Національна Академія Наук України

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка

На правах рукопису

Мельниченко Ігор Владиславович

УДК 885. 0. 09-1

Творчість Карла Гінка Махи в контексті чеського і європейського романтизму

20-х – 40-х рр. ХІХ століття

10.01.03 літератури слов’янських народів

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі зарубіжної літератури та компаративістики Інституту літератури

ім. Т. Г. Шевченка НАН України

Науковий керівник доктор філологічних наук, академік

НАН України, професор

Вервес Григорій Давидович,

головний науковий співробітник

Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка

НАН України

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук

Радишевський Ростислав Петрович

професор відділення полоніcтики

кафедри слов’янської філології

Київського Національного університету

ім. Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук,

Житник Володимир Костянтинович

професор, завідувач кафедри української мови

Національного університету "Києво-Могилянська

адемія"

Провідна установа – кафедра слов’янської філології Львівського

національного університету ім. Івана Франка

Захист дисертації відбудеться "18" жовтня об 11.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26. 178. 01 при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (01001, Київ -1,

вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка

НАН України.

Автореферат розісланий "14" вересня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук Сулима М. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Карел Гінек Маха (1810-1836) посідає особливе місце в контексті чеського відродження кінця ХУІІІ – першої половини ХІХ ст. Значення його творчості виходить далеко за межі свого часу. Від дня своєї смерті Маха перебував у центрі уваги чеського літературознавства. Цьому сприяла сама його суперечлива постать. Після виходу поеми "Май" (1836) послідувало кілька гострих критичних статей, які на 20 років виключили твори Махи з літературного обігу. Критики Махи (Й.К.Хмеленський, Я.С.Томічек, Й.К. Тил) закидали поетові непатріотизм (пієтет перед ненависним для чеської еліти в той час Байроном) і відсутність поетичного таланту. Хмеленський писав, що поема "Май" "недозріла навіть навіть для критики" Literбrnн poutЎ K.H. Mбchy. Ohlas Mбchova dнla v letech 1836-1858. Pamмti. Korespondence. Dokumenty. – Praha, 1981. - S. 71.. Томічек назвав "Май" "шлаком із вулкану, що згас" Там само - S. 40. Тил був обережнішим: "…п. Маха є пое- -том – в цьому мені ніхто не має заперечувати… Я б з радістю послухав темні звуки його арфи, коли б вони звучали трохи інакше, принаймні не так не по-чеськи" Malб kniћka o Maji. Usp. a zбvмreиnou poznбmku napsal dr M. Pohorskэ.- Praha, 1986.- S. 28.. В приватному листуванні негативно щодо творчої манери Махи висловились Ф.Л. Челаковський і П.Й. Шафарик, Й. Юнгманн та Я. Коллар.

Переоцінка постаті та творчої спадщини Махи почалася з появи літературного альманаху "Май" (1858), в створенні якого взяли участь Я. Неруда, В. Галек, Б. Нємцова, Й.В. Фріч, К. Сабіна та ін. Генерація "маївців" намагається осягнути духовну суть "суспільних вигнанців", тобто людей, для яких є чужим жорстокий прагматизм суспільства, небажання розуміти внутрішні потреби конкретного індивіда. Творчість "маївців" була інспірована постаттю Махи, хоча в нових умовах були вже неактуальними індивідуалізм та суб’єктивізм Махи. Зусилля "маївців" були спрямовані на відкриття Махи як творчої особистості, що прагнула осягнути світ конкретної людини з усіма її болями та незгодами, темними і світлими сторонами душі. На творчу спадщину Махи орієнтувалися також "люмирівці" (Я. Врхліцький, Ю. Зеєр, Й.В. Сладек тощо). Основною метою часопису "Люмир" була популяризація іноземних літератур та оригінальних чеських творів з інонаціональним колоритом. Творчість Махи була корисною для "люмирівців" тому, що він одним із перших переосмислив на ґрунті чеської літератури новітні європейські ідеї. Співзвучною духу махівської поезії виявилась ідея створення особливої поетичної системи, нової поетичної мови. "Люмирівці" цінували в Масі сміливість та нестандартність мислення, свободу у виборі тематики і поетики.

Розвиток чеського символізму та декадансу зумовив творче освоєння махівської поетики і стилю. К. Главачек звернув увагу на музичність вірша Махи створивши у збірках "Пізно до ранку", "Мстива кантилена" образи незвичайної краси завдяки рафінованому сполученню слів (часто з протилежним значенням), а також повторенню окремих слів та віршових сегментів. Традицію махівської метафори продовжив О. Бржезіна намагаючись осягнути світ прихований під повсякденністю. Спільність Махи та символістів полягає в тому, що всі вони актуалізовували в метафорі багатозначність поетичного найменування у площині практичної версифікації. Загальноромантична концепція Махової метафори як нової самостійної дійсності знайшла своє відображення також і в поетизмі та чеському сюрреалізмі (Незвал, Тейге, Штирський тощо), у використанні спонтанності фантазії, асоціативного руху поетичних образів та лексичних структур.

Творчості Махи присвячена чимала кількість критичних матеріалів. Втім тривалий час бракувало досліджень, де б різні аспекти постаті митця аналізувалися б детально, об’єктивно і комплексно, де б чітко було з’ясовано психологічні витоки враження, яке справляє на читача особливий стиль Махи, магія його вірша тощо. Генерація "маївців", відкривши Маху для широкого загалу, сприяла появі "Махівського культу", що заважав поцінувати значення його творчих ідей. До появи Празького лінгвістичного гуртка більшість праць про Маху носила дещо декларативний характер. Члени Празького лінгвістичного гуртка вперше конкретизували сутність творчої концепції Махи. В 1938 р. вийшов збірник праць "Принципи і таємничість творчості Махи" "Тоrzo a tajemstvн Mбchova dнla", - Praha, 1938. , до якого увійшли статті Я. Мукаржовського, Фр. Кс. Шальди, О. Фішера, Б. Гавранека, Р. Якобсона, Б. Вацлавка, Р. Веллека та Д. Чижевського. Структуралістичний метод дозволив проникнути в психологічну основу поетичних побудов Махи. Цей збірник визначив напрями розвитку махознавства. Структуралістичний метод вплинув на дослідження багатьох чеських махознавців (М. Червенка, М. Отруба, Ф. Водічка, О. Кралік, П. Вашак, Й. Грабак тощо). До найважливіших праць структуралістичного махознавства належать: "Май" Махи", "Генетика почуттів у поезії Махи" Я. Мукаржовського, "Маха мрійник та бунтар", "Про красну прозу Махи" Фр. Кс. Шальди, "До опису Махового вірша", "Строка Махи о зове горлицы" Р. Якобсона, "К.Г. Маха та англійська література" Р. Веллека. З післявоєнних досліджень вирізняються насамперед монографія В. Штєпанка "К.Г. Маха" (1984), збірник махівських документів "Літературний шлях К.Г. Махи" (1981) за ред. П. Вашака, праці Я. Вагнера, А. Стіха, М. Отруби, О. Краліка. Важливим є есе Я. Криштофа "Нецензурований щоденник Махи" з коментарями про зашифровані місця щоденника Махи, які не публікувалися близько 100 років. З праць неструктуралістичного махознавства можна відзначити "Життя володаря краси" та багато видань творів Махи К. Янського.

Українськими науковцями опубліковано лише 3 праці, присвячені Масі Крім стaтті "До світогляду Махи" Д.І. Чижевського йдеться про такі праці: Грунский Н.К. К характеристике одного из чешских романтиков // Сб. ист.-филол. о-ва при Харьков. ун-те. – 1908. – Т. 15. – С. 143-151.

Житник В.К. Карел Гінек Маха і польське визвольне повстання 1830-1831 рр. // Вісник Київ. ун-ту. Українська філологія. – 1979. – Вип. 21. С.50-57;. Вперше на українських теренах прізвище Махи згадує І. Франко у статті "Нова чеська література та її розвій" (1899) Франко І. Зібр. творів у 50-ти т. – К., 1981. – Т. 31. – С. 489.. Масі присвячено статтю російської дослідниці Р. Кузнєцової "Чешский романтизм и творчество Махи" Кузнєцова Р. Р. Чешский романтизм и творчество Махи // Романтизм в славянских литературах.- М, 1973. .

Мета даного дисертаційного дослідження – з’ясувати художню специфіку творчості Махи в контексті європейського романтизму і чеського національного відродження кінця ХУІІІ – першої половини ХІХ стол., а також її значення для формування естетичних засад чеської поезії вищезгаданого періоду. В дисертації вирішуються такі завдання:

1) охарактеризувати перший (Г.Добнер, В.М.Крамеріус, А. Пухмаєр, В.Там, Й.Добровський та ін.) і другий (Я.Коллар, П.Й. Шафарик, Й. Юнгманн тощо) етапи чеського національного відродження (до появи К.Г. Махи);

2) визначити місце Махи в контексті чеського і європейського романтизму першої пол. ХІХ ст.;

а) простежити розвиток основних течій європейського романтизму (органічна, фольклорна, байронічна) на тлі чеської літератури доби національного відродження. З’ясувати специфічні риси чеського романтизму;

б) визначити місце та роль Махи серед представників преромантичної та романтичної генерацій чеської поезії 20 – 40-х рр. ХІХ ст. (Й.К. Тил, Ф. Л. Челаковський, К.Я.Ербен). Оцінити роль К.Сабіни та Й.В.Фріча у розвитку і популяризації мистецьких ідей Махи;

3) проаналізувати особливості творчої манери К.Г.Махи в контексті романтичного світовідчуття доби.

Методологічну основу дисертації складають праці провідних чеських та іноземних науковців і дослідників життя й творчості К.Г.Махи структуралістичного та неструктуралістичного напрямку: Я. Мукаржовського, Ф.Кс.Шальди, Б.Гавранека, Р.Якобсона, О.Фішера, Р.Веллека, П.Вашака, О.Краліка, А.Стіха, К.Янського, В. Штєпанка, Ф.Водічки, К.Крейчі тощо, а також праці сучасних чеських літературознавців М.Отруби, Б.Свадбової, Л.Лантової, В.Мацури, Л.Кусакової, Б.Свозіла та ін. Крім того в даному дисертаційному дослідженні використано праці Д.Чижевського, Г.Вервеса, В.Житника, Д.Наливайка, З.Геник-Березовської, І.П.Неупокоєвої, І.Шетера, В.І.Грєшних та ін.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є спробою комплексного розгляду естетичних і філософських аспектів поезії К.Г.Махи в контексті чеського і європейського романтизму та чеського національного відродження кінця ХУІІІ – першої пол.ХІХ ст., а також її впливу на подальший розвиток чеського літературного процесу. Дана робота поєднує в собі аналіз різних сторін та проблем літературно-історичного контексту творчості Махи на базі широкого фактичного матеріалу.

Практичне значення дисертації. Результати дисертації можуть бути використані для вивчення літературного процесу чеського національного відродження у його взаємозв’язках із різними течіями європейського романтизму першої пол. ХІХ ст., а також в загальних і спеціальних вузівських курсах з історії чеської літератури періоду та створення відповідних програм і посібників.

Апробація роботи. Дане дисертаційне дослідження обговорювалось на засіданні відділу світової літератури та компаративістики Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Окремі аспекти дисертації були викладені на науково-теоретичній конференції молодих вчених Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (червень 1998 р.).

Результати дисертації опубліковано в збірнику наукових праць аспірантів Інституту літератури і 3 статтях в наукових часописах.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів і списку використаної літератури, який складається із 95 позицій. Обcяг дисертації – 162 сторінки.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, розкривається стан вивчення проблематики, формулюються основні завдання та теоретико-методологічні засади дослідження.

В розділі "Чеське національне відродження до Махи" простежується загальна еволюція літературно-естетичних поглядів періоду чеського національного відродження 80-х рр. ХУІІІ – 20-30-х рр. ХІХ ст. Дисертантом констатується, що серед вчених немає єдиної думки щодо кількості та хронологічних меж окремих періодів чеського національного відродження. Так, Т. Г. Масарик вважає вирішальним вплив гуманізму та чеської реформації, Я. Влчек наголошує на ролі європейського просвітництва, Великої французької революції та наполеонівських воєн. Й. Пекарж, в свою чергу, підкреслює значення національного руху, Ф. Палацький – гуситських традицій. Але всі дослідники відзначають провідний вплив ідей Й. Г. Гердера. За загальноприйнятою періодизацією початки відродження простежуються від 1770 року до 1805 р. Це період панування класицизму та активних пошуків першооснов чеської національно-культурної ідеї (Г.Добнер, Й. Добровський, В. та К.І. Тами, В. М. Крамеріус, А.Я. Пухмаєр тощо). Точкою відліку слід вважати реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ, зокрема скасування Ордену єзуїтів (1773) та видання "Толеранційного патенту" (1781).

Патріотичним осередком на першому етапі відродження стало "Королівське чеське товариство наук" (1784), засноване Ф.Є. Ностіцом, Ф.Й. Вальдштейном, Е.А. Кінським, К.Є. Фюрстенбергом, І. Борном. Найвизначнішими діячами цього осередку були Г. Добнер – священник Ордену піаристів, Фр.М. Пельцл – перший професор чеської мови празького університеті, автор популярної "Нової хроніки чеської" (вид. 1791-1796); Б. Больцано (1781- 1848) – професор філософії празького університету. Окремо в цьому переліку стоїть ім’я Й. Добровського – видатного чеського та слов’янського мовознавця, публіциста, критика, історика. Він на десятиліття вперед визначив шлях розвитку гуманітарних наук на чеських теренах. Роль Добровського на першій стадії чеського національного відродження полягає в закладенні основ нової чеської літератури, розвитку чеської просодії, основ силабо-тонічної системи віршування, без чого, на думку дисертанта, була б неможливою гармонійна силабо-тонічна поезія Махи.

Другий етап чеського національного відродження визначають 1806 – 1830 рр. Це період панування ідеї слов’янської єдності, яка за задумом Коллара та Шафарика, мала врятувати слов’янські народи від асиміляції та пожвавлення фольклорних студій. Посилюється культурний обмін між мистецькими елітами різних слов’янських народів. В цей час у Чехії вперше знайомляться із творчістю Котляревського, Костомарова тощо. В Україні стають відомими імена Шафарика, Коллара, інших будителів. Срезнєвський та Бодянський в Празі зустрічалися з Шафариком, Юнгманном, Палацьким тощо. Бодянський переклав "Слов’янські старожитності" та "Слов’янську етнографію" Шафарика.

Маха захоплювався творами Коллара, якого вважають передвісником романтизму, хоча загалом його творчість ще мала класицистичний характер. Але після польського повстання 1830 р. стала очевидною нереалістичність слов’янської ідеї. З часом проявилась і мистецька недосконалість "Дочки слави". Негативи поезії Коллара (громіздкість, надмір риторики, важкий стиль, політичне русофільство) для молодої генерації витіснили позитиви (суб’єктивізм, внутрішня напруга, почуття тривоги за майбутнє, бездоганна техніка віршування).

Й. Юнгманн – широко відомий автор багатьох наукових трактатів, словників, перекладів, був кумиром патріотичного студентства Маха був особисто знайомий з Юнгманном який рекомендував для публікації вірш "Святий Іван" (1831).. Він випробовував нову лексику, заохочуючи молодь до творчих експериментів, які на його думку мали позбавити чеську мову периферійності. Юнгманн робив чимало запозичень, перекладаючи з різних літератур (Гете, Гердер, Шатобріан, Шекспір, Мільтон, Немцєвич, Горацій тощо). Вибором творів для перекладу Юнгманн в своєрідний спосіб накреслював нові орієнтири для чеського духовного життя. Він прагнув поєднати чеські культурні традиції з кращими здобутками європейської культури. Маху в Юнгманні приваблював дух творчого експериментаторства. Особливо на ранніх стадіях творчості Махи Юнгманн став його натхненником. Творча постать Махи, на думку дисертанта була б неможливою без початкових культурологічних та літературно-мовних зусиль Юнгманна.

Другий етап чеського національного відродження означав вихід чеської літератури з ізоляції та творчої обмеженості. На зміну класицистичній внормованості прийшли розкутіші преромантичні канони, популярними стали фольклорно забарвлені твори. Розширились тематичні та ідеологічні обрії чеської письменства. Відбувалися активні процеси формування чеської нації. Негативним моментом, однак, стало те, що в прагненні активізувати ці процеси літературна еліта створювала шаблон, за яким твір, що не відповідав меті виховання національно свідомої людини, визнавався крамольним і шкідливим. Суперечність між творчою індивідуальністю та стереотипами національного виховання виявилась основною проблемою для махівської генерації.

В розділі "К. Г. Маха серед представників романтичної генерації 20-40-х рр. ХІХ ст." йдеться про засади творчості Махи на тлі основних течій європейського романтизму та їх проекцію на чеський літературний процес того часу. Окрему увагу приділено питанню про місце Махи в контексті байронічної течії. В розділі порівнюються творчі концепції Махи і головних представників тогочасної чеської літератури (Ф.Л. Челаковський, К.Я.Ербен, Й.К.Тил). Також проаналізовано творчі витоки найближчих послідовників Махи – Й.В.Фріча і К.Сабіни.

Довго вважалося, що Маха є послідовником Байрона в чеській літературі. Дослідників вводили в оману зовнішні ознаки як стилю, так і вдачі митця. Але творчість і психологічне єство Махи, на думку дисертанта, є дуже суперечливими. Протиріччя складали його друге "я". Це помітно в його листах, щоденниках (особливо у зашифрованому, нецензурованому варіанті), вчинках. Навіть рання смерть Махи позначена глибокими особистими і філософськими суперечностями, притаманними не лише Масі, але й романтичному світотогляду взагалі.

Романтизм як мистецька, філософська та естетична система почав формуватися у 80-90-х рр. ХУІІІ ст. одночасно в Німеччині (Гельдерлін, ієнська школа) та Англії (Блейк, Кольрідж, Вордсворт). Це була формальна реакція на раціоналізм і внормованість доби просвітництва, хоча романтики більше взяли, ніж відкинули з просвітницького ідейного надбання (концепція "природньої людини" Руссо, психологічні пошуки Дідро, культурницька діяльність Віко, Гердера тощо). Перехід від просвітництва до романтизму полягав, насамперед, у зміні типу художньої свідомості, всіх жанрових і стильових форм. Пошук нових духовних та естетичних орієнти- -рів став домінантою тієї епохи.

Головні постулати романтизму сформульовано представниками ієнської школи (брати Шлегелі, Новаліс, Тік, Вакенродер) на основі філософської концепції універсалізму Фіхте і Шеллінга. Одним із найголовніших надбань ієнців стала ідея органічної форми братів Шлегелів. У поглядах ієнців відсутнє різке протиставлення ідеалу та дійсності, характерне, наприклад, для Байрона і його послідовників.

Концентрованим виразом синтетичного погляду на світ ієнці вважали міф (або його різновид – казку). Міф цікавив ранніх романтиків своєю символічною природою. В символі уява поєднує абсолютне з конкретним і втілює в окремому всю безмежність загального. Універсалізм також є обов’язком романтика бачити явище під різними кутами зору, бути всесильним у своїй стихії, наділеним абсолютною потенцією у вираженні світовідчуття. Митець свідомий неможливості досягнення мети, яким би довершеним не був його твір, а єдиний вихід з цієї суперечності вбачає в романтичній іронії.

В Англії романтичні імпульси (антираціоналізм, потяг до старовини і "магічного", іронічна самооцінка) виникли ще до закладення ієнцями теоретичних засад романтизму, відтак витоки основних романтичних ідей "народності" й бунтарського індивідуалізму слід шукати саме в Англії. Точкою відліку, зразком для наступних поколінь романтиків став стиль С.Т. Кольріджа. Головною поетичною ідеєю його творів ("Сказання про старого морехода", "Крістабель", "Кубла Хан" та ін.) є постійна присутність у житті магічного, таємничого, того, що не піддається логічному осягненню.

Яскравим виявом романтичного світовідчуття, що формується є творчість В.Блейка, найважливішою рисою якої є поетичні контрасти у формі візій. Специфічна мистецька форма снів-видінь випливає з філософської концепції шведського містика Е.Сведенборга. Вона справила величезний вплив на Кольріджа, Новаліса, Шеллінга тощо. Образ "сну--думки" зустрічається в "Маї". На образах снів-видінь побудовані такі твори Махи як "Путь крконошська", "Безсмертна душа", "Повернення".

Хоча Маха і не сприймав поєднання ієнцями поезії та філософії, його творчість неможливо уявити без органічної концепції братів Шлегелів. Вона (разом із концепцією контрастів байронізму) створила, на думку дисертанта, махівську модель гармонійних протиставлень.

Фольклорна течія в європейському романтизмі, базувалась на фольклористичних ідеях Й.Г.Гердера і на концепції "природньої людини" та "природніх народів" Ж.-Ж.Руссо. Концепція Руссо стала підґрунтям не лише для фольклорної течії, але й для романтичного світовідчуття взагалі. "Кабінетній" літературі Гердер протиставляє творчість людей, які стоять до природи найближче.

Велике значення для розвитку фольклорної романтичної течії мали "Памятки старовинної англійської поезії" Т. Персі і талановита підробка Дж. Макферсона "Поеми Оссіана". На чеських теренах "Поеми Оссіана" були зразком для "Рукопису Кралодворського" і "Рукопису Зеленогорського" В.Ганки і Й.Лінди. Найраніше народно-фольклорна течія романтизму проявилась в "Ліричних баладах" В.Вордсворта, які стали її своєрідним маніфестом продемонструвавши, що народні поетичні джерела приховують в собі необмежені можливості для збагачення традиційної, "авторської" поезії.

Народно-фольклорна традиція набуває великого значення на німецьких теренах під час наполеонівської окупації для створення нового підґрунтя для патріотичного руху. Її відроджує гейдельберзький гурток романтиків (А. фон Арнім, К. Брентано, брати Грімм), які зосереджують свою увагу на німецьких фольклорних джерелах. Гейдельбержці були науковцями-філологами, знавцями народної давнини, міфології, народної мови тощо.

В дисертації наголошується, що особливо сприятливий ґрунт для розвитку фольклорної течії був на теренах національно поневолених слов’янських народів. Для еліти цих народів дуже важливою була ідея Гердера про рівноцінність всіх культур у культурному універсумі. В своїй праці "Філософія історії людства" він передрікав, що в майбутньому слов’янські народи відіграватимуть вирішальну роль в європейському історико-культурному контексті. Ці думки (тим більше висловлені німцем) давали могутній імпульс для процесів національного відродження .

Чеські будителі одними з перших на теренах слов’янства зрозуміли, що фольклор є ефективною зброєю в боротьбі за збереження національної самобутності. Завершеного вигляду ця концепція набула в творчості Ф.Л.Челаковського. Але з часом виявилось, що фольклорна течія в більшості слов’янських літератур через їх слабку диференційованість стала єдиною, хоча напр. в польському романтизмі вона гармонійно поєднувалась із байронізмом (Міцкевич, Словацький, Норвід та ін). В чеському романтизмі вона на довгі роки стала домінуючою.

Витоки фольклорного романтизму в чеській літературі пов’язані з діяльністю гейдельбержців та їх послідовників. Якщо Гердер брав до уваги пісенне різноголосся народів, то гейдельбержці обмежились німецькою традицією. Для чеської еліти їх діяльність була і прикладом, і застереженням. Звернення до минулого, в умовах постнаполеонівської реакції призводило до пропаганди ідей національної виключності, що викликало тривогу тодішньої чеської інтелігенції, зокрема у Коллара та Шафарика, які навчалися в ієнському університеті. Коллар мріяв протиставити єдиній німецькій нації (що активно формувалась в той час) єдину слов’янську націю, зважаючи на мовну та етнічну близькість слов’янських народів. Але і Коллар, і Шафарик недооцінили роль політичного чинника в справі об’єднання. На зміну ідеї слов’янської єдності приходить ідея "чеського народного духу" ("иeљstvн"). Але переорієнтація із словянських фольклорних джерел на чеські вже не могла задовольнити духовні потреби нової чеської генерації. Йшлося про суперечку "індивідуалістичної" й "колективістської" романтичної течії. Нове покоління заперечувало літературу, яка не відповідає вимогам епохи. Вони виступали за свободу митця, відмову від умовностей та обмежень. Старше покоління застерігало від небезпечного нігілізму і руйнування традицій. Ця суперечка не була суто чеською. Її потрібно розглядати в ширшому європейському контексті.

Постать Байрона визначала дух того часу. Основою світосприйняття байронізму стала ідеалізація заперечення, відчуття глибокого розладу з дійсністю. Антитези, культ душевного страждання вплітаються в поетичну структуру відсуваючи сюжет на другий план. Герої творів байронічної течії – сильні особистості, які кидають виклик прагматичному суспільству.

Ім’я Махи асоціювалось у чеської бідермаєрівської еліти з Байроном, який був для неї уособленням бунту, хаосу, неспокою. Але близькість їх творчих манер зовсім не означала епігонства. В їхніх світоглядах існували суттєві відмінності. Стереотип про "байроніста" Маху ґрунтується більше на зовнішніх ознаках його творів. Маха не володів англійською мовою і тому багато творів Байрона, які на той час ще не були перекладені німецькою чи польською, були для Махи недоступними (напр."Дон Жуан","Беппо" та ін.) У Махи в боротьбі між індивідом і суспільством завжди перемагає суспільство з його жорстокими законами, вона закінчується розплатою за бунт, яка детермінована несправедливими обставинами. Смерть завершує ланцюг їхніх земних страждань, а далі – лише абсолютне "ніщо". За Байроном смерть є одночасно закінченням попереднього і початком наступного циклу буття, шляхом до духовного відродження. У нього важко знайти вплетення смерті в поетичну структуру творів ("смерть у житті"). Тодішня суспільна атмосфера, матеріальні нестатки, складні обставини особистого життя не давали Масі широких можливостей для публічного епатажу чи якихось інших способів самовираження, крім внутрішнього протесту і духовної опозиції існуючому стану речей.

Типологічно Маха має чимало спільного з австрійським поетом Н.Ленау. Йдеться про однакові суспільні умови в Австрійській імперії часів Меттерніха. В їх творах звучать мотиви самотності, песимізму, глибоких контрастів. Вони симпатизували польському визвольному руху і захоплювались творами Байрона. В 1836 р. вийшли їх найважливіші твори – "Фауст" Ленау і "Май" Махи. Смерть Махи і божевілля Ленау вражають своєю абсурдністю і подібною внутрішньою логікою.

В дисертації наголошується, що Маха відчував духовну близькість до польської романтичної традиції. В його читацьких щоденниках чимало виписок з польських авторів. Важливим для Махи було поєднання в їх творчості фольклорного і байронічного начал, розуміння поета як духовного титана.

Чимало стильових засобів, які використовував Маха2 Йдеться як про техніку віршування, так і про окремі мотиви, епізоди, риси характеру героїв.

, запозичені з польської поезії, оскільки в сучасній йому чеській поезії не існувало їх аналогів. Маха знав твори Міцкевича ("Гражина", "Конрад Валенрод", "Дзяди" та ін.), Словацького ("Марія Стюарт", "Міндовг"), Мальчевського ("Марія. Повість українська"), Гощинського ("Замок Каньовський"), Нємцевича, Войціцького, Скажинського, Бельовського тощо).

Близькою для Махи була творчість С. Гарчинського, який імпонував Масі, розумінням людського буття як миттєвості, відтворенням його швидкоплинності з песимізмом і смутком. Можна, як вважає дисертант, провести паралель між віршем Гарчинського "Останні хвилини самітника" і монологом Вілема перед стратою в "Маї", де герой розмірковує над глибинною невідворотністю смерті. Є щось загадково подібне в долі обох поетів. Вони померли молодими після виходу своїх найважливіших творів (у Гарчинського поема "Історія Вацлава"). В їх творчій манері домінують похмурі, загадкові й песимістичні мотиви. Байронічні контрасти поєднані з гармонійними зв’язками між першоелементами буття. Але як у Махи, так і у Гарчинського відсутній бунт індивіда-титана. Замість демонічних героїв Байрона з’являються герої-філософи.

Масі вдалося створити власну творчу концепцію, яка виділяється на європейському романтичному тлі. Синтетичність таланту Махи пояснюється, крім усього іншого, ще тим, що вся його творчість сконцентрована в 4-5 останніх роках його життя. Багато творчих ідей лишилися нереалізованими. Чеській еліті було продемонстровано безперспективність культивування "об’єктивних", шаблонних зразків.

В дисертації відзначається, що визрівання процесів чеського національного відродження зумовило активний пошук основ нового культуротворення. Потрібно було зберігати традиції з метою підтримки високих художніх та естетичних стандартів, аби твори мали вплив на реципієнта. Але існував ще виховний критерій, який полягав у прищепленні індивіду громадянського духу і згуртуванні нації. Дуже популярною стала фраза Тила: "Говоріть, співайте, декламуйте і танцюйте по-чеськи", оскільки саме в цей час поставав конфлікт між індивідуальністю митця та ідеологічними вимогами, що випливали з необхідності протистояти німецькомовному тиску. Для махівської генерації ставав очевидним схематизм, до якого призводило бездумне слідування дидактичним вимогам. Відхід від них засуджувався, а автор звинувачувався в космополітизмі й зневажанні традицій, навіть якщо до цього він всіма своїми діями доводив протилежне. В такий спосіб поглиблювалася суперечність між літературою з метою виховання і її мистецькими завданнями.

Деякі поезії раннього періоду творчості Махи позначено народнопісенним ладом, потягом до суб’єктивізації фольклорних джерел. В час, коли народнопоетична стилізація була своєрідною літературною модою, Маха наповнює фольклорну ідею новим змістом. В спокійний плин безтурботної розваги вриваються мотиви смерті, пристрастей, суперечностей буття. Пейзаж із статичної декорації людських почуттів та дій перетворюється на живий організм з усіма властивими людині ознаками. Індивідуалістичні суперечності світу для Махи виявляються важливішими за конкретний життєвий досвід. На зміну "правильним" та абстрактним почуттям приходить суб’єктивна стихія душі індивіда. Якщо для Челаковського фольклорний зразок був самоціллю, то для Махи фольклор був одним із способів вираження особистих переживань. Філософська рефлексія у фольклорних творах Махи стилістично суперечить моделі Челаковського, який прагнув завадити подальшій суб’єктивізації та індивідуалізації чеської поезії, вважаючи, що це дорога в нікуди, яка відволікає від потреб національного руху. Звуковою організацією, порушенням традиційної ритмічної та інтонаційної лінії народної пісні ці твори Махи, на думку дисертанта, належать до сфери професійної авторської поезії.

К.Я. Ербен (1811-1870) – етнограф , історик, майстер чеської балади він, як і Маха, належав до нової генерації чеського відродження не будучи, водночас, прихильником Махи. За своїм духом Ербен тяжів до Челаковського, який редагував майже всі Ербенові твори. Ербен у своїй творчості намагався не виходити за межі "об’єктивного", хоча у своїх спробах об’єктивізації фольклорного матеріалу просунувся менше за Челаковського. Певний час Ербен навіть намагався наслідувати Маху, але після виходу "Мая" Ербен відійшов від його творчих принципів. Незвідані глибини душі, інфернальність зумовили відразу Ербена до байронічного романтизму. Він не сприймав Махового духу творчої непокори, ставив собі за мету вдосконалення естетичних схем преромантичної генерації Челаковського, вважаючи творчу манеру Махи "затьмаренням свідомості".Цит. за вид. Nejedl Zd. O literatuшe. – Praha, 1953. - S. 144. Природа у Махи постає гармонійною субстанцією, яка є чи не найголовнішою дійовою особою його творів. У Ербена ж природа є "вмонтованою в дію" і слугує її лаштунками. Але як у Махи, так і в Ербена функції пейзажу виходили за межі сюжету та локального забарвлення дії. На початку свого творчого шляху Ербен перебував під впливом махівської медитації та його синтетичної концепції батьківщини (тріада: колиска-мати-могила). Дослідження підводить до висновку, що Маха та Ербен були не стільки антагоністами, скільки зумовлювали та доповнювали один одного, особливо у сенсі співвідношення динамізму та статичності. Поезія Ербена була своєрідним проміжним варіантом між поезією Махи та Челаковського.

Й.К. Тил (1808-1856) хронологічно належить до третьої генерації чеського національного відродження. Його творчість визначала сам дух тієї доби, він є автором вірша "Де Батьківщина моя?", частина якого стала чеським гімном. Тил був і драматургом, і прозаїком, і критиком, і поетом. Його твори відзначалися глибоким впливом на читача. Тил був прихильником громадських, цінностей у літературі і виступав проти мистецького суб’єктивізму та індивідуалізму. Він визнав "Май" твором високої поетичної якості, але засудив його за невідповідність чеським національним інтересам і надмірний суб’єктивізм. Вимоги об’єктивізму та мотивованості звужували арсенал естетичних засобів та знівельовували поняття творчої індивідуальності, вкорінюючи у свідомість митця стереотипи, що шкодять розвитку літератури. Тила лякала перспектива втратити надбання чеською культурою національної ідентичності. Він не розумів природу песимізму Махи, який був щирим патріотом, проте його душила напівпровінційна, патріархальна атмосфера тодішнього чеського суспільства. Критики Махи розглядали "Май" з раціонально-прагматичних світоглядних позицій. Тилові природа уявлялася статичним тлом, на якому розгортаються певні суспільні події. Якщо Тилові людина уявлялась схематичною суспільною абстракцією, то Маха бере близько до серця її кожен душевний біль.Маха ніколи не був космополітом. Він, на думку дисертанта, розширював межі власної поезії завдяки іноземним аналогіям. Його патріотизм виявляється у численних малюнках чеських замків, він присутній у всьому поетичному стилі Махи – описах краєвидів, зв’язках природи із космосом та мікросвітом індивіда.

Й.В. Фріч (1829-1890), хоча за своєю творчістю хронологічно виходить за межі махівської доби, проте генетично він пов’язаний із Маховою генерацією. Після своєї смерті Маха перетворився на символ нових ідей у чеській літературі. Стало зрозуміло, що псевдопатріотичні зразки не відповідають вимогам часу. Життя Фріча, в свою чергу було ніби продовженням Махового. Фріч був і поетом, і журналістом, і драматургом, і політиком, і військовим. Він був керівником штабу невдалого празького повстання в червні 1848 р., за що ледве уникнув страти. Спосіб життя Байрона став прикладом для Фріча. На відміну від Махи, Фріч був людиною дії, а зовнішнє життя було для нього способом утвердитися в своїх духовних ідеалах. Для Махи зовнішнє життя було сповнене гірких розчарувань. Воно не приносило йому радості через дисгармонію з його внутрішнім світом. Витоки індивідуальності Фріча слід шукати в духовному бунті Махи проти закостенілості чеського суспільства та літератури. Обидва усвідомлювали, що чехам потрібне письменство, яке здатне поєднати національну ідею з європейськими ідеями свободи творчого мислення. Різниця полягала у способах досягнення цієї мети: якщо у Махи переважала інтраверзійна психологічна основа з меланхолійним забарвленням, то у Фріча – екстраверзійна із сангвіністичним забарвленням. Фріч намагався переосмислити символи поезії Махи, згідно власного розуміння покликання людини у світі та сенсу буття. Для Фріча був важливим не стільки поетичний дух Махи, скільки відвага, з якою той кинув виклик "традиційникам". За мистецький девіз альманаху "Lada Niola" був узятий вислів “Туга, що спонукує до дії”. Таким чином Фріч засвідчував себе як естетичний наступник Махи і вони доповнювали один одного в контексті романтичного світовідчуття.

К. Сабіна (1813-1877) – визначний чеський поет, драматург, прозаїк, критик, журналіст, політик, автор багатьох лібрето до чеських опер, зокрема до "Проданої нареченої" Б. Сметани. Сабіна був широко відомий в радикальних чеських політичних колах. Сабіна є головним творцем "Махівського культу". Він навчався в одній з Махою гімназії і в них склалися товариські стосунки. Разом з братом К.Г. Махи Міхалом він готував перше видання творів Махи (1845), написав першу детальну біографію К.Г. Махи "Вступ характерологічний". Хоча це видання не здійснилося через фінансові труднощі, відтоді ім’я Сабіни нерозривно пов’язувалось із Маховим. У 1861 р. Сабіна сприяв здійсненню І.Л. Кобером першого повного видання творів Махи. Довго існувала підозра про "редагування" Сабіною творів та щоденників Махи. З цього приводу в середині ХХ ст. Розгорнулася дискусія між О. Краліком та групою фахівців. Кралік доводив, що Сабіна втручався у Махові тексти, але інші (А. Стіх) зазначали, що це твердження безпідставне. Наприклад, автограф роману "Цигани" загубився, а без нього годі зняти усі сумніви, хоча принаймні щодо "Циганів" можна напевно стверджувати, що вони належать Масі.

Завдяки Сабіні, як зазначається в дисертації, вдається прослідкувати за розвитком творчої особистості Махи, не виключаючи, щоправда, можливості невеликого "коригування" образу самого поета з метою створення певних суб’єктивних вражень. Сабіна подає листи, щоденники, плани деяких творів Махи, критичні відгуки. Він окреслює коло літературних зацікавлень Махи (Байрон, Мальчевський, Міцкевич тощо) й рішуче заперечує його літературне епігонство, наголошуючи на мистецькій оригінальності та самобутності Махи. Список літератури, поданий Сабіною загалом ідентичний читацькому щоденнику Махи, який ніколи не був у руках Сабіни. Він взяв на себе непросту роль першого біографа Махи, оцінювача його творчості та захисника від нападок з боку псевдопатріотів.

В розділі "Ідейно-естетичні пошуки К.Г.Махи" детально аналізуться творча манера Махи, починаючи від його ранніх творів. Також розглядаються формально-стильові структури його творчості.

1. Перші поетичні спроби Махи датуються кінцем 20-х рр. (зошит німецькомовних поезій "Versuche des Ignac Mбcha"). Це були не дуже майстерні гімназичні поезії Махи, втім уже в них проявилися риси, властиві його творчості згодом: поєднання ідилізму з ідеалізмом, суб’єктивізму та намагання показати непримиренні суперечності буття, ілюзій та непогамовного оптимізму.

2. Переосмислення Махою традиційної лірики ("Святий Іван", "Чех", "Елегія" тощо). Вірші цієї групи написані в преромантичному дусі, але вже тут спостерігається виразна тенденція до суб’єктивізації дійсності, яка згодом розвинулась у "Маї".

3. Сентиментальна лірика ("На цвинтарі", "Моєму серцю", "Ніч", "Меланхолія", "На могилі сестри" тощо), якій притаманний погляд на життя як на "суєту суєт". В ній постають сумні колоритні цвинтарні пейзажі, спокійна природа, що згасає, людська душа, яка втомилась від пошуків та страждань.

4. Історична проза ("Крживоклад", "Сазавський монастир" і декілька менших творів). Психології героїв "Крживокладу", "Сазавського монастиря" (як і пізніше для Вілема) притаманна невмолима детермінованість всіх вчинків (вони страждають за провини інших. Кат (з повісті "Крживоклад") є побічним сином останнього Пржемисловича – Вацлава ІІІ. В його душі поєдналося велике і ганебне, сконцентрувалися суперечності між індивідом та суспільством. Король Вацлав ІУ постає як неврівноважена, самотня і дуже вразлива людина. В свою чергу, його самотність стала причиною багатьох нещасть для держави .

В "Сазавському монастирі" (історія вигнання останніх православних ченців з чеських земель 1096 р.) сконцентровано весь виражальний арсенал Махи. Особливо вражаючою є кольорова гамма в зображенні природи.

5. Твори-візії (видіння) і твори-сни ("Путь Крконошська", "Безсмертна душа", "Повернення"). Сни-візії відігравали велику роль у житті Махи, даючи можливість вільного поводження з дійсністю і створення максимально суб’єктивних образів. Сни були для Махи ірраціональними імпульсами, генетичним складником літературної форми.

Зовнішні події відіграють в сюжетах творів цієї групи мінімальну роль. Головним мотивом є трагічна суперечність між мрією та реальністю. Гармонійний світ природи протиставляється хаотичному, сповненому несправедливостей світу людини.

6. Цикл "Картини мого життя" ("Вечір на Бездєзі", "Маринка" тощо). "Вечір на Бездєзі" є мистецькою обробкою вражень від подорожі в Крконоші (описи колоритних пейзажів, роздуми про загадки людської душі, життя та смерть тощо).

В повісті "Маринка" Маха єдиний раз відступив від правила зображувати відлюдників, штучно витворених особистостей. В ній відсутній романтичний ореол загадковості, мрійливості та містики. Контрасти буття духовно багатої "маленької людини" проявляються у всій жорстокій відкритості. Гармонія мистецтва і душі приречена в жорстокому матеріальному світі. "Маринку" не слід пов’язувати з якоюсь певною особою. Вона була своєрідною мрією Махи, недосяжним ідеалом.

7. Роман "Цигани". В "Циганах" Маха поєднав риси, притаманні тодішній розважальній літературі (заплутаність сюжету, втаємниченість, готичні краєвиди, шляхетні розбійники, непогамовні