НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 502 : 327.7

МАХМУД Ахмед Алі Аль-Намрі

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЯК ПРЕДМЕТ ПОЛІТИКИ

МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Спеціальність 23.00.02 — політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ — 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

кандидат філософських наук,

ХИЛЬКО Микола Іванович

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

доцент кафедри політології філософського факультету

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

КИСЕЛЬОВ Микола Миколайович,

Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України,

провідний науковий співробітник

кандидат політичних наук

КЛИМЕНКО Олена Анатоліївна

Інститут світової економіки

і міжнародних відносин НАН України,

науковий співробітник

Провідна установа:

Національний інститут стратегічних досліджень при Раді національної безпеки і оборони України

Захист відбудеться “15” грудня 2000 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці

Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Автореферат розісланий “14” листопада 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор політичних наук В.П. ГОРБАТЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Одним з найгостріших завдань, що стоять перед світовою цивілізацією, є проблема екологічної безпеки на планеті. Дія негативних факторів антропогенного впливу на природне оточення сьогодні значно перевищує компенсаційні можливості біосфери. У свою чергу, людство йде “слідком” за екологічними подіями, не випереджаючи їх, і реагує лише на наслідки у формі регіональних ката-строф. Назріває і набуває реальних рис глобальна екологічна катастрофа, яка ставить під загрозу існування людського роду і саме життя на планеті.

Перехід на "екологічний" тип розвитку людства вимагає перегляду пріоритетів, ґрунтовної перебудови світової економіки і переходу на якісно новий, порівняно з післявоєнним періодом, етап розвитку міжнародного співробітництва. Якщо створення умов для сталого розвитку в майбутньому не стане основною турботою урядових органів і їх взаємозв'язків, то триваюче руйнування природних систем, які забезпечують економіку, зведе нанівець усі їх зусилля по поліпшенню умов життя людини.

Однією із складових шляхів вирішення глобальних екологічних
проблем стає необхідність розробки комплексу заходів для екологічної безпеки і його послідовна реалізація на різних рівнях від локального до глобального.

Екологічна безпека не може бути забезпечена лише природоохоронними діями у відриві від соціальних, економічних, політичних і демографічних проблем. Усі вони настільки взаємопов'язані і взаємозалежні, що вирішення кожної з них може бути знайдене лише за умови їх спільного розгляду.

Слід з упевненістю припустити, що лише у випадку, якщо людство зможе об'єднати свої зусилля для вирішення екологічних проблем, негативні тенденції, що загрожують майбутньому людини, можуть бути подолані. Коли народи і політичні діячі усвідомлять всю повноту важливості цих проблем на міжнародному рівні, коли відбудеться перегляд міжнародної політики та її пріоритетів на національному рівні і коли зміниться спосіб життя кожної окремої особистості лише тоді варто очікувати глобального поліпшення умов життя людини. Екологічна й економічна сталість "світу" дозволить удосконалювати його й далі. Вище наведене свідчить про актуальність політологічного аналізу проблеми і обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою міжнародної комплексної програми "Людина і біосфера" ("Man and Biosphere" — скорочено МАВ), а також регіональних і національно-державних програм, зокрема, "Стійкий розвиток Йємену" і "Концепція сталого розвитку України".

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження феномена екологічної безпеки, механізмів її забезпечення крізь призму національних і міжнародних природоохоронних стратегій. З огляду на складність, багатовимірність і початковий ступінь розробленості зазначеної проблеми, дисертант не претендує на всебічне її висвітлення, свідомо обмеживши дослідження рамками тих тенденцій, які найбільш повно виявили себе і тих, які в достатній мірі вдалося відшукати за допомогою аналізу відповідної наукової літератури, міжнародних документів і договорів.

З огляду на мету поставлені такі дослідницькі завдання:—

реконструюючи науковий аналіз екологічного стану природних систем на межі ІІІ тисячоліття, виявити вплив політичних відносин і обґрунтувати особливості політологічного аспекту екологічної проблеми;—

визначити місце і специфіку екологічної безпеки у системі загальної безпеки;—

намітити й обґрунтувати необхідність зміни політичних пріоритетів у розв'язанні екологічних проблем;—

дослідити досягнення і прорахунки сучасної екологічної політики, досвід природоохоронної діяльності в різних регіонах світу;—

розкрити політичну роль національних і міжнародних екологічних рухів у забезпеченні екологічної безпеки.

Об'єкт дисертаційного дослідження — екологічна ситуація у світі в умовах динаміки розвитку сучасної цивілізації.

Предметом дисертаційного дослідження є політика міжнародного співробітництва по забезпеченню екологічної безпеки.

Методи дослідження. Головним методологічним інструментарієм дисертації є фундаментальні дослідницькі засади наукового аналізу — принципи історизму, об'єктивності, системності, цілісності, причинності, єдності, прогнозування, гуманізму.

До аналізу залучалися методи структурного функціоналізму, які полягають, зокрема: а) в трактуванні предмету дослідження як цілого, як системи з її структурними компонентами; б) в аналізі взаємодії національних і міжнародних природоохоронних стратегій у контексті сучасного політичного процесу.

Автор намагався використати можливості діяльнісного підходу в забезпеченні екологічної безпеки, матеріалізованих у безпосередній діяльності політичних інститутів, оцінювати їх ефективність.

Дотриманню принципу об'єктивності сприяло використання автором наукових досліджень з проблем екології, регіональних і міжнародних документів ООН, ЮНЕСКО, ЮНЕП з питань охорони навколишнього середовища, матеріалів конференцій, міждержавних угод і кон-венцій, різних статистичних та інформаційних збірників і довідників.

Значну теоретичну і методологічну допомогу в розробці досліджуваної теми автору даної дисертації надали роботи Р.Аллена, В.П. Андрущенка, В.Д.Бабкіна, Р.Бека, А.Горця, В.Дам'є, У.Дугласа, А.Б.Ка-чинського, М.М.Кисельова, Б.Коммонера, В.С.Крисаченка, Кенн Макса, П.Мелуа, О.М.Мироненка, М.І.Михальченка, М.М.Мойсеєва, Мухамед Аль-Сараві, А.Печчеї, Т.Розака, Ю.І.Римаренка, Ф.Сен-Марка, Сеф А.А.Атасі, Хусейн А.Алхубейши, Ю.С.Шемшученка, В.Шумахера й ін. Як емпіричний матеріал також використовувалися дані різних соціологічних досліджень.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній концепту-ально визначена екологічна безпека як предмет політики міжнародного співробітництва, розкрита її специфіка і авторське бачення. Відповідно до цього в дисертації здійснено наступне.

1. Запропоновано авторське визначення поняття "екологічна безпека". Екологічна безпека — стан, за якого всі складові природного оточення, за рахунок балансування взаємовпливів природних, технічних і соціальних систем, формування природо-культурного середовища, є оптимальними для нормального функціонування і розвитку людської цивілізації.

2. Обґрунтовано наукову концепцію екологічної безпеки як нової фундаментальної і всезростаючої загальнолюдської потреби. Екологічна безпека є новою фундаментальною загальнолюдською потребою, яка органічно вплітається в систему традиційних аспектів уявлень про безпеку — політичну, військову, економічну, технологічну, соціальну, етнічну і гуманітарну. Вона стає необхідною передумовою, яка забезпечує існування і конструктивну взаємодію держав. Разом з тим, екологічна безпека є надзвичайно складним соціальним фактором і може бути досягнутою лише на основі вироблення і реалізації нової стратегії миру і розвитку, яка б спиралася на ідею взаємозалежності, єдності і спільності людей, на розуміння світового розвитку як співіснування, перейнятого гуманізмом, ідеалами соціального прогресу й екологічного мислення.

3. Розкрито методологічні засади та об'єктивні причини зростання ролі дослідження політики міжнародного співробітництва по забезпеченню екологічної безпеки цивілізації. Глобальна екологічна безпека є невід'ємною частиною системи загальної безпеки. Однак для подолання труднощів людства цього визнання недостатньо. Необхідно, насамперед, визнати цю проблему такою, що має абсолютний пріоритет перед іншими проблемами, які стоять перед людством, зрозуміти, що вона вимагає об'єднання природних і гуманітарних наук, створення нової загальнонаукової парадигми суспільних наук, зовсім іншого уявлення про місце людини в біосфері.

4. Доведено, що міжнародне екологічне співробітництво є важливою складовою світової політики і показником її дієвості. Не може бути здорової економіки, соціальної і політичної стабільності без здорового навколишнього середовища. Недооцінка, відкладання на майбутнє рішення екологічних питань робить проблематичним будь-яку стратегію суспільного розвитку. Екологічні проблеми здатні трансформуватися в соціальні проблеми, які можуть перетворюватися із суперечки стосовно окремої екологічної проблеми в масштабний соціально-політичний конфлікт.

5. Виявлено і обґрунтовано основні шляхи і засоби політичного забезпечення екологічної безпеки, способи розв'язання екологічних проблем на регіональному і міжнародному рівні, удосконалення механізму вироблення і проведення екологічної політики у планетарному масштабі. Міжнародні договори створюють лише політичні передумови для усвідомлення і розв'язання проблем екологічної безпеки. Однак загальне вирішення цього кола питань залежить як від волі, інтересів, беззастережного виконання екологічних принципів усіма державами, так і від виконання ряду конкретних умов: 1) створення соціально-економічних умов раціонального природокористування, яке грунтується на впровадженні нових ресурсо- і енергозберігаючих, безвідхідних технологій; 2) створення соціально-політичних умов, що включають як науково обґрунтовану екологічну політику всередині країни, так і міжнародне співробітництво всіх країн (загальні правові норми, інформаційний обмін); 3) формування соціокультурних передумов, які включають науково-пізнавальні, етико-гуманістичні, естетичні й ін. фактори, що утворюють у комплексі суть екологічної культури суспільства.

6. Досліджено, що екологічні рухи, котрі мають політичний характер, стають консолідуючим фактором сучасного світу в боротьбі за виживання людства.

Науково-практична значимість роботи. Отримані в дисертації результати дозволяють повніше уявити суть екологічної безпеки і політичний досвід світового співтовариства по її забезпеченню. Вони можуть бути використані:—

у наступному дослідженні проблем екологічної безпеки;—

у політичному формуванні пропагандистської і лекційно-масової роботи;—

у системі освіти і виховання молоді, усіх громадян;—

у процесі викладання дисциплін "Філософія", "Політологія", "Міжнародні відносини", "Право", "Основи екології", "Соціальна екологія", "Екологічна політика".

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача, яка була викладена у п'яти публікаціях.

Апробація роботи. Дисертація виконана і рекомендована до захисту на кафедрі політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні положення, висновки і практичні рекомендації дисертації викладалися автором:—

на ряді наукових конференцій, серед яких слід зазначити наступні: "Розвиток державності: духовність, екологія, економіка" (Київ, 2000); "Демократія на пострадянському просторі: теорія і практика" (Сімферополь, 2000); "Природа, технологія, культура" (Київ, 2000);—

на методологічних семінарах кафедри;—

на науково-практичних конференціях, днях науки на філософському факультеті;—

на методологічних семінарах аспірантів.

Публікації. Результати досліджень опубліковані в брошурі, трьох статтях у зареєстрованих ВАК України виданнях і одних тезах у науковому альманасі загальним обсягом 4,5 д.а.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що включають шість підрозділів, висновку і списку основної використаної літератури, що включає 215 найменувань. Загальний обсяг 172 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується доцільність і актуальність теми дослідження, розкриваються методологічні і теоретичні підстави, формулюються основні положення, джерела і форми апробації дисертаційної роботи.

У першому розділі "Екологічна безпека як об'єкт політологічного дослідження" здійснюється систематичний аналіз феномена екологічної безпеки, її ролі в розвитку сучасних міжнародних процесів.

У підрозділі 1 “Екологічна безпека: поняття, сутність, класифікація” особлива увага приділяється розгляду значимості екологічної безпеки в побудовах сучасної глобалістики. На ґрунті аналізу великого фактичного матеріалу показується, що всі без винятку глобальні проблеми сучасності мають чітко виражений екологічний контекст. Сформований до початку 50-х років планетарний підхід до проблем екології детермінував заміну погляду на екологічний простір як на простір, поділений (фрагментований) з уявленням про нього як про певну єдність, що включає як натурально-природні, так і соціальні компоненти. Взаємовідносини людини і природи характеризуються нині прогресуючим загостренням, яке виявляється в планетарному характері людської активності, що охоплює не лише біосферу, але і найближчий космос. Як наслідок — порушується стабільність планетарних екологічних систем, відбувається деградація природного, а за нею і соціо-культурного середовища існування людини. Усе це не може не відбиватися на рівні традиційних форм суспільної свідомості: науки, філософії, політики. У роботі увага акцентується на останньому, а точніше на дослідженні впливу сучасних екологічних реалій на міжнародні відносини.

У підрозділі робиться спроба семантичного уточнення термінів "екологічна безпека", "екологічна обстановка", "екологічні конфлікти", "екологічне забезпечення" та ін., що дозволяє більш адекватно розглядати сутність глобальної екологічної політики.

Дисертант підкреслює, що будь-яка глобальна проблема і, тим більше, їхня сукупність є проблемами соціальними. По своїй суті глобалістика є, зрештою, інтернаціональним перетворенням природи в планетарному масштабі, загальнолюдською гуманізацією штучного, культур-ного, науково-технічного середовища людського існування. Усі так звані природні глобальні проблеми по своїй суті є проблемами соціально-природними, репрезентуючими ті чи інші проблеми соціалізації природи в інтересах розвитку людини. Поява і спосіб вирішення глобальних проблем (у першу чергу екологічної) детермінуються рівнем соціально-економічного, політичного і загальнокультурного розвитку суспільства.

Далі обґрунтовується, що різні глобальні проблеми не існують незалежно одна від одної. Їх самостійність (автономність) дуже відносна, а взаємозв'язок і взаємозалежність — абсолютні. Кожна глобальна проблема виступає не сама по собі, а як "елемент" структури всієї сукупності глобальних проблем. Досить очевидним є та обставина, що екологічні, демографічні, енергетичні, сировинні й ін. ускладнення різко загострюють і погіршують міжнародну ситуацію у світі, роблять вирішення актуальних соціально-політичних проблем ще більш складним. Очевидно також, що загострення соціально-політичних глобальних проблем, за принципом зворотного зв'язку, збільшує екологічні, енергетичні, сировинні й ін. ускладнення, негативно позначається на стані усіх без винятку глобальних проблем.

У підрозділі 2 “Екологічні загрози міжнародній і національній безпеці” аргументується положення про те, що для формування екологічно безпечного майбутнього необхідно розібратися в суті сьогодення. Даний підрозділ присвячено аналізу загальної екологічної ситуації у світі та основних форм її впливу на національну і міжнародну безпеку.

У роботі показується, що після Другої світової війни людство вийшло на принципово новий рівень навантаження на природні комплекси. Це пов'язано: —

з винятково швидким ростом виробничої діяльності (світовий продукт з 1960 до 2000 року збільшився в 4-5 разів); —

з ростом чисельності населення та його концентрацією в містах;—

з недостатньою розвиненістю екологічних знань, їх відставанням від темпів науково-технічного прогресу;—

з відсутністю будь-якого суспільного регулювання розвитку виробництва відповідно до елементарних екологічних вимог.

І тільки з 60-х років настає своєрідне протверезіння й усвідомлення реальної екологічної небезпеки. Починає формуватися нове ставлення до природи і стверджуватися концепція спочатку "обмеженої відповідальності людини за збереження природи", а потім " високої відповідальності людини за стан природи". Показано їх принципи, особливості, позитивні сторони і недоліки.

У заключному підрозділі розділу “Детермінованість умов і перспектив забезпечення екологічної безпеки політичними рішеннями” обґрунтовується, що екологічна криза, котра насувається, ставить під загрозу подальше існування життя на планеті. Тому людство має багато в чому переосмислити своє ставлення до природного оточення і створити необхідні передумови й умови для екологічно безпечного майбутнього. Стає очевидним, що ми можемо існувати і розвиватися тільки разом із природою. Іншого шляху просто немає. Однак доводиться констатувати, що усвідомлення цієї очевидної обставини дається дуже не просто. Особи, які "приймають рішення" щодо долі мільйонів людей, часто керуються відсталими концепціями, технократичною логікою, перебувають під владою ілюзії "простих рішень".

У дисертаційному дослідженні пропонується ряд напрямків глобальної екологічної безпеки людства. Здається, що першорядне значення в даному відношенні має формування екологічного світогляду, в основу якого має бути покладений соціально-історичний антропоекологічний принцип. На якому б рівні не розглядалися механізми взаємодії суспільства з природою, визначальним фактором має бути людина. Як у планетарних масштабах, так і в масштабах соціально-екологічного розвитку окремої держави, у всіх сферах виробництва й обслуговування має неухильно дотримуватися принцип збереження здоров'я і благополуччя людини. У цьому зв'язку симптоматичною є та обставина, що все частіше починають говорити про такий напрямок як екологія людини.

Важливим завданням даного міждисциплінарного напрямку є розкриття закономірностей виробничо-господарського, економічного цільового освоєння регіонів планети. Виявлення цих закономірностей необхідно для довгострокового планування освоєння окремих територій, використання природних ресурсів регіону, країни в цілому, а також для створення загальнодержавної програми природокористування і, разом з тим, охорони соціально-гуманітарного оточення людської цивілізації.

Надзвичайно важливим засобом забезпечення екологічної безпеки є сильна екологічно орієнтована політика як окремих держав, так і міжнародного співтовариства. Істотною перешкодою на цьому шляху є нерівномірність у рівнях розвитку регіонів сучасного світу. Подолання даної перешкоди неможливе поза сферою політичного процесу. До цього варто додати, що багато національних і міжнародних політичних і суспільних інститутів історично формувалися для вирішення завдань, що відрізняються від сучасних, і мають потребу в адаптації до сучасних умов. Мистецтво екологічної політики полягає в здатності досягати тонкої і складної взаємодії світоглядних орієнтирів і фактичної поведінки з урахуванням моментів, що впливають на свідомість, підтримку і трансформацію різних стилів життя, які забезпечують становлення екологічно безпечного суспільства.

Конструктивний підхід до політики екологічної безпеки передбачає її розгляд як важливого компонента політики глобальної безпеки в цілому. Він має базуватися на ряді постулатів:—

глобальна екологічна безпека є невід'ємною частиною системи загальної безпеки. Розробка і реалізація її концепції передбачає конкретний аналіз положення окремих держав і регіонів та їх взаємодію;—

збереження миру є найважливішою передумовою відтворення природи і суспільства, необхідним чинником розв'язання складних транснаціональних і міжрегіональних завдань по збереженню і поліпшенню навколишнього середовища;—

демілітаризація світової економіки і конверсія військового виробництва є необхідним компонентом зниження гостроти глобальних проблем сучасності, у тому числі й екологічної;—

залучення слаборозвинених країн до активної світової екологічної політики;—

організація тісного міжнародного співробітництва, розробка і впровадження обов'язкових принципів екологічної поведінки різних держав з урахуванням їх інтересів та існуючих у світі реалій;—

погодження національних екологічних доктрин з вимогами міжнародної екологічної безпеки;—

стратегічною метою глобальної екологічної політики є екологічна рівність; безпека у сфері екології має бути в однаковій мірі забезпечена усім світовим регіонам.

Екологічна безпека може бути досягнута лише на основі вироблення і реалізації нової стратегії світу, що спирається на ідею взаємозалеж-ності і взаємодії, єдності і спільності людей, на розумінні світового розвитку як співіснування, перейнятого гуманізмом, ідеалами соціального прогресу й екологічного мислення, всебічного міжнародного співробітництва.

У другому розділі "Взаємодія національних і міжнародних природоохоронних стратегій у контексті сучасного політичного процесу", що складається з трьох підрозділів, розглядається проблема досягнення погодженості в реалізації природоохоронних стратегій на національному і міжнародному рівні.

У підрозділі 1 "Екологічне співробітництво як компонента світової політики", даючи оцінку нинішньому рівню міжнародного екологічного співробітництва, особливо підкреслюється, що вирішення екологічних проблем вимагає чіткої погодженості дій держав, інтернаціо-налізації їхніх зусиль, прийняття невідкладних загальнорегіональних і загальнопланетарних рішень найвищого політичного стандарту.

Автор розкриває суть такої відносно нової і дуже специфічної сфери міжнародної діяльності як екологічна дипломатія, що покликана забезпечувати належні умови для поступального і безперешкодного розвитку міжнародного природоохоронного співробітництва, для енергійного об'єднання зусиль країн і народів світу в інтересах збереження навколишнього середовища. Від декларування до практичних дій — так можна сформулювати кредо екологічної дипломатії сьогодні. Воно стосується всіх рівнів природоохоронної роботи — глобального, регіонального і національного.

Говорячи про глобальний рівень екологічної взаємодії, дисертант акцентує увагу на діяльності, яку здійснює з цією метою ООН і такий її спеціалізований природоохоронний орган як ЮНЕП, під егідою якого здійснюється близько 1000 проектів і програм, що стосуються екології всієї планети.

Вказуючи на взаємозалежність між національним і міжнародним рівнями діяльності по охороні навколишнього середовища, автор стверджує, що без сильної внутрішньої екологічної політики немислима зовнішня, неможлива надійна міжнародна екобезпека, і що саме відсутність у більшості країн світу значних досягнень у справі охорони природного середовища негативно позначилася на ефективності екологічної політики у світовому масштабі. І навпаки, рішення і резолюції в галузі охорони природи, що приймалися на міжнародному рівні, не зробили належного впливу на поліпшення екологічної обстановки в окремих країнах.

Автор стверджує, що саме в середині 80-х років отримав розвиток новий процес — екологізація всього комплексу міжнародних відносин. Питання природоохорони і раціонального використання природних ресурсів стали тісніше пов'язуватися з глобальними проблемами безпеки, економічного зростання, світової торгівлі, демографії, відносин Північ-Південь, прав людини. Кульмінацією цього стала Конференція по навколишньому середовищу і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), на якій проблема взаємовідносин суспільства і природи була поставлена в контексті збереження не тільки навколишнього середовища і природних ресурсів, але і людської цивілізації як такої. Концептуальною основою нової стратегії стала ідея сталого розвитку, реалізація якої невіддільна від збалансування економічних, соціальних і екологічних процесів як всередині окремих країн, так і у світовому співтоваристві.

Наступним важливим моментом, на якому акцентує увагу автор у підрозділі 2 розділу ІІ "Забезпечення екологічної безпеки — важлива складова діяльності політичних інститутів", є пошук шляхів забезпечення екологічної безпеки. Стверджується, що оскільки забруднення і руйнування природного середовища не визнають державних кордонів — тому і подолання цих згубних процесів можливе лише на основі об'єднання зусиль фахівців і громадськості всіх країн світу. За цих умов особливої значимості набуває обмін інформацією про наукові і практичні досягнення в сфері охорони навколишнього середовища, екологічної освіти і формування екологічно орієнтованої свідомості в усе більш широких верств населення.

Аналізуючи процес формування механізмів взаємодії природи і суспільства в розвинутих країнах, дисертант показує, що тут вчені і практики пропонують два шляхи подолання проблеми виснаження запасів корисних копалин. Перший — розробка нових ресурсо- і енергозберігаючих технологій і нових матеріалів. Саме зниження енергоємності в промисловості, на транспорті, у комунальному господарстві дозволили Японії і країнам Західної Європи без особливих втрат вийти з нафтової кризи 70-х років. Різні композиційні матеріали, кераміка, пластмаси з все більшим успіхом замінюють природну деревину, чорні і кольорові метали.

Другий шлях заощадження природних ресурсів — налагодження збору вторинної сировини і перехід до безвідхідних технологій. Відомо, що в Японії кожен грам металу багаторазово потрапляє в переплавку, перш ніж перетворитися на іржу. Ні в Англії, ні у ФРН, ні у Фінляндії не можна побачити, щоб будівельники закопували в землю невикористані арматуру, цемент, цеглу, труби, щоб на задвірках магазинів палили пакувальні шухляди і коробки, щоб автомобілісти зливали відпрацьовані мастила на землю і т.п. Усе це йде на переробку, на регенерацію, на повторне використання.

Звертаючи увагу на те, що головним джерелом навантаження на навколишнє середовище є діяльність підприємств, автор пропонує, щоб механізм життєзабезпечення екологічно безпечних напрямків науково-технічного прогресу був побудований на наступних принципах:—

відповідальності за заподіяну шкоду;—

відповідності, при нанесенні збитку, компенсаційних мір і виплат витратам на охорону здоров'я, соціальне забезпечення, особистим витратам громадян;—

зацікавленість у попередженні збитків.

Таким чином, кардинальне розв'язання проблеми сполучення екологічних і економічних цілей полягає в переході у масштабах усього народного господарства до принципово нової моделі природокористування. Її основними параметрами повинні бути: раціональне розміщення продуктивних сил, економія у використанні природних ресурсів, повсюдне впровадження і використання екологічно чистих технологій.

При розробці зовнішньополітичних аспектів стратегії важливо враховувати особливості підходу західних держав до екологізації міжна-родних відносин. У США, Західній Європі, Японії цей процес оцінюється перш за все з позиції створення умов для зрушення міжнародних відносин після холодної війни у бік невоєнного суперництва, коли екологічний чинник набуває найважливішого економічного, соціального і політичного значення, сприяючи посиленню національної безпеки, зміцненню конкурентоспроможності і створенню нових можливостей для утримання лідируючих позицій на світовій арені. До слова, складаючи 1/5 населення планети, індустріальні держави використовують 2/3 природних ресурсів і генерують 4/5 забруднюючих речовин і відходів. І судячи з усього, ця група країн не поспішає справедливо розподілити права на використання ресурсів, особливо позадержавних сфер.

Більше того, попит на природоохоронну продукцію привів до створення нового каналу технологічної і економічної залежності країн, що розвиваються, цього разу екологічно детермінованої. Для західних компаній відкрились можливості освоєння екологічних ринків слаборозвинутих країн, потреба в яких диктується міжнародними зобов'язаннями останніх і новими пріоритетами, пов'язаними з розробкою і здійсненням стратегії сталого розвитку. Однак перетворення концепції сталого розвитку в ефективний інструмент перерозподілу капіталів, на жаль, не відбулось, оскільки сама ця ідея була залишена на узбіччі теоретичних пошуків.

Розглядаючи у заключному підрозділі "Роль екологічних рухів у соціально-політичній і природоохоронній консолідації людства", автор стверджує, що вирішення екологічних проблем сьогодні не може бути передано тільки вченим і урядовцям. Люди все більше відчувають на собі негативні наслідки екологічно шкідливих виробництв, скупченості міських агломерацій, "олюдненого" природного оточення. Однак, удосконалення системи освіти, зростання ступеня об'єктивності екологічної інформації, що надходить по різних каналах, відкриває можливість привести людство до розуміння екологічних небезпек. Значення цього усвідомлення полягає в тому, що воно органічно пов'язане з формами екологічної активності, з масовим екологічним рухом.

Екологічний рух розглядається як один з найбільш значних напрямків формування екологічної свідомості тому, що він сприяє росту екологічної свідомості як кожної особистості окремо, так і суспільства в цілому. Довгостроковий характер екологічної кризи призвів до виникнення безлічі локальних і національних груп, клубів, асоціацій та інших форм об'єднання прихильників екологічного руху. Відбиваючи різницю в соціальному складі і світоглядній орієнтації активістів цього руху, їхні програмні настанови і вимоги носили дуже суперечливий характер.

Як організовані форми екологічного руху до середини 80-х років склалися і стали діяти національні політичні організації — "партії зелених" — у ФРН, Англії, Ірландії, Нідерландах, Бельгії, Данії, Люксембурзі, Франції, Італії, Іспанії, Австрії, Швейцарії, Швеції, Фінляндії і Греції. Тактика партій "зелених" включає, насамперед, широку пропаганду ідей "зеленого" руху, збір інформації для забезпечення підтримки своєї політики соціальною більшістю і можливості тиску на національні уряди і міжнародні організації. Діяльність партій "зелених" у цьому напрямку, безумовно, сприяє формуванню екологічної свідомості населення на повсякденному рівні, хоча б завдяки тому, що вони впливають на почуття, емоції, настрої людей, втягують їх до різних форм екологічної діяльності і формують певне ставлення населення до екологічної ситуації.

Розглянувши роль екологічних партій і рухів, дисертант робить висновок, що без усвідомлених, скоординованих програмних зусиль, зрозумілих і підтриманих усіма, екологічний рух не стане діючою силою у формуванні екологічної свідомості і забезпеченні екологічної безпеки.

При цьому діапазон альтернатив розвитку і виживання людства, що дискутується сьогодні у світі, досить широкий: від створення екологічної ради ООН для вирішення проблем глобального навколишнього середовища до створення Всесвітньої асамблеї з прямим представництвом громадян і їх організацій, покликаних, зокрема, безпосередньо захищати права людини на здорове середовище проживання. Є сподівання, що за допомогою таких організацій екологічна безпека може бути забезпечена швидше і ефективніше, ніж тільки через традиційну договірно-правову процедуру.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Политическая константа экологической безопасности. — К.: Знание. 1999. — 48 с. (у співавт. з М.І. Хилько, особисто 1,5 д.а.).

2. До питання про політику екологічно безпечного розвитку // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. — Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2000. — № 6. — С. 166-175.

3. Политический аспект экологической безопасности // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. — Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2000. — № 7. — С. 129-132.

4. Концептуальні засади та соціоприродні умови сучасної екологічної політики // Дослідження світової політики. Київ: ICEMB, 2000. — № . — С. .

5. Екологічна безпека: поняття та рівні // Філософія. Антропологія. Екологія. — Альманах. Випуск перший. — Природа. Технологія. Культура. Пам'яті Миколи Тарасенка присвячується. — К.: Стилос, 2000. — С. .

Махмуд А.А. Екологічна безпека як предмет політики міжнародного співробітництва. — Рукопис (172 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02. — політичні інститути та процеси. — Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — Київ, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню екологічної безпеки як предмету політики міжнародного співробітництва і найважливішому засобу оптимізації природоперетворюючої діяльності людини та гармонізації її відносин з природою. З'ясовано сутність екологічної безпеки, дано її визначення і авторське бачення, проаналізовано концепції обмеженої та високої відповідальності людини за стан планетарних екосистем. У роботі проілюстровані екологічні загрози міжнародній і національній безпеці, їх сутність, рівні, умови і перспективи забезпечення. Показано, що забезпечення екологічної безпеки є важливою складовою діяльності політичних інститутів. Обґрунтовано, що забезпечення екологічної безпеки людства безпосередньо залежить від політики взаємодії національних і міжнародних природоохоронних стратегій.

Ключові слова: "екологічна безпека", "екологічна обстановка", "екологічні конфлікти", "екологічна політика", "екологічний рух".

Mahmud A.A. Ecological safety as a subject of international coope-ration. — Manuscript (172 p.).

A dissertation to achieve the academic degree of doctor of political science with the specialization 23.00.02. — political institutes and processes. — Institute of state and law named after V.Koretsky of National Academy of Science of Ukraine. — Kyiv, 2000.

The aim of the dissertation is to analyze ecological safety as a subject of international community's politics, and the main way to optimize the transforming activity of the people and to harmonize people's relations with the nature. The essence of the ecological safety is found, its definition and authors view is given, concepts of restricted and high responsibility of people for the present condition of planet systems are analyzed. Ecological threats to the international and national safety, their essence, levels, conditions and perspectives of providing are shown in this work. It is also shown that providing of ecological safety is an important part of political institute's activity. It is grounded that providing of ecological safety of the human race strictly depends on the politics of interaction of national and international nature-protecting strategies.

Key words: "ecological safety", "ecological situation", "ecological conflicts", "ecological policy", ecological movement".

Махмуд А.А. Экологическая безопасность как предмет политики международного сотрудничества. — Рукопись (172 стр.).

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02. — политические институты и процессы. — Институт государства и права им. В.М. Корецкого. — Киев, 2000.

Диссертация посвящена исследованию экологической безопасности как предмета политики международного сотрудничества и важнейшего средства оптимизации природопреобразующей деятельности человека и гармонизации её отношений с природой. Раскрыта сущность экологической безопасности, дано её определение и авторское видение, проанализировано концепции ограниченной и высокой ответственности человека за состояние планетарных систем. В работе проиллюстрированы экологические угрозы международной и национальной безопасности, их сущность, уровни, условия и перспективы обеспечения.

В диссертации определено место экологической безопасности в общей системе национальной безопасности государств. Автор утверждает, что осознание невозможности силового подхода к одностороннему решению этой проблемы в условиях взаимозависимости и трансграничного влияния антропогенного давления определяет особую роль, которая отводится в мировой политике укреплению международной экологической безопасности и глобальному сотрудничеству по её обеспечению. Ключевые элементы такого подхода заключаются в следующем:—

признании осуществившегося человечеством перехода рубежа несущей ёмкости планеты в качестве глобальной угрозы, дальнейшее обострение которой способно вызвать экологический коллапс;—

ориентации на укрепление международной системы регламентации антропогенного давления на биосферу в рамках глобальной стратегии устойчивого развития на путях контроля возрастания населения земного шара и масштабов потребления ресурсов и энергии;—

формировании адекватной существующим угрозам политики международного экологического сотрудничества.

В работе показано, что обеспечение экологической безопасности является важнейшей составляющей деятельности политических институтов. Обосновано, что обеспечение экологической безопасности человечества непосредственно зависит от политики взаимодействия национальных и международных природоохранных стратегий.

Ключевые слова: "экологическая безопасность", "экологическая обстановка", "экологические конфликты", "экологическая политика", "экологическое движение".

Підписано до друку 3.11.2000 р. Зам. № 3/11-2000.

Обсяг 1,0 друк. арк. Формат 60 90/16. Тир. 100.

Видавничий центр Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України: Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.