БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕДВЕДЄВ Костянтин Стальович

УДК 619: 616.5:636.7

АТОПІЧНИЙ ДЕРМАТИТ У СОБАК

16.00.05 – ветеринарна хірургія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата ветеринарних наук

Біла Церква - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному аграрному університеті

Науковий керівник: доктор ветеринарних наук, професор

БОРИСЕВИЧ ВОЛОДИМИР БОРИСОВИЧ,

Національний аграрний університет, професор кафедри хірургії і хвороб дрібних тварин

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор

ПАНЬКО ІВАН СЕМЕНОВИЧ,

Білоцерківський державний аграрний університет; професор кафедри хірургії;

кандидат ветеринарних наук, доцент

ЮРЧЕНКО ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ

Харківський зооветеринарний інститут, доцент

завідувач кафедри хірургії

Провідна наукова установа: Львівська академія ветеринарної медицини, кафедра хірургії

Захист відбудеться “14“ вересня 2000 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.821.02 при Білоцерківському державному аграрному університеті за адресою: 09111, м. Біла Церква, вул. Ставищанська, 126; навчальний корпус №5, ауд. №1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Білоцерківського державного аграрного університету: м. Біла Церква, Соборна площа, 8/1

Автореферат розісланий “11” серпня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат ветеринарних наук П.О.Стадник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність теми. Вкриваючи тваринний організм ззовні, шкіра, з одного боку, зазнає різноманітних, часто несприятливих впливів, зовнішнього середовища, а з іншого, зберігаючи постійність гомеостазу тваринного організму і являючись важливою його складовою частиною, реагує майже на всі, нерідко малопомітні, зміни останнього. Все це обумовлює різноманітність і складність морфо-функціональних характеристик шкіри, що накладає виражений відбиток на особливості виникнення, клінічного перебігу та функціонування саногенетичних і патогенетичних механізмів хвороб шкіри. Останні за своєю різноманітністю набагато перевищують особливості патологічних процесів у інших тканинах і органах тваринного організму.

Вивчення хвороб шкіри собак у зв’язку зі значною поширеністю, різноманітністю і складністю дерматологічних проблем, представляється досить актуальним, оскільки у науці про ці хвороби залишається ще багато білих плям, та й сама ветеринарна дерматологія помітно відстає від розвитку інших напрямків патології тварин. У значній мірі це обумовлено розпорошеністю основних розділів цієї важливої у практичному відношенні ветеринарно-медичної дисципліни серед інших (патанатомії, терапії, хірургії, паразитології, епізоотології), де дерматологічні проблеми нерідко вважаються другорядними.

Про значну актуальність теми свідчить той факт, що хвороби шкіри у собак реєструються відносно часто – у 30 – 45% випадків усіх хвороб тварин даного роду (В.А.Лукьяновский и др.,1988; А.Д.Белов и др.,1990; В.Б.Борисевич, Б.В.Борисевич, 1996, 1997; P. Preland, 1995).

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація є частиною ініціативної теми кафедри хірургії і хвороб дрібних тварин НАУ, що виконується у відповідності з планом наукових досліджень.

Мета роботи – дати клініко-морфологічну характеристику атопічного дерматиту (АД) у собак, висвітлити основні особливості його патогенезу та розробити раціональні методи терапії.

Для досягнення мети необхідно було вирішити наступні завдання:

а) з’ясувати поширеність дерматитів у собак;

б) визначити клінічні та імунологічні особливості АД у собак;

в) визначити характер тканинних змін при АД у собак;

г) уточнити особливості патогенетично обгрунтованих методів лікування атопічного дерматиту та провести їх порівняльну оцінку;

д)розробити і впровадити пропозиції для спеціалістів ветеринарної медицини щодо діагностики та раціонального лікування АД у собак.

Наукова новизна. Вперше у вітчиззняній ветеринарній дерматології теоретично і експериментально обгрунтовані механізми атопічного запалення основи шкіри у собак, що проявляються порушенням в першу чергу Т-клітинної ланки імунітету, посиленим продукуванням IgE, дегрануляцією тканинних базофілів, судинними реакціями запального характеру, які супроводжуються набряком, дистрофічними і проліферативними змінами епідермісу та основи шкіри, їх інфільтрацією гематогенними та гістіогенними клітинними елементами, гіперплазією, дистрофією та атрофією епідермальних утворень, сосочкового та сітчастого шарів шкіри; це дало змогу уточнити патогенез, з’ясувати характер тканинних змін та запропонувати методи диференціальної діагностики АД серед інших дерматозів у собак.

На підставі проведених досліджень розроблено та впроваджено лікування АД у собак.

Практичне значення виконаної роботи. Вперше проведено комплексне вивчення поширення та особливостей перебігу дерматозів у собак, визначені етіопатогенетичні механізми АД у собак, представлені основні клінічні характеристики хвороби, розроблено диференціальну діагностику та раціональні методи лікування.

Результати досліджень, викладені у дисертаційній роботі, опубліковані у загальнодержавних виданнях та у практичному посібнику з хвороб шкіри у собак та котів.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно виконано весь обсяг експериментальних досліджень, їх наукове обгрунтування, детальний аналіз та узагальнення одержаних результатів.

Апробація результатів досліджень проведена на І, ІІ, ІІІ та ІV-ій Міжнародних науково-практичних конференціях (м. Київ, Україна) у 1995, 1996, 1997, 1998 рр., а також на ювілейній науково-практичній конференції ФВМ НАУ, присвяченій 80-річчю факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету.

Публікації. Результати досліджень опубліковані у трьох статтях, що вийшли у журналах “Ветеринарна медицина України” (1), збірниках наукових праць ФВМ НАУ (1), Білоцерківського держагроуніверситету (1); крім того, видано практичний посібник - К.С. Медведев “Болезни кожи собак и кошек”. – К.: Вима, 1999. – 152 с.

Впровадження результатів досліджень. Одержані результати досліджень використовуються при читанні лекцій та проведенні лабораторно-практичних занять з курсу хвороб дрібних тварин у Національному аграрному університеті, на кафедрі хірургії Білоцерківського державного аграрного університету, на кафедрі хірургії та акушерства Полтавського сільськогосподарського інституту, на кафедрі хірургії Харківського

зооветеринарного інституту, а також при лікуванні тварин у ветеринарних клініках міста Києва та області.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, огляду літератури, вибору напрямків досліджень, матеріалу та методів виконання роботи, викладення результатів власних досліджень, їх аналізу та узагальнення, висновків, рекомендацій виробництву, списку використаних джерел літератури. Дисертація викладена на 136 сторінках машинопису, ілюстрована 17 таблицями, графіком та 8 рисунками. Список використаних джерел літератури складається з 214 найменувань, у тому числі 71 - іноземними мовами.

Вибір напрямків досліджень, матеріал та методи виконання роботи

Робота виконувалася протягом 1993 – 1999 рр. на кафедрі хірургії Національного аграрного університету, у лікарні ветеринарної медицини Ленінградського району та у інших лікувальних закладах ветеринарної медицини м. Києва. Матеріалом для досліджень слугували клінічно здорові та хворі на дерматози собаки різних порід (а також безпородні) різного віку та статі.

Клінічні дослідження включали детальний анамнез, вивчення елементів шкірних уражень у їх динамічному розвитку з урахуванням послідовного перебігу патологічних змін. Для підтвердження та диференціації характеру дерматозу проводили інцизійну біопсію невеличких шматочків шкіри із застосуванням аналгетиків. Зрізи товщиною 8 – 10 мкм фарбували гематоксиліном та еозином, пікрофуксином за Ван Гізон, а також азур-2-еозином та толуїдиновим синім при рН 2,0 і 4,2 (рН перевіряли потенціометром).

Гематологічні показники (кількість еритроцитів, ШОЕ, кількість лейкоцитів, лейкограму) визначали загальноприйнятими методами (И.П.Кондрахин и соавт.,1985); вміст гемоглобіну - гемометром Салі та гемоглобінціанідним методом; вміст білка у сироватці крові – рефрактометром РЛ-2, вміст кальцію – за де Ваардом, неорганічного фосфору – за методом Брігса у модифікації С.А.Івановського.

Лейкограму складали на підставі дослідження мазків крові, пофарбованих за Романовським-Гімза; при цьому підраховували 100 клітин.

Фагоцитарну активність визначали за методиками, наведеними В.Ю.Чумаченком; обчислювали фагоцитарний індекс (ФІ) та фагоцитарне число (ФЧ).

Кількість Т- і В-лімфоцитів визначали методом розеткоутворення з еритроцитами барана у модифікації Е.Ф.Чернушенка. Принцип методу полягає у здатності Т-лімфоцитів приєднувати еритроцити барана і утворювати розеткоподібні з’єднання (Е–РОК). В-лімфоцити утворюють розетки тільки в присутності комплемента (ЕАС-РОК). Розеткою вважали лімфоцит, який фіксував на своїй поверхні три еритроцити барана і більше.

З метою характеристики субпопуляцій Т-лімфоцитів окремо визначали теофілінчутливі клітини (супресори) та теофілінрезистентні лімфоцити (хелпери).

Визначення IgG, IgA, IgM, IgE у сироватці крові проводили методом радіальної імунодифузії (РІД) у агаровому гелі, розробленим Г.Манчіні, а також використовували імуноферментний аналіз (ІФА) із застосуванням діагностикумів виробництва Чехії та Росії.

Ефективність лікування відображають дані таблиць.

З метою достовірної оцінки результатів дослідження застосовували біометричну обробку цифрового матеріалу за Р.Б.Стрелковим (1966).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Загальна характеристика та поширення хвороб шкіри у собак

Із загальної кількості досліджених нами 2717 хворих собак ураження шкіри виявлені у 1084 тварин (39,9%). Значну частину уражень шкіри становлять алергодерматози (15,12%). Це в першу чергу обумовлено тим, що в клінічному аспекті шкіру вважають полем реалізації більшості алергічних реакцій тваринного організму.

АД найчастіше уражуються собаки таких порід (Таблиця 1)

Таблиця 1

Частота АД у собак різних порід

Породи собак | Всього з хворобами шкіри | Хворих на АД | %

Боксер | 152 | 16 | 10,5

Німецька вівчарка | 143 | 14 | 9,8

Сеттер | 139 | 12 | 8,6

Фокс-тер’єр | 131 | 11 | 8,4

Скотч-тер’єр | 72 | 8 | 11

Коккер-спаніель | 87 | 11 | 12,6

Ротвейлер | 96 | 14 | 14,6

Далматин | 71 | 9 | 12,7

Лабрадор | 89 | 10 | 11,2

Інші породи та безпородні собаки | 102 | 12 | 11,76

В С Ь О Г О | 1084 | 117 | 10,79

Клініко-морфологічні та імунобіологічні особливості атопічного дерматиту у собак

АД у собак супроводжується виникненням вогнищ папульозної інфільтрації, ліхеніфікації, множинних екскоріацій, геморагічних кірочок, вираженим свербінням (характерний симптом хвороби).

У виникненні АД суттєве значення має потрапляння антигену через дихальні шляхи, у зв’язку з чим АД нерідко іменують “респіраторним алергічним дерматитом”. Антиген з повітрям потрапляє на слизову оболонку носa, всмоктується у кров та специфічно осідає у шкірі, де зв’язується з реагіновими антитілами, спричинюючи дегрануляцію тканинних базофілів.

З усіх видів пилку рослин найбільш алергічно небезпечним для собак є пилок полину, час цвітіння якого припадає на початок серпня і триває до кінця вересня. Якщо в цей період у собаки спостерігаються симптоми алергії, найбільш вірогідний діагноз хвороби – атопічний дерматит, обумовлений пилком полину. Діагноз підтверджується, якщо у наступному році в цей же час виявляються аналогічні клінічні ознаки.

На протязі року алергічні симптоми першим спричиняє пилок дерев, здебільшого починаючи з квітня; з травня і до кінця червня алергію нерідко обумовлює цвітіння трав. У липні повітря вільне від пилку, і якщо в цей період проявляється алергічне свербіння, то причиною його можуть бути антигени іншого походження, тобто, в залежності від джерела алергену атопія може мати сезонний характер або проявлятися більшу частину року.

У міських собак поява клінічних ознак алергії часто не має вираженого сезонного характеру; вона може проявлятися у зимові місяці, або її симптоми спостерігаються на протязі року. У цьому випадку джерело алергену слід шукати у приміщенні, де утримується тварина; етіологічними факторами можуть бути хатні гриби, кліщі, пил, синтетичні вироби тощо.

Необхідно також враховувати, що алергени та гаптени можуть подіяти і перкутанно або потрапити в організм через рот (останнє явище порівняно рідке).

Ураження виявляються на морді, лапах, грудях, животі, у пахвинних ділянках, вушних раковинах, хвості. Найчастіше уражуються тварини віком від 1 до 3 років.

Часто хвороба перебігає у вигляді періодичних загострень та ремісій. Клінічно ми спостерігали такі форми атопічного дерматиту: 1) еритематозно-бульозну, 2) еритематозно-сквамозну, 3) ліхеноїдну. Еритематозно-бульозна форма атопічного дерматиту клінічно проявляється такими симптомами: еритема, набряк, свербіння; по всьому тулубу виникають пухирі (bulla), які досить швидко можуть регресувати, або під дією розчухування та розгризання лопаються, на цих місцях виникають неглибокі ерозії, вкриті лусками (squama). Набряк зменшується, свербіння та еритема як симптоми залишаються та посилюються; таким чином хвороба переходить у еритематозно-свамозну форму. Собака продовжує розчухувати та розгризати ті місця, у яких свербіння виражене найбільш інтенсивно. Шкіра в цих місцях стає потовщеною за рахунок акантозу. На ній з’являються тріщини, вона грубішає, шершавіє, свербить, вкривається шаром невідторгненого відмерлого епідермісу. Волосся над ділянками запалення випадає. Виникає так звана ліхеніфікація (ліхенізація) шкіри. На цьому етапі маємо справу з ліхеноїдною формою атопічного дерматиту.

Атопічний дерматит супроводжується зниженням бар’єрних властивостей шкіри, що може спричинити ускладнення контактним дерматитом або призвести до інфікування шкіри (вторинні піодермії).

Оскільки атопія – захворювання поліетіологічне, з різноманітними клінічними проявами, її діагностика та лікування досить складні

При гістологічному дослідженні виявлено значне потовщення епідермісу (в нормі 62 – 73 мкм, при АД 168 – 247 мкм), розпушення, міжклітинний набряк, який особливо помітний у продукуючому шарі епідермісу, інфільтрацію останнього мононуклеарними фагоцитами та лімфоцитами. В епідермісі спостерігається утворення пухирців (на межі продукуючого та зернистого шарів), які зливаються між собою та лопаються.

Може розвинутися епідермолітичний гіперкератоз, який представляє собою гістопатологічний симптомокомплекс, характерними ознаками якого є правильна будова базального шару і розрив міжклітинних з’єднань у шипуватому шарі, що супроводжується появою базофільних включень у цитоплазмі, гранулярною дегенерацією із помітним розширенням зернистого шару та збільшенням кількості кератогіалінових тілець різного розміру і форми

у цитоплазмі кератиноцитів, потовщенням рогового шару (компактний гіперкератоз) з елементами паракератозу.

У гострому періоді АД спостерігали явища дистрофії і некробіозу середніх та поверхневих шарів епідермісу, інтенсивно виражене відторгнення частини клітинних елементів з утворенням інтраепідермальних пухирів.

У сосочковому шарі дерми виявляли розширення кровоносних судин малого діаметра, заповнення їх еритроцитами, моноцитами та лімфоцитами; нейтрофільні лейкоцити зустрічалися дуже рідко. Мононуклеари та лімфоцити масово емігрували за межі судинного русла. Спостерігалося також значне розширення лімфатичних судин та виразні явища набряку.

Порівняно рідкий дифузний круглоклітинний інфільтрат, що локалізувався в основному у верхній третині дерми, складався переважно з моноцитів, макрофагів у активованому стані (значне розширення цитоплазми з виразною її вакуолізацією) та лімфоцитів.

Клітинний інтрадермальний інфільтрат включав значну кількість тканинних базофілів, більшість з яких мала нечіткі контури, а їх цитоплазма не містила специфічних гранул. Останні у стані лізування можна було виявити позаклітинно. Таким чином, патогістологічно була встановлена характерна для АД картина масової дегрануляції тканинних базофілів.

При дослідженні крові найбільш чіткі зміни встановлені у лейкограмі при гострому перебігу АД. Кількість базофілів у здорових собак становила 0,6±0,21, а у собак, хворих на АД – 3,2±0,43 (р>0,001), кількість еозинофілів складає відповідно 7,6±0,64 та 13,4±0,86 (р>0,001), лімфоцитів 23,8±2,36 та 10,2±0,64 (р>0,001), моноцитів 8,2±0,64 та 12,0±0,43 (р>0,01).

Результати імунологічних досліджень контрольних та піддослідних тварин ілюструє таблиця 2.

Таблиця 2

Фагоцитарна активність та вміст імуноглобулінів

у сироватці крові здорових та хворих на АД собак

(n = 5)

Показники | Контрольні тварини (здорові) | Собаки, хворі на АД | Р

Фагоцитарна активність нейтрофілів:

-фагоцитарне число

-фагоцитарний індекс |

50,4 ±2,58

4,2 ±0,43 |

23,4 ±5,02

1,6 ±0,43 |

<0,01

<0,01

Імуноглобуліни:

IgA, г/л

IgM, г/л

IgG, г/л

IgЕ, мкг/л |

1,64 ±0,23

0,92 ±0,06

10,6 ±0,3

96,88 ±10,77 |

1,88 ±0,11

1,04 ±0,09

11 ±0,41

241,88 ±30,17 |

>0,05

>0,05

>0,05

<0,01

Як видно з таблиці, АД супроводжується виразним зниженням фагоцитарної активності та індексу фагоцитозу нейтрофільних лейкоцитів.

Різниця у вмісті IgA, IgM, IgG виявилася недостовірною, тобто була практично такою ж, як і у контролі (здорові собаки), в той час як у хворих собак кількість IgЕ значно переважала відповідний показник собак контрольної групи.

Результати аналізу лімфоцитограми та дослідження імунорегуляторного індексу представлено у таблиці 3.

Таблиця 3

Лімфоцитограма та імунорегуляторний індекс

здорових та хворих на АД собак

(n = 5)

Показники | Контрольні тварини (здорові) | Собаки, хворі на АД |

Р

Лімфоцити:

Т-клітини, %;

Т-хелпери, %,

Т-супресори, %,

Імунорегуляторний індекс (Тх/Тс) |

60,4±2,36

45,0±2,79

15,4±2,15

3,01±0,6 |

55,0±2,15

43,25±2,17

9,87±2,43

4,88±1,23 |

<0,05

>0,05

<0,01

<0,01

В-клітини, % | 19,2±3,0 | 25,0±2,36 | <0,01

Нульові лімфоцити (Л0), % |

20,4±3,43 |

20,0±2,35 |

>0,05

Як свідчать ці дані, у собак, хворих на АД, спостерігається достовірне зменшення кількості Т-лімфоцитів та збільшення кількості В-лімфоцитів. Зниження кількості Т-клітин на 60 – 80% супроводжується посиленням гуморальної ланки в середньому на 50 – 75 % (переважно за рахунок IgE – у 2,5 раза). Вважаємо, що це обумовлено, в основному порушенням імунорегуляторного індексу – в нормі 3,01±0,6, а у собак, хворих на АД 4,88±1,23; Р<0,01

Лікування атопічного дерматиту

Місцева терапія полягає у нанесенні на шкіру в ділянці свербіння глюкокортикоїдних мазей (преднізолонової та ін.), які чергують з місцевоанестезуючими (анестезин 5 – 10%), камфорною чи ментолом (1 – 2%); непогано діють мазі, що містять гепарин (гепаринова, гепароід та ін.). Мазі наносили шляхом втирання двічі на день; після вираженого зменшення інтенсивності запальних явищ мазі застосовували раз на день.

Кортикостероїдні препарати виявляють виражену місцеву протизапальну, протиалергічну дію, а також значно послаблюють свербіння, що сприяє більш швидкому завершенню патологічного процесу у шкірі. Поряд з високою ефективністю зовнішні засоби з кортикостероїдами добре сприймаються тваринами і майже не дають таких ускладнень, які спостерігаються при загальній стероїдній терапії. Помічено, що досить ефективно діють зовнішні лікарські форми, які містять фторовані кортикостероїди, – фторокорт, кеналог, синалар, флуцинар та інші. Слід відмітити, що фторовані сполуки більш безпечні від нефторованих аналогів внаслідок більш повільної резорбції через поверхню шкіри. Враховуючи, що алергічні захворювання перебігають із значною фоточутливістю, доцільно застосовувати кортикостероїдні препарати, що поєднують антиалергічну дію із фотозахисним ефектом, наприклад, фенкортозоль.

Застосування антигістамінних препаратів при лікуванні АД виявилося недостатньо ефективним (таблиця 4); найбільш виражений лікувальний ефект був отриманий при використанні кларитину - зменшилася гіперемія, інфільтрація, ліхеніфікація, злущування шкіри в уражених ділянках, але остаточне виліковування наступило лише у 3 собак; у інших тварин після припинення дачі препарату ознаки ураження шкіри проявилися ще більш виразно.

Слід відмітити, що застосування антигістамінних препаратів значно зменшує інтенсивність свербіння на час їх надходження в організм. Це позитивно позначається на перебігу хвороби.

Таблиця 4

Лікувальна ефективність антигістамінних препаратів при АД

Препарат | Доза, г/кг живої маси | Кратність на добу | Тривалість | Кількість хворих | Без змін | Покраще ння | Вилікувалося

Димедрол | 0,03 | 3 | 14 | 11 | 8 | 2 | 1

Супрастін | 0,025 | 3 | 14 | 12 | 7 | 3 | 1

Кларитін | 0,01 | 1 | 14 | 14 | 2 | 9 | 3

Таким чином, застосування антигістамінних препаратів при АД у собак слід вважати недостатньо ефективним. Це пояснюється складними патогенетичними механізмами даного ураження, серед яких вивільнення гістаміну із тканинних базофілів є лише проміжною ланкою.

У сучасній дерматології поширена загальна стероїдна терапія. Оскільки лікування атопічної патології вимагає тривалого часу, то отже із всього спектру глюкокортикоїдів ми віддали перевагу короткодіючому препарату – преднізолону.

Щоб звести до мінімуму ефект пригнічення функції кори надниркових залоз, преднізолон задавали через день в один і той же час. Але на початку курсу лікування денну дозу препарату ділили навпіл і вводили кожні 12 годин, поки не проявлявся бажаний ефект (зникнення свербіння, зменшення еритеми) протягом 2 – 4 днів. Після цього щоденна доза задавалася у один прийом кожні 24 години (протягом 2 – 3 днів). У наступний період чергували щоденне зниження дози глюкокортикоїду з днями застосування початкової дози –у парні дати знижували дозу, а у непарні - задавали початкову кількість гормону. З часом (через 8 – 10 днів) переходили на введення препарату один раз на 48 годин. Як правило, після кожного скорочення нову дозу давали протягом двох лікувальних циклів (4 дні).

Оптимальна терапевтична доза не буває чітко визначеною і залежить від індивідуальної реакції. Вважається, що у собак доза преднізолону 0,5 мг/кг маси на день значно послаблює або припиняє свербіння, а протизапальна доза складає 1,1 – 1,5 мг/кг маси на день.

Собаки, що отримують глюкокортикоїди, повинні бути під постійним лікарським контролем, оскільки можливе виникнення небажаних побічних ефектів. До останніх, що зустрічаються найбільш часто, відносяться: потоншення шкіри, її сухість, а також сухість волосся, гіпотрофія м’язів, діарея, піодермія, дерматофітоз, демодекоз, гепатит, виразка шлунку та дванадцятипалої кишки тощо.

Дані про ефективність преднізолонотерапії для усунення запалення шкіри при АД представлено у таблиці 5.

Таблиця 5

Ефективність застосування преднізолону при лікуванні

запалення шкіри у зв’язку з АД

Вік собак | Доза, мг/кг маси | Тривалість лікування, днів | Кількість собак | Вилікувано | %

6 – 16 місяців | 1,1 | 11 – 14 | 12 | 8 | 66,7

17 – 26 місяців | 1,3 | 13 – 15 | 15 | 9 | 60

27 – 36 місяців | 1,5 | 12 – 21 | 17 | 11 | 64,7

Всього | - | - | 44 | 28 | 63,6

Як видно з таблиці, ефективність преднізолонотерапії запалення шкіри при АД становить 63,6%.

Така відносно низька ефективність лікування АД не могла нас задовольнити. Зважаючи на складний патогенез хвороби та на важливу роль лімфоцитарної системи у проявленні її симптомів, було вирішено доповнити преднізолонотерапію імунокоригуючими засобами, зокрема препаратами тимусу (цитомединами). В основі механізму дії цих препаратів лежить їх вплив на різні ланки імуногенезу, зокрема на дозрівання та диференціацію Т-клітин із клітин-попередників в імунологічно зрілі клітини, що відбувається внаслідок підвищення аденілциклазної активності у цих клітинах. В результаті дозрівання Т-лімфоцити диференціюються на субпопуляції Т-хелперів, Т-кілерів, Т-супресорів, які регулють клітинний та гуморальний імунітет.

Найбільш фізіологічним препаратом цієї групи вважається тималін. Механізм його дії полягає у здатності підвищувати рівень циклічних нуклеотидів мембран Т-лімфоцитів, активізувати процеси проліферації та диференціації Т-лімфоцитів.

Собакам, хворим на АД, використовували удосконалену комплексну схему лікування, поєднуючи застосування преднізолону із введенням тималіну. Останній ін’єктували внутрішньом’язово у дозі 0,3 мг/кг маси один раз на добу протягом 8 – 10 днів; контрольна група хворих на АД собак отримувала стандартне лікування преднізолоном. Результати досліду представлено у таблиці 6.

Таблиця 6

Ефективність додаткового застосування імуностимуляції

та імунокорекції при преднізолонотерапії

Групи піддослідних собак та види лікування | Кількість собак, хворих на АД | Вилікувано | %

Перша група:

Преднізолон (1,1 – 1,5 мг/кг)

та місцеве лікування |

20 |

12 |

60

Друга група:

Преднізолон (1,1 – 1,5 мг/кг), тималін (0,3 мг/кг) та місцеве лікування |

20 |

17 |

85

Р |

- |

<0,01 |

<0,01

Як видно з даної таблиці, комплексне застосування преднізолону, тималіну та місцевої терапії сприяло поліпшенню стану 85% хворих на АД собак, в той час як при використанні преднізолону без додаткового введення у лікувальну схему імунокоригуючої та імуностимулюючої терапії відсоток вилікуваних собак був значно нижчим (60%, р<0,01). Тривалість лікування у першій групі хворих собак склала 11 – 21 день, а у другій – 9 – 14 днів.

Порівняно висока ефективність комплексної терапії обумовлена, в першу чергу, імуностимулюючою та імунокоригуючою активністю тималіну, що документується суттєвими зрушеннями у імунограмі сироватки крові (таблиця 7). Це стосується як IgG, так і IgE, але якщо вміст першого підвищився, то вміст другого знизився. Підвищення вмісту IgG в алергічних реакціях розцінюється як позитивне явище, оскільки ці імунні тіла здатні зв”язувати і нейтралізувати антиген у крові, не допускаючи його реакції з тканинними базофілами, що попереджає дегрануляцію останніх.

Таблиця 7

Лімфоцитограма та імунорегуляторний індекс собак, хворих на АД,

при лікуванні преднізолоном та комплексним методом

(n= 5)

Показники | Лікування преднізолоном | Лікування комплексним методом | Р

Лімфоцити:

Т-клітини, %,

Т-хелпери,%,

Т-супресори, %,

Імунорегуляторний індекс (Тх/Тс) |

58,8±1,08

42,0±1,5

16,8±1,07

2,54±0,26 |

60,2±1,93

40,4±0,86

19,8±2,15

2,1±0,19 |

>0,05

>0,05

>0,05

>0,05

В-клітини, % |

20,2±1,29 | 20,4±0,86 | >0,05

Л0 (нульові лімфоцити), %

Імуноглобуліни:

IgA, г/л

IgM, г/л

IgG, г/л

IgE,мкг/л | 21,8±1,27

1,68±0,21

0,86±0,11

8,4±0,49

141,48±18,86 | 21,4±0,85

1,7±0,36

0,92±0,11

10,6±0,39

115,06±5,97 | >0,05

>0,05

>0,05

<0,05

<0,05

Зменшення вмісту у сироватці крові IgE зумовлювало зниження активності атопічних реакцій, що у кінцевому результаті сприяло значному поліпшенню стану тварини.

Остаточного вилікування добитися не вдалося, оскільки етіопатогенетичні механізми даного ураження генетично обумовлені. Але мало місце значне пом’якшання перебігу хвороби, більш рідке проявлення атопічних реакцій, зменшення кількості рецидивів хвороби.

Як видно з таблиці 7, застосування комплексного лікування собак, хворих на АД, з елементами імуностимуляції та імунокорекції призвело до нормалізації вмісту Т-лімфоцитів загальних, Т-лімфоцитів хелперів, Т-лімфоцитів супресорів, а також В-лімфоцитів. Значно поліпшилися показники імунокоригуючого індексу; у собак, хворих на АД, він був надто високим (4,88±1,23, у контролі 3,01±0,6); після лікування комплексним методом цей індекс знизився до 2,1±0,19 (після застосування преднізолону - 2,54±0,26). Ми вважаємо, що більш низьке значення індексу імунорегуляції у собак після застосування комплексного методу у порівнянні з показниками тварин, яких лікували виключно преднізолоном, носить тимчасовий характер, і, враховуючи більш суттєве збільшення кількості Т-супресорів, може розцінюватися як позитивне явище.

Враховуючи певну шкідливість масованого та тривалого застосування кортикостероїдів, ми розробили також інші, дещо спрощені, але досить ефективні методи терапії АД. Основу такого лікування складає комплексне застосування антигістамінних препаратів, незамінних жирних кислот, а також неспецифічної десенсибілізації (імунотерапії), для якої використовуються білкові речовини (пептон, сироватки, вакцини), препарати з алое тощо. Глюкокортикоїди використовували місцево у вигляді мазей, виключно в зоні ураження.

Лікування проводили за двома схемами.

Перша з них як системну протизапальну терапію включала застосування антигістамінних препаратів – фенкаролу або тавегілу, парантеральне введення незамінних жирних кислот (тетравіт внутрішньом’язово у дозі 1 – 3 мл щотижня), місцево мазь фторокорт.

Друга схема терапії включала такі самі засоби, крім фторокорту, а як засіб десенсибілізації використовували аутогемотерапію (2 – 5 мл аутокрові в залежності від маси тварини через 48 – 72 год). Всі тварини були дегельмінтизовані препаратом Дронтал-плюс та оброблені проти бліх препаратом Тігувон. Результати оцінювали за терміном повного припинення свербежу та часом виникнення рецидивів після закінчення лікування (таблиця 8).

Таблиця 8

Ефективність лікування АД собак (n =6)

Метод лікування | Термін зникнення основних симптомів, днів | Тривалість лікування, днів | Час виникнення рецидивів після припинення лікування, через днів

Схема 1 | 7 – 10 | 30 | 21 – 35

Схема 2 | 5 – 7 | 30 | 47 – 58

Як видно з цієї таблиці, застосування десенсибілізації за допомогою аутогемотерапії є досить дієвим засобом лікування, яке дає змогу більш швидко та надійно контролювати основні симптоми АД – свербіж та еритему, а також лікувати собак з цією патологією без застосування стероїдних гормонів.

Отже, при виборі адекватної терапії собак хворих на АД, виникає необхідність проведення імунокоригуючого лікування, останнє раціонально проводити у комплексі з іншими патогенетично обгрунтованими лікувальними заходами (преднізолонотерапія, місцеве лікування); раціональним також є використання аутогемотерапії, як ефективного засобу десенсибілізації у комплексі із антигістамінними препаратами і незамінними жирними кислотами.

ВИСНОВКИ

1. Хвороби шкіри у собак зустрічаються часто (39,9%) і характеризуються значною різноманітністю етіопатогенетичних механізмів та клінічної картини.

2. Серед хвороб шкіри поширені алергодерматози (15,12%), переважну частку яких складає атопічний дерматит (117 хворих собак із 164 випадків зареєстрованих алергодерматозів, тобто 71,3%).

3. Атопічний дерматит у собак носить всі ознаки алергії реагінового типу, при якій виявляється підвищена кількість базофілів, еозинофілів, моноцитів, а також посилене продукування IgE.

4. На фоні лімфопенії має місце виражене зниження фагоцитарної активності нейтрофілів, дефіцит Т-супресорів, збільшення кількості Т-хелперів та збільшення показника імунорегуляторного індексу (Тх/Тс), що супроводжується наростанням кількості В-лімфоцитів з надмірним продукуванням реагінових антитіл.

5. Хвороба перебігає при активній участі в її патогенезі тканинних базофілів, дегрануляція яких обумовлена взаємодією на їх поверхні антигенів та IgE, внаслідок чого вивільняється гістамін та інші біогенні аміни, що обумовлює запалення.

6. Клінічно відмічаються слідуючі форми АД у собак: 1) еритематозно-бульозна, 2) еритематозно-сквамозна, 3) ліхеноїдна.

7. Атопічний дерматит слід диференціювати від алергічного дерматиту внаслідок укусів бліх, саркоптозу, дерматофітозу, звертаючи увагу на сезонність клінічних проявів, наявність свербіння, результати мікроскопічних досліджень зішкребів шкіри та результати застосування ектопаразитоцидів.

8. Остаточним підтвердженням атопічного характеру дерматиту є визначення вмісту IgE у сироватці крові: в нормі цей показник складає 70,4 – 120,6 мкг/л (96,88 ± 10,77 мкг/л), у стадії загострення (рецидиву) ураження у сироватці крові виявляється 182,8 – 323,4 мкг/л IgE (241,88 ± 30,17 мкг/л).

9. Високоефективним лікуванням атопічного дерматиту у собак є комплексна терапія із застосуванням всередину преднізолону у дозі 1,1 – 1,5 мг/кг маси на протязі 11 – 17 днів з одночасним внутрішньом’язовим ін’єктуванням тималіну у дозі 0,3 мг/кг (8 – 10 днів). Уражені ділянки шкіри необхідно обробляти мазями або лініментами (ментолу, анестезіну, преднізолону, гепаріну тощо), що зменшують свербіння (характерний симптом хвороби) та діють антиалегрічно та протизапально.

10. Ефективним є також лікування атопічного дерматиту у собак, що включає поєднання десенсибілізації за допомогою аутогемотерапії, протизапальної нестероїдної системної терапії та препаратів місцевої дії, які у своєму складі мають кортикостероїди: ін’єкції аутокрові (2 – 5 мл через 48 – 72 год), незамінних жирних кислот (тетравіт внутрішньом’язово у дозі 1 – 3 мл щотижня), задавання всередину фенкаролу або тавегілу і місцева обробка зон ураження маззю фторокорт.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ

Атопічний дерматит у собак (“респіраторний дерматит”) представляє собою атопію реагінового типу, в основі якої лежить спадковий дефіцит Т-супресорів, надмірна кількість Т-хелперів та високий показник імунорегуляторного індексу (Тх/Тс), що призводить до гіперактивації імунокомпетентних клітин, які продукують IgE (реагінові антитіла) у підвищеній кількості. Надмірна кількість останніх провокує патогенетичну ланку шкірного запалення, зумовлюючи дегрануляцію тканинних базофілів з викидом гістаміну (“гормон запалення”).

Діагностику атопічного дерматиту рекомендуємо здійснювати з урахуванням даних анамнезу, згідно з якими виникнення або рецидив хвороби збігається з часом цвітіння вітрозапилювальних рослин, найчастіше полину (серпень, вересень), або спостерігається цілорічно (при алергії до хатнього пилу, хатніх грибків, кліщів, ксенобіотиків тощо). Діагноз також повинен враховувати симптоми ураження (папульозна інфільтрація, ліхенізація, числені екскоріації, геморагічні кірочки, виражене свербіння) шкіри тулуба, пахвин, лап тощо. Атопічний дерматит слід диференціювати від алергічного дерматиту на укуси бліх, саркоптозу, дерматофітозу, демодекозу за такими клінічними ознаками, як наявність/відсутність свербіння, сезонність проявів, реакція на пробне лікування ектопаразитоцидними засобами, а також враховуючи результати мікроскопічних досліджень зішкребів шкіри. Остаточним підтвердженням атопічного характеру дерматиту є визначення вмісту IgE у сироватці крові: в нормі цей показник складає 70,4 – 120,6 мкг/л (96,88 ± 10,77 мкг/л), у стадії загострення (рецидиву) ураження у сироватці крові виявляється 182,8 – 323,4 мкг/л (241,88 ± 30,17 мкг/л) IgE.

Найбільш ефективним лікуванням атопічного дерматиту у собак є комплексна терапія із застосуванням всередину преднізолону у дозі 1,1 – 1,5 мг/кг маси на протязі 11 – 17 днів з одночасним внутрішньом’язовим ін’єктуванням тималіну у дозі 0,3 мг/кг (8 – 10 днів). Уражені ділянки шкіри необхідно обробляти мазями або лініментами (ментолу, анестезіну, преднізолону, гепаріну тощо), що зменшують свербіння (характерна ознака хвороби) та діють антиалегрічно та протизапально.

Іншим досить ефективним засобом лікування атопічного дерматиту у собак є поєднання десенсибілізації за допомогою аутогемотерапії, використання протизапальної нестероїдної системної терапії та препаратів місцевої дії, які у своєму складі мають кортикостероїди: ін’єкції аутокрові (2 – 5 мл через 48 – 72 год), незамінних жирних кислот (тетравіт внутрішньом’язово у дозі 1 – 3 мл щотижня), задавання всередину фенкаролу або тавегілу і місцева обробка зон ураження маззю фторокорт.

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Медведев К.С. Болезни кожи собак и кошек. (Монография). – К.: ВИМА, 1999. – 152 с.

2. Медведев К.С. Атопический дерматит собак и кошек //Здоровье ваших питомцев. – 1999. - №1. - С. 8 - 11

3. Медведєв К., Борисевич В. Атопічний дерматит собак //Вет. мед. України. – 2000. - №2. – С.47 - 48

4. Борисевич В.Б., Медведєв К.С., Борисевич Б.В., Ігнатенко Н.А. Хвороби шкіри у собак //Вісник Білоцерківського держ. аграр. ун – ту. – Біла Церква, 2000. – Вип. 11, ч. 1. – С. 5 - 8

Медведєв К.С. Атопічний дерматит у собак.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.05 – ветеринарна хірургія. – Національний аграрний університет. Київ, 2000.

Дисертація присвячена вивченню патогенетичних особливостей атопічного дерматиту у собак та розробці на цій основі методів раціонального лікування. Доведено, що атопічний дерматит у собак у період виникнення (собаки 1 – 3-річного віку) та загострення супроводжується масовою дегрануляцією тканинних базофілів, запальною реакцією, мононуклеарною та лімфоцитарною інфільтрацією, розпушенням та дистрофією епідермісу. Найбільш часто вражаються ділянки шкіри вушних раковин, пахвин, лап тощо.

Атопічний дерматит у собак має всі ознаки алергії реагінового типу, при якій виявляється підвищена кількість базофілів, еозинофілів, а також посилене продукування IgE. На фоні лімфопенії спостерігається виражене зниження фагоцитарної активності нейтрофілів, дефіцит Т-супресорів, збільшення кількості Т-хелперів та підвищення показника імунорегуляторного індексу (Тх/Тс), що супроводжується наростанням кількості В-лімоцитів з надмірним продукуванням реагінових антитіл.

Високоефективним лікуванням атопічного дерматиту у собак є комплексна терапія із застосуванням всередину преднізолону в дозі 1,1 – 1,5 мг/кг маси на протязі 11 – 17 днів з одночасним внутрішньом’язовим введенням тималіну у дозі 0,3 мг/кг маси (8 – 10 днів). Уражені ділянки шкіри необхідно обробляти мазями або лініментами ментолу, анестезіну, преднізолону, гепарину тощо. Ефективним також є лікування, що включає поєднання десенсибілізації за допомого аутогемотерапії (2 – 5 мл через 48 – 72 год), ін’єкцій незамінних жирних кислот (тетравіт внутрішньом’язово у дозі 1 – 3 мл щотижня) протизапальної нестероідної терапії (всередину фенкарол або тавегіл) та препаратів місцевої дії, які у своєму складі містять кортикостероїди (мазь фторокорт тощо).

Ключові слова: атопічний дерматит, реагінові антитіла, тканинні базофіли, еозинофіли, лімфоцити, імуноглобуліни, кортикостероїди, антигістамінні препарати.

Медведев К.С. Атопический дерматит у собак. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата ветеринарных наук по специальности 16.00.05 – ветеринарная хирургия. – Национальный аграрный университет. Киев, 2000.

Диссертация посвящена изучению клинико-морфологических, патогенетических механизмов и лечения атопического дерматита у собак. Установлено, что болезни кожи у собак встречаются часто (39,9%) и характеризуются значительным разнообразием этиопатогенетических механизмов и клинической картины.

Среди болезней кожи распространены аллергодерматозы (15,12%), преимущественную часть которых составляет атопический дерматит (117 больных собак из 164 случаев зарегистрированных нами аллергодерматозов, то есть 71,3%). Аллергический дерматит у собак носит все признаки аллергии реагинового типа, при которой выявляется повышенное количество базофилов, эозинофилов, моноцитов, а также повышенное продуцирование IgE. На фоне лимфопении имеет место выраженное снижение фагоцитарной активности нейтрофилов, дефицит Т-супрессоров, увеличение количества Т-хелперов и повышение показателя иммунорегуляторного индекса (Тх/Тс), что сопровождается нарастанием количества В-лимфоцитов с чрезмерным продуцированием реагиновых антител.

Болезнь протекает при активном участии в ее патогенезе тканевых базофилов, дегрануляция которых обусловлена взаимодействием на их поверхности антигенов и IgE, вследствие чего высвобождается гистамин и другие биогенные амины, что обусловливает воспаление. Клинически отмечаются следующие формы атопического дерматита у собак: 1) эритематозно-булезная, 2) эритематозно-сквамозная, 3) лихеноидная.

В диагностике атопического дерматита большое значение имеет анамнез с установлением времени года и месяца, когда отмечается возникновение и обострение (рецедив) болезни, что преимущественно совпадает с цветением ветроопыляемых растений, пыльца которых является наиболее типичным аллергеном атопической реакции. Окончательным подтверждением атопического характера дерматита является определение содержания иммуноглобулина Е в сыворотке крови: в норме у собак этот показатель составляет 70,4 – 120,6 мкг/л (96,88±10,77 мкг/л), а в стадии обострения (рецидива) поражения в сыворотке крови выявляется 182,8 – 323,4 мкг/л (241,88±30,17 мкг/л).

Высокоэффективным лечением атопичского дерматита у собак является комплексная терапия с применением внутрь преднизолона в дозе 1,1 – 1,5 мг/кг массы на протяжении 11 – 17 дней с одновременным внутримышечным инъецированием тималина в дозе 0,3 мг/кг массы (8 – 10 дней). Пораженные участки кожи следует обрабатывать мазями или линиментами (ментола, анестезина, преднизолона, гепарина и др.), что уменьшает зуд (важное патогенетическое звено болезни) и действуют антиаллергически и противовоспалительно.

Эффективным является также лечение атопического дерматита у собак, которое включает сочетание десенсибилизации при помощи аутогемотерапии (2 – 5 мл через 48 – 72 часа), инъекций незаменимых жирных кислот (тетравит внутримышечно в дозе 1 – 3 мл еженедельно) противовоспалительной нестероидной системной терапии (дача внутрь фенкарола или тавегила) и обработка зон поражения мазью фторокорт.

Ключевые слова: атопический дерматит, реагиновые антитела, тканевые базофилы, эозинофилы, лимфоциты, иммуноглобулины, кортикостероиды, антигистаминные препараты

Medvedev K.S. Atopic dermatitis of the dog.

The dissertation is devoted to study of pathogeniticity features of a atopical dermatitis in dogs and methods of rational treatment development on this basis. It is proved, that an atopical dermatitis in dogs during occurrence (dog 1 – 3 years of age) and exacerbation are accompanied by mass degranulation of fabric basophils, inflammatory reaction, mononucler and lymphocytic infiltration, loosening and dystrophia og a epidermis. Most sites of a skin of auricles, inguen, extremities and other sites frequently are amazed.

The atopical dermatitis at dogs has all attributes of an allergy of the reagin type, at which re observed the raised quntity of bsophils, eosinonocytes, and also amplified production IgE. On a background of a lymphopenia the expressed dropping of cytophagous activity of neutrophils, deficiency T-supressions, augmentation of