Інститут педагогіки АПН України

Ніколенко Лідія Тимофіївна

УДК 37(091)(477)”19”+373.31

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ

СПАДЩИНІ Я.Ф.ЧЕПІГИ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ -— 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України.

Науковий керівник – доктор психологічних наук, професор Фурман Анатолій Васильович, директор інституту експериментальних систем освіти при Тернопільській академії народного господарства, м.Тернопіль.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України Савченко Олександра Яківна, віце-президент Академії педагогічних наук України;

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Філоненко Сергій Миколайович, директор Інституту дистанційного навчання Міжрегіональної Академії управління персоналом, м.Київ.

Провідна установа: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м.Київ.

Захист відбудеться “14” вересня 2000 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України (04053, м.Київ, вул. Артема, 52-Д).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій частині Інституту педагогіки АПН України.

Автореферат розіслано “30” червня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.П.Легкий

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Утвердження державотворчих процесів в Україні потребує якісних змін у галузі освіти, обгрунтування мети, змісту, методів навчання та виховання, які сприяли б формуванню соціально активної, творчої і гуманної особистості. Важлива роль у цьому належить початковій школі, яка покликана забезпечити умови для повноцінного духовного і фізичного особистісного розвитку дітей, дати їм базові уявлення про рідний край та навколишнє середовище, сприяти морально-естетичному розвиткові, сформувати бажання й уміння навчатися.

Пошук шляхів вирішення цих актуальних завдань початкової освіти вимагає переосмислення історії української освіти і педагогіки, об’єктивного висвітлення педагогічних поглядів (концепцій) національних учених-просвітителів, які своєю самовідданою працею забезпечували культурний розвиток шкільної справи. Невичерпно живильним джерелом для цього є вивчення спадщини видатних українських педагогів.

До когорти відомих педагогів, які поряд з С.Русовою, Я.Яремою, Т.Лубенцем, І.Стешенком зробили вагомий внесок у розвиток початкової освіти та педагогічної думки в Україні на початку ХХ ст., належить Яків Феофанович Чепіга (1875 – 1938рр.) – громадський і державний діяч, автор проекту української школи, українських шкільних підручників, наукових праць з теорії та методики початкового навчання. Педагогічні монографії, статті, підручники та посібники Я.Чепіги у 20-30-і роки користувалися широкою популярністю серед українського вчительства. Найбільш відомі з-понад 150 наукових праць Я.Чепіги: “Самовиховання вчителя”(1914р.) “Трудовий принцип і метод” (1920р.), “Азбука трудового виховання” (1922р.), “Практична трудова педагогіка” (1924р.), “Методика навчання в трудовій школі першого концентру” (1930р.). Учений утверджує єдину трудову вільну українську школу, школу праці, свободи й радості, яка збуджує і розвиває творчі сили й життєрадісні почуття, стимулює дитину розвиватися і самовдосконалюватися.

Актуальність грунтовного вивчення педагогічної спадщини Я.Чепіги зумовлена не тільки пізнавально-історичним інтересом до його науково-методичних надбань, а й соціальною потребою глибоко розкрити теоретико-прикладні завдання сучасної системи початкового навчання.

Життєдайним для творчості вченого-педагога був складний історичний період суспільного життя українського народу, коли обстоювалась незалежність Української Народної Республіки, відроджувалися національні наука, освіта та культура. Це період українізації шкільництва, налагодження видавничої справи, проведення наукових досліджень, впровадження інноваційних підходів до організації навчання.

Тогочасне передове педагогічне мислення полягало, передусім, у спрямуванні на нові цілі, завдання й, відповідно, на новий зміст навчання і виховання в українській школі. Мета виховання все більше пов’язувалась з національно-державницьким устроєм в Україні, гуманізмом і високою моральністю самих педагогів.

Теоретико-методологічні засади початкового навчання і виховання, висунені й обгрунтовані Я.Чепігою, були зорієнтовані на загальнолюдські цінності. У своїх працях учений відстоював тезу взаємозалежного розвитку розумових, духовних і фізичних сил.

Заслуга Я.Чепіги полягає в тому, що він один з перших в Україні, наслідуючи К.Ушинського, за нової історичної ситуації науково обгрунтував принцип зв’язку навчання з фізичною працею, розкрив її важливе значення для формування особистості. Я.Чепіга показав, що праця сприяє розумовому, моральному, естетичному та фізичному розвиткові дитини і є необхідною умовою виховання загальнолюдських цінностей. Ці погляди Я.Чепіги на роль праці у справі формування особистості і підготовці її до практичної діяльності не втратили актуальності і науково-практичного значення.

Водночас великий науковий і методичний доробок ученого, його творче життя і діяльність донині не знайшли належного науково-теоретичного осмислення у контексті побудови системи національної освіти суверенної України. Поодинокі публікації сучасних дослідників (В.Демчук, Ж.Дільченко, В.Зайченко, З.Палюх, Г.Савицької та ін.) не дають цілісного уявлення про науково-педагогічну систему Я.Чепіги. До того ж недостатньо вивчена його професійна творчість періоду 1933 – 1937рр. та під час ув’язнення.

Отже, тема дисертаційного дослідження є педагогічно значущою.

Наукову діяльність Я.Чепіга розпочав на початку ХХ ст. В журналах “Світло” , “Вільна українська школа” (Київ), “Учитель” (Львів) часто виходять його публікації. Теми статей вражають своєю різноманітністю, хоча молодого вченого дедалі більше хвилюють проблеми початкової освіти в Україні. Я.Чепіга створює буквар, читанку та математику для першого, другого, третього та четвертого класів, розробляє методичні рекомендації щодо їх використання. Прикметно те, що всі вони були написані українською мовою та вирізнялися пізнавальним змістом і соціальною спрямованістю, відбивали селянський побут українців. Звідси непересічне значення педагогічних поглядів Я.Чепіги: демократизм щодо обстоювання засад нової національної школи з рідною мовою викладання; творення навчальних програм, підручників, що формують громадянську свідомість вчителів і дітей та сприяють духовному відродженню народу. Тому внесок Я.Чепіги в наукове пізнання закономірностей національної школи очевидний і незаперечний. Тези, висловлені ним на початку століття, що минає, актуальні й на сучасному етапі духовного відродження України.

Я.Чепіга мав великий досвід освітньої діяльності: вчителював у школах Донбасу, завідував курсами підвищення кваліфікації вчителів, керував дошкільним відділом секцій дитячих будинків, був експертом початкових шкіл м.Києва, працював деканом дошкільного факультету, обіймав посаду проректора Інституту народної освіти в м. Києві, був одним із організаторів педологічного інституту в м. Києві, який згодом було реорганізовано в науково-дослідну кафедру педології, де вчений очолив секцію практичної педагогіки. У 1925 р. Я.Чепігу затверджують членом Державного науково-методичного комітету Наркомосу, де він відповідав за консультування і рецензування окремих спеціальних видань з питань соціального виховання. З 1924 р. Я.Чепіга працює на кафедрі педології Харківського інституту народної освіти та керує секцією методики і дидактики; з 1926 по 1933 рр. – співробітник Українського інституту педагогіки.

Як свідчать архівні документи, в 1937 р. Я.Чепіга був заарештований та особливою трійкою позбавлений волі на 10 років. За даними адміністрації Північно-Східного табору Магаданської області, вчений помер 22 серпня 1938 р. Рішенням особливої трійки від 21 лютого 1940 р. (“після смерті вченого”) справа була переглянута і строк позбавлення волі знижений до п’яти років. Військовий трибунал Київського округу м. Харкова 5 квітня 1958 р. справу Якова Феофановича Чепіги “припинив за відсутністю складу злочину”. Цим самим ученого було реабілітовано.

Наукові праці та організаторський талант Я.Чепіги мали непересічне значення для реформування змісту, форм, методів, засобів початкової освіти в Україні. Це і зумовило актуальність дисертаційного дослідження та визначило його тему: “Теоретичні засади навчання і виховання молодших школярів у педагогічній спадщині Я.Ф.Чепіги”.

Виходячи з актуальності названої теми, її суспільної важливості, визначені об’єкт, предмет і мета дослідження.

Об’єкт дослідження - науково-педагогічна спадщина Якова Чепіги.

Предмет дослідження – розв’язання Я. Чепігою проблем навчання і виховання учнів початкових класів.

Мета дослідження – проаналізувати основні науково-педагогічні ідеї Я.Чепіги щодо ефективного навчання і виховання молодших школярів.

Завдання дослідження:

1. Визначити роль і місце педагогічних поглядів Я.Чепіги у справі розвитку вітчизняної педагогічної думки.

2. Проаналізувати теоретичні засади навчання і виховання молодших школярів у працях Я.Чепіги і розкрити значення для сучасної початкової школи.

3. Визначити вплив основних ідей Я.Чепіги на розвиток освіти, навчання та виховання і їх застосування у сучасній початковій школі України.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання і вимоги до принципів об’єктивності, всебічності, історичності в аналізі педагогічних фактів; положення про діалектичну єдність загальнолюдського і національного, гуманістичні цінності та високе покликання людської особистості; висновки про культуротворчу сутність освіти у процесі виховання молодших школярів; зв’язок історії із сучасним життям і доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів у сучасній освітянській практиці.

Джерелознавчу базу дослідження складають педагогічні та методичні праці, підручники Я.Чепіги, фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (Ф.166). Важливим джерелом інформації була періодична преса досліджуваного періоду, а також неопрацьовані архівні матеріали про життя і діяльність ученого-патріота, довідниково-бібліографічна література, збірники документів, дисертаційні дослідження, літературно-публіцистичні статті про вченого.

Методи дослідження: науково-історичний, проблемний і логічний аналіз, історико-педагогічні порівняння педагогічних праць Я.Чепіги з роботами його сучасників і попередників. Методологічною основою проведеної аналітичної діяльності є теоретичні знання, взяті з філософської, історичної, психолого-педагогічної, методичної літератури, вивчення архівних матеріалів, наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників. Важливе значення мав також системно-структурний метод, що дав змогу узагальнити та класифікувати розрізнену в часі науково-педагогічну інформацію.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: ––

у ньому вперше здійснено цілісний аналіз діяльності, теоретичних і практичних проблем початкового навчання і виховання у теоретичній спадщині Я.Чепіги; —

на матеріалах архівів, преси, теоретичних праць, підручників, методичних рекомендацій Я.Чепіги висвітлені завдання, зміст, принципи, методи початкової освіти в педагогічній системі вченого;—

виявлені прогресивні тенденції організації національного виховання школярів, обгрунтовано шляхи впровадження результатів педагогічної діяльності Я.Чепіги у навчально-виховний процес початкової школи; —

збагачено українську освіту новими історичними фактами, розкрито невідомі фрагменти життя та діяльності Я.Чепіги.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що отримані в результаті дослідження висновки сприятимуть збагаченню історико-педагогічного знання, відродженню спадщини Я.Чепіги, творчому використанню науково-педагогічних здобутків ученого в теорії та практиці сучасної початкової освіти. Зібрані й узагальнені наукові дані дадуть змогу урізноманітнити зміст курсу історії педагогіки для педагогічних вузів та університетів, сприятимуть написанню підручників з історії української педагогіки та розробленню спецкурсів та спецсемінарів. Вони можуть також бути використані педагогами для підвищення ефективності навчання і виховання молодших школярів, удосконалення національної системи підручникотворення.

Вірогідність наукових результатів дослідження забезпечується методологічною обгрунтованістю вихідних позицій дисертації, опорою на значний обсяг архівних джерел з проблеми дослідження, грунтовним науковим аналізом фактологічного матеріалу і його висвітленням в історико-генетичному, порівняльно-історичному, логічному і філософському аспектах пізнання.

Апробація та впровадження результатів. Основні положення та результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри експериментальних систем освіти ДАККО, кафедри післядипломної освіти ЦІППО та лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у ході їх обговорення на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Філософія сучасної освіти та стан її розробки в Україні” (Київ, 1996 р.), “Управління національною освітою в умовах становлення і розвитку української державності” (Київ, 1998 р.) та підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Державної академії керівних кадрів освіти (1996-1999 рр.)

Висновки та рекомендації дослідження використовувалися в навчальному процесі Державної академії керівних кадрів освіти при викладанні спецкурсів у розділах “Історія педагогічної думки”, “Інноваційний аналіз розвивального навчання”.

Зміст основних положень дослідження відображено у дев’яти одноосібних публікаціях у наукових журналах і збірниках тез.

Структура дисертації.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, проміжних і загальних висновків, додатків, списку використаної літератури, додатків. Зміст викладено на 172 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дається загальна характеристика дослідження, обгрунтована його актуальність, визначені об’єкт, предмет, мета і завдання, розкриті теоретичне і практичне значення, сформульовані основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Проблеми початкової освіти у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ століття”, який складається з трьох підрозділів, аналізується стан початкової освіти і педагогічної науки наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. та роль науково-педагогічної системи Я.Чепіги у розвитку української школи.

Велику шкоду українському народові завдала дореволюційна система освіти, побудована на засадах становості. До того ж, чужа мова разом із становою системою освіти і чужим російським змістом навчання гальмували розвиток науки. Така школа сприяла денаціоналізації і деморалізації народу. Проти реакційної політики царизму в сфері народної освіти виступила прогресивна громадськість. Природно, що розбіжність поглядів різних класів і партій дореволюційної Росії на розвиток освіти знайшло відображення у педагогічних публікаціях.

Найреакційнішою теорією була “теорія” початкової освіти, яку обстоювали педагоги правлячої еліти — монархісти. Освітню роботу в народній школі вони зводили до засвоєння формальних навичок читання, письма, рахунку і не ставили завдання розвивати розумові здібностей дітей. Проти офіційного, релігійно-монархічного напряму в початковій освіті виступали педагоги з демократичного табору: Х.Алчевська, С.Васильченко, Б.Грінченко, Т.Лубенець, С.Русова, Я.Чепіга. Загальна початкова освіта, на їхню думку, покликана забезпечити науковість змісту і методів навчання, умови для виявлення самостійності й активності учнів, розвитку їхніх інтелектуальних сил і творчих здібностей. Вони прагнули замінити схоластичну, авторитарно-догматичну відірваність навчання від життя новою педагогічною системою, яка б задовольняла життєві потреби народу.

Шовіністична політика російського уряду щодо України, вилучення української мови зі школи призвели до занепаду національної самосвідомості українців. За рівнем освіченості український народ значно відставав від росіян та народів Західної Європи.

Шкільна дореволюційна система освіти мала антисуспільний характер. Це виявилось через обмеження навчання дітей селян і робітників рамками нижчої школи.

Отже, стан початкової освіти наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. в Україні свідчив про те, що тогочасна політика в галузі освіти обходила увагою потреби соціального, економічного і культурного розвитку суспільства. Початкова освіта в дореволюційній Росії не могла бути ні загальнодоступною, ні обов’язковою. Це викликало справедливий протест прогресивної громадськості. Так, на сторінках журналу “Світло” виступили педагоги демократичного напряму, які порушили питання про необхідність перебудови школи відповідно до реальних потреб народу. Провідні автори-науковці С. Русова, С. Єфремов, С.Черкасенко, Я.Чепіга широко обстоювали національні ідеї, проводили роботу, спрямовану на відродження української мови, освіти, української видавничої справи. Особливо це характерно для педагогіки початкової освіти, якою займалися Я.Чепіга, Т. Лубенець, С.Ананьїн, В.Родников, М. Ланге, О.Флеров, Б.Грінченко, Л.Глібов, Х.Алчевська та ін.

Після Лютневої революції 1917 р. просвітницькі діячі продовжували активно працювати над створенням моделі національної школи (українська мова викладання, українознавчі предмети, підручники рідною мовою, спеціальна підготовка вчителя, національна система виховання). Саме в цій сподвижницькій роботі вирізняється демократична постать Я.Чепіги як основоположника національної початкової освіти в Україні.

Понад 40 років видатний педагог, психолог, методист і громадський діяч самовіддано працював на ниві української освіти. Особливого розквіту науково-педагогічна та освітянська діяльність Я.Чепіги досягла в 20-і роки, за часів піднесення і бурхливого розвитку національної культури, поширення ідей трудової школи та вільного виховання. Для Якова Феофановича це був період нових починань, побудови новітньої за формою і за духом школи, руху за рідну школу й освіту, звернення до зарубіжних концепцій виховання та навчання дитини.

На початку 30-х років в Україні встановлюється державноцентралізована, недемократична система, партійними постановами й урядовими декретами переривається прогресивний розвиток науки. Я.Чепіга хоч і продовжував освітню діяльність, але змушений був залишити науково-дослідну роботу з педагогіки. Плідно працюючи над методичним забезпеченням початкової школи, Я.Чепіга одним із перших створив україномовні підручники, в яких навчальний матеріал враховував психофізіологічні особливості дитини.

Проведене нами дисертаційне дослідження дозволяє стверджувати важливість внеску Я.Чепіги у розвиток педагогічної науки, розв’язання проблем навчання і виховання молодших школярів.

Формування національної свідомості, за Чепігою, здійснюється на уроках рідної мови, літератури, природознавства. Пізнати світ можна лише в діяльності, тому знання повинні мати практичний характер. Важливою умовою виховання є природне середовище. Розвиток особистості відбувається через взаємодію біологічного і соціального в процесі безпосередньої діяльності. Я.Чепіга, як і Шопенгауер, надавав великого значення вихованню волі дитини, адже коли свідомість втрачає волю, то зникає індивідуальність. Учений вважав, що прилучення учнів до суспільства (“соціалізація“) – одне з найбільш важливих завдань початкової школи. Він виступав за те, щоб навчання було швидке, доступне, послідовне і грунтовне, щоб викликало насолоду й приводило всіх до істинної науки, добрих звичок.

Основні принципи навчання в початковій школі на думку вченого, – це гуманізація, диференціація та інтеграція, а результатом повноцінного процесу навчання є формування творчої особистості.

У другому розділі “Погляди Я.Чепіги на виховання молодших школярів у контексті ідей сучасної початкової школи” розкривається сутність поглядів ученого

на ідею та концепцію національного виховання, аналізується його внесок у розроблення напрямів змісту трудового і морального виховання молодших школярів, вимог до особистості вчителя початкових класів, показано практичне застосування педагогічних ідей ученого в сучасній початковій школі.

У першому підрозділі другого розділу основна увага приділяється ідеї національного виховання, яка у творчості Я.Чепіги грунтується на принципах культуровідповідності, народності, гуманізму, демократизму і зв’язку з життям народу. Отже, воно не суперечить природі і водночас має загальнолюдський вимір — зберегти людську природність без порушення гармонії духовного і фізичного життя. Таке виховання спирається на культурний та історичний досвід народу, його традиції, звичаї, обряди. Я.Чепіга обстоював етнопедагогіку, значення якої полягає у єдності життя народу, його історії, ментальності, де вирішальну роль відіграє рідна мова. Я.Чепіга визначав мету національного виховання так: підвищення рівня грамотності в Україні та надання найширшим колам простих людей можливості позбутися неуцтва, злиденності, реалізувати свої творчі потенції, щоб “стати до корисної і щирої праці для свого народу”. Одним з важливих завдань також є сприяння процесу самоусвідомлення українців, розвиткові етнокультурної своєрідності народу, запобігання асиміляції за умов офіційного невизнання української нації царським урядом, виховання покоління громадян, яке через показ світові національних здобутків буде спроможне “принести щось своє власне на вівтар загальнолюдської культури, завдяки чому отримає визнання і знайде почесне місце серед інших культурних націй”.

Згідно з переконаннями вченого, школа має бути національною: якщо вона ухиляється від виховання національних рис, то знижує творчу енергію дитини, й, природно, ослаблює сили, культурний потенціал народу. А чужа мова й освіта не сприяють духовному самовдосконаленню. Чужомовно здобута наука позбавляє систему освіти належного виховного впливу.

Ідея національного виховання має непересічну цінність і є осердям освіти і виховання в сучасній початковій школі.

Аналіз наукових праць Я.Чепіги про трудове виховання показує, що вчений добре розумів вплив праці на формування особистості. На його думку, ручна праця у початковій школі має підстави стати головним двигуном розумового розвитку дитини, оскільки покликана розвивати не тільки органи відчуття і м’язи, а й розум і волю, уяву і фантазію, збуджувати самодіяльність і творчість, отже сприяти гармонійному розвиткові дитячого організму.

Найважливіший чинник такого виховання – творча праця як основний засіб задоволення фізичних, моральних і естетичних потреб особистості, планування її моральних рис, волі і характеру. У вільній творчій праці виховуються моральні риси і якості людини, її творчі здібності, воля і характер, – стверджував учений.

Творча праця збуджує думку, формує нові уявлення і “відвертає людину від моральної розпусти й запобігає розумовій перевтомі”. Отже, за Я.Чепігою, праця – це джерело радості, бадьорого духу, морального і фізичного здоров’я. Звідси – можливість школи сприяти моральному вихованню молодших школярів. (див. “Моральне внушіння в справі виховання” (1913р.), “Страх і кара” (1912р.), “Самовиховання вчителя” (1913р.), “Розмови про виховання дитини” (1914р.).

Основи такого виховання — гармонія національних і загальнолюдських цінностей, у яких конкретизуються вимоги суспільства до людини. Найважливішими чинниками, за переконанням ученого, тут є “біологічні, соціальні і власне виховні, які поєднує енергія творчої особистості через любов до ближнього, альтруїзм, милосердя, правдивість, совість”.

Зазначені особистісні риси найкраще розвиваються у рідномовному середовищі, переважно шляхом впливу культурно-історичної спадщини, осмислення й розв’язання морально-етичних проблем. Тому вирішального значення набуває зміст родинного виховання: тільки в родині створюються передумови для належного оволодіння культурно - історичною спадщиною народу, на її засадах формуються милосердя, доброта, справедливість, сумлінність, чуйність, правдивість, співчуття.

Життєвим способом виховання чуйності у молодших школярів, на думку Я.Чепіги, має бути організація суспільно корисної праці, яка дозволяє одночасно розширити досвід спілкування і залучити до чужих переживань.

Вихованню людських почуттів сприяють впливи, які викликають позитивні емоції, задовольняють духовні потреби особистості.Я.Чепіга надавав виняткового значення гуманному ставленню до дитини, яке передусім залежить від духовного складу вчителя — моральної чистоти, громадянської позиції, етичної культури. Особистісні риси педагога невід‘ємні від професійних: любові до дітей, психологічної грамотності, педагогічного такту тощо.

Отже, Я.Чепіга — автор концепції нової української початкової школи, у якій чільне місце посідає ідея національного, трудового і морального виховання. Погляди вченого були спрямовані на національне світобачення: через усі його твори проходить ідея навчання рідною мовою, виховання історією, обрядами, звичаями, фольклором, тобто тими засобами народної педагогіки, які сприяють формуванню гармонійно розвиненої особистості, викликають почуття національної гідності й гордості за свою Батьківщину. Водночас його методична система увібрала надбання передової вітчизняної педагогічної системи та зарубіжної думки, традиції національної культури.

У третьому розділі “Дидактичні погляди Я.Чепіги та використання їх у практиці сучасної початкової школи” аналізуються зміст, завдання, принципи, методи і форми початкового навчання. Прогресивному розвиткові теорії навчання сприяла критика змісту навчання дореволюційної народної школи. Огріхи в знаннях дітей передусім зумовлені, на думку вченого, неправильним визначенням мети і завдань початкової освіти. Своєю діяльністю він утверджував нові орієнтири в роботі початкової школи. Школа покликана допомогти дитині виявити все те найкраще, що закладено в ній природою, тобто пізнавальні, творчі, ціннісні, художні та інші здібності. При цьому визначальну роль, на думку вченого має така тріада потенцій: пізнавальні (розум), ціннісно-орієнтаційні (почуття), творчі (діяльність і воля). З цією метою він навіть радив увести до програми початкової школи спеціальний розділ “Розвиток зовнішніх почуттів”.

Завдання, які ставив Я.Чепіга перед початковою школою, вимагали всебічного оновлення змісту навчальної роботи, що має бути організований не тільки як основа наукових і корисних для життя знань, а й виховувати риси української ментальності, любов і повагу до праці і людей праці.

Ефективність навчання залежить від якості підручника та мови, якою він написаний. З огляду на це, Я.Чепіга створює підручники і посібники для початкової школи на засадах української ідеї. Такими є підручники з читання, арифметики: “Життя та числа”, “Задачник за комплексами для 1,2,3,4 року навчання”, “Веселка, перша читанка після букваря”, “Промінь, читанка. Рік другий”. Утверджуючи первинність національного в цих навчальних виданнях, учений прагне доступними засобами дати дітям знання про рідний край, розвинути любов до свого народу, його традицій і звичаїв.

Я.Чепіга не тільки створював підручники, а й писав методичні посібники, серед яких “Методика роботи з підручниками математики, 1 рік навчання”, “Методичні замітки до навчання грамоти за звуковим методом”, “Методичні поради до роботи з читанкою першого класу”. Особливою популярністю у педагогів користувалася “Методика навчання в трудовій школі першого концентру”, що на той час була єдиним посібником, у якому давалися поради щодо змісту, структури, методів і форм навчання молодших школярів.

До набору дидактичних принципів початкового навчання Я.Чепіга відносить: принципи природовідповідності, гуманізації, взаємозв’язку, навчання і розвитку, наочності, зв’язку навчання з життям, розвивального навчання, народності, рухової діяльності, системного і послідовного навчання, трудовий принцип. Він розглядає ці принципи як соціально організовану пізнавальну діяльність учнів, результати якої залежать від повноти реалізації їх вимог. Останні випливають із законів навчання і суспільних норм та є передумовою підвищення ефективності педагогічного процесу. Функціонуючи взаємозалежно, дидактичні принципи створюють цілісну систему наукового забезпечення результативного навчання.

Підходи до вибору форм і методів навчання Я.Чепіга обгрунтовує з огляду на конкретні умови і основи пізнання. Виділяє аналітичні методи, коли вчитель розкладає поняття на елементи і показує роль кожного в пізнавальній системі; генетичні методи, коли досліджується процес виникнення знань, їх розвиток. При цьому генетичні методи вчений поділяє на сократівський - шлях добування знань показує вчитель, та евристичний, коли учні під керівництвом учителя самостійно відкривають нові знання.

Я.Чепіга обгрунтував цінний для розвитку навчання грамоти спосіб паралельності. Суть його полягає у тому, що зміст уроків читання і письма розкривається у тісному взаємозв’язку і взаємозумовленості навчальних предметів на загальній мовленнєвій базі законів усної і писемної мови учнів. На його думку, звуки нашої мови треба вивчати у чіткій послідовності: спочатку повинні вивчатися звуки котрі вимовляються легко; потім — вузькі -я.ю,є,Ї. Вивчення приголосних учений радив розпочинати з сонорних -р,л,м,н , потім -з,в,ж. Важкими для зливання з голосними звуками є проривні приголосні-б,п,к,т,д,г, а ще важчими — шиплячі - ч,ш,щ,котрі й вивчаються останніми.

Учений удосконалив звуковий метод навчання. Зокрема, він розробив систему звукових аналітико-синтетичних вправ — виділення у слові одного із звуків, додавання звука до слова, поділ слова на склади і слів на звуки, відгадування складу слова, зіставлення слів, які різняться одним звуком, розпізнавання відомого звука в інших словах тощо. У роботі аналізуються різні методи навчання грамоти, що дуже важливо для сучасної школи.

Яків Феофанович радив навчати письма аналітичним і синтетичним методом. Серед способів навчання письма виділяв стигмографічний (обведення літер), тактильний (вживання такту при написанні), лінійний і генетичний. Щоб навчити дітей грамотно писати, доцільно, вважав учений, використовувати різноманітні вправи, але перевагу віддавати списуванню з промовлянням слів пошепки.

Навчаючи грамоти, педагог має зосереджувати увагу на звуковому аналізі слова, розмежуванні понять звука і букви, встановленні певного порядку звуків під час вивчення рідної мови.

Водночас учений підкреслював, що ніякі методи не допоможуть, якщо навчання не буде проводитися рідною мовою .

Отже, рекомендації вченого щодо навчання грамоти є цінним творчим внеском у методику початкової освіти української школи. Сучасна початкова школа використовує творчі напрацювання Я.Чепіги, а саме: принцип паралельного навчання читання і письма у букварний період, що передбачає виконання дітьми орфографічних завдань у загальній системі роботи вчителя з розвитку писемного мовлення; систему звукових аналітико-синтетичних вправ при навчанні грамоти; різноманітні творчі вправи, що сприяють виробленню грамотного письма; різні способи навчання письма.

Висновки

В історію вітчизняної освіти кінця ХІХ- початку ХХ ст., розвитку передової наукової теорії і вчительської практики Я.Чепіга ввійшов як видатний педагог-демократ, автор наукових праць, підручників і методичних посібників для початкової школи.

Виконавши історико-педагогічне дослідження наукової спадщини відомого вченого, ми дійшли висновків:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Я.Чепіга був переконаний, що зміст освіти і виховання повинен розвивати індивідуальні здібності дітей, їхні інтелектуальні можливості. Такі підходи до навчання і виховання характерні і для сучасної початкової школи.

Таким чином, розв’язання проблем теоретичних засад початкового виховання і навчання у наукових працях, підручниках, методичних рекомендаціях Я.Чепіги є не тільки вагомим внеском в історичний розвиток дидактики початкової школи, а слугує і сьогодні розвиткові і вдосконаленню теорії та методики початкового навчання.

Переосмислення і використання праць Я.Чепіги має стати одним із джерел оновлення національної початкової школи України.

Основні положення дослідження відображені автором у таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

АНОТАЦІЇ

Ніколенко Л.Т. Теоретичні засади навчання і виховання молодших школярів у педагогічній спадщині Я.Ф.Чепіги. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2000.

Дисертація присвячена дослідженню педагогічних поглядів відомого українського вченого-педагога Я.Ф.Чепіги, його внеску в розвиток національної педагогічної думки початку ХХ ст. З’ясовано, що теоретичні положення та методичні рекомендації Я.Чепіги відіграли важливу роль для становлення національної початкової школи,накреслили перспективу її розвитку. Його педагогічні праці, підручники та методичні рекомендації є взірцем прогресивних поглядів на виховання і навчання молодших школярів, які і донині актуальні.

Я.Чепіга був автором концепції нової української початкової школи, у якій чільне місце посідала ідея національного, трудового і морального виховання. Водночас його методична система увібрала надбання передової вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки, традиції національної культури.

Я.Чепіга багато зробив для демократизації народної освіти. Він створив ідеал учителя майбутнього – національно свідомого, освіченого, чесного, справедливого, який знає рідну мову й історію своєї країни.

Сучасна початкова школа використовує творчі напрацювання Я.Чепіги, а саме: принцип паралельного навчання читання і письма в букварний період, що передбачає виконання дітьми орфографічних завдань у загальній системі роботи вчителя з розвитку усної і писемної мови.

Заслуговують впровадження у сучасну методику письма і розвитку мови вказівки Я.Чепіги про те, що необхідно вчити писати твори одразу, як тільки діти оволодіють грамотою. Правильному орфографічному і стилістичному письму Я.Чепіга радив навчати паралельно з виконанням творчих робіт, адже орфографія не самоціль, а засіб вираження думки у письмовій формі. Творчого використання сучасною методикою заслуговують на увагу поради Я.Чепіги стосовно диференційованого вибору тем для написання учнівських творів з урахуванням індивідуальних нахилів кожного учня. Досить цінною є рекомендація вченого щодо використання вправ на списування як засобу підвищення грамотності учнів початкових класів.

Аналіз наукових, педагогічних поглядів Я.Чепіги з огляду на особливості культурного розвитку в Україні кінця XIX – початку XX ст., дає право стверджувати, що вони виражали з прогресивних позицій передові демократичні думки, ідеї гуманізму та демократизму, визначали шлях розвитку національної початкової школи.

Ключові слова: Я.Ф.Чепіга, початкова освіта, національне виховання, розвиток особистості, дидактичні принципи, методичні прийоми, творчість.

Николенко Л.Т. Теоретические основы обучения и воспитания младших школьников в педагогическом наследии Я.Ф.Чепиги. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена исследованию педагогических взглядов известного украинского ученого-педагога Я.Ф.Чепиги, его вклада в развитие национальной педагогической мысли начала ХХ ст. Установлено, что теоретические положения и методические рекомендации Я.Чепиги сыграли важную роль в становлении национальной начальной школы, дали перспективу ее развития. Его педагогические труды, учебники и методические рекомендации являются образцом прогрессивных взглядов на воспитание и обучение младших школьников.

Я.Чепига был автором концепции новой украинской начальной школы, в которой главенствующее место отводилось идее национального, трудового и морального воспитания. Методическая система ученого вобрала достижения передовой отечественной и зарубежной педагогической мысли, традиции национальной культуры.

Я.Чепига много сделал для демократизации народного образования. Он создал идеал учителя будущего - национально сознательного, просвещенного, честного, справедливого, знающего родной язык и историю своей страны.

Современная начальная школа использует творческие наработки Я.Чепиги, а именно: принцип параллельного обучения чтению и письму в букварный период, что предусматривает выполнение детьми орфографических упражнений в общей системе работы учителя по развитию устной и письменной речи.

Заслуживают внедрения в современную методику письма и развития речи указания Я.Чепиги о том, что необходимо учить писать сочинения сразу, как только дети овладеют грамотой. Правильному орфографическому и стилистическому письму Я.Чепига советовал учить параллельно с выполнением творческих работ, ведь орфография не самоцель, а способ выражения мысли в письменной форме. Творческого использования современной методикой заслуживает совет Я.Чепиги относительно дифференцированного выбора тем для написания ученических произведений с учетом индивидуальных наклонностей каждого ученика. Достаточно ценная рекомендация ученого – использовать упражнения на списывание как средства повышения грамотности учащихся начальных классов.

Анализ научных, педагогических взглядов Я.Чепиги в связи с особенностями культурного развития Украины конца XIX - начала XX ст., дает право утверждать, что они выражали передовые демократические мысли, идеи гуманизма с прогрессивных позиций, определяли путь развития национальной начальной школы.

Бесспорно, научные труды, организаторский талант Я.Чепиги имели большое значение для реформирования содержания, форм, методов, средств