ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КОЗЮК

Віктор Валерійович

УДК 330+336.3(477)

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ

08.01.01. — економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі маркетингу на виробництві Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор економічних наук, доцент Гринчуцький Валерій Іванович, Тернопільський державний технічний університет імені Івана Пулюя, завідувач кафедри маркетингу на виробництві

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Башнянин Григорій Іванович,

Львівська комерційна академія,

зав. кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент

Андрущенко Володимир Леонтійович,

Тернопільська академія народного господарства,

доцент кафедри фінансів

Провідна установа – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра економічної теорії

Захист дисертації відбудеться 19.12.2000 р. о 15-30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.01. у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79008, Львів-8, пр. Свободи 18, аудиторія 115)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів, вул. Драгоманова 5.

Автореферат розісланий 18.11.2000р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Панчишин С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Трансформаційні перетворення в Україні розпочались на тлі глибоких макроекономічних диспропорцій. Їх прояв, тою чи іншою мірою, посилився в процесі становлення перехідної економіки. Внутрішня й зовнішня макроекономічна та інституціональна розбалансованість макросистеми спричинила дефіцит бюджету і платіжного балансу та швидкий розвиток державного боргу.

Політика дефіцитного фінансування для підтримання попиту у державному секторі була визначальною рисою макроекономічних заходів на початкових етапах трансформації, спотворюючи процеси становлення ринково орієнтованої економічної системи на наступних етапах розвитку реформ. Державні запозичення, здійснювані зі стабілізаційною метою, також суперечливо відобразились на стані врівноваженості макроекономічних агрегатів, у першу чергу, реального сектора.

Впливаючи на високі рівні інфляції початку трансформації, зумовлений стабілізаційними процесами та протікаючи у середовищі постстабілізаційного збурення, розвиток державного боргу не опосередкував поглиблення трансформації, а стримав її. Перебуваючи в рамках макроекономічної політики, боргові заходи призвели до зростання частки споживання у відтворювальних пропорціях. При цьому, інвестиційна напруженість, значні потреби у капіталі для технологічного оновлення, стагфляційна пастка, знецінення джерел нагромаджень, посилені нееластичністю видатків бюджету за фактором звуження фіскального потенціалу, зумовили необхідність попиту на державний борг та темпи і характер його зростання у трансформаційній системі. Незважаючи на швидкі темпи акумуляції державного боргу в Україні, його обсяги є незначними порівняно з світовими стандартами оцінки обтяжливості ним країни, а макроекономічна позиція державного боргу вважається відносно врівноваженою. Разом з тим, борговий фактор є визначальним у процесі структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України. Неординарність цього явища вимагає особливої уваги до теоретичних досліджень феномену державного боргу в перехідній економіці.

Проблема державного боргу вважається дослідженою у західній літературі. Значну увагу їй приділили Р. Барро, Дж. Б'юкенен, А. Лернер, Р. Масгрейв, Дж. Стігліц. Різні аспекти аналізу державного боргу розкриті у роботах вітчизняних економістів. Зокрема, теоретичні підвалини його пізнання містяться у доробку В. Андрущенка. Особливості макроекономічного середовища трансформації, в якому розвивається державний борг, а також проблема державної заборгованості у перехідний період досліджувалася у працях Г. Башнянина, Т. Вахненко, О. Заруби, З. Луцишин. Проблему управління державним боргом розглядали А. Вавілов, Г. Трофімов, Т. Бондарук. Аналіз державного боргу в контексті національної безпеки міститься у працях О. Барановського.

Відсутність яскраво вираженої позитивної теорії державного боргу за трансформації економіки, недостатня глибина вивчення макро- та мікроекономічних передумов низької ефективності дефіцитного фінансування при макроекономічному балансуванні та особливостей макросередовища державних запозичень, включаючи закономірності їхнього розвитку, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та коло проблем, які в ньому розв'язуються.

Взаємозв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дане дослідження тісно пов'язане з планами науково-дослідних робіт кафедри маркетингу (секція фінанси) Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя, включене в координаційний план виконання науково-дослідних робіт Міністерства освіти України за напрямком "Економічні проблеми розбудови державності України: важелі та стимули розвитку господарчих систем", науково-дослідної роботи "Кон'юнктурні дослідження та їх вплив на формування ринкового середовища в Україні" (№ державний реєстрації 0198U005104).

Мета і основні завдання дослідження. Метою дисертації є розробка теоретичних положень дослідження державного боргу за ринкової трансформації, загальних підходів до аналізу закономірностей його розвитку у перехідній економіці та практичних рекомендацій щодо вдосконалення боргової політики в системі макроекономічного регулювання.

Окреслена мета дослідження зумовила постановку та розв'язання наступних завдань:

1. теоретично обґрунтувати феномен та вплив державного боргу на перехідну економіку;

2. виявити загальні та особливі причини розвитку державного боргу в трансформаційній системі України;

3. розробити методику макроекономічного аналізу державного боргу у перехідній економіці;

4. проаналізувати взаємозв'язок між характером ринкових перетворень та динамікою державного боргу, його складом та структурою;

5. дослідити вплив державних запозичень на розвиток секторів вітчизняної економіки;

6. визначити особливості впливу макроекономічних заходів трансформації на політику управління державним боргом та дослідити взаємозв'язок між ними;

7. запропонувати напрями удосконалення боргової політики у коротко- та довгостроковій перспективі.

Предмет, об'єкт, методологія та методика дослідження. Об'єктом дослідження є державний борг України у його системному зв'язку із макроекономічним середовищем ринкових перетворень. Предметом дослідження є загальні закономірності розвитку державного боргу за ринкової трансформації.

Методологічною базою дослідження є теорії державного боргу, ринкової економіки, макроекономіки, ринкової трансформації, економіки добробуту, публікації вітчизняних і зарубіжних вчених з питань державного боргу й розвитку трансформаційної економіки. Як методичний підхід застосовано системний аналіз. Методичний апарат дослідження складають наукова дедукція та індукція, методи коефіцієнтів, структурного, дисперсійного аналізу, економіко-математичні методи.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому зроблено спробу дослідити проблему державного боргу у системному зв'язку з макроекономічним середовищем ринкової трансформації:

1. вперше розроблено загальнотеоретичні положення, в яких обґрунтовується необхідність та закономірність розвитку державного боргу на етапі здійснення ринкових реформ;

2. систематизовано основні причини та виявлено закономірності розвитку державного боргу України в процесі ринкових перетворень. Доведено, що процеси боргоутворення (включаючи напрям формування структури державного боргу) здебільшого зумовлюються характером ринкової трансформації;

3. виявлено особливості розвитку державного боргу на кожній окремій фазі трансформації, включаючи його особливості у середовищі дизадаптивного та постгіперінфляційного збурення, що обмежує ефективність політики стимулювання сукупного попиту з допомогою дефіцитного фінансування;

4. доведено, що макроекономічна позиція державного боргу не є визначальним індикатором при оцінці боргового тягаря. Основним її критерієм є структурні та вартісні параметри державного боргу, питома вага видатків на його обслуговування та погашення у структурі видатків бюджету;

5. системно проаналізовано вплив державних запозичень на розвиток грошового, реального, зовнішнього, бюджетного секторів української економіки. Виділено індикатори, які дають змогу оцінити глибину несприятливих впливів державних запозичень на грошовий сектор та на спрямування грошової пропозиції;

6. розроблено методичні підходи до аналізу взаємозв'язку боргової політики з макроекономічними заходами, досліджено характер цього взаємозв'язку на окремих фазах трансформації та у випадку посилення макродестабілізаційних тенденцій і запропоновано напрями вдосконалення боргової політики в системі макроекономічного регулювання.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при розробці позитивної та нормативної частини теоретико-концептуальних засад боргової політики у перехідний період, визначенні цілей управління державним боргом у сучасних умовах і на перспективу. Аналітичні положення дисертації можуть бути використані в процесі прийняття рішень щодо управління державним боргом та макроекономічної координації, зокрема, щодо фіскальної, грошово-кредитної та валютної політики.

Окремі положення дисертації використано у процесі розробки навчальних дисциплін та їх методичного забезпечення у Тернопільському державному університеті ім. І. Пулюя (довідка № 1003).

Особистий внесок здобувача. Зміст та положення дисертації є особистим та завершеним дослідженням автора. З наукових праць, опублікованих у співавторстві в дисертації використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження, що містяться у дисертації обговорювались та доповідались на наукових конференціях: "Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки" (Луцьк, 1998 р.); "Процеси становлення ринкової економіки: стан, проблеми, перспективи" (Львів, 1998 р.); "Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (приклад України)" (Київ, 1999 р.); "Економіка України: європейський вибір" (Львів, 2000 р.), а також на засіданнях кафедри маркетингу на виробництві та між кафедральному семінарі у Тернопільському державному технічному університеті імені Івана Пулюя.

Публікації. За результатами дослідження задепоновано монографію (7,1 д. а.), опубліковано навчальний посібник (15,11 д. а.), 9 наукових статей у фахових виданнях (5,6 д. а.) та 3 тези доповідей (0,6 д. а., особисто автору належить 0,5 д.а.) загальним обсягом 28,41 д.а. (особисто автору належить 28,31 д.а.).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (212 найменувань), 3 додатків, загальним обсягом 202 сторінок машинописного тексту, 20 таблиць, 4 рисунків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовані його мета, завдання, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі "Теоретико-методичні основи дослідження державного боргу за ринкової трансформації" аналізуються позиції основних напрямів економічної науки щодо проблеми державного боргу, формулюються концептуальні положення з обґрунтування державного боргу в перехідній економіці.

Аналіз теорій державного боргу дозволив автору в загальному виділити три парадигми поглядів на згадане явище, що сформувались в рамках класичної школи політекономії, кейнсіанства і кейнсіансько-орієнтованих та неокласичних напрямів економічної теорії. Класична школа сформулювала в основному негативне ставлення до державного боргу: його зростання призводить до зменшення продуктивного капіталу суспільства. В доповнення до цього, Д. Рікардо виявив еквівалентність державного боргу податкам, згідно чого економічні агенти індиферентні до способу покриття бюджетних видатків. Споживання в економіці не зміниться, оскільки збільшення державного боргу сьогодні означатиме підвищення податків завтра, через що вільні кошти заощаджуватимуться та вкладатимуться у державні облігації. Доповнюючи класиків, К. Маркс твердив, що капітал, представлений у облігаціях державної позики, є найспотворенішою формою капіталу, який дає право його власникам антиципіювати податки. У межах кейнсіанської парадигми було радикально переглянуто погляди на державний борг. За нею державні запозичення повинні здійснюватись з метою розширення сукупного попиту в економіці, суспільна ціна безробіття є набагато вищою за вартість боргового тягаря, а мультиплікативне розширення виробництва та зайнятості зменшуватиме його. Основним висновком неокейнсіанських концепцій (теорія автоматичних стабілізаторів, функціональних фінансів) є необхідність збалансування бюджету на циклічній основі, а державні запозичення розглядаються як інструмент циклічного згладжування. Неокласичні теорії розглядають, по-перше, вплив запозичень уряду на економічну поведінку суб'єктів ринку, по-друге, проблеми оптимального розподілу боргового тягаря між поколіннями. Так, Р. Барро розвиває ідеї Рікардо про еквівалентність боргу податкам, окремо виділяючи роль заощаджень підприємців та домогосподарств у нейтральності запозичень уряду щодо динаміки макроекономічних величин. На думку Р. Масгрейва, оптимальний розподіл боргового тягаря між поколіннями матиме місце за еквівалентного нагромадження боргу і зростання інвестицій публічного сектора. В подібних моделях обслуговування державного боргу виступає як участь майбутніх поколінь у оплаті суспільних благ капітального характеру, якими вони будуть користуватись. Водночас, на думку неокласиків, запозичення держави як з метою циклічного згладжування, так і з метою розширення суспільних благ, призводить до появи ефекту витіснення приватних інвестицій, які чутливіші до процентних ставок, ніж державні, та до ірраціонального розміщення ресурсів, оскільки останні могли б бути використані ефективніше саме у приватному секторі. Отже, теорії державного боргу, які з'явились при аналізі сформованих ринкових систем, повинні обережно використовуватись при його досліджені у трансформаційних економіках, оскільки ознаки останніх відмінні від перших.

Формулюючи положення з теоретичного обґрунтування державного боргу за ринкової трансформації, автор відзначає, що в умовах командної економіки бюджетний дефіцит перебував у прихованому стані. На основі теоретичних висновків Я. Корнаї доведено, що трансформуючись у відкритий стан у перехідній економіці, бюджетний дефіцит, на тлі поступового роз'єднання фінансів держави та фінансів мікроодиниць, не розв'язував проблему інвестицій, а загострював її. Як наслідок, підтримка попиту в державному секторі та секторі державних підприємств визначала масштаби монетизації дефіциту як способу запобігання трансформаційному спаду. З цією проблемою зіткнулись практично всі трансформаційні економіки, особливо вітчизняна.

Розширення функцій держави у перехідній економіці відображається на ускладненні функції державного боргу. Його накопичення певною мірою дозволяє компенсувати шок пристосування суспільного сектора економіки до ринкового оточення, що формується, не зменшуючи радикально обсяги споживання суспільних благ. Запозичення уряду можуть виступити як інструмент Парето-вдосконалення при вирівнюванні корисності від споживання суспільних благ, пов'язаних з розбудовою нової системи та підтримкою елементів командної економіки (див. рис.1).

Y

0

0

X

Рис.1. Використання державного боргу при Парето-вдосконаленні

Вісь OX відображає корисність такого суспільного блага, як розбудова нової економічної системи; вісь OY, відповідно, корисність благ, пов'язаних із видатками на підтримку командної економіки. Крива трансформації має такий нахил, оскільки суспільство схвалює, в цілому, ринковий вибір. Крива індиферентності розташована нижче за криву трансформації, оскільки бюджетна та податкова система в умовах перехідної економіки (за перманентно збалансованого бюджету) не забезпечують максимізацію корисності споживання суспільних благ. Відповідно вектори OA та OC не є Парето-ефективними напрямами, оскільки додаткові видатки, що здійснюються у борг, максимізують корисність однієї з груп споживачів. Вектор OB є Парето-вдосконаленням, оскільки демонструє випадок максимізації корисності обох груп споживачів. По-суті, це випадок, коли державні запозичення виконують егалітарну функцію всупереч підвищенню ефективності ринкової трансформації.

Нагромадження державного боргу у різних формах із стабілізаційною метою виступить реальною альтернативою інфляційному оподаткуванню, як наслідку монетизації дефіциту. Однак, якщо запозичення здійснюються на тлі або за для системно-структурних реформ, державний борг не виступить, як еквівалент майбутнім інфляційним податкам. У іншому випадку, накопичені макроекономічні та відтворювальні диспропорції реалізуються у борговій кризі, вивільняючи інфляційний потенціал, і державний борг виступить, як еквівалент інфляційного оподаткування у майбутньому. Інвестиційна напруженість та проблема технологічного оновлення економіки формують значний попит на державний борг, як на інструмент генерування інвестицій та вихід із стагфляційної пастки. Аналізуючи проблеми міжпоколінного розподілу боргового тягаря, автор стверджує, що він тяжітиме до рівномірності у випадку, коли видатки, здійснювані у борг, спрямовуватимуться на розбудову ефективнішої економічної системи, тобто на економічну трансформацію.

Закономірним проявом розвитку державного боргу в перехідній економіці є низька ефективність дефіцитного фінансування у процесі реформ. Гіперінфляція початку трансформації є визначальним чинником формування короткострокової структури ринкового капіталу та підтримання високих процентних ставок. Ефект витіснення у трансформаційній економіці носить більш загострений характер, ніж у розвинутій, у зв'язку із низьким рівнем її монетизації. А перебування мікрорівня у стані збурення пристосування до ринкового оточення визначає, що за активного дефіцитного фінансування перехід до нового рівня макрорівноваги буде здійснюватись за рахунок зростання інфляції та посилення зовнішнього дисбалансу.

У другому розділі "Макроекономічний аналіз державного боргу у трансформаційній економіці України" здійснено системне дослідження розвитку державного боргу у вітчизняній економіці, виявлено основні закономірності цього процесу.

Аналізуючи системний зв'язок державного боргу з макроекономічним середовищем реформ, автор стверджує, що посилення внутрішнього та зовнішнього дисбалансу при переході до ринку відображається на характері та закономірності його зростання тою мірою, якою заходи трансформації гальмують наближення економічної системи до ринкових витоків розвитку. За відсутності позаемісійного покриття значних бюджетних дефіцитів початку трансформації формується монолітна структура їх погашення. Їх монетизація не може не розглядатись як функція радикальності реформ. Чим вищими є інфляційні податки на початку трансформації (породжені нею), тим швидше зростає державний борг на достабілізаційній фазі — внаслідок посилення макродисбалансу, на фазі стабілізації та наступних періодах — внаслідок того, що державні запозичення розвиваються у макросередовищі постгіперінфляційної дезорієнтації. При цьому формується спотворена структура внутрішнього боргу (її склад визначають кредити НБУ), а переведення внутрішніх запозичень на ринкову основу хоч і оновило її у позитивному напрямі, водночас трансформувало інфляційно-податковий тягар у власне борговий. За переведення внутрішніх запозичень на ринкову основу, їх обсяг зростає швидше, ніж обсяги дефіциту та зовнішній борг, навіть за умов зменшення їх частки у покритті дефіциту. Так, за зниження частки кредитів НБУ в структурі покриття бюджетного дефіциту з 72,7% у 1995 р. до 40,2% у 1996 р. та за збільшення частки ОВДП, відповідно, з 7,4% до 37%, борг у ОВДП зріс у 9,2 рази, за подвоєння частки ОВДП у структурі погашення дефіциту наступного року він зріс у 2,6 рази, а за зменшення до 37,7% у 1998р. — у 1,2 рази, склавши 11,2 млрд. грн.

Зростання зовнішнього боргу, його склад та структура визначаються у достабілізаційній фазі глибиною реформ реального сектора (чим швидше маркеталізується сфера зовнішніх трансакцій підприємств, тим м'які бюджетні обмеження для імпортерів, що покривались зростанням зовнішнього боргу, стають більш жорсткими), а на наступних фазах — успіхом макростабілізаційних процесів. Тобто, чим стабільнішою стає макросистема, тим більше знижується її залежність від позик міжнародних організацій, зростають можливості запозичувати ззовні з приватних джерел. Однак, намагання стимулювати попит у державному секторі безвідносно до системно-структурних реформ посилює макроекономічні коливання. В результаті, поглиблюється залежність макростабільності від кредитів МВФ та Світового банку, заборгованість перед якими стає домінуючою у структурі зовнішнього боргу України (у 1994р. — 9,4%, у 1998 — 42,1%, у 1999 — 46,5%). Продовження цього процесу також пов'язується із недовірою приватних ринків до курсу хитких реформ, в результаті чого зовнішні (власне як і внутрішні) ринкові запозичення уряду є дорогими та короткостроковими.

Що стосується макроекономічної позиції державного боргу (співвідношення борг/ВВП), то вона істотно коливається на тлі його стабільного абсолютного зростання. Визначальними факторами утворення цього співвідношення є інфляція та коливання валютного курсу. Так, склавши у 1994р. 60,7% ВВП, вже у 1996 р. воно знизилось до 25%, при цьому зовнішній борг за аналогічний період зріс з 4,8 млрд. дол. США до 8,8 млрд., а внутрішній — з 2,3 млрд. грн. до 3,7 млрд. У 1998р. її рівень подвоївся, а зовнішній борг зріс у 1,3 рази (склавши 11,5 млрд. дол.), внутрішній — у 3,6 рази (13,5млрд. грн.). Короткостроковість ринкових запозичень уряду призводить до концентрації платежів з обслуговування боргу у вузькому часовому інтервалі. Будь-яке погіршення стану макросистеми, автоматично унеможливлюючи рефінансування боргу, погіршує стан бюджету, платіжного балансу, посилюючи борговий тягар не за рахунок його абсолютного значення, а за рахунок його вартісних та структурних характеристик. В таких умовах макроекономічна позиція державного боргу втрачає свою репрезентативність в оцінці боргового тягаря для економіки, а труднощі з обслуговуванням державного боргу на тлі невеликого його абсолютного значення згідно світових порівнянь говорять про те, що Україна потрапила у боргову пастку трансформації.

Розвиток державного боргу впливає на всі сектори економіки. Однак, тільки в грошовому секторі спостерігаються найістотніші спотворення. Причиною цього є монополізація урядом внутрішнього кредиту та спрямування грошової пропозиції на розширення попиту в державному секторі та обслуговування боргових потреб уряду. Якщо за командної економіки подібне явище пояснювалось системною організацією грошового сектора, то на етапі реформ ситуація практично не змінилась — змінились лише інструменти, в ролі яких виступили державні позики.

У третьому розділі "Політика управління державним боргом в системі макроекономічного регулювання в Україні" досліджується становлення боргової політики в Україні, характер взаємозв'язку між нею та макроекономічними заходами впродовж трансформації та шляхи її удосконалення в системі макрорегулювання.

Формулюючи стратегічні цілі боргової політики в трансформаційній економіці, автор виходить з дихотомії каталізації економічного зростання та соціалізації моделей перерозподілу як передумов сталого розвитку в сучасних умовах. У перехідній системі такими цілями має виступити соціальна оптимізація процесів економічного зростання у середовищі гармонійного міжсекторального та міжпоколінного розподілу корисності від споживання суспільних благ. Тобто, на стратегічному горизонті управління державним боргом повинно забезпечити інвестиційне підкріплення трансформації у якісно новому системно-інституційному середовищі. Однак у короткостроковому періоді реалізація цієї політики не можлива в зв'язку з нагальною потребою мінімізувати вартість боргового тягаря для бюджетної системи.

На даний час логічно було б прийняти показники навантаження на бюджет видатків з обслуговування державного боргу за найбільш репрезентативний вираз оцінки боргового тягаря. Математична модель (1) відображає узгодження цільового значення макропозиції державного боргу з потенційним, виходячи з забезпечення бажаного навантаження на бюджет процентних виплат:

мDt = T·ґ [Bt ґ dt]

н

оDt = GD + {(1+r)/[(1+n) ґ (1+p)]} ґ Dt–1 (1),

де: Т — середня строковість боргу (5,5 років); Bt — частка видатків бюджету у ВВП (20% – величина до якої наближається фактичне значення); dt — частка видатків бюджету, що спрямовується на погашення державного боргу (25% – вважається гранично допустимою у світі); Dt — частка боргу у ВВП у період t; GD — частка первинного дефіциту бюджету у ВВП (фактично сума необхідних запозичень); r, n, p — відповідно — середній процент за державними позиками, реальний темп зростання ВВП, темп інфляції.

Однак, за підстановки у систему даних Dt-1=50,8% (1998р.); r=30%; n=1%; p=20%, отримуємо значення первинного профіциту у ВВП, співмірного з аналогічним показником бюджету в цілому, що в реальності не можливо. Таким чином очевидно, що динаміка макропозиції державного боргу більшою мірою залежить від макрозмінних (інфляція, валютний курс), ніж від рішень щодо управління державним боргом. Крім того, використання тих чи інших інструментів управління державним боргом є можливим виключно за певного стану макроекономічного середовища.

Так, експансивна макрополітика у достабілізаційній фазі трансформації визначила безсистемність боргових заходів, неринковість інструментів управління державним боргом, відсутність цілеспрямованого управління його макропозицією та структурою. На макроекономічному рівні експансивні заходи фіскальної та монетарної політики об'єднувались у борговому інструментарії, а зв'язок між макроекономічною та борговою політикою носив безпосередній характер. На фазі стабілізації та у наступному періоді було створено підґрунтя для оновлення боргових інструментів. З часу створення ринку ОВДП політика управління внутрішнім боргом набула ознак системності. Однак формування "довгого" боргу носило ситуативний та суперечливий стосовно політики доходності на первинному ринку характер. А розв'язання проблеми навантаження на бюджет процентних виплат опосередковувалось примусовою конверсією. Застосування ринкових інструментів в управлінні зовнішнім боргом розпочалось з часу виходу України на зовнішні приватні ринки. Однак очікуваних наслідків для пролонгації боргу та посилення стабільності державних фінансів ця тактика не принесла. В міру посилення стабільності макросистеми інструменти державного боргу опосередковано застосовуються у макроекономічних заходах. Водночас за дестабілізації макросистеми боргова політика підпорядковується формуванню механізмів макростабілізації. У постстабілізаційному періоді особливо загострюються суперечності в середині макрополітики. Перша виникає між відносно стриманою монетарною та відносно м'якою фіскальною політикою. Друга — в середині фіскальної (між стримуючою податковою та м'якою видатковою) та монетарної (націлювання одразу на рівень грошової маси та на номінальний рівень валютного курсу за інтенсивних внутрішніх та обмежених зовнішніх запозичень є неможливим навіть у середньостроковій перспективі).

Боргові заходи уряду справляють істотний вплив на відтворювальні пропорції. Основними каналами такого впливу є поточний характер урядового споживання, підтримання номінально стійкого валютного курсу та високих процентних ставок (як реакції на попередній чинник). Консервації зазначеного сприяє взаємопов'язаність низького рівня макрорівноваги вітчизняної економіки та сформованої споживчо-орієнтованої моделі відтворювальних параметрів ВВП. Отже, розширення діапазону курсових коливань зменшить потребу у зовнішньому фінансуванні, що дозволить спрямувати кошти на задоволення інвестиційного голоду (зазначене має позитивно відобразитись і на рівні процентних ставок внаслідок проведення більш гнучкої монетарної політики). За таких обставин, державні запозичення, на думку автора, мають виступити як засіб поглиблення мікроекономічної реструктуризації та піднесення технологічного рівня відтворення, формування постіндустріальних виробничо-господарських систем, а не макроекономічної експансії. Інституціональними важелями цього має виступити створення бюджету розвитку та відповідна цьому функціональна диференціація боргових інструментів.

ВИСНОВКИ

Теоретичний та емпіричний аналіз розвитку державного боргу у трансформаційний період дозволяє зробити наступні основні висновки.

1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми теоретичних підходів дослідження державного боргу за ринкової трансформації, що виявляється у розробці загальнотеоретичних положень, в яких обґрунтовується необхідність та закономірність його розвитку на етапі ринкових реформ на основі виявлених автором основних сутнісних ознак боргоутворення впродовж посттоталітарних перетворень. Такий підхід дав можливість не тільки сформулювати низку принципових висновків щодо теоретичних узагальнень стосовно феномену державного боргу у трансформаційній економіці, але й запропонувати положення, що можуть бути використанні в процесі формулювання концепції боргової політики, та напрями вдосконалення боргових заходів у системі макроекономічного регулювання у перехідний до ринку період.

2. Бюджетний дефіцит, перебуваючи у скритій формі у командній економіці, як наслідок м'яких бюджетних обмежень на макро- та мікрорівні, трансформується у відкриту форму. Інерційність його відтворення та макродиспропорцій у зовнішньому секторі визначає необхідні передумови для розвитку державного боргу. Однак останній виконує комплексну функцію:

a. пом'якшуючи процес розвалу командної та становлення ринкової системи, виступає як інструмент Парето-вдосконалення при вирівнюванні корисності при споживанні суспільних благ, що пов'язані із розбудовою нової суспільно-економічної та підтримкою старих елементів господарської системи;

b. оплата споживання такого блага як створення нової, ефективнішої, економічної системи буде оптимально розподілятись між поколіннями, за умов, що кошти, мобілізовані у борг, спрямовуватимуться на каталізацію реформ. У результаті кожне з поколінь прийме участь у фінансуванні видатків на трансформацію;

c. перехід від монетизації дефіциту до боргового способу його фінансування та нагромадження державного боргу із стабілізаційною метою є альтернативою інфляційному оподаткуванню. Однак державний борг буде еквівалентним (за Рікардо) інфляційним податкам за появи боргових криз у випадку, коли запозичення (навіть із простабілізаційною метою) здійснюються безвідносно до системно-структурних реформ;

d. технологічний занепад, інвестиційна напруженість та необхідність якісного оновлення відтворювальної системи перехідної економіки є визначальними чинниками формування попиту на державний борг.

3. Незважаючи на необхідність державного боргу у трансформаційній системі, закономірність його прояву полягає у низькій ефективності дефіцитного фінансування, що здійснюється для стимулювання попиту у державному секторі безвідносно до глибокої системно-структурної трансформації. Це пов'язано із наступними чинниками:

1. мікрорівень, перебуваючи у стані збурення пристосування до ринкового оточення, реагує на імпульси з боку попиту нееластичністю пропозиції. Посилюються інфляційні тенденції, породжені монетизацією державного боргу, та зовнішній дисбаланс;

2. інфляційне розширення початку трансформації створює специфічну сферу постгіперінфляційної дезорієнтації фінансового посередництва: процентні ставки не опускаються до рівня світових навіть за співставних рівнів інфляції. Визначальною рисою ринкової структури капіталу є її короткостроковість, через що зростання державного боргу визначається не стільки обсягами дефіциту, скільки вартістю та строковістю запозичень уряду;

3. ефект витіснення у трансформаційній економіці носить більш гострий характер, ніж у розвинутій, оскільки державні запозичення здійснюються на тлі низького рівня монетизації та високих процентних ставок.

4. Аналіз державного боргу у трансформаційній економіці України дозволяє виділити наступні закономірності та особливості цього процесу:

1. визначальним чинником боргоутворення, формування складу та структури державного боргу є макроекономічне середовище, пануючі риси якого визначаються характером трансформації, на кожній з фаз якої розвиток державного боргу та управління ним має свої особливості;

2. у достабілізаційний період розвиток внутрішнього боргу підпорядковується експансивній макроекономічній доктрині, що реалізовувалась через монетизацію бюджетного дефіциту, та патерналістським заходам. Розвиток зовнішнього боргу на цьому етапі є похідною диспропорцій, що виникли у зовнішньому секторі за збереження системи м'яких бюджетних обмежень для імпортерів. Характерною рисою боргових інструментів на цьому етапі є їхня неринковість;

3. у фазі стабілізації, підпорядковуючи, певною мірою, боргову політику відповідній макродоктрині, розвиток внутрішнього боргу, переведений на ринкову основу, визначається станом фінансового ринку на попередньому етапі. Через це обсяги внутрішніх запозичень зростають швидше, ніж обсяги дефіциту, а структура зовнішнього боргу змінюється під впливом співробітництва з бреттон-вудськими інститутами, кредити яких спрямовуються у сферу стабілізації. Позиція державного боргу відносно ВВП, за рахунок реальної ревальвації, врівноважується навіть на тлі швидкого нагромадження боргових зобов'язань держави;

4. у постстабілізаційному періоді, боргова експансія за відсутності виробничої стабілізації зумовлюється не стільки обсягом первинного дефіциту, який зазнає зниження, скільки потребами у рефінансуванні та оптимізації структурних параметрів державного боргу. Однак, повне переведення внутрішніх та частково зовнішніх запозичень на ринкову основу не розв'язало цю проблему, а, навпаки, в умовах недовіри ринків до хиткого курсу реформ, є джерелом посилення макроекономічних коливань. В результаті, реальна девальвація одразу погіршує позицію державного боргу відносно ВВП, а визначальним чинником формування видатків бюджету стають видатки на його обслуговування;

5. інтенсивні запозичення держави спотворюють розвиток грошового сектора, при цьому грошова пропозиція НБУ практично повністю поглинається урядом.

5. Взаємозв'язок між борговою політикою та заходами з макрорегулюваня впродовж трансформації має стійкий та постійний характер, а використання тих чи інших інструментів управління державним боргом з одного боку є можливим виключно за певного спрямування макрополітики, з другого — вони є елементами в системі заходів з її реалізації. У достабілізаційній фазі трансформації боргова політика синтезує у собі експансивні рішення грошової та фіскальної влади, а безпосередній зв'язок між ними опосередковує розширення попиту у державному секторі та збереження м'яких бюджетних обмежень для мікроодиниць; у стабілізаційній фазі взаємозв'язок між фіскальною і монетарною та борговою політикою набуває все більше непрямого характеру, однак є безпосереднім у тій частині цілей запозичень, що підпорядковані створенню макростабілізаційного механізму трансформації; у постстабілізаційному періоді роль непрямого взаємозв'язку боргових заходів з фіскальними та монетарними рішеннями посилюється, однак відсутність глибокої мікрореструктуризації та глибоких системно-структурних реформ зумовлюють погіршення макроекономічого стану системи, через що вектор державних запозичень знову тяжіє до сфери формування механізму стабілізації. У постстабілізаційний період особливо гостро проявляються суперечності: по-перше, між експансивною фіскальною та відносно стриманою монетарною політикою, через що підтримання валютного курсу та інфляції на рівноважному рівні має місце за більш високих процентних ставок; по-друге, посилюються суперечності всередині системи фіскальної політики (обмежувальна податкова політика та стимулююча видаткова) та монетарної (за інтенсивних внутрішніх запозичень та обмеженого доступу до зовнішніх ринків намагання підтримувати на цільовому рівні грошову масу та валютний курс виявляється неможливим та призводить до посилення рестрикції кредиту). Одним з наслідків такої ситуації є формування споживчо-орієнтованих відтворювальних пропорцій ВВП.

6. Враховуючи вищесказане та спираючись на окреслені напрями вдосконалення боргової політики в системі макрорегулювання вважаємо, що:

1. у короткостроковому періоді боргові заходи уряду мають бути спрямовані на зменшення боргового тягаря для бюджету через проведення масштабних реструктуризаційних операцій, вдосконалення процесу бюджетування, розширення діапазону курсових коливань, що дозволить зменшити потребу в зовнішньому фінансуванні для підтримання платіжного балансу та знизити процентні ставки з метою стимулювання інвестиційної активності;

2. у довгостроковому періоді, коли утвориться більш ринкове мікросередовище, фінансові ринки висловлять довіру до реформ, а видатки бюджету будуть більш транспарентними, система дефіцитного фінансування має забезпечити інвестиційне підкріплення всебічної структурної перебудови та мікроекономічної реструктуризації. Інституціональним механізмом цього має виступити створення бюджету розвитку, функціонування якого має підпорядковуватись критеріям становлення постіндустріального типу виробничо-господарських систем.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії та навчальні посібники

1. Козюк В. В. Бюджетний дефіцит та державний борг України. — Тернопіль, 1998. — 170 с. — Рукопис задеп. в Укр. ДНТБ. №476-Ук98. (7,1 д.а.)

2. Козюк В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. — Тернопіль: Джура, 1999. — 260 с. (15,11 д.а.)

Статті у фахових виданнях

3. Козюк В. В. До питання про основні орієнтири менеджменту державної заборгованості України // Вісник ТАНГу. — 1999. — Вип. 5. — С. 107-110. (0,4 д.а.)

4. Козюк В. В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України // Фінанси України. — 1999. — №5. — С. 85-94. (0,6 д.а.)

5. Козюк В.В. Євроринок як джерело позик для країн з перехідною економікою // Економіка України. — 1999. — №9. — С. 22-30. (0,7 д.а.)

6. Козюк В. В. Муніципальна позика як засіб дефіцитного фінансування місцевих бюджетів при розв'язанні соціальних проблем // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Соціальні аспекти регіональної політики: (Щорічник наукових праць). — Львів: Інститут регіональних досліджень НАН України, — 1999. — Вип. 9. — С. 443-449. (0,4 д.а.)

7. Козюк В. В. "Проблема Барро-Рікардо" з позиції аналізу державного боргу в перехідній економіці // Вісник ТАНГу. — 1999. — Вип. 6. — С.24-29. (0,6 д.а.)

8. Козюк В. В. Закономірності розвитку грошового сектора трансформаційної економіки під впливом державних запозичень // Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (приклад України): Матеріали VII міжнародної науково-практичної конференції. — К.: Київський ун-т імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 1999. — Модуль II (Ч.1).С.41-46. (0,4 д.а.)

9. Козюк В. В. Співробітництво з міжнародними фінансово-кредитними організаціями в системі трансформації економіки України // Формування ринкової економіки в Україні: Наук. зб. — Вип. 5. — Львів: Інтереко, 1999. — С. . (0,6 д.а.)

10. Козюк В. В. Макроекономічний аналіз зовнішнього боргу України за ринкової трансформації // Вісник ТАНГу. — 2000. — Вип. 7. — С. . (1,2 д.а.)

11. Козюк В.В. "Ефект витіснення" як наслідок державного боргу в перехідній економіці України // Вісник ТАНГу. — 2000. — Вип. 9. — С.132-138. (0,7 д.а.)

Тези доповідей

12. Мельник А. Ф., Козюк В. В. Шляхи підвищення ефективності управлінських важелів у сфері бюджетного дефіциту та державних запозичень // Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки України. Зб. наук. праць. — Луцьк: Ред.-вид. відділ Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1998. — С.22-24. (0,2 д.а., з них особисто автору належить 0,1 д.а.)

13. Козюк В. В. Проблема вибору стратегічних орієнтирів управління державним боргом у трансформаційній системі України // Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку: Матеріали доп. V Міжнарод. конгресу укр. економістів: В 2-х частинах. — Львів: Ін-т регіональних досліджень НАН України, 2000. — С.234-236. (0,2 д.а.)

14. Козюк В. В. Критерії європейської конвергенції як виклик політиці управління державним боргом у перехідній економіці України // Економічна система України: Європейський вибір: Матеріали міжнарод. наук. студ.-асп. конф. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка. — 2000. — С. . (0,2 д.а.)

АНОТАЦІЯ

Козюк В.В. Державний борг України у перехідній економіці. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01. — економічна теорія — Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2000.

У дисертації досліджуються загальні закономірності розвитку державного боргу України в умовах ринкової трансформації. Значна увага приділяється теоретико-методологічним основам аналізу державного боргу. Сформульовано основні концептуальні положення з теоретичного обґрунтування державного боргу за ринкової трансформації. Здійснено системний макроекономічний аналіз державного боргу у вітчизняній економіці, зокрема досліджено вплив державних запозичень на розвиток секторів української економіки. Виявлені основні закономірності розвитку політики управління державним боргом у системі макроекономічної координації впродовж ринкових перетворень. Сформульовані стратегічні цілі управління державним боргом у трансформаційній системі.

Ключові слова: державний борг, державні запозичення, бюджетний дефіцит, трансформаційна економіка, боргова політика, державні цінні папери, міжнародні фінансові організації.

АННОТАЦИЯ

Козюк В.В. Государственный долг Украины в переходной экономике. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01. — экономическая теория — Львовский национальный университет имени Ивана Франка. Львов, 2000.

Диссертация посвящена разработке общетеоретических подходов к анализу развития государственного долга в условиях рыночной трансформации экономики Украины, выявления общих закономерностей этого процесса.

Значительное внимание уделено исследованию проблем государственного долга, которые поднимаются и дискутируются в западной экономической литературе. Используя основные теоретические воззрения экономистов на проблему государственного долга, делается попытка разработать концептуальные положения, в которых обосновывается необходимость и закономерность развития государственного долга в трансформационной экономике.

В работе проведен комплексный макроэкономический анализ государственного долга Украины. Особое внимание уделено выявлению специфических для переходной экономики детерминант развития государственных заимствований, доступности тех или иных источников финансирования бюджетного дефицита, макроэкономической стабилизации, платежного баланса. Сделан вывод о том, что формирование структур покрытия бюджетного дефицита во многом подвержено воздействию ряда факторов, природа которых проистекает из формирующегося характера рыночных преобразований. А сама структура финансирования фискального дисбаланса не является нейтральной относительно темпов роста государственной задолженности. В рамках макроэкономического анализа государственного долга исследуется роль мягких бюджетных ограничений и становления более жёсткого бюджетного окружения для микроуровня в определении темпов роста государственного долга и формирования его извращенной структуры. Уделено внимание влиянию политики макростабилизации на процесс развития государственного долга Украины.

В работе осуществлен системный анализ воздействия государственных заимствований на развитие секторов отечественной экономики. Делается вывод о