ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

ПЕДЧЕНКО Людмила Вадимівна

УДК 811.161.1’28+373

ЛЕКСИКА ВОГНЮ В ГОВІРКАХ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.02 – російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ХАРКІВ – 2000

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі російської мови філологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, професор

Широкорад Єфросина Хомівна

кафедра російської мови філологічного факультету

Харківського національного університету

Офіційні опоненти– доктор філологічних наук, професор

Пелепейченко Людмила Миколаївна

кафедра методики початкового навчання

Харківського педагогічного університету

ім. Г.С. Сковороди, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, доцент

Монжалей Тамара Костянтинівна

кафедра російської мови та методики

Сумського державного педагогічного університету

Провідна установа– Дніпропетровський державний університет,

кафедра загального та російського мовознавства,

Міністерство освіти і науки України, м. Дніпропетровськ

Захист відбудеться 26 вересня 2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: м. Харків, майд. Свободи, 4, ауд. 2-37.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: м. Харків, майд. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 19 серпня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, професор Муромцев І.В.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останнім часом у російській лінгвістичній науці все актуальнішим стає так званий "антропологічний" напрямок, який передбачає дослідження мови у зв'язку з мисленням і духовно-практичною діяльністю її носія. В руслі цього напрямку особливого значення набуває вивчення наївної картини світу (як форми подання й інтерпретації сфер культури і життєдіяльності людини) та її лінгвістичної експлікації. Одним із фрагментів картини світу, культурно і прагматично значущих для росіян, є "вогонь". В існуючих ідеографічних описах лексичного складу російської мови, які певною мірою повинні демонструвати відповідну мовну картину світу ("завданням системної лексикографії є відображення втіленої в даній мові картини світу" (Ю.Д. Апресян)), поняття "вогонь" інтерпретується по-різному: його відносять до різноманітних розділів і рубрик ("Космографія, метеорологія, фізика, географія", "Матерія. Хімічні реакції", "Людина. Відчуття. Температурні відчуття", "Людина. Побут. Будівництво" та ін.). Різнобій у визначенні місця поняття "вогонь" і його номінантів у російській мовній картині світу зумовлений невивченістю відповідного фрагменту російської лексико-семантичної системи. Відомо, що найбільшою мірою лінгвістичні параметри моделі світу виражені в лексиці, оскільки саме вона відбиває особливості бачення і "прочитання" світу певним етносом. Лексичні засоби номінації вогню в російській мові (як у літературному, так і діалектному її різновидах) до теперішнього часу спеціально не досліджувалися.

Отже, актуальність теми реферованої дисертації зумовлюється тим, що поняття "вогонь", концептуально і культурологічно важливе для російського народного світосприйняття, в існуючій ідеографічній літературі не має чіткого визначення. Відсутні й спеціальні лінгвістичні праці, автори яких системно вивчали б репрезентацію поняття "вогонь" у діалектній і літературній формах російської мови.

Предметом дослідження є сучасні російські діалектні найменування вогню (полум’я) та його конкретних форм і проявів (напр., вогнища, пожежі). (Термін сучасні в роботі ми розуміємо досить широко: для аналізу залучаються лексеми, засвідчені в говірках російської мови XIX – XX сторіччя). Вибір діалектної форми російської національної мови як об’єкта аналізу зумовлений її первинністю щодо мови літературної, її природністю, безпосередністю, "стихійністю" (діалектоносій не зв'язаний нормами і умовностями літературно-письмової форми мови). Як відомо, в діалектах (на відміну від літературної мови) спостерігається більша деталізованість того ж самого семантичного простору, що пояснюється особливостями концептуалізації і членування мовною свідомістю діалектоносіїв навколишнього світу, потребами його диференціації з метою його практичного освоєння.

Фактичні дані, що розглядаються в дисертаційній роботі, не обмежуються лексикою певної говірки або групи говірок. Ми прагнули максимально розширити ареал дослідження, залучаючи дані як зведених словників російських говірок ("Опыт областного великорусского словаря", "Толковый словарь живого великорусского языка" В.І. Даля, "Словарь русских народных говоров"), так і регіональних словників і атласів (загалом 60 джерел, більшість з яких багатотомні). Виявлений лексичний матеріал досліджується в роботі на наддіалектному рівні, що дозволяє представити засоби маніфестації поняття "вогонь" у говірках російської мови в цілому. Правомірність і доцільність такого підходу обґрунтував М.І. Толстой, який вважав за необхідне враховувати "увесь діалектний ландшафт мови, що описується", бо "модель спочатку повинна вироблятися (виявлятися) на основі індуктивних операцій з масовим матеріалом, а після цього вона вже може використовуватися для дедуктивної проекції на той же матеріал, для дедуктивних прийомів аналізу матеріалу". Такий "узагальнюючий" підхід є доцільним і з точки зору розуміння діалектної мови як цілісної макросистеми, системи систем, яке запропоновано Р.І. Аванесовим і знайшло підтримку в роботах його учнів.

Поряд із словниковими даними у роботі використовуються записи живої діалектної мови, зроблені автором у селах Крюково і Чуланово Борисівського району Бєлгородської області.

Запропоновані в дисертаційній роботі напрямки та методика дослідження зумовлені намаганням здійснити комплексний аналіз діалектної лексики вогню. Інформація про характер інтерпретації даної реалії російською мовною свідомістю може міститися, з одного боку, в "етимологічній пам'яті слова", в його внутрішній формі, а з іншого боку, – в значенні слова, в структурі семантичного поля. Відповідно вивчення мовної реалізації поняття "вогонь" у дисертації здійснюється в двох основних аспектах – ономасіологічному та семасіологічному.

Ономасіологічний аналіз субстантивних діалектних найменувань вогню полягає у виявленні внутрішньої форми номінацій, встановленні репертуару і типології мотивуючих ознак, визначенні найбільш характерних принципів номінації. Семасіологічний аналіз номінантів вогню базується на застосуванні методики компонентного аналізу семем із наступним моделюванням семантичного поля "вогонь" на основі парадигматичних і синтагматичних відношень.

Для опису мовного матеріалу в дослідженні використовується термінологічний апарат теорії номінації та теорії семантичного поля. Звідси – "ключовими" в роботі є поняття "ономасіологія", "лексична вмотивованість", "внутрішня форма слова", "семасіологія", "семантичне поле". Поняття "внутрішня форма слова" і "семантичне поле" визначаються в дисертації як робочі. Основні семасіологічні поняття (такі, як "сема", "семема", "семантична ознака") використовуються нами у відповідності до їхньої інтерпретації, наведеної в працях М.І. Толстого.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з'ясувати місце поняття "вогонь" в російській мовній свідомості на основі комплексного, багатоаспектного дослідження найменувань, що виражають це поняття в говірках російської мови.

Конкретними завданнями, що вирішуються в дисертації, є такі:

1. Встановити репертуар лексем, що номінують вогонь у сучасних російських говірках.

2. Здійснити ономасіологічний аналіз виявлених лексем, що передбачає:

а) встановлення мотивуючих ознак назв вогню, їхніх внутрішніх форм;

б) з’ясування особливостей відбору мотивуючих ознак, що визначають внутрішню форму номінацій (суттєвість / несуттєвість мотивуючої ознаки, випадковість / невипадковість її вибору);

в) встановлення типології мотивуючих ознак найменувань; виявлення ознак, що є найбільш характерними для даної групи лексики; виділення основних принципів номінації.

3.

а) визначити репертуар семем, які формують субстантивну частину семантичного поля "вогонь", і встановити максимальний набір сем, що входять до складу цих семем;

б) змоделювати субстантивну частину семантичного поля "вогонь" у говірках російської мови (у вигляді наддіалектної сітки-моделі);

в) виявити семантичні параметри, які визначають структуру поля, що досліджується.

4. Охарактеризувати висловлювання, що номінують ситуацію горіння в діалектному мовленні.

5. Встановити репертуар дієслів горіння в говірках російської мови і дослідити їхні семантичні і синтагматичні особливості.

6. На підставі ономасіологічних, семасіологічних і синтагматичних особливостей номінантів вогню і дієслів горіння в російських говірках встановити місце поняття "вогонь" у мовній свідомості російських діалектоносіїв.

Співвідношення загальної мети дослідження та конкретних завдань, що намічають шляхи її досягнення, визначає основну філософсько-методологічну позицію роботи, що полягає в поєднанні "антропологічного" принципу аналізу (мова вивчається через людину і її світ) зі структурним (досліджується фрагмент лексико-семантичної системи мови). В роботі здійснено спробу використати методи структурного аналізу мовних одиниць (компонентний аналіз, метод моделювання семантичного поля) для виявлення концептуально значущих семантичних параметрів мовної моделі світу.

Дослідження виконано відповідно до загальної проблеми кафедри російської мови філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна "Словниковий склад російської мови в її літературному та діалектному різновидах на синхронному та діахронному рівнях".

Наукова новизна роботи полягає у зверненні до мовного матеріалу, що раніше не вивчався, а також у розробці та практичному застосуванні методики всебічного дослідження фрагмента лексико-семантичної системи російської діалектної мови на наддіалектному рівні. Така методика базується на поєднанні ономасіологічного підходу, при якому вивчаються лексичні засоби вираження поняття, з семасіологічним підходом, що включає аналіз значень номінацій (семем) і моделювання семантичного поля, а також із дослідженням типових мовленнєвих контекстів, що демонструють семантичну сполучуваність номінацій вогню. Застосування парадигматичного та синтагматичного принципів аналізу щодо полідіалектного лексичного матеріалу є новим, нетрадиційним для діалектної лексикології.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що розроблена в ній методика, при застосуванні якої визначені й уточнені деякі дискусійні наукові поняття і терміни ("внутрішня форма слова", "семантичне поле" та ін.), у подальшому може бути використана для розгляду інших мікросистем російської діалектної лексики, а також для вивчення лінгвістичної реалізації поняття "вогонь" в інших мовах.

Результати дослідження можуть бути використані в лексикографічній практиці, зокрема, при складанні ідеографічних словників, оскільки здійснений у дисертації аналіз лінгвістичних експонентів поняття "вогонь" дає підстави однозначно встановити його місце в "наївній картині світу" і, відповідно, в синоптичній схемі ідеографічного словника.

Теоретичне і практичне значення має розроблена на основі створеної в роботі наддіалектної сітки-моделі "Програма для збирання лексики за темою "вогонь" у говірках російської мови". Вона дозволяє розширити фактологічну базу вивчення діалектної лексики і може бути використана як доповнення до Програми ЛАРНГ, яка не передбачає збирання лексики вогню.

Наведені в роботі дані можуть служити основою для подальших діалектологічних досліджень (лінгвогеографічних, порівняльно-типологічних, етнолінгвістичних та ін.), при складанні діалектологічних словників і атласів, а також для збору діалектної лексики в польових умовах.

Основні положення і результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях аспірантського семінару кафедри російської мови філологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (травень 1999 року), на Міжнародній конференції "Спадщина Д.М. Овсянико-Куликовського і сучасна філологія" (14-16 травня 1998 року, м. Харків); на Других Шевельовських викладах (22-23 грудня 1998 року, м. Харків), на Міжвузівській конференції "Міф і міфопоетика в традиційних і сучасних формах культурно-мовної свідомості" (14-15 квітня 1999 року, м. Харків), на Міжвузівській науковій конференції, присвяченій 60-річчю утворення першого в Росії вузівського діалектологічного колективу під керівництвом О.С. Ягодинського (24-26 листопада 1999 року, м. Вологда).

За темою дисертації опубліковано 4 статті (всі у фахових наукових виданнях. – Див. с.16 автореферату).

Структура роботи відповідає основній меті та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (кількість найменувань – 136), списку словників та інших джерел фактичних даних (60 найменувань), чотирьох додатків, серед яких: "Наддіалектна сітка-модель семантичного поля "вогонь" (субстантивний блок)", "Наддіалектна сітка-модель семантичного поля "вогонь" (дієслівний блок)", "Програма для збирання лексики за темою "вогонь" у говірках російської мови", "Список досліджених лексем (із зазначенням лексикографічних джерел)". Обсяг тексту дисертації за виключенням бібліографії та додатків – 176 с. Загальний обсяг дисертації – 214 с. У дисертації досліджено 384 діалектні лексеми, наведено і розглянуто 198 діалектних текстів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, окреслюється об?єкт та предмет дослідження, формулюється його мета і завдання, визначаються наукова новизна, теоретична і практична цінність роботи.

Перший розділ "Найменування вогню в говірках російської мови (ономасіологічний аспект)" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. визначаються основні поняття теорії номінації (номінація, лексична вмотивованість, внутрішня форма слова), які використовуються у першому розділі роботи. Розуміння цих понять в дисертації базується на вченні О.О. Потебні про внутрішню форму слова, а також на теоретичних положеннях і конкретних методиках, розроблених у працях Б.О. Серебренникова, В.Г. Гака, В.К. Павела, О.І. Блинової, Т.Р. Кияка, В.Г. Вариної, О.А. Земської, О.П. Єрмакової, О.І. Моісєєва та ін.

Терміном номінація в роботі позначається як процес називання (іменування), так і його результат (найменування). Процес номінації ми розуміємо широко: як такий, що здійснюється на різних рівнях мислення і включає такі етапи: формування поняття, інваріантного образу предмета, що номінується (довербальний рівень); створення найменування як індивідуальний акт (мовлення); закріплення номінації в системі мови (мова); реалізація мовних номінацій в конкретних мовленнєвих актах (мовлення). Відповідно до основних способів номінації, властивих російській мові (афіксація, переусвідомлення існуючого слова, утворення складених описових найменувань), у дисертації досліджуються мовні номінації, що являють собою як лексеми (прості номінації), так і усталені атрибутивні словосполучення (складені номінації).

Лексичну вмотивованість ми розглядаємо в роботі як ономасіологічне явище, тобто як результат процесу створення умотивованої форми найменування на основі мотивуючої ознаки. При дослідженні вмотивованості номінативних одиниць у роботі розрізняються так звана "зовнішня", експліцитна вмотивованість і вмотивованість "внутрішня", змістовна (за термінологією Т.Р. Кияка). "Зовнішня" вмотивованість виявляється в зумовленості номінативних одиниць зовнішніми лінгвістичними або нелінгвістичними чинниками (відносна й абсолютна умотивованість), тоді як "внутрішня" вмотивованість проявляється у відповідності внутрішньої форми слова його значенню.

Внутрішня форма слова визначається в дисертації як засіб мотивування слова, що пояснює зв'язок його звучання і значення, це "форма значення", втілена в номінації (зовнішній формі). Внутрішню форму, на наш погляд, складають ознака номінації, за якою названий предмет (мотивуюча ознака), а також характер відношень цієї ознаки з іншими елементами лексичного значення. Таке розуміння внутрішньої форми робить необхідним при її визначенні в кожному конкретному випадку брати до уваги не тільки формальний зв'язок слова з іншими елементами словника, але і його лексичне значення. Спираючись на позицію О.П. Єрмакової та О.А. Земської, ми вважаємо недоцільним розглядати як складник внутрішньої форми вказівку на денотат, оскільки при такому підході внутрішня форма виступає як редуковане лексичне значення і не має пояснювальної сили. Розмежовуючи діахронію як процес формування мовних одиниць і синхронію як сучасний стан мови, ми відповідно розрізняємо етимологічну та актуальну (узуальну) внутрішню форму як первинне і сучасне мотивування слова.

У підрозділі 1.2. досліджуються ономасіологічні особливості російських діалектних найменувань вогню. Як відомо, за вихідну точку при ономасіологічному аналізі береться побутове поняття, встановлюються мовні номінації на його позначення, вивчається лексична вмотивованість, внутрішня форма, мотивуючі ознаки найменувань, принципи та засоби номінації. Оскільки, як правило, те ж саме поняття може бути експліковане в мові різними експонентами, ономасіологічне дослідження дозволяє встановити групу відносно близьких за значенням номінативних одиниць.

У роботі розглянуто 195 субстантивних лексем – назв різних форм вогню. Ономасіологічний аналіз найменувань свідчить, що вогонь у говірках російської мови номінується як мотивованими лексемами з "живою" внутрішньою формою (напр., псков., смол. теплo, новгор., яросл., калін. тeплина, орл. жaрник, сиб. жарoвь, кур., вор., брян., смол. свeтло, калуж., орл. засвeтка, том., арх., пск., сер. урал. луч, моск. зoрево, моск. пoпел, калуж. жuга, орл., брян., смол. жuжа, олон. румяґ?ь, калуж. красота), так і лексемами, на синхронному зрізі немотивованими, етимологічна внутрішня форма яких "затемнена" або зовсім втрачена (напр., загальнорос. плaмя, огoнь, моск. хмыл, півд., зах. багaтье, калуж. дулёк). Точне кількісне співвідношення мотивованих і немотивованих лексем визначити важко, бо практично неможливо встановити чітку межу між ними. Проте є очевидним, що лексем першої групи значно більше, що свідчить про перевагу, яка надається діалектоносіями словам з "живою" внутрішньою формою, відчуття якої полегшує розуміння слова і завдяки цьому полегшує процес мовного спілкування людей. Характерно, що запозичені лексеми, принципово позбавлені вмотивованості в мові, що запозичає, на позначення вогню в російських говірках використовуються рідко (калуж. табун, арх., волог. нoдья, кольськ. алaш). Цей факт, на нашу думку, свідчить про значущість лексичної вмотивованості в процесі функціонування живого діалектного мовлення.

Мотивуючі ознаки найменувань вогню різноманітні. Відповідно до класифікації В.Г. Гака ми виділяємо дві групи: кваліфікативні та релятивні. До першої групи відносимо ознаки, що характеризують вогонь на підставі кольору ("червоний"), звукових проявів ("той, що сопить, шумить"), форми ("подібний лемеху"), інших якостей ("світлий", "гарячий"), стану ("такий, що горить"). До другої групи відносимо: функціональні ознаки, що вказують на призначення вогню, мету, з якою його розпалюють ("для тепла", "для світла", "для диму", "для запалювання", "для знищення"), і ознаки, що виражають результат дії вогню, не пов'язаний із цілеспрямованим його використанням ("той, що викликає опік, що опалює", "той, що перетворює на попіл"). Наведений репертуар мотивуючих ознак дає підстави стверджувати, що для найменувань вогню в російських діалектах характерні два основні принципи номінації: номінація за ознакою і номінація за функцією. Проте, якщо взяти до уваги квантитативні характеристики – кількість найменувань і широту їхнього розповсюдження в говірках, – то роль наведених ознак і, відповідно, виділених принципів номінації у процесі позначення виявиться різною. Так, деякі ознаки (напр., "червоний", "що сопить", "подібний лемеху") є мотивуючими для одиничних лексем (олон. румяґ?ь, пск. сoпот, олон. лeмех), уживаних на обмеженій території – в певній групі говорів або навіть в окремій говірці. Інші ж, навпаки, характеризують цілі ряди лексем, що утворені від різноманітних основ і спостерігаються у багатьох говірках. Такими є, у першу чергу, функціональні ознаки: "для тепла", що мотивує численні лексеми з основами тепл-, -жар-, -пал- (напр., смол., пск., брян. теплo, новгор., калін., яросл., волог. тeплина, яросл. теплyшка, півн.-східн., орл. жaрник, яросл. палa, палyшка, палёнка), "для світла", що мотивує номінації з основами -свет-, -луч-, -зар- (напр., дон., кур., брян., смол. свeтло, влад., брян., смол. подсвeт, арх.,твер., новг., волог., том., пск., сер.-урал. луч, олон., лучнuк, сиб. лучeй, моск. зaрево, зoрево, тул., іван. зaревнuца), "для спалення, знищення", репрезентована лексемами з основами -пал-, -жег-/-жог-/-жаг- (напр., сиб. пал, прибайк. пожoг, олон. пожaга). Інші функціональні ознаки – "для за(під)палення" і "для диму" – номінаційно менш продуктивні. Ця особливість пояснюється, певно, тим, що властивості вогню виділяти тепло, випромінювати світло і випалювати, знищувати (зілля, дерева та ін.) є найбільш важливими, практично значущими для російських селян, які використовують вогонь з метою обігріву, освітлення та очищення дільниць землі під сільськогосподарські угіддя.

Номінації, мотивовані відносною ознакою "що викликає опік, опалює" (калуж. жuга, орл., брян., смол. жuжа та ін.), також властиві багатьом говіркам російської мови (і деяким іншим слов'янським мовам), однак їхнє функціонування соціально обмежене: вони вживаються здебільшого у мові дітей.

Отже, найбільш продуктивним для найменувань вогню в російських говірках є принцип номінації за функцією, який об'єднує значну кількість лексем, поширених на великій території, в різноманітних говірках.

Перевага функціонального мотиву номінації, що, як вважає В.М. Топоров, в цілому характеризує "речовий" пласт світу, дозволяє припустити, що і вогонь у говірках російської мови номінується як "річ", артефакт, тобто як елемент матеріальної культури людини. Таке трактування поняття "вогонь" мовною свідомістю російських діалектоносіїв слід враховувати при складанні ідеографічних описів російської мови.

Дослідження особливостей відбору мотивуючих ознак, що визначають найменування вогню в російських говірках, у теоретичному плані дає підстави для вирішення більш загальної проблеми вибору мотивів номінації у мові, зокрема, питання про випадковість / невипадковість вибору мотивуючих ознак, яке дискутується в лінгвістиці. Незважаючи на різноманітність ознак, що мотивують найменування вогню, всі вони не виходять за рамки певного семантичного комплексу, що має ситуативний характер, оскільки виражає (за термінологією Ю.В. Монича) "цілісно сприйману життєву ситуацію": використання вогню людиною. Зовнішні прояви вогню, його властивості і пов'язані з ними функції, результати горіння є елементами цілісного фрагмента людського досвіду, який становить єдину концептуалізовану сферу. Мотивуючі ознаки номінацій вогню, що відбивають елементи цієї концептуалізованої сфери, не можуть розглядатися як випадкові, що дає нам підстави визнати справедливою думку Ю.С. Степанова про те, що "розкид у виборі ознак може бути достатньо великим, але ніколи, очевидно, не виходить за межі певного семантичного ряду. Свобода вибору ознаки ("випадковість"), таким чином, обмежена" (Ю.С. Степанов).

Окремо розглянуто в роботі найменування обрядового, ритуального вогню. Назви ритуального вогню в російських говірках – це здебільшого складені найменування (атрибутивні сполучення, головним компонентом яких є лексема огонь). На відміну від найменувань побутового вогню, мотивування яких здебільшого є прагматичним, неметафоричним та "неміфологічним", назви ритуального вогню мають принципово інший характер мотивації: більшість означень у їхньому складі більш-менш експліцитно пов'язані з найдавнішими міфологічними уявленнями про вогонь, які знайшли відбиття також і у фольклорі. Вогонь, згідно з цими поглядами, "є елементом світу, таким, як земля, вода, повітря. Вогонь належить іншому світу, знаходиться поза побутовим простором людини" (М.В. Зав’ялова) (пор. небeсный огoнь, святoй огoнь, деревяґ?ный огoнь, нoвый огoнь, леснoй огoнь, саморoдный огoнь, цaрский огoнь). Він уявляється живою, активною, діючою силою, здатною оживляти, давати здоров’я і благополуччя (живoй огoнь). Характерно, що найменування обрядового вогню, як правило, сполучуються з дієсловами добыґ?ь, достaть, що вказують на уявлення про нерукотворну природу сакрального вогню: такий вогонь приховано існує в дереві, камені, на небі, і людина шляхом ритуальних дій лише одержує, видобуває його.

Другий розділ дисертації "Семасіологічний аналіз номінацій. Семантичне поле "вогонь" у російських говірках" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. з’ясовуються принципові питання теорії семантичного поля, зокрема, розглядаються можливості виділення семантичних полів на різноманітних підставах, методики встановлення їхніх меж, дається робоче визначення семантичного поля, в основі якого лежить розуміння цього поняття, наведене у роботах Ю.М. Караулова, Ю.Д. Апресяна, Л.О. Новікова та ін.

Семантичне поле в дисертації визначається як сукупність значень лексичних одиниць, об'єднана інваріантним семантичним компонентом і репрезентуюча в мові певну предметно-понятійну сферу. При формуванні семантичного поля нами беруться до уваги парадигматичні та синтагматичні відношення між його елементами.

У підрозділі 2.2 викладено результати семасіологічного аналізу субстантивних найменувань вогню.

Семасіологічний аналіз номінацій у роботі провадиться відповідно до розуміння структури значення лексеми як цілісного об'єднання взаємопов’язаних смислових компонентів. За мінімальну одиницю структури значення слова (семеми) приймається сема, що визначається у парадигмі за допомогою диференційної ознаки, яка розрізняє семи-опозити. Семасіологічне дослідження виявлених лексем (лексичного поля) дозволяє встановити склад відповідного семантичного поля і змоделювати його структуру. При моделюванні семантичного поля "вогонь" на підставі парадигматичних відношень до нього включаються семеми, які мають у своєму складі семантичний компонент ‘полум’я’.

Структура семем, які утворюють семантичне поле "вогонь", встановлюється у роботі на підставі словникових дефініцій відповідних найменувань вогню. Для забезпечення одноманітності, а отже, і зіставлюваності опису словникові дефініції попередньо обробляються, уніфікуються. Процедура уніфікації включає такі операції: узагальнення компонентів дефініцій, які семантично співпадають, але мають різне формальне вираження; вирівнювання "глибини" тлумачень, тобто доведення ступеня експлікованості визначення до рівня мінімальних релевантних для даного поля семантичних компонентів; елімінацію дублюючих компонентів дефініцій, без яких семантика слова може бути описана адекватно; включення у склад семем емоційно-оціночних компонентів, що виражаються в словниках стилістичними позначками.

На підставі опрацювання 55 словникових дефініцій у дисертаційному дослідженні виділено 50 семем, що й склали субстантивну частину семантичного поля "вогонь" у говірках російської мови. За методикою М.І. Толстого (шляхом "віднімання" обсягу однієї семеми від іншої) у структурі семем виявлено більше 60 сем, серед яких квантитативні, функціональні, темпоральні, локативні семи, семи предметного характеру, що вказують на об'єкт, джерело вогню, сема, що вказує на колір – ‘червоний’, сема ‘дим’. До ряду семантичних ознак, релевантних для семантичного поля "вогонь", у роботі віднесені також опозиції: ‘що розповсюджується’ / ‘локально обмежений’, ‘стихійний’ / ‘контрольований’, які непослідовно відбиваються в словникових дефініціях, однак є істотними для диференціації окремих значень (напр., ‘пожежа’ – ‘вогнище’). Суб'єктивно-модальні (емотивні) семи, зафіксовані в значеннях найменувань вогню, виражають тільки позитивну оцінку. Така особливість, певно, пов'язана з традиційно шанобливим відношенням російських селян до вогню, який уявлявся божеством, а також з існуванням у стародавності табу на іменування вогню лексемами з негативною оціночною семантикою.

Результати аналізу семем узагальнені в наддіалектній сітці-моделі семантичного поля "вогонь". Створена сітка-модель показує, що структура субстантивної частини семантичного поля "вогонь" складається з трьох мікрополів, які розрізняються між собою особливостями семного складу (змістом, кількістю і співвідношенням сем, що їх утворюють).

1. Мікрополе №1 (8 семем). Семеми цього мікрополя включають найменшу кількість диференційних семантичних ознак. Вони представляють полум’я взагалі, безвідносно до об’єкта (джерела вогню), функції, часу, місця, рухомості / статичності, стихійності / контрольованості вогню. Сема ‘полум’я’ в усіх семемах є домінантною. Дифференціюючу, конкретизуючу роль у цій групі виконують семи квантитативного та емотивного характеру.

2. Мікрополе №2 (37 семем). Ознакою, яка об’єднує це мікрополе семем, поряд з ознакою ‘полум’я’, виступає ознака "контрольований". Незважаючи на те що в більшості словникових дефініцій ця ознака експліцитно не виражена, її релевантність стає очевидною при системному підході до матеріалу – у протиставленні ‘стихійний’/‘контрольований’. Семеми цієї групи, порівняно з попередньою, як правило, включають значно більшу кількість сем (до 13) і, відповідно, є більш конкретними (напр., арх. нoдья ‘складена особливим способом купа дров, що підтримує собою полум’я, яку розпалюють у лісі холодними ночами для зігрівання’, яросл. палюґ?ка ‘невелика купа палива, що підтримує собою полум’я, яку розпалено в хаті на заслінці для нагрівання води’). Більшість семем даного мікрополя характеризуються семою ‘локально обмежений, статичний’, включають об’єктні семи, які вказують на те чи інше джерело вогню, частіше за все – семантичний компонент ‘купа палива’ (22 семеми). Значна частина семем має також семи функціонального, локативного та темпорального характеру.

3. Мікрополе №3 (5 семем). Це мікрополе складають семеми, об’єднані ознаками ‘стихійний’ та ‘рухливий, той, що розповсюджується’. Наявність ознаки ‘стихійний’ перешкоджає можливості появи у складі семем даної групи функціональних і темпоральних сем, оскільки поняття ‘стихійність’ є логічно несумісним із цілеспрямованістю і часовою визначеністю. Характер об’єктних сем у семемах цього мікрополя пов’язаний з наявністю чи відсутністю в їх складі локативних семантичних компонентів. Так, якщо локативна ознака не актуалізується, тоді об’єктна сема є максимально узагальненою – ‘все, що горить’ (напр., в семемі ‘стихійне полум’я, що розповсюджується, яке знищує все, що горить’, яка виражає пожежу взагалі, тобто будь-яку пожежу). При наявності ж у структурі семеми локативної семи (маркованими для даного мікрополя є ознаки ‘в лісі’, ‘в степу" або ‘у полі’) об’єктні семи мають більш конкретний характер – ‘дерева’, ‘трава’.

В узагальненому вигляді набори сем, що характеризують кожне з мікрополів, представлені в таблиці. В ній показано основні типи сем, що відображають відповідні властивості денотатів або їх оцінку. Ознака ‘стихійність’ трактується в таблиці як відсутність ознаки ‘контрольованість’, а ознака ‘статичність’ – як відсутність ознаки ‘переміщення, розповсюдження’. Деякі несуттєві для системи одиничні ознаки до уваги нами не беруться. Таке узагальнення дає можливість представити для кожного мікрополя максимальну типову структуру семем, що його складають, і, нарешті, виявити семантичні ознаки, що організують семантичне поле "вогонь" у цілому.

Знаком "+" у таблиці показана регулярна (властива всім семемам мікрополя) наявність ознак цього типу, знаком "–" – регулярна їх відсутність. Дужками позначені семи, наявні або відсутні лише у частини семем даного мікрополя. Пуста клітина свідчить про індиферентність ознаки для семем тієї чи іншої групи.

Типова структура семем у мікрополях семантичного поля "вогонь"

Мікро-поле | Типи сем‘

полум’я’ | квантит. семи‘ | об’єкт’‘ | функція’‘ | час’‘ | місце‘‘ | переміщення’‘ | контрольо-ваність’‘ | колір’‘ | дим’‘ | оцінка’

1 | + | (+) | (+) | (+)

2 | + | (+) | + | (+) | (+) | (+) | (+ –) | + | (+)

3 | + | (+) | (+)–– | (+) | +–

Наведена таблиця показує, що найбільш послідовно диференціація виділених субстантивних мікрополів виявляється відносно опозиції ‘контрольований’/‘стихійний’.

Підрозділ 2.3. дисертації присвячений дослідженню синтагматичних відношень у семантичному полі "вогонь". Синтагматичні відношення у структурі семантичного поля експлікуються фактом включення в поле одиниць, що зустрічаються в типових контекстах імені поля (Ю.М. Караулов). Такими одиницями семантичного поля "вогонь", на наш погляд, є значення дієслів, що вживаються в поєднанні з найменуваннями вогню в контекстах типу суб'єкт - дієслово (Огонь горит) і дієслово - об'єкт (Зажечь огонь). У роботі розглядаються деякі особливості реалізації цих структур у діалектному мовленні, завдяки чому уточнюється семантика ряду дієслівних лексем.

У рамках контекстів типу суб'єкт – дієслово ситуація горіння в говірках російської мови може бути виражена висловлюваннями трьох типів: 1) висловлювання, які мають семантичну структуру: ‘полум’я’ + ‘(почати, припинити) виділяти полум’я’, утворені найменуваннями вогню і дієсловами горіння (напр., Быстра загарелся агонь. Пагас агонь. Агонь каптитца, чуть разгараетца. Гарить пажар, хтось падпалил (Бєлг.); Огонь займается. (Смол., Тул.)); 2) висловлювання, які мають семантичну структуру: ‘предмет’ + ‘(почати, припинити) виділяти полум’я’, що складаються з найменувань предмету горіння і дієслів горіння (напр., Берёзовы полена в пещи шибко распыхиваюсса (Сер. Урал); Вишь, как дрова-то хмылають (Моск.); Загаривалась тая деревня (Ленінгр.); Лучина паласит ("горит") (Арх.); Усё багатте ("уголь") ўжо пагасла (Брян.)); 3) висловлювання, що утворюються найменуваннями вогню і неспецифічними для семантичного поля "вогонь" дієсловами (дієсловами руху, фазисно-буттєвими дієсловами та ін.) (Полымь пошла, в хату бьёт (Дон.); У коня из ушей огонь машет (Арх.); От него это пол ("пламя") и шибает (Смол.); Палы ходют (Єніс.); Гал ("лесной пожар") начался ночью (Забайк.); Пожар всю ночь пробузовал (Тул.)).

Висловлювання першого типу є семантично тавтологічними, оскільки значення дієслова в них дублює домінантну сему або все значення суб'єктного компонента в цілому. Частотність таких висловлювань у діалектному мовленні порівняно невелика. В той же час широко представлені відповідні безособові конструкції, що номінують ситуацію горіння (напр., Засмайдало! (Олон.); Вишь, как заполыганило в печи! (Олон.); В печке померкло (Калуж.); Иш как у печке баглить (Орл.); У плите савсем стухла (Бєлг.); Начало полысать лес, страсть! (Вят.)). Висловлювання другого і третього типу не є семантично тавтологічними, оскільки значення лексем, що їх складають, знаходяться або у відношеннях перехрещення, або взагалі не мають ітеративних семантичних компонентів. Порівняно висока частотність таких висловлювань у розглянутих нами текстах, очевидно, відбиває загальну тенденцію економії мовних засобів. Одним із прикладів, вельми показовим у цьому плані, є текст, записаний нами у с. Крюково Борисівського району Бєлгородської області: Лес пагарел, там пажар был, агонь был. В усіх синтагмах, що складають цей текст, використані суб’єктні та дієслівні компоненти, значення яких не мають ідентичних сем, тобто семантично не узгоджуються.

Окрім небажаності семантичної тавтологічності, існують, певно, й інші чинники, що визначають вибір тих або інших дієслів в аналізованих конструкціях. Так, вживання лексем вскочить, схватuться, ходuть, пойтu, перейти, махaть, шибaть, бить, примгнyть (пор. кур., смол. примгнyть ‘заснути ненадовго, задрімати’) і под. у сполученні з найменуваннями вогню може відображати найдавніші міфічні уявлення про антропоморфну природу вогню, що збереглися в російській мовній свідомості.

У цілому ж висловлювання типу суб'єкт – дієслово характеризують вогонь як самостійну, незалежну від будь-якої волі сутність, здатну до саморозвитку (виникнення, існування, зникнення), про що свідчить можливість сполучення у таких висловлюваннях найменувань вогню з некаузативними неперехідними дієсловами горіння, фазісними дієсловами, дієсловами буття, руху та ін.

Припускаючи існування в російській народній свідомості уявлень про вогонь як про живу істоту, наділену власною силою і волею, можна було б очікувати, що в мовленні діалектоносіїв мають місце висловлювання, в яких найменування вогню в позиції суб'єкта сполучаються з перехідними дієсловами, що означають дію, спрямовану на об'єкт, тобто висловлювання, в яких найменування вогню виступає в позиції суб'єкта-діяча (агенса). Такі вирази мають місце в літературній мові: напр., Огонь охватил что-либо, опалил кого-либо, осветил что-либо, уничтожил что-либо. Сполучення найменувань вогню з перехідними дієсловами (з незаміщеною позицією об'єкта) притаманні фольклорній традиції, напр., в прислів’ях: Огонь не вода – охватит, не всплывешь. Огонь жжет, вода мочит, печка дрочит. (Даль). Однак серед досліджених нами діалектних текстів, що відбивають живе мовлення сучасних діалектоносіїв, виразів такого типу виявити не вдалося. Ця обставина, звичайно, не дає підстав стверджувати, що подібні висловлювання взагалі неможливі в діалектному мовленні, але їх непродуктивність цілком очевидна. Це, на наш погляд, свідчить про деактуализацію в сучасній російській мовній свідомості уявлень про антропоморфну природу вогню, про вогонь як активну, діяльну силу.

На відміну від контекстів типу суб'єкт – дієслово, у контекстах типу дієслово – об'єкт вогонь представляється як предмет і продукт людської діяльності. В таких конструкціях вживаються каузативні перехідні дієслова, що вказують на цілеспрямовані дії людини у процесі використання вогню, напр.: Вздуй светло (Кур.); Выкреши багатья (Дон., Кур.); Принесли дрова, разложили курень (Сум.); Зажгал свечу (Олон.); Ребята огонь жгут в ночном (Тул.), Надо разжечь груд (Смол.); Пустили пожары по дуброви (Орл.); Нада тушить пажар, пабегли (Бєлг.).

У висловлюваннях, що номінують ситуацію горіння в говірках російської мови, нами виявлено дієслівні лексеми, значення яких можуть бути включеними до семантичного поля "вогонь". Ідеться про семеми, що мають у своєму складі сему ‘полум’я’ і сполучаються з найменуваннями вогню у типових контекстах. Загалом до складу дієслівного блоку семантичного поля "вогонь" нами включено 15 семем, які характеризуються семантичними ознаками ‘виділяти полум’я’, ‘каузувати’, фазисними, квантитативними, темпорально-динамічними семами. Семантичним параметром, який найбільш послідовно диференціює дієслівні семеми поля "вогонь", обумовлюючи можливості вживання відповідних лексем у тому чи іншому типовому контексті номінацій вогню, є ознака ‘каузувати’.

Ознаки, що визначають структуру іменного і дієслівного блоків семантичного поля "вогонь" (‘контрольований’ / ‘стихійний’, ‘каузувати’), лінгвістично експлікують реальну залежність / незалежність процесу горіння від волі та діяльності людини. Ця диференціація може бути виражена і синтаксично: в рамках конструкції суб'єкт - дієслово вогонь номінується як явище, яке самостійно розвивається (Огонь загорелся, горит, погас), використання ж конструкції дієслово - об'єкт указує на інтерпретацію вогню як результату цілеспрямованої людської діяльності (Зажечь, жечь, погасить огонь).

У підрозділі 2.4. відзначається, що прийнятий у роботі наддіалектний, інтегруючий підхід, виправданий для вирішення поставлених нами концептуальних завдань, в той же час не є остаточним, вичерпним, оскільки він являє собою початковий етап більш детальних, поглиблених діалектологічних досліджень семантичного поля "вогонь" та його лексичних експонентів. Серед аспектів, що в подальшому можуть бути розроблені на базі здійсненого в дисертації аналізу, такі: вивчення структури і лексичної репрезентації семантичного поля "вогонь" в окремій діалектній системі, лінгвогеографічний аналіз складу і структури поля "вогонь", лексикографічний опис діалектних найменувань вогню, дослідження поля "вогонь" в етнолінгвістичному плані.

Висновки. Виявлена в дисертації специфіка організації семантичного поля "вогонь" свідчить про антропоцентричне сприйняття відповідної реалії в російській мовній свідомості, що узгоджується з твердженням про антропоцентризм російської мовної картини світу в цілому, яке з різних позицій обстоюється багатьма дослідниками. При цьому, оскільки вихідною точкою, орієнтиром, який визначає актуалізацію тої чи іншої ознаки поняття "вогонь" і вибір відповідних лексичних і синтаксичних засобів його номінації, виявляється не людина, що споглядає, відчуває або оцінює, а, в першу чергу, – людина, що діє, то в даному випадку можна говорити про антропоцентризм діяльнісно-практичний. Говірковою мовою на різних рівнях (лексичному, синтаксичному) чітко диференціюється вогонь, пов’язаний із практичною діяльністю людини, і той, що не залежить від неї. Як свідчать наші спостереження, в плані лінгвістичної репрезентації більш актуальним для діалектоносіїв є контрольований вогонь, з яким людина стикається повсякденно, який грає істотну роль у її життєдіяльності, що й зумовлює необхідність виділення і диференційованого позначення різноманітних форм такого вогню. Найбільш розробленою, деталізованою і багатокомпонентною є та частина семантичного простору поля "вогонь", яка реалізує в мові сферу контрольованого вогню. Ця сфера людського досвіду втілюється й у характері лексичної вмотивованості більшості російських діалектних номінацій вогню, у внутрішній формі яких переважають функціональні мотивуючі ознаки, що вказують на призначення вогню і засоби його використання людиною.

Отже, у російській мовній картині світу вогонь інтерпретується здебільшого як елемент матеріальної культури людини, створюваний і контрольований нею у процесі практичної діяльності. Поза цією сферою залишається лише ритуальний вогонь, що не грає істотної ролі в житті сучасних діалектоносіїв.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

1.