КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МАРЧЕНКО АНАТОЛІЙ ЗАХАРОВИЧ
УДК 339.54 (477)
СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПЕРІОД ФОРМУВАННЯ ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ
(НА ПРИКЛАДІ України)
Спеціальність 08.05.01 - Світове господарство і міжнародні
економічні відносини
автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ - 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник - доктор економічних наук, професор
Поручник Анатолій Михайлович,
Київський національний економічний університет,
завідувач кафедри міжнародної економіки
Офіційні опоненти: - доктор економічних наук, професор
Філіпенко Антон Сергійович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри світового господарства і
міжнародних економічних відносин
Інституту міжнародних відносин
- кандидат економічних наук, доцент
Циганкова Тетяна Михайлівна,
Київський національний економічний університет,
доцент кафедри міжнародного менеджменту
Провідна установа - кафедра міжнародної економіки
Українська академія зовнішньої торгівлі
Міністерства економіки України, м. Київ
Захист відбудеться " 20 " грудня 2000 року о 16-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.
Автореферат розісланий " 20 " листопада 2000 року.
В.о. вченого секретаря
спеціалізованої вченої ради
доктор економічних наук, професор Лук'яненко Д.Г.
загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Поглиблення інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, розширення всебічних міжнародних економічних зв'язків є домінуючою тенденцією сучасного етапу розвитку світового господарства. Ще жодній країні не вдалося створити ефективну й збалансовану економіку, ізолювавшись від світового економічного простору.
Актуальність дослідження визначається насамперед потребами теоретичного осмислення місця й ролі України в міжнародному поділі праці та сучасній світовій економічній архітектурі, які є ще недостатньо визначеними. Потребує суттєвого вдосконалення й механізм зовнішньоекономічної діяльності через зростання регуляторних функцій держави, досягнення оптимального співвідношення між відкритістю національного ринку та його протекціоністським захистом, оскільки політика "обвальної" лібералізації не завжди сприяла стимулюванню товарного експорту, залученню прямих іноземних інвестицій та ефективному використанню іноземних кредитів.
Існує нагальна потреба в невідкладних і результативних теоретичних пошуках для формулювання практичних рекомендацій щодо прийняття нестандартних рішень у розв'язанні проблеми зовнішнього боргу та його обслуговування, побудови довгострокових і стабільних відносин з міжнародними фінансовими структурами, а також корінних змін у сфері міжнародного інвестування національної економіки.
Сьогодні Україна знаходиться на початковій стадії формування основних напрямів участі в міжнародному поділі праці та визначення інтеграційних пріоритетів. А це зумовлює не тільки потребу розроблення власної науково обгрунтованої й виваженої стратегії поведінки на світових ринках, але й необхідність найповнішого врахування в зовнішньоекономічній діяльності сучасних конкурентних стратегій інших країн, інтеграційних об'єднань і блоків, ТНК та стратегії міжнародних фінансово-кредитних інститутів.
Найбільш повно теорія та практика сучасної міжнародної економічної політики на глобальному та регіональному рівнях, обгрунтування стратегій формування економік відкритого типу, аналіз особливостей механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на прикладі окремих країн і, зокрема, в умовах перехідного періоду представлені в роботах таких зарубіжних учених, як Дж. Даніельсон, І. Іванов, Я. Корнаї, В. Колонтай, В. Кузнецов, П. Ліндерт, Е. Обмінський, С. Овчинников, М. Портер, М. Портной, І. Фамінський, Г. Хаберлер, Дж. Хікс, Д. Черников, П. Хвойник, М. Шмельов, Л. Ерхард та ін.
Щодо України, то тема зовнішньоекономічної діяльності почала активно досліджуватися вітчизняними вченими лише в 90-і роки. Найбільш вагомий вклад у розроблення цієї проблеми внесли такі економісти, як В.Андрійчук, В.Будкін, О.Білорус, І.Бураківський, М.Дудченко, Б.Губський, Г.Климко, А.Кредісов, В.Клочко, В.Новицький, Д.Лук'яненко, С.Мочерний, Ю.Макогон, Ю.Пахомов, О.Плотніков, А.Поручник, В.Савчук, В.Сіденко, В.Степаненко, С.Соколенко, В.Супрун, В.Онищенко, А.Філіпенко, Т.Циганкова та ін.
У більшості своїй праці названих учених стосуються загальнотеоретичних аспектів міжнародної діяльності, аналізу регіональної та глобальної інтеграції, окремих форм зовнішньоекономічних відносин України, тарифних і нетарифних засобів регулювання зовнішньої торгівлі, в них аналізується міжнародна інвестиційна діяльність, висвітлюються питання, пов'язані з платіжним балансом, його структурою, шляхи та засоби розв'язання проблеми заборгованості.
Ураховуючи ту обставину, що спеціальних публікацій з питань зовнішньоекономічної діяльності держави в період формування відкритої економіки фактично ще немає, автор поставив за мету в контексті загальної національної стратегії зовнішньоекономічної діяльності розкрити проблему формування ефективного механізму її реалізації у таких сферах, як зовнішня торгівля, валютні відносини, залучення іноземних інвестицій та міжнародні кредитні відносини, що має важливе теоретичне і практичне значення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в рамках міжкафедральної держбюджетної науково-дослідної теми факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету "Міжнародна конкурентоспроможність національних економік в умовах глобалізації" (номер державної реєстрації 0198V001576). Автор особисто підготував частину розділу "Міжнародна економічна взаємодія і її вплив на процеси ринкової трансформації" (підрозділи: Зовнішньоекономічна політика на етапі ринкових трансформацій; Державна політика залучення іноземних інвестицій і кредитних ресурсів та механізм їх ефективного використання).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обгрунтування суті та основних елементів ефективної стратегії зовнішньоекономічної діяльності України, яка забезпечить формування відкритої економіки ринкового типу та її інтеграцію у світогосподарські структури на умовах максимальної реалізації національних інтересів.
Конкретні задачі дослідження:
·
обгрунтувати методологічні засади зовнішньоекономічної політики держави в перехідний до ринку період та визначити конкретні інструменти її реалізації;
·
проаналізувати обсяги, динаміку та структуру зовнішньої торгівлі як визначального структурного елементу зовнішньоекономічної стратегії та оцінити її роль в трансформаційних процесах;
·
розкрити умови та особливості становлення митно-тарифної політики України;
·
розкрити особливості генезису та еволюції валютної політики держави та ефективність її впливу на формування відкритої економіки і міжнародне економічне співробітництво вітчизняних підприємств;
·
дослідити інвестиційну політику держави щодо створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій, формування ефективної галузевої та географічної їх структури, виявлення інвестиційних пріоритетів;
·
визначити шляхи вдосконалення механізму регулювання інвестиційного процесу в Україні з врахуванням її власного та зарубіжного досвіду;
·
системно оцінити співпрацю України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями, сформулювати пропозиції щодо розробки раціональної стратегії і тактики взаємодії з ними на майбутнє;
·
узагальнити конкретні досягнення та виявити прорахунки, які мали місце у використанні іноземних приватних кредитів з метою вироблення рекомендацій по окресленню сфери та вибору об'єктів міжнародного кредитування.
Об'єктом дослідження є комплексна система міжнародних економічних відносин України на макрорівні в період формування оптимальної регулятивної моделі відкритої економіки.
Предметом дослідження є стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяльності та її складові елементи в період переходу України від автаркічного розвитку до відкритої економіки, що базується на ринкових засадах.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає діалектичний метод пізнання економічних процесів та їх елементів у поєднанні з системним аналізом. Щодо конкретних методів, які застосовувались автором в процесі дослідження, то насамперед це структурно-функціональний та порівняльний підходи до розкриття складної системи форм зовнішньоекономічної діяльності України у глобальному середовищі, яке само проходить трансформаційну стадію.
В основу дослідження покладені наукові публікації вітчизняних та зарубіжних авторів, що стосуються загальних проблем зовнішньоекономічної діяльності та її окремих напрямків. Інформаційною базою послужили законодавчі та нормативні акти, якими регулюється зовнішньоекономічна сфера, програмні та поточні документи Уряду України, звіти та статистичні матеріали національних і міжнародних відомств та організацій (Міністерства економіки, Держкомстату України, Національного банку, Української міжбанківської валютної біржі, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку).
Наукова новизна одержаних результатів. Внаслідок проведених досліджень сформульовано теоретичні положення й розроблено практичні рекомендації для суттєвого коригування стратегії зовнішньоекономічної діяльності держави та вдосконалення механізму реалізації окремих елементів цієї стратегії.
Нові наукові положення, які дисертант виносить на захист, полягають у такому:
–
обгрунтовані основні принципи, на яких має базуватися стратегія зовнішньоекономічної діяльності України на етапі ринкових перетворень (демократичність, прагматизм, економічна доцільність, державний патерналізм, відкритість, превалювання національних інтересів, органічне поєднання короткострокових і довгострокових цілей);
–
розкриті сутність та особливості зовнішньоекономічної політики в перехідний період, як системи дій, що створюють передумови для включення національної економіки в сучасні структури світового господарства; визначені шляхи її вдосконалення через підвищення регулятивної функції держави на весь перехідний період, послідовну лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, гармонізацію національної нормативно-правової бази з міжнародним правом, активізацією переговорного процесу з міжнародними інтеграційними об'єднаннями, проведення активної експортної політики; обгрунтовано пріоритет комплексності, поетапності та послідовності трансформаційного процесу у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
–
розвинуто концепцію протекціонізму стосовно умов трансформаційної політики при переході країни до ринкових відносин за рахунок доповнення її атрибутами тимчасовості, вибірковості, обмеженості і активності при стратегічній орієнтації на адаптацію системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності до вимог ГАТТ/СОТ. Узагальнено практику застосування методів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, обгрунтовано механізми їх застосування в процесі становлення національної митної системи;
–
доведено, що при формуванні ефективної стратегії зовнішньоекономічної діяльності першочергову увагу варто приділити таким аспектам економічного розвитку, як загальна системна організація економіки, активне впровадження інноваційно-технологічної моделі, стабільність, завершеність ринкових перетворень, поступова відкритість зовнішньому світу, нарощування експортноорієнтованого сектору економіки, зміцнення національної валюти. Реалізація такої стратегії, насамперед, засобами регулятивної політики має забезпечити створення конкурентних переваг української економіки;
–
проведений системний аналіз державної політики залучення в Україну іноземних інвестицій, на основі якого констатується, що їх незначні обсяги в економіку держави є наслідком несприятливого інвестиційного клімату. Розкриті фактори поліпшення клімату й привабливості окремих регіонів та галузей для притоку іноземних інвестицій: надійний законодавчий захист приватної власності; проведення сприятливої та стабільної податкової політики; надання іноземним інвесторам прав рівних з національними інвесторами; вирішення проблеми приватизації землі іноземними інвесторами;
–
розкрито принципи (паритетність, взаємовигідність, довгостроковість, неущемлення національних інтересів) та науково обгрунтовано головні напрями розвитку міжнародних кредитних відносин України (ширше залучення кредитів іноземних банків, офіційних кредитів, товарно-торгових кредитів іноземних фірм, інвестиційних кредитів). Показано можливі шляхи розв'язання проблеми зовнішнього боргу (реструктуризація боргу, відстрочка платежу, раціоналізація структури імпорту, застосування сучасних методів міжнародних розрахунків). Визначено фактори оптимізації режиму співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями (відмова від кредитів для суб'єктів господарювання під гарантії уряду; жорстке дотримання умов кредитування; обгрунтований вибір об'єктів і сфер кредитування по точковому принципу тощо).
Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні напрямів практичного вирішення актуальних проблем, що випливають зі стратегії розвитку зовнішньоекономічної діяльності в умовах формування відкритої економіки. Висновки й пропозиції, отримані в процесі дослідження, спрямовано на підвищення ефективності механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Упровадження методичних розробок і рекомендацій у практичну діяльність дасть можливість забезпечити здійснення контрольних функцій і прийняття більш зрілих та виважених стратегічних і тактичних рішень при регулюванні сфери зовнішньоекономічної діяльності та при створенні відповідних нормативних документів. Практичне значення роботи полягає також у тому, що дослідження й висновки автора доведено до конкретних рекомендацій з регулювання зовнішньоекономічної діяльності, залучення прямих та портфельних зарубіжних інвестицій.
Автором розроблено конкретні рекомендації з формування сучасної міжнародної стратегії економічного розвитку України (довідка від Адміністрації Президента України № 10-10/1040 від 06.06.2000р.), дано пропозиції щодо вдосконалення механізму державного регулювання, залучення та ефективного використання іноземних прямих та портфельних інвестицій (довідка від Українського інституту розвитку фондового ринку № 55/1 від 27.06.2000р.), коригування стратегії співробітництва України з міжнародними фінансово-кредитними інституціями, а також удосконалення механізму управління та обслуговування державного зовнішнього боргу (довідка від Міністерства економіки України № 45-4-1166/44 від 15.06.2000р.). Основні положення та висновки дисертації використано при викладанні нормативних і спеціальних курсів на факультеті міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету та Центру магістерської підготовки КНЕУ (довідка від КНЕУ від 21.06.2000р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати використаного наукового дослідження були оприлюднені та обговорені на міжнародній науковій конференції "Європа на порозі нового тисячоліття" (К., 5.05.1999р. Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України); науково-практичній конференції “Диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків України в умовах ринкової трансформації національної економіки”(Київ, 3.06.1999р., Українська академія зовнішньої торгівлі), міжвузівській науковій конференції “Міжнародна економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 29.11.1999р., Київський національний університет ім. Тараса Шевченка), міжнародній науково-практичній конференції “Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні” (Чернівці, 7-9.04.1998р., Чернівецький державний університет), науково-практичній конференції “Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки України” (Луцьк, 29.04.1998р., Волинський державний університет).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у 8-ми опублікованих роботах, загальним обсягом 2,3 др. арк., в т.ч. 4 статті у фахових виданнях, 4 матеріалів і тез конференцій.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок комп'ютерного тексту, в тому числі, список використаних джерел 186 найменувань, 11 таблиць на 5,6 сторінках, 10 рисунків на 4,3 сторінках, 6 додатків на 4,4 сторінках.
основний зміст роботи
У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та задачі дослідження, показано наукову новизну дослідження та практичне значення одержаних результатів.
У розділі 1 "Пріоритети й напрями розвитку зовнішньоекономічної діяльності України" вперше у вітчизняній економічній літературі проведений комплексний аналіз суті, особливостей та основних етапів реалізації зовнішньоекономічної політики української держави в умовах ринкових трансформацій упродовж 90-х років, на основі якого показані як позитивні сторони цієї політики, так і її недоліки і прорахунки; визначені інтеграційні пріоритети України в умовах прискорення процесу інтернаціоналізації економіки, а також досліджуються динаміка, структура та стратегія розвитку зовнішньої торгівлі і становлення національної митно-тарифної системи, яка регулює зовнішньоекономічні відносини держави; розкриті генезис та формування валютної політики держави, дана оцінка її впливу на зовнішньоекономічну діяльність в період переходу до відкритої економіки.
В дисертації доводиться, що формування новими незалежними державами оптимальної регулятивної моделі відкритої економіки є перманентним, довготривалим процесом, який залежить як від внутрішніх (ендогенних), так і зовнішніх (екзогенних) факторів, які постійно змінюються, що об'єктивно обумовлює необхідність в періодичному коригуванні стратегії зовнішньоекономічної діяльності цих держав, уточненні і переосмисленні окремих теоретичних підходів і практичних механізмів реалізації їх зовнішньоекономічної політики в перехідний до ринку період.
Ефективність міжнародної економічної стратегії держави з транзитивними економіками залежить, насамперед, від змісту, темпів і результативності внутрішніх трансформаційних перетворень, які вони здійснюють після демонтажу соціалістичної системи.
Що стосується України, то хоча вона з моменту отримання незалежності і керується у своїй зовнішньоекономічній політиці такими загальноцивілізаційними принципами як демократизація, відкритість, прагматизм та економічна свобода, однак не змогла добитися помітних успіхів у зовнішньоекономічній сфері і закріпитися на світових ринках. Відсутність чітко визначених стратегічних орієнтирів розвитку України в контексті глобальних трансформацій, а також глибока внутрішня криза в економічній і валютно-фінансовій сферах негативно вплинули на характер зовнішньоекономічної політики, загальмували інтеграцію країни у світогосподарські процеси.
Проведений аналіз теоретичних засад, характеру та наслідків зовнішньоекономічної політики незалежної України протягом восьмирічного періоду її руху до відкритої економічної системи дає підстави стверджувати, що основними недоліками та прорахунками цієї політики були:
·
відсутність синхронізованих дій держави у проведенні внутрішніх ринкових реформ і трансформаційних процесів у зовнішньоекономічній сфері, а також безконтрольна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, що призвело до формування в Україні основ квазівідкритої економіки з такими негативними наслідками: імпортна інтервенція, скорочення національного виробництва, втрата національним виробником традиційних ринків збуту, відтік національного капіталу за кордон, поглиблення платіжної кризи, доларизація економіки, зростання зовнішнього боргу;
·
радикалізм, односторонність та безсистемність в реалізації концепції зовнішньоекономічної діяльності без чіткого визначення її тактичних і стратегічних завдань.
Усі ці негативні процеси та деструктивні явища, що виникли в економіці та зовнішньоекономічній сфері в перші та наступні роки після проголошення державного суверенітету України, висунули перед керівництвом держави категоричний імператив: змінити стратегію й тактику проведення економічних реформ, внести принципові зміни в економічну політику взагалі та зовнішньоекономічну зокрема, прискорити темпи здійснення радикальних ринкових трансформацій, забезпечити їх керованість і комплексність.
В дисертації обгрунтовується, що визначальною рисою зовнішньоекономічної політики України повинна бути комплексність, органічне поєднання всіх заходів, спрямованих на послідовну лібералізацію сфери зовнішньоекономічних зв'язків, на створення справді рівних можливостей для об'єктів зовнішньоекономічної діяльності різних форм власності, але обов'язково з превалюванням національних інтересів та економічної безпеки країни. Слід впроваджувати поступове, регульоване з боку держави відкриття національного ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованої протекціоністської політики стосовно власних товаровиробників та споживачів, надаючи переваги ринковим (валютним, податковим, митним, кредитним, страховим), а не адміністративним інструментам регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Автор дисертації доводить перспективність багатовекторного спрямування зовнішньоекономічної діяльності, підкреслюючи одночасно необхідність посилення її регіонального аспекту з чітким визначенням географічних пріоритетів. Сучасні економічні та політичні реалії настійливо вимагають розширення торговельно-економічних, науково-технічних та виробничо-коопераційних відносин України з Росією, країнами Центральної та Західної Європи, Близького Сходу, США та іншими регіонами.
Провідне місце в зовнішньоекономічних відносинах країн, економіка яких функціонує в режимі відкритості, займає зовнішня торгівля. Тому зовнішньоторговельна політика є пріоритетним напрямом у формуванні та реалізації зовнішньоекономічної стратегії взагалі.
Заслуговує на увагу той факт, що в Україні спостерігається аналогічна світовій практиці тенденція: частка експорту у ВВП зросла з 24% у 1992 р. до 42% у 1999 р. Журнал "Національна безпека і оборона" № 6, 2000 р., с. 4.
Проте на відміну від провідних країн світу в Україні протягом останніх років зростання цього показника відбувається не стільки за рахунок нарощування вартісних обсягів експорту, скільки внаслідок катастрофічного падіння ВВП.
Рисунок 1
Структура експорту України в І півріччі 1999 р.
Джерело: Зовнішня торгівля, 1999, №1-2
Як свідчать зображені на рисунку 1. дані, структура вітчизняного експорту залишається переважно сировинно-паливною та сільськогосподарського напрямку. Ще й досі Україна чітко не визначилася у своїй майбутній спеціалізації на світовому ринку.
Таким чином, на думку автора, при формуванні ефективної стратегії зовнішньоекономічної діяльності варто приділити увагу нарощуванню таких її компонентів:
·
державній підтримці технологічно передових галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги на міжнародному ринку та становлять основу експортноорієнтованого сектору національної економіки;
·
зменшенню залежності України від імпорту енергоресурсів (нафти, газу), тому внутрішню економічну та науково-технічну політику слід спрямувати передусім на енергозаощаджувальну та ресурсозберігаючу технології, здатні різко зменшити в структурі експорту частку сировини й напівфабрикатів, а водночас оптимізувати товарний імпорт;
·
державному кредитуванню та субсидуванню експорту, оскільки в умовах ринку комерційні кредити, що видаються під високі проценти і на короткий термін, не сприяють оперативним зовнішньоторговельним операціям; розробці програми технічної допомоги суб'єктам експортної діяльності за кордон і її практична реалізація;
·
забезпеченню розвитку митно-тарифної політики України через зміну методичних підходів до формування та перегляду імпортного мита, розрахунків митних ставок, що забезпечать ефективність протекціонізму, враховуючи при цьому: ціни на відповідний товар на внутрішньому і зовнішньому ринках; ставки мита і середні рівні прибутків від зовнішньоекономічної діяльності; ставки мита на сировину, напівфабрикати та готову продукцію.
Успішна реалізація такої стратегії буде значною мірою залежати від темпів економічних реформ і реструктуризації української економіки, що передбачає: завершення реальної приватизації, в т.ч. землі; фінансову стабілізацію; структурну трансформацію; розвиток кредитних відносин; введення твердої конвертованої національної валюти.
У розділі 2 "Державна політика залучення іноземних інвестицій та напрямки її реалізації в Україні" досліджуються умови, тенденції та масштаби іноземного інвестування в українську економіку, механізм державного регулювання іноземних інвестицій та шляхи коригування інвестиційної політики на основі власного та зарубіжного досвіду.
В результаті всебічного аналізу параметрів, що характеризують інвестиційний клімат і впливають на масштаби міжнародного інвестування автором доведено, що незначні обсяги іноземних інвестицій в економіці України є наслідком несприятливого інвестиційного клімату. Його недоліками є: відсутність надійного захисту приватної власності, нестабільність інвестиційного, податкового, валютного законодавств, високі ризики через нестабільність владних структур та їх значну корумпованість, хронічна економічна депресія, повільні темпи приватизації, незавершеність економічних реформ, неефективне регулювання іноземного інвестування з боку держави.
Тому принципово важливим для перспектив міжнародного економічного і, зокрема, інвестиційного співробітництва є зміцнення політичної консолідації в суспільстві, прискорення адміністративної та правової реформ, рішуче наведення порядку і законності в державі, завершення приватизації та посилення правового захисту власності, нещадна боротьба з корупцією, тверді гарантії уряду щодо дотримання демократичних норм міжнародного співіснування, розширення рамок відкритості національної економіки. Адже, за даними експертів Світового банку, економіка України ще й досі оцінюється як “закрита”.
Важливими компонентами економічного середовища, які впливають на мотиваційну поведінку іноземних інвесторів є валютно-фінансова та податкова системи, рівень їх розвитку та узгодженість з відповідними системами країн-партнерів. Діючим в Україні законодавством, до речі, не передбачається компенсація від впливу інфляції та девальвації національної валюти на прибуток іноземного інвестора, складними і невигідними є процедури репатріації прибутку, хоча таке право законодавчо задекларовано.
Для усунення податкових дестимуляторів інвестиційного процесу необхідно, на думку дисертанта, терміново вжити таких кардинальних заходів:
·
встановити на певний період (5 років) один вид податку на прибуток у фіксованому відсотку;
·
усунути, шляхом інвентаризації та узгодженості, суперечності між законами, нормативними документами та підзаконними актами, які регулюють податкові відносини;
·
ліквідувати правові прогалини, які існують в діючому податковому законодавстві;
·
відмінити оподаткування коштів спільного інвестування в момент їх залучення інвестиційним фондом, шляхом розміщення пайових цінних паперів, що не мають статусу корпоративних прав;
·
скасувати податок на інфляцію, тобто оподаткування на базі інвестора сум індексацій статутного фонду в розмірі індексації балансової вартості основних засобів;
·
відрегулювати механізм податкових пільг та преференцій і встановити їх на визначений строк.
Серед різноманітних форм та методів міжнародної виробничо-інвестиційної діяльності особливе місце посідає організація вільних економічних зон, темпи створення яких в Україні досить повільні, а звідси і затримка в розгортанні їх діяльності. Слід зняти всі перешкоди, які сьогодні гальмують процес відкриття нових вільних економічних зон, оскільки організаційно-правові умови для їх діяльності вже створені.
Для того, щоб вони стали суттєвим важелем інтеграції країни до світогосподарської системи автор пропонує прийняти ряд заходів на державному рівні:
·
перспективним і економічно доцільним є створення багатопрофільних комплексних виробничих зон на основі залучення внутрішніх та іноземних інвестицій;
·
варто спростити систему заснування вільних економічних зон та зменшити кількість державних органів, які здійснюють регулятивні та контролюючі функції по відношенню до вільних економічних зон;
·
розширити права місцевих органів влади в організації та регулюванні діяльності вільних економічних зон.
За висновками дисертанта, стратегія у сфері іноземних інвестицій повинна бути тісно пов'язана із загальною структурною та інвестиційною політикою України через фінансові механізми. Причому ця стратегія повинна базуватися на галузевому підході, враховуючи, з одного боку, потреби кожної із них в джерелах фінансування, новому обладнанні, технологічних змінах, а з іншого - суспільну значимість даної галузі.
Градація галузей можлива за такими критеріями:
·
галузі, розвиток яких можливий за рахунок державних централізованих коштів;
·
галузі та виробництва, які розвиваються переважно за рахунок приватних національних інвестицій;
·
галузі, які потребують використання кредитних ліній;
·
галузі та виробництва, привабливі для вкладення прямих іноземних інвестицій.
Виходячи із вказаних критеріїв в дисертації визначаються пріоритетними для іноземного інвестування такі галузі, як металургійна промисловість, судно-, літако-, приладо-, та верстатобудування, виробництво сільськогосподарської техніки, транспортні послуги, туризм та аграрний сектор.
На сьогодні варто дотримуватися принципу рівного відношення до іноземних і національних інвестицій. Дієвими важелями впливу на створення однакових конкурентних можливостей для національних і іноземних інвесторів можуть бути: по-перше, заміна системи затвердження проектів системою повідомлення про них, що спрощує механізм іноземного інвестування; по-друге, надання податкових пільг інвесторам, що вкладають капітали в пріоритетні галузі, насамперед, виробничої сфери, незалежно від їх національного походження. Слід посилити увагу до визначення місця іноземного капіталу в процесі приватизації, розглядати його як один із засобів підвищення загального технологічного рівня економіки.
Виходячи із аналізу тенденцій, які переважною мірою характеризують з якісної точки зору розвиток прямого інвестування в Україну та, враховуючи конкретні цілі щодо залучення іноземного капіталу, необхідно, як доводиться дисертантом, скоригувати інвестиційну стратегію в таких напрямках:
·
стимулювати ширше залучення інвесторів із промислово розвинутих країн, підключаючи національні підприємства до технологічного ланцюгу ТНК, а також шляхом створення їхніх філіалів та дочірніх підприємств;
·
жорсткіше контролювати приплив в Україну капіталу із офшорних зон, обсяг якого в останній період зростає, оскільки його походження нерідко має сумнівний характер;
·
закріпити позитивну тенденцію до збільшення притоку капіталу із Росії на взаємовигідних принципах шляхом створення відповідного сприятливого режиму;
·
переломити усталену тенденцію до переважання іноземного інвестування у невиробничу сферу, а також у виробництво товарів, якими світові ринки насичені, переорієнтувавши їх у галузі виробничої сфери, які мають пріоритетне значення для вітчизняної економіки;
·
розширити через систему державних заходів географію вкладення іноземних інвестицій, зокрема, в периферійні області та райони для розвитку аграрного сектору економіки, малого та середнього бізнесу;
·
активізувати роль фондового ринку для розширення масштабів портфельного інвестування з боку великих іноземних компаній для довгострокового фінансування об'єктів експортноорієнтовних галузей виробництва.
Розділ 3 "Використання можливостей іноземного кредитування українською економікою" присвячений аналізу міжнародних кредитних відносин України, ефективності використання нею іноземних кредитів, дослідженню ролі міжнародних фінансових організацій у кредитуванні проектів розвитку економіки України. Приведені позитивні сторони і недоліки існуючого на даному етапі механізму залучення іноземних кредитів та визначені напрямки його вдосконалення.
У здійсненні ринкової трансформації значну, хоча і суперечливу, роль відіграють міжнародні фінансові організації - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк та Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), які надають Україні як власну фінансову допомогу, так і створюють передумови і можливості для отримання вітчизняними суб'єктами господарювання кредитів від інших приватних та офіційних фінансових структур світу.
Метою програми розширеного фінансування, що її започаткував МВФ є підтримка України на етапі здійснення ринкових перетворень, забезпечення умов фінансової і макроекономічної стабільності, до яких відносяться: завершення процесу приватизації, розвиток фондового ринку, вдосконалення процедур банкрутства, реструктуризація природних монополій та окремих підприємств з метою підвищення ефективності їх діяльності, а також реформи сільськогосподарського і паливно-енергетичного секторів.
Об'єктивно оцінюючи наслідки фінансової допомоги з боку міжнародних фінансово-кредитних організацій як короткострокового, так і довгострокового характеру, дисертант робить висновок, що Україна не змогла б здійснити макроекономічну збалансованість, ввести і зберігати відносну стабільність національної валюти без підтримки МВФ та інших міжнародних фінансових структур.
Разом з тим в дисертації детально аналізується проблема зовнішнього боргу, породжена систематичними і не завжди обгрунтованими іноземними запозиченнями, а також нераціональною структурою імпорту. На кінець 1999 р. зовнішній борг перевищив 12,6 млрд. дол. З урахуванням девальвації гривні і постійного запозичання державою коштів із зовнішніх джерел його частка стрімко зростала: у 1997 р. вона становила 22,9 % ВВП, у 1998 р. – 41,8, у 1999 – 54,2 %, що наблизило Україну до тієї критичної межі, за якою, і це засвідчує світовий досвід, країна втрачає практичні можливості вибратися з боргової ями, перетворюється на хронічного боржника. Добре відома і особлива складність цієї проблеми для України. Її зовнішні боргові зобов'язання є короткими: основні платежі за ними припадають на 2000-2001 рр. В результаті потреби у додаткових запозиченнях весь час зростатимуть, а можливість отримання - звужуватиметься. Відповідно кредити ставатимуть все дорожчими. Усе це посилює загрозу не лише зовнішнього дефолту, а й втрати Україною можливості проводити політику, яка б відповідала національним інтересам.
Певну загрозу економічній безпеці країни створює та сфера міжнародних кредитних відносин, яка стосується отримання численними підприємствами кредитів під гарантії Уряду. Будучи неспроможними повернути зарубіжним банкам ці кредити, підприємства-банкрути роблять заручниками своїх боргових зобов'язань уряд, державу.
Невідкладними заходами для подолання кризи неплатоспроможності і врегулювання проблеми зовнішнього боргу України є:
По-перше, продовження у 2000-2001 рр. співпраці з МВФ за програмою розширеного фінансування, а також із Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку. Забезпечення повної прозорості відносин України з міжнародними фінансовими інституціями.
По-друге, законодавча заборона використання зовнішніх запозичень держави для фінансування поточних бюджетних витрат. Відмова держави від отримання дорогих короткотермінових кредитів (терміном меншим ніж 3-5 років).
По-третє, реструктуризація зовнішнього боргу.
По-четверте, відкликання виданих у 1999 р. гарантій Уряду, під які не отримано кредити або матеріальні цінності. Створення жорсткого режиму забезпечення відшкодування суб'єктами господарювання своїх зобов'язань перед державою, які виникли у зв'язку з виконанням державних гарантійних платежів.
По-п'яте, перехід на внутрішні запозичення в іноземній валюті у населення на анонімній основі (на пред'явника) та у юридичних осіб через їх оформлення надійними цінними паперами під гарантії НБУ та достатній рівень відсотка.
Висновки
У дисертації наведене теоретичне узагальнення щодо суті та основних компонентів зовнішньоекономічної стратегії України і дано нове вирішення наукової задачі, яке полягає в обгрунтуванні механізму формування оптимально регулятивної моделі відкритої економіки. Проведене дослідження стратегічної програми розвитку зовнішньоекономічних відносин України, що базуються на основі забезпечення її суверенітету у світогосподарських зв'язках, гарантування міжнародної економічної безпеки та взаємовигідному обміні, дає підстави зробити наступні висновки теоретичного і практичного значення:
1.
Визначальною передумовою формування зовнішньоекономічної стратегії України є вибір нею найбільш перспективного економіко-географічного середовища з точки зору максимальної реалізації національних економічних інтересів. Цим вимогам повною мірою відповідає європейський економічний регіон, з яким Україна поєднана спільною територією, транспортними комунікаціями, тісними історичними зв'язками і традиціями. Розвиток двосторонніх зв'язків з окремими європейськими країнами потребує застосування з боку держави значно сильніших та ефективніших стимулів. Не обмежуючись лише двосторонніми зв'язками, необхідно спрямувати зусилля на пошуки можливостей багатостороннього співробітництва з країнами Європейського Союзу, Чорноморською економічною зоною, новими структурами в країнах Східної Європи та СНД.
2.
Обгрунтовано, що подолання деформацій та перекосів, що мали місце в зовнішньоекономічній політиці України упродовж 90-х років, можливе за умов суттєвого посилення регуляторних функцій держави на весь перехідний період через гармонізацію національного економічного законодавства з міжнародним, активну підтримку вітчизняних експортерів на світових ринках, захист українських виробників в процесі відкриття внутрішнього ринку, забезпечення правових і економічних гарантій та сприятливих умов для функціонування іноземному капіталу; розвиток інфраструктурних систем, що обслуговують міжнародний бізнес, підготовку кваліфікованих фахівців у сфері зовнішньоекономічної діяльності, в т.ч. і за кордоном.
3.
Доведено, що скоригована стратегія зовнішньоекономічної діяльності України, метою якої є її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні та виробничо-технологічні глобальні процеси, має базуватися на таких принципах, як демократичність, прагматизм, економічна доцільність, державний патерналізм, відкритість, превалювання національних інтересів, органічне поєднання короткострокових і довгострокових цілей.
4.
В системі зовнішньоекономічної стратегії ключову роль відіграють такі елементи, як динамічний розвиток експортного сектору, визначення пріоритетних напрямів експортної спеціалізації, раціоналізація імпорту, налагодження виробництва імпортозамінної продукції; залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, транснаціональних фінансово-промислових груп, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом; забезпечення стійкості та конвертованості національної валюти; створення розгалуженої зовнішньоекономічної інфраструктури (біржі, банки, страхові компанії, аудит, консалтинг, лізинг тощо); проведення стабільної і водночас гнучкої податкової, митної, кредитної, фінансової, валютної політики з метою заохочення диверсифікації експортно-імпортних операцій; проведення активної економічної діяльності, що в цілому створює передумови для поступової інтеграції економіки в світовий господарський простір.
5.
Доведено, що сприяння протекціоністської митної політики розвитку національної економіки, її ефективності можливе за таких умов: а) проведення митної політики в комплексі заходів по системному реформуванню економіки, відповідності загальній концепції розбудови національної економіки і концепції зовнішньоекономічної діяльності; б) поєднання із заходами державного регулювання процесів структурної адаптації економіки країни до світової економіки, перш за все - різними формами державної підтримки експортоорієнтованого сектору; в) поєднання із заходами по розвитку внутрішнього ринку внутрішньої конкуренції; г) чітко визначеного (обмеженого) терміну використання митної політики.
6.
Сучасний міжнародний економічний порядок багато в чому визначається розподілом технологічної влади. Тому при проведенні державної імпортної політики, при визначенні її пріоритетів слід на перше місце поставити ввіз сучасних видів техніки і технологій, інжинірингових послуг, ноу-хау. Поєднання новітніх технологій з досить високим загальноосвітнім та професійним рівнем українських кадрів дозволить вивести національне виробництво на рівень світових стандартів.
7.
Галузеву структуру зовнішньоекономічної стратегії України повинні скласти ті сфери економіки, що мають об'єктивно обумовлені порівняльні і конкурентні переваги в системі міжнародного поділу праці з позицій фактороінтенсивності, цінових переваг та переваг якості. В даний час такими галузями в Україні є, насамперед, машинобудування і ВПК (літаки, гелікоптери), аерокосмічна техніка, суднобудування, біотехнологія, електрозварювання і порошкова металургія. Транзитні перевезення вантажів (за коефіцієнтом транзитності, що дорівнює 3,75 Україна займає 1 місце в Європі) складають другий блок галузей порівняльних і конкурентних переваг, які доповнять європейські транспортні коридори. Третій блок галузей порівняльної і конкурентної переваги формують галузі агропромислового комплексу (за площею земельних угідь Україна займає 2 місце в Європі, а за родючістю і якістю грунтів провідне місце в світі). За умов модернізації і реструктуризації галузі вона може забезпечити продуктами харчування близько 145 млн. чоловік. Нарешті галузі рекреаційно-туристичного комплексу становлять четвертий блок галузей порівняльних і конкурентних переваг, на які має спиратись зовнішньоекономічна стратегія України і пріоритетність розвитку яких має враховуватись при розробці прогнозів і програм соціально-економічного розвитку України.
8.
З метою стимулювання іноземного інвестування в економіку України, необхідністю належного обслуговування інвестиційних процесів та раціонального розміщення інвестиційних ресурсів на конкурентних засадах необхідно зосередити увагу на таких напрямах розвитку вітчизняного ринку цінних паперів: удосконалення системи захисту прав інвесторів; підвищення ролі державного регулювання ринку цінних паперів; розбудова інфраструктури фондового ринку; удосконалення діяльності інститутів спільного інвестування; активне залучення іноземних інвесторів до приватизаційних процесів; розвиток системи страхування інвестицій; вдосконалення нормативно-правової бази.
9.
Щодо кредитних відносин України з міжнародними фінансовими та кредитними інституціями, то, незважаючи на окремі складнощі, кредити міжнародних фінансових організацій допомогли Україні здійснити відповідну макроекономічну стабілізацію, а також забезпечити реалізацію цілого ряду проектів, спрямованих на структурну перебудову економіки, її фінансового сектора, забезпечили в багатьох випадках екологічну безпеку. Має бути розроблено та реалізовано комплекс заходів для зменшення боргової залежності України від іноземних кредиторів та відповідно зміцнення економічної безпеки країни. Зокрема слід визначити напрями і джерела диверсифікації критичного імпорту (нафта, газ) за рахунок укладення торговельно-економічних, інвестиційно-коопераційних та концесійних угод з країнами Центральної Азії, Закавказзя та Північної Європи.
10.
З метою пом'якшення зовнішнього боргового тиску та підвищення ефективності зовнішніх фінансових запозичень вже найближчим часом належить розглянути альтернативні варіанти залучення до економіки України кредитних і фінансових ресурсів, що не супроводжуються жорсткими інституціональними умовами. Йдеться про налагодження ділових стосунків з банком ЧЕС, з Азіатським, Ісламським та Арабським банками розвитку, з іншими міжнародними фінансовими інституціями світового і регіонального значення.
Публікації автора за темою дисертації
В наукових фахових виданнях:
1.
Марченко А.З. Проблеми формування експортної спеціалізації України. // Економіка та підприємництво. Збірник наукових праць молодих вчених та аспірантів Київського національного економічного університету. Випуск 2. – Київ, КНЕУ, 1998. – с. 60-64 (0,4 др. арк.).
2.
Марченко А.З. Становлення митної політики України. // Збірник праць вчених Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Випуск 14. – Київ, 1998. – с. 11-17 (0,4 др. арк.).
3.
Марченко А.З. Валютна політика України в умовах ринкової трансформації економіки. // Збірник праць вчених Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Випуск 21. – Київ, 1999. – с. 27-34 (0,5 др. арк.).
4.
Марченко А.З. Проблеми і перспектива співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями. // Економіка та підприємництво. Збірник наукових праць молодих вчених та аспірантів Київського національного економічного університету. Випуск 4. – Київ, КНЕУ, 1999. – с. 47-52 (0,5 др. арк.).
В інших виданнях:
5.
Марченко А.З. Оцінка привабливості інвестицій та прогнозування поведінки іноземних інвесторів в Україні. // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні”. – Чернівці, 7-9 квітня, 1998. – с. 148-150 (0,15 др. арк.).
6.
Марченко А.З. Проблеми зовнішнього боргу України. // Збірник матеріалів другої науково-практичної конференції УАЗТ “Диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків України в умовах ринкової трансформації національної економіки”. – Київ, 1999. – с. 88-89 (0,1 др. арк.).
7.
Марченко А.З. Європейський вектор інтеграції України в Світове співтовариство. // Матеріали міжнародної наукової конференції “Європа на порозі нового тисячоліття”, Київ, 1999. – с. 294-296 (0,2 др. арк.).
8.
Марченко А.З. Механізм державного регулювання іноземних інвестицій. // Матеріали Національної міжвузівської науково-практичної конференції “Міжнародна економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку”, Київ, 1999. – Сімферополь, 2000. – с. 232-233 (0,1 др. арк.).
Анотація
Марченко А.З. Стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяльності в період формування відкритої економіки (на прикладі України). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01. – Світове господарство і міжнародні економічні відносини – Київський національний економічний університет, Київ,
