ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ім. І.КРИП”ЯКЕВИЧА НАН УКРАЇНИ

ПІВОВАРЧУК ВІТАЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 947.084 (477.82)+943.8.081

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ У ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ

УКРАЇНИ

(вересень 1939 - червень 1941 років)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

ЛЬВІВ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Рівненського державного гуманітарного університету

Науковий керівник - ГАЙБОНЮК Володимир Дорофійович,

кандидат історичних наук, професор,

завідувач кафедри історії України

Рівненського державного гуманітарного

університету

Офіційні опоненти - ВАСЮТА Сергій Іванович, доктор

історичних наук, професор кафедри

українознавства Тернопільської академії

народного господарства

ЛУЦЬКИЙ Олександр Іванович, кандидат

історичних наук, старший науковий спів-

робітник відділу новітньої історії Інсти-

туту українознавства ім. Крип”якевича

НАН України

Провідна установа - Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка

Захист відбудеться 3 жовтня 2000 року о 15.30 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.35.222.01 в Інституті українознавства імені І.Крип”якевича НАН України ( 79026, м.Львів, вул. Козельницька, 4 ).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства імені І.Крип”якевича НАН України ( 79026, м.Львів, вул.Козельницька, 4 ).

Автореферат розісланий 1 вересня 2000 р.

Вчений секретар Спеціалізованої

вченої ради кандидат історичних

наук Ф.І. Стеблій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Однією з особливостей розбудови незалежної Української держави є утвердження засад демократичного правового суспільства. У цьому процесі важливе місце належить об”єктивним знанням історичного минулого народу, зокрема за умов командно-адміністративної системи, наслідки якої значною мірою визначають витоки багатьох проблем сьогодення.

Після возз’єднання Західної України з Радянською Україною розпочалась “радянізація” усіх сфер життя суспільства, а край інтегрувався в Радянський Союз. Тривалий час її зміст подавався тільки у позитивному аспекті, спотворюючи реальну картину подій, що негативно позначилось на висвітленні цієї важливої проблеми. Актуальність роботи власне і зумовлена необхідністю виваженого і об’єктивного дослідження суперечливої соціально-економічної перебудови у Західній Україні протягом вересня 1939 - червня 1941 років. Крім того, важливість теми зумовлена тим, що це був перший досвід насадження за межами СРСР радянської суспільної моделі.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дане дослідження є складовою тематики “Актуальні проблеми історії України ХХ століття”, яка розробляється кафедрою історії Рівненського державного гуманітарного університету.

Предмет дослідження - перебудова аграрного сектора, промисловості, фінансової та інших галузей господарського життя, соціально-побутової сфери протягом вересня 1939 - червня 1941 років у тодішніх шести західних областях України - Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Ровенській, Станіславській ( Івано-Франківській ) і Тернопільській.

Хронологічні межі - вересень 1939 - червень 1941 років - період соціально-економічних перетворень у Західній Україні, що започаткували кардинальні зміни в житті її населення, злам звичної для краю господарсько - соціальної системи та утвердження її більшовицького різновиду. І хоча соціально-економічна політика радянської влади була короткочасною, все ж основні її тенденції та ставлення до неї західноукраїнського суспільства проявилися досить виразно.

Мета роботи - відтворити об’єктивну, виважену й цілісну картину соціально-економічних перетворень у Західній Україні на новому етапі Другої світової війни та ставлення до них різних категорій населення. Відповідно до загальної мети автор поставив завдання дослідити:

-основні тенденції та специфіку перебудови економіки і соціально-побутової сфери західних областей України;

-перетворення у сільському господарстві, зокрема, напрямки й методи діяльності органів влади щодо впровадження соціалістичних колективних форм господарювання та їх наслідки;

-заходи держави щодо перебудови промисловості, транспорту, фінансової галузі, шляхи впровадження радянської моделі в соціально-побутовій сфері, вплив зламу традиційної господарської інфраструктури краю на життєвий рівень населення;

-ставлення різних прошарків населення до господарських та соціально-побутових перетворень, соціально-економічні та психологічні наслідки радянізації краю.

Методологічна основа дослідження - принцип історизму, науковий та об’єктивний підхід до висвітлення теми, хронологічний та порівняльно-історичний методи аналізу, періодизації та класифікації подій. Огляд наукової літератури з досліджуваної проблеми здійснювався за хронологічним та структурно-тематичним принципами.

Наукова новизна дисертації - з сучасних наукових позицій проаналізовано основні напрямки, форми та методи перетворень у соціально-економічній сфері Західної України протягом вересня 1939 - червня 1941 років, їх економічні, соціальні та психологічні наслідки, ставлення до цього процесу різних категорій населення; грунтовно досліджено заходи радянського режиму в соціально-побутовій і почасти - фінансовій сферах. Елементом новизни є залучення до наукового обігу невідомих і невикористаних раніше джерел.

Науково-практична значимість роботи полягає в тому, що її матеріали і висновки можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з історії України, видання збірок документів і матеріалів, у навчальному процесі при розробці вузівських загальноісторичних і спеціальних курсів, у подальшому дослідженні цієї проблематики.

Апробацію дослідження здійснено на семінарі молодих науковців ( Рівне, 1997 рік), ІХ науковій історико-краєзнавчій міжнародній конференції “Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край” (Луцьк - Володимир-Волинський, 1998 рік) та інших наукових конференціях, а також у педагогічній діяльності при підготовці оглядових та спеціальних курсів лекцій з історії України у Рівненському державному гуманітарному університеті.

Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, кожен з яких поділений на два параграфи, висновків, списку використаних джерел та літератури. Всього - 177 сторінок. Список використаних джерел та літератури нараховує 302 найменування, в тому числі джерел - 154, літератури - 148.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, наукову новизну, предмет, хронологічні рамки дослідження, сформульовано мету, завдання та науково-практичну значимість дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерела” проаналізовано джерела дослідження, стан вивчення теми українськими і зарубіжними вченими. Радянські історики досить детально досліджували соціалістичне будівництво в західних областях України 1939-1941 років. Окремі з їх положень не втратили значимості й сьогодні - насильство в ході колективізації, ігнорування спадщини національної культури господарювання та ін.. Все ж об”єктивно історія західноукраїнських земель не могла бути правдиво досліджена. Концепція радянської історіографії полягала, зокрема, у тому, що входження західноукраїнських земель до складу УРСР стимулювало розгортання внутрішньо назрілих соціально-економічних процесів, які дорівнювали соціалістичній революції; що внаслідок соціалістичних перетворень у краї розпочалось небувале піднесення усіх сторін життя, в тому числі господарської і соціально-побутової сфер.

У вітчизняній науці така концепція почала формуватися практично паралельно з самими подіями і знайшла своє висвітлення у низці тодішніх праць, що носили головним чином популярний характер Остаточно оформився згаданий підхід радянської історіографії до цієї проблеми у повоєнні десятиріччя. Тоді з”являються порівняно вагомі праці, де на тлі обгрунтування історичної закономірності возз”єднання західноукраїнських земель з Українською РСР аналізувався початковий період соціалістичних перетворень з позицій апологетики радянського ладу Такі вади притаманні й колективним дослідженням, які переважно готувалися до чергових ювілеїв возз”єднання Але незважаючи на ідеологічні штампи, запрограмованість і однобокість висвітлення теми частина згаданих праць вирізняється грунтовною джерельною базою, а уважне їх прочитання дозволяє зробити висновок, що деякі з них не втратили своєї фактологічної ваги й сьогодні. Особливо це стосується колективної монографії “Возз”єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною”, де поруч із застарілими твердженнями прослідковуються дещо нові підходи до висвітлення проблем соціально-економічної перебудови краю у 1939-1941 роках .

Окремі аспекти народного господарства Західної України досліджуваного періоду висвітлено у монографіях та статтях В.Варецького, М.Івасюти, Г.Ковальчака та ін. Ці дослідники досить детально проаналізували націоналізацію в усіх галузях господарства регіону. Водночас певні проблеми - труднощі перетворень та їх негативний вплив на соціально-побутову сферу, зміни в матеріальному становищі окремих груп та верств населення тощо практично не висвітлено.

Односторонній підхід радянської історіографії до досліджуваної проблеми прослідковується у матеріалах конференцій та дисертаційних роботах.

Поява в українській історіографії нових за методологічним підходом та змістом досліджень з даної проблеми припадає на період, коли відбувалися остаточний розвал Радянського Союзу та відновлення незалежної України (1990-ті роки). З урахуванням кардинальних змін в житті українського народу та необхідності заповнення “білих плям” його минулого, досліджувана тема висвітлюється в новітніх публікаціях з історії України. Зокрема, запровадження радянської моделі господарювання в Західній Україні у 1939-1941 роках Я.Грицак показує через призму бачення цього процесу насамперед зарубіжними (західними) істориками.

Окремі грані даного процесу - особливо в аспекті функціонування у регіоні більшовицького репресивно-карального режиму - дослідили у монографіях І.Білас, Б.Ярош, М.Чоповський, О.Мороз, С.Злупко, ін.. З”явилася й низка статей та дисертацій, у яких об”єктивно висвітлюються окремі сторони теми .

У працях істориків української діаспори на тлі показу насильницького впровадження в Західній Україні протягом 1939-1941 років радянської моделі суспільного ладу містяться цікаві оцінки загального характеру стосовно тодішніх соціально-економічних змін у регіоні, висвітлено окремі аспекти цього складного й суперечливого процесу - політика більшовицького режиму щодо західноукраїнського селянства, ставлення населення до перетворень, опір заходам радянської влади, ін. .

Досліджувану проблему побіжно розглянуто й англо-американськими істориками . В одній з публікацій цієї групи робіт спеціально розглядається стан сільського господарства краю.

Значний масив зарубіжної історіографії представлений польськими дослідниками. У їх поглядах на проблему запровадження і функціонування у 1939-1941 роках радянської влади на Західній Україні відбулася певна еволюція: від домінування у 1940-1960-ті роки концепції про виключно негативний характер цих процесів до визнання у 1980-1990-х роках, щоправда, у загальних рисах, об”єктивної потреби в низці перетворень, які здійснював більшовицький режим в господарському житті регіону. З кола вищезгаданих праць виділяються дослідження Я.Гросса. Автор - очевидець подій - зумів загалом правдиво змалювати соціально-психологічну атмосферу встановлення нової влади, зробив цікаві висновки щодо її суті.

Отже, соціально-економічні перетворення в Західній Україні протягом вересня 1939-червня 1941 років мають широку історіографію. Однак багато складних і суперечливих процесів у господарському та соціально-побутовому житті населення краю ще не досліджено з позицій сучасного рівня вивчення історії України загалом і зазначеного періоду зокрема. Не вивченими залишається політика тоталітарної системи у галузі фінансів і торгівлі, впровадження радянської моделі у соціально-побутовій сфері та неоднозначний вплив цих процесів на населення краю, зокрема, участь різних груп і прошарків у соціально-економічних перетвореннях.

Основний масив першоджерел дисертації становлять архівні документи, значна частина яких вперше залучається до наукового обігу. Це, насамперед, фонд Центрального комітету Комуністичної партії України у Центральному державному архіві громадських об”єднань України . Тут зосереджені розпорядження, доповідні записки, плани, звіти та інші документи КП(б)У, її місцевих партійних організацій. У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України опрацьовано фонд 2 - Рада Міністрів та фонд 582 - Центральне статистичне управління при Раді Міністрів УРСР. Тут зберігаються документи, які розкривають діяльність відповідних державних органів щодо реалізації накреслень партійного керівництва СРСР та УРСР, спрямованих на прискорене входження економіки та соціально-побутової сфери життя у радянську систему.

Дисертаційне дослідження суттєво збагатили документи з фондів державних архівів західних областей України. При цьому акцент зроблено на використання документів і матеріалів, що відносяться головним чином до Волинської та Рівненської областей. Всі вони загалом відтворюють картину втілення радянізації краю, деталізують загальнореспубліканські матеріали та характеризують осіб, які були провідниками цих процесів.

Всього у дисертації використано документи 20 фондів восьми архівів України: опубліковані збірники документів і матеріалів, спогади, статистичні збірники, тогочасна періодика. Загалом наявні джерела дозволяють відтворити непросту й драматичну картину соціально-економічних змін в західноукраїнському суспільстві на початку Другої світової війни.

У другому розділі “Сільське господарство” охарактеризовано політику радянського режиму щодо аграрного сектора Західної України. Підкреслюється, що головна її суть - насадити в селі властиву командно-адміністративній системі модель господарського ладу, стрижнем якої була колективізація. Однак у ході реалізації аграрної політики тоталітарний режим вжив незначні тактичні кроки для привернення на свій бік селян, у першу чергу його бідняцькі та середняцькі вервстви. Першочерговою з них стала ліквідація крупного землеволодіння, якими виступали поміщицькі, чиновницькі, монастирсько-церковні, осадницькі та інші великі приватні маєтки. Нищення крупного землеволодіння після рішення Народних Зборів Західної України супроводжувалося передачею землі через селянські комітети біднішому та середньому селянству, З метою завоювати у сільських мешканців симпатію та домогтися гнучкого пропагандистського ефекту. Одна з причин розподілу конфіскованої землі полягала і в тому щоб, залучивши селян до цього протизаконного з точки зору усталених традицій акту, змусити їх психологічно порвати з минулим і пов”язати свою долю з новим режимом. Можливо саме небажання робити такий крок зумовило появу в Західній Україні непоодиноких випадків, коли частина місцевого селянства відмовлялася брати у своє користування землю з конфіскованих наділів.

Щодо конфіскованої у крупних землевласників землі, яка не потрапила до селянських рук, то значну частину її відводили державним установам, іншу залишали під майбутні колгоспи і радгоспи, а також для додаткового перерозподілу.

У розділі підкреслюється, що в результаті проведених восени- на початку зими 1939-1940 років радянською владою заходів у сфері землекористування значно змінилося обличчя західноукраїнського села. Було знищене поміщицьке та інше крупне землеволодіння. Скоротилося число великих господарств. Хоча значна частина наділів ще не зовсім “дотягувала” до статусу середняка, тим не менше він поступово ставав основною фігурою у західноукраїнському селі. Зменшилась кількість малоземельних і безземельних селян.

Дисертант звертає увагу на те, що проблема малоземелля у сільській місцевості Західної України залишалася. Нова влада не прагнула остаточно розв”язати таке болюче питання. І, напевно, в цьому був свій сенс. Адже справжня стратегічна мета перетворень сталінської тоталітарної системи в аграрному секторі Західної України полягала в якнайшвидшому переводі його на колективні рейки господарювання. А велика кільксть малоземельних і безземельних господарств саме і забезпечувала соціальну базу колективізації. Крім того, радянський досвід передбачав здійснення колективізації в умовах гострої класової боротьби на селі, яка могла спалахнути тільки за помітного соціального розшарувння. Тому-то радянська держава ставила своєю метою збереження такого становища у сільській місцевості регіону і навмисне, всупереч офіційно проголошеній політиці, не використовувала всіх наявних можливостей для вирішення цієї проблеми.

Кроком держави щодо завоювання симпатій західноукраїнських селян були й такі акції, як виділення господарствам на пільгових умовах коней, а також надання кредиту ,насамперед для придбання худоби. Що правда, невдовзі ці гроші були з надлишком стягнуті партійно-державними органами у селян через різноманітні державні поставки, примусові закупки, обов”язкову підписку на позику та інше. Здійснювалась допомога і шляхом надання насінневої позики, сільськогосподарського інвентаря та ремонту наявного, очистка насіння для посівів. Створювалися ветеринарні лікарні, контрольно-насінневі, бактеріологічні пункти, сільськогосподарські станції, бази і контори постачання господарства машинами і мінеральними добривами. Радянський режим дав можливість населенню Західної України здійснювати підготовку з власного середовища спеціалістів сільського господарства різного профілю, створивши мережу вищих і середніх спеціальних сільськогосподарських закладів.

Певний позитивний вплив на селянство регіону мала і діяльність машино-тракторних станцій (МТС), що поліпшило забезпечення сільськогосподарського виробництва, дало можливість надати насамперед бідняцьким селянським господарствам допомогу в обробітку землі, зборі та обмолоті хліба. При цьому не слід, однак, забувати, що МТС виконували в західно-українському селі набагато важливіші завдання: вони, по суті, були створені для того, щоб грати роль політичного наглядача селянства, а також, щоб сконцетрувати та монополізувати конфісковані знаряддя праці і поставити селянські господарства в залежність, а в подальшому сприяти їх масовій колективізації.

Одним з найважливіших тактичних кроків влади стала підтримка супряжних груп та супряжної форми організації праці селян. Це була одна з простих форм колективного господарювання, коли земля, залишаючись у приватній власності селян, оброблялася їх спільними зусиллями, сільськогосподарським реманентом та тяглом. Супряги допомагали обсіятись і зібрати урожай навіть тоді, коли не вистачало коней і реманенту. А в Західній Україні у 1939-1940 роках чимало бідняцьких селянських господарств, незважаючи на те, що отримали від комуністичного режиму землю і матеріальну допомогу, не могли ще працювати самостійно. Річ у тім, що вони не мали ні живого, ні мертвого інвентаря. Частина з них змушена була звертатись за допомогою до заможних селян, що неминуче породжувало відповідну форму економічної залежності одного прошарку від іншого. Щоб уникнути ціеї небажаної тенденції, радянська влада підтримувала таку форму організації праці. Окрім того, супряжна форма роботи не випадково заохочувалась владою: це був один з найважливіших засобів виховання селян в дусі колективізму та взаємодопомоги. Шляхом супряжної праці, а в подальшому, і створенням стійкіших обєднань селян влада готувала останніх до переходу на колективні засади господарювання.

Але паралельно з цим більшовицька влада на першому етапі аграрного реформаторства широко розгорнула визиск села за допомогою різних поставок, закупок, позик тощо. Все ж найбільшим трагізмом для сільських трудівників стало масове застосування проти них брутальних насильницьких дій. Вони супроводжувалися моральними та фізичними стражданнями, а нерідко й людськими втратами, і тому зумовлювали неоднозначне ставлення селян до чужої влади та швидке падіння авторитету режиму.

Центральною подією господарського життя села на зламі 1930-1940-х років стала колективізація. Селянство регіону сприймало її загалом скептично. Найвагомішою причиною цього була непопулярність колгоспного ладу, зумовлена інформацією про радянську дійсність та незавидною практичною діяльністю абсолютної більшості створених у регіоні колгоспів. Проте більшовицька влада настирливо намагалася нав’язати селянам радянську модель господарювання і тому у своїх діях не зупинялася ні перед якими засобами. Колективізація носила, за досить незначним винятком, насильницький характер, супроводжувалася масовими порушеннями громадянських прав селянства, зловживаннями партійно-державних органів, заграванням з одними групами селян та репресіями щодо інших. Особливо жорстокі і різнобічні репресії застосовувалися щодо заможної верстви. Це мало служити повчальним уроком для всіх селян, які чинили опір колективізації. Запровадження колгоспного ладу здійснювалося руками відряджених сюди активістів із східних регіонів республіки. Разом з тим помилковим було б заперечувати участь у цьому процесі й певної частини місцевого сільського населення.

На середину 1941 року ціною величезних зусиль більшовицькому режимові вдалося охопити колективною формою власності лише десяту частину селянських господарств. Це було досить мізерним досягненням порівняно з поставленим стратегічним завданням. Однак набагато страшнішим наслідком цих соціально-економічних змін у сільському господарстві Західної України став процес позбавлення селянина почуття господаря-хлібороба і перетворення його в політично безправного та економічно залежного від тоталітарної системи безплатного виробника сільськогосподарської продукції в одержавлених господарствах, якими виявилися колгоспи.

У третьому розділі “Промисловість і фінансова система” висвітлюється радянізація у цих галузях економіки краю. Протягом кінця 1939 - середини 1941 років радянська влада здійснила значні перетворення у промисловості та транспорті західних областей України. Ці галузі господарського життя відразу були націоналізовані та переводилися на державні рейки і передавалися під керівництво партійного і радянського адміністративного апарату. Націоналізація стала наступним кроком у справі підпорядкування індустрії краю соціалістичному укладові господарювання в Радянському Союзі. Вона служила методом зміни відносин власності, підриву економічної сили приватного виробника, організації “соціалістичного народного господарства”, тобто підпорядкування усіх сторін економіки Західної України тотальному контролеві держави. Націоналізація означала перехід до державного управління виробництвом і зосередження в руках більшовицького режиму панівних важелів у господарському житті західних областей України.

Проводячи певну структурну перебудову економіки і впроваджуючи соціалістичні відносини власності, більшовицька влада одночасно здійснювала запізнілу модернізацію промисловості краю, що відповідало об’єктивним потребам його розвитку. Вона у зв”язку з економічною відсталістю Західної України не сприймалась так болісно, як в інших сферах життя (насамперед в політичній та духовній). Прмисловість, як і інші галузі економічного життя (транспорт, зв’язок і т.п.) включалася у загальносоюзний господарський комплекс й тисячами виробничих та технологічних процесів прив’язувалася до імперської економіки. Щодо дрібних товаровиробників, то вони, під тиском місцевих органів влади, були об’єднані у часто неефективні промислові артілі.

Ці заходи дозволили створювати у регіоні нові галузі промисловості, збільшувати обсяги виробництва, домогтися зростання чисельності робітничих колективів, що було одним з головних завдань нової влади.

Однак соціально-економічна перебудова більшовицькою владою західноукраїнської промисловості переслідувала й іншу мету. Річ у тім, що підготовку кадрів промислових робітників та місцевої інтелегенції, залучення їх до соціалістичного будівництва створювало б ширшу соціальну базу для зміцнення радянського режиму. Крім того, пов”язування індустрії Західної України багатьма узами з індустрією СРСР дозволяло тісніше та швидше інтегрувати економіку краю до соціально-економічного ладу СРСР, а шляхом спрямування сюди промислових кадрів - створити у регіоні надійнішу політичну опору для нової влади.

Водночас насадження радянських методів господарювання зумовило такі явища, які за попереднього суспільного укладу в Західній Україні практично не зустрічалися: марнотратство, приписки, низька ефективність виробництва, зневажливе ставлення до матеріальних цінностей, використання позаекономічного примусу (соціалістичне змагання, трудові ударні вахти, декадники і т.д.) у виробничій діяльності, ін. Все це негативно сприймалося населенням і викликало сумніви щодо спроможності більшовицької влади швидко реалізувати проголошені нею гасла стосовно стрімкого економічного піднесення регіону.

Вагоме місце у соціально-економічних перетвореннях посідало реформування банківсько-фінансової системи. Як і інші галузі економіки, спочатку вона за допомогою націоналізації була підпорядкована інтересам радянської держави. Паралельно розпочалася швидка організація банківсько-фінансових установ за радянським зразком. Вони виступали надійним провідником політики радянізації: стягували з населення обтяжливі податки, нав’язані йому зобов’язання з державних позик, контролювали діяльність промислових підприємств та артілей, вилучали вільні кошти у населення через мережу недосконалих ощадних кас, і при необхідності давали інформацію про фінансовий стан різних груп населенняі, що в майбутньому нерідко служило підставою для здійснення проти багатьох їх представників репресивних акцій.

На новостворену фінансово-банківську систему радянської влади у Західній Україні ліг основний тягар проведення грошової реформи. Після офіційного включення західноукраїнських земель до складу Радянського Союзу постало питання про вилучення з обігу польських злотих, що і було здійснено в ході вищезгаданої грошової реформи.

Загалом діяльність цих установ була органічною складовою частиною курсу більшовицького режиму щодо впровадження соціалістичної моделі господарювання у соціально-економічне життя Західної України.

У четвертому розділі “Соціальна політика” охарактеризовано заходи тоталітарної системи у соціально-побутовій галузі. У цій ділянці першочергова увага спрямовувалася на запровадження такого елементу радянської моделі, як націоналізація житла - процесу, який на практиці супроводжувався масовими зловживаннями партійно-державних урядовців. Тому суперечливим виявився і вплив на життєвий рівень частини громадян Західної України такого елементу політики тоталітарної держави, як вирішення житлового питання. З одного боку, прикриваючись лозунгом соціальної справедливості і констатуючи відповідно до цього відсутність належних житлових умов насамперед у робітництва, яке мало стати його соціальною опорою,більшовицький режим за рахунок націоналізації житла зміг забеспечити квартирами певну кількість представників цієї категорії населення. Окрім того радянська влада асигнувала певні кошти на будівництво нових житлових будинків. Однак слід зауважити, що велося воно у досить незначних масштабах і практично повністю у містах, залишаючи поза своєю увагою сільську місцевість. Квартирна плата була встановлена відповідно до існуючих в усьому Радянському Союзі норм і відзначалася помітно меншими розмірами, ніж в міжвоєнній Польщі. З іншого боку, виділення житла для так званих неімущих верств населення супроводжувалося значними зловживаннями і навіть правопорушеннями, що їх не могли замовчувати місцеві органи влади.

Аналогічний характер носили перетворення у галузі торгівлі. Вже у першій половині жовтня 1939 року окремі тимчасові управління передавали до мережі радянської торгівлі, що організувалася у регіоні, ті крамниці, власники яких втекли за кордон . Згодом дедалі ширше розгортається процес зміни форм власності торгівлі: наприкінці 1939 - у першій половині 1940 років йшла стрімка націоналізація торгівельних об”єктів та закладів харчування. Паралельно величезна увага зверталася на ліквідацію самодіяльних організацій чи об”єднань українських торгівельно-промислових представників, які діяли ще у міжвоєнній Польщі. Найвпливовішою серед них вважалася спілка українських купців і промисловців. Загалом політика тоталітарного режиму у торгівельній сфері Західної України сприймалася місцевим населенням негативно і у значній мірі викликала сумніви щодо спроможності влади на ділі реалізувати проголошені нею гасла.

Радянський режим звертав особливу увагу на якнайшвидшу ліквідацію такої вагомої сили українського економічного і суспільно-політичного життя, як українська кооперація, очолювана своїм Ревізійним союзом українських кооперативів. І саме та обставина, що кооперація залишалася досить поважним та впливовим фактором організованої української національної сили, власне тому більшовицький режим прагнув якнайшвидше усунути з арени суспільного життя.

Соціалістична система охорони здоров’я вигідно відрізнялася від недоступної для простого населення системи медичного обслуговування у ІІ Речі Посполитій. Вона впроваджувала деякі нові елементи соціальних гарантій громадян - система оплати та розміри окладів робітників, інженерно-технічних працівників та службовців, порядок оплати чергових відпусток, роботи в нічний час, пенсії, ліквідовано безробіття, надавалася державна допомога багатодітним матерям, і т.п.. Йшло налагодження та розширення діяльності комунального господарства.

Ці та інші зміни істотно не впливали на життєвий рівень західноукраїнського суспільства. Все ж заходи щодо розв’язання складної для Західної України проблеми безробіття, надання частині робітництва житла, користування радянською системою охорони здоров’я та соціального забезпечення сприймалося загалом позитивно.

Разом з тим господарська політика нової влади негативно позначилась на соціально-побутовій сфері життя суспільства. Після витіснення з місцевого ринку дрібного виробника, приватної сфери обслуговування більшовицькому режимові так і не вдалося вирішити проблеми побутового життя. Централізоване соціалістичне виробництво та сфера обслуговування не встигали за повсякденними потребами населення. Тому рівень його забезпечення найнеобхіднішими продовольчими та промисловими товарами, якість обслуговування стояли на вкрай низькому рівні. Загалом руйнування традиційної інфраструктури західноукраїнського суспільства, основу якої складали економічно незалежні кооперативи, зумовило розбалансування споживчого ринку, сфери побуту і призвело до падіння життєвого рівня населення.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист.

1. Перетворення у соціально-економічній сфері західних областей України після встановлення тут восени 1939 року радянської влади здійснювалися у руслі усталених більшовицьких теоретичних догм. Зміни носили насильницький характер, зумовлювалися не внутрішнім розвитком краю, а спрямовувалися зовнішньою жорсткою силою.

2. Політика радянського тоталітарного режиму у господарському та соціально-побутовому житті західноукраїнського суспільства носила неоднозначний характер. У багатьох випадках перетворення, що проводилися протягом вересня 1939 - червня 1941 років, співпадали з об’єктивними потребами розвитку цих областей. Найбільше це стосувалося модернізації промисловості, ліквідації безробіття, налагодження, щоправда за радянським зразком, різних сторін соціально-побутової сфери - охорони здоров’я, матеріальної допомоги багатодітним сім’ям, організації системи пенсійного забезпечення та ін. Однак загалом ці позитивні процеси в умовах більшовицької системи носили відносний, обмежений характер і більше служили пропагандистським цілям нової влади.

3. Значний вплив на темпи і методи радянізації соціально-господарського життя західних областей України щодо прискорення перших і надання більшої жорсткості другим мало намагання радянського тоталітарного режиму якнайшвидше зробити регіон складовою частиною панівної в СРСР суспільної системи. Його мета полягала в тому, щоб ліквідувати визначальну роль західноукраїнського суспільства як вагомого чинника тодішнього українського національно-визвольного руху.

4. Входження економічного та соціально-побутового життя населення західних областей України протягом вересня 1939 - червня 1941 років до радянської соціально-економічної системи викликало його неоднозначну реакцію. Для цього процесу характерними були участь або сприяння йому деякої частини місцевого населення. Це пояснювалося як наявністю низки особливих внутрішніх факторів розвитку західноукраїнського суспільства, так і окремими соціально-економічними заходами радянської влади, що були позитивно зустрінуті ними. Одночасно подальше поглиблення радянізації наштовхувалося на зростаючий опір народної маси, що знаходило свій вияв у різних формах протесту проти політики радянської влади. Особливо негативним було ставлення до колективізації, яке нещадно придушувалося репресивно-каральними органами тоталітарного режиму.

5. Незважаючи на насильницький характер, все ж соціально-економічні зміни в західних областях України на початковому етапі Другої світової війни стали важливою складовою процесу реальної консолідації української нації, що відбувався у той період, сприяли об’єднанню двох її частин в межах однієї державної спільноти і створенню умов для їх існування в однаковій, хоч і несприятливій, соціально-економічній системі.

Основний зміст дисертації відображений автором у наступних

публікаціях:

1. Податкова політика радянського режиму у західноукраїнському селі (вересень 1939 - червень 1941 рр.) // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ. Випуск 3. - Луцьк: Вид-во ВДУ.- 1998. - С.15-17.

2. Запровадження радянської моделі у соціально-побутове життя населення Західної України (вересень 1939 - червень 1941 рр.) // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ. Випуск 4. - Луцьк: Вид-во ВДУ.- 1999. - С.49-54.

3. Волинь і Рівненщина на початку Другої світової війни // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ. Випуск 5. - Луцьк: Вид-во ВДУ,- 2000. - С. 111-113.

4. Соціально-економічні перетворення радянської влади у місті Володимирі-Волинському (вересень 1939 - червень 1941 рр.) // “Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край”. Матеріали ІХ наукової історико-краєзнавчої міжнародної конференції 20-23 січня 1998 року . - Луцьк: Надстир”я,- 1998. - С.112-113.

5. Соціально-економічне і культурологіччне становище західних областей України (1939-1941 рр.) // Історичне краєзнавство і культура (Наукові доповіді та повідомлення): Тези VІІІ Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції (22-24 вересня 1997 р.). У 2 ч. - К.-Харків: Рідний край,- 1997. - С.63-68.

6. Україно-Польський кордон: історія його створення та легітимність //Нова педагогічна думка. Випуск 3.-Рівне: Світанкова зоря,-1996.- С.52-56.

АНОТАЦІЯ

Півоварчук В.М. Соціально-економічні процеси в західних областях України (вересень 1939 - червень 1941 років). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, Львів, 2000.

У дисертації досліджено встановлення радянсько-більшовицької тоталітарної системи у західних областях України на початковому етапі Другої світової війни, політику органів партійно-державної влади щодо промисловості та сільського господарства, у соціально-побутовій галузі. З”ясовано становище різних прошарків населення, вплив політичних та соціально-економічних перетворень на формування менталітету громадськості цього регіогу України щодо радянської влади.

Ключові слова: західні землі України, тоталітарний режим, промисловість, сільське господарство, соціально-побутові процеси.

АННОТАЦИЯ

Пивоварчук В.Н. Социально-экономические процессы в западных областях Украины (сентябрь 1939 - июнь 1941 годов). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Институт украиноведения им.И.Крипякевича НАН Украины, Львов, 2000.

В диссертации исследовано установление советско-большевистской тоталитарной системы в западных областях Украины на начальном этапе Второй мировой войны, интегрирование региона в составную часть существующей в СССР общественно-политической системы с целью ликвидации доминирующей роли западно-украинского общества в национально-освободительном движении. Изменения носили насильственный характер, проводились в русле установленных большевистских догм. Политика советского тоталитарного режима в хозяйственной и бытовой сферах имела противоречивый характер, но во многих случаях совпадала с объективными потребностями развития этих областей: модернизация промышленности, ликвидация безработицы, организация системы пенсионного обеспечения, охрана здоровья. Но эти положительные процессы были относительными, ограниченными и больше всего служили пропагандистским целям. Углубление советизации критически воспринималось местным населением, особенно в отношении коллективизации, были проявления разных форм протеста, которые подавлялись репрессивными органами. Несмотря на силовые методы, социально-экономические преобразования в западных областях Украины стали важной частью реальной консолидации украинской нации в составе единого государства.

Ключевые слова: западные земли Украины, тоталитарный режим, промышленность, сельское хозяйство, социально-бытовые процессы.

ANNOTATION

Pivovarchuck B.N. social and Economik Processes in the Western Regions of Ukraine (september 1939 - june 1941) - typescript.

Dissertation for a Candidate”s degree of historical science on profession 07.00.01 - History of Ukraine. The I. Kripiakevich Institute of Ukrainian studies of the National Academy of sciences of Ukraine. Lviv, 2000.

In the dissertation establishment of the Soviet-Bolshevik totalitarian system in the western regions of Ukraine on the initial stage of the second Word War, polisy of Party and State goverment bodies in industrty, agriculture and social conditions were investigated. Condions of different strata of population, influence of political and social and economic transformations on forming of mentality of the people of this region of Ukraine relative to Soviet power were cleared up.

Key words: western regions of Ukreine, totalitarian regime, industry,agriculture, social conditions.