КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПЕТРУНЬКО Ольга Володимирівна

УДК 316.65:316.37(477)

Імпліцитні типології політичних лідерів

у свідомості електорату України

Спеціальність 19.00.05 – соціальна психологія

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття науковго ступеня

Кандидата психологічних наук

Київ –2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті соціальної та політичної

психології АПН України

Науковий керівник – кандидат психологічних наук,

старший науковий співробітник Фролов Павло Дмитрович,

Інститут соціальної та політичної психології АПН України,

лабораторія психології політичного іміджмейкінгу.

Офіційні опоненти: дійсний член АПН України, доктор

психологічних наук, професора Максименко

Сергій Дмитрович, Інституті психології

ім.Г.С.Костюка АПН України, директор

Кандидат істіоричних наук Томенко Микола Володимирович,

Київська міська рада, Комітет інформації, голова

Провідна установа – Прикарпатський університет імеін Василя Стефаника,

кафедри соціальної та педагогічної психології, м. Івано-Франківськ

Захист відбудеться “27” вересня 2000року об 11 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.16 в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

м. Київ, вул. Володимирська, 60, кімн. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка.

Автореферат розісланий “26” серпня 2000 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

Кандидат психологічних наук, доцент Корнєв М.Н.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення демократичних взаємин у суспільстві загострює і висуває на перший план проблему політичного вибору. Ця проблема цікавить як “головних акторів політичного театру” — політиків та електорат, так і його “обслуговуючий персонал” — мас-медіа, практичних іміджмейкерів, науковців тощо.

Країни розвиненої демократії, особливо США, мають багатий досвід досліджень передвиборних кампаній та електоральної поведінки під час виборів. Під різними кутами зору цей досвід висвітлювали М.Вебер, Т.Бейлі, Б.Дізраелі, Ж.М.Денкен, Р.Хорст, Т.Кронін, К.Россітер, Г.Ласвелл, Д.Барбер, А.Девіс, Т.Адорно, М.Херманн, А.Лоренцер, Л.Етеридж, Г.Літл, М.Еделман, Г.Маркузе, Г.Пейдж та інші автори. Однак він має відчутний “американський акцент”, оскільки більшість досліджень теоретичного і прикладного характеру було здійснено на матеріалах з політичного життя США. Це істотно обмежує його загальнотеоретичну і практичну значущість в умовах нашого суспільства.

Західними і вітчизняними авторами досить детально досліджувалися питання іміджу політичних лідерів, а також окремі аспекти сприймання політиків електоратом. В останні роки було оприлюднено результати теоретичних й емпіричних досліджень, здійснених російськими та українськими авторами: К.Єгоровою-Гантман, О.Шестопал, М.Сіверцевим, Є.Абашкіною, Г.Дилігенським, Е.Іваняном, В.Петренком та О.Мітіною, І.Дубовим та С.Пантілеєвим, Д.Видріним, В.Бебиком, В.Литвином, Г.Почепцовим, М.Слюсаревським та П.Фроловим, В.Зливковим і С.Яковенком, І.Бекешкіною та М.Головатим тощо. Серед цих досліджень особливе місце посіли психосемантичні дослідження масової свідомості, які дають змогу “матеріалізувати” уявлення населення про політичних лідерів за допомогою спеціальних технік реконструкції глибинних семантичних категорій буденної свідомості. Емпіричним шляхом було відтворено низку типологій політичних лідерів та відповідних типів політиків. Однак автори цих досліджень обмежилися описом отриманих емпіричних результатів і не вийшли на рівень теоретичних узагальнень. Отже, здійснення таких узагальнень залишається важливою й актуальною проблемою.

Крім того, незважаючи на широке висвітлення соціально-психологічною літературою проблематики політичного лідерства, “білою плямою” залишається проблема репрезентації уявлень про політичних лідерів у буденній свідомості та механізмів дії системи уявлень виборців під час здійснення ними політичного вибору.

З позицій експериментальної когнітивної психології проблема політичного вибору може розглядатися таким чином: перш ніж буде здійснено остаточний політичний вибір, претенденти мають бути “розпізнаними” виборцями. Кожний з них зіставляється з певною множиною деяких еталонних зразків (еталонних типів), імпліцитно притаманних масовій свідомості, і, зрештою, ототожнюється з тим чи іншим зразком. Така концептуальна модель має бути емпірично підтвердженою. Отже, дане дослідження присвячене виявленню еталонних зразків, з якими зіставляються та ідентифікуються політичні діячі під час їх сприймання населенням.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження включене до тематики науково-дослідної роботи лабораторії психології політичного іміджмейкінгу, пропаганди та реклами Інституту соціальної та політичної психології АПН України в рамках теми "Політичне лідерство як об’єкт прикладного психологічного дослідження". Номер держреєстрації 019511013391.

Обєктом дослідження є категоризація політичних лідерів виборцями.

Предмет дослідження — усталені уявлення про політичних лідерів, що опосередковують сприймання їх електоратом.

Мета дослідження полягає у виявленні та модельному представленні імпліцитних типологій політичних лідерів, притаманних свідомості українських виборців.

Гіпотези дослідження:

1. Уявлення електорату про політичних лідерів зорганізовані в імпліцитну систему еталонних типів політиків (імпліцитну типологію), яка актуалізується в умовах електоральної поведінки і відіграє провідну роль при сприйманні політичних діячів населенням.

2. Імпліцитні типології політичних лідерів є різнорівневою відкритою системою, що грунтується на відносно сталій кількості найбільш універсальних класифікаційних критеріїв та заданих ними еталонних типів (прототипів) політиків.

3. Глибинні критерії, за якими відбувається категоризація політичних лідерів, усвідомлюються та експлікуються населенням за допомогою різних мов опису. Найпоширенішою мовою опису є мова “особистісних якостей”.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати існуючі дослідницькі підходи до вивчення проблеми типологізації політиків.

2. Обгрунтувати доцільність визначення “імпліцитні типології політичних лідерів”.

3. Розробити концептуальну та емпіричну моделі відтворення імпліцитних типологій політичних лідерів, що існують у буденній свідомості.

4. Здійснити добір емпіричних індикаторів і визначити класифікаційні критерії, за якими відбувається типологізація політичних діячів населенням.

5. Виявити та охарактеризувати основні еталонні типи політиків, з якими зіставляються реальні політичні діячі під час їх сприймання.

6. Реконструювати імпліцитні типології політичних лідерів засобами емпіричного аналізу й теоретичного моделювання.

Методи дослідження: як основні методи використано теоретичний аналіз і теоретичне моделювання, а також методи експериментальної психосемантики — особистісний семантичний диференціал (ОСД), метод групування (або сортування) об’єктів, метод суб’єктивного шкалювання; як допоміжні — формалізовані (опитування, анкетування) та неформалізовані (прожективний метод незакінчених речень) методи зондування буденної свідомості, методи математичної статистики (факторний і кластерний аналіз) та контент-аналіз.

Наукова новизна дослідження полягає передусім у створенні структурно-прогностичної моделі імпліцитних типологій політичних лідерів, притаманних свідомості українського електорату. Імпліцитні типології уперше розглядають-ся, з одного боку, як світоглядні моделі, а з другого - як когнітивні конструкти свідомості, що опосередковують сприймання політиків електоратом і детермі-нують його політичний вибір. Уперше виявлено універсальні (архетипні) крите-рії, на яких грунтуються імпліцитні типології політичних лідерів. Дістала пода-льшого розвитку концепція категоріального сприймання соціальних об’єктів: розроблено трирівневу динамічну модель “розгортання” категоризаційного про-цесу з урахуванням ступеня диференціації класифікаційних критеріїв, якими послуговуються виборці на різних етапах сприймання політиків.

Теоретичне значення дослідження полягає в концептуальному аналізі імпліцитних типологій політичних лідерів як феномена буденної свідомості і в з’ясуванні їх ролі у процесі сприймання та оцінювання політиків електоратом.

Практичне значення дослідження полягає у розробленні способів реконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів, що існують у свідомості електорату, та виявленні основних еталонних типів політиків, з якими свідомо чи несвідомо порівнюються українськими виборцями реальні політичні діячі. Це дає змогу прогнозувати ймовірність обрання того чи іншого кандидата в умовах передвиборних кампаній.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувались створенням концептуальної та емпіричної моделей дослідження, відповідністю дослідницького інструментарію меті та завданням дослідження, застосуванням стандартизованих методів математико-статистичної обробки даних та підходом автора до добору випробуваних під час експериментальних досліджень, що забезпечив репрезентативність вибірок.

Апробація окремих результатів дисертаційного дослідження. Окремі проміжні результати дисертаційного дослідження пропонувалися для обговорення у вигляді доповідей в інституті психології ім. Г.С.Костюка, Харківському державному університеті, Одеському державному університеті, а також в інституті соціальної та політичної психології АПН України (на симпозіумах під час І та ІІ Всеукраїнських наукових конференцій 29-31 травня 1995 р. та 13-14 листопада 1997 р.; на ІІ з’їзді Товариства психологів України 23-27 вересня 1996 р. (секція політичної психології); на науковому семінарі “Політико-психологічні та соціально-педагогічні проблеми освіти і виховання” 12 травня 1997 р.; на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні”; на методологічному семінарі “Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія” 12 листопада 1998 р.; на щорічних звітних наукових сесіях інституту соціальної та політичної психології за 1996 та 1997 р.р., а також як доповіді на засіданнях лабораторії психології політичного іміджмейкінгу, пропаганди та реклами вищезгаданого інституту).

Зміст та результати роботи відображено в 19 публікаціях.

Структура й обсяг роботи. Представлене дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Список літератури налічує 273 найменування. Зміст роботи

викладено на 202 сторінках друкованого тексту. Дисертація містить 16 рисунків та 8 таблиць, що займають 14 сторінок друкованого тексту. Додатки становлять 21 сторінку друкованого тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі показано актуальність дослідження, його наукову новизну, теоретичну та практичну значущість; викладено об’єкт, предмет, мету, гіпотези і завдання; презентовано теоретико-методологічну базу та головні положення, що виносяться на захист, а також наведено дані про апробацію основних результатів роботи.

У першому розділі здійснено теоретико-методологічний аналіз заявленої дослідницької проблеми та розроблено концептуальну модель дослідження імпліцитних типологій політичних лідерів як складного багато-функціонального феномену буденної свідомості.

В основу запропонованої концептуальної моделі покладено три смислових блоки.

Перший смисловий блок грунтується на положеннях експериментальної когнітивної психології про репрезентацію соціально-політичного досвіду в людській свідомості. Згідно з даними положеннями, в масовій свідомості існують когнітивні конструкти (еталонні зразки), що виконують функції критеріїв, за якими населення сприймає політичних діячів. Ці еталонні зразки актуалізуються в умовах електоральної поведінки, коли постає необхідність оцінити того чи іншого політика. Найбільш архаїчною і найменш усвідомленою формою існування еталонних зразків, з якими населення зіставляє реальних політиків, є архетипні уявлення про них (лідерські архетипи). Іншою, більш диференційованою формою є еталонні типи (прототипи) політиків. На відміну від “розмитих” і “невловних” архетипів, еталонні типи політиків являють собою більш чітко окреслені когнітивні утворення, які можуть бути вилучені з глибин буденної свідомості на підставі окремих їх характеристик та тих імпліцитних зв’язків, що між цими характеристиками існують.

Другий смисловий блок грунтується на положеннях експериментальної когнітивної психології про механізми “розгортання” та функціонування організованої системи еталонних типів політиків. Згідно з цими положеннями, такими механізмами можна вважати імпліцитні теорії особистості та категоризацію.

Імпліцитні теорії особистості, з одного боку, репрезентують індивідуальні і колективні моделі світу виборців як суб’єктів соціальної перцепції, а з другого - виконують функції механізму, що “розгортає” притаманні людям системи уявлень про інших людей і в тому числі про політичних лідерів. В умовах браку інформації, яка необхідна для здійснення свідомого політичного вибору, імпліцитні теорії особистості здатні компенсувати існуючий інформаційний дефіцит і полегшувати виборцям прийняття остаточних рішень.

Згідно з положеннями когнітивної психології, сприймання людьми соціальних об’єктів є сприйманням категоріальним. На цій підставі проблема сприймання політичних діячів населенням формулюється як проблема їх категоризації, а функціонування систем еталонів політичних лідерів

розглядається як процедура зіставлення та ідентифікації реальних політиків з їх прототипними представниками (еталонними типами), що існують в буденній свідомості. Від кінцевого результату категоризації, тобто від того, з яким еталонним типом зрештою ідентифікований той чи той політик, залежать характеристики й мотиви діяльності, які приписують йому виборці, а також оцінки, які він зрештою отримує.

Третій смисловий блок грунтується на уявленнях про “типології буденної свідомості” та положеннях експериментальної психосемантики про категоріальні структури свідомості (глибинні семантичні категорії), які дають можливість відтворювати ці типології. Передбачається, що глибинні семантичні категорії, що виконують роль оцінних класифікаційних критеріїв, задають відповідні еталонні типи політиків і організують їх у буденній свідомості у вигляді систем еталонних типів - імпліцитних типологій політичних лідерів.

Імпліцитні типології політичних лідерів являють собою багатофункціональні когнітивні утворення. Як організовані системи еталонних типів (прототипів) політиків вони репрезентують індивідуальні і колективні уявлення населення про політичних лідерів. Як операціональні когнітивні конструкти свідомості вони впорядковують уявлення населення про політиків і опосередковують сприймання їх населенням. Ці когнітивні конструкти існують у буденній свідомості в “згорнутому” вигляді у стані потенційної готовності. В умовах електоральної поведінки або в умовах експериментальної ситуації, коли виникає необхідність оцінити того чи іншого політика, вони актуалізуються, “розгортаються”, задають певний напрям сприймання політиків і впливають на політичні вибори населення.

Другий розділ дисертаційного дослідження присвячено створенню та реалізації емпіричної моделі реконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів, притаманних свідомості українського електорату.

Стратегія реконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів, притаманних свідомості українського електорату, передбачала розв’язання двох провідних задач. Перша задача полягала у створенні алгоритму реконструювання імпліцитних типологій та у виборі способу їх модельної репрезентації. Друга задача передбачала розробку такої дослідницької логіки під час реконструювання імпліцитних типологій, яка дозволила б з великою мірою впевненості говорити про те, що відтворену за цією логікою типологію можна вважати універсальною, притаманною не лише учасникам дослідницьких процедур, а й усьому електорату України.

Для концептуального розв’язання другої задачі за дослідницьку стратегію нами було обрано поєднання масового опитування з серією психосемантичних досліджень.

Масове всеукраїнське опитування, яке здійснювалося за квотною вибіркою і в якому взяло участь 2005 респондентів, дало змогу відтворити словниковий тезаурус, яким користується населення України під час опису політиків. Цей тезаурус перевірявся й уточнювався і далі, під час наступних психосемантичних досліджень, поки не стало очевидним, що словник опису політиків поповнюється лише за рахунок синонімічних слів. Нові ж смислові одиниці в ньому більше не з’являються. Відтворений тезаурус опису політиків налічував понад 600 слів і, фактично, він може вважатися вичерпним для презентації універсального семантичного простору опису політиків населенням України виборчоздатного віку.

Для виявлення глибинних смислових параметрів створеного універсального семантичного простору було здійснено серію різноманітних процедур структурування, максимально наближених за своєю генезою і технологією проведення до якісних дослідницьких процедур. Як показує практика проведення якісних досліджень з невеликими за чисельністю групами респондентів (наприклад, у фокус-групових дослідженнях чисельність цих груп становить 8-15 осіб), для отримання вичерпного списку версій, які існують у суспільстві з приводу того чи іншого явища і мають не нульовий ступінь розповсюдження, цілком вистачає від 4 до 8 “замірів”. Нами було здійснено 5 таких “замірів”.

Протягом чотирьох років у різний час нами досліджувалися різні групи людей. Ці групи моделювалися як своєрідні “штучні міні-моделі соціуму”. Учасники груп добиралися таким чином, щоб у них насамперед були представлені люди, стосовно яких відомо, що вони є представниками тих соціально-демографічних груп, які істотно різняться своїми поглядами з найбільш значущих суспільно-політичних проблем. При формуванні цих груп ми враховували такі показники як ідеологічні орієнтації (праві — ліві), рівень політичної обізнаності (обізнані в політичних питаннях — необізнані у політичних питаннях), стать, належність до основних вікових та освітніх груп, розподіл між представниками виробничих та невиробничих професій, а також певною мірою було враховано географічне проживання респондентів. Все сказане, на наш погляд, дає підстави кваліфікувати отримані в результаті дослідження дані як такі, що можуть бути проектовані на всю генеральну сукупність, якою в нашому випадку є електорат України.

Розв’язання задачі емпіричного реконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів відбувалося у три етапи. На першому етапі було здійснено добір емпіричних індикаторів, що репрезентують семантичні простори уявлень населення про політичних лідерів. На другому етапі було виявлено розмірність та змістові параметри наявних семантичних просторів і, отже, розв’язано питання про глибинні класифікаційні критерії, за якими відбувається категоризація політиків. На третьому етапі було визначено задані цими критеріями еталонні типи політиків.

Добір емпіричних індикаторів здійснювався різними шляхами:

а) шляхом аналізу теоретичних уявлень, що експліковані дослідниками у відповідній науковій літературі з політичного лідерства;

б) шляхом аналізу вербальних звітів населення, що фіксувалися під час зондування буденної свідомості;

в) шляхом аналізу невербальних класифікаційних дій випробуваних під час експериментів, що моделювали умови електоральної поведінки.

Дібрані емпіричні індикатори зрештою були представлені: діловими та особистісними характеристиками політиків; “збірними образами” (типажами) політичних діячів; конкретними політичними персонажами. Така “різномовність” опису, з одного боку, значно збагачує загальний семантичний простір досліджуваного явища. З другого боку, вона дає можливість виявляти за мінливістю семантики ті спільні смислові вузли, що відіграють роль універсального “семантичного коду”, який дозволяє “перекладати” мову одних емпіричних ознак на мову інших.

Виявлення глибинних імпліцитних структур, що стоять за експліцитними емпіричними показниками, відбувалося за допомогою методів експериментальної психосемантики. Воно полягало у з’ясуванні змістових параметрів відтвореного семантичного простору (глибинних семантичних категорій), на підставі яких можливе реконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів. Глибинні семантичні категорії ми розглядали як операціональні структури, що “матеріалізують” імпліцитні типології політичних лідерів і забезпечують їх доступність для наукової рефлексії.

Для виявлення цих категорій та експлікації на їх підставі відповідних еталонних типів політиків нами було здійснено серію з п’яти дослідницьких процедур.

У першій дослідницькій процедурі аналізувався семантичний простір особистісних якостей політиків.

У трьох наступних дослідницьких процедурах аналізувалися семантичні простори найбільш яскравих і відомих політиків минулого та сучасності. Дані експерименти здійснювалися у різні роки на різних групах реципієнтів з урахуванням ступеню їх політичної обізнаності та політико-ідеологічних орієнтацій, а в якості оцінних дескрипторів було використано різні списки політиків. Це робилося свідомо з метою зіставлення глибинних семантичних категорій, що виявляються під час структурування неоднакових семантичних просторів опису політиків.

У п’ятій дослідницькій процедурі аналізувався семантичний простір політичних типажів (політичних ролей, політичних амплуа).

Зіставлення отриманих результатів засвідчило, що в умовах різних експериментальних ситуацій виявляються схожі категоріальні структури, які дали змогу експлікувати подібні еталонні типи політиків.

Найбільш універсальними класифікаційними критеріями, що були виявлені практично в усіх дослідницьких ситуаціях, є такі: професіоналізм та компетентність; здатність розв’язувати економічні проблеми; активність та сила; моральність; виваженість політичної поведінки; історична перспектива (або орієнтованість на цінності минулого — орієнтованість на цінності сьогодення); формальний статус у владній ієрархії; політична перспективність. Саме ці критерії задають структуру смислового простору сприймання реальних політичних діячів електоратом.

Найбільш універсальними еталонними типами політиків, притаманними свідомості українського електорату, можна вважати такі: Професіонал; Диктатор (або Сильний, вольовий лідер); Сучасний, перспективний політик; Символ минулого; Виконавець перших ролей (або Перша особа в політиці); Виконавець других ролей (або Такий, що рветься до влади); Авантюрист (або Скандально відомий, амбітний тип); Економіст — реформатор; Порядна людина.

У третьому розділі дисертації представлено аналітичну модель дослідження імпліцитних типологій політичних лідерів, якою передбачалися поетапний аналіз та теоретичне узагальнення отриманих емпіричних даних.

На першому етапі запровадження аналітичної моделі було здійснено узагальнення емпіричних даних, отриманих у результаті масового опитування під час зондування буденної свідомості.

Аналіз вербальних звітів респондентів дозволив стверджувати, що громадянами добре усвідомлюється і успішно вербалізується велика кількість найрізноманітніших класифікацій політиків, які кваліфікуються нами як експліцитні типології.

За ступенем диференціації використаних класифікаційних критеріїв типології політичних лідерів, експліковані масовою свідо---містю, як і типології, що створені фахівцями, можна поділяти на дві групи: недиференційовані, “образні” типології (що мають в основі нечітко означені, “розмиті” класифікаційні крите---рії, які не завжди можна визначити і відрефлексувати) і диференційовані, “понятійні” типології (побудовані на підставі диференційованих, чітко означених класифі---каційних критеріїв). Однак слід зауважити, що кількісне співвіднесення цих типологій у науковій і в масовій свідомості становить істотну різ---ницю: серед типологій науковців переважну більшість становлять “поня---тійні” типології, а серед типологій буденної свідомості безумовна пер---шість належить типологіям “образним”.

“Образні” типології, в свою чергу, також можна поділяти на дві групи.

Типології першої групи побудовані за принципом “подобається — не подобається” і мають у своїй основі в якості класифікаційного критерію вербально не обгрунтоване емоційне ставлення до політиків. За такого поділу обидва полюси використаного в якості класифікаційного критерію конструкта усвідомлюються насамперед на рівні емоційного прийняття — неприйняття без будь-якої більш глибокої диференціації (Такі, що викликають симпатію — Такі, що викликають антипатію; Ті, що користуються довірою — Ті, що втратили довіру, Подо---баються — Терпіти не можу тощо). Як правило, громадяни здатні скориста---тися таким оцінним критерієм навіть у тому разі, коли мають мінімум інформації про політичного діяча. На підставі таких начебто несуттєвих ознак, як манера політика одягатись, особливості його зовнішності, тембр голосу і навіть звучання прізвища, відбувається мимовільне й миттєве відне---сення його до групи “хороших” чи “поганих”. Однак причини цього ними не усвідомлюються, а отже й не вербалізуються.

Типології другої групи будуються за принципом “всі погані”. Згідно з цим принципом всі політичні діячі сприймаються упереджено негативно, а в якості аргументів виступають відомі стерео---типні шаблони: “політика — брудна справа”, “всі політики — однакові (погані, злодії)” тощо. Ці шаблони виконують роль оцінних критеріїв, які дають змогу експлікувати низку відверто негативних політичних ти---пажів: Жуліки, Шахраї та Злодії; Пристосуванці та Зрадники; Ті, що гарно балакають, і Ті, що дорвалися до влади; Посередні й Бездарні; Бюрократи і Кар’єристи; Комуняки й Фашисти тощо. Як свідчать результа---ти зондування, саме такі, “негативістські” класифікації політиків є найбільш уживаними серед населення і домінують у його мовленнєвій продук----ції.

Факт домінування в масовій політичній свідомості негативних полі---тичних типажів є одним з виявів відомої психологічної закономірності, згідно з якою все те, що становить безпосередню чи потенційну небезпеку для людини, усвідомлюється нею набагато швидше і значно більш диферен---ційовано. Ця закономірність знайшла відображення у мові: добре відомим є той факт, що словник особистісних прикметників майже на дві третини становлять негативні ознаки. Крім того, домінування у масовій політичній свідомості негативних політичних типажів значно утруднює існування там типажів позитивних і спричинює ту обставину, що виборцям легше визначитись, проти кого вони голосува---тимуть, аніж навпаки. Негативне емоційне поле, що оточує політиків, створює відповідну негативну установку на їх сприймання, особливо якщо йдеться про так званий “протестний електорат”. Ця особливість масової свідомості має кілька важливих наслідків, які активно використовуються й експлуатуються політичними іміджмейкерами і лежить в основі виборних технологій, що реалізують принцип агітації не стільки “за свого канди---дата”, скільки “проти його конкурентів”. По-перше, і це підтверджується практикою передвиборних кампаній, рекламно-агітаційна продукція, розрахована на негативістсько налашто---ваних виборців, не може бути ефективною, якщо вона будується за прин---ципом демонстрації переваг того чи іншого кандидата над іншими. Опози---ція “хороший політик — поганий політик” у даному разі “не працює”, ос---кільки вона суперечить існуючій негативній установці, яка полягає в тому, що “хороших політиків бути не може”. По-друге, негативність політичних типажів не означає їх рівноряд---ності. Серед них є більш погані і менш погані, більш небезпечні і менш небезпечні, вкрай небажані і такі, з чиїм існуванням за певних умов можна погоджуватися. Тому пересічний виборець обирає передусім “менше лихо з кількох можливих”.

“Понятійні” типології мають значно меншу питому вагу серед усіх типологічних побудов, що експлікуються масовою свідо---містю. Типології цієї групи, на відміну від двох попередніх, будуються не за смисловими, а за пpедметними шкалами, і мають у своїй основі один або кілька досить чітко сформульованих респондентами двополюсних класифікаційних критеріїв. На цій підставі вони виглядають досить нау---ковоподібно. Однак при уважному розгляді можна побачити, що доволі часто система протиставлень, в рамках якої характеризуються полiтичні типажі цієї групи (праві — лі---ві, реформатори — консерватори, комуністи — демократи тощо), являє собою ряд предметних специфiкацiй фактоpу оцiнки, про який йшлося ви---ще.

Отже, можна говорити про те, що вербалiзацiя образу політика масовою свідомістю вiдбувається за допомогою двох основних типiв шкал:

1) смислових, якi описують об’єкт сприймання (політика) мовою оцiнок можливого його впливу — позитивного чи негативного — на суб’єк---тів (виборців) і вiдображають їхні можливі взаємини (зручні, безпечні, комфортні чи некомфортні, небезпечні, такі, що дратують тощо);

2) предметних, якi в конкретних ситуацiях сприймання можуть вико---ристовуватися як у прямому, так i в переносному (метафоричному) зна---ченнi.

Обидва типи шкал є pезультатом емпipичних, пpактичних узагаль---нень масової свiдомостi, що вiдобpажають не лише об’єктивнi стiйкi властивостi полiтичних дiячiв, але й їх ноpмативну соцiальну оцiнку. Однак смислові шкали, що вiдобpажають політичного діяча як об’єкт спpиймання, в “чистому” виглядi, тобто поза будь-якими його пpедметни---ми якостями, при оцінюванні політиків мають для значної частини виборців значно вищу вжиткову цінність. Даний факт змушує замислюватися про надзви---чайну залежнiсть результатів спpиймання політиків вiд особливостей особистіс---ної сфери виборців (їх мотивацiй, потpеб, емоцiйних станів тощо). Ця обставина створює досить широкі мож---ливості для маніпулювання ставленням населення до політичних діячів за до---помогою відповідних психотехнологій.

За змістом використаних критеріїв експліцитні типології масової свідомості поділяються на “особистісні” і “політологічні”.

“Особистісні” типології будуються на підставі особистісних якостей політиків і зустрічаються майже вдвічі частіше (у 70% випадків). Очевидно, що “мова особистісних якостей” є значно більш зрозумілою виборцям, а типологізація політичних діячів у рамках “особистісних типологій” є найбільш прийнятною для них.

“Політологічні” типології зустрічаються значно рідше (у 30% випадків. Для їх побудови громадяни найчастіше використовують такі класифікаційні критерії, як партійно-ідеологічна орієнтація політиків, ставлення до реформ в Україні, “походження” політиків, засоби, за допомогою яких політики опинилися “при владі”.

Той факт, що “політологічні” характеристики становлять лише третину загального семантичного простору опису, а левова пайка належить особистісним якостям політиків, підтверджує відому тезу про належність українського суспільства до східного типу політичної культури та орієнтацію українських виборців переважно на пріоритет особистостей політиків, а не на їхні політичні програми. Пересічний український виборець у першу чергу сприймає політиків у рамках “особистісних” моделей людини і лише в другу чергу — як виконавців певних політичних ролей.

На другому етапі запровадження аналітичної моделі узагальнено дані здійснених психосемантичних досліджень масової політичної свідомості.

У практиці психосемантичних досліджень склалася традиція інтерп---ретувати формалізовані за допомогою аналітичних процедур емпіричні да---ні згідно з універсальною багаторівневою моделлю сприймання, що грун---тується на положеннях про різні рівні представлення об’єкта суб’єкто---ві. Такій аналітичній моделі віддають перевагу О.Артем’єва, В.Петренко та ряд інших авторів. На її основі нами розроб---лено динамічну модель категоризації політиків виборцями. Ця модель презентує процес сприймання і категоризації політичних діячів населен---ням як такий, що відбувається в три послідовних етапи, на кожному з яких актуалізуються специфічні механізми сприймання та задіюються як підстави категоризації специфічні для даного конкретного етапу крите---рії поділу політиків на групи.

Запропонована нами модель передбачає, що у процесі сприймання всі політичні діячі насамперед поділяються громадянами на дві групи за принципом “знаю таких — не знаю таких” (або за так званим “критерієм відомості”). Цей етап сприймання ми виз---начаємо як нульовий, або як етап попереднього поділу. Ті політики, які внаслідок такого поді---лу потрапили до категорії “відомих”, підлягають наступній, більш “роз---горнутій” категоризаційній процедурі, що відбувається в три послідов---них етапи.

Першим етапом (або першим рівнем) сприймання та категоризації по---літиків населенням є етап первинної категоризації. Дж.Брунер визначав його як іконічну репрезентацію досвіду. Провідним класифікаційним критерієм, що “діє” на даному етапі сприймання, є афективний критерій, який у класичних працях Ч.Осгуда, В.Петренка, О.Шмельова та інших дос---лідників визначається як “критерій (фактор) оцінки”.

Механізми “першобачення”, характерні для цього етапу категоризації, актуалізують у свідомості населення деякий смислообраз, який викликає недиференційоване сінестетичне відчуття, що найчастіше усвідомлюється суб’єктами сприймання в рамках смислових опозицій “свої — чужі” і “викликають довіру — не викликають довіри”. Ці смислові опо---зиції виконують роль найбільш генералізованих оцінних крите---ріїв, що обумовлюють цілісне й недиференційоване сприймання політичних діячів, під час якого в першу чергу з’ясовуються не стільки “предметні” характеристики політиків, скільки емоційно-оцінне ставлен---ня до них з боку суб’єктів сприймання. Як відомо з праць М.Колесова, В.Топорова та інших дослідників слов’---янських семіотичних систем, такі смислові опозиції існували у найдревні---ших слов’янських системах. Як архетипи колективного несвідомого вони збереглися для більш пізніх епох і продовжують визначати ставлення людей до об’єктів соціальної дійсності (в тому числі й до політичних діячів).

Отже, можна стверджувати, що в процесі сприймання полі---тики оцінюються виборцями в першу чергу з позиції емоційного прийняття чи неприйняття, і лише в другу чергу, на наступному етапі категориза---ції, недиференційоване емоційне відчуття трансформується у специфічне модальне сприймання і набуває більш диференційованого понятійного оформлення.

Другим етапом (або другим рівнем) сприймання і категоризації по---літичних діячів є етап вторинної (розгорнутої) категоризації. Дж.Бру---нер визначав цей рівень як символічну репрезентацію досвіду. На даному етапі сприймання у свідомості електорату актуалізуються, за термінологією О.Артем’євої, механізми “другобачення”, які опосередковують більш заглиб---лене та диференційоване сприймання політиків. Ці механізми забезпечують зіс---тавлення й ототожнення (ідентифікацію) реальних політичних діячів з наявними еталонними типами (прототипами) політиків, що існують у масовій свідомості і несуть у собі певну інформацію про представників того чи того типу. В результаті зіставлення політичні діячі “упізнаються” за низкою предметних критеріїв, які не усвідомлюються і не рефлексуються населен---ням, однак реально діють в умовах електоральної поведінки під час сприймання та оцінювання політичних діячів.

“Упізнавання” образу політика та віднесення його до певного типа---жу запускає механізми дії наявних стереотипів (власне, механізми сте---реотипізації та атрибуції), що сформовані й існують в головах людей і завдяки яким політики отримують від електорату свої стереотипні набори характеристик. Ці набори характеристик формувалися і добиралися протягом століть під впливом культурно-історичних, політико-економічних, соціально-пси---хологічних умов даного конкретного суспільства, і на цій підставі вони мо---жуть розглядатися як вихідний матеріал, на якому грунтуються уявлення населення про політичних діячів. Знання про них дає багатий практичний матеріал фахівцям політичного іміджмейкінгу і в зв’язку з цим його вжиткова цінність видається нам безперечною.

Нарешті, третій етап сприймання і категоризації політичних діячів населенням можна визначити як етап третинної категоризації. На цьому етапі починають діяти ще більш тонкі диференціюючі механізми сприйман---ня, і процес категоризації набуває рис значно глибшого і більш дифе---ренційованого поділу, за якого політичні діячі поділяються у межах на---явної системи еталонних типів на більш дрібні підтипи. Наприклад, уні---версальний оцінний критерій професіоналізму може розщеплюватися на часткові критерії — критерій політичного прагматизму, критерій інте---лекту, критерій інтелігентності та деякі інші. У такому разі універ---сальний еталонний тип Професіонал “розгортається” в більш диференційо---вані еталонні типи: Професіонал-прагматик, Професіонал-інтелігент, Професіонал-інтелектуал тощо. Загальний критерій перспективності — не---перспективності, у свою чергу, може розщеплюватися на більш часткові й диференційовані критерії — орієнтованість на цінності сьогодення; про---фесіоналізм та компетентність; здатність розв’язувати економічні проб---леми; особиста привабливість та принадність тощо. В такому разі уні---версальний еталонний тип Перспективний політик “розщеплюється” на більш диференційовані підтипи: Сучасний політик, Економіст-реформатор, Професіонал, Харизматичний лідер і т.ін.

Цей категоризаційний рівень передбачає певну політичну компетент---ність суб’єктів сприймання. Можна говорити про те, що із зростанням політичної обізнаності населення механізми “першого бачення” поступаються своїми прі---оритетними позиціями механізмам свідомого, раціонального сприймання. Однак навіть на даному рівні категоризації цієї умови масова свідомість до кінця не рефлексує своїх диференціюючих дій.

Запропонована нами модель теоретичного реконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів грунтується на підставі виявлених класифікаційних критеріїв та заданих ними еталонних типів політиків. Вона передбачає, що виявлені класифікаційні критерії являють собою смислові вісі імпліцитної типології, полюси яких репрезентують відповідні найбільш яскраві (полярні) еталонні типи політиків. Отже, кількість класифікаційних критеріїв (смислових вісей) задає кількість можливих еталонних типів політиків і вкупі вони утворюють відповідну імпліцитну типологію (Структурну модель універсальної імпліцитної типології політичних лідерів, що притаманна масовій політичної свідомості українського електорату, представлено на рис.2). Дана модель видається нам імовірною формалізованою версією теоретичного реконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів, як складного когнітивного конструкту буденної свідомості, що є баготорівневим і динамічним когнітивно-емоційним утворенням.

Рис. 2. Універсальна імпліцитна типологія політичних лідерів притаманна масовій політичній свідомості українського електорату

Представлені на даній схемі вісі репрезентують універсальні глибинні критерії, на яких грунтується імпліцитна типологія:

1 — критерій професіоналізму та компетентності;

2 — критерій активності та сили, або критерій авторитаризму;

3 — критерій здатності розв’язувати економічні проблеми;

4 — критерій виваженості політичної поведінки, або критерій емоційної та політичної врівноваженості;

5 — критерій формального статусу у владній ієрархії;

6 — критерій історичної перспективи, або критерій орієнтованості на цінності сьогодення;

7 — критерій політичної перспективності — неперспективності;

8 — критерій моральності.

Складність і ступінь “розгорнутості” типологічної побудови залежить від кількості та ступеню диференційованості (“розщеплення”) глибинних класифікаційних критеріїв, на яких вона грунтується. Крім того, класифікаційні критерії, на яких грунтуються імпліцитні типології, мають неоднаковий ступінь суб’єктивної значущості (для різних соціальних груп, у різний час, в умовах різних життєвих ситуацій і т.д.) і їхня внутрішня ієрархія не є раз і назавжди усталеною. Вони можуть змінювати свій “статус” і в одних ситуаціях виступати як найбільш загальні та універсальні, а в інших — як часткові, другорядні. Окремі, часом неспівставні (різнопорядкові та різноякісні з точки зору формальної логіки), класифікаційні критерії можуть комбінуватися між собою, і в результаті таких комбінацій на перший план “проступають” нові типології. Отже, імпліцитні типології є, з одного боку, “чутливими” й адаптивними в умовах мінливої соціально-політичної дійсності, а з другого боку — як і належить світоглядним моделям, вони являють собою відносно сталі й незмінні конструкти свідомості, що з відповідними корективами передаються у спадок майбутнім поколінням.

ВИСНОВКИ

Висновки здійсненого теоретико-експериментального дослідження підтверджують висунуті гіпотези та положення, що винесені на захист, і полягають у такому:

1. У масовій свідомості існує багаторівнева функціональна система еталонних типів політиків, яка опосередковує сприймання та оцінювання політичних діячів електоратом. Ця система є динамічною і відкритою. Вона організована в свідомості електорату у вигляді складних когнітив---них конструктів, які здатні актуалізуватися і “розгортатися” в умовах електоральної поведінки і кваліфікуються нами як імпліцитні типології політичних лідерів.

2. Розмірність існуючих у масовій свідомості імпліцитних типоло---гій політичних лідерів задається низкою певним чином упорядкованих смислових вимірів (оцінних критеріїв), якими свідомо й несвідомо пос---луговується масова політична свідомість під час сприймання і категори---зації політиків. Найбільш архаїчними і найбільш узагальненими виміра---ми (оцінними критеріями), які в першу чергу мимоволі актуалізуються у процесі сприймання, є критерії “свої — чужі” і “викликають довіру — не викликають довіри”. Ці критерії мають статус архетипів колективного несвідомого і являють собою єдність когнітивного і емоційного компо---нентів. Вони є найбільш “згорнутою” презентацією уявлень населення про політичних лідерів.

3. Архетипні критерії “свої — чужі” і “викликають довіру — не викликають довіри” за певних умов можуть диференціюватися і створювати передумови для більш заглибленого сприймання політиків електоратом. Найбільш універсальними смисловими вісями під час такого заглибленого сприймання виявляються такі: професіоналізм та компетентність; актив---ність та сила; історична перспектива (або орієнтованість на цінності минулого — орієнтованість на цінності сьогодення); здатність розв’язу---вати економічні проблеми; формальний статус політика у владній ієрар---хії; виваженість політичної поведінки (або емоційна та політична врів---новаженість); моральність; політична перспективність. Менш універсаль---ними, однак також важливими критеріями сприймання й оцінювання політи---ків є ідеологічна належність; ступінь та характер відомості; особиста привабливість і принадність та деякі інші. Ці смислові вісі задають ряд еталонних типів політиків, з якими населення мимоволі зіставляє конкретних політичних діячів.

4. У семантичному просторі сприймання політиків українським елек---торатом найбільш виразно “проступають” такі еталонні типи: Професіо---нал; Дилетант; Економіст-реформатор; Диктатор (або Сильний, вольовий лідер); Сучасний, перспективний політик; Символ минулого; Авантюрист (або Скандально відомий, амбітний тип); Порядна людина; Перша особа в політиці (або Виконавець перших ролей); Виконавець других ролей; Апа---ратник (або Державний клерк). Ці еталонні типи є найбільш узагальнени---ми, універсальними прототипними представниками реальних політичних ді---ячів, які найкраще “упізнаються” українськими виборцями і найбільш точно “віддзеркалюють” соціально-економічні та культурно-історичні умови пострадянського сьогодення. Менш універсальними, однак такими, що також добре “упізнаються” населенням, є еталонні типи Ідеологічно заангажований (або Партійний лідер); Позапартійний політик; Червоний політик (або Апологет соціалізму); Бізнесмен (або Багата людина); За---хідний політик; Народний улюбленець (або Харизматичний лiдер); Кар’---єрист (Популіст); Темна конячка; Гарний фахівець, але поганий політик та деякі інші.

5. У результаті зіставлення політиків з еталонними типами в межах наявних імпліцитних типологій відбувається їхнє “упізнавання” та номі---налізація в рамках певного стереотипного типажу, що сприяє приписуван---ню їм відповідних “наборів” характеристик. Визначення ступеня ідентич---ності іміджу політика з тим чи тим еталонним типом та оцінка соціальної бази підтримки даного типу іміджу дає реальну можливість прогнозувати шанси цього політика бути позитивно оціненим і визнаним електоратом.

Перспективним у майбутньому, на наш погляд, є дослідження чинни---ків (культурологічних, соціально-економічних, політичних та інших), що впливають на формування імпліцитних типологій масової політичної сві---домості та їх трансформації; чинників, що коригують взаємовплив когні---тивних та емоційно-оцінних складових імпліцитних типологій, а також часових трансформацій систем еталонних типів політиків та ступеню їх сформованості у свідомості представників різних вікових