Національний медичний університет

ім. О.О.Богомольця

Міністерство охорони здоров`я України

Лєснухіна Ганна Леонтіївна

УДК 616.314.17.-008.1-031.81:577.115.4

Комплексне лікування генералізованого пародонтиту

з корекцією порушень перекисного окислення ліпідів

14.01.22 – стоматологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі терапевтичної стоматології Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця МОЗ України.

Науковий керівник: | Доктор медичних наук, професор Борисенко Анатолій Васильович, завідуючий кафедрою терапевтичної стоматології Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

Офіційні опоненти: | 1. Доктор медичних наук, професор Косенко Констянтин Миколайович, директор Одеського науково-дослідного інституту стоматології.

2. Доктор медичних наук, професор Бєлоклицька Галина Федорівна, кафедра терапевтичної стоматології Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика.

Провідна установа: | Українська медична стоматологічна академія, МОЗ України, м.Полтава.

Захист дисертації відбудеться “19” жовтня 2000 р. о 13.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.003.05 при Національному медичному університеті ім. О.О.Богомольця за адресою: вул.Зоологічна 1, Київ, 02057.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця (вул.Зоологічна 1, Київ, 02057).

Автореферат розісланий ” вересня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Актуальність теми.

Одним з найбільш розповсюджених захворювань пародонту є генералізований пародонтит – своєрідний дистрофічно-запальний процес. В його виникненні та розвитку, на думку багатьох дослідників, приймає участь дуже багато різноманітних місцевих та загальних екзо- та ендогенних факторів: від мікробної бляшки до порушень судин та змін обміну (Д.А.Ентін, 1933, 1942, 1957; Е.Е.Платонов, 1937; А.І.Євдокімов, 1937, 1967 і І.Й.Новик, 1964; Н.Ф.Данилевський, 1968; А.І.Рибаков, 1975; Б.Д.Кабаков, Є.В.Бельчиков, 1972; E.Coldbach, 1955; H.Schneider, 1965; E.Weyre, 1978; H.Oshraim, et.al., 1979 та ін.). Незалежно від причини виникнення генералізованого пародонтиту в тканинах пародонту відмічаються порушення практично всіх видів обміну речовин (А.А.Прохончуков, 1964; Л.Н.Нетивенко, 1968; А.І.Рибаков та соавт., 1981; О.Н.Воскресенський, Е.Н.Ткаченко, 1991), що зумовлює складну та багатогранну картину захворювання.

Найбільш ранні та суттєві зміни при різних патологічних станах зявляються на рівні мембранних систем (Ю.В.Владимиров, А.І.Арчаков, 1972; В.І.Гарусєв, 1976; Е.В.Бурлакова, 1980; В.А.Фролов, 1986). Комплексне вивчення структурно-функціональних особливостей мембран клітин при дистрофічно-запальних змінах пародонту має значний інтерес для стоматології. На стабілізацію клітинних мембран суттєвий вплив справляє цілісність структури їх ліпідного компоненту. Порушення перекисного окислення ліпідів, більш за все його підсилення призводить до змін метаболізму, дистрофічних порушень в тканинах (Ю.А.Владимиров, А.І.Арчаков, 1974; В.В.Спиричев, 1974; Ю.П.Козлов, 1975; Н.П.Козляніна та соавт., 1986; О.Н.Воскресенський, Е.К.Ткаченко, 1981; B.Chance et al., 1979). Значна роль в регуляції рівня вільнорадикального окислення ліпідів належить антиоксидантній системі та, зокрема, ферментам, що входять до її складу: супероксиддисмутазі, глутатіон-пероксидазі, церулоплазміну тощо (В.А.Гусєв та соавт., 1980; Н.Б.Поберьозкіна, Л.Ф.Осинська, 1989; ; B.Chance et al., 1979; I.Fridovich, 1981).

Вивченню процесів перекисного окислення ліпідів при захворюваннях пародонту присвячено ряд робіт (І.С.Мащенко, 1978, 1979; А.П.Грохольський, 1979; А.П.Левицький, Н.П.Козляніна, В.Е.Скляр, 1987; О.Н.Воскресенський, Е.В.Ткаченко, 1991; А.В.Борисенко, 1992; Т.М.Дунязіна, 1994; Г.Ф.Бєлоклицька, 1994). Тому представляє значний теоретичний та практичний інтерес провести комплексне вивчення стану процесів перекисного окислення ліпідів та фізіологічної антиоксидантної системи у хворих генералізованим пародонтитом. Це дозволить прояснити деякі сторони патогенезу цього поширеного дистрофічно-запального захворювання пародонту та розробити більш раціональні медикаментозні методи його патогенетичного лікування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Обраний напрямок досліджень пов’язаний з науковою тематикою та розробками кафедри терапевтичної стоматології Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця по комплексній темі: “Клініко-експериментальне вивчення особливостей білкового, ліпідного та мінерального обміну в тканинах пародонту при генералізованому пародонтиті та розробка методів корегуючої терапії”. Номер державної реєстрації 0197F006117. Шифр – ІН 30.00.0033.97.

Мета роботи: підвищення ефективності лікування генералізованого пародонтиту на підставі розробки патогенетичних методів корекції порушень перекисного окислення ліпідів та функції антиоксидантної системи в тканинах пародонту.

Задачі дослідження. Для досягнення зазначеної мети були поставлені задачі:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

Об'єкт дослідження: хворі на генералізований пародонтит.

Предмет дослідження: слина, кров, тканини пародонта.

Наукова новизна одержаних результатів.

1. Вперше проведено комплексне дослідження первинних та вторинних продуктів перекисного окислення ліпідів (дієнових, триєнових конюгатів та малонового діальдегіду) в різних біологічних середовищах людини: в слині, тканинах та крові пародонту. Встановлено підвищення рівня арахідонової кислоти, медіаторів запалення та субстратів перекисного окислення: лейкотриєнів С4 та тромбоксанів В2.

2. Вперше визначено, що в тканинах ясен загальна антиокислювальна активність знижується, а в слині не відмічається суттєвих змін. Виявлене підвищення активності супероксиддисмутази в слині та тканинах ясен. Активність церулоплазміну в тканинах ясен знижується, а в слині зростає.

3. Дістали подальшого розвитку уявлення про патогенез генералізованого пародонтиту, зокрема таких його ланок, як перекисне окислення ліпідів та фізіологічна антиоксидантна система.

4. Вперше показано, що застосування кверцетину дозволяє нормалізувати стан перекисного окислення, гальмувати запальний процес в тканинах пародонту, підвищити ефективність комплексного лікування генералізованого пародонтиту.

Практичне значення одержаних результатів полягає в патогенетичному обгрунтуванні і розробці методики застосування гранульованого кверцетину в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту.

Розроблена схема лікування впроваджена в практичну роботу стоматологічної поліклініки Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця, Одеського науково-дослідного інституту стоматології, Української медичної стоматологічної академії (м.Полтава), кафедри терапевтичної стоматології Харківського державного медичного університету, стоматологічної поліклініки Львівського державного медичного університету, стоматолічної поліклініки Донецького державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача.

Дисертація є особистою роботою здобувача. Біохімічні, клінічні, рентгенологічні та лабораторні методи дослідження стану тканин пародонту, аналіз результатів дослідження, їх статистична обробка, основні висновки проведені автором самостійно та під керівництвом професора, доктора медичних наук А.В.Борисенка.

Біохімічні дослідження проведені автором, спільно із співробітниками біохімічної лабораторії науково-дослідного інституту педіатрії, акушерства та гінекології НАН України (завідувач доктор медичних наук, професор Л.Ф.Осинська)** Автор щиро дякує співробітникам вищеназваної лабораторії за постійну увагу і практичну допомогу..

Апробація результатів дисертації та публікації.

Апробацію дисертації проведено на засіданні Апробаційної Ради по проблемі “Стоматологія” та кафедр стоматологічного профілю Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця 6 жовтня 1999 року.

Основні положення дисертації викладені на республіканській науково-практичній конференції “Фундаментальні та клінічні аспекти сучасної реабілітації”, Полтава, 1995; науково-практичній конференції “Наукові досягнення та проблеми виготовлення лікарських засобів”, Харків, 1995; міжнародній конференції студентів та молодих вчених “Нові матеріали та методи в медицині”, Київ, 1992; на І (VIII) зґїзді Асоціації стоматологів України, Київ, 1999.

По темі дисертації опубліковано 11 наукових праць, з них 6 у фахових виданнях, 4 – як матеріали наукових конференцій та з'їздів, отримане рішення про видачу патента України від 5 лютого 1999 року (№98031206).

Обсяг і структура дисертації.

Основний текст роботи викладений на 161 сторінці. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, трьох розділів власних досліджень, заключної частини, висновків, практичних рекомендацій, переліку посилань (237 джерел, у тому числі 180 робіт вітчизняних та російських авторів, а також 57 робіт зарубіжних авторів).

Ілюстрована 31 таблицею, 7 рисунками, 3 формулами.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставленої мети та задач дослідження було проведене обстеження та лікування 190 хворих генералізованим пародонтитом віком від 16 до 56 років, з них 75 чоловіків та 115 жінок.

Всі пацієнти були поділені на 2 групи: основну, що складалася зі 140 осіб, та контрольну – 50 чоловік. Останнім проводилось лікування за загальноприйнятою методикою, тоді як хворим на генералізований пародонтит основної групи проводили лікування з використанням кверцетину, запропонованим нами способом.

Окрім того, для контролю біохімічні дослідження були проведені у контрольної групи клінічно здорових пацієнтів у складі 50 осіб.

У хворих І ступінь генералізованого пародонтиту виявлений у 57 чоловік (37 пацієнтів мали хронічний перебіг захворювання, 20 – загострений). ІІ ступінь розвитку був визначений у 88 хворих, які склали найбільш численну підгруппу – 46,3%. Серед цих пацієнтів перебіг хвороби поділявся приблизно порівну: у 41 – хронічний та у 47 – загострений. Хворих з ІІ-ІІІ ступенем генералізованого пародонтиту було 45. З них у 23 був загострений перебіг, у 22 – хронічний.

Хворі з різним ступенем та загостреним перебігом склали 47,4% (20 чоловік), з хронічним – 52,6%.

Біохімічні дослідження процесів перекисного окислення проведені в слині, тканинах ясен, крові з тканин пародонту.

Змішану нестимульовану слину збирали в кількості 1 мл після попереднього полоскання ротової порожнини.

Тканини ясен висікали у хворих генералізованим пародонтитом І-ІІ-ІІІ ступенів розвитку хронічного перебігу, яким проводилось хірургічне лікування генералізованого пародонтиту. Тканину клінічно здорових ясен висікали при операціях кістектомії, пластиці співустя та ін.

Забір крові проводився при видаленні зубних відкладень у хворих генералізованим пародонтитом І-ІІ-ІІІ ступеня хронічного та загостреного перебігу . Контролем була кров з клінічно здорових ясен, що збиралась при ін’єкціях з метою анестезії та деяких хірургічних втручаннях.

Біохімічні дослідження включали: визначення первинних продуктів перекисного окислення – диєнових, триєнових кон’югатів та вторинних – малонового діальдегіду за методом Placer Z.A. (1966); медіаторів запалення – арахідонової кислоти та її похідних – лейкотриєнів та тромбоксанів за методом Asakawa J., Matsushita (1980); антиокислювальну активність за методом Sevanian A. (1988); активність супероксиддисмутази та церулоплазміну за методиками Чумакова В.Л., Осинської Л.Ф. (1977) та Revin J. (1973).

Клінічне обстеження тканин пародонту включало визначення стану зубо-щелепної системи, ясен, наявність та глибину пародонтальних кишень, патологічну рухомість зубів, характер оклюзії, наявність місцевих подразників, рівень та характер резорбції кісткових структур альвеолярного відростка.

Отримані клінічні дані доповнювались рядом лабораторних досліджень. Визначали еміграцію лейкоцитів за методом М.Я.Ясиновського (1931), вміст пародонтальної кишені цитологічним методом Покровського, Бенюмової (1962), реакцію адсорбції мікроорганізмів (Данилевський, Беленчук, 1962), моноцитограму за методикою Григорової (1958), стійкість капілярів за Кулаженко (1960).

Результати дослідження. У результаті проведеного нами дослідження встановлено, що у хворих генералізованим пародонтитом відмічається підсилення процесів пероксидації в слині і тканинах пародонту. Накопичення дієнових, триєнових кон’югатів в крові ясен залежало від характеру перебігу та ступеня розвитку захворювання. Підвищення рівня цих параметрів мінімальне при І ступені, максимальне при ІІІ ступені та більш виражене при загостреному перебігу захворювання хвороби. Так, у хворих генералізованим пародонтитом вміст дієнових кон’югатів зростає в середньому до 16,83±0,46 мкмоль/мл при контрольному значенні 9,75±0,45 мкмоль/мл (p<0,05); при цьому у хворих з загостреним перебігом цей показник становить 17,92±0,56 мкмоль/мл, тоді як при хронічному при хронічному перебігу 15,75±0,37 мкмоль/мл (p>0,05). Відносно ступеня тяжкості загострений перебіг характеризується прямо пропорційним суттєвим підвищенням показників 14,75±0,70 мкмоль/мл, 18,00±0,08 мкмоль/мл та 21,00±0,90 мкмоль/мл; хронічний 12,75±0,05 мкмоль/мл, 16,50±0,07 мкмоль/мл, 18,00±1,00 мкмоль/мл.

Вміст триєнових кон’югатів в крові ясен у осіб з клінічно здоровим пародонтом, за даними нашого дослідження, становив 318,312,1 мкмоль/мл (табл.1). Генералізований пародонтит супроводжується підвищенням цього показника в середньому до 490,819,2 мкмоль/мл (р<0,05). Так, при загостреному перебігу захворювання спостерігається збільшення вмісту триєнових кон’югатів до 514,519,7 мкмоль/мл, при хронічному — до 467,118,7 мкмоль/мл. В обох випадках різниця статистично достовірна (р<0,05) відносно рівня даних контрольної групи. Більш виражене підвищення даного показника при загостреному перебігу процесу порівняно з хронічним обумовлено, на нашу думку, посиленням процесів перекисного окислення ліпідів та накопиченням вільних радикалів в тканинах пародонту при загостренні захворювання. В залежності від ступеня розвитку захворювання динаміка вмісту триєнових кон’югатів виявляє певні особливості, які проявляються в статистично достовірній різниці вмісту ТК при різних ступенях захворювання загостреного перебігу по відношенню до рівня відповідних даних в контрольній групі (р<0,05). Так, при І ступені загостреного перебігу генералізованого пародонтиту вміст ТК склав 420,212,0 мкмоль/мл (підвищення на 32% порівняно з контролем), при ІІ ступені цей показник значно зростає — до 510,520,7 мкмоль/мл. ІІІ ступінь характеризується максимальним підвищенням його вмісту — до 612,826,4 мкмоль/мл. Таким чином, при загостреному перебігу максимальне підвищення вмісту ТК реєструється при ІІІ ступені захворювання.

Приблизно така ж картина характерна і для хронічного перебігу захворювання. Перший ступінь генералізованого пародонтиту хронічного перебігу характеризується підвищенням вмісту ТК до 380,513,0 мкмоль/мл, що статистично достовірно вище по відношенню до контролю (р<0,05).

Таблиця 1.

Вміст первинних та вторинних продуктів ПОЛ в крові ясен.

Групи пацієнтів | Діеєові кон’югати, мкмоль/мл | Триєнові кон’югати, мкмоль/мл | МДА, нмоль/мл

до лікування | після лікування | до лікування | після лікування | до лікування | після лікування

Особи з інтактним пародонтом | 9,750,45 | - | 318,312,1 | - | 9,750,04 | -

Хворі генералізованим пародонтитом | 16,830,47 | 13,500,06 | 490,8 19,2 | 403,413,4 | 13,410,57 | 11,18 0,55

% | 172,6 | 138,5 | 154,2 | 126,7 | 137,5 | 114,6

Контрольна група | 15,510,91 | 409,320,0 | 12,30 0,66

% | 159,1 | 128,5 | 126,2

Вміст МДА у крові та тканинах ясен хворих генералізованим пародонтитом також збільшувався та зростав з віком хворих і ступенем розвитку захворювання.

У осіб контрольної групи при відсутності клінічно видимих змін в тканинах пародонту вміст малонового діальдегіду (МДА), вторинного продукту перекисного окислення, в крові ясен в середньому становив 9,750,04 нмоль/мл. При генералізованому пародонтиті цей показник достовірно підвищується (р<0,05) і складає в середньому 13,410,58 нмоль/мл. Дана динаміка залежить від характеру перебігу захворювання і досягає при хронічному 12,680,56 нмоль/мл, при загостреному - 14,140,60 нмоль/мл. В обох випадках різниця в порівнянні з даними контролю статистично достовірна (р<0,05).

Виявлені закономірності накопичення МДА в крові ясен при генералізованому пародонтиті можна пояснити активацією перекисних процесів, наростанням гіпоксії, порушенням кровообігу, процесів обміну та пошкодженням мембран клітин пародонту, що виникають при цьому дистрофічно-запальному захворюванні.

Накопичення МДА в крові ясен прямо пропорційно залежить від ступеня генералізованого пародонтиту. При І ступені його вміст склав 11,370,46 нмоль/мл, при ІІ — 13,560,61 нмоль/мл і при ІІІ — 15,300,62 нмоль/мл. Це підвищення є статистично достовірним по відношенню до контролю та між собою при різних ступенях розвитку генералізованого пародонтиту (р<0,05).

Рівень процесів перекисного окислення в тканинах ясен у осіб з клінічно здоровим пародонтом склав 26,800,10 нмоль МДА/мл. У хворих генералізованим пародонтитом його активність підвищується і досягає 34,150,25 нмоль МДА /мл. Різниця статистично достовірна (р<0,05), що свідчить про активацію у хворих генералізованим пародонтитом процесів перекисного окислення ліпідів безпосередньо в тканинах пародонту.

Аналогічне підвищення перекисних процесів у хворих генералізованим пародонтитом спостерігається і в слині. Так, рівень МДА у осіб з клінічно здоровим пародонтом становив 1,50±0,05 нмольМДА/мл. При генералізованому пародонтиті спостерігається підвищення даного показника в середньому до 1,96±0,05 нмольМДА/мл. При загостреному перебігу збільшення його рівня більш виражене — до 2,10±0,06 нмольМДА/мл, при хронічному досягає 1,82±0,05 нмольМДА/мл. В обох випадках різниця порівняно з контролем достовірна статистично (р<0,05).

Найбільш суттєве (р<0,05) підвищення рівня МДА в слині при хронічному перебігу характерно для хворих з ІІІ ступенем захворювання — 2,270,04 нмоль МДА/мл.

Таким чином, при загостреному та хронічному перебігу відмічається статистично достовірне підвищення рівня МДА в слині в залежності від ступеня розвитку захворювання.

Перебіг генералізованого пародонтиту супроводжується накопиченням продуктів перекисного окислення в крові й тканинах ясен, а також в слині. Дієнові, триєнові конґюгати та малоновий діальдегід виявляють вазоконстрикторну дію, зумовлюючи гіпоксію в тканинах пародонту.

Аналогічним чином збільшується кількість субстратів перекисного окислення – арахідонової кислоти, тромбоксанів В2 та лейкотриєнів С4 (табл.2).

Вміст арахідонової кислоти хронічного перебігу хвороби збільшувався відповідно І, ІІ та ІІІ ступеня на 8,8%, 41,7% та 56%; при загостреному – відповідно – на 26,3%, 56,9% та 96,9%.

Вміст арахідонової кислоти в крові ясен у хворих генералізованим пародонтитом І, ІІ і ІІІ ступеня загостреного перебігу збільшувався відповідно на 26,3, 56,9 і 96,6% по відношенню до контролю. У хворих хронічного перебігу пародонтиту І, ІІ, ІІІ стадій це підвищення мало менш виражений характер — відповідно, 8,8, 41,7 та 56,6% (відносно контролю). Підвищення вмісту арахідонової кислоти, вірогідно, пов’язане з активацією фосфоліпази А2 внаслідок гідролізуючої її дії на фосфоліпіди мембран еритроцитів. Оскільки арахідонова кислота стимулює секрецію катехоламінів, підвищення її вмісту призводить до посилення її вазоконстрикторної дії, наслідком чого є зниження кисеньтранспортної функції крові тканин пародонту.

Таблиця 2

Вміст субстратів ПОЛ в крові ясен

Групи пацієнтів | Арахідонова кислота, мкмоль/мл | Лейкотрієни LTC4, мкмоль/мл | Тромбоксани, мкмоль/мл

до лікування | після лікування | до лікування | після лікування | до лікування | після лікування

Особи з інтактним пародонтом | 198,08,61 | - | 123,85,8 | - | 13,820,51 | -

Хворі генералізованим пародонтитом | 292,810,4 | 216,28,8 | 153,8 7,0 | 131,56,1 | 36,601,71 | 19,23 0,90

% | 147,8 | 109,2 | 124,2 | 106,2 | 264,8 | 139,1

Контрольна група | 248,29,0 | 139,16,6 | 22,291,00

% | 125,4 | 112,3 | 161,2

Досліджуючи вміст лейкотриєнів в крові ясен, встановили, що він складає 123,75±5,8 мкмоль/мл у осіб з клінічно інтактним пародонтом. При генералізованому пародонтиті його рівень підвищується до 156,6±7,0 мкмоль/мл, а при загостреному перебігу в середньому до 163,68±7,17 мкмоль/мл, що значно вище, ніж при хронічному — до 149,59±6,89 мкмоль/мл (р<0,05).

І ступінь захворювання супроводжується підвищенням вмісту лейкотриєнів до 137,42±5,89 мкмоль/мл (р>0,05 відносно контролю), ІІ ступінь — 160,18±7,06 мкмоль/мл (р<0,05), ІІІ — 172,31±8,13 мкмоль/мл (р<0,05).

В процесі аналізу виявлені відмінності вмісту даного показника в залежності від перебігу пародонтиту.

При відсутності патологічних змін в яснах вміст тромбоксанів в них складає 13,82±0,51 мкмоль/мл. При генералізованому пародонтиті спостерігається підвищення вмісту тромбоксанів до 36,60±0,51 мкмоль/мл (р<0,05). Загострений перебіг характеризується більш вираженим підвищенням до 39,32±1,71 мкмоль/мл, ніж хронічний — 33,88±1,72 мкмоль/мл. Вміст тромбоксанів при різному перебігу захворювання є вірогідно вищим в порівнянні з контрольною групою (р<0,05).

В залежності від загостреного та хронічного перебігу процесу, статистично вірогідна різниця в цілому проявляється – особливо при І ступені розвитку (р<0,05) з деяким вирівнюванням показників при ІІ та ІІІ ступенях (р>0,05).

З іншого боку, у хворих генералізованим пародонтитом нами виявлено різке зниження активності різних ферментативних систем антиоксидантного захисту. При цьому найбільш глибокі порушення, пов’язані з пригніченням захисної антиоксидантної системи, виявлені в тканинах пародонту. Зниження активності мідєвмісного фермента церулоплазміну, за даними нашого дослідження, до 53,45% (при контрольному показнику 1,72±0,15 мг%) корелювало зі зниженням до 62,15% загальної антиокислювальної активності, складаючи 12,02±3,17 нмольМДА/мл. Нами визначено підвищення активності супероксиддисмутази – 0,65±0,05 мг% при контрольному значенні 0,44±0,05 мг% (р<0,05), що можливо пов’язане з адаптивним синтезом ферменту та відображає стан термінової адаптації.

Дослідження стану антиоксидантної системи хворих генералізованим пародонтитом виявило виражені зміни активності антиоксидантних ферментів в слині, крові ясен та тканинах ясен. Спрямованість та ступінь вираженості змін в різних біологічних середовищах були різними. Загальна антиокислювальна активність змішаної слини хворих генералізованим пародонтитом практично не змінювалась (35,40±4,22 нмольМДА/мл) і не відрізнялась від рівня контрольної групи (35,38±3,90 нмольМДА/мл, р>0,05). Загальна антиокислювальна активність крові у хворих на генералізований пародонтит знижується, що свідчить про глибоке пригнічення (17,58±1,78 та 23,67±0,86 нмольМДА/мл) антиокислювальної системи при цьому захворюванні.

Незважаючи на компенсаторне підвищення активності церулоплазміну в крові (25,19±0,33 мг% та 27,18±0,33 мг%) та слині (більш ніж в 2 рази, 275%) у хворих на генералізований пародонтит, в тканинах ясен при цьому захворюванні виявляється антиоксидантний “голод”. Виявлені порушення зумовлюють необхідність корекції виявлених порушень системи антиоксидантного захисту організму при комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту.

Клінічні спостереження по вивченню ефективності застосування гранульованого кверцетину проведені у хворих генералізованим пародонтитом. Використання препарату проводили у комплексі з іншими методами лікування: терапевтичними, хірургічними та ортопедичними.

Залежно від складу мікрофлори пародонтальних кишень та характеру ексудату, використовували декілька комбінацій лікарських препаратів: гель кверцетину на розчині фурациліну або етонію. У всіх випадках препарат використовувався у вигляді гелю, однією з властивостей якого було пролонговане утримування (фіксація) його в ротовій порожнині (завдяки набуханню пектинових сполук в складі гранульованого кверцетину – порошку). При наявності найпростіших до складу гелю додавали метронідазол (трихопол).

При застосуванні гелю кверцетину вже після 1-2 відвідувань у хворих з хронічним перебігом зменшувалась кровоточивість, відчуття болю, свербіжу та тяжкості в яснах. Після 3-4 сеансів лікування у хворих з І ступенем запальні зміни зникали повністю. Слизова оболонка ясен стала щільною, набряк та гіперемія ясеневих сосочків були відсутніми. Спостерігалось зменшення глибини пародонтальних кишень. Рентгенологічно відмічалось зменшення явищ остеопорозу, розширення періодонтальної щілини.

Для ліквідації явищ кровоточивості, набряку, суб’єктивних відчуттів при ІІ ступені хронічного перебігу було потрібно в середньому 3 відвідування. Спостерігалось зменшення глибини пародонтальних кишень з 3-5 до 2 мм, зменшувалась кількість ексудату в них. При ІІІ ступені аналогічного перебігу зменшення глибини пародонтальних кишень спостерігалось в середньому через 4-5 сеансів.

Застосування гранульованого кверцетину в лікуванні генералізованого пародонтиту чинило значний нормалізуючий вплив на показники перекисного окислення ліпідів – ДК, ТК, МДА з І, ІІ ступенем захворювання та менше при ІІІ ступені хвороби. Вміст диєнових кон’югатів, підвищений до 172,6%, до лікування складав 138,5% після лікування з використання кверцетину та 159,1% після лікування за традиційною методикою. Рівень ТК зменшувався аналогічним чином зі 154,2% до 126,7% та до 128,5% в групі, де не використовували кверцетин. Вміст МДА, що складав 137,5% у хворих, знижувався до 114,6% після проведеного нами лікування та до 126,2%.

Збільшення накопичення первинних і вторинних продуктів перекисного окислення (ДК, ТК, МДА) призводить до зростання їх вазоконстрикторної дії, сприяє розвитку гіпоксії, посилюючи дистрофічно-запальні порушення в тканинах породонту.

Використання кверцетину в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту приводило до зниження кількості субстратів вільнорадикальних процесів, медіаторів запалення. Більш ефективним було лікування хворих з загостреним перебігом, ніж з хронічним.

Рівень арахідонової кислоти, підвищений до 147,8% у хворих, становив 109,2% та 125,4% після лікування у пацієнтів основної та контрольної груп. Вміст лейкотриєнів, підвищений до 124,2%, зменшився до 106,2 та 112,3% у хворих обох груп. Рівень тромбоксанів, підвищений більше ніж вдвічі (264,8% в основній групі), зменшувався до 139,1% та 161,2% в групі контролю.

Підвищення рівня арахідонової кислоти та її метаболітів узгоджувалось з клінічними змінами тканин пародонту – атеросклерозом судин, явищами запалення, кровоточивості, дегенеративними змінами.

Антиоксидантна дія кверцетину пов’язана з його стабілізуючою дією на структуру мембран, вираженим нормалізуючим впливом на показники продуктів перекисного окислення ліпідів. Володіє антирадикальною та антиперекисною активністю, гальмує дію гіалуронідази, синтез лейкотриєнів, тромбоксанів як медіаторів запалення.

Порівняння активності кверцетину проводилося з такими відомими антиоксидантами як іонол, відновлений глутатіон, унітіол, діетилпарафенілен, антиоксидантний комплексоутворювач — етилендіамінтетраацетат (ЕДТА).

Порівняння дії з відомими антиоксидантами вказують на виражені антиоксидантні властивості цього флавоноїда. Гальмування кверцетином утворення МДА в модельній системі, що містила ліпосоми, можливо пов’язане з хелатною дією на іони Fe3+, які активують перекисне окислення ліпідів подібно ЕДТА, а також антиокислювальною дією на вільні радикали ліпідів (ROO-), подібно до дії відновленого глутатіону, унітіолу. Крім того, механізм антиоксидантної дії кверцетину може бути пов’язаний з антиокислювальною пероксидазною активністю. Вивчення антирадикальної активності кверцетину на модельній фотохімічній системі свідчило також про наявність антирадикальної активності, яка менш виражена в порівнянні з антиоксидантними властивостями.

Найбільш специфічна дія флавоноїдів пов’язана з їхньою протизапальною дією. Пригнічуючи активність гіалуронідази, вони нормалізують підвищену проникність капілярів. Підтверджена дія кверцетину гальмувати активність фосфоліпази А2, що зменшує утворення арахідонової кислоти.

Рентгенологічно відмічалось зменшення явищ остеопорозу в альвеолярній кістці, відсутність подальшої резорбції міжальвеолярних перегородок.

Застосований для лікування загостреного перебігу генералізованого пародонтиту гель кверцетину дозволив отримати сприятливі клінічні результати при І ступені через 2-3 сеанси, при ІІ – через 4-5 сеансів. Після 5-6 сеансів при лікуванні ІІІ ступеня у 90% хворих спостерігалась ліквідація явищ симптоматичного гінгівіту, зменшувалась рухомість зубів та глибина пародонтальних кишень.

Отримані сприятливі результати лікування підтверджувались функціональними пробами та лабораторними дослідженнями. Підвищувалась стійкість капілярів ясен, що визначалась пробою за В.І,Кулаженком з 12,5±4,0 с при загостреному перебігу та 23,4±4,2 с при хронічному до 31,4±4,2 с та 18,1±3,9 с, відповідно, після лікування.

Зменшується кількість лейкоцитів, які емігрували в порожнину рота до 260±18 при загостреному та до 215±25 клітин в 1 мм3 змивної рідини при хронічному перебігу. Підвищується відсоток живих нейтрофільних гранулоцитів до 89,2±2,6% та 82,3±4,0% відповідно перебігу. Кількість клітин злущеного епітелію знижується відповідно до 102±6 та 95±6 клітин в 1 мм3 змивної рідини.

У 88% хворих спостерігалась нормалізація показників моноцитограми.

Рясна та різноманітна мікрофлора пародонтальних кишень після лікування значно зменшувалась в кількості і була представлена в основному коками та змішаною мікрофлорою. У осіб контрольної групи найпростіші зустрічались в 28% випадків, дріжджеподібні грибки — у 25%. Після лікування з використовуванням гелю кверцетину на етонії чи фурациліні з трихомонацидом (трихополом) ці види мікроорганізмів зустрічались відповідно у 12% та 23% хворих.

Змінювалась цитологічна картина ексудату пародонтальних кишень. Спостерігалось загальне зменшення кількості клітин, підвищувалась відносна кількість незмінених зрілих нейтрофілів та зменшилась кількість зруйнованих. Одночасно збільшувалось число фагоцитів. З ліквідацією запального процесу зростає кількість полібластів та епітеліальних клітин. В контрольній групі ці зміни виражені менше.

Висновки

1. Генералізований пародонтит є найбільш розповсюдженим стоматологічним захворюванням, що обумовлює необхідність наукового обґрунтування та розробки нових підходів до його патогенетичного лікування. Виявлені в процесі дослідження порушення перекисного окислення ліпідів, фізіологічної антиоксидантної системи при генералізованому пародонтиті відіграють суттєву роль в його патогенезі та потребують корекції в комплексному лікуванні.

2. В слині, тканинах та крові ясен хворих на генералізований пародонтит відмічається накопичення продуктів пероксидації ліпідів (дієнових, триєнових конюгатів, малонового діальдегіду) та активація процесів перекисного окислення ліпідів. Ці токсичні продукти обумовлюють гіпоксію, призводять до змін метаболізму, дистрофічних порушень в тканинах пародонту.

3. В крові тканин пародонту відмічається накопичення арахідонової кислоти, медіаторів запалення та субстратів перекисного окислення: лейкотриєнів С4 та тромбоксанів В2. Рівень підвищення корелює з характером перебігу та ступенем розвитку генералізованого пародонтиту.

4. Загальна антиокислювальна активність в тканинах ясен хворих на генералізований пародонтит знижується, проте в слині не відбуваються суттєві зміни її активності. Визначені різноспрямовані зміни активності ферментів в різних біологічних середовищах: в слині активність супероксиддисмутази та церулоплазміну підвищується, в тканинах ясен активність супероксиддисмутази підвищується, а церулоплазміну - знижується.

5. На підставі виявлених порушень розроблений патогенетичний метод лікування генералізованого пародонтиту. Проведені клініко-лабораторні дослідження та оцінка результатів лікування показують ефективність, простоту та загальнодоступність методики використання вітчизняного препарату кверцетину в гранулах та дозволяють рекомендувати його для застосування в широкій стоматологічній практиці.

6. Ефективність застосування кверцетину в лікуванні генералізованого пародонтиту зберігається в найближчі та віддалені строки спостереження. За клінічними, рентгенологічними та лабораторними даними стабілізація процесу в пародонті відмічається через 6 місяців – у 89%, через рік – у 90%, 24 місяці – у 85% хворих.

7. Використання гранульованого кверцетину в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту нормалізує проникність судин, гальмує запальний процес за рахунок інгібування медіаторів запалення, підвищує показники неспецифічної резистентності та перекисного окислення ліпідів, сприяє підвищенню антиокислювальної активності тканин пародонта, що дозволяє підвищити ефективність та скоротити строки лікування.

Практичні рекомендації

При лікуванні генералізованого пародонтиту рекомендується застосування гелю кверцетину на розчині фурациліну або етонію в залежності від складу мікрофлори пародонтальних кишень.

Для скорочення строків лікування пародонтальних абсцесів ефективним є введення гелю кверцетину безпосередньо в порожнину абсцесу після його розкриття.

Після проведення хірургічних втручань (кюретаж, вакуум-кюретаж, гінгівектомія, гінгівопластика) ефективним є застосування аплікацій препарату на тканини пародонта та уведення його до складу пародонтальної пов’язки.

Гель кверцетину готується ex tempore з препарату вітчизняного виробництва, який дешевий та простий у використанні, що робить його широко доступним. Високі адгезивні властивості препарату дозволяють забезпечити пролонговану дію на тканини пародонта.

Місцеве застосування гранульованого кверцетину показане при лікуванні:

·

·

·

·

Застосування гелю кверцетину в поєднанні з антисептичними засобами (фурацилін, етоній) дозволяє скоротити строки лікування та збільшити період стабілізації захворювання.

Методика використання препарату є простою, загальнодоступною, не потребує додаткових витрат часу стоматолога та обладнання для його роботи.

Список наукових робіт, опублікованих за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

Анотація

Лєснухіна Г.Л. “Комплексне лікування генералізованого пародонтиту з корекцією порушень перекисного окислення ліпідів”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.22. – стоматологія. - Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця, Київ, 2000.

У хворих на генералізований пародонтит з різним характером перебігу та ступенем розвитку проведене комплексне дослідження процесів перекисного окислення ліпідів в слині, крові з ясен та тканинах пародонта. Виявлені порушення цих процесів позитивно корелюють зі ступенем розвитку хвороби та характером перебігу – загостренням дистрофічно-запального процесу. Встановлено пригнічення активності загальної антиокислювальної системи та різноспрямовані зміни активності окремих ферментів, що входять до її складу. Розроблена схема комплексної терапії генералізованого пародонтиту із застосуванням антиоксидантного препарату – кверцетину в гранулах. Проведені клініко-лабораторні дослідження підтверджують, що використання кверцетину сприяє зниженню ламкості капілярів, медіаторів запалення, продуктів пероксидації у вогнищі дистрофічно-запального процесу пародонта; підвищуються показники неспецифічної резистентності та загальної антиокислювальної активності.

Ключові слова: генералізований пародонтит, перекисне окислення ліпідів, антиоксидантна система, лікування, кверцетин в гранулах.

Аннотация

Леснухина А.Л. “Комплексное лечение генерализованого пародонтита с коррекцией нарушений перекисного окисления липидов”. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.22 - стоматология – Национальный медицинский университет,Киев, 2000.

У больных генерализованым пародонтитом различного характера течения и степени тяжести заболевания проведено комплексное изучение процессов перекисного окисления липидов в различных биологических средах: слюне, крови десен и тканях пародонта.

Установлено, что накопление первичных продуктов пероксидации – диеновых, триеновых коньюгатов крови десен минимально при 1 степени тяжести заболевания, максимально при 3 и наиболее выражено при обострении течения заболевания. Содержание вторичного продукта перекисного окисления липидов – малонового диальдегида в крови и ткани десны увеличивалось с возрастом больных и степенью развития заболевания. Аналогичные изменения наблюдались и в ротовой жидкости.

Выявленные закономерности накопления продуктов свободно-радикального окисления при генерализованном пародонтите могут объяснить активацию липидной пероксидации, нарастание гипоксии, нарушение кровообращения, обменных процессов с повреждением клеточных мембран пародонта, которые возникают при этом дистрофически-воспалительном процессе.

Диеновые, триеновые коньюгаты и малоновый диальдегид проявляют вазоконстрикторное действие,обусловливая гипоксию тканей пародонта.

Установлено, что течение генерализованого пародонтита сопровождается увеличением содержания субстратов перекисного окисления липидов – медиаторов воспаления. Содержание арахидоновой кислоты в крови десен при хроническом течении заболевания увеличивается соответственно 1,2 и 3 степени на 8,8% , 41,7% и 56% , при обострении – соответственно 26,3%, 56,9% и 96,9%.

Увеличивается содержание лейкотриенов и тромбоксанов, что положительно коррелирует со степенью тяжести заболевания и особенно заметно при обострении течения заболевания.

В тканях парадонта заметно повышается уровень арахидоновой кислоты, медиаторов воспаления: лейкотриенов С4 и тромбоксанов В2.

Доказано, что у больных генерализованым пародонтитом резко снижается активность ферментных систем антиоксидантной защиты. Наиболее глубокие нарушения выявлены в тканях пародонта: до 62,15% снижена общая антиокислительная активность; до 53,45% - активность церулоплазмина; однако активность супероксиддисмутазы возрастает, что связано с адаптационным синтезом фермента.

Выявлено, что общая антиокислительная активность слюны больных генерализованым пародонтитом практически не изменялась, однако более чем в 2 раза повысилась активность церулоплазмина. Общая антиокислительная активность крови снижается, что свидетельствует о глубоком угнетении антиокислительной системы при данном заболевании, несмотря на компенсаторное увеличение активности церулоплазмина.

Выявленные изменения обусловили необходимость коррекции в комплексном лечении генерализованого пародонтита. Разработана схема комплексной терапии заболевания с использованием антиоксидантного препарата – кверцетина в гранулах. В зависимости от состава микрофлоры пародонтального кармана и характера экссудата использовали комбинацию препарата с фурациллином, этонием и трихополом. Во всех случаях препарат использовали в виде геля, одной из особенностей которого была пролонгированная фиксация за счет набухания пектиновых соединений. Лабораторными и биохимическими исследованиями установлена высокая антирадикальная и антиокислительная активность кверцетина in vivo и in vitro. Клинические исследования подтверждают наличие выраженных противовоспалительных и антиоксидантных свойств препарата.

Проведенные клинико-лабораторные исследования подтверждают, что использование кверцетина в комплексном лечении генерализованого пародонтита способствует ликвидации воспалительного очага, нормализует стойкость капилляров, снижает уровень перекисных продуктов и медиаторов воспаления, повышает антиокислительную активность тканей пародонта и показатели неспецифической резистентности. Это позволяет повысить эффективность и сократить сроки лечения заболевания.

Эффективность использования кверцетина в комплексном лечении генерализованого пародонтита сохраняется в ближайшие и отдаленные сроки наблюдения. Согласно клиническим, лабораторным и рентгенологическим данным, стабилизация процессов в пародонте отмечается через 6 месяцев у 89% обследованных, через год – у 90%, через 2 года – у 85% больных.

На основании полученных результатов исследования рекомендуется использовать гранулированный кверцетин в комплексном лечении генерализованого пародонтита.

Ключевые слова: генерализованый пародонтит, перекисное окисление липидов, антиоксидантная система, лечение, кверцетин в гранулах.

Summary

Lesnuhina H.L. “The complex treatment for periodontal disease with the correction of disturbances in lipids peroxidation”. – Manuscript.

Thesis for a degree of candidate of medical sciences on speciality 14.01.22. – stomatology. –National Medical University, Kyiv, 2000.

The complex researches of the process of lipid peroxidation in saliva, blood from gums and periodontal tissues were conducted in patients with periodontal disease of various courses. The disturbances revealed in the process are in a positive correlation with a stage of the disease and features of its course – a degree of the distrophic inflammatory process activation. The depression in general antioxidation system activity was established. Besides, differently directed changes in separate ferments were established. A scheme of the complex treatment for periodontal disease was developed with using an antioxidant agent, quercetinum in granules. The conducted clinical and laboratory researches confirmed that using quercetinum decreased the destruction of capillaries, mediators of inflammation, products of peroxidation of the distrophic inflammatory process in situ. Besides, there was revealed an increase in both indicators of non-specific resistance and general antioxidation activity.

Keywords: periodontal disease, peroxidation of lipids, antioxidation system, treatment, quercetinum in granules.