ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

КОТОВИЧ ВІРА ВАСИЛІВНА

УДК 811. 161. 2’ 373. 2

ОЙКОНІМІЯ ОПІЛЛЯ ХІІ – ХХ СТ.

Спеціальність 10. 02. 01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ -– 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українського та загального мовознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Бучко Дмитро Григорович,

завідувач кафедри українського та загального

мовознавства Тернопільського державного педагогічного

університету ім. Володимира Гнатюка

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Ґрещук Василь Васильович,

завідувач кафедри української мови

Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника

–

кандидат філологічних наук

Кровицька Ольга Василівна,

науковий співробітник відділу української мови

Інституту українознавства

ім. Івана Крип’якевича НАН України

Провідна установа – Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова

Міністерства освіти і науки України, кафедра української мови

Захист відбудеться --“ 27 ” грудня 2000 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20. 051. 02 для захисту дисертацій на здо-бут-тя наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шев-ченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Прикарпатського універ-ситету ім. Василя Стефаника.

Автореферат розіслано “ 24 ” листопада 2000 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Н.Я. Тишківська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Назви населених пунктів утворювалися пере-важно після їх заснування. Вони донесли до сучасності інформацію про час та причини закладення поселень на певній території, приналежність населеного об’єкта засновникові чи власникові, родову, племінну чи етнічну ознаку перших мешканців, їх заняття. Ойконіми є унікальними мовними пам’ятками, які допомагають висвітлити нові факти з історії народів, простежити їх культурні зв’язки та мовну взаємодію на різних рівнях.

Фундаментально й одночасно дослідити всю ойконімійну систему України практично неможливо. Тому доцільним є здійснення такої роботи в межах окремих історико-етнографічних, історико-географічних чи аміні-стративно-територіальних регіонів.

Сьогодні найглибше вивчена ойконімія центральної та західної частини нашої країни. Результати цих досліджень висвітлені в працях К. Галаса, О. Стрижака, Є. Черняхівської, Ю. Карпенка, В. Лободи, Я. Пури, Д. Бучка, М. Худаша, М. Демчук, М. Торчинського, М. Габорака, а також у роботах, виданих польською мовою, Я. Рудницького, С. Грабця, З. Штібера, Я. Залеського. Але багаті давньоукраїнськими та середньовічним назвами поселень землі Опілля – північно-західної частини Подільського плато в межах Лівівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей – залишилися поза увагою дослідників, і лише окремі ойконіми цієї території принагідно розглядалися у працях названих ономастів.

Враховуючи сучасний адміністративно-територіальний поділ України, до складу Опілля зараховуємо всі населені пункти сучасного Перемишлянського району Львівської області, поселення, розташовані на північ від Дністра Миколаївського та Жидачівського районів Львівської області, Рогатинського й Галицького районів Івано-Франківської області і поселення на північ від Дністра та на захід від р. Золота Липа Бережанського, Підгаєцького і Монастирського районів Тернопільської області.

Відсутність всебічного комплексного дослідження цієї історико-географічної території, що ґрунтувалось би на синхронно-діахронному вивченні ойконімійної системи, встановленні продуктивності топоні-мійних моделей регіону, зумовлює актуальність обраної теми.

Мета роботи – проаналізувати назви усіх поселень Опілля від часу першої фіксації ойконімів у писемних джерелах до наших днів. Із поставленої мети випливають такі конкретні завдання:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Об’єкт дослідження – назви поселень Опілля. Опілля – віддавна заселена територія України, а, отже, ойконімія цього краю засвідчена в межах багатьох ойконімійних моделей як архаїчних, так і пізніших, порівняно молодих. Цінним є зіставлення ойконімійних систем Опілля та Буковини і, особливо, Опілля та Покуття, з яким досліджувана територія частково межує. Разом з аналізом антропонімії Опілля, здійсненим Г. Панчук, та мікротопонімії цієї історико-географічної області, над яким працює О. Киренчук, вивчення ойконімійної системи завершить цілісний комплекс ономастичних студій на теренах краю.

Джерельною базою дослідження послужили архівні друковані та рукописні матеріали, карти, атласи, поземельні кадастри, історичні, краєзнавчі, географічні та лінгвістичні видання, матеріали, зібрані експедиційним шляхом. Найдавніші ойконіми Опілля зафіксовано в “Полном собрании русских летописей”, “Києво-Печерському патерику”. Назви поселень епохи феодалізму почерпнуто з видання “Akta grodzkie i ziemskie” /t.I-XXIV – Львів, 1868-1935/. Робота над цими матеріалами засвідчила первісну форму багатьох перейменованих чи фонетично здеформованих ойконімів та продемонструвала їх імовірні варіанти, вживані протягом попередніх століть. Цінними виявились і рукописні протоколи Жидачівського та Львівського гродського, Львівського та Галицького земського судів, що охопили період від 1435 р. до 1676 р. /зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у Львові, фонди 5, 7, 10/. Багато матеріалу містять давні та сучасні друковані видання: “Жерела до історії України-Руси” /т. I-IV, VII – Львів, 1885-1900, 1903/, “Џrуdіa dїiejowe” /t. XVIII, cz. I – Warszawa, 1902/, “Matricularum Regni Polonia Summaria” /t. 1-5 – Warszawa, 1907-1919 /, „Lustracija wojewуdztw Ruskiego, Podolskiego i Beіskiego /cz. I – Warszawa, 1992/, „Lustracija wojewуdztwa ruskiego. Zienia lwowska” /cz. II – Wrocіaw, 1974/, „Zbiуr dokumentуw maіopolskich /cz. 1-8 – Wrocіaw, 1965-1976/, „Sіownik geograficzny Krуlewstwa Polskiego i innych krajуw sіowiaсskich” /t. 1-15 – Warszawa, 1880-1895/, „Gemeindelexikon der im Reichsrate vertretenen Kцnigreiche und Lдnden” /Wien, 1907/ та ін.

При встановлення відантропонімного етимона ойконіма спираємося на матеріали із слов’янської антропонімії М. Бірили, Ф. Богдана, Г. Гінкена, М. Грковича, М. Демчук, С. Ілчева, М. Малець, М. Морошкіна, І. Пачича, Ю. Редька, В. Ташицького, М. Тупікова.

Наукова новизна. Ойконімійна система Опілля уперше стала об’єктом спеціальних ономастичних досліджень. У роботі дається словотвірна класифікація як усіх існуючих нині ойконімів краю, так і назв тих поселень, що з різних причин були ліквідовані чи об’єднані з більшими населеними пунктами. Зроблено огляд ойконімійної системи Опілля протягом усіх століть, починаючи від епохи Київської Русі і завершуючи сучасною добою. Відтворено первісні найменування багатьох поселень, обґрунтовано необхідність повернення окремим населеним пунктам їхніх колишніх, назв.

Синхронно-діахронний аналіз ойконімів Опілля та поділ усіх ойконімів регіону на дві групи – структурно оформлені на доойконімному та на ойконімному рівні деривації – дали можливість переглянути існуючі та запропонувати нові пояснення деяких назв поселень.

Беручи до уваги дані історичних джерел та сучасних довідників, проаналізовано 3785 варіантів найменувань поселень, зібрано та систематизовано відповідну картотеку. У науковий обіг уведено і досліджено новий фактичний матеріал. Здійснено словотвірний аналіз 645 ойконімів регіону. Укладено словник ойконімів Опілля.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що опрацьований у ній матеріал може бути використаний при укладанні словників ойконімів України, “Ономастичного атласу України”.

Робота виконана з урахуванням досягнень сучасних наукових досліджень, що дасть змогу заперечити трактування походження ойконімів, які базуються на народноетимологічних домислах. Результати дослідження можуть бути використані при читанні спецкурсів з ономастики, а також курсів з лексикології, семасіології та дериватології.

Діахронне вивчення ойконімів Опілля дає можливість простежити соціально-економічні, історичні, демографічні процеси, що мали місце на теренах краю протягом давньоукраїнського періоду, в епоху середньовіччя та в новоукраїнські часи. З огляду на це проаналізований ойконімійний матеріал є важливою інформацією для історичних, географічних, етнографічних, археологічних досліджень.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри українського та загального мовознавства Тернопільського педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка та кафедри української мови Прикарпатського універститету ім. Василя Стефаника. Окремі положення дисертації викладені в монографії “Походження назв населених пунктів Опілля”(Дрогобич: Відродження, 2000), у трьох статтях, виголошені на вузівських, всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку умовних скорочень та додатків. Обсяг дисертаційного дослідження 162 с., список використаної літератури нараховує 204 найменування. У вигляді додатку подано “Словник ойконімів Опілля” (114 с.), у якому дається аналіз 645 ойконімів Опілля. Загальний обсяг роботи – 290 с.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вибір його хронологічних і територіальних рамок, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, описано джерельну базу, висвітлено апробацію дисертації.

Перший розділ “Проблеми регіональних досліджень ойконімії” присвячений огляду наукової літератури з питань регіонального вивчення ойконімії та аналізу проблем, які доводиться вирішувати в процесі таких студій. На основі дослідження ойконімії в межах окремих ареалів можна говорити про можливість укладання ономастичних етимологічних словників, довідників.

Подібні словники систематизовано та опубліковано зусиллями мовознавців деяких країн. Топонімію Польщі опрацьовали і видали окремими монографіями В. Ташицький, С. Роспонд, Г. Гурнович, М. Камінська, М. Кондратюк, В. Любась, Є. Павловський, К. Римут, К. Ціргофер; Болгарії – І. Дуриданов, Й. Заімов; Чехії – А. Профоус; Німеччини – Р. Траутман; Румунії – Й. Йордан. Проте значні успіхи в дослідженні онімної лексики в Польщі, Чехії, Болгарії досі не увінчалися створенням ономастичних атласів у цих державах. Нема такої праці і в Україні, хоча у другій половині ХХ ст. пожвавлюються топонімійні дослідження. Але в наукових роботах, присвячених опису топонімів окремих областей, нема єдності ні в принципах класифікації, ні в самих термінах, що служать для позначення тих чи інших типів топонімотворення. Нема і єдиних принципів структурного аналізу. Це не тільки негативно відбивається на формуванні вітчизняної словотвірної концепції в ономастиці, але й ускладнює роботу, спрямовану на створення окремих слов’янських та загальнослов’янських атласів.

Проблема і складність регіонального опрацювання ойконімії полягає також у тому, що сьогодні немає єдиного центру з чіткою програмою, яка б координувала роботу по здійсненню дослідження назв поселень усіх етнічних земель України.

Практичним кроком, що дав поштовх для регіональних досліджень топонімії України, була “Програма для збирання матеріалів по топоніміці Радянської України” К. Цілуйка, опублікована в “Діалектологічному бюлетні” в 1950 р. У 1960 р. в кандидатській дисертації К. Галаса “Топоніміка Закарпатської області (Назви населених пунктів)” проаналізовано 559 ойконімів Закарпаття, у кандидатській дисертації Є. Черняхівської “Топонімія Львівщини” (1966 р.) перелічено відомі класифікаційні схеми слов’янських назв населених пунктів, згруповано ойконіми Львівщини за типом лексичної та морфолого-словотвірної деривації.

У 1962 р. опубліковано роботу О. Стрижака “ Про походження назв населених пунктів Полтавщини XIV-XVI ст.” На жаль, дослідження обмежено лише трьома століттями, але абсолютна більшість засвідчених у документах XIV-XVI ст. ойконімів функціонує на Полтавщині і тепер, а стаття є доброю теоретичною базою для подальшого опрацювання ойконімії Полтавської області.

Значну роботу з дослідження топонімійної системи Чернівецької області здійснив Ю. Карпенко. Його фундаментальна монографія “Топонімія Буковини” (1973 р.) стала однією з перших наукових спроб показати стан топонімійної системи у статиці й динаміці з використанням синхронного і діахронного методів, а також прийомів лінгвостатистики і лінгвогеографії.

У 1975 р. вийшла праця “Топонімія північно-східної Одещини”, укладачами якої були Ю. Карпенко, А. Бевзенко та ін. Самі автори назвали свою роботу регіональним топонімійним описом, у якому схарактеризовано назви існуючих та зниклих поселень північно-східної Одещини.

У монографії В. Лободи “Топонімія Дніпро-Бузького межиріччя” (1976 р.) пояснюються офіційні та неофіційні назви 900 населених пунктів регіону, а також ті назви річок та інших об’єктів, що впливали на формування ойконіма. Лінгвістичне датування ведеться методом порівняння даних кількох хронологічних зрізів, тому дослідження дає змогу простежити динаміку ойконімійної системи Дніпро-Бузького межиріччя протягом XVIII-XX ст.

Робота Я. Пури “Походження назв населених пунктів Ровенщини” (1990 р.) стала завершенням комплексного аналізу на синхронно-діахронному рівні всіх класів власних географічних назв Рівненської області з врахуванням місцевої антропонімії та діалектної лексики.

Якісно новими дослідженнями є монографії Д. Бучка “Походження назв населених пунктів Покуття” (1990 р.), М. Худаша, М. Демчук “Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення)” (1991 р.), М. Худаша “Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів” (1995 р.).

Вагомими серед регіональних робіт останніх років стали кандидатські дисертації М. Торчинського “Ойконімія Південно-Західного Поділля” (1993 р.), М. Габорака “Семантико-словотвірні типи ойконімів Прикарпатття (XII - XX ст.)” (1999 р.).

У першому розділі дисертації охарактеризовано лише ті дослідження, що стосуються регіонального вивчення ойконімії краю і з’явилися протягом другої половини ХХ ст. Слід також нагадати про роботу по збиранню, систематизації, редагуванню та публікації ойконімних матеріалів, здійснену Ю. Виноградським, Ф. Жилком, М. Кордубою, О. Лазаревським, А. Петровим, А. Петрушевичем, В. Площанським, Г. Скрипським, Ф. Сярчинським, М. Тео-доровичем, О. Цинкаловським, про регіональні дослідження топонімії України С. Грабця (Гуцульщина), Я. Рудницького (Бойківщина), З. Штібера (Лемківщина), Я. Залеського (Тернопільщина). Теоретичні питання топон-мійних студій закладено у роботах Л. Гумецької, Ю. Карпенка, О. Карпенко, Д. Бучка, О. Купчинського, Л. Масенко, Є. Отіна, М. Худаша та ін.

Беручи до уваги принципи ареального дослідження ойконімії Покуття, Буковини, Карпат, Прикарпатття, Бойківщини, інших етнічних земель України здійснюємо аналіз назв поселень Опілля.

У другому розділі “Словотвірний аналіз ойконімів Опілля” ойконімію досліджуваної території поділяємо на дві великі групи: первинні ойконіми (структурно оформлені на доойконімному рівні) і вторинні ойконіми (структурно оформлені на ойконімному рівні).

До первинних назв поселень, засвідчених на території Опілля, відносимо:

– відпатронімні ойконіми на -ичі, процес творення яких відбувався у такий спосіб: особова назва родоначальника (Бориня) давала початок іменування його нащадкам чи підданим, пізніше творився відповідний патронім (бориничі), що далі семантичним шляхом переходив у назву поселення, де вони жили (Бориничі);

– ойконіми на -івці, -инці, мотивуючими для яких були патронімні назви (далі – ПН) (Тужанівці < ПН тужанівці “нащадки чи піддані Тужана”), рідше – локально-етнічні (далі – ЕН) (Липівці < ЕН липівці “люди, що оселилися на берегах річки Липа”, менш імовірно Липівці < ПН липівці “нащадки чи піддані Липи);

– ойконіми на -ани/-яни, що виникли шляхом топонімізації множинних апелятивних назв на означення групи людей за характером чи якимись іншими особливостями місцевості, на якій вони оселилися (Озеряни < ЕН озеряни “люди, що оселилися біля озера”), або від назв поселень, з яких вони прибули (Перемишляни < перемишляни “переселенці з Перемишля”);–

ойконіми на -и/-і, утворені від родових назв (далі – РН) (Барани < РН Барани “рід Барана”), від службових назв (далі – СН) (Бортники < СН бортники “люди, що доглядали господарські борті”), від локально-етнічних назв (Підліски < ЕН підліски “люди, що оселилися під лісом);

– ойконіми, утворені від безсуфіксних та суфіксальних апелятивів шляхом топонімійної метонімії (Гай, Дубники);

– відапелятивні ойконіми з суфіксом -*ьje, -*ьja у складі конфіксів, що виражають просторове значення (Загір’я, Підбір’я);

– відгідронімні ойконіми на -ець (Підступець < пот. Підступець);

– відгідронімні ойконіми на -иця (Погиблиця < р. Погиблиця);

– відтопонімні деривати, утворені шляхом перенесення відомої назви поселення на новозаснований населений пункт (х. Варшава).

До вторинних назв поселень, засвідчених на території Опілля, зараховуємо:

– ойконіми з архаїчним суфіксом -*jь, що був засобом вираження присвійності (Дроговиж < особова назва (далі – ОН) Дроговидъ + -*jь);

– ойконіми з давніми суфіксами -*j-e, -*j-a, що виражали посесивнe значення (Велавче < ОН Велавко + -*je);

– посесивні утворення на -ів (-ова, -ове, -ово) (Вербів, Волова, Бабухово);

– посесивні утворення на -ин (Рогатин);

– ойконіми з суфіксом -івк-а, що могли утворитися як від антропонімів (Комарівка < ОН Комар + -івка), так і бути штучними дериватами нашого часу, мотивованими апелятивами (Благодатівка);

– префіксальні ойконіми або назви-орієнтири, у яких префікси первісно були прийменниками і вказували на місце розташування поселення (Заріка, Підліс);

– субстантивовані ойконіми, що вказують, як правило, на певні ознаки іменованого об’єкта (Грабське, Добра);

– складені ойконіми, що складаються з двох слів, головним з яких є іменник, узгоджений з атрибутивним членом (Ближній Кут), або ойконіми-прикладки (Гранки-Кути);

– складні ойконіми, утворені шляхом переходу складених назв у складні (Широкопілля);

– демінутивні відтопонімні суфіксальні деривати (Вишнівчик < с. Вишнів, Любешка < с. і р. Любша).

Базові назви як первинних, так і вторинних ойконімів можуть бути мотивовані антропонімами або апелятивами. Аналіз твірних основ проводимо в межах кожної ойконімійної моделі.

Серед первинних назв поселень до найдавніших у слов’янській топонімії беззастережно відносимо деривати з суфіксом -ичі (-овичі, -евичі, -иничі). На Опіллі таких ойконімів 4% від загальної кількості. З-поміж них найбільший науковий інтерес становлять ті, в основах яких лежать патроніми, мотивовані слов’янськими автохтонними відкомпозитними дериватами: Honiaticze, Dobrzanice, Othyniowice. Ряд відпатронімних ойконімів на -ичі мотивовано слов’янськими автохтонними відапелятивними власними назвами (Borodczuce, Brzuchowicze, Plethenicze).

Назви поселень на -івці, -инці (також 4% від усіх ойконімів Опілля), будучи в основному семантично тотожними до ойконімів на -ичі, відрізняються від них часом виникнення, ареалом локалізації, характером базових назв. Якщо в основах ойконімів Опілля на -ичі лежать головним чином патроніми, що походять від гіпокористиків та відапелятивних власних назв, то патронімні назви більшості ойконімів на -івці, -инці мотивовано церковно-християнськими іменами: Bienkowce, Demeszkowce, Juskowcze та ін. Крім того, в поодиноких випадках не лише патроніми, але й апелятиви різного походження, зазвичай такі, що вказували на заняття мешканців, етнічні назви, особливості території, ставали твірними основами відповідних ойконімів: Woskrziszince < ЕН воскре-синці “люди, які належать до церкви, освяченої в честь св. Воскресіння”. Цей факт вказує на те, що ойконіми на -івці, -инці є утвореннями новішими, ніж назви поселень на -ичі.

До дуже давньої слов’янської топонімійної моделі належать ойконіми на -ани/-яни. За допомогою цього суфікса утворювалися окремі ойконіми, які первісно означали меншу чи більшу групу людей, назва яких була мотивована характером заселеної ними місцевості, або місцевості, з якої вони походили. Для таких назв польський ономаст В. Ташицький увів визначення – “локальні етноніми”. Локальні етноніми є базовими для назв поселень Dolinyani, Jezierzany, Potoczany, Szumlany. Від катойконімів утворено ойконіми Dobrzany, Przemyslany. Загалом ойконіми на -ани/-яни становлять лише 1,8% від усіх назв поселень регіону.

Ойконіми на -и/-і (10% від назв поселень Опілля) писемні джерела вперше фіксують у XIV ст. На той час вони вже виступають повністю сформованою топонімійною моделлю, а це свідчить, що початки виникнення таких назв сягають ще давньоукраїнського періоду. Абсолютну більшість ойконімів на -и/-і утворено від родових назв, що мотивовані слов’янськими іменами відапелятивного походження: Barany, Duleby, Komary. Близькими до дериватів від родових назв є також ойконі-ми на -и/-і, в основах яких лежать службові назви. Розглядаючи їх, ми не проводимо чіткої межі між цими групами ойконімів, тому що не можемо бути цілком певними, чи їх основи дійсно мотивовані службовими назвами, чи співзвучними з ними особовим імену-ваннями. Отже, ми допускаємо подвійну мотивацію базових назв ойконімів Bobrownyky, Бортники, Мельники, Psary, Skomrochi, Czaschniki та ін. Частина ойконімів на -и/-і походить, очевидно, від назв людей за характерними ознаками місцевості, де вони оселилися: Podhorce, Podlesky.

До первинних відносимо також ойконіми, утворені шляхом топоні-мій-ної метонімії (цих назв на Опіллі 19%). Базовою апелятивною лексикою для та-ких ойконімів є, по-перше, географічні терміни, які відображають особливості міс-цевості і вживаються як в однині, так і в множині, і, по-друге, так звані “культурні” назви – позначення оброблених площ, споруд, будівель, під-при-ємств, які знаходилися поряд з об’єктом називання чи на його території. Ой-коніми відапелятивного походження можуть бути мотивовані як без-суфіксними, так і афіксальними апелятивами у сингулярній та у плюральній формі: Гайок, Поляна, Suchodol; Бурти, Межі, Stoky.

Ойконіми Опілля конфіксального типу засвідчені як давніми назвами, утвореними за моделлю “префікс + іменна основа + суф. -*ьje (-*ьja)” (2,5%), так і пізнішими дериватами, аналогічним за типом творення до праслов’янських (2,5%). Конфіксальні ойконіми відапелятивного поход-ження – це деривати семантичного способу назвотворення від відповідних апелятивів: Zalipie, Міжгір’я, Підлісся.

До давніх слов’янських ономастичних утворень належить топонімійна модель з суфіксом -ець. На території Опілля виявлено лише 12 ойконімів з цим формантом. Абсолютна більшість із них – відгідро-німні деривати. Гідроніми, на відміну від ойконімів, можуть безпосе-редньо виражати ад’єктивні відношення до реалій, виражених в їх основах. Наприклад, потік, що тече через вербові зарослі, може бути названим Вербовець, Воронець – потік з темним (чорним) дном, що виділявся на фоні інших мілких потоків, у яких дно піщане, світле. Згодом посе-лення, засновані біля цих гідрооб’єктів, іменувалися, відповідно, Вербовець, Воронець. Ойконіми Бабинець-Копань та Lukowiec уважаємо демінути-вами від назв поселеннь Бабин, Luka. Отже, вони вторинні, структурно оформлені на ойконімотвірному рівні.

Назви, твірні основи яких безпосередньо пов’язані з водним середовищем (характер течії, колір води, форма водного об’єкта) чи з рослинністю, і оформлені за допомогою суфікса -иця також вважаємо первісно гідронімами. І лише через певний час аналогічно починав іменуватися населений пункт. Так, очевидно, утворилися ойконіми Опілля Wierbica, Woronica, Lipica (частка дериватів на -иця становить 1,7% в ойконімії краю).

Ряд ойконімів Опілля – відтопонімні деривати, утворені шляхом семантичного перенесення назви відомого населеного пункту або водного об’єкта на нововиникле поселення. Відойконімними є назви поселень Белз, Бузьк, Warszawa, відгідронімними – Бистрий, Бобрка, Swirџ, Czarthoria.

Серед вторинних ойконімів найдавнішими, без застережень, є утво-рення з суфіксом -*jь. Цей формант у праслов’янський період був засобом вираження присвійності, вказував на індивідуальну належність об’єкта особі, чиє ім’я лежало в основі ойконіма. На території Опілля топонімійну модель на -*jь з основами, мотивованими іменами-композитами, репрезентують назви Добромишль, Drohowysz, Zelibor, Stanymyr. Втрата, з одного боку, суфікса -*jь на означення присвійності, а з другого – багатьох слов’янських автохтонних особових власних імен, нерідко спричинялася до втрати мотивованості виникнення ряду ойконімів. Такі поселення часто або перейменовувалися, або ж походження їхніх назв тлумачилося в дусі народної етимології. Це стосується як ойконімів Опілля, твірні основи яких мотивовано композитними іменами (Дро-го-виж було перейменовано на Верхньодорожнє, Желибор – тепер Жали-бори), так і ойконімів, базовими назвами яких є антропоніми-гіпокористики, що, на жаль, часто не засвідчені у відомих ономастиконах: Bibel (ОН *Бытибелъ > *Бибелъ + -*jь), Witoс (ОН *Витон?гъ > Витонъ + -*jь), Thumyrz (ОН Туго- миръ > *Тумиръ + -*jь), Tustan (*Тухостанъ > ОН *Тустанъ + -*jь).

Архаїчними є і утворення на -*jе, -*jа. Але, розглядаючи твірні основи ойконімів на -*jь і на -*jе, -*jа, переконуємося в тому, що утворення на -*jь дещо раніші від дериватів на -*jе, -*jа, так як перші творили переважно ойконіми від композитних та відкомпозитних імен, а останні – рідко від гіпокористиків (Wilawcze, Lubsza) і частіше від відапелятивних (Lonie, Mlodowicze) та календарних імен і навіть від апелятивів.

Серед найдавніших топонімійних формацій, утворених на за-гальнослов’янському мовному ґрунті, які дійшли до наших днів, особливе місце займає топонімійний тип з формантом -ів ( -ова, -ове, -ово ). На території Опілля налічуємо 106 (16%) таких ойконімів. Усі вони відантропонімні утворення. Якраз наявність суфікса, що вказує на приналежність поселення засновникові або власникові, дає змогу кваліфікувати ойконіми типу Боків, Городів, Завалів та ін. як відантропоніміні, а не дотримуватися так званої народної етимології на зразок Боків – “поселення збоку”, Городів – “поселення на городі”, Завалів – “поселення за валом” і т.д. Твірні основи ойконімів на -ів, -ова, -ове, -ово мотивовано різними антропонімами. Серед них чільне місце належить слов’янським автохтонним відкомпозитним власним назвам: Krasow, Radziow, Unjow та ін. (всього 65 ойконімів). В основах 44 назв поселень лежать слов’янські автохтонні назви відапелятивного походження з прозорою або затемненою онімною семантикою: Baranow, Woіkow, Korџowa, Sokolow. Третю групу ойконімів з посесивним формантом -ів становлять назви поселень, утворені від церковно-християнських імен: Hrechorow, Dimidow, Markow.

Посесивний суфікс -ин утворював ойконіми від антропонімів, що закінчувалися на -а, тому і кількість таких дериватів значно менша від назв поселень на -ів – усього 22: Rohaczin, Niemczyn, Nastaschczyn та ін.

Найчисленніший сьогодні тип ойконімів України – деривати з суфіксом -івк-а – вперше були засвідчені у документах XIV ст., а далі протягом століть їх кількість постійно зростала (дериватів на -івка 10% від усіх ойконімів досліджуваного регіону). Найдавніші ойконіми на -івка в абсолютній більшості випадків є відантропонімними. Основи таких назв вказують на ім’я (прізвище) власника двору, що давав початок відповідному поселенню, або на ім’я особи (засновника, рідше його близьких родичів), на честь якої поселення було названо: Басівка, Гетьманівка, Pisarowka. Коли суфікс -івк-а набув своєї максимальної продуктивності, він міг утворювати назви населених пунктів чи інших географічних об’єктів не лише від антропонімів, але і від апелятивів. Твірні основи таких ойконімів вказують на певні природні умови, особливості території, на якій засновані ці поселення: Berezowka, Грабівка, Малинівка. Але повної гарантії, що ойконім утворено від апелятива, а не від аналогічної особової назви нема (у відомих ономастиконах засвідчено й особові назви Береза, Граб, Малина).

На ойконімотвірному рівні відбулося і остаточне оформлення структури префіксальних ойконімів Опілля. Первісно – це назви-орієнтири, у яких префікси за- , по-, під-, між-, межи- спочатку були прийменниками і вказували на те, за (по, під, між, межи) якою місцевістю розташоване нововиникле поселення. Практично процес переходу прийменникової структури у префіксальну (на Опіллі таких ойконімів 4% ) здійснювався, очевидно, таким чином: поселення за місцевістю Гора > Загора, поселення під місцевістю Малинище > Підмалинище і т.д.

На досліджуваній території немало засвідчено субстантивова-них ойконімів (7%). Такі назви вказують на певні ознаки іменованого географічного об’єкта і вживаються у чоловічому роді: Залісний, Межовий; у середньому: Грабське, Кам’яне; у жіночому: Гнила, Лиса; у множині: Лісові, Плоскі.

Продуктивним для ойконімікону Опілля є творення складених ойконімів (6% від загальної кількості поселень), що об’єднують два (рідше три) слова, головною частиною яких є іменник, узгоджений з атрибутивним членом: Ближній Кут, Красна Гора.

Складних назв на території Опілля всього 8. Майже всі вони мають ціл-ком прозору семантику твірних основ: Knyezesyolo, Malobolszow, Широкопілля.

Незначна кількість назв поселень Опілля утворилася за допомогою суфіксів -к-, -чик на означення демінутивності від відомих ойконімів: Brze-џanka, Wisniowczyk, Stanisіawczyk.

Загалом ойконімія Опілля засвідчена в межах 22 топонімотвірних моделей і найоб’ємнішу групу становлять назви поселень, утворені шляхом топонімійної метонімії, посесиви на -ів та деривати з суфіксом -івк-а.

У третьому розділі дисертації “Розвиток ойконімійної системи Опілля” простежуємо процес становлення окремих топонімійних моделей у різні хронологічні періоди. Зрозуміло, що історичні джерела дозволяють відтворити лише загальну картину продуктивності тих чи інших ойконімних типів, оскільки до часу першої фіксації ойконіма в документі могло пройти навіть кілька століть. Крім того, не всі назви поселень згадуються в давніх літописах, люстраціях, поземельних кадастрах, покажчиках, довідниках. І все ж відтворена за пам’ятками картина стану ойконімійної системи регіону досить близька до реальної. Беручи до уваги першофіксації назв поселень Опілля в історичних джерелах, здійснюємо спробу відтворення ойконімійної системи регіону протягом ХІІ-ХХ ст.

Найдавніше засвідченим ойконімом Опілля є Галич. Дослідники вважають першою писемною згадкою про поселення 898 рік. Попри всі відомі версії генезису ойконіма, ми беззастережно дотримуємося думки про те, що Галич – відантропонімне утворення, посесив на - jь, очевидно, від особового імені Галик, що є гіпокористиком від якогось з відомх імен-композитів Галемиръ, Галеславъ чи ін. Пам’ятки давньоукраїнського періоду засвідчують ойконіми Удечь (теп. Жидачів), Большєвъ, Бобръка. 1184 рік науковці називають роком першої згадки про Рогатин (Rohatyn). Давньоукраїнськими вважаємо також ойконіми, мотивовані слов’янськи-ми автохтонними особовими власними іменами-композитами, – Drohowysz, Џelibor, Stanymyr , Добромишль, а також ойконіми, що мотиво-вані слов’янськими автохтонними відкомпозитними власними назвами і утворені за допомогою посесивних суфіксів -*jь (-*jе, -*jа): Bibel, Kimirz, Lubsza, Thumyrz, Tustan, деривати на -ичі, -івці (Branicze, Honiaticze, Ostaіowicze, Panowicze, Stankowcze), посесиви на -ів (-ово), -ин (Џurow, Krasow, Nosow, Чагрово, Nastaschszyn), ойконіми, що безпосередньо відображають княжу добу (Kneszeschyolo, Kniachynice).

У документах ХIV ст. нами виявлено 32 ойконіми, що існують і сьогодні на території Опілля. Найпродуктивнішу модель серед першофіксацій цього часу складають посесивні деривати на -ів (Baranow, Dunajow). Двома прикладами засвідчено відпатронімні утворення на -овичі (Uszkowice), -инці (Czemierzynce) та відетнонімні деривати на -ани (Brzeџany, Potoczany). Серед першофіксацій ХІV ст. зустрічаємо топо-графічні назви у функції ойконімів (Роуда), складені ойконіми (Uscie Zielone). Ойконіми на -и/-і, що походять від родових назв, репрезентовано назвами Cologory, Czaschniki. Загалом на початок післякняжого періоду топонімійна система Опілля була вже сформованою. Усі виявлені нами ойконіми за своїми основами є слов’янськими, утвореннями на -ичі, -инці, -ани, -ів, -ин, -и/-і, -ськ-о, -ищ-е. Гадаємо, що всі ойконіми, фіксовані історич-ними документами ХІV ст., є давньоукраїнськими, засно-ва-ними це у княжий період. На це прямо вказують суфікси, за допомогою яких вони утворені. Тому розглядаємо їх не як новотвори, а лише як першофіксації ХІV ст.

У ХV ст. значно зросла кількість писемних джерел у порівнянні з попередніми віками, і, як наслідок, значно збільшилось число першо-фіксацій ойконімів досліджуваного регіону (нами виявлено 194 назви поселень Опілля). Перше місце щодо продуктивності, як і в попередній період, займають ойконіми на -ів: Bozykow, Mecziszczow. Наступними є ойконіми, утворені від родових назв на -и/-і: Laszki, Tlustobabi та відпатронімні ойконіми на -івці, -инці: Babince, Stancowce. Тринадцятьма першофіксаціями репрезентовано в документах XV ст. відпатронімні утворення на -ичі (Џadowicze, Rusiatycze), уперше виявлено ойконіми конфіксального (Zogorze, Zaluџe) та префіксального способу творення (Podwysoke). Як і в писемних джерелах ХІV ст., у документах ХV ст. зустрічаємо відетнонімні ойконіми з формантом -ани: Dambrowlani, Dolinyani, топографічні назви: Potok, Uscie. Декількома прикладами засвідчено ойконіми, утворені шляхом субстантивації прикметників: Ladskie, Srzednie; деривати на -ець: Olchowiecz та відгідронімні утворення на -иця: Obelnicze. Незначну тенденцію до зростання виявляє творення складених назв. Нова риса ойконімії Опілля ХVст. – поява топоформанта -івк-а (Kamarowka).

У документах ХVI ст. знаходимо значно менше назв поселень Опілля, ніж у записах ХV ст. Це пояснюємо як тим, що більшість існуючих на той час ойконімів уже знайшли своє відображення в писемних джерелах попередніх віків, так і тим, що часті турецько-татарські наїзди на Опілля не сприяли виник-ненню тут нових поселень. Водночас ХІV ст. – це період, коли села з добре розвиненим ремеслом та торгівлею набували статусу міста. Якщо до ХVІ ст. на теренах Опілля було 10 міст, то протягом ХVІ ст. їхня кількість збільшилася до 35. У цей час найпродуктивнішими на Опіллі залишилися посесивні утворення на -ів, значно випередивши назви, утворені шляхом топонімійної метонімії, та ойконіми, що походять від родових назв на -и/-і. Всі інші ойконімійні моделі засвідчені мінімальною кількістю першофіксацій. Серед них давні ойконіми на -ичі (Voіczaticze, Drzochowicze), назви поселень префіксаль-ного способу творення (Podmonasterz), субстантивовані ойконіми (Lopysna).

Розподіл топонімійних моделей за їхньою продуктивністю у ХVІІ ст. відмінний від розподілу попередніх століть. Най-частотнішими виявились ойконіми з суфіксом -івк-а (Wybranowka, Hoіodowk) та найменування, утворені шляхом топонімізації географічних назв: Wyspa, Polana. Характерною рисою топонімійної системи ХVІІ ст. є поява поселень з назвами Воля, Слобода, Слобідка, а також Гута і Майдан. Поступово втрачає свої позиції топонімотвірний суфікс -ів (виявлено тільки один новотвір – Koscieniow) .

Найпродуктивнішими у ХVШ ст. були топонімійні слово-сполучення. Атрибутивний член у таких ойконімах вказував на прямий зв’язок новови-ник-лих поселень з тими, біля яких вони локалізувалися (Huta Suchodolska, Majdan Lipowiecki) та на приналежність означуваного об’єкта певній особі (Stasiowa Wola). Топонімійним словотвірним засобом другого рангу стали деривати із формантом -івк-а: Adamowka, Honoratowka. А вперше зафіксовані чотири ойконіми із суіфксом -ів, -ова Korzowa, Nadoroџniow, Plenikow, Sajkow, гадаємо, є давніми утвореннями, раніше писемно не засвідченими. Назву поселення Brykoс також не вважаємо новотвором ХVІІІ ст., оскільки цей ойконім утворено за допомогою архаїчного посесивного форманта -*jь (на що вказує фіксація останнього з палатальним кінцевим приголосним) від ОН *Бриконь. До ХVIII ст. абсолютна більшість ойконімів Опілля творилася на слов’янському мовному ґрунті. Лише із заснуванням на рубежі ХVІІІ-ХІХ ст. німецьких колоній серед ойконімів краю поодиноко з’являються чужомовні назви: Dornfeld, Reichenbach та ін. Поодинокими прикла-дами засвідчено назви поселень, утворені внаслідок топонімійного переосмислення (Hutisko, Kopaс), префіксальні новотвори (Zaњcianka, Zaciemne), ойконіми, утворені від родових назв (Miedziaki, Siworogi).

У джерелах ХІХ ст. збережено багато назв дрібних населених пунктів – хуторів чи висілків. Давніші документи таких поселень переважно не фіксували, хоча вони існували і раніше. Найпоширеніші словотвірні моделі цього століт-тя – метонімійні перенесення: Niwa, Pasika та утворення на -івка: Augustinowka, Anielowka. Багатьма прикладами засвідчені складені назви. Означення у таких слово-сполученнях вказують на розмір поселення (Maly Most), природні особливості (Kamena gora), характерні ознаки населеного пункту (Huta Szklana). Окрему групу творять прийменникові конструкції, що майже не властиві ойконімії Опілля, зате продуктивні у мікротопонімії (Na Baranach, Na golim kancu). Серед першофіксацій ХІХ ст. виявляємо назви поселень, твірні основи та архаїчні форманти яких вказують на те, що вони існували ще в давньо-український період. Такими є первісно посесиви на -*jь, -*jе Witaс та Wilawcze.

Абсолютна більшість словотвірних моделей, які були характерні для топонімії Опілля попередніх віків, знайшла своє відображення у першофіксаціях ХХ ст. За семантикою твірних основ вони поділяються на відантропонімні та відапелятивні, за структурою – прості та складені, за своїми основами та фор-ман-тами є суто слов’янськими. Найпошире-нішими словотвірними моделями першофіксацій ХХ ст. є ойконіми, утворені внаслідок топонімійного переосмис-лення або топонімізації апелятивів: Діброва, Лани; субстантивовані ойконіми, утворені без участі топонімотвірних формантів: Весняний, Ясна; складені ойконіми: Глибока Долина, Зелений Гай. Численними прикладами засвідчено ойконіми, утворені за допомогою суфікса -івк-а (Березівка, Нестерівка), деривати від родових назв на -и/-і (Вариводи, Стецьки).

Після закінчення другої світової війни було здійснено загальне впорядкування топонімійної системи України. Ряд назв населених пунктів краю замінено новими. Перейменування, іноді цілком безпідставні, принесли багато шкоди українській мові, культурі та історії. Вкрай негативним виявився народноетимологічний підхід до питання походження деяких ойконімів. Як наслідок цього, з’явилася ціла низка ойконімів, що не мала нічого спільного із своїм первісним найменуванням, відбулися суттєві зміни в структурі української ойконімійної системи, в кількісній репрезентації певних топонімних моделей. Вилучено значну кількість назв, що належать до архаїчних моделей на -*jь (-*jе,-*jа), -ичі , -ів та ін.

У другій половині ХХ ст. у зв’язку з укрупленням населених пунктів значно зменшилась кількість ойконімів. 203 поселення Опілля було об’єднано з більшими населеними пунктами, 69 поселень ліквідовано. Таким чином, з облі-кових даних було вилучено майже третину ойконімів досліджуваної території.

Сучасний етап розвитку ойконімійної системи Опілля – це закономірний процес повернення населеним пунктам їх первісних назв. Вважаємо, що колишні назви слід повернути багатьом опільським поселенням, в першу чергу тим, іменування яких сягає давньоукраїнської доби: Бибель, Бриконь, Віцинь, Жадовичі, Мирищів, Настащин, Русятичі, Сарники, Трибухівці, Чашники та ін.

У третьому розділі дисертації здійснюється порівняння ойконімійної системи Опілля, Покуття та Буковини; у таблиці подається продуктивність словотвірних моделей Опілля за хронологічними зрізами.

Аналіз ойконімів Опілля в їх історичному розвитку дозволяє зробити такі висновки:

1. За словотвірною структурою та семантикою базових назв ойконіми Опілля поділяються на: 1) первинні ойконіми (структурно оформлені на доойконімному рівні); 2) вторинні ойконіми (структурно оформлені на ойконімному рівні).

2. Базові назви як первинних, так і вторинних ойконімів можуть бути мотивовані антропонімами або апелятивами.

3. Значна частина ойконімів Опілля виникла ще в давньоукраїнський період, про що яскраво свідчить як факт утворення цих назв за типовими давньо-українськими моделями топонімійного словотвору, так і факт утворення їх базо-вих назв від антропонімів, генезис яких сягає праслов’янської епохи. Відсут-ність у давньоукраїнських писемних пам’ятках фіксацій більшості з досліджува-них ойконімів не означає того, що вони у період Київської Русі ще не існували. Вважаємо, що такі ойконіми через певні причини лише не потрапили до давньоукраїнських літописів.

4. Серед топонімійних моделей, у межах яких репрезентовано ойконімію Опілля, виділено моделі, що від ХІV ст. уже були непродуктивними, а історичні пам’ятки подальших століть тільки зберегти першофіксації давніх утворень; моделі, що мали тенденцію до зменшення; моделі, продуктивність яких зростала впродовж останніх століть; моделі з порівняно сталою продуктивністю в обстежуваний період; моделі, які протягом аналізованого періоду відзначалися