Національна юридична академія України
ім. Ярослава Мудрого

Навроцький Вячеслав Олександрович

УДК 343.21

Теоретичні проблеми
кримінально-правової кваліфікації

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Харків – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого

Науковий консультант:

Тацій Василь Якович, доктор юридичних наук, професор, академік НАН України, ректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Офіційні опоненти:

Даньшин Іван Миколайович, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, професор кафедри кримінології і виправно-трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Михайленко Петро Петрович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, професор кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ України.

Музика Анатолій Ананійович, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Провідна установа:

Одеська національна юридична академія, м.Одеса.

Захист відбудеться 14 жовтня 2000 року о 10 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул.Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків, вул.Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий 9 вересня 2000 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Битяк Ю.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Потреба у вдосконаленні правової держави ставить перед правовою наукою України завдання щодо необхідності вирішення нових питань, вимагає пильної уваги до проблем, які є традиційними для юриспруденції. Серед них є такі, що стосуються застосування закону. Адже саме точне і неухильне виконання нормативно-правових актів є гарантією реалізації інтересів особи, суспільства, держави, однією з найприкметніших ознак дійсно правової держави. Надзвичайної гостроти проблема забезпечення правильного застосування закону набуває у галузі кримінального права, що пов’язано, зокрема з масштабними змінами у кримінальному законодавстві України, необхідністю правової оцінки посягань, які є новими і незвичними для працівників правозастосовних органів, відсутністю належної теоретичної розробки відповідних питань.

Центральною частиною процесу застосування кримінального закону є кваліфікація діяння. Застосування кримінально-правових норм врешті-решт зводиться до двох головних дій: кваліфікації посягання та призначення покарання. І якщо призначенню покарання присвячені спеціальні норми Кримінального кодексу України (далі – КК), окремі постанови Пленуму Верховного Суду держави, з цієї проблематики існує багата, в тому числі й монографічна література, то кваліфікація у цьому відношенні залишається обійденою увагою як законодавця, так і теоретиків та практиків.

Правила кваліфікації існують здебільшого у вигляді теоретичних положень. Частина із них відображена в керівних роз’ясненнях Пленуму Верховного Суду України з питань застосування норм про відповідальність за окремі види злочинів. Ряд положень, що стосуються кваліфікації, існують у вигляді неписаних звичаєвих норм, що побутують у середовищі практичних працівників норм. Однак, як теоретичні постулати, так і практичні "звичаї" кваліфікації несистематизовані, суперечливі, фрагментарні.

Проблемам застосування кримінального закону, кваліфікації злочинів приділялася увага у теорії кримінального права, є певні здобутки у вигляді монографічних досліджень, навчальних посібників, інших публікацій. Помітний вклад у вирішення відповідних питань внесли М.І.Бажанов, Є.В.Благов, Я.М.Брайнін, Ф.Г.Бурчак, В.М.Галкін, А.Д.Горбуза, М.І.Ковальов, М.І.Коржанський, В.Н.Кудрявцев, Б.А.Курінов, Г.А.Лєвіцкій, Б.А.Міренскій, П.П.Михайленко, Я.О.Мотовіловкер, А.В.Наумов, А.С.Новіченко, С.А.Тарарухін, Є.А.Сухарєв, В.Я.Тацій. Але в цілому ця проблема всебічно не проаналізована. Цілий ряд питань залишаються нерозкритими чи дискусійними, окремі положення некритично сприймаються вченими і переходять з публікації у публікацію. Крім того, у кримінальному праві під кваліфікацією звичайно розуміють лише кваліфікацію злочинів. Інші аспекти кваліфікації – кваліфікація діянь, які виключають кримінальну відповідаль-ність, кваліфікація при позитивній посткримінальній поведінці тощо досліджуються фрагментарно.

Доводиться констатувати, що теорія кримінально-правової кваліфікації розвивається шляхом нагромадження фактичного матеріалу при відставанні у його впорядкуванні. Проблема кримінально-правової кваліфікації аналізується лише в рамках науки матеріального кримінального права, хоча за своєю суттю вона є міждисциплінарною, стосується також кримінального процесу та ряду інших юридичних дисциплін.

Такий стан теоретичної розробки проблеми відображається і на практиці. Можна навести численні приклади суперечливих роз’яснень з приводу кваліфікації, які наводяться у постановах Пленуму Верховного Суду України, неодноразової і зовні нічим не мотивованої зміни позиції цього органу з питань кваліфікації окремих злочинів. Що ж стосується слідчо-прокурорської і судової практики “низових” органів, у яких вирішується переважна частина кримінальних справ, то в умовах відсутності теоретичних розробок і практичних настанов, питання кваліфікації вирішуються на підставі інтуїції, почуття права, попереднього досвіду.

Відомо, що і чинне законодавство, по суті, не містить положень, які б регламентували порядок застосування правових норм, у тому числі і кримінально-правових. Розробники законопроектів – зокрема, двох проектів КК, опублікованих в Україні та винесених на суд громадськості – відповідних норм не передбачають, а пропозиції передбачити у новому КК спеціальну главу, присвячену загальним правилам кваліфікації, відгуку не знаходять. У результаті цього практика не має чітких орієнтирів для вирішення питань, що виникають у ході кримінально-правової кваліфікації, сам законодавець формулює норми без належного врахування того, наскільки зручними вони є для застосовування і чи можливо однозначно кваліфікувати передбачені ними посягання.

Вказані обставини і зумовлюють гостроту проблем теорії кримінально-правової кваліфікації, необхідність впровадження результатів теоретичних розробок у правозастосовну практику та законодавство. Аналізу, насамперед, потребують загальні проблеми кваліфікації діянь, передбачених кримінальним законом: з’ясування її поняття, принципів та значення, підстав кваліфікації, юридичного закріплення результатів проведеної кваліфікації – тобто, кримінально-правової кваліфікації в цілому, яка стосується правової оцінки не лише злочинів, але й правомірної поведінки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проблем кримінального закону здійснено в межах виконання комплексної цільової програми “Проблеми вдосконалення кримінального і кримінально-процесуального законодавства України та практики його застосування”, яка виконувалася у Львівському національному університеті ім.Івана Франка на кафедрі кримінального права і процесу (після поділу кафедри в 1999 р. – на кафедрі кримінального права і кримінології) під керівництвом дисертанта.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є створення концепції кримінально-правової кваліфікації як родового поняття, що включає в себе кваліфікацію злочинів та інших видів діянь, передбачених кримінальним законом, і вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення норм матеріального кримінального права та процесу, спрямованих на покращення діяльності з кримінально-правової оцінки скоєного.

Задачі дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають у тому, щоб:

–

– з’ясувати поняття кримінально-правової кваліфікації, розкривши його об’єм і зміст з позицій теорії кримінального права та суміжних юридичних наук;

– вияснити та охарактеризувати підстави кримінально-правової кваліфікації, сформулювати пропозиції з вдосконалення правових норм, що стосуються таких підстав;

– висвітлити принципи, відповідно до яких здійснюється кримінально-правова кваліфікація;

– запропонувати доктринальну модель системи норм, в яких регламентуються принципи та деякі більш конкретні правила кримінально-правової кваліфікації.

Об’єктом дослідження є інститут кримінально-правової кваліфікації як комплексний міждисциплінарний науковий інститут, що включає в себе сукупність матеріально-правових, процесуальних та інших положень, які використовуються в ході кримінально-правової оцінки суспільно небезпечних посягань.

Предмет дослідження – норми чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства України та проекти відповідних нормативних актів, правозастосовна практика, доктринальні положення, які стосуються кримінально-правової кваліфікації як найважливішої складової застосовування кримінального закону. Вказані нормативні, теоретичні та прикладні положення аналізуються під кутом зору наявних недоліків та питань, що потребують усунення та вирішення для оптимізації кримінально-правової кваліфікації.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставленої в роботі мети та завдань дослідження, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. Історичний підхід дозволив показати генезис проблеми кримінально-правової кваліфікації та пояснити необхідність її подальшого наукового дослідження. Одне з чільних місць займає структурно-системний аналіз, який дає змогу показати внутрішню будову кримінально-правової кваліфікації, взаємозв’язок та взаємообумовленість її елементів, об’єм та зміст відповідних понять, а також місце кваліфікації серед інших правових категорій. Цей метод також дозволяє обгрунтувати необхідність виділення окремих підстав та принципів кримінально-правової кваліфікації та показати їх взаємообумовленість. Метод функціонального аналізу сприяє формуванню уявлення про кримінально-правову кваліфікацію, як про поліфункціональну діяльність, яка пов’язана з найрізноманітнішими правовими проблемами, показує її різнопланове значення і центральну роль у процесі правозастосування. Догматичний аналіз норм чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства, проектів нормативно-правових актів сприяє виявленню їх недоліків та формулюванню пропозицій з вдосконалення правових норм під кутом зору їх відповідності завданням, що виникають у зв’язку з кваліфікацією. Соціологічні методи використовувалися при вивченні правозастосовної практики у сфері кримінально-правової кваліфікації та позицій працівників правозастосовних органів щодо запропонованої в роботі концепції, зокрема, необхідності правової регламентації відповідних положень безпосередньо в законі. Ці та інші методи наукового дослідження використовувалися у їх взаємозв’язку.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних проблем кримінально-правової кваліфікації. У дисертації висунуто ряд положень, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики . Зокрема:

1. Вперше здійснено підхід до теорії кримінально-правової кваліфікації як до метанаукової теорії у системі наук кримінально-правового циклу. Зроблений висновок, що в своїй основі вона є теорією матеріального кримінального права, однак має розгалужені зв’язки (спільний предмет дослідження) з теоріями кримінального процесу, кримінології, криміналістики; вивчає також проблеми, які не входять до предмета жодної із галузевих теорій. Це дає підставу розглядати теорію кримінально-правової кваліфікації як міжгалузеву і надгалузеву.

2. Вперше проведений аналіз генезису проблеми кримінально-правової кваліфікації у правовій теорії та правозастосовній практиці. Зроблений висновок, що значення вчення про кримінально-правову кваліфікацію та застосування його положень у правозастосуванні неухильно підвищується в ході реалізації завдань зі створення правової держави. Здійснене теоретичне та емпіричне обгрунтування необхідності розвитку вчення про кримінально-правову кваліфікацію, розглянуті підстави для визнання загальної теорії кримінально-правової кваліфікації самостійним і перспективним напрямком наукових досліджень.

3. На відміну від традиційного поділу наукових положень окремих галузей знань на загальну і особливу частини, пропонується виділення в структурі вчення про кримінально-правову кваліфікацію таких трьох “блоків” положень: 1) концептуальні основи теорії кримінально-правової кваліфі-кації; 2) типологія кримінально-правової кваліфікації; 3) теорія кваліфікації окремих видів діянь, передбачених кримінальним законом. Вперше виділені положення, які належать до кожного з розділів цього вчення.

4. Вперше визначені функції кримінально-правової кваліфікації як правозастосувальної діяльності та функції теорії кримінально-правової кваліфікації як самостійного вчення. Висувається і обгрунтовується положення, відповідно до якого проведення кримінально-правової кваліфікації, її офіційне закріплення, обгрунтування у процесуальних документах є одним із основних завдань кримінального процесу.

5. Розвинені положення, що стосуються системи наук, які обслуговують боротьбу зі злочинністю та встановлене місце теорії кримінально-правової кваліфікації в їх системі. Обгрунтовується міждисциплінарний характер цієї теорії.

6. Вперше поняття кримінально-правової кваліфікації проаналізоване як родове. За різноманітними критеріями (матеріально-правовими та процесуальними) здійснений поділ об’єму цього поняття, та виділені відповідні видові поняття, здійснена класифікація видів кримінально-правової кваліфікації. Розкритий зміст родового поняття кримінально-правової кваліфікації та вказана методологія визначення видових понять, вперше сформульоване поняття кримінально-правової кваліфікації.

Розвинені та уточнені положення, які стосуються процесу здійснення кримінально-правової кваліфікації. На відміну від позицій, які вже висловлювалися в літературі проведено відмежування між стадіями кримінального процесу та кримінально-правової кваліфікації. Обгрунтована необхідність виділення трьох стадій процесу кримінально-правової кваліфікації та поділ їх на окремі етапи.

7. Вперше здійснений аналіз структури кримінально-правової кваліфікації – визначені її елементи: об’єкт, суб’єкт, зміст та проведена їх характеристика.

8. Уточнено співвідношення підстав кримінально-правової кваліфікації та її передумов, наведені ознаки, за якими проводиться таке відмежування. Додатково обгрунтований висновок, що тлумачення закону перебуває поза межами процесу кримінально-правової кваліфікації, виступає її передумовою. Розвинуті положення про наявність двох видів таких підстав – фактичної і нормативної (юридичної). Даєтьс поняття кожної із таких підстав.

9. На кримінально-правову кваліфікацію поширені положення про виділення основної і додаткової юридичних підстав кваліфікації, які розроблені загальною теорією права. Зроблений висновок, що основною юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації є кримінально-правова норма, яка передбачає відповідальність за конкретне діяння.

10. Вперше розглянуті питання про види та значення, а також умови врахування додаткових підстав кваліфікації (інших кримінально-правових норм, нормативних актів інших галузей права, норм моралі, звичаїв, правових принципів, прецеденту, актів офіційного тлумачення правових норм).

11. З позицій теорії кримінально-правової кваліфікації проаналізоване значення встановлення фактичних обставин справи як передумови кримінально-правової кваліфікації. Виявлене місце обставин, що враховуються при кваліфікації, у предметі доказування в кримінальній справі. Під цим кутом зору аналізується норма про предмет доказування в проекті Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК), звертається увага на її недоліки та формулюються пропозиції по вдосконаленню цієї норми.

12. Дістали подальший розвиток положення, що стосуються кримінального закону як основної нормативної підстави кримінально-правової кваліфікації. Вказується на види кримінально-правових норм та статей кримінального закону, які застосовуються при кваліфікації. Визначається значення для кваліфікації диспозиції статті кримінального закону, розглядаються випадки, коли при кваліфікації слід враховувати санкцію статті Особливої частини. Визначається кваліфікуюче значення преюдиції, наводяться аргументи на користь її збереження у новому кримінальному законодавстві України.

13. Уточнені та розвинені, в ряді випадків сформульовані вперше пропозиції щодо посилання на кримінальний закон, а також нормативні акти інших галузей права та інші додаткові підстави кримінально-правової кваліфікації при оформленні її результатів.

14. Запропоновані в літературі окремі шляхи вдосконалення кримінального закону вперше аналізуються під кутом зору їх відповідності потребам кваліфікації. Висловлюються нові пропозиції щодо вдосконалення кримінального закону в напрямку забезпечення точності і правильності кримінально-правової кваліфікації.

15. Вперше проведений аналіз цілого ряду норм та інститутів кримінально-процесуального права у світлі вирішення питань кримінально-правової кваліфікації в ході окремих стадій кримінального процесу.

16. Доповнені та в ряді випадків переглянуті вироблені в кримінально-правовій теорії положення, які стосуються значення складу злочину при кримінально-правовій кваліфікації. Зроблено висновок, що склад злочину є засобом (інструментом, знаряддям), за допомогою якого встановлюється і доказується відповідність між фактичними обставинами справи і ознаками, закріпленими в кримінальному законі. Розглядаються види складів злочину та аналізується значення виділення окремих із них для кваліфікації.

17. Вперше визначена роль теоретичних положень у вирішенні питань кваліфікації. Обгрунтовується, що вони є одним із джерел формування принципів кримінально-правової кваліфікації, можуть виступати однією із її додаткових підстав. Всупереч поширеній у літературі позиції, доводиться прийнятність експертизи з юридичних питань, зокрема, рішень, які повинні прийматися стосовно кваліфікації діяння.

18. Вперше аналізуються принципи кримінально-правової кваліфікації: сформульоване їх поняття, значення встановлення, функції, співвідношення з іншими правовими принципами, ознаки, зміст, сфера застосування (поширення), джерела походження, наслідки недотримання.

19. Наведені додаткові аргументи на користь виділення головного принципу в системі правових принципів,відповідна концепція застосована до принципів кримінально-правової кваліфікації. На цій основі обгрунтовується необхідність виділення серед принципів кримінально-правової кваліфікації головного, яким є принцип законності кваліфікації.

20. Вперше виділяються види принципів кримінально-правової кваліфікації, наводяться підстави виділення кожного із них, проводиться класифікація таких принципів. Проведений аналіз кожного із принципів кримінально-правової кваліфікації – визначений його зміст, форми прояву, засоби забезпечення дії окремих принципів, значення їх дотримання для вирішення конкретних питань застосування кримінального закону.

21. Наводяться додаткові докази про необхідність регламентації у кримінальному законі положень, які стосуються принципів і більш конкретних правил кримінально-правової кваліфікації. Вперше пропонується виділити в КК окрему главу, присвячену принципам та правилам кримінально-правової кваліфікації. Визначається місце такої глави та пропонується її зміст.

На захист, відповідно, виноситься таке:

–

– положення про необхідність законодавчого закріплення принципів кримінально-правової кваліфікації, модель відповідної глави КК.

Практичне значення одержаних результатів полягає в наступному:

–

– у правотворчості – запропонована модель глави “Кримінально-правова кваліфікація” може бути використана в ході чергової та наступної кодифікації кримінального законодавства, а пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства – в ході поточної правотворчості та проведенні кодифікації в галузі кримінально-процесуального законодавства;

– у правозастосуванні – висунуті пропозиції можуть використовуватися при кваліфікації конкретних видів діянь у слідчо-прокурорській і судовій практиці;

– у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися при викладанні курсу Загальної та Особливої частини кримінального права України, спеціальних курсів, присвячених як загальним проблемам кримінально-правової кваліфікації, так і кваліфікації окремих видів злочинів, при проведенні науково-дослідницької роботи студентів.

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, в дисертації не використовуються. Особистий внесок автора в наукових працях, опублікованих у співавторстві, становить 50%, його складають власні теоретичні розробки.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та республіканських конференціях, симпозіумах, семінарах, що відбулися у містах: Києві (1993, 1996, 1997, 1999рр.); Харкові (1993, 1997, 1999, 2000рр.); Львові (1991-2000рр.); Трускавці (1995р.), Запоріжжі (1997р.); Тернополі (2000р.); Любліні , РП (1993р.); Жешуві, РП (2000р.) Сіракьюз, штат Нью-Йорк, США (1999р.); Будапешті, Угорщина (2000р.).

Результати дисертаційного дослідження використовувалися автором при консультуванні працівників правоохоронних органів з конкретних питань застосування законодавства. Зокрема, дисертант залучався Генеральною прокуратурою України до дачі висновку комісією спеціалістів у галузі кримінального права з кримінальної справи, порушеної для перевірки участі вищих посадових осіб України до подій 19-21 серпня 1991р. (справа про ДКНС), готував відповіді на запити Верховного Суду України та відгуки на проекти постанов його Пленуму, брав участь у обговоренні проблем кваліфікації незаконної торговельної діяльності, ініційованому головним слідчим управлінням МВС України.

Положення дисертаційного дослідження втілені у законопроектах, у розробці яких брав участь автор, зокрема в Концепції боротьби з корупцією в Україні на 1998-2005рр.

Під керівництвом дисертанта підготовлені і захищені кандидатські дисертації, в яких також втілені ідеї та розробки його дисертаційного дослідження при аналізі більш конкретних правових проблем.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження підготовлена одна одноособова монографія і одна монографія, виконана у співавторстві, та ряд навчальних посібників. Автор брав участь у підготовці підручника з Особливої частини кримінального права України. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації викладені у статтях наукових журналів, збірників наукових праць, матеріалах та тезах конференцій, виданих в Україні та за кордоном.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, приміток і посилань та списку використаної літератури (529 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 493 сторінки, обсяг основного тексту дисертації – 397 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі розкривається сутність і стан наукової розробки проблеми кримінально-правової кваліфікації, її значущість, обгрунтовується необхідність проведення подальших досліджень. Дається загальна характерис-тика дисертації, зокрема, визначена мета і задачі дослідження, сформульовані положення та висновки, які зумовлюють наукову новизну дисертації, показується практичне значення одержаних результатів.

Розділ перший дисертації “Вчення про кримінально-правову кваліфікацію в юридичній науці” складається з шести підрозділів. В підрозділі 1.1. “Генезис проблеми кримінально-правової кваліфікації в правозастосовній практиці та теорії” відзначається, що проблема кваліфікації виникла із зародженням кримінального права як системи норм – наявність кількох норм про відповідальність за окремі види злочинів передбачала вибір тієї, яка підлягала застосуванню у конкретному випадку, а, отже, кваліфікацію скоєного. Однак гостроти ця проблема набула значно пізніше. Теоретичне ж усвідомлення наявності такої проблеми відбувалося в міру становлення і розвитку теорії кримінального права, воно не завершилося і досі. У дисертації аналізуються теоретичні і практичні підходи до проблеми кваліфікації на різних історичних етапах розвитку права. Зроблений висновок, що в періоди тоталітаризму і сваволі у правозастосуванні постановка і розробка проблем кримінально-правової кваліфікації суперечила курсу (проголошеному чи фактичному) на відмову від законності. І, навпаки, утвердження законності, курс на створення правової держави, пов’язані з теоретичною розробкою проблем застосування закону взагалі і кваліфікації злочинів зокрема, впровадженням відповідних положень у правозастосовну практику. У цьому ж підрозділі зроблений огляд літератури з питань кримінально-правової кваліфікації.

Підрозділ 1.2. “Теоретичне та емпіричне обгрунтування необхідності розвитку вчення про кримінально-правову кваліфікацію” присвячений характеристиці мети розвитку загальної теорії кримінально-правової кваліфікації. При цьому виділяються такі види вказаної мети: праксіологічна (практично-прикладна); теоретична, дидактична, нормотворна.

У підрозділі 1.3. “Підстави для визнання загальної теорії кримінально-правової кваліфікації самостійним, фундаментальним, перспективним напрямком наукових досліджень” обгрунтовується необхідність подальшого розвитку теорії кримінально-правової кваліфікації з урахуванням історичних передумов, наукових інтересів, дидактичних та правозастосовних потреб, інтересів правотворчості.

Підрозділ 1.4. “Предмет, структура і функції вчення про кримінально-правову кваліфікацію” містить насамперед висновок про те, що це вчення може визнаватися самостійною теорією, перспективним напрямком наукових досліджень, якщо буде обгрунтована наявність самостійного предмета її дослідження. Відзначається, що проблеми, які є предметом загальної теорії кримінально-правової кваліфікації, пов’язані з предметами споріднених теорій, входять у загальну проблематику наук про боротьбу зі злочинністю.

При характеристиці структури теорії кримінально-правової кваліфікації відзначається, що аналізовану теорію утворюють положення, які мають як суто наукове значення, так і орієнтовані на практику законотворення та правозастосування. До першої групи належать питання, які визначають призначення цієї теорії та її соціальну цінність, необхідність подальшого розвитку, співвідношення з іншими теоріями, які існують у сфері боротьби зі злочинністю. Друга група – це ті, які мають розвиток у вигляді практичних рекомендацій.

Теорія кримінально-правової кваліфікації, будучи в своїй основі матеріально-правовою, разом із тим включає цілий ряд положень суміжних наук – кримінального процесу, криміналістики, кримінології. Вона базується на досягненнях філософії, загальної теорії права, загальної теорії боротьби зі злочинністю. Аналіз предмета цієї теорії показує, що вона є синтетичною, об’єднує те, що належить до предмета інших, самостійних теорій.

Серед структурних елементів теорії кримінально-правової кваліфікації є положення, які належать лише їй і не запозичені з галузевих теорій. Насамперед, це ті, сукупність яких обгрунтовує концепцію такої теорії. Отже, у структурі теорії кримінально-правової кваліфікації можна виділити кілька блоків. Перший складають положення, які становлять методологічну основу теорії кваліфікації – запозичені з філософії, загальної теорії права і сприйняті або у незмінному вигляді, або творчо розвинені; другий, який створений задля потреб лише аналізованої теорії у межах її самої; третій – “міждисциплінарний”, складений із положень однопорядкових теорій.

У теорії кримінально-правової кваліфікації можна виділити окремі групи положень за рівнем узагальнення:

1. Концептуальні основи теорії кримінально-правової кваліфікації.

2. Типологія кримінально-правової кваліфікації.

3. Теорія кваліфікації окремих видів діянь, передбачених кримінальним законом.

У дисертації названі положення, які належать до кожної з вказаних груп.

Види функцій теорії кримінально-правової кваліфікації виводяться з загального наукознавства, їх же зміст розкривається з урахуванням предмета аналізованої теорії. У дисертації аналізуються різноманітні функції, серед яких фактофіксуюча, пояснююча, систематизуюча, евристична, прогнос-тична, праксіологічна (практично-прикладна), дидактична.

Підрозділ 1.5 “Понятійний апарат загальної теорії кримінально-правової кваліфікації” містить аналіз термінів та термінологічних зворотів, які використовуються вказаною теорією. У ньому виділяється горизонтальна і вертикальна структура. Горизонтальна структура понятійного апарата теорії кримінально-правової кваліфікації розглядається в двох аспектах. Перший стосується розподілу понять за їх походженням, другий – особливостей предмета, який відображається цим апаратом. Вертикальна структура понятійного апарата теорії кримінально-правової кваліфікації виділяється з урахуванням ступеня узагальнення відповідних термінів, термінологічних зворотів. Серед них можуть бути виділені ті, які відображають загальні, родові та одиничні поняття.

Наявність окремого понятійного апарата розглядається як свідчення самостійності теорії кримінально-правової кваліфікації.

Підрозділ 1.6 “Місце теорії кримінально-правової кваліфікації в системі науки” містить обгрунтування того, що вона становить собою частину теорії юридичної кваліфікації, яка в свою чергу є частиною теорії застосування закону. Специфіка ж цієї теорії визначається її кримінально-правовим характером. Серед теорій матеріального кримінального права теорія кримінально-правової кваліфікації найбільш тісно пов’язана з теорією застосування кримінального закону. Тісні зв’язки теорія кримінально-правової кваліфікації має також з наукою кримінального процесу, іншими юридичними дисциплінами.

Закінчується перший розділ дисертації короткими висновками, які підсумовують викладене в окремих підрозділах.

Розділ другий “Поняття кримінально-правової кваліфікації” складається з семи підрозділів, в яких послідовно висвітлюються різні аспекти аналізованого поняття. Підрозділ 2.1. “Загальні засади з’ясування поняття кримінально-правової кваліфікації” присвячений методології визначення відповідного поняття. Відзначається, що поняття кримінально-правової кваліфікації, як і будь-яке інше, характеризується такими найважливішими рисами, як його зміст і об’єм. Об’єм цього поняття розкривається через його поділ, який здійснюється за різноманітними підставами. Відзначається, що найпростішим, і, відповідно, найточнішим і логічно бездоганним є дихотомічний поділ поняття кримінально-правової кваліфікації на два суперечливих – кваліфікація злочинів і кваліфікацій не-злочинів. Продовжуючи його, здійснюється поділ кваліфікації злочинів на види з урахуванням критеріїв класифікації злочинів які містяться в кримінальному законі та виділяються теорією кримінального права: за стадією вчинення посягання (кваліфікація закінченого злочину, кваліфікація замаху на злочин, кваліфікація готування до злочину); в залежності від того, вчинено злочин однією особою, чи в співучасті (кваліфікація злочину, вчиненого однією особою, кваліфікація злочину, вчиненого у співучасті); виходячи з кількості злочинів, які піддані кваліфікації (кваліфікація одиничного злочину, кваліфікація множинності злочинів). На аналогічних засадах здійснюється і поділ видів кваліфікації не-злочинів. З урахуванням підстав, відповідно до яких вчинення діянь, формально заборонених кримінальним законом, не визнається злочинами, виділені такі види кваліфікації як кваліфікація суспільно небезпечних діянь неосудних, кваліфікація суспільно небезпечних діянь осіб, які не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, кваліфікація діянь, вчинених при обставинах, що усувають злочинність.

Залежно від співставлення моменту вчинення діяння і часу проведення кваліфікації може бути виділена перспективна кваліфікація (оцінка діяння, яке ще не вчинене) та ретроактивна кваліфікація (оцінка вже вчиненого діяння).

У дисертації наводиться виділення окремих видів кримінально-правової кваліфікації, проведене з урахуванням положень, які базуються на процесуальних нормах.

Багатоаспектність, різноманітність підходів до визначення кваліфікації злочинів у літературі (і повна відсутність визначення поняття кримінально-правової кваліфікації) свідчить про складність відповідних питань. Загальні ж засади, з яких, на думку дисертанта слід виходити при визначенні поняття кримінально-правової кваліфікації такі:

1. “Кримінально-правова кваліфікація”- це родове поняття, яке включає в себе ряд видових. Із співвідношення цих понять як родового і видових випливає, що:

–

– поняття “кримінально-правова кваліфікація” та видові поняття знаходяться у відношеннях підлеглості (субординації). Останні повністю включаються (входять) у поняття кримінально-правової кваліфікації, і вичерпують його, тобто не існує кримінально-правової кваліфікації взагалі, такої, яка б не полягала у якомусь її конкретному виді;

– окремі видові поняття (види кримінально-правової кваліфікації) виключають одне одне. Наприклад, кваліфікація певного діяння як злочину унеможливлює кваліфікацію цього самого діяння як вчиненого при ознаках, що усувають злочинність;

– поняття “кваліфікація злочину” та всі інші види кримінально-правової кваліфікації знаходяться у відношеннях суперечності (контрадикторності). Тобто, будь-які види кваліфікації, крім кваліфікації злочину, означають, що скоєне кваліфіковане як не-злочин;

– родове поняття кримінально-правової кваліфікації формується за рахунок ознак, які є водночас і ознаками окремих видових понять. Кожне із видових понять характеризується такими ознаками, які виражають специфіку цього виду кримінально-правової кваліфікації. Вони утворюються за рахунок уточнення, конкретизації, звуження тих із них, які є ознаками родового поняття кримінально-правової кваліфікації. При цьому істотним є те, що кожне з цих видових понять не характеризується якимись додатковими ознаками. Адже в такому випадку (при наділенні видового поняття додатковими ознаками) розширюється його зміст і звужується об’єм, тобто, ми маємо справу вже з іншим видовим поняттям кримінально-правової кваліфікації;

– правові феномени, які виступають підставами кримінально-правової кваліфікації, є, водночас, і підставами окремих видів кваліфікації;

– загальні принципи кримінально-правової кваліфікації повністю поширюються і на окремі види такої кваліфікації.

2. Кримінально-правова кваліфікація як з’ясування питань матеріального кримінального права – це розумова, мислительна діяльність, яка відбувається в свідомості особи, що застосовує закон або просто оцінює певне діяння з точки зору кримінального права. У такому сенсі не має значення поділ кваліфікації на офіційну та неофіційну. Водночас кримінально-правова кваліфікація як процесуальна діяльність здійснюється в певних процесуальних формах, об’єктивується назовні, фіксується в процесуальних документах.

3. Кримінально-правова кваліфікація – це процес, який протікає в часі, складається з певних стадій та етапів. На початкових стадіях кваліфікації неможливо визначити, який саме вид кримінально-правової кваліфікації має місце. Така кваліфікація закінчується – має своїм результатом – загальний висновок про злочинність чи незлочинність діяння, а результатами окремих видів кваліфікації є встановлення конкретного типу поведінки, передбаченої кримінальним законом.

Наступний підрозділ 2.1 “Місце кримінально-правової кваліфікації у правозастосуванні” присвячений встановленню співвідношення аналізованого поняття і ряду суміжних правових понять. Вказується, що кримінально-правова кваліфікація починається з вибору норми, але не обмежується ним, а застосування закону не можна звести до кваліфікації скоєного. Вона (кваліфікація) включає в себе вибір кримінально-правової норми, обгрунтування відповідного рішення, його процесуальне закріплення.

Дисертант обгрунтовує позицію, відповідно до якої тлумачення закону перебуває поза межами процесу кваліфікації, вона здійснюється за нормою, що вже піддана тлумаченню, уяснена, принаймні, самим правозастосовувачем.

Після цього, в підрозділі 2.3. “Стадії, етапи кримінально-правової кваліфікації та її результат” розглядається відповідна діяльність у динаміці та статиці. Аналізуючи погляди, висловлені в літературі, дисертант приходить до таких висновків:

1) процес кримінально-правової кваліфікації не можна ототожнювати з процесом застосування кримінального закону, а стадії кваліфікації, відповідно, зі стадіями кримінального процесу;

2) між окремими стадіями та етапами кримінально-правової кваліфікації існує діалектичний взаємозв’язок. Їх відокремлення можливе лише у ході теоретичного аналізу. При кваліфікації ж на практиці окремі стадії та етапи "переплітаються" між собою, може змінюватися їх послідовність, до певних стадій у ході кваліфікації доводиться повертатися неодноразово

3) всі стадії кримінально-правової кваліфікації є рівноцінними, не можна серед них виділяти головних і другорядних, первинних і вторинних тощо

4) кваліфікація повинна пройти всі стадії. Відсутність хоча б однієї із них свідчить, що процес кваліфікації не відбувався взагалі чи є незавершеним;

5) етапи кваліфікації мають виділятися в межах окремих її стадій. Тобто, стадії кваліфікації включають у себе етапи, які є віхами, рубежами, що відділяють одну стадію від іншої

6) кримінально-правова кваліфікація – це діяльність, у ході якої вирішуються не лише питання матеріального кримінального права, але і процесу. Тому вона включає в себе як аналіз фактичних обставин справи, вибір правової норми, так і обгрунтування кваліфікації (того, що має застосовуватися саме ця, а не якась інша правова норма) та її юридичне закріплення у процесуальних документах.

На цій основі визначається співвідношення стадій та етапів кримінально-правової кваліфікації, обгрунтовується, що вона включає в себе такі три стадії:

1. Вибору кримінально-правової норми (норм), яка передбачає вчинене діяння, яка включає в себе етапи, на яких здійснюється впорядкування зібраних фактичних даних, висунення версій кваліфікації, розмежування діянь, виявлення правової норми, що підлягає застосуванню.

2. Встановлення відповідності між ознаками діяння і нормою, етапами якої є доведення наявності ознак складу злочину, визначення стадії вчинення злочину, оцінки посягання, якщо воно вчинене кількома особами, оцінки діяння, якщо воно передбачене кількома нормами, оцінки суспільної небезпеки діяння, визначення наявності обставин, що усувають злочинність діяння.

3. Юридичного закріплення результатів кваліфікації, що складається з етапів формулювання результатів кваліфікації та її мотивування.

У дисертації детально аналізується кожний із вказаних етапів кримінально-правової кваліфікації, формулюються вимоги, до кожного із них. Зокрема, виведені загальні вимоги до формули кваліфікації діяння.

Завершується підрозділ характеристикою статики кримінально-правової кваліфікації – визначені результати, до яких можна дійти внаслідок відповідної оцінки.

В підрозділі 2.5. “Структура кримінально-правової кваліфікації” аналізуються елементи, які утворюють її структуру – об’єкт, суб’єкт та зміст.

Об’єктом кваліфікації є те, на що спрямована діяльність, яка підлягає оцінці з точки зору кримінального закону. Таким об’єктом визнається діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці. Критерієм же того, що воно виступає об’єктом кваліфікації є реальне заподіяння значної шкоди правоохоронюваним інтересам чи створення загрози заподіяння такої шкоди.

Суб’єкт кримінально-правової кваліфікації – це той, хто здійснює кримінально-правову оцінку діяння. Вказується, що при з’ясуванні поняття суб’єкта кримінально-правової кваліфікації потрібно виходити з її розуміння і як розумової, логічної, оціночної діяльності, і як діяльності процесуальної, офіційної. Такий підхід лежить в основі поширеного в літературі поділу кваліфікації на неофіційну та офіційну.

З’ясовуючи поняття суб’єкта офіційної кваліфікації, дисертант відзначає, що ним виступають не окремі особи – працівники правоохоронних органів, судді, а самі такі органи. Обгрунтовується, що кваліфікувати діяння як злочинне може не лише суд, але й інші уповноважені законом органи, які здійснюють попередню кримінально-правову оцінку скоєного.

У дисертації розглядається статус суб’єктів так званої неофіційної кваліфікації. Відзначається невдалість назви таких суб’єктів, оскільки кримінально-правову кваліфікацію, яка включає в себе процесуальне закріплення висновку про кваліфікацію діяння, вони робити не мають права. Тому пропонується іменувати їх не суб’єктами неофіційної кримінально-правової кваліфікації, а суб’єктами кримінально-правової оцінки. Розглядається правове значення кримінально-правової оцінки скоєного окремими видами таких суб’єктів – підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, захисником, потерпілим, цивільним позивачем.

Звертається увага на те, що чинне законодавство передбачає цілий ряд випадків, коли обов’язок здійснити кримінально-правову оцінку поведінки інших осіб чи своїх власних діянь покладається на окремих громадян, оскільки від цього залежать їх права та обов’язки. Це, зокрема, пов’язане з реалізацією права на необхідну оборону та затримання злочинця, відповідальністю за недонесення про злочин та причетність до злочину, стосується справ приватного звинувачення.

Зміст кримінально-правової кваліфікації – це те, що складає її сутність, заради чого вона здійснюється. Стверджується, що її змістом є оцінка скоєного з точки зору кримінального закону як злочину чи незлочинної поведінки. Для цього здійснюється вибір кримінально-правової норми (норм), яка передбачає дане діяння, доказування того, що застосуванню у конкретному випадку підлягає саме ця норма (норми), юридичне оформлення та закріплення висновку про оцінку скоєного. Таким чином, за своїм змістом кримінально-правова кваліфікація полягає у правозастосовній діяльності, у встановленні відповідності між абстрактною нормою кримінального закону і конкретним випадком.

У підрозділі 2.5 “Функції кримінально-правової кваліфікації” аналізується головне призначення і мета кримінально-правової кваліфікації як офіційної правозастосовної діяльності. У такому розумінні функції кримінально-правової кваліфікації не співпадають з функціями відповідної теорії.

Насамперед проводиться класифікація функцій кримінально-правової кваліфікації за різноманітними підставами. Вони поділяються на види з урахуванням ступеня їх важливості (на основні та другорядні), походження (на первісну та похідні), сфери дії (на внутрішні і зовнішні), змісту (соціально-політичні, гносеологічні, психологічні, логічні, юридичні – правофіксуюча, правоконкретизуюча, правовстановлююча, кримінологічна). Аналізуються кожна із таких функцій, показаний їх взаємозв’язок, практичне значення. На цій основі підтверджується висновок, що кваліфікація є центральною частиною процесу застосування кримінально-правової норми.

У підрозділі 2.6. “Значення правильної кримінально-правової кваліфікації” спочатку визначається поняття такої кваліфікації. Правильна кримінально-правова кваліфікація має місце тоді, коли доведена відповідність встановлених фактичних обставин справи з саме тією кримінально-правовою нормою (статтею, частиною, пунктом кримінального закону), яка їх передбачає і навпаки, не констатується необхідність застосування норми, яка не передбачає дані фактичні обставини.

Далі показане різноманітне значення правильної кримінально-правової кваліфікації для вирішення питань матеріального кримінального права, кримінального процесу, кримінології та криміналістики.

Завершується другий розділ дисертації підрозділом 2.7. “Дефініція кримінально-правової кваліфікації та її видів”. Відзначається, що різнобічна характеристика кримінально-правової кваліфікації дає загальне уявлення про відповідну діяльність та її результати, структуру тощо. Разом із тим, вона не може замінити визначення поняття кваліфікації як логічно оформлену загальну думку про це явище.

Поняття кримінально-правової кваліфікації можна вивести, ввівши до загальних визначень юридичної кваліфікації ознаки, специфічні саме для цього виду діяльності. Є дві риси кримінально-правової кваліфікації, які й відрізняють її від усіх інших видів правової кваліфікації. Перша стосується правових норм та статей закону, на підставі яких проводиться оцінка, друга – кола фактичних обставин, які оцінюються (таких, які підлягають кваліфікації). Такий вид кваліфікації називається кримінально-правовою як тому, що оцінка здійснюється