дослідження, серед яких праці Дж.Дьюї, що значно розширили і конкретизували наукові уявлення про педагогічну спадщину Дж.Дьюї, її вплив на тогочасні освітні процеси в Україні та їх прогностичний характер для сучасного етапу розвитку педагогічної науки та практики.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його теоретичні положення і висновки, фактичний історико-педагогічний матеріал можуть бути використані при вирішенні певних наукових та практичних завдань реформування системи освіти, підвищенні якості підготовки педагогічних та управлінських кадрів шляхом викладання курсів педагогіки, історії педагогіки, проведення спецкурсів та спецсемінарів з питань розвитку народної освіти, а також при написанні підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з теорії та історії педагогіки для широкого кола вчителів, вихователів, науковців, студентів; у діяльності теоретико-методологічних та методичних семінарів кафедр педагогічних вузів, самоосвіті вузівських викладачів; при організації роботи методичних об’єднань вчителів середніх шкіл та інноваційних навчальних закладів; у роботі студентських наукових гуртків, підготовці курсових та дипломних проектів.

Обгрунтованість та вірогідність результатів дослідження забезпечується використанням методів, адекватних меті та завданням дослідження; опорою на принципи історизму, об’єктивності; науковим аналізом фактологічного матеріалу в історико-генетичному, порівняльно-історичному, логічному і проблемному аспектах.

Досягнуті у процесі дослідження результати можна сформулювати у вигляді положень, які виносяться на захист:

1.

1.

1.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданні лабораторії теорії та історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України, доповідалися на науково-практичних конференціях: міжнародній – Ніжин (1998), республіканських – Чернігів (1996), Ніжин (1996, 1997), вузівських – Ніжин (1996-2000). Зміст основних положень дослідження відображено у 9 одноосібних публікаціях автора. Матеріали дослідження використовувались у лекціях при читанні курсів “Історія педагогіки”, “Педагогіка” у Ніжинському державному педагогічному університеті імені Миколи Гоголя.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використанної літератури (297), додатків. Зміст викладено на 179 сторінках основного тексту.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обгрунтовано актуальність і ступінь вивчення обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано завдання, розкрито методологічні основи, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів роботи, викладено положення, які виносяться на захист, обгрунтовано вірогідність результатів дослідження, їх апробацію.

У першому розділі “Філософія освіти у спадщині Дж.Дьюї” розкрито світоглядні засади педагогічних поглядів Дж.Дьюї, його концепцію демократичного виховання, дидактичні погляди та розвиток педагогічних ідей Дж.Дьюї у школах США.

Формування Джона Дьюї як педагога проходило в період розгортання у педагогіці широкого реформаторського руху, викликаного науково-технічною революцією, демократичними процесами у суспільному житті, розвитком вікової психології. На формування його педагогічних поглядів значний вплив мали ідеї Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці, Й.Гербарта, Ф.Фребеля, а також американського педагога-новатора Ф.Паркера.

До педагогічної науки він звертається у 1894 році, коли починає працювати деканом факультету філософії, психології та педагогіки Чиказького університету. Під впливом реформаторських ідей Дж.Дьюї відкриває у 1895 році першу у США дослідну школу-лабораторію, а згодом публікує праці, де обгрунтовує шляхи докорінного оновлення шкільної системи: “Моє педагогічне кредо”(1897), “Школа і суспільство”(1899), “Дитина і програма навчання”(1902), “Школа і дитина”(1906), “Як ми мислимо”(1910), “Школи майбутнього”(1915), “Демократія і освіта”(1916), “Вступ до філософії виховання”(1910). Одночасно він глибоко досліджує проблеми психології, етики: ”Психологія”(1886), “Вивчення етики”(1894), “Психологія і суспільна практика”(1901), “Етика”(1908) та ін. У 20- ті роки ХХ століття Дж.Дьюї активно пропагує свої погляди, читаючи лекції у США, Японії, Китаї, Туреччині, Мексиці, виступаючи у пресі, беручи участь у діяльності “Асоціації прогресивного виховання”, яку педагог очолював від початку її утворення (1919).

У 1930 році Дж.Дьюї вийшов на пенсію, але продовжував науково-педагогічну діяльність. До найвизначніших праць цього періоду належать: “Свобода і культура”(1940), “Освіта сьогодні”(1940), “Школа майбутнього”(1940), “Проблеми людини”(1946).

В історію розвитку світової педагогічної думки Дж.Дьюї ввійшов як засновник прагматичної педагогіки. Спираючись на основні ідеї філософії прагматизму (Ч.Пірс, У.Джемс, Дж.Мід) та розробляючи власні погляди, він методологічно й теоретично обгрунтовує концепцію американського “прогресивістського виховання”, формує нову філософію освіти.

Аналіз праць Дж.Дьюї та наукових джерел, у яких досліджується його спадщина, дозволяє нам виділити фундаментальні філософські засади, на яких грунтується прагматична педагогіка. До них ми зараховуємо: –

тезу про те, що спонукальною силою пізнання світу людиною виступають її потреби, а вихідною точкою всякого пізнання є людська діяльність;–

положення про те, що критерієм істинності тієї чи іншої ідеї є результати її практичного застосування, що підтверджуються експериментальним дослідженням;–

твердження, що істина, пізнання, знання та наука служать людині для подолання труднощів і проблем; знання завжди носить практичний характер;–

ідею про те, що розум, розумові здібності є результатом досвіду, активної діяльності; –

погляд на інтелект, розумові здібності як на основний інструмент, за допомогою якого людина розв’язує проблеми, що виникають у її житті, включаючи й пізнавальні та наукові; –

розуміння сутності моралі як результату поведінкових актів, що залежать від реальних дій індивіда;–

положення про те, що демократія є моральний і етичний спосіб життя, спільного існування, в рамках якого кожна людина прагне до самореалізації, має самоцінність, внутрішню гідність.

Дж.Дьюї вперше в американській педагогіці висловив думку про те, що виховання є соціальною функцією суспільства.

У розвитку дитини Дж.Дьюї великої ваги надає спадковості, виступає прихильником біогенетичної теорії розвитку, вважає, що спадковість виступає основою подальшого формування в соціумі. Вчений вважав, що у демократичному суспільстві поняття рівності стосується лише надання рівних можливостей для розвитку, у будь-якому іншому розумінні рівність у вихованні неможлива, бо люди є якісно різними від народження. Розвиток особистості, за переконанням Дж.Дьюї,- це продукт взаємодії біологічного (спадковості), соціального (середовище і виховання) і безпосередньої діяльності дитини. Сам розвиток Дж.Дьюї розумів як ріст (дозрівання, дорослішання), який є безперервним, неоднорідним і різноплановим процесом.

Лише суспільство, - наголошував Дж.Дьюї,- повністю надає позитивних форм розвитку дитини. Поняття виховання вчений розглядає широко, як процес становлення людини, розвиток її індивідуальності, формування особистості, виховання громадянина суспільства. Суспільство через визначення виховних завдань, створення системи виховних інститутів забезпечує соціалізацію особистості. Поняття демократичного ідеалу Дж.Дьюї трактує як визначення динамічно-орієнтованої мети і завдань виховання, зумовлених прогресивними тенденціями розвитку суспільства. Головною метою виховання Дж.Дьюї вважав формування у дитини здатності до саморегуляції у соціумі, який постійно змінюється. Школа, згідно Дж.Дьюї, повинна бути “суспільством у мініатюрі”, соціальним центром життєдіяльності дітей, працювати на засадах демократії, самодіяльності, зв’язку з життям. Орієнтуючись на демократичний ідеал виховання, вона виконує функції управління процесом соціального становлення, формування особистості дитини, враховуючи, з одного боку, соціальні вимоги суспільства (соціальні норми, традиції, перспективи соціального розвитку), а з другого – індивідуальні особливості дитини (задатки, схильності, інтереси, емоційно-вольові риси тощо), які також є динамічними.

Як прихильник біогенетичного напрямку у визначенні факторів розвитку особистості, Дж.Дьюї, однак, вважав, що без спеціального зовнішнього керування психічні властивості і здібності, вроджені задатки не розвинуться. Школа мусить забезпечити збереження і розвиток суспільних традицій, адаптувати їх для розуміння і засвоєння дітьми, вилучати, по можливості, з існуючого оточення речі, які матимуть негативний вплив на дитячу свідомість, і бути інструментом класового вирівнювання, усунення соціальних конфліктів. Реалізація суспільної мети виховання полягає у “примусі” з боку суспільства. “Примус” у вихованні, згідно Дж.Дьюї, полягає у розвитку вихователями волі, характеру, здібностей з урахуванням вроджених задатків дитини і вимог суспільства до людини. Отже, теза про природний розвиток сил дитини і підпорядкування цьому процесу виховних засобів і методів у педагогічній системі Дж.Дьюї не суперечить потребі послідовного цілеспрямованого педагогічного керування ними відповідно до суспільної мети виховання.

Важливим засобом і основою виховання Дж.Дьюї вважає працю дітей. Школа мислилася ним як трудова община. Школами майбутнього він називає американські школи, в основі організації навчального процесу яких була праця дітей.

Життєдіяльність вихованців у школі вчений радить організовувати на засадах самодіяльності та самоврядування: активної участі всіх учнів у вирішенні питань внутрішкільного життя; організації праці (виконанні в шкільних майстернях замовлень населення, робіт для задоволення власних потреб тощо); випуску шкільної газети, де висвітлювалися б новини шкільного та міського (сільського) життя; організації шкільних клубів і об’єднань; організації зв’язків із зовнішнім світом тощо.

Ідеали демократії, демократичне виховання і справедлива соціальна селекція відповідно до природних задатків у Дж.Дьюї тісно взаємопов’язані і взаємодоповнюючі. У численних працях він обстоює демократичне право кожної дитини на повноцінний розвиток своїх потенційних можливостей і відповідне навчання незалежно від соціального статусу та матеріального становища її батьків. З організацією такого виховання молоді Дж.Дьюї пов’язує суспільний прогрес.

Значна увага в дисертації приділена аналізу та оцінці дидактичних поглядів Дж.Дьюї. Аналіз його праць свідчить, що він різко критикує традиційну систему навчання, побудовану на репродуктивній передачі, засвоєнні і відтворенні знань, що вимагає від учнів значних зусиль та зовнішнього дисциплінування і зовсім не враховує інтереси і потреби дітей. Зіставляючи погляди прихильників традиційної системи навчання з поглядами прихильників педоцентризму і теорії інтересів, Дж.Дьюї доводить, що їх протиставлення є дидактичним непорозумінням, бо інтерес і довільна увага, об’єднані зусиллям, становлять неподільну цілісність, забезпечують мотивацію учіння, внутрішнє дисциплінування. Така цілісність досягається, за переконанням Дж.Дьюї, лише при включенні учнів у процес розв’язування проблем.

У дисертації аналізуються погляди Дж.Дьюї на проблемне навчання, яке він абсолютизує, вважає єдиним шляхом розвитку інтелекту дитини.

Принцип проблемності Дж.Дьюї тісно пов’язує з іншими дидактичними принципами: діяльнісного (трудового) підходу до навчання, активності та самодіяльності, зв’язку з життям, індивідуалізації та диференціації, інтеграції, наступності у навчальній роботі, інтелектуальної свободи учнів. Провідним принципом виступає принцип індивідуалізації. У багатьох публікаціях вчений розкриває і основні шляхи індивідуалізації навчання: виведення навчального процесу за межі школи з метою розширення та упорядкування індивідуального досвіду дитини, включення її у різноманітні трудові процеси, експериментування, доступне віку і пов’язане з її інтересами та потребами. І все це на тлі самостійного творчого розв’язування пізнавальних проблем, повсякденного вивчення і спрямування інтелектуального розвитку дитини вчителем.

Дж.Дьюї був одним із перших, хто обгрунтовував необхідність інтегрованих занять у початковій школі. Інтеграція змісту навчання, на його думку, сприяє формуванню цілісної картини світу в усіх його зв’язках і залежностях, формує у дітей уміння орієнтуватися у навколишньому, відчуття потреби у знаннях, розуміння їх практичної значущості. Дж.Дьюї визнавав необхідність визначення змісту окремих навчальних предметів у старших класах. Тут обсяг, роль і узагальнення матеріалу повинні залежати від ступеня його зв’язку із суспільним життям. Дж.Дьюї піддає критиці прихильників теорії “вільного виховання”, які зміст навчання визначали спонтанними інтересами дитини. Він акцентує увагу на необхідності спрямування і керування розумовим розвитком дитини дорослими через компетентний, вдумливий добір змісту навчального матеріалу.

У дисертації зазначається, що безумовною заслугою Дж.Дьюї є визначення змісту, форм і методів навчання, які мають враховувати безпосередні інтереси і потреби дітей. Проте в його педагогічній концепції не знайшли належного висвітлення об’єктивні закономірності виникнення інтересів та соціально-педагогічні фактори, що впливають на їх формування, а також шляхи розв’язання проблеми співвідношення між врахуванням інтересів дітей і необхідністю засвоєння певного кола знань основ наук. Це призвело до певної суперечності його дидактичної системи: Дж.Дьюї пропонував методи навчання, спрямовані на пробудження і нарощення інтелектуального потенціалу учнів, розвиток їх пізнавальної самостійності, творчого мислення, критичного ставлення до усталених ідей, а з другого боку, обмежував теоретичний компонент змісту освіти; опора ж лише на практичний досвід фактично затруднювала розв’язання цих завдань.

Педагогічні ідеї Дж.Дьюї мали своє практичне втілення у досвідно-експериментальній школі при Чиказькому університеті, наукове керівництво якою здійснював сам Дж.Дьюї з 1895 по 1904 рік; у розробці вчителькою Е.Паркхерст дальтон-плану та інспектором шкіл У.Кілпатриком - методу проектів, діяльність яких він підтримував і пропагував.

Дж.Дьюї мав визначальний вплив на реформування освіти в США упродовж перших 30-ти років ХХ ст. Під впливом його ідей у США сформувалася нова педагогічна парадигма, основними принципами якої були: визнання права кожної дитини на індивідуальний розвиток і повну самореалізацію своїх сил і можливостей; організація навчання шляхом діяльності; розвиток учнівського самоврядування. На практиці це проявилося передусім у відмові від єдиних навчальних планів і програм та введенні системи предметів за вибором; широкому тестуванні учнів з метою вивчення їх навчальних можливостей і визначення програм подальшого навчання, застосуванні у початковій школі комплексного та “супроводжуючого” навчання, демократизації шкільного життя.

У другому розділі “Вплив педагогічних ідей Дж.Дьюї на українську педагогічну теорію і практику” подається оцінка творчого доробку Дж.Дьюї українськими педагогами 20-х років, розкриваються особливості впровадження педагогічних ідей Дж.Дьюї у практику роботи шкіл України в цей період.

Зазначається, що на початку століття у дореволюційній Росії, яка була єдиним педагогічним простором і для Наддніпрянської України, простежується тенденція до зміни педагогічної парадигми (П.Блонський, К.Вентцель, О.Зеленко, К.Крупська, С.Шацький та ін.). Школу навчання пропонувалось замінити школою трудовою, активною (у різних варіантах). Розвивалася теорія і практика вільного виховання. Українські педагоги (Я.Чепіга, С.Русова, О.Музиченко та ін.) наголошували на необхідності реформування системи навчання, обгрунтовуючи принципи вищості засобів пізнавальної діяльності над власне змістовим матеріалом, переважання активних дослідницьких методів над репродуктивними, самоаналізу над контролем з боку вчителя, встановлення суб’єкт-суб’єктних взаємин між учителем і учнями в навчальному процесі.

Короткочасна державна незалежність України (1917-1920) викликала велику соціально-педагогічну творчість, інтенсивні наукові пошуки інноваційних підходів до організації навчального процесу, широке вивчення передового вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду.

З встановленням радянської влади починається новий етап розбудови освіти в Україні, для якого було характерним прагнення використати при реформуванні освітньої галузі все цінне із світового досвіду. Особливий інтерес українські вчені і керівники Наркомосу (Й.Зільберфарб, Я.Мамонтов, С.Ананьїн, О.Музиченко, І.Бровер, Г.Гринько, Я.Ряппо та ін.) проявляли до американської системи освіти. Особливою прихильністю користувалися погляди Дж.Дьюї. Відзначалося, що педагогіка Дж.Дьюї орієнтована на поступ техніки і виробничих сил, демократії, з одного боку, і на науково-експериментальні підходи до психології дитинства - з іншого. Я.Мамонтов, І.Бровер відзначали, що Дж.Дьюї в найбільш узагальненому вигляді висловив основні прогресивні положення реформаторської педагогіки початку ХХ ст., значно повніше за інших обгрунтував парадигму активної (діяльної, трудової) школи, показав, що сучасний стан розвитку суспільства вимагає технічної освіти та піднесення культурного рівня мас, розкрив соціальну функцію виховання, його роль в удосконаленні суспільства.

Українські вчені підтримували педоцентричні ідеї Дж.Дьюї, зокрема про керований саморозвиток дитини на основі педологічних знань про неї – анатомію, фізіологію, психіку, спадковість, вікові та індивідуальні особливості, інтереси, потреби (О.Залужний, І.Соколянський, В.Прототопов, А.Володимирський, С.Ананьїн, Я.Чепіга, Ф.Шміт та ін.).

Перспективними визнавалися ідеї Дж.Дьюї щодо інтеграції змісту навчання, особливо у початковій школі, організації навчання як процесу розв’язування проблем.

Разом з тим, окремі положення педагогічної системи Дж.Дьюї піддавалися критиці, зокрема положення про те, що у навчанні треба цілком покладатися на творчу діяльність, доцільнішим визнавалося поєднання інформаційних (репродуктивних) та творчих (проблемних) методів навчання (О.Залужний); не підтримувалася і позиція Дж.Дьюї щодо засвоєння суспільного досвіду учнями методом “культурних ступенів”, перевідкрить. Поділяючи погляди Дж.Дьюї щодо низької ефективності класно-урочної системи, українські вчені висловлювали власні ідеї її реформування (С.Ананьїн, М.Зарецький та ін.); засуджувалася тенденційно, на наш погляд, й індивідуалізація навчально-виховного процесу.

У 20-х роках на шкільну практику України найглибший вплив мали такі ідеї Дж.Дьюї: соціалізація та демократизація навчально-виховних закладів, педоцентризм, організація школи як трудової общини, інтеграція змісту освіти, проблемне навчання. Ці ідеї втілювалися в застосуванні комплексної системи навчання, методі проектів, бригадно-лабораторній організації занять, розвитку мережі закладів соціального виховання тощо. Можливість їх впровадження була зумовлена творчим розвитком педагогічної науки українськими вченими в цей період, з одного боку, а з іншого – відкритістю шкільної практики до плідних загальноцивілізаційних надбань.

У дисертації детально аналізуються особливості реалізації ідей Дж.Дьюї у шкільній практиці України в 20-ті роки, визначено причини відходу на початку 30-х років від педагогічного новаторства, показано значення передових педагогічних ідей того періоду для реформування освіти в сучасних умовах.

Вивчення та аналіз педагогічних ідей Дж.Дьюї та їх впливу на педагогічну теорію й практику в Україні у 20-ті роки ХХ ст. дозволило зробити наступні висновки:

1. На початку ХХ століття у світовому педагогічному процесі проявилася чітка тенденція до зміни парадигми “школи навчання”, яка не могла забезпечити розв’язання нових завдань, викликаних стрімким соціально-економічним розвитком, процесами демократизації суспільного життя в економічно розвинених країнах. Ці процеси вимагали підготовки активного, ініціативного працівника, здатного до тривалої, стійкої і напруженої, самостійної діяльності, з внесенням у неї елементів творчості. Така трансформація виховних завдань викликала широкий реформаторський рух у педагогіці, основою якого були різні варіанти парадигм “трудової школи” та “вільного виховання”.

2. У кінці ХІХ- на початку ХХ ст.Дж.Дьюї, видатний американський філософ і педагог, здійснив філософсько-науковий аналіз педагогічної теорії та практики й створив нову філософію освіти, концептуальні положення якої мали визначальний вплив на розвиток педагогічної науки і системи освіти в США та багатьох країн світу упродовж ХХ століття. Педагогіка Дж.Дьюї становила нову педагогічну парадигму, новаторськими ідеями якої виступили: обгрунтування педоцентризму як сукупності принципів природовідповідності і дитинознавства, визнання дитини як вищої соціальної цінності, забезпечення їй умов для повної самореалізації; розуміння школи як центру організації життя дітей, наповненого цікавою, змістовною діяльністю, що забезпечує повноцінний гармонійний розвиток; опора на працю як основу людського життя і пізнання, прогресу людства і людської особистості; інтеграція змісту освіти з опорою на краєзнавство у початковій школі; зміщення акцентів у навчальному процесі із змісту навчання на розвиток мислення (особливо творчого) та способів пізнавальної діяльності; обгрунтування демократичного виховного ідеалу, основними рисами якого педагог вважав високий інтелектуальний розвиток, загальнолюдські моральні цінності, громадянські якості та орієнтацію на соціальний прогрес, справедливість.

3. Ретроспективний аналіз розвитку педагогічної науки і практики в першій чверті ХХ століття в Україні дозволяє зробити висновки про те, що в цей період під впливом прогресивних ідей реформаторської педагогіки, які найповніше синтезував Дж.Дьюї, відбувався значний прогрес у теоретико-методологічному і методичному обгрунтуванні системи освіти, була сформульована нова філософія освіти, основними загальнопедагогічними принципами якої були: педоцентризм, гуманізація, диференціація і індивідуалізація, демократизація, опора на працю, зв’язок з життям.

4. Порівняльний аналіз основних положень філософії освіти Дж.Дьюї з ідеями української педагогіки 20-х років дає підстави зробити висновок, що в основі реформування освітньої галузі в Україні найбільшою прихильністю користувалася прагматична педагогіка Дж.Дьюї. Її творча реалізація призвела до пошуку нових освітніх технологій: комплексної системи навчання, модифікації дальтон-плану, бригадно-лабораторної форми навчання з опорою на метод проектів, перенесення центру виховання учнівської молоді з родини в заклади соціального виховання, розвитку сільськогосподарського та індустріального ухилів при визначенні змісту навчання залежно від місцевих соціально-економічних умов, розвитку школи як виробничого колективу, що функціонує на засадах самоврядування та самодіяльності вихованців, широкого розгортання клубної роботи.

5. На відміну від США, де розвиток педагогічних ідей Дж.Дьюї в основному сприяв впровадженню індивідуалізації та диференціації як змісту, так і форм та методів навчання, у педагогічній теорії та практиці України найбільшу підтримку та розвиток мали ідеї Дж.Дьюї щодо соціалізації учнівської молоді, перетворення школи у центр соціального життя учнів, тісний зв’язок школи з життям, з працею. Цьому було підпорядковано визначення змісту навчання, організаційних форм і методів навчання (комплексні програми, виробничі ухили, бригадно-лабораторна форма навчання тощо).

6. В Україні кінця 20-х – початку 30-х років кризовий стан освіти був зумовлений не “реакційністю” впливу американської педагогіки, і зокрема педагогіки Дж.Дьюї, а конкретно-історичними умовами, в яких функціонувала система освіти: надзвичайно низьким рівнем матеріального стану шкільної мережі; низькою теоретичною, методичною і загальнокультурною підготовкою переважної більшості вчителів; недостатнім науковим обгрунтуванням як змісту, так і методики організації навчально-виховного процесу, абсолютизацією дослідницьких методів, самонавчання і самоосвіти учнів, перекладанням на них складної роботи із засвоєння соціального досвіду без належного керівництва з боку вчителя. Партійно-класовий підхід спричинив перенесення центру ваги у роботі школи на класове виховання, активну участь у соціалістичному будівництві, формування в учнів комуністичної ідеології при недооцінці необхідності інтелектуального розвитку дітей, збагачення їх знаннями, хоч це й широко декларувалося. Зміцнення авторитаризму в управлінні державою призвело до уніфікації типів шкіл та масового переведення всіх шкіл на нові форми і методи роботи, чим значною мірою були дискредитовані прогресивні у своїй сутності інноваційні підходи до організації навчально-виховного процесу у 20-ті роки.

7. Науковий аналіз сучасних підходів до реформування системи освіти в Україні дозволяє нам зробити висновок, що новаторські ідеї прагматичної педагогіки Дж.Дьюї, які мали значний вплив на українську педагогіку 20-х років, знаходять свій творчий розвиток у таких напрямках, як посилення національного виховання на основі визнання національної ідеї як інтегруючої при визначенні змісту навчання та форм і методів роботи з учнями, гуманізації шкільного життя; надання гуманістичного спрямування парадигмі “школи навчання”; впровадження розвивального навчання, зміні авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно зорієнтовану.

8. Джерелами творчості сучасних педагогів-дослідників є органічне поєднання прогностичного пошуку з ретроспективним творчо-критичним осмисленням генези та результатів розвитку як світового історико-педагогічного процесу, і зокрема спадщини Дж.Дьюї, так і українського досвіду 20-х років. Такий підхід спонукає педагогів до орієнтації змісту навчання на особистісний розвиток вихованців, стимулювання їх творчої пізнавальної діяльності, створення в навчальному процесі ситуацій інтелектуальної свободи; проведення дидактичного аналізу ефективності класно-урочної системи; вироблення підходів до інтегрування навчального матеріалу та його диференціації; визначення школи як центру життєдіяльності учнів, організованого на принципах самоврядування та дитячої самодіяльності.

Основний зміст дисертації відображено в публікаціях:

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

Коваленко В.О. Педагогічні ідеї Дж.Дьюї та їх вплив на педагогічну теорію й практику в Україні (20-і роки ХХ століття). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Інститут педагогіки Академії педагогічних наук України, Київ, 2000.

Дисертаційне дослідження присвячено цілісному аналізу педагогічних поглядів Джона Дьюї (1859-1952). Узагальнено й охарактеризовано теоретико-методологічні і методичні засади прагматичної педагогіки Дж.Дьюї: концепцію демократичного виховання, дидактичні ідеї, розвиток його педагогічних ідей у школах США.

У дисертації розкривається оцінка творчого доробку Дж.Дьюї українськими педагогами 20-х років. Визначено й проаналізовано характер, зміст та специфіку його впливу на українську педагогічну теорію і практику навчання та виховання учнівської молоді в 20-ті роки. Показано значення новаторських педагогічних ідей у педагогічній думці України, сформульованих під впливом прагматичної педагогіки Дж.Дьюї.

Ключові слова: прагматична педагогіка, інструменталізм, педоцентризм, виховний ідеал, дальтон-план, метод проектів, комплексна система навчання, бригадно-лабораторний метод, інтеграція змісту навчання, індивідуалізація навчання.

Коваленко В.А. Педагогические идеи Дж.Дьюи и их влияние на педагогическую теорию и практику в Украине (20-е годы ХХ ст.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. Институт педагогики Академии педагогических наук Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена целостному анализу педагогических взглядов Джона Дьюи(1859-1952). Обобщено и охарактеризовано теоретико-методологические и методические положения прагматической педагогики Дж.Дьюи. Раскрыто концепцию демократического воспитания, дидактические идеи, показано развитие его педагогических идей в школах США.

В диссертации анализируется оценка творческого наследия Дж.Дьюи украинскими педагогами 20-х годов, определено и проанализировано характер, содержание и специфику его влияния на украинскую педагогическую теорию и практику. Показано значение новаторских педагогических идей в педагогической мысли Украины, сложившихся под влиянием прагматической педагогики Дж.Дьюи.

Ключевые слова: прагматическая педагогика, инструментализм, педоцентризм, дальтон-план, метод проектов, комплексная система обучения, бригадно-лабораторный метод, интеграция содержания обучения, индивидуализация обучения.

Kovalenko V.A. Pedagogical ideas of J.Dewey and their influence on pedagogical theory and practice in Ukraine (20-th years of the 20-th century). Manuscript.

Dissertation for the Candidate of Pedagogical Sciense scientific degree competition in speciality 13.00.01 – general pedagogics and history of pedagogics. Institute of Pedagogics of the Academy of Pedagogical Sciense of Ukraine, Kyiv 2000.

The dissertation is devoted to the integral analysis of the pedagogical views of John Dewey(1859-1952). In the preamble the author substantiates the topicality of the problem and the extent to which it has been previously investigated, determines the subject, the aim,the tasks and methodological foundations and methods of the research, reveals scientific novelty, theoretical and practical significance of the resullts of the investigation. The approbations of the results of the investigation are shown.

In the first chapter “Philosophy of Education in the heritage of J.Dewey” the author generalizes and characterizes theoretic and methodological conceptions of the pragmatic pedagogics of J.Dewey, investigates the ideas of democratic upbringing and his didactic views, shows the development of his ideas in the schools of the USA.

The author shows J.Dewey’s coming into being as an educationalis and his substantiation of the main standings of pragmatic pedagogy. It is stressed that the