КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КРАСАВІН

Сергій Володимирович

УДК. 18.7.01

ДІАЛЕКТИЧНИЙ СИНТЕЗ У ДОСЛІДЖЕННІ

ФЕНОМЕНА ТВОРЧОСТІ

Спеціальність 09.00.08 Естетика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському державному

лінгвістичному університеті

Науковий керівник — доктор філософських наук,

професор Бровко Микола Миколайович, Київський

державний лінгвістичний університет,

кафедра суспільних наук

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Легенький Юрій Григорович, Київський

державний університет технологій та дизайну,

завідувач кафедри дизайну

кандидат філософських наук Федорова Ірина

Ігорівна, Національний технічний університет

України ”КПІ”, доцент кафедри філософії.

Провідна установа — Інститут філософії імені

Г.С. Сковороди НАН України.

Захист відбудеться “26” жовтня 2000 р. о 10 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.01.39 при

Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

252001, Київ-1, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій

бібліотеці Київського університету імені Тараса

Шевченка (вул. Володи-мирська, 58).

Автореферат розісланий “26” вересня 2000 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої Ради Шинкаренко О.В.

загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Необхідність всебічного дослідження феномена творчості зумовлена тими змінами, що відбуваються тепер у країні. Становлення молодої держави потребує творчої активності її суб’єктів, а ця активність можлива лише за умови найповнішого засвоєння всієї світової культури.

Актуальність теми і основний напрямок дисертаційного дослідження викликані кількома моментами.

Онтологічне підгрунтя проблеми творчості сягає безмежної глибини вічних питань людства. Проблема творчості органічно пов’язана з фундаментальними філософсько-антропологічними питаннями "свободи волі", "детермінізму", "необхідності", співвідношення "пізнаного" та "непізнаного" в людині, у всесвіті. Єдиної вичерпної відповіді на ці питання сучасна наука поки що не має. Це, з одного боку, є нормальним явищем у науці, а з іншого — засвідчує проблемність ситуації й необхідність подальших теоретичних досліджень.

Проблеми, пов’язані з феноменом творчості, залишатимуться актуальними доти, доки існуватиме пізнання як таке, можливість пізнання, тобто фактично можливість існування самого людства. Тому дослідження проблеми творчості є сьогодні актуальним.

Важливою для сучасної естетичної науки є проблема методу дослідження феномена творчості. В сучасній естетиці застосовуються різні методи осягнення сутності художньої творчості – від постпозитивістських до постмодерністських. Застосовуються різноманітні форми діалектики – від діалектики Гегеля і Маркса до негативних її форм в інтерпретації Т.Адорно і М.Хоркхаймера. Однією із форм діалектики в сучасних її вимірах можна вважати компаративістику. Значною мірою близькість компаративістики і діалектики полягає в їх діалогічності. Метод компаративістики сьогодні є одним із перспективних підходів у філософській та естетичній думці, тому що дозволяє простежити паралелі між культурними традиціями, естетичними моделями творчості, способами художнього сприйняття світу. Компаративістика – це сучасний метод дослідження діалогу культур, їх взаємодії, а значить і осягнення різноманітних моделей естетичної творчості в їх взаємодетермінації. Крізь призму дослідження діалогу культур можна значною мірою по-новому подивитись на феномен естетичної творчості - всебічно, у динаміці, русі.

Ступінь розробленості проблеми. Дослідження феномена творчості має довгу історію і завжди відбувалося в руслі загальноонтологічної основи тієї чи іншої філософської системи. І майже ніколи не було відчуженим від неї, не відокремлювалося, не ставало абсолютно самостійною її ланкою. Це можна пояснити тим, що свідомість, спрямована на аналіз онтологічної та гносеологічної проблематики, об’єктивно не може відокремити питання про творчість в локальну тему дослідження. Для цього їй необхідно мати відповідний рівень філософської рефлексії.

Творчість як самостійну проблему належить віднести до рівня більш зрілої філософської свідомості та рефлексії.

Вже в античності сформувалися такі основні напрями тлумачення творчості, як “творчість — відображення” (матеріалістична школа), "творчість — конструювання" (ідеалістична школа, зокрема неоплатонізм) тощо. Визначені основні інтерпретації творчості стимулюють розвиток поглядів на цей феномен і сьогодні. Уявлення про те, що в античній філософії у згорнутому вигляді були сформульовані всі майбутні філософські напрями, можна з повним правом поширити й на питання про творчість.

Середньовічна філософія дала водночас і багато й мало в розумінні творчості. Забобони церкви, суворість догматики привели до поглядів, за якими людина, як "черв’як", "ніщо", не має права на творчість, а коли творить, то це відбувається на підгрунті "Божого дару" та "передавання того, що звелів передати Бог". Але сам факт, який ілюструє біблійний епізод про сходження на людей-апостолів духу святого й можливість для них після цього творити диво, дав об’єктивно такий поштовх тлумаченню творчості, який було до кінця усвідомлено лише в новітній час, зокрема, у філософії М.О.Бердяєва та інших релігійних філософів.

Відродження, класицизм та просвітництво дали світові великих митців, саме життя яких було чудовою ілюстрацією дослідження творчості й початком відокремлення цього питання в самостійну, локальну тему.

У ХУІІІ ст. Кант аналізує творчість, творчу діяльність у вченні про продуктивну здатність уяви. Остання становить єдність свідомої та безсвідомої діяльності, тому генії творять немов у стані піднесення, натхнення, безсвідомо, так само як торить природа, з тією різницею, що цей об’єктивний, тобто позасвідомий, процес відбувається все ж у людини і, отже, опосередкований її свободою.

Згідно із Шеллінгом та йєнськими романтиками творчість, і насамперед творчість художника й філософа, - це найвища форма людської діяльності: тут людина стикається з абсолютом.

В ідеалістичній філософії ХІХ-ХХ ст. творчість розглядається здебільшого в її протилежності механічно-технічній діяльності.

В цей період тривало поглиблення таких грунтовних, базових тлумачень, як "творчість-відображення", "творчість-конструювання" (матеріалістична та ідеалістична школи); в релігійній філософії стверджується традиційний погляд на творчість, що спирається на основні догмати тієї чи іншої релігії: творчість як "дар Божий" та "передавання того, що відкрив Господь" у християнстві; творчість як "саморозкриття" надприродних сил у людині; як "саморозкриття Бога, який є в кожному з нас" — згідно з філософією індуїзму та буддизму; сувора заборона творчості в ісламі з деякими винятками.

Паралельно з дослідженням творчості відбувається залучення діалектики до вивчення цієї проблеми.

Але при цьому кожний напрям, що вивчає творчість, вважає первинним саме свої погляди, а погляди інших шкіл — вторинними.

Дане дисертаційне дослідження є спробою висвітлення проблеми творчості саме з діалектичного погляду під таким кутом зору, в якому діалектика не знає "марних" заперечень, а "зняти" проблему означає усвідомити її. Саме тому базовими поняттями дисертаційного дослідження є не тільки "творчість як відображення" (матеріалізм), "творчість як конструювання" (ідеалізм), творчість як дар Божий" та "передавання зведеного Богом" (християнство) чи "творчість як саморозкриття Бога в людині" (індуїзм, буддизм), а й такі поняття, як "зняття", "синтез", "заперечення", "збереження" тощо, тобто поняття "синтетичної свідомості", "синтетичного мислення", "розуму".

Сьогодні питання щодо феномена творчості є особливо актуальним. Над ним працюють і від нього відштовхуються багато сучасних дослідників естетичної проблематики. І тут важливо постійно тримати в полі зору ті напрацювання, що були здійснені різними напрямами філософії і естетики. У свій час М.О.Бердяєв поклав творчість у фундамент буття людини в світі, зробив феномен творчості базовим для численних своїх праць. Його філософська онтологія поєднується з релігійною, бо стверджує первинність персоніфікованої свідомості, Бога. Але, відкидаючи ортодоксальний релігійний погляд на людину як на "другорядне", "похідне" від Бога, він опиняється в опозиції до релігійних ортодоксів. Концепції творчості російських філософів мають значний філософсько-еврістичний потенціал.

Естетичний аспект творчості в сучасній філософській думці грунтовно розроблено в працях А.С.Канарського, де діалектичний підхід органічно переплітається з естетичною проблематикою. Морально-естетична проблематика творчості, що аналізується крізь призму діалектичної логіки, дозволяє осмислити феномен творчості в динаміці його розгортання, руху.

Питання зв’язку творчості з соціальним процесом розкрито у працях Ф.В.Бассіна, Ю.Б.Борева, В.В.Ванслова, Є.В.Волкова Л.А.Во--роніна, Л.С.Горбатової, Н.А.Дмітрієва, В.П.Іванова, М.С.Кагана, О.В.Ларміна, Л.Т.Левчук, А.В.Новікова, М.Ф.Овсяннікова, Я.А. Поно-марьова, Т.А. Савілової, Є.Г. Яковлєва та ін.

Діалектичний аналіз творчої свідомості, відображення й естетичного почуття, логіко-гносеологічна проблематика творчості міститься в працях М.М.Бах-тіна, І.В.Бичка, Д.І.Говоруна, Ю.А.Гусєва, М.В.Гончаренка, Є.В.Завадської, Н.І.Конрад, Н.В.Клепіко-ва, І.Т.Куче-рявого, Б.А.Лобовика, О.Ф.Лосєва, М.Ф.Ов-сян-нікова, Б.Л.Огібеніна, М.А.Попова, Н.В.Рождественської, З.В.Смірнової, А.Д.Су-хова, Ю.А.Філіп’єва.

Західні школи дають нам широкий спектр поглядів на творчість. Від об’єктивно ідеалістичного, гегелівського, де творчість підкоряється об’єктивній необхідності та об’єктивним чинникам, до поглядів на творчість, котра переводить індетермінізм творчого процесу у такий стан, який можна означити категорією "свавілля митця". Це, зокрема, З.Фрейд з дуже цікавою концепцією, згідно якої він аналізує творчість Леонардо да Вінчі, Ф.М.Достоєвського та ін. митців, праці А.Камю, К.Ясперса, В.Франка. Погляди на феномен творчості західних теоретиків об’єднуються переважно ідеалістичною онтологією. Ідеалізм розглядає творчість як божественну одержимість (Платон), як синтез свідомого і несвідомого (Шеллінг), як "животворний подих несвідомого" (Гартман), як містичну інтуїцію (Бергсон), як вияв інстинктів (Фрейд).

Значною мірою незвичайний, нетрадиційний спектр інформації щодо феномена творчості дає нам теософська школа:
К.Блаватська, А.Клізовський, Е.І.Реріх, Е. Томас, М.Холл, Е.Шюре, Шрі Ауробіндо Гхош та ін. Творчість як "ретранслювання" та "зчитування" інформації з інших світів чи з космічного розуму - це інформація, яка потребує уваги незалежно від практичного ставлення до неї. І хоча теософія виходить з онтологічної первинності персоніфікованої свідомості, все ж таки тлумачення феномена творчості представниками цього напряму настільки цікаве, що варте окремого аналізу.

Особливу сторінку в осмисленні феномена творчості в сучасній філософії і естетиці займає постмодернізм, в якому домінують всілякі топоси констеляції (співіснування), розмаїття "філософії децентризмів" – постраціоналізм, постфундаменталізм, методологічний анархізм, бартівська семіологія, дерріданівська граматологія та ін.

Постмодернізм, в особі М.Фуко, Дж.Бетейля, Ж.Лака, Р.Барта, Ж.Бо-д-рійара, Ж.Дер-ріди, П.Рікьора, Ж.Ліотара, розділяючи стару й нову школу філософської рефлексії, виходить з ідеї демократичного теоретичного плюралізму, та із твердження, згідно з яким не можна виходити в поясненні світу з якоїсь однієї логічної схеми, бо світ є різноманітним і пропонує програму відкидання монізму взагалі і в творчості зокрема.

Мета дисертаційного дослідження полягає в конструюванні логіко-методологічної моделі, що здатна відтворити найважливіші тенденції розгортання процесу творчості і його віддзеркалення в сучасній філософсько-естетичній теорії.

Відповідно до цієї мети поставлені наступні завдання:

здійснити логіко-методологічний аналіз і синтез традиційних і нетрадиційних способів тлумачення феномена творчості;

дати порівняльну естетичну характеристику матеріалістичного, ідеалістичного і релігійного підходів щодо феномена творчості;

обгрунтувати необхідність залучення до сучасного теоретичного осмислення проблем творчості теософської рефлексії;

апробувати метод компаративістики у розробці синтезу щодо проблеми творчості;

виявити спектр взаємодії в процесі діалектичного синтезу різноманітних підходів до проблеми творчості в сучасній науці;

проаналізувати найважливіші поняття, що відтворюють роз-гортання творчості в процесі культурно-історичного розвитку;

виявити прикладні аспекти філософсько-естетичного осяг-нення феномена творчості, що наочно заявили про себе в сучасній робототехніці, системах програмування.

Об’єктом дослідження виступає феномен творчості в динаміці його культурно-історичного розгортання.

Предметом дослідження є конкретно-історичні форми рецепції філософського та естетичного змістів творчості.

Методологічними і теоретичними засадами дослідження є принцип історизму як основа теоретичного аналізу різноманітних форм рефлексії феномена творчості. Компаративістика, що ідентифікується в сучасних логіко-гносеологічних дослідженнях діахронії соціокуль-турного конституювання творчості. Принципи діяльності та системності, що дозволяють осягнути найважливіші чинники активно-творчого освоєння людиною світу. Важливою основою дослідження виступає принцип онтологізації, що активно розробляється в сучасній філософії, культурології, естетиці для дослідження різноманітних виявів культурно-історичного, творчого буття людини.

Наукова новизна дослідження полягає в побудові сучасної моделі діалектичної взаємодії існуючих різноманітних концептуальних підходів до феномена творчості, що віддзеркалюють культурно-історичну поліфонію як їх власного становлення, так і теоретико-прикладні аспекти дослідження творчості в сфері мистецтва. Такий підхід у дисертаційному дослідженні знайшов своє відбиття у певних теоретичних положеннях, що визначають наукову новизну:

Основні елементи новизни:

виявлено і теоретично проаналізовано ряд транскультурних властивостей компаративістського методу дослідження феномена творчості, що дозволяють обгрунтувати і розкрити його змістовні параметри крізь призму діахронії історико-культурного процесу;

розкрито генезис, основні культурно-історичні етапи і найважливіші форми осягнення проблеми творчості в об’єктивістській методології, що орієнтується на вияв передусім закономірностей соціально-практичного функціонування мистецтва;

в результаті проведеного теоретичного аналізу, обгрунтовується положення про те, що визначення сутнісно значимих, якісних параметрів феномена творчості, що репрезентовано в історично апробованій суб’єктивістській методології, було необхідним, закономірним і історично виправданим етапом в побудові сучасних його моделей, тому заперечення будь-якого культурно-історичного значення названого підходу є абсолютно неправомірним;

доведено, що інтерпретація феномена творчості з боку естетично-онтологічної форми його буття, відкриває можливості осмислення закономірностей творчості як з позицій суто абстрактних, найзагальніших, що залишається необхідним в будь-яку культурно-історичну епоху, так і в аспекті конкретно-мистецького вияву особливостей творчого процесу художника певного виду чи жанру мистецтва, що в свою чергу активно зумовлюють конституювання його естетичних закономірностей;

в дисертації обгрунтовується ряд нових понять, або дається нове тлумачення уже відомих, виходячи із контексту проведеного дослідження: "діалектичний синтез", "естетична творчість" "конструювання в мистецтві", "відображення", "саморозкриття", "дар Божий", "ретрансляційність", що дає змогу побачити об’єкт дослідження в спектрі його поліфонічного функціонування, діахронічного вияву в реаліях сучасної культури;

окреслюється теоретичний простір залучення до "академічного" дослідження та виявляються семантичні параметри таких форм тлумачення творчості, які сьогодні перебувають у сфері "не-академічних" і "не-наукових", зокрема, теософського та релігійного (християнство, буддизм) підходів. Входження до наукового дослідження "ненаукових напрямів" здійснено на засадах розуміння сучасних форм діалектики взаєморухливості та взаємопереходу смислу категорій "наукове - ненаукове";

розкриваються теоретичні та культурно-історичні передумови взаємодії понять "наукове" і "ненаукове", що виявлялись в історії розвитку науки завжди як форми відносної істини. Зроблено спробу синтезу "наукового" та "ненаукового" підходів до тлумачення феномена творчості на грунті категорій "зняття", "відкидання", "збереження" "синтез" та "безмежності" найбільш загальних філософських та естетичних категорій.

Теоретичне й практичне значення дослідження полягає в тому, що одержані результати здатні допомогти виявити феномен творчості в багатоманітності його форм. Оскільки естетична творчість аналізується з точки зору загальнологічного рівня, то логічні результати аналізу можуть застосовуватися в будь-яких сферах культури й життя. Водночас, необхідно зазначити практичну необхідність застосування результатів дослідження при стратегічному плануванні соціальної, культурної політики, виховного процесу, освіти. Окремі положення дисертації можна використати при розробці нормативних курсів та спецкурсів з філософії, культурології, естетики, педагогіки тощо.

Апробація дослідження.

Основні ідеї дисертаційного дослідження та висновки знайшли відображення у матеріалах наукових та науково-практичних конференцій: "Наукові питання з нагоди 60-річчя від дня народження А.С.Канарського" (Київ,1996), Всеукраїнська науково-практична конференція "Духовна культура майбутнього вчителя" (Луганськ, 1996), науково-практична конференція Міжнародного інституту лінгвістики і права ”На межі тисячоліть: християнство як феномен культури” (Київ,2000). Окремі ідеї і матеріали дисертаційного дослідження обговорювались на аспірантських семінарах на кафедрі філософії Київського державного лінгвістичного університету, на засіданні кафедр філософії та соціально-економічних наук КДЛУ. Результати теоретичного дослідження використовувалися у педагогічній практиці з курсів культурології та естетики в Київському державному лінгвістичному університеті та Українському державному університеті харчових технологій.

Структура дисертації зумовлена та визначена внутрішньою логікою розкриття теми дослідження, характером предмету, а також поставленою метою та основними завданнями дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків та бібліографії.

Основний зміст роботи

Вступ містить обгрунтування проблеми, необхідності вибору даної теми дослідження, її актуальності та практичної значущості. Аналізується ступінь розробленості проблеми, визначається мета й найважливіші завдання дослідження, вказуються вихідні філософсько-методологічні джерела, розкривається наукова новизна, практичне значення та апробація дисертації.

В першому розділі - "Методологічні основи аналізу феномена творчості" - розглядається логічний конструкт, на підгрунті якого розгортається зміст дослідження.

В першому підрозділі - "Компаративістика в контексті філософсько-культурологічного дискурсу” - розглядаються основні методологічні принципи, що знайшли своє віддзеркалення в компаративістиці як методі пізнання соціально-естетичних явищ. Передусім виділяються історико-філософські етапи і форми становлення теоретичних уявлень стосовно осягнення поліфонії творчого осягнення людиною світу, що знаходить своє відображення в компаративістській методології. Аргументовано показується, що компаративістика в своїх найсучасніших формах має глибокі історико-філософські корені, які і в минулому, і сьогодні дозволяють простежити паралелі і взаємозв’язки між культурними традиціями, естетичними моделями, способом сприйняття світу Заходу та Сходу.

Конкретним доказом історико-філософського характеру компаративістського методу може бути Арістотелівська інтерпретація вчень його попередників. Застосування компаративістського підходу виявляється в Арістотеля насамперед в його класифікації наук, що по суті являє собою порівняльну характеристику здійснених до нього філософських узагальнень культурно-філософського плану.

Компаративістському підходу в структурі методології історико-філософського пізнання значну увагу приділяв і Гегель у своїй праці ”Вступ до історії філософії”, хоч термінологічно це знаходило своє відображення в інших лінгвістичних формах. В даному випадку має значення здійснений Гегелем аналіз проблеми не з точки зору вияву мовних її форм, а з позицій сутності діалектики проблеми. Здійснюючи всебічний підхід до поняття ”історії філософії”, Гегель у своїх висновках щодо цього поняття виокремлює підрозділ під назвою ”Найдетальніше порівняння історії філософії з самою філософією”. У ”Філософії духу” Гегеля є про Бхагавад-Гиту, Кришну та Румі. Гегель говорить про подібність висловлювань ”це все” Кришни, "єдиного" елеатів та "субстанції" Спінози. Тут бачимо елементи порівняння релігієзнавства та філософської компаративістики.

У Шеллінга знаходимо порівняння індійської, єгипетської та грецької міфології.

З компаративістикою можна зіткнутися також і в тому випадку, якщо звернутися до історико-філософських матеріалів Діогена Лаерція, Плутарха та Лейбніца.

Систематичне вивчення східної філософії починається з
XIX століття. Тут слід назвати німецького індолога М.Мюллера. Величезний внесок у порівняльне вивчення різноманітних філософських систем на Сході зробили російські вчені
Ф.І.Щербацький та О.О.Розенберг. Якщо до цього додати внесок у вивчення східної думки та її порівняння з європейською
А.Швейцера, К.Юнга, К.Ясперса, М.Хайдеггера, Г.Гессе та ін., то мож-на сказати, що філософська компаративістика значною мірою підсилилась дослідженнями у сфері порівняльного культурознавства. Розглядаючи ці, та ряд інших історико-філософських паралелей в осягненні сутності проблеми творчості, автор приходить до висновку, що компаративістика як одна із сучасних форм діалектичного синтезу, яка дозволяє побачити творчість найбільш повно і всебічно, формувалась в руслі магістральних шляхів розвитку філософської та естетичної думки.

В другому підрозділі - "Філософсько-естетична характеристика творчості в об’єктивістській методології" здійснюється аналіз матеріалістичної інтерпретації творчості, в якій поділ теоретичних стратегій відбувається за онтологічною ознакою: "первинність-вторинність" стосовно основних елементів світобудови.

Первинність буття, матерії як першоелемента світу та вторинність свідомості передбачає таку онтологію тлумачення творчості, для якої також характерним є поділ на "первинне" та "вторинне", що не дає змоги побачити об’єкт дослідження всебічно. Метафізика поділу єдиного на "первинне" та "вторинне", що грунтується на формально-логічному законі "або А, або не-А", виходячи з однобокої онтології, дає звужену інтерпретацію творчості, згідно з якою творчість постає як жорстко детермінований процес відбиття, відображення, простого копіювання природи. Категорії "детермінізм" та "відображення" стають основними категоріями матеріалістичного розуміння творчості. Категорії "конструювання" та "індетермінізм", а також психологічний аспект творчості відходять на другий план, як і індивідуальність митця. На першому плані в тлумаченні детермінації мистецького твору є насамперед явища об’єктивно-історичного характеру: 1)культурно-історичний розвиток суспільства; 2)соціальне оточення митця; 3) історичні особливості часу; 4)місце митця в соціальному середовищі; 5) відображення цього середовища в творі мистецтва, що є результатом діяльності митця. Зрештою це фокусується на понятті "соціального замовлення", що, попри його вузькокласове тлумачення, не втратило свого значення і в наш час. На думку автора, в сучасному житті соціальне замовлення в художній творчості не носить прямолінійний характер, а, як правило, набуває таких опосередкованих форм, які заважають побачити відповідники в соціальних реаліях життя. Хоч нерідко філософські, партійно-політичні, релігійні, естетичні та інші симпатії митців все ж в загальному зумовлюють основні художні ідеї того чи іншого автора.

В третьому підрозділі - "Особливості тлумачення феномена творчості в суб’єктивістських концепціях" розкриті основні риси ідеалістичного підходу до цього феномена.

Первинність свідомості, ідеї, мислення як першоелементу світу зумовлюють ті ж самі формально-логічні вади цього напряму, відтворюють однобічно інтерпретовану онтологію світу. Первинність свідомості в поясненні онтології світу веде до первинності понять "свобода", що переходить у "свавілля митця", та "конструювання"- в поясненні онтології творчості. Категорії "свобода" ("свавілля митця") та "конструювання" - це базові категорії для ідеалістичного тлумачення феномена творчості. Творчість є передусім об’єктивацією свідомості митця, що недетермінована ніякими зовнішніми чинниками. В цьому плані в сучасній естетиці розроблені конкретні методики аналізу творчості окремих митців. Найбільш вагомим на цьому шляху є здобуток психоаналізу З.Фрейда. Розроблений в психоаналізі принцип самоідентифікації, що значною мірою грунтується на ототожненні автора і героїв його твору, має під собою справжнє підгрунтя.

В дисертації аналізуються, в якості ілюстрації прикладного аспекту названого принципу психоаналізу, деякі літературно-художні твори, зокрема, "Брати Карамазови" Ф.М.Достоєвського, "Герой нашого часу" М.Ю.Лермонтова та ряд ін. Детально розглядається як здійснюється з позицій психоаналізу персоніфікація відчуттів та поглядів самого автора в деяких мистецьких творах. Автор глибоко переконаний, і намагається це аргументовано показати, що принцип самоідентифікації можна застосувати і до окремих виявів філософської творчості, показовою в цьому відношенні є філософська творчість С.К’єркегора, Ф.Ніцше та багатьох інших філософів ХХ ст. На цій підставі автор робить висновок, що концептуальні підходи до феномену творчості, розроблені в суб’єктивістській методології мають значний еврістичний потенціал і заслуговують на увагу дослідників.

В другому розділі - "Естетична творчість як універсальна форма творчості в релігійних інтерпретаціях" дисертант залучає "ненаукові" та "неакадемічні" способи тлумачення творчості, що здійснюється на грунті діалектичної взаємопереходу понять "наукове" - "ненаукове" в історії світової науки та культури, застосовуючи в якості теоретичного інструмента осягнення проблеми поняття "абсолютної" і "відносної" істини.

В першому підрозділі - "Теософське розуміння художньої творчості" викладена діалектична взаєморухливість понять "наукове" - "ненаукове".

В дисертації дано наукове обгрунтування об’єктивних основ виникнення теософського погляду на проблему творчості, що базується як на "принципі відносності" А.Ейнштейна, згідно з яким "час", і "простір", "матерія" є поняттями відносними, так і на обгрунтуванні В.І.Вернадським поняття "ноосфери". Розкриваються специфічні параметри концепції теософії, її народження, онтологічного фун-даменту, особливості інтерпретації феномена естетичної творчості.

Можливість теософської онтології щодо пояснення феномена творчості існує згідно закону матеріальної єдності Всесвіту, що набуває специфічної форми єдності як логічно структурованої цілісності.

"Ретрансляційність" та "зчитування" є базовими категоріями тлумачення художньої творчості теософією. Згідно з теософією, люди "зчитують" інформацію як ретранслятори, а не як генератори естетичних ідей. Можливість зчитувати інформацію відбувається завдяки ретрансляційним можливостям властивим людині і в яких немає ідентифікатора "впізнавання" думок "своїх" і "чужих". Ця можливість підтверджується медичною практикою гіпнозу, коли гіпнотизер здатний нав’язувати пацієнту будь-яку поведінку, неадекватну об’єктивній реальності. В сучасній науці існують ідеї згідно з якими передбачається існування якогось загального інформаційного поля землі в її ноосфері. В цьому полі майбутнє аж до своєї реалізації перед-існує у вигляді інформаційних блоків, до яких здатні підключатися люди (і, звичайно, творчі особистості). На цьому грунтується функція передбачення мистецтва ("кассандрівське начало" Ю.Борєв). В дисертації робиться висновок, що принцип ретрансляційності розроблений в теософії приховує в собі багато нерозгаданих таємниць, загадковостей і уже це повинно не відкидати теософські погляди, а широко їх залучати до академічних досліджень.

В другому підрозділі -"Культурологічні та естетичні висновки в християнській концепції творчості" розглянуто в найзагальнішому вигляді тлумачення проблеми становлення та пояснення творчості християнською релігією.

Релігія, в центрі уваги якої перебуває "людина", містить у собі інформацію щодо відповіді на питання про "становлення творчості" (творчість як "дар божий", та "передавання звеленого і відкритого богом") й "становлення творця". Релігія, з одного боку, потребує естетичної творчості, а з іншого – саме творчість як імпульсивна, переважно інтуїтивна є загрозою для релігії . Розуміння християнською релігією творчості здійснюється в руслі розуміння людини як другорядного після Бога. Тому митець може бути лише "ретранслятором", лише "людиною, яка здатна зображувати" – ізографом, лише тим, хто передає. Водночас творчість в релігійному мистецтві можлива лише за умови дотримання церковного канону. В дисертації робиться висновок, що проблема митця, як і проблема потреби мистецтва для відправлення релігійного культу є органічно взаємопов’язаними. В роботі показується, що базовим принципом релігійної свідомості є принцип "некорисливого служіння Богові та людям", принципи "любові", "милосердя" й "добра". Етична онтологія, первинність етичних принципів притаманні християнству і всім релігіям.

Третій підрозділ - "Естетична рецепція феномена творчості в релігійно-філософській традиції буддизму". Вихідні джерела - базові етичні принципи "добра" й "некорисливого служіння Богові та людям" - збігаються з християнською релігією. Тобто онтологічним фундаментом і тут залишається морально-етичне підгрунтя "добра", "милосердя", "страждання" та "співстраждання" як шляху до отримання чи скоріше розкриття творчої потенції. Але між тим є й онтологічні розбіжності. Якщо християнство вважає, що людина з’являється у світ тільки один раз, а потім чекає суду та воскресіння, то східні релігії стверджують проходження людиною багатьох перевтілень, реінкарнації.

Категорії "самовдосконалення" та "саморозкриття" (на відміну від "дару" християнської свідомості) — базові категорії східнорелігійного уявлення про творчість — розкривають розуміння людини як генератора творчості, як "рівнопокладеної" Богові, як такої, що сама може стати Богом, як і Боги втілюються в людей. Викладено також вчення про "центри свідомості" в людині стосовно проблеми творчості.

Третій розділ - "Естетичний синтез феномена творчості в реальному культурно-практичному процесі" містить два параграфи. Це теоретична спроба синтезувати різні уявлення про феномен творчості.

Перший підрозділ - "Категорії "зняття" та "синтез" в поясненні феномена творчості". З точки зору діалектики, рівень боротьби протилежностей і тезо-антитезовий рівень не є кінцевим, він є лише сходинкою тріади і має перейти у "своє інше". На думку дисертанта, тезо-антитезовий рівень не є остаточним для діалектичної логіки, яка має завершитися виходом на синтез.

Діалектична тріада Гегеля містить у собі три елементи: теза — антитеза - синтез. Тезо-антитезовий рівень, тобто рівень боротьби суперечностей, не є остаточним, а є релятивним. Остаточний завжди син--тез, хоч і він може бути релятивним. У --тезо----анти-тезового рівня є той суттєвий недолік, що в ньому бракує завершального члена діалектичної тріади - синтезу.

Аналіз основних категорій дисертаційного дослідження - "зняття" та "синтезу" зроблено у відповідності зі структурою, яка, згідно з Гегелем, притаманна цим категоріям. Категорія "зняття" складається з трьох основних частин, які можуть розглядатися і як етапи. Це "відкидання", тобто "чисте заперечення"; "зберігання" того цінного, що міститься в знятому, та "приріст", тобто те, що, залишившись як цінне, увійшло до більшого рівня на правах складової частини.

Естетична конкретизація логіки "зняття" щодо проблеми творчості містить аналіз творчості Ф.М.Достоєвського, зокрема його роману "Брати Карамазови" з двох онтологічно протилежних поглядів. З точки зору ідеалістичної школи, за принципом ідентифікації, розробленої З.Фрейдом, згідно з якою усі персонажі роману можна ідентифікувати з окремими рисами свідомості самого автора - Достоєвського, та з відображенням у романі родинних відносин автора з його батьком. Та з точки зору матеріалістичної школи, згідно з поглядами якої роман Ф.М.Достоєвського є "зліпком епохи", відображенням соціально-політичної ситуації в Росії наприкінці XIX - на початку XX століття. Суперечність поглядів "знімається" тим, що одне й те саме явище є таким, й іншим одночасно. Принцип "ідентифікації" працює на рівних із принципом "відображення" соціально-політичного життя тогочасної Росії.

Синтез являє собою співвідношення суперечливих концепцій як рівнопокладених взаєморівних одна одній.

Другий підрозділ - "Логічна "безмежність" найзагальніших філософських та естетичних категорій". Суть поняття ”безмежність” можна пояснити тим, що найзагальніше може вмістити в собі все остаточне, і кожного разу більше, ніж є у конкретному змісті, що міститься в ньому. Наприклад, категорією "дещо" можна визначити будь-який зміст - від "гудзика" до "галактики". І будь-який кількісний параметр: від тисячі гудзиків до тисячі галактик. І все це вмістить у собі категорія "дещо".

Категорія "творчість" охоплює в собі безліч конкретних видів творчості: художню, технічну, наукову та ін.

Отже, найбільш загальні філософські і естетичні категорії не мають визначеного розміру, тому вони можуть вважатися "безмежними" у філософсько-логічному смислі. Визначити категорію, тобто встановити їй межу, може тільки вона сама, виходом із себе в своє інше. Наприклад категоря "дещо" визначає її інше — "ніщо". Стосовно творчості це можна застосувати для того, щоб відбудувати всебічну онтологію, куди може бути введено усі засоби пояснення світовою культурою феномена творчості, в тому числі і естетичної творчості.

У Висновках дисертації сформульовані основні підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи; окреслюються перспективи подальшої розробки проблеми.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що діалектичний синтез феномена творчості може бути здійснений в сучасній естетичній науці в найрізноманітніших теоретичних формах, які зумовлюються, з одного боку, конкретними теоретичними завданнями, що віддзеркалюють реалії культурно-історичного контексту, а з іншого – існуючими в сучасній науці, і культурі загалом, достатньою мірою апробованих філософських методів осягнення такого складного явища як творчість.

Показано, що ефективним сучасним методом дослідження естетичної творчості може бути компаративістика, яка в найважливіших своїх сутнісних параметрах збігається з діалектичними формами дослідження, що грунтуються на осягненні багатогранності процесу творчого освоєння людиною світу, на врахуванні усіх можливих об’єктивних і суб’єктивних орієнтацій. Застосування компаративістської методології стосовно діалогу культур, можливих інтерпретацій художньої творчості дозволяє побачити об’єкт аналізу крізь призму поліфонії його утвердження в реаліях соціального буття людини.

В роботі аргументується положення про те, що існуючі підходи до естетичної творчості – матеріалістичний, ідеалістичний, теософський, релігійний не можна відкидати через наявні обмеження, які зумовлені відповідною методологією, певними соціально-історичними і культурними обставинами. Кожен із цих напрямів має своє раціональне зерно, що будучи осмислене з позицій нової поліметодологічної точки зору, спроможне виявити небачені раніше закономірності художнього освоєння світу. В проаналізованих підходах до феномена естетичної творчості виявляються його різноманітні грані, що є специфічним віддзеркаленням цілісного процесу яким виступає будь-яка творчість. Автор аргументує тезу про те, що ні в ідеалістичній, ні в матеріалістичній, ні в релігійній чи теософській концепції окремо взятій не відтворюється уся повнота вияву феномена творчості. Водночас досліджуючи творчість не можна спиратись лише на теоретичний інструментарій розроблений в академічних філософсько-естетичних школах. Продуктивним може бути використання нетрадиційних методів пізнання, що здатні розкрити неможливі раніше сутнісні особливості творчості.

Узагальнюючи погляди на феномен естетичної творчості релігіями як Заходу (християнство), так і Сходу (буддизм, індуїзм) в дисертації відзначається, що спільним для усіх сучасних світових релігій є ідея "добра", "любові", "служіння людям і Богові", "безкорисливості". Водночас існують і відмінності в релігійних інтерпретаціях творчості. На противагу християнським суперечкам між "розумом" та "вірою" Схід зумів зберегти нерозривність філософії та релігії. На відміну від християнської ідеї творчості як "дару Божого", Схід убачає в творчості не "дар", а пробудження іманентних людині сил, потенцій саморозкриття. Розкриття "Божого" в людині через її самовдосконалення, особисту працю над своєю душею та свідомістю.

В якості філософського узагальнення різноманітних аспектів естетичної творчості в роботі представлено поняття "синтезу", як такого, що віддзеркалює тріадичну структуру процесу пізнання. Поняття "синтез" розкривається окрім традиційної діалектичної категорії "зняття", також через поняття логічної "безмежності", що виявляє себе і в філософії, і в естетиці.

Основні теоретичні положення і висновки дисертації представлені в публікаціях автора:

Красавін С.В. Синтез у структурі понятійного апарату дослідження творчості. Постановка проблеми. // Художня культура: історія, теорія, практика. // Київ,1997. С. 75-83.

Красавін С.В. Теософське тлумачення феномена творчості.// Педагогіка і методика навчання і виховання. Проблеми розвитку творчої особистості. Суми, 1997. С. 44-58.

Красавін С.В. Одна з суперечностей релігійного підходу до феномена творчості. // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Київ, КДЛУ, 1997. С. 90-99.

Красавін С.В. Диалектический подход к нетрадиционным решениям проблемы творчества. Задепонована наукова праця в ГНТБ України. 1996. № 2158 - 96. (Деп. в ГНТБ Украины 01.07.96
№ 1542 — Ук 96).

Красавін С.В. Рецепція феномена творчості в релігійно-філософській традиції буддизму. //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Київ, КДЛУ, 199. С. 125-133.

Красавін С.В. Конструктивні принципи філософського аналізу феномена творчості. // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Київ, КДЛУ, 2000. С. 160-167.

Красавін С.В. Естетичні та культурологічні аспекти в християнській концепції естетичної творчості // Християнство як феномен культури. – К., МІЛП, 2000.

Красавин С.В. Диалектический синтез в исследовании феномена творчества.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 — эстетика. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1999.

В диссертации осуществляется попытка диалектического синтеза основных трактовок человеческой культурой проблемы творчества. Синтез осуществляется путем перевода взгляда на творчество с позиций формальной логики, разработанной Аристотелем с ее “либо А либо не-А, третьего не дано” и с вытекающим отсюда делением мира на "первичное" и "вторичное", на позиции диалектической логики, разработанной Гегелем и Марксом, с ее более динамичным "и А и не-А одновременно".

Синтез осуществлен также через логико-диалектическую "безмерность" наиболее общих философских категорий.

Суть "безмерности" наиболее общих категорий философии и эстетики заключается в том, что каждая из них может вместить неопределенно-бесконечное число конкретных проявлений. Например, категорией "творчество" можно обозначить любой вид творческой деятельности в любом конкретном его параметре: техническое творчество, художественное творчество, музыкальное творчество и так далее. Определить, то есть установить меру предельно общей категории может только другая предельно общая категория.

Кроме этого диалектический синтез осуществлен при помощи компаративистского метода. Компаративистский метод эстетического исследования дает возможность проследить параллели между культурными традициями, эстетическими моделями, способом восприятия мира Запада и Востока. Компаративистский метод - это метод диалога культур, традиций и концепций. Диалога, в котором основным фактором выступает взаимодополняемость. Именно в диалогичности компаративистского метода выявляется его связь с диалектическим синтезом. Синтезом взаимодополнения и параллелей.

Ключевые слова: диалектический синтез, компаративистика, творчество, эстетическое творчество, конструирование в искусстве, отражение, ретрансляционность.

Красавін С.В. Діалектичний синтез в дослідженні феномена творчості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика.

Київський Національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2000.

В дисертації робиться спроба діалектичного синтезу основних тлумачень проблеми творчості. Синтез виконано шляхом переведення погляду на творчість з позицій формальної логіки, розробленої Арістотелем, з її "або А - або не-А, третього не дано", і з випливаючим звідси поділом світу на "первинне" і "вторинне", на позиції діалектичної логіки, розробленої Гегелем і Марксом з її більш динамічним "і А - і не-А водночас".

Синтез здійснено також через логіко-діалектичну "безмежність" найзагальніших філософських категорій.

Ключові слова: діалектичний синтез, компаративістика, творчість, естетична творчість, конструювання в мистецтві, відображення, ретрансляційність.

Krasavin S. V. Dialectical Synthesis in Research of Creativity Phenomenon.

Dissertation for a candidate academic degree in speciality 09.00.08 — aesthetics, Kyiv University named aftev Taras Shevchenko, Kyiv, 1999.

The dissertation is an attempt to study and synthesise basic concepts of creativity in the global civilization.

Synthesis is embracing the formal logic concepts of Aristotel with choice of “or A or no A, a subsequent representation” of the primary and secondary life values and then trancends to the principles of dialectical logic, suggested by Gegel and Marx with a dynamic vision of “and A and no A at the same time”.

Synthesis is based on the logical and dialectical concept of openness for further judgement in view of the basic philosophic categories.

Key words: dialectical synthesis, comparison, creation, aesthetic creation, construction in art, reflection, depiction.