КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКАіА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ОГУЙ Олександр Дмитрович

УДК 803.0-541.2

СИСТЕМНО-КВАНТИТАТИВНІ АСПЕКТИ ПОЛІСЕМІЇ

В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

(СИНХРОНІЯ, ДІАХРОНІЯ ТА ПАНХРОНІЯ)

Спеціальність 10.02.04 – Германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття

наукового ступеня доктора філологічних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі німецької мови та загального мовознавства Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор ЛЕВИЦЬКИЙ Віктор Васильович, Чернівецький державний університет

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

САХАРЧУК Людмила Іллівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри германської філології;

доктор філологічних наук, професор

КАЛІУЩЕНКО Володимир Дмитрович,

Донецький державний університет,

завідувач кафедри німецької мови;

доктор філологічних наук, професор

ДЕНИСЕНКО Софія Никифорівна,

Український державний лісотехнічний

університет, кафедра іноземних мов

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка,

Захист дисертації відбудеться “29” вересня 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 в Київському націо-нальному університеті імені Тараса Шевченка ( 06 003 Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, Гуманітарний корпус, актовий зал).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національ-но-го університету (м. Київ, вул. Володимирська 58, к.10).

Автореферат розісланий “28” серпня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої

вченої ради д.ф.н. А.Д.Бєлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Значення та позначення взагалі і полісемія зокрема при-вертають увагу лінгвістів, незалежно від того, якими б пробле-мами (у т.ч. лексиколо-гічними та лексикографічними) дослідники не займа-лися. Тому, врахову-ючи основні аспекти мовних явищ, об’єктом запропо-нованого досліджен-ня є полісемія в німецькій мові (як універсальне поєднання однієї формальної та декількох змістових сторін мовного знака в процесі суспільної кому-нікації), її голістичне (цілісне) системно-квантитатив-не вивчення з позицій мови, мов-лення та мовної діяльності (palangue, langage). Предметом дослід-ження виступають багатознач-ні одиниці різних частин німецької мови в синхронії, діа-хронії та панхронії.

Як відомо, дослідженню полісемії, що як процес втілюється в семантичній системі слова з певним ступенем регулярності, присвячено велику кількість робіт, в яких відбилися основні етапи становлення самої семасіології. Наприкінці ХІХ – 30-х роках ХХ ст. лінгвісти зосереджувалися на діахронному розумінні полісемії через призму поняття “семантична зміна” (див. К.А.Аллен-дорф; R.Sappan). Згодом на основі типологічно-контрастив-них досліджень утвердився погляд на полісемію як на регулярність змін у семан-тичній системі слова (S.Ullmann; І.В.Арнольд). Завдяки набуткам дескриптивної семасіології у 60-х рр. з’явилося дистрибутивно-контекс-туальне розуміння полісе-мії як об’єднання декількох типових контекстів (Е.Coseriu; І.Rosengren; Ю.Д.Апре-сян). У 70-х рр. із розквітом компонент-ного аналізу утвердилися системно-структурне та близьке до нього логіко-множинне розуміння полісемії як набору семем, що пересікаються між собою в якійсь семі чи семах (G.Wotjak; Th.Schip; Н.Henne; H.Enders; М.Лит-вин). Тоді ж стало популярним розуміння полісе-мії як цілісного поля семем, взаємопов’язаних у слові (Е.Cose; Л.М.Ва-си-ль-єв). Якщо у 1980-90-х рр. на Сході утвердився комунікативно-функці-ональний підхід (І.Г.Ольшансь-кий), то на Заході запанувало когнітивно-стереотипне розу-міння полісемії (як реалізація певних стереотипів чи прототипів у динамічній сітці семантичних відношень) (М.Bierwisch; P.Deane; D.Geerarts; G.Kleiтощо. Поряд з цим, нині актуальні й розуміння полісемії як функ-ціональної операціо-налізації лексич-ного матеріалу для його подальшого опрацю-вання (S.Schierholz) чи системно-кванти-тативне розуміння полісемії, згідно з яким вивчаються її кількісні параметри (Ю.Крилов; Ю.А.Полі-карпов; Ю.А.Тулдава).

У сучасній лінгвістиці склалися два основних напрямки вирішення проблеми, які, однак, не в стані комплексно пояснити формування та функці-онування полісемії в німецькій мові. Це – теорія невизначеності, вживана в сучасній західно-євро-пейській лінг-вістиці, та східноєвропейська теорія лексико-семантичної варіативності. За останньою теорією, що практич-но відповідає точці зору мовця (М), який кодує вислов-лювання від дум-ки до слова, семан-тема (семантична система багато-значного) слова розглядається як рухома дина-мічна система, яка за своєю знаковою та мовною природою схильна до варіювання (В.В.Вино-градов, О.І.Смирницький; K.O.ErdM.Kaempfert, E.W.Schneider та ін.).

Поширений у західній лінгвістиці аналіз через нечіткість, невизначеність, двозначність чи неоднозначність також має певні перспективи, бо враховується саме комунікативне спря-мування мовного акту (M.Campos, D.Gorfein, R.Hoff-mann, K.Malmkjaer, M.Pinkal; B.Rieger, D.Wolf, W.Wolski, V.YebПопри свої переваги цей підхід зали-ша-ється, на жаль, однобічним тому, що розглядає невизначеність, яка ви-никає здебільшого внаслідок полісемії, лише з позиції слухача (С), що декодує ви-словлювання від слова до тексту.

Отже, за останні 70 років на Сході та Заході нагрома-дився чималий позитивний досвід у роз-в’язанні цієї проблеми. Він, однак, залишився практично ізольованим, “досві-дом у собі” частко-во роз’єднаних лінгвістичних шкіл східно-європейської та західно-європейської лінгві-стики, який потріб-но узагальнити у цілісній, інтегруючій праці, зробити кантівський “досвід у собі” досвідом для всіх.

Поряд з тим, ні у вітчизняному, ні в зарубіжному мовознавстві немає комплекс-них праць, де б полісемія в німецькій мові розглядалася в усіх її аспек-тах: в діахронії (як процес творення нових значень), в панхронії (як регулярність цього процесу) та в синхронії (як їх вираження у вигляді семантич-ної системи слова). Авторський аналіз цих аспектів полісемії через мовлення, мову та мовну діяльність вносить достатньо нового в розуміння полісемії, чого немає в найфунда-ментальні-ших працях, присвячених полісемії (І.Г.Ольшанський; А.А.Полікарпов; R.BergP.Dean; M.Kaempfert; S.Wichter). Системно-квантитативний аспект дослі-дження доповнює традиційний підхід, а експери-ментальна частина дозволяє уточ-нити теоретичні припущення стосов-но органі-зації семантичної системи слова, зміни значень, регулярності т.зв. семантичних законів у німецькій тощо. Це дає змогу вивчати також співвідношен-ня полісемії і номінації, дери-вації і семантичних змін тощо.

При цьому дослідження проводиться в руслі актуальної для сучасно-го мовознав-ства неокласичної систем-но-інтегральної (за своїм змістом) лінгвістичної теорії ХХІ ст., визначальни-ми для якої є нейро- та психолінгві-стичний, функ-ціонально-структурний та синенерге-тичний підходи до мов-ної діяль-ності з урахуванням кількісно-якісних характеристик об’єкта дослі-д-ження (А.Є.Кибрик; П.Б.Паршин; F.Moser; мате-ріали міжнародної конфе-ренції “Лингви-стика на исходе ХХ века: Ито-ги и перспективы”). Ком-плекс-но-інтегральне дослід-ження об’єкта, що проводиться у напрямках, перспек-тивних для ХХІ ст., веде до до суттєвої переоцінки існуючих даних про функціонування мовних феноменів (у т.ч. значення та полісе-мії в німецькій мові). Отже, актуальність пропо-но-ва-ного дослідження визнача-ється у першу чергу як проблемним характером теми, так і необхід-ністю голі-стич-ного дослідження полісемії, що дасть змогу наблизи-ти-ся до най-сучасніших наукових пошуків, синенергетичних за їх спряму-ван-ням.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дослідження, тема якого затверджена Вченою радою Чернівецького державного університету 28.02.1991 р. (протокол №2), відповідає науковій темі кафедри німецької мови та загального мовознавства ”Теоретичні та прикладні аспекти лексикології та лексикографії” (номер держ-реєстрації: 01910034123).

Головною метою дослідження є зіставний опис основних підходів до полісемії та авторська голістична інтерпретація проблеми і пошуки власних шляхів її розв’язання для німецької мови. Комплексна якісно-кількісна характе-ристика полі-семії у синхронії, діахронії та панхронії німецької мови (з акцентом на менш досліджених прикметниках) та з урахуванням паралельних інтердисци-плінарних досліджень необхідна для визначення її статусу в системі мовної діяльності, що дасть основу для створення новітньої неокласичної теорії мови.

З урахуванням зазначеної мети та специфічних аспектів аналізу в дослідженні виконувалися такі завдання:

І. Всебічний аналіз стану новітньої семасіології з урахуванням даних, отри-маних у нейрофізіології, психології, філософії та інших дисциплінах;

ІІ. Визначення особливостей прояву полісемії як варіативності в синхрон-ному аспекті на матеріалі німецької мови, що вимагало розв’язання таких проблем:

а) аналіз причин полісемії через невизначеність та варіативність;

б) вивчення основних концепцій полісемії, пошук найпродуктивніших;

в) розгляд основних теоретичних і практичних проблем полісемії (полі-номі-нація; де-ри-вація; розмежування полісемії та омонімії);

г) психолінґвістично-експериментальне вивчення особливостей полісемії в німецькій мові через асоціативні та психолінгвістичні експерименти;

д) апроксимативно-статистичне вивчення кількісних характери-стик полісемії в німець-кій та інших мовах для їх подальшого зіставлення;

ІІІ. Розгляд полісемії як утвердження нового варіанта, а згодом інваріанта (тобто зміни значення внаслідок варіювання) в діахронному аспекті німецької мови. Для цього проводилися:

а) аналіз відомих дефініцій семантичних змін, їх основних типів, інших категорій (деривація тощо) та встановлення їх зв’язку з полісемією;

б) опис прояву (де-)полісемізаційних процесів, установлення їх причин, механізму, часу, тривалості і напрямку розвитку на матеріалі найактуаль-ніших груп СВН, що робиться вперше;

в) створення апроксимативної методики для кількісного визначення деполісе-мізації в німецькій мові;

ІV. Вивчення універсального характеру полісемії як регулярного явища в панхронному аспекті на різномовному матеріалі, а звідти:

а) об’єктивне визначення поняття панхронії на основі теоретичних концеп-цій та практичних досліджень німецької мови;

б) аналіз наявних концепцій регулярних явищ;

в) створення методики для диференціювання різних типів регулярності;

V. Вивчення лексикографічного вираження полісемії в типових словни-ках для створення словника німецьких прикметників нового типу:

а) розроблення принципів для створення такого словника;

б) здійснення нової понятійно-семантичної класифікації прикмет-ників;

в) експериментальне укладання словникових статей нового типу;

Наукова новизна отриманих результатів ґрунтується на новому підході до аналізу мовних явищ. В загальнонауковому відношенні цей підхід полягає (на відміну від звич-ного бінарного підходу або класичної дихотомії) у тріалізмі, що вперше простежується на основі полісемії в усіх аспектах синтетичної мовної діяльності через аналіз її складових (мови та мовлення) і їх подальший синтез.

Урахування інтердисциплінарних досліджень дає можливість у лінгві-стич-ному від-но-шенні вперше поєднати результати із лінгвістики 1 (феномено-логічно-структурного типу) та лінгвістики 2 (біофізіологіч-ного типу, що лежить в основі лінгвістики 1) та вперше розглянути лексичне значення як цілісний результат комплексної дії всього мозку, структурованої мовою та на основі сіткової органі-зації мозку сформулювати голістичну концепцію значення з інтегративним врахуван-ням епідигматичних, синтагматичних та парадигматич-них зв’язків у часо-вих аспектах синхронії, діахронії та панхронії.

В синхронному аспекті вперше висунуті та обґрунтовані положення: 1) полісемія простежується як результат варіювання ознак при творенні значення в динамічній сітці семантичних відношень (з позиції мовця), що призводить до неоднозначності мовленнє-вого акту (з позиції слухача); 2) кількісні характе-ристики полісемії допомагають визначити якісну специфіку полісемії стосовно різних мовних феноменів (частин мови; частоти, довжини та віку слова; показ-ників контексту; стильових характеристик; семантики тощо) в німецькій мові, що дозво-ляє ці узагаль-нення зіставити з результатами, отриманими для інших мов; 3) си-стем-не врахування результатів зарубіжних когнітивно-психо-логічних та психолінгві-стичних експериментів у поєднанні з результатами вітчизняних експериментів стосовно різних семантичних категорій (головне, загальне, сукупне значення; розмежу-вання слововжитку та окремої семеми, полісемії та омонімії; встановлен-ня ієрархії значень тощо) показує як “сіткову” організацію полісемії в німецькій мові, що корелює з сітковою структурою головного мозку, так і їх співвіднесеність зі світом природних явищ.

В діахронному аспекті вперше з’ясовується, що: 1) полісемія проявляє себе як процес варіативності окремого значення (семеми) та згодом семан-тичної си-сте-ми всього полісе-манта (семантеми), що призводить до появи та подальшо-го закріп-лення сем внаслідок нових умов вживання у певному синтагматич-ному ото-ченні; 2) полісемізаційний процес співвідноситься, але не є тотожним з основ-ною ка-те-горією традиційної семасіології “зміна значен-ня”; 3) полісемія як діахрон-ний процес набуван-ня значень протистоїть процесові деполісемізації як зникнен-ню значень у певних опозиціях із парадигм семантично близь-ких німецьких слів, які визначаються за авторською методикою М; 4) прояв (де-)полі-семізаційних про--це-сів (їх причини, механізм, час, три-ва-лість та напрямок розвитку), що про-тя-гом історико-мовного періоду в 300 років ґрунтовно змінюють семантичні системи німецьких полісеман-тів, станов-лять рівнодійну екстра- та інтралінгвістич-них факторів, ієрархія яких визнача-ється для кожного випадку окремо.

У панхронному аспекті полісемія вперше : 1) об’єктивно просте-жується як явище регулярної повторюваності певного набору сем у межах системного угру-пування від-по-відно актуальної моделі; 2) на основі проведеного аналізу наявних концеп-цій і практич-них досліджень регулярність, що простежується в парадигмі семантично близьких слів, дифе-ренціюється за розповсюдженням в мовах та частотністю вживання (методики Кт та І).

У лексикографічному відношенні для кращої презентації семантич-них систем полі-семічних слів формалізованими проце-дурами опису вперше пропонуються: 1) нові мето-ди дослідження та форма-лізованого укладання словникових статей; 2) новий тип ідео-графічної класифікації; 3) якісно новий варіант тлумачних синонімічних словників німець-кої мови на основі видозмі-нених мікроструктурних та макроструктурних прин-ципів орга-нізації.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріал дисертації (теоретичні положення, результати дослідження та висновки, методику аналізу прикладів, а саме: авторські методики М, Кт, І, апробацію експериментальних та статистичних методик тощо) можна використати у лекційних та практичних курсах з мовознав-ства, лексико-логії, історії мови, порівняльно-історичного та типологіч-ного мовознавства; для написання ди-сертацій та спецкурсів, диплом-них та курсових робіт з відповідної тематики; на семінар-ських заняттях з указа-них дисциплін. Матеріали конспекту лекцій та навчального посібни-ка, написа-них та виданих на основі результатів дослідження, впроваджуються автором протягом двох останніх років при керуванні науковими роботами студентів та аспірантів, при складанні тлумачного синоні-мічного словника нового типу і під час читання курсу лекси-ко-логії в Чернівецько-му державному університеті.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорю-ва-лися на засі-даннях кафедри німецької мови та загального мовознавства, лінгвістичного семінару та наукових конференціях Чернівецького держунівер-сите-ту (1988–1998), на семінарах фі-ло-логіч-ного факультету університету м.Бонн (1997 р.), Конференції Німецьких Акаде-мій Наук (м.Майнц, 1997) та на щорічних симпозіумах SLE (Societas Linguistica Europae) (1996-1999).

Результати дослідження апробовувалися у 62 доповідях на внутрішньо-вузівських, міжвузівських, обласних та регіональних (Івано-Франківськ, 1990-1991; Київ, 1987; Пяти-горск, 1992; Смоленск, 1991; Свердловск, 1990; Челябинск 1989; Чернівці, 1982-83; 1987-1996), республіканських (Київ, 1987; Минск, 1989; Чернівці, 1986; 1988-1989), всесоюзних (Дніпропет-ровськ, 1988; Калинин, 1986; Москва, 1991; Ярополец, 1987; Пермь, 1985; Тверь, 1991; Тарту, 1988), все-українських державних (Львів, 1991-1993; Київ, 1992-1993) та між-народних (Івано-Франківськ, 1993; 1996; Калининград, 1992; Київ, 1992-1993, 1995, 2000; Львів, 1992-1993; 1995; Минск, 1998; Таш-кент, 1991; Чернівці, 1991; 1993-1994; Tallinn, 1986-1987; Klagenfurt, 1996; Amster1997; Bonn, 1997; Helsinki, 1997; Mаinz, 1997; Mannheim, 1997; St.Andrews, 1998; Ljubljana, 1999) симпо-зіумах, кон-ферен-ціях, нара-дах та з’їздах.

Публікації. Основні положення дисертації відбиті в двох індиві-дуальних (21,3 та 13 умов. друк. арк.) монографіях, двох книгах та праці (8,8, 7,2 та 3,8 умов. друк. арк.) і в понад 120 наукових публікаціях. До основних публікацій за темою дослідження належать 32 статті в журналах та збірниках і 4 тези конференцій, перелік яких додаєтся. Більшість робіт (2 монографії, книги, 28 статей та 2 тез) виконано одноосібно. У сумісних публіка-ціях [5; 10; 11; 17; 38; 41] автор зібрав матеріал, опрацював та, в основному, його описав.

Матеріалом дослідження послужили лексикографічні, допоміжні та художні джерела для різних періодів як німецької мови, так і інших мов (англійської, давньофранцузької, давньоруської, румунської, польської та ін). Об’єкт досліджен-ня – корпус аналізованих одиниць, виді-лених методом суцільної вибірки, становить 10132 слововживань 430 слів у 2933 різномовних пам’ятках УШ–ХІХ ст. загальним обсягом вибірки понад 9 мільйонів слововживань (розділ 2; 3). Методом добору з теоретичних та лексикогра-фічних джерел розглядалися 11000 прикмет-ників для розділів 2 та 5. Для порівняльного аналізу викорис-то-ву-валися і древньоанглійські, древньо-руські та старо-фран-цузькі мовні пам’ятки, тлумачні та історичні словники із 20 мов індоєвро-пейської, тюркської, угрофінської мовних сімей (розділ 4). Віднос-на похибка вибірки становить статистично реле-вантну величину 0,02, що дозволяє твердити про статистичну достовірність вибірки, яка лежить в основі дослідження.

Основними методами дослідження були індуктивний та дедуктив-ний описовий методи (розд.1 та 2) з використанням елементів компонентно-дистрибутивного та апроксимативно-статистичного аналізу (розд.2, 3, 4 та 5), а також історико-порів-няльний метод (розд.3) з елементами типологічного (розд.4) тощо.

На захист виносяться такі положення та результати:

1. Мовна діяльність розглядається, як правило, через аналіз її складових: мови та мовлення, проте їх голістичний синтез (із урахуванням інтердисцип-лінарних досліджень) на основі концепції тріалізму допомагає здійснити синтез цих аналі-тичних явищ і поєд-нати результати лінгвістик 1 (феномено-логічно-структурного типу) та 2 (біофізі-оло-гічного типу). Сітково-голографічний прин-цип організації мозку, його структурність та дистрибу-ти-візм корелюють при цьому з принци-пами організації лексичної системи німецької мови.

2. Лексичне значення, за аналізом нейро-, пата- та психолінгвістичних і когні-тивно-пси-хологічних досліджень, є мовно-структу-рованим результатом дії всьо-го мозку, що й вра-ховується в голістичній концепції значення і полісе-мії. Ін-тегративний облік епіди-гма-тич-них, син-тагма-тичних та парадигма-тичних зв’язків слова оптималь-ний для розв’язання проблеми полісемії в ні-мецькій мові.

3. Всупереч твердженням багатьох семасіологів (О.О.Залевська) про від-сутність полі-семії у мові та мовленні, полісемія є реально існуючим явищем, яке засвід-чують когні-тивнопсихологічні та психолінгвістичні дослідження і на матеріалі німецької мови. Для досягнення всебіч-ності в охопленні полісемії німецької мови останню доцільно розгля-дати у трьох часових вимірах: синхронії, діахронії та панхронії. У синхронному аспекті полісемія простежується як варіювання ознак, що призводить до неоднозначності мовлен-нєвого акту. Це варіювання утвер-джується в діахронії і стає регулярним в пан-хронному аспекті.

4. У синхронії полісемія проявляється як невизначеність у мовленні (з позиції слухача) та як мовленнєво-мовна варіативність (з позиції мовця), які можна розгля-дати через сітку мовної діяльності, що частково корелює зі структурою мозку. Аналіз семантичних категорій в німецькій мові (головне, загальне, сукуп-не значення; розмежу-вання слово-вжитку та окремої семеми, полісемії та омо-німії; встановлення ієрархії значень) доцільно проводити за допомогою експе-риментальних методик з ураху-ванням результатів попередніх досліджень.

5. Звертання до кількісних характеристик допомагає визначити якісну специфіку полісемії стосовно різних мовних фено-менів (частин мови; частоти, довжини та віку слова; показників контексту; стильових характе-ристик; семантики тощо) для німецької мови та співставити її з результатами, отриманими для інших мов.

6. Семантичний новотвір за рахунок англомовних запозичень займає у сучас-ній німецькій мові 5,4 %, причому основний акцент лежить на іменниках (85%) та прикметниках (11,2%). Cемантичний новотвір ґрунтується, за словником “Duden”, на метафорі та метонімії, а гіперо-гіпонімія їм поступається.

7. За співвідношенням полісемантів (тобто за коефіцієнтом полісемії) в ні-мецькій мові, як і в інших мовах Європи, склалася послідовність: дієслово – при-кметник – іменник – прислівник, що пояснюється специфікою взаємозв’язку семем.

8. Кількість полісемантів зворотньо пропорційна кількості семем у системі полісемічних іменників, прикметників, дієслів та прислівників. Ця тенденція “спадаючої полісе-мії” детально простежується на матеріалі німецьких прикмет-ників як для синхронії, так і для діахронії. При близькій середній частоті (частот-ний словник В.Д.Ортманна) за рахунок більшої кількості семем високочастотні прикметникові полісеман-ти пере-вищують високочас-тотні моносемічні полі-семанти за частотами вживання у 4,5 рази.

9. Кількісні величини залежать від розмірів та правил структурної організації словника (А.А.Лєпінга та Н.П.Страхової, О.І.Москальської, “Duden”та “Wahrig”). Запровадження коефіцієнтів техніки та полісемії дозволяє якісно зіставляти тлумачі словники німецької мови, демонструє відмінність між ними.

10. Полісемія виявляє себе в діахронії як процес варіативності окремого значен-ня (семеми) чи семантичної системи всього полісеманта (семантеми), що прояв-ля-ється у варіюванні та подальшому закріпленні сем внаслідок нових умов вжи-вання у певному синтагматичному оточенні. Полісемі-заційний процес співвідно-ситься, але не дорівнює категорії традиційної семасіології ‘зміна значення’ як причина та наслідок.

11. Прояв полісемізаційних процесів, їх причини, механізм, час, тривалість та напрямок розвитку складають рівнодійну екстра- та інтралінгвістичних факто-рів, ієрархія яких визначається на матеріалі німецької лексики для кожного окремого випадку. Перебіг деполісемі-заційних процесів, визначений за автор-ською апрокси-мативною методикою (М) на матеріалі середньовер-хньо-німецької мови, ґрунтується на взаємовідш-товхуванні синонімів у парадигмі.

12. Семантична система німецького слова протягом 200 років не лише може попов-ни-тися новою семемою (D.Wolf), а й зазнати докорінної зміни, яка про-являється як в актуа-лізації декількох нових семем, зміні їх ієрархії, так і в зникненні ряду попередніх семем.

13. Полісемія як регулярне явище простежується у панхронному аспекті, який засвідчує її універсальність на основі теоретичних концепцій та практичних дослід-жень, які допомагають створити авторську формалізовану методику з диференці-ювання різних типів регулярності (Кт).

14. Аналіз лексикографічних джерел та сучасних лексикологічних досліджень дозволяє запропонувати якісно новий варіант тлумачних синонімічних словників на основі видо-змі-нених вихідних мікрострук-турних та макро-структурних принципів орга-ні-зації словника. Здій-снена дедуктивно-індуктивна лінгво-психологічна класифікація німецьких прикмет-ників оптимальна для по-будови навчального синоні-міко-тлумачного словника, що фор-мується за іде-ографічним принципом.

15. Проведене дослідження полісемії у її якісних та кількісних рисах показує спів-віднесенність лексики зі світом природних явищ, завдяки чому і мова зага-лом, і лексика зокрема складають динамічне стохастично-системне утво-рення.

Основна мета, завдання та методика дослідження зумовили структуру ди-сер-тації, яка складається зі вступу, п’яти розділів та висновків до кожного з них, резюме (обсяг тексту 400 сторінок), списку використаної літера-ту-ри (570 назв), списку цитованих лексико-графічних джерел (60 назв), списку ци-тованої художньої літератури (33 назви). У роботі наводяться 12 таблиць і 13 рисунків.

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми, визначаються: мета й завдання дослідження, наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, методика дослідження; подаються дані щодо апробації результатів дисертації та публікацій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ І. Мова, слово, значення та принципи дослідження полісемії

Сучасна теорія науки сягнула неокласичного етапу, на якому в інших науках, на думку М.Бунге, з’ясовуються принципи саморозвитку системи. Проте лінгвiстичні пошуки, за винятком небагатьох досліджень (G.Alt; R.Kohler), обмежилися класичним – емпіричним збором інформації та некла-сичною спробою їх систематизації, хоча настав вже час їх цілісного осмислення.

Це підтверджує огляд літератури за темою дослідження, який відображає суперечливу історію проблеми та взаємовиключаючі результати новітніх дослід-жень полісемії. Експериментальні студії повторюють увесь різнобій теоретичних пошуків, причому за одними з них існування полісемії визнається (J.Engelkamp; M.Schwarz; Н.Zimmer; В.В.Ле-вицький), а за іншими заперечується (О.О.За-лев-ська). Огляд лексикографічних джерел засвідчує певні недоліки у практичному розв’язанні проблеми полісемії, що ви-кликає потребу в по-дальшому удоско-нален-ні словників. Для цього потрібно перео-сми-слити як традиційне розуміння значення, так і підхід до інших вихідних лінгвістичних конструктів (слово, знак, речення, текст, словник) і розглянути їх крізь новий ракурс аналізу.

Новий ракурс можна простежити в концепції тріалізму, що поєднує специфіку деду-ктивного аналізу синкретичного явища з перевагами наступної інтеграції його складових. У такий спосіб відбувається синтез конкретних різно-направлених варіантів (мови і мов-лення; синхронії і діахронії; парадигматики і синтагматики) в єдиний інваріант (мовну діяльність; панхронію; епідигматику), завдяки чому зберігаються його синенергетичні, динамічні властивості. Інваріантне слово як елемент мовної діяльності взагалі реалізується в тексті (мовленні) як лекс (конкретний слововжиток) чи в словнику як одиниця мови (тобто лексема, що включає сукупність слововжитків певного типу або значень). Розу-міння три-латерального характеру знака допомагає побу-дувати нову його концепцію, яка певною мірою пояснює принцип асиметричного дуалізму. Цим даний підхід зближається з неокласичними дослідженнями.

Враховуючи аналіз субстанціональ-них, реляти-вістських та інформа-ційних дефініцій значення, видається доцільнішим сприймати їх як взаємодо-повнюючі. Тому на основі викладених раніше концепцій значення слова складає собою, на нашу думку, такі кон-венційні знання (про сукупність мовних та немовних ситуацій, явищ та відношень), що здобуваються комунікативними партнерами (мовцями та слухачами) завдяки їх досвіду в процесі комунікації та відклада-ються в їх пам’яті, для того щоб бути використаними згідно із ситуацією та відпові-дати при цьому верифікуючим умовам речення. Цей мовний досвід спирається на процес відображен-ня (як конструювання у свідомості певних обра-зів), що воєдино поєднує комунікацію та мовну систему, забезпечуючи їх функціону-вання. Звичний вжиток сло-ва у його епідигматичних, паради-гматичних та синтагматич-них зв’язках про-дукує неусвідом-лене засвоєння правил узусу. Цілісність значення полі-семічного слова доцільно описувати через аналітичні складники: синтагматику, паради-гматику та епіди-гма-тику.

В епідигматичному ракурсі значення розглядається як цілісний конструкт семантична система слова (дериваційне поєднання декількох ЛСВ) та система значення (комплекси сем, що належать до відповідної семеми ЛСВ). Врахову-ючи погляди репре-зен-тантів польової лінгвістики (Л.Вейсгербер; Л.М.Ва-сильєв та ін.), семантичну систему полісеман-та, що є перетином різних парадигматич-них угрупувань, можна парадигма-тично розуміти як його семемно-семне поле, яке з допомогою дериваційних відношень охоп-лює власні значення (ЛСВ), пов’язані чергуваннями та синтагматично специфіч-ні у висловлюван-ні / речен-ні за допомогою характеристик: дистрибуції, контексту, коло-кації чи спо-лучу-ваності, валентності тощо. Структура висловлювання, що ґрунту-ється на акти-вації сукупної мовної системи через предикацію як процес віднесення змісту висловлювання до дійсності, містить основний прагматичний механізм функці-онування мови. Цим досягається цілісність як семантики, так і мовної діяльності.

Дотичним місцем, де могли б зустрітися різні семантичні теорії та характеристики, є головний мозок (ГМ), у якому породжується і через який реалізу-ється висловлювання як поєднання значень.

На основі фізіологічно-нейролінгвістичних спостережень динаміч-ного харак-теру збуджень можна встановити динамічну системну залежність мовних функцій. Значення абстрактного слова (як сукупність певних ознак) локалі-зуються в лівій півкулі (лобо-вискової ділянки). Звукові формативи зберігаються у правій півкулі. Їх переробка відбу-ва-ється у мовних центрах Верніке та Брока. Третинні зони гіпокампу з їх “хвостатими нейронами” виконують критичні функції. Внаслі-док взаємодії звучання та значення (на нейрофізіологічному та на синаптично-молекулярному рівні) виникає певна сітка формативно-семан-тичних відношень, яка активується в процесі комунікації. Справжнім значенням (з його епіди-гма-, синтагма- та парадигма-тичними відношеннями) цей сітковий конструкт стає лише як функ-ція всього мозку на мовному матеріалі. Отже, звернення до нейрофізіоло-гічних аспектів функціонування мов-них знаків засвідчує доцільність цілісної (голістичної) концепції значення і полісемії.

Лінгвістичний матеріал спонукає до використання певниго дослід-ницького методу, що створює загрозу однобічності. Щоб уникнути подібної небез-пеки, досліджуваний об’єкт доцільно аналізу-вати з різних боків та за допомогою різних (ба-жа-но об’єктивних) методик як системно-структурне динамічне явище у комп-лексі. Тому вихідними принципами, що лежать в основі наступних розділів, є комплексність; системно-структурний підхід; об’єктивний метод опису; часо-зберігаючі квантитативно-апроксимативні методики; перегляд результатів.

Розділ 2. Полісемія в синхронії та її варіювання

Базуючись на різнонаправлених теоретичних положеннях, визначаються основні напрямки дослідження полісемії в німецькій мові. Як відомо, в процесі спілкування комуніканти не завжди досягають мети через ряд труднощів, які лінгвісти намага-ються змоделювати. Жодна з моделей не охоплює повністю всю складність ситуації. Це стосується як популярного в західній лінгвістиці ана-лізу через невизначеність та дифузність, так і східноєвропейської теорії лексико-семантичного варіювання.

Якщо проаналізувати 70 відомих нам визначень полісемії, що прово-диться вперше, то стає зрозумілим, що вони відображають історичне станов-лення як проблеми значення, так і методів семантичних досліджень, стосуючись різних часових аспектів. За синхронним аспектом полісемія є взаємозв’язком значень слова з його формативом без yрахування етимологічних критеріїв, на основі чого виділяються: а) традиційне розуміння полісемії на основі логіко-лінгвістич-ного аналізу; б) психолого-когнітивно орієнтована концепція; в) системно-структурне розуміння полісемії та дуже близькі до нього логіко-множинні визначення; г) польова концепція; д) дескриптивно-контекстуальне розуміння полісемії; е) функціональне визначення; є) комунікативно-функці-ональне визначення полісемії через теорію мовних дій; ж) когнітивно-стерео-типне розумін-ня полісемії; з) операційна і системно-квантитативна кон-цепції полісемії тощо та комбінації цих дефініцій. Враховуючи певний ізоморфізм між сітко-подібною організацією мозкових та словни-кових структур, можна побачити перспективу об’єднаної концепції. Саме так вдасться по-єднати во-єдино ракурс продукуючого мовця та декодуючого слу-хача в голістич-ній (цілісній) концепції полісемії.

За виконуваними функціями полісемія найтісніше взаємодіє з номі-на-цією, поліно-мінацією, варіативністю, невизначеністю та частково відповідає кате-горії лексико-семан-тичної деривації. На матеріалі 4832 слововживань 120 різно-мовних (німецьких, румунсь-ких, книжно-слов’янських, польських) монет-но-лічильних найменувань (типу лей, злот; ban) поліномінація, що відповідає полісемії на рівні номінації, є синхронним пере-несенням звичного терміна на позначення феномена з подібними характеристиками в одній терміно-логічній сфері. Полісемія ж (на відміну від дифузної поліномінації) позна-чає кілька денотатів (як референтних класів), має досить відмінні парадигматичні та синта-гма-тичні характеристики семеми, є неоднозначною та стосується декількох (можливо, між-дисциплінарних) галузей.

Враховуючи структурність значення, імплікаційний та класифікаційний типи зв’язку між семемами (М.В.Нікітін), традиційно визначають 3 кла-сичні типи полі-семії: гіпо-гіперонімія (Mann: biologisch-sozial), метонімія (Schule: Instution-Geдude) та метафора (FuЯ: des Berges / des Menschen) (за Duden-Universal, відповідно, 20%; 42%, 38%). Основні топологічні типи полісемії, що визнача-ються за регулярним характером “стикування” значень між собою, є: а) радіальна (стіл: меблі, їжа, відділення), ланцюжкова (linke Hand: Seite, Tьr, Fraktion) та радіально-ланцюжкова полісемія, або кластер (stark). За характером провідних груп сем стихійно визна-чають високоступеневу, категорійну та семантичну полісе-мію; дослідження остан-ньої складає значну проблему.

Для розмежування полісемії та омонімії в німецькій мові звичайно вико-ристовують: етимологічні характеристики, семантичну спорідненість, морфо-синтак-сичний/ граматич-ний та формальний критерії, що, однак, не дає одно-значних результатів. За першим критерієм можна розмежувати етимологіч-ні (гетероґенні) та історичні (гомоґенні) омоніми; за третім та четвертим критерієм виділяються омофони, омоформи та омографи тощо. За допомогою другого критерію, достовірність якого лінгвісти дискутують, простежуються перехідні форми від полісемії до омонімії (М.Муравицька, Ю.О.Кар-пенко), які можуть мати кількісне вираження.

Іншою проблемою є встановлення семантичної системи слова, необ-хідне для лексикографічної практики. Виділення певної кількості семем в основ-ному залежить від точності розмежування, проте визнаних критеріїв до цього часу немає, бо відсутня загальновизнана концепція семантичних підкласів слів та класифікації “рольових партнерів” лексеми, якими можна було б оперувати при розмежуванні. Оскільки при цьому традиційне використання контексту-ального, ком--по-нентного та статистичного аналізу не дають ефективних резуль-та-тів, зупини-мо-ся на асоціативних психолінгві-стичних методиках.

Перспективним напрямком у дослідженні семантичної системи слова є психолінгві-стична методика В.В.Левицького, за якою отримані асоціації стати-стично опрацьову-ються за допомогою кри-терію c2 та коре-ляційного аналізу. За асоціативним експери-ментом автора (Бонн 1995) письмово визнача-лися асоціації до 10 слів-стимулів, у т.ч. односемемне mutig, полісеманти з зон актив-ної та продуктивної полісемії (stark), високосту-пеневої полісемії (scharf) та дифузної нечіткості (gut). Всі отримані асоціації апроксимативно опрацьо-ву-валися окремо для кожного слова за його системними характеристи-ками. Асо-ціації підпоряд-кову-валися певним семемам, для кожної семеми визначала-ся їхня кількість, а в особливо складних випадках вираховувалися також рангові номери семем. Ієрархічні відносини в межах семантеми визначалися за частота-ми сумарних асоціативних характеристик, що дозволило зіставити їх з описами цих слів в тлумачних словниках та побудувати експериментальну шпальту словника.

Прикладом експериментальної шпальти тлумачного словника може послу-жити основне значення слова-стимула stark (з кількістю відповідних асоціацій, відзначених курсивом, та сумою їх рангових номерів у дужках, які визначалися за результатами експерименту).

STARK 1.von groЯer Kцrperkraft(1), kцrperlich und geistig(1): krдftig (1,1,1,3,1,1,1,3,1,1); mдchtig (1.1.3.6), kraftvoll (2,2); muskullцs (2); rьstig (4,4); Kollokationen: Mann (1); Gewichtheber (2); Elefant (3); Muskeln (1); Nerven (1,2,3); Insgesamt 29 Assoziationen; Rangnummer 56. Усього 7 семем (із 9 в словнику).

Новий експеримент 1997 р. розширив парадигматичні асоціації, але практично не виявив нових семем, хоча в “Duden-Universal” наводиться їх значно більша кількість. Це свідчить про те, що внаслідок обмеженості в часі експеримент допоміг виявити лише активний словни-ковий запас студентів-герма-ністів. Для повної ре-конструкції семантичної системи слова бажано залучити більшу кількість інфор-мантів.

За допомогою експерименту простежується певне варіювання семанти-ки: слово scharf асоціюється для жінок не з інструментом для різання (13 асоціацій з ранговим номером 26), а зі смаковими якостями (24 А з ранговим номером 68). Тому для визначення ієрархічних відношень цих двох семем використо-вується запроваджений нами ранговий коефіцієнт R:

R= A/r

де A є числом асоціацій, а r його ранговим номером. У позначеннях смакових якостей (семема ‘gewurzt’) коефіцієнт становить лише 0,32; у позначен-нях ріжучих інструментів (семема ‘schneidend’) цей ранговий коефі-цієнт відпо-відає 0,5, що робить останню семему головним значенням. Як показує аналіз, системи значення слів-стимулів виглядають дещо іншими, ніж вони описуються у тлумачних словниках німецької мови. Такі відхилення характерні і для інших полісемантів.

Враховуючи результати психолінгвістичних експериментів, можна стверджувати, що між полісемією та омонімією немає різких меж внаслідок певної взаємодії значень у лек-сиці. Інтуїція носіїв мови стає важливим критерієм для роз--межування цих категорій (S.Ull; В.В.Левицький). Тому визначення семантичної системи полісемічно-го слова може проводитися експерименталь-ним шляхом, де асоціативному експе-ри-мен-тові має надава-тися все більшого значення (див. експери-менти В.В.Левицького та О.Д.Огуя тощо). Екс-пери-ментальний метод М.П.Муравицької з вимірювання семан-тичних характери-стик, до-повнений В.В.Ле-вицьким, може викорис-товуватися для розрізнення полісемії та омонімії.

Як бачимо, завдяки проведеним психолінгвістичним експериментам досягаються відповіді на запитання: “Що з’являється при презентації?” (група релевантних ознак, що має компонентно-стереотиповий характер); “де вона з’яв-ляється?” (у ментально-семантичній сітці); “як вона реалізується? (через контекст, який виражає ментальну дистрибу-тивність), що засвідчує голістич-ність полісемії. Полісемія є дійсноіснуючим мовним феноменом. Хоча окреме збері-гання семем (як інваріантів) у ментальному лексиконі мовця для вжитку у мовленні доводиться психолінгвістичними експеримен-тами О.О.Залевської, нейро-хірургічна практика О.Р.Лурія, Е.Вейгля, когнітивно-психологічні експери-менти Г.Ціммера та спо-сте-реження автора підтверджують існування полісемії з позиції слухача. За резуль-татами праймінг-ефекту при першій пре-зентації полісемічного слова реалізу-ються всі семеми, і ті, що не підходять, через 200 мсек дез-активуються (J.Engelр; H.Zimmer). Активованим залиша-ється лише те значення, що за своїми суттєвими семами відповідає контек-стові. При ізольо-ваному називанні слова реалізується його найчастот-ніше та най-актуальніше значення (В.В.Левиць-кий). Проте це значення активізується з пара-дигматично організованої семантич-ної сітки дещо дифузно-нечітко (як поєднання декількох найсуттєвіших семантич-них ознак, пов’язаних з цим форма-тивом). Це своє-рідне загальне значення прояв-ляється як рухомий центр в семан-тичній сітці відношень (який при утворенні пропозицій змінюється під впливом професій-ного заняття, статі тощо) (В.В.Ле-вицький; О.Д.Огуй).

Пізнання кількісних характеристик об’єкта – це комплексне пізнання (в специфічно відображеному чи конструйованому вигляді) і його якісних характе-ристик. Тонкі градації якісних властивостей системного об’єкта можна в кінце-вому результаті пізнати лише через квантифікацію їх прояву в ньому. Для цього вперше узагальнюються дані про квантитативні ракурси полісемії.

Полісемія властива для 10-18 % багатозначних слів, що покривають 85 % текстових потреб (А.А.Полікарпов). Оскільки кількість потенційних значень пере-вищує кількість словникових майже в 4 рази, то це свідчить про те, що полісемія як мовне явище готуєть-ся у мовленні. Внаслідок конкретнішого характеру семеми іменників тісніше пов’язані ніж дієслівні та прикметникові, внаслідок чого в німецькій мові, як і в інших не- та індоєвропейських мовах, простежується за апроксимативними даними словника “Duden” та “Wahrig” така ієрархія частин мов за ступенем полісемічності: дієслово – прикметник – іменник – прислівник. Кількісні величини цього показника залежать від ступеня аналітичності мови та словника.

Дослідження різних частин мови (дієслова, прикметника, іменника) підтверджують існування закону спадаючої полісемії (І.Г.Ольшанський; Ю.К.Кри-лов; В.В.Дребет; Т.Брід-кова та О.Д.Огуй), за яким кількість полісемантів обернено пропорціональна кількості семем в структурі полісеманта (з орієнтов-ною пропор-цією 5 однозначних : 2 дво-значних : 1 трьохзначне слово). При цьому розвиток полісемії відбувається асиметрич-но – за швидким розвит-ком полісемії спочатку іде дещо сповільнений (за законами Пуас-сона та геометрич-ної прогресії) приріст семем (В.В.Левицький, В.В.Дребет, С.В.Кійко). Пев-ною пороговою межею, ймо-вірно, виступає обсяг оперативної пам’яті 5±2 одиниці (О.Д.Огуй), що зумов-лює універ-сальний системно-квантитативний принцип концент-рації та роз-сіюван-ня лінгвістичних одиниць, за яким імовірність реалізації явища є прямо пропор-ційною експоненті його складності (аналогічно енергії в термодинаміці) (Ю.А.Тул-да-ва).

Графіки, побудовані за дослідженнями частотності на основі словника Ортманна (В.В.Дребет), показують пікові зростання частотності полісеманта на 5-й, 10-й, 16-й семемах, що відповідає, на нашу думку, психологічним законам зберігання інформації та в тій мірі енергетичному принципові.

Полісемія позитивно корелює з частотою контекстуальних наборів, що усувають семантичну специфічність чи невизначеність. Оскільки зростання полі-семії слова підвищує його семантичну невизначеність, то для адекватного розумін-ня абстрактнішого полісеманта в процесі комунікації потрібно більшої опори на контекст. Для зняття неоднознач-ності з прислівника потрібно лише 2 КН, дієслова – 6,5, а займенника – 8,4 КН (А.А.Полікарпов та О.В.Бушуєва).

За результатами, отриманими за допомогою кореляційного аналізу Пірсона, полісемія слова позитивно корелює з його невеликою довжиною та простою морфологічною структурою (Г.В.Сильницька), завдяки яким розпізнаван-ня слова у процесі сприйняття відбувається набагато швидше. Позитивну кореля-цію має полісемія з нейтральним сти-лем уживання, віком та частотністю слова, що простежується на матеріалі індоєвро-пейських та угро-фінських та тюркських мов.

Частотні характеристики тексту пов’язані з полісемією. Кількість високо-частотних полісемічних німецьких прикметників (364) майже у півтора рази перевищує кількість найчастотніших моносемічних. Порівняння абсолютної частоти вживання полісемічних прикметників (591 049 СВ) із частотою моно-семічних та комплексних прикметників (141 164 СВ) також засвідчили явне частотне переважання полісемантів – щонайменше у 4,52, причому середня абсолютна частота полісемантів (1623 СВ) у 2,5 рази вища від “ком-плексно”-моносемічних (658,9). Однак середня частота однієї семеми полісемічного слова (571 СВ) близька до середньої частоти моносемічного слова (532 СВ), тобто ці показники є середніми для німецького прикметника. Відзначимо пере-важання частот полісемічного прикметника над середньою частотою дієприк-метника (395,25), вжитого предикативно-партиціпіально, та відчутне поступання частотам “ком-плексно-го” прикметника (785 СВ). Завдяки наростанню частот останній тип має перспективу стати полісемічним (О.Д.Огуй).

Звідси стає очевидною взаємопов’язаність частотності слова та кількості його значень за принципом: частіше вживані слова мають більше значень, однак середня частота кож-ного значення полісеманта наближається до серед-ньої частоти моносемічного слова. Ви-користання аналізу Райта (Ю.А.Тул-дава) та формули рангової кореляції (r=0,7: Ю.Є.Кій-ко) співвідносять частотне викори-стання полісемантів з ІІ. законом Г.К.Ціпфа, за яким чим більше значень має слово, тим частіше воно використовується. Це співвідно-шення варіює в залеж-ності від обсягу словника