НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ПОЛЕЖАЄВА ТЕТЯНА ВІКТОРІВНА

УДК 80.01: 8-14 / -3

особливості сюжету і фабули

в структурі ліричного твору

(на матеріалі української та російської

поезії ХІХ - ХХ ст.)

Спеціальність 10.01.06 –

теорія літератури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії літератури Волинського державного університету

імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Дубина Микола Іванович, Військовий гуманітарний інститут

Академії оборони України.

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Волкова Тетяна Сергіївна, професор кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. –

кандидат філологічних наук, доцент

Назарець Віталій Миколайович, доцент кафедри слов’янської

філології Рівненського інституту слов’янознавства Київського

слов’янського університету.

Провідна установа – Дрогобицький державний педагогічний університет

ім. Івана Франка, кафедра світової літератури.

Захист дисертації відбудеться “ 17 ” жовтня 2000 р. об 11,30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (01001, Київ – 1, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (01001, Київ – 1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “ 5 ” вересня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М.Сулима.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Поетику ліричного й загалом літературного твору досліджували чимало теоретиків літератури впродовж усього ХХ-го століття. Лише серед відомих імен - О.М.Веселовський, І.О.Виноградов, В.Брюсов, Р.Якобсон, А.Бєлий, О.П.Квятковський, В.М.Жирмунський, Б.В.Томашевський, Ю.М.Тинянов, Б.М.Ейхенбаум, О.І.Білецький, Л.І.Тимофєєв, Г.М.Поспєлов, Л.В.Щепілова, О.І.Ревякін, В.В.Кожинов, В.Д.Сквозніков, П.К.Волинський, Ю.М.Лотман, Л. Гінзбург, Г.І. Бєлєнький, В.І. Кулєшов, В.Є.Холшевніков, К.П.Фролова, С.А.Крижанівський, М.М.Гіршман, І.О.Денисюк, В.М.Лесин, О.С.Пулинець, Г.Д.Клочек, М.П.Кодак, М.К.Наєнко, Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів, В.І.Теремко, О.А.Галич, В.М.Назарець, Є.В. Васильєв, Анат. Ткаченко, В.І.Кузьменко та ін.

В означеній темі, безумовно, багато що з’ясовано. Є, однак, і недостатньо вивчені аспекти. Серед них – проблеми складових структури, композиції ліричного твору, їх взаємозв’язків та функцій. Стосується це й питання наявності сюжету і фабули в ліриці, а також типології ліричних сюжетів і фабул за їх будовою та розвитком.

Поняття “структура” є багатозначним в літературознавстві. Неврахування цього – причина багатьох непорозумінь. В теорії літератури цим терміном позначають різні поетичні зрізи твору, кожен з яких має свої аспекти. Зокрема Арістотель вважав, що до структури відносяться тема, проблема, фабула, сюжет, дійові особи, перипетії, мовні засоби тощо. Гегель розглядав у складі структури інші аспекти: смисл, зміст, внутрішню й зовнішню форми. Цей зріз є більш узагальненим, ніж перший.

Увагу в дисертації зосереджено на цих двох зрізах та їх структурних типах. Саме вони найчастіше досліджуються й практично використовуються при аналізі художніх творів. Однак у розумінні їх і досі багато розбіжностей.

Суперечки точаться стосовно визначень теми, проблеми, ідеї, кількості складових “змісту твору”. Недостатньо відокремлюють від “зовнішньої форми” твору його “внутрішню форму”. Поняття “структура” і “композиція” іноді вважають у межах форми твору синонімами, а розрізняючи, плутають між собою їх чинники. Не враховується, що “структура” й “композиція” з різних боків пояснюють як “зовнішню”, так і “внутрішню форму” твору. Суперечливо визначають “сюжет” і “фабулу”, їх місце і функції в структурі та композиції “внутрішньої форми” тощо.

Незадовільний стан вивчення цих питань негативно позначається на розумінні “структури ліричного твору”, її складових, зокрема місця, ролі, типології сюжету і фабули в ліриці. І донині в теорії літератури одночасно існують відомі, але суперечливі погляди: “лірика безсюжетна”, “лірика частково сюжетна”, “лірика сюжетна, але іноді безфабульна” і “лірика завжди сюжетна і фабульна”. З приводу основ цих поглядів є також різні міркування. Одні дослідники стверджують, що фабула і сюжет - “невід’ємні” елементи структури кожного твору, інші вважають їх, навпаки, “від’ємними”, чому власне й визнають, що в одних творах є сюжет, а в інших немає, в одних є фабула, а в інших вона відсутня. Немає й узгодженості між поглядами на “структуру”, “композицію”, “будову”, “розвиток” літературного і, зокрема, ліричного твору.

Об’єктом дослідження в дисертації обрано “структуру ліричного твору” в її взаємозв’язках із структурою літературного твору взагалі. Предмет дослідження - “структура внутрішньої форми” ліричного твору, зокрема її зв’язки з такими елементами, як “сюжет” і “фабула”.

Метою дослідження є виявлення дійсних взаємозв’язків сюжету і фабули, типології їх будови і розвитку в межах структури “внутрішньої форми“ ліричного твору, а також особливостей його внутрішньої композиції.

Завданнями дисертації є дослідження поглядів “лірика безсюжетна”, “лірика частково сюжетна”, “лірика сюжетна, але іноді безфабульна”, “лірика завжди сюжетна і фабульна”; виявлення ширшого, цілісного визначення “сюжету”, його зв’язків з “фабулою”; відокремлення “структури внутрішньої форми” від “композиції внутрішньої форми” ліричного твору; визначення зв’язків сюжету і фабули з іншими складовими структури внутрішньої форми ліричного твору; дослідження питання про схожість і відмінність структури внутрішньої форми ліричного твору і творів інших родів; аналіз типології ліричного сюжету і фабули з боку їх будови; аналіз типології ліричного сюжету і фабули з боку їх розвитку; визначення ролі структури в дослідженні композиційних різновидів внутрішньої форми ліричних творів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок роботи відповідає сучасному розвиткові літературознавства, потребам вітчизняної науки, подальшому удосконаленню навчальних, робочих програм вузівських дисциплін - “Вступу до літературознавства”, “Теорії літератури”, “Історії української літератури”, “Історії зарубіжної літератури”, “Методики викладання літератури”. Обрана тема відповідає науковим планам кафедри теорії літератури Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Матеріали дисертації можуть бути використані в спецкурсах, спецсемінарах, присвячених дослідженню сюжету, фабули, образності, конфліктності, змісту, форми, структури, композиції творів різних родів.

Методологічну основу дисертації складають праці відомих вчених про поетику літературного твору, структуру, композицію, зміст і форму, а також праці вчених-методологів про принципи системного підходу в наукових дослідженнях. У дисертації використано історичний, порівняльно-типологічний методи, метод цілісно-системного аналізу художнього твору, метод цілісно-системного пізнання об’єкту як цілого.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше детально проаналізовано наукові погляди: “лірика безсюжетна”, “лірика частково сюжетна”, “лірика сюжетна, але іноді безфабульна”, “лірика завжди сюжетна і фабульна”. На основі зазначених методів наукового дослідження доведено помилковість і дизгармонійність перших трьох поглядів. Уперше здійснено цілісний аналіз структури ліричного твору, виокремлено й детально висвітлено систему складових “структури внутрішньої форми” ліричного твору з визначенням місця і ролі в цій структурі ліричного сюжету і фабули. Встановлено, що ця структура цілком аналогічна цілісній “структурі внутрішньої форми” будь-якого літературного твору і виглядає як низка взаємопов’язаних складових “образність - конфліктність - сюжет (у формі фабули чи системи фабул) - жанр”. Тим самим уперше детально доведено правдивість наукового погляду “лірика завжди сюжетна і фабульна”. Сюжетність і фабульність - властивості не родові, а загальнолітературні при всій їх родовій своєрідності. Виявлено структурні компоненти й типологію будови ліричного сюжету і фабули, типологію ліричних сюжетів і фабул за їх розвитком, а також те, що звичні погляди на “сюжет” і “фабулу” є звуженими, що недослідженість їх поетики, особливо поетики малих неповних за розвитком сюжетів (і фабул) логічно викликала помилкові думки про “безсюжетність”, “безфабульність” або “часткову наявність” сюжету чи фабули в ліриці. Розглянуто структурно-композиційні можливості малого ліричного сюжету (тобто сюжету-фабули) з боку його розвитку. Зроблено висновок про “структуру внутрішньої форми” твору як основу для подальшого дослідження композиційних можливостей ліричного твору.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі на факультетах слов’янської філології, іноземної філології, україністики Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Можуть використовуватись на філологічних факультетах інших вузів України, в загальноосвітніх закладах тощо при викладанні курсів “Історія української літератури”, “Історія зарубіжної літератури”, при вивченні курсів з теорії літератури. Одержані результати можуть бути корисними в подальших наукових дослідженнях проблем методики аналізу літературного твору, лірики, проблем сюжету, жанру, роду, виду, безпосередньо проблем структури та композиції літературного твору.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та публікації, основні й додаткові, є особистим внеском здобувача у вивчення проблем сюжету і фабули, їх місця і ролі в структурі літературного твору, ступеня наявності сюжету і фабули в ліриці, структурних компонентів будови і розвитку ліричного сюжету, типології сюжету за його будовою і розвитком у ліричних мініатюрах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації знайшли втілення при проведенні практичних занять з теорії, історії літератури, читанні лекцій у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки, в розробці методичних рекомендацій для студентів, у доповідях на наукових конференціях: у ВДУ ім. Лесі Українки (1997, 1998, 1999, 2000), на 7-й Міжнародній конференції “Мова і культура” (Київ, травень 1998), на Міжнародній славістичній конференції пам’яті проф. Костянтина Трофимовича (Львів, квітень 1998), на Міжнародній науковій конференції “Суспільствознавчі науки та відродження нації” (Луцьк, травень 1997), на наукових семінарах при кафедрі теорії літератури ВДУ ім. Лесі Українки. Дисертація обговорена, схвалена й рекомендована до захисту на засіданні кафедри теорії літератури ВДУ ім. Лесі Українки.

Публікації: основні положення дисертації викладено в 10 публікаціях та брошурі науково-методичного характеру (44 с.), у т.ч. в 4 статтях у наукових провідних фахових журналах.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури.

Обсяг дисертації – 162 сторінки основного тексту. Список використаних джерел – 188 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, планами, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, методологічну основу дисертації, наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, особистий внесок здобувача, апробацію матеріалів дисертації, подаються відомості про публікації та структуру дисертаційного дослідження.

Перший розділ - “Критичний аналіз поглядів на структуру внутрішньої форми ліричного твору” - складається з 4-х підрозділів та висновків.

1.1. Дві тенденції в теоретичних дослідженнях структури й композиції ліричного твору. В підрозділі виявлено існування в теорії літератури ХХ століття двох основних тенденцій у дослідженні структури ліричного твору. Для першої з них характерною є підміна дослідження “загальної структури” ліричного твору дослідженням “структури зовнішньої форми” і до того ж лише віршової лірики. Особливості зовнішньої форми прозових, епічних та драматичних творів ігнорувалися. Увага не зверталася також на те, що “структура твору” поділяється на зовнішню і внутрішню, тому не помічалася “структура внутрішньої форми”.

Для другої тенденції характерною є дещо ширша уява про поетику ліричного твору. Зустрічалися спроби включати в структуру не лише зовнішні, а й деякі внутрішні елементи на основі розподілу форми ліричного твору на зовнішню і внутрішню.

З опорою на початкові досягнення другої тенденції далі в розділі критично розглянуто перші три основні погляди (з названих вище) на ступінь наявності сюжету й фабули в ліриці.

1.2. “Безсюжетність лірики” в критичному осмисленні. В підрозділі проаналізовано перший погляд - “лірика безсюжетна”. Встановлено, що його витоки пов’язані з методологічною еклектикою минулих століть, а також з тим, що в кінці ХІХ століття ідея “безсюжетності” спалахнула стосовно новаторських драматургії та епосу під тиском традиційних уявлень критиків про поетику драми й епосу. Трохи пізніше ця “ідея” почала впливати на сприйняття ліричної поетики.

Увагу сконцентровано на сплеску помилкової ідеї “лірика безсюжетна” в 30-50-х роках ХХ століття. Тоді відбувалась початкова систематизація раніше напрацьованого в теорії літератури. Проходила вона на частково-системному рівні. Позначились і позалітературні впливи - особливості життя періоду культу особи (за орієнтири були обрані вузькі погляди на сюжет, лірику, епос, властиві М. Горькому та О. Толстому як “найвищим” авторитетам в галузі літературознавства). Термін “безсюжетна лірика” вперше був широко оприлюднений у підручниках з теорії літератури Л.І.Тимофєєва (1938) і Г.М.Поспєлова (1940).

Простежено побутування цієї “ідеї” в 60-80-і роки. Відзначено, що в 90-і рр. помітним став поступовий відхід багатьох учених від недосконалої ідеї “безсюжетності” взагалі і “безсюжетності лірики” зокрема, що відбувався під впливом загального перспективного розвитку всього літературознавства, а зокрема розширення й поглиблення поглядів на поняття “сюжет”, “фабула”, “композиція”, “структура”, “конфліктність твору”.

Критичний огляд та оцінка поглядів на “безсюжетність лірики” супроводжуються ілюстративним матеріалом - аналізом ліричних творів, переважно української поезії ХІХ-ХХ століття.

1.3. Проблематичність “часткової наявності сюжету в ліриці”. Початок підрозділу фіксує, що захист цієї “ідеї” впродовж ХХ ст. не був монолітним явищем. Відзначаються два напрями відходження від ідеї “безсюжетності лірики”.

Один напрям простежується у В.В. Кожинова в розділі “Сюжет, фабула, композиція” в академічній “Теорії літератури” (М.: Наука, 1964. - С. 428, 429). Цим шляхом ішли також П.К. Волинський, Л.М. Іссова; в 70-80-х рр. - В.М. Лесин, О.С. Пулинець, М.О. Гуляєв; в 90-і рр. - А.Ткаченко, О.Камінчук та ін. Їх точка зору полягала в тому, що в літературі існують різні форми втілення руху зовнішніх подій (тобто сюжету) - відкрита форма (в епосі й драмі) і прихована. Приховану форму вважали притаманною ліричним творам. Це у свою чергу вказує на часткову сюжетність лірики, а водночас і на те, що “мотив” є найдрібнішою мікроодиницею сюжету, що ліричний сюжет має “мотивну структуру”. За таких умов безсюжетними вважалися лише твори “чистої” лірики, де немає навіть прихованих зовнішніх подій.

Другий напрям відходу від ідеї “безсюжетності лірики” позначився в працях Л.В.Щепілової (1956), Г.Л.Абрамовича (1961), О.М.Богданова (1970), О.І.Ревякіна (1972), а в 90-і рр. у деяких статтях українських авторів. Сюжет пов’язувався не лише з прихованим рухом зовнішніх подій, а й з рухом, “перебігом” у ліриці внутрішніх подій, які відбуваються з ліричним героєм.

Такий погляд ще більше розширив межі часткового існування сюжету в ліриці. Одночасно була залучена думка про “мотив” як “елемент сюжету у вірші”, а також і про фабулу як “складову сюжету”.

Отже, автори, крокуючи різними напрямами, в 90-і рр. майже об’єдналися у своїх поглядах на “часткову наявність сюжету в ліриці”, спільними виявились і погляди на “мотив”. Безсюжетною залишилася лише та частина ліричних творів, де не бачили “р у х у” зовнішніх і внутрішніх подій, з приводу якого у прихильників цих шляхів були традиційні уявлення. Залишилось непоміченим, що віднайдене про “мотив” значно корегує такий погляд. Переконує в цьому й аналіз поезій української та російської літератур XIX-ХХ ст., до якого в підрозділі звертається дисертант.

1.4. Еволюція ідеї “лірика сюжетна, але іноді безфабульна”. В підрозділі простежено й прокоментовано захист ученими ХХ століття ідеї “лірика сюжетна, але іноді безфабульна” та поступовий відхід від неї.

Така думка властива В.В.Кожинову (1964), висвітлена ним у згаданому розділі з “Теорії літератури” (с. 427). Поряд з виявленням невід’ємних взаємозв’язків між сюжетом як “живою послідовністю усіх дій” у творі, в тому числі ліричному, і фабулою як “основою, скелетом, схемою сюжету” постала думка, що фабули немає в “чистій” ліриці тому, що там немає “сполучення фактів”. Однак при цьому було згадано про так звану “крапкову фабулу”, яка по суті спростовує ідею “часткової фабульності” ліричних творів.

У наступні десятиліття в поглядах дослідників одночасно помітні і підтримка таких ідей, і певне критичне ставлення до них. Останнє стосується, зокрема, статті “Сюжет” Єв.Б. (скорочений підпис) у 7-му томі “Краткой литературной энциклопедии” (1972), праць Л.С.Левітан і Л.М.Цілевича та ін. Своєрідною є позиція К.П.Фролової у посібнику “Аналіз художнього твору” (1975). Практичний аналіз дослідником деяких “чисто” ліричних творів показав, що сюжет і фабула є в усій ліриці, що фабула зустрічається у двох видах - як головна сюжетна лінія і як додаткова, допоміжна. Однак остаточних висновків з цього приводу зроблено не було, на заваді стало визнання фабули лише в одній звичній формі - в повному розвитку (з 5-ти елементів: експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація і розв’язка).

80-і та перша половина 90-х років позначилися в науці деяким відхиленням від набутих раніше досягнень.

У кінці 90-х років маємо нове пожвавлення, просування вперед. Значні кроки зроблені в останніх українських словниках і посібниках - “Літературознавчому словнику-довіднику” (за ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка, 1997), “Словнику літературознавчих термінів” В.І. Кузьменка (1997), “Загальному літературознавстві” О.А.Галича, В.М. Назарця, Є.М. Васильєва (1997), “Мистецтві слова: Вступ до літературознавства“ Анатолія Ткаченка (1998). Факти, зафіксовані в словниках та посібниках, свідчать, що ідеї “безсюжетності лірики” і “часткової сюжетності лірики” почали відступати, а згадки про “іноді безфабульність лірики” виглядають чисто формальними.

Дослідження кінця 90-х рр. відкрили, таким чином, шлях для спеціального й детального доведення ідеї, що усій без винятку ліриці властиві і сюжет, і фабула, що в творах вони мають різні форми виявлення. До потреби такого доведення спонукає й весь історичний розвиток теорії літератури ХХ століття.

Перший розділ завершується формулюванням питань, відповідь на які здатна, на думку дисертанта, остаточно переконати, що вся без винятку лірика, навіть максимально стисла, мініатюрна, є не лише сюжетною, а й одночасно фабульною, що й у “чистій” мініатюрній ліриці сюжет і фабула існують у тих чи інших формах будови та розвитку.

У другому розділі дисертації - “Сюжет і фабула в складі структурно-композиційної будови і розвитку ліричного твору” - досліджуються кілька проблем: проблема детального вигляду “структури внутрішньої форми” ліричного твору; проблема невід’ємності взаємозв’язків цієї “структури” з “сюжетом” і “фабулою”; проблема зовнішніх і внутрішніх невід’ємних зв’язків між “сюжетом” і “фабулою” в будь-якому творі; проблема типології сюжетів і фабул з боку їх будови та розвитку; проблема конкретного вигляду сюжету й фабули в найменших творах “чистої” лірики, творах, поетика яких досі вивчалася переважно за давньою традицією, тобто без врахування сюжету і фабули, їх складових та форм вияву.

2.1. Сюжет серед великих чинників структури внутрішньої форми твору. В підрозділі йдеться про необхідність ширшого, цілісного усвідомлення “сюжету” і “фабули”, оскільки причиною суперечливих поглядів на проблему сюжету і фабули в ліриці є вузьке розуміння цих понять. Мова також про те, що основою ширших поглядів мають стати виявлення конкретного місця сюжету й фабули серед великих чинників “структури внутрішньої форми” твору та усвідомлення їх зв’язків між собою.

Спираючись на міркування ряду дослідників, дисертант показує, що “структура внутрішньої форми” твору взагалі і ліричного зокрема з а в ж д и о д н а к о в а на рівні наявності певних і сталих чинників. Різниця між ними стосується лише родової окраси цих чинників - епічної, драматичної чи ліричної, яка не торкається їх суті і наявності.

Згідно принципів цілісно-системного дослідження здійснено двоступеневий (дворазовий) розподіл “структури внутрішньої форми” за правилом поділу структури кожного разу на дві протилежні складові (чинники).

Внаслідок цього виявлено, що на 2-му ступені структури внутрішньої форми серед чотирьох її великих чинників знаходяться два вже знайомі - “образність” (єдність певних образів у творі) і “конфліктність” (єдність конфліктів і колізій твору). Вони наявні в будь-якому творі, ліричному також. Ці два великі чинники пов’язані з двома іншими великими чинниками - “сюжетом” і “жанром”, які є відповідними формами існування образності і конфліктності в кожному творі, зокрема ліричному. “Конфліктність” - це змістова основа “сюжету”, а “сюжет” – навпаки, форма розвитку конфліктності. Сюжет, таким чином, властивий кожному творові. Це тим більш логічно, що “сюжет” одночасно є змістовою стороною “жанру”, пояснює його природу, а “жанр” - форма будови й розвитку сюжету твору. Отже, літературних творів без сюжету не буває так само, як не буває творів без жанру, без конфліктності та образності.

Таким чином, у підрозділі 2.1 доведено, що “структура внутрішньої форми” ліричного твору - це певний цілісно-системний невід’ємний л а н ц ю г великих чинників-аспектів твору, який детально виглядає як

“образність - конфліктність - сюжет - жанр”.

Наявність такого об’єктивно існуючого ланцюга поетичних пластів у кожному творі переконливо доводить, що сюжет є й у будь-якому ліричному творі. Головна складність – у виявленні форми, в якій він перебуває. Такий висновок підтверджено аналізом цих пластів у конкретних ліричних творах.

2.2. Сюжет і фабула ліричного твору: типологія будови і розвитку. Підрозділ ставить за мету виявити зв’язки “сюжету” і “фабули”, показати неодмінну наявність у кожному ліричному творі не лише сюжету, а й “фабули”, хоча вона й не входить до складу перелічених великих чинників структури внутрішньої форми твору. Причина полягає в тому, що “фабула” входить безпосередньо до складу одного з них - “сюжету”.

Це доводить теоретичний і практичний аналіз “внутрішньої структури с ю ж е т у”. Саме тут знаходимо “фабулу” як складову. Таким чином, сюжет складається з фабул і фабула без сюжету не існує. Вона виступає у творі не лише у вигляді “природного”, “логічно-послідовного” зв’язку і не лише у вигляді зв’язку “зовнішніх”, але й “внутрішніх” подій. Фабула – це взагалі будь-який за формою, тривалий чи крапковий, з в ’ я з о к подій, дій у творі. При такому розумінні “фабули” в будь-якому разі зберігається гармонія її зв’язків із “сюжетом”, який є формою існування фабули чи фабул у творі. Різниця між сюжетом і фабулою в тому, що ф а б у л а й “фабульність” (множина фабул) - це конкретна сторона зв’язків дій або подій, а “с ю ж е т” - узагальнена сторона подій, дій, спільність та єдність фабул у творі.

Доведення гармонійності саме таких взаємозв’язків ведеться в підрозділі за двома напрямами: з боку внутрішньої б у д о в и сюжету і фабули та з боку їх р о з в и т к у (тобто форм тривалості) в ліричному творі, у творах інших родів.

Розгляд зв’язків сюжету і фабули з боку їх б у д о в и висвітлює наступне. Сюжет у художніх творах може складатися або з кількох фабул, або з однієї. За цих причин сюжети бувають двох типів за будовою:

1) в е л и к і сюжети (складаються з двох чи більше фабул) і

2) м а л і сюжети (складаються з однієї фабули). Малі сюжети зручно називати

терміном “сюжет-фабула”. Цей тип сюжету властивий усім малим ліричним

творам.

Існують також два структурні типи фабул за їх функцією в сюжеті (головна фабула та допоміжна) і два структурні типи фабул за власною будовою - 1) проста, що обмежується однією подією в творі, тобто “фабула-подія“, і 2) складна, що вміщує дві чи більше подій, тобто “фабула-система подій“.

Конкретні приклади аналізу творів (Т. Шевченка, О. Пушкіна, М. Костомарова, П.Куліша, М. Лермонтова, Марка Вовчка, Василя Стефаника, Лесі Українки, А. Чехова тощо) підтверджують наявність у ліриці і простих, і складних сюжетів-фабул, як і різних їх композиційних видів.

Розглянуто й типологію сюжетів та фабул за їх р о з в и т к о м, рухом у творі. Це дослідження спирається на виявлення характеру змісту та особливостей співвідношень відомих 5-ти етапів розвитку сюжету і фабули в творі - експозиції, зав’язки, розвитку дії, кульмінації та розв’язки.

Наведені в дисертації факти свідчать, що під час аналізу ліричних творів не варто ігнорувати ці складові, як це здебільшого робиться. Вони є об’єктивними й невід’ємними показниками розвитку сюжету чи фабули. Залучення їх до аналізу - теоретичного й практичного - дає змогу набагато точніше розуміти будь-який твір за формою та змістом.

Зроблено висновок, що в літературі, зокрема в поезії, є два основні типи сюжетів і фабул за розвитком:

1) п о в н и й за розвитком сюжет і повна за розвитком фабула. Дія в них розгорнута повністю, тобто налічує усі 5 етапів;

2) н е п о в н и й за розвитком, так чи інакше скорочений сюжет і н е п о в н а, скорочена фабула. Дія в них не має усіх 5-ти етапів, тобто наявною є менша їх кількість. Розкрито й механізм такого скорочення (при збереженні цілісності форми твору). Механізм скорочення обумовлений тим, що кожен з етапів може бути у творі не лише наявним, але й прихованим в іншому етапі, тобто може входити до його складу. При цьому відсутній компонент, так би мовити, віддає свої повноваження, функції наявному компоненту. Виконання наявними складовими функцій прихованих складових саме й забезпечує постійну внутрішню цілісність сюжету чи фабули у творі.

Внаслідок дії такого поетичного механізму неповні великі сюжети й неповні малі сюжети (сюжети-фабули) в літературі загалом у “чистій” ліриці також, мають з боку свого розвитку ті чи інші 4, 3, 2 або навіть якийсь один елемент (етап розвитку). “Відсутні” етапи є відсутніми лише відносно, тобто вони повністю або частково приховані у великому сюжеті чи сюжеті-фабулі.

Наступні три підрозділи практично підтверджують справедливість наведених міркувань і висновків – на основі аналізу сюжетів-фабул конкретний малих ліричних творів, насамперед “чистої” лірики. Одночасно йдеться про структурні різновиди тих чи інших “неповних” сюжетів і фабул та про їх композиційні варіанти.

2.3. Малий ліричний сюжет з 5-ма та 4-ма елементами розвитку фабули. Підрозділ відведено аналізові головним чином малих ліричних сюжетів з 5-ма й 4-ма етапами розвитку сюжету-фабули.

Серед творів з 5-ма етапами розвитку аналізуються “Небо” М. Петренка (“Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...”), “Кавказ” О. Пушкіна, “У неділю та ранесенько” Т. Шевченка, “Чорний кіт” М. Костомарова, “Зимний вечер” О. Пушкіна (“Буря мглою небо кроет...”) та ін.

П’ять етапів у сюжетах цих творів мають звичне розташування: починаються твори з експозиції, потім йде зав’язка (одне чи більше запитань), далі додаються, детально чи скорочено, але завжди як самостійні, розвиток дії та кульмінація і, нарешті, розв’язка.

Аналіз інших творів знайомить з іншою композицією (взаєморозташуванням) 5-ти самостійних елементів сюжету-фабули. Такими є, зокрема, вірші Л.Боровиковського “Рибалка” й “Чорноморець”. Перший з них починається розв’язкою, далі бачимо експозицію, зав’язку, розвиток дії та кульмінацію, якою завершується твір. У “Чорноморці” - інша послідовність: розв’язка, зав’язка, експозиція, розвиток дії та кульмінація як завершальний етап. Така послідовність викликана, звичайно, ідейним задумом автора.

Проаналізовано також твори з 4-ма етапами розвитку сюжету-фабули. Наприклад, у вірші О. Пушкіна “Вакхическая песня” відсутня (прихована) експозиція: вірш починається відразу із зав’язки-питання: “Что смолкнул веселия глас?”, де вбачаємо підпорядковану зав’язці експозицію. Вона відсутня лише як самостійний етап. У віршах Т.Шевченка “Як маю я журитися...”, “На улиці невесело...” відсутня (прихована) розв’язка. У вірші Анни Ахматової “Двадцать первое. Ночь. Понедельник” відсутньою є кульмінація. Звернено увагу також на різні композиційні варіанти зв’язків 4-х структурних етапів розвитку сюжету-фабули.

2.4. Малий ліричний сюжет з 3-ма та 2-ма елементами розвитку фабули. Ліричні твори з 3-ма елементами (етапами) надають як можливі й справді існуючі 10 структурних типів сюжетів-фабул. Усі вони перелічені. В кожному з них загальна сума складових однакова - три, але жодного разу комбінація трьох структурних складових не повторюється.

Зокрема, у віршах Т. Шевченка “Ми заспівали...”, А.Метлинського “Кладовище”, О.Пушкіна “Пред испанкой благородной...”, “Из письма к Вульфу” сюжет-фабула оформлений у вигляді “експозиція - зав’язка - розвиток дії”. Сюжет-фабула поезії Лесі Українки “Літо краснеє минуло...” розгортається за принципом зв’язку “експозиція - зав’язка - кульмінація”. У поезіях Шевченка “Минають дні, минають ночі”, “Огні горять”, у віршах М.Костомарова “Кульбаба”, “Хмарка”, у Пушкіна в поезіях “Эпиграмма”, “Движение”, “Поэт”, “Я вас любил: любовь еще, быть может...” та ін. - сюжети-фабули створені за структурним типом “експозиція - зав’язка - розв’язка”.

Сюжети-фабули з 2-ма етапами розвитку також бувають 10 типів, вони перелічені й проаналізовані. Тип сюжету-фабули, що зветься “експозиція - зав’язка”, чітко видно у вірші Лесі Українки “Гострим полиском хвилі спалахують...”. За принципом “експозиція - розвиток дії” створений вірш Я.Щоголева (1823-1898) “Покірна”. За принципом “експозиція - кульмінація” написаний вірш Пушкіна “Е.П. Полторацкой”, за принципом “експозиція - розв’язка” - поезія Шевченка “Заповіт” (експозиція – “Як умру...”; все інше – розв’язка: “...то поховайте... Серед степу... На Вкраїні милій...” і так далі до кінця твору). Те саме - у вірші Шевченка “На незабудь Штернбергові”, де перші три рядки - експозиція: “Поїдеш далеко, Побачиш багато; Задивишся, зажуришся...”, а останній рядок - розв’язка: “...Згадай мене, брате”.

Розглянуто й інші типи розвитку сюжетів-фабул з 2-ма етапами на прикладах ліричних віршів Шевченка, Пушкіна, Фета, Анни Ахматової, Лесі Українки, “віршів у прозі” І.С. Тургенєва “Что я буду делать?”, “С кем спорить...”, “Житейское правило”. За 2-етапним розвитком будуються деякі прислів’я та приказки: “Хто кохає, той спокою не має” (тут маємо спочатку експозицію “хто кохає...”, в якій прихована і тому не є самостійною зав’язка, а далі - розв’язку); “Хто не бере, тому легше”, “Як признався – розквітався”; “Хто що вміє, той те й діє”, “На те коня кують, щоб не спотикався”, “Сказав би словечко, та вовк недалечко”, “Не штука наука, а штука розум” (тут маємо таку саму форму сюжету-фабули: “експозиція - розв’язка”), “Де вода? - А там, де верба”; “Що ти кажеш? – Те, що чуєшь” (зав’язка - розв’язка) тощо.

Наведено також деякі композиційні варіанти, властиві сюжетам-фабулам з 3-ма та 2-ма елементами (етапами) розвитку.

2.5. Малий ліричний сюжет з одним елементом розвитку фабули. У цьому підрозділі, останньому в дисертації, теоретично й практично розглянуто найменші за розвитком і будовою типи сюжетів-фабул у творах “чистої” лірики. Вони складаються лише з якогось одного етапу розвитку. Може, й незвично сприймати сюжет у такому вигляді, але він існує, свідчить про красу, гармонію, цілісність і можливості найменших за будовою і розвитком ліричних творів.

Таких типів сюжетів-фабул налічується, звичайно, п’ять: “сюжет-експозиція”, “сюжет-зав’язка”, “сюжет-розвиток дії”, “сюжет-кульмінація” (досить тонкий тип форми твору) і “сюжет-розв’язка”, чи не найбільш розповсюджений у світовій мініатюрній ліриці.

Сюжети-фабули у вигляді однієї “експозиції” характерні, зокрема, ліричним поезіям Лесі Українки “Бахчисарай”, Анни Ахматової “Майский снег”, “Пустых небес прозрачное стекло...”, О. Кручених “Вселенский язык”, В. Хлєбнікова “Когда над полем зеленеет...”, В.Брюсова “Утро” та ін. В експозиції таких віршів прихована розв’язка, яка містить у собі ідею твору. За таким типом збудовані й загадки “Чорне сукно у вікні” (ніч), “Через море куций хвіст” (дужка), “Залізний вовк, конопляний хвіст” (голка з ниткою), “Чернець - молодець по коліна в злоті” (горщик на жару) тощо.

Сюжети-фабули у вигляді “зав’язки” виглядають як запитання. Це властиво віршам Лесі Українки “Скажи мені, любий...” або “Боже! куди се я плину...”, віршу А. Фета “Отчего со всеми я любезна...”. Зустрічаються й загадки у вигляді “зав’язки” сюжету-фабули: “Що без диму горить?” (горілка), “Що біжить без повода?” (вода), “Що плаче, а сліз немає?” (скрипка), “Од чого гуска пливе?” (од берега), тощо.

Сюжети-фабули у вигляді “розвитку дії” характерні ліричним поезіям О.Пушкіна “Узник” (“Сижу за решеткой в темнице сырой...”), Л.Боровиковського “Акерманські степи”, “Журба”, А. Метлинського “Ключ”, М.Костомарова “Стежки”, “Зірочка”, “Полтавська могила”, Лесі Українки “Do (Гімн. Grave)”, “Re (Пісня. Briozo)”, “Mi (Колискова. Arpeggio)” тощо. Знаходять місце такі сюжети-фабули і в загадках: “Летить - мовчить, лежить - мовчить, а як помре, то зареве” (сніг), “Біжать два пси, позадирали носи” (санки) та ін.

У вигляді “кульмінації” сюжет-фабула наявний у вірші Пушкіна “Дон”. Це є чи не найскладніша форма вірша. Визначається вона за суто внутрішніми ознаками розвитку сюжету-фабули.

У вигляді “розв’язки” малий сюжет є, мабуть, найбільш простою й розповсюдженою формою мініатюрної лірики. Відзначається ця форма “крапковим” (одноразовим) конфліктом – рушійною силою крапкового сюжету у вигляді крапкової фабули в творі. Так збудовані вірші Т.Шевченка “Не завидуй багатому”, “Не женися на багатій”, О.Пушкіна “О! Сколько нам открытий чудных...”, “Во глубине сибирских руд”, М.Лермонтова “На смерть поэта”, Лесі Українки “To be or not to be”, М.Некрасова “На смерть Шевченко”. Сюжет-розв’язка зустрічається і в багатьох прислів’ях та приказках - “Козацькому роду нема переводу”, “Куди наше не йшло”, “Життя смугасте”, “Латка на латці”, “Не пізно хороше ходити”, “Казаному кінця немає” і т.д.

Висновки до другого розділу й загальні висновки дисертаційного дослідження фіксують, що “структура внутрішньої форми” з а в ж д и о д н а к о в а в творах різних родів. Саме тому усій без винятку ліриці, кожному ліричному творові, навіть найменшим творам “чистої” лірики завжди одночасно властиві і сюжет, і фабула як його складова. Вони лише мають різний вигляд, оформлені по-різному залежно від ідейного задуму автора.

Дисертаційне дослідження містить матеріал для подальшого аналізу поетичних складових “структури ліричного твору”. Матеріали дисертації можуть стати в пригоді також при дослідженні поетики літературних творів інших родів, насамперед з боку особливостей будови і розвитку сюжетів і фабул, а також з боку образності, конфліктності й жанрових принципів, структурних та композиційних.

Основні положення дисертації

викладено в публікаціях:

1. Проблема наявності сюжету в ліриці // Науковий вісник Волинського державного університету. Філологічні науки. - 12“1997. - Луцьк: Вежа, 1997. - С.81-83 (0,25 др. арк.).

2. Про “часткову сюжетність” і “безфабульність” ліричних творів // Молодіжний науковий вісник Волинського державного університету. Філологічні науки. - 1`1998. - Луцьк: Вежа, 1998. - С.29-33 (0,3 др. арк.).

3. Критичний погляд на “безсюжетність лірики” // Науковий вісник Волинського державного університету. Філологічні науки. - 6`1999. - Луцьк: Вежа, 1999. - С.69-71 (0,3 др. арк.).

4. Структура, сюжет і композиція ліричного твору // Науковий вісник Волинського державного університету. Філологічні науки. – 13 ’1999. - Луцьк: Вежа, 1999. - С. 110-115 (0,5 др. арк.).

Додаткові публікації:

5. Сюжет у ліриці. Критичний аналіз поглядів на проблему. - Луцьк: ВДУ, 1998. - 44 с. (2,75 др. арк.).

6. “Важливо зміцнити положення про наявність сюжету в ліриці...” // Інформаційний вісник Академії наук ВШ України. - Додаток до випуску №18. - К.: АН ВШ України, 1998. - С.31-35 (0,3 др. арк.).

7. “Безсюжетність лірики” з позицій цілісно-системного підходу // Матеріали міжнародної славістичної конференції пам’яті професора Костянтина Трофимовича. - У двох томах. - Т.2. - Львів: Літопис, 1998. - С.30-34 (0,3 др. арк.).

8. Метод поеми О.С.Пушкіна “Цигани” // Матеріали ХLІ наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - Частина 1. - Луцьк: Вежа, 1995. - С. 119-120 (0,2 др. арк.).

9. К вопросу разграничения методов романтизма и критического реализма // Суспільствознавчі науки та відродження нації: Збірник наукових праць. - Книга 1. - Луцьк: ВАД, 1997. - С. 60-63 (0,3 др. арк). Співавтор.

10. Світезькі балади А.Міцкевича // Проблеми славістики. - Вип. 2. - Луцьк: ВАД, 1996.-С. 42-46 (0,25 др. арк.). Співавтор.

11. Романтичний тип свідомості та метод романтизму // Науковий вісник ВДУ. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - Луцьк: Вежа, 1996. - С. 30-31 (0,1 др.арк.). Співавтор.

Анотація

Полежаєва Т.В. Особливості сюжету і фабули в структурі ліричного твору (на матеріалі української та російської поезії ХІХ - ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 - теорія літератури. - Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено критичному аналізові поглядів на структуру ліричного твору, структуру його ”внутрішньої форми”. Розглянуто існуючі позиції дослідників з приводу “безсюжетності”, “часткової сюжетності”, “сюжетності, але іноді безфабульності” та “сюжетності і фабульності” лірики. Доведено, що усій ліриці об’єктивно й одночасно властива і сюжетність, і фабульність. У цьому переконує ширше сприйняття форм вияву “сюжету” і “фабули”, а також те, що “сюжет” є неодмінним чинником великого поетичного ланцюга “образність - конфліктність - сюжет - жанр” у будь-якому творі. Детально досліджено типологію великих і малих за будовою сюжетів, повних та неповних за розвитком,