ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Краснікова Валентина Василівна

УДК: 80.091:477

ЗАБОРОНЕНА ЕПІКА В.СОСЮРИ

Спеціальність: 10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української літератури і фольклористики Донецького державного університету

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Мишанич Степан Васильович,

Донецький державний університет,

завідувач кафедри української літератури і

фольклористики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Сеник Любомир Тадейович,

Інститут українознавства НАН України,

провідний науковий співробітник;

кандидат філологічних наук

Старовойт Микола Васильович,

Львівська академія друкарства,

завідувач кафедри українознавства

Провідна установа: Тернопільський державний педагогічний університет

ім. В.Гнатюка

Захист відбудеться “31” жовтня 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 35.051.06 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул.Університетська,1, філологічний факультет.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка.

Автореферат розісланий “29” вересня 2000 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Терлак З.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Усім нам добре відома пристрасть радянського партійного літературознавства до ярликування: за кожним письменником був закріплений певний ярлик-код, з якого виходили інтерпретатори його творчості. Те, що не вписувалося в ярлик "революційного демократа", "поета революції" тощо, просто відсікалося, на нього було накладене табу, збіднюючи наше уявлення про письменника, про літературний процес загалом. За В.Сосюрою міцно закріпилося звання "лірика революції", "пролетарського письменника", який тільки те й робив, що "славив звитяжну боротьбу революційного народу", "утверджував велич робітничого класу", "грізно розвінчував справжні наміри прислужників капіталізму", "славив дружбу між народами" і ще писав про кохання.

У нашій свідомості В.Сосюра все ще залишається яскравим представником поетів - ліриків нового покоління, покоління, яке було приречене пристосовуватися до умов ідеологічного керівництва літературою. Лише за останні десять років наше уявлення про В. Сосюру збагатилося новими матеріалами, фактами, творами, які дають нам підстави оцінювати постать поета всебічно, враховуючи ситуацію трагічної доби, в яку йому довелося жити і творити. Публікації забороненої спадщини поета поглибили та розширили наше розуміння його життєвої і творчої драми, яка не вписувалася ні в які партійні схеми і настанови. Особливо вдячним матеріалом до нового трактування В.Сосюри є його роман "Третя Рота", епічні поеми на історичні та біблійні теми, публіцистична поема "Розстріляне безсмертя". Епічні твори важче було підпорядковувати до вимог декретованої літератури, оскільки в центрі уваги епіки перебували проблеми людини і суспільства, проблеми історико-філософські, моральні тощо. Зрозуміло, що кращі епічні твори не друкувалися, та й ті, що були опубліковані, трактувалися критикою тенденційно. Із літературного доробку В.Сосюри радянською цензурою послідовно вилучалися автобіографічний роман “Третя Рота”, поеми “Розстріляне безсмертя”, “Мазепа”, “Махно”, “Каїн”, “Христос”, “Мойсей”, “Ваал”. Після гострої, не у всьому незаперечної критики М.Зеровим був вилучений із вибраної спадщини поета роман у віршах “Тарас Трясило”.

Десятиріччями ці твори старанно приховувалися від читача, адже у них оспівувалося романтичне минуле України, зображувалися трагічні історичні постаті, оригінально трактувалися мандрівні сюжети, в яких розроблялися етико-філософські питання, через призму національного світосприйняття осмислювалися загальнолюдські цінності. Ось чому один із найщиріших українських ліриків ХХ ст. майже невідомий нам як епік.

Епічна спадщина поета не така вже й мала. Близько половини творів з поетичного доробку В.Сосюри належить до епіки. Набуток В.Сосюри в епічному жанрі характеризується прагненням поета осмислити минуле України, сьогочасні суспільні проблеми, і, головне, всупереч волі чиновників від літератури та тиску з боку влади, вести пошуки істини за покликанням серця і сумління. Адже драматична доля України, відданим патріотом якої В.Сосюра залишався все своє життя, не була у планетарному та хронологічному аспектах винятковою. Подібну трагедію пережило чимало народів. В історії України, у біблійних образах, мотивах, сюжетах шукав В.Сосюра відповіді на питання, які ставило перед українською інтелігенцією саме життя. Віддаючи кесарю кесареве В.Сосюра не розчинився у брехливій пропаганді кесаревих поплічників, він потай, не раз наражаючись на небезпеку через власну емоційність, шукав виходу для свого народу, своєї “солов’їної України”.

Сьогодні ми робимо перші спроби наближення до вилученої з літературного процесу епічної спадщини В.Сосюри. Уже з перших спроб дослідження забороненої спадщини поета ми захоплюємося і водночас відчуваємо пригнічення, усвідомлюючи неосяжний обшир наших трагічних втрат і наших великих духовних надбань, уповні не виявлених з відомих причин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи філологічного факультету Донецького державного університету. Зокрема вона становить підрозділ комплексної теми "Актуальні проблеми української літератури і фольклору" при Донецькому центрі української культури і літератури(98-1ВВ/63).

Предметом дослідження послужив: історичний епос В.Сосюри (роман у віршах “Тарас Трясило”, поема “Мазепа”, уривки з поеми “Махно”), твори на біблійну тематику (поеми “Каїн”, “Мойсей”, “Христос”, “Ваал”), а також поема “Розстріляне безсмертя”.

Мета роботи полягає у здійсненні комплексного аналізу забороненої епіки В.Сосюри в контексті всієї творчості поета та української літератури 20-х - 60-х років. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

-

- пояснити причини двоїстості світогляду В Сосюри, що відбилося на його творчості, починаючи з 20-х років;

- розкрити жанрово-тематичну своєрідність та оригінальність В.Сосюри - епіка;

-

Теоретико-методологічною основою дослідження послужили літературознавчі праці О.Білецького, М.Зерова, С.Єфремова, Д.Чижевського, а також праці, присвячені творчості В.Сосюри, Ю.Бурляя, М.Доленго, Є.Радченка. Певною теоретичною основою дисертації стали також сучасні дослідження Ю.Барабаша, М.Жулинського, В.Костюченка, В.Моренця, М.Наєнка, С.Гальченка, в яких склалася концепція художнього аналізу літературного процесу і поетичного доробку В.Сосюри, зокрема художньої специфіки його творів. Нами використано також останні праці провідних сучасних дослідників, в яких спостерігаються нові підходи до проблем герменевтики, текстології, історії і теорії літератури тощо, зокрема праці Г.Сивоконя, О.Мишанича, М.Ільницького, Т.Салиги, М.Ігнатенка, І.Дзюби, Т.Гундорової та ін.

Методика дослідження. Відповідно до мети і завдань роботи використовується системний аналіз із прийомами зіставного, порівняльного дослідження та елементи текстуального аналізу. Всі ці методи знаходяться у тісному взаємозв'язку і в необхідних випадках доповнюють один одного.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб всебічного аналізу забороненої епічної спадщини В.Сосюри. Розглядається новаторство В.Сосюри в епічному жанрі, вагомість внеску його до української літератури ХХ ст.

Практичне значення дисертації. Основні положення роботи можуть бути використані у процесі подальшого, методологічно оновленого, вивчення творчості В.Сосюри та українського літературного процесу ХХ ст. Основні положення можуть бути використані при розробці лекційних курсів з історії української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах, при написанні вузівських та шкільних посібників з української літератури, при написанні дипломних та курсових робіт.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Автором уперше проаналізовані заборонені раніше епічні твори В.Сосюри у контексті всієї творчості поета та української літератури 20-х-60-х років ХХ ст.

Апробація роботи. Основні висновки та положення дисертації викладалися на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 100-літтю з дня народження В.Сосюри (Донецьк, 1998), підсумковій професорсько-викладацькій конференції Донецького державного університету (Донецьк, 1999), Науково-практичній міжвузівській конференції, присвяченій 10-літтю кафедри української філології для неспеціальних факультетів (Київ, 1999), на регіональних науково-практичних конференціях.

Окремі розділи та вся дисертація обговорювалися на засіданнях кафедри української літератури і фольклористики Донецького державного університету, Донецького центру української культури і літератури, а також на розширеному засіданні кафедри української літератури ім. академіка Михайла Возняка Львівського національного університету.

Обсяг і структура дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, посилань та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 173 с. Список використаної літератури нараховує 173 найменування.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, з’ясовується мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна, теоретичне та практичне значення, методи аналізу, зазначається кількість публікацій, які відображають основні результати дисертаційного дослідження. Основне місце у цьому підрозділі відведено оцінці критичної літератури про творчість В.Сосюри, про його епіку, яка стала предметом уваги українського літературознавства з кінця 80-х рр. нашого часу.

У Розділі першому “Епічний світ В.Сосюри: становлення, тематична і художньо - стильова своєрідність” дисертант розглядає чинники, що впливали на формування світогляду поета, причини його звернення до епіки, відзначає ліричність епіки В.Сосюри, як основну засаду творчого методу поета. Зазначається, що В.Сосюра далеко не борець, не епік у "чистому" вигляді, він виразник почуттів інтимного характеру, кинутий долею у вир грандіозного протистояння, що вимагало епічного, героїчного способу мислення. В.Сосюра мислив поетичними образами, які брав із повсякденного життя - складного, сповненого протиріч і несподіванок. Ідеї, що привели його до армії С.Петлюри, визначили його життєве й поетичне кредо у питанні національної свідомості, мови, світоглядних принципів. Від першої до останньої збірки він перебував ближче до ідеї незалежної України, ніж до комуністичної ідеї України в "Союзі неділимому".

Характерні ознаки епічного стилю В.Сосюри представляє рання поема “Червона зима”, яка вийшла друком 1921 року. Епічне полотно поеми насичене характерним сосюринським ліризмом, причому проникнення ліричного струменя в сюжет епічного твору є настільки органічним, що критика часом виявляється безпомічною у родовому атрибутуванні твору і безпідставно називає її ліро-епічною. Якщо йти за цією логікою, то всі епічні твори виходять за межі епіки , виявляючи елементи лірики і драми, та навіть такі твори, як "Intermezzo", "Цвіт яблуні" М.Коцюбинського ми кваліфікуємо як епіку (хоча ліричний елемент тут превалює), а "Червону зиму" В.Сосюри називаємо ліро-епічним твором.

Поема "Червона зима" була створена безпосередньо за подіями, в яких брав участь сам поет, оскільки епічна дистанція між зображуваним та історичними подіями була незначною, у поемі важливе місце посідає ліризм, емоційна тональність, властива поетичній палітрі В.Сосюри, як нікому іншому. Детермінує цю тональність відкритий автобіографічний характер поеми.

Поет усвідомлював, що в епосі є змога ширше й багатогранніше змалювати явища дійсності, явища, епічні за масштабністю, розмахом. Та епіка В.Сосюри залишається наскрізь пройнятою ліризмом, бо змалювання подій здійснюється не через призму безстороннього спостерігача чи коментатора подій, а через власні переживання і оцінки, через призму власних переживань.

Згодом художнє трактування традиційних для В.Сосюри тем і мотивів стає глибшим. З`являються великі історичні твори поета. Це, передусім, наповнений романтикою подій віршований роман “Тарас Трясило” та поема “Мазепа”. Але і в цих творах переплітаються не лише екскурси в історичне минуле України, а й глибоке емоційне осмислення цих подій автором, перенесених уявою поета в сучасне життя, яке висувало перед українським народом все ті ж одвічні проблеми незалежності, боротьби за право на власне життя.

Дисертант відзначає, що духовний світ В.Сосюри формувався патріотичним. Поет вболівав за Україну, щиро вірив у гасла рівності, братерства, миру, всенародного щастя, та невдовзі поет бачить, що його державницькі ідеали гинуть. Все більше В.Сосюра замислюється над тим, що ж дала Україні Петербурзька революція, переможна хода якої розтікалася морем крові безневинних. Ніжну, поетичну натуру поета глибоко вражає братовбивство на тій війні, а в повоєнні роки облуда, підступність, демагогія, повернення на імперські "круги своя".

І тому він не хоче більше оспівувати більшовицьке нашестя в Україну, хоча до цих подій, які поет визначає як "революційні", він звертається і далі, але в багатьох творах виходить за рамки дозволеного. Це дало підстави офіційній критиці закріпити за ним з середини 20-х років тавро буржуазного націоналіста. Не писати В.Сосюра не міг, а за тих обставин багато творів він писав “для себе”, не розраховуючи на їх публікацію. Так була розпочата поема “Мазепа”, задум якої виник 1928 р., у рік, коли декретована марксистсько-ленінська ідеологія остаточно утверджується у всіх сферах духовного культурно-освітнього життя України, коли починає свій тотальний наступ людиноненависницька політика Бронштейнів - Кагановичів - Балицьких тощо. Поет звертається до історичних уроків, які ніколи не бралися до уваги, бо українська еліта воліла вчитися на власних помилках, але не на помилках попередників. Поема “Мазепа” розкриває державотворчі ідеї великого українського гетьмана, і має виразну протиросійську направленість.

А ще раніше, 1924 р. В.Сосюра написав поему “Махно”, за яку, можливо, вистраждав найбільше. Поет розумів, що за офіційною оцінкою, “бандитові і контрреволюціонерові” Махнові немає місця у людській пам`яті, в офіційній історіографії, в літературі, але сміливо звернувся до цієї сторінки української історії.

У хвилини великого душевного відчаю, у психоневрологічному диспансері з'являються поеми В.Сосюри на біблійні теми: “Каїн”, “Мойсей”, “Христос” і “Ваал”. Дисертант зазначає, що звернення до біблійної тематики було продиктовано новим етапом осмислення життя, переживаннями поета. Переживаннями не стільки за власну долю, скільки за долю всього народу, за долю народів, що опинилися “на обочині” людського поступу, оскільки під впливом сатанинської системи почали сповідувати не загальнолюдські цінності, а щось інше, що принижувало людську гідність, особистість, підпорядковувало її волю всесильній антилюдській системі. І де, як не в Біблії, ці апокаліптичні сторінки з історії людства втілені найвичерпніше. В.Сосюра напружує останні сили у боротьбі проти приниження і безправності, тому звернення до Святого письма на той час було логічним і вмотивованим.

Трагічні епізоди юності поета (1917-20-х років) знову нагадують про себе. Автор звертається до них у поемі “Розстріляне безсмертя”, переконуючи читачів “що цього не викреслиш із серця”. В.Сосюра виводить десятки постатей друзів, знайомих, яких було безневинно страчено у жорстокі роки сталінських репресій, гибель яких поет надзвичайно боляче переживав. Поскільки поема не вписується у наступні розділи дисертації, але входить у поняття “заборонені твори”, дисертант висловлює міркування про неї у першому Розділі. Дисертант відзначає, що написаний 1960 року, твір дійшов до читача із запізненням, бо раніше у хрущовсько-брежнєвські часи його опублікувати просто боялися.

Це був поетичний мартиролог убієнних, репресованих, відлучених від літератури людей, перед якими В.Сосюра почував себе в боргу.

Крім того, поема має яскраво виражений публіцистичний характер, її завдання - реабілітувати чесне ім’я багатьох письменників, побратимів В.Сосюри, що були звинувачені у несусвітних злочинах і стали жертвами системи. В.Сосюра боляче переживав будь-які прояви несправедливості, а у випадку розправи над побратимами по перу, він почував власну вину перед ними насамперед тому, що його минула гірка чаша розправи, що він лишився живим. І знову, вже вкотре наражаючись на небезпеку, поет прагне, бодай побіжно, згадати жертви терору.

За жанром твір В.Сосюри можна назвати віршованим публіцистичним есе. Оцінка доробку культурних діячів у поета є значною мірою суб'єктивною. Та все ж час написання поеми - це був сміливий крок, однак він не дійшов своєчасно до читача. Зараз історія внесла свої корективи у трактування подій і постатей, зображених В.Сосюрою, тому поема залишається значною мірою літературним фактом. В.Сосюра й не ставив перед собою завдання створити шедевр художньої творчості. Його завдання були скромніші: згадати у віршованій публіцистиці тих, хто був незаслужено зарахований до “ворогів народу”, за кого нікому було сказати добре слово, бодай посмертно.

З’ясувавши становлення та особливості епічного світобачення В.Сосюри дисертант доходить висновку, що епіка В.Сосюри різна за тематикою і стилем: від історичної (роман у віршах “Тарас Трясило”, поеми “Махно”, “Мазепа”), філософсько-моралізаторської (поеми “Каїн”, “Мойсей”, “Христос”, “Ваал”) до хронікально-публіцистичної (поема “Розстріляне безсмертя”).

Розділ другий “Поеми В.Сосюри на історичну тематику” присвячений дослідженню поеми “Махно”, роману у віршах “Тарас Трясило” та поеми “Мазепа”. Дисертант зазначає, що в історію української літератури В.Сосюра увійшов як поет драматичної долі, емоційно зболеного реагування на світ. Все, що йому судилося пережити, - від участі у повстанні проти гетьманської влади в Україні, служби у петлюрівському війську до служби у Червоній Армії, - поет щиро виповів у своїх творах. З яскравою емоційністю В.Сосюра осмислює історію, далеку і близьку, і особливо історію періоду російсько-української війни, яку поет називає "революцією", "громадянською війною". Так з’являються його поеми “Червона зима”, “1917 рік”, “Навколо”, “В віках”, “Залізниця”, “Золотий ведмедик”, “Осінні зорі”, “Оксана”, “Віра”, “Робфаківка”. Отже, поет послідовно набував досвід епічного осмислення життя. Але власне історичні поеми - нове слово в художньому доробку Сосюри. У них найповніше виявлено громадянське кредо письменника.

Сучасники В.Сосюри сходяться на думці, що він був непередбачуваний. Ця непередбачуваність полягала у тому, що для поета не існувало заборонених тем чи канонізованих постатей. Та це була не та непередбачуваність, що йшла від нестабільності психологічного стану, непередбачуваності поведінки, безконтрольності вчинків. Поет був прогнозований і логіка його творчих задумів ішла від творчих імпульсів, детермінованих таємницями творчої лабораторії. Піднімаючи завісу цієї лабораторії, оприлюдненої в “Третій Роті”, ми бачимо, що її індикатором була поетова щирість. В.Сосюра звертався не до замовних тем, а до того, що йшло від серця, що він вважав вартим уваги. І не за усталеними зразками, а за імпульсами серця, які самі нанизували слова, фрази у вірші, поеми, романи.

У повоєнні роки до найповніших видань творів поета не були включені його вірші й поеми, де правдиво описувались події 1917-20-х рр. в Україні, йшлося про репресованих діячів науки і культури. Але багато неопублікованих творів автор давав читати і переписувати своїм друзям, знайомим. Одним із таких творів є поема “Махно”, текст якої в архіві поета не зберігся. Певно автор мав намір відновити по пам’яті втрачений твір про Махна у новій поемі “Розстріляне безсмертя”, яку поновив з пам'яті вже 1960 р.

Як припускають дослідники (зокрема С.Гальченко), поему “Махно” В.Сосюра так і не дописав, були відомі тільки її уривки.

Причини звернення В.Сосюри до постаті запеклого ворога Радянської влади можна пояснити тим, що ще в юнацькі роки він захоплювався анархістськими ідеями, приваблювала його і постать самого ватажка збурених селянських мас, під знамена якого йшли десятки тисяч людей - на боротьбу за вільне життя, вільну працю. Будучи очевидцем і учасником подій війни за незалежність України, В.Сосюра симпатизував ідеям махновщини, і, можна думати, підтримував їх. Не міг сприйняти і виправдати В.Сосюра жорстокість більшовиків стосовно полонених махновців, особливо цинічну і жорстоку розправу над ними. Як ніхто, автор співчуває і своєму героєві, бо розуміє, що на рідну землю Махнові вже не судилося повернутися. Отже, поема “Махно” В.Сосюри - безцінний документ бурхливої історії, спроба правдивого висвітлення її свідком.

Серед епічних творів В.Сосюри на історичну тематику особливе місце займає історичний роман у віршах “Тарас Трясило”, який з’явився друком 1925р. Поява роману була помітною подією у тогочасному літературному житті. Це був перший твір на тему козаччини, яка вже тоді зараховувалася до кола “петлюрівських тем”. І хоча В.Сосюра взявся “розстрілювати” те романтичне минуле, що привело його колись до армії Петлюри, але й у цій подачі твір був неприйнятим для чиновників від ідеології, кваліфікований як націоналістичний і пізніше заборонений.

У перших рецензіях і статтях на творчість В.Сосюри 20-х - 30-х років, написаних М.Доленго, М.Зеровим, дається критична оцінка романові. Негативно оцінює твір і дослідник творчості В.Сосюри В.Гришко. О.Білецький, ніби не помічаючи критичної оцінки роману, позитивно оцінює твір. Сучасні літературознавці, дослідники літературного процесу 20-х - 30-х років (В.Моренець, М.Наєнко) цілком закономірно “реабілітують” художню вартість історичного епосу В.Сосюри, у тому числі й роману у віршах “Тарас Трясило”.

В основу твору В.Сосюри покладено події 1630 р., коли відбувся бій козаків проти військ польського гетьмана С.Конецпольського під Переяславом (нині м.Переяслав-Хмельницький Київської обл.) На чолі боротьби стояв визначний козацький ватажок - Тарас Федорович. Постать цього народного ватажка захоплювала і Т.Шевченка, який присвятив йому поему “Тарасова ніч”. Згадуючи імена борців за народну волю XVII ст., Т.Шевченко називає Тараса Трясила у поемі “Гайдамаки” та повісті “Близнята”. П.Куліш у поемі - хроніці “Україна” згадує дату і події “Тарасової ночі”. Головним джерелом для Т.Шевченка і П.Куліша при написанні названих творів, як відомо, була “Історія Русів” та історичні праці М.Маркевича.

Що наштовхувало В.Сосюру звернутися до цієї сторінки з історії України, невідомо. Але можна здогадуватися, що цим поштовхом було українське відродження 20-х років, і як всяке відродження, - воно спричинилося до пошуків відповідей на сьогочасні проблеми у минулому. Причому не у трагічному минулому, а в героїчних його моментах. Зрештою, чи так уже й важливо, до яких джерел звернувся В.Сосюра, головне, що твір мав продемонструвати читачам державницькі порядки України в минулому, надихнути сучасників гідним прикладом з власної icтopiї.

Дисертант зазначає, що історичне минуле цікавить Володимира Сосюру у зв'язку з сучасністю, адже він сам був учасником національно-визвольної боротьби у 20-і роки. Крім цього, наголошується, що за методом - це неоромантичний твір з елементами романтизму. Неоромантичні позиції автора яскраво проявляються у першій частині твору. Створений переважно на фольклорних джерелах, роман “Тарас Трясило” відтворив найголовніше - дух буремних років юності поета.

Виняткове значення для розуміння поетичного кредо та своєрідного художнього методу поета має поема “Мазепа”, над якою він працював більше тридцяти років, які склали цілу епоху “випаленої” живої думки в добу тоталітаризму, коли й за менш ризиковані теми письменники потрапляли в жорна безжальної репресивної системи.

Дисертант простежує звернення до образу Мазепи зарубіжних та українських митців і зазначає, що цей образ є традиційним для європейської літератури. Постать Мазепи, що ступив у нерівний двобій з кривавим царем, що “розіп’яв Україну”, була співзвучною Сосюрі, адже політика російського царизму, (у час Сосюри - більшовизму), ні в чому не змінилася. Звертаючись до історичних подій і постатей минулого В.Сосюра екстраполює їх на сучасне життя України і намагається знайти відповіді на сьогочасні проблеми, - власні та суспільні. Поема осмислювалася і творилася у добу, коли гайки російського терору в Україні були закручені до краю, коли були скарані "на горло" сотні, тисячі українських патріотів-інтелігентів. Громадянський подвиг В.Сосюри у тому, що він сміливо виходить за рамки дозволеного і звертається до постаті Мазепи. I не просто звертається, а підносить постать Мазепи до рівня національного героя, прикрасивши його молоді роки романтичними залицяннями.

За жанром поема "Мазепа" - це епічний твір із яскраво виявленою ліричною тональністю, де розповідь про життя гетьмана переплітається з ліричними відступами, які розкривають загалом тривогу душі самого автора, його нелегкий життєвий і творчий шлях. Акцентується увага на тому, що Мазепа у В.Сосюри - образ трагічний. Автор намагається показати й розкрити психологічну драму свого героя, пов’язану не тільки з розривом із російським царем, а й союзом зі шведами. Не всі авторські спроби об’єктивної оцінки картин тогочасної дійсності можна назвати вдалими, та ми не беремося ні осуджувати, ні виправдовувати за це В.Сосюру. Судити когось з позиції сьогодення дуже легко, але важко судити справедливо. Головне те, що В.Сосюра пішов далі за своїх багатьох побратимів по перу у показі болючих сторінок історії, у зображенні “заборонених тем”, у показі ролі Мазепи в національному історичному процесі.

Із проаналізованих творів на історичну тематику найближчим авторові героєм є Мазепа. Повертаючи із забуття зневаженого царатом гетьмана, В.Сосюра веде мову про боротьбу за волю і щастя народу, про той заповітний край, про який мріяли всі. Трагедія Мазепи проектується на сьогодення. До речі, такий підхід ми спостерігаємо у всіх творах В.Сосюри на історичну тематику.

Розділ третій “Поеми В.Сосюри на біблійні теми” присвячено дослідженню поем “Христос”, “Ваал”, “Каїн”, “Мойсей”. Зазначається, що в роки юнацтва уяву В.Сосюри полонив Старий Заповіт. Із захопленням він вчитувався у сторінки про Давида, Самсона, Ісуса Навіна, братів Маккавеїв.

Дисертант простежує наступність у розробці біблійних тем в українській літературі. До біблійної тематики зверталися багато українських письменників Т.Шевченко, П.Куліш, Леся Українка, І.Франко, І.Багряний та ін., що було продиктовано прагненням глибше розкрити моральні проблеми певної доби. I ось, у складний повоєнний час, а також у важкий для В.Сосюри період він також звертається до Біблії. То був час напружених емоційно-психологічних переживань поета, зумовлених складністю подій як суспільного життя, так і особистого.

Твори біблійного спрямування були написані поетом у психоневрологічному диспансері, де перебував він з грудня 1948 р. За біблійною тематикою творів В.Сосюри криється сучасність, автор висповідає у них свою душу, своє особисте горе. У поемах постають одвічні проблеми, що у всі часи супроводжували людство: добро і зло, любов і ненависть, жертовність і зрада. Де, як не в Біблії можна було шукати і знаходити відповідь на масштаби апокаліпсису, викликаного результатами так званої "Великої Жовтневої соціалістичної революції? Виявляється, що все це уже колись було. Було попередження, але така вже людська вдача: вчитися не на уроках історії, а на власних помилках. Все життя В.Сосюру терзали сумніви, пошуки відповіді на вічні питання про смисл і призначення Людини, про сутність добра і зла, про гірку чашу горя, що судилася українському народові. Мабуть, від Т.Шевченка успадкував В.Сосюра єдність двох найсуттєвіших понять-категорій - України і Бога.

В аналізі поеми "Христос" дисертант простежує зв’язок поеми з біблійним текстом та часом написання твору. Зазначається також, що В.Сосюра своєрідно трактує образ Месії, який набуває в нього "революційних" рис. Твір рясніє співзвучною часові В.Сосюри новою лексикою (Комунізм, комуна, куранти, багряні прапори), а кінцівка твору має прямий зв'язок із новим часом (Москва, Сталін).

Ключову функцію у поемі відіграє архетип Любові, який, до речі, зустрічаємо і в інших творах В.Сосюри на біблійну тематику. 3 одного боку, даний архетип співзвучний євангельському канонові, з іншого - авторське зближення головного героя з матір'ю, Марією Магдалиною, народом суперечить новозавітній традиції. Епічність у поемі досягається розгорнутим сюжетом, нагнітанням конфліктних ситуацій, що привели до трагедії на Голгофі. Осмисленням частого вживання В.Сосюрою понять “комунар”, “комуніст” ми спостерігаємо прагнення поета очистити ці поняття від більшовицької демагогії і повернути їм справжній смисл, закодований у первісному суспільстві із його органічним колективізмом, у ранньому християнстві: перед Богом всі рівні.

Поема "Ваал" продовжує розробку теми зради і підступності, розпочату в поемі "Христос". Твір цікавий тим, що автор по-своєму трактує не до кінця завершену біблійну легенду про Адама і Єву. У поемі відбувається постійна боротьба світла й темряви. Жах чорної безодні автор протиставляє земному життю. Та чи можливий Рай на землі? Як жили у цьому прекрасному і доброму світі перші люди - Адам і Єва? Як би там не було, а повноцінність людства - в єдності чоловіка і жінки. Їх єдність благословляється Богом і вони одержують заповідь дітонародження. Ця єдність вимагає вірності у шлюбі, яка піднімає всі земні істоти. Але Єва зраджує Адама і заповідає себе змієві. Сумний фінал, до якого з самого початку нас готує автор. Тільки Єва відповідає за покуту людей землі, а Адам зникає. Не дивлячись на це, і в останніх рядках звучить співчуття Адамові.

Цілком логічно, що в ряду біблійних імен як носіїв певних ключових ідей повз увагу В.Сосюри не могло пройти ім'я Каїна. Дисертант простежує звернення до вічного образу Каїна багатьох українських та зарубіжних літераторів. За жанром твір В.Сосюри має ознаки драматичної поеми, де вагоме ідейне навантаження несе діалог. Автор запозичує біблійну фабулу, в основі якої історія про братовбивство. Сцена спокуси у В.Сосюри включає еротичний елемент. Біблійно-церковна традиція трансформується і вводиться любовна ситуація: Єва зраджує Адама і закохується в змія.

Як і передісторія братовбивства, так і мотив первородного гріха у В.Сосюри свій. Причиною братовбивства у поемі стала жінка, божественна, "жадана, рідна і крилата", яка у поетовій уяві асоціюється з "його Марією".

Зазначається, що автор детально змальовує вбивство Каїном Авеля. Натуралістично описана сцена братовбивства свідчить про "накладання" психологічних переживань поета на біблійний сюжет, а також про вплив оточення, в якому він перебував на той час. Таким чином, сцена братовбивства у поемі збагачена багатьма подробицями, яких немає у Старому Заповіті.

В.Сосюра, протиставляючи любов і ненависть, вдається до контрастного зображення образів. Протилежність між Каїном і Авелем проявляється як у зовнішності героїв, так і в їх вчинках, навіть у протиставленні дій героїв та їх оточення. Цілком закономірно дисертант відзначає, що у контексті висвітлення старозавітних образів поема "Каїн" є досить цікавим художнім явищем з яскраво виявленою творчою індивідуальністю поета.

Увагу письменників, які зверталися до Біблії як до джерела образів, мотивів, ідей, привертав образ Мойсея. В.Сосюра пропонує свою поетичну інтерпретацію цього образу та ідеї, носієм якої він є, ідеї, що мала виняткове значення для України, народ якої перебував не в єгипетському, а у московському полоні. У зображенні місця і часу відтворених подій твір В.Сосюри проектується на поему І.Франка. Але на відміну від І.Франка, який головною темою твору бачить смерть Мойсея як пророка, якого не визнав власний народ, В.Сосюра намагається показати безсмертя свого героя. Справу його життя підхоплює Гедеон і продовжує боротьбу за народні ідеали. Показуючи жахливу роздвоєність у кінці твору, автор прагне відтворити проблему одвічного вибору, який має зробити людина між духовним і тілесним, небесним і земним, божественним і диявольським.

Таким чином, проаналізувавши поеми В.Сосюри на біблійні теми, необхідно відзначити головне, що їх об’єднує - це моральні цінності, екстрапольовані у сучасне буття.

Пошуки одвічних людських ідеалів - “світ - пітьма”, “любов - ненависть”, “добро -зло” також є предметом аналізу біблійних творів.

ВИСНОВКИ

У системному дослідженні жанрово-тематичної специфіки творів В.Сосюри здійснений комплексний аналіз забороненої епіки, виявлена своєрідність та оригінальність Сосюри - епіка. З’ясовані чинники, що впливали на формування світогляду молодого поета, розглянуті співвідношення і функціонування ліричного та епічного начал у творчості В.Сосюри.

Простежуються загальні тенденції розвитку літературного процесу 20-х рр., коли відбулося становлення В.Сосюри як громадянина і поета. У дисертації висвітлено як зовнішні суспільні чинники (Українська Народна Республіка, служба у петлюрівському війську, а потім перехід до більшовиків) впливали на формування життєвого та естетичного кредо поета, а також на жанрово-тематичні і стильові особливості його творів. Відзначається, що тематиці боротьби В.Сосюра присвячує багато творів, але виходить за рамки дозволеного владою. Ця сміливість В.Сосюри у поезії свідчить про його непереборний потяг до "самособоюнаповнення", коли поет не дотримується відведених рамок, позитивними персонажами обирає таких “одіозних” героїв як Махно та Мазепа, а також романтизує минуле України. Махна автор зображує як селянського ватажка, а не як “бандита з великої дороги”, яким його довгий час вважали, що дало підставу назвати втрачену поему В.Сосюри “одним з найдужчих” його творів.

Першим епічним твором В.Сосюри, де зображувалось романтичне козацьке минуле України, був роман у віршах “Тарас Трясило”, віднесений критикою на довгий час до “заборонених творів”. Художньо-стильова своєрідність твору у симбіозі двох ліній - показу визвольної боротьби України і трагедії “жінки-відступниці”. Композиція твору ускладнена ліричними відступами, що збагачують емоційну парадигму. Ремінісценції з фольклору збагачують образно-тропеїчну систему твору.

Традиційним не тільки для української літератури, а й для літератур європейського обширу став образ гетьмана Мазепи, до якого звернувся і В.Сосюра у своїй однойменній поемі. В.Сосюра по-своєму трактує образ відомого українського гетьмана. Він творить насамперед художній образ свого героя, намагається розкрити психологію справжнього борця за суверенну Україну. Цим і близький гетьман авторові поеми, який, намагаючись зрозуміти свого героя, хоче розібратися і в собі. Основні фабульні лінії поеми: трагедія головного героя і трагедія України, поневоленої російським царизмом, переплітаються між собою. Крім основних фабульних ліній слід відзначити й інші: любовні пригоди молодого Мазепи, кохання його до Мотрі, Мазепа і Петро I, Мазепа і Кочубей та інші. Поемі властива діалогічність оповіді, яка поєднується з монологічністю. Звертання до героїв, до читача, до України підкреслюють ліричну тональність поеми. Отже, історичний епос В.Сосюри - це безцінний документ свідка бурхливої історії, який правдиво нагадує, хто ми й чийого роду - племені.

Захоплення Біблією в юнацькі роки спричинили звернення поета в критичні моменти життя до біблійної тематики. Поеми розв’язуються в сучасному ключі з баченням у минулому проблем сучасності, із відчуттям присутності у різних епохах. Наприклад, головного героя поеми “Христос” автор наділяє революційними рисами. А жанровий підзаголовок поеми, названий В.Сосюрою легендою, дозволяє авторові контамінувати події. Любовний архетип, властивий не тільки поемі “Христос”, а й усім поемам В.Сосюри на біблійну тематику, з одного боку співзвучний євангельській традиції, з іншого – суперечить їй. Розгорнутий сюжет, зумовлений нагнітанням конфлікту, що приводить до трагедії на Голгофі, характеризує епічність поеми. Автором дисертації простежена динаміка світла, що має місце у всіх розділах твору.

Розроблена у поемі “Христос” тема підступності і зради має продовження у поемі “Ваал”, де автор по-своєму трактує новозавітню легенду про перших людей на землі. Авторська увага сконцентрована на динаміці світла, боротьбі його за своє існування. Поемі властива недомовленість, загадковий фінал, продовження якого ми бачимо в іншій поемі на біблійну тематику, у “Каїні”.

В аналізі поеми “Каїн” акцентується увага на тому, що в європейській (та українській) літературі склалася певна традиція освоєння цього “вічного образу”. Запозичена В.Сосюрою біблійна фабула доповнюється своєрідною трактовкою передісторії братовбивства та мотиву первородного гріха. Біблійні Каїн і Авель розкриваються в поемі за принципом контрасту. Досконалість художньої організації твору допомагає передати різноманітна образна система.

В.Сосюра пропонує читачам ще один твір - богоборську поему “Мойсей”. У дисертації наголошується, що поема не є переспівом біблійної легенди про Мойсея, а оригінальною поетичною інтерпретацією цього образу. Інтимні моменти (зокрема тема зрадливого кохання) посідають неабияке місце у творі. Традиційна образна система, наявність зорових та слухових образів збагачують твір.

Отже, об’єднує твори біблійного спрямування розробка моральних проблем, проблем добра і зла, світла і темряви, вірності і зради. І, зрозуміло, В.Сосюра і тут “вмотивовує” мотиви кохання, інакше це був би не Сосюра. Взаємини біблійних чоловіка і жінки В.Сосюра переносить на грішну землю, у свій світ трактування таких взаємин і теми кохання насамперед.

В аналізі поеми “Розстріляне безсмертя” автор дисертації погоджується з думкою дослідників творчості В.Сосюри (В.Моренця та С.Гальченка) в тому, що цей заборонений критикою твір, можливо, був продовженням втраченої поеми “Махно”. Акцентується увага на тому, що написання твору було сміливим кроком поета, але в наш час він утратив свою актуальність, тому що дійшов до читачів із запізненням.

Таким чином, дослідження забороненої епіки В.Сосюри, зрозуміло, не може обмежитися порушеними у дисертації питаннями. Однак розробленого у дисертації цілком достатньо для того, щоб розкрити своєрідність та оригінальність Сосюри - епіка, цінність його епічної призабутої спадщини.

ОСНОВНІ ІДЕЇ ТА ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ
У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

АНОТАЦІЯ

Краснікова В.В. Заборонена епіка В.Сосюри. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук