КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МАНІЛОВ Ігор Феліксович

УДК 159.962: 615.851

ПРОГНОЗУВАННЯ СПРИЙНЯТЛИВОСТІ

ДО ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОГО СУГЕСТИВНОГО ВПЛИВУ

У ПІДЛІТКІВ

19.00.04. – медична психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – доктор психологічних наук,

професор, член-кореспондент АПН України

Бурлачук Леонід Фокіч.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри медичної психології та психодіагностики.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, доцент Морозов Олександр

Михайлович. Служба безпеки України

(м. Київ), науковий консультант.

кандидат психологічних наук Мілютіна Катерина

Леонідівна. Український науково-дослідний інститут

соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України

(м. Київ), завідувач лабораторією психології залежних станів.

Провідна установа: Харківський національний

університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти

і науки України, кафедра прикладної психології, м. Харків.

Захист відбудеться “25” січня 2001 року о 14 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.26. при

Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці

Київського національного університету імені

Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “20” грудня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириленко Т.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. Соціальні катаклізми останніх п’ятнадцяти років сприяли подальшому поширенню психогенних захворювань серед населення України. У підлітків наслідки соціальних пертурбацій накладаються на фізіологічну та психологічну кризи пубертатного періоду розвитку, що призводить до зростання кількості хворих з невираженими формами межової психоневрологічної патології (Александровский Ю.А., 1993). Значного поширення серед підлітків набули також різні форми наркотичної узалежненості, зокрема, токсикоманія (Максимова Н.Ю., 1997; Милютина Е.Л., 2000). При лікуванні названих захворювань високу ефективність демонструють методи психотерапії (Лебединский М.С., 1971; Рожнов В.Е., 1985; Карвасарский Б.Д., 1985; Захаров А.И., 1988; Морозов А.М., 1989; Буль П.И., 1990; Буянов М.И., 1990).

У переважній більшості психотерапевтичних методик в явній або прихованій формі використовується ефект сугестії. Такі поширені методи психотерапії як навіювання у стані неспання, навіювання у стані гіпнотичного та наркотичного сну, самонавіювання по Куе та аутогенне тренування, а також плацеботерапія цілком побудовані на прямій та непрямій сугестії (Слободяник А.П. 1983; Коуплан Р., 1998). У традиційній для вітчизняної медицини системі патогенетичної психотерапії (як в індивідуальній, так і у груповій її формах) також присутній сугестивний компонент, що значною мірою обумовлено впливом особистості психотерапевта в ситуації активної взаємодії з пацієнтом. Близький механізм навіювання спрацьовує при реалізації різноманітних технік умовнорефлекторної психотерапії (Wolpe J., 1973; Вольперт И.Е., 1972; Слуцкий А.С., 1985; Асатиани Н.М., 1985). Взагалі, кожен комунікативний акт лікаря з пацієнтом несе у собі значний сугестивний потенціал. Ігнорування цього факту призводить до суттєвого зменшення ефективності психотерапії, гальмує лікувальний процес у цілому, а в окремих випадках може сприяти виникненню ятрогенних порушень (Лурия А.Р., 1977; Либих С.С., 1977). Цільове використання методів саногенного сугестивного впливу суттєво підвищує результативність психотерапії, і тому їх вивчення та вдосконалення є актуальним і перспективним напрямком дослідницької діяльності.

Реалізація будь-якого сугестивного психотерапевтичного впливу тісно пов’язана з індивідуальною сприйнятливістю до нього суб’єкта – навіюваністю або сугестивністю. Незважаючи на досить широке використання терміну “навіюваність” у різних наукових працях, не існує навіть загальноприйнятого визначення цього поняття (Бурлачук Л.Ф.,1989). Внаслідок термінологічних непорозумінь зберігається ситуація, коли з однієї публікації в іншу мігрує поняття, яке кожен автор трактує на власний розсуд. Більш детальне вивчення феномену сугестивності певною мірою може сприяти усуненню існуючої семантичної плутанини.

У переважній більшості літературних джерел автори традиційно розглядають загальнопсихологічні проблеми навіювання або вузькоприкладні питання проведення сеансів сугестивної психотерапії та непрямої оцінки гіпнабельності. Практично відсутні експериментальні роботи медико-психологічної спрямованості, де б вивчався взаємозв’язок клінічних технік прогнозування індивідуальної сприйнятливості до психотерапевтичного сугестивного впливу у різних сенсорних каналах, їх ефективність та діапазон використання. Практичні рекомендації для лікарів-психотерапевтів розробляють переважно на основі спостережень та клінічного досвіду окремих фахівців і не перевіряють за допомогою методів математичної статистики.

Бракує й експериментально-психологічних робіт, присвячених дослідженню сугестивності пацієнтів підліткового віку. Деякі аспекти навіюваності підлітків можна знайти у роботах О.І. Захарова (1988), проте більшість питань залишаються відкритими. Серед них чутливість підлітків до психотерапевтичного навіювання у сенсорних каналах різної модальності; прогностичні можливості клінічних технік оцінки сугестивності; зв’язок рівня навіюваності із статтю та віком пацієнтів; вплив індивідуально-особистісних рис підлітків, а також їхніх психічних станів на сприйнятливість до психотерапевтичного навіювання.

Накопичення, обробка та інтерпретація експериментального матеріалу з означених вище медико-психологічних питань мають важливе значення для розробки практичних рекомендацій щодо прогнозування рівня сугестивності та гіпнабельності в умовах клініки, при виборі оптимальної стратегії та тактики психотерапевтичного впливу, для розробки принципів застосування плацеботерапії, при створенні конкретних методів профілактики ятрогенних порушень.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження є складовою частиною науково-практичних розробок кафедри медичної психології та психодіагностики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (тема: “Психодіагностика особистості”), а також лабораторії психології соціально дезадаптованих неповнолітніх Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (тема: “Психологічні фактори соціальної дезадаптації неповнолітніх”, держреєстрації № 0100U000632).

Мета дослідження: визначити особливості прогнозування індивідуальної сприйнятливості підлітків до психотерапевтичного сугестивного впливу за допомогою тест-проб на навіюваність різної сенсорної модальності.

Гіпотеза:

вірогідну інформацію про рівень психотерапевтичної навіюваності підлітків у певному сенсорному каналі можна отримати при реалізації клінічних тест-проб на сугестивність тієї ж самої сенсорної модальності;

сприйнятливість підлітків-токсикоманів до тест-проб на сугестивність якісно відрізняється від сприйнятливості підлітків загальної групи;

на результати прогнозування психотерапевтичної навіюваності підлітків впливають їхні індивідуально-особистісні характеристики.

Об`єктом дослідження у даній роботі виступає феномен сприйнятливості підлітків до психотерапевтичного сугестивного впливу.

Предметом дослідження даної роботи є особливості прогнозування сприйнятливості підлітків до психотерапевтичного сугестивного впливу за допомогою тест-проб на навіюваність різної сенсорної модальності.

Задачі дослідження.

1. Дослідити чутливість підлітків до клінічних тест-проб на сугестивність у зоровому, слуховому, нюховому, шкірному та рухово-кінестетичному сенсорних каналах.

2. Оцінити рівень взаємозв’язку між клінічними тест-пробами на навіюваність та визначити можливість прогнозування сприйнятливості підлітків до психотерапевтичного сугестивного впливу за результатами окремих тест-проб або їхніх груп.

3. Провести порівняльний аналіз сприйнятливості до клінічних тест-проб на сугестивність підлітків-токсикоманів та підлітків загальної групи.

4. Дослідити співвідношення рівня психотерапевтичної навіюваності підлітків з їхньою статевою приналежністю та визначити особливості вікової динаміки сугестивності.

5. Визначити вплив індивідуально-особистісних і типологічних рис підлітків, а також їхнього самопочуття та настрою на результати прогнозування психотерапевтичної навіюваності за допомогою клінічних тест-проб на сугестивність.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше за допомогою експериментально-психологічних досліджень було визначено ієрархічну послідовність рівней чутливості підлітків до клінічних тест-проб на сугестивність у зоровому, слуховому, нюховому, шкірному та рухово-кінестетичному сенсорних каналах та експериментально доведено підвищену сприйнятливість підлітків до навіювання у шкірному та рухово-кінестетичному сенсорних каналах.

Вперше здійснено оцінку рівня кореляційного зв’язку між окремими клінічними тест-пробами на сугестивність, визначено їхню прогностичну цінність та експериментально доведено некоректність прогнозування сугестивності в одному сенсорному каналі за результатами тест-проб іншої сенсорної модальності.

Виявлено і статистично доведено наявність аномально підвищеної чутливості підлітків-токсикоманів до гетерогенного навіювання у нюховій сенсорній системі та значно підвищеної чутливості до навіювання у зоровій сенсорній системі (у порівнянні з підлітками загальної групи).

Вперше експериментально доведено відсутність лінійного зв’язку між сугестивністю підлітків та рівнем їхньої тривожності, нейротизму та особистісної акцентуйованості. Зроблено посутні уточнення відносно впливу віку та статевої приналежності на рівень навіюваності у підлітків.

Практичне значення одержаних результатів і розроблених на їхній основі методичних порад для психотерапевтів та практичних психологів полягає: у створенні технології прогнозування рівня психотерапевтичної сугестивності пацієнтів підліткового віку; у практичних рекомендаціях по ситуативному регулюванню рівня навіюваності з метою максимально ефективної реалізації психотерапевтичного сугестивного впливу.

Отримані результати дозволили розробити практичні поради для фахівців, які проводять сеанси сугестивної психотерапії з підлітками, що мають хворобливий потяг до інгаляторного вживання психоактивних токсичних речовин.

Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці системи заходів профілактики та лікування ятрогенних порушень, а також при плануванні та проведенні сеансів плацеботерапії.

Розроблені методичні поради та рекомендації пройшли апробацію у процесі психотерапевтичної та психокорекційної роботи з підлітками, що мають нервово-психічні порушення, підлітками-токсикоманами з Київського міського притулку для неповнолітніх, а також з пацієнтами кабінетів психотерапевтичної та психологічної допомоги, що функціонували на базі середніх шкіл № 312, 226, та 294 м. Києва (довідки про впровадження №26 від 12.04.2000 та №87 від 20.04.2000).

Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження були представлені на: засіданнях кафедри медичної психології та психодіагностики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка; звітних наукових сесіях Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (1996 – 2000 рр.); ІІ з’їзді Товариства психологів України (м. Київ, 1996 р.); ювілейній науковій конференції “Ананьевские чтения” СПбДУ (м. Санкт-Петербург, 1997 р.); науково-практичній конференції “Аутодеструктивна поведінка: діагностика, корекція, профілактика” Українського науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії (м. Київ, 1998 р); Міжнародному Азіатсько-тихоокеанському конгресі психологів (м. Хабаровськ, 1998 р.); науково-практичній конференції “Школа практичної суїцидології” (Український науково-дослідний інститут соціальної та судової психіатрії, м. Київ, 1999 р); науково-практичній конференції “Проблеми розвитку особистості сучасної людини” (м. Житомир, 1999 р.); ІІІ з’їзді Товариства психологів України (м. Київ, 2000 р.); Міжнародному конгресі “Стреси у повсякденному житті дітей” (м. Одеса, 2000 р).

Публікації. По темі дисертаційного дослідження опубліковано 12 друкованих праць. З них 5 публікацій у фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України. Загальний обсяг публікацій – 2,6 авторських аркуша.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації –188 сторінок. Робота містить 19 таблиць, 5 малюнків і 3 додатки. Список використаних джерел складає 199 найменувань, з них 63 – іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми, визначено мету і завдання дослідження, сформульовано гіпотезу, показано наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів, а також подано інформацію щодо їх апробації.

У першому розділі представлено аналіз публікацій, присвячених проблемі психотерапевтичного сугестивного впливу. Зроблено огляд існуючих визначень, класифікацій та механізмів реалізації феномену сугестивності. Розглянуто літературні дані щодо навіювання у різних сенсорних каналах, вікової динаміки сугестивності та співвідношення останньої з індивідуально-особистісними рисами людини. Проведено огляд матеріалів, що стосуються впливу психофізіологічного стану сугеренду на рівень його навіюваності. Розглянуто особливості сугестивності пацієнтів з нервово-психічними порушеннями і, зокрема, хворих на токсикоманію. Визначено методологічну основу дослідження та його завдання.

Аналіз літературних джерел з психотерапії (Варшавский К.М., 1973; Слободяник А.П., 1983; Рожнов В.Е., 1985; Захаров А.И., 1988; Бурлачук Л.Ф., 1989; Морозов А.М., 1989; Буянов М.И., 1990; Шерток Л., 1992; Кочарян А.С., 1994; та інш.) показав, що проблема психотерапевтичного сугестивного впливу і, зокрема, прогнозування рівня навіюваності розроблена недостатньо. Відсутні дані про взаємозв’язок між окремими тест-пробами на сугестивність, а також інформація про діапазон їх можливого використання. Не представлено результати досліджень чутливості підлітків до навіювання у різних сенсорних каналах. Немає даних відносно детермінант, що визначають рівень сугестивності і, навіть, єдиного визначення даного поняття. Відсутня інформація про особливості навіюваності підлітків-токсикоманів. Останнє не дає змоги розробляти ефективні методики сугестивного психотерапевтичного впливу на дану категорію хворих. Окремі аспекти проблеми діагностики сугестивності представлені у публікаціях М.Л. Лінецького (1982), В.В. Іванова (1984), Г.В. Рожковського (1985), М.Ф. Воскресенського (1991), але питання, що були наведені вище у ціх роботах не розглянуті.

З точки зору загальної теорії наукового пізнання, дослідження феномену навіювання повинно мати певну теоретичну базу, яка б дозволила поєднати окремі емпіричні спостереження в єдину систему. Враховуючи поліфакторність феномену сугестії, а також поліформність його прояву, методологічну основу представлених досліджень склали: основні положення системного підходу у дослідженні особистості та розгляд людини як суб’єкта власної жіттєдіяльності (Виготський Л.С., Рубінштейн С.Л., Леонтьєв О.М., Ананьєв Б.Г., Костюк Г.С.); рефлекторна теорія психофізіологічних явищ та вчення про гіпноз (Бєхтєрєв В.М., Павлов І.П., Платонов К.І., Буль П.І., Рожнов В.Є.); теорія настановлення (Узнадзе Д.М., Прангішвілі О.С., Норакідзе В.Г.); концепція функціональної системи П.К. Анохіна; визначення сугестивності як пристосувальної та адаптивної форми психічного реагування індивіда (Захаров О.І.); положення гештальттерапії про механізми психологічного захисту (Перлз Ф.С.).

У другому розділі зроблено огляд найбільш поширених методів оцінки навіюваності та представлено методику експериментального дослідження сугестивності у різних сенсорних каналах. Наведено методики дослідження індивідуально-особистісних рис підлітків, а також їхніх психічних станів. В останньому підрозділі розглянуто проблему забезпечення вірогідності отриманих експериментальних результатів.

Для оцінки рівня сугестивності підлітків було використано такі тест-проби: зорова (пошук зображення на чистому аркуші паперу), слухова (встановлення джерела неіснуючого звуку), нюхова (визначення запаху у чистих склянках), шкірна (навіювання відчуття тепла у животі) та моторні (зведення рук, автоматизм руки, падіння назад, зчеплення пальців). Кожну з проб при позитивному результаті оцінювали в 2 бали, при ваганні досліджуваного або перевищенні часового ліміту – в 1 бал. У разі повної відсутності навіюваних образів або реакцій відповідь оцінювали в 0 балів. Максимальна кількість балів по восьми тест-пробам дорівнювала 16.

Дослідження індивідуально-особистісних рис підлітків було проведено за допомогою таких психодіагностичних методик: методика оцінки рівня тривожності А.М. Прихожан та тест Спілбергера-Ханіна (визначення рівня ситуативної та особистісної тривожності підлітків); опитувальник Г. Шмішека (визначення рівня та типу акцентуації досліджуваних); опитувальник Г. Айзенка (ЕРІ) (рівень нейротизму та екстравертованості-інтровертованості); методика Будасі (рівень самооцінки досліджуваних). Дослідження настрою та самопочуття підлітків було проведено за допомогою методики оцінки психічної активації, інтересу, емоційного тонусу, напруги та комфортності Н.А. Курганського.

У третьому розділі представлено результати дослідження чутливості підлітків до клінічних тест-проб на сугестивність у різних сенсорних каналах, рівня взаємозв’язку між клінічними тест-пробами на навіюваність, можливості прогнозування сприйнятливості підлітків до психотерапевтичного сугестивного впливу за результатами окремих тест-проб або їхніх груп, рівня психотерапевтичної навіюваності підлітків в залежності від їхньої статевої приналежності, особливостей вікової динаміки сугестивності, сприйнятливості до клінічних тест-проб на сугестивність підлітків-токсикоманів.

В експериментально-психологічних дослідженях брало участь 202 підлітка віком від 13 до 16 років (101 дівчина та 101 юнак).

У процесі обробки експериментальних даних усі тест-проби було розділено на дві групи. До першої групи було віднесено так звані “сенсорні” проби. При їх проведенні досліджуваним навіювали чуттєві образи в одній із сенсорних систем – зоровій, слуховій, нюховій та шкірній. До другої групи увійшли чотири тест-проби, умовно названі “моторними” – “падіння назад”, “зчеплення пальців”, “зведення рук”, “автоматизм руки”. Особливе місце рухального аналізатора у функціональній організації мозку, а також його специфічна анатомічна локалізація, від периферійних рецепторних утворень до проекційних зон кори головного мозку, дозволили виділити “моторні” тест-проби в окрему групу.

Внесок у загальний показник навіюваності (далі – ПН) у відсотках для “сенсорних” проб склав 46,7%, а для моторних – 53,3%. Ступінь зв`язку між ПН оцінювали за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона. Коефіцієнт кореляції між загальним ПН, з одного боку, та “сенсорним” ПН і “моторним” ПН, з іншого, склав відповідно 0,85 та 0,77 (р<0,001), що свідчить про сильний позитивний зв`язок. Коефіцієнт детермінації для “сенсорних” проб склав 72%, для “моторних” – 59%. Незважаючи на менший відсотковий внесок у загальний ПН, “сенсорний” ПН має з останнім більш тісний кореляційний зв`язок, бо 72% загального ПН можна пояснити змінами “сенсорного” ПН. Це дозволяє припустити, що оцінка навіюваності за допомогою “сенсорних” проб точніше відбиває індивідуальну схильність підлітків до сугестивного впливу. Обчислення коефіцієнта кореляції Пірсона між “сенсорним” ПН та “моторним” ПН також показало значущий позитивний зв`язок (r=0,32, р<0,001). У той самий час, отриманий коефіцієнт детермінації демонструє, що лише 10,5% дисперсії “сенсорного” ПН можна пояснити змінами у “моторному” ПН. Решта дисперсії припадає на долю інших факторів.

Певний інтерес при дослідженні феномену навіювання представляє динаміка “сенсорного” та “моторного” ПН в залежності від величини загального показника навіюваності. З метою вивчення цього співвідношення усі підлітки були поділені на десять груп. До кожної з виділених груп увійшли досліджувані, які мали однакові загальні ПН. По кожній з груп обчислювали середні арифметичні величини ПН – окремо по “сенсорним” та “моторним” пробам. Отримані дані порівнювали між собою. Для більш точної оцінки динаміки досліджуваних показників абсолютні значення ПН було переведено у відносні. Ця процедура дозволила зменшити вплив різниці в абсолютній чутливості сенсорних систем на показники сугестивності. На рис. 1 представлено графік змін відносних показників навіюваності “сенсорних” та “моторних” тест-проб в залежності від рівня загального ПН.

Рис. 1. Зміни "сенсорних" та "моторних" показників навіюваності в залежності від рівня загального показника навіюваності

З рис. 1 видно, що більший внесок у зростання загального рівня навіюваності досліджуваних забезпечують спочатку “моторні” ПН, а потім, з середини осі абсцис, – “сенсорні” ПН. Більша рівномірність та стабільність змін у “сенсорному” ПН свідчить про його більшу дискримінативність відносно розподілу досліджуваних на високо- та низьконавіюваних.

Відмінність “сенсорного” ПН та “моторного” ПН демонструє, що навіюваність не є загальною, стабільною властивістю індивіда. Наявність значної “моторної” навіюваності не є обов`язковою умовою значної “сенсорної” навіюваності. Відповідно і прогнозування “сенсорної” навіюваності підлітків по “моторній” та навпаки може бути пов`язано із значною помилкою. Звідси закономірно витікає, що висока прогностичність тест-проб на навіюваність може бути забезпечена лише їх повною відповідністю (як за сенсорною спрямованістю, так і за характером інструкцій) методам психотерапевтичного сугестивного впливу, що заплановано використовувати при лікуванні. Так, наприклад, висока результативність методики експрес-оцінки гіпнабельності, що була запропонована Г.В. Рожковським (1985), безпосередньо пов`язана з її адекватністю процедурі гіпносугестивного впливу.

Викладене вище дозволяє стверджувати, що будь-який порівняльний аналіз навіюваності досліджуваних, по відношенню до яких були застосовані відмінні тест-проби, не можна вважати вірогідним та коректним.

Враховуючи той факт, що лікувальний сугестивний вплив на пацієнта здійснюється переважно через слухову, зорову та шкірну сенсорні системи, окремо було проведено оцінку внесків кожного із сенсорних каналів у загальний “сенсорний” показник навіюваності. Отримані результати (у відсотках) подані у табл. 1.

Таблиця 1

Внесок показників навіюваності окремих сенсорних систем у сумарний "сенсорний" показник навіюваності (у відсотках)

У загальну групу досліджуваних увійшло 202 підлітка (101 дівчина та 101 юнак).

Беручи до уваги пізніше формування зорової та слухової сенсорних систем людини (Батуев А.С., 1976), а також їх підвищене інформаційне навантаження закономірно припустити, що процеси у даних системах у більшій мірі контролюються свідомістю. Шкірна та нюхова сенсорні системи несуть значно менше інформаційне навантаження у житті сучасного підлітка ніж зорова та слухова системи і, відповідно, у меншій мірі підлягають цензурі з боку свідомості. В результаті сугестивний вплив, який викликає некритичне та переважно неусвідомлене сприйняття інформації, що надається зовні, легше здійснюється у шкірній та нюховій сенсорних системах. Хоча ця закономірність є загальною для усього підліткового віку, в окремих випадках можливі певні відхилення від неї. У першу чергу, це стосується підлітків, які мають різноманітні порушення у функціонуванні центральної та периферійної нервової системи і, особливо, при ураженнях зорового та слухового аналізаторів.

Протягом усього пубертатного періоду розвитку нервова система підлітка потерпає істотних змін. Ці зміни впливають і на характер протікання перцептивних процесів. З метою вивчення залежності рівня навіюваності від віку підлітка із загальної групи досліджуваних було виділено дві групи. До першої групи увійшли 62 підлітка 13-14 років (35 юнаків та 27 дівчат). До другої групи увійшов 121 підліток 15-16 років (52 юнаки та 69 дівчат).

Для кожної вікової групи, а також окремо для юнаків та дівчат обчислювали середні показники навіюваності, які потім порівнювали між собою. Значущість виявлених відмінностей визначали за допомогою t-критерію Ст`юдента. Для порівняння показників дисперсій був використан F-критерій Фішера.

Результати порівняння показали, що підлітки 13-14 років мають більшу чутливість до навіювання у порівнянні з підлітками 15-16 років (“сенсорні” ПН, відповідно, 4,1 та 3,4 бали; р<0,05). Аналіз змін ПН різної сенсорної модальності дає можливість стверджувати, що зменшення чутливості до сугестії у підлітків 15-16 років відбувається, в першу чергу, у слуховому та зоровому каналах. Вплив віку підлітків на рівень навіюваності найбільше виражено у юнаків. "Сенсорні" тест-проби у порівнянні з "моторними" мають більш високу чутливість до коливань віку досліджуваних.

Підвищення “нюхового” ПН у дівчат 13-14 років (ПН=1,3) пов`язано з особливостями їхнього пубертату. Зокрема, 13,5 років, за даними Г.С. Васильченко (1990), є середнім віком менархе. Встановлення регулярної активності гонад, яка проявляється у дівчат початком менструацій, пов`язано з різким посиленням нейрогуморальних процесів в усьому організмі. Кров’янисті виділення, що обумовлені десквамацією функціонального шару слизкової оболонки матки, мають специфічний запах. Цей запах асоціюється у дівчат із загальними станами тривоги і страху, які у більшості випадків супроводжують перші регули. Природнє прагнення до усунення негативних емоцій запускає механізм психологічного захисту, який робить травмуючи подразники менш усвідомленими (у даному випадку це запах) і, тим самим, зменшує їхній негативний, афективний потенціал. Актуалізація захисних механізмів здійснюється переважно на так званому “перцептивному” рівні (Бурлачук Л.Ф.,1989). До 15-16 років у більшості дівчат наслідки фізіологічного та пов`язаного з ним психологічного стресу починають зменшуватися, що викликає зміни чутливості сенсорних систем до сугестивного впливу.

Аналіз результатів дослідження свідчить, що статева приналежність підлітків певною мірою впливає на їхню сприйнятливість до сугестії, проте цей зв’зок не є прямим та однозначним. Мінімальні ПН у юнаків отримані при проведенні “зорових”, у дівчат – “слухових” тест-проб. Максимальні ПН у юнаків та дівчат отримані при проведенні “шкірних” тест-проб і по абсолютній величині практично однакові. У цілому, юнаки демонструють більш високу чутливість до "моторних" тест-проб на навіюваність, а дівчата – до "сенсорних".

У відповідності із завданнями дослідження було проведено оцінку можливості прогнозування психотерапевтичної навіюваності підлітків по окремим тест-пробам на сугестивність. Ця проблема тісно пов’язана з питанням співвідношення між окремими пробами та групами тест-проб. Для вирішення цього питання було обчислено коефіцієнти кореляції Пірсона між ПН різної сенсорної модальності. Отримані результати подані у табл. 2.

Таблиця 2

Коефіцієнти кореляції Пірсона між окремими показниками

навіюваності (* р < 0,01)

З табл.2 видно, що хоча усі ПН мають значущий кореляційний зв’язок із загальним ПН, максимальний коефіцієнт детермінації досягає лише 30% (слуховий – загальний). Максимальний коефіцієнт детермінації між окремими ПН становить 10,2% (падіння – зведення рук). Наведений у дисертації аналіз коефіцієнтів кореляції дозволяє стверджувати, що за результатами проведення певної тест-проби можна робити висновки лише про навіюваність підлітка у сенсорному каналі тієї ж самої модальності. Навіюваність в інших сенсорних системах можна лише прогнозувати з певною імовірністю. Таким чином, не існує окремої тест-проби або групи тест-проб, за допомогою яких можливо оцінити навіюваність суб’єкта у цілому. По мірі збільшення кількості тест-проб показники імовірності прогнозу будуть зростати. Чим більше сенсорних каналів охоплюють тест-проби, тим точніше можна робити висновки про “загальну” чутливість підлітка до гетерогенного сугестивного впливу. “Загальна сугестивність” є інтегральною характеристикою, що містить у собі інформацію про сприйнятливість сугеренда до усіх можливих форм навіювання.

Вивчення особливостей навіюваності хворих на токсикоманію проводили шляхом порівняльного аналізу сугестивності підлітків-токсикоманів (загальна чисельність 32 особи) та підлітків групи норми (загальна чисельність 120 осіб). В анамнезі усіх пацієнтів-токсикоманів містилися відомості про регулярне (від 1-го до 3-х років) інгаляторне вживання токсичних речовин (переважно клей “Момент”).

Порівняння отриманих ПН показує, що підлітки-токсикомани мають більш високу загальну чутливість до сугестії у порівнянні із своїми однолітками, що належать до загальної групи (р<0,05). Мінімальне значення ПН у підлітків-токсикоманів припадає на “слуховий” канал (ПН=0,7). “Зоровий” ПН за абсолютною величиною наближається до “шкірного”. Максимальний ПН отримано при реалізації “нюхових” тест-проб (ПН=1,4).

Підвищення чутливості токсикоманів до зорових тест-проб можна розглядати як наслідок впливу візуальних галюцинацій, що супроводжують деліріозні стани і викликають послаблення свідомого контролю над подразниками у зоровому аналізаторі. Аномальне підвищення чутливості до навіювання у нюховому сенсорному каналі здійснюється за аналогічним механізмом і виконує функцію психологічного захисту. Хворобливий потяг до вдихання токсичних випарів входить у суперечність із природними захисними реакціями організму, спрямованими на припинення дії отруйних речовин. Закономірним виходом із такої ситуації є мимовільне блокування свідомого контролю над будь-якими подразниками у нюховій сенсорній системі. Наслідком цього, зокрема, є некритичне сприйняття навіюваних нюхових образів.

Підвищена навіюваність у нюховому сенсорному каналі може бути використана при психотерапії підлітків-токсикоманів та психокорекції їхньої адиктивної поведінки. Одним із напрямків психотерапевтичної роботи є підвищення ефективності ароматерапії за рахунок сугестивного компоненту.

У четвертому розділі наведено результати дослідження співвідношення сугестивності підлітків з рівнем їхньої акцентуйованості, нейротизму. екстравертованості-інтровертованості, а також ситуативної та особистісної тривожності. Визначено взаємозв’язок між навіюваністю та самооцінкою підлітків. Вивчено вплив самопочуття, настрою та психічної активності підлітків на показники навіюваності.

Порівняння середніх показників акцентуації окремих груп досліджуваних показало, що між підлітками з високою та низькою навіюваністю не існує істотної різниці у рівні загальної акцентуйованості. Вивчення взаємозв’язку рівня сугестивності з показниками окремих типів особистісних акцентуацій дозволяє стверджувати, що низька сприйнятливість до навіювання є найбільш характерною для гіпертимних підлітків з низьким рівнем дистимічності та екзальтованості. Дослідження не підтвердило поширену серед фахівців думку про високу навіюваність демонстративних осіб. Отримані експериментальні матеріали свідчать, скоріше, про протилежну тенденцію, хоча дані результати не можна вважати безперечними та остаточними.

Зв’язок навіюваності із циклотимічністю (за даними В.В. Іванова, 1984) підтвердився лише частково, а саме для загальних ПН. До того ж, цей зв’язок є обернено пропорційним. Слід зазначити, що у підлітків-акцентуантів частіше спостерігається аномальне підвищення або зменшення рівня навіюваності у порівнянні з їхніми однолітками групи норми (р<0,05).

Доведено, що між сприйнятливістю до навіювання дітей підліткового віку та їх особистісною і ситуативною тривожністю, а також рівнем нейротизму не існує прямого лінійного зв`язку. Даний висновок можна проілюструвати на прикладі експериментальних кривих взаємозалежності показників тривожності та сугестивності (рис. 2).

Рис. 2. Співвідношення між навіюваністю та тривожністю підлітків

(а – тривожність по Спілбергеру-Ханіну; б – тривожність по А.М. Прихожан)

З рис. 2 видно, що зростання показників тривожності спершу супроводжується збільшенням показників навіюваності, а потім – повільним зменшенням величини останніх. Ця тенденція найбільш помітна на кривій ситуативної тривожності (методика Спілбергера-Ханіна, рис. 2а), та кривій загальної тривожності (методика А.М.Прихожан рис. 2б).

Відносно малі ПН у підлітків з високою та низькою тривожністю дозволяють припустити, що сугестивність виконує певну регулятивну та адаптивну функцію. Отримані дані свідчать, що будь-які спроби встановити прямий, лінійний зв’язок між навіюваністю та тривожністю є неприпустимим спрощенням реальної ситуації.

Значущий зв’язок із рівнем нейротизму (р<0,05) показали лише “сенсорні” ПН (зв’язок обернено пропорційний). Таким чином у підлітків з підвищеною емоційною лабільністю та повільним поверненням до стану рівноваги частіше можна спостерігати низьку навіюваність у зоровому, слуховому, нюховому та шкірному сенсорних каналах. Зростання ПН у рухово-кінестетичному сенсорному каналі супроводжує незначне збільшення рівня нейротизму.

У процесі експериментальних досліджень не знайшло підтвердження відоме положення про високу навіюваність екстравертів (Кулагин Б.В., 1984). За нашими даними, з ростом екстравертованості підлітків показники загальної та “сенсорної” сугестивності значущо не змінюються, а “моторні” ПН навіть зменшуються.

Слід відзначити, що у підлітків з високим рівнем сугестивності виявлено тенденцію до зростання показників шкали “неправди”. Швидше за все, це пов’язано із збільшенням елементу конформізму у психічній структурі високонавіюваних.

Вивчення взаємозв’язку навіюваності підлітків із рівнем їхньої самооцінки показало, що максимальні показники самооцінки зустрічаються переважно у досліджуваних із низькою сприйнятливістю до сугестії. Проте, ця закономірність не є обов’язковою, і в окремих випадках ми спостерігали високу самооцінку у високонавіюваних і низьку – у низьконавіюваних. Взагалі, у підлітків з високою самооцінкою можна простежити два характерних типи реагування. Перший тип – тест-проби сприймаються сугерендом як посягання на особисту незалежність та автономність. В результаті виникає реакція протесту, яка проявляється у негативно реалізованих тест-пробах. Другий тип реагування у підлітків з високою самооцінкою пов’язаний із ситуацією, коли власна позитивна реакція на тест-проби сприймається сугерендом як прояв підвищеної сенсорної чутливості, що свідчить про особисту унікальність та наявність ектрасенсорних здібностей. У даному випадку, поряд з високою самооцінкою ми спостерігали і високу навіюваність.

Дослідження впливу самопочуття, настрою та психічної активності підлітків на їхню сприйнятливість до сугестії показало, що високий емоційний тонус і висока психічна активність сугерендів заважають реалізації гетерогенного навіювання. Цей висновок збігається з висновками М.Ф. Воскресенського (1991), який встановив, що наявність у досліджуваних образної активності протягом експерименту перешкоджає реалізації навіювання, навіть якщо досліджувані знаходяться у гіпнотичному трансі.

У п’ятому розділі зроблено уточнення поняття сугестивність, представлено методичні поради щодо процедури оцінки рівня навіюваності в умовах клініки, а також рекомендації по підвищенню сприйнятливості підлітків до психотерапевтичного сугестивного впливу. Наведені рекомендації проілюстровані на конкретних прикладах психотерапевтичної роботи з хворими на токсикоманію.

Показано, що сугестивність є поліфакторним феноменом, який залежить від багатьох чинників і не піддається редукції до певної ізольованої психологічної характеристики індивіда або ситуації комунікації. Різноманітність прояву сугестивності не дає можливості сформулювати загальну, всеохоплюючу дефініцію для даного феномену. У суто прикладному плані сугестивність доцільно розглядати як захисну та адаптивну форму реагування індивіда через мимовільне, некритичне, у переважній більшості неусвідомлюване сприйняття сугестивної інформації в умовах суб`єктивної невизначеності певної конкретної ситуації.

Висновки.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення науково-прикладної задачі, що виявляється у визначенні особливостей прогнозування психотерапевтичної сугестивності підлітків, в оцінці прогностичних можливостей тест-проб на навіюваність різної сенсорної модальності, у порівняльному аналізі сугестивності підлітків-токсикоманів та підлітків групи норми, у визначенні впливу індивідуально-особистісних характеристик підлітків на рівень їхньої навіюваності.

Головні наукові та практичні результати дисертаційної роботи:

1. Сенсорні канали підлітків мають різну чутливість до клінічних тест-проб на сугестивність. У відповідності із зростанням величини показників навіюваності тест-проби можна розмістити таким чином: слухові, зорові, нюхові, рухово-кінестетичні, шкірні. Підвищена чутливість до рухово-кінестетичних та шкірних тест-проб на навіюваність є типовою для переважної більшості підлітків. Психотерапевтичний сугестивний вплив на пацієнтів підліткового віку легше здійснювати через шкірний та рухово-кінестетичний сенсорні канали.

2. Ступінь взаємозв’язку клінічних технік прогнозування індивідуальної сприйнятливості підлітків до психотерапевтичного сугестивного впливу варіює у діапазоні від практичної відсутності зв’язку до статистично значущих його показників. Кожна з реалізованих тест-проб дає достовірну інформацію про чутливість до сугестії лише у сенсорному каналі тієї ж самої модальності. Прогноз психотерапевтичної навіюваності в одному сенсорному каналі за результатами тест-проб іншої сенсорної модальності не є вірогідним. Не існує окремої тест-проби на навіюваність, за допомогою якої можливо оцінити сугестивність суб`єкта у цілому.

При прогнозуванні сприйнятливості підлітків до психотерапевтичного навіювання треба використовувати тест-проби, сенсорна модальність яких відповідає модальності сенсорних каналів, на які безпосередньо буде спрямовано сугестивний вплив.

3. Підлітки-токсикомани мають більш високу загальну чутливість до гетерогенного сугестивного впливу у порівнянні із своїми однолітками, що належать до групи норми. Співвідношення між показниками навіюваності в окремих сенсорних каналах у підлітків-токсикоманів принципово відрізняється від аналогічного співвідношення у підлітків загальної групи. Для підлітків, що мають потяг до інгаляторного вживання психоактивних речовин, характерною є аномально висока чутливість до нюхових тест-проб, а також суттєво підвищена чутливість до зорових тест-проб на навіюваність. При проведенні сугестивної психотерапії з підлітками-токсикоманами перевагу слід надавати навіювальному впливу на нюхову сенсорну систему.

4. Сприйнятливість до сугестії змінюється з віком. Підлітки 13-14 років мають більшу навіюваність у порівнянні з підлітками 15-16 років. Зменшення чутливості до навіювання у підлітків 15-16 років відбувається переважно у зоровому та слуховому сенсорних каналах. Вплив віку підлітків на рівень навіюваності більше виражений у юнаків. Зорова, слухова, нюхова та шкірна тест-проби на навіюваність мають більш високу чутливість до коливань віку досліджуваних у порівнянні з рухово-кінестетичними тест-пробами.

Між статевою приналежністю підлітків та рівнем їхньої загальної навіюваності немає однозначного, прямого зв`язку. У цілому, юнаки мають більш високу чутливість до рухово-кінестетичних тест-проб на навіюваність, а дівчата – більш високу чутливість до зорових та нюхових тест-проб на навіюваність.

5. Між сприйнятливістю до навіювання дітей підліткового віку та їхньою акцентуйованістю, тривожністю та рівнем нейротизму не існує прямого лінійного зв`язку. Для підлітків-акцентуантів характерним є аномальне підвищення або зменшення рівня навіюваності у порівнянні з однолітками із загальної групи. Мала сприйнятливість до гетерогенного сугестивного впливу частіше зустрічається у гіпертимних підлітків з низькими показниками дистимічності та екзальтованості.

У підлітків із низькою або високою тривожністю частіше зустрічається знижена чутливість до гетерогенного навіювання у порівнянні з підлітками, що мають середні показники тривожності. Зменшення рівня нейротизму у більшості підлітків супроводжується зростанням показників сугестивності у зоровій, слуховій, нюховій та шкірній сенсорних системах. При зростанні показників сугестивності у рухово-кінестетичній сенсорній системі можна спостерігати тенденцію до збільшення рівня нейротизму.

Зменшення рівня екстравертованості підлітків супроводжується зростанням їхньої чутливості до рухово-кінестетичних тест-проб на навіюваність. Між показниками екстраверсії-інтроверсії та чутливістю до тест-проб інших сенсорних модальностей значущого зв’язку не виявлено.

Між рівнем самооцінки підлітків та їхньою сугестивністю існує зв`язок, але цей зв`язок не є однозначним. Низький рівень загальної навіюваності є типовим для більшості підлітків із високою самооцінкою. Обернено пропорційний зв`язок показників самооцінки та навіюваності максимально проявляється при реалізації тест-проб у рухово-кінестетичній сенсорній системі.

6. Самопочуття, настрій та психічна активність підлітків мають безпосередній вплив на їхню сприйнятливість до гетерогенної сугестії. Підлітки, що знаходяться у бадьорому стані, мають високий емоційний тонус і підвищену працездатність, як правило, демонструють малу сприйнятливість до гетерогенного навіювання.

При реалізації психотерапевтичного та психокорекційного сугестивного впливу на підлітків необхідно проводити тимчасове зниження рівня їхньої психічної активності та емоційного тонусу з метою підвищення загальної сприйнятливості до навіювання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Манілов І.Ф. Феномен навіюваності та його особливості у старших підлітків // Вісник Київcького національного університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка.– Вип. 6. – К., 1998.– С. 39-42.

Манілов І.Ф. Сугестивність: Деякі зауваження до дефініції // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К.: “Любіть Україну”, 1999. – Т. 1, Ч. 1. – С. 47-49.

Манілов І.Ф. Особливості сприйнятливості підлітків до гетерогенного сугестивного впливу // Вісник Київcького національного університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. – Вип. 8. – К., 2000. – С. 52-56.

Манілов І.Ф. Деякі аспекти прогнозування рівня навіюваності у підлітків // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К.: “Любіть Україну”, 2000. – Т. 2, Ч. 1 – С. 40-43.

Манилов И.Ф. Восприимчивость подростков к суггестии // Наука і освіта. – 2000. – №1-2. – С. 139-141.

Манилов И.Ф. Некоторые аспекты внушаемости детей старшего школьного возраста // Теоретические и прикладные вопросы психологии: Сб. науч. трудов С.-Петербургского университета. – Вып. 3, Ч. 2. – Санкт-Петербург: СПбГУ. – 1997. – С. 41-48.

Манілов І.Ф. Емоційна система та методи її психологічної корекції у дітей шкільного віку // Реабілітаційна педагогіка на рубежі ХХІ століття: Наук.-метод. зб. – Ч. 1. – К.: ІЗМН, 1998. – С. 163-169.

Манилов И.Ф. Психотерапия кризисных состояний с использованием техник нейролингвистического программирования // Проблемы патологии психической деятельности: Сб. науч. трудов Украинского НИИ социальной и судебной психиатрии. – К.: Україна, 1999.– С. 16-20.

Манилов И.Ф. Исследование внушаемости у детей старшего школьного возраста // Материалы науч.-практической конференции “Ананьевские чтения – 1997” (28-30 октября 1997, г. Санкт-Петербург). – С.-Петербург: СпбГУ. – 1997. – С. 86-88.

Манилов И.Ф. Соотношение уровня внушаемости и акцентуации у детей старшего школьного возраста // Человек. Власть. Общество.: Материалы Азиатско-Тихоокеанского Международного Конгресса психологов (21-24 мая 1998, г. Хабаровск), Хабаровск: Дальний Восток–1998.– С. 50-52.

Манілов І.Ф. Самооцінка дітей старшого шкільного віку з різним рівнем навіюваності // Психологія самосвідомості: історія, сучасний стан та перспективи дослідження. Зб. наук. статей Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К.: “Любіть Україну”, 1999. – С. 60-61.

Манілов І.Ф. Сприйнятливість до сугестивного впливу у підлітків-токсикоманів // Творча спадщина Г.С.Костюка та сучасна психологія. До 100-річчя