НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА
ІМЕНІ М.С.ГРУШЕВСЬКОГО
ПОТАПЕНКО Ярослав Олександрович
Індекс УДК 930.1
ЗАРУБІЖНА ІСТОРІОГРАФІЯ
УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМУ
07.00.06 — Історіографія, джерелознавство і спеціальні історичні дисципліни
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ — 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова. Міністерство освіти України, м. Київ.
Науковий керівник: доктор історичних наук Кучменко Елеонора Миколаївна,
доцент кафедри загальної історії Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова.
Офіційні опоненти: доктор історичних наук Трощинськиіі Володимир Павлович,
професор Української Академії державного управління при Президентові України
кандидат історичних наук Паліснко Марина Генадіївна,
доцент кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка
П ровідиа установа: Інститут історії України НАН України, відділ української історіографії, м. Київ.
Захист відбудеться 28 жовтня 2000 року о 12 годині на засіданні спеціалізо-ваної вченої ради Д 26.228.01 по захисту дисертацій в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Трьох-святительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитися .у бібліотеці Інституїу української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвяти-тельська. 4)
Автореферат розісланий 23 вересня 2000 року.
Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради
І.В. Верба
1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. На нинішньому етапі становлення соборної суверенної української держави та консолідації громадянського суспільства спроба подивитися на власну історію очима зарубіжних науковців, за нашим твердим переконанням, допоможе в процесі переосмислення ролі й місця України в історії XX століття, прислужиться для вироблення чіткої стратегії національно-державних інтересів та пріоритетів. Адже, як відомо, рівень розвитку історичної думки в суспільстві прямо пропорційний рівню пол-ітичної зрілості цього суспільства.
З особливою гостротою й актуальністю постає завдання становлення історіографії проблеми визвольного руху в Україні XX століття, що ускладнюється схильністю багать-ох сучасних істориків і політологів до поверхових теоретичних конструкцій, яким не ви-стачає логічної завершеності у висвітленні таких складних історичних феноменів епохи як український націонал-комунізм - напрям української державницької думки, що нама-гався поєднати найболючіші питання національно-визвольної революції. Оскільки в Ук-раїні донедавна подібні дослідження були під забороною, а західним вченим плідно пра-цювати в цій галузі заважав брак важливих джерел та недооцінка реального потенціалу національних рухів, - іще до сьогодні триває пошук нових джерел, нових методологічних підходів, адже успіхи і невдачі у процесі становлення української державності вирішаль-ним чином зумовлювалися особливостями розвитку, організаційною злагодженістю та теоретичною зрілістю політичних партій і течій - учасників національного руху.
Об'єкт дослідження - наукові та науково-публіцистичні матеріали з історії розвитку українського національно-визвольного руху, видані на Заході, в яких простежується діяльність та формування ідеології українських ліворадикальних партій, а також зарубіжні публікації, присвячені питанням українізації та участі націонал-комуністів у цьому про-цесі.
Предметом дослідження є зарубіжна історіографія, присвячена проблемі становлен-ня та генези націонал-комуністичних течій в Україні. У своїй роботі ми зосереджуємо увагу на ак!ї;а..;звних працях, монографіях та статтях, виданих українською мовою на Заході, з огляду на їхній вплив на висновки зарубіжних істориків та-на формування сусп-ільно-політичгіиї-думки загалом, - тобто, весь комплекс видань, що сгосуютьсм 'питання проявів націонал-комунізму в Україні.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період від 1940-х років до початку 1990-х років. Необхідно зазначити, що до 1960-х років українознавчі розвідки перебували переважним чином у площині політизованої наукової думки еміграції й друкувалися українською мовою. Але від кінця 1960-х ситуація змінюється: все більше американсь-ких та англійських вчених почали виявляти зацікавлення суспільно-історичними проце-сами в Україні початку XX століття, та й історики української діаспори на Заході, врахо-вуючи вимоги часу, здебільшого стали публікуватися англійською мовою.
Мета дисертації полягає в тому, щоб дати якомога ширший огляд зарубіжної історі-ографії українського націонал-комунізму, виділити ключові положення західної історич-ної науки з цієї проблеми, що змогло б прислужитися розбудові вітчизняних суспільствоз-навчих дисциплін. Автор має за мету на основі західної літератури провести аналіз істо-ричної генези націонал-комунізму в Україні, виявити його головні тенденції та вплив на життя суспільства.
Для реалізації поставленої мети визначені такі завдання:
- базуючись на наукових розвідках американських та англійських вчених а також істо-риків української діаспори на Заході, простежити появу націонал-комуністичних течій в Україні, проаналізувати становлення націонал-комуністичної концепції та вплив її про-відних представників на процеси національно-культурного будівництва в УСРР у 1920-х роках;
- шляхом порівняльного аналізу виділити найбільш загальні розбіжності у поглядах на історичну генезу досліджуваного феномену зарубіжних та вітчизняних науковців, ок-реслити можливі перспективи подальшого вивчення українського національного комуні-зму;
- сприяти подоланню відірваності історичної науки в Україні від загальносвітового контексту, спричиненої довготривалим періодом ідеологічної упередженості та кон'юнк-турної заангажованості в гуманітарній сфері.
Джерельну базу дослідження становлять архівні матеріали, статті в часописах "Су-часність" /Мюнхен/, "Тhе Uкгаіnіаn Оиагtегlу", "S1ауіс Rеvіеw", тематичні статті в "Епсусlореdіа оf Ukrаіnе". Одним із вагомих джерел у нашому дослідженні є публіцис-тичні матеріали з пресе:-.,.: органів української еміграції повоєнної доби, як:, -,олравда, вимагають досить критичного підходу, як і епістолярні джерела, спогади діячів українсь-кого національно-визвильш-іго руху, оскільки, як правило, відображають суб'ьіччоні впо-добання людей, що чітко задекларували свої суспільно-політичні позиції і присвятили життя їх відстоюванню. Застосування широкого кола різноманітних за характером і змістом з
опублікованих джерельних матеріалів та архівних документів, у яких знайшли відобра-ження питання, визначені метою й завданнями дисертації, дозволяє більш об'ємно поба-чити проблему, глибше і грунтовніше проаналізувати історіографію. Залучення діаспор-них видань не лише наукового, а й громадсько-політичного й культурологічного спряму-вання, в яких науковий аналіз подекуди межує з відверто публіцистичними підходами, виправдане особливою роллю періодичних видань у науковому і суспільному житті, яка усвідомлюється дедалі активніше.
Огляд літератури. Ще у кінці 1950-х років поняття "націонал-комунізму" не було твердо усталеним в історичній науці на Заході як певна концепція в історії власне украї-нської суспільно-політичної думки. С. Підгайний - діаспорний історик, що одним із пер-ших почав займатися цією проблематикою, - вважав за необхідне досліджувати зарод-ження та генезу націонал-комуністичної доктрини в Україні з огляду на те, що вона була в першу чергу не комуністичною, а національною. Націонал-комуністам вдалося виробити власну "історіософічну ідею", характерну для тоталітарних напрямків повоєнного часу, як антитезу і до класичної демократичної концепції, і до марксистського псевдо інтерна-ціоналізму.'
В той час, як переважна більшість істориків української діаспори визнають серйозний вплив націонал-комуністів на суспільно-політичне життя в Україні 1920-х років, І. Коше-лівець стверджував протилежне: націонал-комуністи були у такій меншості, що не мали помітного впливу на перебіг суспільно-політичних процесів у республіці, бо остаточно вони програли політичну боротьбу ще тоді, коли підтримали більшовиків у війні з уря-дом УНР.2 Американський дослідник О. Субтельний наголошував на ідейній близькості та тривалому зв'язку між українським рухом та соціалізмом, пояснюючи цим той факт, що ідеї національного комунізму легко оволоділи багатьма українськими більшо-виками, які вбачали найкоротший шлях до комуністичного суспільства у пристосу-ванні до специфічних національних умов.3 Уявлення про націонал-комуністичну докт-рину як про амальгаму націоналізму й соціалізму, вироблену українською інтеліген-цією для завоювання широкої підтримки селянської більшості нації, висловлене Д. -Мейсс:.:^ -ґрунтовному дослідженні, виданому в 1983 році, д; автор близький до думки Я. Білінського про глибоку вкоріненість та ідеологічне довгожительство національного
' Підгайний С. Український національний комунізм. // Український"зоірник. - Кн. 10. - Мюнхен, 1957.-С.115. Кошелісець І. Микола Скрипник. - Мюнхен: Сучасність.-1972.-С.43.
Субтел'чий О. Україна: історія. - К.: Либідь.-1992.-С.340.
різновиду комунізму в УРСР.' Г. Костюк вважає, що вся історія УСРР у 1920-1930-х роках була історією гострого конфлікту "національно-органічних" комуністичних сил в КП/б/У та в суспільстві загалом з традиційно-імперським централізмом ЦК ВКП/б/. В цьому аспекті проблема українського націонал-комунізму постає невід'ємною скла-довою фундаментальної проблеми всієї української історії: процесу формування і са-моствердження повнокровної структури українського етносу в протистоянні зовніш-ньому агресору. Позиція Г. Костюка, по суті, тотожна до позиції К. Маннінга, амери-канського історика, який іще у 1948 році розглядав націонал-комунізм в Україні у пер-шу чергу як рух національний.
У книзі нарисів політичної історії України, виданій 1993 року, Т Гунчак не вагаючись говорить про "державно-політичну концепцію українського націонал-комунізму" як витвір власне української політичної думки, хоча й зазначає, що ця течія не була центральною, не зважаючи на широку підтримку комуністів-самостійників з боку українських мас та тісний зв'язок з армією; розправа з цими найактивнішими елементами українського сус-пільства стала початком загального наступу на все українське, підготовкою до остаточно-го винищення будь-якого вільнодумства в УСРР. Б. Кравченко, називаючи західну науко-ву літературу про націонал-комунізм найяскравішим виявом ідентифікації з республікою, відзначає як серйозний недолік тенденцію ототожнювати цей феномен переважно з по-статями М. Хвильового, О. Шумського та М. Волобуєва, що на думку дослідника, при-меншує вагоме поширення націонал-комуністичних настроїв серед значної частини ук-раїнського суспільства, особливо серед політичної еліти УСРР.
М. Прокоп, роблячи спробу узагальнити й підсумувати висновки усіх попередніх дос-ліджень проблеми національного комунізму в Україні, опираючись головним чином на праці Д. Мейса, І. Майстренка, Я. Білінського, В. Голубничого, Л. Тіллета, Р.Салліванта та В. Дмитришина, ставить у пряму залежність причини катастрофи української демок-ратичної революції та зростання комуністичних настроїв, адже, на його думку, демокра-тичні партії в Україні не змогли розвинутися в передреволюційний період, зумовивши слабкість всього національного демократичного руху. Перше, на що звертає увагу вче-ний, - це шкода, яку е:_^з націонал-комунізм визвольній справі під час р'_глюції та після неї; його представники прагнули насадити в Україні комуністично-тоталітарний
' Віїіпзку V. Мукоіа 81о-урпук апгі Реіго 8Ье1е5І: Ап Евзау оп ІЬе Кеяізіапсе апгі Ілтіїв оі" иісгаіпіап Nа^іопа1 Соттипі8т.//5оуіе1 Маїіопаїіі Роїісіез апгі Ргаспсез. / ЕД. Ву Іегету К. Аггаеі. - NУ, 1978.-Р.105-143.
6
1972 році, та вже згадувана монографія Г. Костюка про добу нещадного терору в Ук-раїні, що вийшла у 1960 році у Лондоні, Мюнхені та Нью-Йорку.
Праці вчених української діаспори Ю. Луцького, М. Шкандрія та Ю. Лавріненка, присвячені літературному процесу 1920-х років в УРСР, американський історик нази-ває необхідними для осмислення тогочасної історичної та політичної ситуації вцілому, як і книги М. Кордуби, О. Оглоблина та Д. Дорошенка. Визнається Д. Мейсом також важливість деяких досліджень радянського періоду, незважаючи на ідеологічну уперед-женість та тенденційність, - чимало посилань в роботі американського вченого на кни-ги М. Равича-Черкаського та М. Попова - найбільш інформативних і найперших робіт з історії КП/б/У.
Важливо відзначити ідейний зв'язок представників української "нової історіографії"" 1960-х років з надбаннями істориків 1920-х років - М. Равича-Черкаського, О. Гермайзе, М. Яворського, М. Грушевського, чий доробок був частково застосований та дещо інтерпретований. Саме поняття особливостей українського історичного процесу, спе-цифіки української революції було повернуто до наукового обігу в результаті спроби подальшого розвитку історичних надбань 1920-х років, що стали ніби відправним пун-ктом і разом з тим затушованим способом виявлення досить ризикованої на той час політичної думки про те, що КПУ має продовжувати політику українізації, аби привер-нути на свій бік національне свідому інтелігенцію та досягти ширшої легітимності. Серйозною темою для дискусій у 1960-х роках був також недиференційований підхід до небільшовицьких політичних партій, які виникли у перші роки запровадження радянсь-кої влади в Україні, зокрема, боротьбистів та укапістів, "федеральної опозиції" Ю. Лап-чинського.' Відомий діаспорний історик та політолог І. Лисяк-Рудницький прийшов до висновку, що концепція національного комунізму не є якоюсь власне українською особливістю, адже вона була поширена в усьому світі, особливо після 1945 року, коли перед керівниками країн "соціалістичного блоку" постали проблеми здобуття реаль-ної незалежності від Москви. І. Лисяк-Рудницький визнає хронологічну першість саме за українськими комуністами з огляду на те, що саме вони вперше зайнялися теоретич-ною розробкою націє : -. комуністичної доктрини.2 Слід додати, що на сь" ^:.:ї немає жодної праці, присвяченої західній історіографії українського націонал-комунізму.
' Мигул І. Українська радянська історіографія про українську революцію та 1920 роки. // Су-часність. - 1981. - № 2. - С.67-74. 2 Лисяк-Рудницький І. Український комуністичний маніфесті/Сучасність. - І971.-№ 9.-С.107.
7
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:
- до наукового обігу залучаються праці зарубіжних істориків маловідомі украї-нським вченим, для забезпечення подальших досліджень ґрунтовною бібліографіч-ною базою;
- без ідеологічних упереджень співставляються висновки представників вітчизня-ної та західної історіографії стосовно діяльності окремих напрямків націонал-комунізму в Україні та найбільш помітних його постатей - М. Хвильового, М. Скрипника, О.Шумсь-
кого, В. Шахрая та інших;
- здійснюється спроба визначення перспектив співробітництва зарубіжного украї-нознавства та вітчизняної історичної науки з метою нормалізації міжнародного співроб-ітництва в гуманітарній сфері та залучення до продуктивного наукового діалогу на заса-дах неупередженості та готовності до критичного переосмислення власних концепцій;
- проаналізовано шляхом порівняльного історіографічного аналізу наукові концепції українських та зарубіжних істориків стосовно націонал-комунізму в Україні.
Методологічну та теоретичну основу дослідження визначає принцип історизму, базований на застосуванні загальнонаукових, інтердисциплінарних засад. Враховуючи історіографічний напрямок роботи, вважаємо за доцільне застосувати історико-рет-роспективний метод, що грунтується на основі принципу об'єктивності, що дозволяє піднятися над суб'єктивними вподобаннями та пріоритетами.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що історичний аналіз проблеми українського націонал-комунізму на основі зарубіжних джерел неминуче відкриває її нові сторони, які стануть предметом дослідження в подальшому, розширить бачення проблеми і стимулюватиме процес пізнання й переосмислення української історії XX століття. Висновки дисертації, використана в ній література зможуть прислужитися для нових наукових розвідок у вищеозначеній галузі. Матеріали роботи можуть використо-вуватися для розробки лекційних курсів з історії України, історіографії та політології.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертацій-ного дослідження є складовою частиною державних і міжвузівських наукових програм.
- і!і:ізчення цієї теми передбачене програмою та плана:,;;! кафедри всесвітньої історії На-ціонального педагогічного університету імені М.П. Драгоманова та кафедри історії та
--к>льтури-України Переяслав-Хмельницького державної о педагогічної о інституту імені
Г.С. Сковороди.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації були використані у розробці
8
лекційних курсів загальної історії та історіографії історії України, що викладалися на історичному факультеті Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інсти-туту імені Г.С. Сковороди. Основні положення дослідження були викладені автором на щорічних звітних науково-практичних конференціях, які проводилися у 1998-1999 роках у НПУ імені М.П. Драгоманова та на:
- Міжнародній студентській науково-практичній конференції "Історія Батьківщини і сучасність" /24-26 квітня 2000 р., Київ/;
- Міжнародній науково-практичній конференції "Питання державного будівництва і вдосконалення суспільних відносин" /14-15 квітня 2000 р., Київ/;
Основні положення та висновки дисертації відображено у п'яти авторських публі-каціях.
Структура дисертації, зумовлена метою і завданнями, складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел /275 найменувань, із них 70 джерел іноземними мовами/. Загальний обсяг дисертації - 192 сторінки. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовано актуальність дослідження обраної проблеми, сформульова-но об'єкт, предмет, мету, завдання, джерельну базу та методологічні основи досліджен-ня; визначено наукову новизну та практичне значення дисертації.
У першому розділі - "Зарубіжна історіографія про походження та ідейне станов-лення українського націонал-комунізму та вплив соціал-демократичного руху на цей процес" - розглядається висвітлення у історичній науці на Заході ідейних витоків такого складного суспільно-політичного феномену, яким виявився український націонал-ко-мунізм у 1917-1920-х роках. Необхідність враховувати загальний баланс внутрішніх і зовнішніх факторів, які вплинули на виокремлення перших націонал-комуністичних течій з середовища УПСР та УСДРП, змушує приділити увагу тому, як у зарубіжній історіографії аналізуються етапи організаційного оформлення та ідейно-теоретичного визрівання політичних програм цих партій. Наразі досить поширеним в англомовній історіографії є твердження про домінуюче соціальне підґрунтя українського націо-нального руху та пр^ —йзжність його від зовнішніх чинників, зокрема” "„ політики Російської та Австрійської імперій та від "інтелектуального експорту" з Європи як на-ціоналістичної, так і млуїуністичної копцьпцій.' Думка про те, що націона,.і.<,и-визволь-ний рух в Україні розвивався саме у соціалістичному руслі, висловлена значною части-
' Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. - К.: Основи. - 1998. - 479 с.
9
ною західних істориків. Прагнення поєднати соціальні та національні вимоги стало внутрішнім стимулом ідеологічної еволюції РУП та УСДРП, але водночас і причиною розколу, що значно послабив ці партії, заважаючи здобути широку підтримку в украї-нському суспільстві. Коли звернутися до історичного та ідейно-теоретичного контекстів, з яких повстав український націонал-комунізм - не завершена система поглядів, а швидше як концепція в процесі становлення, - очевидним стає розуміння суті цього феномену як пошуку угоди про мирне співіснування між ідеалами досконалого суспільства та національної справедливості /"органічної нації”/.' Врахування всіх можливих ідеолог-ічних впливів на цей процес дає змогу більш об'єктивно дослідити зародження й генезу націонал-комуністичної концепції на основі історіографічного аналізу, що і є одним із
завдань цієї роботи.
У зарубіжній історичній науці існують різноманітні погляди і концепції стосовно ви-токів і походження українського комунізму. Дослідники української діаспори на Заході М. Стахів, В. Наддніпрянець, В. Плющ, Є. Пастернак, М. Гальчук вважають, що комун-істична ідеологія не знаходила відгуку в Україні, була штучно насаджувана російськи-ми більшовиками з метою загальмувати процес розвитку національно-визвольної ре-волюції. Д. Решетар історію комуністичного руху на українських теренах виводить із діяльності перших соціалістичних гуртків у 1890-х роках, до яких належали такі впливові постаті, як Леся Українка та М. Коцюбинський.2
І. Майстренко, В. Голубничий, К. Маннінг, Ф. Пігідо, Г. Костюк, І. Мірчук, Ю. Лавр-іненко вбачають витоки націонал-комунізму в процесі розгортання визвольних зма-гань українців, що за нових обставин трансформувався в концепцію "радянської само-стійності" та ідею національно-культурного ренесансу, як передумову поступового визволення нації. Переорієнтацією української революційно-демократичної інтелігенції у результаті поразки національної революції та внаслідок слабкості Центральної Ради на націонал-комуністичну платформу пояснюють корені "націонал-ухильництва" В. Г-ришко, І. Мигул, І. Кошелівець, М. Прокоп. Типовим явищем був перехід з табору ук-раїнської соціал-демократії до партії більшовиків, а згодом - до лав націонал-комуні-стичної опозиції в КП/б/У Процес "полівіння" української революції вже з 1917 року та виокремлення комуністичних течій з середовища соціалістичних партій став характер-
' Прокоп М. Про український націонал-комунізм"// Сучасність. - 1986. - № 1. - С.65-78. 2 КезЬеІаг ;. ТЬе Соттипіяі Рагіу оГ іЬе Укгаіпе апсі Ііз гоїе іп йе ІІкгаіпіап Кеуоіиііоп. // ТЬе иіо-аіпе, 1917-1921: А Зіигіу.іп Кеуоіиііоп. / Егі. Ьу Т Нипгак. — СагпЬгігіве, Мазз: Наї-уапі ипіуегзіїу Ргез8. — 1977. — р. 159-185.
10
ною ознакою розгортання національно-визвольного руху. Увага, приділена нами окре-мим аспектам зарубіжної історіографії, присвяченої проблемам соціал-демократич-ного та національно-визвольного рухів в Україні, пояснюється тим, що саме під впли-вом цих рухів сформувався той духовно-емоційний та суспільно-політичний клімат, у якому виникли перші націонал-комуністичні течії й напрямки. Водночас неодноразово у працях західних науковців проводиться думка про те, що не в останню чергу організа-ційно-ідеологічну генезу цих течій зумовлював також і вплив російської більшовицької моделі захоплення влади з притаманними їй догматизмом, нетерпимістю та брутальн-істю. Твердження американського вченого Д. Мейса про одночасний розвиток в Ук-раїні у 1917 році двох революцій, розмежованих за національною ознакою знаходить все більшу підтримку у вітчизняній історичній науці /слід пригадати тотожні позиції інших західних істориків: Ю. Бориса, І. Мірчука, І. Майстренка, Р. Салліванта, В. Дмит-ришина/. Досить характерною є думка Ф. Пігідо про тісний зв'язок лівих українських елементів з національним рухом, що пояснює значні параметри поширення впливу націонал-комуністичної опозиції у 1920-х роках.'
Другий розділ - "Західна історіографія про появу перших течій національного ко-мунізму в Україні та їхній вплив на національну політику КП/б/У та РКП/б/ у 1917-1923 роках" - присвячений розробці в зарубіжній історичній науці таких тем, як національне питання і тактика більшовиків у 1917-1919 роках, група лівих соціал-демократів /неза-лежних лівих/, група федералістів у КП/б/У, очолювана Ю. Лапчинським, діяльність партії боротьбистів та УКП. Особлива увага у цьому розділі приділена історіографічно-му аналізу книги "До хвилі" написаної В. Шахраєм та С.Мазлахом у 1919 році, яка стала справжнім маніфестом, ключовим програмовим документом українського націонал-комунізму. Оцінки національної політики більшовиків в Україні у 1917-1923 роках у роботах західних дослідників практично співпадають з висновками сучасних вітчизня-них істориків: вважаючи національно-визвольні рухи в основі своїй рухами буржуаз-ними, такими, що гадьмують розвиток соціалістичної революції, лідери більшовиків заохочували у лавахРКП і КП/б/У зневажливо-зверхнє ставлення до національних ви-мог українців та іншйл націй, пинсвилсних царизмом. Бажаючи здобути л^іііимністьї
широку підтримку в національних республіках і встановити там власне правління, ' Пігідо Ф.Україна під больчіевицькою окупацією. -Мюнхен: Інститут для вивчення СССР-1956. -140с.
12
Є. Нероновичем, та групи федералістів у КП/б/У на чолі з Ю. Лапчинським і П. Попо-вичем приділено небагато уваги в зарубіжній історичній науці, питання виникнення й генези партії боротьбистів висвітлені досить грунтовно. Коли діяльність "федеральної опозиції"" засвідчила, що серед більшовиків-українців все більше з'являється прихиль-ників ідеї самостійної Радянської України з власною комуністичною партією на чолі / боротьба за утворення справді самостійної партії українських комуністів за тогочасних обставин фактично означала боротьбу за державну самостійність республіки/, - вплив партії боротьбистів, яка виділилася з середовища УПСР, на українське суспільство на-був досить серйозного розмаху. Користуючись багатим фактичним матеріалом, пода-ним у працях П. Христюка, А. Животка, М. Равича-Черкаського, М. Попова, Д. Доро-шенка, -1. Майстренко, Ю. Борис, Д. Мейс, Є. Пастернак, П. Радченко та К. Батир ана-лізували діяльність боротьбистів у період 1918-1920-х років, сходячись на думці про їхню теоретичну слабкість та невиробленість чіткої стратегії і тактики. Боротьбистам не вистачило ані організаційної узгодженості, ані цілеспрямованої рішучості у обстою-ванні вимоги утворення українських військового та економічного центрів, незалежних від російських. Досить характерною є в зарубіжній історичній науці тенденція зосеред-жувати увагу на нездатності лідерів боротьбистів скористатися масовою підтримкою українського селянства через брак виразно сформульованої політичної програми та через відсутність у їхніх лавах загальновизнаних вождів. Приєднавшись до КП/б/У, бо-ротьбисти продовжували обстоювати вимоги фінансово-господарської та національ-но-культурної незалежності для УСРР; саме із вливанням боротьбистів до КП/б/У роз-почалася українізація цієї партії, що проходила в загальному руслі процесу українізації 1920-х років, - ці факти неодноразово відзначаються у працях зарубіжних дослідників, зокрема Б.Кравченка, Я. Білінського, Ф. Пігідо, І. Мірчука та інших. На нашу думку, перехід від есерівських до комуністичних позицій, еволюція боротьбистів до націонал-комуністичної ідеології потребують ґрунтовного вивчення і осмислення, що могло б мати плідні наслідки для глибшого розуміння подій 1917-1920-х років в Україні.
Коли звернутися до історії Української комуністичної партії, як вона подається у західній історіогузфії, не можна, не помітити, що процес виділення ц'еї партії з середози-ща УСДРП мав багато схожого з процесами зародження й еволюції комуністичних партій в Європі загале',:.-Подібні дум:;:і-слідом за І. Майстренком, Ю. Ласр;;:;нком, Г. Костю-ком, М. Прокопом, П. Радченком та К. Батиром висловлюються й сучасними вітчизня-ними істориками. Згідно з цією концепцією, УКП органічно виросла з УСДРП, яка мала
13
власні традиції, досвід міжнародної соціал-демократії, вироблену суспільно-політичну програму, беручи зразок з німецьких соціал-демократів. УКП була значно сильнішою за боротьбистів у ідеологічному плані, лідери партії змогли чітко сформулювати теоре-тичну платформу українського комунізму. Навіть приєднавшись до лав КП/б/У, ко-лишні укапісти продовжували наполегливо доводити, що перемога комуністичного ладу можлива лише за умови завершення економічної, культурної та державно-пол-ітичної організації у межах "природних економічних організмів", одним з яких була УСРР.
Питанню появи та діяльності перших течій українського націонал-комунізму у західній історичній науці присвячені, в першу чергу, роботи дослідників української наукової діаспори в США, Канаді та Німеччині, хоча найбільш вагому розробку ця проблема знайшла у монографії американського історика й політолога Д. Мейса та у докторській дисертації І. Мірчука, виконаній в УВУ /Мюнхен/.' Аналіз праць зарубіж-ної україністики, розглянутих у другому розділі, дозволяє зробити висновки про те, що у цих працях відмова боротьбистів, групи незалежних соціал-демократів та укапістів виступити єдиним фронтом з іншими українськими партіями, визнавши пріоритетни-ми не соціальні, а національні інтереси, кваліфікується як послаблення потенціалу й розмаху української національно-визвольної революції та опосередкована допомога російським більшовикам, позбутися залежності від яких українським націонал-комун-істам так і не вдалося. Разом з тим визнається, що прихід до лав КП/б/У колишніх бо-ротьбистів та укапістів значною мірою стимулював "українізацію" партії та пробуд-ження національної свідомості серед її членів.
У третьому розділі - "Діяльність української націонал-комуністичної опозиції ра-дянському режиму протягом 1923-1933 років у висвітленні зарубіжних дослідників" -робиться спроба риявити найбільш характерні аспекти у працях істориків Заходу, які стосуються проблеми "українізації" 1923-1929 років та таких неординарних і супереч-ливих постатей, як О. Шумський, М. Хвильовий, М. Волобуєв та М. Скрипник. В західній історіографії загальноприйнятою є думка про те, що політика "коренізаці'Г /україні-зації в УСРР відповідно/ була'г-'ігго-лиш тактичним моментом, тимчасовим відсту..^”, від стратегічної лінії з метою збзрегти єдність новоствореного СРСР та полегшити ко-муністичну агітаційно-пропа. апдистську рибиіу'в республіках, відвернути увагу від
' Мірчук І. Національне питання і українські комуністичні діячі у першому десятилітті після рево-люції 1917 р.: Докторська дис. — на правах рукопису. - Мюнхен: Б.В., Б.Р. - 157 с.
14
політичних проблем. Та обставина, що в Україні особливо тісним виявився зв'язок класового та національного питань, значною мірою стимулювала перетворення про-цесу культурного відродження в інтенсивну боротьбу проти гегемонії російської куль-тури. Залучення національних кадрів до адміністративно-управлінських структур та активна діяльність націонал-комуністичних елементів сприяли перетворенню офіційно проголошеного курсу на реальний інструмент української політики, - першочергову роль у здійсненні українізаційних перетворень у західній, зокрема діаспорній, історіог-рафії прийнято відводити представникам національної інтелігенції та націонал-комуні-стам, об'єднаним навколо Наркомосу, очолюваного О. Шумським.
Постаті найбільш впливових і найпомітніших "націонал-ухильників" - О. Шумсько-го, М. Хвильового, М. Скрипника - висвітлені у зарубіжній історичній науці досить об'ємне й різнобічне, з урахуванням тих складних соціально-політичних обставин, у яких їм довелося працювати. Спроби О. Шумського та М. Скрипника провести якнай-ширшу українізацію перш за все державного і партійного апарату не оформилися у програмову концепцію чи грунтовно розроблену теорію. В той час як у вітчизняній історичній науці акцентується увага на факті постійної негласної протидії офіційно проголошеного курсу на українізацію - лицемірній ленінській "діалектиці", - у працях зарубіжних дослідників більше робиться наголос на швидкому згортанні українізацій-ної політики в результаті страху російської правлячої верхівки перед стрімким зростан-ням націонал-комуністичних настроїв у КП/б/У пропорційно до послаблення впливу антиукраїнської опозиції, яка вже не могла без втручання з Москви стримувати вимоги культурно-господарської автономізації України.
Постать і діяльність М. Скрипника у зарубіжній історичній науці дістала суперечливі, почасти діаметрально протилежні оцінки. Д. Мейс та А. Авторханов вважають його ліде-ром і найбільш типовим виразником українського націонал-комунізму, в той час як І. Ко-шелівець стверджував, що М. Скрипник залишив націонал-комуністичну концепцію поза увагою взагалі, намагаючись сполучити комуністичні ідеали з національною справед-ливістю.' "Друга хвиля" українізації, впроваджуваної в життя М. Скрипника, мала знач-ний вплив на українське суспільство та н?-формування свідомості цілого покоління.
Зарубіжні історики, що займалися дослідженням суспільно-політичної ситуації в Ук-раїій у"! 920-193 0-х роках, зокрема Д. Мейс;'{.-Мірчук,ІО. Барис, Б. Кравченко, Т. Гун-
' Авторханов А. Империя Кремля. //Дружба народов. - 1991. - X" 2. - 199 с.; Кошелівець І. Микола Скрипник. - Мюнхен: Сучасність. - 1972. - 342 с.
15
чак, І. Майстренко, Я. Білінський, звертають особливу увагу на серйозні здобутки, що їх вдалося досягнути українським національне свідомим діячам того періоду: україні-зація міста, розвиток національної освіти й преси, сплеск творчої активності у сфері культури, надання українській мові статусу мови державного управління, консолідація українського суспільства. Лише незначна частина зарубіжних істориків, переважно діаспорних, заперечують позитивний вплив націонал-комуністів на процес культурно-го відродження в УСРР у 1920-х роках.
Загальні висновки - на основі історіографічного аналізу праць зарубіжних істориків і політологів, у яких прямо чи опосередковано піднімалася проблема українського націо-нал-комунізму, нами обгрунтовано, що:
1. Значною мірою дослідження історії українського націонал-комунізму в західній істо-ріографії спричинені були політичною кон'юнктурою, сподіваннями на те, що зупини-ти поширення і зменшити вплив радянсько-комуністичної ідеології можна шляхом зао-хочення й підтримки від центрових націонал-комуністичних тенденцій як у самому СРСР, так і в країнах "соцтабору", що призвело б до ступеневого посилення націоналі-стичних амбіцій в радянських республіках і як наслідок - падіння радянської системи.
2. Адекватному сприйняттю й відображенню подій в Україні у 1920-1930-х роках західними вченими заважала орієнтація на "російську схему" та стереотипи рудимен-тарного "російськоцентризму", що до сьогодні продовжують виконувати дезорієнтац-ійно-дезінформативну функцію. Практично до кінця 1960-х років, коли робочою мо-вою українознавчих студій на Заході стала англійська, історією національно-визвольно-го руху та націонал-комунізму в Україні займалися переважно діаспори! науковці, що належали, як правило, до різних партійних угрупувань. Тому й характеристики націо-нал-комуністичних діячів часом набували діаметрально-протилежного звучання.
3. Поява перших течій українського національного комунізму досліджувалася захід-ними науковцями /переважно українського походження/ головним чином в контексті роз-витку національно-визвольної революції 1917-1920 років. З огляду на це діяльність і бо-ротьбистів, і групи "незалежних" соціал-демократів розглядалася як розкол української революції з середини, що знач:: „-^ослабив її потенціал і допоміг військам російсьп.,,^'* більшовиків захопити Україну. Розвиток українського національного руху саме в соціалі-стичному руслі зумовив появу пац.чнал-комунк.іичних тенденцій. : -
4. В той час, як частина зарубіжних істориків /І. Майстренко, Д. Мейс, Я. Білінський, Б. Кравченко, Т. Гунчак/ вважають вплив національно-свідомих елементів серед украї-
16
нських комуністів дуже значним, інші вчені ставлять це під сумнів, мотивуючи свою позицію тим, що потужного об'єднання й згуртування національних сил в КП/б/У так і не відбулося, серед членів КП/б/У переважало нігілістично-шовіністське ставлення до національної політики.
5. Пов'язані з національно-визвольним рухом, націонал-комуністи стали провідною силою в процесі національно-культурного відродження у 1920-х роках. Зародившись серед членів соціалістичних груп, що виокремилися з середовища найбільших украї-нських партій - УПСР та УСДРП, - націонал-комуністичні настрої набули досить знач-ного поширення серед української революційно-демократичної інтелігенції, оскільки залишали надію відстояти самостійність української, хоча й радянської, держави. Ха-рактерним для західної історіографії є бачення націонал-комуністичного руху в Україні як продовження національно-визвольних змагань іншими засобами та за нових обста-вин.
6. Як правило, в наукових розвідках присвячених українській історії першої полови-ни XX століття і написаних зарубіжними дослідниками, головними аспектами діяль-ності національне свідомих членів КП/б/У вважається активна підтримка процесів куль-турного відродження та боротьба за економічно-господарські права України під час конституційного оформлення СРСР, очолювана М. Скрипником, X. Раковським та Г. Г-риньком. Високо оцінюють виступи українських економістів, які належали до комуні-стичного табору, в оборону кредитно-фінансових інтересів республіки, зокрема М. -Волобуєва, М. Доброгаєва та М. Полоза, такі вчені як В. Голубничий, І. Мірчук, Д. -Мейс, С. Підгайний та Б. Кравченко.
7. Головними причинами поразки національно-свідомих українських комуністів на-звано в зарубіжній історичній науці неспроможність розірвати стосунки з російськими більшовиками, мобілізувати й консолідувати кращі сили українського суспільства, сфор-мувати потужний та ефективний державний апарат, який опирався б на власну армію й набув широкої легітимності серед українського народу.
8. Цікавою тенденцією в дослідження політичної думки в Україні XX століття заруб-іжними вченими є спроба розглядати програм'"-зммоги представників різних напрямків національного комунізму як етапи вироблення єдиної державно-політичної доктрини, що довгнй-чао-підтверджу вала свою життєздатніс'. і,'.-Завданням першочергової ваги, що сто-яло перед українськими національне свідомими комуністами і з яким вони зуміли впора-тися, Д. Мейс, Б. Кравченко, Ю. Борис, В. Гришко, Р. Саллівант та деякі інші зарубіжні
17
історики називають українізацію індустріальних центрів та міського пролетаріату як одну з ключових умов націо-та державотворення. Дуже часто питання "націонал-ухиль-ництва" піднімається в зарубіжній історіографії у зв'язку з дослідженням теорії і прак-тики вирішення більшовиками національного питання та в контексті "радянської украї-нізації".
9. Необхідно зазначити, підсумовуючи огляд проблематики українського національ-ного комунізму в зарубіжній історіографії, що увага до цього феномену викликана була не в останню чергу тим фактом, що саме українські комуністи, як стверджували Д. Мейс та І. Лисяк-Рудницький, вперше у світовій історії зробили спробу знайти влас-ний національний шлях до побудови соціалістичного суспільства та виробити власну націонал-комуністичну концепцію.
10. Оскільки в українській історичній науці іще немає робіт, спеціально присвячених генезі українського націонал-комунізму, ця тема залишається відкритою для нових досл-іджень, нових підходів. Шлях глибокого аналізу суспільно-політичних процесів в Україні у 1920-1930-х роках в контексті загальносвітового історичного процесу, у поєднанні з раціонально-критичним ознайомленням з надбаннями гуманітарних та суспільствознав-чих дисциплін на Заході, активним залученням кращих зразків зарубіжної україністики до власного наукового дискурсу, - ось, за нашим твердим переконанням, найбільш продуктивний шлях для майбутніх досліджень у галузі українського національно-виз-вольного руху взагалі й націонал-комунізму зокрема.
Основні результати дослідження висвітлено в таких публікаціях:
1. Висвітлення проблеми економічної концепції М.Волобуєва в дослідженнях аме-риканських істориків./УНаукові записки: Збірник наукових статей Національного педа-гогічного університету імені М.П.Драгоманова. - К.: НПУ, 1998. - Вип.З. - С.265-272.
2. Західна історіографія про партію боротьбистів як одну з течій українського націо-нал-комунізму.// Наукові записки: Збірник наукових статей національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. -К.: НПУ, 2000. - 4.1. -С.266-273.
3. Український націонал-комунізм і національне питання в процесі конституційного оформлення СРСР у висвітлені:: „„рубіжної та вітчизняної історіографії.// Наукові заг...^,-ки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький: ВФ Світа, 1999.-Вип.З.-С.73-78. . - - ,..,
4. Висвітлення питань витоків українського націонал-комунізму та впливу національ-но-визвольного руху на його формування та ідеологію /на матеріалах зарубіжної та вітчиз-
18
няної історіографії.// Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педаго-гічного університету імені М.П. Драгоманова. - К., 1998. - 4.1. - С.207-213.
5. Зарубіжна історіографія українського націонал-комунізму// Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова./ Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко.-К.:НПУ.-Ч.2.-С.232-239.
Анотація
Потапенко Я.О. Зарубіжна історіографія українського націонал- комунізму.-Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спец-іальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни.
- Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. -Київ, 2000.
Об'єктом дослідження є зарубіжна історіографія, присвячена проблемі становлення та генези національно-комуністичних течій в Україні. Здійснено історіографічний аналіз не тільки англомовних праць, які стосуються вищезазначеної тематики, але й наукових та публіцистичних робіт, виданих українською мовою на Заході.
Мета дослідження — представити розгорнутий огляд зарубіжної історіографії ук-раїнського націонал-комунізму, провести аналіз генези національного різновиду кому-нізму в Україні у 1917-1933 роках, виявити його головні тенденції та вплив на суспільно-політичне становище в республіці.
Ключові слова: націонал-комунізм, національно-визвольний рух, історіографія, на-ціональне питання, націонал-ухильництво, діаспора, шовінізм, автономізм, більшовизм, боротьбисти, Комуністична партія (більшовиків) України.
Аннотация
Потапенко Я.О. Зарубежная историография украинского национал-коммунизма.- Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специ-альности 07.00.06 - историография, источниковедение й специальньїе исторические ->ї'чс.циплиньі. - Институт украинской археографич ". "сточниковедения им. М.С. Гру-шевского, Киев, 2000.*
. Актуяльчост1- исследования визвана необходи"""тью расшчре"!'?. методологичес-кой базьі отечественной историографии путем введення в научньїй обиход лучших образцов зарубежной украинистики для коренного переосмьісления процессов укра-
19
инского национального возрождения 1917-1920-х годов й участия в зтих процессах на-ционал-коммунистов, противостоявших шовинизму русских большевиков. По наше-му убеждению, чрезвьічайно плодотворньїе результати принесло бьі сравнение раз-работок современньїх историков с концепциями й результатами научного поиска за-падньїх исследователей, поскольку только такой путь даст возможность об-ьективно оценить практическую ценность достижений отечественной исторической науки, по-может более об-ьемно увидеть как позитивньїе, так й негативньїе аспекти.
Об-ьектом исследования является зарубежная историография, посвященная про-блеме становлення й развития направлений национал-коммунизма в Украине. Сквозь призму историографического подхода рассмотреньї работьі не только англоязьічньїх историков, но й научньїе й научно-публицистические работьі, изданньїе на украинс-ком язьіке на Западе й касающиеся вьішеуказанной тематики.
Цель исследования - представить развернутьій обзор зарубежной историографии украинского национал-коммунизма, чтобьі иметь возможность проанализировать ис-токи, становление й подавление национальной разновидности коммунизма в Украине в 1917-1933 годах, обозначив его наиболее характерньїе тенденции й влияние на обще-ственно- политическую ситуацию в республике.
Научная новизна диссертации
